1.

караван терцій
болю емаль
жаль мені серця
світла
не жаль

птахо
не бийся
ти у вікно
в осені рисах
мокне воно

мокне
і сухо
стиснену суть
вітер розрухав
падає ртуть

2.

падає голос
тембрами в бас
коло
за колом
блюзами
в джаз

доль грамофоник
крутить мене
голку розгонить
карми сягне

то попускає
що не кажіть
все
що тримає
подих душі

то розриває
колію снам
треками крає
просто хана

3.

пізно шукати
ноти на ніч
мантри крилаті
серця вогні

злив саксофони
труби вітрів
ломлять канони
в джазовій грі

в джунглях перкусій
даху
і ринв
в повному русі
відчаю ритм

треба чекати
неба
і синь
янголе-брате
дай мені сил

4.

рай мені снився
значить майдан
в душу прибився
словом гойда

букви закону
сковані ще
і безборонні
віра
і щем


5.

край мені снився
світ без рабів
янгол спустився
грав на трубі

бавились діти
в наших
і тих
снилося
вітер
сонце котив

6.

ранок з дурману
вибіг
і кляк
в шинах майданних
в холод просяк

б’ють барабани
люди мовчать
нині настане
їм благодать

тим непокорам
гідним небес
стріне їх скоро
той
хто воскрес

скаже
вітаю
діти мої
прошу до раю
в теплі краї

тут
і лелеки
і журавлі
сад недалеко
душі незлі

від побратимів
й вірних сестер
небо незриме
чистий етер

7.

нота по ноті
пісні ковток
кляпом у роті
море квіток

душі палають
свічі горять
ні
не вмирає
наша зоря

ні
недаремно
світ порожнів
в час цей буремний
в згарищах днів


8.

видих до вдоху
неміч
і крик
тане потроху
лиш до пори

далі
рішучий
бій що трива
серце озвучить
рідні слова

плач
неодмінний
мова
гармат
як нам
у війнах
класти хлоп’ят

як нам дивитись
в очі батькам
слізьми пролитись
їм по щокам

9.

так не буває
на
і бери
той здобуває
хто не коривсь

серце гаряче
б’ється в борні
плаче
і бачить
край у вогні

місце під сонцем
той здобува
хто на вогонь цей
не на словах

з покликом-боєм
кинеться сам
слава героям
смерть ворогам


19 Жовтня, 2015

нам світанок накапав
годину від сили
поділився напоєм
солодким як сни
ми сиділи гуділи
про шило і мило
про граблі і про вила
підкови весни

і церкви будували
від першої чарки
а по третій вбивали
осиновий кіл
у співучі легені
засмаглі з цигарки
у пригублені душі
від хмелю м'які

ми ділили кордони
канони стирали
усміхалися долі
плювали на сплін
і все більше крамоли
в словах прибувало
наливалася втома
у чашки колін

порожніли вітрини
очей балакучих
забиралося сонце
на крижі стола
ми складали все світле
у те неминуче
а на те запекуче
кипіла смола

обійми мене тихо
цілуй невблаганно
і не дай озирнутись
тривоги жени
хай дороги розбиті
не смертельні ще рани
і проміння зайчата
на порозі війни

обійми мене світом
добрішим за милість
і чистішим за краплю
живої води
нам світанок накапав
годину від сили
але ми не згоріли
нас до Бога не змило
як задутої свічки
зворушливий дим

25 Березня, 2016

Дружок гіркаву правду розказав,
(що ж - час від часу виють і собаки):
"Пиши жалобне, мокре, у сльозах,
І буде бонус - оплески та "лайки".

Мокрятина - це саме те, що тре!
Нехай в очу бубнявіє волога!
А ми віршатко в чаті перетрем,
На море сліз поглипаєм з-за рогу".

Я теж люблю, щоб хлипали носи,
А звук ревіння, мов гугнява дримба.
Бо люди як у річці карасі -
Водицю люблять. Не соромся -хлипай.

Здригаєтся грудина від ридань,
Повзуть думки - усі чорніші ночі.
Ошпарится хочеш? Збоку стань -
Такі гарячі слізоньки дівочі.

Розпухлий ніс пікантний запах вчув,
Із нього крапля "Бух!" - втопила мушку!
Хутенько за ганчіркою лечу -
Напудив песик у кутку калюжку.

25.09.2018р.

Скільки їх: недолугі, сухотні,
Кривобокі, скарлючені, кволі…
Слави крихточку! – завше голодні.
В темноті – як у вічній неволі.

Народилися… бажані наче.
Та занедбані, мовби сирітки.
Хтось од них одвертається, плаче.
Хтось, регочучи, дражнить – ви звідки?!

Їм би в небо, небачене зроду!
Тільки доля – триматись долівки.
І болять на бурхливу не(з)году –
Хворим віршам – рахітні кінцівки.

27.09.2018

Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрець,
Удихнути не міг це повітря, насичене смертю.
Кулі вили над вухом " Попався? Тобі тут кінець!",
Влучно б'є кацапня із підствольників та мінометів.

Та зостався живий. Опалило лише до кісток,
Подивився на змучене поле і стислося серце:
Спить мій друг, мій товариш, мій вірний незрадний браток,
Він у шанці прийшов добровольцем, прямісінько з лекцій.

Де не гляну - собратчики, теплі ще. Та неживіі...
Рештки взводу складав аж до ночі на зламані ноші.
Не питайте, чому мої сни навіть досі в крові -
Я жартую відтоді. Бо жити інакше не зможу.

25.09.2018р.

Моє місце не тут - біля ложки, каструлі й тарілки,
І не ручка з блокнотом являється сенсом життя.
Бо думками в бою - там, де вибухи, трупи, каліки,-
Куля точно летить між ударами серцебиття.

А на столику чарка горілки і кухоль розсолу,
І вовтузиться в шафі черговий приплід кошенят.
Завтра знову на фронт, із братами лежатиму сполом
На землиці вогкій, удихаючи пороху чад.

Змилостивився Біг - попрощатися встигнув із другом,
Залишаю три грудки піску на закритій труні.
Страх вчаївся на дні, нашорошує злякано вуха,
Та його переміг - він уже не хазяїн мені.

Ось і знову Донбас, воріженьок шукаю між рідних,
Бо між ними, як правило, нині одні вороги.
Із поетів виходять хороші, треновані гридні,
Правда вийти живим не вдається нікому з юги.

Тут і зараз підпільно стрічаються рай із Еребом,
Цей шматочок землі час давно на загибель прирік.
Я у шанцях заснув. Бачу темне, розоране небо,
Ангел скрушно зітхнув і хутенько від мене утік.

