Читаю твого листа.
Серденько щемить.
Дивлюся в очі. Зорепадом
Осіння журба.Сама...
Ти далеко і поряд.
Не треба журитися, прошу!
Ми робимо те,
Що потрібно робити.
Я дуже тебе кохаю.
Цілую, чекаю.
2012р.

Світ вічний в бескінечності.
Серце живе вірою і надією.
В Серці народжується майбутнє...
Я люблю Тебе!
2012р.

День наробився, він хоче одного – спати.
Просто прийти і без зайвих розмов лягти.
Ніч – повна сили, у неї сьогодні party.
Вже увімкнула попсовий якийсь мотив.
Ніч не стелила м’яко – на шмати темні
Жилавий мармур неба порве от-от.
Ніч – істеричка, вмовляти її даремно,
Тіло її вимагає нових пригод.
День не змовчав - нездалі з роками нерви:
Чубились, гризлись, аж бризкав на землю сік.
Тільки під ранок зробили на сон перерву…
«Злива минула», - байдуже сказали всі.
2012

время детей,
это наше время
ценой тысяч лет воплощений.
родная хранит нас Любовь.
видеть - значит быть,
а быть - значит видеть...
мы пришли творить добро -
соединить все миры воедино.
2012г.

Знову осінь.
Знову щось мені набрешуть ночі.
Поза очі.
Не до мрій.
Я не в змозі
обгорнути осінь скотчем
і відправити до вулиці Надій.

Жовте літо
в незнайомому блукає місті.
Для таксистів -
в інший бік!
Платить мито,
а не має де і сісти.
Наче вигнаний із дому чоловік.

Покладеться
в лотерею літо незабаром
(може, й даром)
на джек-пот:
хто озветься,
з ним ще біля стійки бару
хто замовить при нагоді бутерброд?

Я не в змозі
чути те, що наговорять ночі.
Бачать очі
мапу змін...
Знову осінь
обгортає літо скотчем -
золотий лунає звідусюди дзвін.


9.09.2012

О, горе !

2009

Серий! (Серий!)
Серий! (Серий!)

Мир тебе!

Ты - самый лучший из всех Серий,
Которых мы когда-либо Серий!
Мы тебя очень и очень Серий!

Будь счастлив!

2012

Ты делаешь: "Уф, уф, уф..." -
И мои крылья начинают шевелиться.

Ты говоришь: "Ну ты и жучек!"
И я их росправляю.

Ты слышишь - "Мио!",
Когда я поднимаюсь.

Ты чувствуешь меня,
Когда я уже лечу.

2010

А зачем меча за
Нос он
Онес? Сено
Вор в ров?!

Он лыбу был, но
Уму, ого, ого, уму,
Ого, - лил! Ого!

2010

Уже как ежу.
Я делал едя
Горе, но не рог!

Те все - свет
Да как ад.
Меня коробит. Ибо рок. Я нем.

Меч в нём! Имён в чем
ли? Духи, как быть? Ты б каких удил?

- Дядя, - яд, яд!

2010

Какая ты красивая,
Какая ты приятная,
Какая ты нежная и румяная!

Какая ты вкусная,
Какая ты сладкая,
Какая ты беспечная и славная!

Ты мною любимая,
Ты мною желанная,
Ты мною заботливая и оберегаемая!

Ты мною отобранная,
Ты мной приготовленная,
Ты мною сваренная каша!

2009

Сегодня она мила!
Мила - мила!
Ничего не поделаешь - она мила.
Она мила сегодня,
Мила она. Вот так!
Ничего не поделаешь - мила она !
Мила она, когда гроза !
Мила она, когда зоря !
Мила она всегда-всегда. Вот так!
Ничего не поделаешь - мила она
О, если бы понять
Зачем она мила?
О, если бы
Хоть на капельку узнать
Почему она так мила?
Я бы все бросил
И сам бы мёл.
Мёл , мёл пока не станет чисто!

