ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.11.02 06:11
Іскорка в імлі,
В неблизьких світах, –
Блисне на землі,
Може, в небесах?
Чи сльоза тече
І ясниться слід, –
Чи вогонь очей,
Чи уяви плід?

Микола Соболь
2024.11.02 04:11
Ми постаріли на життя
за рік війни, за два, за три…
Ще ненароджене дитя
в ракетнім обстрілі згорить.
За все заплатимо сповна.
Та де там наша перемога?
Чим довше тягнеться війна,
тим менше вірую у Бога.

Микола Дудар
2024.11.02 00:10
В твоїх очах сховалося півсвіту
Покращилось приємне відчуття,
Що хтось мені по пошті шле привіти
З якогось наче, кажуть, з майбуття…

В твоїх очах картини незабутні
Підсказують, підштовхують до дій…
Пообіцяй, зустріемось у Грудні

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Олена Ешвович
2024.10.26

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Володимир Ляшкевич - [ 2011.02.21 22:11 ]
    Чари
    - Юні заводі блакиті, янголів осанні співи,
    Золотаво-сонні миті, ночі в любості волозі,
    Милоданка літа – осінь, сипле дні - осонні сливи,
    І пухо́вою жагою білотіла вторить хузі…

    О ряди меди́, Забаво, - грає обріями море,
    І яремна хвиля ново крає серце нелукаве,
    І лице таке суворе донно поглядами коле,
    І згинаються коліна у розпачливому «Авве..»

    І солоногубі брижі. І човен у перехлині.
    А у ньому її віна, і снага гребця жадана, -
    У полоні мрії вії опускаєш у хотінні…
    І на згадку, і прощення, і прощання Дон Жуана.


    2011



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (7) | "Г.Осадко ''Метелику-Жуане, не боїшся?''"


  2. Тетяна Роса - [ 2011.02.21 16:54 ]
    Присвята коефіцієнту прозорості… :)
    Сиреною співучою над Сциллою
    Твоя мелодія поета зачаровує.
    Милуюсь я спокусою і силою
    Ідеї, що фонеми відсотковує.

    Стаю перед тобою на коліна я,
    Твоєї милості прошу – аудієнції,
    Бо чую, як несе мене билиною
    За течією ліро-квінтесенції.

    Ти явище, не вивчене наукою,
    Що називаємо її психіатрією,
    Явись мені - молюсь і лобом стукаю
    У ейфорії дотику із мрією.

    Прозоросте! О, будь мені опорою,
    У милозвучності моєю панацеєю…
    Луною відповідь: «…і станеш хворою
    У психлікарні білою лілеєю…»


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (36)


  3. Юлія БережкоКамінська - [ 2011.02.21 14:34 ]
    НАМИСТО
    Як з розірваного намиста
    Котяться намистини:
    Одна – в нірку,
    Інша – в дірку,
    Третя – в павутину;
    Та – від страху –
    Аж під шафу,
    Та – під п’ятку,
    Та – в підкладку…
    Котяться, намистини, котяться,
    Не зібрати…

    Розірвали – не зуміли
    Всім щоб – поділити.
    Котяться – аж ген із хати –
    За безцінок -
    Вагони з житом…
    Вагони з цукром…
    Вагони з хлібом…
    По рейках гарячих.
    Котяться сподівання, котяться
    Під хвости собачі.

    Розірвали – позбирали
    Намистини рачки:
    Хто – заводик,
    Хто – колгоспик,
    Хто - собі на дачку;
    Хто – в кишеню,
    Хто – у жменю,
    Всім – по намистині…

    Котиться, народ, котиться,
    Відтоді – й донині:
    Хто – без толку,
    Хто – на голку,
    Хто – у горловину…
    Хто – в палату,
    Хто – за грати,
    Хто – у домовину…
    Хто – у ліжко,
    Хто – в підніжки,
    Хтось - і в емігранти…

    Котяться, намистини, котяться, -
    Хто зібрав би?…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.46)
    Коментарі: (12)


  4. СвітЛана Нестерівська - [ 2011.02.19 23:27 ]
    ...
    Я пишу зеленими рядками,
    Що бриніли звуками пісень.
    Чуєш, чуєш шепіт листя, мамо?
    Це тобі вибрунькується день.
    І всміхнеться синьооке літо,
    Липоцвіт спускаючи човном.
    Чуєш, мамо, знов радіє жито
    Жовтим небокраєм за селом?
    Гори знов засіються по далі,
    Липнучи верхами в небозвід.
    Чуєш, мамо, зірочки печалі
    Залишають шляху білий слід?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" 5.5 (5.17)
    Коментарі: (4)


  5. СвітЛана Нестерівська - [ 2011.02.19 23:34 ]
    ...
    Рідна мати моя, вишиванка на сонця долоні
    Заяскрава для нас. І без хрестиків в'яжеться рай.
    Я присяду дощем― не зганяй лиш мене з підвіконня.
    Ти пробачить - пробач, але вже ні про що не питай.
    Вірний вітер зими перетворить мене у людину,
    Ну, а сонце на мить утече і своїм язиком
    Злиже білу сльозу, а для тебе загубить дитину.
    Рідна мати моя, прочитай мене першим рядком..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" 5.5 (5.17)
    Коментарі: (4)


  6. Зеньо Збиток - [ 2011.02.18 16:34 ]
    Kозли і свині
    У пулітику донині
    пхаютьсі козли і свині.
    Роги, ратиці, копита,
    рила нумо ж до корита.
    Їдло, пийло, шило-мило,
    їх не викурит кадило,
    не пришиют, бо пустійно,
    пуки в нашій стайні гнійно,
    можна під себе робити,
    нагло лізти на забите,
    бити байдики і байку,
    рохкати собі під "Вай, Кум!",
    продаватисі неглупо
    і лизати вправно дупу
    тим, хто більшу дупу лиже.
    Цалий час гострити лижі,
    думати про власні крижі,
    ставити в законах крижик –
    аби потім присягатись
    же пеньонжки хтіли пхатись
    не з багнюки. Ну і слизько ж,
    бо корито надто близько.
    Надто тлусті стали пики,
    кожен, хто в кориті – тика,
    глибше зачерпа чавкої
    цямкоти, злива у слоїк,
    тобто до за-стайньов-банку,
    для козлєт-пацєт на манку,
    для надоїв кіз і сала –
    жеби льохам прибувало.
    А як стали паруватись –
    коз-ні-па-злом називатись,
    кожній стало ясно суці
    звідкілє чорти берутьсі.

