Сповіддю спокутувала гріх,
з молитвами протяг тихо хлипав.
Теплі сльози крапали до ніг,
- Я люблю чужого чоловіка!

Ніжності не пити із лиця -
чуйний, зорепадний, білий сокіл.
Не зривай горіха  до вінця
радила матуся - світ широкий.
В повені ріка - біда одна,
на причалі човника гойдає.
З неба ллється золота струна -
місяць байховим частує чаєм.
Розгойдав паливода  чимдуж
гойдалку вербову, хвилю мружить .
Стогне тиша зранена довкруж.
Каяття душі - червоні ружі!
Трепетний, зворушливий, такий
пелюстковий, рідний, світанковий.
Тільки б доторкнутися щоки
і відчути музику любові!
Знаю, що гніздечко в нього є,
ні на що тепер не сподіваюсь.
Та без нього серденько моє
полонез Огінського не грає.

Г. С...
Коли розвіються тумани
І зникнуть запахи весни, –
Про мене згадувати стане
Хтось несподівано сумний.
І не очікувано буде
Звучати чийсь далекий спів
Про щем посіяний у грудях
Весняним чудом почуттів.
19.04.19

Се подих слова.
Дерево - як тіло,
сухе, і тепле,
і пропахле глицею.
А ще душа,
до сповіді доспіла,
а ще ті сосни,
що старими птицями
клюють вітри.

Дзвіниця. Тіні звіра.

Се тіло поривається,
і дихає,
і знає бути
золотою рибою.
Крізь подихи і продихи
як тихо є.
Як голосно ворушить
серце
глибами.

І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,
бо ростуть і на піску патриції,
принци і під стінами цвітуть.

Грицики - ви сильні і граційні!
Закохався в січні і забув:
не замовив у весни-кравчині
ні жабо весільне, ні жагу.

Вашими розкішними розетками
(бо чітка натура і чіпка)
ніжні килимки на луках зіткані
з тихих за кульбабками зітхань.

Вами розфарбованою зіркою
не зникай, натхнення. І нехай
тричі заповіти перепишете,
поки знищить посмішки смітник -
спромоглись ви, білокрилі грицики,
обрій темнохмарний освітлить!


04.2019

А ВОНИ ОБИРАЮТЬ КЛОУНА
(ізбіратєлям ЗЄлєнського)

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А вони обирають клоуна,
Бо їм неймовірно весело.

Ллється воїнів з ран сукровиця ,
А холопи з душею сірою,
Завтра нам обирають клоуна,
Бо сторіччями блазням вірили,

Бо ж століттями в рабстві смажені,
Та росли на полях совковості,
Всім єством обирає ряжених,
Дух кріпацтва в глухій свідомості ,

Хата скраю з парканом підлості,
А "ВІТЧИЗНА" звучить "ОТЄЧЄСТВО",
Зранку молиться Богу ситості
"ГРАЖДАНІН" України зречений.

З окупантом брати навіки .
"КЛЄВЫХ ПЕСЕН " мотив зіпсований ,
Намугикує люд безликий,
Щоби завтра обрати клоуна.....

Знай не буде з Кремля прощення,
Бо ж немає у нас майбутнього ,
Аж допоки живе "НАСЄЛЄНІЄ",
Громадянське суспільство з
трутнями....

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А раби обирають клоуна,
Бо ж рабам неймовірно весело.

Олександр Квітень
м . Мукачево

Ну чому піддався безголов`ю? –
Я і досі слів не доберу.
Полюбив гріховною любов`ю
Я свою духовную сестру!

Я помру від горя і воскресну,
Чорт із печі попіл вигорта.
Бо вона – лебідонька чудесна,
Бо душа у неї золота.

Як тепер оцю безодню горя
Перестрибну чи перепливу?
Не дає Бог насолоди море…
Тільки спілкування наяву.

Тільки ніжні, любії розмови,
Та як переступиш в них межу,
Посилає Бог напасті знову,
Мов попереджає: «Накажу!»

Я до любки вік не охолону.
Все кохав би ще її і ще…
У її солодке ніжне лоно
Золотим би лився я дощем!

Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
Чом же скніти маю у журбі?
О Боги, Боги мої прекрасні,
Виняток із правила зробіть!

Адже я лише її кохаю,
Чим же заслужив недолю злу?
Дайте нам обом весни розмаю
Й у смертельну заберіть імлу!

І весна вже промайнула рання
І печаль тікає із зіниць.
Певно, шлете нам випробування –
Перевірити любов на міць?!

16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Лютуй, кохана, мовби та гюрза
І розцвітай від бійки, наче мальва.
Бурчи, вихлюпуй гнів,- я тільки за,
А от у ліжку будь завжди ласкава.

Хай штукатурка сиплеться зі стель,
Від гніву щічки й носик аж бордові.
Гримаска невдоволення - пусте,
Під нею тепле озеро любові.

Дружина - вередливе божество,
Сьогодні гарно, завтра секс - розпуста.
Борвію не противиться єство,
Перечити стихії самогубство.

І хоч ходжу постійно у сльозах
Та злякано здригаюся від крику,
Дружинонька - неклепана коса!
Нехай такою лишиться довіку!

15.04.2019 р.

В шибку дзьбом вистукує шпак,
Кличе стоси покинути книжні.
Від Ерато отримано знак -
Завесніло, брунькуються вишні.

На ралець приблукало дівча,
Шепче: - Дідо! Стрибай під запаску!
У розмай із розгону помчав,
Надчуттєву утнув свистопляску.

Ох і гони! По шкірі мороз!
А виною - весна-жартівниця.
Я кохаюся завжди всерйоз,
Хоч уже у поважному віці.