25.09.2018р

Мовчання - золото

Релігія - не благо, а біда,
Не можна тлю пускати на розсаду.
Я дар пророцтва бевзю передав,
А він пішов вивалювати правду.

Єдиний Бог - написано рабам,
Насправді нас у світі легіони.
Нехай бубнить священника губа
І бреше людям в очі із амвону.

Бо люд недобрий, ще рости й рости,
Тож хай в одній збирається церковці.
Завчає хором істини прості,
Поклони лобом лупить що є моці.

Бо вміє лиш одне - обух сталить,
Освячуючи смерть моїм іменням.
Усі кутки вкривавив на землі:
Хіба це люди? Псяки навіжені.

В гріху плодили єви дітлахів,
Усе життя неспокій був у хаті.
А дай їм віру у мільйон богів,
То роздеруть цей світ умить на клапті.

Народ гуде, ножаку в рукаві
У віруючого сталеву бачу.
Пророка в рай хутесенько завів -
Від лиха спас. Чого ж ти, дурню, плачеш?

25.09.2018р.

Учитель

Ану, сідай, невдатнику, за парту,
Учити буду як варити "плов".
Для щастя треба зовсім небагато:
Уранці, вдень і ввечері - любов.

Дурня топити жир на велотреці
Й на вірші витрачати півжиття.
Розумний муж в подружньому кубельці
Напружив хтивий м'яз. А ти - гультяй.

Жінки у нас такі сором'язливі,
Не скажуть, що кохатись аж пече.
Дивися - онде топче курку півень,
І ти не спи! Підстав красі плече.

Підвісь над ліжком Рубенса картину,
На бра накинь хустину для півтьми.
І фея у обійми радо йтиме!
Скуштуєш плід із райської хурми!

Тепер іди. І більш не повертайся,
Гони лише сто баксів за урок.
Пішов. Прийшла...монахиня у рясі!
Веду в альков "замолювать" порок.

25.09.2018р.

Не сотвори собі мене
в своїй уяві,
бо не з'явлюся я тобі
в зеніті слави,
бо "на готове" простягає
кожен руки,
та ідеали сотворять -
важка наука!
Не сотвори собі любов
в рожевих мріях,
бо тільки бог свою любов
мірилом міряв,
а ми з тобою
не боги -
хоч нам і важче,
ми - соТВОРЦІ
свого життя,
своєї вдачі,
бо ми пов'язані навік
одним законом,
як перші жінка й чоловік
перед амвоном.

25.09.2018

Красива, сонячна,
лише б радіти.
Згубила в соняхах
строкате літо,
зелені кульчики,
немов ліщина.
Сама ще дівчинка,
а Бог дав сина.
Гойдала, ніжила,
латала льолі,
сирітка з Ніжина,
біднота гола.
На серці - сіра мла
в лиху годину.
Про щастя мріяла -
коханий кинув.
Безсоння каменем
у дні пророчі.
В синочка мамині
небесні очі.
Піднятись на крило
вдалося з віком,
та долі не було
без чоловіка.
Душа - глибокий став,
прудка, мов голка.
На сході воював
її Миколка.
Ряснів і опадав
цвіт на калині...
Криваві опади.
"Ой, сину, сину!"
Мадонні молиться,
а хижа осінь
по всіх околицях
смереки носить,
віночки-горецвіт.
У чому ж винні!?
Її блакитний світ
у домовині!
Гойдала, ніжила,
латала льолі,
сирітка з Ніжина,
біднота гола...

2018 р.

Це місто – п’яне, це місто – сонне.
І ти, і я – застигли в бетоні.
Між нас – ліхтарі, між нас антени
і сни, що чатують по закутках темних.

Асфальтні ріки, човни-маршрутки,
клумб - островів запорошене хутро.
І де шукати того хлопчину
з глибокими, люблячими очима?
2018р.

Тобі й не снилось
як зорі серпневі згоряли до тла.
Мені лишилась
лише зола.
Листок золотий, що в долоні бринить,
вітер осінній гойдає.
В холодній блакиті він зникне за мить.
І я його відпускаю.
За небокраєм,
напевно, щось бачить він з висоти.
Того не знаєм:
ні я, ні ти.
Хоч як би хотіла спинити цю мить, –
та тільки так не буває.
Не озирайся. Мені відболить.
Іди, доки я відпускаю!
2018р.

Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,
І п'є з душі кровицю, наче воду.

У Києві печуться біляші,
Подарували зоопарку зебру.
А тут, на фронті - нічку пережив,
Неначе, півжиття украло небо.

Спаситель наш розумний і благий,
Любов'ю платить Україні-неньці.
Та за Дінцем насіяв ворогів,
Загаєшся на мить - і куля в серці.

У пеклі статків-слави не зажив,
Вишіптую свій біль в оцьому вірші.
З палаючої хтів піти межі -
Убиті нерви так благають тиші!

Зі Сходу вітер порохом війнув,
"Загавкали" голодні кулемети.
Щоб ви жили й ростили дітлашню
Мені потрібно завтра тут померти.

23.09.2018р.

Не спи!

Майдан помер? Не треба нам Майдан?
Зручніше спати в теплому кубельці.
То, може, я нахабний вереда
Добра не хочу Україні-неньці?

Бунтую, роздратовую народ,
Випльовую цукерочку солодку?
Почовпати мо' краще на город,
Землиці носом виорати сотку?

Не виучили ще урок гіркий:
Бур'ян щодня полоти варто з грядки.
Тому лиш "пашуть" чорні мужики
Й сумлінно платять злодіям податки.

До влади черга довга - до небес,
Є Петя, Рабинович, Юля, Гепа...
У них до грошей вічний інтерес,
Тебе нема у списку? От халепа!

На вибори чекаєш п'ятака?
Усоте керувати пустиш трутнів?
Старе вбрання достойне смітника,
Хай молодість кує своє майбутнє.

24.09.2018р.

Щиро дякую, осінь, за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,
Пізня осінь жіноча прийшла…

2018

Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,
Але, на жаль, попалась поетеса.

Одні модерні вірші в голові,
Про вічне, про прекрасне і вельбучне.
Годину слухав, аж осоловів,
Мене отак ніхто іще не мучив.

Патетика лилася як вода,
Ще й пафос прасував обвислі вуха.
Не бути нам сьогодні у житах
На дзигарях уже година друга.

Не витримало серденько моє,
Рука з розмаху їй закрила рота.
Стрибнув собака хтивий за бар'єр,
Здалася Гвіневера Ланселоту.

