ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити

Юрій Гундарєв
2025.08.23 12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери: Вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощ

Віктор Кучерук
2025.08.23 06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.

Олег Герман
2025.08.22 23:59
Я завжди носив маску. Не ту, що ховає обличчя, а ту, яка приховує мою порожнечу. Вона зроблена з блискучих, ідеально відшліфованих деталей: успіх, впевненість, бездоганний вигляд. Я переконав себе, що коли маска буде достатньо яскравою, ніхто не помітить,

Борис Костиря
2025.08.22 21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,

Юрій Лазірко
2025.08.22 20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця

приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі

С М
2025.08.22 19:17
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“

Світлана Майя Залізняк
2025.08.22 18:24
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Лев`ячі алго

Світлана Пирогова
2025.08.22 13:26
В долонях літо гріє і пече,
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.

Прильоти нечисті щоночі:

Іван Потьомкін
2025.08.22 09:51
Упав тихо лист до ніг.
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».

Віктор Кучерук
2025.08.22 06:28
Небо поблідло і стало холодним
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови

Ярослав Чорногуз
2025.08.21 23:48
Сюїти сумовиті і веселі,
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.

Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...

Борис Костиря
2025.08.21 21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,

Євген Федчук
2025.08.21 19:16
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві

Олена Побийголод
2025.08.21 14:46
Із Бориса Заходера

Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.

І скарги йдуть навперебій:

М Менянин
2025.08.21 14:10
З орлами гаранти-країни*
як здобич вже ділять Вкраїну
і навіть прем’єр з Будапешту
бажає отримати решту….

21.08.2025р. UA

* йдеться про Будапештський меморандум по роззброєнню миролюбної України.

Іван Потьомкін
2025.08.21 09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег. От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи

Віктор Кучерук
2025.08.21 06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.

Олег Герман
2025.08.20 21:55
На прийомі молода жінка 30 років. Вона працює на трьох роботах, особистого життя не має, весь вільний час займається волонтерством, а також допомагає безпритульним тваринам. На питання, що вона робить суто для себе, відповідає, що це і є її голов

Борис Костиря
2025.08.20 21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі

Артур Сіренко
2025.08.20 18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –

С М
2025.08.20 10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!

мить на безлад
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття

Юрій Гундарєв
2025.08.20 09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко


Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев

Віктор Кучерук
2025.08.20 05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.

Артур Курдіновський
2025.08.20 05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.

Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають

Тамара Ганенко
2025.08.19 22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тарас Письменний
2025.08.20

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вітер Ночі - [ 2010.02.21 13:37 ]
    Скажи мне нет...
    Скажи мне нет, и проще не бывает.
    Глаза меняют отраженье, цвет.
    Но странный зверь внутри еще пылает
    И гложет, при одном лишь слове нет.

    И каждый день на срыве слов и взгляда
    Таится жажда ненасытной лжи.
    Какого Вам еще прикажешь яда?!
    Какие строки Вам еще важны?

    Все тот же кофе в сигаретной дымке,
    Надменность жеста, выраженья губ.
    Но саркастической, ухоженной улыбке
    Не столь уж важно, кто насколько глуп.

    И, забывая принадлежность к маскам,
    Лицо теряет изначальный лоск,
    И руки тянутся к любовным ласкам,
    И гибнет слово в таинстве волос.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (14)


  2. Ірина Зелененька - [ 2010.02.21 12:27 ]
    ***
    М’яку печаль до Бога несемо –
    катренами вінчаємо вітчизну.
    Пригадуємо свідків і отців...
    Рахуємо повільно і приблизно.
    Свічадо ночі – Спас у ньому весь.
    Не спить один лише, неначе світло:
    кому болить оцей безверхий світ,
    немов сорочка, бо прощає тіло?
    З хреста – полин, і ми у м’яті сил...
    Наш безкрай, наша безборонність...
    А завтра, може, будемо не ми?
    Самі собі то рідні, то сторонні.
    І кожен – маєстатом у межу.
    Через межу заходить світ історій.
    Історії здалека все одно
    про те, хто сам собі уже як морфій.
    І тільки серце музики простить:
    ще мить – нотується прощання.
    Гармонія... усе мені така ж.
    Ми – білі борті, тепле проминання,
    проникнення в Осанну і любов,
    у плетиво ідей і перевесел...
    Але на лови рим, передумов
    ми станемо провісниками весен.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (7)


  3. Наталія Крісман - [ 2010.02.21 12:26 ]
    ПІД СОНЦЕМ ВІЧНОЇ ОМАНИ
    Колись сказав хтось ” суєта...”.
    Вона завжди була і буде.
    Бо ми крізь всі свої літа
    ЇЇ породжуємо всюди.

    Ось русла вулиць, наче нерви,
    Потоком людяним спливають.
    Цей рух без спину, без перерви,
    В якім всі люди місце мають.

    Усе спішить, нагору пнеться,
    Звиває, бореться, вирує,
    Повзе, біжить, вперед несеться,
    Радіє, плаче і сумує.

    Людське створіння прагне жити
    І відродитися бажає.
    Цього нікому не змінити:
    Все в муках родиться, вмирає.

    Ми всі шукаєм місця свого
    Під сонцем вічної омани,
    І прагнем вийти на дорогу,
    Що квітом вкрита, не бур’яном.

    Які незвичні колорити
    І незбагнені візерунки!
    Та наші долі ними вкрито
    І проштамповано стосунки.
    2001р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  4. Наталія Крісман - [ 2010.02.21 12:53 ]
    ГЕРОЙ І ПОЕТ
    Лиш той герой, який своє життя
    Без страху за вітчизну покладає.
    Лиш той поет, який всі почуття
    На волю з серця-клітки випускає.

