ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Генрі Матіас - [ 2014.12.21 22:33 ]
    Вопрошание.
    Почему горизонт стал казаться
    мне краем обрыва,
    Но не местом откуда
    желаю взлететь к небесам?
    Почему Восходящее Солнце
    не вливает мне новые силы,
    А мир вижу лишь в точке,
    что выдумал сам?

    Почему от меня сумрак ночи
    Вечность скрывает?
    Голос ветра не кажется больше,
    как раньше живым.
    Почему мою грудь пустота и печаль
    наполняют?
    Небо вижу беззвёздным
    и не голубым…

    Боже! Неужели меня
    уж Любовь покидает?
    Неужель я теряю сознанье
    единства с Тобой?
    Смолкла Музыка Сфер,
    её звон с высоты не вещает.
    Отчего Красота и Единство
    простились со мной?
    Что ж случилось?

    Укажи мне провину, Несказанный!
    Кого предал?
    Кому нА сердце я наступил?
    Что присвоил себе?
    Где злобою я связанный?
    Где я волю свою
    от Твоей отделил?

    Ах, Единый!
    Взорви сердце моё своей Истиной!
    И пусть вместо него
    будет рана, страдания боль…
    Пусть бездомным скитальцем
    будет дух мой расхристанный,
    До тех пор, пока сыщется мною
    прощенье и Истины соль…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" 0 (5.38)
    Коментарі: (4)


  2. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 22:22 ]
    Небо
    Прийми , візьми , приворожи
    До дна допий , втамуй свій голод
    Рідні , знайомим покажи
    Як любиш ти - хмільний свій солод

    Гори в мені , спали в вогні
    Я дозволяю рушить стіну
    За стільки років , в самоті
    Я віддаю - пригод перлину

    Ти не лякайся що в рубцях
    Заносило - на поворотах
    Іти прийшлося босоніж
    Кривда людей - уся від бога

    Я знаю ти , і тільки ти
    Відпустиш - бумерангом ехо
    Щоб разом ми могли втекти
    Побачить - де є наше небо...
    2013р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  3. Генрі Матіас - [ 2014.12.21 21:29 ]
    Ушедшим
    Бежим, торопимся куда-то день за днём,
    То ли по делу, то ли по привычке.
    О смерти друга часто узнаём
    В закрепленной к надгробию табличке.

    Меняются прописка и родство
    (Он где-то бродит в запредельной дали),
    Но что-то ведь осталось всё равно,-
    Ведь он тут был и мы об этом знали!

    А сила некая безжалостной рукой
    По знаку свыше нити обрывает
    Судеб людских и прекращает бой
    Сердец. И свечи наши задувает.

    А где мы были? Что-же нас гнетёт?
    (Пульсирует неведомая сила...)
    Так это ж память в нас живёт,
    И по ушедшему, как мать заголосила!

    Ах, если бы! Ах, если б мы могли
    Быть рядом, когда жизнь теплилась
    В его глазах. На наши бы мольбы,
    Уж смерть бы точно жизни уступила.

    ...Что толковать, коли оборван путь?
    Лишь запоздалые слова витают,
    Кричащие, текущие как ртуть.
    Увы! Они друзей не возвращают...


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  4. Олександра Камінчанська - [ 2014.12.21 21:57 ]
    ***
    Коли нема нікого на межі,
    Лиш я і час, і томне бездоріжжя.
    Коли цей світ учора збайдужів
    До суєти, до мене і до інших.
    Коли життя – пітьма і віражі.
    Отак, як є: не менше і не більше.

    Коли нема… Молю за те, що є.
    Плоїться дим густий помежи віття
    І очищає день в собі своє,
    Скупе єство – тремке і не зігріте.
    Із муки воля тужиться, встає
    У небутті не хоче більше скніти.

    А я іду дугою поза грань
    Невільні сльози виплакавши вволю.
    Наївне сонце мрій і сподівань
    Зимово зирить у нетеплу долю.
    Віджила осінь, а печаль – жива
    І я її ввібрати в серце зволю.

    Коли нема нікого на межі,
    Лиш я і час, і томне бездоріжжя…



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  5. Анна Куртєва - [ 2014.12.21 21:29 ]
    ПТХ
    Шантажист мирового масштаба
    направляет историю вспять -
    тот гибрид идиота и Штази
    человечеству нужно унять.

    Разлетался вокруг континентов
    обнаглевший двуглавый орел
    и в Австралию шлет контингенты:
    очевидно, с ума он сошел.

    Безопасность планеты разрушил,
    из покойной империи лжи
    в безнадежно заблудшие души
    ввел холодной войны виражи.

    А холодная стала горячей,
    переплавила жизнь и металл…
    Лишь один на планете – «незрячий»,
    отрицающий факты вандал.

    Превратил в полигон центр Европы,
    ультиматумы всем предъявил,
    но сценарий фашистских холопов
    наш продвинутый век откатил:

    запикировал рубль в баррель нефти
    в свой последний свободный полет…
    Море слез с пожеланием мести
    всю Рассеюшку с карты сотрет.

    По Московии пепел урода
    свежий ветер Земли разнесет,
    чтобы с ядерным пеплом народы
    не встречали шестнадцатый год.

    17 декабря 2014
    https://www.youtube.com/watch?v=Q32CBs5z4cw – читаю стих.
    http://ozdorov.info/vita/book/a/tom1.html#/240/ - "Воїнам світла".


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (45)


  6. Олена Балера - [ 2014.12.21 18:36 ]
    Alter Ego (переклад з Джорджа Вільяма Рассела)
    Безтурботний дух у рань
    Серце римою повнить,
    Ніби в піжмурки пограв
    З часовим судом на мить.

    Йду я, феє, по траві
    Через непролазний ліс.
    Сонцесяйний дотик твій
    Вогняну росу приніс.

