Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна:
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.

Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій,
Як у мить цю розгойданy спати,
коли духу розверзлись етери.

Шиє промені чисті та гожі
нитка світла - вистьожкує взори.
Онде Сили стоять яснобожі -
вістунами у небному хорі.

На тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,
і у кронах ясніють уміло -
палахкотні сонця та боліди.

Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились:
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.

Ламе сірі застіння неволі
звукоповня наднебної чаші-
дзвонoм радості, спохлипом Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.

Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами,
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, а мами!

Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом: Воля?
чи?...Годі!

Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна -
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.

Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій
і не можеться в мить оцю спати,
коли Духу розверзлись етери.

Шиє промені чисті та гожі
нитка Світла - вистьожкує взори
і Янголи стоять яснобожі
вістунами у небному хорі,

на тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,-
возвишають дерева уміло
палахкотні сонця та боліди.

Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.

Ламе сірі застіння неволі
звукоповня різдвяної чаші-
дзвонoм радості,видзвонoм Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.

Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, - а мами!

Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом...Воля? -
чи..? - Годі!

Сонце зайшло, не сказавши чи поверн́еться,
Чи вкотре розбудить порепаний холодом день.
Лиш зорі вор́ушаться, ніби відмолюють вервицю
В унісон з матерями, за долю своїх дітей.

Місяць завмер у незмозі когось зупинити -
Долю свідка смертей вибирали йому кати.
Йшли матері, голі дівчата, голодні діти...
Зірка на грудях боліла, благала «Прости…»

А кат невблаганно стріляв. Тільки плакала скрипка -
Вплітала у ноти тривожні мотиви оркестру.
Ліс захлинувся прокльонами, зойком і криком!
Яр подавився жорстоким свавіллям нацистів!

Сонце вернуло, де йому в світі ховатися?
Війна пролягає по зраненій сивій землі.
Прикриті піском бордовії плями і ляпаси
Натирали приреченим ніби тавро, мозолі.

По зогнилій траві сновигали юдеї і юди...
Знову плакала скрипка, гойдалась і грала уперто.
Невблаганна та смерть… Спіткнулася тільки за чудо:
За воскреслі етюди містичного Танго смерті.

грудень 2013

знаєш: ти -- космічний спалах!?
спілих вишень зріз
знову нічку не доспала,
та зате без сліз...
у чотири тижні місяць,
тож приходь скоріш
тут і там нема нам місця,
а ми ляжем - між...
літо злинуло на небо
осінь злине теж
ти - моя сумна потреба
непорушних меж...
2000.

Хай позначали журливі грані
Січневі води, хлющі різдвяні,
Яскрава зірка із Віфлеєму
Засяла знову на розсвітанні!
Очей віконця блищать врочисто.
На сіні серця маля пречисте.
Уста осанні небесній вторять:
Хвала і слава Тобі, мій Христе!

07.01.14

У домі тепло. Світиться ялинка.
Надворі вітер і мороз лихий,
і заглядають у вікно сніжинки,
ці снігові цікаві дітлахи.

Кружляють легко, бавляться і з вітром
кудись летять вони, лише одна,
легенька, як пелюстка срібноквітна,
чомусь припала близько до вікна.

У домі сяють кольорові свічі,
ялинка світлом грає, мов кристал…
Здається, що вона тихенько кличе
малу сніжинку на великий бал.

І так малій надворі стало гірко,
що раптом – без жалю і каяття –
влетіла у прочинену кватирку,
до світла, до любові, до життя…

Її в обійми прийняла ялинка,
і все незмінно відбулося знов:
на глиці залишилася сльозинка,
як згадка про непрохану любов…

Повернувшись до коренів,
згортаю себе в ембріон.
Волію бути рафінованою -
найпіднесенішою із форм.

Крокувати не асфальтом, а золотом
ідей-доріг як першооснов,
по клітці пробиваючи молотом,
щоб думали - то дзвони церков.

У прагненні безхлібного спокою
хапати небо з чудо-вікна.
Волію бути в тиші самотньою,
замріяно відкривши вуста.

Хай хвилі наженуться потопами,
під мертвими прогнеться земля,
хтось має потаємними тропами
вогонь внести у вічне буття.

Свобода духу - гідне призначення,
природи суть,її простота,
війни і миру дике побачення,
легень й думок невпинність й жага.

