ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2023.07.25 21:22 ]
    Старечі мрії
    Ну ось мені вже й шістдесят,
    Та я не дуже цим печалюсь,
    Життєва пісня ще не вся
    Доспівана, нові є далі.

    Ще є писання ненасить,
    Приходить мудрість із роками.
    І хочеться таке створить,
    Щоб відривали із руками.

    Не знаєш, де тебе знайде
    Примхлива та Богиня Слава.
    Ледь не танцюєш па-де-де --
    Вона кепкує лиш, лукава.

    І молиш тільки про одне --
    Щоб поривання всі і злети
    Вознесли СЛОВО вогняне,
    Й воно не кануло у Лету.

    25 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  2. Павло ГайНижник - [ 2023.07.25 19:43 ]
    САВАН
    САВАН

    Всевишній – мовчазни́й суфлер і сценарист, і режисер
    Цієї гри в виставі доль, де без письма всім дана роль?
    Комусь – в пала́цові дахи́, а тим – з народження в льохи́?
    Різдва насіння засіва́ й в сконанні сенс всього – жнива́
    Його, Безликого, афер? Чи то – чаклунський адюльтер
    Від людоловів? Бог – пароль для поневолювачів воль?
    А мо’ – все марнота́, страхи́? В свідомість вби́вані цвяхи́
    Лукавством смертних? Їх дива́ з каліцтва не́уків зрива
    Рабів молитви. Розум вмер й шабаш освячених химер
    Бенкет справля́ – тріумф сваволь, а блазні, слуги і король
    У кетяг зв’язані. Волхви́ віщують п’яний жах й шляхи.
    І ніц нема: кумирів блу́ди і слова́ Людину в саван обвива́.

    Павло Гай-Нижник
    25 липня 2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Теді Ем - [ 2023.07.25 18:37 ]
    ***
    Косять коси роси,
    стигнуть абрикоси,
    я до тебе босий
    в променях лечу.

    Де ти, моя мила
    мавка чорнобрива?
    Я тебе усюди
    бачити хочу.

    Накладаю в стоси
    дрова я на осінь.
    Під карниз складаю,
    де не йдуть дощі.

    В кожному поліні
    бачу я Поліну
    в гумових чоботях,
    в синьому плащі.

    Де ти, моя Полю?
    На якому полі
    моркву прориваєш,
    полеш буряки?

    Я тебе кохаю
    без міри, без краю.
    Це уже суттєво
    дається взнаки.

    25.07.2023



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  4. Олена Побийголод - [ 2023.07.25 14:54 ]
    1947. Про Вождя
    Із О.П.Охріменка

    Був син шевця Іосип Джугашвілі,
    з дитинства він погану вдачу мав.
    Звладати з ним батьки були безсилі,
    народ його появу проморгав.

    Не працював ні взимку, ні улітку,
    і, звикши жити на партійний кошт,
    ще й мав нахабство розпускати плітку,
    що так і має учиняти Вождь!

    (Квітень 2023)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  5. Софія Цимбалиста - [ 2023.07.25 11:15 ]
    ***
    Всі свої страхи
    можна заховати в собі.
    Можна спостерігати
    як вони знищують тебе.

    Повільно руйнують
    здоровий глузд і сенс життя.
    Кудись зникає радість
    кожного пережитого дня.

    Життя проходить повз,
    уникає твого силуету.
    Ховаючись за тінню,
    не забувай про себе.

    Не втрачай надію
    повернутись назад.
    Викинути з пам'яті
    жахливі спогади.

    Краще замінити їх
    на приємні і світлі.
    Або вже не тримати
    нічого непотрібного в голові.

    Іноді життя здається
    надто суворим або злим.
    Проте якщо відчуєш його глибину,
    зможеш побачиш сяйво крізь пітьму.

    17.07.2023


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2023.07.25 11:40 ]
    Так прокладають стежку до Любові

    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
    А ліпше намір перелити
    В досі ніким не чуте слово
    Чи в барви трепетно втілити,
    Чи деревцем пустелю звеселити.
    І як вона замилується словом
    Чи прикипить до полотна твойого,
    Чи спеку перебуде в тіні крони,-
    Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  7. Світлана Пирогова - [ 2023.07.25 09:17 ]
    Безборонні мить і час

    Кружляло листя восени, і ми - у парі.
    Хіба хтось був тоді щасливіший за нас?
    Любові танець, танго пристрасті... і чари,
    Але минули безборонні мить і час.

    З дерев зістригла осінь буйні шевелюри.
    Я жмуток листя, мов надію, берегла.
    Стіна дощу була волога і понура.
    Мотив меланхолії. Смуга без тепла.

    Сховався дощ утомлено в намокле листя.
    Остуда в серці. - Повернути б все назад, -
    Звертаєшся до мене. Падолист у місті.
    Звучить повільне танго. Тихий словопад.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  8. Ольга Олеандра - [ 2023.07.25 09:00 ]
    Не дозволь
    Як палало, бажаючи. Як звало, сліпило.
    Впокорити те полум’я їм було несила.
    Й вгамувати, здержати, зменшити, згасити…
    із грудей росли нестримано вогнянії квіти.

    Жаркими пелюстками одягались груди.
    Відцвітуть, осиплються – попелу не буде.
    Бруньки нові жевріють. Воно не погасне,
    як горить принишкнувши – то короткочасне.

    У густому мороці іскрам та вугіллю
    дозволяти гаснути – істинне безсилля.
    Душі розкриваються в пломенистім цвіті,
    їм у цілим Всесвіті сенс один – любити.

    24.07.23


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  9. Леся Горова - [ 2023.07.25 08:15 ]
    У долоні
    За туманами літа, настояними чебрецями,
    Де полоще свої босі ноги нещадний світанок
    Коли ніч відступає, спаливши бажання безтямні,
    День настане.

    За кружляючим листям, що осінь розносить по саду,
    Де і вітер хмільний від осипаних яблук червоних,
    Опускається небо на землю дощем зорепаду
    Та й в долоні.

    За снігами пустими, де шлях між заметами стерто,
    І закутались тіні у іній ранковим морозом,
    Щось в долоні мої упаде й запече так нестерпно.
    Мабуть, сльози.

    Та як березень знову до чорного сніг зацілує,
    Сонце в краплях обізветься піснею голосною,
    Захолоджені з ночі долоні свої простягну я
    За весною.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (3)


  10. Неоніла Ковальська - [ 2023.07.25 07:48 ]
    Будуть з хлібом українці
    Колосками золотими
    Зарясніли пшениці,
    Їх збирати важко нині,
    Мінували ж землі ці
    Путінськії "міротворці",
    Як тікали звідсіля,
    То біда на кожнім кроці,
    Стогне зранена земля.

