Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Козак Дума (1958)
Пора прийде і підемо до Бога,
але немає часу для душі…
Коли ступлю на неземну дорогу –
за мене говоритимуть вірші.


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Будні елехторату
    Ще один холодний день у пеклі,
    дрова підлетіли у ціні…
  •   Корупцію подолано?
    Він поборов корупцію, для себе,
    її немає… в прутня голові.
  •   Вище за хмари
    Не можуть бути вище навіть хмари
    кохання щирого у нашому житті.
  •   Стравіата*
    Все крокували у майбутнє
    під гасла миру і добра,
  •   Іде до того?
    І їх історія не учить,
    не мають нації граблі,
  •   Остання надія
    Ти зітканий із криці та вогню,
    земля тобі дідівська за основу.
  •   «План перемоги»
    Ще мало нам експериментів
    і блазень досі за кермом?
  •   Не може бути
    Коли немає Бога в голові –
    її хилити марно до ікони,
  •   Чого немає, того немає
    Виціловує теплим дощем
    твої губи гранатові літо,
  •   Все скінчено
    Я зрозумів – ти не хотіла зла,
    але була любити неспроможна.
  •   Осіннє літо
    Осінь літом утішно упала
    на крислаті смарагди дубів,
  •   Філософія самоти
    Самотність – кара чи комфорту зона?
    Трагедія чи іспити на біль?
  •   Останнє бажання
    Снідаю в перервах між думками,
    побут зачекався у кутку –
  •   Бруд
    Які відтінки має бруд?
    Брудні бувають руки, слово,
  •   Лише одна
    Душа моя серпанком оповита,
    заплутались осінні почуття,
  •   Бідна уява
    Приїхав додому… у гості…
    Не знаю, як сісти, де стать
  •   Тон і моветон
    Коли панує моветон
    у цілоденній каламуті –
  •   Безіменний
    Нарешті ми зустрілися, козаче,
    уперше за ці довгі дні війни.
  •   Синові
    Тримай себе у натовпі бентежнім,
    хай він усіх паплюжить і усе.
  •   Біль утрати
    Ми наймиліше в серці носим,
    у думах наших бережем,
  •   Оце гостина!
    Гадав, не може здивувать нічого
    уже в житті, та гірко прогадав!.
  •   Краще татарина
    Каток, бульдозер, грейдер, танк,
    нагробний камінь на погості…
  •   В пащі Ваала
    Давно вже не боюся небезпек,
    у сховище не мчуся по тривозі.
  •   Небесна запорука
    Отут тебе поцілував уперше,
    під вітами розлогих ясенів.
  •   Аргументи осені
    У чашці кави розчинилось літо,
    біліють снігом по краях вершки
  •   На коні
    Двигун співає між ногами,
    а під сідницями сідло.
  •   Жага польоту
    Як хочеться людині мати крила,
    аби за хмари птахою летіть,
  •   Вдома
    Від літа ще лишилося тепло,
    як гвинтокрили пролітають мухи.
  •   Морські ванни
    Я розумію – не хотіла зла,
    а іноді бувала навіть щира.
  •   У доньчину роковину
    Поволі другий рік минає,
    як ви ступили на рушник.
  •   Маленька леді
    Ось і літо пройшло – у минуле пірнуло,
    закінчилось тепло, як зорею майнуло…
  •   Крилаті серця
    Стукає з темряви гілка несміло у шибу,
    лампа украла у ночі шматину стіни.
  •   Лише понти
    Я забуду про час, але він позирає на мене,
    удогінці жене неупинно удень і вночі…
  •   Едем нашого дитинства
    Трава повільно поглинає
    відбитки стоптаних чобіт
  •   Дещо про гнуття
    Ми різні по характеру і віку,
    по колу спілкування і смакам.
  •   Невблаганний час
    Все життя ти натхненно творив,
    не журився, не нив і не охав.
  •   Волошкова доля
    Літає небом хижий птах
    і сіє бомби під собою!
  •   Віра у довіру
    Ділитись з ближнім – риса то хороша,
    це капітал, але не завжди твій…
  •   Багряна повня
    Млинець рум’яний з моря виринає
    і хижо поміж хвилями пливе.
  •   Майстрам олімпійської оперети
    Ну, дожилися! Це вже апогей?
    Вершина рівноправ’я й паритету?
  •   Арії літнього лісу
    У літнім лісі – райська насолода,
    ялини стелять прохолоди тінь,
  •   За п’ять хвилин
    До серпня залишилось п’ять хвилин,
    планеті повернутися навколо,
  •   Сама суть
    Любов – магічний алгоритм!
    А що лежить в його основі?
  •   Селфери
    Вечірнє рандеву, ажіотаж…
    Юрба під шурхіт хвиль – аж шаленіє!
  •   Апофеоз липня
    З одежі – шорти і рушник,
    веслую гаряче прибоєм…
  •   Новий хрестовий
    Отак у думах і живу,
    давно топчу свою дорогу.
  •   Окулярниця
    Утілення підступності і злості
    незаперечне – кобра очкова.
  •   Малярка
    Одна на березі сиділа,
    тримала пензля у руках,
  •   Часу млин
    Поговори, щоб я тебе побачив.
    Прошепочи, аби усе почув.
  •   До сліз
    Поповнився небесний легіон,
    пішла у засвіти чергова пташка.
  •   Демонтаж держави (На вбивство Ірини Фаріон)
    Іще один забрали камінець
    з фундаменту держави Україна!
  •   Плетиво сьогодення
    Ідуть, на жаль, найкращі із людей,
    безжально розчиняючись у часі,
  •   Одноденка
    Метелик вилупився вранці,
    попереду ще цілий день.
  •   Ще не кода
    Палає вечір ген на небосхилі
    і карамеллю літо віддає.
  •   Рожева хвиля
    Тулилася до ніг і шепотіла
    про незбагненну часу таїну
  •   Заквітчані човни
    Уквітчані човни на якір стали,
    у кожного останній, свій причал.
  •   На межі
    Цю віршу у шухляду покладу,
    уголос так не можна говорити…
  •   Пік цинізму
    І знову у прицілі лікарі,
    палати лікарняні, хворі діти!.
  •   Фальшиві цінності
    Чекає хижо камера-обскура
    в чіпких руках художника сміття.
  •   Зажди
    Махаю, сіпаю руками,
    затим ногами в унісон –
  •   Висока нота
    Висока нота звилася до хмар
    і аж на верхній лінії повисла.
  •   Сила духу
    Усе життя – це сила різних митей:
    спокійних і веселих чи сумних…
  •   Роздуми грибника
    Я говорю не завжди те, що думаю,
    і думаю не те, що говорю –
  •   Ранок над Іраклі
    Цикади влаштували бенефіс
    під гомінливу музику прибою.
  •   Усе в тобі
    Весна має очі твої:
    прозорі смарагди зелені,
  •   Хулігани*
    Не галасуйте, то не хуліган.
    Він не пристане десь на полустанку.
  •   Стриженята
    Я ніколи не бачив такого –
    у кімнаті літають птахи!.
  •   Вітальні катрени
    Вітаю з днем народження, Василю,
    і зичу незрадливого плеча!
  •   Літня сюїта
    Ми зустрілись у теплому морі,
    ні хмарини навколо, ні хвиль,
  •   Орелі часу
    Гойдає вітер грона калино́ві
    в ряснім саду майну́лого життя,
  •   Сковорода чи пательня?
    А небо плаче... Сльози на долоні
    спадають діамантами хвилин.
  •   Коли оригінал не в тренді
    Лиш ідучи уперто уперед,
    ти маєш шанси подолати гору,
  •   На рівні підсвідомості
    Її манили дуже… міражі,
    а ще – увага усього загалу.
  •   На побачення
    До моря, на побачення, іду,
    занурюся у бірюзові хвилі,
  •   Не гірше?
    Лишити нині владу казнокраду –
    оте не гірше за оксюморон
  •   З днем поезії!
    Вітаю всіх, хто пише і читає,
    хто думає, не просто сокорить.
  •   Без епатажу
    У мене зараз – день за три,
    на жаль, часи такі настали…
  •   Не пусті слова
    Запроданець – то не пусті слова,
    приємно часом підлість учинити!
  •   Межа неможливого
    А ви б хотіли чути танго ночі,
    а чи ранково-світанковий вальс,
  •   Треш у кубі
    Ти людина-пригода,
    та надовго тебе не стає…
  •   Весняна віхола
    Прийшла весна, а снігу в пояс
    лишила щедра нам зима,
  •   Невже?
    Невже ми помилилися обоє,
    що різними дорогами пішли,
  •   Щавель
    Кислянець, квасок, киселик –
    іменується щавель.
  •   Першотравневе
    Червоними слізьми країна плаче,
    сумує без упину третій рік…
  •   Два в одному
    Почуй холодну, люба, вічність –
    секунди краплями кап-кап…
  •   Іду
    Іду... Іду один вперед по полю,
    до фінішу життєвого шляху.
  •   Різні
    Ніби рибка в воді… Золота!
    Поміж хвилями граєш лускою.
  •   Смичкове
    Словами не відтворюються ноти,
    а ключ скрипковий – музи реверанс.
  •   Ціна вибору
    Політики, філософи, експерти…
    Усіх несила і порахувать!.
  •   Не ковбой
    Ти маскування королева,
    твої сарсами – маска, блеф!
  •   Лісові маневри
    Безумна бандерложиха сховала
    своє питання про воєнний план?
  •   Безнадійнним мрійникам
    Планує, може, згодна передати!.
    Але, коли б, комусь, якщо, якби…
  •   Принципова позиція
    З дитинства хочу мати купу грошей,
    готова варіанти розглядати.
  •   Про фiзику i юриспруденцiю
    Чи знаєш другий ти закон Ньютона? –
    питав Ілько товариша Антона.
  •   Не спіши
    Пий життя маленькими ковтками,
    кожну мить смакуй, немов вино.
  •   Як приємно!
    Як приємно проснутись собою
    і душею уже не кривить,
  •   Крокодилячі сльози
    У роковини нападу на хлів
    ватаг зібрав юрбу овець до купи.
  •   Ще встигнемо
    Маріє! Кохана Маріє,
    у тебе між пальців полин!
  •   Жага наживи
    Жага наживи – гірше за ганьбу,
    яку уже і кров’ю не відмити!
  •   Союзники?
    Тепер іспанський сором – то ніщо
    у порівнянні з польською пихо́ю!
  •   Сумні часи
    Часи такі – ведуть сліпців безумці,
    а шлях лежить крізь лихо і пітьму.
  •   Моя подяка
    Подякувати хочу… «дякунам».
    О, як ви, «любі друзі» вже задрали...
  •   Поезія
    Одні пишаються віршами,
    дипломи іншим гріють душу,
  •   Всі ріки течуть…
    Річки течуть із джерела до моря,
    як і життя – з початку до кінця.
  •   Надвечір’я
    Небо квилить клином журавлиним,
    хмарами укрившись де-не-де,
  •   Роздуми у «прощену» неділю
    Чи можна, люди, все оте простити,
    що чинять нелюди на зболеній землі?!.
  •   Зворотний відлік
    Налетіли чорні круки
    і неначе зупинився часу плин…
  •   До волі!
    В моїм серці диявол панує,
    бо для бога там місця нема,
  •   Співвідношення протилежностей
    Коли цей світ уже настільки грішний,
    любов – ніщо у порівнянні з грішми,
  •   кРимський папа
    Підняти прапор закликає
    нас папа кРимський! Дивина…
  •   Останній бій
    Вони відступали, бо сили нерівні,
    і чулися ворога вигуки гнівні –
  •   Коли варто поспішати
    Не укради, не лицемір
    і не жадай чужого.
  •   Єдина
    На плечах твоїх відбиток долі,
    на обличчі – усмішки сліди,
  •   Згадаймо Кобзаря
    Десять років пролетіло вже, по сотні другій:
    увійшла війна у силу, силиться наруга…
  •   У високоссі
    У перший день весни ходив у гори,
    мене вітали квіти і птахи.
  •   Володимиру Івасюку
    З дитинства ти хворів невиліковно
    любов’ю до Вітчизни і людей,
  •   Війна з дитинством
    Вони лише збирались жити,
    радіти сонцю і весні,
  •   Таїна віршопису
    Одними «пише Бог», «у сні приходить» іншим,
    та заповіді нам кладе у їх уста,
  •   Еквівалент чого?
    Ми звикли цінувати гроші
    і марно витрачати час.
  •   Така доля?
    У орків нині справжній карнавал.
    Вони святкують майже перемогу.
  •   «Дурень думкою багатіє»*
    Ми зробимо усе після війни…
    Після війни ми наведемо ладу!.
  •   Роковини
    Збиткуванням над ґлуздом утрачено лік
    тих, що ґлузду ніколи не мали.
  •   Вершина щастя
    Радію я новому дню,
    що нині починає ранок,
  •   То не пісок
    Ми із Олексою рибалити пішли,
    зібралися за п’ять останніх років,
  •   Двохсотий у квадратi
    Нарешті і «двохсотий» ваш підгріб.
    Пакет йому – немов елітний гріб!
  •   Невже це у воюючій країні?
    Невже це у воюючій країні?
    Коли хоронять кращих із синів,
  •   Запізніла зустріч
    Не переношу бою кришталю,
    те брязкотіння дико серце крає…
  •   А піст не ліпше?
    Як прикрощів зустріли ви немало
    і нині з цим, на жаль, не краще стало,
  •   Рандеву з тишею
    На каву тишу запрошу,
    давно смакую каву з тишею.
  •   Пік дипломатії
    Слова летіли, як лопати,
    копали душу нанівець.
  •   Нотна абетка
    До-ре-мі-фа-соль-ля-сі –
    ми зібралися усі
  •   Симфонія ДРОН мажор
    Уже у нього титул – «мрійник світу»,
    а не паяц із ликом сатани.
  •   Синові
    Я селянин. Земля – мені опора,
    моя ікона божа і фетиш!
  •   Новорічне побажання
    Я дякую за братню допомогу.
    Тримаймо стрій од фронту до сім’ї.
  •   Без епатажу
    Черго́вий рік іде у небуття,
    остання залишається сторінка.
  •   Еволюція
    Вдалась величному вечірка,
    але хвилює епілог:
  •   Диплокат
    Перебували довго у екстазі:
    який політик, дійсно дипломат!
  •   Запорука миру
    Зібрались люди і уся родина,
    а над труною лине „Заповіт“…
  •   Роздуми про очевидне
    Без душі усе те, що з галасом,
    бо кохання – то серцем, не фалосом.
  •   Як рак свисне
    Коли поїли, дуже не спішіть
    посуду, любі, кидати до мийки,
  •   Вітаю, синку!
    Чотири десятки – це вік чоловіка!
    Дай боже здоров’я і доброго віку!
  •   Детермінації
    Узимку дощ кінчається морозом,
    весняне сонце завше не пече
  •   Ялинка на нулі
    Я свою облаштую ялинку
    у окопі, з колючого дроту,
  •   Експерт
    У мене є один дружок,
    що любить мед із цукром.
  •   Не та
    Час не лікує – лиш маскує рани
    чи гоїть, залишаючи рубці…
  •   Не те чи не та?
    А ти робив, що я бажала –
    шовки і квіти клав до ніг.
  •   Не по дорозі
    Ти так і залишилась назавжди
    холодною зорею небосхилу,
  •   Бом-бем-бум*
    Учора бачив сон прекрасний –
    Москва горіла як сірник,
  •   Не опанча*
    Е, ні! Роки таки не опанча
    і їх уже не скинути з плеча…
  •   Вірш у ліжко
    Після кави – вірш у ліжко
    і цілунку оксамит.
  •   Що можу дати я такій, як ти
    Що можу дати я такій, як ти?
    Поміркувати треба… Небагато –
  •   Пташка, що сидить на гілці
    Яка привабливо-невинна,
    забута Богом і людьми…
  •   Вовк-одинак
    Я одинак, самотній вовк,
    а мій товариш – місяць вповні.
  •   Мелодія часу
    Пливуть думки у веремії часу,
    як за водою пущені човни.
  •   Лялька театральна
    Твоє кохання – зла підробка,
    шаблонно-сірий плагіат…
  •   Ліки від фобій
    Час лікує все і навіть всіх…
    Час лікує просто – просто часом…
  •   Квітнева осінь
    Капля за краплею – хлипає небо,
    миють бруківку струмки.
  •   Зупинись
    Ти все життя бажала і хотіла,
    все жонглювала де та як могла
  •   Запитання без відповідей
    Запитую, «знайшов що у тобі»,
    і відповіді вкотре не знаходжу…
  •   Залишайся собою
    Ти унікальна, люба квітко,
    такої іншої нема!
  •   Задощило
    Заплакало дощами наше літо
    закрило хмаровиння небеса,
  •   З днюхою!
    Ти досягла свого, кохана?
    Тобі сьогодні сорок шість!
  •   Біла панянка
    Зима прийшла у Коломию,
    сніжинки падають до ніг,
  •   Ця зима не вічна
    Іде зима: і холодно, і сиро,
    і дощ зі снігом сіються з небес…
  •   Просто осінь
    Ніхто тебе й ніколи не любив
    так віддано, як я тебе кохаю!
  •   Коктейль життя
    Ховає сон у хмари туги
    апатії густий туман
  •   Марка Аврелія
    Роби, що належить,
    хай буде – що буде!
  •   Ювілейне
    Черговий ювілей причалапав,
    хоч його і не дуже чекав,
  •   Ціна порядності*
    Порядність зараз не в пошані
    і чесність нині не в честі.
  •   Метаморфози часу
    Куди поділася чарівність,
    де загадковість у очах?
  •   Метаморфози осені
    За літом потягнулося тепло,
    замріялась калина в вишиванці,
  •   У глухій обороні
    Верховна зРада знову у кільці,
    тривогу б’є оскаженіла хунта…
  •   Колір ночі
    У ночі різні кольори:
    є зоряні, є чорні…
  •   Сонячний берег
    Кришталь хлюпоче біля ніг
    і діамантом грає хвиля.
  •   Німб ночі
    Нічного неба диво-полотнина
    нависла щільно на сільські дахи,
  •   Ерудит
    Ви уявіть собі – у лісі заблукали
    без компаса. Дорогу як знайти?
  •   Літерний
    Осінній потяг спізнюється вельми,
    а ще учора неупинним був…
  •   Жорна
    Завія мете
    і виє зневірено вітер.
  •   Такі ж
    Коли співали «Ще не вмерла…»,
    то холодок біг по спині,
  •   Штучний світ
    Усе таке крихке навколо,
    такий несталий нині світ…
  •   Осінній настрій
    Частує осінь квасом золотим
    із келиха ранкового світила.
  •   Не сумуй
    Не сумуй, кохана, все минеться
    і зажура врешті відцвіте.
  •   Бракує слів
    Бракує слів у мене і у тебе.
    Мовчить душа, коли сльоза кричить.
  •   Не помилися
    Як блискавка майнула небосхилом,
    стрілою полетіла вдалечінь…
  •   Місто сирен
    У гирлі віковічного Інгулу,
    на берегах Гіпаніса стрімких,
  •   Повернення
    Мій Алібанте, Граде кімерійський,
    на берегах Гіпаніса-ріки
  •   Ще мало?
    Ще мало крові і смертей?
    Доріг, якими йшов агресор
  •   Така доля?
    Ми різні, від Мазепи і Богдана,
    як Полуботок, Орлик і Сірко.
  •   Осіння дорога
    Ось і осінь стала на порозі,
    ніжне літо хутко відцвіло –
  •   Яблуневий спас
    Цьогоріч рясно яблука вродили
    звисає до землі важке гілля!
  •   Маковія
    Стікає літо в полив’яний дзбан
    густим прозоро-золотистим медом.
  •   Візьми
    Візьми! Візьми мене за руку
    і поведи за небокрай,
  •   Мусить бути
    Вечірнє поле вишито снопами,
    поволі тихне птаства веремій
  •   Передранкове
    Хижа ніч усю оселю вкрила,
    морок простягає темні крила
  •   Суть проблеми
    Проблем як лепу в тебе у житті,
    куди не кинь – усе якась дилема…
  •   Хочу знати
    Я просто хочу знати, що ти є
    у цьому неспокійнім білім світі,
  •   Ґрати
    Все менше віриться у щирість
    загальних жестів, пишних фраз,
  •   Ранкове
    Погожий ранок, ніби молоко,
    над річкою звисає у повітрі
  •   Вогонь надії
    Важка імла укрила землю,
    навкруг панує чорна ніч…
  •   А там і осінь
    Ховає обрій сонця булаву,
    що золота проміння сіє в річку.
  •   Українські гарматники
    На війні – як на війні,
    та закони все ж одні,
  •   До зброї!
    Що сталося, схиблений світе,
    в яку ти безодню летиш?!.
  •   Літній дощ
    Ласкавий, теплий літній дощ
    неспішно пестить Коломию.
  •   Моїй Музі
    Моя ти зоре світанкова,
    тендітна квітко чарівна,
  •   Заповітна мрія
    Для мене закінчилася війна,
    навіки повертаюся додому…
  •   Фатум?
    Всміхається просвітленим умам
    мінлива доля… Дійсно, чи не диво?
  •   Лише завдяки таким
    Лиш фото тих, хто відлетів у небо,
    не ступить більше з фронту на поріг,
  •   Українська мадонна
    Вона у ніч у неземній красі
    іде Землею під зористим небом,
  •   Не досить?
    І знову Миколаїв у прицілі
    у нелюдів, ні – кінчених катів…
  •   Атомне розп’яття
    Прип’яли Прип’ять… Розіп’яли
    не лише місто – весь народ!
  •   Краще не попадати
    Перед Вітчизною вам, певно що, незручно,
    борги належить завше віддавати.
  •   Життєві парадокси
    Ну, ось і ти обручку одягнув,
    не дотягнув до сороківки, синку…
  •   Зі щастям на «ти»
    Ніколи не шкодуйте добрих слів,
    назустріч кроків, дружніх поцілунків.
  •   Зоряна уява
    Вечір поволі краси дивовижу
    ночі на плечі одяг.
  •   Весняний чай
    Куди цьогоріч ділася весна?
    Де спочиває? На якому плаї?
  •   Не забуваймо!
    Ми знову помилилися, їй-Богу!
    Укотре віддали стерно лайну,
  •   Одна-єдина
    Якби я міг надихатись тобою,
    напитися твоєї чистоти!.
  •   Як стане тісно
    Як стане мені тісно на землі,
    уквітчаній гірляндами полину,
  •   Вечірній сон
    Сіє кришталь сутінковий
    арфа вечірня дощу.
  •   Як довго?
    Як довго ще ми питимем покуту
    за наші доленосні помилки?
  •   Вона
    Таки душа зустріла рідну душу
    і забриніла чарівна струна.
  •   У твоїм полоні
    Така ти перша у моїм житті,
    а воля божа – може і остання.
  •   Як не дивно
    Пошматували мій вечірній спокій
    твої зелені очі навісні,
  •   Розмова з Богом
    Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
    Я вже пожив, а він на середині.
  •   Королеві поезії
    Усе своє життя ішла крилато
    і свіжий вітер парус підіймав.
  •   Інакше бути не може
    Скажи відверто, звідки ти взялась,
    в яких світах ховалася допоки.
  •   Яка різниця
    Яка різниця, в чому ти обутий,
    як під ногами вулиці Парижа?
  •   Весняні сни
    Я закохався? Ні, не може бути!
    Це нереально-дивовижний сон!
  •   Смак життя
    Життя одне… У кожного одне –
    інакше не було, нема й не буде!
  •   Вічна боротьба
    Яку тримаєш сторону, людино,
    у вічній боротьбі добра зі злом?
  •   Добровольцям
    Низький уклін вам, добровольці,
    подяка, шана, слава, честь!
  •   Жартівниця
    Мені знедавна стала цілим світом
    троянда мила, білі пелюстки.
  •   Зоряне тепло
    Не доля ружі стати цілим садом,
    як і людині замінити світ,*
  •   Запроси у казку
    Подаруй мені усмішку, люба,
    та думками на мить обійми
  •   Думи про Україну
    Дивлюся у небо і думу гадаю –
    Чому Україна завжди була скраю?
  •   Моя маленька балерино
    Обличчя миле і вуста,
    тендітна мовби яворина…
  •   Код да Вінчі
    Взяла оброк і з тебе люта Вічність,
    заповнює проклята власний хлів…
  •   А він стояв
    А він стояв без каски і без зброї,
    цигарка тільки у важкій руці –
  •   Весняний настрій
    Погода – «клас» і все співа:
    птахи, душа, майбутні грона…
  •   Зла не тримаю
    Ну що простити можеш ти мені?
    Скажи на милість, що тобі я винен?
  •   Ювiляру
    Дозволь сердечно привітати
    тебе, мій брате по перу,
  •   Вечірня меланхолія
    Темніє… Блимає свіча,
    накрили сутінки оселю.
  •   Дорога у безмежжя
    Замела, засніжила, завіяла,
    захурделила знову зима
  •   Не тратьте часу
    Не пропонуйте власну правду
    тому, хто має вже свою:
  •   Бахмутська ніч
    Послухай-но, як б’ється серце ночі,
    із молотом ковадло йдуть у тан.
  •   Маститий початківець
    Невдовзі презентація… ескізу, –
    художник початківець заявив.
  •   Ніка
    Із берегів Дніпра-Славути Ніка
    мов донька Аполлона, Еврідіка,
  •   Поради хворому
    Ти даремно турбуєшся, друже,
    що московською не сокориш.
  •   Новоспеченому громадянину України
    Актор із тебе нікудишній,
    шматок несвіжого філе,
  •   Коли ми виграєм війну
    Коли ми виграєм війну,
    здобувши нашу перемогу,
  •   Сковородинівське
    Не той неумний, хто не знає…
    Причин у тому безмір є:
  •   Ведмежі яйця
    На птахофермі піднялася буча –
    зчинився лемент, гам, переполох…
  •   А сніг іде
    Настала зимонька-зима
    і завітала не сама –
  •   Сотенному Кривоносу
    Епоха ціла одійшла у вічність…
    Іде на небо сотенний УПА
  •   Бу́бі
    Ти там уже, де вічна тиша,
    де вічний спокій, інший світ…
  •   Пече
    Пече в грудях, на серці камінь
    і очі застилає пил –
  •   Новорічний сніг
    Сиділа поміж небом і землею,
    трималась мужньо із останніх сил.
  •   Різдвяні подарунки
    Щедрий вечір, стіл, кутя,
    вся родина вдома.
  •   Старий чи новий?
    Світять зорі з високості,
    під ногами сніг рипить.
  •   Ти переміг
    Нарешті повертаєшся додому…
    Не зі щитом, на жаль, а на щиті.
  •   Різдвяне перемир’я
    З народження москва була ордою,
    кривавим станом розбрату і зла.
  •   Окрилення
    Вечірнє сонце падало за обрій,
    у злото фарбувавши небосхил.
  •   Застигла мелодія
    Застигла мовчки скрипка у руці,
    смичок повис із нею непорушно…
  •   З нами Бог!
    Воно нас заморозити хотіло –
    бомбило Україну день і ніч,
  •   Новорічна фантазія
    Усе умовності, не більше…
    Реальний лише часу біг.
  •   Коло Свароже
    Крутиться повагом Коло Свароже,
    день приростає опісля Різдва.
  •   Єдиний вихід
    Все як завжди: виживає спритніший –
    цнотами хто розфарбовує зло…
  •   До сих пір
    Ти обернулась і пішла,
    із уст не впало жодне слово…
  •   У вирій
    Хмари, море, бірюза,
    пляж піщаний під ногами.
  •   Не варто поспішати
    Поезія – це явище буденним
    останнім часом стало майже всім…
  •   Передчуття свята
    Сіється з торби морозяне пір’я,
    вечір святий поспіша на поріг.
  •   Стотисячному
    Нарешті, орку, ти свого добився
    і виконав агресора устав.
  •   Нас не зламати
    Зима, мороз, колючі хуртовини
    і яблуня у кризі за вікном.
  •   Побажайте мені перемоги
    Побажайте мені перемоги!
    Не добробуту, щастя чи чар.
  •   З Миколаєм!
    Усіх сердечно я вітаю,
    хто носить ім’я Миколая,
  •   Так буває
    Так буває в житті… Так буває –
    щось пішло не туди чи не так.
  •   З Новим роком
    З Новим роком, моя Коломиє!
    А знедавна уже не моя…
  •   Сіріє
    Сіріє… То не ранку закид.
    Сіріє – ніч іде на захід.
  •   Світає
    Світає… Ранок на порозі.
    Світає – день уже в дорозі.
  •   Темніє
    Темніє… Зорі в високості.
    Темніє – сон іде у гості.
  •   Я чекаю
    Я у всесвіту десь на краю…
    На задвірках мінливої долі
  •   Дощить
    Дощить… Усе до нитки змокло.
    Дощить і навіть птахи змовкли!
  •   Сніжить
    Сніжить… Лягла на серце туга.
    Сніжить, коли втрачаєш друга.
  •   Тримайся
    Осінній парк укрила позолота,
    чаклунка-осінь захопила трон.
  •   Кінець епохи олжі?
    Шалений світ зірвався з ланцюгів –
    його уже і гальма не тримають!
  •   Коломийський листопад
    Уже змідніла осінь золота,
    останнє листя сумно долу лине
  •   Наша віра
    Скажи, у чому місія твоя,
    яку мету плекаєш, Україно?
  •   Переформування
    Веде перебудову «лаптєстан»,
    модернізує власні збройні сили,
  •   Якби я міг
    Якби я міг перевести годинник
    не на годину, а на сотні літ,
  •   Хто ми?
    Христили нас у сиву давнину
    хрестами і водою… з нагаями.
  •   Покажи себе
    Покажи мені свою красу,
    аби міг упитися я нею.
  •   Мій космос
    Якщо душа порине у зажуру,
    укриє серце галактичний пил –
  •   Обжинки долі
    Буває прикрощів немало,
    на жаль, у нашому житті,
  •   Пусте
    Пусте… Пусте, немає змісту,
    якісь примари бродять містом.
  •   Спецназ людства
    Знову лемент! До тремору в тілі
    завивання лунає з кремля –
  •   Я повернусь
    Вибух ракети. В очах потемніло.
    Ру́хнули стеля і стіни униз…
  •   Від ребра до печінки
    Не має цінності усе,
    за гроші що купити можна.
  •   Ефект Омеги*
    «Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
    Але таким його господар бачить…
  •   Ми з України
    Я не кацап і я не московит –
    в мені нуртує кров мого народу!
  •   Ранковий дощ
    Надворі тихо плаче дощ
    і сльози краплями стікають
  •   Нарешті додому
    Мобілізація! – лунає як набат.
    Від призову тікають «патріоти»…
  •   Проти кого?
    Москва. Червона площа, мавзолей.
    Мобілізація! – усюди лине вістка…
  •   Усвідомлений вибір
    Самотність – філософія душі,
    витримують її лиш дужі люди.
  •   Сурма кличе
    Збирайся, сину, вже сурма зове
    і кличе небайдужих у дорогу.
  •   Всього лиш
    Лише дві сотні… На мертвечука!
    А тисячі на кого залишили?
  •   Доленосна зустріч
    Зустрілися тоді на полі бою,
    уламком міни ногу відтяло –
  •   Справжні є
    Все менше у тобі того,
    що так раніше чарувало,
  •   Тріо
    Візьми мене як насолоду, –
    ти шепотіла у свій час.
  •   Мар’яні Безмозгій
    На свіжім асфальті стою мов прикута –
    мо’ лижі прилипли чи я вольтонута…
  •   Батальйони просили вогню
    Батальйони благали: «Вогню!»
    Оборонці молили: «Підмоги!»
  •   Про зайців і шакалів
    Сім’я зайців жила в зеленім гаї,
    у глушині – шакаляча сім’я.
  •   Ласий пан
    До курника повадилась лисиця,
    щоночі курку гарбає руда!
  •   Василеві Андрушку
    Він зупиняє час у стовбурах дерев,
    вплітаючи вогонь у міді миті,
  •   Логістика від найвеличнішого
    Давним-давно у гаї правив Лев,
    та до смаку порядок не усім.
  •   Тигр і Віслюк
    Зустрівся якось Тигр у лісі
    із заблукалим Віслюком.
  •   Огенрівське
    Життя всього найкращі миті
    спадають стрімко на асфальт.
  •   Орди наносці
    Поблякли громадські закони
    знівелювався піїтет…
  •   Найбільша дивина
    Відлітував п’янкий ясмин –
    День знань прийшов до українців.
  •   Дарма
    Нарешті Україна гола й боса!
    Старалися усі: чужі й свої…
  •   Драма
    У чому України драма?
    Нас прирівняли до сміття!
  •   Майва
    Тріпочеться над головою майва,
    жовто-блакиттю небо затягло.
  •   Коту під хвіст
    Пройдоха лис понадивсь у курник
    залазити щоночі і під ранок.
  •   Все в одному
    Порядний, скромний мов дитина,
    в німецькій мові напівбог,
  •   Невже?
    То не людина, то істота,
    скажений виродок Неви…
  •   Квиток
    Візьму квиток на скорий потяг,
    перед очима все твоє,
  •   Параноя кохання
    На зустріч більше не чекаю,
    не жду дзвінків ані листів
  •   Розберемося потім
    Мишки́ жили посеред поля,
    колонія у сотню нір,
  •   Шахова війна
    Війна ця – партія у шахи,
    такий собі стрімкий гамбіт,
  •   Вперед – до комунізму!
    Однак, я цю війну переживу.
    Вона надовго, та не назавжди́.
  •   Чи є межа?
    Чи є межа крутійству і цинізму?