не кидай ти троянди на сніг…
бо закИдає їх хуртовина!
дочекатись кохання не зміг –
то не їхня у тому провина…
білий сніг замітає сліди!
та троянди кричать: «Схаменися…
зупини! Не доводь до біди,
в очі мовчки її подивися!»
і розкажуть тобі вони все…
витри сльози своїми губами.
буде гірко-солоним лице,
зацілуй же його до нестями!
пригорни ти її до грудей.
й не розірве ніхто цю сполуку!
вам співатиме ніжно Орфей!
даруватиме трепетну муку!

2014

Не поштова скринька - ясла,
зірки особливе пасмо -
реквізити новини.
Сам Господь на світ родився.
Як людина, воплотився
побороть тягар вини.

Джерело життя як теми,
величаємо Тебе ми,
Господи Іісусе наш!
Величаємо і Матір -
Діву в непорочній статі,
Власницю смиренних чаш!


07.01.2014

В різдвяні шати одягнувся світ,
Вітаючи рожденного Месію,
Земля, закутана у пелену століть,
Перед Святим Дитям благоговіє.

Завмерли зорі в куполі небес,
У вифлеємській тиші — плач дитяти,
Звершилось чудо із усіх чудес:
Родила Сина Непорочна Мати!

Маленький, спи! У мерехтінні снів
Любов зоріє Матері до Сина,
Свою ж любов — не за свої гріхи! —
Ти принесеш у жертву — до краплини!

Різдво Твоє, освячене з висот,
Нам засвітило світло розуміння:
Життя гроша не варте без чеснот,
Любові, милосердя і терпіння.

2005 (2014)

столітня сутінь безгучно рими перебирає
зима блукає в думках і прозі колючим згустком
та лиш торкнеться срібляста нетля твого ребра і
блакитна хвиля дзвінких морозів накриє пустку

в душі проб’ється заграє квітка скляної рути
і ти розкинеш себе так біло мов світ широкий
а потім скажеш річкам прибути
тремтіти звірам а людям снитись
і третє око

бігом відкриє сліпуче сяйво тобі самому
і одіж біла займеться раптом якнайбіліше
і ти згадаєш як народився впадеш у комин
аби почути пшеничне зерня в різдвяній тиші

Дроти й ворони – нотний стан,
а диригентом – ніч,
і січень виграє містам
симфонії гучні.

І тут і там горять зірки:
упали із небес –
то прославляє на віки
Ісуса люд увесь.

І запах ладану з церков
у грудях яворів,
Христове стрінеться Різдво
у кожному дворі.

І сипле щастям на дідух
із місяця зіниць,
пливе в повітрі теплий дух
солодких паляниць.

І сняться тільки добрі сни
в Різдвяну ніч льодам,
бо надто щедра на пісні
і радість Коляда.

2014

Де зігріта Зорею зима,
В середині мирської пустелі,
На солом’яній бідній постелі
Діва родить Маля не сама...

Хай блакитного неба струна,
Як веселка в часи невеселі,
Але дні Його - спілі марелі,
Звеселятимуть краще вина!

О, стаються Дива недарма,
І спасенні хреще́ні купелі,
І застільні течуть карамелі –
Де надія з Різдвом не німа!
Де ось-ось благовісна сурма
Сповнить радістю наші оселі!


2014

Чомусь згадалися мені,
Переборовши опір часу,
Такі ж зимові, куці дні -
Дитинства раннього окраса.
Запахло сіном луговим,
Дванадцять страв, горня з кутею,
І снопик Дідуха за ним
Злітає тінню попід стелю.
Святвечір... Зіронька сія...
Різдво Христове на порозі.
Ми славим Господа ім'я
І сніг іскриться на морозі.
А рано-вранці Коляда
В оселях двері відчиняє,
Малеча в вікна загляда
І славоспів довкруг лунає.
Які ж то бажані були
Наколядовані гостинці.
Ми їх так повагом несли
Додому в латаній торбинці.
Різдва вселенська таїна
Єство навік заполонила.
І дотепер в душі зрина
Та незбагненна Божа сила...