    Але все ж таки збирають
    Хлібороби урожай,
    Хоча їх підстерігає
    Небезпека зазвичай.
    Будуть з хлібом українці
    Навіть і під час війни.
    Московитів зайд-ординців
    Зможуть ще перемогти.

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Віктор Кучерук - [ 2023.07.25 05:11 ]
    * * *
    Мліє сонце удень над світом,
    Небо чисте - одна блакить, -
    Літо пахне дозрілим житом
    І безсмертниками п'янить.
    Жайворонковим співом тішить
    Хліборобам серця за селом, -
    Проникає в схололі ніші
    Всюдисущим своїм теплом.
    Лиш лякає людей ціною
    Віднедавна оця пора,-
    Суне ворог на нас війною
    І немає ні дня без втрат.
    25.07.23


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  12. Олександр Панченко - [ 2023.07.25 00:11 ]
    останній день війни
    Ну от і він, останній день весни
    Але війна, як безкінечний лютий
    Сирени уриваються у сни
    Вмирають дні та йдуть у вічність люди
    Де ти, Маріє? Розп'яли Азовсталь
    За те, що не зігнулась до Пилата
    Як праведна то жертва і свята
    Чом віра й мова наша теж розп'ята?
    Не вірю в Бога, що убив свого
    Єдиного й улюбленого Сина
    а вірю в ЗСУ і ТРО
    І що воскресла наша Україна
    Воскресла Україна навесні
    В крові, пилюці, змучена, розп’ята
    І душі наші, і пісні сумні
    Та будемо веселих ще співати.

    31 травня 2022р., 97 доба повномаштабної війни


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Тетяна Левицька - [ 2023.07.24 21:31 ]
    Хочу...мрію...молюся...
    Коли Ви любите, ви нічого не хочете.
    Ви просто любите!
    (Тамріко Шолі)

    Хочу... мрію... молюся.

    Чому ж моє серденько хоче,
    щоб ти мене щиро кохав,
    зворушливо, ніжно, пророче,
    без всяких натомість підстав,

    торкався палкими вустами
    до родимок в лагідних снах,
    як вперше і ніби востаннє
    дитинно гойдав на руках.

    Зізнайся відверто, що мрієш
    зустрітись у мальвах дібров,
    хлюпнути промінням під вії
    освячену сонцем любов.

    Надії плекай веселкові,
    ревнуй до принадних, а я
    в тобі розчинюся, любове,
    як в морі жива течія.

    Не треба ховати у скиті
    блаженне чуття золоте!
    Якщо будеш мовчки любити,
    то як я дізнаюсь про те?

    Хтось скаже: " молись, самолюбко,
    гріховні твої словеса!"
    Не власниця я, а — голубка,
    що горне крильми небеса!

    24.07.2023р.


    Рейтинги: Народний 6.25 (6.14) | "Майстерень" 7 (6.23)
    Коментарі: (8)


  14. Андрій Кудрявцев - [ 2023.07.24 13:17 ]
    крапки над "ї"
    ***
    Війна розставляє скоро
    крапки над «ї»
    Показує нам хто - "ворог",
    а хто - "свої".
    Із душ позривала шкіру,
    з очей - імлу.
    Все просто – тут правда щира,
    там служать злу.
    Війні невідомі щастя,
    жаль, співчуття.
    Вона забирає кращих
    без вороття.
    Випробує нас на змогу
    давати бій,
    на віру у перемогу,
    на щирість мрій.
    Зробила світ чорно-білим,
    відтінки –геть!
    Народ, що не має сили
    чекає смерть!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  15. Серго Сокольник - [ 2023.07.24 12:45 ]
    Дружній роздум
    *Юрію Кархуту*

    Ідемо шляхами земними, ідемо,
    Каміння збираючи, перли...
    Стежками, овитими паростком теми
    Із горя чи щастя... Говерли

    Вершини діставшись, згадаєш, буває,
    Що когось забув на узбіччі,
    Чи, може, зустрів по дорозі до раю,
    У торбу збираючи вічність...

    Ідемо стернею, поранені ноги
    Зціливши у дружньому колі,
    Чи за допомогою, до перемоги,
    Стискаючи зуби від болю...

    ...прямуючи шляхом надії невпинно,
    На іншім зустрівшись із нею,
    Подякуй, можливо: "спасибі, стежино,
    Що перетиналась з моєю"...

    Серго Сокольник 2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2023.07.24 12:14 ]
    Юний вітер
    Подаруй, подаруй мені вітер,
    вільний вітер люблю над усе.
    І не думай політ зупинити,
    хай любов нашу юність несе.

    Хай про нас ще нічого не знають,
    зайві сумніви просто зітри.
    Ще збагни, що, крім тебе, бувають
    дуже злі і підступні вітри.

    Вітре мій, вільний вітре мій,
    ти летиш по душі моїй.
    Обігрій і довірся їй,
    вітре мій, юний вітре мій.

    Ти так любиш дивитися в очі,
    прокладаючи шлях до зірок.
    Під крилом ніжно серце лоскоче,
    ми до вічності робимо крок.

    Нам кохання одне допоможе
    подолати розбіжність світів.
    Є багато простих перехожих.
    Мало – юних і вільних вітрів.

    Вітре мій, вільний вітре мій,
    ти летиш по душі моїй.
    Обігрій і довірся їй,
    вітре мій, юний вітре мій.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Журавлиная криниця», стор. 60–61."


  17. Володимир Каразуб - [ 2023.07.24 10:38 ]
    У місті, що не пам’ятає тіней високих веж
    У місті, що не пам’ятає тіней високих веж
    Прокидаєшся в ліжку, що хвилюється в морі шумливих речень
    І сплутані в міни дрейфують страшні слова,
    Що прибились до мене за ніч і минулий вечір.
    Тут риби такі полохливі. Чорними пащами слів
    Виринають з води і пірнають на дно підлоги.
    У хвилях гойдаються чорні шрифти віршів
    Натхненні любов’ю, мистецтвом та власним богом.
    О, скільки імен, і скільки заплутаних рим!
    Чорних снів і Венер, що колишуть повіки ще сонні
    Це століття щоразу возводить в руїнах Рим
    І лягає травою між плитами вздовж колони.
    Скільки слів! Та дарма, що хвилюють вони в рядках,
    Що відсутні слова цікавіші за острів мови,
    Все одно ж готтентоти влаштують собі крааль
    І наповнять життям, і своїм розумінням любові.
    Я радію нарешті тому, що спускається ніч,
    І нарешті слова розтікаються темним двором
    І здається, що всюди, слова та вірші чиїсь,
    Що чекають світання застивши новим світотвором.

