ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.

Микола Соболь
2024.02.25 05:50
Що ти плачеш? На тобі перо,
паперовий лист, чорнила трохи…
Опиши, як заревів Дніпро.
Чи, то ковбик так після гороху?
Читачу подобається драйв,
трохи сексу, бо без нього пісно,
він шепне на вушко: «It's My Life»,
і вона віддасться йому, звісно.

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.

Надія Тарасюк
2024.02.21 18:40
Що для нас українська
Рідна батьківська мова?
Солов'їв спів пречистий
Чи струмки барвінкові?
Чи усмішка в зіницях
Із кохання уткана?
Що для нас українська? -
Віра! Слава! Єднання!

Леся Горова
2024.02.21 11:01
Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Гундарєв - [ 2023.11.08 18:46 ]
    Юркодар - 75
    Микола Соболь на Єлисейських Полях

    В одному із недавніх віршів Микола Соболь порівняв себе з кедами,
    що розгулюють Єлисейськими Полями у Парижі. Водночас він, як завжди - для себе, зробив посилання щодо славетної вулиці, про яку, звичайно, крім Соболя, чув практично кожний завдяки хоча б однойменній пісні у виконанні Джо Дассена, що у свій час протягом десяти років лунала з кожного вікна…
    Уявіть на хвилину: Микола Соболь у кедах на Єлисейських Полях!
    Луї де Фюнес може спати спокійно…

    Йой, «мерседеси» і «опелі»,
    «фольксвагени» і мопеди,
    дорогу Миколі Соболю(1),
    що трусить дрібно на… кедах!

    (1) - член літературного об‘єднання «Со-Су-Те» - Соболь, Сушко, Теді.

    Автор: Юрко Дар
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  2. Юрій Гундарєв - [ 2023.10.18 10:53 ]
    Пуща-Озёрная

    Пуща-Озёрная. Утро.
                    Нега нег.
    Бросание —
                    чтобы вернуться — монет.
    Лавочка‚ на которой читался Цвейг.
    Солнце‚ льющее чюрлёнисов свет.
    Губы истово шепчут молитву
                    про Иисуса Христа.
    Блаженство течёт по всем
                    капиллярам души.
    Хочется по Брэггу жить‚
                    не умирая‚ до ста‚
    обязательно в бороде‚ в голоде
                    и в глуши.
    Монеты винтообразно уходят в воду‚
                     как в землю зёрна.
    Вернусь ли? Может‚ только
                    распугал уток…
    Пуща-Озёрная.
    Утро.

    Автор: Юрий Гундарев
    2015 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  3. Олег Білик - [ 2023.08.31 14:21 ]
    Харків — Львів
    1.

    Ловив і не спіймав
    Від площаді до парку
    Але процес трива
    Спочатку: Харків зранку

    Народжує митців
    Порушує основи
    Але втрачає ціль
    І завтра: Харків знову

    Спіткає схід серця
    То широко то жарко
    Початок без кінця:
    Харків зранку

    2.

    Щоденний міст пройшовши весь
    Пройдешній день як випадковий
    Втрачає зміст, але не сенс
    Спадає ніч на вежі Львова

    Ніхто розп'ятий не воскрес
    Ніщо мінливе не раптове
    Спливає зміст. Але є сенс
    Неначе ніч на вежах Львова

    Допоки мова протиріч
    Не знайде правильного слова
    Тримаю сенс, мовчу мов ніч
    На вежах Львова


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Юрій Гундарєв - [ 2023.06.28 11:24 ]
    Фортеця
    У Кам‘янці-Подільському є фортеця,
    що належить до семи чудес України.
    Саме тут був заточений український Робін Гуд -
    легендарний Устим Кармалюк…


    Кожен шукає під небом
    місце, до Бога найближче,
    там, де кричати не треба -
    не личить…

    Пагорб фортеці поруч.
    Дух Кармалюків там…
    Праворуч - хрест, а ліворуч -
    Святого Георгія храм.

    Ось тут синьооким ранком
    молитву мою Він почув,
    загоїв безболісно рани
    і запалив свічу.

    Вогонь закриваю руками -
    може, зігрію ще когось -
    стійко, як Муракамі,
    подібний до йога.

    Кожен шукає для себе
    місце, до Бога найближче…
    Там відзеркалює небо
    в світлих сльозах обличчя.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  5. Юрій Гундарєв - [ 2023.05.15 20:27 ]
    Жмеринка
    «Последний настоящий город на земле - это Жмеринка.
    У нас тут, конечно, не Париж…» - кто не помнит эти крылатые
    слова Остапа Бендера? Сегодня памятник великому комбинатору
    по праву украшает привокзальную площадь маленького, но такого
    уютного города, где живут доброжелательные и трудолюбивые люди.
    Именно здесь родился знаменитый художник Анатолий Базилевич,
    который прославился своими уникальными иллюстрациями к «Энеиде»
    Ивана Котляревского.



    А кто же спорит, верно, не Париж, -
    ты прав на сто, великий комбинатор…
    Стоишь перед вокзалом и молчишь,
    лишь взглядом ловишь время, как локатор.

    Что настоящий - тоже не поспоришь.
    А, знаешь, настоящие здесь - люди:
    открытые - и в радости, и в горе,
    открытые - и в праздники, и в будни…

    Вот этот паренёк с карандашом,
    удобно положив альбом свой на колени,
    уже сейчас рисует хорошо…
    А может, это завтра - Базилевич?

    Автор: Юрий Гундарев
    2023 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2023.03.21 19:42 ]
    JOHANN WOLFGANG VON GOETHE «FAUST» (переклад)
    (фрагмент фіналу)

    Так, думці тій я вірний буду всюди –
    Пізнав нарешті мудрості земні:
    Що жити вільно будуть ті лиш люди,
    Хто кожен день свій проведе в борні.

    Життя в борні невпинній і суворій
    Дитя, юнак і старець хай ведуть,
    Щоб я побачив в силі пречудовій
    Мій вільний край і мій щасливий люд.

    Тоді би я сказав: жадана мить,
    Затримайся, чудова, зупинись!
    І не наважився потік віків би змить
    Мої сліди, що залишив колись.

    В жаданні щастя, в тій хвилині
    Найвищу мить я відчуваю нині.

    1980 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  7. Ігор Шоха - [ 2023.03.14 15:51 ]
    Яв і дежавю
    Це місто снилося мені
    давно... ще пам’ятаю
    і готику у вишині,
    і скелі, де у глибині
    тече ріка у наші дні,
    водою умиває
    високі кручі... береги...
    а ось архітектура
    моста у вигляді дуги,
    і звідусіль, і навкруги
    чужі язичницькі боги
    та абревіатура
    латиницею на стіні
    тунелю віадука...
    і як в об’ємному кіні
    у небі темному – ясні,
    урочі зорі у вікні,
    неначе сни у руку,
    які мене дивують тим,
    що білий світ широкий...
    зі мною стародавній Рим,
    місцями – мій далекий Крим
    і де-не-де Вітчизни дим
    їдкий, але солодкий.
    У ту ж ступаю течію
    удруге... це буває,
    коли, неначе, у раю
    молюсь за душу нічию,
    тому у цьому дежавю
    її ніде немає.
    Як невидимка у тіні
    вона іще на волі
    блукає у часи нічні
    у тому місті, де вогні
    горять як реквієм війні
    під барабани долі.

    03.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  8. Юрій Гундарєв - [ 2023.01.17 11:29 ]
    Дюльбер

    Палац «Дюльбер», що у перекладі з
    кримськотатарської означає «чарівний»,
    є однією з визначних пам‘яток Південного
    берега Криму.


    Знову приснився чарівний Дюльбер:
    чайки здіймаються вгору,
    не випускає з обіймів тебе
    зморене сонцем море.

    На горизонті сплять кораблі,
    наче птахи на проводі.
    Білої гальки гарячі вуглі
    жалять пекучим оводом.

    Сонце сідає і вже не пече,
    вмить сходить з гір прохолода.
    Зірка сідає тобі на плече
    й стрімко пірнає у воду…

    Все це здавалось невтраченим раєм.
    Хтось відчував присмак скрути?
    З пірсу монетки - чи пам‘ятаєш? -
    кинули разом, щоб повернутись…

    І повернемося - обов‘язково!
    Час незворотній невпинно тече.
    Наша земля це! Просто казкова…
    Зірки сідають тут на плече.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  9. Ігор Шоха - [ 2022.10.16 22:25 ]
    У гавані катарсису
    Навіщо ті сади Семіраміди,
    як не рятує світова краса,
    не хочеться у немічі горіти...
    але чого у казці не пожити,
    до того як піти у небеса?