    Лише герой на зло всім ворогам
    Зуміє шлях тернистий подолати.
    Лише поет простим для нас словам
    Безсмертну силу й мудрість може дати.

    Лише герой готовий йти на прю
    Зі світом зла й ніколи не скоритись.
    І лиш поет промовить: ” Я згорю,
    Щоби у власних віршах відродитись!...”.
    1999р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  5. Назар крапля - [ 2010.02.21 10:09 ]
    На могилі бійця
    Сумно похилились берези,
    Зачаїлась таємнича трава –
    Все застигло, як вічність,
    На забутій могилі бійця.
    Відгриміли буремні часи,
    І від старості хрест почорнів,
    Спочиває тут довгі роки –
    Той, хто край боронив.
    Коли груди стискатиме біль,
    Вухом до могили лягай,
    Співай солдатські пісні –
    Не мовчи: співай, співай!
    Набиратимеш в долоні землі,
    Сльозам – волю давай,
    Друже, ця пісня тобі,
    Десь у небі: співай, співай!
    Огортатиме ніжно ріка,
    Той берег з хрестом. В самоті,
    Серед трав, постать чиясь –
    Співатиме солдатські пісні.
    І у скронях туки гармат,
    Ворони – танки вже тут,
    Але немає більше гранат,
    Поряд поранений друг.
    І ставатиме в повний зріст,
    Несамовито кидаючись в бій,
    Руками врізаючись в сталь.
    Шаленітиме полем борвій.
    Зачаїлась таємнича трава,
    І берези похилились сумні,
    І тільки голос печальний і тихий,
    Співатиме солдатські пісні…





    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  6. Назар крапля - [ 2010.02.21 09:39 ]
    Дві маски навпроти меча
    Дві маски навпроти меча -
    Два життя, дві ідеї, дві долі.
    Полум’я виблискує в мужніх очах,
    Хтось помре, хтось не здобуде волі.
    Нема нічого: ні жалості, ні гніву,
    Хтось на вівтар свою душу зложить.
    Лише меч і ворожі очі навпроти,
    Навряд чи їм хтось допоможе.
    Це двобій за життя до кінця.
    Не бояться пролити крові,
    Дві маски навпроти меча -
    Два життя, дві ідеї, дві долі.




    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  7. Оксана Маїк - [ 2010.02.21 00:37 ]
    У гостину
    "Моя любуню, а ходи-ходи!
    Спочинь, розпруж си, на бамбетлю всєдь си.
    Я ті насиплю зупи з лободи
    І мачанки затертої із перцим.
    Наляй си повничку молоня, ше тепленьке,
    Вкрай хлібця житнього, допіру з черени...
    Їж-їж, дитинцю, та ж така марненька!
    А я зі студні наднесу води..." -
    І метушиться біля внучки без упину,
    І жебонить -приповіда про се й про те...

    Бабо Марино, я нині знов до Вас в гостину!
    А Ви... вже мовчите.

    січень 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (7)


  8. Наталія Біла - [ 2010.02.20 23:39 ]
    Коти =)
    На душі шкребуть коти,
    Їх туди підкинув ти,
    Кисень взяв і перекрив,
    Серце вийняв і розбив,
    Всипав в голову думок,
    Відключив на ніч зв’язок,
    Спокій вкрав… Ще й ці коти!
    Ти не міг би геть піти?!

    2009 p.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  9. Василь Кузан - [ 2010.02.20 22:50 ]
    Мені наснились дивні речі...
    Мені наснились дивні речі...
    Речитативом перевтілень
    Ти тіло втомлено вплела,
    Змела зі столу крихти літа –
    Лоліта у зеніті літ –
    Літописом сумним повітря,
    На вістря погляду вогню
    У стилі „ню”,
    Вплела
    Себе у стислі
    Ліси, чи лисі небеса.
    Така краса, такі довкола
    Прозорі кола. Коло нас
    Блукає час. Повз наші руки
    Ці круки голосно мовчать...
    Стрічають нас напнуті плеса
    І стреси в рідному гнізді.
    Гніді лошата вибігають
    І бгають простір перед себе.
    На тебе дивляться крізь ніч
    Облич чужих важезні тіні,
    Настінні
    Зозулі тікають у мозок
    І позов змінюють на клич.
    Поклич мене небесна весно
    Зі сну, чи в сон, чи в сновидіння...
    Таке невтілене падіння
    В обійми, в лоно, до грудей...
    Не Прометей до скал прикутий,
    А запахом цикути – я
    Розіп’ятий на тлі твоєму,
    Мов євнух у руках цариць,
    Чи жриць, що згідні принести
    Єство моє у жертву літу
    І плоть мою пліткам на втіху
    У тиху паморозь зими...
    Не ми
    Себе народжуємо в часі.
    На пласі днів нас розпинає
    Весна, що поміж нас минає,
    А мала би цвісти у нас –
    У наших душах, на вустах,
    У поцілунках і словах...
    У ласках запахів весни,
    Що знов тебе приносять в сни...

    2010 (остання редакція)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  10. Леонід Мазур - [ 2010.02.20 22:23 ]
    Каштани
    Коли весною квіти причарують травень,
    Піснями моє серце розбудять солов’ї,
    Гірляндами свічок засвітяться каштани,
    Іскрами надії в душі моїй.

    Заграє моє місто сонячним оркестром,
    Засяє в світлі квітів казковий карнавал,
    Великий диригент –весна краса- маестро,
    Закрутить всіх у вальсі закоханих пар.