    Місяць посмішку зростив,
    Половинить крапель блиск, –
    Мов ховатись і знайти
    Хлопець і дівча зійшлись.

    Я пірнаю в глибину
    Променів містичних злив
    Із перлини-серця сну
    Крізь вуаль годин з імли,

    Де кільце неясних сяйв
    Навкруги стійких святинь.
    Там я прихистку досяг –
    Осягаю мрій світи.

    Хтось у пошуку краси
    Таємничим слідом біг.
    Славлячи тебе щосил,
    Я гублю себе в тобі.



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  7. Роксолана Вірлан - [ 2014.12.21 18:43 ]
    Покликаний
    Ламаючи замки нічної скрині,
    Ти кречетом упився волі гострої.
    Шаманило та хмарилося помстою
    напругле небо - наче вена синя

    і місячне летіло покотьоло-
    як черокійське, яре око баффало
    i землі згорбатілі сяйвом лапало
    на клапті рвало літ огуслі смоли,

    а ти лови упущені піроги,
    Визбируй стріли лютістю мантачені,
    викопуй томагавк оспалий в зачині -
    закопану війну без перемоги

    і відпливай на клич - у край пелазгів,
    де вбиті з потайсвіту просять колосу-
    будь їм за очі - станься волі голосом,
    oсвідчи словом голоду "гулаги".

    і винесуть на спинах дужi тури
    досвітнє сонце - викрадене тінями
    і зацвіте садами українними
    допіру індіанське серце хмуре.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (22)


  8. Домінік Арфіст - [ 2014.12.21 17:50 ]
    лице
    лице обпалене посмішками
    оплавлене поглядами-пострілами
    латане-перелатане
    перешите-перелицьоване
    окільцьоване
    з вирізами на вилицях
    ніч у нього і та не дивиться
    світ навколо – сферичне дзеркало
    все пошерхло і все померкло там…
    … сни тлумачить прекрасний Йосиф…
    відбулося все і збулося…
    роздиратиме Моше рану –
    згірклу землю обітовану…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  9. Тетяна Іванчук - [ 2014.12.21 12:07 ]
    Зимовий дощ
    Жовтогарячі очі ліхтарів
    Звисають над алеями намистом.
    ЗимовиЙ дощ удосвіта забрів
    Тихенько, мовби знехотя, до міста.

    Блищить дорога, скраплена дощем ,
    Вона така казкова і врочиста!
    А ще ж недавно, позавчора ще
    Білів сніжок по закуточках міста.

    Спочатку ним поласував туман,
    Лишив дощу ще трохи скуштувати.
    Тепер від снігу й спомину нема.
    Коли? І де? І як його чекати?



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  10. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 11:34 ]
    Цинізм
    Він досить близько підпускав
    Він дозволяв - себе любити
    Він з нею просто жартував
    Ховав надійно - плагіати

    Зненацька трапилося те ...
    На що він і не сподівався
    Відверте , ніжне почуття
    Розбило самолюбу - серце

    Коли він їй хотів сказать ...
    Вона давно була далеко
    Зламавшись об його цинізм
    Злетіла - у похмуре небо

    Трагедія дилем буття
    В сприйманні втіхо - блудства
    Один - суцільний листопад
    А іншому - суд самогубця.
    2014р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 11:49 ]
    Зодчий
    Фантазій зібраний букет
    Сочиться квітів - кров невинна
    Поставлена на огляд смерть
    Нерукотворна - божа іскра

    Бажання бачить первоцвіт
    Щасливі сутінок - простори
    І вирій , невідомий світ
    Готуються - в похід стожари

    Чи встигнемо ? - почути спів
    Що так штормить , лунає , тішить
    Чи кинемо життя в потік ? -
    Що мчить - розігруючи драми

    Навіщо думати , гадать
    За нас вирішує рулетка
    Де справам стимул , зодчий фарт
    Цінуються талант , і плітка...
    2012р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Богдан Манюк - [ 2014.12.21 10:03 ]
    Етюд про закінчення року
    Божевільному грудневі груди здіймаються гАряче –
    на проталини-стріли війна піднебесна лягла.
    Так з останнім буває – сліди успадковує заячі,
    уподібнює заячій душу під оклики зла.

    На останньому їдуть до схилу пророцтва розтринькані,
    не боїться адажіо світла пітьма за плечем,
    і майбутнє його – небоколом-обіймами-жменькою,
    а тоді й павуком, що в куточку загублене тче.

    Циферблати у наступ, ілюзії втеча між пальцями
    й павутинне письмо... на літа в гуготінні вікна,
    за яким воскресатиме грудень, довіку дванадцятий,
    як апостол,
    і з чаші земної - до дна.

    2014р


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (29)


  13. Микола Дудар - [ 2014.12.21 10:54 ]
    Сімейне…
    приходиш у третій особі
    саме в годину пік
    і не дивно - керує гоблін
    і високосний рік…
    зверху чоса, не німф, петарди
    відповідно погоди
    фейс…
    і напруга така,
    що варто
    попроситись на інший рейс...
    21.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (9)


  14. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 09:16 ]
    Терновий плач
    Ой у вишневому саду
    Не соловейко щебетав
    То плаче , кличе сива мати
    Синочка - що в бою пропав

    Пішов на войну , за свободу
    Своє майбутнє боронить
    Панів , катів - на місце ставить
    Їх верховенство приструнить

    Не в тому річ , не в тому річ
    Що він з братами спротив , січ
    А в тому звірство , в тому гріх
    Що це над ними - крові гніт....

