Шукати виправдання в тих,
хто з підліткових снів зринає.
Коли у тобі просто псих
старі питання піднімає.

А совість кривиться здаля:
"Шукай, шукай минулий простір,
коли обернеться земля,
щоби прийти до тебе в гості..."

Бо "кожен у житті - один..."
І стверджується запитання
словеснотонами води.
Тоді-як виняток-кохання?!!!

випадково, усе випадково...
був привіт. любування. і знову
крізь зимову хмарину мовчання
випадкові слова - не вітання.

... випадкове "привіт".
слово - тихий параліч -
зупиняє політ ...

хвилі неба побачить
зможуть радісні очі.
не та хвиля. пророчий
вітер зник. без потреби
поодинці на небо!

Білі, оранжеві, світло-рожеві
вікна офісів та квартир –
всі ви оманливо-міражеві,
ніби за вами – добро і мир.
Дивлюся на вас – і вірю у затишок,
едемських днів ефемерний залишок,
вірю в кохання, у дружню приязнь.
Од вогників ваших душею гріюсь.

Вірю, хоч знаю: за оманою шибок,
там, де кремовий абажур,
вдосталь слів лихих та олживих,
вдосталь сварок, образ та зажур.
Замість любови – підозри і ревнощі,
замість дружби – підступи й заздрощі.
І затишний світ, намріяний мною,
насправді гнилизною тхне нудною.

Білі, оранжеві, рожеві вікна,
що у темряві вабите зір, –
ваша магія всесильна й вічна,
мов чарівність далеких зір;
і вам завдяки диво дивнеє твориться:
ядушні світки наших душ просторяться,
тому ведете не до банальних приміщень,
а, кажучи гучно, до моральних вивищень.

Вдень мені вас бракує, віконця,
вдень ви незрячі, вбрані у пил,
і в сліпучому погляді сонця
всі блищите на один копил,
і тоді видаються денними протезами
вікон (хоч радше – їхніми антитезами)
рекламні бігборди, в яких мигають
манкі вогні недосяжного раю.
2005

О Боже, праведний!
Зніми з очей полуду.
Я дам обітницю
і більше вже не буду...
Не буду ні сьогодні,
аніколи
горіть сама,
палить довкола.
Буду тихо жити,
як трава,
закую в кайдани
стогін і слова,
замурую в мури
той тривожний зов –
непосильну ні для кого
надто сильную любов.
А ліпше, Боже,
змилуйсь наді мною –
не дай звалитись
в’ялою травою.
Дай сили дожити
до тої єдиної днини,
де деревом гордим упасти
у Тишу провини.
2008

Впала в залу тиша показова,
Щойно стих овацій дужий шквал –
Ми усі надіялися знову
Чарівний послухати вокал.
І співачка, втомлена й щаслива,
Стерши піт хустинкою з чола,
Українську пісню жартівливу
Радо нам ізнову завела.
Вимагала пісня позабути
Нас усіх про болі та жалі,
Бо звучала весело й розкуто,
Наче дзенькіт чарок на столі.
Лоскотала й пестила достоту
Кожним словом пісня до кісток
Так, що нас немислимий відсоток
Аж од сміху власного намок.
Про життя солоне і несите
Мало хто з нас думав у ту мить, -
Коли душі всі в єдину злиті,
А вона – теплом навкруг яснить.
Життєдайна пісне незабутня,
Поєднавши дивно сльози й сміх, -
Споконвіку вірити в майбутнє
Українців змушуєш усіх.
16.08.12

Стара бруківка гріє ніжно,
Слова з фонтану воду п’ють,
Різець років, неначе Пінзель,
У камені шукає суть.
Тримають небо древні храми,
У каві зорі мерехтять
І будить волю дух Богдана,
Хоч молоді літа й летять…

Приспів:
Насипле літо повні жмені
Миттєвих спалахів надій,
А Львів ходитиме по сцені
Неначе добрий чародій.
Все буде добре, буде добре
Всі мрії збудуться, бо ми
У всі часи, у всі негоди
Лишались вільними людьми.

У опівнічному намисті
Так помаранчаться вогні,
Старезні кнайпи миють чисто
У філіжанці грона днів.
Везуть трамваї ренесансно
Стрімкої готики сліди,
Чомусь так хочеться щоранку
Знов повертатися сюди.

Поважні пані пропливають,
Кобіт підбори цокотять,
І, ніби на порозі раю,
Дерева втомлено стоять.
Увінчане високим замком
Згортає місто прапори,
Але усі то добре знають –
Що це до часу, до пори.


11-12.08.12

Індиго-зачин тихого світанку
у вічі зазирає несміливо...
Пророчить шлях, немов яка циганка.
Іще одне буденне, звичне диво.

Вертаємось потроху до свічада...
(Час битий нас... Ой, казна-де носило!)
Прокинувшись, ідемо в ранок радо,
якщо не розгубили в ночі сили.

Блакитним шовком - до мого причалу
приплив світанок. І у день покликав.
А я б із ним на все життя зосталась,
та рада і стрічати... Хоч довіку.

(2012 р.)

Ледве плента Гриць додому.Був у кума нині.
Звісно випив. Йде здаватись у полон дружині.
Зліва йде чорнявка класна, диво-оченята,
Була б поруч моя жінка. Годі й порівняти.
Справа он білява пані - пишнотіла краля,
Ох, якби ж такі об'єми мала б моя Галя.
Поруч досить гарна дівка із серйозним бюстом,
А в моєї жінки справді з бюстом щось не густо.
В тої - класна сукня-міні. В цеї- супер- ніжки.
Ех, були б такі в моєї. Хоч подібні трішки.
Тільки Вася на поріг. Шмигнув тихенько в двері.
З кухні жінка вилітає. Злюща, як пантера:
- Знов нажерся, як свиня. Ото вже маю дурня.
А про діток й рідну жінку ти хоча б подумав?
- Люба,- кажу, - не повіриш. Йшов оце від кума.
Всю дорогу, чесне слово, лиш про тебе думав.

