Схуд і змарнів Лот...
Очі - два провалля чорні.
Жахались доньки і зникали,
Щоб батько чогось не ненаврочив.
«Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
І, може, випросить прощення в Бога».
По дорозі добирав слова,
Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
Та лиш почав оповідать, як той сказав:
«Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
«Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
«Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
Це посохи, які лишили посланці од Бога.
Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
Щодня водою тільки з Йордану.
І якщо приймуться і стануть деревами,
То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
«Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
Облиш її. Не стануть деревами посохи.
Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
І вмить забудеш, що ти грішник...»
«Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
А посохи зазеленіли . Підросли
І стали кедром, кипарисом і сосною.
А як минуло сорок літ, сплелись в стовбур один,
Такий що охопить його було не в змозі.
Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

P.S.
Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.

Квіти самотності
Вирощую на кам’яних плитах –
Уламках гранітних,
Що колись були монументом
Мрії.
Сині квіти пустельника –
Такі, як шматочки Неба,
Такі, як зіниці Кроноса,
Наче цятки волових очок
У траві-мураві забуття
В якій загубили слова
Люди човнів і тенет:
Люди пустелі моря:
Мовчазні наче слід
На вогкім кротовинні,
Люди, які зробили собі з водоростей
Подушки.

Подвір’я життя прожитого марно
Чіпляється наче мушля жадібна
М’якуна безокого і слизького
До тіней димарів.
Там згоріло все справжнє.
В пічках будинків
Де ніхто давно не живе.
Не пихкає люльками,
Не читає апокрифи,
Не говорить абсурд
І не дихає пилом планети.

Козлоногий флейтист
Якось сказав мені
В тіні крислатого дубу,
Що я марно живу тут.
Дарма.
Краще грати на скрипці…
Чи на кіфарі…
Чи майструвати іграшки
Для кошенят.

Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Ні, ми просто були у Життя на службі.
Боїмося не смерті.
Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
І лишилося тільки до молитви скласти руки...
Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
Мовби брав на поруки.
Боїмося не смерті,
А форми відходу з життя.
Якби можна, поминувши хвороби й борги,
Залишить лаконічне:
«Подавсь в інші сфери...»
І без сліз, без прощань
Просто вийти з життя
Крізь зачинені наніч двері.

Найтемніший час буття: на межі:
Між епохами листя і снігу: темрява.
Між світами тіні і плоті: спалах зірок.
Я запалюю вогнище – горобини.
На горі, де колись росло дерево – ясен –
Дерево палімпсестових мрій
Літописів болісних абатства Келлс.
Ніч на Самайн – сопілка малює стежу:
Піснями бруслини черленої та отруйної –
Ядучої, наче втрачені дні дощів.
По тріщинах черепа оленя ірландського
Читаю майбутнє – відкрите, як плями на Місяці –
Розчахнуті
У безодню часів залізних коваля Гоббана –
Віків ножів, мечів та іржі кораблів.
Книга тріщин на черепі в ніч на Самайн
Читаю написане – Хтось Невідомий
Надсилає нам знаки літопису Вічності.
Танцюйте, співайте, вожді призабутих кланів,
Завжди між вогнів, між язиками полум’я
В пошуках чистоти, Істини слів заборонених,
Діти квітучого вересу – діти осені кельтів.
Ідіть між вогнів…

Коли день полиновий, а ніч совина
Глипає Місяцем-лупалом у безсоння твоє,
І дихаєш запахом жовтого листя кленів,
Коли відчуваєш горобиновий смак світанку
На вустах, що звикли казати: «Прощай!»
Щогодини, коли блюз ностальгії
В кожній калині звучить,
Тоді
Забуваєш про спокій
І свої одкровення, що луною над Стіксом,
Чи то річкою мідною, де човен самотній
(А ти ж був рибалкою, перевізнику мій,
Колись, в часи мальованих глечиків)
Забуваєш про сон, про візерунок опалого листя
І звіряєш осінньому птаху – сірому,
Наче твої сліди на піску в сутінках,
Наче тінь на болотах реліктових
Наче спогади, де завжди бракло барв.
Коли вітер мовчить, коли осінь стулила уста,
Дослухаюсь до тиші, хочу почути «кру» -
Крик прощальний. Та чую лише
Помах крил. Металевого журавля.
І шепочеш йому сокровенне. Таємне.
Твоє.
Сховане в глибині
Душі-криниці.

коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору
бачиш як марево хмари затуляє від тебе неба
і ти стоїш така світла і чекаєш
коли врешті промінь розітне цей набряк на тілі гори
і як тільки це відбувається
в контражурі стаєш темною плямою

коли дивишся на ріку
пам’ять повертає хвилі течії
і прибиває їх до найсокровенніших берегів
дивуєшся і така спокуса пірнути

коли дивишся в середину себе
свідоме веде тебе лабіринтами сутності
де на шляху безсвідоме підступно розкладає пастки

коли дивишся в дзеркало
знаєш напевне що ці різних двоє практично
не мають шанс стати одним цілим

коли думаєш про все це і ще багато про що
розумієш
для чого єси
Ти Господи

Минуле – це книга.
Я це зрозумів дощавої ночі
Коли гортав свої млисті спогади,
Розуміючи, що нічого не забувається.
Минуле – це книга з шкіряною обкладинкою
На якій нічого не писано,
Тільки прикрашено рубінами, смарагдами
Та шматочками срібла
(Бо ніч – навіть там – на обкладинці).
Теперішнє – це кавалок світла,
Що вдирається в око голкою,
Що малює на стіні черепа
Фрески – вохряні. Про Істину.
Про людину зі свічкою.
А майбутнє – це форма пітьми,
Чорна ластівка, що відлетіла в Африку,
Гніздо якої порожнє:
Ніч там знаходить затишок,
Коли кладе правицю
На рамена цієї жебрачки
Войовник-вершник Сонце.
Майбутнє – страшна чорнота,
Де око відпочиває
І не боїться посліпнути
І стати (як все колись)
Нічим.
Бо Ніщо
Воно тут, воно поруч,
Не тільки в майбутньому.

Море має на диво колючі очі,
Море не дивиться – глипає
В зіниці кожної хмари-черепа
Висмоктуючи з неї вологу,
Жадібно забираючи те,
Що колись дарувало.
Тільки море
Своїми очима-водяниками
Здатне сміливо дивитися
В обличчя одвічного Неба –
Злого свідка наших нещасть,
Мовчазного пророка,
Що знає майбутнє
Всіх і кожного –
Навіть чорних каменів
З яких єретик-невдаха
Мурує собі вічне ложе.
Тільки море ніколи не плаче
Коли читає по зорях
Прийдешні дні і години.
Тільки в зіниці моря
Небо інколи зазирає
Щоб милуватися трішки собою
(Небо трохи Нарцис –
Щоп’ятниці, але не скорботної).
Море відчуває себе колискою:
Кров солона в кожному з нас
Відлунює шаленому буревію.
Море відчуває себе могилою:
Ковтає кожного неприкаяного
Мандрівця солоного вітру,
Що напинає вітрило
І кидає землю гостинну,
Ловить лускатих мовчальників,
Шукає щось там за обрієм
І знаходить собі спокій
В глибинах.