    У цьому я затятий реаліст:
  •   В процесі
    Панєнку запримітив гу́цул в місті:
    ошатну, симпатичну і струнку.
  •   Насіння перемоги
    Під жахливе сирен голосіння
    та розриви снарядів, ракет –
  •   Наймиліше слово
    В розірвані війною дні і ночі,
    під голосіння збурене сирен,
  •   Тест тридцятиліття
    За тридцять літ нічого не зробили?
    Невже дарма ми змарнували час?!
  •   Епідемія
    В країні епідемія якась –
    охрипли гауляйтери зелені.
  •   Діагноз
    Є у світі бездушшя країна,
    осередок сваволі і зла.
  •   Чи варто?
    Як не спіймати вітру в полі,
    а серця щастям не спекти –
  •   Нізащо
    Яку це тільки совість мати треба,
    аби вбивати підло мирний люд?
  •   Віє вітер
    Понад степом віє вітер,
    завиває у пітьмі.
  •   Не пізно
    Коли надворі пізня осінь,
    а скроні засипає сніг –
  •   Місто героїв
    Є місто над Південним Бугом,
    відоме з глибини віків,
  •   Характерник
    Запалало зранку небо
    громовиці тишу ріжуть –
  •   Кривава дійсність
    Їх зрадили усі. Ну, майже всі…
    А першими – хто віддавав накази!
  •   Воно
    Обличчя втрачено давно,
    осталася одна лиш морда.
  •   Не моє
    Музикант із короткими пальцями –
    ніби заєць із довгим хвостом
  •   Череповище
    Над головою люто вітер свище.
    Залишилося мало, кілька кроків…
  •   Найкращі люди
    Прекрасні люди в Коломиї!
    І не важливі вік чи стать –
  •   Ідеальний образ
    Не запалали наші зорі
    улітку, навіть восени.
  •   Гадати не буду
    Багато часу ти чекала,
    коли ішли мої човни?
  •   Сірій миші
    Постійно у своїй личині,
    життя твоє – суцільна гра.
  •   Український хліб війни
    У поле вийшли хлібороби
    під бомби, вибухи ракет,
  •   Найлютіший ворог
    Любіть на відстані, в думках,
    у мріях і у сподіваннях,
  •   Цвілізація
    Салон дверей, салон одвірків,
    салон сметани, ковбаси…
  •   Голий король по-українськи
    Все мріяв стати королем,
    та вчився грати на роялі…
  •   Крива
    На жаль, чи все-таки на щастя,
    не можна повернути час.
  •   Не дамо
    Вечірнє небо малювало
    сумні історії війни,
  •   Будень війни
    Півтори сотні діб війни…
    А скільки отаких ще буде?
  •   Інші
    Сідає сонце у смереки,
    ховається в карпатський ліс,
  •   Петля для рашизму
    Петля, петля іще петля,
    за ними ґудзі, знову вузол…
  •   Не треба
    Мені пишеш листи із весни,
    та бракує їм ласки і змісту.
  •   Бухгалтерія кохання
    Любов – не лише антураж:
    зітхання, квіти, поцілунки…
  •   Вершина комфорту
    Не скинути роки як опанчу,
    залишити ту ношу не виходить! –
  •   Ранок після Купала
    Як звір, ужалений смертельно,
    здолавши серця параліч,
  •   Танці на костях
    Танцювала риба з раком,
    як із шу́флею роска́ль.
  •   Коломийське літо
    Тепло дарує надмір літо,
    а у повітрі – білий сніг!
  •   Діалектика сподівань
    Ти вигадав свою любов,
    коли гойдав орелю часу,
  •   Тоталконтроль
    Хто гроші заробляє, хто карбує,
    у інших є до збору інтерес…
  •   У кожного свій фронт?
    Усі і кожен на своєму фронті,
    куємо перемогу повсякчас:
  •   Чути тишу
    Є вік, в якому можна все:
    солодке, кисле і солоне…
  •   Гартуймо волю!
    Палає рідна Україна,
    горить у полум’ї війни,
  •   Дружні поради
    Будь там, де раді тобі щиро,
    живи для люблячих тебе
  •   Кончина війни
    Ти шукаєш загублену тишу,
    насолоду нічних сновидінь?
  •   За нами буде перемога!
    Які у маніяка честь і совість?
    Про ці чесноти мова тут не йде!
  •   Весняний сніг війни
    Весна якась цьогоріч не така…
    Наразі не до свята, не до квітів.
  •   Місто-воїн
    Рано-вранці розрізали небо
    громовиці московських ракет –
  •   Недобратам
    Ви прагнули завжди добра… чужого.
    Весь час уперто лізли за моря.
  •   Санчата
    Змайстрував учора тато
    нам з сестрицею санчата.
  •   Українець із грецьким корінням
    В сім’ї поважній грека й українки,
    поміж степів, де дивиною ліс,
  •   Аркасівські леви
    На Соборній, у парку, на вході,
    прилягли боязливо царі…
  •   Палає небо
    Палає небо над Інгулом
    і серце ниючи болить.
  •   Ялинка в лісі
    Свято у дорозі – сніговій, зима.
    Новий рік невдовзі, а тебе нема…
  •   Коли настане покращення
    У Майстра запитало раз ледащо:
    "Чи довго ще чекати змін на краще?"
  •   Не допалав огонь
    Чергове літо сам, один –
    уже не радує самотність
  •   Ніч поглинає часоплин
    У новорічну довгу ніч
    смакую чаю філіжанку
  •   Помилка діда Гната
    Знадвору Гнатова жона вернулася до печі
    і запримітила вона – дід захмелів надвечір.
  •   Гола правда
    Нам лабуду і Кароль ліпе,
    закручує слизький сонет:
  •   Космічний мандрівник
    Побудую зореліт
    і відправлюсь у політ,
  •   Дев’ятий – на порозі
    Зима. Мороз! Літають феєрверки
    і майже не підняти голови –
  •   Безталання
    Люба, доле моя і... нещастя моє,
    нам рукою б махнути, лишити як є.
  •   Моя кара
    Цю кару я напевно заслужив…
    Та ні, я переконаний у цьому!
  •   Уже пора
    – Уже пора, – промовила зима.
    – Іду-іду… – відповіла їй осінь.
  •   Вечірнє дякую
    Вечірнє сонце, дякую за день,
    за перший промінь із-за небосхилу
  •   Один з них
    Окіл іще доволі диваків…
    Про космос все один леліє мрії,
  •   Моє кредо
    В житті я невиправний реаліст
    і не змінюсь уже напевне з часом.
  •   Дві Ведмедиці
    У чому філософія життя,
    як у душі лунають срібні струни?
  •   Свято про святе
    Восьме березня – свято чи горе?
    Хто придумав його і коли?
  •   Блаженство
    Блаженний, хто нічого не чекає,
    його розчарування не спіткає,
  •   Совість не перешкода
    Корупції не можем дати раду,
    марнуєм час, як і життя своє…
  •   Більше за правду?
    Ви тільки уявіть – «за правду більше»!
    Нова реклама – знову маячня…
  •   А Фрейд був мудрим чоловіком
    Господня заповідь стосунки не спасе,
    хто б вам там і про що не свідчив.
  •   Досвід
    Од хиб в житті оберігає досвід,
    як рукавиці в тернях від голок,
  •   Потрібно пам’ятати
    Як у житті судилося літати,
    загартував свою ти душу й тіло –
  •   Здалося
    Весь епатажний, майже не безликий,
    слова і фрази – мов імператив.
  •   Філософія життя
    Тому, кому немає що втрачати,
    зустрітися не страшно з небуттям.
  •   Не зможу
    Мене лише зміцнив розлуки біль,
    уява ж відновитись допоможе.
  •   В одному напрямку
    Як висріблить нам скроні густо іній,
    згадаємо Ісуса чи Сварога…
  •   Відповідна компенсація
    – Сусіде, пес ваш укусив мене сьогодні.
    Я скаржитися буду, постривайте!
  •   Про свої уподобання
    Життя прожив не як попало,
    уже дістався до сивин.
  •   Все дуже просто
    – Як відрізнити „алкана“
    від звичної людини?
  •   Полотно – це не рядно
    Що може бути для поета гірше,
    аніж писати полотняні вірші.
  •   Перманентність у поезії
    Вершина, пік майстерності поета –
    це своєрідний майстер-клас душі,
  •   Вибухова ситуацiя
    Після поганого все ж настає хороше,
    говорять люди, – завжди так бувало…
  •   Берегиня українського духу
    Коли уже на ладан дише світ
    і Господу потрібна допомога,
  •   Пожартували
    – Національності якої є ви, Мойшо?
    – Якут…
  •   Смертельна небезпека
    Дзвінок із зоопарку до Михайла –
    Нещастя, якнайшвидше приїжджайте!
  •   Про справжню красу
    Краса живе у серці у людини
    і промінцями сяє із очей,
  •   Про ступені близькості
    Образу не бери до серця близько, –
    порадити комусь доволі легко…
  •   Остання осінь
    Ми у цьому світі – подорожні…
    Зазвичай живе́мо, як умієм,
  •   Добраніч
    На добраніч! Спи, кохана,
    пізно вже.
  •   Про правильний вираз обличчя
    Як пазурами серце рвуть коти,
    сумуй собі удосталь, але нишком.
  •   Кривавий місяць
    Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
    усмішки, голоси, зітхання, взори…
  •   Українська – зброя
    Мертвечуки, манатіки і ківи –
    настали шмарклів нелегкі часи.
  •   Божевілля сподівань
    Сонним містом іду,
    спочивають бульвари і парки…
  •   Безмежжя
    Буває – втомлений, убитий,
    забутий Богом і людьми,
  •   Маестро
    В сім‘ї і місті корабелів,
    де стрілися Інгул і Буг,
  •   Просто дощ
    Погода – клас! А дощ? Він просто йде…
    Сльозами струменять краплини смутку…
  •   Народження вічності
    Ніч оксамитова погляд лохиновий
    вперла у купу руїн.
  •   Козацька шабля
    Візьму до рук я шаблю вікову,
    від часу потемніла її криця.
  •   Келих літа
    На дні лишилась дрібка літа
    у вічній сулії часу.
  •   Лицарі «Дикого поля»
    Ми родом із «Дикого поля»
    і предки у нас козаки.
  •   Козацькі могили
    Розкидані степами України
    уздовж Славути протягом віків
  •   Невиправний оптимiст
    Що не кажи, а я таки щасливчик –
    убитись міг, із ліжка як упав!
  •   Будьте обережними
    Жінки вродливі – невимовні злючки,
    там чоловіча доля нелегка…
  •   Симптоми облому
    Розчарування – особливий стан,
    це квітки пелюстки, що вже засохли,
  •   Широка натура
    – Я кину світ тобі до ніг! –
    волав Ілля на весь автобус.
  •   Сито
    Ану просієм через сито
    усі тривоги і жалі,
  •   Подаруй мені крила
    Мости розведено укотре,
    а ми на різних берегах…
  •   Чи буде
    Кому потрібні ці табу,
    червоні лінії і вето?
  •   Орлуші
    Уроки Донбасу і ваші в Криму
    наочно доводять до суті –
  •   Не для слабких
    Самотність – то планида сильних духом,
    талан їх, доля, жереб, пай, уділ…
  •   Плаха
    Час не лікує і не гоїть рани,
    задавнює хворобу зазвичай…
  •   Разом і назавжди́!
    Як жила, сама не знаю,
    та зустріла я тебе.
  •   Чудова річ
    Надія – небезпечна річ!
    Від неї скаженіють люди,
  •   Лише ми
    А час летить, усе минає…
    Ніщо не стале на Землі.
  •   Розрита могила (завершення)
    Світе тихий, краю милий,
    Моя Україно,
  •   Ще рано
    Пелюстки зів‘яли, облетіло листя,
    кумачеві грона вітер обірвав
  •   Слід
    Із часом навіть зорі в небі гаснуть,
    а змучене кохання й поготів…
  •   Візьми
    Візьми собі моє життя,
    вірніше лиш його останки,
  •   Замало
    Талант важніше за талан
    чи навпаки? А хто це скаже…
  •   Не спасти
    Ми намагалися кохати
    як вперше, щиро і не раз…
  •   Вечірній мікс
    Ми вечір цей зміксуємо на двох
    під запашну гарячу львівську каву.
  •   Тости від козака Думи
    Давайте вип‘ємо за дружбу,
    її вина терпкий букет,
  •   До ірію
    Тече, тече, тече життя ріка,
    попереду десь вічності пороги.
  •   Кожному своє
    А сонце сяє для усіх,
    один усім нам вітер віє.
  •   Фашистська навала
    Дзвінок з Москви, від родичів близьких –
    хвилюються, бажають прихистити.
  •   Вовча жалість
    Вовк корову пожалів,
    хвіст косою їй заплів,
  •   Будь обережна
    Дозволено тобі усе і більше!
    Для тебе, люба, зірку із-за хмар!
  •   Кожного разу інша
    Коханий, я повинна заявити,
    що кожну ніч із іншою ти спиш.
  •   Купальські співанки
    На Івана, на Купала
    папороті цвіт шукала –
  •   Поетичний облом
    Я цілу ніч не спав, не їв –
    творив! Уже під співи півня
  •   Скучив
    Закувала зозуленька у суботу зранку,
    тільки встигла відхилити на вікні фіранку,
  •   Нічого не змінюється
    В юнацтві якось переплутав двері
    й до товариства завітав „Знання“.
  •   Бита птиця
    На базарі, в молодиці, вибирав я биту птицю.
    Розіклала продавщиця тую птицю на полиці.
  •   Біла муха
    Із вечоринки жінка повернулась,
    на циферблаті запівнічний час.
  •   Сучасні джульєтти
    Я не гола і не боса,
    статна дівка русокоса.
  •   Вершина її мрії
    Жила красуня, чарівна Софія,
    плекала чічка заповітну мрію –
  •   Так i зробив
    Як заважають жити різні герці…
    Образили раз сторожа Мишка –
  •   В студентському гуртожитку
    По сіль до хлопців панна завітала,
    що Ян один в кімнаті – добре знала.
  •   Любителям екстриму
    Якщо ви забажаєте екстриму,
    не кваптеся в Карпати чи до Криму.
  •   Своєчасне попередження
    Одного разу восени
    я заблукав у лісі:
  •   Чому немає м‘яса
    Запитують мене останнім часом –
    Чому бракує на базарі м‘яса?
  •   Гра в закони
    Закон про бурштин і закон про офшори,
    про мита оплату та інші побори.
  •   Жіночі вподобання
    П‘ять сантиметрів – взяти неможливо.
    Сім з половиною – яка там насолода…
  •   Святкові знижки
    У магазині продавчиня
    поволі цінники міняє
  •   Хто про що
    У барі нетвереза жирна пані
    виконує ламбаду на столі.
  •   Заспокоїв
    – Я сьогодні заспокоїв брата,
    бо малий боїться спати сам.
  •   Сумнівні перспективи
    – Зробила, любий, я собі тату –
    на пупі квіточку й метелика на грудях!
  •   Поспішив
    – Тепер ми можем перейти на ти!
    – А ви не підганяєте події?
  •   Лікарська помилка
    Занедужав наш Петро мов підбитий крижень.
    Самогону він відро випивав за тиждень.
  •   Нова казка діда Панаса
    Сьогодні вам я розповім малята,
    як президентів варто обирати,
  •   Непростий дід
    – Життя цікаве дід прожив,
    бо де він тільки не бував:
  •   Корупцію не побороти?
    Корупцію не просто подолати,
    вона іржею в‘їлася у мізки.
  •   Кому що, а куриці – просо…
    Малятко захворіло… От же ж горе!
    Мерщій в лікарню! Хутко мчить швидка.
  •   Проблеми лікування
    Занедужав спозаранку дід старий Тимоха
    і на ганку у лікарні ахає та оха…
  •   Все включено
    Куди поїдем у відпустку? –
    питає жінка чоловіка.
  •   Поціновувач птахів
    – За що сидиш?
    – За хуліганство.
  •   Небезпечна штука
    Горілка з льодом дуже ниркам шкодить,
    а джин із ним – печінку роз‘їдає.
  •   Ліки від головного болю
    Бабуся до аптеки самотужки
    дісталася – від болю взяти ліки.
  •   На злодії і шапка…
    Перед тим, як щось украсти і сховать у скриню,
    кожне стерво репетує – слава Україні…
  •   Висування членів
    В ректораті інституту збори термінові –
    вчену раду обирають на новій основі.
  •   Бактеріологічний камікадзе
    Зайшов я кума хворого провідать,
    свинячим грипом захворів сусід!
  •   Кардинальні зміни
    Іржу, не можу, я із тих дотеп,
    які, смакуючи холодне ескімо,
  •   Не так сталося, як гадалося*
    Вона ішла з відкритими плечима
    і декольте глибоким… як яруга!
  •   На зльоті мітлокерманичінь
    – На себе гроші заробляю я сама
    і не страшать мене морози, сніговії –
  •   Максималіст
    Зайшов після роботи до майстерні,
    забрав після ремонту свій будильник.
  •   Спростував
    Під час медичного обходу
    питає в лікаря Микола:
  •   Нова естрада*
    Попса нівечить ще незрілі душі
    і рок із хеві метлом на коні.
  •   Лайкер-рецидивiст
    В соцмережах почалась
    епідемія якась –
  •   Дещо про картрахунки
    Учора поплелась до магазину,
    бо їсти захотілося страшенно,
  •   Нова загроза для водіїв
    Водії, обережно керуйте авто!
    Від пригод не страхує наразі ніхто...
  •   Точний діагноз
    – Лікарю, у мене грип?
    – Грип, шановний пане.
  •   Чоловіча солідарність
    Шукала вранці чоловіка,
    додому не вернувся спати.
  •   Жіноча солідарність
    Учора з жінкою сварився,
    палкі у нас були дебати,
  •   Де ж рівноправність?!
    Намалював учора чорні вуса
    і прямо на роботу заявився.
  •   Не розгубилась
    Дівча вернулося зі школи
    з синцем, у порваній спідниці…
  •   Про чиновницькі злидні
    Чиновники у нас і «голі», й «босі»,
    не мають ні квартири, ні авта,
  •   Чим можу…
    Стук у вікно опівночі…
    – Що треба?
  •   Казка про дракона
    Десь за високими гора́ми,
    поза глибокими морями
  •   Аби
    Упитись хочу чарами твоїми,
    у ніжності забутись твоїх рук,
  •   Вечірній думопад
    Над урвищем стою… Уже надвечір,
    темніє неба голубий сатин.
  •   Спішити – корів смішити
    Карпатами гуляли два бики,
    один старий, а другий молоденький.
  •   Зрадженим дамам
    Подружню цноту втратив ваш валет?
    Відчаюватись начисто не треба!
  •   Потрібна термінова допомога
    Завскладом до директора підходить:
    – А можна двох кріпеньких хлопчаків?
  •   Досвідчений ловець
    Сім‘я на річці рибу вудить:
    дідусь, бабуся, тато, син.
  •   Довгі ноги
    У мегамаркеті малий хлопак
    ридає гірко – втратив свою маму.
  •   Прихильникам тюнингу
    Ця «качає» губи, та цицьки,
    у сідниці ботокс заливає…
  •   Помилка в об‘єкті
    Кохання у крутому „Мерседесі“,
    від щастя дівка лине аж за хмари, –
  •   Ціна вірності
    Після роботи, як чіп п‘яний,
    додому причвалав Іван.
  •   Дружина-вегетаріанка
    У ресторані, за столом,
    ошатна літня пара.
  •   Лаконiчна вiдповiдь
    Ревнива жінка раз питає
    про маяття свої, –
  •   Сiмейний канiбалiзм
    – Скажи, бабусю, кров смачна?
    – Не знаю, а чому питаєш?
  •   У ресторані
    – Салат, будь ласка.
    – Раджу вам із крабів, –
  •   Вічне життя
    Тебе я кохатиму вічно,
    бо смерть – то іще не кінець.
  •   Ходовий товар
    На базарі стара баба помідори продає.
    На корзині етикетка інформує про своє:
  •   Хто швидше
    Запалав у діда хлів,
    ледь старенький не зомлів,
  •   Трансформації*
    Нехай ти випита другим,
    але мені також лишились:
  •   Уже
    Троянди голови на тацю
    схилили… Тьмаряться зірки
  •   До дна!
    Розчинимось у карамелі часу,
    у всесвіті казкової нуги…
  •   Пардон, мадам!
    Не пийте, пані, так багато,
    утратите від хмелю глузд.
  •   Пацюки
    Колись у ліс забрів один медвідь.
    Сподобалась йому зелена хаща
  •   Наговір
    У місто як сьогодні я збирався,
    поскаржилась мені знайома леді –
  •   Пан Ніхто
    Не дисидент я і не політв‘язень,
    за булаву гетьманську не борець,
  •   У чому сенс
    На видноколі люта вічність,
    секунди краплями – кап-кап…
  •   Тобі це вдалось
    Ти потушила мої очі
    страхами сумнівів своїх.
  •   Мала батьківщина
    Де Вовча й Те́рса котять свої хвилі
    до берегів великого Дніпра,
  •   Несподівана зустріч
    Зустрілись якось з осінню весна
    на середи́ні сонячного літа
  •   Куди не кинь - всюди клин…
    Чому кричиш на мене зранку?
    Не готувала я сніданку!
  •   Медитації в астралі
    Дише… астралом мертва тиша,
    у всесвіті лиш я…
  •   Не можу погодитись з Нiцше
    Що не вбиває, робить те сильнішим –
    колись повідав геній Фрідріх Ніцше.
  •   Край
    Ти, Бруте, другом фарбувавсь,
    ба навіть родичем під час,
  •   Трудоголічка
    Вона любила готувати
    постійно, навіть уві сні,
  •   Бабине літо
    Вже осінь, все навколо пожовтіло
    і за вікном частіше йдуть дощі.
  •   Магія косметики
    „Макс-фактором“ почав писати твори,
    все яскравішою поезія стає.
  •   Вітер
    Кви́лить за вікнами майже прире́чено вітер,
    гоне по небу хмарини в далекі краї.
  •   В тролейбусі
    – Шановний пане, ви чому очима
    немов павук вп‘ялись у мої груди?
  •   Перманентність лікування
    Трясуть її хвороби ніби грушу,
    процес триває без перепочинку –
  •   Моя водохреща
    Злись на себе, лиш на себе, мила –
    я своє терпіння змарнував.
  •   Кожен обирає собi сам*
    Кожен вибирає по собі:
    жінку, дім, релігію, дорогу,
  •   Домашній лікар
    Хто з віно́чка вигляда –
    із зубами борода,
  •   Нічні черешні
    А опівно́чі ви черешню їли?
    Із дерева! При місячнім промінні,
  •   Сувої пам‘яті
    Ти суперечлива до біса
    і несподівана така…
  •   Несказані слова
    У мушлю часу сонце заховалось,
    від сяйва зір крутилась голова
  •   Пора подумати
    Ти мізки виїси любому,
    нехай на голові шолом!
  •   Бомба для поета*
    Уже пішла остання електричка,
    а пішки в Соляні далеко йти,
  •   Тік-так…*
    Машина часу форми квітки
    під стрілок лагідний танок
  •   Депресія в чорнім квадраті*
    Затихли в безголоссі солов’ї,
    в гаю вони від протягу осипли,
  •   Напрочуд
    Усе життя в театрі… За куліси
    іще в дитинстві доля привела.
  •   Іди з Богом
    Гірлянду розвішу в кімнаті,
    прикрашу холодне житло.
  •   Без обмежень
    Життя летить і «Пошук!» – твій девіз.
    Мелькають дні, події, кілометри,
  •   Першопричина
    Не вбий в мені любов мою,
    кохання пристрасне до тебе.
  •   Долі знак
    Картина впала на підлогу,
    на друзки розлетілось шкло…
  •   Квитки театральні
    Заглянемо нарешті до театру?
    Подивимось «Кохання на межі»!
  •   Новорічна зустріч*
    Та зустріч, майже випадкова,
    у магазині для прикрас
  •   Убивця муз
    Чоло схилила, плечі опустились,
    гірка сльоза стікає по щоці,
  •   У затінку думок
    У затінку моїх думок
    улітку – прохолода
  •   Саме той
    Як довго я тебе чекала,
    та все ж обаві віддала…
  •   Суголосся листопаду
    Поміж сріблястої пряжі дощу,
    під парасолею світлої хустки
  •   Нове життя
    Неправильно раніше я жила,
    училась, всіх любила, догоджала,
  •   До тебе
    Я не живу, а виживаю,
    писати почала вірші…
  •   Перший крок
    У цьому світі просто не буває,
    лякає вже взаємність почуттів,
  •   А ти на ранню осінь схожа
    Я загубився поміж літа,
    поринувши в казкові сни,
  •   Метаморфози фортуни
    Весною обернулась наша осінь,
    ти знову запросив мене у сни.
  •   Повірила
    За ширмою заплющених очей
    душі моєї болю не розгледів
  •   Наш листопад
    Гіркий талан мою планиду вершить,
    крива життя гайнула шкереберть.
  •   Не відпускай
    Не відпускай мене ніколи
    і хай там що… Не відпускай!
  •   Прости
    А ти пиши мені листи,
    я їх на відстані читаю,
  •   Вона мені сказала «так»
    Вона мені сказала «так»
    своїми милими вустами –
  •   Лише тебе
    Осінній дощ змиває поторочу
    незрозумілих дещо почуттів,
  •   Розбита склянка
    Розбилась склянка уночі,
    упала раптом на підлогу.
  •   Золоті гори
    Провидців розвелось у нас немало,
    що жваво живлять масовий психоз…
  •   Груші кохання
    Скажи мені відверто, друже,
    ти їв колись солодку грушу
  •   Чекаю
    Зів‘яли квіти поступово,
    не дочекалися тебе…
  •   Обережно - залежність!
    Уже на осінь сонце повернуло,
    уже під гору пролягли стежки,
  •   Не спалось
    Не спала, слухала весну
    під осені свинцевим небом.
  •   Наша ніч
    Давай почнем усе спочатку,
    я запрошу у гості ніч,
  •   Долі наперекір
    Не вір, не бійся, не проси,
    іще живі Харибда й Сцілла.
  •   Така доля
    Не вір, не бійся, не проси,
    іще живі Харибда й Сцілла.
  •   Дві леді
    У древнім замку Баллігаллі
    цієї ночі був на балі.
  •   Козарлюга
    Це справжній запорозький козарлюга,
    для нього навіть біс не рідний брат.
  •   Деміург
    У Гени гени вищого ґатунку,
    тож не дарма він по життю мовчун.
  •   Чарівна личина
    Немов конвалія тендітна,
    як гладіолуси струнка.
  •   Пора кохання
    Бешкетниця, пустунка рання осінь
    калину заколола в русі коси,
  •   Осіння злива
    Осіння злива за вікном
    змиває бруд сумного літа
  •   Спасибі
    Спасибі, що ти кинула мене
    на перехресті непростої долі,
  •   Під звуки скрипки
    Чарівно в тиші линули слова,
    у келиху іскрилося мартіні…
  •   Всюдисуща муза
    У мене муза – незвичайна діва,
    що може сотворить немало дива,
  •   Осіння галатея
    Тендітно-мила і струнка
    крокує жваво по алеї,
  •   Усе чекає
    Троянди зачекалися на тебе
    у кришталевій вазі, на столі,
  •   Ранкові аромати
    Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
    і молоком туманів на світанні,
  •   Дарунок неба
    Цілує вітер усмішку твою,
    а сонце промінцями пестить губи.
  •   Я не можу без тебе
    Ми назустріч ішли,
    ми долали круту свою гору,
  •   Осіння ностальгія
    Баскими кіньми вдаль біжать роки,
    життя екватор стрімко перетнувши.
  •   Я повернусь
    Життя летить крізь хугу і туман,
    а в сонячну годину і тим паче.
  •   Моя маленька
    Ходили довго манівцями,
    нас розділяв підступний тин,
  •   Дивуй мене
    Дивуй мене своєю добротою,
    чарівністю своєю теж дивуй,
  •   Миколаївська осінь
    Пора сумлива щедро сипле чари
    із золота і бронзи навкруги.
  •   Осіння сальса
    Мені ти снишся по ночах,
    удень в уяві тебе бачу.
  •   Це труба
    Кому свої потрібні роги,
    то запроси її на вальс –
  •   Чи мислимо
    Не спалося...
    А ніч як море
  •   Козеріг
    А ти лежиш і дивишся униз,
    у скелю упираючись рогами,
  •   Про феромони
    Яка сволота, – думала вона.
    От стерво, – в нього промайнуло.
  •   Найбільший гріх
    Усі ми грішні, кожен у своїм…
    Провин завжди на душу вистачає…
  •   На крайці літа
    Ось і літо спливло непомітно,
    розчинилось, сповзло під укіс,
  •   Тернова пісня
    Давай посидимо з тобою
    на ґанку й просто помовчим.
  •   Не туди
    Війну скінчити, меч уклавши в піхви,
    поставило плацебо за мету
  •   Пам‘ятаймо
    Згадаймо всіх полеглих у борні,
    огні війни, жаристому горнилі,
  •   Сини Вітчизни
    Вони розтанули за мир
    і розчинилися за волю,
  •   Тобі
    Вітрила жовті розпустила
    і попливла удалечінь
  •   Жага яси
    Не спить моє гаряче серце,
    карбує відлік часоплин
  •   Пора пастельних кольорів
    А попере́ду – лише осінь,
    пора прекрасна і сумна…
  •   Серпневий вечір
    Турботливо гаряче сонце літнє
    ховається в люстерця соняхів.
  •   У Києві дощ
    У Києві дощ…
    З потоками залишки бруду
  •   Думай
    Що, знову мильна бульбашка? Пузир!
    Снопи ледь-ледь тримають перевесла…
  •   Усмішка на піску
    Навіщо це було тобі потрібно,
    я так до краю і не зрозумів…
  •   Спливає літо
    Завітало в гості мальовниче літо
    і заколосились сонячно хліба.
  •   Соляна дорога
    Чумацький шлях – дорога соляна
    усім Великим степом, аж до Криму.
  •   Червоні яблука
    Упали яблука червоні
    на теплу землю у саду.
  •   Сільський едем
    Південна ніч у лузі виграє
    піснями цвіркунів і зорепадом.
  •   Яка різниця
    Тоді я тільки вигадав тебе
    і покохав лише свою уяву…
  •   Насолода
    Насолода – вранці рано,
    з першим променем ласкавим,
  •   Вас там не чекають
    Зарахувати вас не можемо у штат, –
    промовив кадровик без еківоків, –
  •   Симфонія дощу
    Відлунює акордами краплин,
    шалений дріб дощу у ритмі танго,
  •   Ольвія
    На березі Гіпанісу високім,
    у теплому південному степу,
  •   Степові криниці
    Криниці розповзлись південним степом,
    десятки метрів часом вглибину!
  •   Трунок високосної весни
    Видавалась весна та холодною…
    Високосний виною в тім рік?
  •   Спiвучасникам
    Не маю на меті когось повчати,
    озвучити лиш хочу погляд свій:
  •   Жайвір
    У небі бездоннім, над степу розвоєм,
    де зелені море й весняна блакить,
  •   Дідова хата
    Побіля лісу, прямо під горою,
    сумливо на околиці села
  •   Контролер
    Він контролює вся і все,
    земельний, мовний рубікон,
  •   Хай йому грець!
    Добігти мріяв я до виднокола
    і зазирнути аж за небокрай,
  •   Смолоскип
    Пси Україну рвуть на частки!
    Навколо тисячі щурів,
  •   Набат
    Казали, що слуги народу,
    а вийшло – лакузи кремля,
  •   Березань
    Де во́ди рік Дніпра і Бугу
    та мо́ря чиста бірюза –
  •   Шалений світ
    Сказився світ, усе наперекіс,
    олжа лютує, що уже не всидіть.
  •   Що це було?
    У грудях лише туги згустки,
    нещадно серце рве обман.
  •   Цитадель
    Перед очима свіжа акварель,
    де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
  •   Ще нас чекають щастя миті
    Пролинула, відквітла, відлетіла
    блаженного кохання світла мить,
  •   Літня колискова
    Тиша. Спить усе довкола, навіває сон.
    Свіжо. Пахне матіола, ніч бере в полон
  •   Гра в демократію
    Народу руки й ноги спутали лукаві,
    але нічому нас історія не учить –
  •   За межею бідності
    Давно не бачив я таких скрутних часів.
    Гадаю, для країни це критичні роки…
  •   Горить коса
    Горить коса, палає літом небо,
    все поглинає полумʻя стіна!
  •   Вітряки
    Млини...
    Млини ідуть по полю
  •   Кінбурнська жара
    Коса, дорога, рев мотора,
    пісок розпе́чений, жара...
  •   Із осудом не поспiшайте
    Два яблука дитя тримало,
    на вигляд гарних і смачних.
  •   Одна лиш мить*
    Безліч химер у цім світі мінливому.
    Є лише мить і нема вороття…
  •   В гості до батьків
    Я їду в гості до батьків,
    де серед степу рід мій жив.
  •   Кому що…
    Дитятко захворіло, неньці горе…
    Мерщій в лікарню, хутко мчить швидка!
  •   Пам’ятка козаку
    Ворожбитка козаку долю нагадала,
    що красуню стріне він у весняний день
  •   Я колисковою всі біди відведу*