    18 Лютого 2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.27)
    Коментарі: (21)


  7. Катруся Матвійко - [ 2011.02.16 21:49 ]
    Балада про Менестреля
    Колись давно, як світ був іншим,
    Як вітер ніс піски пустель,
    Напевно, за велінням вищих
    Забрів у край наш Менестрель.

    Він так співав, що тихли птахи,
    Він грав на лютні, наче бог...
    І серце, сповнене відваги,
    Було позбавлене тривог.

    Та доля любить жартувати
    І зорі кидати у став...
    Мабуть за голос у розплату
    Поет безтямно покохав.

    Він грав, вкладав у пісню душу,
    Один, самотній, день у день...
    Та тільки дівчина байдужа
    Зникала в натовпі людей.

    Та в ніч, окрилений коханням,
    Чи то між маренням і сном
    Співав поет, немов востаннє
    Перед зачиненим вікном...

    І крига скресла. На подвір'я
    прийшла Вона! Вона! О бог!
    Поет співав і все не вірив,
    Яка всесильна ця любов.

    Колись давно, як світ був іншим,
    Як вітер ніс піски пустель,
    Напевно, за велінням вищих
    Тут залишився Менестрель...

    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (19)


  8. Венгер Емілія Опаленик - [ 2011.02.14 16:33 ]
    Майже за Павличком
    Майже за Павличком…


    Ти зрікся мови рідної. Тобі
    Твоя земля родити перестане.
    Твій корінь у безпам’яті зав’яне,
    І діти не заплачуть по Тобі.

    Ти зрікся мови рідної. Тремтиш,
    Коли Тебе питають, чи вкраїнець.
    Ти краще будеш турок, чукча, німець,
    На рідній мові Ти лише мовчиш.

    Ти зрікся мови рідної. Тебе
    Не розхвилює українське слово,
    Його не знаєш і смієшся з нього,
    Хоч по-російськи теж "ні ме ні бе".

    Ти зрікся мови рідної. Ну що ж,
    Без Тебе не загине рідна мова.
    Вона живе і оживає знову –
    Залиш її в спокої, не тривож.

    Без батька і без матері Тебе
    Пригріють люди, наче сиротину,
    А як плюгавиш мову солов’їну,
    То проклянуть ще й вороги Тебе.

    Ти зрікся мови рідної…


    Емілія Венгер, головний спеціаліст УОЗ

    13.08.08 01.25


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Михайло Десна - [ 2011.02.11 23:59 ]
    Жіноча логіка: природний відбір
    Мене торкаєшся ти... Ти!
    Невже жадана я? Ж а д а н а...
    Я шаленію... від мети,
    що ти її твориш... "Осанна!"

    На це очікувала я -
    на цю завжди у моді казку!
    Господь тебе благословля...
    Торкнися ще мене, будь ласка.

    Хай будеш т и і твій відбір,
    якщо це так комусь важливо...
    А ні - я знищу... весь ефір!
    Торкнись м е н е, бо я - щаслива.

    Тебе, професора свого,
    тебе, мій Дарвіне, мій Чарльзе!
    кохаю, прагнучи того,
    що ти відкрив... у ритмі вальсу...

    Мене торкаєшся ти... Ти...
    Невже жадана я? Ж а д а н а!
    Я шаленію від мети,
    що ти її твориш... осанна...

    11.02.2011 "Сльозогінний сік березових віників"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (15)


  10. Венгер Емілія Опаленик - [ 2011.02.11 13:54 ]
    Триєдине...
    ТРИЄДИНЕ…
    Петру Скунцеві – на ювілей

    Тобі тоді тринадцятий минало,
    Міжгір’ям літо бабине пливло,
    Коли, мій сину,
    мій Великий Сину,
    У верховинську школу під калиною
    Мене життя до Тебе привело…

    Я пам’ятаю –
    заясніла хата,
    Коли Ти вперше завітав до нас.
    Тоді моя пророкувала мати,
    Яка з Шевченка вчилася писати:
    – В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!

    І я Твою малу дитячу руку
    В свою,
    ласкаву,
    вчительську взяла
    І повела в життя –
    на біль, на муку.
    Прости за путь тяжку, за перелуку,
    Прости,
    бо й я отим шляхом ішла.

    Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
    Я підставляла під Твої хрести.
    Я знала – я не маю права втечі,
    Коли ключі журливії лелечі
    У безтурботні кликали світи.

    І кожен раз, коли Тобі боліло,
    Коли Твоє хилилось знамено,
    Моє терзалось,
    мучилося
    тіло,
    До Тебе я хоч подумки летіла,
    Як Ти в сльозах
    криваве пив вино.

    А Бог подумав –
    забагато бачиш…
    І вирішив Тобі застлати зір.

    – Я протестую,
    Боже!
    Ти пробачиш,
    Ти зрозумієш помилку –
    й заплачеш.
    Мій Син душею бачить –
    Ти повір!

    Я щиро так навколішках молилась,
    Як рятували Сина лікарі,
    Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
    Як сива голова моя схилилась –
    До Бога дві звертались Матері.

    Благословенні, Сину, ми з Тобою,
    Бо прожили ці роки недарма.
    Ми вистояли
    у тяжкім двобою,
    Ми просто йшли обоє,
    за собою
    Ані зерна неправди в нас нема.


    Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик

    20 травня 2002 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6) | "Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку"


  11. Олена Осінь - [ 2011.02.09 11:15 ]
    Лісова пісня
    Затаю-залелію.
    А зоряний квіт ромену,
    Сизі трави зім’яті
    Та місяця срібний лик
    Не розкажуть нікому,
    Як душу мою зелену,
    Виграє на сопілці
    Закоханий чоловік.

    Випива, як чар-зілля,
    Вологих очей сум’яття.
    Поцілунків жагою
    Розпалює жар ланіт.
    Мов тумани над лісом –
    Знімаю прозоре плаття,
    Огортаю серпанком
    Ранковий безгрішний світ.