Дві доби як нічого не їв,
Душу й серце Венері намуляв.
Тишу рвуть на шматки солов'ї,
Аж захрипла кувати зозуля.

Міць у чреслах (себе не впізнав)!
Не дідок, а юнак безбородий!
Ось така вона, казка-весна,
Хай бере в оборот. Я не проти.

15.04.2019 р.

Іще гряде зелена злива,
Немов у повені - ріка.
На вітах зелень несмілива,
Неначе дівчина сільська.

Вона така, як легке мрево,
Як ті розмиті береги.
Ще нею світяться дерева,
А не густіють навкруги.

Надія в ній гніздиться рання,
Крила, ще молодого змах.
Мов дозріває в ній кохання,
Як щастя у твоїх очах!

Я людоловом був усе життя,
Невільницький налигач - красне слово.
Натхненно славив синьо-жовтий стяг,
Вишиванку, бандуру, рідну мову.

Компонував сонетне експозе,
В окрутну січу виштовхнув у плечі
Своїх братів. Можливо й повезе
Комусь із рідних вийти із хуртечі.

Десь там - трутизна гніву, смертна чадь,
Безплідну рінь виорюють снаряди.
Поетова ж стезя - перо, не рать,
Потрібно берегти від куль талантик.

Дивання сотня на один копил,
За Україну - на словах, горою.
Посмертний славень, жалісливий квил,
Для тих, хто впав навік на полі бою.

P.S.:

В інеті сльози, регітня, бла-бла,
Оплакуються віртуальні крипти.
Страждає псевдотворча омела
У Спілці та на пляжах у Єгипті.

14.04..2019 р.

Люблю отут, на роздоріжжі,
На милій лавочці сидіть.
Мене квітневий легіт ніжить
І сон колише верховіть.

І розчиняє шум далекий,
І лагідніють небеса.
З найменших атомів, молекул
Зринає відчуттів краса.

О ця добра висока ніша,
Духовності резервуар!
Усе, в житті що наймиліше –
Гармонія природних чар.

Без неї світ краси загине,
Зла магма сточить береги.
Природо, мамо, Берегине,
Розлий ці чари навкруги!

12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

1

Перефарбується сіре і жовте,
злине поземне, утоптане в гальку...
Ви не мовчіть, а жаління промовте.
Вдарить у стелю підпиляна шалька.

Мегаарена, цяцьковані стіни,
перекидаються столик і лезо.
Знову апное... і кров України...
Я додивлюся це шоу тверезо.

2

Пальці - униз. Добивають і плачуть...
Сонячно, тепло, тож нумо на дачі.
Вгору - часник...
Ось розквітне красоля.
Гречечку сію, оспівую волю...

Знову гостинці від зайця, синички...
Не шикуватися входить у звичку.

2019

Радість німа померкла,
Чорно поліг курай.
Тут, у траншеї,- пекло,
Там, біля жінки,- рай.

Душі блукають лезом
Без маяків, сліпма.
В небі згорають весни,
Миру в умах нема.

Дивно, а я ще цілий,
Сніг доторкнувся скронь.
Родичі на прицілі,
Ангел кричить: - Вогонь!

Куля у серце коле,
Взяти не встигнув ляк.
Корчиться Дике поле,
Плаче свята земля.

11.04.2019р.

Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки. 
Яка зворушлива, жадана мить
з коханою триматися за руки.

Ти не ревнуй до пелюсткових чар,
чарівністю мене заворожили.
Лише від тебе голову втрачав
і від обіймів божеволів, мила!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка прекрасна, неповторна мить
Єднати поцілунками розлуки!

В зіницях відбивається весна
(смарагдова палітра притаманна).
О, дай насолодитися сповна
тобою і природою, кохана!

Яка солодка і натхненна мить -
душею відчувати серця стукіт!
Рапсодія любові нам звучить
і водограєм розливає звуки!
2019р

Тобі навіщо жінка здалась?
Як пупс? Придаток до трусів?
Ану, сідай но, буду зараз
Крутити дулю на нозі.

Відомо, я тобі не мамка,
Уріжу правдою під дих:
Жона для тебе забаганка,
Красива лялька для утіх.

Її стонадцять раз у гніві
За день матюччям обіклав?
То будеш вічно нещасливим,
Помреш без ласки і тепла.

Украв жар-птицю чорт на муку,
Щось про любов їй верещав.
Тепер зробив із неї курку,
Поставив стражем до борща.

Лечу за Божим повелінням,
З тобою ж панькатись облом.
Мене покликала богиня,
В альков, на ложе, під крило...

11.04.2019 р.

Уперед!

Курочка ряба сокоче півню,
У альков запрошує: "Анум!".
Як уздрієш неземну богиню -
Не барись! Стрибай у пелену!

Глянь - довкола "скрипки" і "валторни",
"Контрабаси" та "гітар" пуки!
Конкуренти ж - парубки моторні,
Цуплять "інструменти" з-під руки.

Не сиди, неначе цвях у гузні!
Хочеш меду - вулик потруси!
Бог-Ерот сміливцеві союзник,
Помагать не буде байбузі.

Уперед! На абордаж! В отави!
А коли настане вже каюк -
Будеш день і ніч ловити гави,
Спатимеш хоч вічність у раю.

10.04.2019р.

Синьоока весна
Пробивається крізь хмаровиння,
Крізь облоги дощів
І дошкульні стрибки холодів.
Хоч би як там, а все ж –
Навесні проростає насіння
І годує весь рік
Благодатний і вчасний посів.

Що засіємо ми
На своїй упослідженій ниві
І якого врожаю
Чекати на вбогій землі.
Чи таки пощастить
Відшукати дорогу щасливу,
Чи судилось, як завше,
І далі блукати в імлі...