    Коли ж у серце осінь застукає дощами,
    Інеєм на скроні впаде білий сніг,
    Згадаю твої очі довгими ночами,
    Запроменіє в серці каштанів ніжний цвіт.

    Приспів:
    Каштани!Каштани!Від пахощів я п'яний,
    А може від очей твоїх!
    Каштани!Каштани!Засвітяться свічками,
    Іскрами в душі моїй!



    Рейтинги: Народний -- (4.9) | "Майстерень" -- (4.81)
    Коментарі: (2)


  11. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:28 ]
    Чорна рілля
    Чорна рілля — як одкровення,
    жіноча хіть землі під небом.
    Весна — у золоті стремена —
    й давай свого коня у ребра
    будить, бо вже рілля співуча
    єдине просить — освятитись хлібом!
    Цю жінку лише хліб святий приручить,
    щоб народитися новому слідом

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  12. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:40 ]
    Я вже тобою перехвОріла

    Я вже тобою перехвОріла,
    і вже хвороба відмира.
    І час із свистом одноколірно
    летить крізь мене, бо діра —
    де дихала душа.
    Пропаща!
    Але жива. Німа але,
    Діра в душі — безмовна паща.
    Лікую справжнє і мале.
    Я перехворіла смертельно,
    смертельно вижила.
    І край!
    Крізь отвір в грудях крізь пекельний
    видніше ниньки буде рай.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:34 ]
    Триптих

    1(з іронією)
    Я тебе покину в авантюрнім стилі,
    поцілую ще раз у вуста безсилі,
    доторкнуся ще раз поглядом до думки,
    на плече накину шарф, дорожню сумку
    і скажу у дверях, напівобернувшись:
    — Електричка скоро,а точніше — у шість...
    Стрепенешся — каву розіллєш на "Ньюс-уїк",
    навздогін пожбуриш гарний черевик.
    Утекти устигну — слова не злетять
    в піднебіннім склепі здушені затято...
    Вчасно ліфт холодний замикне обійми —
    хочеш — доганяй — з відчаю убий!
    ...Я плечем твоїм вчора гріла скроню,
    Бог мені за це подарує доню.
    Річ ясна — колись повернутись треба,
    врости, як годиться, в Адамове ребро.
    І щоночі прокидатись від того, що коле
    в сонні груди підборіддя не голене відколи...

    2 (зі слізьми)
    Кричала, у груди од відчаю била.
    Що чорне ще вчора — сьогодні вже біле.
    Хапала за руки, за лікті байдужі.
    Та рвалися навпіл розлукою душі.
    Не чув ні благань, ні молитви одчаю:
    "Я кожну помилку тобі вибачаю,
    але не іди, я без тебе — не я!
    Вже ось під ногами гординя моя".
    Та він затулявся від неї дверима,
    бо пісні цієї вже витратив рими.
    Сказати нічого не міг, не хотів —
    крізь душу спустошену вітер свистів.
    І сам не збагне, чом цієї любові
    уже не бажав ні у якій обнові.
    Останнє зосталося: жалість і жаль
    і пам'ять із тисяч, із тисяч проваль.

    3 (резюме)
    Не опирайтеся розлуці —
    вона корисна деколи,
    щоб вам на ваші крила куці
    біль наростили янголи
    страждань — очікувань — терпіння.
    Любов пішла в свої світи,
    де квіти стелять білопінно
    для мрій чужих нові мости.
    Розлука — болем порятунок
    нас від занепаду сердець.
    Розлука — плата за дарунок,
    що переводим нанівець.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (3)


  14. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:46 ]
    Останні вишні
    Останні вишні в дощ убрались
    і виплакали липня жар.
    Усе минулося і сталось.
    Дороги теплий п'ють узвар,
    на пшеницях і на ячменях
    настояний. Он яблук тьма —
    у втомлених у липня жменях,
    на плечах його — повно хмар.
    Стежками нашими розбіглись
    останні радощі. Кудись
    грім, почуттів гучний невіглас,
    пропав і тишею укривсь.
    Ще серпень мовчки позирає
    і терпить: йти чи почекать?
    Ми, мабуть, обоє неправі
    останні вишні треба рвать.
    Природа запитати хоче,
    чи доточити літа нам.
    Куди там! Дощ обох зурочив —
    вишневий дощ. Липневий злам.
    Усе до стиглості доходить,
    а стиглість, дивишся, терпка.
    Нові плоди, як сонце, родять,
    і роси сиплються в рукав,
    коли я гілку нахиляю...
    В садку мої й мої стежки.
    Є груші, яблука. Немає
    вишень із твоєї руки.

    1999


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  15. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:06 ]
    Щастя удвох (іронічно-больове)

    А час ішов кудись управо
    діагоналями причин.
    Шукав зіркової оправи
    останній сон.
    А Божий Син
    все ніс хрести — все на Голгофу,
    щоб нам отямитись потім.
    ...Ми бачили свій спільний профіль
    і свою потойбічну тінь.
    Розтягши погляд до галактик,
    торкались вічності шляхів...
    Ти мій терзав тонкий халатик,
    бо краще знав, чого хотів.
    А я тебе за душу брала
    і припинала до зірок,
    щоб профіль наш не розірвало...
    Та не минув і нас оброк
    страждань, спокуси і спокути.
    Все повернулося у нуль.
    Я — знов розкута, ти — закутий.
    Отак нас безмір осягнув.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:13 ]
    Елегія
    Вже берег, любий... Човник у траву
    нехай кладе натомлені рамена.
    Я сном до тебе краще припливу,
    а ти пливи ізнов у сон до мене.
    Давай поглянемо, як зорі поміж верб
    ховаються від Місяця і Ранку,
    як річки хвилями увитий нерв
    тремтить від ніжності русалки-бранки.
    Я лагідно тобі над серце вир
    кладу долоню поцілунком долі.
    Ти чорним тіням-шерехам не вір —
    в мій сон любові поринай поволі.
    Щоб серця мого жар не вистигав,
    вустами з серцем випий ранню стужу,
    аби у сні і у дорозі знав,
    що й поруч тебе за тобою тужу,
    що ти у світі — першочинний світ,
    душа тобою щовесни вагітна.
    Я — стежка, на якій твій легкий слід
    услід тобі завруниться й розквітне.

