МИР - це наше щастя,
Любов - вкраплення безмежної ніжності,
Божого океану світла - Його вічності.

2012р.

Завжди боляче бачити сльози:
хай то плаче людина, собака чи осінь.
Не кажи, що в мені мало сили.
Знаєш, дощ треба пити дозами,
лиш тоді він стає красивим.

Завжди сумно ліричні сюжети
пропустити повз себе без болю.
Без бою
опустити на спогад погляд
і просити у Бога повірити в Бога.

Завжди тепло твої сильні плечі
цілувати до самих ліктів
і ковтати, мов свіже повітря,
твій такий особливий запах…
І спадати краплиною з даху.

Я живу у тобі так довго -
хоч між нами завжди дощило,
і хоч часто було не щиро,
та на сварки мій час вже витік.
Я не вмію тебе не любити.

Завжди холодно. Кожен ранок
розбиває промінням свободу,
опускаю на світло жалюзі.
Чи люблю тебе просто з жалості?
Так, напевно,
бо без тебе себе дуже шкода.

І дивитись одна не хочу,
як обвітрене небо схлипує.
Не кажи, що то просто злива.
Ти подумай про нас:
кожен день наш – то просто випадок.
Твій нещасний. І мій щасливий.

16. 04. 2012р.

Багато людей нервують - підсумовують щодня свої втрати і здобутки...
Насправді благі і всетворящі цінності:
Любов до Бога, що воплотився, до Ісуса Христа,
Вседержителя душ наших, а через неї любов до рідного народу,
рідного краю, і всієї неньки-Землі.
2012р.

Господня благодать тече з небес...
Погоджуюсь - що буде, те буде.
Жереб кинуто, а майбутнє записане на зірках...
2009р.

вікно потішити хотіло,
прислало промінь -
не зігріло...

Розглядати хмари - то її давня пристрасть.
Тепер подовгу спостерігає, як мандрують думки по небу,
як міняють свої обриси...
2012р.

По Волі Його ми жадаємо
Вірної любові невгамовною жагою.
Цей безперервний потяг не може задовільнитися плотською любовью
І приводить нас до пошуку
Божественної всеосяжної Любові,
Яка заспокоює, насичує, животворить душу...
2012р.

Бог створив людську душу здатною прийти до Його Любові
та життя вічного в Його Дусі.
2012р.

Теперь я знаю точно: все оставленное за мостами прошлого, -
не стоит того, чтобы о нем плакать.
Храм для меня - сиянее сердца человека.
Радостноприятно это сознавая созерцать...
2012г.

Говорила мені матуся: іди с Богом, дитино.
Це доля-місія велична -
Нести в житті духовні цінності
Для розбудови вічного Царства Духа, краси Любові.
2010р.

Своими поцелуями сладкими, жаркими,
Объятиями головокружительными,
Полынным запахом тела сильного
Ты меня словно заклинаешь,
Пеленая в ткани прозрачные,
Прочные, невесомые,
Легкие, лучезарные,
      И ничто не проходит сквозь них,
Чтоб нарушить
Мое ощущение счастья,
Мою наполненность тобой,
И этой, такой долгожданной, близостью.

А когда дни идут без тебя,
       Пролетают или еле движутся,
И теряют рубины надежд,
И уже называются
       неделями,
Без тебя
Я стаю уязвимой и слабой,
Ни во что, ничему я не верю,
Среди снов, как в траве густой, путаюсь,
И боюсь подать голос,
       И страшусь замолчать,
Никогда с тобой больше не видеться.

Но ты снова приходишь.
Вбираешь меня глубокими глазами,
Теплый и земной,
Прижимая к колотящемуся сердцу,
Как в последний раз,
Завораживаешь, зачаровываешь,
        Обвиваешь защитным коконом,
Заклинаешь от бед...

И опять –
        Меня отпускаешь,
Оставляешь одну,
Идти по кругу...





30 июля, 2011

Сьогодні безвітря
і тепло твого рота
вбирає мій подих
і глушить мій сміх

Попіл минущості на наших головах вічний
і жодна рука не підніметься
змести його з чола
тільки я пасмо твоє відкидаю
коли вітер його обійшов

Cьогодні живе безголосся
обертає на мертву воду
повітря довкола і
стигне перекотиполе
на просторах жестів

Сьогодні сонця західні
твоїх зіниць
чорніють на вітер
який не прийде
раніше від нас

Весна наступает и,
ломается лед...
Люблю окраину - Украину
Ее тишина вечна - бесконечно велика Природа...
2012г.

Зоряні мости любові - словами біловогнянної серцевини висоти...
2010р.

