ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.21 22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал

Леся Горова
2025.10.21 21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Сергій СергійКо
2025.10.21 21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.

Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –

Олена Побийголод
2025.10.21 21:01
Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх

Тетяна Левицька
2025.10.21 19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.

Іван Потьомкін
2025.10.21 11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,

Віктор Кучерук
2025.10.21 06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25

Микола Дудар
2025.10.21 00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!

Олег Герман
2025.10.20 22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні

Борис Костиря
2025.10.20 22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник

Світлана Пирогова
2025.10.20 15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...

Марія Дем'янюк
2025.10.20 11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво

Сергій СергійКо
2025.10.20 11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр

С М
2025.10.20 09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі

Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі

Микола Дудар
2025.10.20 09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…

Віктор Кучерук
2025.10.20 06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.

М Менянин
2025.10.20 01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,

Тетяна Левицька
2025.10.20 01:14
Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 

Павло Сікорський
2025.10.19 22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.

Борис Костиря
2025.10.19 22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,

Іван Потьомкін
2025.10.19 22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?

Ірина Білінська
2025.10.19 20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…

Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,

Віктор Насипаний
2025.10.19 18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.

Микола Дудар
2025.10.19 16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…

Євген Федчук
2025.10.19 15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.

Світлана Пирогова
2025.10.19 14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,

Володимир Мацуцький
2025.10.19 13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.

Леся Горова
2025.10.19 11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля

Сонце Місяць
2025.10.19 10:22
я не в курсі, хто такий насправді юрій гундарєв
(щоби йому казати "ти")

але мене завше бавлять психологічні моменти
& власне, про що йде річ –

особа, котра понтується всяко
("Заслужений журналіст України", етц.)

Тетяна Левицька
2025.10.19 09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо

Сергій СергійКо
2025.10.19 09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.

Віктор Кучерук
2025.10.19 06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.

Микола Дудар
2025.10.19 00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…

Ярослав Чорногуз
2025.10.18 22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --

Борис Костиря
2025.10.18 22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий

Микола Дудар
2025.10.18 21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…

Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:16 ]
    Слоненок
    Моя любовь к тебе сейчас - слоненок,
    Родившийся в Берлине иль Париже
    И топающий ватными ступнями
    По комнатам хозяина зверинца.

    Не предлагай ему французских булок,
    Не предлагай ему кочней капустных -
    Он может съесть лишь дольку мандарина,
    Кусочек сахару или конфету.

    Не плачь, о нежная, что в тесной клетке
    Он сделается посмеяньем черни,
    Чтоб в нос ему пускали дым сигары
    Приказчики под хохот мидинеток.

    Не думай, милая, что день настанет,
    Когда, взбесившись, разорвет он цепи
    И побежит по улицам, и будет,
    Как автобус, давить людей вопящих.

    Нет, пусть тебе приснится он под утро
    В парче и меди, в страусовых перьях,
    Как тот, Великолепный, что когда-то
    Нес к трепетному Риму Ганнибала.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (1)


  2. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:59 ]
    ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА
    Законная жена
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде ласточкины гнезда.
    От начала мира уважает
    Мандарин законную супругу.

    Наложница
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде гусь большой и жирный.
    Если нет детей у мандарина,
    Мандарин наложницу заводит.

    Служанка
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде разное варенье.
    Для чего вы обе мандарину,
    Каждый вечер новую он хочет.

    Мандарин
    Больше нет вина в глубокой чашке,
    И на блюде только красный перец.
    Замолчите, глупые болтушки,
    И не смейтесь над несчастным старцем.

    До 1918


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (2)


  3. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:37 ]
    КОНИ ПРИВЕРЕДЛИВЫЕ
    Вдоль обрыва, по-над пропастью, по самому краю
    Я коней своих нагайкою стегаю, - погоняю, -
    Что-то воздуху мне мало, ветер пью, туман глотаю,
    Чую, с гибельным восторгом - пропадаю, пропадаю!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Вы тугую не слушайте плеть!
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить не успел, мне допеть не успеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Сгину я, меня пушинкой ураган сметет с ладони,
    И в санях меня галопом повлекут по снегу утром.
    Вы на шаг неторопливый перейдите, мои кони!
    Хоть немного, но продлите путь к последнему приюту!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Не указчики вам кнут и плеть.
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить я не смог, мне допеть не успеть.