    Я запалю зорю тобі в догоду,
    вгамую хуртовину-сніговію.
  •   Льодохід
    Дніпро застиг у панцері льодовім
    під тоннами замерзлої води,
  •   Не поталанило
    Гадав, що знаю все чи майже все,
    та як же я відверто здивувався,
  •   В засаді
    Уранці п'яний "у димину",
    вернувся коп... Ой, чоловік.
  •   Кольори кохання*
    Люблю? Не знаю. Може навіть ні…
    Кохання має безліч кольорів.
  •   Життєве море
    За хвилею хвиля, то па́діл, то гребінь,
    і пусто на милі окру́г.
  •   Повінь
    У ревній повені думок
    втопає смуток мій.
  •   Не цвірінькай
    Жив на світі малий горобець –
    не тужив, але літу кінець.
  •   Майстриня паркування
    Білявка на крутім авто
    в старому замку паркувалась,
  •   Краса - велика сила
    В ресторані Ян до та́нку дівку запросив
    і мов кицю ту коханку на руках носив.
  •   Товстунам
    Їсте немало, часто й залюбки,
    а по запасах жиру носа всім утерли?
  •   Лукавому
    Ступивши на слизьку дорогу,
    хоч і сидиш ти на коні,
  •   Відмучився*
    Женився у недобрий час
    я на початку місяця
  •   Хай живе книга!
    Баладу про лицаря честі Айвенго
    ми чули не раз і не два…
  •   Не варто
    Ти шукала пригод
    в монотоннім життєвому морі
  •   Вірус корони
    Відірваний рукав чи комірець,
    дірки на шта́нях, спере́ду й сідницях,
  •   Планида в кожного своя
    – Нас не дарма звела планида
    і доля в нас тепер одна, –
  •   Шлях до миру
    Йдемо дорогами війни
    яку вже сотню довгих років,
  •   На день закінчення війни
    Сьогодні, в день закінчення війни,
    у скону день найбільшої із воєн,
  •   Кохай
    Зі стелі, прямо на подушку,
    спадають маревом вірші
  •   Господиня теплá
    Скибочка Місяця з неба вітається.
    Мається, кається, крається ніч…
  •   А я пишу
    А я пишу тобі вірші
    ночами, подумки, спонтанно
  •   Поводирі
    Ідуть степами кобзарі,
    ідуть шляхами України,
  •   Зоремия
    Зберу зірок у зоряне відро,
    що у траву нападали за нічку.
  •   Серебріє
    Серебріє ранню в небі ранок,
    іній серебріє на гіллі,
  •   Кінбурн кличе
    Проснувся Кінбурн з подихом весни
    і рухом кришталевого повітря.
  •   Південний степ
    Південний степ – ромашки бенефіс,
    волошки трунок, чебрецю, полину,
  •   Ііі-щеее
    Е не ііі, е не ііі -
    потемніло в головііііі...
  •   Та-а-а-а-к
    І-та-тааа, і-та-тааа -
    я веду собі кота-а-а!
  •   Все пізнається в порівнянні
    Я ображався на Творця,
    що не було чобіт,
  •   Бідолаха
    Душею бідний чоловік,
    бо із багатства лише гроші…
  •   Тобі усе життя жаліти
    Ти будеш все життя жаліти,
    що гендлювалася собою,
  •   Хай буде казка!
    Життя, як існування, не цікавить
    і завше не цікавило мене,
  •   Метаморфози
    Який короткий нині світ,
    як мало місця розгулятись.
  •   Контрольний постріл
    Вербова гілочко моя!
    Така вся ніжна і пухната,
  •   Хай мрії здійсняться
    Життя уявляєш своє – як червону доріжку,
    немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
  •   Твої очі
    У тебе очі – ніби море,
    аквамарину свіжа синь,
  •   Сурма
    Сурма лунає ріднокраєм,
    коругви тягнуться увись –
  •   Ілюзії в 3D-форматі
    Ступаю килимом із туги
    у суму непроглядну ніч
  •   Кінець епохи гідності?
    Продати землю України –
    лише частина плану юд!
  •   Передчуття прекрасного
    У тебе цілий всесвіт в голові,
    як раптом із-під ніг земля зникає,
  •   Чудо з чудес*
    Утону я в очах твоїх… Ладно?
    Це для мене велике щастя!
  •   Піррова перемога
    Перемогли квартал і вулиця,
    настали нині дні сумні.
  •   Оба́ві край
    Ти вийшла феєю з туману,
    що очі густо застеляв,
  •   Лілія
    Ти квітка сонячна гілеї,
    чарівна усмішка твоя.
  •   Я буду пахнути тобою
    Я буду пахнути тобою
    під серця зрушене биття.
  •   Волошка
    Ти айстра маленька – волошка,
    ти квітка моя чарівна.
  •   Не можна
    Не можна, мила, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!
  •   Вперед
    Я парасольку зламану відкрию
    і рано-вранці вийду за поріг.
  •   Чорним по чорному
    У чорнім мареві небес
    чатує чорний кіт
  •   Моя любов
    Моя любов – безкрає море,
    безмежний синій океан,
  •   Не спиться
    Відкрию щастю настіж двері,
    пущу кохання на поріг
  •   Легенда про старі ночви*
    Жив старий зі своєю старою
    біля самого синього моря,
  •   Все менше
    Як добре, що ти є у білім світі,
    як гарно, що така під сонцем є.
  •   Наш вальс
    Ти дивилась загадково у вечірній час,
    та звела невипадково вперше доля нас.
  •   Закохала
    Закохала ти мене у себе,
    у свої озера лісові
  •   У сад
    Чарівну квітку в кришталеву вазу
    ми ставимо, наливши вкрай води,
  •   Небесний вартовий
    Сивий старець у но́чі криницю
    зазирає і сумно мовчить…
  •   Боюсь
    Все не прийду ніяк до тями
    від поцілунку в тишині.
  •   Весняний день
    Тягнеться день слимаком по алеї,
    сонце – мов ґудзик на сукні весни,
  •   Пробач
    У перший день останньої весни,
    яку я зустрічаю наодинці,
  •   Курли
    Ми збирали журавлину
    в лісі, на болоті.
  •   Шоста зима
    Ми честь свою і гідність захистили
    у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
  •   Хмаринка
    Вітер немов балерину
    в небі хмарину кружляв,
  •   Дочекалися
    Яка стратегія, навча́ння де з-під палки,
    де на роялі – тільки без трусів,
  •   Світлофор
    Тільки вийду за поріг –
    попереду сто доріг,
  •   Літературний дисбаланс
    Вузька й терниста стежка на Парнас! –
    подібних чув немало теревенів.
  •   Пекельний рай
    Куди потрапив нині і не знаю...
    Лунають жарти, саркастичний сміх
  •   Богині
    Богине, ти така як є
    і тут нічого вже не вдієш –
  •   Замість епіграфа
    Давайте краще про бали і квіти,
    не мацайте руками за живе!..
  •   Зорепад
    Стою на березі стрімкім,
    дивлюсь, як падають зірки
  •   Ера зубожіння
    Непросто жить за бідності межею,
    до кожного підкралася сума:
  •   Накрапало
    Скажи мені, московський люде,
    в якій це мові ще буває:
  •   Співець всесвіту
    Поезія – феєрія, стихія,
    система незбагнених ординат!
  •   Вічно юні
    Переворот у Пітері, морози,
    свобода, воля, ґвалт більшовиків –
  •   Перун
    Із гуркотом розрізав хмари навпіл
    Перун рішуче вогняним мечем.
  •   Віщий сон?
    Вночі мені наснилася підказка.
    Вона стара як мудрості ріка:
  •   Згусток сонця
    Яким він буде, твір мій? Той, останній…
    Не знаю і сказати не берусь…
  •   Водохреща
    В мороз тріскучий чи густу сльоту
    пливуть гріхи омиті за водою…
  •   На канікули в село
    Пролунав останній дзвоник
    і настало літо.
  •   Мана́ в тумані
    Мана́ зелена завела в оману
    усіх, сама відправившись в Оман...
  •   Біля підніжжя Голгофи
    Я – Україна. Я уже конаю!
    Хто допоможе, людоньки, мені?!
  •   Дві сторони медалі
    Відвертому завжди нелегко жити,
    велика розкіш нині благородність.
  •   Ні про що не жалкуйте
    Наздогін ні про що не жалійте ніколи,
    якщо трапилось те і запізно міняти.
  •   Прокидайся
    Згустилися хмари, сльота скаженіє,
    країна іде з молотка,
  •   Пташина їдальня
    Зимнім ранком дві синички
    зазирнули в годівничку,
  •   Дещо про чесність
    Вигода чесна – повія цнотлива,
    в їхніх кишенях відлуння монет,
  •   Місяць-бичок
    Спи, мій маленький, укрийся
    і повернись на бочок.
  •   Святий Миколай
    Знають всі, дорослі й діти,
    що чудес доволі в світі,
  •   Зізнання
    Принцесо люба, юна молодичко,
    вишнева квітко, сарно чарівна,
  •   Втрата ДНК
    Віднині осінь вже не золота
    і літо відтепер уже не тепле,
  •   На шовку спогадів
    Я краю крайнощі як хліб
    зі спогадів мого життя,
  •   Про підкову на щастя
    На щастя вішати підкову,
    скажу відверто – марний труд.
  •   У кожного своя мить
    А час іде, його не зупинить.
    Буває що летить, а то чвалає,
  •   Тато
    Знають добре всі малята,
    що найкращий в світі – тато.
  •   Мама
    Найрідніша в світі са́ма
    для малечі, звісно – мама.
  •   На порозі зими
    Часу все менше, блискавки креше
    кінь з-під копит.
  •   Перші слова
    Вдома радості багато –
    в Ясі перше слово «тато»,
  •   Перші кроки
    Я веду за руку тата,
    мов ступаю по канату.
  •   Щоденні цікавинки
    Ой, який цікавий світ:
    тут пухнаті пес і кіт,
  •   Матусин помічник
    Мама зранку варить кашу –
    покормить маленьку Машу!
  •   Пристрасті осені
    Пошию плащ собі прозорий
    з ниток осіннього дощу
  •   Вже віє груднем
    Рипить, скрипить, та меле на страждання
    шматки жури, старий дідівський млин
  •   Перші «здобутки» влади
    Солдат ми повернули й кораблі,
    захисників углиб загнали й бази
  •   А нас все менше
    Лишилось нам всього лиш двісті років…
    Зникаємо ми стрімко як народ!
  •   Страхопуд
    На городі між грядками
    «сторож» оселився,
  •   Осіннє надвечір’я
    Танцює осінь танго з листопадом,
    кружляє листя в вальсі чарівнім
  •   Вже час
    Отак хотіла виграть поєдинок,
    що й почуття поставила на кін.
  •   Чому не спиться?
    Стікає ніч краплинами хвилин
    по склу віконнім у твоєму домі.
  •   Вір мені
    Хризантемно чомусь на душі,
    навіть більше скажу – полиново.
  •   На прощання
    З минулим потрібно прощатись рішуче!
    Ту кішку не варто тягнути за хвіст,
  •   Радіти рано
    Радіє кінь – позбавився він пут,
    нарешті чвалуватиме щосили!
  •   Осіння хризантемність
    Хризантемно в моєму саду,
    опадає з дерев жовте листя.
  •   Ве́лесова ніч
    В магічну Ве́лесову ніч
    жахи блукають між хата́ми
  •   Чи зможемо?
    Ніч укриває балдахіном,
    розшитим маревом зірок.
  •   Лісова полька
    Жабки польку танцювали у заплаві вранці –
    все по ку́пинах стрибали у веселім в танці.
  •   Мій смішний Валентин
    Не засмучуй мене, друже мій,
    корити не берись.
  •   Люди зі сміху
    В людини доля, мов шосе,
    та у житті можливо все!
  •   Ура, канікули!
    Закінчи́лися уроки,
    скоро-скоро літні дні –
  •   Тигр
    Він живе у диких хащах:
    довгий хвіст, велика паща,
  •   Визначена невизначеність
    Нарешті! Все! Досягнуто мети,
    немовби й не було семи тих років!
  •   Друга легенда про криничного журавля
    Гаряче сонце виснажило землю,
    рік був жарким, аж висохли ставки.
  •   Легенда про криничного журавля
    Давним-давно ця сталася пригода –
    в село прибилась пара журавлів.
  •   Квітковий водопій
    В дитсадку сьогодні діти
    поливали разом квіти:
  •   Хвостокол
    Не балон то від машини –
    хвіст колючий, як шипшина!
  •   Манта
    Поміж хвиль, мов гуми шмат,
    пропливає чорний скат –
  •   Гусак
    На рибалку ніс гусак
    на плечі здоровий сак.
  •   Не треба слів
    Не називай себе погано
    і не картай єство своє.
  •   Хвалькуватий кіт
    Похвалявся якось кіт,
    що Інгул здолає вбрід,
  •   Ящірка
    Я рептилія метка,
    в мене шкіра, як луска,
  •   Поезія не на часі?
    Якого роду-племені ви, люди?
    Куди лежить тепер ваш битий шлях?
  •   Ярмарок креативу
    Крокодили розказали, –
    Карл у Клари вкрав корали!
  •   Твій рай
    Собою що являє пустота?
    Чи можна передати її словом –
  •   Зелена злодійка
    Навесні у комиші
    щука завелася
  •   Чудасiя
    Раз посіяв Прокіп кріп,
    та на грядку втрапив кріт.
  •   Марічка
    Між смерічок лине річка,
    на містку стоїть Марічка.
  •   Комарик
    Взявши шпажку і ліхтарик,
    залетів у дім комарик.
  •   На полюванні
    Вовченятко вийшло з хати,
    заманулось полювати,
  •   Каченя-рибаченя
    Каченя-рибаченя,
    розвеселе пташеня,
  •   Безвихідна ситуація
    Прожили п’ятнадцять років
    з Василем Наталка –
  •   Метка Яринка
    В дитсадок, у старшу групу,
    привели Яринку,
  •   Логопед
    Знає лікар-логопед,
    що таке велосипед –
  •   Окуляри для крота
    Цілу ніч Кріт нору рив,
    зір сердега посадив –
  •   Як сич літав на Січ
    Розповів учора сич,
    як літав колись на Січ.
  •   Місто порожнечі
    Ми прагнули побудувати місто
    свободи, благоденства і добра,
  •   Ґава
    На глоди́ну, ніби пава,
    чинно сіла чорна ґава.
  •   Гра́ків фрак
    У крамницю чорний грак
    прилетів придбати фрак.
  •   Тепла зустріч
    Бабка з дідом дуже раді,
    зустрічають при параді.
  •   Сорока-білобока
    Скрекотіла раз сорока,
    що у неї круглі боки,
  •   Гостинна синиця
    Раз синиця по суниці
    полетіла до криниці,
  •   Обідній сон
    В дитсадочку ми не спали,
    ми овечок рахували:
  •   Яся і Бассі
    В першім класі вчиться Яся.
    Грає Яся на девайсі,
  •   Малий тесля
    Щоб не тратив часу марно
    інструмент Тимку́ столярний
  •   Кенгуру
    Серед пляжу понад вечір,
    ігноруючи жару,
  •   Страус
    Мчиться страус по пустелі,
    в висоту сягає стелі
  •   Додому
    Так у подорожі світом
    допливли кінця ми літа.
  •   Альбатрос
    Сів на такелажний трос
    королівський альбатрос
  •   Зебра
    Говорила зебра зебу, –
    Прикрашати тебе треба,
  •   Маруловий пиріг
    Якось вийшов за поріг
    африканський носоріг,
  •   Велика сім’я
    По савані від весни
    йдуть ватагою слони –
  •   Магія минувшини
    Гадали ми, що щиро покохали
    і почалося інше в нас життя,
  •   Таки ні
    За стиль і смак все можна видавати,
    для творчості не може бути норми,
  •   Слива
    На садок упала злива,
    змила з гілки стиглу сливу –
  •   Галка
    Галка в Гальки вкрала скалку
    й понесла ховать у балку,
  •   Горобина ніч
    Ой, не до сну у горобину ніч,
    яка на землю казкою спадає,
  •   Весела горила
    То не камінь і не брила,
    звичайнісінька горила,
  •   Бегемот
    Уперед схиливши рило,
    суне річкою барило,
  •   Качконіс
    Попере́ду ветхий ліс,
    там вікує качконіс,
  •   Крилаті пліткарі
    На щоглі, мов ті примари,
    примостились дві гагари.
  •   Тюлень
    На крижині цілий день
    гріє поперек тюлень –
  •   Фламiнго
    Плюмаж і шия лебедина,
    в перині ружавіє сніг,
  •   Пінгвіни
    Посеред морської піни
    замелькали чорні спини,
  •   Кит
    Знов попереду фонтан! –
    повідомив капітан.
  •   Рожеві фламінго
    Рожеві фламінго
    пливуть у рожевім промінні,
  •   Екватор
    Я дивлюсь в ілюмінатор
    на зустрічні кораблі,
  •   Кашалот
    В нас на траверсі фонтан! –
    повідомив капітан, –
  •   Акула
    Перед носом шугонула
    несподівано акула,
  •   Морські канікули
    Тепле літечко надворі,
    дуже хочеться на море.
  •   Необізнані
    Знак достатку всіх часів –
    у сметані карасі,
  •   Сторож
    На городі між грядками
    сторож оселився,
  •   На баштані
    На баштані кавуни
    виросли нівроку –
  •   Кінець епохи титанів
    Людці зелені захопили Крим,
    багаття запалили на Донбасі,
  •   Криничний журавель
    Здоровенна диво-птиця
    заглядає у криницю,
  •   Карпатський соловейко
    Його життя – немов метеорит,
    на землю з неба впало передчасно,
  •   Поросята
    В тіні липи, біля хати,
    спочивають поросята.
  •   Парасоля
    В мене синя парасоля
    з жовтими квітками.
  •   Кличу
    Гей, Іване, йди сюди,
    дай напитися води!
  •   Пелікан
    Не фламінго і не грак,
    дзьоб у нього, як черпак,
  •   Щиглик
    Жив веселий щиглик в світі,
    та попав в підступні сіті
  •   Каченята
    Йдуть до річки каченята,
    попереду качка-мати,
  •   Пташиний пляж
    В калабані, біля клуні,
    вуті плавають манюні,
  •   Козенята
    На травичці біля річки
    скачуть козенята –
  •   Крилаті рибалки
    Розлітались над лиманом
    білокрилі пелікани.
  •   Черепаха
    Голова, як у коня,
    на спині її – броня,
  •   Курчата
    Прямо зранку по двору
    водить мати дітвору –
  •   Удав
    Суне берегом удав,
    що ховається між трав.
  •   Фазан
    Житнім полем, ніби пан,
    понад самим краєм,
  •   Коник
    В нього є на шиї дзвоник.
    Він не кінь, а просто коник!
  •   Хатник
    Суне равлик вздовж доріжки,
    як антени його ріжки,
  •   Дідусь
    Скільки б не було бабусь,
    та найкращий мій дідусь!
  •   Бабуся
    Друга в мене є матуся,
    а ім'я її – бабуся.
  •   Ранковий кураж
    Лиш прокинусь вранці-рано,
    я спішу мерщій до крану,
  •   Літо
    Ходить сонечко в зеніті,
    в розпалі гаряче літо.
  •   Жабенята
    На болоті, де загата,
    розходи́лись жабенята:
  •   Шпаки
    Біля нашої ріки
    розліталися шпаки –
  •   Коні
    На лужку пасуться коні.
    Справжні коні, а не поні.
  •   Крокодил
    Серед хвиль старого Нілу
    причаїлись крокодили.
  •   Чемна Тетянка
    Чемна дівчинка Тетянка,
    всіх вона вітає зранку,
  •   Приїхав цирк
    Життя – театр і на його підмостях
    акторів натовп, різних кольорів:
  •   Земне і небесне
    На цвинтарі співають солов`ї,
    лунає хор із ночі до світання…
  •   Гірке похмілля
    Недовго на кредит бенкетували,
    стіни не вийшло – збудували тин,
  •   Чорна субота
    Розверзлося, на землю впало небо,
    потоками гірких, невтішних сліз –
  •   Якщо зустріну
    Якщо зустріну на стезі
    тебе, свою завітну мрію –
  •   Обережно – склероз!
    Халахупа Катря круте,
    дбає про фігуру,
  •   Що ж насправді?
    Тебе так хочуть мої очі
    і руки хочуть, і вуста!
  •   Із моря погоди
    Сама природа навіть розгубилась,
    весна до нас прийшла якась не та.
  •   Віче
    Каштани знову запалили свічі,
    ввіткнули пірамідки у блакить,
  •   Впали на калину горобці
    Впали на калину горобці,
    полюбились грона її пишні,
  •   Букет
    Бузку букет зів’яв у вазі,
    забракло красеню води!
  •   Ріка життя
    Життя людське – феєрія струмка!
    Загомонить униз в’юнким потічком,
  •   Поет*
    На сонці виграє, іскриться мій кинджал,
    у золото закований і срібло.
  •   Розмова з другом
    Налий-но, друже, в келих синяви
    і спомини мої ти оживи
  •   Відкритий лист*
    Повідомляю через силу,
    що не дійшов до адресата,
  •   Рижий острів*
    Завсігди уміли коні плавать,
    але недалеко і неважно.
  •   Сховався
    В лікарні шок, аврал, переполох,
    десятки зо́ два привезли „швидкі“.
  •   Плюралізм поглядів
    Сади квітують навкруги,
    у полі розпустились квіти.
  •   Очевидна перемога
    Хто розумніший поміж двох статей –
    здавен іде безкомпромісний спір.
  •   Відома симптоматика
    Ой, лікарю, у боці в мене коле! –
    кричить несамовито дід Микола, –
  •   Слушна порада
    Спасибі за кольє і нову шубу! –
    кричить з порогу радісно дружина, –
  •   Підставні вагання
    Учора у знайомих на весіллі
    з дружиною ми гарно погуляли –
  •   Яка ж різниця?
    В дитсадок заходить Йося
    забирати сина –
  •   Бреше
    – Коханий, вже нову служницю
    шукати треба терміново.
  •   Ну й народ!
    Пролунав дзвінок у двері –
    завітав сантехнік.
  •   З ніг на голову*
    Стривай!.. Ти переплутав щось в запалі!
    Це кожному відомо пацану:
  •   Голий король*
    Сором’язливий мій герой
    ганьби уникнув як майстерно!
  •   Вечірнє щастя*
    Ми маримо про щастя з дивограєм,
    воно ж повсюди, навкруги воно.
  •   Світ обмежень*
    Цей мед не їж – там дьогтю ложка й сміття.
    Чого не заробив ти – не проси.
  •   На папері і в житті
    „Народ – носій всієї влади в Україні!“ –
    так виглядають з Конституції пости.
  •   Поема кохання
    В веснянім небі, висі голубій,
    я напишу поему про кохання.
  •   Березнянки
    Коти… Зібрались на даху коти
    і спати знову не дають.
  •   Позолота
    Куди поділась казки світла мить,
    чому не ваблять березневі ранки
  •   Даремно
    Пробач, принцесо, знову помилився,
    захоплення прийнявши за любов…
  •   Справжньому русину
    Радієш сонцю, мій ірландський друже!
    Не зустрічав тебе уже давно…
  •   Щоб не пропасти
    Давайте візьмемось за руки,
    русини, щирі українці,
  •   Ліра
    Невже заснула ліра, задрімала,
    розладилася чарівна струна?
  •   Очі
    Холодних не люблю очей.
    В очах уся душа людини.
  •   Знак долі
    Якщо тобі нестерпно в самоті,
    поклич мене, переборовши страх,
  •   Відповідь
    Прави́м бажаєш бути чи щасливим? –
    запитувала ти мене не раз
  •   Форма і суть
    На ангела обличчя вельми схоже,
    немов мадонна істинна вона.
  •   Молодість
    Молодість – це лише миті,
    пройде, розтане, як дим.
  •   Гординя й гордість
    Гординя й гордість – зовсім різні речі,
    в них спільного – як в водню і води.
  •   Гармонія
    Гармонія – не тільки милозвучність,
    взаємна відповідність всіх частин.
  •   Краще пізно*
    Ти твердила – потрібно зачекати
    так довго, що уже пройшли віки!
  •   Все важче
    Суспільство перекисло, ніби бражка,
    гірчить все більше батьківщини дим…
  •   Рожевий туман
    Ми завше бачим те, що бачить хочем,
    кохання ж часто вдягнене в туман;
  •   Старе дзеркало
    Дивлюсь у запорошене люстерце,
    у гості завітавши в отчий дім,
  •   Чоловіки не плачуть*
    Укриті сивиною юнаки –
    не вигадати більше покарання!
  •   Чужий
    Чужий я для тебе… Чужий!
    Таким вже назавжди лишуся…
  •   Старий поет з душею молодою
    Старий поет з душею молодою
    у гариві завзято йде вперед.
  •   Передвесіння
    Лунає голос скрипки на зорі,
    вона мене в безмежні далі манить.
  •   На волю!
    Я заблукав у місті смутку,
    де на престол зійшла печаль,
  •   Діалектика життя
    Земна коловерть поглинає життя,
    щоденно долаєм буденності море,
  •   Дожартувався
    Дівок і жарти полюбляв до чаю,
    такий собі веселий керівник.
  •   Насмішив
    Чи бачив, куме, я детектора брехні,
    питаєте мене у власній хаті?!.
  •   Легеню з синіх гір
    Той „Незрівняний світ краси“
    заворожив мене навіки –
  •   Бадмінтон
    Як хутко переправила волан
    вже на мою ти половину поля,
  •   Подивись мені, люба, у вічі
    Подивись мені, люба, у вічі
    і відверто усе розкажи:
  •   До моря!
    Усе життя – то безперервна школа,
    а кожен день – завжди якийсь урок…
  •   Пілігрим
    Ти одинокий пілігрим,
    завжди самотній подорожній,
  •   Новорічне привітання
    В рутину нас затягує прогрес –
    нам ліньки особисто спілкуватись!
  •   З новим марафоном!
    Не люблю я цукерки «Рошен»,
    не катаюся на Буковелі.
  •   Передноворіччя
    Небо вкрили зірок міріади,
    переповнився перлами дзбан –
  •   Як востаннє
    З тобою хочу заблукати
    у світлих спогадах своїх
  •   Барвінкова візитівка
    У серці козацького краю,
    коштовний немов самоцвіт,
  •   Відспівав
    Усе життя він був максималістом,
    як ненавидів люто чи кохав…
  •   Прийди
    З розпущеним волоссям на плечах
    мене умить навіки полонила.
  •   В день ювілею
    Секунди падають під ноги,
    хвилини, миті і… роки,
  •   Ти на землю упала снігами
    Ти на землю упала снігами,
    розчинилась у лісі, воді,
  •   Чи не пора?
    Як сиро, пусто на душі,
    немов прийшла остання осінь,
  •   Доньці України
    Не спав Мазепа, як не спить Галина –
    поему пише літньої пори.
  •   Раби не ми
    А знаєш – як усе непросто
    і часу плин не зупинить.
  •   Не забуду
    Мені цю осінь – не забути,
    вона від мене не втече,
  •   Тільки ти
    Зустрілись ми тоді по волі Бога,
    та іншого і статись не могло.
  •   Осінній вальс
    Осінь вальсом закружляла в листі золотім
    і барвистим покривалом уквітчала дім.
  •   Зламані крила
    Коли ламають у кохання крила,
    я бачив у своїм житті не раз.
  •   Своя кров
    У США вмирає мультимільярдер,
    вже черги лікарів кілометрові!
  •   Каприс
    Літо, море, хвилі, пляж,
    острів, берег, шум прибою.
  •   Вечірній берег
    Осінній, ніби влітку теплий, вечір,
    співає пісню лагідно прибій…
  •   Запах моря
    Чим пахне море? Громом і дощем,
    і бурунами в заході світила,
  •   Не знаю
    Чому мені сумливо на душі,
    коли тебе побачу чи згадаю?
  •   Давай поринемо у осінь
    Давай поринемо у осінь,
    у золото її дібров,
  •   Осіння симфонія
    Вже дні холодні осінь пустила під укіс,
    укрила чарівниця багрянцем сонний ліс,
  •   Потрібна допомога!
    Копав картоплю на городі
    і раптом віднайшов крота.
  •   Найкращий день
    Цей день – найкращий у житті,
    його не упусти й хвилини!
  •   Не тратьте час
    Не тратьте час на тих, хто вас не любить,
    кому ви збайдужіли вже давно,
  •   Ще хочеться тепла
    Земне буття спливає надто хутко,
    експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
  •   Романс зрілої любові
    Любов статечна – як ота примара,
    немов пекельні чари чи дурман,
  •   Героям слава!
    Парад сьогодні воїнів зі сходу,
    що Неньку боронили і життя.
  •   У озері місяць купався
    У озері місяць купався,
    тихцем з-за кущів виглядав,
  •   Вічно в серці
    Горять калини кетяги червоні
    на жовтім тлі осінніх килимів
  •   Прости
    Я кохаю тебе як кохав
    і любити довіку вже буду.
  •   Парусник „Кохання“
    Любов підносить, бадьорить,
    від неї виростають крила!
  •   Пісня невесела
    Зітхаю… Із сумом зітхаю,
    та серцем до сонця горнусь.
  •   Вона ще може
    Не плаче, не ридає сильна жінка,
    а на обличчі – спокою стіна.
  •   Покрова
    Покрова! Сонце сяє, дзвонять дзвони
    і лине благодать по всій землі.
  •   Монолог з душею
    Мовчи, душа. Не вимови ні слова!
    Останні свічі скоро догорять…
  •   Любов двох душ
    Звичайний чоловік, дорослі діти,
    з котами квіти, книги, власний дім…
  •   Ніч-чарівниця
    На березі під музику прибою,
    у відблисках багаття і зірок,
  •   Ера Агасфера
    Як звізду на етнічну ліврею –
    відповім вам, де наші євреї:
  •   Глобальний розпродаж
    Скрутні часи для Матінки настали,
    Вкраїна бідна стогне у ярмі.
  •   Усміхнись, кохана
    Усміхнись, кохана, посміхнися,
    чарівну усмішку вже забув…
  •   Шепіт осені
    Не Марічка й не Оксана,
    не Софійка чарівна.
  •   До зустрічі
    Ми зустрілися запізно,
    мабуть так лягли зірки…
  •   Божий дар
    Вразлива, ніжна і привітна,
    мов хризантема чарівна –
  •   Ключі від щастя
    Ключа тобі від щастя подарую,
    відкрий ним двері в зраненій душі.
  •   Не бійтесь
    Не бійтесь говорить «люблю»
    близьким і дорогим вам людям.
  •   Зозулята
    «Какая разница!» з якої шкаралупи
    проклюнулося кожне пташеня?! –
  •   Не моя вина
    Чому ви так не любите євреїв? –
    мене спитала раз одна гетера.
  •   Свободу треба захищать
    Мене іще учитимуть у школах,
    та я до того вряд чи доживу,
  •   Замри на мить
    Життя дається люду задля чого –
    невже лише щоб черево набить?
  •   Спасибі друзям
    Навколо друзі – мов старе вино,
    йому десятки, а то й сотня, років;
  •   На порозі осені
    Скінчилося жарке південне літо,
    радіємо осінній цій порі.
  •   Любові мить
    Ти приголомшливо красива,
    тобою марив все життя!
  •   А хочеш?
    А хочеш – залишимось разом?
    Не місяць, не рік – до кінця!
  •   Кремінь чи діамант?
    З юнацьких літ пішов у світ картатий –
    писав, учився, не уник тривог…
  •   Не вмію
    Не вмію вити я по-вовчи,
    ну хай там що, ну хоч кричи.
  •   Повертайся, Сагайдачний!
    Славен Петре Сагайдачний, як тобі там спиться?
    Чи душа твоя бунтарська може з тим змириться,
  •   Меч Арея
    Набридла так уже словесна діарея
    пустопорожніх лозунгів-тирад,
  •   Серпень
    Любо дивитись із призьби, як падають зорі,
    в серпні під хатою о вечоровій порі
  •   Знову свято гречки?
    Вже п’ятий рік палає схід огнем,
    чи не щоденно майже плине кача.
  •   Невтішна перспектива
    Рабів до раю не пускають
    і не для них тече нарзан,
  •   Модний памфлет
    Я вашу моду бачив у труні,
    продвинуті, і що б не говорили –
  •   Вовкулака
    Скільки б вовка не кормили, а йому все мало.
    Тягне, цупить все щосили до свого кагалу.
  •   Меч Арея
    Як просто з популіста стать героєм –
    пробачення достатньо попросить
  •   Нічні мандри
    Нічка розвішала зорі над обрієм,
    ніби яркі ліхтарі.
  •   Моє кредо
    Пишу про те, що бачу, відчуваю,
    із чим не згоден, щиро не люблю.
  •   Своя метода схуднення
    Весна надворі, схуднути рішила –
    купила пару дисків фітнесових
  •   Літні мотиви
    Під тином щедро мальви зацвіти,
    дівчатами на сонці запишались,
  •   Велика праця
    Стрічаються мені все рідше люди,
    усе частіше сурогат і бруд.
  •   Казнокрадам
    Просту запам’ятайте, гниди, суть –
    останнім з вас ніхто не засміється,
  •   Козацька діброва
    Долаючи з Батурина дорогу
    на Крим турецький й Запорізьку січ,
  •   Причини дочасного старіння
    Ми старієм не від того,
    скільки прожито років.