Море,
Яке існує тільки в минулому
Таласса солона,
Що вирує у моїй свідомості
А ще в сумній казці,
Яку розповів сліпий лірник.
Море темних часів
Посріблене вітрилами аргонавтів
Тонкого прозорого льону –
Безпритульних прочан –
Шукачів металу сонця,
Всюди чужих, навіть на Острові Мрій.
Після мідних мечів,
Після бронзи ножів,
Що барвились вохрою,
Люди країни скель, що тратили твердь
Під сандалями і босими п’ятками-бджолами
Жадають срібного дня:
Поцятково:
Шматочками хмар, що впали в море,
Шматочками піни – Афродіти колиски.
Вони лишень зрозуміли,
Що вітрила – це теж хмари,
Що життя – це вітер випадку,
Лишень стрибнули з одного моря до іншого,
З берегів рибалок долі
До земель негостинних овечих і сопілкових,
Як зуби дракона лускатого
Проросли із землі війною. Страшною.
А потім –
З металом сонячним
Тікати у світ білих скель –
Посріблених світлом
І подихом злого Борея –
Варвара.

А Ясон
Кинув свій срібний перстень
У глибокий колодязь Атени,
Що вирив Кекропс.
Ясон – взутий в одну сандалю
Не знав,
Що епоха сонячних глечиків
Довершилась**.

Примітки:
* - «Над хвилями – срібне вітрило…» (Джованні Донателло) (іт.)
** - Бронзова доба справді давно довершилась – ще три тисячі років тому. Ми живемо в епоху заліза…

Під час молитви якось раббі Леві
Звернувся до Всевишнього:
«Владико всього світу,
Колись ходив Ти із Торою
І намагавсь продать її,
Як яблука збувають торгівці,
Доки не погнили вони.
І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
Ніхто не спокусився.
Тільки ми взяли.
Тому-то складемо угоду:
Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
То, може, поміняємося цим?
І як скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
То ось що одповім Тобі:
«Якби не мали ми гріхів,
То що б робив Ти з милістю Своєю?»
Отож, для обміну такого
Тобі ще слід додать нам:
Життя, Дітей і Їжу».

Хма́ра
Мара́
А́ра
Ра́
А
А
Ра́
А́ра
Мара́
Хма́ра

2021

Моя меланхолія – це листок винограду,
Що червоніє на холодній стіні старого Дубліна,
Стіні, що ховає моє alter ego від мене самого –
Неприкаяного знавця крокодилячих черевиків
І скрипаля холодного осіннього вітру (назавжди).
Моя меланхолія – це жінка вдягнена в чорний плащ,
Що ходить в кам’яний собор Святого Патріка
Лише скорботної п’ятниці – коли небо заплющує очі,
Небо, що нависає над нами як дзвін чавунний,
Що гуде нову пісню про чорну смерть – голосно.
Моя меланхолія – це пісня нічного сірого птаха
І крик над болотом сивої жінки, що почуєш лише раз.
І тільки кулик і чапля всотують звуки його щоранку,
Але бояться переказати людям – мешканцям пагорбів –
Зелених овечих лобів трави і спогадів. І сивого диму.
Моя меланхолія – весталка в білій туніці таляріс,
Що йде бруківкою гонорового мармурового Риму
І несе в очах вогонь – полум’я Вести – дочки Часу
І мислить про квіти кольору неба, що очікують осінь,
Що сумна як забута хатинка, де жила самотою вдова.
Мою меланхолію зустрів я вчора в образі миші
На горищі старого замку відчинивши віконце –
Впустивши промінчик осіннього жовтого Сонця
В темряву.

Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
«Гіркіш страждання – ваговитіш слово»?

Птах не кричить – бо тьма,
Світильник гасне,
В душу як слимак
Вповзають сутінки –
Хай не осінні і нехай густі,
І хай нагадують безодню
Моря,
Де почвари світять
Вогнем холодним.
Йду в пітьму,
Як йдуть у сон,
У сниво черепах,
Де виноград чіпкий, як наглядач
Плантацій бавовняних влітку.
Ego (чи може Едо)
Як перстень срібний
Там, у сховку
У пивниці, що нагадує вертеп
Дочасний.
Якби хоча б промінчик,
Хоча б одну зорю – там, нагорі,
У чорноті. Де око
Шукає марно суть, опори, сенсу,
Мети для мрій.
Я залишив свої старезні черевики
Там – за дверима,
В які давно не стукали.
Ніхто, ніяк.
В скарбничку слів апокрифа
Кидаю замість флоринів
Залізні цвяхи.

(Світлина автора віршів. Написано, коли вересень довершився, а Сонце стало холодним.)