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
    Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
    Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
    Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

    Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее!
    Умоляю вас вскачь не лететь!
    Но что-то кони мне достались привередливые,
    Коль дожить не успел, так хотя бы допеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть мгновенье еще постою на краю!...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  4. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:21 ]
    Банька
    Протопи ты мне баньку, хозяюшка,
    Раскалю я себя, распалю,
    На полоке, у самого краюшка,
    Я сомненья в себе истреблю.

    Разомлею я до неприличности,
    Ковш холодный - и все позади.
    И наколка времен культа личности
    Засинеет на левой груди.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Сколько веры и лесу повалено,
    Сколь изведано горя и трасс,
    А на левой груди - профиль Сталина,
    А на правой - Маринка анфас.

    Эх, за веру мою беззаветную
    Сколько лет отдыхал я в раю!
    Променял я на жизнь беспросветную
    Несусветную глупость мою.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Вспоминаю, как утречком раненько
    Брату крикнуть успел: "Пособи!"
    И меня два красивых охранника
    Повезли из Сибири в Сибирь.

    А потом на карьере ли, в топи ли,
    Наглотавшись слезы и сырца,
    Ближе к сердцу кололи мы профили
    Чтоб он слышал, как рвутся сердца.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Ох, знобит от рассказа дотошного,
    Пар мне мысли прогнал от ума.
    Из тумана холодного прошлого
    Окунаюсь в горячий туман.

    Застучали мне мысли под темечком,
    Получилось - я зря им клеймен,
    И хлещу я березовым веничком
    По наследию мрачных времен.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    1968


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (2)


  5. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.08 20:20 ]
    ВІЧНІСТЬ
    І
    Нескінчений зимовий вечір
    із похмурим обличчям свідка,
    ох, літа мої молодечі -
    краще поруч була б сусідка.

    Підливаю у кухоль чаю,
    скоса пресу дивлюся - гидко!
    Може віршика про "кохаю"
    написати вам, серцеїдко?

    Вечір цим не пройняти - темінь,
    бродить страхом у жбані маски.
    Я вглядаюсь у далеч: вилинь
    осяйний силует любаски.

    Тільки місяця чахлі груди.
    Хмари, наче сліди затяжки.
    О красуня з вінцем облуди,
    не діждуся від тебе ласки.

    Не здобуду кохання - стану
    чорним вмістом лякати риму.
    О сусідко!… Медузо… З п'яну
    зупинився я тут на зиму…

    ІІ
    Зупинились ми тут на зиму,
    хтось повідав - "казкова суша",
    та в лиху, вочевидь, годину
    ми послухали злого мужа.

    Гарний берег, округ діброви,
    б'ють джерела, вода цілюща,
    ми й забули про настанови,
    не розвідали, що за пуща.

    Повернули до сонця днищем
    биті бурями бистрі чайки,
    запалили багаття, й ті ще
    урочисті вдягли китайки.

    Певно нас вколисали хвилі,
    зворухобила твердь – бо красні
    вийшли з лісу красуні: зрілі,
    вбрані легко, жаданням ясні.

    Що ми з ними не виробляли!..
    Дні, як стріли, влітали в ночі, -
    що, поцілені, не минали,
    багряніли в небеснім клоччі…

    І помітили якось - гарно,
    з кожним разом спокусниць більше!
    що кохались колись попарно,
    нині ж так, аби вдвох, все рідше.

    І хтось мовив: по наші душі
    прилітає ночами Молох,
    та за радощі невмирущі
    хіба бити годиться сполох?..

    Отруїли серця нам чари.
    І пропали би ми навіки.
    Але раптом зійшлися хмари
    і полилися з неба ріки.

    Пригадали тоді про чайки.
    Оглянулись. Прийшли до тями -
    здичавілі, з одежі - крайки,
    поруч жодної відьми (дами).

    На світанку пішли до лісу
    і готові на все - карати,
    мстити, душу закласти бісу,
    а спричинення розгадати.

