Дощ кийсь... без смаку.
А я то думав!..
Ждав-де іншого знаку,
Вночі у холодні вікна дмухав —

Бачив вії — хрестився!
Думав, то нелюдськії очі,
Думав, то місяць за обрій вкотився —
І стали темнішими ночі...

Бач! Я не можу прямо в очі —
Брудними руками скорити хвилі,
Дістати скрижалі зіниць пророчих!
Бо лячно втопитись в твоєму тілі...

Ха! То втопитися можна завжди!
Хочеш зі сповіді? Хочеш вночі?!
Будеш чекати — твоєї башти
Сáмі дістануть солоні дощі.

13.03.2025

Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Гойдалося плісе ромашкових спідничок.

А ось і став у захисті вербовім,
Води прозорої блищало плесо вранці,
Лиш дикі гуси ґелґотіли щось казкове,
З "Івасика- Телесика", мабуть, послАнці.

І світ здавався добрим і цнотливим,
Така краса у душах тихо проростала.
Міцніли з кожним роком юні крила.
На жаль, дитинства мого казка нетривала.

Дрібненький дощ стрічає мило.
Дитинства двір. Верба похила.
Немає люду, діток, шуму.
Лиш тиха радість. Трохи суму.

Я виріс тут, і дяка Богу.
Не раз в світи шукав дорогу.
На зустріч знову йду з тобою,
Мій древній двір, де все з любов’ю.

А день, мов сивий дід на лаві.
Каштани рідні кучеряві.
А я іду до мами в гості,
Де липи ждуть старі, як осінь…

14.03.2025

Чи її мати,
чи її мати?

2025

Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
Стоїть незмінно на розпутті Путін.
В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
Ладен би невгамовний мачо
Лізти туди хоча б і рачки,
Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
«Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
За тиждень приневолю всю Європу!
Америку умить зітру на порох –
Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
Вороном кряче Муамар Кадаффі:
«Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»

Ой, заплакала Хмаринка
Дощиком рясним,
Сердився на неї й гримав
Буркотливий Грім.

Ніжно Сонечко всміхнулось
І не стало сліз.
Виріс в Небі понад Лугом
Веселковий Міст.

2015 р.

Похоронили Василя.
З душі ніяк не сходить туга.
У лоно бережно земля
Ввібрала урну з прахом друга.
Неспішно й сумно погребли,
І дружно впали у нестяму,
Бо світ утратив ясний лик,
Бо жаль живий ввійшов у пам’ять…
14.03.25

 
то який костюм дівча вбере
до всіх вечірок завтра
вже ношену сукню кимось десь
до всіх вечірок завтра
 
та вдіяти що як от майже тут
північний темний час
в неділю плаче сирота
сама в кімнаті знов
 
то який костюм дівча вбере
до всіх вечірок завтра
атлас & шовк учорашніх невдах
до всіх вечірок завтра
 
вже від понеділка в дранті котре
четвер їй був придбав
в неділю плаче сирота
сама в кімнаті знов
 
то який костюм дівча вбере
до всіх вечірок завтра
бо четвергівка сирота
її не жаль нікому
 
побляклий саван з інших невдах
вбрання з лахміть шовкових
в міру тій що плаче знай
по всіх вечірках завтра
 
 
 
 
 
 
 
 