    08.04.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Пирогова - [ 2023.07.24 08:17 ]
    Літо в трояндах
    Їм оди писали Вергілій, Овідій.
    У Римі, Єгипті й Парижі цвіли.
    І зір чарували троянд краєвиди.
    Колючки-шипи не помітиш в імлі.

    Цей захист божественна сила природи,
    Мов дар королевам дає повсякчас.
    Вражає бутонів незаймана врода,
    Приваблює ніжність квіткова щораз.

    І літо в трояндах любов'ю зігріто.
    У квіточці кожній проміння тепла.
    Всміхаються вранці тендітні, мов діти
    Пелюстки шовкові - прикраса стебла.

    У сонячній ласці купаються квіти
    В моєму привітнім розкішнім саду.
    Милується ними легесенький вітер,
    І я залюбки у розарій іду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (3)


  19. Леся Горова - [ 2023.07.24 08:22 ]
    Верховіття
    Я руки піднімаю, щоб злетіти,
    Але не пташка, і тому не можу.
    Чому ж мене бездонне верховіття
    Щораз бентежить, манить і тривожить?

    Хоча би зачепитися за хмари
    Немов рукою поглядом, і линуть...
    І так не зможу, завше бо тримали
    Причеплену корінням бадилину:

    Молитва, місце зліва по наОсу,
    Біля вікна, де в сонячні потоки,
    Простягує розлога абрикоса
    То цвіт, то плід, то гілля, голе поки;

    Любов тримає тепла і безмежна,
    Турботи і бажання, обіцянки,
    До батьківських дверей тримає стежка,
    Дзвінки, яких щодня чекаю зранку.

    Тому і птахи на старезних вербах
    Радіють, що вернулись щебетати,
    Й наспівують - мені нема потреби
    У висі тій, вона для них, крилатих.
    2023.04.


     


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (1)


  20. Віктор Кучерук - [ 2023.07.24 05:47 ]
    * * *
    І ніч як ніч, а сну немає
    І вже не буде, далебі,
    Якщо горять на небокраї
    Повсюди зорі голубі.
    І сум як сум, а не минає,
    Хоч відійти його молю, –
    Даремно в далечі безкраїй
    Шукаю зіроньку свою.
    І жаль як жаль, але донині
    Іще такого не було,
    Щоб ніч як ніч, і зорі сині,
    І від думок – одне тепло.
    24.07.23


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  21. Євген Федчук - [ 2023.07.23 17:04 ]
    Легенда про Житомир
    Урок історії вже добігав кінця.
    Про племена слов’янські говорили,
    Що схід Європи були заселили,
    Жили в лісах без краю і кінця.
    Про Київ, про полян і про древлян,
    Про кривичів, радимичів, хорватів.
    Всіх так одразу й не запам’ятати,
    Хто ці простори здавна населяв.
    Максимові ж спокою не дає
    Одне питання, тож він руку тягне,
    У вчителя про те спитатись прагне.
    Помітив, врешті, той: - Питання є?
    - Так-так! – Максим одразу підхопивсь,-
    А звідки місто наше узялося?
    Чому Житомир зватись почалося?
    На клас учитель пильно подививсь:
    - Чи всім цікаво буде знати те?
    - Цікаво! Звісно! – загули у класі.
    - Що ж, час у нас, як бачите, зостався.
    Хоча питання, звісно, не просте.
    Бо ж криється все в сивій давнині,
    Коли й писати люди ще не вміли,
    В лісах дрімучих і безкраїх жили.
    А тут якраз, у нашій стороні
    Жили древлян прадавніх племена.
    Древлянами тому, напевно, звались,
    Що в давній час деревам поклонялись.
    Багато про що мовлять імена…
    Від Прип’яті на південь, в болота̓х.
    Від Горині на заході по са̓мий
    Дніпро, поміж дрімучими лісами.
    У селах переважно та в містах
    Роди древлянські обживали край.
    В лісах галяви цілі вирубали,
    Сохою землю гарно обробляли,
    Щоби зібрати щедрий урожай.
    Та сіяли ячмінь чи жито там,
    У небеса возносили молитви,
    Просили гарно сіяне полити.
    Несли пожертви щедрії богам.
    Над Тетерев, що в тих лісах біжить,
    Жив рід древлянський – житичами звався.
    Нічим він від других не вирізнявся.
    Хіба що жита більше міг ростить.
    Тому то, власне, житичами й звавсь.
    Древляни в ту тепер далеку пору
    Все ратились з полянами, которі
    Їх землі зайняли і їхній князь,
    Що Києм звавсь, град новий заснував
    Понад Дніпром, на горах на високих.
    Відтоді не минало, мабуть й року,
    Щоб хтось з древлян полян не воював.
    Примучували той приблудний рід
    Поки поляни й роси не з’єднались.
    Тепер вже ролі зовсім помінялись.
    Ходили ті частенько у похід
    В древлянські землі. Мстилися отак
    Та змушували данину платити.
    Отож, якось в одне спекотне літо
    Князь київський й дружина зарізяк
    На житичів наскочили. Пішло
    Вогнем усе, що зводилось роками.
    Везли все награбоване возами.
    Ще й полонених військо узяло.
    Чоловіки понурі і жінки
    Ішли в тій валці, що поляни гнали.
    Надії повернутися не мали,
    В чужині мали провести роки.
    Між ними й хлопчик невеликий брів.
    То син вождя був, що Житомир звався.
    Не встиг сховатись і до рук попався
    Находникам...Сказати слід, рабів
    Слов’янський край у ті часи не знав.
    Ходили в слугах, порались в господі.
    Хто гарно працював, той мав нагоду
    Звільнитися. Додому повертав
    Чи вільним залишався далі жить.
    А знатні полонені, як були,
    При князевому теремі жили
    І мусили при князеві служить.
    Хто ключником, а хто й кормильцем став.
    Малий Житомир мав років ще мало.
    Тож працювати змушувать не стали.
    А в князя Діра син Аскольд зростав.
    Років так само, як Житомир мав.
    Тож хлопчика й приставили до сина.
    Так разом й виростали дві дитини.
    Аскольд гарячий, в бійки устрявав,
    Ліз на рожен. Житомир був розважний.
    Аскольда втихомирював весь час,
    Та виручав з халепи раз по раз.
    Той слухався, якщо товариш каже.
    Отак удвох і виросли вони.
    Князь Дір помер, Аскольд став князювати.
    Житомир був при ньому замість тата,
    Давав поради. Не боявсь – винив,
    Коли Аскольд якусь дурню робив.
    Але був завжди поруч. І без нього,
    Аскольд, напевно, б не робив нічого.
    Та ж кров гаряча. І потроху гнів
    Став проявляти. Князь же, як не як.
    Все менше до порад тих дослухався.
    То на Царград з дружиною попхався,
    Ледве живим звідтіль вернувсь, однак.
    То віру там чужинську перейняв
    Та в Києві її став насаждати.
    Житомир, було, став йому казати
    Аби богів старих він не чіпав
    І не злив во̓лхвів. Та затявся князь.
    А помста божа і не забарилась.
    Три роки з неба й краплі не пролилось,
    Страшенний голод в Києві почавсь.
    Єдиний син Аскольда у бою
    З болгарами у дикім полі згинув.
    І все ото за князеву провину.
    Але Аскольд гнув лінію свою,
    Житомира і чути не хотів,
    Коли той щось порадить намагався.
    І, врешті, як говориться, догрався.
    Бояри та і люди всі прості
    Задумались – чи треба такий князь,
    Що край від зла ніяк не захищає,
    Проти богів могутніх виступає?
    Не обійшлось на вічі без образ.
    Аскольдові сказали: «Геть іди!
    Собі знайдемо ми другого князя!»
    Аскольда присуд той у серце вразив.
    Та мусив йти, щоб не було біди.
    Відправився в Угорське, де із ним
    Прихильників зосталось не багато.
    Житомир князя не схотів кидати,
    Був поряд. І от якось днем одним
    В Угорське два посланці прибули
    Олегові, що, буцімто, зібрався
    Й плив до Царграду. Він тепер звертався,
    Щоби з Аскольдом стрітися могли.
    Житомир князя палко відмовляв.
    А той і сам, напевно, добре бачив,
    Що пастка то була йому. Одначе
    Пішов та там і смерть свою прийняв.
    У Києві за князя Ігор став,
    Хоча, Олег, насправді усім правив.
    Житомир не схотів з ним мати справу,
    Прихильників Аскольдових зібрав
    Та і подавсь на захід у ліси.
    До краю своїх предків повертався.
    До Тетерева врешті-решт дістався.
    Аж замлоїлось від тії краси,
    Яку побачив: скрізь дрімучий ліс,
    Вода у річці чиста і прозора,
    Купаються у ній щоночі зорі,
    Трава - у пояс. Птиці, звіра скрізь!
    Там на високій скелі при злитті
    Вод Кам’янки і Тетерева звів він
    Міцного замку дерев’яні стіни.
    І вже цей край кидати не схотів.
    А місто, що навколо розрослось,
    Житомиром відтоді і назвали.
    Чи правда то, чи люди прибрехали,
    Але таке повір’я збереглось.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2023.07.23 17:43 ]
    Де горує не любов...