  • Огляди

    1. Будні елехторату
      Ще один холодний день у пеклі,
      дрова підлетіли у ціні…
      Холодно старій бабусі Веклі,
      та світлина Вови на стіні!

      Мабуть непереливки у нього,
      помахала скумбрія хвостом,
      обломилась братня допомога –
      не поможуть навіть три по сто…

      Ніколи помитись, поголитись,
      одягнути випраний жакет…
      Як за кілька місяців з’явитись
      до самого Трампа на бенкет?!.

      І сидить старенька, метикує,
      голова опухла від порад.
      Їй не лише розуму бракує,
      а надворі – тільки листопад…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Корупцію подолано?

      Він поборов корупцію, для себе,
      її немає… в прутня голові.
      І хай каміння падає із неба,
      але працюють схеми тіньові!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Вище за хмари
      Не можуть бути вище навіть хмари
      кохання щирого у нашому житті.
      Несе воно до неба, у Стожари,
      а як любов взаємна – поготів!

      Вона бентежить серце, гріє душу,
      уміє часто зводити з ума.
      У неї навіть камені із плюшу
      і літом обертається зима!.

      А час летить і вибачте на слові,
      але вона веде у майбуття.
      Якщо в житті у вас нема любові –
      тоді немає в ньому і життя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Стравіата*
      Все крокували у майбутнє
      під гасла миру і добра,
      але не спали хижі трутні
      і ось настала їх пора –
      ми опинились у калюжі
      пустопорожніх, хитрих слів
      у еру страусів байдужих
      епохи голих королів…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Іде до того?
      І їх історія не учить,
      не мають нації граблі,
      а янкішапіто домучить,
      що розпочав ще Клінтон, блін…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Остання надія
      Ти зітканий із криці та вогню,
      земля тобі дідівська за основу.
      Закований у лати, як броню,
      і оберегом – українське слово.

      А ген тебе чатує хижо смерч,
      війна роками правила обжинки,
      та ти завжди цілуєш спершу меч
      і лише після того власну жінку.

      Десятки, сотні, тисячі синів
      з боями просуваються… у небо.
      Уже країна тоне у війні,
      тепер уся надія лиш на тебе!

      О, воїне, найкращий із синів,
      братів, батьків і лицарів відомих,
      з військових ми чекаємо ланів
      звитяжного повернення додому.
      Запам’ятай – лише живим додому!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. «План перемоги»
      Ще мало нам експериментів
      і блазень досі за кермом?
      І маячня іще у тренді,
      і блюдолизи за столом
      в Кабміні, Раді і Генштабі,
      а навкруги іде війна!
      Не зрозуміло лише жабі,
      що балом править сатана!

      Корупція жере державу,
      країна гине у війні,
      а ми – за волю і за славу,
      загиблих у полях синів
      все тужимо та цідим ріки
      криваво-лицемірних сліз…
      Фіаско вже немає ліку,
      в багні застряв держави віз…

      Невже минулого уроки
      нічому не навчили нас?
      Ми робимо сумбуру кроки
      і гаємо коштовний час,
      бо ворогів пустили в хату,
      а на рахунку – кожна мить!
      Чого від клоунів чекати?
      Цей цирк пора уже закрить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Не може бути

      Коли немає Бога в голові –
      її хилити марно до ікони,
      читати найгарніше молитви
      і бити найстаранніше поклони.

      Усе те – лицемірство лише, фарс,
      як і кохання, куплене за гроші.
      Не буде їсти стерво сніжний барс,
      не сяде воїн жінці на горгоші.

      Не стане старець знову молодим,
      запою не позбутися абсентом
      і хай би хто і що не городив –
      паяц не може бути президентом!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Чого немає, того немає
      Виціловує теплим дощем
      твої губи гранатові літо,
      але хочеться ще і іще
      тобі ніжності цілого світу.

      І немає у серця межі,
      і співає воно до світання!
      Хай ілюзії то, міражі,
      але тями не має кохання…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Все скінчено
      Я зрозумів – ти не хотіла зла,
      але була любити неспроможна.
      Ти виявилась просто із числа
      істот, ім’я яких зі зрадою тотожне.

      Не ображайся, вже не докір це,
      ти мати все одно моїй дитині.
      Та за колюче вибачай слівце,
      бо притаманні почуття людині.

      Змінився на відлюдника, пробач.
      Пишу, читаю, навіть серед ночі.
      Мені уже байдужий хитрий плач
      і чути більше я тебе не хочу.

      Забудь мене, із пам‘яті зітри,
      був і немає – хрест постав на тому.
      Нехай каміння падає згори,
      мені комфортно одному удома.

      А за вікном вночі шумить вода,
      повільно гуркіт вітру затихає
      і серце більше не ятрить сльота
      того, що ми коханням називаєм.

      І лихом мене теж не споминай,
      за те, що у життя твоє ввірвався.
      Скінчилося усе, минуло, край –
      ніколи я чуттям не торгувався.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Осіннє літо
      Осінь літом утішно упала
      на крислаті смарагди дубів,
      зупинила холодну опалу
      і осібно пом’якшила гнів.

      Ще очікують бронзові шати,
      міріади сталевих хмарин,
      а наразі – буяють Карпати
      і духмя́ніє медом полин.

      Літо бабине лине поволі
      між граційних ялин та смерек
      і у цьому прадавньому колі –
      літеплом наповняється глек!

      Збанок осені літнього штибу
      із кулеші грибної смаком…
      Заночую в мольфара колибі,
      підіпру лише двері ціпком.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Філософія самоти
      Самотність – кара чи комфорту зона?
      Трагедія чи іспити на біль?
      А може особиста оборона,
      горьований життя нового стиль?

      Чи світ отих, що надто довіряли
      і оголяли душі та серця?
      Ділили потаємне із загалом
      й отримали тернового вінця!

      Слабких вона здебільшого лякає,
      спустошує, вбиває наповал…
      Морально-зрілим – видається раєм,
      запалює нових емоцій шал.

      Самотність – як едем у царстві тиші,
      свідомий вибір власного життя.
      Вона дається лише найсильнішим –
      філософам новітнього буття!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Останнє бажання
      Снідаю в перервах між думками,
      побут зачекався у кутку –
      зазирнути хочеться за браму,
      ще не все побачив на віку…

      Не бажаю вірити у тупість,
      у людську жадобу і цинізм.
      Непоправна розумова скупість
      за собою тягне все на -ізм…

      Може що і я не так… Пробачте,
      бранцем був своєї правоти…
      А коли пролине час – не плачте,
      бо його потрібно берегти!

      Хочеться зустріти перемогу,
      перемогу глузду над лайном,
      і земного, не на небі, Бога,
      а тоді і спати вічним сном.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Бруд
      Які відтінки має бруд?
      Брудні бувають руки, слово,
      картина, навіть кольорова,
      ідея запалити трут…

      Із чистотою в спорі він,
      зі смородом багна-лукавства,
      приправлений добірно хамством,
      де щось поставлено на кін.

      Найперший засіб у катів,
      пройдисвітів і кровопивців,
      підмога злодію-убивці,
      а крадію – і поготів!

      Ведеться так із давнини –
      зі зрадою багно у парі.
      Вони обоє у «наварі»,
      якщо навколо барани…

      Агресор з голови до п’ят,
      але під маскою святоші
      умить кладе усіх на ноші,
      як вирок мовчазних ягнят!

      А хто і лишиться стоять –
      нахабно затикає рота,
      така у Каїна робота.
      Чи вічна долі та печать?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Лише одна
      Душа моя серпанком оповита,
      заплутались осінні почуття,
      які не допалали горицвітом,
      у павутині бабиного літа –
      під гору покотилося життя.

      Уже упали роси на покоси,
      лунає скрипки жалісна струна.
      Хоча іще по білому голосить,
      та я уже іду у зрілу осінь
      і навкруги – одна лише вона…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Бідна уява

      Приїхав додому… у гості…
      Не знаю, як сісти, де стать
      чи кинути втомлені кості –
      усюди одна благодать…

      У грудях нуртує завія,
      на серці мете заметіль
      і рідна домівка не гріє,
      і холодом дме звідусіль…

      На обрії грають зірниці,
      сирена весь час завива
      і світяться бісом зіниці,
      немовби у дідька жнива…

      Чи міг би собі уявити
      до твору подібну канву,
      що чорта у власній світлиці
      невдовзі собі наживу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Тон і моветон
      Коли панує моветон
      у цілоденній каламуті –
      уже чіпляються за тон,
      не апелюючи до суті!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Безіменний
      Нарешті ми зустрілися, козаче,
      уперше за ці довгі дні війни.
      З-за хмари сумовито лине «Кача»,
      окіл – лише посохлі полини…

      Маленький горбик, вкритий чагарями,
      облуплений, мікроскопічний хрест…
      Невже Всевишній прямо біля брами
      наклав на тебе… всемогутній перст?

      Ні прізвища, ні імені, ні року…
      Три дощечки – усе, що в тебе є!
      Які, скажи, які твої пороки
      їх змусили забуть ім’я твоє?

      У відповідь – одні пориви вітру,
      між ними – лише тиша гробова.
      Долонею скупу сльозу я витру,
      аби не змокла висохла трава…

      А ще хмарини, що козацькі вуса,
      на цвинтар нависають з вишини.
      Отак, Вітчизно, Ненько моя руса,
      в землі тепер лежать твої сини…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Синові
      Тримай себе у натовпі бентежнім,
      хай він усіх паплюжить і усе.
      На себе розраховуй, незалежно,
      що ближній срібну посмішку несе.

      У мрії поринати не стидайся,
      та не обожнюй навіть власних дум!
      Брехні – не вір, а лесток – опасайся,
      бо тлум оберне те усе на глум.

      Готовий будь до слушної хвилини,
      зневіру відганяй від себе геть.
      Не плутай із людиною скотини,
      нехай навколо люта коловерть.

      Стрічай достойно успіх і наругу,
      допоки сяє сонця коровай.
      Умій прощати ворогу і другу,
      але усі уроки пам’ятай!

      Якщо життя знівечено, не падай,
      не опускай безсило долу рук,
      а веди* Бога нашого пригадуй
      і лише уперед продовжуй рух!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Біль утрати
      Ми наймиліше в серці носим,
      у думах наших бережем,
      і лише подумки голосим,
      як лихо десь підстереже…

      Безмовно наше серце плаче,
      щемить беззахисно душа,
      і повноводо лине «Кача»,
      і боляче, як від ножа…

      Ми найдорожчих пам’ятаєм
      довіку, до останніх днів,
      і лише спомин серце крає,
      і душать спогади сумні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Оце гостина!

      Гадав, не може здивувать нічого
      уже в житті, та гірко прогадав!.
      Такого, вибачай на слові, чорта
      я на шляху своєму не стрічав…

      А тут удома, прямо у квартирі:
      брехливе, лицемірне і хапке!.
      Таким везе і у життєвім тирі,
      хоч нарікає на буття гірке…

      Умить завоювало холодильник,
      завзято порядкує в сундуках…
      Шалено став крутитися лічильник –
      тече вода, палає світло… жах!

      На всі прохання – лиш очима лупа,
      не буду вимальовувать страстей…
      Три довгі тижні – як коту у дупу,
      тепер боюся я таких гостей!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Краще татарина

      Каток, бульдозер, грейдер, танк,
      нагробний камінь на погості…
      Давно не дивувався так:
      оце – приїхало у гості!.

      Непробивна, глуха стіна,
      їй завинили всі-усюди.
      У неї відповідь одна:
      Раз живемо, а там – що буде!.

      Ніщо – обмеження, табу…
      Про такт – уяви геть не має!
      Веде зі світом боротьбу,
      але себе не забуває!

      У голові – що лиховій:
      химери, пишні обіцянки…
      У дім запрошувати свій
      не раю хитру ту панянку!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. В пащі Ваала

      Давно вже не боюся небезпек,
      у сховище не мчуся по тривозі.
      Лунає черговий загрози трек –
      отак життя минає у облозі…

      В повітрі то ракета, то «шахед»…
      До вибухів уже настільки звикли,
      що спокою позаздрить моджахед!
      А стільки часу без води і світла…

      Відверто хиже у війни лице,
      не видно їй ані кінця, ні краю.
      Простий народ попався у сильце,
      його на шмаття юди роздирають!.

      Бо Україна – ніби Карфаген,
      Ваал смакує нині її кров’ю.
      Терпіти цю симфонію сирен
      у мене не стає уже здоров’я!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Небесна запорука

      Отут тебе поцілував уперше,
      під вітами розлогих ясенів.
      Вони донині мою долю вершать,
      а твій уже давно не чути спів…

      У кожного лягла окремо доля
      і нарізно світили нам зірки.
      Осібно з’їли ми по пуду солі,
      перебирали всяк свої думки…

      Чи щирості чуттів нам не хватило,
      чи зорі шикувалися не так,
      а може, Небо не благословило
      і долі повернулися навспак.

      У пам’яті ще почуття невинні
      і юна, недоторкана краса,
      які не розчинилися у слині,
      і тому запорука – Небеса!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Аргументи осені
      У чашці кави розчинилось літо,
      біліють снігом по краях вершки
      і лише осінь, пані розмаїта,
      сухі грушки ховає у мішки.

      Вона, як домовита господиня,
      готує різні джеми до чаїв.
      Солодша меду, стигла, жовта диня –
      незаперечний аргумент її!

      Така вона, спокусниця багряна,
      уже грибний дарує аромат.
      А попереду – смакова нірвана
      і насолоди неземний формат!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. На коні

      Двигун співає між ногами,
      а під сідницями сідло.
      Із-під коліс лунають гами
      і у лице – ланів тепло!

      Виблискують на сонці спиці,
      немов ранкові промінці.
      Мені о цій порі не спиться,
      а поряд – лише горобці.

      Дорогу стелять під колеса
      осінні, ще погожі, дні.
      До рідного дістатись плеса
      сьогодні випало мені.

      І струменить поволі Вовча,
      тече між нивами життя.
      Десяток сьомий поле топчем
      і прагнемо іще звитяг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Жага польоту
      Як хочеться людині мати крила,
      аби за хмари птахою летіть,
      щоб оживала мрія помарніла
      хоча би на недовго, лиш на мить!

      Піднятися у марево безмежжя
      і лебедем полинути до зір.
      Надихавшись лазур’ю побережжя,
      шугнути знову у життєвий вир.

      То щастя невимовне – мати крила,
      хоч подумки зриватись у політ
      і відчувати невагомість тіла,
      коли у тебе під ногами світ!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Вдома
      Від літа ще лишилося тепло,
      як гвинтокрили пролітають мухи.
      Загублене культурою село
      лицює свого драного кожуха…

      І Вовча утонула в бур’яні,
      така глибока – жабі по коліна.
      Сидить ота на обгорілім пні,
      утупившись у чорторий од міни…

      Удалині чорніють Бурхани,
      життя згоріло, ніби соломина.
      Залишилися довоєнні сни
      і до батьків помітна ледь стежина.

      Уже роки́ зозуля не кує,
      напевне голос втратила від горя.
      Зате сирена виє про своє –
      серця́ то плачуть у небеснім хорі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Морські ванни
      Я розумію – не хотіла зла,
      а іноді бувала навіть щира.
      Ти виявилась просто із числа
      осіб, які чекають на офіру…
      Не ображайся, це не перекір,
      любив тоді тебе я і такою,
      та у душі твоїй ховався звір,
      що цілковито володів тобою.

      Я став похмурим і за це – пробач,
      не дорікай мені за допомогу…
      Уже не допоможе жоден плач,
      молилась ти завжди чужому богу…
      Та і мене нікому не спасти,
      бо я і сам цього уже не прагну.
      Лише за втечу ти мене прости,
      за цю гірку і вистраждану правду…

      Лікує море, що не говори,
      зимою, восени, не лише влітку.
      Напевно дочекаюся пори
      і споминів таки покину клітку.
      Відновлює вечірній шепіт хвиль
      на фоні відшумілого прибою,
      а ранками бальзам на душу – штиль
      усе лихе замотує в сувої.

      Рідкий кришталь солоної води
      вигойдує негадану інтригу,
      стираючи минувшини сліди.
      Гортає час віків нетлінну книгу.
      Прости, колись кохана, і прощай,
      нехай усе омріяне здійсниться,
      але з мартіні переходь чай –
      аби іще до старості не спиться!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. У доньчину роковину
      Поволі другий рік минає,
      як ви ступили на рушник.
      Нові пісні уже лунають,
      життя оре часу сошник…

      Та як би не лягала карта
      і що б там грім не голосив –
      нехай горить родинна ватра,
      багаття на усі часи!

      Не сталі у сім’ї пенати,
      є у медалі другий бік,
      тож мають увесь час кохати
      обоє – жінка й чоловік.

      Не лише чоловік, а й тато –
      сім’ї своєї голова.
      Нових обов’язків багато
      дає сімейна булава!.

      А у важкому сьогоденні,
      у нелегкий воєнний час,
      джерелом щастя і натхнення
      хай буде донечка у вас!

      Окрасою у днів намисті,
      принцесою з усіх принцес,
      і на шляху, такім тернистім –
      любов і радощі несе!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Маленька леді
      Ось і літо пройшло – у минуле пірнуло,
      закінчилось тепло, як зорею майнуло…
      Розлетілося шклом, що на землю упало,
      за осіннім столом ми зібрались загалом.

      Цілий рік пролетів, підійшла роковина.
      Добираємо слів – привітати дитину…
      А вона вже пішла, слово перше сказала
      і сміється мала, але їй цього мало.

      Попереду стежки та широкі дороги,
      ніби долі стьожки́, і високі пороги.
      Феєрверк почуттів, поряд тато і ненька…
      Хай щастить у житті тобі, леді маленька!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Крилаті серця
      Стукає з темряви гілка несміло у шибу,
      лампа украла у ночі шматину стіни.
      Знову і знову будую із сумнівів дибу,
      спокій злизали осінніх думок полини…

      Спомини всяк переповнюють мозок і… душу,
      серце тривожать десятки ідей і реприз.
      Вилізу лише із моря опіній на сушу –
      каменем падаю миттю у яві униз!.

      Солод років наливається в досвіду грона,
      венами грає, немовби вино молоде.
      Але, коли перебродять останні гормони –
      серце дозріє і птахом уверх… упаде.

      Так, тільки так, і нічого другого не треба,
      серцю крилатому це зазвичай до снаги!
      Прийде пора – і полине сердешне до неба,
      падають вгору, на щастя, не лише птахи!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Лише понти
      Я забуду про час, але він позирає на мене,
      удогінці жене неупинно удень і вночі…
      Сіє вовну років, ніби шати з осіннього клена,
      а до юності десь на шляху загубились ключі…

      Позабуду про сніг, що поволі спадає на скроні,
      за холодні уже листопада журні вечори,
      пересохлі плоди у оголеній осінню кроні…
      Я забуду про все, але те – то лише до пори.

      Не забути про час, бо і він пам’ятає про мене.
      Ми тепер – вороги, нерозлучні уже, що брати.
      Він усюди, як тінь, ніби осені листя черлене,
      і реальність одна…
      Ну, а решта?
      То лише понти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Едем нашого дитинства

      Трава повільно поглинає
      відбитки стоптаних чобіт
      і стежку, що веде до раю,
      який сховав упалий пліт…
      Укрилось дворище осотом,
      едем поволі захирі́в,
      висять старі бджолині соти
      над входом у зотлілий хлів…

      Село невпинно вимирає,
      тяжіє хата до землі
      і та картина серце крає –
      були ми тут колись малі…
      А піч облуплена в зажурі
      хова у присмерку черінь.
      Її димар уже не курить
      козацьку люльку поколінь…

      В сажі́ не галасують свині,
      не лізуть кури у город,
      лиш у кутку темніє скриня –
      старий бабусин гардероб.
      За штору материнська хустка
      і вікна-очі з-під повік.
      Едем дитинства – нині пустка,
      у розпалі безумства вік…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Дещо про гнуття
      Ми різні по характеру і віку,
      по колу спілкування і смакам.
      Тобі такого треба чоловіка,
      на гулих пальцях щоб окіл скакав.

      А я уже досвідчений, лінивий
      і добре знаю бісикам ціну…
      Для мене небагато в світі дива –
      тобі відомо, я до чого гну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Невблаганний час
      Все життя ти натхненно творив,
      не журився, не нив і не охав.
      Як останній душевний порив,
      відлітає славетна епоха…

      Так і личить кіно королю,
      і таке випадає не вперше, –
      ти на небо пішов без жалю,
      бо душі на землі усе менше!.

      Благородство звелось нанівець,
      помарніли і інші чесноти,
      людство збилося на путівець,
      світом правлять дешеві банкноти…

      Переграв ти занедбаний світ,
      це безкрає вмістилище болю,
      та добіг до кінця твій політ…
      Але краще й не вигадать долі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Волошкова доля
      Літає небом хижий птах
      і сіє бомби під собою!
      Цвітуть волошки у житах,
      у полі, зоранім війною…

      А вибору у них нема
      і іншого немає поля.
      Напевне, то така сума,
      така їх волошкова доля…

      Отак і квітнуть третій рік,
      між вибухів і реву бою.
      Без нарікання і суплік,
      під небом, порваним війною!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Віра у довіру
      Ділитись з ближнім – риса то хороша,
      це капітал, але не завжди твій…
      Позичити свої майно чи гроші –
      ніби монету кинуть у прибій!

      Коли когось пускаєш у господу
      на тиждень, місяць чи на цілий рік,
      згадай слова про молоко та воду
      і, що монета – має інший бік…

      За позикою завше будь готовим –
      усе лишитись може так, як є.
      Адже відомо, вибачте на слові,
      береш чуже, а віддаєш – своє!

      Непевні дуже нинішні стосунки,
      та не втрачаю віри у людей:
      взаємин щирих буде порятунком –
      порядність, не лукавство орхідей!*



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Багряна повня
      Млинець рум’яний з моря виринає
      і хижо поміж хвилями пливе.
      Уже собою небо закриває
      і кольором дивує все живе!.

      Уповні багрецем палає Місяць,
      немов у кров його занурив хтось –
      лихих часів горить кривавий ситець.
      У мареві усе переплелось!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Майстрам олімпійської оперети
      Ну, дожилися! Це вже апогей?
      Вершина рівноправ’я й паритету?
      В кутку ридають лесбіянка, гей
      від ницості подібного сюжету…

      Трансгендери підкорюють загал,
      не витримали й олімпійські ігри.
      Безумство дике нині править бал,
      в труні перевернувся Кальман Імре!.

      Це просто шок у виконанні МОК,
      кончина інтелекту! Що вже далі…
      Чоловіки відкрито б’ють жінок,
      та ще й за це отримують медалі!!!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Арії літнього лісу
      У літнім лісі – райська насолода,
      ялини стелять прохолоди тінь,
      співає птаство поміж віття глоду
      і арії летять удалечінь.

      Пташиний рій підтримують цикади,
      навколо розсівають нотний ель,
      домішують вони свої стакато
      в настояний на афенах коктейль.

      Кларнет перекликається з гобоєм
      між сосен у зелених кімоно.
      Повітря освіжає трунком хвої
      і молодить, немов старе вино!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. За п’ять хвилин
      До серпня залишилось п’ять хвилин,
      планеті повернутися навколо,
      а у степу духмяніє полин –
      горить під небом материнське поле…

      Порепане від сонця і жари,
      од вибухів ракетних і снарядів.
      Дісталися нарешті ми пори –
      усе життя минає у засаді…

      Чекаєм допомоги, літаків,
      озброєнь, бо свої ми змарнували.
      Завівши крутіїв у влади хлів,
      діждалися ворожої навали!.

      А далі що? Чому мовчить народ?
      Навіщо автозаки Україні?
      Діждали і попівських нагород –
      уже пора до раю пастві нині?

      Лишилося до жнивня п’ять хвилин,
      а чи іще побачимо ми осінь?
      Калина по прийдешньому голосить!.
      Поволі затихає часу плин –
      осталося до серпня п’ять хвилин…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Сама суть
      Любов – магічний алгоритм!
      А що лежить в його основі?
      Мо’ своєрідний біоритм?
      У чому чиста суть любові?

      Вона порозумінню шанс,
      взаємин ніжних запорука,
      сердець гарячих резонанс,
      та з насолодою – і мука…

      Безсонні ночі напроліт,
      дитячі ревнощі, зітхання,
      наповнений шаленством світ…
      У цьому, може, суть кохання?

      Любов – це аромат бузку,
      троянди, матіоли, хвої…
      Кохання – напис на піску,
      та ще й на лінії прибою!.

      Воно у кожного своє,
      шаблону тут не підібрати…
      Його немає або є,
      але воно свободі – ґрати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Селфери
      Вечірнє рандеву, ажіотаж…
      Юрба під шурхіт хвиль – аж шаленіє!
      Шукає кожен ліпший антураж,
      аби утілить заповітну мрію –
      світлину для сторінки у ФБ,
      Тік-Ток і Твітер, іншої мережі.
      Завзято гальку те з-під ніг шкребе,
      а це малює репортеру межі!.
      Кипить уява, мліють глядачі,
      зі шкіри лізуть автори сюжетів…
      І це отак – не лише уночі.
      Ну, як же тут утриматись поету?
      Гуде прибій, лунає саксофон,
      «зірки» позують краще, ніж на сцені!.
      У ауті бабусин грамофон
      і очі, необачливо зелені…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Апофеоз липня
      З одежі – шорти і рушник,
      веслую гаряче прибоєм…
      Оре пісок води сошник
      під запах хвої лісової.

      Упевнено вечірній бриз
      мережить зайчиками хвилі.
      Лунає весело каприс
      у липня неповторнім стилі!

      А зверху – чайка-віртуоз,
      крильми торкається до неба.
      Це парадиз, апофеоз!
      І, як не дивно, все – без тебе.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Новий хрестовий

      Отак у думах і живу,
      давно топчу свою дорогу.
      Нерідко навіть наяву
      до неба кличу чи до бога…
      Ні, не того, що розп’яли,
      а потім так же воскресили,
      аби загнать до кабали
      дурних людей силенну силу.
      А може навіть не дурних,
      приземлених і недалеких,
      коли біда спіткала їх
      під хижий яструбиний клекіт.
      До того бога, що Творець,
      що дав колись всьому начало,
      і зник у душах нанівець
      в ці дні всесвітньої печалі.
      Що утонув у маячні,
      трактатах юдофарисеїв…
      Ми гинемо у цій війні.
      Війні нової Іудеї!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Окулярниця

      Утілення підступності і злості
      незаперечне – кобра очкова.
      Її клієнтів доста на погості,
      але сама понині ще жива!

      Наступну жертву визирає тихо
      під каменем, а чи кущем густим…
      Одягнене у окуляри лихо
      звабливо розсіває хіті дим!

      Полює чарівниця не у гаї,
      у роті айкос і ні пари з уст.
      Але на пляжі і її чекає
      не гірший дока-чарівник – мангуст!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Малярка
      Одна на березі сиділа,
      тримала пензля у руках,
      не мала ні до кого діла,
      літала птахом у думках.
      І оживали на папері
      якісь сюжети, почуття…
      Вона усім закрила двері,
      ховаючи своє життя
      у мушлю, з часу перламутру,
      у плетиво дівочих мрій,
      у глибину морського шутру
      серед розхристаних надій.
      Та між мазками виринала
      мелодія, як долі скарб,
      і вже сюїтою лунала
      в палітрі розмаїття фарб.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Часу млин
      Поговори, щоб я тебе побачив.
      Прошепочи, аби усе почув.
      Жахливо, як душа у слові плаче!.
      Кричу, але ніяк не докричусь…

      Скажи усе, аби ми зрозуміли,
      куди талан торує нині шлях,
      і відновили хоч зернину сили,
      щоб серце танцювало як маля.

      А ти мовчиш, груднева безнадіє,
      ховаючись у долі палантин…
      Мене лише шалена дума гріє –
      все перемеле вічний часу млин.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. До сліз
      Поповнився небесний легіон,
      пішла у засвіти чергова пташка.
      Радіє хтось, а хто зітхає тяжко…
      Прости й прощай, Ірино Фаріон!

      Боротися – то сильним до снаги,
      стоїть свобода на земних титанах,
      а лави їх катастрофічно тануть
      і не дрімають люті вороги.

      Не варто побиватись, голосить
      про нелегку, але звитяжну, долю.
      Й одна була ти воїном у полі!
      Вже чутно побратимів голоси…

      Не завжди добирала чемних слів
      душа твоя, відкрита і бентежна.
      А те, що Україна незалежна –
      велика дяка і тобі, до сліз!.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Демонтаж держави (На вбивство Ірини Фаріон)
      Іще один забрали камінець
      з фундаменту держави Україна!
      Терновий уготовано вінець…
      Але чому не в траурі країна?