    А з неба падали зірки
    Згасаючи у славі
    А люди вже несуть свічки
    Поранені - шипами

    То вже не сонце сліпить так
    Не місяць - ясно світить
    То душі вірних соколят
    Спішать вершить - прозрітим

    Ой у вишневому саду
    Там соловейко щебетав
    Дітей , батьків , дідів , синів
    В молитві з богом - поминав...
    20014р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  15. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 09:38 ]
    Голос Небесної сотні
    Не плачте квіти , не плачте зорі
    Нам більше нікуди спішить
    Не плачте дні , не плачте ночі
    Цей грім без нас повинен жить

    Ми крові дзвін свого народу
    Народу - що зумів повстать
    Відстояти право закону
    Із честю гордо заявлять

    Ми не раби , не ярлики
    Якими можна потурати
    Ми не запроданці ганьби
    Яку нам звикли подавати

    Ми діти вільної землі
    Вам в доказ - наша смерті слава
    Ми заповідей голоси
    За вашу зреченість розплата

    Ми тут з народом , на посту
    На варті доленосних рішень
    Тризуб над головами тих
    Кому ми станем - довіряти.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  16. Дмитро Чорний Чорзор - [ 2014.12.21 09:17 ]
    ***
    Ми всі сьогодні
    поспішаєм
    Що не встигаєм все
    стягнути,
    Та й це на завтра
    залишаєм,
    А завтра може і не бути.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  17. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.21 09:16 ]
    Гімн патріота
    Де біль для болю - відпускає
    Де кривда в правді боротьба
    Народжує синів держава
    Земля із роду - Кобзаря

    Тут я , тут ти , одні по крові
    Пліч о пліч всі - одна сім*я
    Ми горді , щирі Українці
    За нас весь світ - хто ворог зла

    Ми нація канонів вічних
    Любові зрощене - зерно
    Широкий лан полів барвистих
    Укоренілі - на добро

    Ми обрані у світлі - світлом
    За кредо гідних пам*ятать
    Ми ті - хто вірить богу свято
    Хто здатен - із мечем стоять.
    2014р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  18. Дмитро Чорний Чорзор - [ 2014.12.21 05:14 ]
    Чи перемога з нами буде?
    Чи перемога з нами
    буде?
    Чи буде вільним
    наш
    народ?
    Тобі онук їх не
    забуде,
    Отих ,,диванних
    нагород"!!!
    Там тисячі сьогодні
    гинуть,
    Там діти сивими
    стають,
    Почуй і ти свою
    провину,
    Ти зрозумієш
    СПРАВЖНЮ суть...
    Що вже нема куди
    втікати,
    Ми за кордоном -
    другий
    сорт,
    Що, може, ДОСИТЬ
    годувати,
    За фальш тих сотні
    наглих морд!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  19. Дмитро Чорний Чорзор - [ 2014.12.21 05:13 ]
    Чи перемога з нами буде?
    Чи перемога з нами
    буде?
    Чи буде вільним
    наш
    народ?
    Тобі онук їх не
    забуде,
    Отих ,,диванних
    нагород"!!!
    Там тисячі сьогодні
    гинуть,
    Там діти сивими
    стають,
    Почуй і ти свою
    провину,
    Ти зрозумієш
    СПРАВЖНЮ суть...
    Що вже нема куди
    втікати,
    Ми за кордоном -
    другий
    сорт,
    Що, може, ДОСИТЬ
    годувати,
    За фальш тих сотні
    наглих морд!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  20. Серго Сокольник - [ 2014.12.21 05:13 ]
    Мантра. Акт ()а
    МАНТРЫ ночь погрузилась в холодную тьму.
    Все во мне изменилось. Сегодня пойму
    Первозданность миров и мистерий.
    Неизведанность ТЕМНЫХ МАТЕРИЙ.

    Я ведь ЗНАЮ. Я чувствую этот порыв.
    В холод ночи-портала ты окна открыв,
    ЛИЧНОЙ РУНЫ мне чертишь знаменье...
    И я вижу твое отраженье...

    Это ТЫ. Ты рукою коснулась окна.
    Пусть во мраке мне сущность твоя не видна,
    Я подарки твои принимаю.
    И к свиданию час назначаю.

    Образ твой изольется в безлунную ночь.
    Не удержишь его. Но ты можешь помочь
    Мне познанья хмельного шербета
    Словно ведьма подать, как Макбету.

    Это таинство ()а совершу я один.
    И в бокале вина растворю я РУБИН.
    И в твоих виртуальных объятьях
    Я изведаю силу заклятья.

    Мне сегодня посланье твое помогло.
    Мне ДАНО от тебя не добро, и не зло.
    И, изранен уколами фибул,
    Я короткое слово- СПАСИБО

    Напишу каплей крови на темном окне.
    Ты исчезла. Но вновь возвратишься ко мне.
    АКТ исполнен. Обычные люди-
    Я и ты... Продолжение будет.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114122101675


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  21. Генрі Матіас - [ 2014.12.21 00:33 ]
    Астральные сонеты.
    1-й.

    Мир засыпал...Я не нашёл слова.
    В душе моей среди ночного бденья
    Дрожала тонко ночи тетива,
    Чтоб выстрелить стрелой забвенья.

    Я шёл босой среди седых равнин.
    Мой дух витал,желающий покоя,-
    Он был до боли тягостно одним
    В пространстве разноликом.Как изгоем,

    Себя я чувствовал в глуши молчанья,
    И будто кто-то,а не я – другой,
    Глядит на мир с опущенной главой,

    Рукой ловя немое ожиданье
    Ответа на вопрос простой:
    За грех какой несу я наказанье?

    2-й.

    За грех какой дано мне наказанье?
    Слова мертвы,не оживая эхом.
    И от бессилья я рыдаю смехом,
    Похожим на шаманское камланье…

    Мой крик тонул в реке оцепененья,
    Не одолев течения свинцовых вод.
    Смешались свет и мгла в водоворот,
    Рождая хаос вечного сомненья.

    Я знал, что это вовсе не спроста,-
    Клубится зло коричневым туманом,
    Скрывая раны Вечного Христа.

