Вітер у Твоєму волоссі.
Розбурханий океан посеред тиші.
Небо навпіл дотиком до шкіри
охоплює те, що нікому не під силу -
лише Тобі.

Білі пасма холодних хмаринок.
Ми ковтаємо цей рай на двох.
Тільки, чуєш, спина до спини і назавжди,
зашкалені емоції перетираючи
в пил...

Бути разом, ділити те, що не під силу іншим.
Неможливе в можливе, як у квітні бузок...
Розбурханий океан посеред тиші - саме те,
що зробить нас залежними
від почуттів...

Мій дух напевне мертвий,
а твій може тоже.
я малими гріхами
знищую те мені невідоме.
на перший погляд - живі.
а насправді, хто скаже?
ми інколи менше живі
у житті, ніж у смерті.
ми такі різні, так само
як і наші гріхи.
ми нічого не знаємо,
але вдаємо вигляд про інше.
забуваємо, згадуємо,
ностальгія.
чекаємо і жахаємося смерті.
це тільки поки живі.

11. 09. 08.

я полюбила наготу
і думки й тіла
побіля тебе
я так хотіла
здійнятись в небо
та білі крила
до зір зранила
й губила пір"я
на льоту

08.2012

…він стояв
гордий і одинокий
поставний і кремезний
гарний і привабний
карпатський легінь
під
крислатою смерекою
у своєму рідному лісі
твердо закорінений
у рідну землю
що зродила
і ростила його
напувала живильними
соками
і викохала
у такого вродливця

аж допоки
чиїсь
лагідні
ніжні як промінь сонця
руки
торкнулися
його міцно збитого
пружного тіла
а милий
мелодійний голосок
вигукнув захопливо:

«О, який красень! -
справжній
королівський…
боровик!»

12.08.2012 Карпати, с.Гребенів

Я мрію про тебе.
Наше спілкування повніше
І глибше, коли ми мовчимо...
Гармонія єднання — розуміємо...
2012р.

Я посіяв зерна страху
Перед лицем твого дому.

Ти виходиш на балкон і дивишся
Як будень прополює клумбу
І вечір чортополошиться.

Чорні тіні доростають до вікон
І наповнюють страховиддями простір.

Тонконогі монстри
Постають перед очима,
Залишаючи іній між лопатками.

Ти боїшся чудовиська,
Що народилося у підсвідомості.

Певно,
Я забагато розповідав про себе,
Про жінок, що пригорталися до серця,
І про те,
Як я до них тулився…

Мої слова ставали насінинами розпачу
У ґрунті твоєї любові
І ти поливала їх
Сльозами зневіри.

От і виросли…
От і вгризлися…
Ти втомилася.

Наша будучність
Надірвалася.

Надломилася…

10.08.12

… А дни за днями спешно,
И только успевай –
Как маски, числа календарь меняет.
Сегодня август только,
А завтра вновь февраль,
И снег листву опавшую скрывает…
Давно уже привычно:
Стартуем в Новый год,
И снова новой жизни пробужденье.
…А кто это сегодня стоит возле ворот?
Не понедельник? Значит – воскресенье.
…А ты опять не пишешь,
В который раз – пропал,
А мне стихи и музыка, как воздух.
Запропастилась муза? Трагический финал…
Видать, границы перекрыли просто.
Ей полететь бы за борт, с разгону, как тогда,
и плыть-сражаться, как ветра б не выли!
Иль в бейдевинд на ветер: тихонько – не беда,
Но плыть на запад, коротая мили.
…Нам в календарной спешке,
Взирая на часы
И стрелок бег,
Не растерять бы нежность.
А разлюбить, наверно,
Моих не хватит сил.
Так будь со мной –
Простой, земною, грешной…

До порога осені
Я прибив підкову
Тобі на щастя.

Через відкриті двері
Ми вдихали запах
Насолоди і волі.

Ти давала мені,
А я тобі
Краплі натхнення.

Ріка життя окропила
Твоє лоно
Болем надії.

Гаряче літо
Відкрило обійми мріям,
Що здавалися нездійсненними.

Але
Уявний страх – витвір фантазії
Полонив твоє серце.

Нині,
На порозі нової осені
Твоя сльоза падає на підлогу
І розколює землю
Під моїми ногами.

Хіба
Наше щастя не вартує того,
Щоб молоко материнське
Пити?

10.08.12

вони тихо ішли, не благаючи помочі,
і навколо їх кроків юрмилися хвилі.
на безлюдний острів потрапляєш поночі,
доки ранок чайками морськими квилить

їх пропиті матроси вели під руки,
їх здаля проводжали бліді макрелі,
на безлюдному острові втямиш розпуки,
на безлюдному острові є пісок і скелі

є широке і темне пальмове листя,
є запалений простір у кутиках зору,
молитви незабуті, якими б молився,
і підводив свій погляд і груди вгору

є просмолена хижа, яку збудують,
у якій зустрічтимуть білі ранки,
дикі звірі, яких він для неї вполює,
давні ігри, найкраща з яких - в мовчанку

є любов, що сплітатиме їх зі світом
у воді й на піску, на пласкім камінні,
ти тут - сам собі час, сам собі повітря,
на безлюдному острові є прозріння

є важкі, мов чекання, південні зорі,
наче в небі крапки після слів Господніх,
які видно всім рибам із товщі моря,
які чутно всім людям із їх безодні

дядько час
якому набриднуть
пори однієї
щоденні труди
піде до корчми
на край всесвіту
і обіп’ється
посивілих туманів
із рога віків
до безтями
і сонця пелюстки обтрусить

09.08.12

Просто є люди, яких слухаєш на одному подиху,
Не рухаючи навіть зіницями, щоб не злякати оцю хвилину,
Коли з чиїхось уст на тебе сходить прозріння.

Я перетворююсь в губку,
Інформація – у воду.
Я поглинаю її і стаю наповненою, свідомою,
Так неначе переступила грані невідомого.

Просто є люди, які говорять банальні речі,
Але таким священним набором слів,
Що все попереднє чим ти жив,
Стає абсолютно чужим.

Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Головне – не ритм,
А те, що сказати зумів.
Ти сам собі бог – і це уже мотив,
Творити завжди те, що сам хотів.

Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Істина завжди одна,
Просто передається на різних хвилях,
І зовсім не важлива частота,
Бажання усвідомити – важливо.

Просто є люди, яких слухаєш не порушуючи тишину,
Відчуваючи їхній ріст і глибину.

Є люди, яких я осмислюю
і мовчу.
(я теж до цього доросту)

Перед валом нових проблем,
В океані випробувань
Світлоносний один момент:
Я тут гість, а моє - це даль...

До тебе, із чарівним привітом,
Прибуду із невіданих світів.
Заколисаю килима омріяної миті,
Веселкою, барвами величності шляхів...

Я лечу, наче на крилах вітру.
Прилечу. Ніжністью сонячно прилину.
Розтинаю журавлинно Вічності тишу:
"Коханий, Янголе мій - тебе кохаю!"
2012р.

Колись малою запиталася бабусі,
Чому родина наша завжди в русі,
Чому у нас стабільності нема,
Чому ми їздимо із міста до села,
А потім знову вибираємось до міста,
Та й тут не встигнемо хоч замісити тісто?