Трамп і Путін в один голос взялись вимагати,
Що Зеленського потрібно з посади знімати.
Мовляв, строки вже минули, вибори потрібні,
Щоб до влади в Україні прийшли люди «гідні».
Ті, що зможуть домовлятись, здатні поступитись,
Бо інакше з москалями нам не замиритись.
Мовляв, президент Зеленський – перешкода миру…
А я згадав історію забуту допіру.
Вже розказував, здається про Мюнхенську змову,
Коли Гітлер землі чеські захопив без крові.
Про ту змову говорити не буду багато.
Хотілося б дещо інше тепер пригадати.
Був у чехів президентом тоді Едвард Бенеш.
І розумний, й дальновидний. В ті часи скажені,
Був блискучим дипломатом, вмів маневрувати,
Вмів про народ і державу свою власну дбати.
Тож держава була сильна, гарне військо мала.
Жодна б армія, напевно, її не здолала.
Але… Гітлер був підступний, союзники кволі.
Їм було зовсім начхати на Чехії долю.
Гітлер прагнув підім’яти Чехію під себе.
А для цього президента поміняти треба.
Бо з Бенешем не зговориш, не піде на зраду.
Треба вибрати такого, що згодиться радо.
Європейські «миротворці», що війни боялись
Та Гітлера замирити скоріше старались,
Теж на Бенеша косились та зняти бажали,
Щоб нічого «врятувати мир» не заважало.
При такому потуранні Гітлеру вдалося
Все зробити - що Бенешу піти довелося.
Перш за все, рішив він чехів у кільце узяти.
Щоб укріплення могутні їм не проривати,
Які чехи збудували вздовж всього кордону
З німцями, щоб зупинити військові колони,
Як здумають наступати. Взявся він мутити
Австрію, щоб забажала до Рейху вступити.
І австрійські «патріоти» проголосували,
Тож Австрію по аншлюсу швидко приєднали.
А чехи тут на кордоні укріплень не мали,
Бо нападу з цього боку вони не чекали.
Далі Гітлер заходився німців бунтувати,
Що століттями між чехів могли проживати.
Жили вони у Судетах, в прикордонних зонах.
Під нацистським керівництвом створили загони,
Отримали купу зброї й узялись за справи:
Стали вони зсередини колотить державу.
Владі чеській удалося той бунт подолати,
Та Гітлер на всю Європу узявся волати,
Про геноцид, мовляв, німців чехи убивають.
Він за бідних і нещасних заступитись має.
А Бенеш його не слуха, уперся проклятий,
Не бажає, бач, Судети Гітлеру віддати.
Тут примчали «миротворці» до Мюнхена, сіли
Із Гітлером, Муссоліні й «проблему» рішили.
В чехів ні одні, ні другі згоди не питали
І пів Чехії раденько Гітлеру віддали.
Із укріпленнями, звісно. Що чехам робити?
Бо ж тепер із усіх бо́ків держава відкрита.
Ота зрада на Бенеша подіяла сильно.
Зрозумів він, що вже далі чинити не вільний.
Вже державу він не в змозі буде врятувати.
Довелося президентський пост йому лишати.
Тут же вибори провели і обрали Гаху –
Політичного такого чеського невдаху.
Він не мав ні сили волі, ні, видно, бажання.
І Чехія доживала дні свої останні.
Коли Гітлер ультиматум перед ним поставив,
Що той має здати німцям власную державу.
Той не надто й опирався, мусив підписати,
Щоби Чехії німецьким стать протекторатом.
Німці його на посаді за те залишали,
Хоча, звісно у державі самі керували.
Він був лиш маріонетка… А нам що робити?
Чи так само, як і чехи маєм поступити?
Ворогів послухать й «друзів» - вибори провести.
Україну на тарілці Путіну піднести?

                        І
Щезають в позолоті ореолу
за обріями синіми птахи
ключами, замикаючи по колу
поза війною найдені шляхи...
по добрій волі, та у час лихий
пора й мені по азимуту цьому
податися із вирію додому
як води ручаями до калюж
на фініші сезонного польоту
іще живою птахою супроти
коловороту віртуальних душ,
що осягають неземні висоти.

                        ІІ
Ідуть літа і тягнуться роки
і днями, і ночами у розстрочку
за течією вічної ріки
із пункту А і до тієї точки,
де й досі на дубовому місточку
зійшлися всі дороги і стежки.
Туди і я весною повертаю
як ті птахи у сизій далині,
що долітають у височині
до отчого омріяного краю,
де ближчає душі до того раю,
якого не найду на чужині,
яку уже до вирію лишаю.

                        ІІІ
Усе минає, та не все мине
у павутинні витканої долі...
не упаду я воїном у полі,
та лихо все одно не омине
у лабіринті житія... одначе,
яке болото я ще не побачу,
які людці не вилають мене
за рідну мову, за колючу вдачу,
за те, що не терновий мій вінець,
хоча і чую, – ой, терпи, козаче!
І нині уривається терпець,
коли почую, вибачте, собачу
устами малороса і побачу,
який їм уготовано кінець.
Зелена тля готує їх до здачі,
хоча лунає в кожній передачі, –
рашизму – ні! Та гасло – не указ
і воювати нікому за нас...
..................................................
що орками посіяне зимою,
ще зійде українською весною
як має бути і було не раз.

03.2025

Пророк чи блазень для еліти –
Хто є митець у світі цім?
Чи рознесуся, наче грім,
Чи вічно цацкою марніти?

Хто є митець у світі цім:
Йому саджати перші квіти
Чи барський розважати дім,
Втамовувать роти неситі;
Всесвітнім бути чи пустим?

А як збунтую гордовито,
Чи рознесуся, наче грім,
Миттєвим вибухом страшним,
Чи відречуться власні діти?

Ким був Творець, коли сердито
Ктувім послав і Невіїм –
Чи Він був чесним і відкритим,
Чи на потіху був таким?
Пророк чи блазень для еліти –
Хто є митець у світі цім?

Скажи, чекаю на одвіти:
Чи рознесуся, наче грім,
Чи вічно цацкою марніти?

– Мій друже, годі буть сумним!
Питання темрявою вкрите,
І гірко думати над ним.
Та що й кому я розповім?
Чи не однаково в цім світі –
Пророк чи блазень для еліти?

Важка, згорьована дорога...
Та не здається Україна!
За нами буде Перемога!

Брудний сусід, свиня двонога
Зігнути хоче нам коліна.
Важка, згорьована дорога...

Але загнеться біля рога
Підступний, підлий ворожина.
За нами буде Перемога!

Ти - не знедолена небога,
А горда й праведна країна!
Важка, згорьована дорога...

Четвертий рік молю я Бога!
Це мій народ! Моя родина!
За нами буде Перемога!

Замовкне назавжди тривога,
Коли настане світла днина.
Важка, згорьована дорога...
За нами буде Перемога!

Є берізонька у лісі,
Вербонька біля ставочка,
По коліна в воді вільха
Та калинонька в садочку.

