***
Якщо розтікся мислію по древу,
Мабуть, усе віддав на поїд левам
Або старим шакалам – їх же тьма, –
Хоча й не чути реготу чи реву.

Він буде собі рости – кумедний кирпатий сонях,
Із ниви пахкої – міць, і врода – з води й роси.
А доля ще міцно спить стежиною на долоні
В козацькому кулачці, а що ж ви хотіли – син!

Ітимуть йому на стріч волхви у нічному полі,
Злітатимуться птахи до ліжка його у снах,
І перші п’янкі меди нестимуть весняні бджоли,
І маминих рук тепло, що й віхола не страшна.

Ще хтозна, як поверне, як ляжуть життя розвої,
Буває, що і дуби згинаються в бурелом.
Та тільки нехай одвік надія іде з тобою.
Сумління ясний кришталь. І янголи над чолом.

А поки ще у снігах котúгорошком, зернятком.
Спітнів, та не зупинить. Завзято торує слід!
І дідівським йде двором, і тягне важку лопату,
І хтось зауважить влучно: «Упертий, ну точно дід!»

У моїх очах давно не купалися зорі,
Бо погляд безсило упав на моругий асфальт.
Не зачувала плюскоту хвилі у морі,
А лише ловила потреб монотонний альт.
Не помічала як поруч яскріє кохання -
У нікчемних образах бездумно палала щорання...
...Не виділа Неба...
...Не дослухалася Вічності...
...Переймалася не тим...
І ледь не розминулася з Осяяним,Святим,
допоки не угледіла видіння:
метеликових крил рожеве мерехтіння
на плечі Лариси Кадочникової...

Село завмерло. Стишено мовчить.
Зі сну ще не розплющені зіниці.
Туманіє гори високий щит,
лоскоче тишу тенькання синиці.
Розсипано сріблистого пшона
повсюди так, аж нікуди ступити.
У небі місяць зорі вижина,
і падають вони у слід копитам.
Ти намагаєшся нечутно підійти,
упасти обрію у сонні ще обійми.
Хай дивляться, роззявивши роти,
чужі шибки у витріщених більмах!
Хай заздрять всі: і річка, і сосна,
і пагорби в тумані, і блавати.
Коли стоїть така густа весна,
не може бути щастя забагато!

Полечу лебідкою
За високі хмари
Запитати в доленьки
Чому я без пари,
Попросити в доленьки
Пару відшукати,
Щоб в подушку-посаг,
Важко не зітхати.

І у нічку темную
Сумом не вкриватись,
У обіймах любого
Вранці прокидатись,
Попрошу у неї я
Милого і діток,
Бо не зглянусь, як весна
Перейде у літо.

Прилетіла в небо я
Доленьку питаю,
А вона відповіла:
-Що сказать не знаю,
Свою долю у себе,
Ти сама украла,
Коли сватали тебе –
Ти перебирала.


2007р.

Я сила риб – збиралися;
Я сила гам – змагалися;
Я сила вад – здавалися;
Я сила зір – врізалися;
Я сила роз – оралися;
Я сила риз – озиралися;
Я сила тем – металися;
Я сила такс – каталися;
Я сила сук – кусалися;
Я сили раб – барилися;
Я сили дур – трудилися;
Я сили лет – стелилися;
Я сили вид – дивилися;
Я сили дуб – будилися;
Я сили чвара – вчилися;
Я сили база – билися;
Я сили чвань – навчилися;
Я сили тур – крутилися;
Я сили мул – глумилися;
Я сили лід – ділилися;
Я сили лом – молилися;
Я сили тінь – нітилися;
Я сили дар – радилися;
Я сили буча – чубилися;
Я сили чума – мучилися;
Я сили ваба – бавилися.