    У вербовому листі
    Роса, як сльоза іскриться,
    Наче вітром гарячим
    Обíймеш тендітний стан…
    Чуєш, любий, у вітті
    Пророчо кує зигзиця –
    Нам у щасті й любові
    Разóм іще літ до ста!


    Рейтинги: Народний 5.36 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (35)


  12. Ірина БрУнда - [ 2011.02.08 15:13 ]
    Ще одна історія польоту
    Полегкість думок
    виринає нізвідки
    здається минає
    усяка потреба
    присутності тіла
    у якості свідка
    мандрівки у небо…

    Прочитані ночі
    сполохані круки
    тумани омани
    насіяли в воду
    заплющені очі
    розхристані руки
    лишились на фото…


    18.07.2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1) | "політ"


  13. Адель Станіславська - [ 2011.02.08 08:44 ]
    Спомин про
    Ми з тобою вдвох,
    наче промені -
    сонцем зіткані,
    днем натомлені.

    Днем натомлені,
    розігрітими
    диво барвами -
    чудо-квітами.

    Чудо-квітами,
    бджіл оселями,
    намальовані
    паралелями.

    Паралелями
    та між буйних трав,
    та у зелен-снах,
    там де вітер спав.

    Там де вітер спав
    колисаночки
    жайвір розливав
    з рання-ранечку.

    З рання-ранечку
    та й до присмерку
    допивали хміль
    літа присмаку.

    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (36)


  14. Наталка Бельченко - [ 2011.02.06 20:06 ]
    * * *
    А где-то есть медвежий угол

    И ангелы обоих плеч –

    И сгусток слов, которым туго:

    Не удержать и не извлечь.



    Личинка, скрытность, анаграмма

    И недомолвка тупика, –

    Когда не высказаться прямо,

    Сверчка меняешь на молчка.



    Идешь опять по кругу силы,

    Навёртываясь, где всегда.

    И ждешь: скорей бы затошнило,

    Вспять от бесстыдства до стыда.



    Ведь нет больнее и точнее

    Той непритворной тишины,

    Которая дает по шее

    Не знающим себе цены,



    Но пригодится для обмена –

    На слёзы и кривой смешок,

    Когда уходишь постепенно,

    Уж если вовремя не смог.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (14)


  15. Олександр Заруба - [ 2011.02.06 19:26 ]
    Ода на сходження на престол
    Міти і мітки. Звуки і знаки.
    В нашій історії темні ознаки.
    Скажеш бо, Ясю: – То справа далека?
    Князя хотіли, а вибрали зека.

    Гетьману віра! Іншому майна!
    Роки в офіру – «Файна Юкрайна»!
    Хряснем за вибір – ми його варті –
    Чвертки, чекушки, чаші і кварти!

    Князю дозволена й кварта і літра
    Тільки б не втратив на плечах макітру.
    В руки – руків’я, тіло – у лати,
    Князю негоже шапки знімати.

    Князь в обороні отчого дому
    Шапку знімає, вдягає шолома.
    Має сердега для владного лету
    Пастиря слухати, знати поета.

    І поетесу й писаку-сусіда,
    Знать етикет протокольний обіду.
    Тон задавати людям і бомонду
    Без геноциду для генофонду.

    Звуки і знаки. Міти і мітки.
    Як же сміялись бісові дітки.
    Чи зміг би в минулому князь той царити
    Тухлим яйцем в Мухосранську прибитий?

    З ким же він бився лати у лати
    Сорок мільйонів нас представляти?
    Там, де на поприщі Божого суду
    Б’ються мільярди груди у груди.

    От і волає в тих грудях тривога
    А чи туди пролягає дорога?
    І чи не будуть у владнім кориті
    Сьорбати пійло плебеї неситі.

    Мітки і міти. Знаки і звуки.
    Ніц не забрали владнії руки.
    Ручки у руки, агов обирати
    Руки, що прийдуть ніц не забрати.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (13)


  16. Іван Юник - [ 2011.02.06 13:09 ]
    * * *
    Він був прозорим, болісно тендітним,
    Навшпиньки міряв кроками світи...
    Його життя здавалось непомітним,
    Бутоном, неспроможним розцвісти.
    Він мав уявні, вигадані крила,
    І відлітав за обрій, наче птах,
    Шукав її. Вона його зустріла,
    Розтанувши зорею на вустах.
    Вона кохала, вдаючи байдужу,
    А полум'я кохання берегла,
    Боялася спалити йому душу -
    А він замерз, жадаючи тепла.
    2010


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  17. Ірина Калашник - [ 2011.02.06 03:39 ]
    Як Інь і Янь
    Як день і ніч. Немов вода й олія.
    Не поєднаєш - ні. Й розлучиш ти, ніяк.
    Одна душа. Одна, єдина мрія.
    Структура різна: пам'ять, дух і так…

    Занадто різні, і близькі, аж лишком.
    Ніколи не збагнеш, куди ступити крок:
    То йдеш собі тихенько, щоб не торкнутись нишком,
    То враз тебе підносить, до неба, до зірок.

    Не бачеш і не знаєш. Живеш. Нічого з того.
    Зустрінеш випадково, в тому вбачаєш знак.
    І випадки подібні торкаються живого,
    Не можеш не відчути, передчуваєш смак.

    Ми просто протилежні. Ми повні різних знань.
    Ми чоловік і жінка. Ми як Інь і Янь.
    21.06.2009




    Рейтинги: Народний 5.38 (4.84) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (5)


  18. Володимир Кравченко - [ 2011.02.05 15:14 ]
    Волошками вишите літо
    Волошками вишите літо,
    стежини вузькі у житі,
    де краще ще є на світі,
    що можна ще більш любити.

    Чим ці неповторні світанки
    у пахощах квіт ранкових,
    хатинку в вінку садковім
    і мамину колисанку.

    Гніздечко, що ластівка звила
    на щастя у дні погожі,
    що ще так зігріти може,
    як гріє Вкраїна мила.

    1999





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Володимир Кравченко - [ 2011.02.05 15:45 ]
    Залишайся самим собою
    Якщо Бог не легку дав долю,
    щоб з тобою твій рок не скоїв,
    попри тугу, сльоту, неволю,
    залишайся самим собою.

    Не сахайсь у імлі розпуки,
    і якщо вже зійшовсь в двобої,
    взявши меч свій двосічний в руки
    залишайся самим собою.