Бабуся очі підняла з Святої книги,
- Бо сніг мете, чекаємо відлиги,
Твій батько не із тими воював,
Усе ту "воленьку" Вкраїні здобував,
Тепер тиняємось, бо треба якось жити,
Щоб не прийшлось з ведмедями дружити.

Згадалися оці слова бабусі,
І думаю, чому ж ми й досі в русі?
Вже й воля в Україні знайшла місце,
А нам і досі щось немає де там сісти.
То ж за які гріхи, яку провину,
Занесла доля так далеко на чужину?

вонабулазхвостакита
зкаотридотінульнульдва
ітридцятип’ятимінут
воназмайбутньоготака
сюрреавангарнудартхитка
устиліню
ізартменю
напляжінюувнеївтюхавсятак
меніневіриштичувак
алевізьменасвійлітак
апотіможенакита
візьменекоханата


08.08.8080

До Чаші Небес запашної
Доторкнулися закохані вуста -
І пісня радості Вогню
Коханим зробилася чутна.
Щиро вірили в Любов вони.
Що таке віра,
Як не сміливість волі,
Яка не вагається в мороці
І спрямовується до Світла
Крізь всі випробування,
Долаючи всі перешкоди.
Коханий, моє рідне тепло.,
Кумирів в серці моєму немає,
Перед очима Ти, моє Світло.
2012г.

І.

Хлопчик біг,
хлопчик селом біг
і пронизливо, тонко щось кричав
(його називали у селі Соловейком через голос),
щось кричав, піднімаючи догори руки,
і люди лякались чомусь
його дзвінкого голосу.
Сусідська тітка заплакала навіть
у хустину горошком.
На воротах гойдалася дівчинка
(ніжки тоненькі,
очі великі),
а потім почула крики
і, скочивши з воріт,
почала підстрибувати на одній ніжці
і перекривляти Соловейка.
Соловейко зупинявся
і кидав у неї камінчиком…

ІІ.

Дівчинка гойдалася на воротах
(ніжки тоненькі,
очі великі),
а у фартушку яблучка.
Вона гойдалася і чекала Соловейка,
щоб яблучками його пригостити.
Дівчинка гойдалася,
а з-за рогу їхала бричка сумна –
коні ледве йшли,
а за бричкою люди сунулись
і у хустині горошком тітка сусідська.
Чому вони йдуть такі сумні?
Дівчинка гойдалася на воротах
і раптом побачила у бричці на соломі
Соловейка,
який лежав тихий і сумний.
Дівчинці дивно було бачити Соловейка,
який лежав тихий і сумний.
Вона скочила із воріт
і заплакала:
упали яблучками сльози,
упали сльозами яблучка.

1963

Хоча по суті і не схильний
ні смерті, ні народженню Я,
Володар істот всіх створених
і таких, що живуть,
Але,Єством своїм керуючи,
Я видимим на якийсь час стаю.
Коли на світі правда убуває,
Коли порок і злість повстають,
Тоді в сьому світі тіні Я проявляюсь
Для праведного захисту і порятунку,
Для винищювання зла і нечестивих,
Для відродження правди на землі.
2012р.

Чисті думки... Чи ж завжди
і у кожного вони?
Ви шукаєте Істини і Премудрощі: повірте,
що одна лише дорога веде до оних.
Всі мудрі в давнину, всі присвячені в дійсні
і вищі таїнства шукали сієї дороги,
але небагато на нім залишалися
і досягали великої мети людського визначення.
Ся дорога є дорога Вибраних,
Шлях Пророків і Святих.
2012р.

Dorota Jaworska
[PODARTA MILOSC]

jesli juz sie nie da
zalatac starej milosci
przedza dobrych wspomnien
przykryc aplikacja
z dawnych dni
zeszyc oba brzegi
samotnosci
mocno spiac agrafka
z tamtych nocy
trzeba bedzie
ze zdecydowaniem krawcowej
wyciac te podarta milosc
z mego serca

...........
Переклад українською
***
І якщо ж ніяк не вдасться
залатати старе кохання
нитками гарних споминів
прикрити аплікацією
з давніх днів
з’єднати обидва береги
самотності
міцно скріпивши шпилькою
ще з тамтих ночей
то доведеться
як справжній кравчині
витяти те подерте кохання
зі свого серця

липень, 2012

ще одна спроба, за варіантом оригіналу, наданим пані Ілоною
:)
і якщо ж не вдасться
залатати старе кохання
рештками добрих споминів
прикрити аплікацією
з добрих днів
з’єднати обидва береги
нашої самотності
міцно скріпивши шпилькою
ще з тих хмільних ночей
треба буде
як вправній кравчині
витяти те кохання
з мого подертого серця

blurred сolors
disappeared shadows
...after sunset
secrets
(n)ever
...before sunrise

02.07.2012

Тиха, все ж сповнена життя,
Лежить пустиня. Дрімає.
Її містерії ще треба зрозуміти.
Піщані бурі творяться раптово
А після бурі-спокій.
Цілком таке життя людське,
Завжди хитається між миром і війною.

Розкидані тіла вкривають землю,
Не винні разом з винними лежать
В спільній могилі.
Поранені кричать, здорові плачуть
А «люди миру» живуть у боєвій країні.
Вояки згублені, дають сигнал "РЯТУЙ",
Смерть яструбом літає понад ними.

Задимленим, туманним небом,
Шукають вбивці в прохолоді ночі
Жертви ,щоб задовольнити апетит.
Продовжується гра-ховайся і знайди-
Сильні проти слабких!
Чорна лисиця шукає здобич.
В появі світла никне темнота.

Окопи - спасіння вояка від снів примари,
При світлі струшує темряву,
Щоб знову йти на ворога,
Який не знати де. Шукає!
Розстрілює тіла,із хат лишає попіл.
Так хоче миру. А він захований
У ясних днях пустині.

Открываю глаза,
И смотрю в потолок,
Попытаюсь запомнить узоры,
Ты со мною сейчас,
А иначе не мог,
И хотела я это – бесспорно.
Потянулась лениво,
И пальцами ног
Будто глажу песок,
А не простынь,
Ты хотел быть со мной,
Ну а мне, хоть часок
Быть желанною…
Будь моим гостем.
Дверь сегодня на ключ,
Даже старый замок
Не ленилась закрыть
Для покоя.
Ты хотел быть со мной,
Прилетел, только смог,
Потому двери плотно закрою.
Ты мой узник сегодня,
А я – твой судья,
Наказание будет взаимным.
После утро и кофе.
Наги ты и я.
Разве это не чудно? Не дивно?
Открываю глаза,
И лениво тянусь,
Ты мне шепчешь на ушко
Чуть слышно:
«Дорогая, еще пять минут отдохнуть»,
И так мило в затылок мне дышишь.

На подвір’ї випускала молодиця,
ой-да, із рук полотняних птахів,
а вони ж такі веселі,
крилами тріпотіли, ой-да.

Вулицею ішла вдова Степаниха:
як погляне, як погляне на подвір’я –
аж похолола молодиця,
аж птахи полотняні злякано затріпотіли.

„Ой ти, Степанихо, ой ти, вдово,
та хай тебе заздрість хоч із’їсть,
а мій чоловік мене вірно любить,
а мій чоловік мій буде.”