    Із погреба поїду у Європу
    ловити ґав, і коротати час...
    і хай мене осудять патріоти,
    що залишаю їх на автостопі
    і очищаю душу другий раз.

    Я не собі наказую... а мушу,
    аби не посивіла голова,
    обов’язки міняти на права...
    на вівтарі лишати чисту душу,
    яку переливаю у слова.

    Не варто у воєнну завірюху
    рівнятися з героями поем.
    У головах руйнуємо розруху,
    коли ще вистачає сили духу
    будь-де іменуватися бійцем.

    Та марними були б мої сумління,
    чи є резон у цьому засланні,
    якби не уявлялося мені,
    що буде героїчне покоління,
    а висмикнуте із вогню коріння
    теж не усохне десь на чужині.

    10.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  10. Матвій Смірнов - [ 2020.10.02 13:52 ]
    Не озирайся
    Кожного разу їхати як назавжди
    Втомлює, набридає, а що робити.
    Треті особи чи перманентні зайди,
    Віза, валіза, фікус, коти і діти.
    Стоячи в черзі на паспортному контролі
    Не виправдовуйся, це не твоя провина.
    Поки відкриють шлагбауми на кордоні
    Пройде ціле життя і ще половина.
    Смуги осілості, виведені на карті -
    Хто їх читає, ті карти, хіба військовий?
    Запам’ятовуй: лайм, п’ятдесят Баккарді,
    Далі додати льоду і кока-коли.
    Завтра прокинешся - небо змінило колір,
    Птиці у вирій, хмари летять за обрій,
    Потяги стали на перехрестях колій,
    Що ж, почекаємо. Зрушили - от і добре.
    Потяг із рейок ніби Земля з орбіти,
    Човен потрапив знов у кораблетрощу,
    Втомлює - так, я знаю, а що робити?
    Двічі у річку - навряд, а утретє - прошу.
    Що ти навчився, блукаючи у пустелі
    Років здається сорок чи більше навіть?
    От хіба готувати прості коктейлі,
    А ще, можливо, редагувати пам’ять.
    Ром з ананасом змішай у піна коладу -
    З ними простіше ігнорувати карти,
    Форматувати диски, стирати клауд,
    Тільки не озирайся назад, не варто.
    Кажуть тобі - назад не дивись, не треба,
    Але по радіо грає знайома пісня,
    Щось ізсередини боляче б’є у ребра.
    Не озирайся! Не озирайся... Пізно.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2020.08.19 01:54 ]
    Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)
    В другій половині 70-их років ХХ століття у нас в Україні добре був знаним білоруський ВІА "ПЕСНЯРИ", в репертуарі якого було дуже багато автентичних білоруських текстів. Серед них - провідним і візиткою цього колективу була пісня "Спадчына" ("СПАДЩИНА") за поезією Янки Купали "Родны край", написаної в 1918 році.

    Пропоную власний переклад з білоруської тексту пісні "СПАДЩИНА".

    Перед перекладом даю посилання на інтернет-сторінку, де молоді "ПЕСНЯРИ" виконують" свою "Спадчыну".

    https://www.youtube.com/watch?v=hDyHHsypioc

    Янка Купала. Рідний край (1918)

    Від прадідів спокон віків
    Мені зосталась спадщина;
    Поміж своїх і чужаків
    Вона як ласка мамчина.

    Про неї бають казки-сни
    Веснянії проталини,
    I лісу шелест ве́ресний,
    І в полі дуб опалений.

    Про неї будить упоми́н
    На липі бусел клекотом,
    І цей старий замшілий тин,
    Що ліг на боці покотом …

    І те зануднеє ягня
    Що блеє на пасо́вищі,
    І крик воронячих громад
    На могилка́х кладо́вища.

    І в білий день, і в чорну ніч,
    Я вдовж роблю оглядини –
    Не змитий скарб цей пріч сторіч
    І трутнями не вкрадений…

    Ношу його в живій душі
    Як вічний світоч-паливо,
    Що серед темряви в тиші
    Палає над вандалами.

    Живе із ним моя сім’я
    І снить з ним сни незвідані.
    І зветься спадщина моя
    Сторонкою ще й рідною…

    19 серпня 2020 року.
    ЯБЛУНЕВИЙ СПАС


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8) | "https://www.youtube.com/watch?v=hDyHHsypioc"


  12. Тата Рівна - [ 2020.08.10 17:51 ]
    Любій Білорусі
    Коли помирають нації — народжуються Тантали
    Земля відригає їх, викидаючи з чрева

    Вона могла стати Бабою, поліською королевою
    Однак, народила анчутку
    Стала матір’ю не тому сину
    І жоною не тому пану

    Ніоба колись обернулася каменем
    Ми знаєм причини й тепер
    Приходить ясність про той одинокий камінь –
    Єдину твердь між океану мертвих вод
    Що відійшли в пологах дали життя неживому

    Таке буває – цілий мертвий живий народ
    Блукає в своєму домі й не має ніякого дому

    Спільне творіння Перуна та Белбога,
    Земля, яка відділилася чи просто вийшла із Наві?

    Дівчинко, над тобою все є – Небо, Вирай, Пташині дороги
    Багонь нікуди не зникла, в багні, може й, видно зорі
    Але підніми свій погляд і подивися вгору
    Завершуй танці – безумні, страшні, затяті
    Хіба недостатньо м’яса дітей твоїх на цім святі –
    Тридцятилітня трапеза поїдання плоті
    Затирання муралів сірою фарбою крові
    Роги що виростають
    З жертовних багать які ти множиш нагайкою так завзято

    Дівчинко, над тобою – все ще є –
    Небо, Вирай, Пташині дороги
    Але чи буде потім?...


    10.08.2020
    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  13. Матвій Смірнов - [ 2020.05.17 12:54 ]
    Померти у Львові
    Років зо тридцять уже як не діти,
    Ще не старі, переважно здорові,
    Певною мірою космополіти,
    Але померти волієм у Львові.
    Довгою довгою літньою дниною,
    В час, коли сонце тріпоче в калюжах,
    Сісти, на стіну спертися спиною,
    Очі заплюшити або примружити -
    Хай кам'яниця собі випромінює
    Хвилі ласкаві інфрачервоні -
    Ми піддамось передбаченим змінам
    Щоби колись померти у Львові.
    Зайнято всі мавзолеї Личакова -
    Можна й по вулицях попіл розсипати,
    Байдуже де, паралельно, однаково,
    Он на Грушевського добре, під липами,
    Під виноградом, що зазеленів
    Під біофаком університету.
    А у кінці, хоч на декілька днів,
    Як у дитинстві - станем поетами.
    Хай ми не знались на ритмах і римах,
    І не складали віршованих творів,
    Жили по Віднях Парижах Лондинах,
    Але помремо тільки у Львові.
    Ми емігранти, номади, туристи,
    Мудрі, досвідчені, биті і навчені,
    Але насправді знайшли свою істину
    На Цитаделі або на Підзамчі,
    Ми розуміємо мову птахів -
    Тих голубів, що сидять, непомічені,
    На підвіконнях, карнизах дахів
    Над Привокзальною, Академічною,
    Ми розумієм бажання дерев,
    Сни барельєфів на кожному домі...
    Бачиш - бетонний усміхнений лев
    Має секрети, й вони нам відомі.
    Де ми тепер? Ураган чи гроза,
    І на які реєструємось рейси ми -
    Це не важливо - дорога назад
    Довга, і не облаштована рейками.
    Але - складеться - приїдем сюди,
    (Звідки - немає ніякого значення)
    Перша адреса - вона назавжди
    Місце повернення. Місце призначення.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  14. Володимир Бойко - [ 2020.01.28 19:54 ]
    Козлографія
    В Болгарії є місто Козлодуй,
    А в Україні – станція Козятин.
    На мапі смак романтики відчуй
    Та музу клич і нумо віршувати

    Про Козову, Козлів і Козелець
    Козляничі, Козин і Козероги,
    Козельне, Козорізи й накінець
    Про Козодуб, де козам правлять роги.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  15. Ігор Шоха - [ 2019.12.23 18:00 ]
    Стежки-доріжки
    ІПодорожую й досі і чимало
    бувало та й буває ще подій,
    коли не оминає лиходій
    чи інше по дорозі що попало.
    Не знаю, що мене оберігало,
    але усе ще цілий, і живий.

