То мене улещують словами,
То лякають гнівно батогом, –
То цілують хтивими устами
І ведуть вінчатися силком.
То таврують боляче металом,
То лікують рани швидкома, –
То горілки на столі чимало,
А окрайця бублика нема…
Одурманить, бачу, хочуть чадом
І загуслим смородом убить
Лиш за те, що став я на заваді
Дружнім росіянам у цю мить.
Думали, напевно, – захмелію
Чи, нарешті, з розуму зійду?..
Посадив я дерево – Росію,
А воно народжує біду…
25.05.14

Заціловані - од з’яви на світ,
Розбещені забаганками без відмови.
Знавці своїх прав і невігласи щодо обов’язків ...
...Не второпаю, як солдатами стаєте ви,
Готові на ризик і смерть...
І непокірні,як йдеться про гідність і честь -
Свою й Батьківщини?
...Ні, збагнуть до пуття ізраїльтян
Можна, тільки зродившись на їхній Святій Землі...

Вдягнуло місто плащ осінній.
Із хмар сповзають сірі тіні
І прагнуть сонце затулить...

На мить відчувся подих диму.
Червоне листя -- незгориме.
Ніде нічого не горить.

Дзвенить зависла павутинка...
Маленька мить -- одна часинка,
А як звучить!..
2006р.

Скільки шляхів у долі? --
Тільки один.
Котиться диск у полі,
Гнеться полин.

Там, де не та дорога,
Спиниться час.
Займеться захід стогом.
Плаче свіча.

Стогін вітрів. Століття,
Скрешене вщерть.
Тягнеться сірим світом
Болісна смерть.
2006р.

Несе весна у пелені
бентежне літо,
така нівроку надто щедра
на печаль,
її довіра у недобрій ватрі світу
переродилась
на руків’я для меча.

Любов до ближнього
втомилася від посту
і знов сама себе приречено пита,
чи народився вже
тринадцятий апостол,
щоб нагадати людям
заповідь Христа.

Одначе вірю, що тоді
втрачає владу
дражливий світ,
із діда-прадіда лихий,
коли проміниться у полум’ї лампади
покута кожного
за скоєні гріхи…

Переставляєш ліжко, як написано –
На кожну пору року (стін – чотири).
Лункі зозулі тягнуться намистами
В дупло твоєї теплої квартири.

Лишають хто що має в кожен закуток
І знов на двері дивляться поквапно.
Годинник, переповнений пташатами,
Протягує тобі з довір’ям лапу.

***
Не оминає ні старість, ні неміч
наприкінці і на схилі років.
Жити і жити, якби я умів
те оминути, чого не повернеш...
Серце хвилює то ницість, то велич
і убиває ганьба королів.

***
Достойні кредо і девіз
і для діяння, і для слуху,
які у серці кожен ніс...
Але чому на повен зріст
не вистачає сили духу?

***
Усе відносно, та проте
не згадуйте Вітчизну всує.
Сім’я й Вітчизна – це святе.
Але тут явно щось не те,
коли вона її грабує.

***
Є фінал. Борги, дороговизна
і пуста на пенсії казна.
І з любов’ю, ніби до Вітчизни,
знову рекламується «страна».

***
Дряпає єдине. Двоєглаве
дістає людей до печінок.
Мало КаГеБе дурної слави.
Найняті опричники держави
лицарями
стали...
...за
жінок.

***
Людей годують не пісні,
попа рятує не кадило.
Меча виймає не Ярило.
І щось підказує мені,
що час купляти сіль і мило.

***
На часі історичний тест, –
які ми всі хороші.
Гротеском кінчився протест.
Одні шукали гідність, честь,
а інші – їхні гроші.

                              05.2014

Покрито смутком всі дороги
І туга вийшла з берегів,
Але не видно перемоги,
В надії зроджених, слідів.
Лиш яворів скорботний гомін
Журливо слухає полинь, –
Іще не втішився Житомир,
А вже заплакала Волинь.
Сльозу нелегко побороти,
Коли в душі сама жура,
Бо гине гвардія й піхота,
І сиротіє дітвора.
Люд, повний злості та одчаю,
Війни обпечений вогнем, –
Лиш проводжає і стрічає
Тих в кого віру бережем.
23.05.14