    1996


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (10)


  17. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:35 ]
    Навіщо
    Навіщо нам ця пристрасть миті,
    навіщо спогадів мара?
    Ми вже не так до болю злиті,
    хоч кожен в кожного украв
    назавжди половину другу,
    оба розтерзані живем
    по різні боки тої смуги,
    що долею своєю звем.
    Ця пристрасть миті нам навіщо?
    Пройшло. Віддайся іншим снам.
    Я ж спогади звабливо грішні
    назавжди вітрові віддам.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  18. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:53 ]
    Вальс
    Нам важко думати про нас,
    але й не думати не можна.
    Заховані у ніжний вальс
    ведемо погляди тривожні.
    І вгадуємо кожен вдих
    і кожну думку... Не судилось.
    І слів не боячись "не тих",
    не про себе говорим сміло.
    А про себе — в думках. Та й то
    напівшепочучи думками.
    Німуємо. Аби ніхто
    не знав, що сталося із нами,
    що є взаємне — "буде так",
    що будем разом лиш в уяві,
    і погляд твій — взаємний знак,
    як дотик незнано-ласкавий.
    Нам важко думати про нас,
    не думати — зовсім нестерпно.
    Складаємо сумний романс
    із слів завжди прощально-терпких.
    — Не думай!
    — Думатиму я!
    — А ти забудь!
    — І ти не згадуй!
    — Прощай, моя і не моя!
    — Прощай, не мій-мій щирий ладо!

    1998


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (3)


  19. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:42 ]
    Не говори
    Не говори мені про мене
    ні слова;
    що вчора ще було зелене —
    полова.
    І так люби, щоб здогадкою я
    втішалась,
    Бо заздрощів чужих змія
    ужалить.
    А я не знатиму і знатиму —
    так легше.
    Чекати — почуватися крилатою —
    як вперше.
    Впечеться серце знову мрією.
    Побачиш —
    птахи не встигнуть з вирію —
    пробачу
    слова неправди. І ні вдиху
    без віри.
    А заговориш — тільки тихо
    і щиро.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.43)
    Коментарі: (4)


  20. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:38 ]
    Люби мене
    Я прокричу в порожнє серце дому:
    люби мене, бо я іще жива!
    Бо, не здолавши передчасну втому,
    згублю тобі призначені слова.
    Люби мене трав ніжним колиханням,
    люби, вітрами ваблячи мене.
    А не любитимеш — ураз мене не стане.
    Все, Богом дане, грішно промине.
    Люби мене, цілуй душі вустами!
    Душа жива — і небеса цвітуть.
    В кохання все раптове і останнє.
    Люби мене, бо зорі упадуть.


    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:46 ]
    Хто ти
    Дай перевести дух, щоб не зомліти,
    щоб серце не розбилося в польоті...
    З очей твоїх — то холод, а то літо.
    Люблю тебе, та ще не знаю — хто ти?
    Долоні у долоні угортаєш —
    ув'язнув — вже мені не утекти
    і, повен пристрасті, цілунком починаєш,
    щоб я не встигла здогадатися, хто ти.
    Ще струм від дотиків не згас у лоні тіла,
    а ти вже інший і бентежиш. Знов
    я поглядом запитую несміло:
    "ти — цей" підеш, як "ти — отой" пішов?..
    І скільки у тобі облич таємних?
    Яке із них кохання осія?
    Ти стомлений, щасливий... Вікнам темно...
    Ти не тривожишся, не думаєш: хто я?
    А притча давня про дві половини
    для нас не матиме щасливого кінця.
    І що багатоликий — ти не винен,
    не винен, що усе кінчається.
    Нехай... Бо це сум'яття теж солодке.
    Не певна, чи готова я знайти
    всі відповіді — знать на сто відсотків,
    хто я для тебе, хто для мене ти...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:03 ]
    Знов буде дощ
    Знов буде дощ, і сум, і тиша,
    хтось знову музику напише.
    Хтось пробіжить без парасольки,
    під тином вигулькне квасолька.
    Я ж за віконцем одиноким
    плекатиму свій спокій.
    І знов чекатиму тебе.
    Скло, від краплиночок рябе,
    дощу розмову розкодує.
    Потім свій светр старий знайду я.
    Під дахом втомленим постою
    поруч з дощем, а не з тобою.
    Знов пройде дощ, і сум, і тиша.
    І ніч. Та ти не прийдеш лише.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:11 ]
    Поговори зі мною
    Поговори зі мною. Вечір.
    Сонце згасає, не пашить.
    Поговорім про неважливі речі
    і чи без них прожить?
    Пахучий горошок повився тином.
    Он глечик почепився на кілку.
    Що неважливе? Що за часу плином
    лишається на власнім острівку?
    Мою потримай руку — захолола.
    Ця тиша і студена, і п'янка.
    До рук твоїх вібруючого кола
    моя любов серденько приторка.
    Цю яблуню, ці трави, матіоли
    від тебе вже ніяк не відділю.
    Що ж неважливе? Не скажу ніколи,
    бо все, як часточку тебе, люблю.
    Поговори зі мною. Місяць
    за нами оком водить з висоти.
    Усе важливе, бо усе на місці, —
    птахи, дерева, я і ти.