      Втомились виглядати і чекать?.
      Хто хліба кусень, ну а хто видовищ…
      На фронті добивають вірну рать,
      єхидно позираючи зі сховищ.

      Такий ось на сьогодні коленкор,
      але воно і у тилу не краще –
      на всіх фронтах розгнузданий терор,
      країну перетворюють на хащу!.

      І нині гинуть кращі, як завжди,
      їх не рятують ні знання, ні лати –
      ідуть манкурти вперто до мети
      і вдома нас продовжують вбивати!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Плетиво сьогодення

      Ідуть, на жаль, найкращі із людей,
      безжально розчиняючись у часі,
      не втіливши і дещиці ідей –
      звільняють чільне місце… біомасі.

      У мороці не віднайти ключі,
      зірвати ланцюги на брамі пустки.
      В нестямі хтось приречено харчить,
      а під ногами лише крові згустки…

      Життя сьогодні, що дешевий треш.
      Воно таке крихке, немовби фарфор!
      Себе до купи не завжди́ збереш,
      ховаючись за плетиво метафор…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Одноденка
      Метелик вилупився вранці,
      попереду ще цілий день.
      Розправив крила він у танці,
      у морі радісних пісень!

      Приємний бриз, червоні маки,
      рулади голосні цикад,
      а на загал: прямі ознаки –
      усе складається на лад.

      Яскраві квіти манять очі,
      пилок – смачний до забуття.
      Далеко красеню до ночі,
      попереду усе життя!

      В минулому лишився кокон,
      а насолоди – аж за край.
      Та сонце з іншого вже боку –
      пора збирати урожай…

      Уже і вечір на порозі,
      зоря багряна у воді…
      Для кого мить, у когось – розділ,
      а він отак життям пробіг!.

      І знов яйце, тоді личинка,
      а потім гусінь, кокон знов.
      Уся стезя – мала родзинка
      гірко-солодка, як любов…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Ще не кода
      Палає вечір ген на небосхилі
      і карамеллю літо віддає.
      Ганяє вітер хмари поріділі,
      багряна куля жадно з моря п’є.

      Жара не віддає своїх позицій,
      не помагає навіть пальми зонт,
      і мозок од спекотних дефініцій
      понурено повзе за горизонт…

      Рятує дещо моря прохолода,
      один із оберегів зазвичай,
      але далеко ще у літа кода
      і на частунок – вогнянистий чай!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Рожева хвиля

      Тулилася до ніг і шепотіла
      про незбагненну часу таїну
      та тимчасовість будь-якого тіла,
      безсилого здолать його стіну…

      Про таємничі і безмежні далі,
      що завжди будуть в пошуки вести,
      крутити спонукатимуть педалі,
      жадаючи рожевої мети…

      Усе те мило, у античнім стилі,
      про вигаданий гріх і оберіг…
      Морська, прозора і ласкава, хвиля –
      загадкою стелилася до ніг.

      Але того не відає стихія,
      виграючи як лезо палаша,
      яка у вишину рожева мрія,
      коли у тілі ще живе душа!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Заквітчані човни
      Уквітчані човни на якір стали,
      у кожного останній, свій причал.
      Із дерева і пластику чи сталі,
      але у них усіх одна печаль…

      І лише бриз доносить присмак солі,
      кінчились мандри, море – вдалині.
      Хоча у чарівному маків колі,
      але, на жаль, уже на мілині…

      А хочеться шугнути ще у хвилі,
      відчути знову той солоний смак.
      Та нині доля їх – квітучі штилі
      і з місця уже зрушити – ніяк!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. На межі

      Цю віршу у шухляду покладу,
      уголос так не можна говорити…
      Зібралася сволота до корита
      і хіті не дає ніяк ладу!.

      Розбіглися зіниці аж за край,
      бо навкруги усе таке смачненьке,
      стікає кров’ю Україна-ненька,
      собі ж будують горлопани рай!.

      Фотографи, брати, куми, свати…
      Та наволоч убралася у ризи,
      вчорашні горлопани – горлорізи,
      по трупах чимчикують до мети!.

      Де вихід? Що робити?! Та… скажу:
      становище якщо ми не поправим
      і не доб’ємось виконання правил –
      уже останню перетнем межу!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    58. Пік цинізму
      І знову у прицілі лікарі,
      палати лікарняні, хворі діти!.
      Гіркі спадають сльози матерів
      за тих, що не устигли порадіти
      ні сонця золотого промінцям,
      ні співу пташки десь верховітті…
      Народ чекає скорого кінця
      війни цієї в очманілім світі!.
      Летять прокльони Путіну, катам –
      усім безпосереднім виконавцям…
      А що у світі? Тихо усе там –
      в Радбезі головує… раша.
      Шквал овацій!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    59. Фальшиві цінності
      Чекає хижо камера-обскура
      в чіпких руках художника сміття.
      У об’єктиві – світова культура,
      не кращі миті юного життя…

      Від голоду дитина помирає,
      а поряд гриф – чекає на обід…
      Піймати мить у смерті колограї,
      залишити на фото часу слід!

      Важливо ракурс вірний підібрати
      і діафрагму виставить успіть –
      предсмертний подих бідного маляти
      зафіксувати у останню мить…

      А де думки про братню допомогу?
      Де милосердя, крихта співчуття?
      Та славити не забуваєм бога,
      а на світлині – суть цього життя!.

      У кадрі біль, байдужість і жадоба,
      цинізм, позерство нице і брехня,
      а від людини тут – лише подоба,
      фальшивих цінностей порожня маячня!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Зажди
      Махаю, сіпаю руками,
      затим ногами в унісон –
      повторюю фізичні гами,
      ранковий проганяю сон.
      А унизу прозоре море
      і хвиля котиться до ніг.
      Як вічні істини говорить –
      життя коротке, ніби сніг,
      що упаде на полонину
      ласкавим ранком навесні
      і вже розтане за годину.
      Говорить це вона мені…
      А я цього хіба не знаю?.
      Було відомо те завжди!
      Але зажди – до небокраю
      ще не лягли мої сліди!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Висока нота
      Висока нота звилася до хмар
      і аж на верхній лінії повисла.
      Летіти вище їй немає смислу –
      вона і так усіх сестер «затисла».
      Для неї конкурент – лише Ікар!

      А унизу і подруги, й колеги,
      вершки музичні, море інших нот
      із опер, ораторій і елегій,
      але малій не треба обереги
      і не лякає нотний ешафот!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Сила духу
      Усе життя – це сила різних митей:
      спокійних і веселих чи сумних…
      Плодів солодких, спілих, соковитих
      і поцілунків щирих та п’янких!

      Трапляються не рідко туги миті,
      часини болю, суму і утрат.
      Вони у долю кожного ушиті,
      змінити неможливо той формат…

      Але не варто опускати крила,
      калейдоскоп часу́ не зупини́ть.
      Поможе духу сила силі тіла
      не животіти – жити кожну мить!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Роздуми грибника
      Я говорю не завжди те, що думаю,
      і думаю не те, що говорю –
      бо не дарма колись назвали Думою,
      благословивши на життєву прю.

      Але частенько все ж сказати хочеться
      відкрито, неприємно, без прикрас,
      усім лакузам і відвертим збоченцям –
      минеться неподобства цього час!

      Не сам, звичайно, доведеться думати,
      оте зело пришвидшити аби.
      Невже ніколи у житті не думав ти –
      сами у роті не ростуть гриби?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Ранок над Іраклі
      Цикади влаштували бенефіс
      під гомінливу музику прибою.
      Лунає у Іраклії каприс
      на фоні саг зеленого розвою!.

      Заслухались реліктові ліси,
      у них дрімає ще дідівська сила.
      Оаза невимовної краси
      до цього часу дивом уціліла…

      Пливуть хорали ті удалечінь,
      зорі назустріч, прямо над водою.
      Крокує новий день у неба синь
      упевнено, ранковою ходою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Усе в тобі
      Весна має очі твої:
      прозорі смарагди зелені,
      зело неосяжних гаїв
      і листя-мереживо кленів!

      У літа постава твоя
      і дині – як перса звабливі.
      Твій голос – то спів солов’я,
      що пісню заводить грайливу.

      І осінь – то вилита ти,
      принади ліани-рамена,
      а посмішка – цілі світи,
      палітра кохання шалена!

      Лише не пасує зима,
      її крижана прохолода.
      А може тому ти сама,
      що надто жаска її врода?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Хулігани*
      Не галасуйте, то не хуліган.
      Він не пристане десь на полустанку.
      Малахів пам‘ятаєте курган?
      З гранатою такі ішли на танки.

      Такі дороги клали і мости,
      канали рили, шахти і траншеї.
      Через багно уперто до мети
      ішли вони із чистою душею!

      Що за манера – миттю за наган?
      Петля, отрута – все це по-московські!
      З життя пішов Єсенін-хуліган,
      пішов по-хуліганські Маяковський…

      Аби на глум не йшли ми за гроші́,
      не животіли так по-ідіотські –
      життя залишив хуліган Шукшин,
      злетів у небо хуліган Висоцький…

      Ми живемо, але вони – не в грі,
      собі узявши болі наші й рани.
      Засяяли он дві нові зорі,
      а запалили їх, звичайно ж, хулігани!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Стриженята
      Я ніколи не бачив такого –
      у кімнаті літають птахи!.
      Не папуги торують дорогу,
      але суті і їм до снаги
      у вікно залетіти знадвору,
      через кухню, вітальню снують,
      а тоді – на балкон і угору
      карколомну продовжують путь!
      Натомився уже рахувати
      епопеї стрімких вояжів –
      то шліфує уміння літати
      неупинна малеча стрижів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Вітальні катрени
      Вітаю з днем народження, Василю,
      і зичу незрадливого плеча!
      Талан тобі нехай дарує сили,
      щоб не мілів життя твого бурчак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Літня сюїта
      Ми зустрілись у теплому морі,
      ні хмарини навколо, ні хвиль,
      і полинула наша love story,
      і покинув серця наші штиль…

      І у пахощах липи і хвої,
      під мотиви далеких світів,
      ти пірнала уся, з головою,
      у глибини моїх почуттів!.

      Ми купались у морі кохання,
      лише двоє у морі зірок,
      і здавалося, як уостаннє,
      ніби вічність зимова за крок…

      Невимовно потішило літо
      у мелодіях сяйва зорі,
      але то лише літня сюїта
      у палітрі життя кольорів…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Орелі часу
      Гойдає вітер грона калино́ві
      в ряснім саду майну́лого життя,
      немов оре́лі бу́лої любові,
      під музику мого серцебиття…
      І го́йдалка, як та опо́на часу,
      спадає до́лу прямо із небес.
      Несе тебе, буття́ мого́ окрасу,
      із юної мину́вшини Гермес…

      Оре́лі ча́су, бу́лого оре́лі,
      удалину́ несуть клини лелек.
      Летять по небу долі акварелі,
      мого́ життя переповня́ють глек!.
      Оре́лі ча́су – го́йдалки епо́хи,
      в’юнкі́ як вітер талану́ літа́…
      Вони не зачекають анітро́хи –
      відго́йдують буття́ нови́й етап.

      Колише ле́гіт молодості спо́мин,
      відлу́нок насолоди і заві́й –
      уя́ви невимо́вної фено́мен
      відлу́нює у пам’яті моїй…
      Ключі летять по небу журавли́ні,
      леле́чій кле́кіт лине з вишини
      і тануть у стрімкому часопли́ні
      гірко-соло́дкі долі полини́…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Сковорода чи пательня?
      А небо плаче... Сльози на долоні
      спадають діамантами хвилин.
      Душа моя у тебе у полоні,
      захована у часу палантин.

      І квилить небо думою лункою,
      і серце туга тихо укрива,
      та я сумую, мила, за тобою…
      Де небокраю чиста синява?

      Говориш, світ ловив тебе роками,
      але даремно – так і не піймав?!
      Мені здається, власними руками
      в душі моїй ти знищила анклав.

      Оазу ту, омріяної суші,
      той острівець несправджених бажань.
      Ти написала, ніби на картуші,
      свій райдер непомірних сподівань.

      Пательня підгоріла надто швидко –
      все має межі, ластівко моя…
      Кохана, мила, люба сковорідко,
      Григорій Савич – це тобі не я!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Коли оригінал не в тренді

      Лиш ідучи уперто уперед,
      ти маєш шанси подолати гору,
      але не все вже визначає тренд,
      якщо підробка краща першотвору!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. На рівні підсвідомості
      Її манили дуже… міражі,
      а ще – увага усього загалу.
      Вона була цнотлива… у душі,
      але її душа того не знала.

      Вона нужди не знала ні у чім,
      купалася у славі і розкошах.
      Шикарний ресторан – для неї дім,
      а щастя уявлялося у грошах!.

      Так пролетіло із півсотні літ
      і люстро їй ніколи не брехало…
      Поставив жирний хрест на неї світ,
      але вона цього іще не знала…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. На побачення
      До моря, на побачення, іду,
      занурюся у бірюзові хвилі,
      немов по Гетсиманському саду,
      у гребені полину посивілі…

      Загайливо униз отак, згори
      спускаюся із берега крутого.
      У променях іскряться кольори,
      а день вечірню одягає тогу…

      У чаші тоне куля вогняна
      і шлях од неї падає під ноги.
      Осоння злотом осяє вона
      і манить у омріяну дорогу.

      На обрії надія майорить
      імлою вечорового світила
      і чайка поринає у блакить,
      розкинувши широкі, білі крила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Не гірше?
      Лишити нині владу казнокраду –
      оте не гірше за оксюморон
      чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
      або убивці ще один патрон?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. З днем поезії!
      Вітаю всіх, хто пише і читає,
      хто думає, не просто сокорить.
      Усім, хто словом тішиться, бажаю –
      в житті свою вершину підкорить!

      Проникливе й просте най ваше слово
      сягне людських голів, усіх сердець
      і музика лунає веселково,
      сплітаючи катрени у вінець!

      Мелодії хай линуть водоспадом
      з буремної, та чистої, душі,
      улітку з неба барабанять градом.
      Хай будять і зворушують вірші!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Без епатажу

      У мене зараз – день за три,
      на жаль, часи такі настали…
      Не буде кращої пори,
      ніж та, що є. Скажу загалу
      відкрито, чесно, без прикрас
      (не лірика, одна епічність) –
      колись таки настане час
      і всі полинемо у вічність.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Не пусті слова
      Запроданець – то не пусті слова,
      приємно часом підлість учинити!
      Так обертом колує голова,
      що лише б не злетіти із орбіти…

      Перевертень… Які страшні слова!
      Яка тонка метафора і образ…
      Чи зрада – невід’ємна складова,
      що завше заготована на показ?

      Відступництво – покликання і хист!
      Комусь удача, втіха, насолода…
      Направду Юда – як тонкий артист,
      типовий представник усього роду!.

      Навіщо стільки вишуканих слів
      для явища нікчемного, низького?
      Аби було надалі менше сліз
      і у душі ми зберігали Бога!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Межа неможливого
      А ви б хотіли чути танго ночі,
      а чи ранково-світанковий вальс,
      або закрити з насолоди очі
      і серце в такт забилося у вас?

      А як щодо отримати утіху
      або відчути раювання смак
      і помирати жартома зі сміху?.
      Цікаво? Інтригує? Чи не так?

      А смакувати тишею бажання
      у вас уже давненько не було?
      Але не підриватись спозарання
      і сонним не летіти у село…

      А ви не проти цмулити водичку,
      прозоро-кришталеву, зі струмка,
      чи прилягти на скошену травичку?
      Косу тримать не конче у руках!.

      А як відносно ласувати медом?
      Я тут не маю на увазі бджіл…
      З коханою удвох укритись пледом
      і цілуватись до останніх сил!.

      Або іще посмакувати сексом?
      Уповні відірватися, раз п’ять!
      Ви скажете, уже немає сенсу
      так довго ці принади рахувать!.

      Із вами я не стану сперечатись,
      але собі дозволю ще рядок:
      Уже не досить в дупі колупатись?
      А усім складом марш на «передок»!

      Межа… Вона у всіх повинна бути,
      тим паче, що іде воєнний час!
      Не змушуйте народ шукати трута,
      аби лишити шанси і для вас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Треш у кубі
      Ти людина-пригода,
      та надовго тебе не стає…
      Увертюра і кода –
      неодмінне обличчя твоє.
      Лише ступиш на сцену,
      тільки соло своє заведеш –
      і лице Авіценни
      обертається махом на треш!.*



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Весняна віхола
      Прийшла весна, а снігу в пояс
      лишила щедра нам зима,
      і дівка ледве тягне голос –
      мороз її наскрізь пройма.

      Мете, хурделить, люто свище,
      ростуть замети навкруги.
      Гуляє, бавиться вітрище
      і перетрушує сніги!

      Весняне забарилось сонце,
      сховалось в білій куряві,
      і розмальовує віконця
      мороз-художник… Селяві!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Невже?
      Невже ми помилилися обоє,
      що різними дорогами пішли,
      і снитиметься лише запах хвої
      та журавлине жалібне «курли»…

      Уява малюватиме волосся,
      що хвилями спадало до плечей.
      Жалітимемо – щастя не збулося,
      серед безсонно-місячних ночей!.

      Невже ми розминулися у часі,
      направились на різні полюси,
      серця закривши на сталевий засув,
      у пошуках примарної яси?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Щавель

      Кислянець, квасок, киселик –
      іменується щавель.
      Зазвичай, росте у селах,
      біля більшості осель.

      Берег, луки облюбує,
      друзі в нього – сонце, дощ.
      Особливо з ним смакує
      навесні – зелений борщ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Першотравневе

      Червоними слізьми країна плаче,
      сумує без упину третій рік…
      І кровотеча більшає, тим паче,
      що ріки крові – не берези сік!.

      Як виявилось, цирк – то небезпека,
      загрози пік – зелене шапіто!.
      Канабісом торгують у аптеках,
      аби про «кокс» не згадував ніхто!.

      Ще бачимо, що жарти їх криваві
      були і є! І будуть, вочевидь…
      Купаючись у грошах, навіть славі,
      вони і далі сіють лише гидь!.

      Паяци, марафонці, депутати –
      усі до п’ят «заковані в броню».
      Ті тилові перевертні-солдати
      себе від куль спасають і вогню!

      Але зірки спадають на погони
      і гнуться груди їх від нагород.
      На думці – президентські перегони
      і байдуже, що думає народ!.

      Як наслідок «невтомної роботи»,
      тепер нам перемога лише снить…
      Зелений став синонімом скорботи,
      від зелені тепер уже смердить!.

      На сцені України просто диво –
      із фарсом очманілий водевіль…
      Гангрену подолати неможливо,
      у рані розколочуючи гниль!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Два в одному

      Почуй холодну, люба, вічність –
      секунди краплями кап-кап…
      Все ближче люта потойбічність,
      матерії новий етап…

      Катарсис при знятті напруги
      трансформувався у катар,
      а сублімація наруги –
      у низку привидів-почвар…

      У чому сенс життя такого,
      де сплін і туга через край?
      Лиши усе за перелогом,
      живи наповнено, кохай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Іду

      Іду... Іду один вперед по полю,
      до фінішу життєвого шляху.
      І ти одна... Одна у моїй долі,
      твій голос і донині на слуху...

      Твоє волосся, конопляно-русе,
      зелені очі з-під чарівних брів
      і усмішка, з вустами разом в русі,
      як і тоді, коли тебе зустрів...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Різні
      Ніби рибка в воді… Золота!
      Поміж хвилями граєш лускою.
      Як на мене, якась ти не та…
      Дорога, не комфортно з тобою.

      Не комфортно, хоч сядь та і плач…
      Не змінилось нічого на краще,
      а надії черговий калач
      у інакшу заводить нас… хащу.

      Заспівать не змогли в унісон
      ми своєї весільної пісні,
      бо у тебе все новий фасон…
      Бо формати і цілі в нас різні!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Смичкове

      Словами не відтворюються ноти,
      а ключ скрипковий – музи реверанс.
      Приємно спілкуватися на дотик,
      коли у тиші слово – дисонанс.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Ціна вибору
      Політики, філософи, експерти…
      Усіх несила і порахувать!.
      Куми, свати, недоумки і смерди –
      ота наразі «королівська рать»
      аналізує, пророкує, пише,
      висвітлює, доводить, викрива,
      розбурхує і каламуте тишу…
      Ярять і шаленіють нувориші –
      ідуть пропагандонівські жнива!.

      В цім хаосі втелепати попробуй,
      полову відділивши од зерна!
      Критична, як ніколи, всяка спроба –
      помилки не дарує ця війна!
      Куди податись митарю-народу,
      коли відповідальність – аж за край?!
      За збіглим молоком студити воду
      і ризиком утратити свободу –
      лякає і оракул, і шахрай?!.

      Астрологи, тарологи, мольфари
      розповідають за кінець війни
      і подають її, як божу кару
      чи віроломні чари Сатани…
      Але чому ж усі, святі і грішні,
      не думали тоді про цю війну?
      А де, на бога, був отой Всевишній,
      і претендент, майбутній чи колишній,
      коли на трон садили Сатану?!.

      Одначе нині маємо, що маєм,
      і переважна більшість – у баґні…
      Не наведем ладу у ріднокраї,
      утратимо лани свої безкраї,
      держава доконає у війні!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Не ковбой
      Ти маскування королева,
      твої сарсами – маска, блеф!
      Вершина мрії – місто Лева,
      укутане в ілюзій шлейф…

      Ти своєрідна Мата Харі,
      ти жінка-мрія, жінка-вамп!
      Гориш у сласності пожарі,
      у світлі сотень, тисяч рамп!

      Не граю на фортепіяно,
      не до душі мені гобой…
      Я не герой твого роману
      і, взагалі, я не ковбой!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Лісові маневри
      Безумна бандерложиха сховала
      своє питання про воєнний план?
      Розправившись з Акелою зухвало,
      немов Табакі скавучить Шерхан!.

      Руді собаки ліс заполонили,
      у розпачі Балу, Багіра, Ка…
      Вовкам уже не вистачає сили?
      Вони вітають «лисого», «сирка»…

      А мачо Мауглі куди подівся,
      не гріє казка про єдину кров?
      Своїх щурів чужі міняють «криси»…
      У лісі знов не вистачає дров?.

      Виною всьому, ясно, Капітолій,
      прокляті янкі тупо тягнуть час…
      Ми заблукали знов у трьох тополях,
      шакалів манить золотий запас!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Безнадійнним мрійникам
      Планує, може, згодна передати!.
      Але, коли б, комусь, якщо, якби…
      Оці і схожі циніко-цитати
      маячать, як після дощу гриби!.

      Нам літаки дали у тому році?
      Мільйон снарядів загубився де?
      Обіцянки одні на кожнім кроці!
      Стурбованість упевнено росте!

      А тут іще колишні корчать «рожі»,
      усе «вперед», все далі від мети…
      Ніколи нам ніхто не допоможе,
      як ми собі не зможем помогти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Принципова позиція
      З дитинства хочу мати купу грошей,
      готова варіанти розглядати.
      Я зголосюся на найтяжчу ношу,
      але роботу – не пропонувати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Про фiзику i юриспруденцiю
      Чи знаєш другий ти закон Ньютона? –
      питав Ілько товариша Антона.
      Сміявся той – Який же ти артист,
      я фізик, розумієш, не юрист!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Не спіши
      Пий життя маленькими ковтками,
      кожну мить смакуй, немов вино.
      Не жалкуй за булими роками
      і тримай упевнено стерно!

      Насолоджуйся усім, що маєш,
      упивайся краплею роси.
      Не лети за часом і не згаєш
      ні секунди марева яси…

      Будь собою, будь завжди собою,
      не женись за щастя тиражем,
      поринай у нині з головою,
      не спіши за завтра міражем!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Як приємно!
      Як приємно проснутись собою
      і душею уже не кривить,
      упірнути у день з головою,
      смакувати комфорт кожну мить!.

      Як приємно умовності кинуть,
      не тримати нудний етикет,
      розпрямити заморену спину
      і ступити на крок уперед!.

      Як приємно собі не брехати,
      маску зняти, усмішку одіть
      і розкуто життям мандрувати,
      ніби казка ця лише на мить!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Крокодилячі сльози
      У роковини нападу на хлів
      ватаг зібрав юрбу овець до купи.
      Він не цурався вишуканих слів
      і сльози лив прямісінько на трупи…

      То надривався, навіть завивав,
      апелював лукаво до отари,
      ховаючи шмат сала у рукав,
      поцуплений із «рідної» кошари…

      Подекуди скавчав і голосив,
      щоразу озираючись до гаю,
      де все лунали вовчі голоси –
      збиралася там знову хижа зграя!.

      Над лісом тихо віяв вітерець
      і сонечко котилось вельми низько.
      Напевне завтра вже своїх овець
      він поведе туди на пасовисько…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Ще встигнемо
      Маріє! Кохана Маріє,
      у тебе між пальців полин!
      Гірчать полином твої мрії,
      що зіткані з часу перлин…

      Не світяться очі змарнілі,
      ромашки спадають з ланіт,
      та локони сиві, ні – білі,
      ще рвуться за вітром в політ...

      Маріє, втонули в затоні...
      із юністю врода і стать.
      Промчались літа, ніби коні,
      лишились невтомні уста…

      Ведуть перемови з вітрами,
      які дістають до небес.
      І чується голос з-за брами –
      Василю, кохаю тебе!.

      Маріє! Голубко Маріє,
      нам рано іти на перон.
      Згадаймо літа молодії,
      успіємо ще у вагон!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Жага наживи
      Жага наживи – гірше за ганьбу,
      яку уже і кров’ю не відмити!
      Добра і зла одвічну боротьбу
      нащадкам доведеться ще узріти…

      Вона згубила не одне життя,
      ламала мрії, імена і долі,
      стирала найпалкіші почуття,
      калічила і завдавала болю…

      Жага наживи – то жадоби друг,
      товаришка зажерлива мамони.
      Та пандемія нищить все навкруг
      і будоражить хтивості гормони…

      Ця моровиця – пошесті сестра,
      супутниця моральної облуди
      і небуття липкий, суцільний страх…
      Вона веде завжди лише в нікуди!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Союзники?
      Тепер іспанський сором – то ніщо
      у порівнянні з польською пихо́ю!
      Ракету збить московську? А за що́?
      Лише за те, що та над головою?

      Не цілила ж у польський дитсадок
      чи магазин, не те що у есмінця!
      Вона зробила не туди вито́к,
      летівши убивати українців…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Сумні часи
      Часи такі – ведуть сліпців безумці,
      а шлях лежить крізь лихо і пітьму.
      Іде війна, одне лише на думці –
      Чекає що юрбу глухоніму?

      Сумні часи негадано настали,
      ми розучились думати самі
      і віддали майбутнє на поталу…
      Невже воно розтане у пітьмі?.

      Але іще не вмерла Україна,
      з води черпає сили і роси…
      Дітей спасати треба і країну,
      аби здолати ці сумні часи!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Моя подяка
      Подякувати хочу… «дякунам».
      О, як ви, «любі друзі» вже задрали...
      Zеухилянт генштаб розніс у «хлам»!
      А що ж мовчать самі ті генерали?

      У них сталева воля, мізки є,
      і досвіду атож не позичати.
      Ні пари з вуст, а ви все за своє!
      І так п’ять років – лиш би посичати…

      Поляки десь розсипали зерно,
      своїх бариг там також вистачає,
      і знову – ґвалт, бо їм не все одно!
      Мовчить лише зерна того хазяїн!.

      А зрушень – нуль, а толку – ні на грам!
      Упевнено країна суне в прірву…
      Фейсбучні патріоти, стид і страм,
      уста закрив, а чи язик хто б вирвав!.

      І доки ще кивати на народ,
      на ті відсотки, що до урн дістались?
      Чому козла пустили у город,
      ви зрозуміти якось намагались?

      І основне – учора не вернуть,
      а жити треба зараз і сьогодні,
      до конструктиву варто повернуть.
      Очуняйте, ми – на краю безодні!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Поезія
      Одні пишаються віршами,
      дипломи іншим гріють душу,
      у третіх – гроші у пошані…
      Моя ж вершина Гіндукушу,

      що та віршована стихія,
      зрідні стрілі в своєму леті –
      всього життя завітна мрія,
      спресована в однім куплеті!

      Думками образи снуються,
      немовби опанча із плюшу…
      Рядки поезією звуться,
      які торкають людям душу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Всі ріки течуть…
      Річки течуть із джерела до моря,
      як і життя – з початку до кінця.
      Це очевидно, мов у небі зорі,
      але бракує красного слівця…

      Метафори, гіперболи, пейзажі,
      епітети і врешті – піїтет…
      Та нині в нас криваві антуражі,
      проснись урешті, якщо ти поет!

      Реалії не варто утрачати,
      маститі ви уже чи молоді,
      і зорі в небі, що стоять на чатах,
      не плутати з відбитками в воді!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Надвечір’я
      Небо квилить клином журавлиним,
      хмарами укрившись де-не-де,
      молода приваблива феміна
      берегом замріяно іде…

      Легіт ніжно пестить її коси,
      хвиля легко котиться до ніг,
      та весну уже змінила осінь,
      ледве літо гулькнуло за ріг…

      Стелиться по тихій гладі моря
      невагомий вересневий бриз,
      супроводом чарівній «love story»
      лине оксамитовий каприс.

      Надвечір’я магії картину
      сповнює руладами цикад,
      ночі кароокої куртину
      осипає зорями Плеяд.*



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Роздуми у «прощену» неділю
      Чи можна, люди, все оте простити,
      що чинять нелюди на зболеній землі?!.
      Як гинуть мирні жителі і діти
      у хижих скрутлях «братньої» петлі…

      Хто має право підло забирати
      життя других, якого не давав?
      Зробити це не вправі навіть мати,
      не той, хто душу бісові продав!

      Усі ми рівні, бідний чи заможний,
      і Бог один – не забувай того.
      Прощення право мусить мати кожний,
      але це – не обов’язок його!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Зворотний відлік
      Налетіли чорні круки
      і неначе зупинився часу плин…
      Опустила неня руки,
      як життя віддав її єдиний син…

      У лиху стояв годину
      за добро і долю змучених людей.
      Він поліг за Україну,
      за лани її, за ріки, за дітей!.

      Підростають соколята
      і міцніють їхні крила з року в рік.
      Скоро син замінить тата,
      увімкне катам усім зворотній лік.

      Прокидається вже слава,
      наша воля, наша сила віді сну.
      Подолає цю криваву
      наш народ і наша армія війну.

      І воскресне* Україна,
      переможе врешті хижих ворогів.
      Не забуде вся родина,
      перемогу хто у дім її привів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. До волі!
      В моїм серці диявол панує,
      бо для бога там місця нема,
      а душа по одному сумує,
      що кохання – суцільна тюрма!

      Буцегарня, де холод і туга,
      дотлівають згорілі мости,
      де кохана лишається другом,
      а у вухах лунає – Прости…

      Я ламаю не ребра, а ґрати,
      хай зорить із небес Ганімед,*
      не зважаю на болі утрати
      і уперто іду уперед!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Співвідношення протилежностей
      Коли цей світ уже настільки грішний,
      любов – ніщо у порівнянні з грішми,
      бо у часи зимової пороші
      сильніше за кохання гріють гроші…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. кРимський папа
      Підняти прапор закликає
      нас папа кРимський! Дивина…
      Віддати четверть ріднокраю –
      він пропонує нині нам?!

      За стіл переговорів сісти,
      поразку визнати свою –
      таке ось папа місить тісто
      у ватиканському кРаю…

      Убивці пособляє ділом,
      із Риму мокші лине дзвін…
      Жовто-блакитний стяг на білий
      змінити не примусить він!

      Лихі лукавого потуги,
      але питання в епілог –
      Якщо такі у бога слуги,
      то хто ж тоді, скажіть, їх бог?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Останній бій
      Вони відступали, бо сили нерівні,
      і чулися ворога вигуки гнівні –
      Здавайтеся укри, з кільця вам не вийти,
      а то у полоні примусимо вити!