А сережки у берізки
Та у вільхи зелененькі,
У калиноньки ж намисто
Теж чудове червоненьке.

У воді чистій вербичка
Кучері свої купає,
Гребінцем зеленим вітер
Розчісує й заплітає.

Всі вони, немов дівчата,
Котрі вродою своєю
Завжди люблять милуватись,
Наче з казки справжні феї.

2025 р.

(Історія, що трапилася з комедіографом
Василем Капністом за царювання Павла I)

Із Юлія Кіма

Капніст пієсу я́кось раз
черкнув, на сміх Мольєру,
втомивсь і спить... А в цей же час
цар-батечко – не спить!
Він до театру ніччю вдерсь:
«Показуйте прем’єру!»
Який вкусив монарха ґедзь –
історія мовчить.

Акторів зве антрепренер,
проклявши твір Капніста.
Порожні ложі і партер,
на ярусах – пітьма.
Рвучи́ сердито обшлаги,
умощується в крісло
кирпатий цар, а навкруги –
фельд’єгерів юрма́...

Ось відіграли перший акт.
Величність супить бро́ви.
Актори, попри переляк,
ідуть на сцену знов...
Монарх, піднявши грізний перст,
фельд’єгерю щось мовив;
фельд’єгер браво гаркнув: «Єсть!» –
і швидко десь пішов.

В обіймах сну Василь Капніст
метався на перині, –
мав сон його дошкульний зміст,
депресією тхнув:
що ліз він буцім на Парнас –
і майже при вершині
Моль’єр йому по спині – хрясь!
І в Лету геть зіпхнув...

А це його за спину тряс
фельд’єгер із наказом:
«Писаку взяти – і нараз
заслати на Урал!
І щоб надалі він не смів,
удавшись віршомазом,
писати в’їдливих вірші́в,
як підлий ліберал!»

Й не встиг сказати щось Василь
(для друзів – просто Вася),
як потягнули без зусиль
у сани – і на тракт.
І повезли його трусцем,
й він сам зі стра́ху трясся;
а перед критиком-царем
вже третій грали акт.

Досаду цар відчув таку,
що стриматись несила!..
Фельд’єгер: «Єсть!» – і у Торжку
зупинений Капніст.
Новий доставлено наказ:
«Нікчемного зоїла
заку́ти в ланцюги нараз, –
а щоб хулу не ніс!»

«Та я ж не ніс! – скричав піїт,
трагічно звівши брови. –
Порок я витягнув на світ
в традиціях мистецтв!
Але ж його я викривав,
чому мене в закови?
А в п’ятій дії – покарав,
за що ж мене в Ілецьк?..»

Коваль, похмільний з іменин,
ковав його ледачо;
і враз – фельд’єгер ще один
до них летить учвал!
Капніст, повірте, не хотів,
але зомлів неначе
під гнітом сильних почуттів
російський Ювенал...

Очуняв трохи згодом він,
продер свої очиці;
мабуть, задовгий перегін,
бо зморений конвой...
«Там що́ за місто? Оренбург?» –
питає у візниці.
«Та ні, це місто Петербург», –
відповідає той.

«Як Петербург?» – шепнув Капніст,
ковтаючи оскому.
«Та тут іщѐ прислали вість,
не чули ви, мабу́ть:
наказано вертати вас,
не барячи́сь, додому,
а вам – дедалі на Парнас
второвувати путь!»

Так, вгамувався царський гнів
уже в четвертім акті,
де змій пороку помарнів,
знайшовсь йому угав!
«Прийнятна фабула оця!» –
цар мовив, і в антракті
вернути автора-митця
фельд’єгеря послав...

Все ближче, ближче Петербург.
Вже п’ятий акт на сцені.
Цар крикнув: «Геній драматург!
Фельд’єгерю, бігом!..»
І от – Капніста встріли вже
гвардійці здоровенні
й везуть, як був, у негліже,
в Зимовий на прийом.

Василь Васильович Капніст
стоїть у Білій залі;
несуть піднос йому під ніс:
глек пива та тарань...
«У, шалапуте! – цар сказав,
вдостоївши медалі. –
Навіщо ти мені завдав
таких переживань!..»

    Ось які були пригоди
    за відсутності свободи!

(2025)

Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
Словом бажане буде і вірою,
бо полине молитвою щирою.

Смуток може тут бути завадою
і не стане мовчання відрадою,
гони геть дух печалі та відчаю,
бо не дійде молитва, засвідчую.

Щирим серцем звертайся молитвою
безсумнівно, з надією світлою:
хто радіючи так це чинитиме,
щастя матиме – з Богом бо житиме.

12.03.2025р.

