Есть лишь один Бог, один Христос, Один человек, Одно Единство,
Одно всеобщее владение, и все братья и сестры - все Одно.
Все, Одна Семья, - это справедливо для всего человечества.
2012г.

Серцем позважуєш кроки,за подихом знайдеш мене
піднімеш брунькове з глибин карооких
обніжуєш вустами ніжно слова - я люблю тебе
чуєш?
ми далеко і поряд
вдивляємся в вікна
разом не спимо душа щемить
а вулицями і в парках весна цілунками п'янить
зворушує що аж тремтить
зеленіє Природа душу відкриває
щоб до грудей пригорнути - щаслива мить...
2012р.

Я повернувся додому, а там сидить оцей тип.
«Знайомся, - сказала дружина:
Цей добродій тепер від твого імені.»
«Що ж він буде робити?» - питаю.
«Опікуватиметься твоїми інтересами».
«Себто?» «Жити в твоїй хаті,
Займатись твоєю справою,
Любити твою дружину».
«Ґвалт! Якого дідька? Нехай забирається геть!»
«Вже неможливо. Ти сам обирав.
Тепер від твого імені, від імені всіх дурнів,
Що його обрали,
Він твій представник до часу твоєї смерті».
«Як його звати?»
«Іменем народу України».

Моя сила, - это демонстрация
Активного Принципа Бога, моего Отца.
Эта деятельность всегда конструктивна.
Никогда не бывает слишком мало или
Слишком много совершенной Божествееной деятельности и проявленности.
Бог никогда не ошибается и никогда не бездействует.
Божественный Принцип всегда конструктивно работает.
Я оглашаю,
что возвышаюсь и пребываю в совершенной гармонии
С активным Божественным Принципом,
И только с ним.
Я пронизываю
Божественным пламенем тебя,
Мое физическое тело,
И ты преобразуешься в чистую субстанцию,
Видимую лишь Божественному Принципу.

2012г

Ранок прилипає до подушки.
Неділя. Дощ. Вакації чуттів.
Крізь напівсон народжуються марева:
Минуле у майбутньому. Ріка

Невпізнано-невизнаного прагнення,
Даремних мрій і марних сподівань.
Туманом розтікається по тілу
Волога теплість спокою. Ковток

Тремкого і терпкого. Поцілунком
Повіки в тіло запускають сон.
І хочеться нічого і нікого
Не бачити, не чути… Не чекай –

Це просто репетиція прощання
З роботою. Це просто трохи рай…


22.04.12

Духовная сила человека - это мир Божественной любви в его сердце.
2012г.

Привид ляже під тин.
Настовбурчена ніч
Шелестітиме листям трепети.

Образи кришталю
Дзвінко з неба впадуть
І для дерева стануть намистом.

Переляканий сон,
Ніби місяця ніж,
Блисне холодом синьо-червоним.

Перегони дощу,
Що від страху не вщух
Шепотітимуть мокру молитву.

А лещата весни
Мрії втиснуть у сни
І сліди – в чорне тіло асфальту…

13.06.07
20.04.12

Ти ніжно торкаєшся струн людської душі.
І моя, оживає в Твоєму Дусі.
2010р.

Верность, как теплая водка –
пьяна и невыносима.
Нежность как вялый цветок –
беззащитная слабость.
За каждым словом теплится ссора
в усталых глазах.
Знаешь, мне кажется, дело в цене –
возможно, она должна быть меньше,
на пару долларов, или на несколько лет.

Мы звездная память друг друга.
В круге первый звук - формула любви.
Ты сделала главное -
В меня влила Его элексир жизни.
2012г

А дома женушка - жена
все жаждет хлебушка
и масла...

Щойно Різдво святкували,
А вже Великдень із паскою…
Сумно Богородиці –
Миколай на ворота спирається…


18.04.12

І мабуть не мабуть, і мактуб є мактуб,
і назад не вертає дорога ріки, і попереду вже
степовий Рубікон, і сьогодні так треба,
і Лахезіс ножі нагострила уже –
на руках у істориків стилі шкварчать.
Так питання колись раптом стане ребром,
і ціна завеликою стане умить,
так із піхв у повітря злітають мечі,
шелест їхній крилато несеться угору…
Закамлають у бубни волхви, в барабан
вдарять руки суворих богів, і недобрий
прямий горизонт рине в око короною стріл,
і любов заримує знов кров у залізному сні.