      Оточують гади, не варто мудрити.
      Кому доведеться відхід їх прикрити?
      Лишитися тут, по цю сторону дроту,
      аби врятувати хоч залишки роти…

      І він не вагався та довго не думав,
      на юнім обличчі ні страху, ні суму,
      завітну здійснить не судилося мрію –
      Спасайтеся, хлопці! Біжіть – я прикрию!.

      Не варто самому, тут люди зі стажем,
      бо що ми тоді твоїй матінці скажем?
      І він усміхнувся – Не хлібом єдиним,
      я син інтернату, а мама – Вкраїна…

      Таки залишився і довго тримався,
      набої скінчились – ножем захищався!
      Та сили нерівні, дві кулі у тілі
      і снайпер тримає уже у прицілі…

      Застигла матуся чиясь на порозі,
      схилилися віти над ним при дорозі,
      і небо дощем пролилося над сином –
      то плакала ненька його, Україна!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Коли варто поспішати
      Не укради, не лицемір
      і не жадай чужого.
      Усіх грошей не загребти –
      то істина стара.
      Бо прийде час і все, що ти
      залишиш у дорогу –
      землиці шмат, один на два,
      а може півтора…

      Там буде пам’ятник чи хрест,
      а поряд навіть квіти.
      Ніщо не стане турбувать
      безцінний спокій твій
      і байдуже, що нагорі –
      зима, весна чи літо…
      Тому спіши робить добро,
      поки іще живий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Єдина
      На плечах твоїх відбиток долі,
      на обличчі – усмішки сліди,
      а хода – легка, як пух тополі,
      що упав до ніг із висоти…

      У косиці вплетені світанки,
      погляд діамантами зорить.
      А коли уже ідеш до танку –
      взору не відірвеш ні на мить!

      За природою ж – міцна корінням,
      берегиня затишку, життя.
      Ти найвище всесвіту творіння,
      що веде народи в майбуття!

      Святість і гріхи уперемішку
      міцно у тобі переплелись.
      Ти комусь уже не нова книжка,
      а когось іще несеш увись!

      Бо неперевершена коханка,
      із твоїх не вирватися рук –
      насолоду цмулиш до останку
      під шалений серця перестук.

      Та немовби пташка – прагнеш волі,
      не тримає й клітка золота.
      До снаги тобі яскраві ролі,
      не лякає жодна висота!

      Під ногами головні герої,
      в почуттях практична і жорстка –
      слабкість обертаєш ти на зброю
      і тремтить душа у дивака.

      Часом ти сльозою студиш горе,
      коли серце крають лемеші,
      і готова висушити море –
      іскра лиш зажевріє в душі.

      Ніби непідкорена вершина,
      келих найп’янкішого вина…
      Ти така у всесвіті єдина
      і для мене ти – лише одна!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Згадаймо Кобзаря
      Десять років пролетіло вже, по сотні другій:
      увійшла війна у силу, силиться наруга…
      Таки справдилися, батьку, ворожі погрози,
      не рятують Україну твої гіркі сльози…

      Дожилися ми, Кобзарю, до самого краю –
      знову власні яничари Неньку розпинають…
      Вибирали, обирали – та перемудрили
      і немудрі всіх премудрих скопом одурили…

      Захопили юди владу, одяглись панами,
      привели війну у хату, заправляють нами.
      Пожинаємо ми лихо, що сіялось рясно –
      од байдужости і ліні усім тепер жасно…

      Зажурились над водою Славутині кручі,
      за синами Батьківщини вже реве ревучій,
      бо недовго наша воля у Дніпрі вмивалась,
      не пішла на краще доля, як тобі бажалось…

      «А тим часом перевертні» підросли, окріпли
      і загнали аж під лаву поспільство осліпле,
      розтягнули по кишенях народні багатства
      і голоту научають розуму та братству…

      Твої степи «запродані жидові»… У поті
      лишилося працювати зранку на роботі,
      гнути спину до вечора за гріш-копійчину,
      віддавати урожаю більшу половину…

      Розтинають небо дрони, хижо вітер свище,
      як гриби ростуть у полі нашім кладовища.
      Котрий рік бомбить агресор, стогне вся країна,
      гинуть діти, сльози з кров’ю ллються на руїнах…

      На «нулі» стріляти нічим і харчів немає –
      на складах гуманітарку миші ж доїдають…
      Не стає не те що танків – бронетранспортерів,
      та лихі винять у всьому світ, не мародерів…

      А навіщо виробляти нині власну зброю,
      як дешевше відспівати тисячі героїв.
      Не тому воно змінило усіх командирів?
      Залишилося просити у убивці миру?.

      І віддати рідну землю під ворожий чобіт,
      бо один тепер у зелі залишився клопіт –
      дуже боязно паяцу, що «величність» меркне
      і домовленість оманська злине на поверхню…

      В мегафони марафони добивають вуха!
      Я не знаю, хто ще досі ті «помиї» слуха…
      Втікачі зі сходу мужньо туляться у хижах,
      а у них – нова бруківка, «автозаки» свіжі!.

      Не тому сидять у тюрмах наші патріоти?
      У тяжкі часи військові їм нема роботи?!.
      Чи для них вони не люди, а овець отара,
      і зразок для українця – з Єрмаком Татаров?!.

      А оті – такі підступні, прислужити раді,
      бо на пагорбах печерських картопельку садять,
      та і те усе минеться, є усьому міра –
      десь очікує потвору то́чена сокира.

      Не віками ж панувати ненаситним юдам,
      упаде з очей незрячих бісова полуда
      і пробудиться козацтво від Сяну до Дону,
      попрохає усю нечисть на вихід із дому!

      Доборолась Україна до самого краю,
      але іншої Вітчизни не було й немає…
      Тож згадайте і вставайте – кайдани порвіте
      та вражою злою кров’ю волю окропіте!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. У високоссі
      У перший день весни ходив у гори,
      мене вітали квіти і птахи.
      Забулися на трохи болі, горе
      і серце менше краяли гріхи…

      Чужі, свої, непрощені, забуті,
      даровані чуттєвими людьми,
      замолені ночами у покуті
      у буревіях лютої зими…

      У капищі під дубом, на вершині,
      дзвіночки, вервиці, ікони, намиста
      виразливо нагадують людині
      про ідола міфічного, Христа…

      Але у чому суть людської віри?
      Яка різниця – Будда чи Аллах?
      Усім відомо, два і два – чотири,
      і Бог – добро, а інше – лише прах!

      Добро і зло – звичайно антиподи
      і сумніву у цьому – ні на мить.
      А що «брати» несуть нам за свободу?
      Від чого хочуть нас вони звільнить?

      Од благодаті Бога – жити вільно,
      дітей учити мовою дідів,
      майбутнє їх вирішувати спільно?!.
      Загнати мрію у імперський хлів –

      у цьому їхня істина і віра,
      що завжди кров’ю нашою текла?
      Всього народу треба їм офіра,
      а братнє їх добро – ще гірше зла!.

      У інші удивлявся я вершини,
      старався зазирнути за віки,
      угледіти прийдешнє України,
      а під ногами линули хмарки…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Володимиру Івасюку
      З дитинства ти хворів невиліковно
      любов’ю до Вітчизни і людей,
      бо ріднокрай збагачував духовно,
      давав наснагу, тисячі ідей…

      В душі завжди мелодії звучали
      і зрештою піснями проросли.
      Улюбленцю широкого загалу
      зі славою ненависть принесли.

      А «Водограй» і та «Червона рута» –
      убивча зброя. Для «країни рад»
      оті пісні були – грізніше трута,
      як у жару із піднебесся град!

      У них лунала українська мова,
      співали нею наші солов’ї,
      і слово те яскраве, кольорове
      несло жахи для «братньої сім’ї»!

      Не вберегли тоді свою надію,
      сумує досі Брюховецький ліс,
      але усе ж твою здійснили мрію,
      хоча… на трон проліз «червоний лис».

      Щось будували непомірно кволо,
      на лаврах почивали без кінця,
      боялись дисидента Чорновола
      й діждалися тернового вінця…

      І нині Івасюк – це вельми круто!
      Онуки вже шикуються у бій…
      Їх «Водограй» веде, «Червона рута»,
      щоб захистити край батьків і свій!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Війна з дитинством
      Вони лише збирались жити,
      радіти сонцю і весні,
      натхненно вчитись і творити,
      співати мамині пісні…

      Та не судилось, відлетіли,
      рве невимовно серце біль –
      взяли ворожі збройні сили
      будинок житловий за ціль!

      Оце уся вам честь і слава
      донині, як у старину…
      Навіщо світу та держава,
      що і з дітьми веде війну?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Таїна віршопису
      Одними «пише Бог», «у сні приходить» іншим,
      та заповіді нам кладе у їх уста,
      а мій же монолог – не заповіти, вірші…
      Там натяку нема на авторство Христа!

      І пафосу катма, все більше із натури,
      про горе і війну, підступність і цинізм.
      Відверто, задарма, без тіні кон’юнктури,
      та хиба є одна – відсутній популізм.

      Навіщо все оте? Кому воно потрібно?
      Читатиме і хто ті стогони душі?.
      Не думаю про те, як серце б’ється дрібно
      й багряними слізьми стікає у вірші…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Еквівалент чого?
      Ми звикли цінувати гроші
      і марно витрачати час.
      Вони усіх кладуть на ноші,
      вбиваючи людей у нас…

      Жагу розбурхують, жадобу
      і нищать добрі почуття.
      Вони породжують хворобу,
      яка висотує життя…

      Їх їсти, випити не можна,
      вони – то витвір сатани.
      Чому та вигадка тотожна?
      Еквівалент чого вони?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    120. Така доля?
      У орків нині справжній карнавал.
      Вони святкують майже перемогу.
      Який же привід там давати бал?
      Тепер сам головком – їм у підмогу!

      Віднині наші всі захисники
      Ваалом віддаються на поталу…
      Шашличнику потрібні м’ясники!
      А ви від скомороха що чекали?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. «Дурень думкою багатіє»*
      Ми зробимо усе після війни…
      Після війни ми наведемо ладу!.
      Ось переможемо онуків Сатани
      і обере́мо українську владу!

      І це лунає із усіх боків.
      Отак говорять і учені люди!
      Не забуваймо досвіду віків –
      юрба завжди шанує словоблудів…

      Країну добиває популізм,
      іде війна – безжальна і кривава.
      Нас поглинає тоталітаризм
      і буде інша то уже держава…

      Укотре, як ніколи – хто кого!
      І знову уповаємо на Бога…
      Не відаємо лише одного –
      коли й чиєю буде перемога!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Роковини
      Збиткуванням над ґлуздом утрачено лік
      тих, що ґлузду ніколи не мали.
      Добігає війни кров’ю змочений рік,
      ніби вік, що пішов на поталу…

      На поталу зеленій, масній сарані,
      що не знає ні честі, ні міри.
      Другий рік у війні ми хороним синів,
      і чекаємо правди сокири…

      Скільки ще ми у змозі наругу терпіть,
      над загиблими гірко ридати?
      Попереду і далі позерство і хіть,
      і занепад батьківської хати…

      Доки можна терпіти відверту брехню,
      маячню чужорідної фальші?
      Не змінити із кухарем «рашенменю» –
      утонути у новім реванші!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Вершина щастя
      Радію я новому дню,
      що нині починає ранок,
      і сонця теплому вогню,
      що ніжно золотить серпанок.

      Радію посмішці твоїй,
      що промінцем зоріє з фото,
      букету із казкових мрій,
      що поглинає всі турботи.

      У сні радію й наяву
      калині, осені причастю…
      Тобі радію й цим живу,
      а то уже – вершина щастя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. То не пісок
      Ми із Олексою рибалити пішли,
      зібралися за п’ять останніх років,
      але і кілометра не пройшли,
      як занеміг друзяка. О, морока!

      То раптом закололо у спині,
      то серце аритмія калатає…
      Та видається все-таки мені –
      рибалити бажання пропадає…

      З канапи ледве чути голосок –
      розслабитися треба… В інтернеті?
      А то – із нирок гоне вже пісок!.
      Ох, не люблю зманіжених поетів!

      Та іржавіти я йому не дам,
      бо рух – усе, то життєдайна сила!
      А на додачу волю дам словам –
      немає ще у нас на шиї мила!

      У прохолоду пройдемо лісок,
      без метушні піднімемось угору.
      То сиплеться з нас, друже, не пісок,
      а незгорілий в молодості порох!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Двохсотий у квадратi
      Нарешті і «двохсотий» ваш підгріб.
      Пакет йому – немов елітний гріб!
      Але не всім забродам повезло –
      багато бур’янами поросло…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Невже це у воюючій країні?
      Невже це у воюючій країні?
      Коли хоронять кращих із синів,
      вони паплюжать образ України,
      презирство сіють, ненависть і гнів.

      Сміятися над символом держави,
      опаленим пожежею війни…
      Свою жадобу в ці часи криваві
      угамувати силяться вони!

      І реперша, «центро́ва»* Аль-Каїда,
      смердючу оголила, врешті, суть.
      Але у царство древнього Аїда
      також лежить її лукава путь.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Запізніла зустріч
      Не переношу бою кришталю,
      те брязкотіння дико серце крає…
      Я не співаю, просто розмовляю,
      про те, що чую, бачу і люблю!

      Як дихав поряд з вами, бачив вас,
      тепер мені надовго є чим жити.
      Ті очі, що волошки в спілім житі,
      не скоро зітре невблаганний час.

      Прошу лише пробачити мені,
      що сподівання ваше не збулося.
      Яка потреба в сивому волоссі
      і погляді сумному у вікні…

      Запізно ми зустрілися, на жаль.
      Одрокотали вже весняні грози,
      укрили скроні сріблом не морози
      і грає чардаш не для нас скрипаль…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. А піст не ліпше?
      Як прикрощів зустріли ви немало
      і нині з цим, на жаль, не краще стало,
      не ліпше піст, як що попало їсти,
      і жити одному, не з ким попало?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Рандеву з тишею
      На каву тишу запрошу,
      давно смакую каву з тишею.
      На гущі я не ворожу,
      тебе не уявляю іншою…

      Легка, повітряна, як сон –
      така у думах і лишилася.
      А у очах атракціон,
      де наше щастя загубилося…

      До танцю тишу запрошу,
      вона кохана і порадниця.
      Це рандеву без куражу,
      щодня у мене чорна п’ятниця…

      Я лише вигадав тебе
      із усіма твоїми цнотами…
      Це розумію я тепер,
      коли смакую тиші нотами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Пік дипломатії

      Слова летіли, як лопати,
      копали душу нанівець.
      Він говорив не кострубато –
      то дипломатії «вінець»!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Нотна абетка
      До-ре-мі-фа-соль-ля-сі –
      ми зібралися усі
      у веселу гаму.
      Упіймаємо таксі
      і поїдемо по сіль
      до універсаму.

      Обізвалась нота до –
      сядемо в один рядок,
      місця вистачає.
      Треба їхать до Бордо,
      там навчають айкідо
      і частують чаєм.

      Так, у Франції лафа! –
      підіграла нота фа,
      як на фальконеті.
      Під мелодії фанфар
      оспіває нас мольфар
      у своїм сонеті.

      Усміхнулась нота ля –
      Бачиш в небі журавля?
      То учись літати!
      На майданчику маля –
      Ля-ля-ля і ля-ля-ля! –
      грається із татом.

      Заявила нота соль –
      Я така собі бусоль
      верхньої октави.
      Не страшить мене бемоль,
      в мене є своя консоль
      для підтримки слави!

      Мі зіграла на сурмі,
      послизнулась на хурмі –
      збилася з регістру
      і під дією штормів,
      опинившись на кормі,
      оголила вістря…

      Морозець уже бере,
      дрижаки хапає ре,
      ковза нотним станом…
      Тож шикуємо каре,
      зміним крапки на тире,
      а дієз – до бану!

      Сі-ля-соль-фа-мі-ре-до –
      підсумуємо рядок,
      кличе ключ скрипковий.
      Не доїдем до Бордо,
      докучає айкідо –
      краще до Айови!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Симфонія ДРОН мажор
      Уже у нього титул – «мрійник світу»,
      а не паяц із ликом сатани.
      У морі горя потонула свита,
      спустити залишилося штани!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Синові
      Я селянин. Земля – мені опора,
      моя ікона божа і фетиш!
      Звернути ради неї ладен гори,
      а хліба шмат у свято – ніби книш.

      Я із людей, що тяжко працювали,
      іще з дитинства знали поту смак,
      і у часи ворожої навали
      в душі у них прокинувся козак.

      То нелегка, та гідна, сину, доля
      тобі дісталась – землю боронить.
      У ній свобода і Вітчизни воля!
      Не сумнівайся в цьому ні на мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Новорічне побажання
      Я дякую за братню допомогу.
      Тримаймо стрій од фронту до сім’ї.
      Хай рік новий дарує перемогу
      і сили нам, аби здобуть її!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Без епатажу
      Черго́вий рік іде у небуття,
      остання залишається сторінка.
      Усе вперед, на те воно життя,
      пустішає майбутнього торбинка…

      Одні готують новорічний стіл
      і не ліняться бідкатись на втому.
      Життями інші заслонили тил,
      лишившись на віки у році цьому…

      Без феєрверків і гучних тості́в
      я питиму за наших оборонців,
      що від окопів і до блок-постів…
      Здоров’я і удачі, любі хлопці!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Еволюція
      Вдалась величному вечірка,
      але хвилює епілог:
      тепер уже він не ганчірка
      чи ще усе-таки не лох?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Диплокат
      Перебували довго у екстазі:
      який політик, дійсно дипломат!
      А нині з‘ясували, пані «Штазі» –
      сексотка і огидний, підлий кат…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Запорука миру
      Зібрались люди і уся родина,
      а над труною лине „Заповіт“…
      У домовині молодий хлопчина –
      і він уже покинув грішний світ!.

      У ірій відлітають соколята
      з дорослими орлами, в небеса.
      Лиха війна… Та ненажера клята
      їх поглинає. Чути словеса, –

      Зате в тилу у нас усе в порядку!
      Нам пропонують вкотре нову путь…
      Ростуть квартплата, ціни та податки,
      і пики у чиновників ростуть.

      Вже незабаром знову обирати,
      до урн посунуть старці й пацани,
      а серед них – такі, прості солдати!
      Немовби на заклання барани…

      Невже не зрозуміло нам блаженним –
      не буде краю доти цій війні,
      поки собак не виловим скажених,
      поки катів нестимем на спині!

      Аби безвихідь люту подолати
      і одоліти той бездонний вир –
      потрібно разом із колін вставати,
      лиш перемога забезпечить мир!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Роздуми про очевидне

      Без душі усе те, що з галасом,
      бо кохання – то серцем, не фалосом.
      Не молотять словами – подумки
      ставлять крапки, не знаки оклику!
      То пусте – забавляти цяцянками
      і кормити лише обіцянками.
      Красуватися смішно гамором,
      тільки дії вінчають наміри.

      Не найкраще оте, що дорого.
      А дешевше – уже не ціниться?.
      Ліпше битися з хижим ворогом,
      аніж дружба, що ядом піниться.
      Не просте воно, дружби плетиво,
      хай один лиш друг, але відданий,
      до мети разо́м наполегливо –
      не котитися полем вітряним.

      І лукавство зрідні нещирості,
      лицемірство не краще заздрощів,
      бо обоє ведуть до підлості,
      а як сльози то – радше з радощів!
      Усе справжнє не любить величі,
      щастя завше в тиші купається.
      Почуття те відоме люблячим,
      лише їм воно усміхається!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Як рак свисне
      Коли поїли, дуже не спішіть
      посуду, любі, кидати до мийки,
      аби нікого тим не насмішить,
      бо втрапите, гляди, до коломийки!

      Усе залиште прямо на столі,
      не варто теж і крихти підмітати
      чи жирні плями на кухоннім склі
      халата рукавами витирати!

      Нехай стоять тарелі і миски,
      хоча б години три після обіду.
      Це ж не якісь пахнючі там носки,
      що баба силоміць зідрала з діда.

      А далі – все у мийку, днів на два,
      руками в жоднім разі не чіпати!
      Хай відпочинуть руки й голова,
      усім відомо – там ума палата.

      Нехай полеже пару днів отак,
      а що засохло, те усе ж одкисне.
      Та це не все, бо головне тут – рак,
      який колись, а неодмінно свисне!.

      Героя байки міг назвати б я,
      але промовчу все ж його ім’я…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Вітаю, синку!
      Чотири десятки – це вік чоловіка!
      Дай боже здоров’я і доброго віку!
      Уже не юнак, але ще і не дід,
      у серці тепло залишає хай слід!

      Свідомими будуть нехай твої дії,
      збуваються найпотаємніші мрії,
      дружина кохає і віддано жде,
      здоровою донечка-квітка росте!

      Щоб завжди стелилася рівно дорога,
      чекала на тебе лише перемога
      і доля не зводила раптом не з тими,
      а поряд надійні були побратими!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Детермінації
      Узимку дощ кінчається морозом,
      весняне сонце завше не пече
      і не завжди потужні літні грози
      осіннім проливаються дощем…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Ялинка на нулі
      Я свою облаштую ялинку
      у окопі, з колючого дроту,
      на розмоклому нині суглинку,
      де лягло уже майже пів роти…

      На гірлянди повішу колючі
      не лимони – реальні гранати,
      може в свято, хоч раз після Бучі,
      пощастить дві годинки поспати…

      Феєрверків у нас вистачає,
      конфетті – од ворожих снарядів.
      А погрітися краще би чаєм
      і борщеві гарячому раді.

      Не чіплятиму я мандаринів
      невелика в цукерках потреба –
      медальйони моїх побратимів
      сяють зорями сумно із неба…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Експерт
      У мене є один дружок,
      що любить мед із цукром.
      Його я кличу «ворожок»,
      а він мене – «злим укром».

      Ми ніби небо і земля,
      немов вода і камінь.
      Він – жирне «золоте теля»,
      я ж тішуся байками…

      Але у чому дружби суть,
      вона доволі різна…
      Один розцінює косу,
      немов би зброю грізну.

      Коса у ближньому бою –
      гроза всіх операцій!
      Та гну я лінію свою –
      знаряддя це для праці!

      Оце у нас така байда́
      на тлі свободи слова,
      бо він за фахом тамада,
      а я – лише військовий…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Не та
      Час не лікує – лиш маскує рани
      чи гоїть, залишаючи рубці…
      На тілі, серці оставляє шрами
      й синицю замість бузька у руці!

      Час не зціляє, не міняє долю,
      притлумлює лише нестримний біль,
      який гартує витримку і волю,
      немов зі спеки – в люту заметіль…

      Отак і ти, журавко моя мила,
      укотре уже стала на крило.
      Полинула за обрій, відлетіла
      у височінь, неначе й не було…

      Моє життя буденне, в тебе ж – свято,
      зорею сяєш на космічнім тлі.
      «Не та, кому я можу довіряти» –
      написано у тебе на чолі…

      Укотре втратив я свою синицю,
      не втрималася знову у руці.
      В блакиті розчинилась синя птиця,
      на серці залишаючи рубці…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Не те чи не та?

      А ти робив, що я бажала –
      шовки і квіти клав до ніг.
      Але цього було замало
      і я ступила за поріг.

      Чомусь тоді мене бісила
      твоя нестерпна доброта.
      Хоча вона давала сили,
      та щось не те чи я не та…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Не по дорозі
      Ти так і залишилась назавжди
      холодною зорею небосхилу,
      а зоряно-оманливі сліди
      уже не манять ставити вітрило.

      У всесвіту безмежну далечінь
      лети собі своєю стороною.
      Стомилася? Спинися і спочинь,
      але не по дорозі нам з тобою!.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Бом-бем-бум*
      Учора бачив сон прекрасний –
      Москва горіла як сірник,
      палало так на площі Красній,
      що з мавзолею чувся крик!
      Ніхто не вижив – всі згоріли,
      Пригожин, Путін і Шойгу,
      ялини драпали щосили
      і запалили всю тайгу!

      Москва – уже лунають дзвони у Кремлі!
      Москва – не оминути лисому петлі.
      Москва – і небагато залишилось днів,
      як запалає уся раша у вогні!

      Згорів Медведєв і Навальний
      майбутній і минулий мер.
      Собянін спікся тривіально,
      але поки що не помер.
      Горіли орки на Болотній,
      згорів ОМОН і всі менти,
      а з неба капав дощ кислотний,
      аби додати теплоти!

      Москва – уже лунають дзвони у Кремлі!
      Москва – не оминути лисому петлі.
      Москва – і небагато залишилось днів,
      коли, як флагман, ти опинишся на дні!

      Палає Тула, Твер і Пітер,
      нервово палить Білорусь,
      забитий коментами Твітер,
      а я радію і сміюсь:
      за Миколаїв і Очаків,
      Херсон, Одесу і Ірпінь –
      палати буде до Камчатки,
      закриє гаром неба синь!.

      Москва – уже лунають дзвони у Кремлі!
      Москва – не оминути їм усім петлі.
      Москва – і небагато залишилось днів,
      як запалає уся раша у вогні!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    149. Не опанча*
      Е, ні! Роки таки не опанча
      і їх уже не скинути з плеча…
      Хоч досвід за плечима не носити,
      та ноша усе більше докуча!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Вірш у ліжко

      Після кави – вірш у ліжко
      і цілунку оксамит.
      Знову я гортаю книжку,
      сторінки твоїх ланіт.

      А твої ласкаві руки,
      ніжна лінія плечей –
      після довгої розлуки
      серце поглядом печеш…

      Вірш у ліжко після кави –
      подорожник для душі
      і до почуттів приправа…
      Нова тема для віршів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Що можу дати я такій, як ти
      Що можу дати я такій, як ти?
      Поміркувати треба… Небагато –
      іржаві і подерті часом лати,
      що стільки років пхали до мети…

      Яка мета? У кожного – своя…
      Один про зиск і владу лише дбає,
      а той – закони божі пам’ятає
      про вищу суть земного «битія»!.

      Моє буття загорнуте у сни,
      у мрії, що збулися й не збулися.
      Поволі опадає часу листя…
      Чи буде свято нової весни?.

      Що можу дати я такій, як ти?
      Чарівний Місяць і зорю із неба!.
      А що, тобі, красуне, більше треба?
      То хутко лижі, крихітко, масти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    152. Пташка, що сидить на гілці
      Яка привабливо-невинна,
      забута Богом і людьми…
      Таку безрадісну картину
      на перший погляд бачим ми.

      Тяжке дитинство, господарство,
      музична школа і горо́д,
      підступності лихе лукавство
      і містечковий хоровод…

      А ти лише звичайна жінка,
      в якої слабкостей вагон…
      Ти виїла уже печінку,
      з життя створила полігон.

      Страхи і фобії навколо,
      самокопання у багні,
      а на загал – чергове соло…
      За що усе оте мені?!.

      Із лицедійством ти у спілці
      у спеку люту і грозу.
      Ти – пташка, що сидить на гілці,
      і бійся кожен, хто внизу!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Вовк-одинак
      Я одинак, самотній вовк,
      а мій товариш – місяць вповні.
      Нічного неба чорний шовк
      дарує камені коштовні.

      І дощ, і холод – не біда,
      зате зі мною сонця сонях.
      А сніг – морожена вода,
      яка розтане у долонях!

      Хоч голод сірому не брат,
      харчуюся дарами поля.
      Стає усякого добра,
      а гріє неба парасоля!

      І хай ікра із кабачків,
      а замість м’яса їм капусту,
      вважаю рибою бичків –
      у мене у душі не пусто!

      Багато в голові думок,
      і не по серцю мені спокій.
      Я одинак, самотній вовк,
      та у душі – не одинокий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Мелодія часу
      Пливуть думки у веремії часу,
      як за водою пущені човни.
      Ілюзії античного Парнасу
      перетікають у Морфея сни.
      Причалюють і падають безладно
      на дно осінніх довгих вечорів.
      А вибратись уже буває складно –
      бракує ранкам теплих кольорів.

      І тоне день у мряці листопада,
      дощами плаче прямо на ріллю.
      Запалить вечір Місяця лампаду
      і скрипку налаштує скрипалю.
      Та віоліна додає зажури,
      підтримує її сумливо альт.
      Мелодія звучить крізь часу мури
      і зорями стікає на… асфальт.

      Нещадний часе, монстре неупинний,
      куди несеш ілюзії мої?
      Десь їх чекає вже причал нетлінний
      і мовчазні сновиди-солов’ї…
      Та я прямую на зарінок долі,
      аби не чути ту невтішну гру.
      І лиш борвій у ковиловім полі
      весняних мрій зриває машкару…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Лялька театральна
      Твоє кохання – зла підробка,
      шаблонно-сірий плагіат…
      Лиш викрутаси у доробку,
      а ще – манірності стократ!

      Твоя любов – насправді ширма,
      лише пекельна маячня.
      Говориш, із дитинства відьма?
      За чорну душу то платня!

      Тобі кохання не відомо,
      до щирості не здатна ти.
      Не почуття – одні судоми,
      та йдеш уперто до мети…

      Уся заюзна, банальна,
      і меркантильна до нуди.
      Ти лише лялька театральна…
      Іди своїм шляхом. Іди!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Ліки від фобій
      Час лікує все і навіть всіх…
      Час лікує просто – просто часом…
      Він тебе лікує, нас і їх,
      але краще все ж, коли ми разом.

      І від себе, люба, не втечеш,
      згадки наженуть мов блискавиці.
      Крає серце і душа пече,
      як вночі минувшина насниться…

      І будинок батьківський, і сад –
      стало все у вербах і тумані.
      І матуся спілий виноград
      ще несе у пелені з-за бані…

      Спомини чіпляють за живе,
      фобіями ставши по дорозі…
      Хай із часом все лихе спливе
      і кохання стріне на порозі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Квітнева осінь
      Капля за краплею – хлипає небо,
      миють бруківку струмки.
      Вкотре уява вертає до тебе,
      в юності час нетривкий…

      Знов духмяніє рожеве намисто
      сакури в ярім* саду.
      Як у кохання незаймано-чисте,
      лячно до тебе іду…

      А поміж хмарами блиснуло синню,
      сонця майнув промінець
      і відганяю я думи осінні…
      Може весні не кінець?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Зупинись

      Ти все життя бажала і хотіла,
      все жонглювала де та як могла
      і не жаліла ні душі, ні тіла…
      Отак і на «екватор» приплила.

      Жадобою і хіттю розіп‘ята,
      з собою і зі світом в боротьбі…
      Борги ментальні… Як же їх багато!
      Але заборгували всі тобі…

      Та зупинись, нарешті, божевільна!
      Куди торуєш свій безпутній шлях?
      Гадаєш, слабкістю своєю сильна,
      але ті хитрощі тебе зведуть… на прах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Запитання без відповідей
      Запитую, «знайшов що у тобі»,
      і відповіді вкотре не знаходжу…
      Фатальна випадковість, просто збіг?
      Ну, симпатична, молода, пригожа…

      Гадаю і не можу пояснить,
      чому усе стоїш перед очима,
      чому іще тобою серце снить,
      хоча десятки років за плечима…

      А ще – Навіщо зраду вибачав,
      удруге, втретє шанс давав на біса?.
      Хоч бачив хіті блиск в твоїх очах
      і знав уже, що ти – ще та актриса!

      Не відаю, у кого удалась,
      така собі – провінціальна «Gucci»…
      Чому для тебе щиросердя зась,
      де узяла характер свій падлючий?

      Хотів би, та не можу пояснить,
      чому надії всі летять до дідька…
      Здавалося, до щастя лише мить,
      але і ти – лети, моя лебідко!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Залишайся собою
      Ти унікальна, люба квітко,
      такої іншої нема!
      Та пам‘ятай, моя лебідко,
      ти в цьому світі не сама…

      Лежу і думаю про тебе,
      у стелю вперши погляд свій.
      Тебе мені послало небо,
      а може то спокусник – змій…

      Пізнала формулу ти світу?
      Ментальні віддала борги?
      Тягнутися тобі до світла
      усе ще, люба, до снаги?

      Людина неповторна кожна,
      а її автор – сам Творець!
      Тож вихвалятися чи можна,
      що ти самиця, не самець?

      Нехай ти навіть самка лева,
      цариця, сонце, божий дар,
      принцеса, серця королева,
      але ж і твій коханий – цар!