покинь мене сірий березню
саму на голій землі
залиш хіба оце дерево
і ще нехай журавлів

і більше нікого-нікого
ти не посилай сюди -
цього місточка хисткого
маю одна перейти

а що поза ним чекатиме
знати не треба мені
сльозини роси відплатою
на виспаній озимині

і час негнучка матерія -
не вигнути в жоден бік
...йду по засушливій прерії
до життєдайних рік


5.03.2013

Когда в тебе заплачет, как дитя,
Твоя печаль, твоя ручная птица,
Которую напрасно привечал,
Ведь все равно и без нее не спится,
И безысходность тихо протечет
В пустые дни, соленые с избытком,
Изменит суть вещей наперечет,
И станет ядовитейшим напитком,
Затихнет сотня не-молчаний, а
Молчание измучает сторицей, -
Паломнической песнею взлетай,
Чтоб выходить израненную птицу.

2013

А круг і гурка:
“А круку – курка;
А крап – шпарка;
А крізь – зірка.”
А крага гарка:
“А крок – корка;
А крав – сварка;
А круть – турка.”
А кредо дерка:
“А крісу – сірка;
А краю – арка;
А кроні – норка;
А крабу – барка.”
А криця цирка:
“А краму – марка;
А крику – кирка;
А кварті – травка;
А крій отой – Ірка.”
А криза зирка;
А крівця цвірка…

На лекції із логіки усім так тяжко, нудно й сумно.
Ніяк не лізуть ті знання у сонні голови розумні.
Знайшовсь один веселий «кадр». Сміливо, вперто тягне руку:
- Спитать хотів по темі я про хитру логіку - науку.
- Питання хочу вам, професор, дать одне, проте незвичне:
Що може бути правильне і ні, логічне й нелогічне?
Старий замовк, всміхнувсь. Потер чоло: - Ну й дали ви завдання!
Та я вам також, хлопче, відповім таким собі питанням:
- Скажіть, скоріш купують шубу тій, що мерзне часто дуже?
Чи все ж дарують тій, з котрою ох як часом жарко, друже?

Дев’ять день минуло. Вже запізно.
Добре, встигли хоч до сорока.
Пом’янім на гепібездській тризні
Толика і Лорку, і Юрка.

Уникаєм глянути ув очі
В світі, де скастровано любов.
…Божий Син банальщину белькоче:
«Їжте, пийте… Плоть моя і кров…»

5 березня 2013 року

на веранді, внизу на п’ятому
пані бадає декольте:
нахилилася над цератами,
повна пазуха...
щось не те...
дзенькіт –шибу незґрабно вибили –
в пана з восьмого прикрий шок.
пан хапає повітря «рибою» -
повна пазуха...
ні, грушок

У пам’яті зринають, як у сні,
далекі дні, що принесли новину,
коли зимові бузьки в дар мені
під рік Новий вручили доню й сина.

Спливав за роком рік у небуття,
та Ангел хоронив мою родину.
Просив я ревно: «Гідного життя
дай, доле, доні, і не зраджуй сина!»

Той час настав: у небі — волі стяг,
ви — діти незалежної Вкраїни!
Від вас залежить, як проляже шлях —
від тебе, доню, і від тебе, сину.

Хай береже вас Божий перст і глас,
жагу життя вбирайте до краплини.
Свого життя не мислю я без вас —
без тебе, доню, і без тебе, сину.

Простіть мені, коли, бувало, зливсь
і лаяв, голуб’ята, безневинно.
Горджуся вами і завжди гордивсь —
тобою, доню, і тобою, сину.

…У пам’яті купаюсь, як у сні,
в обіймах літ до молодості лину —
коли зимові бузьки в дар мені
під рік Новий вручали доню й сина…


1993 (2013)

* - донька і син народжені одного і того ж передноворічного дня з різницею у п’ять років.

Пригорнися поглядом до мене
Підіпри мені плече своє,
Бо літа не молоді- зелені.
Половіє літечко моє..

І плече кохане, незрадливе,
Обігріє ласкою, теплом,
Серце заспокоїть ще вразливе,
Очі засіяють враз добром.