Підхід потрібно знати до мальвін
І долю цупко брати в руки ніжні..
Тепер любов у діви в голові,
Ночами не даю писати вірші.

20.09.2018р.

Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
Ідуть колони танків й БТРів*.

Все місто дотліває у вогні,
І лава із вулканового жерла
Ген розтікається удалині,
Вже вулиці десятками пожерла.

Боги, невже живу останній день
Й душа уже готується до висі,
Де звів лице сумне, немолоде
Із відсвітом кривавим древній Місяць.

І я моливсь між колихання віт
В диму пекельнім, думав, що востаннє,
За цей чарівний неповторний світ
І припинить благав це розтерзання.

Немов би Путін щупальця страшні
Сюди просунув і душив помалу…
Та це були лиш видива нічні!!!
За мить усе затихло і розтало!

І знову я моливсь, як уві сні,
У дум своїх тяжких тривожнім граді –
Щоб те, що лиш привиділось мені,
Не сталось у майбутньому насправді!

20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Ні старенькій, ні відьмі рябій.

Глянь - доокола любоньок повно,
Голосочки знадливо-п'янкі.
Кожна жінка - це сонячний промінь,
Гавань радості для мужиків.

Щоби не вистигало кубельце
І жахтіло теплом від литок -
Утішайте красунь натщесерце,
У сієсту і в сяйві зірок.

Од відмови лиш крок до образи,
Просьба жінки - для мене святе.
Досить з вами точить баляндраси -
Кличе люба. Пора у Едем.

20.09.2018р

Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:
Я закохавсь! Узяв красу у прийми.

Прожив із нею аж півстоні літ,
Ще й досі розминаю їй м'якушки.
І хоч старий, але ж не інвалід,
Ще сили є покласти на подушку.

Удвох печемо хліб і пироги,
Із каплунів скубем під свято пір'я.
Боюся тільки довбні й кочерги,
Коли сьорбну - горбак мій не жаліє.

Якщо мовчить - чекаю на грозу,
Достатньо раз на неї глянуть оком.
А тулиться - у ліжко понесу,
Став ясновидцем, чаклуном, пророком.

За бороду ухопить - це каприз,
Вже звик. Жіноцтво - як маленькі діти.
Зубами клацне - утікаю в ліс
Розійдеться, то може й придушити.

Приліг. Та чую голосок краси -
Жона гарчить на мене лютим барсом.
Пора знімати ліфчик і труси,
Інакше борщ сьорбатиму без м"яса.

19.09.2018р.

Осінь

Дременули в Африку стрижі,
Зрадники - покинули домівку.
Осінь - не пора, а стан душі,
Любять люди хлипати одвіку.

Ти візьми тупого колуна,
Заготуй батькам дрівцят на зиму.
Ні, не хочеш? Манить...таїна
Місяця, який у висях блима?

В падолистах кублиться печаль,
В павутині кущик живокосту.
Кажеш - це поезії Грааль?
Помиливсь,- банальне пустозвонство.

Лупить бабця стиглі гарбузи,
Трусить дід із яблуками гілку.
Бризки ж ностальгічної роси
Від безділля змочують сторінку.

В інтернеті наростає шум,
Сердяться невдатні пустомелі.
Я ж бо косу осені чешу,
Яра мідь вкриває голу землю.

19.09. 2018р.

Потрібна допомога?

Кохання платонічне - для мерців,
Остиглих душ із льодяною кров'ю.
А я живий! Тож мавку на приціл
Беру щодня й освячую любов'ю.

Куди не глянь - одні одинаки,
Зацьковані у шлюбах люди-тіні.
Вулкан погас. Вогонь дотлів жаркий,
Байдужість розкошує на перині.

Гомункул ходить, вірші пише, їсть,-
Нещасна, нежива, заснула лялька.
Всьому виною - сексуальнй піст,
Чуттєвості у трупа - кіт наплакав.

До світла треба линути щодня!
Відкрити серце для стріли Амура!
Любити починати тра зрання,
Найкраще - галопуючим алюром.

А сонце сяде - чвалом, навпрошки,
Забитись крадькома углиб діброви...
Сідлаючи опуклості м'які
Невтішених будити чорнобрових.

Тигриці полюбляють дику хіть,
Альков - це рай земний, а не барлога.
Якщо жона колодою лежить -
Ти винен сам. Потрібна допомога?

18.09.2018р.

Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,
Кабака мерзне, наче у евенка.

Ну, а тобі всього лиш двадцять літ -
Моторна і до пестощів жадезна.
Відчула серцем - я не просто дід,
А бог Ерот! У любощах бомбезний.

Учив Зевеса знаджувати краль,
Писнув індусам хтивим "Камастру".
Коли я поруч - пощеза печаль,
Святі й пророки замовкають мудро.

Жона байдужа до машин і шуб,
Цінується лише кохання стогін...
- Чого пищиш? Гаразд, уже біжу-у-у! -
Скажу вам, браття,- важко бути богом.

18.09.2018р.



Ніжки

Побачив дів китайських на параді,
Від шоу й досі, браття, без ума.
Коли ж у мавок ноги кривуваті,
То настрою хорошого нема.

Бо ніжки - перша зваба чоловіка,
По них струмують погляд і думки.
Як скаче курка - півень кукуріка,
На сідалі сидить - неговіркий.

Нога модельки проситься у руки,
Немов кричить: "Ходи сюди! Бери!".
Дивитись на таке - солодкі муки,
Мій друг увидів - миттю захворів.

У надбогині хвицалки до неба
Впираються в опуклості пружні.
До того ж- сексуально-сухоребра,-
Такої захотілося й мені.

А він - козак! Недовго вуха чухав,
До чуда "шасть!" - і вже в раю! Меткий!
Звисають ніжки з пліч однині в друга,
Тепер щодня обцьомує литки.

P.S:
Стегно до мене люба притулила,
Аж волос дибом став на бороді.
Нога довжезна - це велика сила,
Клюють на неї навіть і діди.

18.09.2018р.

Цьом!

Пригорнися до мене, кохана!
Дай поторсаю вушко твоє!
Мій цілунок палкий, елітарний,
Прикладуся, то скажеш "О, є!".

Цілуватися нині не вміють,
Лиш ялозять вогким язиком.
Я ж розтуркую пристрасні мрії,
Закипають чуття, молоко.

Губи м'яко огортують мочку
І ворушать на них волоски.
Люба муркнула: - Я тебе хочу!
Поцілуй груденята м"які!

Розціловую віддану душу,
Зняв сорочку з батисту, жилет.
Курку півень уранці ворушить,
Гріє даму козирний валет.