      Тону в коханні з головою,
      люблю тебе таку, як є,
      та залишайся все ж собою,
      жадана, серденько моє!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Задощило

      Заплакало дощами наше літо
      закрило хмаровиння небеса,
      незірвані поблякнули вже квіти…
      Краса перетікає в круасан
      і більше дошкуляє прохолода.
      Хоча у ватрі тліють ще дрова,
      не гріє вже ні молодість, ні врода…
      Емоцій закінчилися жнива,
      укрилися байдужості іржею
      від відчуття буденності мети.
      Убога ти… і тілом, і душею,
      не грієш серця, як там не крути.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. З днюхою!
      Ти досягла свого, кохана?
      Тобі сьогодні сорок шість!
      Надіюсь, ти від щастя п’яна
      і сумнів з до́кором не їсть
      твій мозок, залишки сумління.
      Жага печінку не гризе?
      Тобі далеко до прозріння,
      але, довірся, буде все…

      В майбутнім болі і страждання,
      ще будуть сльози каяття…
      Не буде лиш мого кохання,
      але таке воно життя…
      Та щиро я усе ж бажаю
      тобі ту скруту пережить
      і скуштувать земного раю
      хоч ненадовго, хоч на мить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Біла панянка
      Зима прийшла у Коломию,
      сніжинки падають до ніг,
      ліниться сонечко, не гріє,
      вкриває землю перший сніг.

      Панянка вибілила сквери,
      вдягла у шубу верболіз.
      Біліше білого паперу
      одів на себе шати ліс.

      Свічадо озера укрила
      прозора шиба кришталю.
      По кризі хуга як на крилах –
      навстріч морозу-скрипалю.

      Зима прийшла у Коломию,
      гуляє містом заметіль,
      та у шаругу вас зігріє
      мій «Келих літа» у пості́ль!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Ця зима не вічна
      Іде зима: і холодно, і сиро,
      і дощ зі снігом сіються з небес…
      Оте усе несе у душу сквиру,
      що завиває як бездомний пес.

      Вона уже морозом вистеляє
      під ноги ожеледиць кришталі,
      та серце марить весняним розмаєм,
      де квітнуть маки на пшениці тлі…

      Ти не сумуй, і ця зима не вічна,
      і ці сніги… Вони не назавжди.
      Розтануть знову, як було щорічно,
      на серці наморожені сліди!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Просто осінь
      Ніхто тебе й ніколи не любив
      так віддано, як я тебе кохаю!
      Не знайдеться у світі більше див
      за цю любов! Я те напевне знаю.

      Забутися не можу день і ніч,
      стараюся не жити почуттями.
      Гоню оте із пам’яті опріч,
      але люблю. Безмежно, до нестями!.

      І часом тяжко думам дати лад,
      і душу укриває часу іній…
      А може осінь?. Просто листопад
      і крапельки роси на павутині?.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    166. Коктейль життя
      Ховає сон у хмари туги
      апатії густий туман
      і марні розуму потуги,
      як душу сковує зима.

      А холод сіється байдуже
      на уповання килими.
      Біля труни надії тужить,
      сльота космічної зими…

      І час тече до небокраю,
      його уже не зупинить,
      але оте лиш серце крає…
      Усе життя – єдина мить!.

      Життя – ідилія комфорту,
      коктейль природи і чеснот,
      короною морського форту
      уже веде на… ешафот



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Марка Аврелія

      Роби, що належить,
      хай буде – що буде!
      Умовностей межі
      придумали люди…
      Кайдани свободи
      їм руки скували –
      моралі і роду
      не стримать навали…

      Роби, що належить,
      і буде – що буде!
      Ростуть ніби вежі
      людські пересуди,
      прокльони і крики,
      але те минеться,
      а слово – навіки,
      воно не зітреться!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Ювілейне

      Черговий ювілей причалапав,
      хоч його і не дуже чекав,
      простягнув запорошену лапу
      і до столу знеможено впав:
      «Наливай у бокали хутчіше
      трунку доброго прагнень і мрій»!
      Хоч само ледве капосне дише,
      на пиріг витріщається мій…

      Вже як є, і набутки в торбину,
      а її за плечима нести,
      бо не лише у ніч горобину
      не горять, дотлівають, мости.
      Багрецю котять збурено хвилі,
      та гучних не потрібно вітань,
      на осінньому літ небосхилі,
      міражі весняних сподівань…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Ціна порядності*
      Порядність зараз не в пошані
      і чесність нині не в честі.
      В час, коли цінності бляшані,
      існують істини прості:
      Людину чесну і порядну,
      що каже правду, хоч ти ріж,
      зневаги накривають рядна,
      кому ті риси – ніби ніж…
      Чого чекати тій людині
      у цю шалену коловерть?
      За правду і порядність нині
      її чекає лише смерть!.

      У світі закипає сквира,
      усе рішається мечем,
      а влада – то завжди сокира,
      що чесним голови січе…
      Істота, що її тримає,
      недосконала і слабка.
      Вона себе лише кохає
      і не дрижить її рука,
      коли бодай-хто суперечить
      уподобанням чи меті.
      Ці очевидно підлі речі,
      на жаль, панують у житті!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Метаморфози часу
      Куди поділася чарівність,
      де загадковість у очах?
      Змінилась втомою наївність,
      а пережите – на плечах…

      Лице знівечила досада,
      зіниці розриває страх
      і часу висохла помада
      зело поблякла на вустах…

      А нині раптом стало лячно,
      жалкуєш за минулим ти…
      Палила ж нащо необачно
      уже наведені мости?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Метаморфози осені
      За літом потягнулося тепло,
      замріялась калина в вишиванці,
      не духмяніє свіжістю зело…
      Туман долину застеляє вранці.

      У осінь загорнулися гаї,
      вже сіно заховали у стодолі.
      Шпаки затихли, що там солов’ї!
      Городину дозбирують у полі…

      Не чути степом уночі цикад
      і небо відлунало журавлями.
      На дроті ластівок розтанув ряд,
      але ворон повисли чорні плями.

      Засумували куцохвості дні,
      скатерка неба не така вже синя,
      а пале листя на трухлявім пні –
      укрилося косою павутиння…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. У глухій обороні
      Верховна зРада знову у кільці,
      тривогу б’є оскаженіла хунта…
      Зігнали слуги море молодців –
      народного перелякались бунту!

      Паркани, спецпризначенці кругом,
      у пвній викладці поліція чатує.
      Спецтехніка, спецзасоби!. Дурдом
      уже скінчати треба. Підрахуєм,

      а скільки їх зібралось у кільці
      обранців од народу захищати.
      І доки будуть, у кінці кінців,
      імунітет із виродків знімати?!

      Допоки грабуватимуть людей,
      киваючи на складнощі і норми?
      Ця влада нас тримає за свиней,
      кричить про неіснуючі реформи!

      Нам очі запорошує зола,
      долає демократія свободу,
      бо скільки треба наробити зла,
      аби отак боятися народу?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Колір ночі
      У ночі різні кольори:
      є зоряні, є чорні…
      Оте залежить від пори
      чи настрою валторни,
      яка лунає у душі
      та сіє світла ноти,
      од свіжої краси віршів
      і неба позолоти…

      У ночі різні кольори,
      немов осінні ружі.
      Як пам’ять спомином ятрить,
      від болю серце тужить…
      У ночі різні кольори:
      багряні є, холодні…
      Не гріє душу колорит
      із темної безодні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Сонячний берег
      Кришталь хлюпоче біля ніг
      і діамантом грає хвиля.
      Піском цукровим берег ліг
      у жовтня вишуканім стилі.

      Осіннє лагідне тепло
      милує тіло, море, сушу…
      Усе лікує, навіть тло,
      і гоїть серце, та не душу!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Німб ночі
      Нічного неба диво-полотнина
      нависла щільно на сільські дахи,
      а місяця проміння тихо лине
      між сизі хмари, що оті птахи.

      Колуючи крізь веремію часу
      у всесвіту безкраю далину,
      мелодіями місячного джазу
      несе у душі ночі таїну.

      Ясять смарагди неземного моря
      через пухнатий хмаровиння дим,
      на атоми розсіюючи зорі…
      Чарують очі німбом золотим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Ерудит
      Ви уявіть собі – у лісі заблукали
      без компаса. Дорогу як знайти?
      У школі за дерева вам казали,
      як північ або південь віднайти.

      Я вам дивуюся, усе елементарно!
      Вас кури засміють, не те що півень –
      гадаєте, ходив до школи марно?
      Ялина – північ, ну а пальма – південь!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Літерний
      Осінній потяг спізнюється вельми,
      а ще учора неупинним був…
      Поблимують вогні святого Ельма
      оранжево уже яку добу.

      Розмокла осяйна палітра часу,
      затихла рейок скривлена струна.
      Сльозами осінь спіле листя квасить
      і свічі неба злизує туман…

      Блукає тихо невагомий вітер,
      зажурено мете сумний перон,
      слова збирає із окремих літер,
      а літерний – несе в забутий сон…

      У ньому не вокзали, полустанки –
      усміхнена із юності вона.
      Та відхиляти не спішу фіранки,
      за обрієм ховається весна…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Жорна
      Завія мете
      і виє зневірено вітер.
      Снує самота
      довкола осель і доріг.
      Моралі етер
      ніколи не зможе зігріти
      бездушшя сльота,
      як душу непрощений гріх.

      Стихія крильми
      прасує луги і долини,
      єлеєм хули
      усе поглинає імла.
      У холод зими
      клини вибиваються клином
      і тіло болить,
      як серцю бракує тепла…

      Безлико народ
      блукає у рідному краї
      і сумно до сліз
      не лиш од нестачі ідей…
      Огиди тавро
      уперто мене не лишає
      до тих, хто уліз
      цинічно у лики людей!

      Піском дзиґаря́
      стікають хвилини і ро́ки.
      Скрегоче засу́в,
      немовби розлючений пес.
      Багріє зоря,
      відлунюють Мо́лоха кроки
      і жорна часу́
      розмелюють манну небес…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Такі ж
      Коли співали «Ще не вмерла…»,
      то холодок біг по спині,
      а тут поперли сіять перли,
      що стало боляче мені…

      Вони ту шоблу розважали,
      а хлопці там тримали фронт.
      Під час ворожої навали –
      це дикий треш чи просто понт?!

      Такі дивитись порнофільми –
      ще гірше ніж у серце ніж…
      Метати бісер перед свиньми –
      на це придатні лиш такі ж!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Штучний світ
      Усе таке крихке навколо,
      такий несталий нині світ…
      Не здатні вже сім’я і школа
      суспільства лити моноліт.

      Життєві цінності поблякли,
      мораль до зиску подалась…
      У матриці застряли чакри,
      а до чеснот минулих – зась!.

      Ми повернулись до інстинктів
      і у серця пустили зло,
      блукаєм в долі лабіринтах…
      Іще такого не було!.

      Ми розучились міркувати,
      а працювати – поготів,
      покинули душі пенати…
      Їх замінив достатку хлів!.

      Живемо лише віртуально,
      нас полонить черговий хіт…
      Загроза ця уже реальна –
      летить у бездну штучний світ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Осінній настрій
      Частує осінь квасом золотим
      із келиха ранкового світила.
      Туманом устеляє сизий дим
      стежину, що іде до небосхилу…

      Чарує ранок тишею гаїв
      і переливом променів у листі.
      Ще досі чую голос я її
      і бачу очі-блюдечка іскристі…

      Колише легіт пам’яті полин,
      висить кришталь роси на павутині,
      а небо навпіл розтинає клин
      і тане в неозорій голубіні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Не сумуй

      Не сумуй, кохана, все минеться
      і зажура врешті відцвіте.
      Повернеться спокій знову в серце,
      де квітує вчора золоте…

      Промайне не раз перед очима
      у житах зелена смуга лип,
      а іще минулого личина –
      із волошок висушених сніп…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Бракує слів
      Бракує слів у мене і у тебе.
      Мовчить душа, коли сльоза кричить.
      Кохання піднімається до неба.
      Лишилася одна-єдина мить…

      Поволі відлітає наша осінь…
      Попереду без фальші листопад?
      Ми тонемо в німому суголоссі,
      своїм думкам не в силі дати лад…

      Люби цей день, його уже не буде,
      а завтра снігом раптом замете.
      Не розривай у думах мої груди
      і на поталу не віддай святе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Не помилися
      Як блискавка майнула небосхилом,
      стрілою полетіла вдалечінь…
      Куди спішиш, красуне, ти щосили?
      Тебе не доганяє навіть тінь!

      Які краї приваблюють, кохана?
      У чому мотивація душі?
      А може підганяє серця рана –
      то не останній у житті рушій!.

      Нехай ласкаво усміхнеться доля,
      і схилиться до ніг весь білий світ.
      Любов, говорять, гірше за неволю,
      але за сонце не прийми софіт!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Місто сирен
      У гирлі віковічного Інгулу,
      на берегах Гіпаніса стрімких,
      раніше може ви цього не чули,
      іще до козаків жили… жінки.

      Тих доньок Ахелоя й Терпсіхори,
      надовго Алібант запам’ятав –
      вони вночі виспівували хором
      і багатьом той спів останнім став…

      Смертельні чатували їх пороги
      в бистринах повноводної ріки.
      Між бурунів стирчали біса роги,
      що рвали подорожніх на шматки.

      Одурений сирен чарівним співом,
      сміливець не один життя поклав,
      аж доки їх, заткнувши вуха мливом,
      відважний Одіссей не подолав.

      Перетворились фурії на скелі,
      у камені застигли на віки,
      і стали сяйвом на небесній стелі
      співати мовчки скорені зірки…

      Пройшли часи і знову Миколаїв
      сирен московських дике рве виття.
      Ті фурії гуртуються у зграї
      в надії нас лишити майбуття.

      Але рішучість нашу не здолає
      ні фарисей, ні навіть Моїсей.
      Упевнено крокує ріднокраєм
      уже наш, український, Одіссей!

      02, 03.10.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Повернення
      Мій Алібанте, Граде кімерійський,
      на берегах Гіпаніса-ріки
      шумів ще до колоній ти ольвійських,
      за сотні три минувшини віків!

      Нарешті повернувся в рідне місто,
      що зупинило полчища орди.
      Не мирний Миколаїв, але чистий,
      та де-не-де лишилися сліди…

      Сліди війни, атак ворожих, бою…
      У самім серці – залишки руїн.
      Мій Дикий сад, пишаюся тобою,
      та у душі усе ж лунає дзвін…

      Із відчаєм, надривно тужить скрипка,
      їй хижо в унісон – сирени альт!
      Поранене гілля схиляє липка
      в посічений уламками асфальт…

      У нас немає права це забути,
      пробачити украдені життя…
      Упевнений я – перемозі бути,
      зірвемо вікові московські пута
      і всю орду рішуче – на сміття!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Ще мало?
      Ще мало крові і смертей?
      Доріг, якими йшов агресор
      служити Україні месу?!
      Тоді востаннє: "Нумо, гей!"

      Не вистачає цвинтарів,
      полків безногих і безруких?
      У владі ненаситні круки
      і кровососи-упирі...

      А що удіяти, робить?.
      Куди податися народу,
      аби не втратити свободу,
      ковтнувши волі лише мить?.

      Чи одолієм ще одну
      цю найжахливішу із воєн?
      Не може бутафорський воїн
      реальну виграти війну!.

      Але звертаюся до вас,
      що вибрали усі вже квоти:
      Попереду нова Голгота,
      уже гряде розплати час!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Така доля?
      Ми різні, від Мазепи і Богдана,
      як Полуботок, Орлик і Сірко.
      Не вистачило нам і двох Майданів
      упильнувати волі молоко!.

      Чужинцям віддали маєтність, владу,
      лишилися вітрила і стерна.
      Перетворились у овече стадо
      і, зрештою, – небачена війна!.

      За сотні років випало народу
      пролити море крові, ріки сліз
      і дивиться у ту солону воду
      зажурено з небес Великий Віз…

      Бо захищати маємо свободу
      свою тепер не лише у полях,
      а перемогу, ніби нагороду,
      не подарує і Чумацький шлях!.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Осіння дорога
      Ось і осінь стала на порозі,
      ніжне літо хутко відцвіло –
      павутину бганок у обозі
      на чоло в дарунок принесло…

      Відгриміли теплі літні грози,
      віддзвеніли трелі у гаях,
      та тріскучі ген іще морози,
      чути ще відлуння солов’я.

      У дорогу закликають мрії
      і пізнати є чого в житті.
      Ще не вмерла потайна надія,
      що кохання стріну в майбутті!

      Бо кохання – почуття нетлінне.
      Так, любов – то почуття святе.
      Хоч життя і надто швидкоплинне,
      та воно в безмежжя нас веде!
      08.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Яблуневий спас
      Цьогоріч рясно яблука вродили
      звисає до землі важке гілля!
      Старався певно з усієї сили
      з вологою пророк, святий Ілля…

      Лягає у валки потужний колос,
      аби на стіл дістатись колобком,
      і трави у лугах стоять у пояс,
      несуть корови з паші молоко…

      У соти меду наносили бджоли,
      а в глеку дозріває житній квас…
      Вплітається у споконвічне коло
      в гарячім серпні – яблуневий Спас!

      Стоїть, немовби хлопці-оборонці,
      уздовж дороги соняшників стрій.
      Досушує жарке південне сонце
      отави, з літом скручені в сувій…

      На зсуві літ, на переломі долі
      не тільки Україна – цілий світ.
      Чи допоможе на кривавім полі
      укотре нам старий Новий Завіт?.

      Ворожі гради сіють смерті стронцій
      несучи світу, як завжди, своє…
      Та незбориме українське сонце
      з-за обрію нестримно постає!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Маковія
      Стікає літо в полив’яний дзбан
      густим прозоро-золотистим медом.
      Ріку серпневу укриває пледом
      уранішній, як молоко, туман.

      Десь шарудить уперто макогін,
      гуляючи макітрою по колу,
      гудуть завзято працьовиті бджоли,
      летять за теплим літом наздогін…

      Святкове сонце лине у зеніт,
      та і його чекає ночі скриня,
      але лишиться у городі диня
      з яскравим сяйвом сонячних ланіт.

      Гуртуються лелеки у клини,
      розтанути аби за небокраєм.
      Серпневий вечір тихо догорає,
      та знов сирена навпіл серце крає –
      гірчать гречаним медом дні війни…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Візьми

      Візьми! Візьми мене за руку
      і поведи за небокрай,
      аби минулася розлука,
      скінчилася нестерпна мука,
      пізнала я нарешті рай!.

      Візьми в долоні моє серце.
      Візьми і вже не відпускай!
      Нехай забуду я про герці,
      втону у міріадах терцій
      і увійду, нарешті, в рай!.

      Полинемо із літа в осінь
      і не злякаємось зими.
      Через літа́, жнива і роси,
      через недолі сінокоси…
      Візьми. Прошу тебе, візьми!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Мусить бути
      Вечірнє поле вишито снопами,
      поволі тихне птаства веремій
      і скрипалі нічні заводять гами
      у лузі, де лишився травостій…

      Знайомі нотки вітерець доносить
      і виринає з пам’яті ріки
      мотив дитинства, несучасний досить,
      такий далекий і такий п’янкий…

      І зорями спалахує неспішно,
      з-під присмерку смерічок довгих вій,
      залишене у юності колишній,
      у бурі тиші, сонній і німій…

      Палітрою минувшини історій
      нічний пейзаж на полотнину ліг,
      від неба голубого – лиш цикорій
      обабіч шляху, як Петрів батіг…

      Мов яблуко цей сон зоря надкусить,
      цілюще сяйво ранок приведе,
      бо день новий хоч як, а бути мусить,
      і він для серця кожного – едем!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Передранкове
      Хижа ніч усю оселю вкрила,
      морок простягає темні крила
      і тече жура до небокраю.
      Чорним сумом душу огортає…

      Загубився сон побіля тину,
      самотина – ніби павутина.
      Тихо опускається на вії
      безнадія. Дика безнадія!.

      Відчай сплівся у вінок терновий…
      Не дає промовити і слова
      біль нестерпний. Навіть усе суще
      умістилось в глиняний гладущик…

      Але серце зранене чекає
      ранок, що уже за неба краєм.
      Ще кохання принесе лелека,
      що набілом потече із глека!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Суть проблеми

      Проблем як лепу в тебе у житті,
      куди не кинь – усе якась дилема…
      І все б нічого, але справа в тім,
      що ти сама і є ота проблема!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Хочу знати

      Я просто хочу знати, що ти є
      у цьому неспокійнім білім світі,
      що б’ється серце пристрасне твоє
      і зорі над тобою так же світять…

      Надвечір місяць стежку осяє,
      яка уклінно стелиться під ноги.
      Зозуля другу сотню все кує
      і не змовкає попри застороги!.

      Із часом роки вже беруть своє
      і скроні сивина укрила рясно,
      але душа нектар кохання п’є,
      а ноги ще ідуть планиди рястом.

      Я просто хочу знати, що ти є!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Ґрати
      Все менше віриться у щирість
      загальних жестів, пишних фраз,
      де за яскравістю – лиш сірість…
      Чи є ще, що єднає нас?.

      Свої стежини і дороги,
      окремо радість і печаль –
      усе складається убого,
      моя маленька етуаль…1

      Не знаю, як тобі сказати,
      мені ті зорі – невтямки.
      Стискають груди часу ґрати,
      а мізки рвуть важкі думки!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Ранкове
      Погожий ранок, ніби молоко,
      над річкою звисає у повітрі
      і сонечко веселим колобком
      угору покотило по палітрі.

      У дзеркалі ранкової ріки
      його проміння грає золотаво,
      а поряд десь, на відстані руки,
      вербові коси впали у заплаву.

      Між комишів легенький вітерець
      розносить дині пахощі з городу
      і росяно збігає путівець
      у цю п’янку, небесну прохолоду!

      А ти одна на березі стоїш,
      ворушить легіт ніжно русі коси
      і ноги пестить лагідно комиш,
      що вже омили кришталеві роси…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Вогонь надії
      Важка імла укрила землю,
      навкруг панує чорна ніч…
      Багаття ж – під небесну стелю,
      освітлює усе опріч!

      Горить вогонь, а з ним – надія,
      у полум’ї тріщать дрова…
      Дивлюсь на іскорки і мрію –
      а може ще любов жива?!.

      А може ще кохання тліє
      у глибині її душі…
      Вогонь леліє мою мрію
      і в серці пишуться вірші!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. А там і осінь
      Ховає обрій сонця булаву,
      що золота проміння сіє в річку.
      Яскраво догорає літа свічка
      і серпень донотовує главу…

      А ми на різних долі полюсах…
      А поміж нами сотні кілометрів
      і лише виринає з часу нетрів
      та неземна, розплетена коса…

      Перетікає тихо у ніщо
      на марево подібне сподівання…
      А там і осінь, і пора прощання,
      та літо не минуло поки що.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Українські гарматники
      На війні – як на війні,
      та закони все ж одні,
      як гармату добру маєш –
      завжди будеш «на коні».
      Захищають світ вони,
      кращі доньки і сини,
      недарма ж артилеристів
      кличуть богами війни!

      Послідовно, від душі,
      риють поле лемеші –
      то працюють по квадратах
      українські гармаші.
      Розлетілись по ріллі
      ненаситні москалі –
      «три сокири» грізна зброя,
      дістають і з-під землі!

      Хто несе московський рай,
      вже збирає урожай,
      артилерія народна
      покладе рашизму край!
      А іще скажу про те:
      доки, орки, живете –
      не чіпайте Україну,
      бо кісток не зберете!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. До зброї!

      Що сталося, схиблений світе,
      в яку ти безодню летиш?!.
      Чи сонце по-іншому світить
      і жовтий диявол – фетиш?.

      Усе покорилося зиску
      і совість здолала жага,
      порядність сконала під тиском
      нахабства і сил батога…

      У небі згустилися грози,
      а землю вкриває свинець…
      Зі зброї лишається розум,
      у іншому разі – кінець!.

      Вже зрадники судять героїв,
      паяци сідають на трон!.
      Тож я закликаю до зброї –
      в рушниці останній патрон!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Літній дощ
      Ласкавий, теплий літній дощ
      неспішно пестить Коломию.
      Іду по розмаїттю площ
      і про лазурний берег мрію,
      де на окрайчику землі
      чекає бажана, єдина,
      і крізь тривоги та жалі
      у думці я до неї лину…
      І кожна крапля – діамант,
      а разом кришталю потоки
      стікають тихо в фоліант.
      Усе тихіші мої кроки…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Моїй Музі
      Моя ти зоре світанкова,
      тендітна квітко чарівна,
      джерело настрою і слова
      зі смаком доброго вина!

      Натхнення чистого криниця,
      емоцій невичерпний вир!.
      Невже мені це тільки сниться?
      Уява лише, мерхіт зір!.

      Не може бути – ти існуєш,
      даруєш сяйво із небес
      і світ мій барвами малюєш!
      Я завдяки тобі воскрес!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Заповітна мрія
      Для мене закінчилася війна,
      навіки повертаюся додому…
      Не краятиме душу вже вона,
      московських залпів не почую грому.

      Нарешті спокій! Жаль, але такий,
      уже ворожа куля не дістане…
      Хоча на сході ще триває бій
      і ще надовго нам роботи стане…

      Там побратими, ще живі, мої
      грудьми боронять Неньку-Україну.
      І день, і ніч ідуть тяжкі бої,
      а тут кати… допродують країну!

      За гратами сидять захисники,
      а «лідор» на очах всього народу,
      продовжує ялозити байки
      і свиті вже вручає нагороди!.

      На фронті – пекло, там не до «сватів»,
      та у тилу роботи теж не менше…
      Бо доки не позбавимось кротів –
      війну цю кляту точно не завершим!

      Чи довго ще триватиме вона?
      Війна – у їх кишенях й наших мізках!
      Калиною не змінимо берізки –
      чекає нас березова труна!

      Я вибір усвідомлено зробив
      і ні про що уже не пожалію,
      але здійсніть ви заповітну мрію –
      складіть у ту труну усіх катів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Фатум?
      Всміхається просвітленим умам
      мінлива доля… Дійсно, чи не диво?
      І у житті дивнішого нема,
      аніж планида, діва вередлива.

      Вона до змін готова кожну мить,
      талан і успіх – явища несталі!
      А час минає, променем летить,
      попереду лише безмежжя далі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Лише завдяки таким
      Лиш фото тих, хто відлетів у небо,
      не ступить більше з фронту на поріг,
      ніколи не повернеться до тебе
      з війною пошматованих доріг…
      В очах одних читається задума,
      у інших усміх грає на вустах,
      але мене не полишає дума –
      на їх обличчях непідробний страх,
      побоювання, домішки скорботи,
      десятки, сотні сонячних ідей…
      Не переляк, а батьківська турбота
      за Україну, рідних і дітей!.
      Не сплутаєш оте з паяців грою,
      заявами міністрів чи ГУРМО…
      І лише завдяки таким героям
      ми до сих пір живем і стоїмо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Українська мадонна
      Вона у ніч у неземній красі
      іде Землею під зористим небом,
      ввібравши світло Всесвіту у себе,
      дарує посмішку окрилено усім!
      Та щось у ній таке – лише для тебе,
      як іскорки у польовій росі…

      А у пшеничних локонах її
      відтінок дня барвистий, за спиною,
      обпалений кривавою війною,
      на зелені розстріляних гаїв.
      На жаль не обминули стороною
      жахіття наші людяні краї…

      З пітьми вона рішуче постає,
      у новий день вертаючи із ночі,
      і пломеніють зоряниці-очі,
      несе чоло упевнено своє!
      Та хто б і що мадонні не пророчив –
      у неї віра і надія є!

      Ти Україні, друже, поможи –
      свободу їй і волю збережи!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Не досить?
      І знову Миколаїв у прицілі
      у нелюдів, ні – кінчених катів…
      Простий народ вони беруть за цілі!
      Хіба не досить вам іще «сватів»?!

      Не досить ще «слов’янського братерства»,
      імперського, із кров’ю, язика?
      А українським соціальним верствам
      не зрозуміле слово козака?

      Тоді скажу відкрито і відверто:
      допоки вибір свій не зробим ми –
      готові будьте кожну мить померти
      і засмагать од «братньої» зими!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Атомне розп’яття
      Прип’яли Прип’ять… Розіп’яли
      не лише місто – весь народ!
      Чи більшовицькому кагалу
      не вистачало нагород?

      Ні тих страшних голодоморів,
      а ні мільйонів у війну…
      Втопити житницю у горі –
      поклали ті таку ціну!

      Тоді, нажаль, відчули всі ми,
      як стронцій сіяла блакить,
      а українська Хіросіма –
      і до сих пір іще болить!

      І нині атомом відкрито
      лякає Землю терорист!
      Війни минає другий квітень,
      лунає бомб московських свист…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Краще не попадати
      Перед Вітчизною вам, певно що, незручно,
      борги належить завше віддавати.
      Та чом на сплату боргу та незрушно
      і досі вимагає убивати?

      Спитати хочеться, коли такі борги,
      як на оплату їх життя лише дрібниця –
      Навіщо ж зичили так, люди дорогі,
      що журавля не вистачає, не синиці?!.

      Як б’є у спину Батьківщина-мати,
      що у очах аж іскри і круги –
      то краще у житті не попадати
      тій батьківщині-мачусі в борги!

      25.04.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Життєві парадокси
      Ну, ось і ти обручку одягнув,
      не дотягнув до сороківки, синку…
      Так довго довелось чекать… війну,
      аби знайти свою єдину жінку!

      Тож злагода нехай завжди між вас,
      кохання ні на мить не покидає,
      не забариться перемоги час
      і весни ще порадують розмаєм!

      Іще зберемось за одним столом,
      піднімем за дітей і перемогу,
      а нині носиш зброю та шолом
      і ми за тебе молимося Богу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Зі щастям на «ти»
      Ніколи не шкодуйте добрих слів,
      назустріч кроків, дружніх поцілунків.
      Не зчувся – день у вчора полетів,
      у вечора сховався за лаштунки…

      Обіймів не жалійте, милих фраз,
      а співчуття чи участі – хоч дрібку.
      І уникайте грубощів, образ –
      даруйте доброзичливості скибки.

      Діліться усмішкою, щирістю, теплом,
      на ввічливість скупитися не варто.
      На вулиці, удома, за столом –
      додайте ще і людяність у кварту.

      Ніколи не шкодуйте доброти,
      а гарний настрій – то приємне зілля.
      І будете зі щастям ви на «ти»,
      від цього не трапляється похмілля!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Зоряна уява
      Вечір поволі краси дивовижу
      ночі на плечі одяг.
      Груди наповнює маревом свіжим –
      чисте повітря звитяг!

      Сіються зорі у срібне свічадо,
      виграючи поміж хвиль.
      Тихо звисає над місячним садом
      всесвіту зоревий шпиль…

      Пада у воду яскрава зірниця,
      наче небесний кришталь,
      і діамантами купол іскриться!
      Але в уяві, на жаль…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Весняний чай
      Куди цьогоріч ділася весна?
      Де спочиває? На якому плаї?
      А мо’ блукає Ліберецьким краєм?
      Та неодмінно вернеться вона,
      полине щедро бажане тепло,
      у лісі заквітують первоцвіти,
      а попереду – довгождане літо…
      Ще зніме шати талії стебло!

      Діждешся ти іще свою весну
      і пеститиме сонце ніжне тіло,
      розпустяться нарешті руки-крила –
      пробудишся, я знаю, віді сну…
      Відкриються і серце, і душа,
      і усмішка обличчя увінчає –
      поїтиме, я вірю, щастя чаєм
      з Великої Ведмедиці ковша!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Не забуваймо!
      Ми знову помилилися, їй-Богу!
      Укотре віддали стерно лайну,
      а те ліпити кинулось дороги,
      що у країну привели війну…

      Усе ми ореол йому тулили
      (і навіть ті, хто не голосував),
      приписували якості та сили,
      яких ніколи у житті не мав…

      Йому «до бєні» Основні засади,
      знущався із закону, як хотів –
      попризначав на ключові посади
      московських нелюстрованих кротів!

      Воно таке обмежено-злостиве,
      що жаль даремно марнувати слів,
      але не забувайте, хто те диво,
      на «трон» руками нашими привів!