…сплю чи ні, чи вартую
сузір’я,
мрію вимріять осінь
ще теплу.
Серпню, як мені любо,
мій милий,
від твоїх ледь помітних
сепій...

…двох однакових ранків
немає,
двох однакових днів –
потому,
зорі в небі космос
тримають,
світ купає мене
в огромі…

Чом же се кохання
та таке неправе?
Легіню останній,
легіню білявий?

В тебе – крила білі.
В мене – чорні крила.
Чом навік тобі я
душу завинила?

Ти летиш раненько
голубоньком-пташком…
Ненько моя, ненько!
Тяжко мені, тяжко!

Ой чого ж ся знуда
та така незбавна?..
Най же мої груди
дошкою придавить.

Най повік се тіло
корчиться у пеклі!
Легіню мій білий…
Легіню мій теплий…

Ну, що тобі, мій шаблезубий звіре?
Живе в нутрі прадавній архетип
За вічність старший, мудрий і дозрілий.
Він перекрутить все на власний штиб.
Ну, що тобі? Ти хижий і нездалий.
А вийде бути разом - вже не те.
Я – плем’я, я сильніша, я не здамся.
І так зроблю, як повелить тотем.
2012

Що всі жінки хочуть, — ніхто не вгадає?
Про це " навіть " жінка сама ще не знає.
Що жінці потрібно? — Ми трішечки знаємо
Все те, що у вірші ми Вам всім прочитаємо.

Жінки завжди хочуть так не дуже багато,
Не вистачить річної в чоловіків зарплати.
Кожний день в магазинах сидять дві години,
А пізніше ще годину, носять все до машини.

По дорозі додому, ще в " БУТІК"- на хвилинку…
Ця хвилинка у жінок,- так на цілу годинку…
Та несуть з "БУТІКА" всі чобіт,- аж сім пар,
Й без вагань заїжджають, також на базар.

А там, так на купляють!... Що машина тріщить!
Чоловік у машині з нервів зразу кричить:
-Навіщо сім плать, ще й штанів п'ять купила?
Ти всі гроші сьогодні в магазині лишила?

Для кого купила три шуби,та літні плащі?
Ні копійки в твоєму, вже нема гаманці?
Навіщо три куртки й п'ять шапок взяла?
-Не кричи, мій миленький!... Розпродажа була!

Всі крамнички парфумерні жінки добре знають.
Креми, пудри, тєні, лаки,- кожний день купляють.
Все, що бачать жінки тягнуть до себе,-до хати,
Та меблі вони на закордонні всі хочуть поміняти.


Ходять на фітнес і на танці, — в солярій загоріти,
Басейн, природу, на масажі, — та нігті наростити.
На тренажорі позайматись, весь целлюліт зігнати.
А потім в сауну, в парілку, - й десять годин поспати…

Ще поцілунків, ласки, джипів,та спонсорів різних…
Зачіски модної, курортів, й зубів білосніжних…
Ще чоловіка любимого, здоров'я, та фігури,
Щоб чоловік любив, був вірним,- ніякі " шури-мури".

Якщо,- це все Ви будете жінкам своїм давати,
То проблем вже не будете Ви з жінками мати.
Ще треба жінкам усім хату, яхту, й зірку з неба,
ЗДОРОВИХ ДІТЕЙ І ДЛЯ ЖІНКИ ВЖЕ БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ ТРЕБА!!!

Чого ж ти просиш? Я тебе люблю –
до скреготу зубного в темних нетрях.
Ти хрип сьогодні мій, що висне в петлях,
нежданий глюк і мимовільний хлюп.
Сир, що застряг між сірих берегів.
Ріка молочна, що скипає в гирлі.
Сухар, що в горлі виглядає вирій,
і камінь, що, мов хорт, зачувши гін,
летить, дурний, за птаством навздогін.

Чого ж ти плачеш? Я тебе люблю
до зламу в пазурах, що рвуть одежу.
Китайський мур і наглядові вежі
руйную – ти ж хотіла! – і палю.
Моя руїно, збуджена од сну,
розгойдана, як зуб в червоних яснах.
Нема спасіння, смійся, діво красна:
я вже вростаю в цей похід-війну,
з якого в рідні чресла не верну.

Свою сльозу, і молоко, і кров
віддай котам і псам, що йтимуть слідом –
сторожею мойого заповіту,
де вписано твій кожен вдих і крок.
Куди ж ти хочеш? Мрії всі забудь,
бо мрії не цвітуть уже й не родять.
Любов моя в тобі – як кляп у роті:
все глибше й глибше, і не скажеш „годі!”.
Їй навіть ненависть не спинить путь.

Секс без пестощів, секс без ніжностей
Секс заради сексу, без ім’я та прізвища

Тонкі постаті, спраглі вигини
Важкі подихи, краплі спинами
Ранок зморений, тіло вистигле
Темні хідники в серці стигмами
Простір сповнений часу й відстані
Віднайти на нім слід особистості

І хоча на придбаних ділянках місяця не встромлені кілки ,
Там граничать грек і китаянка за всесильні долари таки.
А мені мій дім не удається власністю зробити, хоч ти плач,-
Із рублів, що мав я в ощадбанку спорохніли навіть копійки.

17.08.12

Я хотіла би бути тихою,
геть без норову і покірною,
заглядаючи в очі лихові,
стати долі зрадливій вірною.
Я воліла би буть безмовною,
із умінням схиляти голову...
Під важким тягарем - невтомною,
і взірцем у смиренні кволому.
Я хотіла б не мати розуму,
ні чуття, ані думки власної,
щоб не сивіти в довгих роздумах
і сльозою свічі не гаснути.
Я хотіла б уміти плакати,
щоб серцями черстві пом"якшали,
щоби темні душевні закути
у живім співчутті інакшали.
Я хотіла би зошит списаний
розпочати новою сторінкою...
Із людськю душею і рисами
зостаюся всього лише жінкою.

2012

сегодня День подснежника
(влюбленным скидок семь)
Адам и Ева грешники -
начало всех проблем...