Я не хочу погрязать в болоте.
В болоте не хочу я погрязать!
Я погрязать в болоте не хочу,
Не хочу в болоте погрязать я.

Погрязать я не хочу в болоте?
Не хочу я погрязать в болоте?! -
В болоте я погрязать не хочу!!!
Погрязать в болоте я не хочу!

Стрічка життя –
не барвиста, а трав'яна.
Іноді вона буває хрустка і шовковиста,
іноді – пожухла і суха.
Вона міцно тримає мене
і ніколи не зупиняється.

Зустрівши байдужість в твоїх очах,
я зриваю її, щоб заплести собі в коси
і повернути тобі усмішку.

Але тоді мені нема на чому стояти.
І я падаю.

трем нароста - аааааааааааааааааааа!
життя три в аааааааааааааааааааааааас
Свобода!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
твроя...
А...................................
-------------------------------------
Рок.І..
Цьом
......

В місті, що розкинулося над нашою рікою,
В місті, що охопило острів нашої пам’яті,
В місті, де всихає дерево нашої волі,
Згадував про тебе, моя мово,
Якою я дихаю і якою я живу.
Якщо тебе не стане, то не стане й мене,
Бо не буде чим дихати та жити.
Буду ходити рухомим мертвяком
І лякати горобців та дітей.
А навколо голосні матюки.
Тепер брати «разгаварівают на ньом».
В цьому місці, де острів нашої пам’яті
«Разгаварівают на ньом».
І так страшно мовчать могили
В навколишніх селах.
Краще б вони кричали,
Ті, що в могилах, в навколишніх селах,
Ті, що звільнили місце під сонцем
Для тих, хто «разгаварівают на ньом».
Краще б вони кричали…
Яка ж то мука – вмерти з голоду,
І знати, що онуки та правнуки
«Разгаварівают на ньом».

Вони поклали на стіл сало на провощеному папері.
Сало було таке біло – рожеве,
Таке чудове,
Як травнева хмарка.
Я відчув як мене переповнює
Власна слина.
Вони поставили пляшку на стіл.
Пляшка була прозора,
Мов ранок в моєму дитинстві.
Мій кадик рефлекторно здригнувся.
Вони дістали з торби кружальце ковбаси:
Таку ковбасу робила моя бабуся.
Як же вона пахла!
Так пахне мрія про статок.
«Це все мені»? - спитав я.
«Тобі», - сказали вони.
І також спитали:
«Ну, що скажеш»?
Я нічого не став говорити,
Витяг з горла свій голос,
Неприємний надтріснутий голос,
І віддав.
А потім витяг з кишені хустину,
Зав’язану вузликом хустину,
Розгорнув на столі.
В хустині лежала гідність,
Моя засмальцьована гідність,
Моя закоцюрблена гідність.
«Бонус». – кинув недбало.

Яблука в саду гупають.
А комусь ввижається
Гріхопадіння…




серпень 2012

Не треба бути лікарем,
щоб розуміти,
що рана від ножа,
встромленого у серце,
призводить до величезної втрати крові.


Не обов*язково бути дівчиною
під час менструації,
щоб розуміти,
що втрата крові -
то доволі-таки неприємна річ.

Не треба бути патологоанатомом,
щоб розуміти,
що людина - мрець,
коли по судинам її тіла
не циркулює життєво важлива
рідина буро-червоного забарвлення.


Не треба бути відчайдухою-
митцем,
щоб відчувати
завданий тобі біль,
що пронизує з голови до ніг,
а точніше - від мозку і до серця.

І зовсім необов*язково бути найманим
вбивцею,
аби щодня наносити десятки
ножових поранень
оточуючим душам,
які і без того хворіють на анемію.