    І блукали недовго - гори
    перед нами відкрились, наче
    огнеликі скрижалі Тори,
    наче зори воскреслих значень.

    Все відкрилося, і забракло
    нам водночас повітря й сили,
    а прислужники - рай і пекло -
    розпечатували могили…

    Мало хто повернув додому,
    відшукавши своє склепіння,
    здивувавшись хіба що тому,
    скільки нас тут од сотворіння…

    ІІІ
    О сусідко моя, між нами
    відстань рівна любистку тіла,
    що, змагаючись із віками,
    на своєму стоїть - хотіла!

    О сусідко, відчуй, як множить
    пульс напруження молодечі
    і відносить, кудись відносить
    крові поклик зимовий вечір.


    2005


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (4)


  6. Йосиф Бродський - [ 2005.12.08 18:56 ]
    Дидона и Эней
    Великий человек смотрел в окно,
    а для нее весь мир кончался краем
    его широкой, греческой туники,
    обильем складок походившей на
    остановившееся море.
    Он же
    смотрел в окно, и взгляд его сейчас
    был так далек от этих мест, что губы
    застыли, точно раковина, где
    таится гул, и горизонт в бокале
    был неподвижен.
    А ее любовь
    была лишь рыбой -- может и способной
    пуститься в море вслед за кораблем
    и, рассекая волны гибким телом,
    возможно, обогнать его... но он --
    он мысленно уже ступил на сушу.
    И море обернулось морем слЈз.
    Но, как известно, именно в минуту
    отчаянья и начинает дуть
    попутный ветер. И великий муж
    покинул Карфаген.
    Она стояла
    перед костром, который разожгли
    под городской стеной ее солдаты,
    и видела, как в мареве костра,
    дрожавшем между пламенем и дымом,
    беззвучно рассыпался Карфаген

    задолго до пророчества Катона.

    1969


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Оригінальні тексти"


  7. Йосиф Бродський - [ 2005.12.07 19:13 ]
    ПРЕДСТАВЛЕНИЕ (Михаилу Николаеву)
    Председатель Совнаркома, Наркомпроса, Мининдела!
    Эта местность мне знакома, как окраина Китая!
    Эта личность мне знакома! Знак допроса вместо тела.
    Многоточие шинели. Вместо мозга -- запятая.
    Вместо горла -- темный вечер. Вместо буркал -- знак деленья.
    Вот и вышел человечек, представитель населенья.

    Вот и вышел гражданин,
    достающий из штанин.

    "А почем та радиола?"
    "Кто такой Савонарола?"
    "Вероятно, сокращенье".
    "Где сортир, прошу прощенья?"

    Входит Пушкин в летном шлеме, в тонких пальцах -- папироса.
    В чистом поле мчится скорый с одиноким пассажиром.
    И нарезанные косо, как полтавская, колеса
    с выковыренным под Гдовом пальцем стрелочника жиром
    оживляют скатерть снега, полустанки и развилки
    обдавая содержимым опрокинутой бутылки.

    Прячась в логово свое
    волки воют "ё-моё".

    "Жизнь -- она как лотерея".
    "Вышла замуж за еврея".
    "Довели страну до ручки".
    "Дай червонец до получки".

    Входит Гоголь в бескозырке, рядом с ним -- меццо-сопрано.
    В продуктовом -- кот наплакал; бродят крысы, бакалея.
    Пряча твердый рог в каракуль, некто в брюках из барана
    превращается в тирана на трибуне мавзолея.
    Говорят лихие люди, что внутри, разочарован
    под конец, как фиш на блюде, труп лежит нафарширован.

    Хорошо, утратив речь,
    встать с винтовкой гроб стеречь.

    "Не смотри в глаза мне, дева:
    все равно пойдешь налево".
    "У попа была собака".
    "Оба умерли от рака".

    Входит Лев Толстой в пижаме, всюду -- Ясная Поляна.
    (Бродят парубки с ножами, пахнет шипром с комсомолом.)
    Он -- предшественник Тарзана: самописка -- как лиана,
    взад-вперед летают ядра над французским частоколом.
    Се -- великий сын России, хоть и правящего класса!
    Муж, чьи правнуки босые тоже редко видят мясо.