Птахи полотняні
крилами радісно стрепенули,
попід вишні полетіли, ой-да.

1963

Хтось сивіє від старості,
Біліє хтось від горя-

----------------------
Де сховатись від думок,
що врізалися, вкарбувалися
у мозок і не дають спокою?
Вирізати, означає - померти!
А може це і є моє таємне бажання?
Чекатиму, може моє тіло стане біле
і я ,згодом, розтоплюся у ясності,
стану просто світлом.
Житиму тільки сонячними днями,
до того часу поки відійду зі світу
і з’єднаюся з Тим, котрий сотворив
всі ці долини і гори на землі,
а ясне, просторе небо на висоті.

я не зима,
я точно знаю -
лето,
но где-то,
упрятаны мои цветы,
нелепо…
грустно на меня
смотреть,
мои портреты
развешены
все в белом,
монету
даже не дадут
как мзду,
но я иду,
ищу свое начало,
печально…

Бронзовий іхтіандре брутальної хвилі
Відгомін шторму на мою місячну сонату
Летюча вагота переплетених тіней
Звитяжець чи загарбник?
Сонце поглинуло небо
Водорості пальців зв’язують тіло і свідомість
Сік дині едемського дійства
Солодкий? Солоний? …так…
Заліплює медово повіки в сон
Дурман полинової розкоші
Розітру по плечах гіркий оксамит трави
…Ще хочу дині півмісяць…
Пісок інкрустує наспинні шрами
Ти приймаєш біль і ховаєш у мушлі-венерки
Делікатес азовської ночі
Двостулкова експресія
Наповни мене собою
Срібне шумовиння
Молочного шляху…
30.07.12

Якщо індус називає свого Бога і говорить,
що немає іншого його мислення розділене.
Якщо іудей називає свого Бога і говорить,
що немає іншого, його мислення розділене.
Якщо християнин називає свого Бога і говорить,
що немає іншого, його мислення розділене.
Будинок розділений в собі.,
Розхитується і незабаром звалиться.
Об'єднаний, він стоїть вічно.
2012р.

Хлопчик на гармоньці грав,
грав на гармоньці хлопчик.
„А де мій тато?” – запитував хлопчик,
хлопчик запитував: „А де мій тато?”

Мати картоплю чистила,
чистила мати картоплю,
нахилилася, не знайде ніяк картоплину,
картоплину ніяк не знайде, нахилилася.

„Он Миколці тато купив велосипеда,
велосипеда купив тато Миколці.
А мій тато чомусь не купує,
не купує чомусь мій тато.”

На гармоньці п’ять гудзиків білих,
п’ять білих гудзиків на гармоньці.
Мати ніяк не знайде картоплину,
картоплину ніяк не знайде мати.

1963

Горловой звук «А»,
Он в гортани зарождается.
Чтобы правильно «У» произнести,
Вперед вытягиваю губы.
И вот сжимаются они,
«М» , — это резонирующий тон,
Подобный жужжанию пчелы.
АУМ — сокровенное слово...
Его вселенная включает
Все именования и формы.
2012г.

Батько Семен стояв на гарбі
з головою
у сонці,
а ми – сини-соколи – подавали з копиці:
підхоплювали оберемки музики на вила
і підносили до сонця.
Крекатала гарба,
колеса рипіли,
брязкали вуздечками коні…
Коли їхали до скирти,
шматки блакитної дороги
прилипали до дзвінких підків,
а над гарбою, повною музики,
висіли на дротах прозорі журавлі,
прозорі сумні журавлі…
Увечері повертались додому,
і поле, як підбитий журавель,
дивилося нам услід
чорними очима терників
і щось говорило тихо
на прощання до гарби,
на якій ми повезли музику літа.
Поле говорило
і ми антенами устромлених вил
ловили ті прощальні слова
і відверталися від чорних очей.

1963

Вони накидали в криницю груш,
медових, із колгоспного садка,
потім опустили дзвінке відро
і витягли, й поставили на зрубі.
Пили по черзі і лягали у траву,
на розстелені вільхами тіні.
Вечірньою м’ятою пахли вони,
перемішаною із мазутом.
І заговорила до них вода
гулом комбайнів, шумом колосся,
а вони розкладали сало і хліб
і розуміюче кивали головами.

1963.

Тихим гомоном світлої зграї пташиної
Рік за роком життя свій вимірює плин,
Долучає щомиті до вічності пісні невпинної
Голоси із далеких і навіть – модерних картин …

Рік за роком – нові і нові декорації …
І мільйони облич тексти, образ і фон
Моделюють в собі навздогін генерації,
Що сьогодні і завтра – типовий й відмінний фасон …

Все минає – це правда, карбована істина:
Відболить, відійде те, що серце рвало на шмаття …
Що ж залишиться? Спогад чи мить, від лушпиння думок вже очищена?
Ну, а може – і сумніви, страх, заздрість, злість, каяття?

Залишається вічне, осяяне світлом гармонії …
Дріб’язковість емоцій, амбіцій, яскравість картин –
Все минає, далеке воно від симфонії,
Рік за роком якою життя свій вимірює плин ….

25 липня 2012 року

Дух лісу вселився
У твоє тіло.

Літо
Омило тебе теплом
Наближення вечора.

Шовковий рушник неба
Витер втому із обличчя
І пустив у колиску очей
Сонячних зайчиків.

Запах лісу вилився
Із волосся твого
Мені на груди.

Умліваю
У коконі
Спогадів...

26.07.12

моя країна
порпається тихо
завзято
безупинно
беззмістовно
з петуніями, півнями, півоніями

кричить щодуху
горло надриваючи
затято
негостинно
нелюбовно
із муміями, сідлами, колоніями

мовчить і нидить
наніц би застигла
зажелатинена у липні
в жовтій сухості

танцює данс макабр
з предків тінями
закохана у мальви й свині
й сині мудрості

2012

Он дал ей карт-бланш.
Стервенея от выпавшего шанса,
она отбирала себе каждую, секунду,
понимая их бесценно-последнесть.
Теперь у нее так много этого "мы".
А ему пусто и просто.

Существуют мириады миров,
Все они исходят из одного мышления
Его творения свободны в своем выборе.
Лишь они способны создавать беспорядок,
который сам по себе есть страдание и горе,
ненависть и страх.
Лиш его творения способны их порождать.
Важно знать следущее: ваше мышление
едино с тем мышлением,
которое породило целые миры.
2012г.

Гицлі влаштовували облави на людей, щоби потім вивозити їх до Рейху.
Ви, бабусенько ясочко, ховалися із молодшою сестричкою у ріці.
Заходили по груди у воду, вростали у пісок між віт вербових,
мавками ставали – коси течія розплітала, пальці біліли, морщились,
губи синіли від холоду і страху.
А мати вдома казали тим, хто по вас приходив, що не знає, де її діти.
І всю війну не знала. Бо – не врятувалися. Коли ішли із сусіднього села
(де сапали буряки) через поле додому – нагнали та відправили на чужину.

Коли вас,бабусенько, разом з іншими одягнули у тісну труну вагону,
ви билися у дерев’яній клітці, як наполохана пташина,
а люди довкола стояли по груди у трясовині розпачу.
Замість сердець у них були опустілі лелечі гнізда,
у які укорінювався страх. А ви тихенько молилися і вірили.