они нам прародители?
чего уж, отвечай…
какой - то "плод" похитили
какой - то город-рай…

да сказки это лешего
сюжет для малышей
цветут,смотри, подснежные
и ноги от ушей…

а глазки их, и личико -
приличный эксклюзив
светланами… маричками…
а рядышком люси…

и все они влюбленные!
и все они грешны?
но есть права законные
Вершителя - Весны:

сегодня День подснежника!!!

12.07.2002г.

Розступаються стіни якимись малими частками -
Сумноокі метелики лижуть брудне вікно-
невідомо- як впоратись з мозку смішними ласками -
збожеволіти ніжністю - просто піти на дно

Я- лише слово напоспіх,
Клин у душі глибині.
Стільки траплялося гострих
слів на адресу мені.

все виливалося в рими.
Бути нелегко із Ним.
Але "Спасен, хто терпимий.."
Так і доводилось з цим

йти по житті одкровенням,
Твої згадавши слова,
Я заливаюсь варенням
спогадів, снів про дива:

Добрих та злих. І пророчих.
Теплих як неба прилив.
І жолудянії очі,
й їх світанковий відлив...

Згадую... Й вірить не хочу...
Знає, хто також любив...

Якось незвично лукам в галасі вечоріти.

Сцена, дроти, намети – місто везуть сюди!

Тихо туман єднає з димом багаття літо,

Чисто звучить в долині нота тонка води.

Як же тут пахне сіном! Як тут очам просторо!

Ніч просочилась всюди, ніч затопила сни.

Скибку твердого сиру місяць от-от повторить…

«Хто хоче чаю, люди?» – тільки комусь гукни.

Обрій столітній – той же, луки, густі, кошлаті,

Поміж дерев стежина, ніби змія, вляглась…

Я придивлюсь до всього. Може, воно говорить.

Може, і я почую те, що малий Івась.
2012

За тривожними гонами літ
Катувалася в серці народу
Вічна пам'ять про скривджений хліб
І його колоскову природу.
У мізки запікались слова,
Канібальсько-кістляво-трупні,
Про жахні тридцять треті жнива
І про владців діла підступні.
Кривда люта зрівняла в біді
Парость юну і древнього діда -
Вигибали старі й молоді,
На землі не лишаючи й сліду.
І посіявся смуток небес,
І вродила печаль,як жито.
На крутизнах життєвих верст
Всю, до краплі, її розлито...
І глумливо брехали кати,
І посмертно мовчали мільйони -
Нам до правди ще треба дійти,
Щоби пам'ять не скніла в полоні.
Чи ж не з тих вікопомних жнив
Мій народ підупав на вірі?
Він натужно сміявся й тужив,
Дні, без брому, ковтаючи сірі.
Так намарне втрачали сини
Силу й міць генетичного коду,
Продавались за гріш і чини,
Та молилися Заходу й Сходу...
Тож, сягнувши крутої межі,
Саме час усвідомить, братове,
Що спасіння гряде не в олжі,
А в правдивому, чесному слові!
2005р.

Ти ідеш – мов біжиш,
Ти ідеш – мов летиш,
Так ідеш – мов танцюєш.
Гордо здійнята голова,
Чорний чуб і веселі слова,
І мене ти не чуєш.

Ти – мов промінь ясний,
Мов той день весняний:
Осяйний, златокарий.
Сам собі не складеш ціни,
І не знають її вони –
Ті, для кого ти – неба дар.

Я мовчу, мов сова,
Похилилась моя голова,
Наче зламана квітка.
Бо мене серед них нема,
І пустеля людська німа,
І дороги кінця не видко.
2012

* * *
Коли помреш ти й поглядом бентежним
Наскрізь вже не пронижеш – сяйва чар
Такий в нім: наче блиском ефемерним
Планети дві у просвіт поміж хмар
Сяйнули раптом з неба в млу світанку,
Та лиш на мить – вже й сліду їх нема,
Хай хтось би і вдивлявся до останку
З надією, аж поки зникне й тьма; –
Тоді тебе забула б, може, й разом
Весь біль і смуток, зажила б, як всі?
О ні! Ще не потьмаривсь доки розум,
У ньому блиск тих зір у всій красі,
Яскравіш сяйво з пам’яті ллючи,
Ніж альфи всіх сузір’їв уночі.

Edna St. Vincent Millay
* * *
When you are dead, and your disturbing eyes
No more as now their stormy lashes lift
To lance me through — as in the morning skies
One moment, plainly visible in a rift
Of cloud, two splendid planets may appear
And purely blaze, and are at once withdrawn,
What time the watcher in desire and fear
Leans from his window in the dawn —
Shall I be free, shall I be once again
As others are, and count your loss no care?
Oh, never more, till my dissolving brain
Be powerless to evoke you out of air,
Remembered morning stars, more fiercely bright
Than all the Alphas of the actual night!

* * *
Кохав мене ти? – ні! – та що поробиш;
Тебе ж я – більше, ніж саме життя;
Несправедливість в цім, бо як не годиш,
Мені одній лиш туга й каяття.
А вибір зброї? – все ж я вибираю,
Щоб зброя та ржавіла в забутті:
Вночі у мріях в ігри інші граю –
Гравці знатніші й ставки вже не ті.
Й коли світанок осяває доли,
Буджусь я в розладі зі світом всім:
З дітьми всіма, які спішать до школи,
З тим дурнем, що відраз причина – в нім.
Ти йдеш; мені ж, самотній, і світлиця
Холодна вже відтоді, мов темниця.

Edna St. Vincent Millay
* * *
You loved me not at all, but let it go;
I loved you more than life, but let it be.
As the more injured party, this being so,
The hour's amenities are all to me —
The choice of weapons; and I gravely choose
To let the weapons tarnish where they lie;
And spend the night in eloquent abuse
Of senators and popes and such small fry
And meet the morning standing, and at odds
With heaven and earth and hell and any fool
Who calls his soul his own, and all the gods,
And all the children getting dressed for school . . .
And you will leave me, and I shall entomb
What's cold by then in an adjoining room.