    ІІ
    Нема такої у селі дороги,
    аби я там босоніж не ходив,
    минаючи і сіни, і пороги,
    ніколи не очікуючи див.

    Ніде тобі ніякої таблиці,
    а знали і найменші козаки,
    де Чагарі, де Зайцева криниця,
    де Чумаки, а де мої Ярки.

    І чумакую ще, іду у люди
    оазою, і з'ївши солі пуд,
    аби було не солоно усюди,
    іду і вириваюся із пут.

    ІІІІшов тайгою, горами Алтаю
    і плесами Байкалу та Обі...
    і майже не було такого краю,
    де б іноді було не по собі.

    І не жалію. Знаю, де Росія,
    а де її нема і не було
    кому – на щастя, а кому й на зло,
    коли на неї ще була надія.

    А далі – у Європу занесло.
    І кліпаю очима – мама мія!
    Не думаю, що це я у раю,
    але Дунаю чисту воду п’ю.
    І поки ще сіяє чудасія,
    нащупую дорогу у село.

    22.12.19


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  16. Матвій Смірнов - [ 2019.12.04 04:38 ]
    Два Різдва
    Збенетежене англійське передзим‘я,
    Нервовий - як востаннє - shopping spree,
    І ми й собі купуєм Christmas tree -
    Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
    Не дуже переймаюся. Вогні,
    Святкові знижки, довгі вихідні.

    Мелодії Синатрових колядок
    Лунають чи не з кожного кафе,
    Ялинка, як на аутодафе
    Стоїть, приречена - авжеж, такий порядок,
    Щоб дереву передріздвяним днем
    Неоновим зайнятися вогнем.

    Це час прикрас і дивовижних квітів -
    Таких, що і улітку не цвіли -
    Горять поміж кущами омели
    Гирлянди світла в голім верховітті
    І сквер блищить мереживом скляним,
    І Бейбі Джізус угорі над ним.

    І Санта в небі нарізає кола,
    І оленів ватага бойова
    Запряжена з оказії Різдва
    У вантажівку фірми Кока-Кола,
    У Harrods сейл, і Санта збився з ніг.
    Пластмасова ялинка, штучний сніг.

    Вертеп у супермаркеті - на сіні
    Воли, волхви, Марія і дитя
    Покликані створити відчуття
    Зими, хоча думки цілком осінні -
    Не віриться, що місяць до Різдва.
    ...Тим більше, що у нас їх буде два.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (3)


  17. Матвій Смірнов - [ 2019.11.29 13:13 ]
    Autumn Almanac
    Денне світло вмикають о третій пі ем - листопад.
    Довжиною короткого дня не поміряти року,
    Мимо прілого листя уже не ступити ні кроку,
    Ліхтарі мерехтять на стовпах і меркурій на спад.

    Листопадове сонце бліде і холодне висить
    Тимчасове, мов лампа під стелею без абажура,
    Непозбувна бентега, нудьга, безпричинна зажура,
    Ще здається лишився коньяк - що ж, давай, принеси.

    Це країна туманів, дощів, безкоштовних газет,
    Що жовтіють, всихають і в підсумку пріють мов листя.
    It’s the circle of life - знову ранок, і вулиці чисті,
    Генерацію Ікс береже генерація Зет.

    Не питай мене, що загубив я і що я забув
    В цьому краї гарячого чаю і білоі кави,
    Ми обрали собі народитися мандрівниками,
    Тож приречені до іноземних звичáїв і букв.

    Підлаштовуєм тіло під викрій місцевих лекал
    І вчимося кордони світів непомітно долати.
    Карл, англійський король, монумент на коні і у латах
    Невдоволений. Пізно - ми тут. Ми приїхали, Карл!

    І чорніють птахи - наче букви - на білому тлі,
    Аркуш неба газетним листком від землі відлітає,
    Що там пишуть про нас? Ну гаразд, ну давай почитаю,
    Але написи майже невидимі звідси, з землі.

    Літаки, мов лелеки, рушають на південь і схід,
    Неозброєне око засліплюють відблиски крилець,
    Поки ми вибираємо із варіантів кирилиць,
    Неозброєне серце обдерши об зовнішній світ.

    І осіннє останнє примарне холодне тепло
    Нам нагадує щось, а що саме - уже не згадати,
    Залишаються тільки абетка і деякі дати
    І осіннього неба нейтральне нелагідне тло.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  18. Матвій Смірнов - [ 2019.11.04 13:41 ]
    ***
    Виходячи із дому, не забудь
    Узяти ключ на випадок, якщо
    Повернешся, а там уже нікого -
    Таке буває. Отже, вимкни газ,
    Залиш котові їдло, і про квіти
    Подбай - полий, розсунь усі фіранки -
    Хай дивляться у світ. На підвіконня
    Постав один з вазонків - це сигнал
    Який залишиш для самого себе:
    Одного дня, дорогою назад,
    З аеропорту, порту, чи зупинки
    Тролейбуса, вертаючись із мандрів,
    Які тривали не один десяток
    Років, чи місяців, чи просто кілька тижнів -
    Хтозна - та хоч би навіть і годин,
    Отож, коли ти будеш крокувати
    Через подвір’я до дверей знайомих,
    Пригадуючи, як і через що
    Пройшов ти сам - і що пройшло крізь тебе
    Або повз тебе; як тебе любили,
    Як зневажали, як не помогли,
    Як врятували - втім, ти ні на кого
    Образи не тримаєш, тільки вдячність
    І спогади про всі оті місця -
    Міста, райцентри, ферми, лісопарки,
    Зимові пляжі, приміські городи;
    Грозу у травні, або шторм на морі,
    Що мало не розбив твій корабель,
    Чи дощ, який так гучно у вікно
    Тролейбуса гамселив (підтікало
    З-під рами на підлогу); як хворів
    І думав, що кінець, але на диво,
    Наперекір усім своїм прогнозам
    Оклигав, от хіба що трохи схуд
    І зачіска змістилася у спектрі
    З рудого до латунного; так от -
    Тепер, своїм крокуючи подвір’ям
    Коли ти очі догори піднімеш
    І у своєму власному вікні
    Побачиш, що рослина у вазонку
    Зів’яла, висохла, розсипалась і впала -
    Отут тобі і знадобиться ключ
    Що ти узяв, коли виходив з дому.
    ...Якщо замок не поміняли, звісно.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  19. Матвій Смірнов - [ 2019.10.18 13:15 ]
    ***
    Тут доволі тепло, в широтах наших.
    Ми навчились як, та забули нащо
    Ми осіли тут, на оцих вологих
    Островах, навіщо мочили ноги
    По коліно в теплій воді Гольфстріму?
    Але - клімат лагідний, без екстриму,
    Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
    На фізичних картах тутешніх. Жоден
    З випадкових зайд, що отут лишились,
    Не чекав, що ось потече у жилах
    Мов Гольфстрім тепленька і небурхлива
    Тиха кров - і от ми уже щасливо
    Живемо, без панік і без істерик
    І не прагнем в жодну із двох Америк.

    І усе в нас є, і усього досить,
    І Тарас нам батько, а дядько - Йосип,
    Тільки часом хочеться відшукати
    У кутку охайливої кімнати
    Хоч бодай одного, нехай слабкого,
    Вбитого колись, і тому живого
    Бога. Але - гей, де той вуйко Йосип
    Що сидів, похмурий, помивши посуд?
    Розливай горілку зі смаком оцту,
    Роздавай прогнози, немов пророцтва:
    Завтра буде дощ і мінлива хмарність,
    Істини сумнівні, надії марні,
    Гороскопи схиблять, при тому сильно,
    Терези обдурять (тож будьмо пильні),
    Близнюки у дзеркалі не впізнають
    Ні самих себе, ані інших знаків
    Зодіаку - де ви, тельці і леви,
    Козероги, змії, горгони - де ви?
    Де ви, дивовижні самотні діви,
    З тих, що надихають стрільців на дії,
    На усе безглузде й усе прекрасне,
    Як от віршуваня. І врешті, власне,
    Де той вуйко Йосип, що пише вірші?
    Він також на острові, але іншім,
    Де усе, що є чого-небудь варте -
    Балаган з комедією дель арте.
    Карнавал на острові Сан Мікеле
    Недоречний, але підняти келих
    Можна і на цвинтарі. Над каналом
    Ні дощем не віє, ні карнавалом,
    А у нас дощів вимагає звичай -
    Цій землі якось без дощів не личить,
    І земля мовчить, ми також із нею
    Мовчимо - бо сказане є брехнею.
    На дорогах мокро, напрочуд сухо
    У очах, і витік Святого Духа -
    Від Отця, але також і від Сина.
    Небосхил сіріє, і Темза плине
    Як завжди сповільнено, і тумани
    Клубочать. Пардон за анжамбемани.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Герасименко - [ 2019.08.01 16:32 ]
    Котик-муркотик i повний животик
    1
    І справді геть похолодало.
    Сіренький котик, ще малюк,
    потершись об штани невдало,
    приліг зігрітися на люк.