       
Запі́знюсь я до вас десь літ отак на тридцять,
а може й на віки.
Хіба не все одно,
коли нема чого у світ химер дивитись
через прорубане у всі світи вікно?
         Без віри і надій не варто сподіватись
         на промисел, який належить лиш Йому.
         Не маю перед ким і нині сповідатись
         і нести на вівтар не відаю кому.
Той досягне висот, а той, мамоні вірний,
піде у ремесло в догоду суєті,
а душі неземні уже почили з миром,
аби тепер зійти сонцями за Сибіром,
як палімпсести дня в тюремній темноті.
         Розвиднилось.
                  Авжеж.
                           І хтось би й роздивився,
         які чини надбав цей блудний людський син,
         чи низько їм услід покірно поклонився,
         як вимагає час і їх високий чин.
Аби у дні яси напучував учитель,
як вижити в краю, де віє суховій,
допоки у раю готує вирок свій
Єдиний на усіх небесний покровитель...
         Бо, як на те, й росли.
         Не те, що пагін мій,
         що у спекотні дні не в’янув, а в негоду
         без цілі манівцем свій поступ торував
         не там, де стали ви пророками народу,
         чий «вопіющий глас» минуле таврував.
Так само, як тоді, такі ж великодушні,
прощаєте й тепер наругу ворогам...
У всі смутні часи ви не були байдужі
і не роняли честь під чоботи совкам.
         Ідеться не про те, як різними шляхами
         веде життя від слів до невідкладних справ.
         Ми у однім краю колисані вітрами
         у диханні гаїв і пахощах отав.
Та не чекає там зелена рута-м’ята,
де родить лобода й отрава бузини...
         У нас одна на всіх ділянка розпочата,
         де вруняться поля і зорані лани,
         де присудом життя послужить запорука,
         що милує людей на перехресті доль,
         де вчасно подають на щастя дружню руку,
         щоб злились у одне – зусилля різних воль.
Чи збудеться, чи ні – прихилюся за вами,
коли не поміщусь на лавці запасній
спокутати гріхи – ділитися думками.
І з далини тоді долине голос мій,
коли переступлю межу тисячоліття
і, може, поміж нас не проведуть межі,
і на сторожі дня тих сівачів помітять,
що кожен, як один, чатують рубежі.
         Де всім, не для слівця, болить за батьківщину –
         той спільний оберіг без меж, без берегів,
         бо там надія є, що серце України
         ще вирветься живцем із хижих пазурів.
Де плем'я молоде доплямкує ідеї,
чекаючи панів, що їсти роздадуть,
аби припали всі до миски однієї
і вчилися, дурні, як мелене жують.
         Та тверезіє кров.
         І люди є трудящі
         на радощі землі, і дітям...
І собі
зарадять у біді, – навчаться жити краще
ніж у минулі дні, і не підуть ніза́що –
за «придане» своє у вічній боротьбі.
........................................................................
Запізнюсь я до вас...,
коли не буде проти
ніхто за той майдан, де ідол упаде,
коли побачу, – є
                     за ким іти,
                                    а доти
прямуємо туди, куди життя веде.
........................................................................
         Запізнюсь я до вас...,
         бо соромно дивитись
         у очі, що зорять із жовтих сторінок.
         І певно рано ще, – давай, на посошок.
         Бо ще від перемог прийдеться похмелитись...,
         ...хоча у бурдюку ще булькає вино,
         і є кому з живих
низенько поклонитись,
         і є ще ті між них,
         кому не все одно.
.............................................................................
Я ще іду до вас. А ви все далі й далі
сузір’ями плеяд у дальніх небесах...
І котиться зоря солоної печалі,
що нікому щодня стояти на часах.
         А, може – на Майдан?
         Бо ні з ким по дорозі
         за славу козаків супроти москалів.
Різдво – для барикад.
         Ми знову у облозі.
Осатанілий хам чатує десь на розі
за срібняки з корит заслужених совків.

                  1993-2013

Ось і вже й вибране…
Вирване з мороку
Вимите й випране
Навпіл і порівну
Аудиторія
Схлипне і знітиться
Чим не історія?…

…Світочем світиться
Струмом - струмочками
Тихо так… підтюпцем
Місяць і Сонечко
В складчину з Арієм
Істинно конче…

Райдуго - радосте
Сяйвом омріяне
Доле покладисте
Довго блукатиму?..
Благо не в… пакостях
Відповідай
вже
Скільки до
Фінішу?!..

06.01.2014.

Cіяє Віфлеємською Зорею
над Україною крило Святого Вечора.
А ми малі крокуємо за Нею,
і урочисто на душі, і весело.

І Всесвіт усміхається у вуса.
А ми, малі для світла не затулені,
радіємо народженню Ісуса
і колядуємо, і душі Ми Рятуємо.