    Чудо-юдо: нежный граф
    превратился в книжный шкаф!

    "Приучил ее к минету".
    "Что за шум, а драки нету?"
    "Крыл последними словами".
    "Кто последний? Я за вами".

    Входит пара Александров под конвоем Николаши.
    Говорят "Какая лажа" или "Сладкое повидло".
    По Европе бродят нары в тщетных поисках параши,
    натыкаясь повсеместно на застенчивое быдло.
    Размышляя о причале, по волнам плывет "Аврора",
    чтобы выпалить в начале непрерывного террора.

    Ой ты, участь корабля:
    скажешь "пли!" -- ответят "бля!"

    "Сочетался с нею браком".
    "Все равно поставлю раком".
    "Эх, Цусима-Хиросима!
    Жить совсем невыносимо".

    Входят Герцен с Огаревым, воробьи щебечут в рощах.
    Что звучит в момент обхвата как наречие чужбины.
    Лучший вид на этот город -- если сесть в бомбардировщик.
    Глянь -- набрякшие, как вата из нескромныя ложбины,
    размножаясь без резона, тучи льнут к архитектуре.
    Кремль маячит, точно зона; говорят, в миниатюре.

    Ветер свищет. Выпь кричит.
    Дятел ворону стучит.

    "Говорят, открылся Пленум".
    "Врезал ей меж глаз поленом".
    "Над арабской мирной хатой
    гордо реет жид пархатый".

    Входит Сталин с Джугашвили, между ними вышла ссора.
    Быстро целятся друг в друга, нажимают на собачку,
    и дымящаяся трубка... Так, по мысли режиссера,
    и погиб Отец Народов, в день выкуривавший пачку.
    И стоят хребты Кавказа как в почетном карауле.
    Из коричневого глаза бьет ключом Напареули.

    Друг-кунак вонзает клык
    в недоеденный шашлык.

    "Ты смотрел Дерсу Узала?"
    "Я тебе не всё сказала".
    "Раз чучмек, то верит в Будду".
    "Сукой будешь?" "Сукой буду".

    Входит с криком Заграница, с запрещенным полушарьем
    и с торчащим из кармана горизонтом, что опошлен.
    Обзывает Ермолая Фредериком или Шарлем,
    придирается к закону, кипятится из-за пошлин,
    восклицая: "Как живете!" И смущают глянцем плоти
    Рафаэль с Буонаротти -- ни черта на обороте.

    Пролетарии всех стран
    Маршируют в ресторан.

    "В этих шкарах ты как янки".
    "Я сломал ее по пьянке".
    "Был всю жизнь простым рабочим".
    "Между прочим, все мы дрочим".

    Входят Мысли о Грядущем, в гимнастерках цвета хаки.
    Вносят атомную бомбу с баллистическим снарядом.
    Они пляшут и танцуют: "Мы вояки-забияки!
    Русский с немцем лягут рядом; например, под Сталинградом".
    И, как вдовые Матрёны, глухо воют циклотроны.
    В Министерстве Обороны громко каркают вороны.

    Входишь в спальню -- вот те на:
    на подушке -- ордена.

    "Где яйцо, там -- сковородка".
    "Говорят, что скоро водка
    снова будет по рублю".
    "Мам, я папу не люблю".

    Входит некто православный, говорит: "Теперь я -- главный.
    У меня в душе Жар-птица и тоска по государю.
    Скоро Игорь воротится насладиться Ярославной.
    Дайте мне перекреститься, а не то -- в лицо ударю.
    Хуже порчи и лишая -- мыслей западных зараза.
    Пой, гармошка, заглушая саксофон -- исчадье джаза".

    И лобзают образа
    с плачем жертвы обреза...

    "Мне -- бифштекс по-режиссерски".
    "Бурлаки в Североморске
    тянут крейсер бечевой,
    исхудав от лучевой".

    Входят Мысли о Минувшем, все одеты как попало,
    с предпочтеньем к чернобурым. На классической латыни
    и вполголоса по-русски произносят: "Всё пропало,
    а) фокстрот под абажуром, черно-белые святыни;
    б) икра, севрюга, жито; в) красавицыны бели.
    Но -- не хватит алфавита. И младенец в колыбели,

    слыша "баюшки-баю",
    отвечает: "мать твою!" ".