Не голосуйте «Проти всіх!»
Бо то – і проти України.,
В байдужості – великий гріх,
Від неї правда з болем гине.
«І що я можу?» – не стогни,
Що кожен в морі – лиш піщинка.
Із небайдужості почни –
Громадського простого вчинку.
А кожен голос «проти всіх» -
Завжди на руку тим, хто краде.
Не жарти будуть і не сміх,
Коли діждеш такої влади.
Найлегше – гратися в хохла,
На хату скраю все звертати,
Та коли щось і запалА -
Чи ж не твоя то «крайня хата»?
Аби й надалі ми були,
Аби в усьому світі знали:
Ми Українці, не хохли, -
Погоди б з моря не чекали.
Щоб долю згодом не клясти,
Терпіння зливши через вінця,
Спитай себе: чи гідний ти
По світу гордо понести
Звання почесне українця?

Лютий 2010

Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
чи хороше тим, що «модернове»,
чи тому новіше, що було.

Це не є претензії до Музи...
Щодо революцій –
                      за узду
у обійми бувшого Союзу
тягнуть все, що дохне на ходу.

Резюме політики неждане, –
уряд не чекає перемін,
язика ковтнули галичани,
а варягу –
                Таврія взамін.

Далі буде дуже гонорово.
Аж до полонин піде процес,
поки намічається прогрес.

Все нове – це те, що буде знову.
Де у вуйка відбирає мову,
у Росії буде інтерес.

                              2013

Без вітрів
духовому оркестру жари
поміж зеленню світло зелене.
Диригент золотий – віртуоз до пори,
розсипаючи вправно зиґзаґи згори,
добавляючи гучності в бубон мари,
звукоповінню сповнює вени.

Затривожишся – музика валом до скронь,
убивають октавами труби.
Незатінений,
в тілі людськім Єрихон,
без відібраних полем кутків, завіконь,
оминув би і вічності дужий закон –
диригента спинив би, бо згубить…

2014р.

Беруть за серце, їдять за душу
і словом добрим, і ділом злим.
А я – і ближніх любити мушу,
і грішно бути таким святим.

Коли ти знаєш, що ці ось люди
були учора мої брати,
а від учора...
               ...і вас не буде.
Бо ми земляни, а ви приблуди.
Ми – соколята, а ви – кроти.

Ми від Адама,
               а ви від мавпи
ворогували одне з одним.
Ділили море і суші мапи
ви – не зі мною, а я – з чужим.

У вас є міни і автомати.
Ви людолови часів орди.
І у мені ви убили брата,
як не навіки, то назавжди.

Один у полі я ще не воїн,
але за мною оці малі
із Богом в серці і на чолі.

Я буду – ладо, а ти ізгоєм.
Ти проклятущий, а я достоен
без тебе жити на цій землі.

                              23.05.14

Спивати біль калиново-полинний,
Горнутися до пісні й вишиття...
Допоки є надія в України, -
Є в українки доля й майбуття.

І хай життя то кришиться, то креше:
Луна й осколки - ген за океан!
На віддалі любити - ой, не легше...
За цю любов ми дякуємо вам.

23.05.2014

Нам ніколи не бути коханцями:
Не прокинемось в ліжку уранці ми,

Обіймаючи одне одного.
В мене шансу немає жодного.

Ти ж бо мила, вродлива й тендітна -
Не для мене краса твоя квітне.

Не подам тобі каву у ліжко,
Щоб тихенько у вушко: "Лелітко...".

Не на мене твої чорні очі
Позирають грайливо й охоче.

Що ж я мучусь, не сплю ночами
І кохаю тебе до нестями?

Нам ніколи не бути коханими -
Я не вийшов своїми даними.

Ми не станемо навіть друзями:
Ти - успішна, а я - loser.


23.05.2014

Пародія

Початок, звісно – то рубіж!
Не всіх, однак, носив лелека –
Важка дорога і далека…
Почнись попробуй в дощ чи спеку!
З капусти більшість – так простіш.
Початок, звісно – то рубіж!

Ми починались на грядках…
А як? Велика таємниця,
А чи бабусі небилиця:
Дівчата більше на суницях,
А хлопці – ті на огірках!
Ми починались на грядках…

Чого бродúть по манівцях –
Живем, ачей, не в захолусті,
На грядці є – худі і тлусті.
А ті, кого знайшли в капусті –
Донині ще на голубцях!
Чого бродúть по манівцях?

Ми почались – пішли у путь,
Хто з кукурудзи, хто з квасолі,
І білі всі – біліші солі!
Банани, дякувати долі,
Ще на горóді не ростуть!
То наша грядка – в цьому суть!