6.01.2014

Друзі, родичі, знайомі
Віртуальні та реальні,
Східні, західні, єдині,
Що живуть у Україні
Та за межами її,
Ми бажаємо вам щиро
Благодаті у сім’ї,
Радості, добра у домі,
Щоби ви були здорові,
Хай у ніч святу Різдва,
Ну і завтра, й цілий вік
Не болить вас голова
Від проблем, що їх не може
Розв’язати чоловік.

Хай різдвяна добра казка
Буде з вами. Божа ласка
Хай родину надихає
На добро. Хай помагає
Здихатись нарешті нам
Кровосісів і бандитів,
Що засіли у столиці
Й жити людям не дають,
Кров народу п’ють та п’ють.

ЗЕК бере хай чемодан
І тікає десь далеко.
Переможе хай Майдан!

Ну а ще нехай лелеки
Принесуть вам під ялинку
У пакуночку дитинку –
Вам бажаємо ми дзвінко!

Бо тепер, у ніч Різдва
Всі збуваються дива.

05.01.14

Величаве панно вітражем понад світ -
Кольорове Різдво! - диво-птаха політ…
Вільнокрило ширяючи з райських узвиш,
подаруй хоч пір’їнку і в серці залиш
феєричну містерію райдужних віт,
Кольорове Різдво… Казка? Видиво? Міт?

…За родинним столом – тато, мама і ми…
Божа ласка-любов огортає крильми…
І виблискує сніг - вже на небі зоря,
і узвар на столі, пироги і кутя.
І часник під обрус - оберіг від біди,
на всі сторони світу - чотири кути…

…Благодатний вогонь о містичній зорі
поміж крилець-долонь - у пра-пра-«ліхтарі»…
Видноколо цвіте витинанками свіч:
наче сяйво святе опромінює ніч.
Не пізнати тепер: де є небо, земля?...
Ген отам коляда долинає здаля…

…Із вертепом «зі Сходу ідуть три Царі»,
диво-«звізди» несуть пастушки-звіздарі.
І дзвенить Коляда! І віншує хлопчак,
розіпнув кожушок, ясний блиск ув очах,
а на щічках, які пощипав морозець,
два рум’янці цвітуть, як рожевий вінець.

І дзвінкі копійки, і смачнезний пампух!
Ностальгійно зітха сивовусий дідух…
І дитинство летить кольоровим Різдвом…
Лиш зачепить на мить різнобарвним крилом,
і зворушить до сліз, у душі защемить…
І прилине за рік знов на мить. Лиш на мить…

02.01.2012 (ред. 2014)

Народжене під ясною зорею,
народжене постати проти зла,
земне дитятко з Божою душею
Марія-мати в ясла принесла.

Не було місця вільного при двОрі –
Марію там не взяли на нічліг,
та раптом заіскрились в небі зорі
і долі перст осяяв їй поріг.

За тим порогом радо привітали
і матір, і малятко посланці.
Прийшли вони зі сходу, їм вказали
таємний шлях небесні манівці.

Дари на царство: ладан, мирну, злато,
вклоняючись, поклали до дитя
і осягнули це як Боже свято,
як перший крок до вічного життя.

Уражені пророцтвом, що збулося,
увірили й прозріли мудреці.
Так вістка дивовижна рознеслося
в усі уявні далі і кінці.

Пройшли віки, жорстокі та лукаві.
Поміж народів з часом повелось,
що дійства ті Різдвяними назвали.
Їх іменинник – сам Ісус Христос.

Христос родився! – так в ці дні вітають.
Славім його! – у відповідь луна.
І люди вірять – янголи літають.
І світ радіє – добра новинА.

У кожнім щирім християнськім домі
у цей Cвятвечір світочі горять
і люди у родиннім теплім колі
Різдвяну шану Господу творять.

Христос родився! – з віри і надії.
Славім його! – з любові над усе.
Щасливі будьмо, хай здійсняться мрії,
а все лихе назавжди відійде.

З Різдвом Христовим! Миру нам й терпіння!
Пливе Земля у вирі срібних свіч.
Хай Божа ласка стане нам спасінням
у цю казкову Богородну ніч.

Із архіву

Давай не будемо шептати люблю і кохаю,
Слова тисячу раз сказані.
Давай придумаємо зміну банальним словам
І виразам.
Я буду Едем повторяти тисячоразово.
Бо ти це Едем, і вище усяких благ та алмазів.

Бо ти - це рай, в якому можна жити,
Бути щасливим, міняти світ, мінятися.
Хочеш молися,
Хочеш святкуй чи приймай їжу,
Хочеш люби
Так сильно, наскільки зможеш любити.