Ніхто не знав, яким буде завтра і ви,бабусечко, не знали:
що повернетесь додому через багато років
разом із лелеками
і небо у той день буде синє-синє, як ваші очі;
що будете навчати онуку любові до Бога,
який врятував вас і вашу сестричку од смерті,
помилував у війну од наруги, не дав загинути од голоду,
дав вам доброго чоловіка (офіцера-фронтовика,
що повертався із Берліну на рідну Луганщину,
та так і залишився у нашому селі).
Ви тоді не могли знати, про трійко гарних діточок,
про те, що переживете сина і чоловіка.
Що то Чорнобиль одбере у вас онука, а потім і сина.
Не знали, що ті книги, які ви мені подаруєте перед смертю,
будуть довго пахнути особливим запахом чистенької хати.
Що коли я писатиму ці рядочки –
буду плакати і сумувати за вами, ріднесенька,
як ітиму до святого Причастя, завжди згадуватиму вас із дідом.
…
Бо Господь є добрий.

«18. Бо велика мудрість Господня: він сильний владою і всевидющий.
19. Його очі на тих, які його страхаються, і сам він відає кожне діло людське.
20. Нікому не велів він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити.»


2012

Вибіг із хмари
заєць,
довгий нитяний заєць.
Виплигує нитяний заєць
по вишитому літом колоссі,
по землі порепаній, як губа,
по дахах череп’яних.
Тарабанить нитяний заєць
у денця відер на тину.
Прибиває нитяний заєць
пиляку на стежці
срібними цвяхами.
Котить нитяний заєць
по дорозі сонця,
яких нікому не перелічити.
Приніс нитяний заєць
курям зеленим – пшона,
дахам череп’яним – райдугу,
дітям – червоних маків і сміху.

1963.

важко повірити у порожнечу

і ми називаємо це космосом
і населяємо її
богами та зірками
слонами та черепахами
даємо їм імена
і вигадуємо звички

коли носиш у собі порожнечу
важко повірити у її безіменність
і ми даємо їй імена далеких нам планет
і вони стають близькими нам людьми
із блискучими очима і теплими пальцями

а між нами
мільйони богів і зірок
слонів і черепах
і хтось
хто тихо молиться
за нашу порожнечу

Моє волосся ще трохи пахне
Його парфумами.
І якось дивно, що якось раптом
відчутно сумно.

Коли Він шумно чи зовсім тихо
на грудях дихає,
то в грудях тепло, з грудей нестримно
вселенське щастя злітає криком.
В очах туманно
чи просто димно.

Авто не видно. Він зник за рогом,
в моєму небі розтанув
птахом.
Коли Він їде від мене надовго,
у мене їде, здається, дах
і знак питання малює відповідь:
чекання варте, напевно, того,
щоб потім щастям
волосся пахло.

21. 07. 2012 р.

Дивлячись на твоє фото
я розумію, що е с т е т и к а
буває різною
зрештою як і ф о н е т и к а
слів і фраз
кинутих мені в м о р д у;

стосовно морди, то тут
вже своя ф і л о с о ф і я
м о р ф о л о г і я/а н т р о п о л о г і я
одним словом
і якщо вже м о р д а,
то неодмінно ш а к а л а
в подобі А н у б і с а,
щоб гарчати, перманентно гарчати:
“ідіть до біса!” “ІДІТЬ ДО БІСА!”

але тебе моя м и л а
це не стосується:
я рахуватиму всі твої кучері
і гарчатиму ніжно на в у ш к о:
“моя естетика!” “МОЯ ЕСТЕТИКА!”
р-р-р-р-р-р-р-р!
2011

Мати натопила піч,
вигребла жар кочергою під челюсті,
вимела чистенько черінь помелом,
узяла у руки дерев'яну лопату,
ніби зібралася саджати хліб у піч.

Та ні з чого хліба спекти - муки ні на пучку,
ні з чого їсти зварити -
картоплі ні картоплинки,
капусти ні пелюстки,
крупи ні пшонинки -

нічого їсти, нічого їсти, нічого їсти,
скоро вмирати, всім умирати,
діточкам з опухлими від голоду личками умирати,
та як дивитися на їхню повільну смерть:
на видовженого у безкінечну нитку
додихаючого пташенятка!

"Давайте гратися у Телесика:
я - буду Зміючкою Оленкою,
ви - дітки мої ріднесенькі - Телесиками".

Каже вона найменшенькому:
"Сідай, Телесику, на лопату!"
Найменшенький поклав на лопату руку.
"Та ні-бо: сідай зовсім!"

"Мамо, хоч ваше обличчя і не біле,
а зелене, як у Зміючки Оленки,
але ж сорочка ваша вишивана нашими вишивками:
таких квітучих рукавів ні в чиєї мами немає!"

Стоїть Зміючка Оленка коло печі
і, як мати, ріжком хустки сльози утирає,
каже середульшому:
"Сідай, Телесику, на лопату!"
Середульший поклав на лопату голову.
"Та ні-бо, ні! Сідай увесь!"

"Мамо, ми не Телесики -
ви ж знаєте наші імена:
я - Михайлик-слухняний-хлопчик,
я - Петрик-піди-позич-жару-у-сусідки,
я - Василько-принеси-водички-з-криниці".

Стоїть Зміючка Оленка коло печі,
крізь сльози слова мамині жалібні промовляє,
каже старшенькому:
"Сідай, Телесику, на лопату!"
Старшенький поклав на лопату ногу.
"Та ні-бо, ні, не так!"
"Мамо, не повертайте нашого
золотого човника назад:
ми уже побрали у руки срібні весельця -
ми уже пливемо далеко по велику рибину!"

Кинулася мати
від Зміючки Оленки діток своїх
ріднесеньких рятувати:
і найменшенького Михайлика,
і середульшенького Петрика,
і старшенького Василька -
обійняла руками, як гусочка крилами.
Полетіли.

До Тебе підношу я,
Господи, душу свою.
До оази щастя мрій з піснею
Будую Світ на власну глибину.
Господь — мій Пастир,
Тому в недостатку не буду.
2012р.

Поезіє, пиши мені світанки за адресою:

… ім’я: «перекрикування тишею сючання цвіркунів»

абонентська скринька: «місяць вповні,
        що віддзеркалюється на воді»

… місто: «ця книга,
    яка в труні гнитиме повільніше за моє тіло»

… область: «брандушка,
    що під снігом в колисці гойдає кульбадівчинку»

… індекс: « злітання бабки з поплавця,
    що коливнувся – клюнуло»

велики и прекрасны милости Божьи!
Он заботливо предусмотрел
для человека дар свободной воли
чтобы
делая правильный выбор
человек мог найти свой путь
к престолу благодати
и там получить подтверждение
своей собственной Богом данной власти:
Ты Сын Мой
Я ныне родил Тебя.