21.05.2014

Полісся. Синь озер, задивлених у небо,
таємні русла рік, працарство пралісíв, -
не дихаєш – впиваєшся! Чого ще треба?!
Це – нині. А тоді, за молодих часів:

учитись, пізнавати, підкорювати простір –
Донбаський чорний сніг і гоноровий Львів –
енергія життя! Усе, неначе, просто -
одне велике «Я», помножене на сім…

Дружина і сини, і невістки, онуки –
вже більше ніж сім «я», - то вже родина, рід!..
…Поліського струмка весняні теплі згуки
у пригоршні черпа юнак - який там дід!

19.01.2014

Ой солов’ї, не надривайте душу
ані свою, ані ось так мою,
що я і віру в неземне порушу,
аби вторити п’яно солов’ю.

Ой соловейки, ви такі маленькі,
чому ані у неї, ні в мені
любов’ю переповнене серденько
так не тріпоче у весняні дні?

Які меланхолійні переливи
від серця і до серця в унісон.
Були і ми, як солов’ї, щасливі,
але минає незабутній сон.

Ідемо поряд. Музика у серці,
а у душі кінчається весна.
Ой, не забута рідна сторона.

Ой утопили золоте відерце.
Відлунює моє забуте скерцо.
Смичок пиляє душу...
                        Чи вона?

                              22.05.14

Краплі, що на кінчику пера,
Вогники загаслого багаття.
То кому рум`яниться зоря,
Червінь розпікаючи завзяттям?

Мабуть надійшла вже та пора.
Нитка ще тримається долоні?
І блукає вічний самурай
З терну, що відлунює у скронях.

Дотики холодного меча
Памороззю по пелюстках лілій,
Звіку не запалена свіча,
Що чекала ті сльозини білі.

***
Мені сьогодні знову плакалось
За тим, що було і нема…
Спливло… Та світові однаково –
Довкола літо чи зима.

Що часом вкрадене – не знайдеш вже,
Минулого не повернеш…
І багатьом, насправді, байдуже –
Живеш ти ще чи не живеш…

Але так ясно зорі світяться –
Для них немає забуття,
Вони від вічності до вічності
Людське окреслюють життя.

23 травня 2014 року

Молоти
ВЕршать молодо,
Холоду
Cкрегіт змолото,
Спогади в небо золотом...

22/05/2014

Можливо нині ми йдемо не з тими,
Чи не звідтіль вимолювали день.
Усе єство, немов криваві стигми,
Неначе душі голі, без натхнень.

А може світ забутий Богом нині,
Чи все, що суще, цвіллю поросло?
Вже в енне доля губиться в рутині
І морщить біль історії чоло.

Ідуть дощі холодні без потреби
Гартує дух примарна боротьба.
А там, де червоніється крайнебо -
Встає на ноги нинішня доба.

Полум’ям охоплені міста
У цупких обіймах криміналу.
Нічого сказати – непроста
Ситуація. Такої ще не знали

Ні Донецький, ні Луганський край.
Огорнув неспокій Україну…
Вже пора, земляче – обирай
Чи розвій і волю, чи руїну.

Щоб не скаженіла хижа лють,
Не сичала ненависть у слові,
В синє й жовте душу розмалюй –
Осяйними барвами любові.




21–22.05.14

Томилася думка.
Томилася дії.
Звучить (навіть) лунко
"Людина". А мрії?
А мрії, що світлі,
людські, ненахабні,
у Біблії - в титлі,
в Корані - зазграбні.
І котиться Сонце,
і Місяць тьмяніє.
Хіба що віконце
рука чиясь миє...
Сховаєш осердя,
бо боляче голе.
Лиш терням за жердя
у серце щось коле.
Завжди завинить і
тебе ж звинуватить.
Ну, добре... За мить - і...
щось мріям завадить.
Звикаєш... Як гумка,
несеш це у тілі.
"Томилася думка," -
розказують милі.


22.05.2014

***
В найдраматичніші моменти
нам доля жалує презент,
коли іде у президенти
народу гідний претендент.

***
Очолена егідою еліт,
керована елітою сусід,
іде еліта нами керувати...
Мета ясна уже багато літ –
відняти, поділити й доїдати...
А засоби старі, як білий світ.

***
Ось і народ достойних удостоїв
на сході й особливо – у Криму.
На виході – Геракли і герої
на букву хе і чудаки ізгої
на літеру, з якої пишуть му.