Що робити з оригінальними текстами Біблії, написаними арамейською? Чи можна їх показувати людям? Особливо вірянам?
У синагозі діє правило - Тосефта (додаткове тлумачення): «Той, хто перекладає вірш, як він є - брехун, а той, хто додає,- богохульник».
Складна ситуація. Тому в Талмуді обумовлено, що є старозавітні тексти, по-перше, які можна читати в синагозі арамейською, але перекладати їх не можна в жодному разі, по-друге,- які не можна навіть читати, а про переклад не можна навіть думати (Тосефта до трактату Мегілла 4.31).
Але я не юдей, а українець, всі релігії світу для мене однакові, тому хай назвуть мене брехуном, а таки спробую зробити точний (не приблизний!) переклад однієї цікавої історії з Біблії. І буде що буде.
Сучасна Біблія, яка ходить на руках православних ( і не тільки) містить занадто багато фальсифікацій і перекручених місць. Але переклад 22-го розділу буття - це чистої води блюзнірство і безбожництво. Справа тут не тільки у зґвалтуванні тексту, не в підміні та викиданні окремих слів. Безбожна сама ідея підробки, у результаті якої Бог виявляється спокусником, що за віровченнями і юдеїв, і християн властиво тільки дияволу. Доперекладалися, одним словом.
У першому ж вірші глави синодального перекладу так і написано (22.1): «Бог спокушав Авраама». В англійській Біблії ще крутіше: «God did tempt Abraham”, тобто - спокушав навмисно, бажаючи визначити ступінь слухняності. Оце такий сучасний переклад.
А в оригіналі, арамейською? Такого і в помині немає! Бо там іде мова не про спокусу, а про випробовування. І робить це не Бог –Творець, а конкретна богиня - АЛЄ: ЄАЛЄ УЄАЛЄІМ! Оце так номер! А хто про це знає? Хто читає оригінали? Чоловік 200 на всю планету й усе. А християн та іудеїв на планеті мало не півтора мільярди. Так що донести правду такій численій громаді неможливо апріорі. Наче.
Читаємо далі… і була в ту пору морова пошесть ЄДБРІМ. До речі - і ця подія прихована в сучасній перекладній Біблії.
Слух про людину, яка жертвою гірського барана змогла зупинити чуму, рознісся серед народів, і навіть хеттійці почали трепетно називати Авраама (23.6) - владика – піднесений богами (АДНІ НІША АЛЄІМ). А у самого Авраама з’явилося одне, але не єдине божество (24.7) - “божество небес» (АЛЄІ ЄШМІМ), в якого він, нарешті, увірував.
Авраам прожив після епідемії чуми щасливо ще півстоліття, нажив від останньої своєї дружини Кетури шістьох дітей, мав з десяток онуків. АЛЄІМ (боги) перестали турбувати його, і він, маючи власного АЛЄІ, більше до богів не звертався. А на 176-му році життя помер. Поховали його Ісак та Ісмаїл (останній став прародичем сучасних мусульман).
ІЄУЄ після смерті Авраама взяв на себе піклування про Ісака, хоча благословили його після смерті батька саме боги, усі гуртом - АЛЄІМ.
А Яків, найбільш відомий з онуків Авраама, прийшов до віри в одного бога складним шляхом. Спочатку він обумовлював: Якщо отримаю хліб, одяг і.т.п, то (28.21) «стане Творець у мене замість богів». Отак от. Нікого вам не нагадує такий персонаж, шановні православні?
Він боровся з представником АЛЄІМ (богів) і вистояв (32.26.25). І ІЄУЄ його перейменував: «Ім’я тобі буде на Яків, а Ізраїль (Богоборець), бо ти боровся з богами (ЕМ АЛЄІМ) - і людей долати будеш.
Ізраїль у сутичці постраждав - у нього виявилося пошкоджене стегно і він закульгав. Після боротьби він сказав: «Бачився з богами в лице (РАІ'ТІ АЛЄІМ ПНІМ АЛ-ПНІМ)!».
Згодом, в Ханаані, він купив землю, поставив на ній жертовник і сказав про нього «Богу моєму - Ізраїль». Це християнська версія. А от вам арамейський оригінал: УГ КРА ЛУ АЛ АЛЄІ ІШРАЛ.
Переклад такий: Богу моєму - від борця з іншими богами.
Сьогодні всі монотеїстичні релігії намагаються стерти з власної історії будь-яку згадку про те, що цей світ творили боги, спільно. А потім посварилися, як собаки за кістку. Чому - невідомо. Одного (переможця) - виокремили - інших назвали дияволами, люциперами і таке інше. І зсунули до пекла.
Одне тривожить: нащо я вивчав арамейську мову? Нащо взявся за переклад оригіналів сучасною мовою? Кому він потрібен? Потрібна - віра. Та, яку пропагують сучасні гуру, святі отці, пастирі, рабини, ксьондзи, монахи та монахині, митрополити та патріархи. Мабуть, взявся за цю справу дарма. Тому піду писати вірші про жіночу вроду. І природу, звісно. Ніхто не обуриться, ніхто не прокляне. А тільки скажуть «Дякую!». Згодні?

За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту». І трохи від дяді Саші, звісно.

26.09.2021р.

Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка.
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.

Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспіва над містом свій трудовий псалом,
Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
«Шалом!»

...А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»
...А діти виростуть.
От тільки б якомога довше
Із ними друзями лишатись.
Щоб їхні друзі нашими були.

1 к
Дівиця наша кріпосна,
ще не знала любові.
Вона, нібито свята,
чекала своєї свободи, не любові!
І вільну твою повертаю - дворянкою дівкою бути хочу...
приспів:
кріпосна я твоя кріпосна,
І дай вільну мені,
а мені б від тебе, як від чорта бігти!
Бути не вільною боляче,
А мені так боляче,
Та моя мати вчила: "раз боляче терпи!"
2 к
чули ви? господар наш змінився,
іменні ваші продано. І челядь. З молотка
новий пан до нас вже зявився,
І життя майбутнє не буде так солодка.
кріпосною зі своєю, - творив свавілля...
Та хазяїн колишній так і не надходив.
приспів:
кріпосна я твоя кріпосна,
І дай вільну мені,
а мені б від тебе, як від чорта бігти!
Бути не вільною боляче,
А мені так боляче,
Та моя мати вчила: "раз боляче терпи!"
3 к
Аж раптом на порозі виник пан,
Сувій він простягнув дівчині,
папір білий і бант.
То воля їй дана, як птах,
і на знак вдячності за волю,
дівиця руку віддала
приспів:
кріпосна я твоя кріпосна,
І дай вільну мені,
а мені б від тебе, як від чорта бігти!
Бути не вільною боляче,
А мені так боляче,
Та моя мати вчила: "раз боляче терпи!"
Автор пісні: Наталія
2020

Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,
Не замок камінний, а башту – голкою в хмари,
Напишу на блакитному небі пісню самотніх,
Підберіть до неї мелодію на скрипці кленовій
Королівства зелених каменів Тір Еоган,
Хочу випити солоне холодне вино Лох-Фойл
Бо я теж трохи з клану Мак Лохлайнн –
Так кричали мені лебеді – білі як сніг,
Дзвеніли мені золотим ланцюжком на лапах.
Завтра свято руїн! Привітайте мене останнього
Мешканця цього пустища – порожнечі кульгавого часу.
На скрипці кленовій замість мене зіграє вітер –
Серце моє сповнить холодом Істини,
Псалом проспіває кланам майбутнього,
Феніям камінної долі прийдешнього.
Дочасно. На руїнах моїх надій.

І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Бачить –
Котить хлопчик на нього
Втричі більшу за себе зорю.

21
Осінь. Оси – босі

22
Осою гасаю красою, кусаю

23
А жінка і зірка, і жилка

24
Зірка?.. – Дірка!.. Гірко…

25
Маємо мальви – маяки-маятники

15.09.2021

Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
Не пив і не палив.
Цуравсь ікон і церкви.
Штундою був дядько і говорив мені:
«Повсюди, Бог, Іванку.
Повсюди Його око».
По роботі дядько допізна читав.
В селі бібліотеки не було,
І він в суботу вирушав до Канева.
З книжками заходив до перукаря Арона.
Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
Про що годинами вони там говорили,
Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
Коли занурився у Книгу Книг...
...Двом характерникам було про що погомоніть.

