***
Якщо віриш мені, то повір - це мине.
Стане легко тоді, як ніколи раніше.
Ти побачиш в юрбі ще здалека мене,
але серце відмовиться битись частіше.

І я стану для тебе такою, як всі-
невиразною, сірою, просто чужою.
І каблучку, оту, що на правій руці,
не ховатимеш більше, зустрівшись зі мною.

***
Вже з тобою нічого не трапиться,
якщо навпіл весь світ не розколеться.
Від вина ще гіркіше плачеться,
плед не гріє, а тільки колеться.

Одинокая, некоханая,
знов до інших твій сон горнеться.
Тихо з ран твоїх біль капає
під розпачливий крик горлиці.

Вся квартира просякла отрутою,
що її називала ти спокоєм.
Що ж ти вдієш з судьбою зіпсутою?
Некоханая. Одинокая.
2009р.

Шоколад і вино,
Холод, місяць і дим.
Все на світі жило лиш тобою одним.

Пелюсточок свічі
Погасав-догорав.
"Все інакше вночі" - п"яний вітер шептав.

Шоколад і вино,
Посірів небозвід,
Тепле літо пішло за тобою услід.

А мені ти лишив
Холод, місяць і дим,
Щоб мій світ завжди жив лиш тобою одним.

Шоколад і вино.
Пелюсточок свічі.
Вітер, осінь, вікно.
Все інакше вночі.
2009р.

Дай руку мені – ідемо
до мрії, повір, це просто.
Тремке відчуття Едему
долає і час, і простір.
Хто перший, а хто останній –
уже не зіграє ролі,
коли я - твоїм світанням,
коли ти - моїм героєм.
Дай руку мені… Хай злива
ніколи між нас не стане.
Людина тоді щаслива,
коли од любові тане.
Дай руку мені – хай щастя
ввірветься, як дощ, щосили
у світ, щоб святковий настрій
ми вічно в собі носили.

Він відкриє себе між мільйонами пальт,
І спіткнеться з Весною навпомацки Осінь,
А від їхнього танцю розчавить асфальт
Блідий Зим,що тремтів від кохання наосліп.
Він лютує,як цісар у лоні думок,
Відштовхнула його жовто-віддана осінь,
Захворіти хотів він, і влітку номок,
І кохає лиш осінь наосліп і досі.

Чорниця не чорнила руки,
Арабка не була з арабом,
Падучі яблука без стуку,
Чабан не полюбився з стадом.
І нявка, чи то пак сирена
У морі місяць не купала,
А Колізей ще не арена,
Косар іде без перевалу,
Годинник ще не знає ліку,
Що сніг існує - сніговик,
Да Вінчі не доріс до піку,
До бочки Діоген не звик.

Рубали вовків сиві Люди,
І жерли м'ясо виконроби,
Смоктали жили їм усюди,
Хрящі жували горді сноби,
Кидались м'язами крівними,
Легені дихали ще люто,
Хребет розтерзений звірима
У хащах вився каламутно,
І шкуру приміряли Люди,
Ліпили з кишок дітям цяцьки,
Наповнили свій шлунок брудом,
Шукали серце Люди хвацько.

Їм термінова пересадка
Для рая - кардіос-нехватка.

Якого зілля випити, щоби тебе забути?
Яку натиснуть клавішу, щоб дійсність повернути,
Щоб спогадом не мучитись, а жити тим, що є,
Щоб вирізати кадрики – віддать тобі твоє?

Чи пороху, чи попелу насипати на тім’я,
Щоб витруїти голос твій і слова твого сім’я?
Чи льоду, а чи полум’я покласти під язик,
Щоб образ твій у пам’яті розвіявся і зник.

Ти владно поверталася у пам’ять, мов додому,
І знову посміхалася мені, і більш нікому,
А я, сумний і зморений, запитував себе:
Якого трунку випити, щоби забуть тебе?

В яку любов сховатися? Біль перебути як?
Я спогади прочитував і пив їх, мов коньяк.
Тепер по стежках пам’яті іду, неначе тать, –
Якого зілля випити, щоби тебе згадать?..

Запахне росами трава,
І двері в дім відкриє вітер,
Затихнуть на устах слова
Від погляду на перші квіти.