I. Боротьба з янголом

Тінь крил росла
янгол запіяв затягнув
а його вологі
ніздрі торкалися
моїх очей вуст
ми боролися на землі
втрамбованій газетами
на смітнику де
слина кров і жовч
лежала змішана
з гноєм слів

тінь крил росла
а то були крилá
два
від вуха до вуха гігантські
рожеві
по обидві сторони голови
серед хмар
наші відходи покрили
спортмайданчик
врешті здолав мене
зв’язав облестив обслинив
словом і балакаючи
оптимістично
входив у небо поезії
я впіймав його за ногу
він упав на мій смітник
під мур

я тут
людиноподібна істота
з вибитими на світло
очима


II. «Bocca della verita»

Вуста правди
отвір у кам’яному крузі
отвір у пустці

камінь який
оточує тишу
гладенькою крайкою

камінь з вустами правди
тече з них мовчання
повітря слина кров

випльовує зуби

в полірований і гладенький отвір
дівчина що кипить сміхом
від стоп
на чорній шпильці
до голови
срібної цинамонової
і голубої
в уста правди
вкладає руку
білу теплу

неопала рука
невинної брехні
смішки
не було там політиків
священиків учителів артистів

вуста правди
отвір у кам’яному крузі
чорний язик
що вискочив з вуст
повішеного




III. Зелена ружа

1
«... квітку ружі вишила зеленим...”
(З пісні Вайделоти з поеми «Конрад Валленрод» А.Міцкевича)

Великі міста
ростуть
переповнені
пустіють
приплив
і відплив
лавини людей
так близько поруч
одна біля другої
що видно структуру
з уривків слів
тут і там
розкиданих
можна собі уявити нутро
але в рою
без матері
починаємо жити щораз самотніше
відстань од людини до
росте під неонами
в переповнених містах
тручись між собою до крові
живемо як на острові
заселеному нечисленними істотами
залишаємося зі жменькою найближчих
але й вони відходять
кожне у свій бік
беруть із собою
пилососи кепські картини
жінок дітей
мотори холодильники
певний запас знань
попіл псевдоніми
якісь рештки естетики
віри
щось на кшталт бога
щось на кшталт любові
ще інші
відходять до своїх печер
з м’ясом у зубах
слабші залишаються
у барах за столиками
ще слабші
спираються на тіні слів
але ці слова такі прозорі
що крізь них видно смерть
нічого відходимо
обтяжуючись замкнуті
і ніхто не признається що відходить
ліпше не робити сум’яття
тож усі живуть вічно

пам’ятаєте
ми були відкриті
в часи найбільшого тиску
чуже страждання і чужа радість
легко проникали в наше нутро
ваше життя бігло до мене
з усіх боків
тепер нас покривають панцирі
лише крізь тріщини
в обличчях
можна побачити



2


В мені є
є щось таке
Не не можу
описати
щось є в мені
щось чого не було
і росте
ні це не росте
підходить до горла Ні
підходить це є нерухоме
це мене наповнює Ні
не знаю точно
добре що забуваю
але що це є
кажи по-людськи
чи це любов
ні це не страх
чи це ненависть
ідея так це є пусте
Ні це не ідея
це є майже скрізь
чи це підкрадається до тебе
чи йде відкрито
чи це мовчить чи красномовне
чи це є далеко кричить
о ще є далеко
так так
це є ще дуже далеко
правда скажи мені
що це є ще далеко
але що скажи що
це є вже в мені
тут і тут
і там
але цього не було в мені
знаю що не було
знаю що не було
а тепер це вже є в тобі
підходить тобі до горла
нічого не відчуваєш
скажи мені швидко
яке це є в тобі
чорне чи біле
незряче чи сонце
німе чи гукає
нічого не кажеш
скажи мені що це є далеко
Ні
кажеш що втечеш
нічого не кажеш
скажи
не можеш говорити
ні не боюся бо ніколи
цього я не знав
може переїдемо
добре зараз
на інше місце
побачиш що все
буде добре Ні
каже що немає іншого
місця що не можна переїхати
нічого не кажеш
кажу що ніщо є в нас




IV. Броньована шафа


Броньована шафа
стіна шафи гладенька
полірована
двоє грудей
з лівого боку рука

два
отвірці очі
шпарина вуста
дві дірочки
в носі
губи між
губами зубки
більший отвір
язик
два отвірці
обтулені мушельками
вуха
нігті на нозі
ніс на обличчі
з правого боку рука
броньована шафа
гладенька
з волоссям
тут і там
з волосками
з волоссям на голові
з пучком волосся
під пахвою
розмальований отвір
зеленою фарбою
двоє білих грудей
повні молока
затуляє рукою очі
говорить
дивовижний цей захід
прегарне море
лягає на бік
над морем
на піску



V. Коріння


Світлочутливі
естети
з одним оком
кажучи Ван Гог
малюють сонця
зачіпають банальну
галузку квітучого мигдалю

бачу його вночі

бачу його
в Борінажі
під землею
вогонь
пожирає людей
з очима
із серцем що б’ється
з язиком
в замурованому
хіднику клубиться

небо є високо
підноситься вище
кріт без ока
Ван Гог
торкається світла
двилячись на соняхи
думаю про коріння
що поховане в землі
прагне сонця
не знає
світла
крони

Коли посеред ночі
чужа людина
сказала мені
добридень

я передчув її




VI. У денному світлі

Ще інші
сидять у темряві
зручно
з цукеркою в собі
чекають
на драму чи комедію

на білому простирадлі
жінки з очима
які розплющуються і закриваються
з вустами в яких
рояться білі зуби
роздягаються
на очах зібрáних

з відкритих тіл
тече кров
разом із музикою
та діалогом

усе тут є
забавне потрясне
цікавіше
красивіше
ніж у реальнім світі
раптом змалілім
позбавленім смаку

Коли герой душить
або вкриває
героїню
поцілунками
споживачі переривають смоктання
цукерки
сидять з розхиленими вустами
їхні обличчя повернуті
до білого полотна
яке виділяє з себе
фосфоричний блиск

У денному світлі
справжня сльоза
мала і безбарвна
гидко виглядає
справжня жінка
що йде під муром
і плаче
її ніс почервонів
вії безбарвні
склеєні
панчоха на лівій нозі
перекручена

Якщо страждання
не вразить нутра
нашої руки
не шарпоне
ми нічого не відчуваємо
нічого не бачимо
підтримуємо себе
п’ятьма чуттями
як сліпець
чотирма білими тростинами




VII. Граюча шафа з площі Пігай


Дві ноги
на ніжках
стоїть
граюча шафа
треба вкинути грошик
у шпарину
розташовану збоку
ззаду
або в головах
шафа співає грає
говорить сміється

на шафі
стоїть букетик квітів
келишок
під грудьми
трохи замазане
жовте серце

механік який
відчинив
шафу
мав руки
замарані кров’ю

купки білих
яєчок
на його долоні
розбирали
чорні мурашки
бігали
вздовж пальців
ховали в пагорбі
повному підземних
коридорів




VIII. Могила Данте в Равенні


Данте
Тут нічого немає
Адже тут пусто
Екскурсія зелені окуляри
червоні очі блакитні губи
помаранчеве волосся
голови на м’яко
в головах краса
Ходімо далі
Прошу по черзі
Там нічого немає
Заглядають крізь дірку
Dantis poetae sepulcrum
Інвалід без ноги
який сидить у кутку
говорить засоромлений
Це все
тут більше нічого немає
Сталеві ланцюги
Бронзовий вінок
Virtuti et Honori
Замкнутий на колодку
в капличці
є Данте
є пусто
нічого
немає