Зупинився на мить на горбочку,
Впав у пущу, мов зрізаний сніп.
Язиком як м'якеньким листочком
Ворухнув у вогкій борозні.

Разом з місяцем квіточку цьомав,
Вигиналася луком краса.
Ніч пройшла. На годиннику... сьома!
Ну і ну! "Політав" в небасах!

Дрож у тілі і сухо у роті,
І важка як чавун голова.
Від "трудів" захропів на роботі,
Лобом столика поцілував.

18.09.2018р.

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.

Життя підступно поміняло колір,
Трагедія - на зміну вар'єте...
Без жінки світ немилий, гаснуть зорі,
І ложка з супом в рота не іде.

На тиждень у село чкурнула в гості,
А я один зостався, наче перст.
Без милої - труна подружня постіль,
На мріях про кохання - жирний хрест.

Казав " Давай поїдемо на води,
У морі попурнаємо удвох.
Та їй миліші бур'яни, городик,
Лопати, вила, картопляний льох.

Я вивчив люту позу в Камасутрі,
Купив новий у рюшах пеньюар...
Лишився на трюмо кавалок пудри,
І дощик сірий хлипає із хмар.

Ще б пару днів і луснуло терпіння,
Наклав би руки.. Але тут "ба-бах!":
Вернулася замучена богиня!
Розсіялася на душі журба!

З розгону " бух" на руки чоловіку,
Водиці просить вже четвертий глек.
Отямиться - помасажую спинку,
Сіднички та скрипучий поперек.

16.09.2018р.

Снага

Хтось має від любові тільки крихти
Або страшиться й мацнути панянку.
А я не хочу навіть відпочити,
Послало небо цікавезну мавку.

Щодня її обцьомую парсуну,,
Розм'якшуючи вогненосні піки.
На мене зверху всілася красуня,
За вухами здригаються колінки.

А вередуха мовить: "Хочу знизу!
І так - аби літала в піднебессі!".
Ну, що ж - несу її до парадизу,
Долонями погладжуючи перса.

Сьогодні знов амрітою упився,
Втішає слух богині хтивий стогін...
Єлена пригорнулась до Паріса,
А в Менелая виростають роги.

16.09.2018р.

Веслує літо у затишну гавань,
Жбурляє Персеїдами у степ,
І вже вуста калинові ятряні,
Вирує осені п'янкий букет.
І приторкнеться припізнілий промінь
Смичком жаги до білих струн беріз.
Вальсує осінь, огортає спомин...
О, сяйна охро, смуток й парадиз,
Твоїх очей спокусливі тенета,
Твоя ошатність і німа печаль...
Кленовим листям сиплються сонети,
Вальсує осінь...у сріблясту даль.

Йдеш вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Ти щасливий.
Он воно, щастя, тримає тебе за руку,
усміхається - щиро, радісно, легко,
танцює в глибині очей,
рибкою пірнає в серце. Ти щасливий.
А люди озираються, заздрять,
зазирають в очі, благають -
поділися! віддай! ми теж хочемо
бути щасливими!
І ти міцніше стискаєш своє щастя,
закриваєш очі, замикаєш серце.
А раптом щезне?
Та не сидиться в закутку потаємному
непосидючому щастю:
виливається, випірнає, випліскується
хвилями радості, зачіпаючи кожного,
торкаючись кожного,
і спів його - відгукується, розлітається,
розчиняється в інших очах, в інших серцях.
І лунає його пісня на всю вулицю, на весь світ,
бо не може пісня звучати в самоті.
І співає щастя - віддай і повернеться,
віддай і отримаєш, відкрий і подарують!
Йдуть вони вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Вони щасливі.

15.09.2018

Падають горіхи... падають...
мов долі людські на стріху:
з кимось падає ціла епоха -
хтось відлітає тихо;
хтось аж до краю наповнений щастям -
хтось, мов осіннє листя,
падають люди-горіхи... падають...
до раю і пекла ближче...
Хтось відкриває м'яку серцевину,
хтось - крижане осердя,
хтось не пробачить другу провину,
хтось, мов саме милосердя.
Мрії в горіхів прості до смішного,
в руку чиюсь упасти,
всі, від великого і до малого,
душу готові закласти!
Струшує дерево плід перезрілий,
струшує зрілий й зелений,
і неважливо - чорний чи білий,
встелено ними... встелено...

14.09.2018

Полинова осінь
Краєм неба просинь
У тумані тужно
Журиться верба,

Сонце непривітне
В хризантемі квітне,
Дощик тихо плаче,
Бо тепла нема.

На вербові коси
Світанкові роси
Павутинносрібна
Райдуги печаль,

Тиша солов"їна -
На вітрі пір"їна...
Кришиться повітря
На терпкий кришталь.

Не кусайте мене, дівчата,
Бо хороший, коли й не сплю.
Від Амура усі таланти,
Із Венерою вічний шлюб.

Розбираюсь у поцілунках,
Де - любов, де - звичайна хіть.
Хоче ночі жаркої юнка,
Їй зі мною на це щастить.

У сусіда торбина грошей,
Інший - лан прикупив землі.
Ну, а я лиш кохати можу,
Заздрять дару всі королі.

Знов богиня пливе до спальні,
Кличе щоби і я приліг.
Так і бути - вшаную пані!
Бо любити красу не гріх.

За вікном зоря світанкова,
Не натішиться мартопляс.
На папері усе чудово,
У житті - краще в сотні раз.

12.09.2018р

А на трояндах сьогодні роса.
Їх дощ цілує, чи знову плачуть?
Що хліб їмо – а проїсться краса,
І «Змовкни!» скаже ще вчора мачо.

А я ж не квітка, щоб відцвісти
І все забути з опалим квітом.
Боліти ж будуть твої листи
З любов’ю в віршах, із цілим світом

До ніг моїх… Бо росту до зір,
Коли в очах ти шукаєш зорі.
І об асфальт мій низький уклін,
Коли – краплина в калюжі-морі.

А на трояндах сьогодні роса.
Бо дощ пройшов і усе позначив.
Мене також, бо і я краса,
Що відцвіте… І не винен мачо.

Хочеться тепла краплину ще,
Щоб пахтіло липою, аїром...
Чхає хвора осінь під кущем,
Бо надворі холодно та сиро.

Хто сказав, що осінь золота,
А на плечах пишні шати-шмати?
За вікном добу уже сльота,
В неї ниють кості, хворі гланди.

Їй потрібно чаю, пиріжків,
І любові (для імунітету).
Має ж - фотосесії важкі,
На поталу віддана поетам.

Дай їй спокій хоч би на сезон,
Не торкайся лапами красуні...
Знову пишуть - про осінній сон,
Листопади, гарбузи у клуні.