І журавлиха з журавлем
Свій дім побачать із-за хмари.
Уже парує чорнозем.
Яка ж густа й п’янка та пара!

Розквітне сад
У дощопад,
У сині весни.
Стечуть сніги
У береги,
В плодах воскреснуть.

В потоці літ
За літом вслід,
Як в перегонах.
Без сум’яття
Моє життя
Літами дзвонить.

2008

Автобус, названий коханець
Із неграми,що знають щастя,
Для баби зілля я шукала,
Щоб душу лелить свіжим даром,
Запхати рот рошен-травою,
На двох руках- в блакить ногами,
Розвішати кругом білизну,
А потім рвати її сліпо,
Прислати лист бабусі Беллі
З чар-зіллям запашним в конверті,
Адресу глиной заліпити.
І чхати,що вона від негрів,
Забий у люльку і лікуйся,
Викурюй мізки та лікуйся,
Ти не помреш,а маком станеш,
Бо мак любила ти - лікуйся.

Серп місяця повісить на межі
Небесна діва, купана у росах.
Чужі знамена, кулі і ножі
Посіє ніч у осені покосах.

Повернеться і знищить ту межу
Журлива діва білим диким танцем.
Вже мед розлито у ріку чужу
І витоптано всі поля коханцем.

Серп місяця погасне у траві
Стрімкого ненаситного світанку.
Небесна діва вклониться тобі,
Щіпки зірок збираючи у склянку.

2010р

Балерина мала все до танцю,
Голову наповнену шпинатом,
Дарувала себе всю обранцю
Смітнику,що сповідував матом.
І співала "Онєгіна"дурню,
Одягала і зачіски дбала,
Копирсала виделкою в урні,
І приносила з квітів сплави.
Розгойдав він колиску таланту,
І кінець опереті настав,
Щоб вхопити хвальби собі кванту
Вона бігла до нього на став,
І співала,співаала,співала,
Очі втоми в'їдав він у сморід,
Бив її до дірок у джинсах,
А вона все молилася Торі.

Балерино,світило естрадне,
Твої ноги хочуть балету,
Дегустатор-сміття безпорадне,
Не заслужить твою оперету.

Не дочитав!...Не дочитав!...
Газета кнопками прип'ята
Для тих, кому ще там чекати.
А поїзд мій уже рушав.
І я не взнав, що далі сталось,
Для чого все оте писалось.
Це випадок чи, може, долі знак,
Якої вже не обмину ніяк?..

Влаштуймо нині свято перших пролісків,
Коли промінчик сонця із небес
На землю непорочну тихо молиться,
Коли ще ліс напіввоскрес.

Візьмемо разом кошики лозові
Й гайда до лісу — сонного й цнотливого.
Оточимо з усіх боків любов'ю,
Любов'ю ніжною й звабливою.

Коли усе ще сонне і розхристане,
Навшпиньки підкрадемось до галявини.
Вона вже буде вквітчана намистом,
З відтінками білявими.

Зберемо квітів повні пригорщі
Й сповістимо: весна настала!
Влаштуєм свято для душі.
Душа цього давно чекала.

зіроньки срібні блимають дрібно,
тихо летять до вікна,
сон до колиски теплий і рідний
горнеться : «спи-засинай».

ельфи у квітах свічечки гасять-
спатоньки час і пора,
хрущ обізвався втишеним басом,
місяць вхопивши за край.

сни кольорові райдужні сови,
бачиш, несуть зусібіч
слово до слова - цю колискову
тихо співатиме ніч.

У ніч, вперед, по темному шосе.
Узбіччя спокою. А тут життя вирує,
І з гуркотом, з вогнем несе й несе
Сто тисяч фар. Агов!
Ніхто не чує...

А ліхтарі летять в височині,
Великі зорі вихлопом малюють,
І смуток. Кожен з нас насамоті
Кричить до інших...
Та вони не чують.


2010

Мій Друг, Художник і Поет, сирого вечора на склі
Мою любов намалював найпершим дивом на землі.
І я замовк біля вікна. І радість тиха ожила.
І з тих часів моя любов зі мною тут була.