    "Влез рукой в шахну, знакомясь".
    "Подмахну -- и в Сочи". "Помесь
    лейкоцита с антрацитом
    называется Коцитом".

    Входят строем пионеры, кто -- с моделью из фанеры,
    кто -- с написанным вручную содержательным доносом.
    С того света, как химеры, палачи-пенсионеры
    одобрительно кивают им, задорным и курносым,
    что врубают "Русский бальный" и вбегают в избу к тяте
    выгнать тятю из двуспальной, где их сделали, кровати.

    Что попишешь? Молодежь.
    Не задушишь, не убьешь.

    "Харкнул в суп, чтоб скрыть досаду".
    "Я с ним рядом срать не сяду".
    "А моя, как та мадонна,
    не желает без гондона".

    Входит Лебедь с Отраженьем в круглом зеркале, в котором
    взвод берёз идет вприсядку, первой скрипке корча рожи.
    Пылкий мэтр с воображеньем, распаленным гренадером,
    только робкого десятку, рвет когтями бархат ложи.
    Дождь идет. Собака лает. Свесясь с печки, дрянь косая
    с голым задом донимает инвалида, гвоздь кусая:

    "Инвалид, а инвалид.
    У меня внутри болит".

    "Ляжем в гроб, хоть час не пробил!"
    "Это -- сука или кобель?"
    "Склока следствия с причиной
    прекращается с кончиной".

    Входит Мусор с криком: "Хватит!" Прокурор скулу квадратит.
    Дверь в пещеру гражданина не нуждается в "сезаме".
    То ли правнук, то ли прадед в рудных недрах тачку катит,
    обливаясь щедрым недрам в масть кристальными слезами.
    И за смертною чертою, лунным блеском залитою,
    челюсть с фиксой золотою блещет вечной мерзлотою.

    Знать, надолго хватит жил
    тех, кто головы сложил.

    "Хата есть, да лень тащиться".
    "Я не блядь, а крановщица".
    "Жизнь возникла как привычка
    раньше куры и яичка".

    Мы заполнили всю сцену! Остается влезть на стену!
    Взвиться соколом под купол! Сократиться в аскарида!
    Либо всем, включая кукол, языком взбивая пену,
    хором вдруг совокупиться, чтобы вывести гибрида.
    Бо, пространство экономя, как отлиться в форму массе,
    кроме кладбища и кроме черной очереди к кассе?

    Эх, даешь простор степной
    без реакции цепной!

    "Дайте срок без приговора!"
    "Кто кричит: "Держите вора!"?"
    "Рисовала член в тетради".
    "Отпустите, Христа ради".

    Входит Вечер в Настоящем, дом у чорта на куличках.
    Скатерть спорит с занавеской в смысле внешнего убранства.
    Исключив сердцебиенье -- этот лепет я в кавычках -
    ощущенье, будто вычтен Лобачевский из пространства.
    Ропот листьев цвета денег, комариный ровный зуммер.
    Глаз не в силах увеличить шесть-на-девять тех, кто умер,

    кто пророс густой травой.
    Впрочем, это не впервой.

    "От любви бывают дети.
    Ты теперь один на свете.
    Помнишь песню, что, бывало,
    я в потемках напевала?

    Это -- кошка, это -- мышка.
    Это -- лагерь, это -- вышка.
    Это -- время тихой сапой
    убивает маму с папой".

    1986


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6) | "Творчість в оригіналі"