    А я в ином ищу прозренья,
    Тащась дорогой в никуда,
    Пронзённый острым лезвием обмана…

    3-й.

    Пронзённый острым лезвием обмана,
    Мне было ясно – суть обнажена,
    Как солнца луч и полная луна,
    Блестящие на водах океана.

    Я не искал простого оправданья,
    За грех невольный и за вольный грех,-
    И разбивал себя о камни наказанья
    В паденьях вниз, когда стремился вверх.

    Мой дух парил, испив освобожденья,
    Летя в просторах посреди равнин.
    И мир другой без старого названья

    Глядел глазами источая смех,
    За тщету всех моих страданий,
    В сетях которых был я не один…


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  22. Генрі Матіас - [ 2014.12.21 00:48 ]
    Ты !!!
    Молохом в мире бродил,
    Кровью себя напитал,
    Ты - невиновных судил,
    Ты - в обречённых стрелял!
    Ты, ещё жив, ещё тлеешь
    В старческой немочи пьяной.
    Жертвы костями белеют
    Вскрытых могил безымянных,
    Не для тебя, безымянных –
    Многих ты знал поимённо,
    Тех, кто брели обречённо
    К краю чернеющей ямы…
    К пасти чернеющей ямы,
    Где обрывалось сознанье,
    Но не рвалась память
    В Вечной цепи мирозданья.
    Ты – раздавивший свободу,
    Взглядом бесстрастным глядевший.
    Ты – не молившийся Богу –
    И мракобесью радевший.
    Ты – иссушавший нам души
    Ядом своих метастазов.
    Ты – равновесье нарушил
    Правды и лжи до отказа…
    Связи времён разорвал.
    «Рай» нам пророчил из …изм…
    Чёрное с Белым смешал.
    Имя твоё – сталин…изм.


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  23. Олександра Камінчанська - [ 2014.12.21 00:54 ]
    ***
    Уже поза північ. А я чомусь далі не сплю.
    Чекаю світання. Нервово покліпує свічка.
    Невільно лягає серпанок на сонну ріллю
    І чорною кішкою треться о спогади відчай.

    Надумані мною, згорають у небі зірки.
    Усе, що боліло – бажаю забути поволі.
    У сірих обносках тиняється грудень гіркий,
    Неначе примара бездольна по замкнутім колі.

    На крайчику неба зібралася хмарищ юрба,
    Скуйовдивши тишу надривно викрикує вітер.
    У цьому призвіллі я лиш полонянка, хіба,
    Що серцем воліє захмарений розсвіт зігріти.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  24. Тетяна Олещенко - [ 2014.12.20 22:44 ]
    ***
    Вночі у шибку бились голуби.
    Про щось тривожно шепотіли крила,
    благали ніч: кохання не губи.
    Вона не чула – пролетіло.
    А крила не здавались, бились,
    болючим зламом в темряві світились.
    Остання крапля... Все. І заніміли.
    А через хвилю, мов на сміх,
    байдуже небо ранок сповістило.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  25. Дмитро Чорний Чорзор - [ 2014.12.20 22:44 ]
    Очі-не забуду...
    Проходять дні,
    Проходять ночі,
    Я не забуду твої очі,
    Я не забуду щирий сміх,
    Який тоді лунав для
    всіх.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Світлана Костюк - [ 2014.12.20 20:53 ]
    ***
    я душу заховаю поза часом
    що сиплеться крізь пальці як пісок
    і буду насолоджуватись щастям
    тоненьким як дитячий голосок
    і буду завмирати вже при згадці
    твоїх слідів у золоті заграв
    твоїх зникань у всюдисущій мряці
    чи слів яких ти вкотре не сказав
    я зможу заховатися надовго
    лишаючи на корах письмена
    і щиро-щиро гомоніти з Богом
    про найдорожчі серцю імена…


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (14)


  27. Ігор Шоха - [ 2014.12.20 19:24 ]
    Сіль на рану
    Ну, як ви там? Є мило і вода?
    І ванна є? І Рашія кохана?
    Тунелі виколупує орда
    у вашу Таракань обітовану?

    Жируєте, Таврійські береги?
    Ще спокушає «витязь на розпутті»?
    Смакуйте сіль, тараньку... Пироги
    і Няшу не забудьте – Ліліпуті.

    Все історично! Хто б ви не були,
    кримчак не подарує вам вітчизну –
    бахчі, сараю..., навіть ковили
    для карлика двохсотого на тризну.

    І поки умиють у Москві,
    відкрийте очі на свою удачу.
    І вирішите ще одну задачу.

    Мечеті побудують на крові.
    І підете по паленій траві
    із Гобліном – трофеями на здачу.

                                  12.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  28. Валентина Попелюшка - [ 2014.12.20 14:50 ]
    В чеканні Миколайчика
    У ліжечку калачиком
    Згорнувся і чекаю.
    Чого ж це Миколайчика
    І досі ще немає?

    Вже й мама не клопочеться,
    Пішла в свою кімнату.
    Мені ж ніяк не хочеться
    Цікавинку проспати.

    Лежу і прислухаюся,
    Втомився позіхати.
    Аж двері відчиняються,
    Заходить хтось до хати.

    Тихесенько чалапає,
    Бурмоче щось під носа,
    Кімната за кімнатою
    Гостинці, певно, носить.

    Лежу, боюся дихати,
    Щоб диво не злякати.
    Та кроками хтось тихими
    Минув мою кімнату.

    Хотілося заплакати,
    А голосу немає.
    То ти з такою платою
    До мене, Миколаю?

    Я чемним був і ввічливим,
    Допомагав матусі,
    Ми віршик з нею вивчили,
    Нічим не скривдив друзів.

    Аж чую: “Соньку-зайчику,
    Вже час тобі вставати.
    Дивись: від Миколайчика
    Дарунків як багато!”