    І нехай той не лад та відчай
    зникне й нидіє поза грою,
    поборись, і в змаганні вічнім
    залишайся самим собою.

    Чи спокуса торкне неспинна,
    радість, біль, самота ізгоя,
    до останньої до хвилини
    залишайся самим собою.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Володимир Кравченко - [ 2011.02.05 15:35 ]
    Голуба краплинонька
    Голуба краплинонька кольнула
    по долоні й ніжно обпекла,
    голуба красуня промайнула,
    на таємні думи обрекла.

    В голубий світанок поманила,
    рокувала лиш чарівні сни,
    простягнула голубу стеблину,
    попросила,-тільки не зрони.-

    І з тих пір живу життям казковим,
    все спішу кудись і все біжу,
    і блакитну гілочку бузкову
    в голубій шкатулці бережу.

    З хвилюванням,з думами сумними
    згадую краплиноньку роси,
    що скотилась хвилями м'якими
    прямо в долю з русої коси.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Сергій Висєканцев - [ 2011.02.05 11:27 ]
    ПОЛЁТ ЖУРАВЛЕЙ
    Этот домик в горах из булыжников сложенный кем-то.
    Только горы вокруг. Тишина. Кроме нас — ни души.
    Мы с тобою не приняли глупого ангажемента
    и ушли в этот домик. И как хорошо, что ушли!
    От завистливых взглядов, от шёпота вслед, как шипенья
    растревоженных кобр, от двусмысленных жестов и слов.
    Нам вдвоём хорошо: слушать ветра приятное пенье,
    и в ущелье смотреть и разгадывать образы снов.
    На сандаловый столик положим мы доску от нардов -
    будем в бисер играть, собирая стеклярус на ней.
    Я в узоре твоём, нарисованном с женским азартом,
    распознаю картину на шёлке: « Полёт журавлей».
    Там, в долине, внизу у поющей бамбуковой рощи
    можно было бы жить без забот и без всякий затей,
    но мы выбрали домик над пропастью.Так было проще
    превратиться в двоих, неразлучных теперь журавлей

    8 марта 2009 г
    © Copyright: Сергей Высеканцев, 2010
    Свидетельство о публикации №11012021794


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  22. Софія Кримовська - [ 2011.02.03 20:02 ]
    Жебрачка
    Де перетинаються дороги,
    де кипить базар, немов баняк,
    дівчинка просила щастя трохи,
    жменьку, дрібку. А без нього як?
    Човгали підошви по асфальтах,
    курява здіймалася і смог.
    І базар гудів захриплим альтом.
    День болів неясністю думок.
    Ніби ніж, проміння надосіннє –
    хоч бери і обрій лезом ріж…
    Дівчинка хотіла щастя сильно
    і тепла… а простягнули гріш…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (32)


  23. Зоряна Ель - [ 2011.02.03 12:51 ]
    авторське право
    йому судилось на світ з’явитись не в тому місті -
    вона чекає, готує каву і груші в тісті.
    підводить очі, фарбує губи і пудрить щоки.
    вона минає під пил софітів, як рік за роком.

    у тому місті, де він існує - її немає,
    не ходять пішки, метро, майдани. нема трамваїв,
    грушок у тісті, її помади, акторських студій...
    герою, вибач - хай краще зовсім тебе не буде.


    Рейтинги: Народний 5.55 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (50)


  24. Ярослав Нечуйвітер - [ 2011.02.02 23:01 ]
    ЗИМОВІ ЗЛИВИ
    - Знайди мене в наступному житті, -
    притишено розгублено сказала.
    Лампади вогник
    аж замиготів
    і глибоко затерпло.
    Бракло слів.
    Пішла шукати іншого причалу.
    Колись її прийнявши -
    відпустив...

    Ви знаєте,
    чому так темно стало
    серед зими? -
    Розтало.
    Стільки злив...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (32)


  25. Оля Лахоцька - [ 2011.02.01 10:51 ]
    Зачерпни
    Зачерпни мене, небо,
    на полі, де ангели жнив
    не встигають виносити
    мертвих з пекельної втоми.
    – Стій! Який ти?
    – Я сьомий, і вже відсурмив,
    і сурма, як струна,
    резонансом вібрує: додому…

    А я вбрід переходжу
    неходжену досі ріку,
    як небесні монети
    рахую каміння і втрати.
    Зачерпни мене, сонце,
    усе, чим немарно живу,
    я віддам без вагань –
    мені нічого вже купувати...

    Зачерпни мене, вітре,
    мій брате, а далі лети
    до веселки в Дніпрі,
    що мене неодмінно поверне
    до моєї землі –
    на дороги, стежки і мости,
    і роздасть без жалю –
    як своє семибарв'я…
    …напевне.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (28)


  26. Лариса Іллюк - [ 2011.01.31 23:55 ]
    Відголоски.


    Знову моя зимівля
    стане твоїм прокляттям −
    ніби пішла в підпілля
    раз−назавжди весна.

    Знову ця ніч безсонна
    голосно промовляти
    здумала, мов у жорна
    сипле в думки − слова.

    Знову твої обійми
    лишаться півпорожні −
    ніби душа відійде
    у невимовність фраз.

    Знову ця тепла ковдра
    з ліжка сповзе знеможено
    і приховає котрусь
    істину − не для нас.

    Знову... Одначе, де ми?
    І без означень − хто ми?
    Дієслова без теми,
    йменники без імен...

    Зовсім доросла Венді
    денної повна втоми.
    Знову закличні вікна...
    Місяць, мов Пітер Пен...

    2011р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (5)


  27. Мрія Поета - [ 2011.01.31 20:53 ]
    Соблазн. 1913
    – И климат Крыма так идёт поэтам,
    как дамам искушающий шифон.
    – Вы, сударь,– хам, скорей подите вон,
    я даже слушать не хочу об этом!

    – К лицу им лёгкий утренний загар
    в компании упругих кипарисов,
    – Ещё добавьте, что закат матиссов,
    а я отвечу Вам: «au revoir»*!

    – И влажно с гор сползающий туман,
    и говор – на татарском, на иврите...
    – Вы гадкий, отвратительный тиран!..

    Какой вагон, Вы говорите?