Ідемо двоє.
Двоє під дощем.
Все, як в коханні – блискавки і зливи.
Бо кожен раз - це ще одна можливість
Зійтися знову до плеча плечем.
Щоб зблизитись на крок чи розійтись –
Струмочками розбігтися нарізно,
Та, поки не змовкає наша пісня, –
Шукатимемо разом висоти.
То поки нас шліфують ці дощі
І не дають буденності на страту.
Вони нас приведуть до Арарату –
Веселкою розквітнуть дві душі.

Коли зірка вмирає, скидає обпалену шкіру.
І, паруючи, з ванни шпаркої ступає надвір.
Уже Космос на неї удосвіта точить сокиру,
Він зорю розриває… він кидає тіло в ефір.

Я тебе загубив у туманності мертвої зірки,
В рукавах її суконь, в мережках її сорочок.
Ми у тихому небі гуляли в нікуди нізвідки.
Ти була білосніжна, неначе отой світлячок.

Ти світилася ясно, обвіяна зоряним пилом,
Я тримав твою руку, а ти вислизала з руки.
Твоя дивна усмішка мене і студила, і гріла.
Твої груди пашіли. І танули п'ятки жаркі…

Ти лишала сліди на ріллі галактичної ночі,
Я дивився і бачив не Ксанку, а ніжну зорю.
І узрів Маніяк, учинивши удосвіта злочин,
Він украв тебе підло і слід утопив у ріллю.

Вже комети осінні злетілися в лякані зграї.
Я спитаю у духів, куди тебе Космос поніс.
Бальтазар, Мельхіор і Каспар
                               мені кажуть: «Не знаю».
Блукачі собі плинуть. І я не приховую сліз.

Я питаю в сузір'їв — у Гідри, Змії, Оріона.
Та сузір'я шепочуть:
                           «Ми Ксанку не бачили, ні».
А Галактика родить зірки із гарячого лона,
Роздирають їй зорі напружені стегна тісні!

І нарешті я чую твій голос! А ноги як гирі.
Я біжу на твій плач, бо у темряві очі сліпі!
Уже Космос для тебе заточує кляту сокиру,
Засвіти мені, зірко! І хвильку іще потерпи!

2012

Відвідав Чень Юнь Янь – відлюдника, що оселився в горах Сі Шань. Чекаючи на нього, написав йому в подарунок вірші про свої почуття.

Горлиці крик
Серед бамбуків густих.
Холодом осені
Храм серед гір затих.
Відлюдник старий
Не повернувся додому.
Вітер і дощ
Чекають разом зі мною.

Примітки:
На малюнку напис: «Фан Вень Інь Ші» - «Відвідую з візитом відлюника».
Гао Ці (1336 - 1374) - великий китайський поет. Жив на зламі епох Юань та Мін.

Темний бамбук
Стебла схилив над дорогою.
Місячний посвіт
Тремтить у віконці убогому.
Відлюдник у горах
Занурився в споглядання.
Душу його
Не зачепить осіннє зітхання.

Примітки:
На малюнку напис: «Цзай Лао Ші Де Цзя» - «Знаходитьсь в домі старого вчителя» (кит.).
Гао Ці (1336 - 1374) - великий китайський поет. Жив на зламі епох Юань та Мін.

Панно моя, панно…
Хижа моя, вража…
Ранком хіба встану?!
В полі снопом ляжу…

Панно моя гойна…
Чорні твої речі…
Місяць мене гоїть,
місяць мені – втеча.

Панно моя. Руки,
руки ж твої вражі!
Панно моя – суко!
Хижа моя… княжа…

Плече оголила, немов так між іншим,
В квартирі у повній, аж болісній, тиші
Підставила щічку – аж губи обпік.
І дихання мовби зривалось на крик,
І стіни пливли, наче падала стеля,
А я над тобою – як скеля, як скеля!
А потім – ти зникла, розтала у дні
Наснилась? Привиділась тільки мені?..

Таких жінок, як українки ніде не знайдете,
Хоч всі країни за кордоном разом обійдете.
УКРАЇНКИ,-- всі красиві, та ще й роботящі,
Мудрі, добрі і ласкаві, все ж вони — НАЙКРАЩІ!
Робота в них горить в руках, все вміють робити,
Не мають часу, не поїсти, — й лягти відпочити…
Працюють в хаті, на роботі, а також на дачі.
Наші жінки, за трьох роблять, й вартують з"їсти каші…
Вони свою роботу зроблять, й чоловічу теж.
Всесильна жінка українська — вона усе зможе.
Таких жінок ви не знайдете, — ніде за кордоном,
Щоб жінка йшла по сигарети, ще й за самогоном.
Бо чоловік хоче курити, ще й пити горілку,
Добре їсти, довго спати, та сварити жінку;
— Чому мешти не помила? — Де гроші сховала?
Коли знайшла його заначку — чому не сказала?
Де сховала всі сорочки, й костюм від, » ВTРСАЧІ «?
Де ящик пива та горілки, що сховав на дачі?
Де любовні ці записки, що коханки писали?
Де шкарпетки, що три ночі під ліжком лежали?
Де ключі всі, й від машини? — Чому знайти не може?
Чому помити МЕРСЕДЕСА – йому не допоможе?
Чому читала есемески, від тридцятьох панянок?
Та, ще море запитань — і так кожний ранок.
Та всю роботу чоловічу жінки добре знають,
Як не заводиться машина – чоловік і жінка пхають…
Наші жінки українські штанги піднімають,
Коли п"яний чоловік — на плече кидають…
Ще три кілометри несуть, хай ляже й проспиться,
Та він же свій, а не чужий — може пригодиться?
Нічого вже не пам"ятає, ще й кричить — співає…
Мешти згубив, але горілка — з кишені виглядає…
Не дозволяйте принизити себе УКРАЇНКИ!
Будьте горді й беріть приклад з інших країн жінки!
А чоловіків не розумних від себе відганяйте…
Любіть добрих й працьовитих, й жіночу гордість майте!
Не дозволяйте ви нікому себе зневажати,
А навчіть всіх чоловіків жінок поважати.
Чоловік в хаті голова, а жінка шия буде,
Куди шия ця поверне — голова там й буде.
Так, як будеш ти крутити цією головою,
Така буде і поведінка любимого з тобою…
Як покрутиш головою, — те й буде робити,
А головою так крутіть, щоб було добре жити,
Як не зможеш покрутити,- життя можна змінити.
Й знайти такого, щоб любив, та з ним щасливо жити.
Права в сім"ї будуть в вас рівні, як будуть вас любити.
Як буде в вас любов взаємна, то буде краще жити.
Треба жіноче своє щастя, в Господа просити.
Щоб вас любили й поважали, й ви теж могли любити…
Таких жінок, як УКРАЇНКИ ніде не знайдете,
Хоч весь ви світ, й КИТАЙ і ШТАТИ кругом ОБІЙДЕТЕ!!!