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  29. Марися Лавра - [ 2014.12.20 12:32 ]
    намір
    зашкал. емоція. напруга.
    не кішки у душі - ковші
    неоковирністю облуди
    порозпирає мені груди
    інакше буде чи не буде?
    зап'ястки ломить і хрящі

    а спробуй без утрат клітини
    заповнити кросворду вщент
    зима наводить перспективи
    сумарно змінені мотиви
    крізь скло у небі сторож дивний
    фужер. ковток. тепло. абсент.

    в залізній клітці норм і правил
    улаштувати б собі бунт
    докупи миттю всі химери
    в смітник шакерові манери
    змінити вицвілі шпалери
    на колірність, тоді отут

    упевненість розправить плечі
    ваґантом піде у світи
    у хаотичності бездїі
    обломиться шматок надії
    раухтопазом пломеніють
    уламки давньої біди
    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (10)


  30. Нінель Новікова - [ 2014.12.20 11:03 ]
    Надоело!
    Ты мило, спокойно
    Все делал мне больно.
    Возможно, невольно.
    Ужасно болело,
    А я все терпела...
    И вот – надоело!
    Скажу тебе смело:
    Довольно! Довольно!
    Хоть было прикольно,
    Но осточертело!
    Такое вот дело!
    Прости, если больно
    Я скалкой задела…

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  31. Уляна Демченко - [ 2014.12.20 10:31 ]
    Останови Сыновей!!! Матери Украины- Матерям России

    Ненависть в души посеяли,
    как в свежую почву зерно...
    Остановите насилие,
    пока не взошло зло!!!

    Ради всего святого,
    правнуков, внуков, детей
    русскую мать просит мать Украины:
    "ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"

    В обеих слезы соленые,
    рвутся сердца в груди.
    В муках жизнь детям дали
    не для смертей и войны!!!

    Ради всего святого,
    правнуков, внуков, детей
    русскую мать просит мать Украины:
    "ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"

    Если убийцей сын станет,
    как будешь дальше жить?!!
    Нигде не сыщешь ты храма,
    Чтобы грехи замолить!!!

    Ради всего святого,
    правнуков,внуков, детей
    русскую мать просит мать Украины:
    "ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"








    написано 08.05.14.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 01:22 ]
    Осінь кохання
    Така вже гарна осінь на дворі…
    Вальсує по деревах жовте листя
    Яке прекрасне сонце восени…
    Сумує вітер і летять лелеки;
    Стоять могутні клени й ясени
    І сріблом покриваються смереки…

    Задумливо курличуть журавлі…
    Летять кудись у свою теплу осінь;
    Несуть журливу пісню на крилі,
    Вдивляючись в небес блакитну просинь...

    Яка чудова осінь надворі…
    Який багряно-жовтий килим з листя…
    І лише ми – два голуби вгорі-
    У піднебесній вічності злилися…
    Стоять дуби, мов ті богатирі,
    І коси на березах розплелися…


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 01:20 ]
    Побажання

    * * *
    Якби вдалось впіймати дві зорі,
    Веселки обв'язати перевеслом,
    Тоді б напевно подарунки ці
    Сьогодні в подарунок тобі принесли.
    Але по нашій немочі людській
    Мені, на жаль, таке не вдасться,
    Тому бажаю щиро, від душі
    Кохання вічного, здоров'я й щастя!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 01:36 ]
    Осіяний сонцем

    Осіяний сонцем, і небом, і світом,
    Ніжності вітру коханий взірець,
    Душа золота-нещасна і вірна,
    Якого ти поля? і неба гонець.
    Тобою живу я, і вірю у тебе,
    До Бога благання свої я все шлю,
    Осяй окропи наші душі благиї,
    Навіки їх разом прошу збережи.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:33 ]
    Ночь над Камой

    Весенний воздух, и луна,
    И звёзды светят нам лаская,
    Всё берега и берега,
    Река и жизнь совсем другая,
    Цыгани карты раздают,
    Кому валет, а кому даму,
    Костёр не гаснет до утра,
    И освещает чётко Каму,
    Там из-даль лодочка плывёт,
    Её волна любя качает,
    И где судьба моя сейчас,
    Цыганка старая гадает,
    То кладёт крест, то туз червей,
    То даму старую вздыхая,
    Заводит новый мне куплет,
    Над Камой песнями рыдая


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:55 ]
    Вуста кохання.
    З вуст твоїх я п’ю зелений чай
    Вдихаю аромат цілющих трав…
    Ти поцілунком кажеш: «Прощавай»,
    А серцем просиш, щоб не відпускав…

    Та я піду у чорну хижу ніч,
    Пірну у неї з головою я …
    Там не зустріну твоїх протиріч
    Й твоєї гостроти, Печаль Моя.

    Не розірветься кавалькада дум,
    Бо біль душі вже не відчуєш Ти…
    І не розтане в поцілунках сум -
    Його запестить смуток самоти…

    І вічність обійме гірлянду літ,
    Благатиме покою у Творця…
    Й неначе яблуневий первоцвіт
    Заполонить образою серця….

    Усьому є початок і кінець…
    Зів’янеш ти в сліпій своїй красі…
    Розтоптано й спаплюжено вінець
    У степовій запиленій росі…

    І моїх скронь сріблясту сивину
    Вже не покриє поцілунок твій
    Ти так і не відчула глибину,-
    Її замів осінній суховій…

    З солодких вуст я пив зелений чай,
    Вдихав цілющий аромат із трав…
    Ти шепотіла: «Милий, прощавай …»
    Холодний місяць зорі цілував…


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:09 ]
    Про насущне

    Нагадує твій подих-запах м*яти
    А милий голос - шелести дібров…
    Тобі б красу на щастя поміняти,
    А скромну загадковість – на любов…

    Тобі б забути снігові замети,
    Не слухати б ні подруг, ні сестер…
    Не вірити у cни та у прикмети
    Ні вчора, ані завтра… ні тепер.