Я поворушитися боюся,
Щоб не налякати мимоволі
Вдосвіта свою сонливу музу,
Що зорею спить на видноколі.
Яв її слугує якнайкраще
Для приходу вогника натхнення, –
Щоб побачив у словесних хащах
Слово найдорожче, сокровенне…
11.03.25

Життя немов кардіограма,
У ньому все в одне злилось:
Комедія,фарс і драма,
Фарбами емоцій розтеклось,
Любов,боротьба,максимальна відвертість,
Дружня підтримка і власна упертість,
Максималізм і безкомпромісність,
Витримка і екзамен на міцність,
Я молекула світла,небезпечний реактор,
Промінь сонця і хмара дощу,
Мчу безупину,сміюсь досхочу,
Цукор малини і гіркота полину,
Коктейлем гремучим в мені прокиплять,
Імпульси совісті дружньо не сплять,
Знаю,попереду довга дорога,
Через терни пройду до зірок,
Вітром перелечу я пороги,
Зроблю в майбутнє окрилений крок,
Так,я не казка з хепіендом,
І обличчя не з яскравим брендом,
Я в вирі мрії,ясності й думок,
Розсію посмішкою злого пекла смог,
Блискучим світлом світ наповню,
І радість з щастям в нього привнесу!

Діон Трефович ©

Подивися, Тарасе, на тих москалів,
Що зробили вони з України.
Самозваних братів, що страшніші чортів,
Дикунів без чеснот і родини.

Нахапали земель без ума і пуття,
Розпаскудились в чванстві й підлоті.
Та нехай би своє пропивали життя
В євразійсько-сибірськім болоті.

Але ж ні - подавай їм Європу і світ
Їм замало землі за Уралом
Несходимих лісів, непролазних боліт,
Де Вкраїни синів мордували.

Захлинетеся кров’ю на нашій землі,
Трупом ляжете в нашому полі.
Оберегом постане від зайд-москалів
України і слава і воля.

Я входжу і виходжу з тебе.
Ти поводишся палко,
повсюди спека.
Залишається часточка,
в тобі та в мені.
Лишається дріб'язок,
якась іскра у вені.

Стегна напружені -
едемські хиткі опори.
Я в тебе засуджений,
загублений у бурхливому морі.
Не спиняйся, не стримуйся,
не вимикай мотори.
Виймаю і закладаю
основу твоєї любові.

Ці вигини та западини
вібрують від непокори.
Моя ти остання надія,
мої перші не здолані гори.
Ми дійдемо до краю, до істини
і назвемо її весною.
Розтули всі свої улоговини,
я наповнюю їх собою.

Ти не хочеш, не можеш повірити,
що це сталося саме з тобою.
Ти не втратиш, у собі втримаєш
всі ємності з живильною росою.
Розірвуся, зречуся, вибухну
Зорю тебе, знедолю.
Я змушу тебе повірити,
обставинам непереборного болю.
А ти, змусиш мене загинути,
втомитися й скласти зброю.

Працівники районів електричних мереж
Крадуть електроенергію
Власники автомийок крадуть воду
Навіть, якщо це мийка самообслуговування
Особливо, якщо це мийка самообслуговування
Будівельники часто не носять касок
Економлять цемент їх бригадири й прораби
Їдять згорівший хліб пекарі
Дитячим письменникам сняться кошмари
Заправники смалять сигарети
Це бачать пожежники й просять закурити
Або припинити та трохи соляри налити

Добре знають злодіїв мусора.
Їхніх жінок, дітей та коханок
А ті, зі свого боку, невибагливо й чемно
Вітають їх з професійним святом
Рубають м'ясо м'ясники,
Рубають з вечора й спозаранку
Готують салати їхні жінки
Квасоля, картопля і горілки склянку

Борються з неуками вчителі
Боротьба ця зовсім не рівна
Хто від кого перейняв звички дурні
Лаятись у пів голоса і мислити дрібно
Архітектори інколи бджолярі
Художники метуть вулицю гідно
Прогрес рухаються у бік ШІ
Мистецтво тут більше не потрібно

Зброєю масового знищення володіє ідіот
Його обирає великий мудрий народ
Правда розмінна - виверни, використай, викинь на смітник
Бери сокиру і йди рубай ліс, якщо ти лісник
Купи продай і знову купи, якщо комерсант
Бреши виборцям якщо ти президент і депутат
І бреши особливо цинічно - якщо кандидат

 
самотній у хмарах синіх
та й на гагачім пуху
 
йипі! мене не зриш
дивлюся сам
 
верхи у росистій млі
на єдинорогові
 
шкода мене не чуєш
слухаю сам
 
як жовтець горне світло сниш
на кульбабовім пуху
 
та як тебе торкнутись
зміг би врапт
 
скрик через зірковий світ
в телефонну подорож
 
ей оу ми йдемо –
вгору згори
 
самотній у хмарах синіх
та й на гагачім пуху
 
йипі! мене не зриш
дивлюся сам
 
 
 
 
 
 
 
 

Угу! Ага! Без палиці – нудьга!
Сюди, моя родино волохата!
Чужу печеру хочу я зайняти
Та вкрасти шмат смачного пирога.

Потрапила в капкан моя нога,
Коли я йшов трощити вашу хату.
Угу! Ага! Без палиці – нудьга!
Сюди, моя родино волохата!

Тепер каліка немічний кульга,
В дірках сорочка. Сам же й винуватий!
Та пихи в мене досі ще багато!
Я бубоню, зігнувшись, мов дуга:
"Угу! Ага! Без палиці - нудьга!"