    Рейтинги: Народний 5.67 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (76)


  28. Наталія Лазука - [ 2011.01.31 18:58 ]
    ***
    Кімната прихована посеред міста під вечір.
    Мені - твого відліку, відчаю, чаю і м’яти…
    Годинник до півночі зіркою світить на плечі.
    А ти наді мною. І небо над нами, як свято.
    Ця стеля прочитана, стіни спадають до тебе,
    Ховаються глечики доісторичні в куточку.
    Чужим завойовником, схожим напевне на себе,
    Ти голосно дихаєш, тихо сповзає сорочка…
    Колотиться місяцем серце маленьке, як пташка,
    І ніч залишається нині у світлій кімнаті.
    А хтось задихається, тіні гойдаються важко –
    Чужим завойовником, тілом, водою, лататтям…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (3)


  29. Тетяна Рибар - [ 2011.01.30 21:21 ]
    Відгомін
    Так довгоплинно час собі тече,
    розсіюється леготом у висі,
    і чеше спини полонинам лисим,
    вимолює, вигукує, рече
    черлене сонце, вмочуючи в Тису.

    А з піднебесся, онде, навпрошки,
    по виноградниках поводарями,
    дощі з благословенними дарами
    ідуть, і захлинаються стежки,
    у відблисках земної амальгами.

    Принишк на бадилині чахлій вік,
    над бистрі води птах звиває крила,
    колиска тут і тут його могила,
    і довгих його днів короткий вік,
    й безмежна туга, чиста і зболіла.

    Тут відгомін і стоголосся днів,
    наповнює карпатським трунком води,
    і прах, і душі, клени і клейноди,
    і вечір тихий, що перегорів,
    купають пам'ять з роду і до роду.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.65)
    Коментарі: (35)


  30. Оленка Бараненко - [ 2011.01.30 18:53 ]
    * * *
    Я Тобі ні жона, ні сужена...
    Може грішниця не осуджена
    із уяви чужої вкрадена,
    що людським заповітам зрадила.

    Ти ж мені на роду написаний.
    В серце ввігнаний.
    В розум втиснутий.
    І любові не знала зроду я
    поміж болем і насолодою.

    Чи пороблено?
    Чи наврочено?
    Мов грозою в полях заскочена
    не ховаюсь -
    вмиваюсь зливами,
    і розгублено,
    і щасливо!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (17)


  31. Дмитро Куренівець - [ 2011.01.30 14:26 ]
    Станція Крути
    Обов’язком, Вітчизною, Добою
    блюзнірили, як завжди, владарі.
    Та не слова - серця вели до бою,
    у полум’я багрової зорі,
    на поле смерти, де запросять в гості
    нерівна боротьба і лютий розстріл,
    де на юнацький спів, на квітень їх
    січневий і довічний ляже сніг.

    У вирвах – рваних ранах того поля,
    у шанцях, мов у лініях руки,
    читалася країни чорна доля,
    пекельні дні і прокляті роки;
    плакатні фарси та життєві драми,
    надії поруйновані і храми,
    коли князі терору принесуть
    війну, і голод, і неправий суд.

    А поки – бій. Розв’язка. І світанок.
    На юних лицях сніг, неначе гіпс.
    І вже не тане сніг на них, не тане,
    фіксує неповторність їхніх рис...
    А на столицю марширують зайди,
    і сонце України скоро зайде,
    і вкажуть поїздам новий маршрут:
    на Соловки і Колиму – від Крут.

    2004, 2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.44)
    Коментарі: (6)


  32. Віктор Кучерук - [ 2011.01.29 12:48 ]
    Дар




    Україно! Як мені мовчати,
    Коли серце голос подає,
    Коли бачу вічно винувате
    Я лице усміхнене твоє?
    Вирізняю радість удовину
    У твоїх засмучених очах,
    І тягар невтішної провини,
    Що повис у тебе на плечах.
    Відчуваю ясно своїм болем
    Кожен крок твій і невмілий рух.
    І як правду ту, що очі коле,
    Ти сприймаєш болісно на дух.
    Заяскріє вогником і гасне
    Сподівання в серця на межі, -
    Чи бажання щастя передчасне,
    Чи з тобою ми уже чужі?
    Чи, мов мати бідами недужа,
    Потребуєш синових зусиль
    Подолати кволість і байдужість
    Стрясонути із душі, як пил?
    Докопатись як мені до суті
    Негараздів наших і покар?
    Неспроможний і себе збагнути,
    Я тебе сприймаю, наче дар.
    Хоч і пробігає завжди мимо
    І ніяк не йде мені до рук
    Ще ні разу мною невловимий
    Щастя смак, як сонця в небі звук.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.86)
    Коментарі: (15)


  33. В'ячеслав Романовський - [ 2011.01.29 10:38 ]
    ***
    В тісному кварталі старого Тбілісі
    Блукають віки, наче мавки у лісі -
    І брами їм рідні, і мури.
    Бруківка узвозу, крута і гаряча,
    В лозі виноградній балкони висячі
    І сонця плавкі кучугури.

    В це райське міжгір'я прийду, як прочанин,
    Де пісня невтомна і лазня сірчана,
    Й вино у бездонному розі.
    Кура плюскотлива. Платанові тіні.
    І все доокіл у пахкому цвітінні
    Зустріне мене при дорозі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.64)
    Коментарі: (5)


  34. Сергій Гольдін - [ 2011.01.28 21:00 ]
    Елегія сонячного світла
    Село в болото вгрузло. Шпичаки
    Померлих сосен проштрикнули небо.
    Олiйний морок землю придавив.
    Незрушне все: могили, бур’яни.
    Коросту шляху поглинає мiсто,
    Що лисиною бовдура чорнiє.
    У мiстi люди, як побитi пси,
    Скавчать, сприймають пустку, гризучи
    Солодку кiстку спiльного жеврiння.
    А вiн iде повз вавiлонськi вежi…
    І тварний спокiй ситого поспiльства,
    Яке бажає хлiба i до хлiба,
    Хоч iнодi послуха цвiркунiв.
    А вiн iде – i обрiї навстрiч,
    I зорi, наче Божi смолоскипи,
    Душi його терпiння осявають.
    Вiн грима в дверi до полiщукiв,
    Вiн ходить вiд порога до порога,
    Вiн зве слабких залишити себе,
    Щоби себе в дорозi вiдшукати.
    Буває, iнодi знаходяться таки
    Раб необхiдностi та наймичка свободи,
    Що кинувши напризволяще справи,
    Бредуть iз ним до Киева на прощу.
    Вже цiлу вiчнiсть старець раз у раз
    Долає прiрви мiж людьми та Богом,
    До рiдних повертаючись країв.
    Село в болото вгрузло. Десь далеко
    У синiм небi золотiє Лавра,
    Чекаючи Леонтiя старого.