  8. Йосиф Бродський - [ 2005.12.06 17:04 ]
    ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin
    Канал, в котором утопили Розу
    Л., как погашенную папиросу,
    практически почти зарос.
    С тех пор осыпалось так много роз,
    что нелегко ошеломить туриста.
    Стена -- бетонная предтеча Кристо --
    бежит из города к теленку и корове
    через поля отмытой цвета крови;
    дымит сигарой предприятье.
    И чужестранец задирает платье
    туземной женщине -- не как Завоеватель,
    а как придирчивый ваятель,
    готовящийся обнажить
    ту статую, которой дольше жить,
    чем отражению в канале,
    в котором Розу доканали.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  9. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:27 ]
    В ОЖИДАНИИ ВАРВАРОВ
    – Чего мы ждем, собравшись здесь на площади?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    – Почто бездействует Сенат? Почто сенаторы
    сидят, не заняты законодательством?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    К чему теперь Сенат с его законами?
    Вот варвары придут и издадут законы.
    – Зачем так рано Император поднялся?
    Зачем уселся он у городских ворот на троне
    при всех регалиях и в золотой короне?
    – Сегодня в город прибывают варвары,
    и Император ждет их предводителя,
    чтоб свиток поднести ему пергаментный,
    в котором загодя начертаны
    торжественные звания и титулы.
    – Почто с ним оба консула и преторы
    с утра в расшитых серебром багряных тогах?
    Зачем на них браслеты с аметистами,
    сверкающие перстни с изумрудами?
    Зачем в руках их жезлы, что украшены
    серебряной и золотой чеканкой?
    – Затем, что варвары сегодня ожидаются,
    а драгоценности пленяют варваров.
    – Почто нигде не видно наших риторов,
    обычного не слышно красноречия?
    – Затем, что варвары должны прибыть сегодня,
    а красноречье утомляет варваров.
    – Чем объяснить внезапное смятение
    и лиц растерянность? И то, что улицы
    и площади внезапно обезлюдели,
    что населенье по домам попряталось?
    – Тем, что смеркается уже, а варвары
    не прибыли. И что с границы вестники
    сообщают: больше нет на свете варваров.
    – Но как нам быть, как жить теперь без варваров?
    Они казались нам подобьем выхода.

    1904


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  10. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:30 ]
    БОГ ПОКИДАЕТ АНТОНИЯ
    Когда ты слышишь внезапно, в полночь,
    незримой процессии пенье, звуки
    мерно позвякивающих цимбал,
    не сетуй на кончившееся везенье,
    на то, что прахом пошли все труды, все планы,
    все упования. Не оплакивай их впустую,
    но мужественно выговори "прощай"
    твоей уходящей Александрии.
    Главное – не пытайся себя обмануть, не думай,
    что это был морок, причуды слуха,
    что тебе померещилось: не унижай себя.
    Но твердо и мужественно – как пристало
    тому, кому был дарован судьбой этот дивный город, –
    шагни к распахнутому окну
    и вслушайся – пусть с затаенным страхом,
    но без слез, без внутреннего содроганья, –
    вслушайся в твою последнюю радость: в пенье
    странной незримой процессии, в звон цимбал
    и простись с навсегда от тебя уходящей Александрией.

    1911

    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "ПЕРЕВОДЫ Г. ШМАКОВА (под редакцией И. Бродского)"


  11. Йосиф Бродський - [ 2005.11.26 13:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКИЙ РОМАНС
                      Евгению Рейну,
                      с любовью
    Плывет в тоске необьяснимой
    среди кирпичного надсада
    ночной кораблик негасимый
    из Александровского сада,
    ночной фонарик нелюдимый,
    на розу желтую похожий,
    над головой своих любимых,
    у ног прохожих.

    Плывет в тоске необьяснимой
    пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
    В ночной столице фотоснимок
    печально сделал иностранец,
    и выезжает на Ордынку
    такси с больными седоками,
    и мертвецы стоят в обнимку
    с особняками.

    Плывет в тоске необьяснимой
    певец печальный по столице,
    стоит у лавки керосинной
    печальный дворник круглолицый,
    спешит по улице невзрачной
    любовник старый и красивый.
    Полночный поезд новобрачный
    плывет в тоске необьяснимой.

    Плывет во мгле замоскворецкой
    пловец в несчастие случайный,
    блуждает выговор еврейский
    на желтой лестнице печальной,
    и от любви до невеселья
    под Новый год, под воскресенье,
    плывет красотка записная,
    своей тоски не обьясняя.

    Плывет в глазах холодный вечер,
    дрожат снежинки на вагоне,
    морозный ветер, бледный ветер
    обтянет красные ладони,
    и льется мед огней вечерних
    и пахнет сладкою халвою,
    ночной пирог несет сочельник
    над головою.