05.09.2012

Я бачив
дорослих чоловіків,
які забивали
на дитинство своїх дітей,
а потім
дуже любили онуків

Однаково імпозантно
вони
ніжилися в лінощах
і справляли малу нужду
ще
хизувалися переліком
із кількох досягнень
і багатьох коханок

Загалом
усе це було би смішним,
але я бачив,
як від болю чи холоду
вони скручувалися
у положеннях
ембріонів

там пахла ніч, і небом пахло там.
і трави пахли бджолами і медом.

уперше в поцілунку він застряв -
не думав, що помре від насолоди...

як тільки-но вона родила знов -
він сам себе акцизами обклеїв...

один із них (приблизно - цар царів)
засвідчив, що зрікається престолу...

мазюкали брехнею білий світ
одного разу Бог лишив такої честі...
2012.

Давно колись
прийшов до мене
біль погостювати.
Такий похмурий, невеселий...
Зайшов у душу,
ніби в хату.
Сказав, що так йому
і затишно, і добре...
Зостався жити,
і живе донині
у зболеній душі-хатині.
2008

в нас - ЕГО детях
струится энергия бытия
воображаем и творим
природу Бога
Чисты родники
Он - это Мы
Со-знание
Воли и Любви
Истинной свободы
Проявляющейся в многообразии
измерений и качеств
полноты многогранности пирамиды
Круга Жизни....

поцілунком
танго ніжності в ночі
прийшла
календарна Осінь любові
лагідно
нам срібник посміхнувся
у серці
дзвенить радості струна

з тобою
мені добре
сонячна донечко моя
сьогодні
материнського свята тепло
твій
день народження!

Осінь наступає на п’яти…
П’ятниця повертається
Спиною…

на осуд? - ні! о давній біль…
їх "бронзи" й досі проти свідчать.

…там холод синім на губах.
його, як слід, сльозоточили.

вогонь горить… вогнем горить
і вогнеоче дружньо плаче.

червоним плакала ріка
їй рукава не ті пришили…

" …і вам щасти" - слова, слова..
а як теплішає одразу…
2012.

- Підемо шляхом цим удвох ?
- Але там дощ…
- А в мене парасолька.
- Нехай тоді нам допоможе Бог !

***
Ось так йдемо ми ним …
Удвох: я під дощем,
вона – під парасолькою.

твоє сонце
зачепилось за моє небо
як майка
що падала з горішнього поверху
чіплялася
за натягнуті
для білизни дроти
і
тепер у мене є ти

Вона не така,
Якою хотів її бачити.
Вона не така
І не зможе нею стати.

Вона не така
І не зможе любити як я.
Вона не така,
Але вона любила…

І що з того що було до того?
Кому судити?
Лягла під ніж і вбила життя
Нікому не казати чия вина.

Вартий кращого…
Кому вирішувати?
Вона не така.
Та може і не треба.
Лягаючи під кожного
Шукала своє життя.

Лягала під тебе
Я впевнена – любила…
Любила вигідно тебе
Тримала за руку
Плакала, молила, кричала,
Не відпускала.

Вона не така
І не зможе любити як я.
Вона не така,
Але вона любила…

2012 р.

Здавалося, що любила і люблю,
Любила вірші і ще більше ненавиділа.
Любила тебе, але слова виграли.
Слова і тепер вбивають,
Все по манівцю.
Любила і люблю.
Все зненавиділа.
Зненавиділа всі вірші.
Міняю їх на тебе.
Міняю на нещастя.
Міняю на спогади.
Підборами розчавлюю наші серця,
А ти дебіл, вірив що на щастя?
Тепер же гляди…
Неоглянувся, а вже не твоя.
Тримав, пускав, розчавлював.
А я любила.
Любила більше, ніж вірші…
А вони чогось варті?
Варті моєї зіпсутої любові?
Ти вирішив горщик збирати
розбитий, зі скла…
і ціле моє життя
вкрилося павутиною спогадів.
Тебе любили вірші,
А ти їх нечитаючи зненавидів.
А ти тепер би скло плавив,
Стелив не мені,
Вбивав любов у мені.
Згрішили разом,
Ще коли любов
ненароджену вбили
тоді…
2012 р.