Весна ламає панцир криги.
Сочиться сонячне уміння.
Як скучили примерзлі рими
за новизною воскресіння,
що кличе, як трембіти голос
у час фальшивих оболонок
виборювати власну долю,
розбити мороку долоні.
Щоби не зміг сплітати лихо
ні словом, дією, ні страхом,
щоби на млин не воду лити,
а ворогів вести до краху.

Гуртуймося, друзі, єднаймося всі українці,
Бо тільки так переможемо ми ворогів,
Ми - сила разом, безпомічні як поодинці,
Про це пам"ятаймо, щоби ніхто не посмів

Нас, українців ніколи-ніколи здолати,
Зламать нашу волю і дух український також.
Нас не підкорити, коли ми всі будем єднатись,
Бо непереможний і вільний та гордий вкраїнський народ.

2025 р.

Бува, дражливі, як мана,
Або напрочуд доброзичні, –
Напівзабуті імена
І ледве пам’ятні обличчя.
Думки не здатен увільнить
Від яв, на жаль, уже прожитих, –
Я намагаюсь кожну мить
Життя старанно відтворити.
Мабуть, картає каяття
За грішні вчинки та провини
Отак, що все своє життя
Я пам'ять мучити повинен.
Радію згадкам і журюсь
Од з’яви прикрості та болю
За всім, що мариться чомусь,
Чого не буде вже ніколи…
10.03.25

Закінчив Господь, нарешті цей наш світ творити.
Наче, все зробив, як треба – і землі, і води.
І рослини, і тварини. Тож придратись годі.
Але ж треба було якось світ перехрестити.
А як? То Господь не знає. Думає сердитий.
Аж Петро святий явився та й в нього питає:
- Що ти, Господи, задумавсь? Чи проблеми маєш?
- Треба б світ перехрестити! А як то зробити?
Подумав Петро та й каже: - Я, Господи, знаю!
- Ну, як знаєш, то й берися! – Господь отвічає.
Отож, Петро з підземелля чорта викликає,
Пита хитро: - Які думки мучають, терзають?
А чорт на те: - Та ж самому важко за все братись.
А помічників у мене нема ні одного.
І просити про те, звісно, не можу у Бога.
Каже Петро: - А я в тому можу постаратись.
Та вода для того треба. Тут її немає.
Коли б ти мене скоріше до води доправив,
То я би доволі швидко рішив твою справу.
- Так чого ж? Сідай скоріше! Я вже прокатаю.
А земля тоді ще вкупі у морі лежала,
Не було материків ще, світ ще не ділився.
Тож святий Петро на чорта скоріше усівся
І вони до краю світу чимскоріш помчали.
А Петро добряче мізки чорту заморочив
Так, що той поперед себе нічого не бачить.
По горах і по долинах, як коняка скаче.
Поскоріш до океану дістатися хоче.
Доїхали на край світу, Петро йому каже:
- А води то тут немає! Вона з того боку!
Чорт тоді надій і сили був ще повний поки.
- Що ж, поїхали на той бік. Дорогу покажеш.
Мчали, мчали, доки землю всю не подолали.
Дістались другого краю. А Петро і мовить:
- Вибачай, але води тут не знайшлося знову.
Бачу, що оно десь справа вона заблищала.
Чорту нічого робити, тож Петра цурпелить
На собі до того краю. Уже біжить, хека.
Дісталися, вже край світу зовсім недалеко.
Аж тут Петро розвертає й знов чортові ве́лить:
- Нема й тут води та бачу он із того боку.
Давай прямо чимскоріше он до того краю.
Там вже точно вода буде! Я напевно знаю!.
Чорт поплентав вже сердитий й втомлений нівроку.
Дісталися кінця світу. Світ перехрестили.
Хоч міг Петро одурити чорта та, одначе,
Дав же йому своє слово – тож виконуй, значить!
Каже чорту, як на берег на морський ступили:
- Треба вранці у суботу біля води стати,
Намочи у воді лапи й бризкай позад себе.
Ото скільки буде бризків від того у тебе,
Стільки чортів собі в поміч ти і будеш мати.
Чорт одразу й заходився чортяків плодити.
І, чим далі, тим їх більше робиться на світі.
Не схотів Петро, бач тоді чорта одурити.
А нам з нечистю тією доводиться жити.

Вечірнє місто, туман і тиша.
Горять вогні, мов бліді зірки.
Його скелети землею вкриті,
Там щось своє заховав і ти.

Всі таємниці й старі легенди
Порожніх вулиць, холодних стін
Навряд згадаєш і недаремно,
Бо сам забути це все хотів.

Та в цьому місті серед туману
Ще так багато бродячих душ,
Що погубили свої бажання
Й безсило в небо прокльони шлють.

Не сам ти в натовпі поміж тіней.
Хоча б від себе вже не біжи!
Туман розвіється, просвітліє...
Там відшукаєш свої сліди.



09.03.2025

Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»

Як ушкварю танго з дамою у каптурі,
Що має десять десь тенет у рукаві.
Буду її крутити, наче матрос швабру,
Щоб навіть її до білого бліде лице загналося у Барву.