    Тобі б мороз на квіти поміняти,
    Помандрувати б в зоряні світи…
    Понад морями чайкою літати
    І з польовими квітами б цвісти…

    З любов'ю милі очі цілувати,
    У тьмі ночей серця переплести…
    Сумні пісні на радість поміняти
    І все життя б ту радість берегти…

    Тобі б Красу на Щастя поміняти,
    А загадкову скромність – на Любов…
    За це я зміг би геть усе віддати,
    Що в цьому світі грішному знайшов...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:28 ]
    Серцебиття
    Сердце забилось тремтінням
    Чия в тому є сивина,
    Доля без грані і сили,
    І випита чаша до дна.

    Тобі, я завжди дорікаю,
    За тебе, я Бога молю,
    Твої чарівні рученята,
    Цілую і вічно люблю!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:16 ]
    Пролетіло літо!

    Пролетіло літо,
    Пронеслись роки,
    Й ти любове вічна,
    Пронеслась в віки.

    Так кохалось тяжко,
    Так впізнало крах,
    Відвернулась доля,
    У твоїх руках.

    Не cпіва вже пташка,
    Не дзвенить струмок,
    Все на дно осіло,
    Від лихих чуток.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Вадим Бойко - [ 2014.12.20 00:28 ]
    Минають дні-минають роки.

    Минають дні, минають ночі
    Біжать роки, за ними дні,
    Листки календаря гортаєм,
    Чоло у сивий сивині.


    Дитинство я своє згадаю,
    І маму й тата ще не раз,
    І те коли мене вони вели за руку,
    Найперше в світі в перший клас.

    Життя було барвистим степом,
    Де колосилися жнива,
    Там по другому соловейко тьохкав,
    Та пісня й досі ще жива.

    Росли і вірили у вічність,
    Бажали ми усім тепла,
    Не знали що роки у збіжжя,
    Ріка їх випила до тла.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Генрі Матіас - [ 2014.12.19 23:00 ]
    Не совпали...



    Мы с тобою совсем не совпали
    В ту далёкую зимнюю ночь.
    Я с тобою тогда поскандалил,
    Не прогнавши сомнения прочь.

    Не совпали, как небо с землёю,
    Как не дружит с зимою гроза.
    И в ту ночь, расставаясь с тобою,
    Я лишь видел сухие глаза...

    Твои мысли собрались в дорогу,
    Увозившую в даль навсегда
    Мою боль и мою недотрогу,
    И вопрос к нам обоим - Когда?

    Не совпали с тобой. Не совпали
    Наши мысли о зле и добре.
    Они порознь куда-то летали,
    Не вернувшиеся в декабре.

    Разошлись кто куда...Потеряли
    Мы себя на изломах дорог.
    Не совпали - единым не стали,
    И прожили мы жизнь, кто как смог...
    - - - - - - - - -
    ...А теперь, ты сидишь предо мною,
    Перешедшая Зимний порог.
    Мы глядим друг на друга с тоскою,
    Подводя нашим судьбам итог...


    Рейтинги: Народний 0 (5.33) | "Майстерень" 0 (5.38)
    Прокоментувати:


  42. Генрі Матіас - [ 2014.12.19 23:35 ]
    Анапест.

    Как на школьной доске
    белым пишем по чёрному,
    или чёрным по белому
    свою бренную вязь.
    Из крестов и нулей
    письмена беспризорные,
    но не можем найти
    в них желанную связь.

    День грешит, как вандал,
    отражаясь в ночи́.
    Погружаясь в себя
    неосознанно будим,
    То, что спит до поры
    и упорно молчит
    под порогом души
    и лузгой словоблудия.

    И оставшись вдвоём
    сам с собою воистину,
    разрывая покров
    пережитого дня,
    оголяем свой нерв
    ощущений, как выстрелы
    в постижении тайн
    о себе для себя…
    Ночь – покинутый храм
    с темнотой устрашающей,
    с литургией без слов,
    с алтарём без икон.
    И беснуется дух
    всё собой облекающий
    от истока Начал
    с добиблейских времён…
    Ухнул филин – вещун
    и рука нервно вздрогнула.
    Заметался пожар
    в переулках души.
    И открылись глаза
    родниками холодными;
    чей-то голос, как ментор
    загнусавил в тиши...

    Тень качнулась в углу –
    полоснула по зеркалу,
    И сломавшись шагнула
    в зазеркальный проём,
    засиневший пятном,
    как окно предрассветное,
    удаляясь в туннель,
    чтоб вернуться потом…

    Может там, за стеклом
    все ответы положены
    и лежат до поры
    в зазеркальи чужом.
    Ночь бушует во мне
    океаном встревоженным
    и качает меня
    будто в кубе пустом…

    Всё случится потом
    с суетой безутешною,
    когда кончится вязь
    под холодной рукой.
    Вдруг откроется дверь
    на пороге Предвечного,
    где кончается то,
    что зовётся судьбой…


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  43. Серго Сокольник - [ 2014.12.19 21:00 ]
    Объединим сердца в любви
    Объединим сердца в любви!
    Пускай в окно стучит ненастье.
    Залогом будущего счастья-
    Объединим сердца в любви!