Задовбало в корінь кайлування,
На роботі, наче той ішак.
Сяду пописати про кохання,
Хай спочине втомлена душа.

Влада, знаєш сам,- ведмедик грізлі,
Суп тепер не з м''яса, а з пупів.
Гурії нехай тривожать мислі,
А не скільки грошей заробив.

Перелоги душать спозаранку,
Думи - непідйомний наратив.
Витріщуся, краще, на панянку,
Упірну у чистий позитив.

Багнеться турнірів та ордалій,
Голими руками всіх порву!
Хоч у мріях трохи політаю,
Сумно роботязі наяву.

Ум зафіксуав гітарний абрис,
В райські пущі тихо йду за ним.
Аж під вечір, врешті, розпечаливсь,
Все, пора вертати до жони.

10.04.2019 р.

Так безборонно стигнуть кольори
Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
О смертонько, боли мені, боли,
І не боли, і не виболюй смутку.

То човником безбарвним, і малим,
І зморшкуватим, і недавньо-давнім
Перебрідаю броди чи столи,
Виписуючи путь свою астральну.

Стоять у вазі стебла без човнів,
Неначе вежі, пустки, поторочі.
Човнята подались в сузір’я Псів
Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

А стебла доторкаються до хмар.
Помежи пальців – перелітні зграї.
Ворона кине звичне «кар» і «кар».
А стебла? Знову квітами зростають.

Накладує рум'яна пишна краля,
Цибата, гостроноса і руда.
Мальована краса і натуральна -
Земля і небо, в цьому вся біда.

На перший погляд віршик - те що треба
(старався знакомитий златоуст).
Насправді ж, твір наквецяв пришелепа,
Між графоманів - ас, богемний туз.

Жується мляво ковбаса з цикути,
У фарші перетерті мослаки.
Мурує зодчий псячі халабуди -
Чи хочеш ти пожити у такій?

Із бублика залишилася дірка,
Синок - тупак, а з виду недурний.
Приємний запах, пудра і шпатлівка -
Рекламна маска вторсировини.

Протер хвостом свічадо хитрий дяблик,
Брехню до правди ланцюгом прип'яв.
У дзеркалі старий та лисий карлик:
- Мовчи, мій брате. Знаю, ти - це я...

10.04.2019 р.

Переможемо гидке і нице,
Мій народе, чи не розумієш?
Є ще порох у порохівницях,
Щоб здолать зеленого нам змія?

Кажуть люди, два плюс два - чотири,
А у мене неодмінно п'ять:
Жінка гроші цупить із квартири,
Теща люба також злісний тать.

Психіку шматують люті стреси,
Сил нема дивитись на книжки.
Бо жінки у мене - поетеси,
Вигрібають навіть копійки.

Одіклав десятку на чекушку,
Десять тисяч на новий диван.
Все покрали! Заплювали душу!
А натомість видали роман.

В хаті ковбаса була у січні,
П'ю лише водиченьку святу.
Все що зароблю іде на "вічне" -
Збірки, альманахи, лабуду.

Вчора, браття, зазирнув у прірву,
Здуру прочитав сонетів пук:
Пишуть про кохання нещасливе
Та страждання від любовних мук.

Чоловік - гестапівець і скнара,
Лупить баб, як Сидорових кіз!
Від образи почорніла карма,
З горя ледь на стелю не поліз.

Всьо! Кінець! Штани на ноги й ходу!
Прощавайте генії! Амінь!
Хай би шкряботіли про природу,
Ну, а так нехай живуть одні.

09.04.2019р.

Ізнов не спалось допізна,
Розхвилювався, наче хлопчик.
В душі укублилась весна,
Пестливо крильцями тріпоче.

Кричати хочеться "Агов!
Кохана! Не ховайся! Де ти?'
Непогамована любов
Відкрила мрій солодких вентиль.

Поклав під голову трико,
Шепчу осонцені рулади.
Копиця в стилі рококо
Не з будяків, а з рути-м'яти.

Тремчу у росяній траві,
Бо ще холодний місяць квітень.
З тестостероном у крові
Одинакові тяжко жити.

Від холоднечі синій ніс,
Думки прехтиві лиже іній.
Пішов мій настрій під укіс,
Біжу додому попідтинню.

А нежить валить підло з ніг,
Спасає тільки оковита.
Холодні ночі навесні,
Тепла чекатиму до літа.

07.04.2019 р.

Снилося дівчатко з песиком ласкавим,
на сукенці - коник, сонечко дрібне.
Парасолю клала у калюжу кавну,
усміхалась пані з малева Моне...

Джем густий варила, рвала пізні сливи,
ґудзиками стежку засипала Ніч.
Сага починалася там палахкотливо...
Словеса-цеглини стигли умлівіч.

2019

Лагідний вечір квітневий,
Птаства легкий пересвист,
Ніби закохані леви,
Хмари вигойдують вись.

Небо блаватне втомилось,
І похилилось до віт.
Лащиться легіт об тіло,
Наче зманіжений кіт.

Мов з фіолету повидло –
Барв розтеклася пастель.
Вечір. Спалахує світло
В сірих очицях осель.

Тихо вібрує-тріпоче,
І релаксує в імлі
Ніжністю музика ночі,
Пестячи звуками слів.

7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Гіацинти цвітуть – розмаїто, духмяно, красиво –
Феєрверки барвисті на славу весни на землі!
Надивитись не можу на це несподіване диво!
Жаль, що з ним не знайомі ні бджілки, ні ласі джмелі…

2019

Заєць-пустунчик на стежці широкій:
цілиться лисці в запалене око,
вовка злякав, спантеличив синицю...
Стріли закінчились - знайдуться спиці.