    Твой Новый год по темно-синей
    волне средь моря городского
    плывет в тоске необьяснимой,
    как будто жизнь начнется снова,
    как будто будет свет и слава,
    удачный день и вдоволь хлеба,
    как будто жизнь качнется вправо,
    качнувшись влево.

    28 декабря 1961


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  12. Володимир Ляшкевич - [ 2005.11.19 14:06 ]
    Листи з майбутнього
    **
    Усе ще дихаю повітрям
    таким розрідженим без тебе,
    що сподівання відлетіти
    кудись у вирій - нездійсненне.

    І скаменілим чудно нетрям.
    Їм розпачу не зрозуміти:
    - Тримайся далі од печалі,
    раз випало у нетрях жити.

    **
    Чому б не жити, хай і в нетрях,
    де замість річки - русло пляшки,
    а замість птаства - гу́ки вулиць,
    і як тварини різні люди.

    Чого б не жити? - ритму потяг,
    як протяг од яйця до вилиць,
    товче у камені доріжки
    уподобань чудної моди.

    **
    Зачарувань непевний вибір
    жадає відгомону мозку,
    а цей, останній, у гаданні,
    коли у серці втихне буря.

    І сильно вабить роту отвір,
    куди і лізуть лапи хтиві,
    і дами запихають ніжку,
    аби ввійти могла і куля.

    **
    Дощі, які гасили спеку,
    скоріше оживили плями
    на збанкрутілій штукатурці,
    набряклій під віконним оком.

    І на забутій парасольці,
    і в пам'яті - волога жінки,
    що в юному своєму віці
    вима́рює сади над бруком.

    **
    І дні украй одноманітні.
    Усі події вже позаду.
    Я упокорено звикаю
    виймати із кишені роки

    і віддавати, - припадаю
    до самогубства листопаду,
    до павутини у повітрі,
    і пахощу "духовні кроки".

    **
    Багаті парості живого,
    реконструйовані в металі
    із листям, цвітом і плодами,
    крадуть у в'язня ступінь втрати.

    Так і ростуть собі, з нічого,
    місця позбавлення неволі
    твоїх красот, які місцями
    найлегше, видно, й забувати.

    **
    І, зрештою, незрозуміло,
    куди прийшов, оскільки рухи
    мої останнім часом тільки
    одноосібні мандри думки,

    у дзеркалі знайоме тіло,
    але чиє - гадати ліньки,
    примарне, як і всі потуги
    тілесні звести порахунки.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (3)


  13. Юрій Липа - [ 2005.11.19 12:58 ]
    * * *
    Ввійди до церкви. Ріжноколірово
    Горять серця довкола, плинуть гимни в світлі.
    Стань - наче в райдузі, і жди, мов наречений,
    Котра хвилина - брама.
    А, пізнавши, - йди
    В відчиненість Відвічного й Нового.
    То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий.



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  14. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
    * * *
    Людська душа, як дерево гіллясте,
    як дерево гіллясте при дорозі.
    І з вихором дорожнім прилітають
    і осідають біси на деревах.

    В гущавині привітній і зеленій
    побачиш - блисне з ізмарагду око
    або, обважене надміром бісів,
    і жовкне, й гнеться дерево додолу.

    Ідеш задуманий в алеї душ людських
    і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
    бо ж то так рідко струнчиться і квітне
    душа, як дерево, очищена громами ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""


  15. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:55 ]
    * * *
    ...Ми такі упиті
    Тим, що Вона є знов, -
    Що нам наші забиті
    і наша кров?

    Ми такі всі повні щастя
    У сей великий час,-
    Сподобись, земле, Причастя,
    Сподобись, земле, нас!

    Чорний орел Мазепи
    Покидає сонні Яси -
    Покиньте барви, крепи,
    Золото і всі прикраси!

    Станьте кожен спокоєн
    У лави, що в сяйві мітів:
    Се - Українець-Воїн
    Ворота помітив.

    І в краю, де все клекоче,
    Він побіди сіє,
    Б'ючи межи очі
    Тебе, Росіє!...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"



  16. Сторінки: 1   ...   164   165   166   167   168