.. и вновь попутчик молчаливый
акцент подвел…я понял - "хачек"...
и тихий писк
колес ленивых
пополз, как слух: - давай, на дачу…
Московский мост ,где гладь шершава,
застопорились на молчанке…
но мы свои…
свои в Державе -
раскрошат все, лишь бы тачанку…

и было… начали с обид мы
(шестое чувство малоросса…)
базар - вокзал -
менты… корида...
играть других совсем не просто!!
пришли в себя на Оболони
на самом кончике "короче"…
шансон играл
"рыбачку Соню"…
все возбуждал инстинкты волчьи...

1999г.

Скоро нам прийдеться обирати,
ВЕЛИКИХ ЧИНІВ, В ВЕРХОВНУ РАДУ В ДЕПУТАТИ...
Список довгий треба буде прочитати,
Та добре думати, кого нам з них обрати...
Як до корита депутати доберуться,
То всі там жруть, жирують ,б"ються....
Але це корито вони не покинуть,
Бо без корита –– з голоду загинуть...
Всі кишені євро набивають,
А долари у мішки складають...
Про людей й державу вже не дбають,
А інтереси своїх рідних захищають.
Тримаються за крісла і посади,
Та радіють,що добралися до ВЛАДИ...
А нас людей ніхто вже не питає,
Що в Україні народ робити має.
Думайте добре кого з них обирати,
У ВЕРХОВНУ РАДУ В ДЕПУТАТИ…
Щоб пізніше всі ви не жаліли,
Що так погано всі чотири роки жили.
(Алла Баранкенвич.2012р.)

Непрохана зима. Мовчать дерева голі.

По скринях - голоси, по людях – тихий зойк.

Вмирає пісні плоть, загорнута у горло,

І рвуться нерви струн. І нищиться зв’язок.

А поки кобзарі укупі безборонно,

Поповнюють архів, готують товарняк.

В нажаханих дерев за ніч сивіють скроні,

Бо тягнеться уздовж траншея, мов с-труна.

І моторошно так, що дихати несила…

Задобрили бійці порожні шлунки ям.

Та ж кобзи, мов жінки,під серцем тих носили,

Хто залишив пісні у спадок солов’ям.
2012

Лікар вчора ще призначив щось нове Матвію,
Не пігулки чи мікстуру - ГОЛКОТЕРАПІЮ.
Син прийшов до нього ввечір:- Є у нас надія,
Що насправді вам поможе голкотерапія.
Той пошкрябав трохи лоба: - Може й помагає.
Але я про це лікарство щось не чув, не знаю.
Як тебе цікавить, сину, моя власна думка,
Ти скажи -но по-простому, що ото за штука?
Син плечима здвигнув трохи: - Що ж вам розповісти?
Лікар штрикне з десять голок у проблемне місце.
Батько врешті усміхнувся: - Як то у житті є.
Я й не знав, що це все зветься " голкотерапія ".
Так би, синку, і сказав. Бо довго запрягаєш.
Знаю. Пробував таке я. Звісно, помагає.
Якось в пітьмі я втікав, коли ходив до Галі.
Дядько Гнат догнав і штрикнув нижче спини гралі*...
* гралі - вила.

Ти тікаєш з-під вій мов метелик, і танеш миттєво.
Часом палиш вогонь, але ,вибач, я в нім не горю.
Ще вагаюсь душею, а тілом тепер не люблю,
бо між нами простелено простір з озоновим небом.

Ти тікаєш, тримаючи очі мої в ціпенінні.
Повторяти за сотню не треба - візьму і піду,
бо комусь в цьому світі потрібно любить самоту.
Хоч і серця не жаль, хоч і серце в травневім цвітінні...

Відпустила давно, але вії заплющуєш ти лиш -
це як бути ручною троянді в руках садівника.
Кажуть, треба змиритьсь, Богом писана доля така.
Не втечеш, ні в урви́ще глибоке не кинеш...

Краплинами дощу збігає ніч
І темряву ховає у шпаринку.
Ти знов зі мною поруч, віч-на-віч...
Не йди, побудь, затримайсь на хвилинку.

Сказати... Що? Забулися слова,
Які в серцях так сонячно бриніли.
Та може ця хвилина рокова
Засяє ранком в душах онімілих.

Як вистояне надхмільне вино,
Кохання мить.... Чом так зникає швидко?
Самотність, що постукала в вікно,
Невідворотністю зачинить клітку.

Хтось кличе, а голос – непізнаний,
Самотній, тужливий та милий.
І хочу озватися, доки не пізно,
Та видобуть звука не в силі.
О хто ти, признайся, назвися,
Чом кличеш – повідай.
Ти звідки лунаєш – із горньої висі
Чи з темряви, з краю Аїда?
І хто з нас пропащий?
І хто з нас сильніший?
Самотня душа заблукала у хащах
Думок. Заплакана вся, мов дитя.
І невтішна.
2012

От би я не спав,-
І щасливим був!
Щоб не засинав,-
У сні-наяву.