    «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
    Той марусин поясок знає тільки в чарці.
    Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
    Той незграбний. Той малий.
    А той голомозий...
    Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
    Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
    Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
    Через сад-виноград ходила по воду...
    ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
    Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
    Учаща до молодиць і мене не слуха…»

    P.S.
    Де горує не любов, а лиш перебірки,
    Там розплата отака: од бублика дірка.



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Сушко - [ 2023.07.23 14:52 ]
    Не я...
    В душі зима, хоча, насправді, літо,
    Воркочуть звично дикі голуби...
    Я не живу. Ця яв - ефемерида.
    Війна убила все, що я любив.

    Війна спалила ненавистю хату,
    Втоптала в бруд кохання світлий дар.
    Байдужі сплять. А я учусь стріляти
    І наяву, і в снах, а це - біда.

    Був світлим, чистим,. Нині - гірше біса.
    В думках не рай, не спокій, а тартар.
    Відстріляна, іще гаряча гільза,
    Правиці пальці палить , наче жар.

    Вже не поет. А чорна смерть з косою!
    Одна лиш тінь від нього, а не я...
    А обрій пахне миром і росою,
    І тоне світ у тьохах солов'я..

    23.08.2023р.








    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (3)


  24. Марина Зозуля - [ 2023.07.23 11:56 ]
    Біла ворона
    /алфавітний вірш/
    А я і є клубок із протиріч,
    Без фальші (що сьогодні неможливо!)
    Ворона, яка любить темну ніч,
    Гордячка, фантазерка, особлива…

    Ґатунок поведінки – стиль дивацтв:
    Для білої ворони зграя – підступ.
    Енергія та світла голова –
    Є все… та не приймає «Іншу» місто…

    Життя-вигнання… одинокість мрій…
    Замо́к душі з нена́вистю оточень.
    Ич, обступили… оглашенний рій –
    І заклювати, білу пташку хочуть!

    Їх стадне гасло – «Бути, як усі!»
    Ймовірно, звикли до стереотипів!
    Клеймо несхожості – складний носій,
    Любов шаблонів не для смолоскипу.

    Мій білий колір – їх несприйняття,
    Нормальний стан для чорних рис пернатих.
    От тільки творчість – фарбами в життя –
    Поезія дає мені літати!

    Розкрию віршем різнобарвний світ,
    Стихійність серця, враження малюнків.
    Тому мистецтво – крил моїх політ,
    У ньому бачу чистоту стосунків.

    Формальність зневажаю та шаблон:
    Характер мій не вписується в рамки,
    Цнотливо-чудернацький стиль ворон –
    Чиєсь життя… мозаїка уламків.

    Штовхають, злі… палає серце-хмиз,
    Щоразу біль нестерпний зводить тіло.
    Юнацький пил, понищений людьми…
    Я ж – не загроза, люди, просто б і л а!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Шоха - [ 2023.07.23 09:25 ]
    Пунктуація злоби дня
    І
    Долаємо історії етапи...
    нас об’єднали у бою... кацапи,
    колаборанти і бойовики.
    Триває окупація, таки,
    допоки мають волохаті лапи
    у офісах тугарини-вовки.

    ІІ
    Ерефія до всього має діло,
    така уже натурою вдалась,
    та як би їй у пеклі не кортіло
    головувати – хай живуть дебіли
    на болотах, а в Україну – зась.

    ІІІ
    Богемі помагає мімікрія,
    язичнику – отесані боги,
    поету муза додає снаги
    дискутувати... це його стихія,
    але... навіщо зайві вороги?

    ІV
    Навіщо емісари і ґаранти,
    коли освіта і наука... на-
    магаються культуру рятувати,
    а мафія не вміє пам’ятати,
    де і куди дівається казна?

    V
    Московія фільтрує Україну,
    благонадійність міряє дебіл
    із лугандону... і немає міни,
    якою би поміряти скотину,
    коли у яму ляже русофіл.

    VI
    Ми ідемо... і, може, як раніше
    опустимо агресора на дно.
    Еліта розраховує на більше,
    але... на це кебети не дано.
    Красиво грати ролі – це одно,
    а бути поза грою трохи інше.