Шкварчить олія
на розжареній пательні,
Шкварчить папіроска
в зубах місцевого Єті,
Шкварчить шкіра курортників
від гарячого сонця!
Шкварчить…
Кидаю на пательню
цибулю з морквою,
Дивлюся на Єті
з посмішкою,
Пропоную крем
для курортників!
Літо…
Зарум’янилася
цибуля з морквою,
Ще одну папіроску
запалює Єті,
Курортники - жирні
від крему!
Вечір…
На тарілці –
цибуля з морквою,
Під під’їздом –
Єті обкурений,
В номерах –
курортники стомлені!
Ніч…
Шкварчить…
Шкварчить шкіра курортників
від гарячого сонця,
Шкварчить папіроска
в зубах місцевого Єті,
Шкварчить олія
на розжареній пательні!
Ранок!

Ранок! Сніданок! Яєчня! Кава!
Липень і ніч на Івана Купала!

літо 2012 р.

Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
Першого разу мати підкинула мене
Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
Мачуха, а з нею й названі мої брати,
Як підросли, мені всіляко дошкуляли
І не інакше як приблудою щоразу звали
А принагідно ще й вказували на ворота.
Тож врешті-решт я змушений був-таки
Піти із батьківського дому.
Прижився у ватазі одчайдухів.
Не ховавсь за спинами чужими.
Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
Себто, тільки зваживши усе як слід,
Кидавсь на супротивника й перемагав.
Може тому невдовзі ватажком обрали.
Не думав, що знадоблюся краєві,
Відкіль змушений був колись піти.
Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
Я нагадав їм про своє гірке минуле,
А вони: «Забудь те, що було в родині.
Про Ізраїль нині йдеться..
Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
«Згода, якщо на те воля Господня».
«Він стане свідком поміж нами».
Миром хотів я завершити справу.
І раз, і два виряджав до напасника послів,
Та на своєму він затявся:
Одчикрижить шмат нашої землі,
Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
Те, що ми начебто в нього забрали,
Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
Нехай Всевишній буде суддею
Поміж Ізраїлем й Амоном.
А після перемоги віддам Йому
Того, хто перший мене стріне.
Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
Та ворог раптом кинувся навтьоки,
І я пройшов із вояками весь його край,
Підкоривши кілька десятків міст.
Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
Назустріч вибігає...моя донька.
Радості як не бувало. Мозок обпекла
Обіцянка, дана Всевишньому.
Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
Став я рвати запорошений свій одяг,
Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
«Доню, вбила ти мене появою своєю!..
Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
«Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
Я ж день при дні тебе все виглядала.
Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
«Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
«Навіщо?!»
«На те, аби не стати на кострище,
Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
Того, хто перший мене стріне...
Невже Всевишній так скарав мене
За недовіру в Його силу?
«Не край своє і моє серце, тату!
Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
Аби непослух твій не розгнівив Його
Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
«Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
«Ізраїль лишається з тобою.
Ти його суддя і захисник.
А мені останню послугу зроби:
На два місяці кострище відклади.
Піду я з подругами в гори,
Щоб там відплакати своє дівоцтво».
P.S.
Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.

Доторкаюсь до Твоїх зіниць
обережно,
майже не вловимо.
Тривожно подих схоплюють судоми
і час від часу
серце завмира.
Доторкаюсь до Твоїх світил
безглибинних
сонячних галактик.
Так буває, певно, раз в житті -
у любові
не існує ґратів...
Доторкаюсь до Твоїх артерій,
до венозних
згущених шляхів.
До душі присмаком матерій
я візьму
Твій нестерпний біль...