    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (4)


  35. Ірина Павленок - [ 2011.01.28 15:30 ]
    Психотерапія
    Цей день неспішний...
    Ранок, кава,
    Якісь дурниці по ТБ,
    У вікнах небо голубе,
    Прості слова: а як ти спала...
    Усмішка в кутиках очей
    І дотик, без ваги, до скроні,
    Моя щока в твоїй долоні...
    Так тепло від простих речей.

    З тобою затишно...
    І втішно...
    Мовчу...
    Вслухаюся у тишу...

    Фантазія, гадаєш?
    Мрія?
    Чи просто...
    Психотерапія...

    27.01.11


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (6)


  36. Золота Жінка - [ 2011.01.28 12:40 ]
    Один:один
    Один:один...
    Триває вічний бій...
    Вже полягло закоханих немало...
    Пароль той самий - «Ти довіку мій»
    Або - «дістану зірочку одній»
    ...а як вона до ранку цілувала...
    ...а як він обіцяв її нести
    на білих ручках, - ніжне серце срібне....
    Куди? До хепі-енду. До мети
    що сяє наче сонце – всюди ТИ
    (вона чи він) підкреслити потрібне...
    Підкреслили.
    Феніта ля любов?
    Знічев»я перекреслили цю казку.
    ...і борщ червоний, наче перша кров...
    ...і побут прилипа до підошов...
    Один:один...
    укол-прокол-поразка...


    Рейтинги: Народний 5.65 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (47)


  37. Ірина Білінська - [ 2011.01.27 11:58 ]
    ВЕРБОВІ КОТИКИ
    Всесвіт повен світла та екзотики.
    Тут усе - незвичне і чудне.
    Бавляться квача вербові котики,
    виглядають сонця між планет.
    Дивляться на нас очима світлими,
    туляться до теплої руки,
    так, немов запитуючи: з
    Звідки ми?
    Хто є ми - рослини, чи зірки?
    Вгадують в очах жадану відповідь.
    О, не бійтесь, котики, людей –
    ми тутешні,
    правда, трохи вітряні…
    Ех, який чудний весняний день!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (26)


  38. Зоряна Ель - [ 2011.01.26 17:19 ]
    хвороба росту
    стара карга, білявка із «динамо»,
    ханжа, повія, сіра миша, відьма... -
    чоловіки ярлик на кожну даму
    вхитряються прилаштувати притьмом.

    а кожна жінка – загадка і гадка,
    не до кінця прочитана сторінка.
    це вам не на долоні, рівно-гладко,
    а дивна ява із мінливим лінком.

    не вірте оку, вуху – надто просто...
    у воду ж – ризик, не спитавши броду,
    не вимірявши, відповідно, росту.
    але прийде і це уміння, згодом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (44)


  39. Богдана Стельмах - [ 2011.01.26 01:39 ]
    ***
    Все від сльози: і тінь її, й печаль.
    І ніч давно своїм накрила тілом
    Вогонь свічі і струшену вуаль
    З очей і серця. Тільки крила,
    Що Ангел поспіхом не взяв,
    Світили сяйвом святості і дива.
    ---------
    Іду на прощу, наче під вінець.
    І небо покриває мої коси.
    Несу ікону, а на ній – Творець
    Про щось у мене тихо просить…
    Усе це сон, бо чую – десь
    Ранковим криком півень стоголосить.
    ----------
    Прошкую боса з підписом “Душа”.
    Хтось кине хліба, ну а хтось – копійку.
    Та світ мені не винен ні гроша
    У цім житті, закутим в слово “гірко”.
    У цім житті, де кожен - сирота,
    І світу тінь сприймається за світло.
    Подайте, люди, дрібочку тепла:
    Душа бажає душу відігріти.
    ----------
    Ця жінка, схожа на колосся,
    Прийшла до мене уночі.
    Чи так було, чи то здалося –
    Кричали лячно павичі.
    І цокав маятник у скронях,
    Немов годинник на стіні.
    А під вікном, неначе сонях,
    Всміхалась жінка… Уві сні.
    ---------
    День вперто тиснеться в кулак,
    немов бродяга в хату.
    Давно нечесаний, патлатий,
    уже забув і хліба смак.

    А на столі парує борщ
    і міцно пахне м’ята…
    У тім кутку – Ісус розп’ятий
    і я під ним…
    Як бомж.

    (2000)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (19)


  40. Сергій Руденко - [ 2011.01.25 23:20 ]
    Птахи зими.
    В ситі вікна чужого світу
    Зазирають птахи зими.
    І в очах їх минуле літо
    Вже давно загубили ми.

    Де ти, друже мій? Чуєш? Знову
    В лоні вічності спить зима.
    Хто співає їй колискову
    Там, де нас вже давно нема?

    Хто ж птахам розповість про літо
    Коли прийдуть часи весни?
    Щоб вони рознесли по світу
    Неземні кольорові сни.

    Хто, скажи, як не ми зуміє
    Відвернути нас од гріхів?
    Хто посеред зими зігріє
    Зголоднілі серця птахів?

    Де ти, друже мій? Зірка рання
    Впала пилом з моїх долонь…
    І збирають птахи останні
    Крихти пам*яті з підвіконь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (15)


  41. Світлана Луцкова - [ 2011.01.25 23:11 ]
    Шосте чуття ( жіноча інтерпретація за М. Гумільовим)
    Віват вину, залюбленому в нас,
    І хлібові, що нам у піч сідає,
    І жінці, розчарованій не раз,
    Що все-таки жертовно нас кохає.

    Та є іще світанки, мов пісні,
    Схололий обрій - для зорі підсвічник,
    Безсмертні вірші та пророчі сни.
    Що нам робити з неземним і вічним?