IX. До серця

Я бачив
спеціаліста кухаря
він клав руку
в морду
і через трахею
запихував її всередину
вівці
і там хапав
серце живим
затискав пальці
на серці
виривав серце
одним ривком
так
то був спеціаліст



X. Друга пропозиція


Твір
скінчений
треба зламати
а коли зростеться
зламати ще раз
у місцях де він стикається з дійсністю
усунути елементи єднальні
випадкові
які походять з уяви
решту пов’язати
мовчанням
або залишити розв’язані
по закінченні
твору
усунути фундамент
на який він спирається –
оскільки фундаменти
обмежують рух –
тоді конструкція
підійметься
і буде
хвилю летіти
над дійсністю
з якою врешті
зіштовхнеться
зіткнення
буде початком життя
новотвору
який є чужий дійсності
застає її на гарячому
розбиває
перетворює

і сам підлягає
перетворенню




XI. У старому храмі
(спогад із подорожі)


У храмі
восьмисот Будд

один позіхає
другий має довгі брови
крила ластівок
п’ятий гнівається
третього дряпають у п’ятку
шостий слухає спів
птах що сидить
на золоченій долоні
десятий
підіймає меч
дев’ятий квітку лотоса
задимлений місяць

труби
смуги кадила
гонги

монах мовчить
зернятко до зернятка
збирає молитву
брудними пальцями

жовтий череп
з полірованої кості
очі
накриті повіками

може думки про м’ясо
якого він зрікся
про язик жінки
може про птаха
якого тримав у долоні
багато віків тому

у птаху билося серце




XII. Сліпа кишка


Метафізика померла
сказав Віткацій
і відійшов
у нікуди

оптимісти
які його пережили
бігають з формою
з формочкою
для робіння віршів
з піску

вони веселі червоподібні
відростки
сліпої кишки
Європи




XIII. ‘‘‘

Кидали землю на труну
на відкриті очі
на світло

він приглядався до них
збоку
відходячи
глибше

лишився в рідній мові
в землі
як дитина
в лоні матері

не відтяли його
не викинули
росте




XIV. Марс


Кімната

в ній сидить родина
що складається
з п’яти або шести осіб

хтось читає книжку
хтось переглядає фотографії
хтось згадує війну
хтось засинає хтось виходить
хтось помирає в тиші
хтось п’є воду
хтось ламає хліб
Янек пише літеру А
рисує лицаря з блакитною острогою
хтось збирається на Місяць
хтось приніс троянду птаха рибу
падає сніг
дзвонить дзвін

приходить Марс
червоний меч
наповнює кімнату
вогнем




XV. Блазень

Цей блазень
був надто мудрий
аби сміятися
з інших

надто мудрий
тобто смутний

отже сміялися з нього

лише Короля Старого
він мав за рівного
собі
Старий Король його розумів
отже він висміював Короля




XVI. Домик


Я домик для померлих
тут вони знайшли свій
останній притулок

рух рук
у мій бік
візьми мене
з собою візьми
не відпускай

мене відкрили
і поселилися
в холодному
пустому
темному

таке є
їх
світло вічне
таке гріхів відпущення
тіла воскресіння

таке життя вічне




XVII. Зняття тягаря


Прийшов до вас
і каже

ви не відповідальні
ані за світ ані за кінець світу
вам зняли з плечей тягар
ви як птахи й діти
бавтеся

і бавляться

забувають
що сучасна поезія
це боротьба за дихання





XVIII. Людська родина


Не було зірки
над оборою не було магів
та янголів

Жінка у вустах
гризе хустки
щоб ніхто не почув
крику

Мовчущий тесля
дивиться в темряву
не повірив у диво
ніч росте
росте хрест

І люди
повісили зірку
бо їм надто темно
було пусто
тягнув холод
від цієї таємниці
І заспівали

Вітай, сину найпрекрасніший,
Вітай, Ісусе найвдячніший,
Люлі мойому
Дитятку малому люлі.

Що з небесного шатра
До мого ввійшов нутра.
Люлі мойому
Дитятку малому.




XIX. Дітвора


Тепер підбігають діти
вручають в’язанки квітів

усі усміхаються
усі в дітях кохаються

цей чоловік із мордою лисиці
схиляєтсья над дівчинкою
піднімає її вгору

чи піднімає її в зубах
чи перегризає горличко
піднімає янголятко на руках
а руки має в рукавичках
високо піднімає дівчинку

чи з морди лиса ллється кров
то усмішка сочиться
диктатор любить дітей
діти стоять на трибуні
кольорові як лялечки

чому дорослі не як діти
дорослі це погані діти
треба карати дорослих
хай стоять у кутку на горосі
хай сто разів переписують
за кару Думаю отже існую

Сонце світить дощик мжиться
підступає чарівниця
життя є мов лука
по луці стрибає чорний міністр
як зелений коник
шеф розвідки запускає змія
шеф безпеки
з Ясем і Малгосею
плете вінки
з незабудок

міністр Геббельс
отруїв своїх малих
не питав чи хочуть
помирати в бетонній норі

у траві пищить якийсь поет
кажуть діти поважні й сумні
ви панове граєтеся
а нам йдеться про життя




XX. Еротик із кінця ХІХ століття


Ноги дві або чотири
Ноги на голові
Ноги на спині
Ноги на плечах
Ноги викинуті у повітря
Ноги що втікають
Нога зігнута
В коліні
Канканканканканкан

Ботинок за шибкою червоний
золота туфелька
чобіт на нозі лакований
підкручений вус
more ferarum

коліно левиця
панчоха розіп’ята
між пальцями руки
якби я був молодший дівчино
на стегні підв’язка
вуса закручені вгору
борода бандаж матрона
нога закладена на ногу
ноги перехрещені
рубчик сукні дівчинка
тремтливі чорні вуса
нога у ванні
нога на дереві
нога на драбині
ніжка
цілую ручки

між ногами фортепіано
стоять корсети абажури
штучні квіти зірки
начинені орли соколи
фальшиві готичні собори




XXI. Шпагат


Шпагат

на сталевім канаті
роздирання кіньми
білий

шпагат
розтягування між очима
чоловіків
і жінок
від ока до ока
напнутий
рожевий
відбиття
раптове відкриття

замкнення
в світлі
рефлекторів

площини стегон
спокійні обширні
білі холодні
зведені




XXII. Дружина приятеля говорить


Дивиться на мене світлими
блакитними очима
сонце кровоточить
червоне вино є чорне

Він того не розуміє
що я зовсім
не можу бути зараз
такою як була



XXIII. Еротик над Гобі

1

Гобі без дерева
без краплі води
річки відрубані
від джерела і гирла
русла річок
урни повні попелу
по живій воді
Гобі більма солі
десять кілометрів
під твоїми ніжками
під туфельками з крокодила
Гобі є жорстока
червона цегла
вийнята з вогню
голою долонею
пані
у сірому капелюшку
з вологим оком (прирученої) сарни
поправляє собі
губи й волосся
кольору цинамону
везе своє молоде тіло
до свого
чоловіка який уже рік будує
серед гадів плазунів тигрів
метеликів колібрі й слонів
фабрику штучних макаронів
із штучного волокна
і чекає
на її принади
які зі швидкістю звуку
летять до нього
Летять вуста й очі
слід помади на філіжанці
волосся
в якому гуде літак
як бджола в соняшнику
з чорним осердям
везе свою красиву шкіру