Вийшла річка із берегів
Луки повимивала
гладь випрасувала
аж зорі позастигали –
милуються
покрилася білим серпанком
та й сіла в човні перед церквою
Пасха…


2012

Сік любові настоюється в серці -
живицю слова Дух несе
у світ, де світло з тінню ллються поруч.
2012р.

ким була тобі та дівчинка з білявими смішними кісками
що чекала тебе на театральних та кіношних прем’єрах
а теракотова плісеровочка у барвисті метелики мрій
гойдалася під вітер і твоє cерце спантеличене
збивала зі щільного робочого графіка

ким була тобі та дівчинка що клала твою голову собі на коліна
напувала чаєм з лимонної трави для трьох ковтків усамітнення
одного бездомного вечора так беззахисно скидала із себе
накрохмалену гордість що ти мимоволі заплющував очі
тільки злегка тріпотіли метелики на її віях

ким була тобі та дівчинка що викрадала тебе між антрактами
сімейних драм заради короткої сповіді очей
заповнювала настроєм кожну клітинку твого щоденника
ким вона була де вона тепер де

спиною до твоєї спини сидить жінка з волоссям сумним
тонкі парфуми наче крильця метелика лоскочуть тобі ніздрі

Він відкриває нам зразок Христової віри найвищої проби - живої віри,
коли людина не тільки вірить у Бога, але істинно знає Його в житті.
2012р.

вірвечка віків - мить.
зоряна волошка замолює радість,
і видзвонює тишею світ.
ти підносиш до віч
заповітні очей дзеркала:
духмяніє серцем росяний хміль -
сповідає пісенно квіт любові Божа душа.
2012р.

В наших серцях Божа любов.
А любов - це квітка енергії життя...
2012р.

Коли небо вдивляється у мою душу
стаю берегом, де хвилі голублять сушу.
І пісок, пофарбоований
соняшними пелюстками,
ісмарагдовим поглядом
стежить за небесами....

в пасмах гір клекоче вітер.
він мовчить. вона чекає...
кожен з них має свою історію.
2012р.

Велике горе в раббі Нахмана:
Помер нежданно син – його відрада і надія.
Як це в юдеїв ведеться споконвіку,
Прийшли хасиди посидіть і розрадить вчителя.
Переступили поріг світлиці і злякались виду раббі:
Такий він був страшний у горі.
І тут же вискочили з дому,
Аби словами втіхи не додавать ще більших мук.
А коли знову завітали, сказав їм раббі:
«Якби ви вчора не втекли, я б розповів вам дещо».
І вчитель почав урок, що звався «Сад душі»:
«Ніщо не завдає такого збитку, як смуток.
Усупереч радіть, ти відчуваєш розпач.
Що тоді робить? Звернутися в минуле
І віднайти там радість, щоб врешті-решт
Вона в сьогодні повернулась.
Важко бути наодинці і розмовляти з Богом,
Якщо ти в смутку. Ти наче скаржишся на нього,
Що Він щось не додав тобі.
Тож уникайте смутку.
Від нього всі прикрощі й хвороби навіть».
-----------

Раббі Нахман з Брацлава (1772-1810) – правнук Бааль Шем Това. Адмор, котрий створив Брацлавську віть хасидизму і лишив після себе численних послідовників. Його могилу в Умані щороку відвідують тисячі юдеїв з усього світу. Книги раббі Нахмана «Лікутей Могаран» («Зібрання повчань учителя нашого, р.Нахмана»), «Сефер га-мідот» («Книга якостей»), «Сіпурей Маасійот» («Казкові історії») та інші складені за розрізненими записами р.Натана. Двічі на прохання раббі учні палили вже підготовлені до друку рукописи, від яких лишились тільки назви.

світлі моменти - швидкоплинні метелики,
котрі тріпочуть яскравими крилами-усмішками
над нашими попелястими гОловами;
наївні чарівні світи всередині нас,
котрі спалахують бенгальськими вогниками
неочікувано, солодко-терпко, без дозволу
і помирають кожного дня від браку теплообміну,
енергообміну між нашими насильнорозділеними
сородними душами;
тонуть у мілковеликих болотах надуманих траблів
несправжніх насправді реальностей,
відрах непокутих покут, непробачених бачень нас
у ложках нерозумінь, величезних варіативних протягів
такого простого і банального слова «люблю»;

лю би ти
а їх просто потрібно любити
любити, любити, любити, убити, убити, убити, бити, бити, би… -
луна бавиться ними, -
ти… ти… ти…
моє серце котиться сонячним диском десь поміж твої ноги, -
обережно ступай! -
потрібно уміти берегти
берег, до якого ти хочеш і можеш причалювати навіть наосліп…

у світлих моментів поганий піарщик – єдиний готичний маяк
серед холоду днів і заблуклих навічно голандців:
неподільно коханих, коханих чи просто – коханців…
метелики снують між майже розірваних з’єднаних рук, -
цілуй (в)же мене, бо світло ще тут (!)
нерозтрачене марно.