Заховав і кисті, і мольберт,
Не малюю більш пейзажі людям.
В ліжку осінь втомлено сопе,
Я у неї примостивсь на грудях.

11.09.2018р.

Сон?

В клубках зміїних є своя краса,
І москалі бувають непогані:
Цілуються, вшановують Пейсах,
Горілку люблять, балалайку, "money".

Інакше й не звертається до нас
Як "малорос" або "хохол-мазниця".
А скажеш "українець" - миттю сказ,
На вигляд добрячок, насправді - гицель.

Піймали сіті сонного жука,
Павук у лапах лялечкою крутить.
Та здобич цього разу заважка -
Порвалися липкі, отруйні пута.

Джихад. Невірних знищать до ноги,
Кують окови нам кремлівські хани.
Не буде миру, дружби, пирогів,
А буде січа, пастки та обмани.

По виноградних лозах їде танк,
"Віджато" острівець, заводик, дачу...
Мабуть, це - сон. Насправді все не так!
В Криму весна. Але чому ж так лячно?

11.09.2018р.

Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Ніч одягає сорочку шовкову,
місяць не згоден прийняти відмову,
пальці торкаються вигинів тіла,
місяць коханку пестить уміло,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні трояндами встелене ліжко,
і погляд притягують вигини ніжки,
забуті цукерки сумують у вазі,
а місяць у мріях вже б'ється в екстазі,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова,
смакує з вином полуниця в сметані,
та тільки не їжа у місяця в плані,
легкий поцілунок, і шурхіт тканини,
і двоє дуетом летять до вершини,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!

10.09.2018

Я переплакав дощ. Роси було до біса,
Жона усеньку ніч втирала сопляки.
Бо взявся за ножа і пальчика урізав,
А він щодня шкребе поезію таки.

Хотів допомогти на кухні власній музі,
Кайлує цілий вік, а я лише жую.
Махнув разок ножем і поваливсь без пульсу,
Вже думав що хана, трагедія, каюк.

Прошепотів Пегас: " Покинь тупу лопату,
Обценьки, молотки, ганчірки та вантуз.
А в жінки - мозолі. То як мені не брати?
Я - чемний чоловік, хоча й богемний туз.

На днях підняв стільця, то вискочила грижа,
Пательню облизав - одразу пухирці.
Усе мене пече, чіпляє, коле, ріже,
Чалапає жона за мною назирці.

Є вої, лікарі, є паперові миші,
Дивитися на них не можна без жалю.
Нехай сидить поет під вишнями та пише,
А я йому чайку духм'яного наллю.

10.09.2018р.

Нехай пише

Це - не поези. Тоне все у мряці,
Немає світла, грубощі одні.
А том великий! Це ж бо стільки праці!
Писалося без свят і вихідних.

Можливо, і праві були зоїли,
І критики сміялись недарма.
Бо образи важкі, неначе брили,
Копнути глибше - сенсу ніц нема.

Підкраввся ззаду тихо до бомонду,
Дивлюся на маститих у шпарки:
Кладе "титан" шарами позолоту
На випрілі словесні остюки.

М'яке у моді, ні про що, сяйнисте,
Пахтять жоржини, мед, одеколон.
Піїтів сонми розминають кисті,
А я серйозний, а не балабон.

Даремно моршив лоба, супив брови,
Сказали - щось не те нагородив.
Жбурляю в грубу думи паперові,
Нехай горять усі мої труди.

10.08.2018р.

Покаюся. Ізнову, браття, винен,
А, може, то у мене їде дах?
Поцілував богиню нижче спини,
У відповідь лунає млосне "Ах!".

Рожеві щічки вусами погладив -
Летять у піднебесся крики "Ох!".
Підстрибують як м"ячики принади -
О, як же гарно, друзі, нам удвох!

А шийку поцілую - мружить очі,
У губки - ноженятами "хвиць-хвиць".
Постійно стогне, крутиться, бурмоче,
Мене поклала в ліжко горілиць.

На дзигарях старих година шоста,
Від криків всеньку ніч не спав Рябко.
Не любощі - катівня чи Голгота,
А з клуні чути "Рох!, "Му-му!", "Ко-ко!".

Піду, мабуть, не догодив Венері
Чи не туди з цілунками пірнув.
Та мавка зачинила хутко двері,
Веде в альков загладжувать вину.

07.08.2018р.

З голодухи я тещу подряпав.
- Добре,-каже,- чекай, не кричи!
...недосмажені курячі лапи
Розбудили мене уночі.

Жінка з ляку зомліла у ліжку,
Я зелений, гарчу, наче рись.
Теща сміхом впивається нишком,
Взяла цебра, зібралась до кіз.

І мені скоро час на роботу,
Одягаю хутенько штани.
Трохи, правда, напнувся животик
І затерпли (сидів!) "кавуни".

Входить теща, аж йокнуло в грудях,
Верещить між ногами свиня:
- Буде зятю любимому блюдо!
Із підливою! Чудо! Ням-ням!

Похудішала втомлена кирпа,
Не жував вже нічого три дні.
П'ю чайок,- там і м'ята, і липа,
А м'ясця вже не хочу! О ні!

05.09.2018р.

Под ветвей густым плетеньем,
Где и в травах изумруд,
Изумрудное свеченье
Я ловил и там и тут.

И, развиты зелень-ветром,
Ветви зелено цвели.
В изумрудном дивном лете –
Тайный взгляд из-под полы

Расстилал мне светотени,
Брызг улыбки в тишине,
И, с салатовым оттенком,
Солнце их бросало мне.

Чарами до онеменья
Пеленало их средь трав,
Словно камень драгоценный
Мне даря…иль я не прав?..

Красуню цілувати - чиста блаж!
Найліпше - у вишнево-спілі губи.
Тремтлива длань заходить у віраж,
У відповідь лунає "Милий! Любий".

Догнала аж на старості судьба,
Покликало життя в свої обійми.
По душах промінь сонячний стриба,
Упали застороги, розум, ширми.

Танцюємо удвох тантричний вальс,
Розпліскується музика Вівальді.
А збоку зупинився мудро Час,
Даруючи хвилину благодаті.

Для чистих серцем рай один - альков.
Амур амріту наливає в джезви.
Цим Всесвітом керує лиш любов,
А жінка - це і є маленький Всесвіт.

05.09.2018р.

Ще днина тягне світлу нить,
Та сходить вже зоря сяйниста.
Під вітром листя мерехтить,
Неначе пальці піаніста.

Присіло дерево в «пліє»*
Немов зібралось танцювати…
А інше мовби дограє
Вечірню осені сонату.