Кожна з нас - і молода,і літня
Мріє притулитись до плеча,
Споконвіку так було у світі:
Дім – дружині, мужеві – меча.

Від біди прикрий , від неудачі,
У житті ти будь, як у бою,
Я віддячу, за усе віддячу –
За надійну руку і любов твою.

2001р.

Заціловуй мене, заціловуй, мій милий,
Поки час у нас є, не упала роса,
Поки стан ще п'янкий, личко гоже і біле,
І важка золотава і пишна коса.

Не жалій для мене, соколе мій ясний,
Ніжних слів кохання, і свого тепла –
Буду я богинею, і буду прекрасною –
Я ніколи досі такою не була.

Руки твої сильні, руки твої теплі,
І від них я тану, тану , мов свіча,
Доп’ємо з тобою ми кохання келих -
Щасливо зашаріюся молодим дівчам.

1997р.

Ти на мене не дивись,
Я такого не хотіла!
Струм кохання йшов наскрізь,
І пронизував два тіла.
І хто ж знав, що їв з ножа
Він не яблука, а груші...
Нам дісталась від вужа
Дружба.

2007

Не важко бути сильною при всіх,
Складніше – наодинці із Тобою.
Та й тут рятує дотеп,жарт і сміх…
Найважче – тет-а-тет - сама з собою…

Сум’яття у душі, словах, думках...
Невдалий день? – гіркі та чорні рими…
Невчасно щось гублю... шукаю… Так!
Знайшла себе… лиш біля Тебе, милий!..

2008 (2013)

Це тільки вальс,
Лиш звуків ніжні хвилі
Єднають нас
На глибині чуттів…
Це тільки вальс,
Чому ж я Вам так вірю,
Чому ж здається,
Що кохаю Вас?!

У світі істин
Правильних і чесних,
Там, де є я,
Чомусь немає Вас…
А вальс вічний
Військового оркестру –
Це крок за кроком
Виміряний час.

Кружляють пари,
Ллються срібні звуки…
Це тільки вальс,
Красивий, ніжний вальс.
І на погон
Поклавши свою руку:
– Це тільки вальс, –
Я запевняю Вас!

2011

*

Бруньки сливові
Цвітом вибухають?
Ні!
То весна скінчилася в раю,
Тому й пелюстки падають із неба.

Кохаю кохану, кохати кохаю,
Кохану кохаю коханим коханням.
Кохаю кохання, кохатись кохаю,
Кохає коханого кохана коханням.

© Віталій Мочарський

2013

Восьмого березня вщухне хурделиця:
вийдуть на сонечко жінка й ведмедиця.

Отже, навколишнє - майже романтика.
Знову захочеться меду і бантика.

Може, й в обійми зненацька захочеться,
плескати плечі того, хто ще топчеться...

Жінка й ведмедиця не сперечаються,
разом з весною у світ вибираються.

Ой, начувайтеся погляду... подиху...
І території ніжного пороху.

Не обіцяйте, що думка є первісна -
та, що навіється Восьмого березня.


5.03.2013

Це у них Кобо Абе, а у нас - з дуба в граби...
Чорнозем - не пісок, навіть зло проростає.
І рясніє зело, і мовчать скіфські баби,
І нічого святого у серці немає.

На сорочці стежки. Ще не ходжена жодна.
Чорні, білі та кров, де джерелиться біль.
А життя перемеле і жито, і жорна
В кокаїновий пил фудзіямових брил.

Мелодійна журба озоветься луною,
Генетичне багно сколихне гексаген,
Щоб за нашими спинами стали стіною
Самураї останніх подільських легенд.