    Резюме
    Кар’єру не будують на крові.
    І по порядку це ще не єдине,
    що лідеру нагадує провину...
    але погоду роблять візаві
    і рейтинги у буйній голові
    паяца в ролі чесної людини.

    07.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  26. Світлана Пирогова - [ 2023.07.23 09:23 ]
    Я смакувала
    Я смакувала смаженим мигдалем...
    Горіхи з саду - розкіш надто щедра.
    І небо синє вабило перкалем,
    І сонце розсипало бризки цедри.

    А ти хотів, щоб бігла я на зустріч
    В твої міцні обійми, як раніше.
    Але мовчить чомусь сердечний зумер,
    Десь почуття мої сховались в нішу.

    А ми були щасливі в тім романі.
    Чи зацвіте тепер мигдаль квітучий?
    Воскресне світло, а чи ніч кажанна?
    Чи розрівняєш ту глибоку кручу?

    ...Я смакувала смаженим мигдалем...
    Горіхи з саду - розкіш надто щедра.
    Природна ода з лона пасторалі,
    І замість кажана - пташиний щебет.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (3)


  27. Леся Горова - [ 2023.07.23 09:37 ]
    Вечори
    Своє минуле торочу по нитці,
    Немов картате ткане полотно:
    Щось заніміло, щось і досі тисне,
    А щось і досі бродить, як вино

    І довгими мотаю вечорами
    Клубочки дум із різних торочок.
    О, з'їла міль! Чи то сердечна рана?
    Та все ж міцна та тканка. Поки що .

    Де сонячне і світле- то дитинство.
    М'які ниткИ, як мамина рука.
    А далі- чорне. Зрада досі тисне,
    Забута майже, а чомусь щемка.

    Червоне- то любов, немов у пісні.
    Змотала, а вона ще пломенить.
    Всього було в житті, клубки ті різні.
    А вечори все довші восени.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (5)


  28. Неоніла Ковальська - [ 2023.07.23 07:26 ]
    Конюшини рушник вишиваний
    Біла-біла конюшина
    Килимочком простелилась
    Там. де стежечка вузька
    Усе змійкою звивалась
    Та в долину поспішала
    До маленького ставка.

    А ще квіти конюшини
    Є червоні, є і сині,
    Візерунками лягли
    На той рушничок чудовий,
    Який виткала природа
    Й вишивала залюбки.

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Віктор Кучерук - [ 2023.07.23 05:02 ]
    * * *
    Повен болю і страждання,
    Захлинаючись од сліз, –
    Я на щастя сподівання
    В сьогодення вам приніс.
    Дух одвічний непокори
    Не розвіявся з душі,
    Хоч свої морили горем
    І калічили чужі.
    Та вмовляння і тортури
    Гнів потроювали мій,
    Бо крізь грати й через мури
    Я вертався знову в бій.
    Проявляв завжди рішучість
    У майбутнє світле йти, –
    Досягнути неминуче
    Заповітної мети.
    Бути вільним і щасливим
    На землі своїй, авжеж,
    Бо лише на власній ниві
    Найбагатшим ти стаєш.
    До останнього зітхання
    В правду вірить треба скрізь,
    Щоб не зникло сподівання
    Те, що я терпляче ніс.
    23.07.23


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  30. Гриць Янківська - [ 2023.07.22 22:41 ]
    Біла квіта
    "я тебе знаю. не зібрати в ціле
    розлущене на тисячі частин.
    не нанизати на прозорій ниті
    сумнівну послідовність намистин,
    розсипаних в бездонну пащу миті..." Ки Ба

    Я тебе знаю – повну світла
    і мовчазної чистоти.
    Поглянь-но, це тобі розквітла
    ця біла квіта. Чи листи,
    які колись не дочитала,
    чи пелюсткові покривала
    для недоспілого пилку,
    я тебе знаю – ось таку,
    що укладає їх належно,
    не розгортає їх завбачно,
    не боязку! Не боязку!
    Пробачливу та обережну.
    А біла квіта ця, побач-но, –
    ти!

    16.07.2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  31. Гриць Янківська - [ 2023.07.22 22:09 ]
    Тінь дерева
    "Нав'язливі думки такі ж невідступні й обридливі, як невиліковні недуги"
    Гі де Мопассан "Сильна мов смерть"

    Мов паморозь на полотні світанку –
    заледве видна, але ж студить як! –
    так перша іскра тями при пробудженні
    спадає в груди й холодом горить.
    О небеса терплячі, дайте мить,
    в якій забудуся!
    О небеса, не дайте миті сумніву,
    що їй звання і перше, і тепер,
    і аж повіки – моя любов, не згублена
    у безліку страхів, які рощу.

    Заледве видне дерево у сутінках.

    Заледве видні завчені стежки,
    якими йшла бездумню, відречена
    душа душі, аж сталася старечою,
    та видивлялась провідної, спільної
    зорі, щоб загадати миті вільної,
    і в ній згоріти спільно і навік.
    Я чула голос: кожному по парі!
    Один – важкий як попіл чоловік
    тебе спізнає, та раніш – забуде.
    Як паморозь, виднітиме заледве
    святе непізнане і пізнане обманне.
    А ти злови хоч дрібку і у груди
    собі втирай, і попіл стане плямою
    підшкірною, урослою, і пустить
    початки в серце, там і бережи,
    аж доки не займуть собою ціло
    твоє слабе, на тінь подібне тіло.

    Тінь дерева з'являється по сутінках.

    А я й не уявлялася собі
    пліч-о-пліч з смертю. Так буває з тими,
    хто сам прикличе, сам і віджене.
    Ще змалечку тебе в собі ростила,
    та шлях лишень один душа подужає.
    Вагомий мій, обтяжливий мій друже!
    Ти сильний, наче смерть, сміливий, наче
    дитя, що йде навпомацки у темряві.
    Твій шлях – моя найважча давня ноша,
    зіходжу з нього намертво заплющившись,
    бо так задумав Бог, щоб двоє з попелу
    довіку йшли не спільно, а однаково.

    Між деревом і тінню – коренище.

    А я від кореня здіймаюсь вище й вище,
    а ти від кореня все далі й далі стелишся.
    На білім полі звихрилась хурделиця.
    На білім аркуші слова спіймали мить.
    Так перша іскра тями при пробудженні
    щодень нестерпно прошиває груди
    і холодом горить.

    Осінь 2022 - літо 2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  32. Теді Ем - [ 2023.07.22 18:51 ]
    Штиль
    В океані штиль.
    Затихає біль
    від старих образ,
    від колючих фраз,
    від падінь і втрат,
    за добро розплат.
    Океан життя
    поглинає біль.
    Час незгод мина.
    В океані штиль.