У сутінок сумній красі
Так ненав`язливо, аж кволо
Цикади в кілька голосів
Доповнюють пташине соло.

Ці саду ніжності п`янкі…
Та зоддаля на всіх них тисне –
Автівок гулом, літаків,
Мов духовим оркестром – місто.

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Правду мовлю дурну, обсмалю на вогні кабана,
Повитягую з власних очиць шпичаки і колоди:
Люди люблять солодке ( у цьому не їхня вина),
Компліменти і славу - для его цілющі декокти.

Погортав альманах. Загалом - побрехеньки пусті,
Покарлючені істини, дрібка масних краєвидів.
Кожен твір недоладній, як постріл в бою холостий,
А слова - не слова, - збиті в строфи мерці-інваліди.

А в невизнаних геніїв криза - не плеще народ,
Не торкає поезія вишня утомлені маси.
Брат побіг на завод, кум сапає сусіду город,
Їх реалії -втома та піт, не зачовгані фрази.

Гинуть люди від раку, задавнених нейробластом,
Від писні -тільки я: почитаю і лускають мізки.
Просить песик "Погладь!" і вихляє кудлатим хвостом,
Я і гладжу сердегу, у пащу стромляю сосиску.

Пожалію й тебе. Напишу коментар-позитив,
Не казатиму "Більш не твори!" - це жорстоко і підло.
Правда спить? Ну і добре,- не буде халепи-біди,
Люди прагнуть хвали,. Умочаю перо у повидло...

04.09.2018р.

Капець

Розбестила монашка монастир,
Нагодувала братію любов'ю.
А у Полтаві - ніц нема, пустир,
Лише Пегаса дзеленчать підкови.
'
Із дня у день підкрапує сльота,
Мощуся на зимівлю, рию нори.
А жіночка, скажу я вам - ще та,
Опісля неї треба в санаторій.

Потроху музу ззаду підгриза,
Брикається постійно кінь крилатий.
Сатира виручає! Це - бальзам!
Намазався - і мухи до лампади.
'
Нарешті відкотився колобок!
Свободу удихнув на повні груди.
Побрити варто пахви і лобок,
Планую завтра вигулькнуть на люди.

03.09.2018р.

Бачу тему, аж перо дрижить
Поступово всі одкрию карти.
Ми ховаєм істину в олжі,
А в брехні дошукуємось правди.

У Полтаві скаче кенгуру,
Хвостик дістає аж до столиці.
Може, я чогось не доберу,
Бо пишу про спілі дупки й циці?

Той хвостище лупить всіх підряд,
Розлякав на сайті чорногузів.
Кожному митцеві - міх порад,
Розірвались дружба і союзи.

В кухлі буря і черговий сказ,
На кону словесні викрутаси.
Тут би циган миттю розібравсь,
Лупаками блима на Пегаса.

Без сатири віршик - золотий,
А на світлі - сіро й нецікаво.
Досить. Наберу у рот води,
І піду в садок ловити гави.

03.09.2018р.

Пора

Ряба жона - весела і не злюща,
А з гострим носом, звісно, вереда.
Здиратиме щоденно шкаралущу,
Обсмиканою буде борода.

Нема рябих! Чкурнули до Європи,
Там бум на кирпоносих і рудих.
Тому усе життя ходжу в жалобі,
Амуру чимось я не догодив.
'
'Куди не гляну - діви дятлодзьобі,
Ще й гострі як у тигрів пазурі.
Знайти собі дружину - той ще клопіт,
В метро шукав, на пляжах - аж зопрів.

У фей іззаду камінь, не памушка,
(чоловіків лякають кістяки).
Мій ідеал - струнка, під небо тушка
І в салі куртуазні мослаки.

Вовтузяться давно друзяки в гніздах,
Моя ж пустельна нудиться нора.
...Іде назустріч відьма пломениста,
Знайомитися, братики, пора.

03.09.2018р.

Все ще збереглося: сонечко яскраве,
Печія-спекота сушить береги.
Озеро сміється сяйвом величаво
І лілеї – в танці злотнім навкруги.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Завмирає вечір у чарівнім гаї
І шепоче тихо лагідні слова.
Він мойого серця ласку зберігає,
А воно, зраділе, ніжністю співа.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Де-не-де палають, багряніють віти,
Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
Та прошу – затримай мряку й холоди!

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Тепер моя жона без целюліту,
Біля сапи ізвечора дріма.
Поїду на роботу відпочити,
Втомився від картоплі - сил нема.

Забитий погріб, усмхнувся гордо,
Кочу до клуні дині, кавуни.
Загнала влада музу на городик,
Пегасик обволочує лани.

Одгарцював і сторч, і на колінах,
У картопляних риючись ровах.
На працю надихала Україна,
Пирій, осот і злюща кропива.

Не мучають безсоння і натхнення,
На диво - навіть гамати не хо.
Одне спасіння. - брага є скажена,
Занюхую зеленим лопухом.

Упав під тин, розслабилися нерви,
Зникає дрож, ясніє голова.
А осінь вже погрюкала у двері,
Росою луг щоранку умива.

02.09.2028р.

Полтава. Ранок. Тиш. Аеродром.
На полі косить дід хазяйновитий.
Мальвіна ж пише вірші. А П"єро
Пішов коханцю дарувати квіти.

Життя пливе в ніщо, стікає час,
Немає ні любові, ані друзів.
А поруч - молодечий мартопляс,
Ростібує рука останній гудзик.

У Ворсклі мавок-лоскотух нема,
Усі в столиці - до ста літ пологи.
Тортиллу тягне в пущу Дуремар,
На старість звеселивсь - ні дня без оргій.

Вставляю у панно останній пазл,
Озвучую фінал в любовній мантрі:
Маріонеток смиче Барабас,
Ніс Буратіно догоря у ватрі.

01.09.2018р.

Після втіхи - хропаки, нірвана...
Але я ще ласки не наївсь.
- Постріляй очицями, кохана!
Кінчик носа устроми увись!

Он, сусід щодня стрибає в гречку,
А мене вважає люд святим.
Ніжки на плечах? Тримай вуздечку!
Відпочила? Ну, тоді летім!

Ох і гарно попід небесами!
Пташечка співає "Ох!" та "Ах!".
Тричі поспіль здав важкий "екзамен",
Розкошую, наче падишах!

Лінюх повза із радикулітом,
Ззаду відгодовує м"яке.
Натомились. Треба відпочити,
На фінал заходим у піке.