Не мертвими приходять в сни мої рідні.
«Якже рясно родять яблуні твої, –
Кажуть щоразу мати. –
А яблука – так найсмачніші».
Сестра Онила дорікає:
»Щось ти запишався, брате,
Минаєш наші Грищенці.
«А ти вже, мабуть, героїня...»
«Ні, другий орден маю.
Онукам віддала на забавку.
Не перед телятами ж
Удосвіта в них хизуватись».
...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
Грудку землі сухої кинув на труну.

Давно відомо: всі битви заздалегідь програні
А особливо – битва з собою…
Ця найпекельніша битва можливостей
І неможливостей – тебе…
І найбільша мужність – бачити,
Що ти все більше гаснеш:
з кожним втраченим шансом,
З кожним дощем липневого ранку,
З кожним засушеним букетиком:
Від друзів, на пам'ять…
Залишаються
Слова
Сліди
Світло з прихилених дверей спогадів
Інших – про тебе.
Вони ходили тобою як в’юнкою дорогою
Вони блукали тобою,
Продирались хащами твого болю і страху
І врешті вийшли кудись туди,
Де підхилені двері світяться
Краплинками липневого дощу,
Прозорим словом,
Невловимим посміхом
І – такою палючою присутністю…

А як роки візьмуть мене попідруки
І на Нево захочуть повести,
Аби востаннє, немов Моше-рабейну,
Оглянув я і виднокруги, і прийдешнє,
Ми сядемо й помовчимо зазвичай,
То перш, ніж встати і сказати: «З Богом!»
Спитаю я своїх проводирів:
«А щось нове відкриється мені?
Чи вдалині набачу те, що бачу й нині?»
І як обоє по-роденівськи похиляться в задумі,
Щоб перервати негостинну тишу,
Скажу рокам:
«А знаєте що, хлопці,
Поки ще ноги носять,
Зійдімо на Чернечу гору!..
Бо ж завинив я перед рідним краєм,
Що стільки літ лиш думаю про нього...
Та й Кобзареві не віддав останню шану».
Цікаво б знати,
Чи згодяться на це мої проводирі?

пам‘ятник у камзолі
міг би бути доречним
на думку усіх сведущих
культурного коду адептів

міг би стояти у місті
красивим великим знаком
фалічно-музичним знаком
причетності до культур
красивим як — дім культури
красивим як псевдоквартали
якихось помпезних будинків
де зараз сидять —
профспілка
бюро шоурум
та собес

майбуть
міг би бути доречним
але зробили без

жахливі позбавлені люди
чеснот і можливо цноти
і точно без профосвіти —
їх гнати б у шию та —
сьогодні керують світом
антихристи (без профосвіти)
і ставлять свої ідеї
на площах хороших міст
де пахне накопана кава
заварена правильно кава
й неправильно теж заварена
своїм ароматом п‘янить
і листя кленове опале
у лиця інтелігентні
підірване вітром ніби
класична соната — летить

а тут їм поставили нащось —
напевно оті що й Подолу
втулили велике та чорне
дуже страшне оте —
цей пам‘ятник — без інструмента
без кучерів —
без камзолу —
вам кожна дрібна дитина
розкаже —
це ж — просто змова
це точно велика змова
убити у нас красу
красу красу красу
убити у душах наших
на наших прегарних площах
позбавлених майже зовсім естетики та краси
естетики та краси
у наших містах прадавніх
що знали часи і кращі
усе чим вони пишались
а будуть тепер конати від сорому та страждань

бо хто вам таке дозволив
а їм хто таке дозволив
той пам’ятник без камзолу
у соціум наш нести
зробіть нам — милого пана
наївного ніжного пана
щоб личко було чудовим
щоб — скрипка — і розлітались
як пташечки нотні листи
щоб скрипка в руках — тендітних
щоб — банти на туфлях ладних
щоб все як в людей порядних
на площах порядних міст

бо ми як візьмемо вила
та всиплемо на хвіст солі

а пам‘ятник без камзолу
стоїть і дивується наче —
епоха пройшла та вийшла
давно через інший хід
модерн залишився в тому
минулому вже столітті
і виклики зовсім інші
несе кожна мить нова
а хтось ще ламає списи
а дехто ще пише вірші
про дике своє суспільство
поламане на дрова
побите мов хвора псяка
порепане від ілюзій
відірване від контекстів
які — учорашній день

їм мало дядьків у шапках
у довгих плащах та шубах
і піших — і на коні
їм мало фальшивих історій
сентиментальних історій
альтернативних історій
—
цей пам’ятник музиканту
у місті однім хорошім
говорить
що ні?...

У високій вежі людських сподівань
Налий мені в чашу срібну –
Блискучу, як зорі посліплі –
Білі як смуток по тризні, по требі
У ніч над горою Кайлас,
Чорного трунку гіркого
Налий! Терпсіхоро!
У кров мою бузинову,
Трунку порожнього степу,
Де вітер-опришок полиновий
І сіль на устах. І на рану від кулі.
По краплі.
Налий мені в чашу з тавром Мінотавра
У світі мигдалю гіркого як Час. Наш.
Ладнаю вітрило:
Сіре, бо льон відсинів, відчорнів:
Плисти по мертвим морям,
Камінь втопити – там, де безодня,
Блукати в пошуках білого цвіту
Дерева, що віщує печаль навесні,
А наразі, на полі куріпок
На полі моєї журби
Сонях розстріляно,
Сонях, що Сонцю вклонився
Розстріляно кулями –
Важкими як якір, гіркими як сон
Під дірявим човном
На березі озера чаплі.

Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
Церкви і синагоги оминаю.
В собори заглядаю лиш туристом.
Молюсь щоранку на івриті.
Щоправда, на відміну од праведних юдеїв,
Молюсь на самоті.
Без свідків.
А головне – без посередників.
Себто тих, хто титул речника Господнього прибрав собі.
Навіть із любим рабі Нахманом просто зійшов би
На котрийсь із пагорбів
І мовчки випростав би в небо руки.
То, сподіваюсь, була б найкраща з молитов моїх.

Міста мов човни кам’яні
Дрейфують у бік Вавилону.
Минуле нагадує: бриз небокараю
Вітрила наповнював важкістю
І гнав кораблі кам’яні до заграв,
Де скрипки зі снігу (зі сміху)
Співали про келих важкий золотий:
Отой,
Що все мимо, все мимо (обабіч)
Проносив Господь
До пори і до часу (бо сам же просив).
А нині громадище (ні, корабель)
Чи може то хмара цеглин,
Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
Що на вітрилах (таких же камінних)
Несуть сині хвилі (як небо)
Прямісінько в гавань Мардука –
До воріт Вавилону, де жреці навісні
Торгують майбутнім: покрадений час
На терези. І за безцінь.
А від ока до ока хмари пливуть:
Теж кам’яні, бо забракло води
Навіть в уяві. Лишається мармур
Для хмар і богині Іштар:
Ідола з брили звільнити
І розтрощити чоло на дорозі –
На бруківці зачовганій
Міста п’яного. Не мрій.
Просто не мрій. Бо вже досить.
Мрій.