    2
    Де скошена отава, кошеня
    у синь, уже не зоряну, злітало
    на крильцях вдячності, бо я щодня
    сумлінно дарував йому сніданок.

    Проте сьогодні не приніс чомусь.
    Набридло, мабуть, дійсно, скільки можна?!
    Ти інших слізним нявканням примусь.
    З тим відійшов. Але душа тривожна.

    Знервована. Махнув і налякав.
    І кошеня забігло і затихло.
    Але в ту ж мить здійнявся ураган
    і рикати став велетенським тигром.

    І не лише у нашому дворі
    (про це я прочитаю в Інтернеті):
    і в Крюкові на Деєвській горі,
    по всій країні, на усій планеті.

    Та найгучніше в Чилі і Перу,
    та найлютіше у Перу і Чилі.
    Задушений, замучений помру
    зі Всесвітом по скупості причині.

    О, як нам жити хочеться! Скоріш!
    В крамницю залетів цілодобову.
    Сіренькому – сирок. « Будь ласка, їж!» -
    Я промовляв безцінному до болю.

    Надія звеселя і затуля.
    А кошеня поїло і простило.
    І милим муркотіння звіддаля
    пробачила Земля, і сталось диво:

    на всій планеті вітер злий затих,
    лиш ледь-ледь віяв у Перу і Чилі…
    Ми всі відповідаємо за тих,
    кого так необачно приручили.


    08.2016





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  21. Юрій Сидорів - [ 2019.07.20 07:58 ]
    Не сон
    Немає і не буде.
    На цьому все.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (43)


  22. Матвій Смірнов - [ 2019.07.16 20:48 ]
    Високий Замок
    О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
    Постань на цій горі, і подивись туди,
    Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
    Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
    Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
    Героїв і катів, повій і лихварів,
    Циган і чаклунів, магістрів і спудеїв,
    І Ринок, і шинки, і зорі угорі?
    Глухонімий ландшафт, чорніше не буває:
    Ні звука, ні вогню, ні лампи у вікні,
    Ні гомону птахів, ні тремоло трамваю -
    Лиш тіні тих, хто зник. Ти бачиш їх, чи ні?
    Усіх, які жили за мурами міськими,
    Там де тепер імла і обриси дзвіниць
    І кам’яниць - не Рим, не Царгород, не Київ
    І не Єрусалим, хоч можна пасти ниць,
    Торкинутися чолом затертого каміння
    Престолу вівтаря, або Стіни Плачу
    І попросити... Втім, ні віри, ні уміння
    Не вистачить... Тому я краще помовчу.
    Вони пішли - і все. Не чути навіть кроків,
    Вони пішли давно, й не з нашої вини.
    Залишились лише нашарування років,
    А ми? Ми - тут, але ми - зовсім не вони.
    Дивися: серед хмар посрібленим уламком
    Завмер півмісяць. Ніч, і темні ліхтарі,
    На Замковій горі одна стіна від Замку
    Мов Храмова стіна на Храмовій горі.
    О мій наглядачу, мій власний конвоїре,
    Мій ангел-вартовий - уже минає ніч,
    На ранок буде дощ. І небо світло-сіре
    Розчинить у дощі останні сім сторіч.
    Не знаю - ти глядач, чи автор, чи учасник,
    Мов мармуровий лев - холодний і німий,
    Ти констатуєш факт, що неодмінно, з часом
    Так само, як вони, колись підем і ми.
    І буде все, як йшло ... У жовтні буде хмарно,
    У грудні - дощ і сніг, у березні - трава...
    Й лежатиме під склом в крамниці антикварній
    Годинник, що колись я їй подарував.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (8)


  23. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  24. Юрій Сидорів - [ 2019.07.07 10:01 ]
    Їзда
    Немає і не планується.
    На цьому кінець.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (22)


  25. Юрій Сидорів - [ 2019.07.02 09:40 ]
    Батьку
    Немає і не планується.
    На цьому все.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (16)


  26. Юрій Сидорів - [ 2019.06.29 09:38 ]
    Ритурнель
    немає і не планується.
    На цьому все.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (12)


  27. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Вакуум


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (10)


  28. Юрій Сидорів - [ 2019.04.20 22:49 ]
    Лиман
    Немає нічого і не буде.
    Пояснень - також.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (6)


  29. Юрій Сидорів - [ 2019.04.11 21:01 ]
    ♡♡♡
    Немає нічого і не буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (14)


  30. Ігор Деркач - [ 2019.04.09 09:39 ]
    Неосвоєні оази
    Блукаю іноді до раю
    дитячих літ. Немає див,
    як і стежок уже немає,
    якими в юності ходив.

    Згадаю верби, осокори,
    іще не зрізані дуби,
    що підпирали «наші гори»
    в літа казкової доби...

    А нині – пуща над водою
    із лісового джерела,
    що жебонить під осокою
    широким яром до села.

    На косогорі – хащі глоду,
    кущі ожини, бузини,
    На місці пасіки – болото,
    на місці хати – терени.

    Сади затінює омела,
    а очерети – мураву.
    Нові пейзажі невеселі...
    Та уві сні, як наяву,

    почую тихий голос мами
    із голубої далини
    і оживають за літами
    усе ті самі ясени,

    тини і – стріха біля стріхи,
    весною білені хати
    і голоси луни і сміху
    із неземної висоти.

    Ще пам’ятаю перелази,
    дубову кладку до гори
    і до найвищої оази
    моєї юної пори.

    Веде з минулого стежина
    у володіння нічиї,
    де із криничної цямрини
    текли цілющі ручаї.

    Але за синьою рікою
    не випити води ковток.
    Час огортає пеленою
    мій умираючий куток.

    І плачу, і плачу як мито
    за ту колиску із лози,
    за віз і сіно для кози,
    за пам’ять, що уміє гріти,
    за образи-дереворити
    і миро чистої сльози.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  31. Юрій Сидорів - [ 2019.03.25 21:45 ]
    Вар
    Немає


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (10)


  32. Ірина Вовк - [ 2019.01.15 11:46 ]
    "…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")
    Щедрувальники під вікнами хати:

    "Ой рано-рано кури запіли,
    а ще раніше пан Василь встав.
    Ой устав-устав, три свічки сукав,
    при першій свічці - личко вмивав,
    при другій свічці - одежу вбирав,
    при третій свічці - коня сідлав.

    А вибирався він з гір по дівку,
    він з гір по дівку, та й по вірмінку.
    Вона до його переказала,
    пане Василю, не труди коней...

    На Дай-Боже!.."

    ЩЕДРУВАННЯ: - Гей, чи спиш, чи чуєш,
    пане Господарю,
    прийшли ми до тебе орати:
    дві синиці в колісниці,
    два ведмеді упереді,
    дві курці в ярмурці!

    -Щедрий вечір, добрий вечір,
    добрим людям на цей вечір,
    дай, Боже!

    ВАСИЛЬ ТА Й МЕЛАНКА:

    -А наша МЕЛАНКА лінива посуд розбила...
    -...підмітає сургучі - від порога до печі...
    - ...розливає воду на злую погоду...
    - Василь уставай, Боже помагай!..

    Щедрівка:"Ой вчора-вчора із вечора
    пасла Меланка два качура.

    Ой пасучи, загубила -
    А шукаючи, заблудила.

    Приблудилася в чистеє поле
    А там Василько плужком оре.

    Гей, оре-оре, жито сіє,
    а за ним жито зеленіє.

    Гей, оре-оре, поганяє,
    Догори личком спочиває.

    Гей, оре-оре, сам плуг заносить,
    Йому Меланка їсти носить.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Посію Тебе в городчику.

    Буду я Тебе шанувати,
    По тричі на день поливати.

    Щосуботоньки проривати,
    За русу косу затикати.

    Ще й до церковці виряжати,
    та й "Василе́чком" величати.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не гони кури по хлівчику.