це все
тепер є втомлене у сірому
костюмі
Гобі
є внизу
десять тисяч метрів
під маленькою ніжкою

2

В літаку летів божевільний
під наглядом дружини
він зсунувся
з глузду на тлі
тло було красиве
як Отелло
з чорного шовку

їх відділяло десять тисяч кілометрів
вона тут він там
тепер вона усміхалася
до нього солодко
як до тріскачки
раптом
під опущеним рогом чола
заплило кров’ю око
рогача
я виходжу
він сказав на висоті
п’яти кілометрів
але вона показувала
пальчиком світелка внизу
і шепелявила
сміх божевільного
наповнив кадик
літака
профессор археології
загорнув голову в газету
його колега ловив у вусі
вимріяну муху
тим часом чоловік
в якого перевернулося
в голові
пив чай




XXIV. О цій самій порі


Десять тисяч кілометрів
я відлетів од дому
вдягли мене нагодували мене
як дитину

десять тисяч кілометрів
я відлетів од дому
летів у зорях
ліра що бренькає
повітря
між струнами

так далеко перелетіла
пустка гнівна посварена

не наповнили її дракони
золоті леви орли восьминоги
пагоди
храм неба
перлина
коли порожній летить так далеко
мертвий летить серед зорь
і нічого його не пробудить
ані назви чужих міст
ані холодні сирени світанку
не торкнуться його язики вогню
що стоять над полями
він спить із чемним
усміхом на вустах
кланяється
мовить

не розбудить його порцеляни
прозорий дзвіночок
ані гук перенесених
з місця на місце
гір

ані ймення квітів

борода дракона
лапа тигра
жовтий журавель
тінь на вікні
червоні губи
сон квітів

горлові голоси
булькання в темряві
на войлочних підошвах
несуть великі тягарі
і біжать легко швидко птах
я з цим малим тягарем
з одною думкою
йду тяжко й неохоче
на дно сну

у літнім імператорськім парку
Іхеюань
лист лотоса
форма імперії проминула
імператор дракон імператриця пава
пливуть золоті риби
риби вуалехвости
сонячний годинник стоїть ніч

тисячу поем
написано на фабриці локомотивів
на старих газетах
чорним тушем
вимальовано поезію
досконалу
приклеєна до стін
повішена на конструкціях
над машинами
рухається легко
у шовкових хустках
у кольорових шарфах

під хмарою стадо чорних птахів
які це птахи
у вікні гілки дерев
яке це дерево
на підлозі
в ногах ложа сплетені
голубі дракони
борються без передиху
коли заплющую очі
й відкриваю

старе обличчя селянина

його старе обличчя
підготовлене
до при йому моєї усмішки
на ньому є усмішка
прихована
так глибоко
заорана
чекає
треба її покликати
приховану усмішку
в цій зморшці
в бороздах
цього обличчя
котре вже є землею

світло сонця
наповнює долину

сонячний годинник у літньому парку
стоїть
ніч Іхеюань
пливуть золоті рибки
рибки вуалехвости

п’ю зелений
терпкий чай
з білим цвітом
жасмину

о цій самій порі

ваза мов крапля крові
сходить
вирує
світиться росте
опадає
гасне
на пальці дівчини
в китайському цирку

о цій самій порі

в жовтому пилу гудять мотори

о цій самій порі
воли й коні тягнуть вантажні вози

о цій самій порі
в пилюці що гризе
тягнуть вози
чоловіки й жінки
в блакитних груботканках

о цій самій порі
на велетенській жовтій річці
на хребті хвилі
вітрило самотнього човна

наш корабель відходить
і ніколи нічого цим людям
не скажу

пливе човен
і двоє людей
чоловік і жінка
зникають

о цій самій порі

йдемо
в білих масочках на вустах
усмішок
два маленькі сліпі слони
серед китайської порцеляни




XV. Світ 1906 - Колаж


Вже вийшов друком
Київський календар
на 1907 рік.
Готель Європейський
Київ.
Готель Брістоль
у Вільнюсі.
Готель Вікторія
у Варшаві Ясна 8.
Доктор Олександр Бернштейн
приймає від 4-ї до 6-ї години
Хвороби внутрішніх органів
особливо серця і нирок.
Першокласне Вчительське бюро
Леокадії Макс рекомендує
Вчительки Бони польки й іноземки.
Цікава новина!
«Брелок Рентгена»
Вічнотривала пам’ятка
Хто заглядає у скельце Рентгена
Побачить перед собою Оригінал
Коханої особи в натуральну величину.
Як найліпший засіб проти
Ревматизму й Артриту
рекомендуємо
Бальзам єгипетський.
Вже відчинений заклад
Кафе Міньйон
Єдина кав’ярня у Варшаві
яка має чудову терасу
низькі ціни
Продаж молочного в місто.

«Я дім збудував премогутній і милий –
По кожній цеглині, у поті чола,
І тьма моїх сил у труді тім була,
А першії ж бурі його розвалили».

Туалетний годинник із дзеркалом та музикою
«Симфонія»
Тим хто хоче дати собі, родині
й гостям багато приємності,
раджу придбати самогральний туалетний годинник
з красивою музикою «Симфонія»,
котрий грає голосно, делікатним і приємним
тоном вальси, польки, опери, пісні
національні.
Торговий Дім Якубовича
Варшава вул. Пружна.
Рятувальник
пластир від мозолів
…Остерігатися бездієвих
підробок…
Розвиває і зміцнює пам’ять особисто
й заочно та усуває розсіяність
Мнемоніст Професор Г. Штох.
Пастилки проти мігрені.

«Блищав кришталем і сіяв мій дім білий
У сонячних променів світлому злоті;
Коли я на заході йшов в повороті
Із піль, які збіжжям іще не шуміли –

Як блискавки раптом з’явилися хмурі,
А з ними – пекельнії чорнії бурі –
І світлії стіни лягли у руїни».

Прилад для гасіння вогню
Називається «Мінімакс». І виглядає
як не занадто велика металева лійка.
Вже був відчинений на вулиці Маршалковській
№ 144 театр «Ілюзіон» Фрер
Гольді. Небувала новинка,
цілковита ілюзія, чуються і бачаться
Опери, хори з танцями та співом.
Деталі в афішах.
Пригода відомого тенора Карузо
в Нью-Йорку становить предмет жартів
американської та європейської преси.
Карузо зачепив у публічному місці,
в непристойний спосіб, перехожу
американську даму.
Відразу був арештований, на свободу
його випустили після надання
застави.
Хаммурапі.
Велика знаменитість перебувала у Варшаві
протягом двох днів: славетний переможець московського
Дербі, чудовий триліток,
Хаммурапі, син сповненого слави
Ґолті Мора. Хаммурапі зараз у дорозі
до Англії. Має змірятися силами
з англійськими кіньми на англійських доріжках.
Як на коня це є вершина
земних амбіцій.

«О, царство моє – не над земними нивами,
Імла їх закрила пінистими гривами,
Мій дім сонцезатишний і світляний
Потік океану залив водяний.

Та з долу мого у пітьмяній годині
Стодзвонів приглушена музика плине,
Та з долу мого через хвиль округи
Пісні мені грають, блищать райдуги…» і т.д.