Ти - мій Едем і мій світ. I цим усе сказано,
Давай не вживати слів багаторазовo.

Ви вчили любити Слово,
Цілувати його цнотливо,
Наче мами долоні. В диво
Вірити вчили. Мову
Живу любити.
Жити правдиво.

«Хто ти, людино?», - досі
Згадую я щоднини.
Час відбиває хвилини.
У Вас за плечима – осінь.
Спогадом лине невпинно,
Гортає неспішно картини.

Ступу свою товчемо,
А як же інакше, Вчителю?
Кожен в своїй обителі
Як вміємо, так і живемо,
Вашого слова хранителі.
Віримо. Любимо. Ждемо.

Забрали сина, кров її та плоть…
Сади цвіли укотре біля хати.
Виходила старенька зустрічати.
Минали дні, роки, знаменні дати,
але ніхто не йшов... лише Господь

матусю цілував у теплі скроні,
і сльози витирав і сина в сни
приводив. Дев’яностої весни,
коли цей світ старенькій став тісним,
вона тримала синові долоні,

стуливши навіки свої повіки.
Летіли бджоли на сади пахучі,
і оксамитом наливались кручі...
Син обіймав і говорив, що скучив,
що має хату добру і велику,

в яку вселилась в тридцять третім в лютий
уся родина – діти і діди.
Він маму довго по двору водив,
розповідав, коли і хто сюди
переїжджав, і що де має бути.

І плакалося мамі, але ж так,
так радісно. Лише неясний спомин
чужої зради, власної утоми,
колгоспних паличок, злидоти вдома
псував едемські яблука на смак.
2014 (2011)

Мнеться неба покривало
І чіпляє за дерева.
Сніговиці щось злякало,
Гей, морози – де ви, де ви?

Розступились хмари сині –
Зорі світять, місяць слуха,
За вертепом будем нині
Без шапок і без кожуха.

На подвір’ї, коло хати,
І тремтливо, і тривожно.
– Можна заколядувати?
– Колядуйте, звісно можна!

І полине доокола
Перша, дивна і велична
Дружним і святочним хором
На Святвечір – "Бог предвічний…"


5.01.2013

Як живеться тобі? Дошкуляють морози і кава?
І розбитий ліхтар, що на розі в заметах завмер.
Ця лютнева зима не до кожного, знаю, ласкава.
Тільки сіль і пісок. Ти щасливий без мене тепер?

Проводжатиме ніч у хурделицю потяг останній.
Десь і наш путівник загубився в експресі колись.
Ці вологі вуста вже не будуть для тебе жадані.
Як живеться тобі? Всі надії наївні збулись?

Непривітні сніги загортають минулого кроки.
Як зігрітись, скажи? Не рятує пальто шерстяне.
Ці міста крижані не прощають прощань і пороків.
Ти ще любиш мене?..
5.01.2014

Здоров’я усім вам і світлої долі,
Хай пломінь душі не згасає ніколи,
А в колі сімейнім у свято та будень
У кожного хліб і до хліба хай буде,
Хай діти щебечуть на радість батькам,
І сонце удачі всміхається вам.
Хай з обрію зникнуть вожді многоликі,
І кануть у Лету вгодовані пики.
А в ніч феєричну – не сніг, то хоч іній
Нехай возвіщає: «Різдво в Україні!»

05.01.2014

Ти мене чекай навесні,
Коли кульбабок поля дуже рясні,
Ти мене чекай навесні,
Біля вогню заспіваймо пісні...
Коли знов запанує тепло,
Коли соком багате стебло,
Ти мене чекай навесні.
Я приїду і зварим варення,
Напечу багато печеня,
Потім разом його ми з’їмо,
Переглянемо може цікаве кіно,
Фоток наробимо цілий архів,
Переваляймось сотні шляхів,
Перечитаймо сотні віршів,
Лиш мене дочекайсь навесні...

Болісно...Хочу склянку того глінтвейну,
Що вдушить біль мій ретельно.
Капосно...Втратити пам’ять і не пам’ятати,
Хочу біль мій сховати за ґрати.
Моторошно...Люди не хочуть між собою дружити,
Лиш брудом людей жадають труїти,
Всім показати: вони найкрутіші,
А насправді хоробрість повигризли миші.
На все всім начхати,на все наплювати
Всі лиш рахують власні витрати,
Думають дрібно і не глибоко,
Потім рахують Батьківщини пороки.
А варто лише всім схаменутись,
Від сплячки мозку навіки позбутись,
Прорахувати,що в нас не так?
Чому народ на більшість жебрак?
Чому голову гне,коли варто битись?
Чому мляво іде,де не треба баритись?
Най я осліпну,не бачу, не чую,
З лиха того я лиш сумую...