    1996


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:24 ]
    Адаме мій
    Тривожно, як перед смерканням,
    безпечно, як у снах дитячих,
    і ясно, як під сонцем раннім,
    і легко, перед смертю наче.
    То образ твій мене тривожить,
    то твої очі обіймають,
    на сонце твоє серце схоже.
    Жива чи вмерла? І не знаю.
    Перлини чорної ожини
    даруй цілунком необачним.
    З початку світу я — дружина
    твоя усім чуттям гарячим.
    І ліс, що нас так пригортає,
    без слів допомагає бути.
    Ще звуки зріють у гортані,
    а з вишини вже пісню чути.
    Барвінком стежки перевиті,
    полон бентежить і тримає.
    Одні в цілісінькому світі.
    Адам і Єва в Новім Раї.
    Прости, що яблуко таємне
    я піднесу тобі так само.
    Мені простиш усе, напевно,
    єдиний крізь віки, Адаме.

    1996


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:19 ]
    Я - вторгнення
    Я — вторгнення у твій сердечний спокій,
    я — вітер, що ламає сухостій,
    я — пісня на останній і високій,
    високій ноті піднебесних мрій.
    Не проганяй, не зраджуй — подивися
    туди, куди мій погляд полетів.
    Далекі лише тут. У синіх висях
    удвох ми. Ти ж завжди цього хотів!
    Чи ми птахи у небі, чи хмарини,
    чи промені? Слів для цього нема.
    Твоя єдина. Ти мені — єдиний.
    Не бійся, що обох уб'є зима.
    В одному погляді, цілункові, хвилині
    любов встигає народитись і згоріти.
    Не закривай душі глибокосині
    кохані очі, що не розлюбити,
    не погасити ні буденністю, ні страхом,
    не розчинити сірим небуттям.
    Ми — двоє голубів під чистим дахом
    поза людським заземленим життям.


    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  26. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:07 ]
    Стікає з парасольки дощ
    Стікає з парасольки дощ,
    і пахне сумом плащ.
    Ось двері проскрипіли "до"...
    Ось кожен звук, як плач.
    Хтось не боїться ні дощу,
    ні сліз, ні "Прощавай!"
    А я боюсь, але прощу
    оте "Не забувай!"
    І скільки вистоять іще
    даровані квітки,
    то стільки йтиме за дощем
    по тобі сум легкий.
    Так само легко пропаде,
    веселкою майне.
    І тільки, може, де-не-де
    як сон, торкне мене.
    Вікно прочиниться — то "сі"
    підніметься увись.
    Почую, як в рясній росі
    всі ноти розлились.
    Який би сум не перебіг
    стежинами судин,
    він би не смів, він би не зміг
    там панувать один.
    Але прощу... Бо дим, бо зник —
    "Бач, не судилось нам..."
    Туман в усі кутки проник
    із східного вікна.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:40 ]
    Усе сказала
    Усе сказала. Йди — не озирайся.
    Мережиться зоря у сутінках думок.
    Зника кислинка на вустах
    від яблук райських.
    Мовчиш і тчеш цигаркою димок
    у довгій-довгій тиші. А розлука —
    таки розлука, хоч не віриш ти.
    І кров у тихий світ по скроні стука.
    Комусь же треба першому піти?..

    1999


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:51 ]
    До зустрічі
    Ромашки: жовте, біле і зелене —
    гаряче, чисте і живе.
    Вітрильником тобі від мене
    веселе полечко пливе.
    Ти ж маяком на волошковім
    чатуєш березі стрічань.
    Той синій шал, та біла повінь
    двох непоєднаних кохань!
    Та не зіллємось воєдино,
    щоб нові фарби віднайти.
    Гіркопечальним терпким димом
    пливе хмаринка самоти.
    Отак своє насіння впустить
    мій білий смуток, твій синій жаль.
    І закує осіння пустка
    блакитне й біле в сіру даль
    дощів. Поверне вітер біле
    вітрильце — марево легке.
    Ще твій маяк пошле несміло
    мені проміннячко м'яке —
    прощальну синь волошок. Любий!
    Ми ще зустрінемось в полях!
    І мій вітрильник не забуде
    до маяка щасливий шлях.
    І знов розлука біле й синє
    у різні долі роз'єдна.
    Пора оплакана осіння,
    де ти один, де я одна.
    Це й так багато: бути поруч,
    торкатись берега твого.
    А в дощову розпуки пору
    від маяка святий вогонь
    мені надію подарує,
    щоб пережити безліч зим.
    Як повінь біла завирує
    наперекір законам злим!

    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:47 ]
    Покинутій
    Опадає листя.
    Випадає сніг.
    Розірвеш намисто —
    упаде до ніг.
    Для кохання — мрія.
    Для розлуки — вік.
    Скронями сивіє
    Чужий чоловік.
    Не торкнуся скроні,
    вуст не притулю.
    Не в мої долоні
    пошепки — "Люблю!"
    За чужі пороги —
    долі слід.
    Осені дороги
    замітає сніг.
    Виблякло намисто,
    нитка — трісь.
    Заблищали чисто
    намистинки скрізь.
    Боляче питати:
    "Доленько, чому
    не дала ти стати
    близькою йому!
    Доленько-мовчунко,
    як він міг?"
    Падає так лунко
    сніг...