Там, над містом, чума, порятунок – вогонь,
за вогнем знову прийде вода і очистить лице,
там у вежі царівна, царівна-життя, тихо жде,
її очі сухі, її серце важке в грудях юних застигло.
Між нами безумство, заквітчаний рот
поглинає усе, Чорнобога розірвані груди,
Білобога похилені плечі, й танцює танок
зубата й завжди справедливая Калі.
Ми їхня десниця, у наших бажаннях
ледь жевріє світло на тлінні безвиході,
відчай мурує вал сили на серці,
із минулого кличемо луння Краси,
і ненависті більше нема!
Такий цикл, так треба, зима і весна,
літо, осінь – утворюють рік,
із зерна благодаті приходить чума,
випробовує всіх – на якість сіль…

Все ближче і ближче – обрій,
все глибше і глибше – запах,
все гостріше й блискучіше долі
лезо і гіркоту у роті народжує прах,
і долоні стискають потужніше меч,
і заноситься лезо – вище,
вітер в залізо, залізо в чоло,
уперед і вперед – по колу…
…краплина в раковину з брів,
видих з глибин, і наводиться фокус –
на дзеркалі… Фон білих небес,
обличчя твоє на ньому,
рука на тріснутому склі малює – кому…

Ми з тобою зараз однолітки,
але мине два роки і ти станеш старшим,
через п’ять ти зістарієшся,
може до того часу й помреш..
Але я пам’ятатиму завжди,
як носив тебе на руках,
Як ти пив молоко
що вділив я,
з напів повної тари.
Як розказував поглядом,
що на тебе за вікном
чекає весна.
Як шкода, друже, що для нас
на різних човнах пливе час.
Мабуть ти цінуєш більше
ранкові вітання і
будь яку іншу увагу,
мабуть тобі приємніше
скрутитившись у позицію
ембріона
забувати, що буде завтра,
бо ти лише кіт,
а до котів воно йде
у п’ять разів повільніше ніж
до людини.
Ти знаєш ціну часу.

Вот и весна зреет цветом весенним...
А в душе у меня соловьи
Заливаются трелью счастливой...
и поют...и поют о любви...

И душа моя встрепенулась ..
И головушку подняла...
Ах, каким ж когда- то тяжёлыми
Ей казались те два крыла...

И хоть небо сегодня серое...
Плачет дождиком и грустит...
Но душа моя- птица белая...
И поёт она...и летит...

А куда же летит она?...Спросите...
И отвечу я не стыдясь
Что летит она к милому...верному...
В край...где я ещё - не была...

2012

Не був відлюдником.
Полюбляв збирать добірне товариство
На шашлики та на якісь тільки йому знані вина.
Чи думав хтось із нас тоді, що цей гурман і компанієць
З важким, на манір англійський, івритом,
(З чого він часом потішався й сам),
Збира на диск сумне із музики класичної?
Через півроку він помер.
Знайшла дружина отой диск.
Альбіноні, Моцарт, Бетховен,Брамс...
Голосом любові недолюбленої
До серця печії із нею говорили.
І диск вона подарувала нам.
...Слухаю і думаю, чому саме адажіо
Обрав він для передчасної та вічної розлуки?
Мабуть, незабарна смерть так наказала,
Бо ж споконвіку і вона сама така сумна.
Щоправда, і життя з його скороминущим щастям –
Скорше адажіо, а не алегро.

будень зі мною говорить
навіть у свята...
самотність ставить пластинку
і тоді я мовчу...

і жовті нарцизи в кімнаті
красуються недоторканністю;
запах цілує ніздрі,
а музика тягне з очей сльозу.

я хочу танцювати...
трохи випити і забутись.
я би хотіла знати...
але ні, навіщо нервувати.

я у свято з буднем розмовлятиму
і весну стрічатиму дощем.
я жовті нарцизи цілуватиму...
я плакатиму, разом із сьогоднішнім
днем.

16:20

15.04.12.

МИР - це наше щастя,
Любов - вкраплення безмежної ніжності,
Божого океану світла - Його вічності.