2012р.

Мерцают берега моей надежды,
Надёжно-зыбкий малый городок.
Не час входить.
Но ждать.
Лишь малость приближаться.
Пока светает, ждать.
Огни потом погаснут,
Как будто для тебя -
По одному.
И станет день
На празднество светлей.

Найди её внутри
С её огнями,
С невероятным запахом земли,
Почти освободившейся
От снега.
Сквозь шум мотора,
Сквозь обрывки фраз,
Сквозь-Ноя ожиданье облаков:
Рождай меня
Надёжностью надежды.


2012

хотіла б знайти слова
про найбільше щастя бути птахом
і деревом

2012

Спасибо Тебе
за солнечные нити радости
которые дарованые мне
по ним с любовью бездну перейду
выхрь плащом сверну
и на Олимп взлечу...
2012г.

Вербові котики
Дарують віру
Ціною власного
Життя.

08.04.12

Возлюбленный Иисус - Князь Мира, Он пример для человечества.
Велика власть Владыки над потоком огня, устремляющимся из сердца.
Он смог провозгласить: " Небо и земля прейдут,
Но слова Мои не прейдут".
Слово Божие произнесенное ИМ, пребудет вовеки,
Как звезды на небесной тверди Божьего бытия.
2012г.

Подготовка к этому событию - процесс длительный...
Лепестки будущего цветка тщательно формируются еще в бутоне.
По окончании совершенствования почка лопается
И прекрасный цветок распускается.
Все проходит, а Любовь - Вечная.
2012г.

О Господь, вот здесь -
В сердце твой образ прекрасный!
Ты - милосердие истинное вечно,
Да буду созвучен тебе бесконечно...
2012г.

З невеликих справ та подій
Народиться річка
З цих мрій
Виросте дерево
Міцне коріння і любов до землі…
Політ…
Відчуваю відсутність потреби
Підґрунтя..нема!!!
Так хочеться неба…
Набридли вже стіни
І війни у побуті
Дешеві турботи…
Ранок.
Зараз знов на роботу
Вже п’яте століття
Чи тисячу років
Вже й не згадаєш
Хоч пам'ять нівроку
Вже сьома голина
А ти як дитина
Закутаний в ковдру
Не хочеш вставати
Так добре…Ще спати
А там за дверима
Так холодно,страшно
І важко не думати
Все ж треба піднятись
Хоч як не старатись
Уникнути того
Що є за дверима
Страшного…
Виходжу на вулицю.
Осінь. Будинків пороги
Засипані листям
В дорогу.
День. Тривоги.
На годиннику шоста
Двері квартири
В дешевій оббивці
Залатані діри
Краплі води на долівці.
Ліжко,подушка,
Передчуття,тихо.
Сни - це не вихід,
Втеча від світу
Не будуть боліти
Садна на тілі
Відкину життя – замість сни…
Полетіли!!!!!!!!!!


2012р.

Не можливо прожити,

І тебе відпустити,

Та ти - небо..

Так треба..

Ти небо...

Так далеко і близько,

Аж до болю

Так близько,

Та далеко.

Ти - небо.

Пробач...

Твоїми
зоряними
золотими
снами
метеликом
у міжвіконні
тріпочу...

2012

Холод повільно-неспішно впивається кігтями в плечі, ніжно тулиться, огортає-сповиває. Несила оглянутися, бодай поглядом відчасувати-відмежувати його. Навіть найменше намагання поруху викликає щемливий поцілунок морозу. Кожна вібрація тіла починає знерухомлюватись, льодяніти, волаючи-питаючи дерев: «Як же ви можете витерпіти таке?»
Холод лащиться, хапає за руки: «Не втечеш, не сховаєшся» - шепоче-регоче-гигоче.
Тепло тане-холоне, перетворюється на студень-кисіль.
Що це?..

2012-02-02

Могучая река
зачатая в немыслимой дали неприметным родником
вобрала в себя миллионы других родников
и сотни притоков ее превратились в океан...
река - она хранит память
память обо всех живущих на ее берегах.
ощутив себя истинно Живым
доверяюсь ее потоку Жизни
2012г.