Руде і чуже Сонце
Зазирає крізь краплі дощу –
Ми ковтаємо їх як вино –
Хмільний трунок острова лаврів,
Черлений, наче остання заграва,
Густий, як епоха мальованих глеків.
Це вино дарують нам хмари –
Нетутешні білі прибульці
Народжені кам’яними глеками –
Чашами гір Неповернення –
Montibus Excelsis de Non-reditus
(Бо навіщо?)
А Сонце чуже
Намагається збудувати веселку
Між солодкими краплями,
Змурувати її зі струн-променів –
Посмішку Іриди-вісниці:
Дочки Тавманта, сестри Гарпії.
Під тою веселкою
Збудують собі домівку
Рудоволосі перевертні –
Жінки хвостаті,
Що необачним мрійникам вкорочують віку.
Якщо, звісно, Сонце створить веселку:
Бо краплі надто солодкі,
Надто п’янкі і надто чужі –
Для країв то наших – полинових,
Де все гірке споконвіку. Все.
Життя навіть…

Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому вдалося вивчить.
Отак і підемо на той світ із «незадовільно»,
Бо ставимо ж самі ми собі оцінку,
А не хтось там інший.

1к.
Послухайте, діти,
як в ніч новорічну
Робив дід Мороз наш
мандрівку незвичну.
Літак його поніс у мандрівку.

Приспів:
Сидять люди за столом.
Мороз їм гукає:
- здорові були!
За що ваші тости сьогодні? - питає
За рідну Вітчизну, що квітне й зростає!
За зорі свободи на ріднім Землі!
За труд наш великий! За мир на землі!
От - от вже дванадцять куранти поб’ють.

2к.
Сидить в літаку Мороз, немов у тачанці,
У білім кажусі, у шапці - вушанці.
Літак підіймається вище і вище...
А дід тільки гладить своє бородище.
Поглянув униз і бачить

Приспів:
Сидять люди за столом.
Мороз їм гукає:
- здорові були!
За що ваші тости сьогодні? - питає
За рідну Вітчизну, що квітне й зростає!
За зорі свободи на ріднім Землі!
За труд наш великий! За мир на землі!
От - от вже дванадцять куранти поб’ють.

3к.
Дід швидко поклав сюрпризи в парашут.
Раптом діти подивилися у гору,
І бачать летять до рук подарунки.
Смачні шоколади і квітів букети, цукерки,
Листівки з вітанням.

Приспів:
Сидять люди за столом.
Мороз їм гукає:
- здорові були!
За що ваші тости сьогодні? - питає
За рідну Вітчизну, що квітне й зростає!
За зорі свободи на ріднім Землі!
За труд наш великий! За мир на землі!
От - от вже дванадцять куранти поб’ють.
Переклад:
Lіsten up, kіds
As іn the New Year's Eve
Was doіng our Santa Claus
The unusual journey
The plane carrіed hіm on a journey

Chorus:
People are sіttіng at the table
Santa Claus calks them:
- They were healthy!
What's up wіth your toast for today? - asked
For hatіve montherland that
Blooms and grows!
For the dawn of freedom іn a hatіve Earth!
For work of our great! for peace on Earth!
That's іt there are already twelve curators to beat

Santa Claus іs sіttіng on the plane lіke іn the wheelbarrow
In the whіte sheepskіn coat, іn the earflap hat
The plane rіses hіgher and hіgher
And Santa Claus only strokes your beard
Looked down and saw

Chorus:
People are sіttіng at the table
Santa Claus calks them:
- They were healthy!
What's up wіth your toast for today? - asked
For hatіve montherland that
Blooms and grows!
For the dawn of freedom іn a hatіve Earth!
For work of our great! for peace on Earth!
That's іt there are already twelve curators to beat

Santa Claus quіckly put the surprіse
In the parachute
Suddenly the chіldren looked up mountaіn
And see gіfts fly іnto theіr hands
Delіcіous chocolate and candy, bouquets of flowers,
Postcards congratulatіons

Chorus:
People are sіttіng at the table
Santa Claus calks them:
- They were healthy!
What's up wіth your toast for today? - asked
For hatіve montherland that
Blooms and grows!
For the dawn of freedom іn a hatіve Earth!
For work of our great! for peace on Earth!
That's іt there are already twelve curators to beat
Автор пісні: Наталія
2020

1 куплет
Рідною мовою співаємо пісні
Як мамина пісня лунає і нині
Українськими словами пишемо вірши
Як батькові слова мелодійно звучать
Хай же мир і дружба поєднає всіх
І хай дзвенить дитячий безтурботний сміх

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні

2 куплет
Все нам знайоме: зелені ліси
Тут степи безкраї шумлять
Там ясніше сонце на небі сіяє
Там озера, річки дорогу пролягають
Між ними гори високі стоять
Хай же з’єднає земля назавжди

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні

3 куплет
І досі жива наша земля
Це рідний дім, де затишок й сім’я, колись
ми по ній ходили босими ногами
Де на ній проходило наше дитинство, юність
Цей шлях бере початок від родини
Хай же живе наша вільна Україна

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні
Translation:

1 verse
in one's native language of singing songs
as mom's song still sounds and today
ukrainian words to write verses
as dad's words melody sounds
let the peace and friendship unite everyone
and ringing for children's carefree laughter
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone
2 verse
everything is familiar to us: the green forests
here to make noise boundless steppes
there is clearer for sun is shining in the sky
there are the lakes, the rivers road lie
between them mountains were high stand
let will connect Earth forever
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone
3 verse
our land is still alive
it's native home, where comfort and family
once we went on it barefoot
where our childhood, youth took place on it
this path originates from family
long live our free Ukraine
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone

Автор пісні: Наталія
2019

1 куплет
Рідною мовою співаємо пісні
Як мамина пісня лунає і нині
Українськими словами пишемо вірши
Як батькові слова мелодійно звучать
Хай же мир і дружба поєднає всіх
І хай дзвенить дитячий безтурботний сміх

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні

2 куплет
Все нам знайоме: зелені ліси
Тут степи безкраї шумлять
Там ясніше сонце на небі сіяє
Там озера, річки дорогу пролягають
Між ними гори високі стоять
Хай же з’єднає земля назавжди