2012р.

Завжди боляче бачити сльози:
хай то плаче людина, собака чи осінь.
Не кажи, що в мені мало сили.
Знаєш, дощ треба пити дозами,
лиш тоді він стає красивим.

Завжди сумно ліричні сюжети
пропустити повз себе без болю.
Без бою
опустити на спогад погляд
і просити у Бога повірити в Бога.

Завжди тепло твої сильні плечі
цілувати до самих ліктів
і ковтати, мов свіже повітря,
твій такий особливий запах…
І спадати краплиною з даху.

Я живу у тобі так довго -
хоч між нами завжди дощило,
і хоч часто було не щиро,
та на сварки мій час вже витік.
Я не вмію тебе не любити.

Завжди холодно. Кожен ранок
розбиває промінням свободу,
опускаю на світло жалюзі.
Чи люблю тебе просто з жалості?
Так, напевно,
бо без тебе себе дуже шкода.

І дивитись одна не хочу,
як обвітрене небо схлипує.
Не кажи, що то просто злива.
Ти подумай про нас:
кожен день наш – то просто випадок.
Твій нещасний. І мій щасливий.

16. 04. 2012р.

Багато людей нервують - підсумовують щодня свої втрати і здобутки...
Насправді благі і всетворящі цінності:
Любов до Бога, що воплотився, до Ісуса Христа,
Вседержителя душ наших, а через неї любов до рідного народу,
рідного краю, і всієї неньки-Землі.
2012р.

Господня благодать тече з небес...
Погоджуюсь - що буде, те буде.
Жереб кинуто, а майбутнє записане на зірках...
2009р.

вікно потішити хотіло,
прислало промінь -
не зігріло...

Розглядати хмари - то її давня пристрасть.
Тепер подовгу спостерігає, як мандрують думки по небу,
як міняють свої обриси...
2012р.

По Волі Його ми жадаємо
Вірної любові невгамовною жагою.
Цей безперервний потяг не може задовільнитися плотською любовью
І приводить нас до пошуку
Божественної всеосяжної Любові,
Яка заспокоює, насичує, животворить душу...
2012р.

Бог створив людську душу здатною прийти до Його Любові
та життя вічного в Його Дусі.
2012р.

Теперь я знаю точно: все оставленное за мостами прошлого, -
не стоит того, чтобы о нем плакать.
Храм для меня - сиянее сердца человека.
Радостноприятно это сознавая созерцать...
2012г.

Говорила мені матуся: іди с Богом, дитино.
Це доля-місія велична -
Нести в житті духовні цінності
Для розбудови вічного Царства Духа, краси Любові.
2010р.

Своими поцелуями сладкими, жаркими,
Объятиями головокружительными,
Полынным запахом тела сильного
Ты меня словно заклинаешь,
Пеленая в ткани прозрачные,
Прочные, невесомые,
Легкие, лучезарные,
      И ничто не проходит сквозь них,
Чтоб нарушить
Мое ощущение счастья,
Мою наполненность тобой,
И этой, такой долгожданной, близостью.

А когда дни идут без тебя,
       Пролетают или еле движутся,
И теряют рубины надежд,
И уже называются
       неделями,
Без тебя
Я стаю уязвимой и слабой,
Ни во что, ничему я не верю,
Среди снов, как в траве густой, путаюсь,
И боюсь подать голос,
       И страшусь замолчать,
Никогда с тобой больше не видеться.

Но ты снова приходишь.
Вбираешь меня глубокими глазами,
Теплый и земной,
Прижимая к колотящемуся сердцу,
Как в последний раз,
Завораживаешь, зачаровываешь,
        Обвиваешь защитным коконом,
Заклинаешь от бед...

И опять –
        Меня отпускаешь,
Оставляешь одну,
Идти по кругу...





30 июля, 2011

Сьогодні безвітря
і тепло твого рота
вбирає мій подих
і глушить мій сміх

Попіл минущості на наших головах вічний
і жодна рука не підніметься
змести його з чола
тільки я пасмо твоє відкидаю
коли вітер його обійшов

Cьогодні живе безголосся
обертає на мертву воду
повітря довкола і
стигне перекотиполе
на просторах жестів

Сьогодні сонця західні
твоїх зіниць
чорніють на вітер
який не прийде
раніше від нас

Весна наступает и,
ломается лед...
Люблю окраину - Украину
Ее тишина вечна - бесконечно велика Природа...
2012г.