Де б не закинуло
нас разом життя
у різні країни чи континенти
в сегменти
доріг на бульварах і скверах
яких не забути...
не чути весни
за вікном
хтось чекає
я маю
все те,що мені
було так потрібно
втекти через ніч
віч на віч з тобою
цією зимою
заповнені мрії
і в них не дотліє
все те що нас гріло
у ці мертві ночі
мене обійми
але ти так не хочеш
розбити стіну
і війну поміж нами
словами що гріють
А я так не вмію...

2011р.

Тиша привокзального гамору…
Дівчинка із парасолькою кольору неба
Чекає півночі,
Коли зійдуться стрілки на циферблаті
Вселюдного крику
І втоми…
Кілька похмільних калік
Просять милостиню у дощу,
Що монетами дрібних краплин
Лягає у їхні жмені…
І тільки потяги на короткі хвилини
вриваються в цю звичайність,
аби забрати її в завіконних
очах пасажирів…
а старезні, як світ собаки
Стережуть гірку вогкість перонів,
Задивляючись віддано в очі
Сотень дівчат з парасольками
Не кольору неба…
Північ…
Стрілки годинника злились воєдино
Дотиком руки
На плечі однієї.
Час відступив, загубившись
У сонних вагонах останнього потягу.
Дощ
І тиша вокзального гамору…
Здрастуй.

2012

ти намагаєшся упіймати воду
висипаєш береги і будуєш шлюзи
відчуваєш кожну її піщинку на своєму тілі
вона наповнює тебе силою і сковзає
не зігрівшись і не зігрівши тебе
ні на мить не спинившись у жодному із бажань

але ти знову і знову кличеш її холодну вроду
у кожну шпаринку вимоклого, як вербове коріння, єства
і відпускаєш, лише торкнувшись, з глухим стогоном зрушеного каміння
котре перетискає горло і стає бродом та не тобі вступити у нього

твоя доля споглядати її прозору неспинність, відчувати її присмак вустами
спрямовувати, але не управляти нею, бути одним цілим, але не бути у ній
бо ти - річище, у котрому можна заховатися та не можна зупинитись

2012

Холодне небо і теплий коктейль
Парує спиртовим серпанком.
Зачинені двері, всі вікна розбиті,
Гуде милозвучно динамік.
Десь ходить по місту самотня година-
Предвісниця сорому й сміху.
Запрошення випити кави
На липкому теплому ліжку.
Напрочуд зваблива розвішена латка
На дерев"яній голяці сповзає знову,
Кийком на підлозі розтріскану фарбу
Просіяти, сипнути в землю.
Червона макітра зеленому гаю
"Ку-ку" заспіває протяжно.
Тріщить в животі небезпечна година,
Запало мовчання де плаче ліхтар...

Поднимись выше снов
Собирай образы пригоршнями
Стряхивай их с пальцев дождем
Пусть стучат по клавиатуре каплями
Буква за буквой, словом за слово
Пусть прольються ливнем, грозой
Стихами

2009

лелека в нас на заробітках
у теплий край літає на курорт

04.04.12

вчора я писала про море, але ж його не випити
і не перевернути догори денцем як склянку,
а ти так любиш спостерігати, як останні краплі
помаранчевого соку безпомічно злітають униз
і їх злизує піниста губка у моїй руці, а
ти змушений рятуватися, і вкотре обіцяти,
що більше так не робитимеш.я вірю і згадую море

ти пам'ятаєш нашу першу зустріч? надвечірнє узбережжя
мій погляд витав у далекій далечині, вишукуючи щастя,
а воно стояло зовсім поряд і не попереду, а позад мене
і благально просило вітру, сильнішого і дужчого, ніж той,
що грався полами легенького халатика.ти заздрив хвилям

бо вони могли заглянути у мої очі знизу, торкнутися ніг
і відчути легке тремтіння, було холодно і я озирнулася


2012

На флейте будничных дней звучит мелодия -
Нет малых дел: есть безделье и есть труд
в реальности настоящего дня...
2012г.

Жизель – біла моя пташко

В чорноті незримого Всесвіту,

З прозорого виткана, павутинням і бризками.

Чи мало тобі було сцени в Станіславові?

Оплесків, півтемряви залу і вдячної публіки?

Ти втиснулась у піт і тісняву автобуса,

А потім губилась

Між містами і чужими торканнями.



Жизель – тремтлива моя дівчинко,

Для чого тоді було

Тулитись в кабінетах чиновників?

Щоб все-таки я - тебе загортала

В чорний поліетилен савану.



Жизель – моя сполохана крихітко,

Чи ж тепер не лякає тебе політ

Над синьою глибиною,

За океан?