***
Оце і є в моїм краю
твої закони вовчі –
за Русь мою і «мать твою»,
налиті кров’ю очі?

***
Бути поміченим – це означає,
що і на мічених буде пора.
«Слава героям!» У рідному краї
це означає: одні самураї
іншим на зміну ідуть на ура.

***
Ідіть у пекло , самураї,
агенти клятої орди,
що довели нас до біди.
Палаюча душа жадає
купелі чистої води.

                              05.2014

Зажурений, як тінь, стояв Іван
Під вишнею. На обважнілі плечі
Пелюстка впала. Наче ураган
Думки тривожно бились. На старечім

Лиці ховалась туга. Сивина
Куйовдилася вітерцем весняним.
Подумав про дружину, що вона
Ще досі плаче... Світе безталанний!

Де видано на старості щоб літ
Навіки залишати рідну хату?
Та чи коли подумати би міг,
Що в чужині прийдеться помирати?

Зітхнув Іван. Стара слаба і він,
Нема кому отут їх доглядати,
То мусили продати рідний дім -
В Криму дочка є, зять і онучата.

Хоч руською балакають вони,
І зять до війська руського подався,
Хоч тінь плазує клятої війни,
Та що робити? Вечір укладався

Між вишнями спочити. І хрущі
Гули щосил... Зірвав листочок м`яти...
Як хороше, як любо, до душі!..
А вранці в Крим спекотний вирушати.

20 - 21.05.2014 р.

Моя земля так спрагло хоче миру,

Так стогне в цей страшний і дикий час.

Моя земля чудова, наче диво,

Зустріти ще світання має шанс.

Затихне біль і відшумлять тривоги,

Бо це безглуздя - в бій на брата йти.

А всі стежки, і всі прямі дороги

Додому приведуть, як не крути.

21.05.2014 - 20:58



Оригінал

МОЯ ЗЕМЛЯ

автор: Enola
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500304

Моя земля так жадно хочет мира,

Так стонет в этот страшный, дикий век...

Моя земля, прекрасная, как диво,

однажды все же встретит свой рассвет.

Уймется боль и отшумят тревоги –

бессмысленно идти на братьев в бой…

А все пути, тропинки и дороги,

в конечном счете, нас ведут домой.

***
Хоч так довго пручалась Росія
І так вірно служив бандюган –
Ми змогли (бо не кожен зуміє!)
Перевести її крізь Майдан…

22 травня 2014 року

***
Ти ще досі присутня незримо,
Наче вийшла на деякий час,
А душа під крільми херувима
Вже назавжди покинула нас…
Так сумуємо ми за тобою,
Розповісти – не вистачить слів…
Там немає ні смутку, ні болю,
Де Спаситель тебе перевів,
Допровадив на тихую воду,
Твоя чаша – то надмір пиття,
Той, Хто вмерти за тебе дав згоду,
Дарував тобі вічне життя.

22 травня 2014 року

шовкова повня спалює вікно
в нічне обрам’я злущуються роси
і він іде іде простоволосий
топити сни які щодня приносив
розхристаний морфей колись давно

сліпа мара колише босий слід
в якому перекошується повня
від крику снів і крадених і кровних
тремтить імла і душить невимовно
і кидає дрощами навідліт

опівночі – ще трохи і кінець
маркітні сни ковтне вода висока
далеко десь моргне безсонне око
старий морфей зап’є піґулку соком
і побреде крізь повню навпростець

Люблю цей світ, як білий лист паперу,
Де я останній вірш не написав,
Де жив не так сьогоднішнім, як ерою,
В сльозині прочитавши небеса.

Між ситими від благості духовної,
Між злими, одержимими й теде,
Я плив під білим парусом на човнику
До Бога, добрих, зоряних людей.

Вони ще є – шляхетні, світлі, мучені
І мічені – освячені тому.
А світ ще пахне кров’ю і онучами,
А світ ще має війни і тюрму.

І молоко, й колиску, сльози ніжності,
Прощання, прощу, прощення, пісні.
І пташеня, й зайча з чудними ніжками,
І висота в пекельній глибині.

Печаль поганська, радість християнська тут...
І навпаки...
Язичником я був.
Тепер з хрестом бреду посеред хамства,
У світло трансформуючи журбу.

У світі, де стріляють сіллю в серце,
Де без хреста не підеш за Христом.
Де хоч-не хоч, а будеш завжди в герці
Із бісами, царем, собою, псом...