Зоряні мости любові - словами біловогнянної серцевини висоти...
2010р.

Вийшла річка із берегів
Луки повимивала
гладь випрасувала
аж зорі позастигали –
милуються
покрилася білим серпанком
та й сіла в човні перед церквою
Пасха…


2012

Сік любові настоюється в серці -
живицю слова Дух несе
у світ, де світло з тінню ллються поруч.
2012р.

ким була тобі та дівчинка з білявими смішними кісками
що чекала тебе на театральних та кіношних прем’єрах
а теракотова плісеровочка у барвисті метелики мрій
гойдалася під вітер і твоє cерце спантеличене
збивала зі щільного робочого графіка

ким була тобі та дівчинка що клала твою голову собі на коліна
напувала чаєм з лимонної трави для трьох ковтків усамітнення
одного бездомного вечора так беззахисно скидала із себе
накрохмалену гордість що ти мимоволі заплющував очі
тільки злегка тріпотіли метелики на її віях

ким була тобі та дівчинка що викрадала тебе між антрактами
сімейних драм заради короткої сповіді очей
заповнювала настроєм кожну клітинку твого щоденника
ким вона була де вона тепер де

спиною до твоєї спини сидить жінка з волоссям сумним
тонкі парфуми наче крильця метелика лоскочуть тобі ніздрі

Він відкриває нам зразок Христової віри найвищої проби - живої віри,
коли людина не тільки вірить у Бога, але істинно знає Його в житті.
2012р.

вірвечка віків - мить.
зоряна волошка замолює радість,
і видзвонює тишею світ.
ти підносиш до віч
заповітні очей дзеркала:
духмяніє серцем росяний хміль -
сповідає пісенно квіт любові Божа душа.
2012р.

В наших серцях Божа любов.
А любов - це квітка енергії життя...
2012р.

Коли небо вдивляється у мою душу
стаю берегом, де хвилі голублять сушу.
І пісок, пофарбоований
соняшними пелюстками,
ісмарагдовим поглядом
стежить за небесами....

в пасмах гір клекоче вітер.
він мовчить. вона чекає...
кожен з них має свою історію.
2012р.

Велике горе в раббі Нахмана:
Помер нежданно син – його відрада і надія.
Як це в юдеїв ведеться споконвіку,
Прийшли хасиди посидіть і розрадить вчителя.
Переступили поріг світлиці і злякались виду раббі:
Такий він був страшний у горі.
І тут же вискочили з дому,
Аби словами втіхи не додавать ще більших мук.
А коли знову завітали, сказав їм раббі:
«Якби ви вчора не втекли, я б розповів вам дещо».
І вчитель почав урок, що звався «Сад душі»:
«Ніщо не завдає такого збитку, як смуток.
Усупереч радіть, ти відчуваєш розпач.
Що тоді робить? Звернутися в минуле
І віднайти там радість, щоб врешті-решт
Вона в сьогодні повернулась.
Важко бути наодинці і розмовляти з Богом,
Якщо ти в смутку. Ти наче скаржишся на нього,
Що Він щось не додав тобі.
Тож уникайте смутку.
Від нього всі прикрощі й хвороби навіть».
-----------

Раббі Нахман з Брацлава (1772-1810) – правнук Бааль Шем Това. Адмор, котрий створив Брацлавську віть хасидизму і лишив після себе численних послідовників. Його могилу в Умані щороку відвідують тисячі юдеїв з усього світу. Книги раббі Нахмана «Лікутей Могаран» («Зібрання повчань учителя нашого, р.Нахмана»), «Сефер га-мідот» («Книга якостей»), «Сіпурей Маасійот» («Казкові історії») та інші складені за розрізненими записами р.Натана. Двічі на прохання раббі учні палили вже підготовлені до друку рукописи, від яких лишились тільки назви.