Звідки хупавий, ошатний зайчисько?
Ген зоопарк, серпентарій, колиска.

Стрінеш - тікай чи лови у долоні.
Лосеві дав три желейки солоні,
ящірка хоче спіймати зубами...
Зайчик утік від сердитої мами.

Братик морквину потяг найсмачнішу.
Зайчика лев забере на афішу.
"Ну й сіроманець... скакун-забіяка..." -
рапс ремиґають бізони і яки.

2019

Якби молодість знала...
Та вона ще дурна.
Шаурму їсть і сало -
Буде шлунку хана.

У коханні моторна,
Потім - плач, каяття.
В тещі зуби, як жорна,
Коле в грудях будяк.

Юне серце стрибуче -
Із алькову в альков.
Аліменти замучать,
Випиватимуть кров.

Будеш жити голодним
Стрівши відьму рябу.
Ні до чого не годен,
Ліпше спати в гробу.

Потім - старості зморшки,
Їсти сил вже нема.
Смерть стругатиме дошки,
І надійде зима.

Я ж поласую медом,
Полірнуся бізе.
Що ж - усіх попередив:
Молодь знає усе.

05.04.2018р.

Ангèлику мій, пам’ятай яблуневу гойдалку,
І ночі пахучі під зорями в сіннику.
Де літо бузкове пливе і дрімоту гóйдає,
Стакато для скрипки з оркестром веде цвіркун –
Відомий скрипаль. І ошатні сади замріяно
Під це сюркотіння полинуть в медовий рай.
Метелики марень уже лоскотять під віями,
Тримайся, Ангелику, тільки не задрімай.
І ми не заснем. Нам шукати шляхи в незвідане,
Де стежку чатують дракони у чагарях.
І зорі у діда в леваді збирати відрами,
І місяць піймати, коли той сіда на дах…
На кожному кроці казок-чудасій розсипано.
А скільки у березі сховано ще скарбів!
Послухай, як серце щемить: і сміється, й схлипує,
Усе залишаючи, лагідний мій, тобі.


В старому дворі порядкують нові господарі.
За декілька весен зіпнуться нові сади…
І знову дівча золотаве лаштує гойдолку,
І янголи знову по щастя летять сюди.

До заручин я на Росі росла,
іменуюсь Україною,
нареченою у Кия була
і вірною, і єдиною.

Діва-мати – то хрещена моя.
У Дніпрі і я хрестилася,
а на Січі гартувалася
і волею окропилася.

Віру-правду захищала одна,
не одного мала ворога.
І хоча моя броня не міцна,
а орда платила дорого.

Мала я і воєвод, і князів,
та царями розпиналася,
і мій Київ од навали горів,
поки сили набиралася.

А гетьмани спокушали мене
і ризами, і турботою...
І ясніло моє небо ясне
голубою позолотою.

Частувала воріженьків своїх,
научена і одурена...
В Конотопі напувала я їх
за кровавицю Батурина.

Не всі воли мають ясла свої.
Не всі вівці окотилися.
Убивали мене гості мої...
Удовою залишилася.

Та рятують мої діти мене
і лихе не пам’ятається,
і Америка іще пом’яне,
а Європа ще покається.

..............................................
Не всі люди мають хати свої,
не всі діти народилися.

Ой любили мене гості мої,
поки Богу я молилася.

Та ніколи не загину я,
хоч і досі є ще зрадники.

Іменують берегинею,
бо сини мої – не пасинки.

04/19

Дочерпуйте мої джерельні води,
Все ваше,- не соромтеся, їй бо.
Амріта із веселки не зашкодить,
Зневажену вигоює любов.

Натхнення - ваше, а мені вже досить.
Стою нага,- хай зрада серце рве.
На пласі гарно. Вперлись очі в просинь…
Вдягнуть на трупа платтячко нове.

04.04.2019р.

Вірш написано за мотивами твору Тетяни Левицької.

На полотні рожева пастораль.
На перший погляд, наче все чудово.
Лахмітникові і ганчірки жаль,
Так і поетові кожнісінького слова.

Зопрілий томик витяг з пилюги,
Початок звичний: "Погибаю, любий!".
Гротескний шарж любовної жаги,
Від сльозотеч душевних ниють зуби.

І я, панове, лірик-віршомаз,
Усе тіп-топ, своя рука - владика.
Комусь потрібен навіть цей маразм,
Чарує взори лубочна картинка.

А муза люто визвірилась : "Цить!
Я що дарма усілася одесну?"
...у літеплі веселка тихо спить,
Колише вітер штору піднебесну...

04.04.2019 р.

Коли підземні сили коливають
Пухкі чарунки карликових гнізд,
Хай корені небесні нас тримають,
Щоб з горя не зірватися униз.
Хай витримкою душі проростають,
В них буде не розрухана сльота,
А помислів високо-рівна зграя –
Скорботна заворожена чота.
Прийде хвилина – сил уже не стане,
То чи не краще, вжалившись у терн,
У ваті хмар зализувати рани,
Аніж у горлі сморідних каверн?
Обняти світ невидимим дозором,
Допоки вакханалія кружля,
І думати над тим, яким узором
Криволінійно тріснула земля,
Смолою – деревним стікати здором,
Без звуку – через тисячі причин,
І не лише біду – пекучий сором
Прийняти, як належить, стоячи.

2019

Щастя дивовижні віражі…
Так, немов для нас одкрилось небо!
Ти скажи, о люба, ти скажи,
Як я досі жити міг без тебе?!

Десь у темряви світах летів.
І не знав, живу чому й для чого.
Що усі миттєвості оті –
Це - прелюдія життя мойого.