    Огонь любви, гори, гори!
    Вовеки не коснется вьюга
    Сердец, горящих друг для друга.
    И ты дари его, дари

    Тому, кто ждет любви ответа.
    И на порог не ступит стужа,
    Когда ты чувствуешь, как нужен
    Любви порыв, как лучик света,

    Ему упавший на плечо...
    Ты женщина. Твоя ментальность-
    Мечта, истекшая в реальность...
    Дари любовь! Дари!.. Еще!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114121909756


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  44. Микола Дудар - [ 2014.12.19 21:43 ]
    ***
    … и деньги, поди, тоже не спят
    бессонница - мама родная!
    с крыши на крышу ночи подряд -
    ищут меня, я знаю…
    створки открыты окон двойных
    стих приготовлен заветный!!!
    вот и соперник -
    призрак войны
    желтым
    лицом монеты…
    19.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2014.12.19 18:14 ]
    Прес-конференція диявола
    Яка аудиторія!
    Нема де впасти міні.
    Велике Пу настоює,
    що Рашія homini.

    Заціплює іронія
    сутягу журналіста.
    Тушується агонія
    ужимками фашиста.

    Осатаніли клоуни
    від гумору й харизми.
    І як же ясно, хто вони –
    сугестії рашизму.

    Диявол ізгаляється,
    а їм по барабану.
    Рахітик насміхається, –
    Усё іде по плану.

    Аукається долару,
    ікається Обамі.
    Пакують у триколори
    рубель вперед ногами.

    Упоєна опричнина
    Донецької руїни,
    і кримське триязичіє
    рятує Україну.

    Зобидили ведмедика
    і він бере на кпини
    історію Америки
    і хартію людини.

    Обілює за акції
    ічкерика-холопа,
    і за кусючі санкції
    очорнює Європу.

    Осоловіла Рашія
    безтямно аплодує.
    Опутеніла нація!–
    Диявола віншує.

                                  19.12.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  46. Микола Дудар - [ 2014.12.19 16:29 ]
    Не звинувачую. Мовчу…
    відгомоніла нічка… в бризках
    зійшли на покут образи
    ніяк не може голуб сизий…
    діждатись там озимини…
    на тілі чорнім попіл сивий
    а попід ним і кров, і страх
    слова любові полохливі…
    і у долоні знову цвях...
    поглянь! поглянь, рабопокірне:
    дзюркоче крізь столітній пил
    і ти завжди своєму вірний
    тому не птаха…
    і без крил.
    19.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (4)


  47. Оксана Лозова - [ 2014.12.19 12:16 ]
    ***
    Здригнувся мій самотній берег,
    А хвиля б’є!
    О ця любов терпка, як терен –
    Яка вже є.

    Дві тіні – пара і не пара,
    Печалі дві…
    І сіє небо сум захмарний,
    Старий, як світ.

    Що ж, так було і є, і буде –
    До болю трем…
    Такі ми різні-різні люди,
    А поряд йдем.

    У серці вгадую на подив
    Ім’я твоє –
    О ця любов невідворотна –
    Яка вже є…
    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (4)


  48. Олександр Олехо - [ 2014.12.19 12:19 ]
    * * *
    Омана мрії – полиновий мрець,
    та солодко устелені дороги
    поміж баюр до сяючих фортець.
    На брамі окрик – чуда-юда роги.
    Окремо Цербер – це заброда-пес:
    колись щеня прибилося до двору,
    тепер гарчить на землю із небес,
    перетворившись у гидку потвору.

    Шинок глагола – кожен п’є своє
    (борець за долю й раб чужої волі),
    а так, сп’янівши, чашу пійла б’є,
    бо все – ніщо і королі всі голі.
    А потім вже, з похмілля – каяття
    і Церберу цукрову кістку нести.
    Такі собі хаптурні почуття
    заради недосяжної фієсти.

    Триглавого за вуха потріпай,
    та стережися… спиною до нього,
    бо нині свято – ходить Миколай,
    а ти у руб’ї вийдеш до святого.

    19.12.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (5)


  49. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2014.12.19 10:04 ]
    Лист до Святого Миколая


    Доросла, в душі – дитина,
    Благаю у Миколая
    Я миру для України –
    Найближчого серцю краю.

    Прошу для близьких і рідних –
    Здоров’я міцного, вдачі,
    І миру для України!
    Не можу інакше, бачу...

    Повторююсь у проханнях,
    А прагнення надто сильне,
    Бо маю одне бажання –
    Земля українська – вільна,

    Щаслива і плодовита,
    Квітуча і незалежна
    Нема штучних війн, кредитів...
    Миколо, прошу, простеж-но!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  50. Софія Кримовська - [ 2014.12.18 23:03 ]
    Дванадцять місяців
    Березень
    Пом’якло небо, спінило ліси.
    Забилося під снігом серце квіту.
    Холодний вітер, ще зимовий вітер,
    приносить звідусюди голоси

    і сміх, і свист, і галас – то все діти.
    І мій узув гумівки, напросив
    піти до парку в пошуках краси,
    забувся шарф і рукавиці вдіти.

    Обсіли горобці дроти і вишню.
    Стара сусідка із під’їзду вийшла
    уперше за три місяці, либонь.

    Ще день короткий, а таки не спиться,
    мугикається випадкова пісня,
    і цілуватись хочеться. Любов?..

    Квітень
    Як цілуватись хочеться! Любов
    пускає корінь і повзе на світло
    зеленим пагінцем. Майбутнє літо
    ще тільки-тільки зародком було,

    а вже квітує рястами, або
    кульбаби жовті простягає світу.
    Плетуть із них вінки сусідські діти,
    і тішиться тому із неба Бог.

    Така весна, що виростають крила,
    і ти до мене: «Люба, ніжна, мила…»
    А на дротах туркочуть голуби.

    І мліють на вікні тюльпани в глеку,
    і ми думками в літі, і далеко,
    десь біля моря Чорного… Люби!

    Травень
    Десь біля моря Чорного: «Люби…»
    ти шепотів мені. Холодні хвилі
    нам п’яти лоскотали. Вечір квилив,
    хтось у піску вишукував скарби.