Де хоч-не-хоч, а будеш у любові,
Якщо ти сам полюбиш вертикаль...

Наразі я ховаюся у слові,
Як в морі харалужному ріка.

15 трав. 14.

Я щирі спогади купаю
В оазі щастя теплих днів, -
Дитячих літ святого раю, -
У серцю милій стороні.
Нема там заздрості, розпуки,
На світлу радість - заборон,
Звучать сердець солодкі стуки
Блаженству неба в унісон.
Омиту пам"ять незабутнім
В рядки римовані кладу,
І бачу в їх пісенній суті
Душі надію молоду.

Я чую твій голос між тисяч акордів,
Що линуть від рифів і хвиль гомінких.
До тебе пливу морем дивних мелодій.
І пальці танцюють на струнах дзвінких.

Побігли стежками кудлаті тумани.
На листі сміються краплинки роси
І квітнуть-буяють солодкі фонтани,
Рікою течуть голоси, голоси…

Коли виникають між нами кордони,
Дощем заливається сонячний день.
Лиш ехо здолає усі перепони
Й до тебе крізь морок мене проведе.

І лину до тебе у вільнім польоті,
І серце бажає мелодій п’янких.
Я чую твій голос між тисяч акордів.
І пальці танцюють на струнах дзвінких.
2008

Вечірнє плесо лісового ставу…
Закличне кумкання і скрекотіння жаб
То вереском стоїть над очеретом
То стихне одночасно і раптово.

Війнув вітрець, побрижилася гладь.
Доріжка місячна по ставу навпрошки
Заструменіла.

* * *

***
Щось цікаве побачиш щоднини
Коли вранці підеш на грядки…
ДНР вже не хоче данини,
І Ахметов веселий такий?

Знову персик засох по морозі,
Полуницю вже час поливать…
А чиновник в замішанні досі –
Скільки брати, і брать чи не брать?

Донесемо до кожного хлопа:
Хабарям і корупції – Ні!
Щоб Америка вся і Європа
Були впевнені в завтрашнім дні.

21 травня 2014 року

*ДНР – Донецька Народна Республіка

ВПОЛЮЙ МОСКАЛЯ!

Вполюй москаля –
Чи зблизька́, чи здалля́!
Вполюй москаля –
Під ним згорить земля!

Вполюй москаля –
Старий блага й маля!
Вполюй москаля –
Й в труну чи на гілля!

Вполюй москаля –
Волі душителя,
Й не тільки москаля –
А й йо́го холуя!

Вполюй москаля –
Зчави гнобителя!
Вполюй москаля –
У цьому честь твоя!

Вполюй москаля –
Вбивцю-карателя!
Вполюй москаля –
Вітчизна й Бог звеля!

Павло Гай-Нижник
17 травня 2014 р.

Як часом від суєт потрібна втеча
У травень, де зозуленька кує,
Де соловейко пристрасно щебече,
І сам не спить, і спати не дає.

Окрилює безсоння солов'їне,
Дарує стільки трепету і мрій!
Як може хтось тепер плодити війни,
Коли така весна - живи, радій!

І пісні солов'їної п'янкої,
І цвіту яблунь вистачить на всіх.
Невже комусь не хочеться спокОю,
Простих безгрішних радостей-утіх?

Співай же, соловейку, як востаннє,
О, миротворцю, від перлин-пісень
І найчерствіше серце хай розтане,
І мир благословить прийдешній день!

12.05.2014

Живемо у майбутньому столітті.
А тут і феодали, і тюрма.
Історія. Усе було дарма.
У боротьбі за мир у всьому світі
і каменя на камені нема.

Приклали руку білі і червоні
на шостій території Землі.
Немає місця на землі Мадонні
і Богу-Сину на її долоні.
Зате мамоні місце у Кремлі.

Земля хворіє війнами й цунамі,
але палає хата бідняка.
І православні моляться у храмі,
аби вона горіла під ногами
у комунарів східного зразка.

Усе минуло, та не все минає.
Забули люди пройдений урок,
як милосердно Бог усіх карає,
коли уста узяті на замок,
коли лукавий з’їде з котушок,
а юрмище видовища жадає.