    Бо мої кури дорогії -
    все по чотири золотії.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не сідай скраю на припічку.

    Або ж мені горшка збавиш,
    Або ж собі жупан спалиш.

    А сядь собі на лавочці,
    Коло своєї Меланочки.

    Наша Меланка в Дністрі була,
    Дністрову воду пила, пила.

    На камені ноги мила, мила,
    Срібний перстенець упустила.

    Срібний перстенець достягала,
    Тонкий хвартушок замочала.

    Повій, вітре буйнесенький,
    Висуши хвартуx тонесенький.

    Повій, вітре, сюди-туди,
    Висуши хвартуx межи люде!

    Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,
    Висуши хвартуx, як мак, як мак.

    Повій, вітре, зо всіx сторон,
    Щоби Меланці не був сором.

    Щоби матінка не пізнала,
    Щоби із хати не прогнала.

    Наша Меланка малесенька,
    Як конопелька тонесенька.

    Наша Меланка неробоча -
    На ній сорочка парубоча.

    Наша Меланка не сама xодить,
    Нашу Меланку парубки водять.

    Наша Меланка током-током,
    За нею хлопці скоком-скоком.

    Наша Меланка украдена,
    В Далекі Краї заведена.

    Ні стежечки, ні доріжечки, -
    Пішов би я до воріжечки.

    Най ми ворожка відгадає,
    Де Меланка пропадає.

    А вороженька заxорувала,
    Мені правдоньки не сказала.

    Ой, Господар-Господарочку,
    пусти у хату Меланочку.

    Неxай Меланка погуляє,
    Як тая рибка по Дунаю...

    Як щука-риба з окуньцями
    Наша Меланка з молодцями!

    На Дай-Боже...

    Щедрувальники: - Ой Васильку, Василечку,
    чи любиш нашу Меланочку?

    ВАСИЛЬ: - Як ми Меланку не любити,
    коли ж не здужає робити...
    У Господаря - по сто кіп,
    а у Меланки - один стіп...

    Дай,Боже...

    Щедрувальники-посівальники: - Сієм-сієм, посіваєм,
    з Новим Роком вас вітаєм -
    коноплі під стелю, а льон по коліна,
    щоб у вас, хрещених, голова не боліла...

    Щедрувальники: - Дай же Вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а за столом - ситтю...

    Дай же Вам, Боже,
    синів оженити.
    дочок віддавати,
    пива наварити,
    і нам погуляти!

    - З Щедрим вечором!


    ГОСПОДАРІ з короваями "Василем" та "Меланкою" в руках:

    - На здоров'я!

    ГОСПОДАРІ частують короваями щедрувальників.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2019.01.02 19:51 ]
    Вертеп з Галичини, переспіваний на новий лад...
    І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
    І мир цьому дому,
    Щоб вас щастя не минало
    У році Новому.

    ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
    Що в хату пустили –
    Бідних людей, як то кажуть,
    До себе приймили.

    АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
    Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
    Христос народився –
    Ірод засмутився,
    І на Бога, на Ісуса,
    Дуже розгнівився.
    А ми взяли Бога-Сина
    Під своє серденько.
    Радій, радій, Україно,
    Земле наша, Ненько!

    І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
    У лихій годині,
    Бо велика нам пригода
    Стала в полі нині.

    ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
    Від свойого стада,
    Темна нічка нас застала –
    Тру́дна на то рада…

    ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
    Сіли, бо втомились,
    І приклякли на коліна –
    Богу помолились.

    І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
    Лягли у долині,
    І заснули теплим сном,
    Неначе в хатині.
    ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
    Нам зірвала ясність очі,
    Ми злякані повставали
    І не знали, що ся діє –
    Чи огонь, а чи пожежа,
    Небо аж жаріє…

    ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
    І земля палає,
    Як згадаю про свій нарід –
    Серце завмирає.

    ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
    Як собі згадаю,
    Як плило життя давніше,
    Наче у тім раю.
    Усі віри ся тримали,
    Старших поважали,
    І друг друга, як брат брата
    З біди виручали.

    ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
    Нарід знову тратить сили –
    Вже з десяте покоління
    Двигає тяжке каміння,
    Ані вмерти, ані жити -
    Тілько пута волочити…

    ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
    Могили розриті –
    І забули про них люди
    В новім лихолітті…
    Новий Ірод на Вкраїні
    Лихо й розбрат сіє:
    Вкрав нам волю,
    Вкрав нам Бога,
    Губитель Месії…

    І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
    Що вже Ірод вас почув?

    ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
    Проти кого бунт підняли?
    ВОЇНИ (разом): Може тут Ісус між вами,
    То признайтесь перед нами.

    ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
    Буду панувати.
    Хто посміє проти мене
    Меча підіймати.
    Замовчіть мені, прокляті,
    Бо загинете в сій хаті.
    Я на смерть усіх скараю,
    Як дитя те не впіймаю…

    І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
    Ти вродивсь в лиху годину.

    ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
    Що Син Божий народився,
    І боїться він малого,
    Щоб не зняв корони з нього.

    ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
    По дорогах виряджає,
    Щоб усіх в неволю брати,
    Малих діток убивати.

    ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
    Проти Ірода підемо,
    Захистим Дитятко Боже,
    Нам в біді воно поможе!

    СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
    Я невловимий орел степовий,
    Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
    А за неправду голови стинаю.

    СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
    В нас шабля-розплата,
    Оце тобі, ненажеро,
    Темненькая хата…

    (СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).

    АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
    І всім скривдженим поможу!

    ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
    Линуть степом срібні тони.
    Дрижать правди супостати,
    Бо прийшов вже час розплати.
    І між пастирів убогих
    Розкуються руки й ноги.
    Нарід кинеться завзято –
    Встане Правда сторозп’ята.

    АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
    Слава, слава для Вкраїни.
    Зглянься, Христе, Божий Сину,
    В день Різдва на Україну.
    Зійшли зіроньку яскраву,
    Щоб звістила тую славу!

    І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
    Дай для нас щасливу днину.

    ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
    Українському народу.

    ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!

    ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!

    ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
    Ім’я Боже вихваляти.

    КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
    Бог від Діви днесь родився
    Во вертепі со бидляти,
    Которому ся вкланяти
    Царіє, царіє приходять…

    Пастиріє прибігають,
    Сопілками вигравають –
    Пізнавши Бога рожденна,
    Від Марії воплощенна –
    Чистої, Чистої дівиці…

    Пастирям уподобімся,
    Рожденному поклонімся,
    Щоби зволив мир нам дати,
    Скорби в радість преміняти –
    Віруєм, віруєм во Него».


    Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.

    Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Вовк - [ 2018.07.06 12:52 ]
    Театр "МЕТА": Свято Івана Купала (сценарій)
    Громада обирає Війта.

    Війт. А кого візьмемо в Писарі?

    Вибирають Писаря. Війт вручає йому перо і папір.

    Писар: Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
    Війт: Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. (Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).

    Перед обідом дівчата плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це «Коструб» (або по-іншому«Іван»). Ще готують пучки кропиви.

    ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ

    Дівчата з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
    Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
    В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».

    Коструба застромлюють у криницю.

    - Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
    - Куди водиця тече, там травиця росте.
    - Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
    - Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
    - Всього не переймеш, що водою пливе.
    - Прийшло з води, пішло з водою.

    І дівчина: «Гей, око Лада,
    Леле Ладове,
    Гей, око Ладове,
    Ніч пропадає,
    Бо око Лада
    З води виходить,
    Ладове свято
    Нам приносить.
    Гей, Ладо!
    А ти, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Дай дочекати
    Ладо Купала.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: У нашу хату.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Солод ситити.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Щоби і внукам
    Те пам’ятати.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!

    Одна або більше дівчат читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.

    Дівчата: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Всі: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Дівчата: Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
    Всі: Облий і мене!
    Дівчата: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Всі: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Дівчата: Абим була така велична, як весна.
    Всі: Як весна!
    Дівчата: Абим була така красна, як зоря ясна.
    Всі: Як зоря ясна!
    Дівчата: Як радіють теплу, так аби мені раділи.
    Всі: Так аби мені раділи!
    Дівчата: Щоб була така сильна, як вода.
    Всі: Як вода!

    Хлопці виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
    - Що з неба каплею, то на землю сторицею!
    - Води боятися, то не купатися!
    Дівчата беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.

    ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ

    Всі виходять на галявину. Хлопці збоку застромлюють в землю коструба, а дівчата складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
    Звучать купальські пісні:
    «Ой за нашим садом три місяці рядом…»
    «Та ходила Уляночка по межі…»
    «Через наше село везено дерево…»
    «Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»

    І дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
    Всі: Ні, не знаємо!
    І дівчина: Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.