Ідемо ми, Тарасе, до тебе за словом, за духом.
Щоб торкатися віршів не тільки очима - душею,
Повсякчас мерехтіння минати облудно дешеве.
Пильно слухати світ, уявляти, як ти його слухав.

Мова-зброя твоя хай додасть нам палкої наснаги.
Бо забули себе. У чужі подавались околи
Та шукали достатку. А неміч свою побороли?
Вгамували до волі тобою оспівану спрагу?

То ж у тебе, Тарасе, черпаємо силу і нині.
Ти із кручі дніпровської чуєш війни канонаду.
То ми стали до бою за волю, за землю, за правду.
Довго сліпли та глухли.
І платимо борг Україні.

Тарас - не на полицях,
що покриті пилом,
він - не минулий,
а теперішній час:
розкинув руки,
мов потужні крила,
і закриває нас.

2025 рік

Як мені знайти слово,
Щоб воно, наче пісня
Повна тільки любові,
Поєднало нас різних?
Де воно очевидне,
Заповітне, бажане, -
Щоб для всіх не огидне
І довіку в пошані?
Щоб у кожній хатині
Милозвучно звучало, -
Змалку знаю єдине -
Україна... - Чи мало?..
09.03.25

Не всім про квіточки писати!
Комусь - про вечори самотні...
Немає щирості в плакатах!

Ніхто у тім не винуватий,
Що вчора краще, ніж сьогодні.
Не всім про квіточки писати!

Я не вимірюю в каратах
Своє минуле безтурботне.
Немає щирості в плакатах!

Нема сестри, немає брата,
З ким розділити мить скорботну.
Не всім про квіточки писати!

З брехливих гасел кострубатих
Почнеться темний шлях в безодню.
Немає щирості в плакатах!

Кудись іде весна строката,
Комусь несе свій зошит нотний.
Не всім про квіточки писати!
Немає щирості в плакатах!

Лишив лиш вражИна Іллю* без перста,
як в Києві Лавра лишилась Хреста.
В війні цій за Церкву таке неспроста -
проваллями стануть вражИни міста!

* Преподобний Ілля Муромець, також відомий як святий Ілля Муромець Києво-Печерський. У Ближніх (Антонієвих) печерах Київської лаври у крипті навпроти підземної церкви Введення Богородиці до храму (ХІ ст.) спочивають нетлінні мощі знаменитого билинного богатиря Іллі Муромця, день пам'яті якого відзначають 19 грудня.

08.03.2025р.

1.
Складаймо до молитви руки,
Попросимо очищення душі
У того, хто ішов на муки
За ветхий світ в якому не грішив.

Приспів:
До причастя до святого
Ми ідемо перший раз.
Світлий крок веде до Бога,
Він вітає нині нас.

2.
У сповіді душа світліє,
Гартується в молитві серця бій.
Приймімо таїнство - посієм
любов, надію, віру у собі.

Приспів.

Із Юлія Кіма

Гнат Петрович обідав опівдні,
і не знав, у полоні їдла́,
що буквально в кварталі сусіднім
Ганна Ванна постійно жила.

Гнат Петрович любив хризантеми,
до дантиста ходив на прийом;
Ганна Ванна писала поеми
спеціальним гусиним пером.

Гнат Петрович придбав собі кішку;
Ганну Ванну – спинила ціна.
Гнат Петрович плішивий був трішки;
Ганна Ванна – як мак чарівна.

І погодьтесь: це геть негуманно,
що в обіймах такого буття
Гнат Петрович та Ганна Іванна
поодинці жили все життя!

(2025)

 
У зажурі без просвіту, врапт
Очі ти стули свої
Або коли плітки підносять
Як-от факт
Не зважай, але омрій
Армонíю, місто межи хмар
Армонíю, місто межи хмар
 
Як захочеш змарнувати час
Це безпечно, йди на зліт
Як захочеш звідкись зникнути
Йди на зліт о так, омрій
Армонíю, місто межи хмар
Армонíю, місто межи хмар
 
Скло небес & моря твердь
І кожен трохи шкереберть
 
Армонíя, місто межи хмар
Армонíя, місто межи хмар
 
 
 
 
 
 
 
 

Ти народила.
                     І захистила.
Справжнім бути
                         навчила теж ти…
Подарувала
                    потужні крила
і наказала:
                   лети!

Ти народила.
І поховала
того,
хто нас захистив…
Тож недаремно
ти наказала:
лети!

2025 рік

Щось ясніє й меркне згодом,
Як зірниця в небесах, –
Не міняється, мов мода,
Лиш уроджена краса.
Тож соромитись не треба
Компліментів без кінця, –
Всіх приваблюють до себе
Риси гарного лиця.
Вистигає звабним плодом,
У веселості й журбі, –
Мила зору пишна врода,
Подарована тобі.
Ти, любов моя безкрая,
Неподільна, чарівна,
Мов світанок розсвітаєш
І квітуєш, як весна.
08.03.25

Ангели чують наші думки,
Наші турботи і наші бажання,
Ангели чують наші думки,
І посилають нам віру й кохання,
Ангели бачать неспокій душі,
І закривають крилом від нещастя,
Доленосні моменти настільки крихкі,
Їх зберегти можуть серця старання,
Ангели знають про наше життя,
Світло дарують,наснагу,підтримку,
І у сяйві мирського буття,
Лишають всередині теплий відбиток!