                              05/14

Вже літак. One way ticket, звісно.
Неповернення обрій твій.
Всюди люди з одного тіста,
Як наважився – то не стій.
А думки - як скажені оси:
Ні, щоб думати наперед,
То вони у дитинство просять,
Де сорочку мама пере.
Де по бузькові – на копиці,
Де по квітоньці – на стеблі,
Де найбільше, що накопичив,
У долоні вкладеш малі.
Де по дідових зморшках вкотре
Родоводу основи вчив,
Поки вечір червоний котить
Кругле сонце в село між нив.
Де слова – баранці на празник,
Де ріка – супокій часів…
І полинув би серцем зразу,
Але …ти у літак вже сів.
2014

Пташині зграї дружно з далини
Верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивлявся сни,
В проталину встромивши босу ногу.

Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.

Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась "руською весною".

07.03.2014 р.

Обнимался с Обамой
и заигрывал с НАТО –
и спокойная мама
ожидала солдата.

Нам казалось, Европа
будет мирной навеки,
и военные тропы
замели «человечки».

Но по воле мутанта
человечьего рода
из страны - лжегаранта,
злой имперской породы

мир застыл в ожидании
катастрофы жестокой:
главный враг мирозданья
держит руку над кнопкой.

Безопасность, свобода,
нерушимость границы,
все творенья Природы
стали жертвой амбиций.

Собиратель народа
(это вовсе не снится)
с наркотическим сбродом
рвется к древней столице.

Видно, имени мало
обворованных предков,
хочет снова вассалом
сделать Родину деток.

Ну а мы перекрасим
ползунки в желто-синий,
чтоб «советская Раша»
испарилась отныне.

10 мая 2014

О якби мені знати, якби мені вміти, якби
За плечима побачити янгола в білій одежі
І врости, наче мавка, в цю землю корінням верби,
А гілками до неба сягнути якби - та чи встежу?
О якби зупинити на хвильку розхристаний час
І вціліти якби у шаленім життєвім двобої…
Я вцілію, повір. А тоді помолюся за нас.
Наодинці із янголом
Легше ставати собою.
20.05.14

Вона малювала літо -
Зима відступала холодна.
Метелики, діти, квіти
Були, мов живі, на полотнах.

Вона малювала світло,
Журбі не лишаючи місця.
Фіалки і ружі квітли
Під пензлика райдужним вістрям.

Вона малювала втечу
Від всього, що серцю немиле.
Здавалося, ще не вечір,
Та темрява фарби накрила.

Сльозами жалю залита
Самотня палітра по вінця...
За кілька хвилин до літа
Годинник її зупинився....
15.05.2014

З-поміж доріг знайти свою,
Яка насправді буде ближчою
Іти вперед, дорогою
Не бачити того, що знищено.

Розставити життя шляхи
І з-поміж звичною турботою
Прожити так життя своє,
Щоб сумувати не за модою.

Твоє життя, на то воно твоє,
Щоб дивуватись кожен день і вірити,
Що завтра буде щось нове,
А значить буде те у що не вірили.

Життя – це смуги різних кольорів
Вони неначе райдуга сіяють
У свої мрії завітай
І буде все як серце забажає.

2014

На вулиці ллє. Мов ляпас, водиця хлеще.
Замокли давно травневих дерев плащі,
Дроти парасоль погнулись гніздом лелечим,
Басують громи і чобіт чомусь пищить.
Товче в решеті цупкі полотняні хмари,
А плани на день – з потоками заодно.
Сьогодні в калюж, напевно, питати марно,
Чи є острови, чи є у негоди дно.
2014

Пародія

Зле і добре промине,
Час зажури і екстазу,
Заведи собі мене –
Заміню я всіх відразу!

Звісно, справа не проста –
Друзів так багато файних!
Їм я більше від кота,
Та не кінь – не треба стайні!

Не свиня – навіщо льох?
І не пес – не звик брехати.
Вмію теж на чотирьох,
Та не часто – в день зарплати.

І не пам’ятаю зла
(Друг – не просто біомаса),
Не спитаю, де була,
Або звідки ця прикраса?

Друг дурниці не верзе –
Що сказати треба знати.
Звісно, я не шимпанзе,
Але теплий, волохатий…

Головне – не віртуал,
Поряд, ось – відчуй наснагу!
Шість в однім – універсал!
І побачиш перевагу…

18.12. 2013

…Боже, нам єдність подай!
О.Кониський
***

В селі, подібному до раю,
Відколи – вже ніхто не зна,
Із року в рік любов вмирає,
І справжня точиться війна.