Так немов під товщею снігів
Пробивався вгору непомітно
Сили набирався, тихо зрів
І яскраво, дужо так розквітнув

Спершу ще малесенький такий,
Він ішов угору без вагання
Крізь десятиліття і роки
Світ побачив пролісок кохання.

Ніби-то тендітний і слабкий,
Подолав страшенні перепони –
Пробивав, як той потужний кий.
Суму гори, болю терикони.

І явився світові в очах
Променем підземним, чарівливим.
Це нова планета всім на диво
Зринула в галактику, мов птах

Сяєвом окриленим небес
Весь безкрайній морок охопила.
Я у тому сяєві воскрес
І до тебе потягнувся, мила.

Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
Вабила смарагдовим світінням.
Я народжувався в нім, згоряв,
Наче промінь у небесній сині.

Між затемнень, пилу й чорних дір
Враз добра й любові світло стало.
Ніби заіскрився серед гір
Водоспад величним білим валом.

Це злиття проміння і Зорі -
Для усього людства пломеніє
У кохання фантастичній грі,
Мов краси життя – найвищий вияв!

4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ця котиків зелена брунькогіль
мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
І буде тепло. І ввійде у сіль
мій корінь перший, зісланий із висі.

А корінь другий глицею впаде,
і стане щоглами високорунних сосен,
І запитає: «Пагоне, ти де,
моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

А корінь третій, втомлене крило,
повернеться із дальніх переміщень.
«Ну що, дитино, як воно було
в сипких світах, задуманих на вічність?»

Від раю загубилися ключі,
На самоті ковтаю гірко сльози.
Сапати діву цілий день учив,
Згинаючи красу в похилу позу.

Топталася, сердешна, по ріллі,
Рум'яна на ланітах - пиші маки.
Кожух змінив на плечах кринолін,
А лайноступи чобітки із лайки.

З городу перелізла до садка,
А там - троянди, айстри, чорнобривці...
А в мене раж! Поетики ріка
Розхлюпується сонцем по сторінці.

Повірив, що між нами є любов,
До ліжка на руках приніс із гички.
Вона ж уранці в лоба: - Будь здоров!
Й порачкувала геть на електричку.

Лишилася панчішка із ноги,
Природи не бажають чорноброві.
Вгортаються троянди в лопухи,
Чекаючи жіночої любові.

03.04.2019 .

Єхидна вила: - Більше не прийду!
Бо сайтом критик нехороший повза.
Та радісно джергочуть какаду:
- Вернулася ізнов коза до воза!

Чавив щодня вельбучності прищі,
Обламував крихкі зубці в короні.
І досі попід носом дощ плющить,
Трясуться від ненависті долоні.

Пихокардія - це хвороба зла,
Ускладнена стократ сестриця сказу.
А ти вернулась! Сестро, ну й діла-а-а!
Від тебе й ми підчепим цю заразу!

- Умовкніть! Я не урна для хули!
Сідниці прикипіли до Пегаса...
О, дайте, дайте крапельку хвали,
Тихенько, щоб сатирик не дізнався.

02.04.2019 р.

1

Пошана трансформується в злобу -
і множаться образливі текстульки.
Ось розгинаю другову скобу,
без мене безголосо пану, мулько.

Між цяток дрозофіл чи тарганів -
і там, і сям - ім'я моє красиве.
Розчарувалась - пліт віддаленів.
Лишилися надкушеними сливи.

О, скільки написав для нас Хайям,
тлумачив-научав (читай!) прозоро...
Виспівуй панегірики гаям,
учися гарцювати, наче Зорро.

2

Складне усе: і торти, і діла.
Я завинила - крему не дала,
не квецяла його сухі коржі.
Тепер - шаблюка в оцті, щит в іржі.

Таки б уговкати нападника - боюсь,
що муза утече за Білорусь,
тля поневолить віршовий баштан...
Кляне Ізольду зранений Трістан.

2019

Судьба в обличчя кинула "ха-ха!",
Шансон укотре виборець забацав.
Бо все життя потроху крав-брехав,
То заслужив правителем паяца.

- Синок,- матуся хреститься,- рятуйсь!
По миру пустить горе-верховодик.
Ну, що ж, хутенько, браття посміюсь,
Бо завтра вже не випаде нагоди.

За ним кагал - голодний, без душі,
Ховає в дулю посмішку лукаву.
Добряче мій народець согрішив,
Що недостоєн власної держави.

Я зайвий тут, чужий, із тих епох,
Коли конав козак на ешафоті.
Хай правлять мойші, як і їхній Бог,
А гої передохнуть на роботі.

Чорноземи сусіди підгребуть
І пратимуть в Дніпрі косоворотки.
Бо в головах хохляцьких каламуть,
Любимі цяці - ярма і колодки.

Поляки, угри - всі, кому не лінь,
Вгребуть своє - щоб ти не сумнівався.
Фінальна праця сотні поколінь -
Паяц! Сумна державності прикраса.

Минувшини не вивчили урок,
Бездумна голова зневаги варта.
Шампанського не буде - бачу кров,
В останній бій мій брат іде на брата...

02.04.2029 р.

Голосок народу - річ сакральна,
Претенденти - "люкс"! Хоч стій, хоч плач.
Виборець відпочиває в спальнях,
В перекурах смокче спотикач.

З року в рік у земляків непруха,
Бідність люд повісила на гак.
Хай керує ще разок злодюга,
Тільки би не блазенський ковпак.

Вільна Україна - гарна мрія,
Марю нею навіть наяву.
Та обвик терпіти безголів'я,
У нужді до смерті доживу.

Хоч на мить поринути б у спокій,
Від тривоги вижив із ума.
Стогне у душі Днпро широкий
Та горами хвилю підійма.