    Дівчата розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.

    ВІНКОПЛЕТЕННЯ

    Назбиравши квітів, дівчата сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.

    ІІ дівчина: Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
    Всі: А навіщо?
    ІІ дівчина: А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
    ІІІ дівчина: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
    ІІ дівчина: А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
    І дівчина. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
    ІІІ дівчина. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.

    Сплівши вінки, дівчата розходяться.


    ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ

    Після вечері дівчата збираються на галяві.

    Дівчата (співають):
    «А наші хлопці недбайливці,
    Не вирубали Купайлиці».

    Співають доти, доки хлопці не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.


    Хлопці: Здорові будьте! З Купайлом!
    Господарі: Будьте й ви здорові.
    Хлопці: А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
    Господарі: У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
    Хлопці: Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
    Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
    І хлопець: Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
    І дівчина: Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
    Молодиця: Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
    Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
    І хлопець: Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!

    Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.

    КАЗКОВЕ ДІЙСТВО

    З лісу, несподівано для присутніх, виходить Волхв.

    Волхв: Добрий вечір, добрим людям!
    Всі: (озираючись) Добрий вечір!...
    Волхв: Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
    І хлопець: Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
    Волхв: Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
    Всі: Дякуємо.
    І дівчина. А ви хто, діду?
    Волхв: Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
    І хлопець: Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
    І дівчина: Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
    Волхв: А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
    Всі: Не знаємо!
    І дівчина: А розкажіть нам, діду!
    Волхв. То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
    І хлопець: Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
    Волхв: Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
    І дівчина: Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
    І хлопець: А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
    Волхов. Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
    І хлопець: Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
    Волхв: Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.

    Виходять парубки.

    Волхв: У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
    О Велетню, лісовий царю!
    Хлопці: О Велетню, лісовий царю!
    Волхв: Прийшли ми до тебе з поклоном…
    Хлопці: Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
    Волхв: Пусти нас у свої володіння…
    Хлопці: Пусти нас у свої володіння.

    Виходить Лісовик.

    Волхв: О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном. (Хлопці вклоняються). Пусти їх у свої володіння.
    Лісовик: А що шукають вони у моєму лісі?..
    Волхв: Хочуть роздобути квітку папороті.
    Лісовик: А для чого їм вона?
    Волхв: А про це відомо лишень їм самим.
    Лісовик: Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
    Хлопці: Благослови нас, лісовий царю.
    Лісовик: Благословляю вас на щасливе повернення.
    Парубки йдуть в ліс.
    Волхв (до громади). А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.

    У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.

    Останній шукач: Знайшов! (показує на закриті долоні).
    Всі: Де? Невже! Покажи!

    Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.

    І хлопець: Оце так нечиста сила!
    Волхв: Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
    Лісовик: І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
    Волхв: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
    Лісовик: Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
    Всі: Хочемо!
    І хлопець. Покажи нам дорогу туди.
    Лісовик: Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
    Всі: Не боїмося!
    Лісовик: Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
    Всі: Прощайте! До зустрічі!
    Лісовик зникає в лісі.
    Війт: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
    В путь!

    Всі проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають Чорти. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до відьми Хвеськи. Всі в розпачі.

    І дівчина: Коструба нашого украли!
    І хлопець: Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
    Всі: Допоможи!
    Волхв: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
    (Говорить заклинання до ідола Світовида).
    -Чорна смерте-сноровице,
    Вража язво-язвовице,
    Мертва крівце-кровавице,
    Йдіть на води, на три броди,
    Йдіть до лісу, до пралісу,
    Цур вам, пек, цур вам пек!
    Розійдіться, розкотіться
    По льодових морях, по пустелях,
    Де ні дерева, ні трави,
    А тільки скелі на скелях.
    Там вам селитися й будитися,
    Проживати й пробувати,
    Мене у вічі не видати,
    Одсилаю вас –
    Нічних, північних, сходових
    На пусті місця,
    Рвіть лози, смичте сухі ліси,
    Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
    Ідіть на Кремінну гору,
    Глитайте каміння.
    Каміння вам на язик.
    Каміння вам на зуби і вуста,
    Кам’янійте й ви самі!
    О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
    (Ідол мовчить).
    -Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
    І хлопець: Що ж робити?
    І дівчина: Де шукати допомоги?
    Волхв: Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
    І хлопець і І дівчина: Вернись і допоможи!
    Всі: Вернись і допоможи!
    Виходить Лісовик.
    Лісовик: Ви знову турбуєте мене?
    Волхв: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
    Всі: Допоможи!

    Лісовик повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять Чорти і падають до ніг Лісовика. За ними йде відьма Хвеська, яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а відьма віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.

    Лісовик (до Чортів): На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! (Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).
    Волхв: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
    Лісовик: Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
    І хлопець: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
    І дівчина. (До Волхва). Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
    Волхв: Благословляю! (Віддає Коструба).

    Хлопці розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    Сіло спочивати на Кирила хаті,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    А Уляна з радощами
    носить воду пригорщами,
    Та й гасить, та й гасить.
    Що погасить, то займеться,
    а Уляна засміється, -
    Та й гасить, та й гасить».

    І дівчина: А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
    Хлопці: Готові! А чи у всіх є головні?
    Всі: Є!

    Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
    «Ой гоп на Купала
    Танцювала та й упала;
    А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
    Ой гоп, лежи тихо,
    Щоб минуло тебе лихо!
    Не боюся я біди
    Та й утечу до води»!

    І дівчина: Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
    ІІ дівчина: Нехай ще постоїть хоч трохи.
    ІІІ дівчина: Хоче ще пожити, щастя зазнати.
    І дівчина: Смерть йому і його милій буде смерть.
    ІІ дівчина: Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!

    Дівчата розривають зелену «гірлянду». А хлопцям віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.

    І дівчина: Кидайте, хлопці, Коструба у річку.

    Хлопці ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».

    І дівчина (До Молодиці): Ой молодая молодице,
    Вийди до нас на вулицю,
    Винеси нам Купайлицю!

    Виходить Молодиця і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
    Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
    Раптом з’являється відьма Хвеська, яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.

    І дівчина: Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
    ІІ і ІІІ дівчина: Точно вона!
    І хлопець: Навіщо вона прийшла ?
    І дівчина: Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!

    Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують Чорти і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.

    І хлопець: Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
    Всі: Волхве, допоможи!
    І дівчина: Лісовику, прожени їх!
    Всі: Лісовику, прожени їх!
    Хвеська: Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
    І хлопець: (До Волхва). Так що ж робити?
    Всі: Що?
    І дівчина: Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
    Лісовик: Я допоможу прогнати нечисту силу.
    Волхв: А потім я випрошу прощення в богів.
    Лісовик: Принесіть мені водиці із свяченої криниці. (Хтось з натовпу приносить воду). Відьми й чорти бояться води.

    Лісовик бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.

    Волхв: А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. (Всі встають). О всемогутній Ярило, слава тобі!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Волхв: Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
    І дівчина і І хлопець: Ти все можеш!
    Всі: Ти все можеш!
    Волхв: Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. (Кидає у жертовний вогонь ложку меду). Молимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Молимо тебе!
    Всі: Молимо тебе!
    Волхв: Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! (Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).
    І дівчина і І хлопець: Прийми, Ярило-боже, жертву!
    Всі: Прийми, Ярило-боже, жертву!

    Із жертовника, в супроводі Слуг, які несуть смолоскипи, виходять Ярило та Лада.

    Волхв (встає на коліна): О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Будь славен, Ярило!
    Всі: Будь славен, Ярило!
    Волхв: Сонечко ясне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Сонечко ясне, Ярило!
    Всі: Сонечко ясне, Ярило!
    Волхв: Пошли нам літечко красне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Ярило!
    Всі: Ярило!
    Волхв: Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
    Всі: Просимо тебе!
    Волхв: Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Ярило: Я на вас сердитий і не просіть пощади!
    І дівчина і І хлопець: О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
    Всі: Тобі служити!
    І дівчина і І хлопець: Будем Ладі поклонятися!
    Всі: Будем Ладі поклонятися!
    І дівчина і І хлопець: А людям добро творити!
    Всі: Добро творити!
    Ярило мовчить.
    І дівчина і І хлопець: О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
    Всі: Заступись за нас!
    Лада: Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
    Ярило: Добре! Встаньте! Я пробачаю!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі! Слава довіки!
    Всі: Слава тобі! Слава довіки!
    Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
    Вийшла Лада, як та пава.
    На неї хлопці зглядаються,
    Її займати встидаються.
    Наше Купайло з верби, з верби,
    А ти, Іване, прийди, прийди.
    Наше Купайло не ламати,
    А собі дівку вибирати».
    Волхв: Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.