Щоб я розумів -
Цього світа суть,-
Серед всіх доріг,-
Не зустрів би сум....

Щоби я ішов,-
Легко до мети,
Щастя щоб знайшов,-
Тай пішов за ним...

Щоб я полетів,-
До своїх бажань! -
Щастя щоб зустрів -
Свій привітний Рай!

Дякую :-)

Не я від тебе відведу біду,
Не я твого чола торкнуся зрання.
Я навіть в сни твої ніколи не прийду, –
Все поглинає Лета невблаганна.

Не ти сльозу мою гірку утреш,
Не ти на руки візьмеш сина.
Жорстокий часе, ти куди ідеш? –
Тебе також поглине Лета чорно-синя.

Ми розминулися, немов дві ночі.
Між нами день проліг пророчий,
Розлучний, буряний, холодний...
І Лета все поглинула голодна.
2012

МАМА --- це найдорожча людина!
МАМА --- це радість за дочку і сина!
МАМА --- це щастя океан і добра!
МАМА --- це море людського тепла!
МАМА --- це пташка, лебідка, лелека!
МАМА --- це очі, які бачать здалека!
МАМА --- це слово найкраще у світі!
МАМА --- це сонце, яке усім світить!
МАМА --- це серце котре щиро любить!
МАМА --- це ласка, яка всіх голубить!
МАМА --- це участь у вашому святі!
МАМА --- це мрії, щоб всі були багаті!
МАМА --- це мудрість і в хаті достаток!
МАМА --- це фея, що зробить порядок!
МАМА --- це щирість, п'ятсот подарунків!
МАМА --- це ніжність, мільйон поцілунків!
МАМА --- це думка, щоб були всі здорові!
МАМА --- це правда у кожному слові!
МАМА --- молитва, за дітей і сім'ю!
МАТУСЮ РІДНЕНЬКУ ЗА ЦЕ Я ЛЮБЛЮ!

Сказати хочу вам я куме,що жінку маєте нівроку!
Гарненьке личко,гарна ззаду,спереду,а також збоку.
Та скажу вам куме нині,що заздрять вам усі мужчини...
Всі хотіли б полежати біля вашої дружини...
***
Пам"ятай куме ,що дружина,заводиться,як машина.
Та шануй свою дружину, як шануєш ти машину...
Як ляжеш куме під перину,й захочеш завести машину,
Лиш помаленьку не спіши,почекай,якусь хвилину..
***
Не тормосіть дуже різко,щоб ключ не зламався,
А бо,щоб він випадково там не залишився.
Бо не маєте вже куме ключа запасного,
Та ніяка вже майстерня не зробить такого...
***
Як будете дуже п"яні,то краще не чіпайте,
Машина ця не любить п"яних - спати йдіть лягайте..
Краще зранку,як проснетесь,ключик цей вставляйте...
Але вважайте,ви машину цю не поламайте...
***
Так легенько вставте ключик,та газ вижимайте,
Погладьте,ніжні слова скажіть і з Богом рушайте.
Зразу їдьте не швиденько,трохи газу дайте..
Нехай швидкості набере,-- не дуже розганяйте...
***
Ця машина,як холодна,так швидко не їде,
Треба гарно розігріти - то краще діло піде..
А на крутих поворотах вважайте, дивіться,
Тримайте міцно в руках руль,й ногами упріться...
***
Щоб машину не занесло на слизькій дорозі,
Щоб ключ не випав з запалення,й не був кум на підлозі...
І слідкуйте все за тим -- чи вистачить бензини,
Та ,щоб не заглухнула вам куме, часом та машина...
***
Щоб до кінцевої ви точки доїхали вчасно,
Щоб всі прибори працювали,й світло не погасло...
Та не женіть так дуже швидко,не зломіть коробку..
Їдьте повільно,тоді буде,довго без ремонту...
***
Ремонт дуже дорогий,грошей треба багато,
Та напевно не вистачить,вам тої зарплати..
Та не забудьте також куме, ви затормозити,
Як до кінця доїдете,щоб вчасно зупинити...
***
Дуже важливо в тій машині, вчасно тормоз жати,
Ключ витягайте ви швиденько,щоб шкоди не завдати...
Бо, як шкоди завдасте,то будете жаліти,
Жінку свою до лікарів будете водити...
***
Або будете ви в ночі діти колисати,
І не будуть давати вам, діти в ночі спати.
Та будете ви тоді добре пам"ятати,
Як ключик цей свій золотий вчасно витягати..
***
Доглядайте цю машину і змащуйте вчасно,
Мийте,любіть і бережіть, щоб їхала " класно "...
Також дзеркало протріть і світлом поморгайте,
Йдіть поїжте,відпочиньте,калорій набирайте...
***
А потім знову ви свій ключик золотий вставляйте,
І швидкості аж до 200, з кумою набирайте...
Щоб вам двом було приємно і ви азарт мали,
Та,щоб багато кілометрів з кумою намотали.
***
Та не дай - Боже,щоб машині тій не поламатися,
Та не мали б вже ви куме, на чому покататися...
Тепер другий вже ви транспорт шукати не будете,
Та кращої вже машини тепер не знайдете...
***
Цим транспортом особистим треба дорожити,
Як будете доглядати,так буде вам й служити...
А ці хто немає в хаті машини такої,
Щоб трохи лише поїздити,- шукають любої...
***
А, щоб тормозні колодки ,так не розбивалися,
Треба тормозити рідше,щоб всі не стиралися...
Та треба їхати уважно,- надовго,щоб хватило...
Щоб не ламались запчастини і коробку не кленило...
***
Багато масла заливайте і трубки всі продуйте,
Та до помпи подивіться, - машину цю пильнуйте...
Все вчасно техогляд проходьте,й шануйте свою милу,
Та їздіть собі на здоров"я,як маєте ще силу !!!