    1999


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:05 ]
    Пісня
    Хіба ти знав мене, хіба любити вмів,
    коханцю мій далекий, відлетілий?
    Замкнули світ полотна тих дощів,
    крізь сум яких пройти ми не хотіли.
    Ми не хотіли жалю пустоти.
    Я боронилась, ти не вмів і цього.
    Була любов, а в тій любові — ти,
    невмілий, але рідний до малого.
    Приспів: Соломоне мій одинокий
    із зламаними крильми.
    Пісня суму — затихлі кроки
    кроки... кроки... із пітьми.
    Супроти бід не мав в душі броні.
    Кохання відцвіло і розвітрилось
    у спогаді, у мареві, у сні...
    Ти був, це так, та щастя лиш приснилось.
    Чи не болять поламані крила?
    Чи круки не радіють над тобою?
    Яка любов дарована була,
    а ми її не вберегли обоє.

    1996


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:29 ]
    Не займай...
    Не займай долин квітучих пам'яті далекої,
    не буди духмяних літ... Чистою лелекою
    із своїм коханням росним відлетіла мрія.
    Порожнеча, безнадія димним вітром віє...
    Ти і сам десь там на денці випитих зіниць,
    вилюблений вже дощенту. Тільки горілиць
    я у травах незів'ялих у обіймах сну.
    Ти мене іще цілуєш... А тепер одну
    вимальовує осінній пензлик із дощу...
    Для утіх себе в спогади впущу.
    Але ти не смієш цього. Не займай.
    То для мене поцілунковий розмай,
    жадоба долонь твоїх на безмежжі тіла.
    Й чорна, чорна, чорна ніч
    від зірок аж біла.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:36 ]
    Кличу тебе
    Чуєш, кличу тебе — відлітаймо удвох!
    Поки люди сліпі, не розгнівався Бог!
    Ти півсерця украв, то усе відбери!
    Відлітаймо, допоки попутні вітри.
    У зворотні шляхи дощ веселку кладе...
    Ніж отам, затишніше не буде ніде, —
    ніж отам — у прозорому леготі сфер.
    Поки кличу тебе! Поки клич не помер.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:50 ]
    Малюю тебе
    Я малюю тебе пензлем втрачених весен,
    бо знебарвлена даль вимиває дощами кров.
    Я малюю тебе в рамі райдужних перевесел
    і роблю за ту раму зворотній крок.
    В перші хвилі мальованого потойбіччя
    вщент тону, але ти для рятунку є.
    І хапаюсь очима за контурів скреслих обличчя,
    і в обличчі життя потихеньку витинькує.
    Я не знаю вже назви фарб утрачених марень,
    на екзотику схожа пам'ять власних бажань.
    Важчі нинішніх втрат легкі минулого хмари,
    в тому світлі себе теперішню ще більше жаль.
    Упірну-повернусь у вечірню зажуру — в сьогодні,
    і укину до рами пензля марних спокус.
    Про минуле мріяти, мабуть-таки, природньо,
    але я і природності тої, таки, боюсь.

    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:57 ]
    Освідчення
    А знаєте, узимку теж
    цвітуть троянди: в спогадах і мріях.
    І ти між них окрилено ідеш,
    і серце у тебе неначе зріє
    трояндовим бутоном. Трошки ще
    і — квіткою на світ весь озориться.
    Та перед цвітом жах його впече,
    бо зацвіте і — перестане биться.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:34 ]
    Дідова рука
    (балада)
    Коли ми діда виряджали в світ,
    з якого він не вернеться додому,
    родині довелось строїть обід,
    бо куховарка теж в селі другому
    варила похоронний борщ...
    І обряджальниці, на лихо, похворіли...
    Тож поки йшов селом байдужий дощ,
    рідня сама рядила рідне тіло.
    Ніхто тоді не смів заголосить,
    бабуся наче приросла до тиші.
    Пішла у вічне небо тяжка мить
    крізь сволок, дах й над дахом —
    голі вишні.
    Коли я дідові на лікоть одягла,
    осінчака, що він любив, рукавчик,
    то раптом серце паморозь взяла
    від того, що у пам'яті побачила.
    Це я аж ниньки дожила нужди
    узяти діда руку в свою руку!
    Проте живій і мертвому куди
    не йти — не обійти розлуку!
    Я ж сотні стежечок за ним ішла!
    Ще кирзяки його мені у пояс
    були, — "Агов! Яриночко мала!
    Ходім бичечка припинать у поле!"
    А потім діти вже мої такі
    по стежці лопотіли за прадідом.
    Він їм зроняв веселі і м'які
    слова. Вони ж тому раділи
    і довіряли дідовим слідам,
    старому лісапетові і... скибці
    із медом. Може, тому, діду, вам
    тепер спокійно й безтурботно спиться.
    Ось тільки не прощу своїм рокам,
    що діда рук живих не потримала.
    Якби не цього піджачка рукав,
    то і тепер руки б його не мала.
    А в ній заснув великий дідів труд.
    Лише торкнулась і збагнула силу
    того дідівства... Й видихнули груди,
    і вдячні сльози рученьку зросили.
    А потім після всього ув обід
    прощальне коливо ходило між столами.
    Мені ж, неначе, у куточку дід
    підсьорбував борщем разом із нами.
    Та, жаль, я не помітила, коли
    він повз мене пішов отак навмисне,
    щоб не помітили. А правнуки малі
    попростягали — "Хочем каші!" — миски.


    1992



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:40 ]
    Прабабці Христі
    Христе моя, моя тиха прабабцю,
    як ти далеко! Іздалеку сниш.
    Можна спитаю, чи внучці пробачиш,
    що не торкнулась колись
    ручок твоїх, що на костур спирались,
    сивеньких кісок твоїх,
    спечених вуст, що так чисто співали
    пісень, молитов святих.
    Вітер тебе, бадилинку віджилу
    гнув, знову гнув — аж ламав.
    А ти всміхалася — волю двожилу
    Бог тобі з долею дав.
    Житка така!.. Чи хтось інший би вижив?
    Сліз!.. Та ти їх берегла.
    Мабуть, то ти усміхаєшся з висі
    синяво — цим берегам
    ніжної Унави, правнукам-квітам —
    притулку гріхів не клянеш...
    Може, хоч чистою слізкою звідти
    до мене на щоку капнеш?