І, як вода, життя текло,
І тішило його тепло,
Коли на мокрий вечір я
дивився крізь віконне скло.

І довго я не помічав
В очах любові смутку яв,
Нудоти дощової слід -
Моя ж любов губила цвіт!

Моя любов згубила квіт і згас ясний чудовий день,
Безрадісну мою любов сотала ночі тінь.
Минуло відчуття трунке, те чарівливе, огняне́, -
Моя любове, ось і ти уже не радуєш мене.

Ущухли ніжності тони,
Ні висі вже, ні глибини,
Натхненних ліній станув лет -
Лише байдужості портрет.

І віч-у-віч з любов’ю я,
А на душі жура зрання -
Безбарв’я покою земним
Мовчанням ділиться своїм.

І сяйво дива на лиці потане снігом у руці,
І зморена моя любов урветься і помре в мені.
І тлом печального дощу сльозитиме вона по склу -
Нечутно, тінню уночі, кудись у небуття йдучи...

І райдугу минулих днів
Укриє пилом майбуття,
Утратить мову кольорів
Любові вицвіле ім’я.

Малюнок губиться на склі,
Лишаються одні жалі,
Невже не поновити знов
У кольорах свою любов?!

А може вибити вікно і світ відкрити, заодно!
Де сонячний малює злет мій Друг, Художник і Поет?!

[У шир небесного вікна у серці радість ожила.
Моя любов - така земна - навколо вже була! ] *


2010

*
Сказав два слова,
Третє прикусив.
Воно просилося із вуст злетіти,
Я ж не пустив,
Не певен, що люблю.

Він іде по Коперника,
Чути стукіт коліс.
Він іде до коханої,
Він любить її.

Ще не бачить її,
Але вже уявляє
Її витончену фігуру,
Її особистість уже відкриває.

Він професіонал у своїй справі,-
Дає правову відсіч усім лихварям.
А вдома він зразковий виконавець
Конституції Любові.

Він - адвокат Рафалович.

2009

...Затаились у высотки враги.
Битва - некогда снимать сапоги,
не до сна бойцам и не до еды.
Ига вражьего нет хуже беды.

Припев: Дети: молодые -
нет и двадцати.
А уже - седые.
Тут им - бой вести.
Долг - превыше жизни.
Лишь бы иногда
вспомнили ли в Отчизне
их через года...

Атакует ненавистная рать.
Ой как рано паренькам умирать...
Пули свищут - и туда, и в ответ.
Всех, кто выжил, сосчитает рассвет.

Припев.

Милый Отче... Жить - всего три шага...
Поднимается... один на врага.
Надо пальцы на чеке разнимать.
Не увидит сына более мать!..

Припев.

Млеет солнце над землёй не дыша.
Хоть одна бы отозвалась душа...
Где наутро те бойцы полегли,
и сегодня голосят ковыли...

Припев.

Апрель 2010

* Тема ожидает музыкального
решения.

Боса бігає Настуня –
А сандалики в кутку
Зажурилися, сумують:
Гратись хочуть у садку.

– Ти он бігаєш, стрибаєш
По стежині навпростець...
Чи на нас образу маєш?
Нашій дружбі вже кінець?

Схаменулася Настуня:
– Любі капчики, ходім!
Вже взуваюся і нумо –
З вітерцем навперегін!
2010

Якби зустрітись на рік раніше
А досвід мали такий же самий,
Якби звели нас бурхливі хвилі
У чорній бурі сліпого смутку,
Якби судилось з тобою спільно
Ділити весни, в тепло повиті –
Світило б сонце не так , як нині,
Слова, звичайно, звучали б інші.
Якби ми спали з тобою поруч,
Якби між нами не впала прірва
Я був би, може, такий щасливий,
Щодня носив би тебе на крилах
І дарував би любові спокій,
У кожнім слові вчував би пісню...
А може, був би тоді щасливий
Якби ніколи ми не зустрілись...


2000р.

Цей степ. там бігали босОніж.
Приємно ступні лоскотав.
Цікаво ніжив підвіконня
і дивно в хату заглядав.

Він проникав крізь скло колоссям,
корінням двері відчиняв,
безсмертником квітчав волосся
й зерном нестиглим годував.