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні

3 куплет
І досі жива наша земля
Це рідний дім, де затишок й сім’я, колись
ми по ній ходили босими ногами
Де на ній проходило наше дитинство, юність
Цей шлях бере початок від родини
Хай же живе наша вільна Україна

Приспів:
Наша мати Україна, від мати до сина
Наш батько Україна, від батька до доні
Нас рідна земля кормить - Україна
Рідна Батьківщина ти ж у нас єдина
Як батьки одні
Translation:

1 verse
in one's native language of singing songs
as mom's song still sounds and today
ukrainian words to write verses
as dad's words melody sounds
let the peace and friendship unite everyone
and ringing for children's carefree laughter
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone
2 verse
everything is familiar to us: the green forests
here to make noise boundless steppes
there is clearer for sun is shining in the sky
there are the lakes, the rivers road lie
between them mountains were high stand
let will connect Earth forever
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone
3 verse
our land is still alive
it's native home, where comfort and family
once we went on it barefoot
where our childhood, youth took place on it
this path originates from family
long live our free Ukraine
chorus
our mother of Ukraine from mother to son
our father of Ukraine from father to daughter
our native land is fed by Ukraine
Native Homeland you're the only one
as parents alone

Автор пісні: Наталія
2019

1к.
Моя зірка загорілася на нічному небі,
Їй час у дорозі позначать самі небеса,
Їй біль від розлук передбачила її ніч,
І в храмі вогнів тіні, раптом, розбіглися геть
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
2к.
На усипаному небі зірку знайшла.
сяє над морем вона одна.
Горить живим вогнем
І злегка мерехтіла, ніби щось посилає мені
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
3к.
А там, за зоряним покривалом,
мрія моя живе...
Мрія моя знає великі, малі стежки.
І всі сюжети, і всі картинки
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
Translation:
1 verse
in my night sky star
burst into fire
her the time on the way will marked by heavens itself
her pain of separation is predicted her night
and in the fire remples of shadow suddenly scattered away
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
2 verse
is found a star in the strewn sky
she shines over the sea alone burning alive fire
slightly shimmering as if sending something to me
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
3 verse
and there behind starryblanket my dream is alive
my dream knows big and small paths
plots all and all the pictures
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
Автор пісні: Наталія
2019

1к.
Моя зірка загорілася на нічному небі,
Їй час у дорозі позначать самі небеса,
Їй біль від розлук передбачила її ніч,
І в храмі вогнів тіні, раптом, розбіглися геть
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
2к.
На усипаному небі зірку знайшла.
сяє над морем вона одна.
Горить живим вогнем
І злегка мерехтіла, ніби щось посилає мені
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
3к.
А там, за зоряним покривалом,
мрія моя живе...
Мрія моя знає великі, малі стежки.
І всі сюжети, і всі картинки
Приспів:
Зірка, зірка світла жива душа,
Висвітлює все навколо,
Зірка, зірка світла жива душа,
Вивчає світло любові вона
Translation:
1 verse
in my night sky star
burst into fire
her the time on the way will marked by heavens itself
her pain of separation is predicted her night
and in the fire remples of shadow suddenly scattered away
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
2 verse
is found a star in the strewn sky
she shines over the sea alone burning alive fire
slightly shimmering as if sending something to me
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
3 verse
and there behind starryblanket my dream is alive
my dream knows big and small paths
plots all and all the pictures
chorus
star, star living soul of light
illuminates all around
star, star living soul of light
she is learning love light
Автор пісні: Наталія
2019

1 verse
I’ll tell you, your confessional about love
look around, we’re alone
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live

2 verse
We’re two ship on different sides of sail on the river
on the water we violent and peaceful
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus:
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live

3 verse
We’re two birds winged to the sky stick together
We’re flying proper way
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus:
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live
Переклад:

1 к.
Я розповім тобі свою сповідь про кохання,
Озирнись навкруги ми одні
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті
2 к.
Ми два кораблі по різні боки пливемо по річці
На воді ми буйні і спокійні
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті
3 к.
Ми два птаха крилаті на небі тримаємося разом
Ми літаємо правильним шляхом
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті

Authors song: Natalia
2016

1 verse
I’ll tell you, your confessional about love
look around, we’re alone
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live

2 verse
We’re two ship on different sides of sail on the river
on the water we violent and peaceful
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus:
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live

3 verse
We’re two birds winged to the sky stick together
We’re flying proper way
Why? What for?
What are us keep the Earth?

Chorus:
Faith only person
love forever alone
Hope is always the last to die
This is all that’s us need to live
Переклад:

1 к.
Я розповім тобі свою сповідь про кохання,
Озирнись навкруги ми одні
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті
2 к.
Ми два кораблі по різні боки пливемо по річці
На воді ми буйні і спокійні
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті
3 к.
Ми два птаха крилаті на небі тримаємося разом
Ми літаємо правильним шляхом
Чому? Навіщо? Що нас тримає на Землі?
Приспів:
Вір єдиній людині
Люби одного назавжди
Надія помирає останньою
Це все що нам потрібно в житті

Authors song: Natalia
2016

Серед вулиць пізнього літа,
У лабіринтах провулків торішньої меланхолії
Гальмую автомобілі вчорашнього дня:
Сірого, наче небо Ісландії мрій,
Я – комедіант ненаписаної вистави
Про електрика з міста Турина
На ймення Крамола
Та його чорну качку і сусідку –
Карооку швачку подертого на клаптики Неба.
Серед вулиць невдахи серпня –
Невизначеного, як недостигле яблуко
Елегій, що писав Авель
Годую котів смугастих алегорій Софокла:
Сиром, з якого зроблений Місяць – той самий,
Що висів над хатою Джона Кітса –
Моряка каравели «Елегія».
Серед вулиць останньої спеки
Міста, в якому зроду не садили каштанів –
Гірких, як полин, кінських, як річка Гіпаніс
Фарбую рогаті тролейбуси
Чи то плаття канцеляристок
У колір горобиного сну.
Завітав у крамницю Джордано –
Там сова міряє черевики,
Зайшов у шинок дрімоти –
Там останню надію міняють на крейцери
Срібні - з профілем Франца.
Срібні, як ніч. Срібні, як кулі,
Які набивав у важкий «Сміт-Вессон»
Коли я відстрілював вурдалаків
У ніч, напередодні осені.