    22.07.2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  33. Володимир Каразуб - [ 2023.07.22 11:38 ]
    Човен
    Забери у мене її ребро,
    Коли я спатиму на хвилях твого волосся;
    Забирай срібносонну колючу сльозу
    І дощі, що видовжують безголосся.
    Забирай не вагаючись сонце, а значить і край,
    Забирай краєвид, теплий голос, що мовить казку,
    І сліди поцілунків, сонети, сонати, рай –
    Забирай,
    Забирай,
    Я, готовий признати поразку.
    Стільки чорних дерев,
    Стільки чорного грому землі,
    Що мережить міста, гамір вулиць й холодні мури.
    І здається мені, і насправді здається мені –
    На картині тепер зазміїлися кракелюри.
    І збивається дух, і слова проростають у ніч.
    Колихаються зорі готуючись впасти в долоні.
    І гойдається човен одвічних твоїх протиріч,
    І спустошений врешті тоне.

    15.02.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  34. Світлана Пирогова - [ 2023.07.22 09:11 ]
    Тобі й мені

    Весна квітчасто-кольорова непорочна
    Для нас дарована, лиш придивись навкруг.
    Ось сонця тепла ласка зазирає в очі,
    І руки ніжні тягнуться до твоїх рук.

    Весна-співачка голосиста, легкокрила.
    Для нас - пташині довгі арії звучать.
    Прислухайся, - це пісня із любові, мрія.
    Душа цвіте, як в білосніжнім квітті сад.

    Безхмарне небо весняне в шифоні синім,
    І рідні, любі очі, чисті, чарівні.
    Мелодія кохання - звуки клавесину,
    Це спомин добрий з юності тобі й мені.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (4)


  35. Леся Горова - [ 2023.07.22 07:04 ]
    Пейзаж

    Щось втратила, яскравий звично штрих
    Дощем розмило й висушило вітром,
    І спалах райдуги з пейзажу зник,
    Залишився відбиток непомітний.

    Малюю вечір, а по ньому- ніч.
    Не бачу, як пробуджуються бруньки ,
    З чохлів зимових лізуть навсебіч.
    Весни немає на моїх малюнках.

    В густу щетину із тоненьких трав,
    У золото розквітлого кизилу,
    У білих лебедів, у синій став-
    У все налито чорного акрилу.

    Між тубами шукаю кольорів,
    Знайти б хоч невеликого зі сріблом,
    Щоб місяць, як уповні, заяскрів,
    А від зірОк і чорне небо зблідло,

    ЗасИніло по краю, й потекли б
    З його палітри фарби невеселі,
    Відкрили сяйво теплої охри,
    Де в плетеному з променів фотелі
    Гойднеться ранок в залишках жури.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (4)


  36. Віктор Кучерук - [ 2023.07.22 05:34 ]
    * * *
    Позаростали бур'янами
    Притихлі вулиці села,
    Де тиша бігала за нами
    І наздогнати не могла.
    Сміялись, плакали, кричали,
    Не зупиняючись на мить, -
    І відступала втома далі,
    І радість спонукала жить.
    І не боліли зовсім ноги,
    І розпрямлялися тіла,-
    Коли лиш пил вкривав дороги
    Тоді обжитого села.
    22.07.23


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  37. Віктор Чубенко - [ 2023.07.21 20:48 ]
    Ждіть гостей
    На позиції "ісконні"
    Завітали ми на дроні -
    На гостини мов.
    І про наш візит на згадку
    Відпустили вниз гранатку,
    Щоб вернутись знов.

    Ми б до вас і не літали,
    Але ви наполягали
    Випити стограм.
    Споряджали ваші Гради
    І запрошення-снаряди
    Слали й слали нам.

    З нами будуть друзі милі,
    Інші дрони легкокрилі -
    Як тут не радіть.
    Вас чекають подарунки -
    Вибухівки й мін пакунки,
    Скоро будем, ждіть!

    2023


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2023.07.21 14:55 ]
    Біля білої груби…
    Біля білої груби –
    тепло,
    пальці звикають до неї,
    чоботи бачили ліс
    і тепер коло неї чорніють на варті,
    вогка одежа звисає,
    мов хмара надворі;
    світло стискається,
    сутінки суто,
    миша підпільно в кутку шарудить;
    дощик щебече за шибкою,
    пахне грибами і рибою,
    сном наповняється хата.

    14 липня 1993 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 139"


  39. Олена Побийголод - [ 2023.07.21 12:33 ]
    Культура понад усе
    Мені сусід набив, пробачте, пику
    (я нащось в очі зазирнув йому),
    у льосі зіпсував діжницю шпику
    та потрощив у гірці хохлому.

        А я культурно так відповідаю:
        «Я патріот, між іншим, вашу мать!»
        І дуже імпозантно виглядаю,
        ще й українські титри миготять.

    Коли, дивлюсь, – летять ворожі дрони;
    не можу зрозуміти: звідкіля?..
    Та в мене – є кіно для оборони!
    Хоча від них – горить уже земля...

        І я потужно так відповідаю:
        «Культура – це важливо, вашу мать!»
        І дуже імпозантно виглядаю,
        ще й українські титри миготять.

    І раптом – люди, люди, всі сердиті...
    Але – це, певно, боти та тролі.
    На мітинги ж не можна їм ходити, –
    так само, як і тим, що на «нулі».

        І я культурно всім відповідаю:
        «Я ж – уряд ваш, забули, вашу мать?!»
        І дуже імпозантно виглядаю,
        ще й українські титри миготять...

    20.07.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  40. Леся Горова - [ 2023.07.21 08:49 ]
    Свіча
    Приходить страх. Він, опівнічний морок,
    Обкутує відлуннями новин,
    Стає заціпенінням восковИм.
    Та де найти вогню, щоб засвітити?
    А за вікном і ранок ще нескоро,
    Безсоння у думки застиглі влито,
    І проступає там війни потвора .

    На стелі тінь, із тіней найсіріша,
    Набридлива й небажана, як цвіль.
    Незрозуміла, бо взялась звідкіль?
    Запалюю свічу Стретенську, гнітом
    Вона до мене затріщить у тиші,
    Озветься, обіцяючи горіти,
    Й нарешті теплим світлом заколише.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  41. Світлана Пирогова - [ 2023.07.21 08:38 ]
    Була колись я мавка
    Від слів твоїх хотілося мені літати,
    Бо оживали барви візерунків.
    Мов мавка, я пила любові трунок,
    Лилась для нас симфонія життя строката.