ми всі раби свойого порятунку
у засланні край сонця до землі
любов і ненависть в реєстрі візерунка
де в ряси вплутались і біси, і святі
потрібний день приходить не дочасно
нас визволяє з правди і брехні
усіх часів космічний "смерті мачо"
і спробуй зголосити йому: -"ні!…"
згниють хрести, народяться в'язниці
і мстяться дітки вирослим з казарм
це щирий кругообіг братовбивця
у сонці, що підсвічує цей дар…
не спопели, продовжи ціль зумисно
додай до неї правди і хлиста...
і в паморозь приходь зеленолистим
на пам'ять розіп'ятого Христа…
05.01.2014.

Проблематику болючу Криму
Змінили чужоземні декламатори:
Ярослав, Олег і Володимир –
“Русскіє князья і рєфарматори!”

“В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
Кієв, памяні маі слова!
Калибєлью нашей гасударствєнності
Іспакон вєков била Масква!”

Москалю! Ти позбудешся лабетів,
Та не виривай у клятві зуб:
На “русской” Святославовій монеті
Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

Згадай, Росіє горда і крамольна,
Підручника діставши з-попід тину;
І ти згадай, Москво першопрестольна,
Чия ти блудна дівка і дитина.

О дужі москалі-великороси!
Вигнанці давньокиївських палат!
Згадайте, що ви діти малоросів.
То хто є тут кому молодший брат?

30.12.12

Мов схлип

Все ста-
лося.
Уже…

В ніжно-роже-
вому тумані,
високо,
прогляда-
лися
напівпрозорі крила
золоті,
що наближа-
лися
і всевидЮще око…

… а на майдані
трава покрила
пил гранітний…
і наче квіти розкрива-
лися…
чи то метелики тендітні
так трепета-
ли?..

Як чарівна мелодія

Все сталося…

Легка замрія
та тихенький спів,
і ніжно хвилі набігали
на береги надії,
немов на спраглу сушу,
знімаючи тілесну дрож…
І хтось молитву шепотів:

пригорни-зігрій -
зворуш,
Ангеле Божий,
цю змучену душу!..
22 грудня … важкого року.
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Музика у пальцях,
Усмішка Венери.
Золотими скельцями
На шматку паперу.

Падає на серце
Іскрами - дощем,
Сяє у люстерку,
Плаче наче щем.
2002

***
Пожежа душ
Уламки крил,
На дні калюж
Осяде пил.

***
Ілюзія,
Спокуса спокоєм,
Пітьми глибокої
Ілюзія.

***
Амальгама - чутки думок
Визначатиме кожний крок,
Не здобути неба зірок,
Не забути важкий урок.

З небес Господній Ангел сповіщає,
Радійте, люди, торжествуй, народ!
Горить зоря, Месія ся рождає,
Несе спасіння замість зла й скорбот!

Всесвітня радість, торжество усюди,
принесена бо жертва не дарма,
за срібники купована, в Іуди
підступна зрада в зародку дріма.

Голгофи хрест нещадний, неминучий,
паде з небес караючий вогонь,
як відречеться тричі вірний учень
від мудрого Учителя свого.

Із крові й плоті на нелюдські муки
зійшов Господь, звершивши путь земний,
коли Пилат злочинно вмиє руки,
не бачачи на цій душі вини.

Горить зоря, Месія ся рождає,
хвалою утішаються вуста,
народ лікує, той, що поміняє
Варравву на розп’ятого Христа.

Вибухнув грудень млою білими конфеті:
Понад дахами кружляють сріблясті лелітки...
Сніжний експрес залишає позаду нас мітки
На перехресті зустрічно тотожних світів.
І вистачає життю безупину стерні...
Дихати важко...на швидкості потяг північний:
Крихтами льоду впинається вистигла вічність
В очі вагонів до болю прозоро-скляні...

На самоті пропуска через призму вагань
Долю ймовірністю в ціле століття чи зодва...
В планах попереду сніжна чекає безодня
Через дороги розлуки й прожитих кохань...
Вийдеш на тому пероні, де завжди зима:
Північ...експрес...на перетині колії полюс...
І прошепочеш у безвість укотре у голос:
Холодно...сонця на обрії знову нема!