срібним
серпиком
серпень
стинає
сни


снопи
сновидінь
скроплюють
спальню
снагою

серця
скорені
спрагою
ступають
стезею
спокуси

соло
солов’я




28.08.12

Коли серпень виганяє корови по обіді на пашу
а сонце збиває підвищену температуру
люди розморені бадьоряться
покидають незамкані хати
підперті віником (нікого нема вдома)
і пірнають у розпечене літнє повітря
припадають до самого дна до землі
і перевертаючи сухі корчі
здається шукають перли
що більші то кращі
бо за ці перли можна багато чого виміняти
на цьому віддаленому острові
що до нього не їде жоден автобус
з великого залізнопикого материка
Сигналять машини
покидайте лопати
гайда до відер
скорше до воріт
спиняйте
питайте
Бібі-бібібі-біп
міняємо олію кавуни дині
помідори болгарський перець
цибулю баклажани
на перли бараболяні
кіло на два
відро на відро
Вибігають люди
один поперед другого
міняють бараболю
але не міняють долю

«…Что ж, дорогой,
«В Багдаде все спокойно»,
И спят дома, уставшие за день,
Нет ни с водой, ни светом перебоев,
Как говорят в Америке о*кей.
И я усну, под покрывалом ночи,
И о тебе подумаю не раз,
И прокручу разорванные в клочья
Отрывки фраз...»:
«Все хорошо, прекрасная маркиза»,-
Сквозь сон мне донесет издалека, -
«Нам хорошо, пройдет суровый кризис,
И потечет, и забурлит река,
И снова будем вместе, но надолго,
И снова расхитители сердец
Нам небом будут посланы в подмогу,
А не торговец душами, купец.»
«И снова мы, объединяя силы,
Сольемся в преогромный океан?»
«Возможно, нам даруют даже крылья,
Ты просто верь моим словам…»

Моє серденько сумує без тебе...
Ніхто в нього не війде.
Ти тільки пам*ятай
Люби, чуєш мене!?
2012г.

Жарко…
А сховатися нема куди,
Бо і тінь обпікає.

Хата
Всю прохолоду випила,
Спрагою мучиться.

Протяг
Сховався під ліжком –
Вилазити не хоче.

Муха
Літає під стелею –
Вентилятором прикидається.

Марно
Чекати ночі, бо
Вона асфальтом плавиться.

Ноги
Прилипають до місива,
Що у казані вариться.

Пекло
Приходить у життя
Днями серпневими.

Ніби
І звикаємо… А куди ж нам іще
Подітися?

Репетиція –
Це обов’язок
Для акторів життя

Земного…

26.08.12

Не будь телепнем! Не злись і не падай духом!

Раз на п’ять років тобі облизують вуха.

Раз на п’ять років тобі закапують очі.

Раз на п’ять років кохають твій край отчий.

Раз на п’ять років навіть достойні брешуть,

Щедро дають жебракам, не беруть решту.

Раз на п’ять років у них всенародний тур!

Улюблена візуалізація – маркіза де Помпадур,

Улюблена сцена – абсолютна покора уркам,

Улюблена мелодія дуже нагадує «Мурку».

Не будь телепнем! Скільки тобі казати?!

Злидні залазять щодня крізь шпари у хату,

Злодії вростають щодня у простори мас-медійні,

Пишаються голосно, офіційно своїм злодійством.

Думай, земляче, бо не наросли ще гори,

Що відділили б навіки сибіри і голодомори.

Думай, людино, бо НАМ у цім краї ЖИТИ.