А.Ч…
Половіючі ниви,
край шляху за селом,
рясно всіяли зливи
прудко й легко притьмом.
Змивши хмари з блакиті
чорно – димні, мов пил, -
розсоталися світом
неквапливо, без сил.
Де – не – де, у калюжі,
впали з віття листки, -
наче наші, мій друже,
обірвались роки.
Та хоч осінь на носі –
нам ще літо в очах
пломеніє і досі,
як незгасна свіча…
15.08.12

Дорогесенькі всі наші чоловІки!
Хто б,як не Ви,-дарував квіти?
І хто б,любив так ніжно нас?
Що робили б,ми усі без Вас?
***
Хто б ніжно обнімав за плечі?
І ніжив всіх нас кожний вечір?
Та цілував так лагідно всіх нас?
І спав обнявши ніжно кожний раз?
***
Хто б "ЛЮБЛЮ!"-шепотав слово?
Радієм всі від того всього,
Від Ваших ніжних таких слів,
Які жінкам говорите Ви всім.
***
Вдячні ми за подарунки щирі.
Хто б,їздити вчив на машині?
Хто б,носив усіх нас на руках?
Дякуємо,що Ви рядом й в снах!
***
Не зможемо без Вас ми жити,-
Не буде нас кому любити?
І ви без нас не проживете,
Де ласку нашу Ви візьмете?
***
Господь все добре так зробив,
Чоловіка й жінку він створив.
Щоб всі любились й сім"ї мали,
Дітей й онуків, щоб гойдали.
***
Любіть чоловіків своїх жінки,
Без причин цілуйте їх завжди.
Якщо будете їх ніжно любити,
Тоді будете добре з ними жити.
***
Чоловіки всі хочуть ласки,
А вечором,теж хочуть "казки"...
Щоб їх до серця пригортати
І ніжні слова їм прошептати.
***
Чоловіки- маленькі усі діти,
Всі хочуть,щоб їх шанувати.
Теж цілувати й обнімати,
Та часто їсти їм давати.
***
Як чоловік буде любимий
І для вас буде він щирий,
То треба каву готувати,
Все цілувати,ще й кохати.
***
Без чоловікІв- не проживемо,
Теж дітей мати не будемо...
Чоловіки- це наша охорона,
Та в роботі важкій допомога.
***
Жінки рід усім продовжать,
Та дітей гарних народять.
Теж чоловік участь приймає,
Коли його жінка дітей має.
***
Чоловіки всі мужні,спритні
Та до жінок такі привітні.
Якщо вони ще в Вас любимі,-
То вже тоді не замінимі.
***
Любіть чоловіків любимих,
Таких ніжних,добрих,щирих.
А ви також усі чоловікИ,
Любіть жінок на всі віки.
***
Кохайтеся всі ніжно люди,
Нехай між вами любов буде.
Любов всі сім"ї зберігає!
Завжди ЛЮБОВ перемагає!
***
Жінки- чоловікІв своїх любіть,
А чоловікИ -жінок теж обніміть.
Як любов буде взаємна і міцна,
Тоді буде міцна Ваша СІМ'Я!

Другий десяток на прикупі сиджу.
Тасую карти, готую каву,
Шампанське і коньяк підношу.
Не одмовляюсь од чарчини, як пригостять.
А от сигарний дим не зношу
(В дитинстві батько добряче нагодував махоркою).
А хлопці смалять, хоч сокиру вішай.
Десь запівніч , як стає ясно, хто , кому й скільки програв,
(Той з півгектара лісу заповідного,
Той яхту в Ялті чи на Кіпрі,
А той – котрусь з коханок...),
Гравці сідають в лімузини свої й джипи.
Постійний виграш – тільки в мене:
Пенсія тьмяніє перед гонораром.
Питаєш, як вдалося врожайну ниву цю надибать?..
Напевне, то був дар Господній...
На Майдані, як незалежність здобули,
Книжками довелося торгувати.
От якось у сутінках вкладаю в торбу їх,
Аби вертатися без виручки додому
(Себто без хліба, молока, картоплі...)
Краще не згадувать про ті літа голодні...
Раптом помічаю уважний погляд незнайомця.
Врешті підійшов, питає: «Не пізнаєте?»
«Даруйте, не пригадаю. Мабуть, обізнались».
«Не обізнавсь. Це ж ви колись «четвірку»
Поставили в матрикул, коли сказав,
Що з «трійкою» стипендії лишуся.
Тепер, напевне, пригадали?»
Махнув рукою: хтось із охоронців підбіг
І всі книжки, що були в торбі, відніс в машину.
А в закоцюблих моїх долонях зазеленіли долари:
«Негоже вам, професоре, стояти на морозі.
Буде нужда – дзвоніть».І простягнув візитку.
Як не хотілося, а змушений був подзвонить.
Не він, мій благодійник, інший відгукнувся:
«Бос за кордоном, та зробимо, як він звелів».
Відтоді, бачиш, сиджу в теплі й добрі.
Гріх скаржитись на долю, слава Богу...
P.S.
Я вислухав цю оповідь з якоюсь гіркотою.
Подумалось: мабуть, не він один на прикупі сидить.
Якщо метикуваті гицлі направо і наліво продають
У карти ( та й без карт) тепер вже суверенну Україну.

Вивчіть добре жінки ці поради жіночі,
Коли хочете щастя кожний день і щоночі...
Також правила ці, щоб жінки не забули,
Чоловіки від Вас завжди у "шоці",щоб були...


Одягніться зі смаком,як ідете по вулиці.
Про проблеми забудьте,та сімейні діла...
І нехай чоловіки усі тріснуть при зустрічі,
Ох, яка ж - ПРИНЦЕСА" біля мене пройшла!


Макіяж нанеси собі гарний цей ранішній,
Та про зачіску модну забувати несмій...
Чоловіки оглядалися, щоб усі нинішні,
Ох,яка ж йде "ЦАРІВНА"!- Ой, Боже ж ти мій!


Парфумерні крамниці обійди усі вуличні,
Щоб парфуми французькі,- з солодом знайшла...
Чоловіків п'янив, щоб цей запах при зустрічі...
Ох, яка ж "СОЛОДКА" жінка ця пройшла!