Діон Трефович ©

Страх уже перед словом,
Перед дзвоном меча,
Перед світом бузковим
Там, де вічний причал.

Перед чистим сумлінням
Ніби первісний сніг,
Перед цнотою ліній,
Перед сяєвом ніг.

Перед вічним прийдешнім,
Перед оком німим.
Так до краю дійдеш ти,
У собі пілігрим.

9 січня 2022

Ми вистоїм, і не зламають волю
І мову не під силу їм заборонить.
Тримаємо ще здавна роду міцно нить,
Даємо відсіч ворогу, сваволі.

Не придавить стражденний люд до долу,
Хоч запускає нечисть тисячі ракет,
Ми вистоїм, і не зламають волю.
Для ворогів знайдуться сили і багнет.

Не нарікаємо на важкість долі,
Лиш за загиблими героями журба.
Триває досі наша спільна боротьба
За рідну Україну. Ми не кволі.
Ми вистоїм, і не зламають волю.

Фенікси відроджуються з попелу,
а людина — з болю і сльози.
Білий ангел рани позаштопує,
чорний — кине страх на терези.

Доки світ, керований безликими,
потопає стрімко у крові -
безневинні падають Великими
і навік лишаються живі.

Поки небо і гуде, і хмуриться,
точаться за спинами ножі —
замовкають гомінливі вулиці,
близяться вогневі рубежі...

Але, навіть з паленими крилами,
із золи піднявшись вище хмар,
фенікси — розжареними стрілами
упадуть суворішою з кар.


07.03.2025

А знаєш, чому я не скнію,
коли давить в горлі пекельно
і доля останню надію
під ноги кидає щоденно?

Що статися має, те буде —
спіткнешся на рівній дорозі.
Запалить Бог зірочку в грудні,
а може у липні небозі.

Збагнула, що задуми Бога
молитвою не подолати.
Сльотаву образу знемоги,
лишила на закутку хати.

Бо смерті немає у неба —
безодні парцеля — химерна.
Всихають озими і терна,
щоб переродитися в зернях.

Душа відлетить і тяжіння
не втримає силою птаху!
Був час позбирати каміння,
є мить, щоб воскреснути з праху!

6.03.2025р.

Поруйновані оселі
І розорені лани, –
В Україні чвари й нелад
Через полум’я війни.
Від ненависті скипає
Кров у тілі козака, –
Зустрічає підлу зграю
Він зі зброєю в руках.
Божевільні лиходії,
Споконвіку жадні й злі, –
Розповзлися, наче змії,
По скривавленій землі.
Україну боронити
Тре йому не на словах, –
Косить гадину, як жито
В ріднім полі у жнива.
Всі почують і побачать
Сміх та славу навкруги,
Бо козацьку горду вдачу
Не зламають вороги.
07.03.25