Не вірю в Смерть, та вірю в Зраду.
У твердість Тіла -- суми зрад…
У власні цінності "тріади":
Все, як в людей. По мірі вад.
Це вам тремтіти, скільки грипу...
Де грошенята, інтелект?!
Чи Вам до "фєні", пофік, тіпа.
На кілька сіл - по сотні сект...
А мені що? в моєму пір'ї -
Свої Бацили, Воші й Глист.
І Вітру табір на подвір'ї --
Фамільний підданий-статист…

"Повій, Вітре, на Вкраїну….
Повій, Вітре, опівночі…"
04.03.2013.

Ну ось. Нарешті.

Зупинився час.

Чужа війна, і ти, і те дівчатко…

Усе перевернулось,

Бій почавсь

(о, як би пережити все спочатку).

Ця вбивча нерухомість, це дитя.

І той ведмедик в неї в рученятах…

Вона тобі пробачила – затям,

Бо діти ще не вміють не прощати.

В твоєму серці чітко клацнув зум.

Технічно, без емоцій і надривів.

І витер ненароджену сльозу,

Загублену в іржавій горла ринві.

І все так швидко.

Цівочкою кров.

Стіна.

Дівчатко.

Постріл.

Порожнеча…

Не допоможуть тисячі церков,

Не допоможе у майбутнє втеча.

Ти ще тоді не каялась, мабуть,

Ще серце не вважала за пророка,

Бо чим тоді і як тоді збагнуть,

Що ця світлина - "краще фото року"?

2013

"Закохався. Пробачте."
але що пробачити Вам?
я сама необачно
здіймаю в повітрі храм

і молюся до тебе
невже це не ти писав?
чи розкаже хто-небудь?
чи вкриє купою справ?

повітряна святиня
ось-ось до хмар доросте
тільки я не богиня
і кажу зовсім не те

і напевне вся правда
молиться любить мовчить
палить свічі в лампадах
й чекає на слушну мить


3 березня 2013

Ти інших учиш, як апостол,
Та згодься, адже, далебі,
Помилки в інших зріти просто,
Не завжди легко - у собі.

Із ока братового скалку
Бажаєш вискребти, та все ж,
Трудися ти завзято й палко,-
Сю працю ввік не осягнеш,

Бо спершу з власного дрючину
Ти вийми, і лише затим
Із ока ближнього пилину
Добудь із ликом осяйним.

04.03.13

Ніч ніжна. Ми самі.
Зима і філіжанка кави.
Ти пам"ятаєш? Звісно ж ні.
Тобі давно це не цікаво.

Прости набридливий мій біль.
Тобі я пошепки сказала.
Чекаю, щоб сказати: мій.
Хоч вже себе тобі програла.


03.03.2013

Я не чекатиму. Я не чекатиму.
Я пам"ятатиму. Тебе.
Любов ховатиму. У серці м"ятому.
Хоча, не вірю. Не мине.

І цокотітиме. І променітиме.
Лише час. Для нас.
Надія житиме. Кохання житиме.
Вогонь горить. Не згас.́


02.03.2013

Як ми чекали на весну.

Як пробудитися хотіли.

І ось струсили нас від сну.

Холодним вітром віють сили.



Вже не чекайте на ніщо.

Робіть усе, що не зробили.

Не думайте про те, якщо.

Здійсніть усе, що так любили.́́


02.03.2013

Лиш я - це я. Одна єдина.
Без зайвих слів про це скажу.
Кохана - ні. Жива - можливо.
Так мало літ я тут ходжу.

Яка насправді? Вам судити.
Себе ганити не спішу.
Не треба вам мене любити.
Бо я ж вас́ всіх бо не люблю.

23.02.2013

Мене нема і нас нема.
Лиш ти є сам. Окремо.
Мине зима, любов моя.
Не стане нас, без тебе.

Чистий кришталь - оця сльоза,
що литиметься вічно.
Мине зима, любов моя.
Поглянь мені у вічі.

Для нас мине і біль, і час.
Цвіт викине морози.
Кохання хай зупинить нас.
Хай виллються всі сльози.