Просто не маємо права його загубити!
2012

среди мелькающих теней
по бездорожью лет
мирской суеты-сует
встретилися две души
и включились сенсоры...
кто он
не может быть
есть мысли
которые мне хочется сказать
но лучше промолчать
особенно
когда не знаешь
кто же он
на самом деле
разве можно откровенничать
надо прояснить
лично для себя то
что останется за семью печатями
вокруг царит мишиная возня
как надоела эта суета
храню молчание
но
сердце бешенно стучит
он знает то
что знаю я
ведаю ли я о том
что ведает и он
ведь как-то загадками
он все же говорит
да кто же он
дивным образом себя
он преподносит
знает все что было
есть и будет
намекаю
не нервируй
вроде бы шутя
ведь он не может знать
кто на самом деле я
и моя сила какова
он же лукаво смотрит
и улыбается
гневить меня не надобно
владею жалом острым
я царица
своей жизни
и богиня
суд вершить мне
мои дали небеса
смотрит мне в глаза
я на башмаки его
странно
глаза его теплом лучатся
мысли мудреца
а башмаки же
как у босяка
что-то новое
в нем нахожу
он как магнит притягивает
моя семья
работа
от раздумий и забот
у меня
крыша едет не спеша
кто же он
зачем пришел
иль почему
главное осмыслить
разобраться
что к чему
знать про себя
лишь я одна могу
ведь я таланлива
красива
везде во всем
порядок у меня
разве может знать он все
меня не проведешь
и на мякине не возьмешь
но сердце пылает
трезвонят в голове колокола
они поют
это судьба твоя
и да и нет
не зна ю
хм
подумаю
не верю я
сама себе
о мой бог
но однако не хватает мне
счастья женского
ежель мой
послан мне судьбой
шанс не упущу
мысли веером
стремительный поток
хаос
и внем извечный блин
вопрос
быть или не быть
мне
ему верною подругой
иль женой
успокойся
себе я говорю
чему быть
того не миновать
счастье
оно лишь раз дается
и вправе ты им обладать
ведь ты богиня мудрости
и сердце добротой наполнено
с рождения в нем сокрыта
радость материнства
это Божья благодать
взаимностью и верностью
храню сие
в ладонях души
и не позволю
никому
счастье мое увести
мы ведем беседу
он что-то пишет
на листе бумаги
любопытство не дает покоя мне
что вы пишите
дает мне прочитать
(читаю)
женщина - дочь вечности
если она делает что-то
она делает навсегда
...
(я обезоружена)
он написал то
что выше прочитали
вы
это во время разговора
с ним
мои мысли
...
он любит другую
она - иностранка
и я рада
Бог послал мне брата
могу ему доверять и
просить совета
мы
с ним
верные друзья

2011г

Коли час ще не ділився на день і ніч,
а з пащі сонячного лева викочувалися галактики,
над світом розбилася жива кришталева сфера-райце
і осипалася мільйонами осколків у воду.

Сірі небесні птахи і риби, що так хотіли жити,
прийшли і склювали їх,
і ожили.

Ти, що носиш у собі життя
так само, як я,
поверни мені часточку мене...

Отавно…
Октавно…
Ох, славно!

Осанно…
Органно…
О!

2012

У повітрі довкола
Пливуть
Пір’їни відлетілих птахів
Пливе пух
Зі зрубаної тополі
Затримуєш їх
На долоні
Й вагаєшся
Що
Кружлятиме за тобою

Хоч
Листовиння сонячних променів
Ще зовсім не пахне осінню
І небо таке синє
Ніби уперше


2012

мене не можна прочитати…
мої змальовані сторінки
залито, знищено чорнилом,
вже про таку не скажеш – мила…

Дешеве вино і опівнічні відвертості –
останній щабель, умовно кажучи, тверезості.
В останніх на сьогодні новинах –
не приховуваний політичний контекст.
Вже, з рештою, майже друга година,
і в мені – неприховані думки про секс.

Ранкова піца у кафетерії навпроти.
Цього разу ти не вдавала супротив.
Час до часу подивляєшся на дисплей
Попереду – серпневий вікенд.
Я говорю, – все буде Окей.
А по радіо врочить пласибовий біттер енд.

Підземка довжиною у пів гілки,
історія приблизно на пів сторінки,
і такий довгий день до вечора,
і така самотня ніч за ним.
я зникаю. Що тут заперечити?
Ти виграла: 0-1.