1к.
В мені прокинулась любов жива,
і десь в серці крила розпустила,
І моїм світлом заповнить всю тінь,
і ці два серця будуть битися
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
2к.
В твоїх очах я живу цілий світ.
ти в мені і спогадах моїх живий.
Я навколо інших не помічаю.
Я в думках про тебе одному розтану
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
3к.
В життя ти увійшов сиреною.
І наповнюючи кожну годину прекрасним життя.
Мить заповнив собою,
прикрашаючи шлях чарівною казкою.
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
Translation:

1 verse
is awakening to love is alive in me
and somewhere in the heart wings dissolves
and the fill light would all the shadow
and two hearts will beat
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive
2 verse
in your eyes i'm alive whole world
in my memories of you are alive in side me
i don't notice other around l'll melt my thoughts of you alone
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive
3 verse
you entered into life of a siren
filling every hour a wonderful life
the moment is filled out yourself decorating the way magic fairy tail
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive

Автор пісні: Наталія
2018

1к.
В мені прокинулась любов жива,
і десь в серці крила розпустила,
І моїм світлом заповнить всю тінь,
і ці два серця будуть битися
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
2к.
В твоїх очах я живу цілий світ.
ти в мені і спогадах моїх живий.
Я навколо інших не помічаю.
Я в думках про тебе одному розтану
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
3к.
В життя ти увійшов сиреною.
І наповнюючи кожну годину прекрасним життя.
Мить заповнив собою,
прикрашаючи шлях чарівною казкою.
Приспів:
Прислухайся «моя любов жива»
Не померла вона моя любов
І хоч на вершині, і хоч на дні
Все одно ти - моя любов жива
Translation:

1 verse
is awakening to love is alive in me
and somewhere in the heart wings dissolves
and the fill light would all the shadow
and two hearts will beat
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive
2 verse
in your eyes i'm alive whole world
in my memories of you are alive in side me
i don't notice other around l'll melt my thoughts of you alone
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive
3 verse
you entered into life of a siren
filling every hour a wonderful life
the moment is filled out yourself decorating the way magic fairy tail
chorus
listen to my love is alive
my love didn't die
even on the vertex, even on the bottom
my love is alive

Автор пісні: Наталія
2018

ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей
вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
ти не віриш у безкорисливість жодних ідей
як і у справжність нарощених вій
вуст набряклих затиснених у обценьки фатуму — індивідуальних його аспектів та точок зору
на цій планеті насправді не так багато справжнього —
небо
море
теплі херсонські помідори
голос совісті
голосіння моменту
ледь чутні схлипування з вікон та сцен —
театральні історії —
це реальність яка суща
це реальність яка щем

ти народжуєш мертвих дітей допиваючи за кожним безкінечну заїжджену каву (насправді сухе вино)
і —
щоб не знати майбутнього
виїдаєш ущент всю кавову гущу

автанділ не приїде — батько твоїх віршів
закутий довіку в тигровій шкурі
врешті у кожного діалогу свій довгий курний шлях
який часто веде не туди

ти народжуєш мертвих і оживляєш їх
за допомогою живої води

хто ж залишиться управляти часом? хто прийде сюди по тобі—
в пустельну тишу вицвілу пастель?
чи мертвонароджені зомбі-діти які виходять зі скель
додаючи сарказму і почуттів знебарвленим снам
які йменують бутністю й сьогоденням

ти втрачаєш зв‘язок зі світом котрий виштовхує самий лише смог
автанділ не приїде — ти приречена на монолог
безкінечний холодний нудний пустий як дзбан
за добою нова доба за добою нова доба
і ніяких змін
і ніяких нових тем
і щоночі одне й те саме вар’єте
у твоїй голові
до світанку до перших відблисків
сонцекрику
порожнеча твоя відчутна та многолика
дотикова пальпуєма — хочеш бинтуй чи ріж
ось і ніж

вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
але чи потрібні думки твої комусь іще?
ця реальність сценічна дія
ця реальність сценічний щем

«Ось ти читаєш про Лая й слабого на очі Фієста, Скіллу, Медею, —
хіба це не потвори самі?…»*

«Вже не спіткаєш кентаврів отут, ні горгон або гарпій: Тхне бо людиною скрізь кожна сторінка у нас.»*

де — земляки твої — хто твій Квінтіліан, хто Сенека, хто сьогодні батько Лукана, хто твій Анней Меллу? —
хто руку протягне рятуючи із тенет?
грузнеш піски затягують не на жарт
божого дару вага позбавляє сил

ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей —
час викопує їх із могил —
бо не час ще для небуття бо живіші живих
за гріхи чи за подвиги — та найясніші з картин
того світу який за вікном і вирує й тече
сипле пилом й ніколи тобі не підставить плече
даючи тільки пустопорожню якусь маячню
і обличчя мов маски кабукі щокожному дню
і суцільну суцільну суцільну брехню

ти поет що поетом був та поетом став
іспокон поет бо природа твоя від бога
ти поет про якого поети не скажуть нічого
ти народжуєш мертвих для власних театрів й вистав
і вони оживають ступають на курні дороги
на путі без красивих пейзажів й гучної мети —
шлях поета для того щоб йти
і нести
і оголяти хрести
і тягнути свого власного хреста до останнього вдиху
— як дано — як скарб або лихо
і коли знесилено ляжеш у світанковій тиші
очі тобі закриють вірші


*Цитати із Марціала у перекладі В.Державіна

05.08.2021

1 verse
We are rich people
Stomp your feet
Clap your hands
Don’t notice anyone
Stuff your pockets

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you

2. Verse
We are people beggars
Calluses your feet
Black hands
Don’t raise your head
To collect money

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you

3 verse
We are poor people
No calluses your feet
Delicate hands
Sometimes work
Relax sometimes
Lucky in live

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you
Переклад:

1 к.
ми багаті людці
ніжками тупає
ручками плескаємо
нікого не помічаємо
кишені набиваємо
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається
2 к.
ми жебраки людці
ніжки мазольні
ручки чорні
голову не піднімаємо
гроші збираємо
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається
3 к.
ми бідні людці
ніжки не мозольні
ручки ніжні
іноді працюємо
іноді відпочиваємо
в житті пощастило
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається

Author’s song: Natalia
2016

у червоних вітрилах все більше та більше тривог
усе менше надій поривань — безголоса печаль
володіє і тим капітаном й вітрильником тим
що на хвилях свинцево-холодних нікуди не рушить
скам’яніла Ассоль сушить рибу й готує рагу
їй давно вже не двадцять у неї фарбовані коси
шкіра надто завітрена й вицвілий колір очей
Грей спивається — сіра буденність приречено душить
ніби тиха ця гавань але все насправді не так
все інакше мальовані ранки холодні й нещирі
монолог затягнувся у кожного тільки своє
їхня здатність ужитися знищує діалоги
і червоні вітрила стають антисимволом віри
у щасливі закінчення надто великих багать —
тільки попіл та сажа та діти не завжди доречні
час-крадій незрівнянний відомий майстерністю кат

щовесни їм народжує кицька кількох кошенят
і вони їх щоразу до моря несуть незворушно
у пориві єдинім — незгоди долаючи тут
опускаючи в воду і руки і серце і душу
стане клопотів менше життя забирає життя
їх хвилини все більше вартують не більше сміття
і неясно чому ті ж хвилини колись бездоганним
самоцвітом їм бачились — що відбулося чому?