    1991


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:57 ]
    Діду Петру і бабі Оліті
    Уклякнув час, хоч і всесильний він,
    уклякнув в чорно-білім простім фото;
    попід верандою серед жоржин
    дідусь з бабусею стоять — навпроти
    життя. Уже не бачачи мене?
    Та я їх погляд часто зустрічаю:
    в нім і дитяче, і збентежене, й сумне
    серед квіток осіннього розмаю.
    Мої старенькі несміливо обнялись,
    запрошені для знімку, щоб онуки
    дивилися на карточку колись
    і не боялись вічної розлуки
    із рідними, що вже пішли за час,
    де чорно-біла пам'ять знає точно,
    хто нас любив і жив заради нас,
    хто звідти дивиться то ніжно, то пророчо.
    І знов підкажуть щось мені тепер
    мої невтомні життєохоронці:
    — Хай Бог і доля бережуть тебе,
    і щоб собі себе знайшла під сонцем.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:54 ]
    Сороковини
    Я його не бачила у смерті.
    Бачила по смерті — неживим.
    Сиві крила муки розпростерті,
    батьку мій, над обійстям твоїм!
    Став маленьким, висох і здитинів.
    В пелюшках соснових спати ліг.
    Покидати не хотів, але покинув,
    бо життя вже витримать не міг.
    Попрощатися я мушу. Ти ж — не можеш.
    Все завмерло: кроки, стогін, пульс.
    Диханням безсилим не стривожиш.
    А твоєї смерті ще боюсь,
    ніби ще вона тебе чатує,
    хоче визбирати по краплині все твоє,
    ніби в моїм серці тебе чує...
    Вже зозуленька тобі не закує...
    Поросте весною молодило.
    Павучок стежок не заплете.
    Я ходитиму до тебе на могилу:
    я прийду, любов моя прийде.
    Вже сороковини наступили,
    і наступить рік — без тебе весь.
    Батьку! Хоч в землі ти, у могилі,
    болем серця ти в мені воскрес!

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:03 ]
    Батько помер
    І посадили хрест на батьковій могилі,
    слізьми полляли і пішли додому.
    Життя вляглося в серці відболілім —
    його не чути ні мені, нікому.
    Засклили квіти від морозу душу.
    Вже груддя трохи осіда на груди.
    Повторюю — він вмер. Я вірить мушу,
    що він пішов, що вже його не буде.
    Все думала: біль пройде, не заплачу.
    І буду згадувать про батька легко.
    Тим думам не до вирію одначе.
    Вони в мені зимують — не лелеки.
    Вони ж бо! На крилах тримають смуток
    і на хресті в'ють гнізда в завірюху...
    Але хіба для болю є закуток?
    Біль — ніби батько сам. Чи стане духу
    його прогнати в сутінки спокою?..
    Я молода, жива, але з тобою,
    мій батьку! Жаль у серці не втихає.
    Мені весь світ болить. Бо де ж тебе немає?..

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  40. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:51 ]
    Мій батьку...
    Мій батьку, друже мій далекий,
    в незвіданих світах...
    Чи бачиш зблизька лет лелеки?
    Чи вже пройшов крізь жах?
    Чи маєш спокій і блаженство?
    Чи добре там тобі?
    Чи вже оплакав світ скажений?
    Чи ще тут у юрбі
    блукаєш — не знаходиш тиші
    утомленій душі?..
    Із-за плеча мого читаєш
    мої вірші?..

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:24 ]
    Останній лист до батька
    В димах густих, убраная монашкою,
    до тебе осінь на могилу забреде,
    останньою іще провіда пташкою,
    а потім далі простором піде,
    залишивши на спомин темні трави
    своїх слідів.
    Лине іржавої отрави
    на хрестики покинутих дідів.
    І заплете у свої коси спокій
    до суму, тиші, безпробудних снів.
    А сосни, виструнчені часом, сонцеокі,
    торкнуться крил і пісень журавлів.
    Ця осінь кладовищенська затишна
    поверх вбрання монашки одягне
    вінок останній: вишукано-пишний...
    Чи кожен серцем цю красу збагне?


    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  42. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:12 ]
    Пам'яті діда


    Розкрита книго скошеного поля,
    пошерхлі сторінки і забуття!
    Як над тобою розчахнулась доля,
    і в зернах згублених зіщулилось життя!
    Повигорала, посіріла нишком.
    Де сила травнем сіяних рядків?
    Злив, бур'янів, знічевленого — з лишком
    серед стерні покошених років.
    Не наступи на колосок згасання —
    в нім жевріє любов і божество...
    Просіється й воно квітневим ранням —
    оптимістичне і живе єство.
    А зараз сторінок не перегорнеш,
    трима стерня колюча фоліант.
    І тиша-пустка туманцем огорне
    набряклий осінню сердечний діамант.
    Ходи! Шукай написане і тлінне.
    До болю ноги впертістю втоми.
    Адже надія все одно полине
    у весну нову крізь стужінь зими.
    Розкрита книго! Виживи, проростай!
    Не бійся бурі, сніговиць і злив.
    Читаю і читати все не доста, —
    тут Вічний Бог свої рядки лишив.