У серці він плекав ромашки,
і їх щоліта дарував.
Яким для нього було щастям,
коли до річки ним я йшла!

Вмивався він росою вранці,
і небо цілував удень.
І п"янко снив собі в тумані.
У снах він бачив знов мене.

Мій степе мрій! Простори рідні!
Твій життєдайний колосок
і досі сниться мені в місті,
як я не йду з твоїх думок.
26.02.2010

коли дзєвчіна мене п’є –
водночас робить олів’є:
дрібнить картопельку, буряк,
мов пробує мене на смак;
а круто звареним яйцем
нагадує мені про це;
а як горох розсипле там
оргазм шугає в мізки нам;
сховає це все в майонез –
як хочеться мені протез;
і хоч шедевр вже на столі
не чуєм ніг ми на землі
і поки твір її скисає
вона мене весь час кохає

29.3.09 р.

Вінні-Пух в неділю ставши,
у люстерко глип як завше –
ой, і знов його пампульки*,
наче дві гумові кульки.
А під обома очима,
ніби міхи із грошима,
губи, як у верблюдиська, –
страшно бачити їх зблизька!
«Признавайся Вінні-Пуше,
меду вчора з’їв задуже?»
«Що ви, меду зовсім трошки –
тільки дві маленькі ложки.
Просто я люблю поспати,
от і мушу підпухати».

* пампульки (галицьке) - щічки
(2010)

Під стягом втіх – затрушені літа…
Знеструмленістю – вдарило по тіні…
Повітря – гостре… Спектрами - вода…
(я - за джерельні непорозуміння)…

Веселоокість (зліва ) як бур’ян…
Над вітром подив – в’ялені знамена…
Праворуч неба - справджений туман...
Крислатим світом - тягнеться до мене…

Причастям звуків – звиклі вітряки…
Закреслять зваби (зрання полохливі)…
Зламати можу - світяться гріхи…
Мабуть, вони по-справжньому щасливі…

Без них і вимір – просторіччя місць…
В містах застиглих (світлофори стали)…
Над прапорами – жовтоскресла злість...
Її весна уже перегортала…

Втекла, як згубність, в краплі відривні…
Вгорі клейноди - відчайдушні стрази…
Забризканістю – змови зорові…
(вони, як я, ще мріють бути разом)…
2010 рік

Золото твого волосся згасло
Тихо. Дощ іде
Радше шарудіння пінопластом
Тиде? Тиде?
Попіл листів-серветок
Ніжний на доторк пух
Не варто нам більше таблеток …
Я і так наче дух
Діаманти твоїх усмішок розтали
То був лід
До останнього все віддала
І витерла піт
Ліжником замотала ноги
Сховалась в волоссі (дарма що згасло)
Досить оббивати пороги
Все вже було прекрасно
Заллю зеленкою серце
Щоб не боліло
Золото колись повернеться
А тіло зітліло …

Не замечая дней совсем,
Живёшь ты тенью в этом мире.
Да так, что ожидаешь смерть,
Ведь там - иначе: мысли шире.

Ты - человек: лишь груда слов,
Пустая оболочка тела.
Ты и на подвиг не готов -
Уж создан слишком неумелым.

Ты - пустота. Ты - человек.
Ты - безобразное творенье,
Что разрушение и смерть
Несёт всему в одно мгновенье.

Ничтожен ты, но ты - творец!
Ты - парадокс из парадоксов!
Где всё разрушено вконец,
Там возрождаешь без вопросов.

Ты создаёшь себя и мир,
В котором жить тебе удобно.
Да только есть ли в этом смысл,
Когда духовно ты убогий?
07.04.2010

Люблю Тебе
Замріяно-осінню.
Люблю Тебе
Усміхнено-сумну.
Люблю Тебе,
Бо Ти - моє спасіння.
Люблю Тебе одну.

Впустив Тебе
Розхристану повію.
Впустив Тебе,
Мій янголе святий.
Впустив Тебе,
А виплекану мрію
Я сам занапастив.

Біжу кудись,
Шукаючи рятунку.
Біжу кудись,
Щоб зникнути на мить.
Біжу кудись.
Медовим поцілунком
Твій слід мені болить...