Та я все завжди тримаю в собі:
усі мапи, усі потаємні ходи,
усі солодкі гріховні плоди,
що зривались з обважнілих віт тієї ночі.
Тому я зрештою повернусь сюди,
хочеш ти цього, чи не хочеш.

..........
Ти почуєш мене...
Запитаєш ніжними очима:
Прачоловіче, де твій вінець?
Він перейшов з вічності.
Де твоя душа?
Вона зростає лише з Нескінченності
Завжди і у віка століть
ти вільний вибирати сам -
підемо до вершини Божий Рай,
з посмішкою Світла взнаючи
всюди нам знайомий край.
2012рік

Чогось шукаю в тиші небосхилу,
Там де зливається і небо і земля.
Навіть тоді , як ніч ховає обрій,
А зорі проковтнули рештки дня,
Відкриті очі. Задивляюсь в тишу.
А може, може блисне десь зоря.
І я нарешті правду зрозуміла,
Того кого шукаю, уже давно нема.
Вдивляюсь бачу –розчахнулось небо!
Всмоктало всі надії, почуття
І пустка та , цілком не в небосхилі,
Вона в душі, вона навік моя!

а сни.. а сни… їх сонний образ…
образившись
повис весь на шнурку…
де старчий світ -
суцільні недомовки...
і спалахи на сонці
із пащі вересня
верталися додому...
2012.

Це коли ти плачеш на пероні
Не так за тим хто проводжає,
А за роками, про котрі не знаєш
Чи пройшли намарно.

Коли не знаєш чи любов з вами,
Але плачеш…
Плачеш за роками, які ще не прийшли.
Поїзд – коли смердить і кожен швендяє
Попри тебе там, де смердить.

Коли баба на сусідньому ліжку
Так хропе, що закладає вуха.
Коли ти хочеш і не хочеш,
Щоб він подзвонив, але чекаєш.
Коли ти не знаєш що буде,
Але живеш.

Це стук коліс і бажання людського сексу.
Це життя – початкова станція і зупинка.
Певний період часу, який проживаєш.
Сморід від якого задихаєшся

І переодягання в туалеті –
Як виконання надскладних трюків.
Особливо, коли через прочинене вікно
Дме у пику вітер,

Цілуючи навіть яєчники,
І пролітає чужий поїзд
Як комета блимаючи світлом,
І тоді серце спускається в унітаз.

Коли все галопом,
Коли з серця
Хтось рукою все стер.
Коли ти боїшся,
Що прийдеться жаліти…

Коли ти просто йдеш,
Бо так вийшло, чи просто треба.
Не подзвонив.
Він для тебе ще не вмер.
І так сідає батерея.
19. 08. 12 р.

Знаєш,як це: на вдих – повітря викачують,

А на видих – горгон дві сотні?

Я тобі давно вже пробачила,

Але всі ці нестачі азотні

Рухають, штурхають в спину і в горло:

- Помстися, жінко у відчаї!

Вгоди хоч одній горгоні!

Море вилито, болі випито,

Завмирає всесвіту пуповина…

Ти потрібен мені у чистому вигляді,

Ти МЕНЕ кохати повинен!

Ти – як сон, ти – Ясон, ти є Сонце,

З плямами, опіками і протуберанцями.

Обпечусь до вуглин, тільки б сон цей

Не урвався уламками вранці.

Тільки б щогли «Арго» позростались навіки,

Тільки б леза собі не вподобав,

Тільки б ти був моїм чоловіком,

Бо інакше – недобре.

Але ти – окремо, далеко, ти – з планами.

І все у тобі сумісно.

Залишилось плавно сповзати і плакати,

На драконах втікати з міста.

Десь туди, у Колхіду,у тихі спокійні спогади,

Де дахівка не їде і де можна довіритись Богові.

У мені покришились усі дзеркала і стержні

(так направду, існує мене половина).

Отже, маю підставу зникнути, перш ніж

На судах віковічних кину тобі «Винен!»

2012