01.04.2019 р.

Судьбу свою одразу упізнав,
Як тільки упірнула длань під гетрики.
Кохання - річ гаряча й навісна,
Цілуються схвильовані лебедики.

Два бородатих дяді у раю,
А дехто каже - в цім нема естетики.
Кручуся попід хлопцем, наче в'юн,-
Симпатія між мужиками є таки!

Хай ззаду скаче моцний Буцефал,
Хитаються у ритм тичинки й пестики.
Жінки - це добре. Та мужик - лафа,
Звикаю до сучасності еклетики.

Кудлата грудь м'якенька і густа,
Під нуликами стогнуть хтиво хрестики.
На ранок, наче знятий із хреста,-
Лише у мене полюбовник є такий.

А плата за кохання неважка -
В лікарню в сотий раз одвезли медики.
І ти лети - любов свою шукай,
А разом з нею витоки поетики.

01.04.2019 р.

Шукаємо, літаємо, стрічаємо…
Тичинки днів — пилком рясним на ніс.
У засвіток, десь там за небокраями,
Кохання наше холод переніс.
Воркочуть недозустрічі відкинуті,
Краплисто просльозяться джерелом.
Так хочеться до ваших рук долинути,
Спивати їх затаєне тепло.

2019

Питання руба: жити нащо?
Котові все під хвіст піде.
Без мене людям, звісно, краще,
Зі мною - трохи вже не те.

Хіба велика є різниця
Між соль бемоль і фа дієз?
Течуть віршата, як водиця,
А от чи є у тому сенс...

У естетичній насолоді
Розкиснув сонний інтелект.
То, може, існувати годі?
Чи ждеш солодкий хеппі-енд?

Марнота мрій про справедливість,
Черствий реальності глевтяк.
Для всіх людей єдина милість -
Глумлива посмішка буття.

Дійшов до істини осердя,
Знімаю руки із керма...
На грані, між життям і смертю,
Ще тут, за мить - уже нема.

31.03.2019 р.