17.02.2013

Не чекайте від серця вічності.
Від бездушності - теплоти.
Збавте оберти прагматичності.
Замініть ваше "я" на "ти".

2013

Прокинулись. Ранком.
З легким сніданком.
Квіти під нашим ґанком.
День укрили серпанком.

Ми були. Із.
З думками. З Ремарком.
Нас чекали. З світанком.
Життя трапилось. Ранком.


25.01.2013

Я кохатиму тебе, я кохатиму вічно.
І ліси, і поля, і річки, і дуби.
Все, що було до того - повторялось предвічно.
Не чіпай ж бо колишнє, те життя не проспи.

11.01.2013

У світі забагато ідеальностей,
що часом так і нудить нас від них.
Так стало мало справжніх геніальностей!
І голос їхніх мрій у небі стих.

Все більше цифрових ідей, реальностей.
Катма - великих, збір людців малих.
Замало щастя від речей простих.
І зникне все, лиш буде цвіт банальностей.́


08.01.2013

Душа моя лиш житиме не тут.
У неї вічний буде свій статут.
Душа моя - це стільки душ.
Вважай, лиш ти її не зруш.

Здавалось би, лиш плакать можуть очі.
Та ні, скажу вам ні. Мої не хочуть.
Річками ллються, все шумлять пророчі.
В душі моїй лиш хвилями хлюпочуть.

2012

Кохати дуже ти хотіла,
тому пробачити змогла
і до тих пір його любила
допоки віру берегла.

У те, що він тебе кохає,
що серце береже твоє
насправді ж, він тебе не знає,
а тільки тіло пізнає.


2012

Кохай, кохай його без тями,
І не розкидуйся словами!
Ти можеш плакати, страждати -
не перестанеш ти кохати.
І не старайся, не благай
свою любов не залишай.
Ти в серці берегти повинна
цей жар, цю мить і цю любов
і буде ця любов нетлінна
полум"яніти знов і знов!

Присвячено О. Н.


2012

Ти плачеш? Ні, це просто щастя, що ллється так з моїх очей.
Це просто радість моя перша, після недоспаних ночей.
Подих свободи після втрати , моїх до тебе почуттів,
бо я забула і твій образ у сни вернутись не посмів.


2012

Хотіли правди - вийшло, як завжди.
І навіть очі темні, як мара брехали.
О, Боже! Люди, ким же ми постали?
Любов ? Нема. Добро? Це не здійсниться.
Один на одного якогось лиха злиться,
бо все не так, дурня, брехня, але моліться.

Чи пил, чи ми? Яка тепер різниця?
Так сталось, що не так уже й різниться.
Так дивно, сильно ми себе забрали,
але тепер новими поставали.
Хоча й рабами, хоч не далеко до біди.
Хотіли правди - вийшло, як завжди.



2012

В тобі весна, ти знову плачеш -
Тонке надріззя тіло пропече -
Ідуть неспраглі із мечем до водопою,
Якби ж - за вічністю, якби ж то - за красою,
Що заховалася в преамбулі амброзій.
Та ні, їм байдуже про це, їх не хвилює -
Увійдеш в літо чи закам’янієш
Отут, на березневому порозі.
Ідуть за соковиливом твоїм, одвічна мавко.
А в небесах жене овець, напоєних, отару
Старезний вітер…

2013

Ображена жінка,
словами, як струмом,
уражена.
Ще трохи – і гнів
заіскрить поміж дугами брів.
А вчора ж іще –
посміхалась,
дивилася зважено
на втомлений день,
що до обрію ледве добрів.
Вже серце вразливе
образами вкрите,
як стразами –
болючі осколки,
а так відривати шкода!
Все трапиться хтось
із мірилом без мір і маразмом, чи…
в кого по сім п’ятниць.
(А в неї – завжди середа).
Крутитиме сажнем,
на біле – труситиме сажею.
І сумнів посіє.
І чисте занурить у гидь.
…Ображена жінка
в четвер
прокидається вражою,
аби від напруги
образи свої захистить.