    Всі стають у коло і разом з Ярилом та Ладою ведуть купальський хоровод і співають.
    Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»

    Ярило: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
    Лада: Брат Перун вас всіх вітає
    Блиском, дощем, громом.
    Жене вітри-вітровії
    Горами і долом.
    А вітри несуть на крилах радісну новину,
    що вже літо, що вже красне увінчає днину.
    Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
    Судженого виглядаю з щедрими дарами.
    Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
    Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
    Ярило: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
    З громади виходять парубки.

    І Слуга: Одгадає хто – його Лада.
    Не одгадає – батькова буде.
    А що росте без коріння?
    А що сходить без насіння?
    А що плаче – сліз не має?
    А що грає – голос має?
    А що горить без полум’я?
    А що шумить без буйного вітру?
    А що біжить безперестанку?

    Парубки мовчать.

    Чорт (перебраний Парубком): Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
    Ярило (гнівно закричав): Не так! Папороть цвіте.
    І дівчина: Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
    Всі: Бий його! Геть!

    Чорт втікає.

    Ярило: Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
    І дівчина: А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
    - Іване!
    Всі: Іване! Іване!

    З купальської громади виходить Іван.

    І хлопець: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
    Іван (до Лади): О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.

    ІІ Слуга повторює загадки.

    Іван: Камінь росте без коріння.
    Сонце сходить без насіння.
    Серце плаче – сліз немає.
    Скрипка грає – голос має.
    Любов горить без полум’я.
    Річка шумить без буйного вітру.
    Час біжить безперестанку.
    Всі: Слава! Слава! Слава!
    Ярило: Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
    Іван: Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
    Ярило: Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
    Іван: Не боюся. Я готовий.
    Ярило: Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.

    Слуги зав’язують Іванові очі. Морена та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.

    Лада (до батька-Ярила): Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
    Ярило: Я покарав Івана за його зухвалість.
    Лада: Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
    Ярило: Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
    Лада: Але ж я люблю його, батьку! (Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна).
    Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
    Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
    Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
    Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
    Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
    Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
    Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
    Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
    (Встає і підходить до батька).
    О всемогутній боже,
    Таточку мій ріднесенький.
    Ти посилаєш на землю тепло,
    Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
    Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
    Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
    Нащо спопелив ти моє щастя,
    Нащо допустив смерть мого судженого?
    О всемогутній боже!
    Зглянься над єдиною донечкою своєю,
    Не дай згинути у довічній журбі,
    Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
    Ярило: Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
    Я вибачаю йому і воскрешаю.
    Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
    Лада: Шила сорочку та й вишивала,
    Коло комірця – місяця вклала,
    Коло пазушки – золоті ланцюжки,
    Коло рукавців різні пташечки.
    Ой шила, шила, позолотила
    Своєму милому на подарунок.
    Пташечки різні будуть співати,
    Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
    Місяць та зоря будуть світити,-
    Буде Іванко сорочку носити!

    Лада подає сорочку Іванові. Той її вдягає. Потім разом устають перед Ярилом на коліна.

    Лада та Іван (разом): Благословіть нас, батьку!
    Ярило: Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. (Слуги приносять вінки: Іван одягає Ладі, а Лада – Іванові). Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
    Волхв: А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!

    (І варіант, якщо нема).
    Волхв: На жаль, немає нікого!

    (ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).
    Пари: Благословіть нас!
    Ярило: Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!

    (Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).

    І дівчина: О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. (Встає на коліна, а за нею і весь народ).

    Раптом з’являється відьма Хвеська. В руках у неї посох.

    Волхв: Ми тебе не кликали, чого прийшла?
    Хвеська: Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
    Ярило: Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
    Хвеська: Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
    Волхв: Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
    Хвеська: Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
    Лісовик: Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
    Хвеська: Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
    Волхов: Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
    Хвеська: Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
    Ярило: Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
    Іван: Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!

    Відьма хотіла щось сказати, але Волхв вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.

    Волхв: Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
    Лада: Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
    Іван: Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
    Ярило: Будьте благословенні!
    Лада: Будьте благословенні!
    Іван: Будьте благословенні!
    Волхв: Будьте благословенні!
    Лісовик: Будьте благословенні!
    Ярило (бере смолоскип): Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! (Дає смолоскип Війтові). Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
    Війт: Чи всі друзі сьогодні веселі?
    Всі: На добрий час!
    Війт: Чи всі свої?
    Всі: Свої, чужих нема.
    Війт: Чи всі брати?
    Всі: Брати, всі до одного,
    на все життя до праці і меча!
    І зрадників немає серед нас.
    Війт: Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.

    Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
    І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.

    Пісня: «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
    Наче щире золото через горн.
    Ти світи їм вогнику все життя,
    Щоб не було в темряву вороття,
    У хатині весело їм палай –
    Ясне щастя й доленьку їм надай!»

    Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.

    Війт (до Івана): Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
    І дівчина (кидає Купайлицю в річку):
    У перепелички
    Ніжки невеличкі,
    На гору не зійде,
    Купала.
    І в долині не стане
    На Йвана.

    Війт (до Лади): А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.

    Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.

    Війт: А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
    Всі: Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
    Війт: Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
    Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.

    Львів: театр «МЕТА», 1990 р.

    Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. Нижньосиневицька, Ченстохівська та Знесінська - Ірина Вовк.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Тата Рівна - [ 2018.03.19 23:43 ]
    Короткий віршик про вісімнадцяте березня дві тисячі вісімнадцятого
    Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
    Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

    Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
    Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

    Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
    Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
    Весна ж, їй богу)

    18.03.2018
    Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  36. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  37. Ігор Шоха - [ 2018.02.28 21:40 ]
    Безвізова Європа
    Ось вона, моя Європа.
    Майже вперше у житті
    перетнулися за Чопом
    всі дороги і путі.

    Ось тобі уже і Wien...
    Перепитую месьє, -
    як мені у ту країну,
    до якої сотні льє,

    до якої як до неба
    із прадавньої Руси.
    А Московії не треба,
    поки, Господи, єси

    Ти єдиний на престолі...
    Бачу Альпи, і Дунай.
    Вітряки стоять у полі,
    забезпечуючи рай.

    Ріки, гори і долини -
    ляпота і антураж,
    і фортеці старовинні
    уписались у пейзаж.

    Це не Ейфелеві штуки.
    У трамваї мчу увись.
    Сяду Кеплеру на руки...
    І ніхто не каже, - брись!

    І не знають у Тіролі,
    що то - наші і свої...
    Будемо послами волі,
    за яку ідуть бої.

    І ніякі не арійці
    мають наше за своє.
    І у Відні, і у Лінці
    товариства наші - є!!!

    І немає інтересу
    freue Laute у війні.
    А поети й поетеси
    усміхаються мені.

    I Waltraude, i Else,
    Helmut, Hannes-тамада
    доказали, що не ель, а
    пиво п'ється як вода.

    І нехай піїти Феба
    знають, - я не Ґанібал,
    а у теці пана Щерби
    є вакансії на бал.

    Українці - ми не горді.
    На коні і при сумі
    ми усюди при нагоді
    побуваємо й самі.

    Хоч із Генуї - до Риму!
    Італійці – теж рідня.
    Не бажаю я до Криму,
    де п’яніє кацапня.

    Але так уже ведеться,
    що Європа нічия.
    Повертатися прийдеться
    на чужі круги своя.

    Залишаю Братиславу
    найдешевшим літаком.
    Хай живе моя держава
    без серпа із молотком!

    Україна - не Росія,
    і не Пруссія - Руса.
    Надивився. Є краса.
    Я брехати не умію.
    І не каюсь.
                     Мама мія,
    як забути чудеса?

                       02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  38. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  39. Ірина Вовк - [ 2018.02.15 22:06 ]
    "Як сотворила тебе мама"
    Хочеш знати, як це сталось?
    Звідкіля дівча це взялось? –
    твоя мама так сміливо
    доню сотворить схотіла...
    Щоб тебе родити вміло,
    надихнуть красою тіло –
    на троянд пахучі личка
    влила па́токи потічки...

    ... Молока вона немало пишним ружам
    додавала...

    Суміш дивна замісилась –
    ти із неї народилась!