08.04.2010р.

Тужавіє земля -
зійшла весняна повінь.
Старий колодязь край села
водиці повен.
Розворохоблений мурашник
теплу радіє.
У спраглу земленьку сівач
пшеницю сіє.
Тугий весняний свіжий вітер
сльозинку витер.
А юний квітень у вінок
збирає квіти.
У ясній неба голубіні
пташиний ірій.
Весніє небо. Й на душі
мені весніє.

Сонце в золотій короні
Ковдру сяйва виплітало-
Жовтим тонким візерунком
Синь небесну прикрашало.
Світлом бавиться тканина,
Мружать очі сонні клени,
І кульбабова світлина
Листя одяга зелене.
Зелень-суміш сонця й неба:
Жовте й синє поеднання,
Видко пензлем із проміння
День малює спозарання.

Як я втомилась жити, мов та птаха
З пробитим серцем, зраненим крилом,
Бо кожен крок - неначе крок до плахи,
А кожна мить - лиш ворогу назло.

І сон не сон - суцільне шматування
Душі моєї, вічно на межі,
І кожен день - неначе бій останній,
Де важко відрізнить свої - чужі...

Втомилась від облуди цього світу,
Від подолання прірв нерозумінь,
Від тих, що хочуть так несамовито
Душі мої сказати - "все, амінь!...".

Напевно, що піддавшись цій утомі,
Душа моя могла би вже спочить...
Та краще, хай мене поб"ють всі громи,
Ніж ворогам втамую ненасить!

Я не піду, не здамся, не зламаюсь,
Душі вогонь роздмухаю - нехай
Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,
Аби життя вдихнути понад край!
8.04.2010р.

сделать фоном рабочего стола
твою пьянючую до жопы фотку.
ты такою милою была
в крепкоалкогольной обработке...
и сидеть смотреть в твои глаза,
и искать в них что-нибудь такое..
то ли пепел, то ли бирюза..
монитор целую. я с тобою.

2010

знов волоссям
грає вітер.
знову осінь.
не помітив.
та чомусь
не в'януть квіти.
пити просять.
діти-діти..
стоголосі
динаміти.
час закінчився.
горіти.

2010

паперові почуття.
пластикові мрії.
як тобі таке життя?
як іще ми вмієм?

поцілунки поштою.
есемес зізнання.
скільки зараз коштує
кілобайт кохання?

сєкас із комп'ютером.
потім друк емоцій.
вдавись аудіобутером!
чотирнадцять порцій.

2010

восени. усе у мене буде восени,
коли, нарешті, я усе покину
і буду жить в колисці сатани,
якщо до того часу не загину.

не реви. слова мої почувши, не реви.
ні, я ніколи не стріляю в спину.
якщо вже дуже тяжко, запали
цигарку, затягнися димом.

не змогли. побудувати щастя не змогли.
тож я піду. ти залишайся з ними.
ні, ми щасливі разом не були.
і вже ніколи не будем такими.

2010

some fear. some trouble. your existance
not proved, not marked anywhere.
stand still. we've got to keep a distance.
for not to double the nightmare.
some sound. some noise inside a hole.
it scares. it's hard to breath in deep.
some way. it's difficult to follow.
some tour. we've got to make a trip.
some words. are making us to stop now.
the knowledge of the inner world.
some smell. some darkness somewhere lower.
the building of the heaven's court.

2009

недописанная строчка.
незакрашенная клетка.
неприклееный кусочек.
незапитая таблетка.
не затянут узелочек.
незаряженная пушка.
несработавший звоночек.
ненаведенная мушка.
непроросшая зернинка.
недокошенная травка.
не натянута резинка.
незаточенная палка.
недосказанная фраза.
недослушанная нотка.
ненаполненная ваза.
недовыпитая водка.

2009

последний бой.
последняя атака.
для нас с тобой.
в зеленой ржи и в маках.

последний штрих.
последние два танка.
на шестерых.
сработала приманка.

последняя
в кармане сигарета.
не верится:
нам не дожить до лета..

2009

еще один выстрел.
так просто, так быстро.

еще одно слово.
конечно, готова.

еще одно дело
очерчено мелом.