    Цього ні з'їсти, ані пригубить.
    Виламуємо руки, та не грати.
    Нестримно час біжить: за миттю - мить.
    Ми ж істину приречені минати.

    Немов хлоп'я, в дитинства на межі,
    Пірнає в чар дівочого купання,
    Тілесні втіхи ще йому чужі,
    Та манить вир таємного бажання.

    Колись отак страждала у хвощах
    Слизька тварина від чуттів навали,
    Коли з'явились на її плечах
    Два пуп'янки, що крилами ставали.

    Для благ людських скеровує Господь
    Тонкі різці мистецтва і природи.
    Волає дух і знемагає плоть:
    Чуття в останнє - шосте - коло входить.

    2011


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (54)


  42. Світлана Луцкова - [ 2011.01.24 23:40 ]
    ***
    А сніг і дощ упереміш
    Гвалтують плац, шокують місто.
    Ховаймось попід, понад, між!..
    Та скрізь незатишно, безлисто.

    І на яку, скажи, біду
    Блукати спогадами пішки?
    Я, мабуть, з розуму зійду
    (Або зіскочу, як з підніжки).

    Такий із тебе кавалір
    Чи з мене - дама нікудишня:
    Слова, заношені до дір,
    Слова, залатані колишнім.

    Ми повернулися до них,
    Бо нічим вже ні крить, ні критись.
    І дощ пройшов, і вітер стих.
    І в очі боляче дивитись.

    Старі фасади, клени, ти, -
    Цього хотіла я позбутись.
    О, Боже, дай мені піти.
    І сили дай не озирнутись...

    2004


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (31)


  43. Дмитро Куренівець - [ 2011.01.24 17:50 ]
    ГМО
    Усім відома теза:
    ми – те, що ми їмо.
    А тут читаєш пресу –
    і сумно, аж до стресу:
    ми ж є суцільне гмо!

    В Кабміні на нараді
    про це розмови йдуть,
    і у Верховній Раді,
    і в овочевім ряді,
    де бульбу продають.

    Колись ми всі здавали
    на норми ГТО,
    картоплю їли й сало,
    жили собі й не знали,
    що є десь ГМО.

    Ми йшли до комунізму,
    який був там – ген-ген!
    А ворог лиховісно
    щурам до організму
    кролячий вводив ген.

    Тепер все геть інакше:
    ми – члени ВТО.
    Демократичним ставши,
    усе суспільство наше
    боїться ГМО.

    Від нього в нас, сердешних,
    чи в наших дитинчат
    повиростають клешні,
    а ще хвости, й нарешті
    два роги застирчать,

    і стануть всі зелені,
    мов ті, що з НЛО.
    Тому й кричать зелені
    за грантівські «зелені»:
    «Геть кляте ГМО!»

    Все має, прошу пана,
    «Без ГМО» ярлик –
    олія, хліб, сметана,
    вода холодна з крана,
    насіння і часник…

    І кажуть, ніби вийшов
    оце на днях указ:
    щоб все було ясніше,
    «Без ГМО» напишуть
    на ДЕЯКИХ із нас!

    Тому-то, громадяни,
    пильнуймо, що їмо!
    Що не гниє, не в’яне,
    не їсться гризунами,
    лише самими нами –
    то є напевне гмо!

    Хай лиш свого городу
    врожай у казані,
    та й ці дари природи –
    боби, коренеплоди,
    хоч би й гриби з-під плоту –
    мо-ди-фі-ко-ва-ні!

    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  44. Чорнява Жінка - [ 2011.01.24 12:59 ]
    Шосте чуття (М. Гумільов)
    Прекрасне в нас закохане вино,
    І добрий хліб, що в піч для нас сідає,
    І жінка та, з якою нам данó
    Пізнати пекло й насолоду раю.

    Та що робити з кольором зорі
    Над холодіючими небесами,
    Де тишина та спокій неземні,
    Що вдіяти з безсмертними віршами?

    Ні животу, ні горлу, ні губам –
    Миттєвість лине далі невловимо,
    Заламуємо руки, але нам
    Накреслено іти все мимо, мимо.

    Як хлопчик, ігри кинувши свої,
    Дівоче споглядаючи купання,
    Любовні ще не звідавши бої,
    Все ж мучиться невтоленим бажанням.

    Як в первісних незайманих хвощах
    Ревіла з розуміння, що безсила,
    Слизька тварина, несучи в плечах
    Іще дрімотні, не розкриті крила.

    Так, вік за віком – доки є Господь –
    Під скальпелем мистецтва і природи,
    Кричить наш дух і знемагає плоть,
    Для шостого чуття відходять води.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.56 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.52)
    Коментарі: (45)


  45. Зоряна Ель - [ 2011.01.23 17:38 ]
    Перебираючи старий мотлох...
    за принципом тамагочі -
    годую, вкладаю спати…
    усе, що лише захочеш.
    бо все – це не так багато.

    бо є важливіші речі,
    ніж осад в остиглім чаї.
    я вірю. і, безперечно,
    вчергове тобі прощаю.

    і знов не прощаюсь. потім,
    здолавши лялькові стіни,
    побачиш рубці від поту
    на скронях мого терпіння.

    побачиш різкі сивúни
    в куделі мого чекання.
    не треба шукати винних -
    ні вперше, і ні востаннє.

    лише відпустити звуки,
    заплющити міцно очі.
    і жити отак, без стуку,
    розчавленим тамагочі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (20)


  46. Володимир Шевчук - [ 2011.01.23 15:48 ]
    Заростає...
    Заростає в душі, там де рай цвів, повільно осот;
    Фраза милої сонце закрила, раптово, мов хмара…
    Ти сказала мені: «Народись через років п’ятсот,
    Зрозумію тоді, любий, може з тобою ми пара.»

    …А півтисячі літ пролетить, наче спалах зорі;
    Інші сни-сподівання пророчать, мов дивляться в воду,
    Інші діти – не наші! – до вечора мріють в дворі
    Що й вони через років п’ятсот пострічають свободу…

    А півтисячі літ пропливе, наче бистра вода;
    Інші душі ходитимуть світом, де рай розпустився,
    Буде мрії ступати стрімка і всесильна хода… –
    Зрозумію тоді, як я сильно в тобі помилився.