    1992



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  43. Наталія Крісман - [ 2010.02.20 20:16 ]
    ЖУРБА У КОСАХ

    Вдихає літо на повну силу
    Духмяні квіти, цілющі роси...
    Та сумом серце знов оповило,
    Час заплітає журбу у коси.

    Вдихає літо на повні груди
    Безодню неба в зірках печальних.
    Від сну важкого мене розбудить
    Відлуння дзвонів у мить прощальну.

    Вдихає літо мої тривоги
    На повну силу, на повні груди.
    Такі невтішні мої дороги,
    Бо шлях без Тебе веде в нікуди.

    Вдихає літо мою зневіру
    І почування непроминущі.
    Моя печаль не знає міри,
    Бо… я люблю Тебе ще дужче !


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  44. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:02 ]
    Ось вересень притишився...
    Ось вересень притишився, присів
    край двору на старенькому ослоні.
    Зажмурився від власної краси,
    позначив ясно листя на осонні.
    І задивився у рясний квітник —
    там айстри теплі бджілок колисали.
    Сам у собі сховавсь, принишк...
    Бриля його криси пообвисали.
    Шовково срібляться і солодко тремтять
    тонкі і лоскотливі нитки.
    Вітрам, дощам — іще не час, ще сплять,
    легенькі ще хмаринок свитки.
    Тепло у золото вгорта
    рясний плодами сад. Солодкі
    дзвончасті груші оберта
    вібрація земних мелодій,
    що дотікають — скоро вже
    лише вустам залишать спогад
    незгубних сонячних пожеж...
    У падалиці десь на споді
    чаїться зимовість ночей.
    Роса блакитно-сонно-терпка.
    Чіпляє вересень знічев'я
    "бабине літечко" на терен.
    Прозориться, себе віддавши
    сердечний вересень для всіх.
    Замріявся б отак назавжди,
    аби ж то зміг.

    1999



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:05 ]
    Симфонія дощу
    Симфонія сумного дива.
    Утомлені пюпітри крон.
    Багато днів шовкова злива
    хоронить поцілунки грон
    ще молодого винограду.
    Аж сонце заховала виш
    від серпня дощової влади.
    Ти, серцю, плакати облиш!
    Коли б ти ще натхнення знало,
    якби не задощило світ?
    Так порожньо в душі і мало
    віршів у місяці ясні.
    Веселі візерунки родять
    веселий настрій. А думки
    ідуть із дощових мелодій
    до скрипки одинокої руки.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:13 ]
    вже осінь...
    Вже осінь об'їжджа для себе
    золотогривого коня,
    а вітер запинає небо
    крикливим чорним воронням.
    Десь плине музика і гасить
    туман "за здравіє" свічки.
    Ідуть розлуки передчасні
    в мої роки.
    Стежки траву на себе горнуть.
    Гілки навітрено гудуть.
    На чорні крони круки чорні,
    як кара Божа, упадуть.
    Ще мальви квіточка остання
    Прощально дивиться у сад.
    Але й вона ось-ось розтане.
    Іде зимовий сонцекрад.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:13 ]
    Я увійду
    Я увійду згори у сизий степ,
    притлумлю трави, крилами обдавши.
    І рушу перед себе, як вертеп,
    своє життя, здогадуване завше.
    Там, у степу, вкладу початок-слід
    вертепникам нового спотикання.
    І там, де впаде відчаю болід,
    посаджу перше деревце-вітання
    до втрачених небес. Просторе сну!
    Незвідана матеріє сумніву!
    До істини ходою розітну
    тебе вже вкотре, як оралом — ниву.
    І поки звикну до земних трудів,
    боюсь забуду, з чим на степ прадавній
    зійшла в початку світу... Лише спів
    опалих зір той задум нагадає.

    1999


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:07 ]
    Музика
    Музика із тиші йде, із небуття,
    із сплетіння душ, із їх злиття,
    з невимовного, з невидимих широт
    в ієрогліфіку загадкову нот.
    І від звуку починається живе.
    Світ, як марево, крізь музику пливе.
    І запліднюються квіти і сади,
    де лишає музика сліди.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:04 ]
    Пам'яті Михайла Клименка

    Хто пасинкує твій пречистий сад,
    співаче синьоокого Полісся?
    Хто доглядає яблуневих чад,
    бо ти втомився — з вирієм вознісся...
    Хто косить бур'яни, що увійшли
    у сад і п'ють дорогоцінні соки?
    Повторить хто зарайдужне "курли"?
    Не кожен візьме ноту, бо висока.
    Покличу всіх лелек, усіх птахів,
    щоб оживили простір серцеспівом,
    щоб кожен з них прещиро захотів
    збудити сад — і плодовитий, і красивий.


    1996


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:42 ]
    Гей, вересню!
    "Гей, вересню, дорога не близька!.." —
    гукають вересня сини жаркого літа.
    Колесами легенького візка
    торкнулось літо до стежок нагрітих,
    а потім вище — кронами — до хмар —
    і ковзь промінням — в схованку світила,
    де яблук і вишень тримає жар
    старезне сонце, аж йому несила!
    Тримає до наступного тепла.
    А вересень зиркнув з-під капелюха —
    така блакить в той погляд потекла,
    не втримавшись вгорі...
    "Гей, літо, слухай,
    усьому черга! Я ще забарюсь,
    мої останні дні іще далеко!.."
    Каштани і горіхи "лусь" та "лусь"
    об землю — наче обпеклись об деко.
    Цеберко ранок тонким склом прикрив,
    а день те скло злизав, як кіт вершечка.
    Лиш сум лелечий десь заговорив
    під самим Богом довгими вервечками.

    1999


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1330   1331   1332   1333   1334   1335   1336   1337   1338   ...   1799