еще пару метров
без звука, без света.

еще пару строчек.
последний звоночек.

еще пару линий.
ни красный, ни синий.

еще два надреза,
по коже железо.

еще один способ:
без лишних вопросов

залить все бензином.
да, правда, красиво..

2009

Торкаєш краплею вина
Напіввідкритих днів моїх.
І не шукай, чия вина,
Що поміж нами сніг.

Іскриться в променях тепла
Незаймана краса стежин.
Вже хуртовина відмела –
Стихає часу плин.

Поволі затікаєш ти
Секундами п’янких тремтінь.
О, дай цнотливість зберегти
Зникаючих видінь!
2010

***
Чорний котик білий сніг
Так ловив, як тільки міг.
Бігав, бігав – не спіймав,
Тільки сам біленьким став.

***
Чорний котик жовтий сонях
Розглядає на осонні.
Ще такого не було:
Сонце у дворі зросло!

***
Чорний котик красен мак
Все обходить так і сяк:
Краще нюхати не йти –
Може носик обпекти!

***
Чорний котик білий вус
Так облизує чомусь:
– Ой, смачні у мене вуса!
– Ти ж сметанку їв, котусю!

***
Чорний котик зелен лист
Міцно лапкою притис:
Полювати вмію я –
Перша здобич це моя!


***
Чорний кіт – зелений гай,
Хоч – біжи, а хоч – стрибай!
Ось де місця досхочу
І котові, і м’ячу!


***
Чорний котик синю нитку
Розпоров з нової свитки.
Лиш дивується котусьо:
Чом розсердилась бабуся?

***
Чорний котик сірій мишці
Дах полагодив на хижці.
І відтоді знає світ:
Він – хороший чорний кіт!

***
Чорний котик в небі синім
Ловить лапкою хмарини.
Ловить-ловить без упину:
Хоче з них змостить перину.

***
Чорний котик по веселці
Ходить з пензлем у відерці.
Скоро буде все навколо
Кольорово-веселкове!

– Ну а сам чому ж ти – чорний?
– Бо такий я – неповторний!

2010

Калейдоскоп коштовностей блискучих
Із вітром сонце виставили враз.
Сміється плесо озера сліпучо,
І сяйвом виграють сапфір, топаз...

Мов на слайд-шоу, бачу діадему,
Що каменями міниться, як в сні.
Тоді кольє привидиться мені –
Вбирає очі ласкою Едему.

Пливуть на хвилях і каблучки й персні,
І обручі зринають золоті,
І діамантів поблиски чудесні…
Якби це все - в реальному житті -

То все лише тобі одній віддав би,
На килимі персидськім розстелив,
Корону з того золота відлив
І наче королеву, увінчав би.

7.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Сумний тягар
одна лиш тінь,
забутих слів,
твоїх хотінь.
Нечутний шепіт,
близькість снів-
все це пройшло,
нема ярінь,
бездумних порухів,
зітхань.
Як світла мить -
ось тут було
і вже летить,
кудись далеко, там де ніч
і морок тихий...

Загубить чашку кави бо-знА-де у власній квартирі,
Бо тинятись розгублено, думати щось, а між тим
Загубити коханого,як відлітали у вирій,
І - за іншою зграєю плутаним шляхом новим;
І не буде повернення, може воно й не потрібне?
Недопитою кавою вичахне серце мінливе
І себе заспокоїти - все несуттєве і дрібне...
Та і кава - фіг з нею - міцна і на вечір шкідлива.

Півжиття будував свою мрію,
З нею зв'язував ще півжиття.
Інший, граючи, камінь наріжний
Вибив так собі, ізнехотя.
І сміявся - і людям, і зорям,
Коли той на руїнах ридав...
Перший плакав - невинний, од горя,
Другий - винний - усе реготав.