Нехай тобою всі милуються на вулиці,
Посміхнися всім красиво,й гордо йди...
Нехай чоловіки відкриють рот при зустрічі,
Яка ж "ПРЕКРАСНА " жінка-- БІС ВІЗЬМИ!!!

Високі чоботи одінь,ще декольте, міні спідницю,
Ще й бровами підморгни,- тобі це пригодиться...
Коли ноги від вух,- чоловіки біжать всі юрбою,
За такими ногами,- на острів безлюдний з тобою.

Чоловіки всіх жінок люблять своїми очима,
Та їхній погляд відчувають жінки за плечима.
А жінки всіх чоловіків завжди вухами люблять,
Та подарунки, гроші, квіти,- коли їх голублять.

Кожна жінка,як ця киця,- хоче муркотіти,
Чоловічій любій "казці",-теж буде радіти.
А чоловіки скориставшись жінок добротою,
На край світу тих жіночок повезуть з собою.

Жінкам артистками в житті всім треба бути,
Про манік'юр, помаду, крем,- масаж не забути...
Тоді всі чоловіки від вас будуть у "ШОЦІ ",
Любитимуть вас ніжно, кожний день,- щоночі...


Всім поради ці мої нехай будуть корисні,
Загадкою для чоловіків, все бути вмій...
Лише, коли тебе побачать чоловіки вуличні,
Любитиме тебе, сто разів більше також ТВІЙ!

Спиртне, я не п'ю, не палю, не гуляю,
Тому думку таку я свою завжди маю:
Жінка прикладом має бути для дітей,
Для чоловіка, друзів, рідних і людей.

Якщо жінка буде пити, палити, гуляти-
Такий приклад з неї будуть діти брати.
Гарний приклад мають дати жіночки усім,
Щоб панувало завжди щастя в домі цім.

Яка була мама,- такі будуть й дочкИ!
Який батько був,- такі будуть й сини!
Та, щоб добре дуже, їм завжди жилося,
Дайте гарний приклад і щоб усе збулося!

МАТУСЮ, дорогенька, найдорожча у світі!
З 8- Березня вітають: чоловік, онуки, діти!
Ми Вам вдячні рідненька за те, що зростили,
Ми в ваших обіймах радість й горе ділили.

Ви ночей не доспали, про себе не дбали,
Останнє, що мали ви дітям своїм віддавали.
За нас Ви віддали, матусю, любима всі сили.
Довгі коси плели, шили, прали, в`язали, варили.

Освіту всім дали, весілля велике зробили,
Щирості, ласки, поваги, й добра нас навчили.
Щоб ми були здорові,- Ви ночами молилися,
Як чемні не були,- теж на нас не сварилися.

Як пізно прийшли, усіх нас цілу нічку чекали.
Всю душу і серце за нас Ви б, матусю, віддали…
Всім чим могли, допомогу також нам давали.
Роботу і хату, щоб мали, про нас Ви подбали.

Щоб людей поважали,- нам постійно казали.
Завжди добрі і мудрі всім поради давали.
Ми вдячні за все, що для нас Ви зробили…
Завжди всіх захищали, щоб дітей не сварили.

Так любите внуків, дітей, як ніхто так не любить.
Так голубите щиро усіх, як ніхто не голубить.
І цілуєте ніжно і тепло, як ніде і ніхто не цілує,
Кращої ласки ніж рідної МАМИ,- ніхто не відчує.

Всіх жалієте нас діточок, як ніхто не жаліє,
Бо ніхто, крім матусі, так в світі жаліти не вміє…
Внучата є у Вас, а правнуки також родяться,
Бажаємо здоров`я Вам, й безмежного щастя!

Роки швидко летять, поповнився вже рід,
Родина вся бажає теж прожити Вам без бід!
Ідіть лише вперед, та не оглядайтеся назад,
Нехай життя Ваше цвіте, як з сакури сад!

Вклоняємося, МАМО, Вам низько всі до ніг!
І просимо у Бога, щоб для нас Вас ще зберіг!
Всі цілуємо Вас міцно і ніжно руки Ваші золоті,
Живіть сто років, бо потрібні, Ви ще нам в житті!!!

Звичайно, потім буде звук, та спершу світло.
Його, блакитне і тонке, наднесло вітром.
Звичайно, потім буде дощ, волога втома,
Та спершу хмари вдарить струм і знерухомить.
Звичайно, потім – благодать, вода в криниці,
Та спершу небо на шматки в-і-д б-л-и-с-к-а-в-и-ц-і.

2012

Кажуть, мова - то душа народу!
Найдорожча з всіх прикрас і нагород.
Це, як вперше йти із мамою до школи,
це, як совість проростає у народ!

Ми вагаючись, шукаєм восьме чудо -
кожним кроком повтікаючи убік,
свою душу* прирікаючи на гріх:
"хай так буде, то пересічна застуда!"

Кожен раз бо я запитую Шевченка:
нащо, батько, Ти велів його шукать,
коли час ламає стрілки - йде назад.
"Українці і російськомовна сценка"...

Геть надія розгубила свої руки,
віра впевнено крокує у полон,
а любов - бутік брехливий чи салон
всіх моголів кличе у пекельні муки.

Кажуть, мова - то душа народу!
Скрізь століття українці, як вогонь
пронесли феномен мужності долонь,
щоб сьогодні кануть з символом дводушшя...

А на душі – суцільний гравій,
Скрегоче, як по ньому йти,
Як хочеш, то читай моралі,
Як хочеш, то пиши листи,
І грай на нервах, дозволяю,
Байдужість – це страшніш за все,
Не каюсь, але пробачаю…
(а що з лицем?..)
А на душі не вщухла злива,
І ти від неї вже промок,
Я до кісток промерзла, дивно,
Хоч обіймаєш мене. Крок,
І крок по гравію, кругами,
Ось, скоро буде перехрестя,
Що сталось? Пауза рекламна?
А рана в серці…