31.08.2018р

***
дзень
дзенькає монетою крапля роси
падаючи з листочка у порожнє відро
біля ґанку

дзен
достигає під серцем
наче яблуко
під ранішнім променем

день
вилуплюється з чорного яйця тиші
і тулиться до руки
тонконогим курчатком

дум
ніби бджіл довкола
меду шукають
у квітах сивих

29.08.18 © Василь Кузан
 

Одчепилась мара аж під осінь,
Надто довго химеру терпів.
Довелося влупити по носі
Та скрутити млинця на губі.

- Все не так! Все не те! Не до ладу! -
Верещала, неначе пила.
То на шию ловкенько присяде,
То пір'їну скубне із крила.

Скреготнула об стелю корона,
Дощ із іскор в обличчя війнув.
Залящало: - Не мацайте трону!
І шануйте! Шануйте! Шану...

Позакривано наглухо двері,
Сів писати любовні рядки.
Глип в вікно - знов напружились нерви -
В хату світять чиїсь лупаки.

29.08.2018р.

В садку

Вимуркує під боком кіт Баюн,
Хитається калини всохла парость.
Розтанула безслідно мила юнь
І силою веде до шлюбу старість.

Мій друг поважний, в салі, запанів,
Рохкоче паця, мукають корівки.
Я ж сивим став, а мудрим - досі ні:
Ані землі, ані майна-готівки.

Є хрестик, ліжко, ложка і жона,
І домовина з дуба на горищі.
Обходить стороною дім варнак -
Нема чого украсти, окрім віршів.

У світі, кажуть, сіро без митців,
Сяйнистого бажають, меду, шарму.
Та на слова немає покупців -
Товар дешевий, не беруть й задарма.

Засумував. Мокріє борода,
Не лізуть геть у голову рулади.
Захлипав дощ, кульбаба обліта,
Із саду хутко човпаю до хати.

28.08.2018р.

Насолода

О, читачі! Од вас, сумних, іду я -
Зовуть на поле бульбові рядки.
А сонце пражить! Спека аж лютує,
Комарики встромляють хоботки.

Хрустить у попереці, крапле з носа,
Від куряви почмихує жона.
Од лінощів рецепт - похила поза,
А стане млосно - з"їжте кавуна.

Вганяються в ріллю стрункі лопати,
У небо настовбурчились задки.
Поете! Покажи чого ти вартий!
Помни добряче кволі п'ястуки!

Моя найкраща поза - на колінах,
Коли встаю, копита аж дрижать.
У возиках, на роверах, машинах
Бурундуки цургенять урожай.

Він цьогоріч, скажу вам, знаменитий:
Є крупна, є мілка - на всі смаки.
А трутні вдома пишуть тинди-ринди
І шпетять працьовитих селюків.

Мішок на горбака з розгону "Опля!",
Аби не впав - підтримує кума.
Коли, братва, копається картопля,
То на дурниці часу геть нема.

30.08.2018р.

Ось і літу кінець. Закрутив огірки, помідори,
Втретє викачав мед і картоплю у погріб поклав.
Час прийшов для поез, рок-н-ролу, картин, ораторій,-
Побіжу в Гідропарк і Дніпро подолаю уплав.

А нудистам лафа - дме і дме із Сахари сірокко,
В афродіт і венер на сідницях дрижать волоски.
На столичних наяд звично мружиться Ероса око,
Хвилі пестять литки, те що вище - якісь мужики.

Із дівочих пупків пробиваються лотоси дивні,
Без любовних рулад-панегіриків не обійтись.
Я відшукую ритм поміж брівоньок ламаних ліній,
Та натхнення нема, патичка розворушує біс.

Між усміхнених фей мій талант розпорошився знову,
Всі думки про любов, а про вічне творити не хо.
Повернусь у село і до ночі пилятиму дрова,-
А на Довбичку хай приїздить генецвале Міхо.

Ось і осінь прийшла. Зажурилася баба Параска,
Зуб останній пропав - проковтула, мабуть, уві сні.
Для митців треба тиш, а не хтива оця свитопляска,
Хай ударить мороз, ляжуть крига метрова та сніг.

27.08.2018р.

(Довбичка - острів у Києві, де загорають нудисти. Знаходиться навпроти дитячого пляжу.)


Марнота
Дурниці потрібно казати із поглядом мудрим
Аби вам повірив на слово нервовий народ.
Стрижуться баблоси із лохів, з баранчиків - кудлі,-
Ось, яхту купила, півраю, будується корт.

У Раді лафа, кожен другий - кабанчик огрядний,
Мандат необхідний, інакше прибуткам кранти.
Поети також брехуни, тільки вельми невдатні,
На хліб не зароблять - дешеві занадто труди.

Чортиську несу ритуальну валізу готівки,
Доїтиму люд - беззаконня законом стає.
А в лірика криза - мотузка звисає із гілки:
Вперед, не вагайся! Коньяк вже налив сомельє.

Товпа лизоблюдів докльовує зронені крихти,
Несуть підприємці ясу, обціловують торс.
Писака ж сидить і обкусує капосний ніготь,-
Не зна чого хоче, в кебеті одвіку хаос.

Читаю для тонусу віршики в ліжку плейбою
(втомився від сексу, під боком нахабно дріма).
Слова на папері, насправді - розмова з собою,
І ліків од цеї хвороби в аптеці нема.

27.08.2018р

Дратівливе

У небес виклянчуєш краси?
Щоб жилося легко, без печалі?
Ти дурниць у Бога не проси,
Краще надішли веселий смайлик.

Побажай здоров'я і дівок,
Та до мене хутко повертайся.
Я тобі зніматиму наврок,
Дуже на халявне, бачу, ласий.

Спокій це, насправді,- боротьба,
А краса - шалений танок, пісня.
А в сусіда щастя - у гробах,
Процвітає надмогильний бізнес.

В мене ж - орхідея зацвіла,
Бо навчився квітку цю любити.
Ти ж купив її - й усі діла,
Кинув зів'ядати в баби Ліди.

Ніі зерна, ні саду не зростив,
У пошані скнари-торбохвати.
Шастя -це трудів людських плоди,
Праця для добробуту громади.

28.08.2018р.

Старість

Ранок важко злетів з повік,
Прокидаюсь розбитий, хворий.
Не нагадуй мені про вік,
Не люблю я таких історій.

Хочу бути як Аполон
Та дівчат на руках носити.
А тримаю лише стило,
Бо за рогом надгробні плити.

Слабне бас і дрижить рука,
На сніданок - вода і коржик.
Окуляри добу шукав,
В павутині подружнє ложе.

Прохурчала чуттів гроза,
Голова, наче дуля лиса.
На пуантах лежить кирза,
А на скрипці мішечок рису.