    Ми ніжно цілувалися щохвилі,
    і навіть не помітили б, якби
    зірвався шторм на морі й на диби
    ставали гребні, і ревли, і вили…

    Напівпорожній пляж, передсезоння.
    І телефони, звісно, позазонні,
    щоби ніхто любов не турбував.

    В степу вітри чесали юні трави,
    ще тільки наливався соком травень,
    а ми вже стільки столочили трав…

    Червень
    О скільки ми потолочили трав,
    а скільки у траві згубили звуків!
    Як дні стогнали, як тремтіли руки,
    коли мене ти вкотре обіймав...

    До нас в хатину хтось тривожно стукав,
    хтось без кінця у шибку заглядав,
    хтось нарікав, що в нас немає прав
    порушувати тишу… вдень. Ті злюки,

    напевне, дуже заздрили коханню.
    Солодкий червень полунично танув,
    у поцілунку пестячи вуста.

    Котились перед ранком громовиці,
    І я, згорнувшись поруч, наче киця,
    У сні щось говорила про літа.


    Липень
    У сні щось говорила про літа,
    уранці – про казкові сновидіння.
    Ховалися весь час від сонця в тіні,
    бо спека розпікала. По світах

    ми мандрували подумки, і так
    реально, ніби ось вони – Мальдіви,
    Гаваї чи Венеція. Раділи,
    мов дітлахи цукеркам на свята.

    А липень допікав усе навколо.
    Хотілося води чи з льодом коли
    і трохи прохолоди та дощів.

    Страшенна спека вигнала родину
    на дачу, де травичка і малина,
    де сонця менше між густих кущів.

    Серпень
    Тут сонця менше. Між густих кущів,
    у плетиві густого винограду
    в альтанці, ти читав мені докладно
    старі журнали з купою вірші´в

    про світле майбуття, колгосп і ради,
    та так читав, що син до нас мершій
    прибіг, аж майструвати полишив,
    сердито мовив: «От писали гади!»

    І смажив серпень, наче на пательні.
    раділи ми, що стіни не панельні,
    що літо добігає ось кінця.

    І щось писалось нам з тобою наче,
    варилося варення (це ж бо дача),
    і ще засмага липла до лиця.

    Вересень
    Ще так засмага липла до лиця,
    ще так просились груди в голі блузи,
    а вересень уже життя вовтузив
    роботою, навчанням. Ох же ця

    невчасна осінь. Бідні-бідні музи
    (твої й мої)! В потребах гаманця
    забуто їх і вірші. А серця
    так бились! Та життя шалено «грузить» –

    ні часу, ані сил немає більше.
    Радію сну і довгожданій тиші,
    тобі, коли вертаєшся з робіт…

    І тільки ніч у літо повертає,
    Де ми були залюблені безкраю,
    де плавився медово цілий світ.

    Жовтень
    Так плавиться медово цілий світ
    у сонці літа, бабиного нині.
    Дерева золоті і небо синє,
    і терпко пахне хризантемний цвіт.

    В’яжу на зиму кетяги калини,
    розвішую по кухні, як і слід.
    Ховає ніс під лапу сірий кіт –
    напевне, на морози. Безупинно

    щось мушу доробити до зими,
    товчуся серед кухні. Любий, ми
    ще сік недокрутили, он ще лечо

    кипить (пітніють вікна) в казані.
    А ти, згадай но, обіцяв мені
    романтику… хай не в усьому – в дечім.

    Листопад
    Романтика. Так, не в усьому, в дечім.
    Практично тиждень вдома при свічах.
    Спочатку гарно, нині ж – просто жах.
    Непланові відключення, до речі,

    щоб не спіткав колапс який чи крах
    всю нашу енергетику. Щовечір
    тому між нами вірші… хліб і лечо
    (бо плити електричні). Їде дах

    у тебе без борщу, у сина інше –
    немає Інтернету, тож не пише
    якесь дівча. Ну що ж, дорослий син.

    Короткі дні сльотаві, невеселі,
    так холодно буває ув оселі,
    та я з тобою не боюся зим.

    Грудень
    А я з тобою не боюся зим
    і грудня, що опалений як-небудь.
    Аби обійми, як політ у небо!
    А що мороз рипучий – бог із ним!

    В мороз такий сильнішає потреба
    любитися… Нас розуміє син.
    Він сам нарешті бранець у краси
    і першості кохання. Ох ті ребра

    Адамові: хмеліє голова,
    у вірші виплавляються слова,
    у підліткові та наївно світлі…

    Шампанське, мандарини, олів’є.
    Наступний рік у двері гучно б’є –
    зустрінемо. Надіюся, при світлі…

    Січень
    Зустріли рік Новий. Таки при світлі,
    частково при свічках і каганцях.
    Зізнаюсь, економія оця
    дісталась печінок… Та все ж привітні

    були свята. А легкість гаманця,
    яка відчутна буде аж до квітня,
    ми стійко подолаємо. Тож витри
    негайно хвилювання із лиця!

    Дивись, які сніги лягли довкола.
    Давай на гірку, чи на лижах коло –
    втамуємо пригодницьку жагу.

    Чого сидіти в Інтернеті в хаті
    закутаним у ковдри і халати?
    Ти краще обваляй мене в снігу!

    Лютий
    Ти краще обваляв мене в снігу,
    ніж то колись бувало у дитинстві.
    «О, баба снігова!» – хтось пальцем тицьнув,
    ще й моркву простягнув. (То на рагу

    згодиться потім.) А душевна близькість
    (і наддушевна) нам дають снагу
    на ніжний Лютий… Чуєш, на даху,
    хоча зима і холодно, і слизько,

    активніше туркочуть сивокрилі
    в передчутті весни, яка щохвилі
    так зближує укотре нас обох.

    І спиться нині, нібито у хмарах,
    аж запізнився сім разів на пари.
    Виною все кохання – бачить Бог…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   723   724   725   726   727   728   729   730   731   ...   1854