наступає зима застигають моря й океани
замерзає життя на планеті заганяючи в кут
теплокровних однак охололих із глини чи піни
двох людей чи не двох а мільйони мільярди людей
у Ассоль щозими остогидла хронічна ангіна
Грей застуджені ноги лікує гарячим вином
багрянисті вітрила собі майорять на морозі
б’ють о щоглу волають згорьовано про щось своє

а приречені на умирання багать не ворушать
розминають зубами тарань наминають рагу
їм свого вистачає бо й кішку пильнують не дуже
сипле попелом час засипаючи очі й уми
аж допоки на схилі залишаться кокони сірі
безголоса печаль їх загорне в червоне шмаття
і опустить у море — ні серця ні рук ні душі
тихий хлип безучасного моря ніяких контекстів
і залишиться світ як стояв і вітрильник і тексти
лиш сліпих кошенят буде довго вчуватися спів

кожен жив як хотів умирав у призначений спосіб
неживим добігаючи час на холодній землі

а над морем стояла Ассоль вітер рвав їй волосся
а у морі її Капітан розвертав кораблі

1 verse
We are rich people
Stomp your feet
Clap your hands
Don’t notice anyone
Stuff your pockets

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you

2. Verse
We are people beggars
Calluses your feet
Black hands
Don’t raise your head
To collect money

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you

3 verse
We are poor people
No calluses your feet
Delicate hands
Sometimes work
Relax sometimes
Lucky in live

Chorus
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Money is wallowing from heaven
Rich and poor and beggars
Have one misfortune
Hard to get money
Fortune smiles on you
Переклад:

1 к.
ми багаті людці
ніжками тупає
ручками плескаємо
нікого не помічаємо
кишені набиваємо
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається
2 к.
ми жебраки людці
ніжки мазольні
ручки чорні
голову не піднімаємо
гроші збираємо
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається
3 к.
ми бідні людці
ніжки не мозольні
ручки ніжні
іноді працюємо
іноді відпочиваємо
в житті пощастило
Приспів:
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші валяться з небес
фартуна посміхається
у багатіїв, у бідних і у жебраків біда одна:
гроші дістаються важко
фартуна посміхається

Author’s song: Natalia
2016

1к.
Прийшов світанок обійми тишею,
Луки залиті сивим туманом,
роса покрила траву і квіти.
Зоря прокинулася на небі
У висхідних сонячних променях
Ліс прокинувся від нічного сну
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
2к.
Птахи заспівали в небі
і дятел весело по дереву стукає.
Ліс послухай, на пень присівши,
дуб дивиться крізь пальці
на білих радісних беріз
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
3к.
Озера дзюрчат в лісі
всіх напоює цілющою вологою
ліс від цього зростає
Ліс нагодує всіх їжею
пісні співає хто в лісі живе.
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
Translation:

1 verse
dawnarried arms of silence
the meadows are flooded with gray fog
dew is covered the grass and flowers
dawn woke up in the sky
and in the rising - up solar rays
the forest woke up from night's sleep
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth
2 verse
the birds were singing in the sky
and the woodpecker pretty fun
pounding on wood
listen to the forest sat on a stump
and oak tree looks through its fingers
on white joyful birches
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth
3 verse
the lakes are babbling in the forest
everybody give to drink to life
- giving moisture
the forest from this is growing
the forest will feed everybody eating
sing song who live in the forest
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth

Автор пісні: Наталія
2018

1к.
Прийшов світанок обійми тишею,
Луки залиті сивим туманом,
роса покрила траву і квіти.
Зоря прокинулася на небі
У висхідних сонячних променях
Ліс прокинувся від нічного сну
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
2к.
Птахи заспівали в небі
і дятел весело по дереву стукає.
Ліс послухай, на пень присівши,
дуб дивиться крізь пальці
на білих радісних беріз
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
3к.
Озера дзюрчат в лісі
всіх напоює цілющою вологою
ліс від цього зростає
Ліс нагодує всіх їжею
пісні співає хто в лісі живе.
Приспів:
Цей ліс живий, він живе
у нього добрі очі
виконаний доброї сили,
У нього голові шумлять вітри,
і все живе прокинулося на землі
Translation:

1 verse
dawnarried arms of silence
the meadows are flooded with gray fog
dew is covered the grass and flowers
dawn woke up in the sky
and in the rising - up solar rays
the forest woke up from night's sleep
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth
2 verse
the birds were singing in the sky
and the woodpecker pretty fun
pounding on wood
listen to the forest sat on a stump
and oak tree looks through its fingers
on white joyful birches
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth
3 verse
the lakes are babbling in the forest
everybody give to drink to life
- giving moisture
the forest from this is growing
the forest will feed everybody eating
sing song who live in the forest
chorus
this forest is alive he lives
he has kind eyes
is made kind power
winds make noise in his head
and everything living awakened on the Earth

Автор пісні: Наталія
2018

У затінку лавра – дерева Дафни
Між двома струмками солодкими
Торба Сивіли
Забута загублена непотрібна,
Хоча з якимись папірусами
Чи то пергаментами
(Вишкрябаними палімпсестами),
А кому нині ті пророцтва потрібні?
Сурмачі ж бо в Колізеї виключно,
А питво хмільне прогіркло отрутою,
Весталки стали вакханками,
Волоцюги називають себе філософами,
А митники громадянами,
А тирани й деспоти благодійниками,
А грабіжники легіонерами,
А повії жрицями Еросу.
Забагато містерій у місті сови,
Фессалійці, метеки юрбою
По дорозі з Колону в Атени
І з Атенів в Колон – колись там Едіп блукав,
Нині дорога на торжище,
Де продають рабів
З клеймом замість гідності.
А десь на острові
ще правлять віче Кабіри
На мові пелазгів плетуть візерунок слів
Про човен Дардана, про солодке вино,
Яке в кратері чорному
Колись давно піднесли аргонавтам.
Вони.

Невже хтось вчитається,
Розбере по літерах ті пророцтва писані
Мовою давно забутою?
Може комусь потрібно воно?
Та кому? Кому?

Жива лісова магія
У ньому все живе і розквітає.
всі збіглися,
Що б подивитися на красу і силу лісу
І що б послухати шум вітрів,
Та й спів птахів
Всіх їх зачарувала магічна сила лісу
Автор: Наташа
2020