Просто дощечка дощу
на зимовому сніжку.
Віжки смикну й відпущу:
що придбав я на торжку?
Від Борзни і до Хуста -
пазли красеня-коня.
Скласти б гриву і хвоста...
До останнього аж дня.

Рік Коня - краси і сили!
Не проект. Не план. Не дар.
Стайня ця - не власність вілли
чи нотаріальних чвар.
Не свідоцтво на рухому
цінність загребущих рук.
В сфері "послуг" для знайомих
не на вушко впливу звук.
Не контракт клієнта й моди
бути зверху лиш (не десь).
Не хабар підтримки й згоди
на успішний рік увесь.

Я краватку на сорочку
одягну в робочі дні:
- За талановиту точку
в цьогорічному мені!


05.01.2014

Рахувати склади, ніби кроки фатальної смерті
Оглядати дві фото з тобою, неначе ікони.
Я така незалежна з холодним стаканом бурбону.
Я така неможлива, у іграх "хто більше упертий".

Ти такий неприродній в своїх хвалебних одах,
Непотворно брехливий, неповторно прекрасний.
Ти такий неможливий і до краю нещасний,
Я ж тобою щаслива незалежно погоди.
Я з тобою шалена, я з тобою борюся,
Я з тобою вмираю, як в скаженому танці,
Відчини мені серце без дурних апеляцій,
Я не можу спинятись.
Я без тебе боюся.

Я з тобою в розрусі. Не питай моє ім'я.
За шаленим світанком не наступить сьогодні.
Розіп'ємо бурбону під молитви Господні,
і помолимось Богу, щоб в мені убив змія.

І вечір – босоноге потерча,
і вітер – переливи клавесина,
і в неба розтривожених очах
зима німа і невимовно синя.

Ажурні пелюстки з її долонь
за комір уриваються алеям.
І ніч – лише пошита із ворон
насичено-агатова кирея.

Не зорі, ні, не зорі угорі –
горять її золочені запони.
І в люльці з посивілих яворів
Марени перевтіленої повня.

І хмара – заговорена вода,
і зілля із омели та вербени –
народжується Сонце-Коляда
зимою на небеснім гобелені.

2013

постава сутінки партер...
весь з неповагою до страти
забрів байдужий полістер
із порожнини в мертвий кратер...
де ще учора півнем вив
у множині в особі трону
його величність - сотні див -
щось про весну і махаона…
молочний свіжий вітер дув
не вистачало воєводи…
і смутку… смутку древніх дум
на лоні гніву до природи…
04.01.2014.

Чорні рани проталин для Зими ще не відчай -
уночі кришталево замережує дно…
Замерзає повітря. Звуки падають січнем
на проталини серця, як в німому кіно.

Ніч – зимової казки таємнича сутана -
фіолетовим шлейфом по глибоких слідах.
Летаргія душі. Днів порожніх омана.
І матусина ласка - лиш у зустрічах-снах…

2000(ред.2013)

Мабуть, лихої слави я володар,
Мабуть, людина ница, далебі! –
Якщо всілякі грамотні заброди
Кричать про це на кожному стовпі.

Це все за те, що п`яний я буваю,
Що прощення у бога не молю,
Що вправно в підлабузників стріляю
І що дивлюсь в обличчя королю;

За те, що пил студентських фоліантів
І мертвий попіл схоластичних книг
Змінив на авантюрності вагантів
І на живу поезію доріг.

Перо й пістоль мені були суддями,
А не пажі паризьких сеньйорит.
Кохав я гучно, буйно, до нестями
В богемних колах у сімнадцять літ.

Мину я кари, бо немає кари
Так само, як і докорів питтю.
Скорився я бокалу і сигарі,
Бо не хотів коритися життю.

Усі слова од вас – брехня, лабети.
Ув іншій площині правдиві зерна:
Коли король почне цінить поетів,
Покину я задимлену таверну!

04.01.14

О зблиски з волі Божої містичні! -
нагально янголяті тчуть весну,
яку придумав ти, сліпий язичник,
вдихнувши запах ночі й полину.
Твої скарби, вчорашні немовлята,
сьогодні зростом - до вершини див.
І хтось такий, як віддане розп'яття,
благає в тебе хліба і води,
і дрібку віри, і любові жменьку
за мить лишень до грому з виднокіл,
а три свічі - три голоски тоненькі
змітають рими заспані на діл.