    Хочеш знати, як там далі?
    Звідкіля уста у кралі? –
    мама в гори за снігами
    бігла спритними ногами...
    Білих лілій заметілі,
    меду й цукру бризки цілі,
    ягід пригорщі бездонні –
    соковиті і червоні...

    ... І кориці не жаліла – все змішала, як уміла...

    Вийшли зубки, всіх біліші,
    губки – вишеньок спіліші...

    Хочеш знати, чим скінчилось? –
    мама вбога залишилась,
    щоб створити диво мудре,
    світлооке, златокудре...
    Продала́ все без сумління,
    і купила в володіння
    землю-жилку... За донькою
    злото хлинуло рікою!

    ... Золоті багаті жили волосинки обложили...

    Щастя мав би я без міри –
    цілувать їх до могили...

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  40. Ірина Вовк - [ 2018.02.03 20:19 ]
    Мелодії Едварда Гріга: "Мій лебідь"
    Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
    чом не тішиш ти серце,
    чом никнеш безсилий?

    Над лісами кружляєш в мовчанні,
    чуєш ельфів у ніжнім шептанні…

    … Та в мить розлуки,
    в мить чорної зради
    співаєш ти з муки,
    а не для розради:

    -О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
    Мій спів лебединий лиш марево раю…

    Мій лебідь!..


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6) | "Е.Гріг "Мій лебідь""


  41. Ірина Вовк - [ 2018.02.02 11:15 ]
    Мелодії Едварда Гріга:"Пісня Сольвейг"
    Зима відійде́ і весна відцвіте,
    і весна відцвіте…
    Сад квітів опаде, снігом цвіт замете,
    снігом цвіт замете…
    і ти верне́ш до мене – так серденько щемить,
    так серденько щемить!
    Тобі я буду вірна, тобою буду жить,
    тобою буду жить…

    До мене, о рання, вернись любов моя,
    вернись, любов моя!
    Від бід і від стинання тебе сховаю я,
    тебе сховаю я…
    Коли ж чекання ма́рні зустріти образ твій,
    зустріти образ твій,
    любить не перестану тебе, о милий мій,
    тебе, о милий мій…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів: Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6) | "https://www.youtube.com/watch?v=Us8sy0_5NtI"


  42. Ірина Вовк - [ 2018.01.01 02:37 ]
    "Новий рік" (дитяча пісня)
    Новий рік, Новий рік –
    Добрий він чоловік:
    - Тук-тук-тук! Тук-тук-тук!
    Я ваш друг! Я ваш друг!

    Гості йдуть, щось несуть,
    Їм пиріг подадуть!
    Вилочки́ – на бочки́!
    А пиріг – у ручки...

    А по тім, а по тім
    Танцювати ходім.
    Стук-каблук! Стук-каблук!
    От так рух! От так рух!

    З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес, 2013.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.12.10 13:58 ]
    Зима: "Ріо-Ріта" 2017
    Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
    Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

    Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
    Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
    Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

    „РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
    на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
    Наче з маминого Літа – музика сумна.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
    Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

    „Моя Ріо Ріта,
    ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
    Тобі, Ріо Ріта,
    Ця серенада лине в світлу ніч.
    Я тобі, моя кралю,
    Про любов заспіваю,
    Мені, Ріо Ріта,
    Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



    Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.12.07 13:14 ]
    "Подражаніє Булату Окуджаві: "А юный тот гусар..."
    Амаліє юна, ще бал твій попереду, звісно ...
    Ще юний гусар з ескадроном вривається в місто,
    ще маленький оркестрик видмухує марші врочисті,
    а тебе почуття переповнюють, ніжні і чисті.
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розкидає пахучі азалії в бік ескадрону?..
    Вже помічені ручка і стан твій, і усміх невинний,
    вже гусар зупиняє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п е р е м о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !

    Амаліє юна -- розчулені дні усолоджені ...
    Гусарська фортуна -- сибірські дороги несходжені.
    Штики, командири, казенні мундири шматовані ...
    Схололі квартири таємно для них уготовані.

    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розсипає плакучі азалії вслід ескадрону?..
    Вже помічені ручка, і стан твій, і крапля сльозини,
    вже гусар підганяє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... Поміж брунатних хмар
    ще сонної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії!

    Амаліє юна -- старенький оркестрик вискрипує,
    дивак - саксофон то буркоче, то голосно схлипує.
    Азалії -- в залі -- віконця тьмяні́, перекошені,
    а поруч узда від коня і сіде́льця поношені ...
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    вимальовує в квітах азалії тінь ескадрону?..
    Не помічені ручка і стан твій, і постать сиви́нна,
    і немає кому на цей раз преклоняти коліна ...

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п р и п о р о ш е н и й !

    ... Поміж брунатних хмар
    вcе юної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії.
    ... А юний той гусар --
    крізь зими і крізь повені --
    несе безцінний дар ...
    к о л і н ц я
    н е
    п р е к л о н е н і !

    ... Коліннопереможений ...
    ... Коліннозаворожений ...
    ... Коліннонаполоханий ...
    ... Колінноприпорошений ...

    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).



    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  45. Надя Семена - [ 2017.11.30 22:40 ]
    Околиця


    Життя підкинуло зеро,
    Й курити дуже хочеться,
    Строкатим натовпом в метро,
    Спішить-біжить околиця.

    Мене минає як ріка,
    Раптову гілку зломану,
    Я ж наче світло маяка,
    Ловлю непевні спомини.

    Спішить як всі нема причин,
    Не будем разом більше ми,
    Дим сигарет—міський полин,
    А сум мій стане віршами.

    Час пік минув. З почином, день!
    Життя щоб жити створене
    Від спогадів до тих знамень,
    Де сліз і щастя порівну.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Лубкевич - [ 2017.11.12 02:20 ]
    ***
    Броджу по Риму, хоч не був тут зроду
    Мій мозок спить, дає мені свободу
    Пересування. Території без віз
    Без документів, напханих валіз

    Туман. Вузенькі вулички. Прекрасну Мону
    Зустріти можна в площині балкону
    Нейронний усміх, кращий за стандарт
    Як натяк, символ, чи поганий жарт

    Чи дме тут вітер, я не пам'ятаю
    Хоч пам'ять є, вона оберігає
    Кордони Его. Щодо кольорів,
    Вони бліді у половини снів

    Вінок абстракцій, збуджена уява
    Малює образи.. І знов твоя поява
    Закрутить почуттів калейдоскоп
    Допоки ранок не натисне “стоп”

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  47. Валерій Хмельницький - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  48. Ігор Шоха - [ 2017.11.02 21:07 ]
    Шоста палата каганату
    Розбійник Мокша не діждався ласки,
    що «воздає» і досі каганат
    героям географії і казки,
    як-то: Сусанін, Мінін і Пожарський,
    а деінде Євпатій Коловрат.
    Гниє у канцеляріях таємних
    історії розтерзаної прах
    на капищах і мощах убієнних,
    що горами росли у болотах.
    Найвищою ставала із віками
    місцина на «Кощієвій» горі,
    де у Кремлі ішли вперед ногами
    один за одним виродки до ями,
    де почивали парії-царі.
    І очевидно, що земні закони,
    формовані на костях і крові,
    утворювали патогенні зони,
    що виїдали глей у голові.
    Тому ще від опричника Івана
    до нинішнього Пу-богатиря
    усі царі язичники-погани,
    які не мають в голові царя.
    А покручі-царевичі, бувало,
    приходили до влади залюбки,
    та неодмінно дурнями ставали,
    хоча у казці – ніби навпаки.
    Історія нічого не міняє.
    На неї уповаємо дарма.
    Недопалок «окурком» умирає.
    Росія залишається тюрма.
    А воля тиранію називає –
    палата шоста, де нема ума.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  49. Валерій Хмельницький - [ 2017.10.26 03:00 ]
    Мене катували в тюрмі Пасадени
    "Мене катували в тюрмі Пасадени" -
    До речі чи ні пригадалось мені,
    Коли засмагав я практично щоднини
    Під сонечком літнім - повірите, ні?..

    А, може, тому, що ми вчора години,
    Припливши з причалу під номером три
    В тюрмі "Alcatraz", хоч давно і зачиненій,
    Ходили-блукали туди і сюди.


    23.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  50. Валерій Хмельницький - [ 2017.10.23 16:43 ]
    Класне місто San Francisco
    Класне місто San Francisco
    І Hard Rock Cafe,
    Класне здалека і зблизька,
    Суперське таке.

    Там є пальми - і трамваї
    Ходять попри них...
    San Francisco не бажаю
    Жодного із лих.


    22.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6