Там розгорнуть твоє полотняне тіло

І ти будеш окрасою

Великого залу, з модерною люстрою.

3.04.2012

у моєму житті ще не було чоловіків,
від думки про яких трусики стають мокрими,
але останнім часом я так багато думаю про тебе,
що доводиться носити в сумочці запасні,
а ввечері вертатися додому без нижньої білизни.

І. Обличчя з газет

1
Спомини як фігурки
з жовтого воску
розкидані по лісах і полях
чи скупчені абияк
з розплющеними на минуле очима
з розставленими ногами
з темних трикутників

2
Кружляю в сліпій вулиці
на котрій перехожі
мають лише спини
хочу підійти всміхнутися
простягаю руку кричу
обертаються до мене:
мають обличчя вирізані з газет
роздерті.


ІІ. Очима котрі зайшлися кров*ю

В родинному альбомі:
мати у світлій сукні
чекає на благовіщення
під деревом знання
доброго й поганого

ну і прийшов я
на світ
первородний
з відкритими вустами
з очима котрі зайшлися кров*ю

ось мати Носить сльозу носить сльозу
і питає куди йдеш
ось я перекривлений блазень
голий як сльоза Не знаю

мати Поранені стопи
і мозок затиснутий наче п*ястук
немовляти
схиляється над відром
у якому стоять паперові квіти
або язики та нирки
телят і ягнят жертовних

ось я В чарівній скрині
пробитий стома вістрями
бачу небо
як перевернуте блюдце
з голубком і зеленою гілочкою


ІІІ. Людині яка прийшла

Я вагітна кажеш
матиму сина кажу
і тішимося ніби червоним
яблуком котре впало
в середину
сірого буденного
навколо Це неможливо
в трамваї тебе зачіпають
у черзі зляться
звичайно

почекай підводити голову
мабуть постилають у небі
зляжеш лагідна
в крихкі й золоті
солом*яні сонечка

вочевидь на землі кажуть
нічого нового під сонцем
й міліціант складає протокол
людині котра перейшла
поперек вулиці.


ІV. Він житиме у світлі

А як у нас народиться
цей хлопець
то скажу йому
що світ є добрий і красивий
навчу його слів
котрі для нас такі дивовижні
як nerineje turitelle амоніти
розповім йому про любов надію
і братерство

розповім йому про Махатму людину
котра вознеслася
мов кучеря запашного диму
про наших ткачів гірників
і дрібних урядників
які будували дім
попри темряву
котра блищить золотими іклами
попри бурю котра пожирала
стіни й фундаменти так
що починали будову
«від диму з комина»

А як у нас народиться
цей хлопець то скажу йому:
тут світло тут темрява
тут правда тут фальш
тут ліва сторона тут права

І житиме він у світлі.

Під каву виявив
50%-ве зростання накладу
Розумної газети
Невже їх таки більшає?
***
Пишуть нібито спів
Зміцнює здоров’я
А що востаннє купували Ви:
Ліки чи ноти?
***
Ностальгія
Схожа на міль
Яка непомітно
Виїдає усе вартісне
З твоєї шафи
Отак наважишся іти далі
І не буде у чому
То чи не випустити
Спогади у сад життя
Метеликами?

2012

прийди і приснись мені,
я згідна, навіть у сні.
цілуй мої плечі і залишся
зі мною. в мені. у сні.

прийди сьогодні. можеш щоночі....
прислонись і поцілуй куточки губ.
згідна навіть на сни... в мені...
і ти як звичка згубна....

в мені дихаєш незнаючи цього.
в мені. зі мною. у сні.
по телефону, по скайпу. мало.
прийди сьогодні, можеш щоночі.
( Хоча б увісні)
2012р.

Різко зменшилась кількість ілюзій
і на битому склі не лишилося крові.
На розритих гектарах свободи
так хотілось посіяти друзів,
а посіяла мрії знову,
і приреченість власну визнала.
Вчора вранці вхопила соду,
вчора випрала всю білизну,
і навчилася прати совість.

Терпелива моя довіра
із красивого рівного кола
перелилась у форму трапеції.
І тепер відчуваю як гостро
кожен кут проникає у шкіру:
він без жодних пояснень оголює
і складає всі нерви в депресію.

Насуваються дикі стіни,
хоч на вигляд спокійно-зелені,
і уперше не хочеться плакати.
Всі плакати стулили пельки,
їм набридло зі мною балакати.
Задихаюсь у двох квадратах,
хоч казали, просторо й вільно.

П’яні сни розгулялись кімнатою,
лиш будильник лишився тверезим:
нагадав про закінчення каторг.
Різко зменшилась кількість весен.


01. 04. 2012р.