світлі моменти - швидкоплинні метелики,
котрі тріпочуть яскравими крилами-усмішками
над нашими попелястими гОловами;
наївні чарівні світи всередині нас,
котрі спалахують бенгальськими вогниками
неочікувано, солодко-терпко, без дозволу
і помирають кожного дня від браку теплообміну,
енергообміну між нашими насильнорозділеними
сородними душами;
тонуть у мілковеликих болотах надуманих траблів
несправжніх насправді реальностей,
відрах непокутих покут, непробачених бачень нас
у ложках нерозумінь, величезних варіативних протягів
такого простого і банального слова «люблю»;

лю би ти
а їх просто потрібно любити
любити, любити, любити, убити, убити, убити, бити, бити, би… -
луна бавиться ними, -
ти… ти… ти…
моє серце котиться сонячним диском десь поміж твої ноги, -
обережно ступай! -
потрібно уміти берегти
берег, до якого ти хочеш і можеш причалювати навіть наосліп…

у світлих моментів поганий піарщик – єдиний готичний маяк
серед холоду днів і заблуклих навічно голандців:
неподільно коханих, коханих чи просто – коханців…
метелики снують між майже розірваних з’єднаних рук, -
цілуй (в)же мене, бо світло ще тут (!)
нерозтрачене марно.

2012р.

Мерцают берега моей надежды,
Надёжно-зыбкий малый городок.
Не час входить.
Но ждать.
Лишь малость приближаться.
Пока светает, ждать.
Огни потом погаснут,
Как будто для тебя -
По одному.
И станет день
На празднество светлей.

Найди её внутри
С её огнями,
С невероятным запахом земли,
Почти освободившейся
От снега.
Сквозь шум мотора,
Сквозь обрывки фраз,
Сквозь-Ноя ожиданье облаков:
Рождай меня
Надёжностью надежды.


2012

хотіла б знайти слова
про найбільше щастя бути птахом
і деревом

2012

Спасибо Тебе
за солнечные нити радости
которые дарованые мне
по ним с любовью бездну перейду
выхрь плащом сверну
и на Олимп взлечу...
2012г.

Вербові котики
Дарують віру
Ціною власного
Життя.

08.04.12

Возлюбленный Иисус - Князь Мира, Он пример для человечества.
Велика власть Владыки над потоком огня, устремляющимся из сердца.
Он смог провозгласить: " Небо и земля прейдут,
Но слова Мои не прейдут".
Слово Божие произнесенное ИМ, пребудет вовеки,
Как звезды на небесной тверди Божьего бытия.
2012г.

Подготовка к этому событию - процесс длительный...
Лепестки будущего цветка тщательно формируются еще в бутоне.
По окончании совершенствования почка лопается
И прекрасный цветок распускается.
Все проходит, а Любовь - Вечная.
2012г.

О Господь, вот здесь -
В сердце твой образ прекрасный!
Ты - милосердие истинное вечно,
Да буду созвучен тебе бесконечно...
2012г.

З невеликих справ та подій
Народиться річка
З цих мрій
Виросте дерево
Міцне коріння і любов до землі…
Політ…
Відчуваю відсутність потреби
Підґрунтя..нема!!!
Так хочеться неба…
Набридли вже стіни
І війни у побуті
Дешеві турботи…
Ранок.
Зараз знов на роботу
Вже п’яте століття
Чи тисячу років
Вже й не згадаєш
Хоч пам'ять нівроку
Вже сьома голина
А ти як дитина
Закутаний в ковдру
Не хочеш вставати
Так добре…Ще спати
А там за дверима
Так холодно,страшно
І важко не думати
Все ж треба піднятись
Хоч як не старатись
Уникнути того
Що є за дверима
Страшного…
Виходжу на вулицю.
Осінь. Будинків пороги
Засипані листям
В дорогу.
День. Тривоги.
На годиннику шоста
Двері квартири
В дешевій оббивці
Залатані діри
Краплі води на долівці.
Ліжко,подушка,
Передчуття,тихо.
Сни - це не вихід,
Втеча від світу
Не будуть боліти
Садна на тілі
Відкину життя – замість сни…
Полетіли!!!!!!!!!!


2012р.

Не можливо прожити,

І тебе відпустити,

Та ти - небо..

Так треба..

Ти небо...

Так далеко і близько,

Аж до болю

Так близько,

Та далеко.

Ти - небо.

Пробач...