Про Карпа Перебийноса одні зло говорять.
Кажуть, краще б не пускали нездару на море.
Через нього скільки люду згинуло в поході.
Другі кажуть: бруд на нього уже лити годі.
Був він славним полковником, не раз в морі бився.
І похід отой невдалий не так закінчився,
Як то недруги говорять. Ті хвалять. Ті лають.
А більшість про Карпа того нічого й не знають.
То й не дивно, бо про нього мало що відомо.
Але ж хочеться дізнатись трохи й більше. Тому
Розповім. А чи то правда, чи вигадки, може.
Вірити чи ні, то хай вже обирає кожен.
Отож, якось хан із Криму вдерся на Поділля,
Попалили села, люду захопили силу.
Із добром та із ясиром до Криму погнали,
А козаки перейняти орду не встигали.
Отож, гетьман рішив «чайки» на море послати,
Щоб хоч з Криму невільників тих повизволяти.
Три тисячі козаченьків у ті «чайки» сіли
І ті стрімко вниз до моря Дніпром полетіли.
На чолі того походу гетьман і поставив
Був Карпа Перебийноса, що знав морську справу.
Бо не раз ходив походом до турків чи Криму,
Знав, як саме поступати у морі із ними.
Тож спустились до лиману, ночі дочекались
І мимо того Очакова у море прорвались.
За задумом полковника, треба було скоро,
Поки не продали іще той ясир за море,
Перекрити порти кримські, галери стрічати,
На наявність християн в них всі перевіряти.
Почали ще від Козлова – перший на дорозі.
Варта гарнізон не встигла піднять по тривозі,
Як «чайки» уже пристали та «шерстить» взялися.
А татари з переляку у степ подалися.
Далі дійшли до Судаку, Кафу погромили.
І повсюди невільників багатьох звільнили.
І такого вже нагнали на Крим увесь страху,
Що татари аж у горах молились Аллаху.
Та бігом просили поміч турецького флоту.
А козаки вже під Керчю взялись за роботу.
А тим часом зі Стамбулу та ще й із Азову
Навідався флот турецький – галери здорові.
Сонечко у небі встало, осява протоку,
А турки ідуть з одного і з другого боку.
Що проти такої сили «чайки» можуть мати?
Та ще й вдень? У них на кожній по боках гармати.
І не по одній – десятки. Як бахнуть всі разом,
То і половину «чайок» потоплять одразу.
Утікати від них дарма, піднімуть вітрила,
То доженуть дуже скоро козаків безсилих
Та і з гармат розстріляють. Щоб порятуватись,
Велить отаман із флотом турецьким змішатись.
Налягли на весла хлопці, «чайки» полетіли.
Турки лише одну-двоє вцілити зуміли.
Швидкохідні, в’юнкі «чайки» між галер метались,
А турки з гармат стріляти і не намагались,
Щоб у своїх не поцілить. Коли і стріляли,
То над «чайками» низькими ядра пролітали.
А козаки з фальконетів по галерах били,
Жодне ядро не пропало – мимо не летіло.
Цілий день отак метались, море гуркотіло.
Поки, врешті ніч настала й тиша наступила.
Козаки тоді зібрались та й в море чкурнули.
Доки турки зрозуміли, їх уже й не було.
Без втрат, звісно, не минулось. Турки так палили,
Що кілька козацьких «чайок» таки потопили.
Кількадесят запорожців у полон узяли.
Кого виловили в морі, того й пов’язали.
Поміж них і Богуславця – писаря із Січі.
Уже місяць хижим оком зазирає в вічі,
Як турки прийшли до тями та угомонились.
Уклалися спочивати, бо за день втомились.
А частина флоту зразу ж подалась на захід,
Щоб козакам перекрити повз Очаків шляху.
Та у тиші світанковій «чайки» знов з’явились.
Туркам тоді ще, напевно, сни солодкі снились.
Налетіли на них «чайки», хутко погромили.
Кілька галер й галеотів у морі спалили.
Визволили усіх бранців, що на суднах були,
А тоді уже на захід, на Крим повернули.
Пройшлися по узбережжю, татар розігнали.
Багатьох людей з полону тоді позвільняли.
А на рейді при Козлові і тих турок стріли,
Які шлях перепинити їм на Січ хотіли.
Погромили і військові, й торгові судна.
А на суднах тих турецьких рабів було людно.
Усіх вони позвільняли. Між них відшукався
Й писар Іван Богуславець, що в полон попався.
На радощах у Козлові козаки зостались.
Непогано їм в татарськім місті спочивалось.
Навіть, встигли одружити писаря Івана,
«Висватали» йому дочку якогось там хана.
Забрали усіх невільників – було ж їх багато
Та і стали преспокійно на Січ повертати…
Чи то правда, чи неправда – того я не знаю.
Але у житті, говорять й не таке буває.

https://www.facebook.com/share/v/19mmDWnV9f/

https://www.facebook.com/sashkosirko/posts/pfbid0bVVFRnrmg8UK5qvNRVPNUSE9ubqNHoMek1X268oWKkSgLzkGHBR5HrU6RPJYkwNMl?__cft__[0]=AZVZCoQGQLVLaRQSKFx8gncXwulvfwR0qnt05szSYXxn62QQcxIVeoCnZFiIzp-RskJFEImc1iHIJ518cNP73Nh7cuRHBH6-nlZZa5BQSs7IAEvgGc_r2T1O7Dk1J25ookIbEGOtCVGU3nfWYA1ejULEd9UdppHv1qPNNVAINyIpwIxTid5HzZuk9N-XBcCcuxU&__tn__=-UK-R

***
А на люстерко нічого пеняти,
коли воно показує, чиї
це дипломати
виграють дебати,
плюючи у зображення свої.

***
А пагорби Америки купує
московія у братії бариг,
але воює...
і радіє всує,
що шимпанзе горилу переміг.

***
А поки-що нікого не лякає,
що надра продає не капітал,
а розпіздяї
однієї зграї,
яка пиляє гроші і метал.

***
А глядачі, не лякані війною
і нині на екрані, і давно...
і за ціною
як її герої
ще можуть «постояти»... у кіно.

***
А чужина не радує ніде
нікого, поки є примати...
пуйло бліде й
чудовище руде –
авторитети шостої палати.

***
А на рисунку контурної мапи
історія заретушує слід,
як хижа мавпа
з головою трампа
то збуджує, то усипляє світ.

Антитеза
А поколінню юному повільно,
якщо не дійде нині, то дійде́
яке майбутнє нації гряде
у тому водевілі
божевілля,
куди її безуміє веде.

03.2025

Гірка непомірно скорбота
На душу незрушно лягла, -
Освячена кров'ю і потом,
Здригається й стогне земля.
Терпіння втрачаю спрокволу,
Бо бачу щодня, як на злість,
Зґвалтоване танками поле,
Обпатраний мінами ліс.
Болять незагоєні рани,
Та вдача вже кличе на бій,
Раз спокій ніяк не настане
В стражденній країні моїй.
Число сподівань не обмежив,
Бо смерть заохочує жить,
Хоч всюди палають пожежі
Й дими затемняють блакить.
06.03.25