    04.12.2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (3)


  47. Світлана Ілініч - [ 2011.01.22 21:13 ]
    Оденки. Мозаїка
    Кажуть, Данте боявся дантистів і блуду,
    а Руссо знав напам’ять «Історію русів».
    Може, так і було (я, звичайно ж, не в курсі),
    а якщо не було – то напевно ще буде.

    ***
    Зупинити набридливий відеоряд,
    рвучко вийти в ефіри,
    зірвавши стоп-крани пробачень.
    У моїх незізнаннях –
    переліки тих, хто мовчать,
    у моїх неприходах –
    переліки тих, хто не плаче.

    * * *
    Це серце знову бездомне. І твій діагноз невтішний.
    Даремно в грудях судомить учора написаним віршем.
    Даремно молиться мовчки у стенокардійнім угарі,
    бо твій діагноз короткий: це серце тобі не до пари.

    * * *
    Є щось таки від сатани у неосудності афіш.
    Коли ішов крізь мене в натовп, то не питав, чи ще болиш.
    Коли ішов повз мене в будні міняти сонце на ліхтар,
    то озирався так ганебно, немов неспійманий картяр
    з тузом в кишені. Вправний шулер. Такий надійний мародер.
    Безвинний злодій. Тиха кара. У кого вірити тепер?

    ***
    У абсурду тендітні зап’ястя.
    Ти приходь. Я уже не чекаю.
    Просто вип’ємо м’ятного чаю
    і згадаємо: вірили в щастя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (6)


  48. Юрій Левітанський - [ 2011.01.22 17:18 ]
    Как показать зиму
    ...Но вот зима,
    и чтобы ясно было,
    что происходит действие зимой,
    я покажу,
    как женщина купила
    на рынке елку
    и несет домой,
    и вздрагивает елочкино тело
    у женщины над худеньким плечом.
    Но женщина тут, впрочем,
    ни при чем.
    Здесь речь о елке.
    В ней-то все и дело.
    Итак,
    я покажу сперва балкон,
    где мы увидим елочку стоящей
    как бы в преддверье
    жизни предстоящей,
    всю в ожиданье близких перемен.
    Затем я покажу ее в один
    из вечеров
    рождественской недели,
    всю в блеске мишуры и канители,
    как бы в полете всю,
    и при свечах.
    И наконец,
    я покажу вам двор,
    где мы увидим елочку лежащей
    среди метели,
    медленно кружащей
    в глухом прямоугольнике двора.
    Безлюдный двор
    и елка на снегу
    точней, чем календарь нам обозначат,
    что минул год,
    что следующий начат.
    Что за нелепой разной кутерьмой,
    ах, Боже мой,
    как время пролетело.
    Что день хоть и длинней,
    да холодней.
    Что женщина...
    Но речь тут не о ней.
    Здесь речь о елке.
    В ней-то все и дело


    Рейтинги: Народний 6 (5.85) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  49. Сергій Гольдін - [ 2011.01.20 23:30 ]
    Квінтесенції

    1
    Я йшов... Із камінця ступив на зірку,
    Я всесвіт обійняв в собі самому,
    А Слово мою душу спопелило
    І знову відродило до життя.
    Я бачив , ким я був і ким я стану,
    Усі світи, в яких мені бувати,
    Усі думки, які до мене злинуть.
    Я бачив те, про що забув назавжди.
    І, глянувши на долю, я оплакав
    Той камінець, що береже пилюку
    З могил забутих і могил, що будуть.


    2

    Є час для нас, а є без Часу час.
    До нас Господь з’являється у Слові,
    І ті, хто чує, на межу Часу
    Стають, щоби зробити крок непевний.
    Так хочеться спізнати Час без часу
    Та повернутись в час, який для нас,
    А в ньому вже чекати день пізнання,
    Повторення, прозріння, забуття.
    Я буду. Я не зникну. Тільки жах,
    Що зникне неповторна мить і ранок
    Настане інший, неповторний також.

    3

    Мій друже, я знетямлений увесь
    Відвертістю буденності, мовчу
    Про скімлення байдужості в людині,
    Що порятунку в ницості шукає,
    Шукає варварства і жалюгідних мрій.
    Рядки забули насолоду рим,
    Довершеність гіпербол, скло сонету,
    А знають тільки марення, прокльони,
    Уривки мови п’яної сивіли,
    Яка не тямить, де вона і нащо.
    Мій друже, як сумується тепер
    За юністю. В ній тисячі бажань
    Знаходили лише десятки здійснень.
    Велика безтурботність нас кохала,
    Світ не ділився дією гріха,
    І вибору не вимагало серце.
    Тоді ще був едем на цій землі.

    4

    Колись ще малюком я заблукав
    В гаю, що за бабусиним селом
    І гірко плакав, і кружляв навколо
    П’яти акацій. Вдалині білів
    Будиночок. Хотів піти до нього,
    Але злякавсь. Так і дорослі ми,
    Кружляючи поміж турбот буденних,
    На горизонті істину вбачаєм,
    А йти до неї, звісно, боїмося.
    Цим користуються розумні вошколупці,
    Пояснюють нам таїни буття:
    Цей дивосвіт сполученням обставин,
    Гормонами – кохання, а добро,
    Лише, як необхідність виживання.


    5

    Один сказав, що терміну відсутність
    Звичайно викликає плутанину,
    Небажане хитання, нерішучість
    Та сотні з цим пов’язаних халеп.
    Мойсей же запитав Його ім’я,
    Щоб визначитись. Бог не визначався.
    Він вище визначень, він недосяжний в суті.


    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (3)


  50. Віктор Мельник - [ 2011.01.19 22:51 ]
    Днi мої тануть, як вiтер у жовтнi
    Днi мої тануть, як вiтер у жовтнi.
    Сухо завмер полиновий пустир.
    За горизонт розчиняються конi,
    Невiдь-iзвiдки забiгши у зiр.

    Без перегоничiв, без конокрадiв,
    Невiдь-куди на беззвучнiм скаку.
    Привиди пам'ятi, привиди правди
    На переправi за привид-рiку.

    Хоч не здається спустошена вiра,
    Гублячи в трави коричневi слiд,
    Все забуває жовтневе повiтря -
    Днi полиновi, пил вiд копит.
    1992


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (51)



  51. Сторінки: 1   ...   84   85   86   87   88   89   90   91   92   ...   159