А пройшла тільки сотня літ!
Не старий...Ну, хіба що трошки.
Глип у дзерало - сивий дід,
Лоб і щоки в глибоких зморшках.

Спазмалгон уковтнув, "Хеллак!",
Камінь коле пропиту нирку.
Та в душі я іще козак!
...Прослизнула сусідка в хвіртку.

28.0.2018р..

На гостре каміння упав. Твердо.
Піджовує мовчки товпа.
Мій запис у книзі буття стерто,
Бо мойра глуха і сліпа.

Племінникам буде земля, хижа,
Три ворохи валянок, шуб.
Я знаю - попереду ніч, тиша,
Віночок, могила і труп.

Вже падав під ноги людські в яму,
Писали бучний некролог.
Не вірю у долю, гріхи, карму,
Сьогодні панує бабло.

Диви - ескулапи бредуть! Ноші
З синтетики карлик приніс.
Схилився і шепче: - Давай гроші,-
Страховки жадає "Борис".

Сьогодні уже не дійти з ЦУМу,
Хароне! Обола підкинь!
На пластику надто мала сума.
Прощайте, братове. Амінь!

26.08.2018р.

А сьогодні віншую пернатих,
Горобцеві кришу коровай.
Солоденьке люблю роздавати:
- Гей, лелеко! У чергу ставай!

Дятел пайку отримав хвалою,
Качконосиці оду писнув.
Йди, цибатий! Всі ранки загою!
Маю мазь від зазнайства масну.

Утирати доводиться дужче,
Аж бусла від мікстури трясе.
Гарно липне сатира цілюща,
Пір'я з гузна вилазить усе.

Розлітається пух по столиці,
Пада в борщ, на канапки, млинці.
Ірокеза лишив на голівці -
Все ж він птах, а не лин у лусці.

На плечі засміялася муза,
Щось Пегас під хвостом облизав.
Нове пір'я росте в чорногуза -
Ще літатиме він в небесах.

26.08.2018р.

Мрії та бажання

А на пательні - рибка золота,
Зловив на кузьку в морі-океані.
Ще трішки і напхаю живота,
Шкварчать у маслі мрії-побажання.

Не вірю у собачок говірких,
У джинів, фей, які несуть удачу.
Виделкою наштрикнуті шматки
Мій стравохід зсередини побачать.

У кістку в горлі вірю. Так бува.
Реальні, а не фікція купюри.
Оце, панове, і усі дива,
Казкові млива, ермітажі, луври.

У небо чхнув. За хвилю звідти "Гуп!"
В каструлю впала й верещить закуска:
- Чого кричиш, неначебто на пуп?
Ти не жар-птиця, а звичайна гуска.

26.08.2019р.

Під укіс літо тисне педалі
в баритоновий рокіт грози…
Безпросвітня мара. На вокзалі
ні душі... Ні троянд, ні сльози.

Сірі постаті на видноколі,
Крапля туги у цівці дощу.
Рейки вільні, відіграні ролі.
Не вагайся... Не бійсь... Відпущу...

Хто зневірився - небо не просить
воскресити минуле. Давно
не тримаюсь за марево. Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.

Кане в Лету осмута. Жалобний
віднайдеться, що спалить альбом.
В судний день не обілиться жодний,
тож каміння збирати обом.

Не приборкати біль норовливий.
Щухне злива - себе не втрачай.
Відболить, чи згадаєш? Щасливо...
Потяг сліз не чекає... Прощай...

2017р.

У порожній кімнаті — зрадливі тіні
Ніби видіння — на тій он стіні
На цих стінах на тих стінах
На кожній із них —
Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
Ну ти ж не проти що я навпроти
Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

Слухай
Ти можеш кричати якщо хочеш
Якщо можеш
Якщо не заціпило рота
Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
Збірна знань про мікросвіт
А ти мені — про тіні на стінах
Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
Визначся вже на якій ти стороні
Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

Лиши своє серце — мені
Мій любий
Я вже у іншому світі та ти — ще ні
Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
Не варто
Мій любий -
Дограєшся до інфаркту

У тебе більше немає спроб
Немає карт
Немає фарту
Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
Твоя свідомість вже здійснена -
Буття по Сартру

У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
Порожня кімната
І кілька секунд до старту

24.08.2018

Я не піду у вас на повідку,
Чужі не захищатиму знамена,
І не одержу зірку на рамена
За вашу вірнопіддіність гидку.

Та України я вам не віддам,
Не візьмете її – хоч подавіться.
Бо не для вас коло́ситься пшениця,
Бо ви – ніщо блакитним небесам.

І наші синьо-жовті прапори
Не вам хапати чорними руками...
Були ви і зостались ворогами –
Хоч вас у вишиванки убери.

2012-2018

Ночі серпневі уже прохолодні,
Подихом осінь, немов крадькома,
Владу свою демонструє : «Ви згодні?
Знову зустріти погоди холодні?»
Адже, так буде, вона недарма
Нам сповіщає, що пісенька літа
Скоро останній завершить акорд.
Колір зелений втрачає «еліта».
Мабуть, дощами не дуже омита,
Прагне, хоть якось побити рекорд:
Треба затриматись! Літо думками
З вітром владнає, і він замовчить.
Швидкість вгамує свою під замками,
Лють, опануючи обіцянками,
Бурю осінню зупинить на мить!
Хай ще всміхається літня блакить!

25.08.2018
Свидетельство о публикации №118082500067

"Така у мене справді ти одна!" -
Видзвонюють льодини, мов червінці.
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти - молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі...
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?!

Як вип`ю зразу - захмелію вмить,
Та до тверезого дійду я стану,
Смаку іще не встигну оцінить,
Або й цілком цінити перестану.

Тому і залишайся ще, постій.
Моя байдужість, то мов льох, кохана.
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Я теж колись опущуся туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, відстояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди!

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

Мене Господь ліпив із глини,
Не знаю нащо, таїна.
Обняти хочу небо синє,
В огром пірнути аж до дна.

Мечем до правди дорубатись,
Від зла громаду вберегти.
Але - традиції, обряди...
Бурчить з амвона дяк рудий.

Живи як церква наказала!
Згинайся нижче до ріллі.
Розумним - гроші, дурням - рала,-
Народ потроху і змалів.

Насунув піп алмаз на пальчик
І рушив на ловитву душ.
Кажу: - Обман у рясі бачу.
А він: - Релігію не руш!

Ти - тьми дитя! - злостиво мовить,
Але він сердиться дарма.
В моїй душі окрім любові
Нічого більше і нема.

23.08.2018р.