Сьогодні востаннє водитиму на екскурсію до пекла графоманів. Мій контракт закінчується, наймачі вдоволені, на рахунку в Приватбанку вже лежить немала сума, якої вистачить аби видати з десяток брошурок любовної лірики. За домовленістю з володарями геєни я не тільки показую страхіття, але й розказую за що саме того чи іншого грішника розпинають на дибі, вливають сірку до рота, полощуть кропивою зад або перекручують пальці на м’ясорубці.
Як і завжди, з неба звично опускається швидкісний ліфт з якого виходить черговий гурток недооцінених геніїв.
- Доброго дня, шановні колеги! - вітаюся з прибульцями. – Нині ви матимете змогу на власні очі побачити життя та нехитрий побут цього святого місця. Без вас тут було би зовсім нудно, а так завдяки пишучій братії процвітають ремесла , за останні триста років устократ зросло виробництво батогів, гаків та стамесок для здирання шкіри, чавунів-скороварок, диб, шестеперів, гізарм, іспанських черевиків та решти технічних цікавинок, які винайшов могутній людський розум.
Свого часу Папа Римський Павло ІІІ для боротьби з протестантизмом заснував інквізицію. Аби укази щодо інквізиції виконувалися, був створений єдиний для усіх католиків орган – Конгрегація священної канцелярії. Вона узаконювала будь-які методи боротьби з єретиками, зокрема й катування. Всі новинки, які з’являлися в арсеналі цієї поважної інституції одразу бралися на озброєннями майстрами пекельних справ. Церква мала поважний статус особливого клієнта, стратегічного партнера так би мовити, оскільки кількість грішних душ, які вона постачала до тартару, була колосальною. На цьому заробляли усі – і земні володарі, і владики пекла.
Тепер з цим стало трохи сутужно, інквізиція канула в Лету, тож чи не єдиними єретиками вважаються плодовиті поети і письменники, оскільки гординя – найбільший серед усіх гріхів – вражає саме цю частину людської спільноти.
Але час не стоїть на місці,- і на той світ прийшла епоха гуманізму. Тож у превентивних цілях найбільш запеклих писунів відправляють на примусову екскурсію до пекла аби наочно показати, які на них чигають муки, якщо вони будуть продовжувати шкряботіти пером.
- Погляньте праворуч, - продовжую свою оповідь,- перед вами молодий затятий графоман, який щодня писав сонети про нещасливу любов і публікував їх в соціальних мережах. Своїми гнітючими віршами він довів до самогубства трьох непорочних дівиць, а потім і сам наклав на себе руки, за що був засуджений до розпилювання навпіл.
Грішника підвісили догори ногами, щоб кров не переставала постачати кисень до голови, а тим часом двоє чортяк повільно розпилювали його дворучною кривозубою пилкою до діафрагми.
- Це майстри вищого класу, все буде зроблено добротно, не так як ви пишете вірші. Бачте як грішник репетує та корчиться? До ранку все зростеться, тож наступного дня цю процедуру повторять. Метод запатентовано Святою інквізицією ще в далекому 1569 році.
- Ах! – зойкнула поетеса Аглая Саловсмак - і без пам’яті беркицьнулася на купу сірки під ногами.
Я дістав з медбокса пляшечку з нашатирем, відкоркував та хлюпнув непритомній дівулі кілька крапель прямо в ніздрі.
- Апчхи! – прогуркотіло тартаром і надчутлива майстриня слова оговталася.
- А ось тут відбувають покарання найбільш затяті пейзажисти, чиї творіння відбивають у людей охоту працювати. Метод теж з арсеналу Святої інквізиції - старий, перевірений часом, дуже дієвий. Називається – колесування.
Спочатку грішникові ламають всі великі кістки, потім прив'язують до колеса та кладуть горілиць, аби той дивився на небо, і вмирав від шоку і зневоднення.
- Ох! – вигукнув лисуватий парубок і посунувся під ноги колегам.
Пляшечку з нашатирем до кінця екскурсії я вже не ховав, тож механічним рухом хлюпаю в носа парубкові смердючої рідини аби той хутко опритомнів.
- А ось цей інструмент покарання називається «залізна діва».
Віршомаза впихують до порожнього саркофага у формі жіночої фігури. Усередині нього розміщені численні леза та гострі шипи, розташовані таким чином, щоб не зачепити життєво важливі органи , тому грішник вмирає дуже довго та болісно. На ранок пацієнт знову оживає і ця процедура повторюється знову і знову, цілу вічність, допоки не очиститься карма для наступної реінкарнації. Повірте – після такої процедури у наступному житті людина буде темною, неписьменною але щасливою.
Цього разу ноги підкосилися одразу у п”ятьох екскурсантів, тож довелося трохи затриматися аби обхлюпати всіх, хто аж занадто вразливий. Дівки на виданні, а не поети, чесне слово!
- Ну, а про отаке покарання ви усі, мабуть, чули, нічого особливого,- кажу я і підвожу до місця, де чоловікові вливають до рота розпечене олово.
- Оцей грішник дуже любив декламувати власні оди на поважних зібраннях колег, писав під нетлінками інших авторів у соцмережах не приємні відгуки, а власні творіння. А на додачу – підбурював інших поетів проти сатириків та критиків. А це вже святотатство. Ви згодні? – питаю у слухачів.
Побілілі ві жаху обличчя сновид мовчки кивають головами.
- Ну й добре, якщо згодні, отже ми з вами в цьому питанні дійшли консенсусу, - відповідаю я і веду отару далі.
- А ось тут моє улюблене,- кажу отетерілим відвідувачам і вказую поблажливим поглядом на стандартну екзекуцію: перекручування прудких пальців митців через м’ясорубку.
- Признаюся чесно – майже половина вашої братії потрапляє саме сюди. Бо одночасно з віршами ваші колеги пишуть і намови, і кляузи, і образливі коментарі.
- А-а-а-а-а! – проревів мученик, коли залізний шнек заатріщав його пальцями.
Половина екскурсантів закрила вуха руками і дременула хто куди. От не люблю я такого. Тепер доведеться витратити час аби відшукати цих капосників . А тут місце підвищеного травматизму, чортяки можуть не розібратися і вкинути невинного в котел з гарячою смолою чи підняти на дибу - і таке траплялося. Хоча, як правило, залякані відвідувачі зариваються з головою в шлак чи ховаються в купах хмизу, який іде на розпалювання. А я людина солідна, мені не личить бігати пеклом, тому прошу вас: якщо і ви потрапите на таку екскурсію – не біжіть від екскурсовода, поважайте людську працю. Якщо стане зле – просто лягайте біля його ніг, а коли очуняєте - вставайте і тихо трюхикайте за ним слід у слід. Домовилися?
День добігав кінця, людське сало звично шкварчало на вертелах, закіптюжене небо краяла бордова заграва. Екскурсія закінчилася, гурт літераторів звично піднімається ліфтом на вулицю Банкову, прямо в Спілку письменників України. Нічого страшного сьогодні не трапилося: дванадцять серцевих нападів – і все. Отже, роботу виконано якісно.
- Може, підпишеш контракт ще на рік? – благає мене чортяка з ірокезом на голові та металічними цепами на грудях.
- Ні, друже. Хочу трохи пописати, настала пора мемуарів. Можливо, колись у майбутньому…
Тисну засмученому чортяці простягнуту ратицю і теж іду до підйомника. Там – на іншому кінці цього світу мене чекає улюблена жінка. Ох, як же вона мене чекає! Рік у відрядженні в потойбіччі, друзі – це вам не хухри-мухри. До того ж рік тут зараховується в трудовий стаж як три.
Не знаю як ви, шановні, а я трохи скучатиму за оцими криками грішників, які щиро каються в содіяному. Можливо, прийде той час, коли на світі кожен, хто бере ручку в руки чи сідає за клавіатуру триста разів подумає, перш ніж напише першу літеру. Ну, все, мені пора. Адью.

30.03.2019р

Негода, саме час писати вірші,
Весна, а сніг стіною - ти прикинь!
Під ковдрою у милої тепліше,
Приваблюють опуклості м"які.

Нага краса підморгує грайливо
І свариться ласкаво "Ай-яй-яй!.
Виорювать лечу родючу ниву
Аби зійшов чудовий урожай.

Втомилися Ерато і Евтерпа,
Хай сплять. Тепер дружині я слуга.
Хандрою світ завіяло до неба
Та ми не знаєм, що таке нудьга.

Ревуть шторми, жаги вирує повінь,
Закручує чуттєвості борвій.
Фонтан життя - енергія любові,
Його немає - ти вже неживий.

28.03.2019р.

До хребтів поприлипали ковбики,
Здихля, це, братове,- не поет.
Рознещасні, кволі, щоки он які!
Ноги вислизають із штиблет!

У худого зранку ані віршика,
А писне - суцільний плагіат.
Еталон митця - Руслана Писанка!
Апетит хороший? Ти - талант!

Налягайте на реберця й хрящики,
Їжте смалець ложками щодня.
Бо лягають сухоребрі в ящики,
Сало - від нещасть усіх - броня.

Я ж дебелий, центнер буде з хвостиком,
Гупну, то дрижить гора-Парнас.
Як іду ліском - за мною просіка,
А пишу, то вірші - вищий клас.