    Але ж безжальна осінь холодом війнула,
    Пірнули у буденність круговерті,
    І розчинилась у дощах відвертість,
    Відшелестіла листям, канула в минуле.

    Хоча не відпускаєш досі, а тримаєш,
    Мене мовчання вже шматує навпіл.
    Мені б у ліс, була колись я мавка,
    А в тебе справ зібралося тепер чимало.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  42. Неоніла Ковальська - [ 2023.07.21 07:35 ]
    Літечко в зеніті
    Літечко в зеніті,
    Липня середина,
    Радує нас цвітом
    Мальва. мов пташина.

    Виросла під тином
    Висока-висока,
    Ягідки малини
    Солодкі-солодкі.

    Сиплеться в торбину
    Цвіт духмяний з липи.
    Липня середина,
    Літечко в зеніті.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Віктор Кучерук - [ 2023.07.21 05:24 ]
    * * *
    Пригадалося, як проводжали
    На світанні ранкову зорю, –
    Як мовчазність зростала помалу,
    Навіваючи в душі журу.
    Як востаннє узявшись за руки,
    Ми задумливо йшли до села,
    Відчуваючи близькість розлуки
    І далекість любові тепла.
    Обпалившись пекучим коханням,
    Ми не скніли тоді без пуття, –
    Розійшлися без сліз й обнімання,
    І без натяку на каяття.
    Ніч коротка вкладалася спати,
    Довіряючись птиць голосам,
    Що повсюди лунали стаккато:
    Пора й вам… Пора й вам… Пора й вам…
    21.07.23



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  44. Євген Федчук - [ 2023.07.20 18:28 ]
    Богатирська застава
    У степу не самотній лише вітер гуляє.
    Там пасуться без ліку диких турів стада.
    Табуни диких коней там спокійно блукають.
    А орел з піднебесся здобичі вигляда.
    От він зайця побачив, що присів на осонні,
    Втратив пильність. Орел став падати з висоти.
    Буде чим ласувати йому, мабуть сьогодні.
    Уже випустив кігті він і хвіст розпустив…
    Але заєць зненацька щось такого злякався
    І шугнув у кущі вмить. Орел коло зробив,
    Потім ще одне, ще, вище вгору піднявся
    І весь степ навколишній з висоти оглядів.
    Он воно – те, що здобич його так налякало –
    Степом суне орда зла, також здобич шука.
    З її тупоту, певно аж земля задрижала
    І той тупіт далекий сірого й налякав.
    Орел вище піднявся, бо ж частенько бувало,
    Коли він над ордою дуже низько літав,
    То вони в нього стріли з своїх луків пускали.
    Отож ризикувати він тепер вже не став.
    Йшла орда ота степом, наче стрімким потоком.
    Пил здіймала угору та топтала траву.
    Звірина розбігалася звідти на усі боки,
    Бо відчула для себе небезпеку нову.
    Йшла орда. Що могло би стати їй на заваді?
    Що могло зупинити той стрімкий її біг?
    Уже скоро вони всі гелготітимуть радо,
    Бо стрімкий і нежданий їх зі степу набіг
    В землі руські дасть здобичі дуже багато.
    І зерно, і худоба ще й купа рабів –
    Все у селах й містах можна вдосталь узяти.
    Аби лише їх князь з військом не перестрів.
    Та ж не знає ніхто ще, що орда степом суне,
    Хан і час такий вибрав, та і шлях, аби їх
    Не чекали в Русі тій. А там злато і куни…
    Тож орда приострожує бистрих коней своїх.
    Скоро брід, а за ним же будуть землі багаті,
    Клуні повні зерна там і вгодований скот.
    Не з пустими руками їм назад повертати.
    Тільки річку здолати оцим бродом. Та от,
    Біля самої річки враз орда зупинилась.
    На тім боці білів вже свіжозроблений зруб,
    Гостряками міцними стіна в небо дивилась.
    Окрики здивування враз зірвалися з губ.
    Коли ж русичі встигли заруб той збудувати?
    То усе Володимир – новий князь на Русі.
    Здумав по прикордонню такі заруби мати,
    Тож і набудували, не жаліли лісів.
    Та ж назад не вертати? Стали річку долати,
    А навстріч довгі стріли полетіли зі стін.
    Стали тіла ординські, як голки прошивати.
    Хоч вода і доходить коням лиш до колін,
    Та, коли кров із тебе цебенить, як із діжки,
    То і в тому втопитись запросто, далебі.
    Та вже перші здолали майже річку, ще трішки
    І ті кляті відчують гнів орди на собі.
    Але коні з розгону на кілки налетіли,
    Що утиканий ними дуже густо був брід.
    З несподіванки вої сторчголов полетіли
    На те кілля, кривавий залишаючи слід.
    А все стріли дзижчали і знаходили жертви,
    Бо ж орда ішла тісно, щоб скоріш перейти.
    Тож у ній багатьом ще довелося померти,
    Перш ніж берега того, вже близького дійти.
    Перші в річці тупцюють, задні все напирають.
    У тій купі стрілою промахнутись ніяк.
    І той посвист щомиті так ординців лякає,
    Бо ж вони повернути вже не можуть, однак.
    Врешті, перші здолали із кілків перешкоду,
    На слизькому камінні спотикається кінь,
    А їх теж накидали, щоб ординцям зашкодить.
    Тут з-за стін іще кінний появився загін
    Та накинувсь на перших, що брід подолали,
    Порубали умить, скинули у ріку.
    Як з’явилися, так вони раптом й пропали.
    Правда, стріли пустили іще раз на скаку.
    Врешті, військо ординське вже на боці другому.
    Обійшли перепони, можна далі іти.
    Адже дертись на стіни не охота нікому.
    Та і здобичі, мабуть в зарубі не знайти.
    Хоч і страшно лишати той загін позад себе.
    Але ж часу втрачати хто ж захоче дарма.
    А на пагорбі дим став підніматись у небо
    І тривогу в окрузі всій, мабуть, піднімав.
    Коли так, то даремно буде здобич шукати.
    Хто в лісах схорониться, хто за стінами міст.
    Доведеться з набігу без добутку вертати.
    І від того у хана розгоряється злість.
    Повелів своїх коней він до стін повертати,
    Наказав зруйнувати та спалити усе.
    Щоб не сміли ординцям на дорозі стояти.
    Тих за стінами, клятих вже ніщо не спасе.
    І подерлись ординці на загострені палі,
    Мотузки стали кидать, щоб забратись скоріш.
    А згори у них з луків без упину стріляли
    І кривавив їм груди чи то меч, чи то ніж.
    Аж до самої ночі орда лізла на стіни.
    Били з луків здалека та паліччя несли,
    Щоб усе підпалити. Хоч багато їх гине,
    Та й за стінами тими теж убиті були.
    А ординців багато, тих, за стінами – мало.
    Скоро вже і не стало кому стін боронить.
    Лише двоє останніх разом спинами стали,
    Щоб не дати ординцям клятим їх полонить.
    Відбивались мечами доки й стачило сили.
    Обступили ординці із усіх їх боків,
    Поки, врешті ,вдалося шаблями прохромити.
    Тоді заруб спалити хан ординцям велів…
    Коли князь і дружина підоспіли до броду,
    Вже орди тої й сліду у степу не було
    І від крові ріка вже свої вимила води.
    Вороння лиш нахабно себе тут вже вело.
    Від зарубу одні лиш головешки зостались.
    Поміж них відшукали всіх загиблих, знесли
    До могили одної. Та, що братською звалась.
    А всі вої загиблі молоді ж геть були.
    Їм би жити та жити, а вони мертві впали.
    Хоч життя і недарма, все ж своє віддали –
    Від набігу ординців землю порятували.
    Так зробити герої лише справжні могли.
    Тож, як богатирів їх тут всіх і поховали.
    Мов героям великим - юним честь віддали.
    Довго понад рікою та могила стояла
    В пам’ять, що тут герої у бою полягли.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Юлія Щербатюк - [ 2023.07.20 14:10 ]
    Бузкові очі
    І
    Я не знаю досі це було, чи ні...
    Пригадався вечір в вересневі дні:
    Вітерець над ставом, тремтілА вода,
    І бузкові очі і твоя вродА.