2014р.

Із днів чи то правдивих, чи неясних
Життєве виткав ти веретено:
Минуле переткалося в сучасність,
У чорно-червонясте знамено.

Можливо, не з Ісусом тобі їсти,
Можливо, не для тебе вхід у Рай.
Та знаю я одну із вірних істин:
Тобі Тризубом сяє небокрай.
01.01.14

Руки вгору!
Телебачення!
Завтра? Вчора?
Марне значення...
Руки вгору!
Попередження -
постріл зору,
бомба речення.
А в програму -
шоулюцію.
"На рекламу" -
конституція.
До антени
дбай Т-двієчку:
телесмени -
у копієчку.
Телевумен
теж з родзинкою:
в кухні й гума -
зі скоринкою.
З коридору
тишу втрачено:
- Руки вгору!
Телебачення.

04.01.2014

око зими холодне з голодним блиском
бійся бездумна пісне як дідько ладану
бо підкрадеться іній до серця близько
через сорочку з воску вогнем залатану

око зими моргнуло тобі уперше
грудень у грудях вчувши непереконливо
б’єшся неначе риба у власній верші
поки сніги під зябра пускають корені

Моя історія - то біль старого лева,
Безвиння і розтерзана вина,
Покута недоглянутого древа,
В котрому оселився сатана.

Моє безраддя - січень і морози,
Серпи колючі і суха стерня,
Брехні їдкої остогидлі дози,
Допоки терпне зрадою земля.

Допоки рідні на чужих просторах
Вишукують пігулок од хули,
Вкриває безголосся дикі гори,
Що припинили дертись догори.

Гуде безвладдя, масовість розпуки
Мізерить писк найжданіших розмов...
Востаннє оглашає небо гуркіт,
Запалюючи в жилах згуслу кров.

І лиш питань невтишена жалоба
Безвихіддю надщерблює анклав:
Моя історія - то зболена утроба
Старого лева, що безсило впав...
(17.12.13)

Та ніч неперебутня новорічна.
За вікнами не сніг. Саме груддя -
таке якесь вороняче, калічне...
Ти так мене... ти так мені віддя...

За все мені... як привид над мисками,
сиджу сама. Гірлянда мерехтить.
А стіни затискають, затискають,
холодні і одвернуті, як ти.

Бажання загадала ось - заснути.
Обличчям до подушки, і нехай
той сон мене обплутає, мов пута,
хай стану в ньому темна і глуха.

І встану - спатиму. І житиму як сонна.
Нічого щоб - ні снігу, ні мисок.
Одним одна. Сувора, як ікона.
Терпка, як терен. Сива, як пісок.

Думки, як свічі, світять проти леза...
Думки, як пси, їдять мене, їдять.
А груди вже не дихають. Лиш мерзнуть.
Неначе то не груди, а груддя.

2014

Курячий дощ в Єрусалимі...
Ну й дива.
Були б поблизу курочки,
Ото вже б посміялись донезмоги:
Курячий дощ в Єрусалимі посеред зими.
Такого тут, здається, не траплялось ще ніколи.
Дощі в Єрусалимі взимку - те що сніг в Європі.
Та видасться мороз отам теплішим,
Якщо злигаються вони із ураганним вітром.
...А поки що, немовби влітку, сонечко пече,
І горобці купаються в калюжах...
Радію цій ідилії, а пам’ять відгорта сторінку,
Як з ними танцював і я босоніж у дитинстві.

Я видела Вас, лиш во сне,
Лишь во сне.
Грустный взгляд ваших глаз
Отражался в луне,
В синеглазой луне…
Я молилась на вас, в тишине
В тишине…
И, испивши ваш взгляд, утонула
В синей бездне-волне.

Милый мой, да не мой,
Вырви сердце-любовь!
Пусть горит, пусть болит,
Совьим криком манит,
Без тебя – я не я,
Не жива, не мертва,
Не с тобой, не сама.
Жду. Люблю. Чуть дыша…
Чуть дыша…

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

коли ти не слухаєш серця з інтимними мріями
із неба злітаються янголи як на парад
один із них чорний мов привид амуром розстріляний
йому закохатись пора б

коли прислуха́єшся пильно до серця із мріями
наш янгол земний набуває життєвих ознак
кохання це чорна діра ми нічого не вдіємо
засмоктує всіх і до дна


2013