Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?
Йду з роботи, звичайний трудящий.
Ти любиме, життя,
і я хочу, щоб стало ти краще.

Сивина – ніби сніг,
час летить, і прикмети уперті...
Чи ти згадуєш тих,
хто тебе захищав аж до смерті?

Так вершись до пуття,
розвертайся щасливо та вільно!
Ти любиме, життя,
й сподіваюсь, що це обопільно!

(2026)

Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

На заквітчаній полянці –
блиск ранкової роси;
майорять на ній уранці
наші майки та труси.

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

Любо в озері скупатись
на заруку від застуд,
а потому – дружно взятись
за навчання і за труд!

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

(2026)оооооооо

Сергій Островой (1911-2005)

У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;

замети нагортала,
скрадаючи кути,
і крижані кувала
над ріками мости.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій...

Робила справ чимало:
сріблила все кругом,
а місяць накривала
прозорим ковпаком;

голу́била ялинки,
ведмедів-блукачів,
і потім до хатинки
верталась на спочи́в.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій!

(2026)оооооооо

Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)

Через гори, рі́ки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Довгу путь від Волги до Берліна
перед нами жереб наш простер.
Нелегка година,
йшла війна неспинна,
та кермо не полишав шофер.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Може бути, невійськовим людям
добре пояснити я не зміг,
та ніяким чудом
ми не позабудем
фронтових наїжджених доріг.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

(2026)

Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –
        так надписане воно:
        «Чи Павло́ві, чи Петро́ві,
        чи Миколі – все одно...»

Я – не перший, не другий й не третій,
    тим не менш, посилці рад.
Тож не буду тримати в секреті:
    я – надійний адресат.

        Щирі вам мої вітання!
        Усвідомив я давно:
        хто ви – Клавдія, чи Таня,
        чи Оксана – все одно.

Щоб відзначити нашу побіду,
    треба стрінутися нам.
Я до вас неодмінно приїду...
    Та куди? Не знаю сам.

        Це поза́очне знайомство –
        де продовжиться воно?
        Може, в Томську, може, в Омську,
        може, в Тулі – все одно!

(2026)оооооо

Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.

Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Як тиха ніч огорне дім.

Тобі я мила не була.
Ти остогид. Тягнулась мука.
Любов, заручниця розпуки,
Повільно сповнювалась зла.

Як брат. Мовчиш. Ми мов німі.
Та, як зустрінемось очима.
Клянусь, що зможу невловимо
Розплавити граніт в вогні.

16-20 березня 2026 року.

Соломон Фогельсон (1910-1994)

Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – укра́їнський шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.

Моє рідне місто
спалили дочи́ста,
в неволі ворожій лишилась сім’я.
І, сповнений суму,
гадаю я думу:
до чого сплюндрована доля моя!

Кому це розкажеш?
Нікого не вразиш,
бо кожний вже знає, що́ значить війна.
У кожного – горе,
велике, як море,
так само без краю, так само без дна...

Я бачу руїни
і кров України –
і прагнення помсти мене спопеля.
Злощуся до дрожу,
і жити не можу,
допоки не звільнена рідна земля!

(2026)

Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)

Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!

І поціливши з нальоту
у ворожий цеп густий,
розпочне свою роботу
кулеметник молодий.

    Ех, тачанка-ростовчанка,
    вороженькам на біду!
    Конармійська ти тачанка
    на ресорному ходу!

Ех, за Волгою, за Доном
в степ широкий золотий
увірвався невгомонний
кулеметник молодий.

І летіла невдержимо,
гриву кучмлячи коню,
грива вітру, грива диму,
грива бурі та вогню.

    Ех, тачанка-київлянка,
    вороженькам на біду!
    Комсомольська ти тачанка
    на ресорному ходу!

Гуркотять на суші танки,
в небі кружать літаки;
про будьонівську тачанку
ми співаєм залюбки.

Й ворогам донині сниться
той свинцевий дощ густий,
бойова та колісниця,
кулеметник молодий.

    Ех, тачанка-полтавчанка,
    вороженькам на біду!
    Кулеметна ти тачанка
    на ресорному ходу!

(2026)оо

Михайло Голодний (1903-1949)

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

Відомо з донесень:
він йшов на Одесу,
потрапив у засідку він.
Наліво – застава,
махновці направо,
і десять гранат на загін.

«Ну о́т що, хлоп’ята, –
промовив завзято
матрос-партизан Железняк. –
Херсон перед нами,
проб’ємся штиками,
й гранати ще є, як-не-як!»

І хлопці сказали:
«І гірше бувало,
і зброя ще є, як-не-як!»
Багнети, гранати...
Пробились хлоп'ята,
в степу залиши́всь Железняк.

Виспівують нині
пісні в Україні,
над соняхом – неба блакить,
і сонце, і зливи,
і юність вродлива,
й літак понад степом летить.

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

(2026)оооооооооооооооооооо

Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)

Йшов загін над берегом
    в цокоті підків,
на коні під прапором
    командир сидів.

Голова зав’язана,
    кров на рукаві,
слід кривавий стелиться
    на сирій траві.

«Хлопці, хто ви, звідки ви?
    Й хто там на чолі,
із червоним прапором,
    ранений в сідлі?»

«Ми – сини простолюду,
    ми – батрацький збір;
їде Щорс під прапором,
    це – наш командир».

Сонце долу хилиться,
    вдаль кіннота мчить,
на вітрах розгонистих
    Щорса стяг бринить.

(2026)оооооооооооооооооооо

Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.

По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Без жалю, у мовчанні ідеш.

Причаїлось життя у чеканні,
У поснулих обрубках гілок.
Що з твоєю душею? Питання
Загубилося між сторінок.

Як посмів ти красуню чарівну,
Дрогоцінную душу свою,
Відпустити блукать безпричинно,
Полягла щоб в далекім краю.

Коли стіни - непевна розрада.
Із пітьмою змагання слабе.
Та чи є в світі більшою зрада,
Аніж зрада самого себе?

17-18 березня 2026 року.

                    І
Що не малюй,
              а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.

                    ІІ
« Ви покажіть мені краї,
де оскверняють храми віри
попи, фесбешні холуї,
хамелеони й бузувіри,
де хам – під захистом погон,
а мафія казну грабує,
де попирається закон.
І глобус не кружляйте всує,
бо ви не найдете землі
на території планети,
яку не нищать москалі,
а ви на ній ще не живете.
А не живете ви тому,
що житієм це не назвати,
якщо саджають у тюрму,
коли не хочеш убивати.
Ну, покажіть мені міста
і не патякайте про села,
де нечистоти – чистота
і що не драма, то весела,
де що не поц, то самурай,
а люди люті, наче звірі,
де як у яму не лягай,
а зафіксують харакірі.
Де вимагають за вождів
та їхню славу умирати
дітей, жінок і стариків,
де всі карателі – солдати.
Ну, де вона ота «страна»,
яка святих не поважає,
де всі народи – племена
і де у рясі сатана
своїх рабів благословляє?»

                    ІІІ
Та є іще один такий
край, де займають вищі лави
татарови-стефанчуки
та юзіки і єрмаки,
не кажучи про інші лярви
типу безуглої шалави...
........................................
але і досі пацюки
та іноземні «пацаки»
є на утриманні держави.

03/26