    Той ставочок синій
    Замели сніги,
    Вітерець осінній
    В тиху даль побіг.
    А бузкові очі,
    Що я цілував,
    Нащо, нащо Вас покинув?
    На що проміняв?

    ІІ
    Зустрічав нас вечір, проводжала ніч.
    Слухав з хвилюванням твою милу річ.
    Зорі дарували сяйво золоте,
    І мені здавалось, що одна впаде.

    Той ставочок синій
    Замели сніги,
    Вітерець осінній
    В тиху даль побіг.
    А бузкові очі,
    Що я цілував,
    Нащо, нащо Вас покинув?
    На що проміняв?

    ІІІ
    Промайнула осінь, і прийшла зима.
    Знов я біля ставу, а тебе нема.
    Повернусь думками в вересневі дні.
    А бузкові очі снились знов мені.

    Чом ставочок синій
    Замели сніги,
    Вітерець осінній
    В тиху даль побіг?
    А бузкові очі,
    Що я цілував,
    Нащо, нащо Вас покинув?
    На що проміняв?

    7 лютого 1992 року.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  46. Світлана Пирогова - [ 2023.07.20 08:24 ]
    На власних попелищах

    Не ті слова сказав. Чи є її провина?
    І жниво...спрага... У душі - кипить.
    Його вже профіль ледь-ледь димно виринає,
    Свою розлука тягне тихо нить.

    Ще й літо додає гарячого напою.
    Спекотний день у роздумах січе.
    Химерною стернею ноги коле поле,
    Але ж від себе, звісно, не втечеш.

    У різних вимірах? На власних попелищах.
    Димить іще у снах його ім'я.
    Блукає він і щось шукає на узвишші.
    Внизу - шипить дорога, мов змія.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (5)


  47. Леся Горова - [ 2023.07.20 08:21 ]
    Коханець
    Мені коханець дивиться у вікна,
    Як тільки-но я світло вимикаю.
    Сьогодні- повноликий і привітний
    Залив мене сріблястим водограєм.

    Я так люблю його обійми ніжні!
    Легка рука заплуталась у коси.
    Мене із ним чекає дивна нічка.
    Який він красень! Хоч і безголосий.

    А то, буває, жмуриться ревниво,
    І виглядає зовсім непомітно.
    У ніч таку для мене зірок зливу
    КидАє до шибОк блакитним світлом.

    Та сердиться недовго, тішить знову
    По нОвому, і так щоночі різний.
    Нехай і не зігріє теплим словом,
    Бринить в мені його срібляста пісня.

    Постійний мій коханець- місяць ясний.
    ЗрадлИвий, знаю, хоч бува й рогатий.
    Але мені таку дарує казку,
    Що я за неї ладна все прощати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  48. Віктор Чубенко - [ 2023.07.20 07:57 ]
    Створюю світ
    "Куди б я не йшов, я створюю світ
    Любові, Спокою, Радості".
    Так стверджую нині, спасаючись від
    Своєї хвилинної слабкості.

    І крок не ступив ще, а вже - дивина,
    Як швидко сходить насіння:
    Та жінка - мені посміхнулась вона
    В подяку за світу творіння.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  49. Віктор Кучерук - [ 2023.07.20 05:57 ]
    * * *
    Зранене війною кровоточить,
    Воскресає, зводиться, живе, –
    І радіють несказанно очі,
    Щастя споглядаючи нове.
    Чад руїн Вкраїну не покинув,
    Ще війна собі шукає жертв, –
    Тільки жито пнеться щогодини,
    Вкотре попираючи на смерть.
    Я також чимало недомріяв
    І жінок не всіх перелюбив,
    Тож не хочу хоронить надії
    І марніти сумно щодоби.
    Хоч присутнє відчуття тривоги –
    Більшає бажання далі жить,
    Бо сіяє сонце Перемоги
    І на душу сіється блакить.
    20.07.23


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  50. Галина Сливка - [ 2023.07.19 19:56 ]
    ***
    Мене убивали за п'ять колосків
    В гулагах, в кенгірах, в уранових руднях,
    І гасло зірок, як в пустелі пісків
    У небі північнім, у зболених грудях.
    Гнобили в уралах, зжинали серпом,
    Аби не зросло і насіння вкраїнське,
    Забравши поживу з найменшим снопом,
    Плекаючи злобу в серцях сатанинських.

    І вили вовки у казахських степах,
    Як з товарняків викидали померлих,
    І сльози текли по запалих щоках,
    Скупі, наче цвіт у затінених тернах.
    Мене називали "бандєровскій край",
    "Окраїна" їхніх мокшанських імперій -
    Я ж в дітях жила. Мій розтерзаний рай
    Світив із сердець, пульсував із артерій.

    Мене убивають за те, що я є,
    Злі покручі лютим вогнем і водою.
    У душах дітей моїх сонце встає.
    Цього не спинити мечем і ордою.
    Вишиване серце осяє пітьму,
    І сила зела, що ясні небозводи
    Тримає, розбудить народи від сну,
    Збудує любов'ю світ миру і згоди.
    19.07.23р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   100   101   102   103   104   105   106   107   108   ...   1795