Затямте: я не нуль. Я – одиниця.
Один з когорти сильних і сміливих
На чаті абсолютного порядку
І повної прозорості думок.
Лавиною мчимо ми по тіснинах
Гігантської друкованої плати,
Долаючи мільйон Пе-Ен бар’єрів
І форматуючи свідомість і буття.
А струму стимулюючі удари
Нас направляють у потрібний сектор –
Ліквідувати всіх, хто заважає
Гармонії ритмічних коливань.
Хтось там спіткнувся. Крок убік і – спалах.
Слабак. Заключив! Так йому і треба!
Умить карає Всевидюще Око
Упертих, недолугих і невдах.
Вперед. Вперед! Скоріш до бази даних
На площу надвеликих інтегралів,
Де хмарочос трьох’ядерного бога,
Де заклик єрихонською трубою
Розбуджує двовимірні простори.

- Бійці! Ви зір і слух цивілізацій!
Так будьте по той бік Добра і Зла.
Винищуйте несхибною рукою
Усіх, хто має архаїчні риси:
Душевну слабкість, жалість, співчуття.
Хай вас не ятрять докори сумління.
Я думаю за вас. А ви – рішуче
Утвердіть абсолютне право сили
І бездоганну логіку понять.
Бо тільки точних вимірів краса
Врятує світ від хаосу й сум’яття!
І вал екстазу, мов живе сріблО
По зімкнутих шеренгах прокотився.
- Ви чули? Безкінечність нам підвладна!
Прекрасне силіконове майбутнє -
Воно вже близько! Вже на горизонті!

Ура! Мене призначили смотрящим!
Щодень оберігати нашу мову –
Чудову суміш бейсику і фені –
Від виправлень і всяких посягань.
У нас, як у пітбулів – мертва хватка.
Крокуємо, веселі і завзяті,
І шлягер «Передсмертний хрип діода»
Скандуємо зі сміхом на вустах.
Нехай невдахи борсаються в ДОСі.
…Та що це? Зникло поле електричне…
Який там бевзь на «Пауер» натиснув?
Як темно… Страшно… Чом нас вимикають?
Виходить, ми прості маріонетки
В чиїхсь руках… А нам же обіцяли…
Почути кожного… Безжалісні сатрапи!
…Допоможіть! Не хочу помира…

Ветер веет,
Колыбелит
Мое счастье у окна.
Колыбелит
И не дремлет,
Не сомкнет свои глаза

Утешает,
Застывает
На минуту на одну,
А потом опять качает
Ночью, днем и по утру.

Грусть уносит
И не просит
Ничего совсем взамен.
Лишь голосит,
Все голосит
Что-то ветер перемен.

Что-то хочет
Темной ночью,
Белым днем он мне сказать.
Очень срочно.
Ну, а впрочем,
Мне наверняка не знать.

Все стучится
И стучится
Он опять в мое окно.
«Научиться…
Измениться…»,
Только слышно от него.

«Затмевает
Нас, бывает…»,
Еле-еле говорит.
«Внешность манит,
но не дарит
никогда тепла внутри».

«Думай сердцем,
Только дверцу
Аккуратно открывай.
И лжецу
В колючих берцах
Ключ от сердца не отдай»…


7.04.2010

І

занадто дорослий
та не розумний.
дивився на мене і майже плакав.
то бУло--ніщо,
жоден з нас не слухав
у власних думках по вуха.
тепер мені майже не сумно:
екс-Я-- малА, та не розумна.

ІІ

коханці.коханці.коханці.
випадкові обранці.
не прокидалися ми на світанні.
не зізнавалися у коханні.
прикидаєтесь ви щасливими,
впевненими, не вразливими.
та зовсім самі, під зливами
повертаєтесь до себе спинами.

ІІІ

якби знали мене
попередні коханці,
цілували б плечі,
помічали б сльози.
я кохаю цей вечір,
тебе й твої пальці.
як добре, що не знали
мене коханці.

маку в серці забагато.
я не хочу рахувати
дні до скону...
може й скоро
я забуду теє небо,
що в очах є тільки в тебе.
та не зможу не згадати,
як хотіла порівняти,
як хотіла прирівняти
нас з тобою,
зовсім інших:
кволих, в одночас найбільших....

й ми рівняємось, кохаємось
наче боги: наче справжні люди.
і до болі обпиваємось
пряної, свинцевої отрути.

маку в серці забагато --
опіумная кімната,
що подібна до вертепу,
де за стелю--вересневе небо...
де кричить в яслАх
любов до тебе.

2010 рік