У змарнілих, кволих - сині личеньки,
Є для вас порада лиш одна:
Відірвіть від стільчиків сідниченьки,
І пожуйте рило з кабана.

Хочте, у кафе гайнемо - я плачу,
Бодня меду на аперитив.
Сил не буде хлипати від розпачу,
Настрій - вулканічний позитив.

У колеги горе! Знову поминки!
Від анорексії здох Пегас.
Тож біжіть, топчіть хутчіше ковбики
І тоді все буде добре в вас.

26.03.2019р.

Сизифові гора упала з пліч,
Вилазять з нір зацьковані таланти.
Почвара почалапала у ніч,
Не будемо за нею жалкувати.

Тепер варю з бельмесами віршець,
Несуть колеги похвалу-приправу.
А критика нехай ухопить грець
На язика посадить чорну ваву.

Безсмертя струмінь ллється з-під пера,
Загата впала під напором мислі.
Із надр Парнасу видав на гора
Мішки поез, не тільки дулі лисі.

З розмахом пише твір перо тверде,
За ним біжить сонетів "паровозик".
В фіналі - па-де-па і па-де-де,
Родзинкою на торті сміх крізь сльози.

Коли ж читач від захвату кричав:
- Ти - геній! Майстер! Пам'ятника вартий!
Задулася натхнення враз свіча -
З геєнни повернувся розпинатель!

Талантище убив одним рядком,
Шнопак не просихає від вологи.
У муз цицястих скисло молоко,
Пегаса догризають люті блохи.

26.03.2019 р.






Без сил

Ерот жульнальчик дав у посаг,
Сказав: - Хапай і йди, гарцюй.
Жона гортає...:- Ох і поза!
Давай но спробуєм оцю!

Несе мене хутенько в спальню,
Сторчма вмостила, зверху гуп.
А я люблю горизонтально,
Бо після праці, наче труп.

Від задово на стелю лізу,
Ще трохи - випаду в астрал.
Зольдат під генералом знизу,
А жінка - справжній генерал!

Хребет рипить, волає хрящик,
Потріскує старий горбак.
Але в цій позі - важче й важче,
В дугу зігнувсь кохання гак.

А от відмачка вельми ловка,
Їй любі ігри навісні.
Нарешті фініш! Попід боком
Прехтива мавка бачить сни.

Дрижать од виснаження губи,
Побув, неначе у бою.
Палю журнальчика у грубі,
Інакше гигну. Зуб даю.

25.03.2019р.

Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда
Й фіоленький* гіацинт!

Пахощі перемагають,
Аромат п`янить усіх.
І веселка у розмаї
Уклоняється красі!

*Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Час іти, відкрилася тюрма,
Змив з душі брудні шматочки піни.
Тут мого нічого вже нема,
Все віддав, що мав, нарешті вільний.

Діти - врозтіч, внуки - хто куди,
Висипав дружини прах у море.
Власний гроб пропив, вінки, сатин,
Ось тепер мені і справді добре.

А майно пішло із молотка
За борги, несплату комуналки.
От якби усохла ще й рука,
Щоб не пік я віршики-оладки.

А неситий шепче: - Все моє!
Хтось із нас і справді вельми бідний.
Думи, думи...все, що в мене є,
Та вони нікому не потрібні.

25.03.2019 р.

Іноси!

Потребує народець
Всепрощення, наче віагри.
Краде-бреше щодня,
Нашаровуючи гріх на гріх.

А пророк негодящий,
Джергоче постійно про кари,
Письменами святими
По головах б'є навідліг.

Чорнорота вельбучність
Гризе незлобливу покору,
Тінь від гриба-сморчка
Закриває естетам роти.

Стратять лисого діда!
Для вироку смертного кворум
Назбираємо швидко,
За межами зграї лиш ти.

Хоч ланцюг із неволі
Мозолить шияки жеброті
Та поснулих соньків
Не розбудять гарячі слова.

Під "Ату!", "У-лю -лю!"
Правдолюбці ідуть на голготи,
А крикливих - в тюрму
Чи під сосни у рай "два на два".

Алебарда у крові,
Глава покотилась у прірву,
Тиша радує слух,
Ми з тобою здорові й живі.

Привіталася кривда:
- Іноси, раби мої! Мир вам!
Гріх - не гріх, бо нема
Кому правду казати людві.


Питання...


Натягую шорти
На музу-тараню
Без рам'я.

Вмирають на фронті
Чи від віршування?
Питання...

Окопчик - для лоха?
Піїтові - з м'ясом
Котлета?

Ура! Перемога!
Дописує блазень
Сонета.

Сльозавий страждалець
Проголгофував вір-
Туально.

В чорнилі ніс, палець,
У рунах папір...
Ідеально!

Картина - бездарна,
Письмо - плодовите,
Для любки.

В пастелі нірвана,
Амурні кульбіти,
Цілунки.

25.03.2019 р.

Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,
Хоч зустрічей мені оцих – замало!

Планида всі розставила зірки,
Таким він є – тернистий шлях кохання!
Озброююсь терпінням нелегким,
Приймаю прикрощі свої, як даність.

І під печальне тріпотіння віт
Гадаю, що не все – ця доля злая…
А просто тихо ширшає мій світ –
Боги випробування посилають!

24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Г. С...
Одній не стати на крило.
Без двох – самому не злетіти.
Але двом долям повезло
В одну з’єднатися край світу.
Тобі пасує голубе, –
І я блакитне уподобав,
Як покохав нараз тебе
За гарний смак і пишну вроду.
Тобі веселість до лиця.
Мені – лице твоє до серця, –
Нехай закоханість оця
Ніколи з нього не зітреться!..
24.03.19