У чім причина зла такого,
Й за що готові люди вбить,
Адже всі моляться до Бога? –
Не можуть церкву поділить…

Тримають міцно оборону
Сусіди, друзі, свояки,
Стояти ладні аж до скону
За «правду», наче за грядки…

І суперечка та запекла
Не може скінчитись ніяк,
Перетворила рай на пекло,
Немовби квітку на будяк.

І не лише прості миряни,
А навіть і «святі отці»,
Забули про Христові рани
Й тримають кия у руці.

Такі то, Боже, Твої діти,
Що Ти страждав за них і вмер,
Бо мали б дякувать й радіти,
Та ворогують дотепер.

А Ти усіх ціною крові
Від кари викупив за гріх,
І дав нам заповідь любові,
І сили пекла переміг.

Дай, Боже, каяття людині,
А для країни і села
Те, що найбільше треба нині –
Щоб єдність й злагода була.

20 травня 2014 року

ми порізну збудуєм огорожу
по цей бік я а ти по той бік тиші
позаду травень тінями залишить
два силуети панцирами схожі

в напівнедогорілому вечір’ї
у протилежних напрямках етеру
чадітиме безслів’я гостропере
у клаптиках шагреневої шкіри

ні ранок із надутою губою
ні день з посоловілими дощами
у тиші заґратованій не втямлять
на кого ж так подібні ми з тобою

Світе, мій світе: розхитаний, пошматований!
Ліс твій калиновий, степ мереживний,
Трави нефритові та антрацитові штольні,
Землі родючі та гори - вежами.
Небо наше безкраю - обрій, глибінь смальтова,
Вітер, розлючений та розпечений,
Палко арії виграє манкуртам альтами,
Наче ми всі, мій світе, приречені.

Наче усі ми - язичники, що анафемі
Боговідступники нас запродали.
Як же тепер безупинно йти за монархами,
За золотими братами-ордами?!
Де захисні цитаделі, де ті укріплення?
Зведені мури, опущені брами?
Світе, мій світ, оніміємо та осліпнемо
Перед виритими для нас ярами.

На білосніжному крилі,
Над океанами, морями,
Пливуть хмаринки-кораблі -
Листи й гарячі телеграми.
На білосніжному крилі…

Із вітром ширяться пісні,
Птахи кружляють над ярами,
Поволі тане перший сніг,
Малює сонце панорами,
Із вітром ширяться пісні…

Вкривають сутінки густі,
Сном заколисані лимани,
Вздовж вікових фортечних стін,
Кудлаті стеляться тумани,
Вкривають сутінки густі…

Шепочуть горлиці-річки,
Про суму сповнені надії,
Горять у темряві свічки,
Як символ вічної надії.
Шепочуть горлиці-річки…

Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс»,
а у голові – суцільна єресь,
хор думок одна одну жене.
Я не розумію, що ся стало, –
з болем і надривом щось кричало:
«Громадяни, слухайте мене…»

Палуба гойдається і стогне.
Під гітару палуба чарльстоне.
Палуба сьогодні не засне.
Бо на реї плаче здичавіло
пісенька, з якої зрозуміло:
«Громадяни, слухайте мене…»

Там сидить солдат на бочкотарі,
нахилився чубом до гітари,
пальцями мудрує щось чудне.
Він гітару і себе замучив,
але тільки пару слів озвучив:
«Громадяни, слухайте мене…»

Громадяни слухати не хочуть,
громадяни про своє торочать.
Що їм завивання голосне?
Їм сьогодні відпочити треба,
то чого волає він до неба:
«Громадяни, слухайте мене…»

Он і п’яний – п’є і наливає,
картою козирною вдаряє,
помідори сіллю натирає,
Ну а цей гармошку рве та гне.
Скільки раз отак усі мовчали,
коли в когось теж душа кричала:
«Громадяни, слухайте мене…»

А тоді і їх ніхто не слухав.
Ребра розпирала сила духу,
що не доказала головне.
І тепер душа несамовита
слухати не хоче пережите:
«Громадяни, слухайте мене…»

Ой, солдат на сцені бочкотари,
я такий же, тільки без гітари,
я пройшов через усе земне,
я іду і руки простягаю,
я, уже охриплий, повторяю:
«Громадяни, слухайте мене…»

Страшно, як почути не бажають,
боляче, коли не почувають,
що і їх ця учта не мине,
що веде у люди за собою
вимучене все оце із кров’ю:
«Громадяни, слухайте мене…»

                              2000