Основною рисою поезії З…
є якийсь дивний, глибокий
смуток, якась безмірна, незаспокоєна
туга за привидом щастя, за
полум’ям розвіяної любові.
Поетка будить арфу споминів,
обтрушує її від «іржі з кривавих коралів»,
розігріває, роззолочує – але даремно –
давня сонячна мелодія не хоче
вернутися. Дивовижний сон наяву лопнув,
розвіявся – лишився тільки болісний
спомин тих світлих хвиль,
того вишневого сонячного саду,
в якому поетка залишила
дорогоцінні скарби своїх білих,
дівочих почуттів.
Портрет професора Корна, винахідника,
посланий телеграфом
з відстані 1800 км.
Принц-регент баварський, знятий
Телефотографом із відстані 1800 км.
Апарат, який посилає образотворчі
світлові хвилі, складається з лампи Нернста…
Так виглядає чудесний
телефотогафічний аппарат, схему якого
подаємо водночас.
Ян Сава пробігає усе столітнє
мучеництво вітчизни, від ери
політичного вмирання…
У строфах цієї пісні лунають сурми
Конфедератських боїв, ведених
за свободу і віру, кровоточить трагедія
Рейтана, палає чудовою зорею
Третє Травня і сіє дрож скрегіт
Торговиці, і просувається осяйна
постать вождя у краківській сукмані,
і мчать наполеонівські легіони.
Лютня Яна Сави б’є в крик
здавленого болю…
Тріумф п. Клемансо
В паризькій палаті депутатів
п. Клемансо, міністр внутрішніх
справ, відомий радикальними
переконаннями, виголосив блискавичну
промову проти тактики й практики
сучасного соціалізму.
В школі
– Лізушкевич, зову ти, віслюче, нічого не знаєш
з уроку!
– Пане професор, прошу так не
ставлитись, бо пошлю інтерпеляцію
до Думи зі скаргою, що пан псор не
шанує принципу громадянської
недоторканності.

Кімнатний душ «Гігієна»
для холодного і теплого обливання.
Не займає місця, вішає-
ться на стіну. Заміняє ванну
і лазню. Підбадьорює, зміцнює нерви,
позитивно діє на шкіру, дає
красу і настрій. Для панів офіцерів
неоціненний в походах.


XVI. Фрагмент из двадцятиліття


Що тебе чекає у 1939 році
Саїд Фоуді Варшава
Рік 1939 залишається під впливом
планети Марс,
що загрожує як світові,
так само й існуванню
окремих індивідів.

Золоте серце, спокійний, домосид,
у службовому ранзі, 33 роки,
одружиться з панною,
що має невеликий капітал.
Хто подасть сильнее плече
маленькій, бідній, змученій
життям, стуженій за любов’ю
справді шляхетної людини.
Закопане пансіонат «Лібералів»
під управлінням власниці
тільки для християн.
Великий сад, бассейн для купання,
біжить гаряча й холодна вода.
Канадські п’ятеро близнюків
Миються милом «Пáлмолив».
Ротмістр Сулима раптом прокинувся
і широко розплющив очі.
Він лежав у піжамі на плюшевім
отомані в маленькому, вишукано
облаштованому готельному номері.
Котрі з пань можуть молодій
Панянці позичити 10 зл. на
оплату курсів крою та шиття,
а може, котрі з пань захочуть
замовити в мене всілякі візерунки.
Рослинні мотиви стилізовані
футуристичні.
Кожний з нас носить в собі зародок
нових умов соціального
співжиття. Для втілення
цінності найбільшої Могуті
Речі Посполитої треба, щоби вріс
у Молоду Польську душу новий
ідейний кістяк,
новий ідейний витвір…
Цей витвір, Молоді, мусить стати
лотом ваших сумлінь, так,
що негоди Вас не зламають
і не стривожать, але спричинять те, що високо
понесете стяг Вашої
почесної ідеї.
Романтик, надзвичайно цікавий шатен,
парубок, освічений та інтелігентний,
познанець, ідеальний матеріал
для чоловіка, релігійний, одружиться по справжній
любові з молодою цікавою
ідеалісткою. Радий бачити
ймовірну маєтність.

Перед лицем життя
для розваги пань
Але чи думка поглинута нашим
зовнішнім виглядом здатна
потім відірватися од землі,
коли так важко їй відірватися
від форми носа і кольору волосся?
Ніщо так не вихолощує думки й серця,
як постійна турбота про зовнішній вигляд.
Менше дивитимуся у відбиток мого обличчя в люстрі,
а більше приглядатимуся до справжнього обличчя
моєї душі.



XVII. Писав я

Писав я
хвилину або годину
вечір ніч
мене охоплював гнів
я тремтів або німий
сидів сам біля себе
очі спливали слізьми
писав я вже дуже довго
раптом помітив
що не маю в руці пера

Наші серця, мов метелики
На заквітчаному лузі
У променях ранку,
Пурхають одне одному навстріч.

Наші серця, мов краплі дощу,
Стікають по шибці побачень
І ллються потоками щастя
У спраглу траву пожадань.

Наші серця, мов ніч і день
Ходять одне за одним,
Безконечні світанком і смерком
Ховають принаду очей.

Наші серця, мов чорні хмари
Сердито б’ються боками
В час ревнивої туги
І болю, що йде нізвідкіль.

Сонце - дощик - метелики, люба, -
Гарна казка для наших діток,
А блискуча нагайка грози -
Реалізму суворого шумний непотріб.

19.06.12

Надежда Мартынова Данчак

СТАРОСТЬ


О старость, ты «злодейка»,
Крадешь здоровье и успех,
И не желаешь поступиться -
Крупицу счастья подарить,
На радость или тебе на смех…

О мудрость, богатство мысли,
Деяний праведных и рассуждений, -
Но не горит душа и не пылает жаром,
Все так спокойно и нет движений,
Застыло все, приходит старость, «даром»…

Утихли страсти, погасли чувства,
Пропали, накрыла серость пеленой,
Сплошным туманом, серой мглой,
Сковала душу жизнь, свинцовым холодом,
Усталость, все под прессом старости, хромой…

Не даст Крупицу счастья нам в подарок,
Жизнь, каплю – крови, выдавит наспех,
Запутает и «угнетает» мысль и речь,
О старость – ты паутина, плесень,
Легкость, бодрость убежали, накрыла лень…

Душа кричит и плачет - ВЕРНИ,
Верни мне молодость, ясность и любовь,
Я не хочу бросаться в омут головой,
Хочу тобою наслаждаться – ЖИЗНЬ.
Уйди с моей дороги старость - брысь…

Хочу рассвет встречать и слушать соловья
Прохладным, свежим воздухом дышать,
И всем невзгодам наперекор, стоять.
Продли мне жизнь и счастье, лучик мой,
И я скажу - СПАСИБО ДОРОГОЙ!




© Copyright: Надежда Мартынова Данчак 2, 2012
Свидетельство о публикации №21207020284

Блудниця Марія, пестячи
кота-безхатьченка на ґанку
із сумом чекала, поки зійде
нестерпне ранкове сонце,
аби як завжди зґвалтувати
її вічно цнотливі повіки.
Та ще далеко до світанку,
блудниця Марія на ґанку
пестить кота...
© Ґалаґан 2012