03.03.2013

Чую крик, аж до болю знайомий.
Це лелека, мій друг, прилетів.
Не зважає на голод і втому,
Звеселити мене захотів.

28 лютого 2013 року

а дівчина йшла і несла у долоні півсонця
ліпила півсонце до іншого пів що у небі
ревіли небесні засновані павоттю греблі
хотіли гаряче єство відірвати від себе
та гребені їхні ставали все тонші і тонші

співали вітри в жовторотому гіллі мімози
що перша гроза на розбитому склі танцювала
а дівчина-пісня зганяла громи до кресала
бо їй блискавиць із коси тріскотіло немало
а світ цей молочний з колиски не вийшов і досі

За тиждень-два до настання Весни
З піщаних надр являються вони.
Схожі на півники в далекій Україні
(Належать як-не-як до тої ж бо родини),
Нагадують мені чорнявії іриси
Слонів, що в цім краю перевелися.
Такі ж у них і хоботи, і вуха довжелезні…
Щоправда, зростом вийшли замаленькі.
Може, тому, що під землею стало тісно
І тому-то слони змаліли з часом , звісно.
Не те що на Юдейських горах
Драконам спочивати так просторо…
…Стільки чудес відкриє будь-яка місцина,
Як глянути на світ очицями дитини…

Ти дивовижна у платті легкому -
моди високої жінка - по кому
очі, додолу опущені, втому
серця тамують – усім невагому?

Плечі на руки, як небо на крила,
у надвечірній журбі опустила,
білістю сміла, і північчю зріла,
зваблюєш не діамантами тіла.

Місяць до ніг твоїх чари збирає.
Крає гітара безсоння безкрає.
Подиху тепло-солоного, мріє,
подив у плетиві струн паленіє.

Мов зі свого обертання зірниця
в тебе зійшла: не зоря - танцівниця,
мовби і далі видіння не сниться.
Наче лише до зіниці зіниця…


2013

Коли в тобі заплаче немовлям
Той тихий птах, той безборонний смуток,
Який ти сам даремно замовляв,
Бо все одно ніяк не міг заснути,
Коли твоя безвихідь протече
В самотні дні солоною рікою
І змінить суть цілком простих речей,
І стане найотруйнішим з напоїв,
Замовкне сотня інших не-мовчань
А тиша мордуватиме, як плаха, -
Злітай угору піснею прочан,
Щоб виходити зраненого птаха.
2013

То – лоз опал, мла позолот;
То – сиві таті висот;
То – робот, оборот;
То – тіло літот;
То – лом і молот;
Ото – лоб і болото;
А то – рову ворота;
А то – в куми диму квота;
А то – борона, рів – і рано робота;
А то, Ганно, – лон нагота;
А то – худого духота;
А то – лоза золота.
О ти – коло, волокито,
О ти, рокито, ти – корито;
О ти – покій і копито;
О ти – суму сито;
О ти – мара, кара, мито;
О ти – жаху, духа жито;
А ти – муза, раз умита;
А ти – в околі сіл оковита;
А та – хорту хутро – хата;
А та – вазі віза – вата;
А та – лазу луза – лата;
А та – долі діло – дата; --
Отака то.

Здолати жінку досі в спірці
Ніхто до цього не зумів,
На слово, що говориш жінці,
У неї тисячу є слів.

Та суперечки недочасні
Нам припинити можна вмить:
У відповідь на «Ви – прекрасні!»
Вона замріяно мовчить...

Застигла музика у просторі склепінь,
І таїнство пісенної молитви,
Народженої в душах поколінь,
Зійшло, щоб наші душі освятити.
Відкриймо настіж з вірою серця,
Спізнаймо мить душевної розради,
Просімо милості в небесного Отця
Заради нас, майбутнього заради!