      Не забуваймо, щирі українці, –
      зненацька не мине притуги час,
      ніхто не подарує нам гостинця
      і Україну не спасе за нас!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Одна-єдина

      Якби я міг надихатись тобою,
      напитися твоєї чистоти!.
      Паперу б стоси я списав, сувої,
      і там була лиш ти, одна лиш ти!

      Одна-єдина, бажана, кохана!
      Таких ніде й ніколи не було…
      А я б од щастя почувався п’яним,
      твоїм довіку сповнений теплом!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Як стане тісно
      Як стане мені тісно на землі,
      уквітчаній гірляндами полину,
      на якоря не стануть кораблі
      і журавлі вертатимуться клином…

      Коли піду в незвідані світи,
      не перестануть сяяти зірниці,
      у небі не поменшає світил
      і гуркоту святої колісниці…

      Удома квітуватиме життя,
      сміятимуться діти і онуки.
      На їхній вік ще вистачить звитяг,
      без діла не скучатимуть їх руки.

      Коли душа полине до світил,
      та серце повертатиметься знову
      і аркушем нестиме небосхил
      моє відверте поетичне слово.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Вечірній сон
      Сіє кришталь сутінковий
      арфа вечірня дощу.
      Часу лунають підкови,
      місячний вітер ущух…

      На перехресті печалі
      сяйво небачених зір
      маревом душі вінчає,
      кинувши в пристрасті вир…

      Темних небес колісниця
      гулко несеться удаль.
      Може усе лише сниться?
      Зоряно сяє кришталь…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Як довго?
      Як довго ще ми питимем покуту
      за наші доленосні помилки?
      Тушитимем запаленого трута,
      що тліє поступово вже віки…

      Уже ідемо в крові по коліна,
      але петля тугішає щодня
      і перспектива втратити країну –
      сьогодні вже не просто маячня!

      Нам одягають цифрові окови
      у вигляді реформ і обіцянь,
      а ми оте усе ковтаєм знову
      у мареві даремних сподівань!

      І несемо на карку кровопивців
      слухняно, попри тяготи війни,
      а ті не кращі від московських вбивців!
      Її скінчити не дадуть вони...

      Оте триватиме не рік, не два, а доти –
      аж доки не залишаться раби.
      Одні раби, покірні ідіоти,
      а поки що – гроби, лише гроби…

      Як довго?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Вона
      Таки душа зустріла рідну душу
      і забриніла чарівна струна.
      Зізнатися собі нарешті мушу,
      що це вона. Вона, таки вона!

      А очі одірватися не можуть
      і серце заворожено тремтить,
      і сірі дні сирі – тепер погожі,
      і десь у грудях солодко щемить…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. У твоїм полоні
      Така ти перша у моїм житті,
      а воля божа – може і остання.
      Вагався довго я, та все у тім –
      з ваганням не рахується кохання.

      Воно як повінь – раптом навесні
      нахлинуло усупереч прогнозам
      і погляд мій зненацька заяснів,
      і залунали березневі грози…

      Їх нездоланний, незборимий шал
      умить мене поглинув з головою…
      Уже не знаю, де моя межа –
      я у полон захоплений тобою!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Як не дивно
      Пошматували мій вечірній спокій
      твої зелені очі навісні,
      підмішуючи жаль у сум глибокий,
      коли і так нерадісно мені…

      Але згасає ефемерна драма,
      на милість перетворюється гнів…
      Вечірнє місто прямо під ногами
      вітає нас гірляндами вогнів.

      Іще одне сьогодні йде у вчора,
      але я не жалкую ні на мить.
      Твоє моєму серцю лунко вторить –
      тому воно так солодко щемить…

      У ньому знову музика лунає
      і знову сенс з’явився у житті,
      Усе співає, як душа кохає,
      і щастя, як не дивно, саме в тім!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Розмова з Богом

      Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
      Я вже пожив, а він на середині.
      Я вже один, а в нього є сім’я,
      хай будуть діти, внуки, далі сині…

      Хай, Боже, краще я! Бери мене,
      якщо без цього вже не обійтися…
      Нехай ця доля сина омине,
      я відпрацюю… Лише ти не злися!

      Свого на смерть, говорять, ти послав…
      Та я готовий стати на коліна,
      аби вогонь життя його палав.
      Візьми моє… Помилуй тільки сина!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Королеві поезії
      Усе своє життя ішла крилато
      і свіжий вітер парус підіймав.
      Хоча навспак і не щоденно свято,
      але були, таки були, дива!

      Бо дарувала невичерпні сили
      енергія святого джерела –
      ніколи наперед не ворожила
      і за минулим сльози не лила.

      Достойно ти пила свою покуту
      за спалахи несправджених зірниць,
      не запасала іскор їх для трута,
      не падала од безнадії ниць.

      «Поезія – це завжди неповторність,
      якийсь безсмертний дотик до душі».
      Твої слова легкі, як невагомість,
      як ліки від словесної парші!

      Голівонька хоча й не зовсім сива,
      напевне збився народинам лік,
      але душа твоя іще красива –
      такою і залишиться повік!

      Всього змогла багато пережити,
      отримавши планиди добрий гарт…
      І я не стану далі ворожити –
      хай зачекає ще останній старт!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Інакше бути не може

      Скажи відверто, звідки ти взялась,
      в яких світах ховалася допоки.
      Зненацька зупинився мій пегас,
      лише зачув твої легенькі кроки…

      І знову ожило життя моє,
      душа співає, всемогутній Боже!.
      Я думаю про тебе, бо ти є…
      Тебе не бути просто вже не може!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Яка різниця
      Яка різниця, в чому ти обутий,
      як під ногами вулиці Парижа?
      І не лякає емоційна скрута
      у трикімнатній європейській хижі!

      Нема різниці з келиха чи фляжки
      смакуєш ром у добру сотню років,
      якщо пісні тобі співає пташка,
      що надихає вже віки пророків!

      Яка різниця – є в руці ліхтарик,
      коли зоря горить на видноколі,
      і не смертельно, в парі ти, без пари…
      Але важливо – з ким ти ділиш долю!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Весняні сни
      Я закохався? Ні, не може бути!
      Це нереально-дивовижний сон!
      Одіти добровільно знову пута?.
      То лише виграє тестостерон!.

      Ти закохався у свою уяву! –
      нашіптують зусюди голоси.
      Гуртує свиту люцифер лукавий
      і так було завжди, у всі часи…

      Я закохався чи сьорбнув отрути?
      Можливо сон або самообман…
      А може дідько усі карти сплутав?
      Ні, то таки уже природний стан!

      Люблю тебе до захвату, до болю,
      вже полонить психоделічний рок…
      І кожна ніч – побачення з тобою,
      і кожен сон – мандрівка до зірок!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Смак життя
      Життя одне… У кожного одне –
      інакше не було, нема й не буде!
      І хай там що – колись воно мине…
      І байдуже, що потім скажуть люди!

      Частину більшу вже пройшов шляху,
      а смак лиш починаю пізнавати…
      Хоча не відчуваю я страху,
      та жаль часу даремно марнувати.

      І кожен день вже на вагу світил,
      стікають по чолу краплини-миті,
      тьмянішає зірок небесний пил…
      Усе, усе не вічне в цьому світі!.

      Життя одне… На жаль, всього одне.
      У кожного своя Голгофа, Троя…
      І лише той, хто вчасно це збагне,
      його смакує щонайменший прояв!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Вічна боротьба
      Яку тримаєш сторону, людино,
      у вічній боротьбі добра зі злом?
      Підтримуєш чию ти половину
      і зігріваєш участі теплом?

      Ненавиджу і юд, і лицемірів,
      говорунів про сталий паритет…
      То фарисейство в цім життєвім тирі –
      тримати показний нейтралітет.

      То єзуїтство, навісні зітхання,
      облуда, що випалює дотла…
      Нейтралітет у цім протистоянні –
      то бути все одно на боці зла!

      І доки існуватиме у світі
      той піїтет по імені «ганьба»,
      а зло плестиме підло рабства сіті –
      триватиме ця вічна боротьба!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Добровольцям
      Низький уклін вам, добровольці,
      подяка, шана, слава, честь!
      Великим людям, просто хлопцям,
      жінкам, дівчатам… Це не лесть.

      Життя не шкодували, силу
      усьому світу довели.
      Вітчизну ви грудьми закрили,
      спасли народ від кабали!

      І нині мерзнете в окопах,
      по лезу бритви кожен час.
      Полями і по мінних тропах –
      у бій за кожного із нас!

      Хвала вам, воїни-солдати,
      усім: живим і хто поліг…
      Усім, хто міг не воювати,
      але зробити це не зміг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Жартівниця
      Мені знедавна стала цілим світом
      троянда мила, білі пелюстки.
      Весною пахне – я чекаю літа,
      та осінь посріблила вже виски…

      Тендітний стан усе перед очима,
      звисають русі коси із рамен.
      Не розумію, в чому тут причина,
      але чомусь пригадую Кармен…

      Усе частіше хочеться літати,
      навколо знов співають солов’ї…
      Ой, жартівниця ця природа-мати!
      Поглянь, чаклунко, на літа мої…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Зоряне тепло
      Не доля ружі стати цілим садом,
      як і людині замінити світ,*
      бо у житті усе занадто складно –
      нас завше манить недосяжний плід…

      Але бувають і чарівні миті,
      напевне так шикуються зірки…
      Вони згори теплом у душу світять,
      дарують море щастя на роки.

      Те зоряне тепло сповняє серце
      і падає до рук жаданий плід –
      осінній блюз весни міняє скерцо,
      до ніг встеляє неосяжний світ!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Запроси у казку

      Подаруй мені усмішку, люба,
      та думками на мить обійми
      і вона, чарівна, білозуба,
      нас врятує від царства зими!

      Подаруй мені погляд ласкавий
      і привабливий, радісний сміх.
      Запроси до ранкової кави,
      дай напитися чарів твоїх!

      Подаруй мені щастя і ласку,
      за кохання сварити зажди.
      Запроси мене, люба, у казку
      і лиши там уже назавжди́!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Думи про Україну
      Дивлюся у небо і думу гадаю –
      Чому Україна завжди була скраю?
      Варяги, монголи, Литва, москалі –
      все щастя шукали на нашій землі…

      Усе у нас є: видатні чорноземи,
      за клімат Творцю уклоняюсь доземно,
      і хист до роботи, і смак до життя,
      та це не покращує наше буття…

      Ми рвемся на волю, як птахи із клітки,
      в Європу тікаємо… на заробітки,
      співаємо жалібно, сльози ллємо…
      Сорочку останню – і ту віддамо!

      Чи ми не засвоїли часу уроків,
      своїх шанувати не вмієм пророків,
      не можемо втілити гідності план?
      Лише на гіркий нарікаєм талан…

      Чому нами правлять чужинці і зайди,
      а ми по сирітськи плетемося ззаду?
      Чому козакуємо лиш на війні,
      а мирні часи – то уже в стороні?!.

      Невже збайдужіли нам діти й онуки,
      що долі їх кату ввіряємо в руки?
      А те свої чада ховає до тилу
      і густо лани укривають могили…

      Дарма ми допіру волаємо – Боже!
      Хто нам окрім нас у біді допоможе?!
      Збираймо хоч залишки розуму разом
      і виметем з дому всіляку заразу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Моя маленька балерино
      Обличчя миле і вуста,
      тендітна мовби яворина…
      Така велична і проста –
      моя маленька балерина!
      Дитяча посмішка, чоло,
      волосся шовк і ніжні руки –
      натхнення чисте джерело.
      А мова – ніби скрипки звуки!

      Які стежини і шляхи
      тобі стелися під ноги?
      Здолала скільки бід лихих,
      аби не збитися з дороги?
      Нехай збуваються умить
      усі завітні сподівання
      і чуле серденько щемить
      лише від щирого кохання!

      Бодай тече життя твоє
      удаль блакитною рікою
      і сонце завжди виграє
      у хвилях щастя і розвою…
      Аби співали у душі
      зі скрипкою п’янкі валторни,
      лунали щебетом вірші,
      цвіло кохання неповторне!

      Нехай розвіється туман,
      у небесах зійдуться зорі,
      аби вибагливий талан
      тонув лиш у любові морі.
      І хай там що, душа співа,
      та все підвладне часоплину…
      Ти здатна на такі дива,
      моя прекрасна балерино!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Код да Вінчі
      Взяла оброк і з тебе люта Вічність,
      заповнює проклята власний хлів…
      Як Леонардо із середньовіччя,
      палав зорею, а не трутом тлів!

      У розпалі, на жаль, жнива скорботи,
      московія збирає урожай…
      Колючого не пожалів би дроту –
      ізолювати людожерів край.

      У пам’яті лишається відвага.
      розсудливим ти був не по роках…
      Втамуємо іще на помсту спрагу –
      орду чекає неодмінно крах!

      Іще діждуться орки суду Лінча
      і забавкою видасться бойкот,
      бо снитимуться їм такі да Вінчі
      та неповторний український код!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. А він стояв
      А він стояв без каски і без зброї,
      цигарка тільки у важкій руці –
      простий герой і український воїн,
      із нагород – лиш спокій на лиці.

      Усе стояв… Нескорено, без страху,
      бо за спиною український рід.
      Життя своє поклав на долі плаху,
      скрутивши нерви у сталевий дріт.

      А він стоїть в уяві і понині,
      у очі сміло дивиться катам.
      Слова останні: «Слава Україні» –
      як «На поталу Неньку не віддам»!

      Усупереч орді і власній гнилі
      Вітчизна наша, як надії храм,
      стояла і стоїть у цім горнилі –
      лиш завдяки таким своїм синам!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    239. Весняний настрій
      Погода – «клас» і все співа:
      птахи, душа, майбутні грона…
      Є у весни свої жнива,
      де з соком бродять феромони.

      Є у весни чарівна мить,
      сказати більше – щастя миті:
      зрадливо серденько щемить,
      як соловей співа у вітті.

      І хай там що, весна бере
      те, що належить їй по праву,
      вітає зеленню дерев
      і цвітом засіває трави!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    240. Зла не тримаю
      Ну що простити можеш ти мені?
      Скажи на милість, що тобі я винен?
      У тебе світу – те, що у вікні,
      і зліплено усе з одної глини…

      Але у мене бачення своє:
      добра і зла, покори і сваволі…
      У кого хоч маленька совість є,
      той не розіб’є і чужої долі.

      У кого є хоча б мала душа,
      хоча б краплина честі, власні діти,
      той після себе бруду не лиша,
      аби прощення потім не просити.

      У серці не тримаю всякий «хлам»,
      ніколи зла нікому не бажаю.
      Лише борги тихесенько роздам
      і про образи миттю забуваю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Ювiляру

      Дозволь сердечно привітати
      тебе, мій брате по перу,
      із цим весняним диво-святом,
      коли квітує все навкруг.

      Цієї сонячної днини,
      в святої Трійці чудо-день,
      ми відзначаєм уродини,
      тобі співаємо пісень.

      Аби здоровим був і жвавим,
      щоб завжди мріяв і творив
      таким же гордим, величавим
      і щоб жінок своїх любив!

      Із побажаннями скінчаю,
      достатньо хлюпав я єлей,
      бо віку ценз нам визначає –
      що вже не рік, то ювілей!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Вечірня меланхолія
      Темніє… Блимає свіча,
      накрили сутінки оселю.
      Вогонь на припічку зачах
      і лізуть думи невеселі…

      В трубі відлунює орган,
      йому вторує сумно скрипка.
      Нічний лютує ураган,
      немає тиші і на дрібку!

      Нуртує, крається, скимить,
      гасає по воєнних тропах…
      Не покидає і на мить
      питання – Що там у окопах?!

      А на війні – як на війні.
      Біда нещадно рве країну
      і сірі тіні на стіні
      снують уперто павутину…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Дорога у безмежжя
      Замела, засніжила, завіяла,
      захурделила знову зима
      і сніжинки полинули віялом,
      та назустріч ідеш недарма.

      Твої очі смарагдами світяться –
      не страшні заметілі, мороз!
      Ще на вербах розпустяться китиці,
      ще весняних діжде́мося гроз.

      Килими із конвалій і півників
      нам постелить під ноги весна
      і полями лілових підсніжників
      поведе у безмежжя вона!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Не тратьте часу
      Не пропонуйте власну правду
      тому, хто має вже свою:
      світлини, фільми і естраду
      чи стукіт серця… у бою.

      Її уже не замінити,
      не поєднати у одну…
      Ми кров’ю сплачуємо мито,
      аби закінчити війну!

      І неодмінно перемога!
      Кому потрібен інший мир?
      Своя нас виведе дорога
      і свій по духу командир!

      Не пропонуйте рідну мову
      тому, хто вам уже не брат,
      бо там далеке щире слово,
      де у душі живе Пілат…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Бахмутська ніч
      Послухай-но, як б’ється серце ночі,
      із молотом ковадло йдуть у тан.
      Коротку тишу неупинно точить
      струмками крові, що тече із ран…

      Із ран-зіниць знекровленого міста.
      Руїни укриває чорна мла,
      але чекай на вибухів намисто –
      між хмарами ховається «Орлан»…

      Послухай-но, як б’ється серце ночі,
      що місто приголубила на мить…
      Лише склепив боєць червоні очі –
      нехай герой ще трішечки поспить.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Маститий початківець
      Невдовзі презентація… ескізу, –
      художник початківець заявив.
      Лунатимуть сонети і репризи,
      доволі перлів із музичних нив.

      Шедевр одіну у багату раму,
      підрамник пофарбую в золотий –
      не пожалію сили я і краму,
      аби престиж не підірвати свій!

      Останнім часом творча катастрофа
      мене спіткала неабияка…
      Пишу полотна, як поети строфи –
      вже завтра презентація… мазка!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Ніка
      Із берегів Дніпра-Славути Ніка
      мов донька Аполлона, Еврідіка,
      між німфами прикраса із прикрас –
      давно тебе чекає Свети Влас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Поради хворому
      Ти даремно турбуєшся, друже,
      що московською не сокориш.
      Діалект той кацапський байдужий
      українцю, як ломаний гріш.

      І діагноз давно вже відомий –
      та хвороба іде від батьків,
      бо вертає до отчого дому
      лише справжніх, а не байстрюків.

      Тож хворій на здоров’я і маску
      не спішися усе одягать,
      а веди за собою у казку
      українців, гуртуючи в рать.

      А ім’я їй святе – перемога!
      Світла промінь розітне пітьму
      і у тому велика підмога
      наша мова. Здолаєм чуму!

      Тож хворій і приємна недуга
      розлітається хай навкруги
      та підтримує брата і друга,
      а показяться всі вороги!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    249. Новоспеченому громадянину України

      Актор із тебе нікудишній,
      шматок несвіжого філе,
      та щоки надуваєш пишно,
      щосили тужишся – але…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Коли ми виграєм війну
      Коли ми виграєм війну,
      здобувши нашу перемогу,
      і одолієм сатану –
      скажу «спасибі» я… не Богу.

      Я буду дякувати тим,
      хто кров свою пролив на фронті,
      хто крізь вогонь пройшов і дим,
      і рев гармат на горизонті…

      І тим, що понесли життя
      у вічність по небесних сходах,
      кому не буде вороття –
      бійцям од заходу до сходу…

      Ще буду дякувати тим,
      у них стояв хто за спиною
      впродовж холодних, лютих зим,
      не переймаючись собою…

      Наповню келихи вином
      і запрошу близьких та друзів.
      І будем пити за одно –
      що ми позбулися ілюзій.

      Що спекались таки «братів»
      і їх іудиних обіймів,
      та відділили всіх кротів,
      аби лишилися надійні.

      Не пожаліємо вина
      за світу братню допомогу.
      Осушим келихи до дна
      всі як один і вкупі з Богом!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Сковородинівське

      Не той неумний, хто не знає…
      Причин у тому безмір є:
      один себе лише кохає,
      а інший інших пізнає…

      Хто повертає свої очі
      туди, де краще чи п’янке,
      а хтось і слухати не хоче
      про те розбещення тонке…

      У того кванти, теореми,
      аналіз, синтез у стократ…
      Не марнував часу даремно
      у давнину і сам Сократ!

      У цього цикли, аксіоми,
      або ньютонівський біном…
      Із них виходять Герци, Оми,
      вони творять за томом том.

      Такі упевнено дерзають,
      формують людства цвіт і знать.
      Не той неумний, хто не знає,
      а той, хто не бажає знать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Ведмежі яйця
      На птахофермі піднялася буча –
      зчинився лемент, гам, переполох…
      Чому у нас планида невезуча? –
      волали кури. – Курячий наш бог!

      Несемо яйця без перепочинку
      на корм Рябку, щоб захищати міг,
      а косолапе стерво за хвилинку
      волочить їх нахабно у барліг!

      Наїстися воно ніяк не може,
      йому загальне – нібито своє.
      Рябку уже втридорога та «рожа»
      відкрито в кілограмах продає!

      Але яка мораль цієї байки?
      За вошами забули всі про… бліх.
      Не мав би Півень там своєї пайки –
      не обернув крадіжку би у сміх!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. А сніг іде
      Настала зимонька-зима
      і завітала не сама –
      несе з собою білий сніг.
      Не дрібку – цілий міх!

      Зимова казка на поріг,
      уже позаду Новий рік.
      Мороз малює на вікні
      гірлянд рясні вогні.

      А сніг іде, а сніг іде…
      Яке майбутнє завтра жде?
      Чим одарує нині сніг,
      що падає до ніг?.

      Він укриває діл, і луг.
      Усе світлішає навкруг
      і річку крига укрива –
      такі зими дива!

      Одівся в біле сірий ліс,
      осінніх непомітно сліз.
      Усе, від липи до сосни,
      заснуло до весни.

      А сніг іде, а сніг іде…
      Зустрінемось з тобою де?
      Здивує чим чарівний сніг,
      що тихо ліг до ніг?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Сотенному Кривоносу
      Епоха ціла одійшла у вічність…
      Іде на небо сотенний УПА
      у сотню років. Дійсно символічно,
      сльоза додолу падає скупа.

      Усе життя він посвятив звитязі,
      домівкою йому був рідний ліс.
      Десятки літ ще потім у «гулазі»
      скитався українець Кривоніс!

      Незламність і свобода для героя –
      не звук пустий, не просто сірий дим.
      За Україну він стояв горою
      і назавжди залишиться таким!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Бу́бі
      Ти там уже, де вічна тиша,
      де вічний спокій, інший світ…
      Де за межею морок ли́ше,
      лише́ мовчання в безмір біт.

      Відкритим був, не лицемірив
      в житті, у пісні і кіно,
      а у добро нестимуть віру
      і Бенджамен, і Міміно…

      Лунатиме приємний голос
      ще не один десяток літ.
      Ти викохав сумління колос,
      аби добрішав цілий світ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Пече
      Пече в грудях, на серці камінь
      і очі застилає пил –
      я з перебитими руками
      лежу в руїнах поміж тіл…

      Сусіди рядом, діти, внуки,
      хто стогне ще, а хтось помер…
      Невже?. Невже оті тварюки
      і далі житимуть тепер?!

      Бомбити будуть і надалі
      цинічно неповинний люд…
      Немає більших аномалій,
      ніж цей злочинний план іуд!

      Куди ж ти дивишся, суспільство?
      Нас убиває терорист!
      Чи нині вже оте насильство
      лише маневр, військовий хист?!

      Це ж геноцид всього народу,
      найтяжчий злочин на Землі!
      Кому останеться свобода,
      як він розтане у імлі?!.

      Чому піджали тихо крила,
      немає досі дій твердих?
      Адже щитом живим закрила
      вас Україна від орди!.

      Немає честі в супостата,
      сьогодні ми, а завтра – ви!
      Народам світу треба встати
      і захиститись від москви!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Новорічний сніг
      Сиділа поміж небом і землею,
      трималась мужньо із останніх сил.
      Лише одна з родини усієї
      і уціліла. Різав очі пил…

      В одній кофтині взимку, на морозі,
      над головою нависа стіна.
      Землі сама дістатися не в змозі
      і тільки думка – Боже, я одна!

      Ні, з-під завалів стогін долинає,
      дев’ятий поверх аж на п’ятий ліг…
      Невже?. Невже моїх уже немає?!
      А з неба падав новорічний сніг…

      Усе змішалось: крики і сирени,
      криваві плями прямо на стіні…
      Холонуть крові залишки у венах,
      а треба не коритися війні!

      І ось нарешті рятівна драбина
      зі скреготом схилилася до ніг.
      Майнула думка – може не загину!
      А з неба падав новорічний сніг…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Різдвяні подарунки
      Щедрий вечір, стіл, кутя,
      вся родина вдома.
      У візку мале дитя
      ще не знає втоми.

      Тихо лине коляда,
      вторить їй щедрівка.
      Теплотою всіх віта
      батьківська домівка!

      Сполох, вибух і пітьма
      та сирен стенання.
      Дев’ять поверхів нема –
      то «братів» вітання…

      Зло несе московський «мір»,
      гибель і розруху.
      Наволочі тій не вір,
      сам дивись і слухай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Старий чи новий?
      Світять зорі з високості,
      під ногами сніг рипить.
      Новий рік до нас у гості –
      вже дістанеться за мить!

      Не такий уже і новий,
      другий тиждень добіга…
      То не лист тремтить кленовий
      з репродукції Деґа.

      То сніжинки-танцівниці
      закрутили Коляду.
      Зазирає у світлицю
      рік старий не до ладу…

      Вдруге поспіль засівання
      долинає звідтіля –
      вкотре із самого рання
      все вітають Василя!.

      Та неповною картина
      нам явилася б, атож,
      аби кожну Василину
      не вітали ми також!

      І лунають віншування
      щиросердні звідусіль.
      Їх приймають спозарання
      Василина і Василь!

      Але ми піднімем планку
      і зустрінемо Меланку,
      що накинула хустину
      і прохає на гостину!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Ти переміг
      Нарешті повертаєшся додому…
      Не зі щитом, на жаль, а на щиті.
      Вже весняного не почуєш грому
      і верби не побачиш золоті…

      Ти, друже, у краю, де вічна тиша,
      де не співають рідні солов’ї.
      Не набереш уранці, не напишеш,
      не розповіш про радощі свої…

      І там таких зібралося немало,
      хто не чекав, а московита бив…
      Не осягнуть широкому загалу,
      як щиро Україну ти любив.

      У нас і далі йдуть бої криваві –
      найкращі умирають за життя!
      Зустрінемося ще, на переправі…
      Ти переміг, ступивши в небуття!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Різдвяне перемир’я
      З народження москва була ордою,
      кривавим станом розбрату і зла.
      Усе тягла і добувала боєм,
      куди рука кістлява досягла.
      Куди дістали клешні загребущі,
      що працювати не хотіли геть,
      що сіяли не мир і райські кущі,
      а ворожнечу, ненависть і смерть.

      Рубала крила, голови і душі,
      сікла під корінь татів і братів.
      Завоювала одну шосту суші,
      моря ж і океани – поготів.
      Загарбала історію і мову,
      кріпачила учених і народ.
      Брехню і силу клала у основу
      і не жаліла ницим нагород.

      І нині прагне володіти світом,
      підступності своїй не має меж –
      скажені пси у неї за еліту!
      Не вистачає миру їм?. Еге ж!
      Державою керує путлер-шайка.
      Цинізм з брехнею – то її єство.
      Різдвяне перемир’я – лише байка,
      як тільки ширма і саме різдво!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Окрилення
      Вечірнє сонце падало за обрій,
      у злото фарбувавши небосхил.
      Окрилювали образи хоробрі
      і віяло волосся замість крил…

      Гармонія з гормонами мішались,
      бентежили уяву кожну мить.
      Кому в житті не вистачало шалу –
      і нині щедро божевіллям снить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Застигла мелодія
      Застигла мовчки скрипка у руці,
      смичок повис із нею непорушно…
      Хоча закрила серця свого мушлю,
      та перла все ж котились по щоці.

      Вони спадали на холодний сніг
      і зігрівали чарівну троянду,
      оспівану не менш чарівним ямбом,
      що до сюжету мелодійно ліг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. З нами Бог!
      Воно нас заморозити хотіло –
      бомбило Україну день і ніч,
      старалося убити душу й тіло,
      та ми живем під миготіння свіч.

      І тут зима з весною подружились,
      тепло розподілили на обох.
      Вам, нелюди, такого і не снилось,
      бо з нами правда, віра, навіть Бог!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Новорічна фантазія
      Усе умовності, не більше…
      Реальний лише часу біг.
      Уже старий на ладан дише,
      а Новоліття – на поріг!

      Стрімке життя летить по колу
      і кожен грає власну гру.
      Не всі ми сядемо до столу,
      відмірявши черговий круг…

      Розвіється попід ногами
      полів затоптаний ковил.
      З роками меркнуть долі драми,
      лишається від тіней пил…

      Усе умовності… Не більше!
      Як дійсність полином гірчить,
      фантазії уява пише…
      Реальна – лише часу мить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Коло Свароже
      Крутиться повагом Коло Свароже,
      день приростає опісля Різдва.
      Сонця народження – свято Дажбоже,
      Велес у променях, інші дива!

      Три калачі на столі у світлиці,
      поряд узвар і пшенична кутя.
      Дідух з обжинків на чільному місці,
      пам’яті предків і символ життя!

      Далі Великдень – весни рівнодення,
      літо, Купала і Сонцеворот.
      За Світовидом й осіннім натхненням
      знов Колядою віншує нас Род.

      Чом полишили ми рідні пенати?
      Вкрав Корочун чарівну Коляду?.
      Варто прадавнє своє пам’ятати,
      аби не ковзати, як на льоду!

      Крутиться, крутиться Коло Свароже…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    267. Єдиний вихід

      Все як завжди: виживає спритніший –
      цнотами хто розфарбовує зло…
      Хитрощі нову історію пишуть,
      хвацько цинізмом ґрунтуючи тло.

      Біле і чорне змішались у сіре…
      Сірістю голови сповнені вщерть!
      Ласа підлота підкорює віру,
      все поглинає мерзи коловерть.

      Підлості ницій скорилася сила.
      Криза чекає невдовзі? Колапс!
      Як не розправимо зранені крила
      і не відновимо власні вітрила –
      ця кучерявість зацейкає нас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. До сих пір
      Ти обернулась і пішла,
      із уст не впало жодне слово…
      Хоча не побажала зла,
      про більше не було і мови.

      Не знала, що сказать мені
      чи говорити не хотіла,
      та усмішка, як уві сні,
      тоді окрилено злетіла!

      Перед очима до сих пір
      казково-незабутній вечір
      на фоні величавих гір
      і чарівні дівочі плечі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. У вирій
      Хмари, море, бірюза,
      пляж піщаний під ногами.
      Десь на обрії гроза,
      а у серці – сонця гами…

      Стелить лагідно прибій
      сивиною криті хвилі,
      а п’янкий кумач надій
      за собою зве у вирій…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Не варто поспішати
      Поезія – це явище буденним
      останнім часом стало майже всім…
      Римують, пишуть ледве не щоденно
      годинами – по п’ять, а то і сім!

      Закинули мелодії і ноти,
      їм лише слова музика луна…
      Уже не мислять іншої роботи,
      але читаєш… Форма – де вона?

      Де слово, що відлунює піано,
      і сила думки, що як грім гримить?
      Де змісту суть, що з глибини фонтаном
      підносить незборимо у блакить?!

      Поети, композитори, естети,
      цим опусом я що хотів сказать –
      пишіть свої елегії й сонети,
      коли уже не в змозі не писать!

      Але коли ослабла сила волі
      і строчаться шедеври, що гриби –
      не поспішайте спокушати долю
      і зачекайте… хоч би три доби!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Передчуття свята
      Сіється з торби морозяне пір’я,
      вечір святий поспіша на поріг.
      Носяться пес із котом по подвір’ю,
      силяться місяць схопити за ріг.

      Падають тихо додолу сніжинки,
      лине усюди гучна коляда.
      Ярко засяяла після спочинку
      в небі зимовому перша звізда.

      Таїнство має невдовзі звершитись,
      чуда чекають дорослі й малі.
      Сяє смарагдами зоряний ситець –
      свято сьогодні на цілій Землі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Стотисячному
      Нарешті, орку, ти свого добився
      і виконав агресора устав.
      Хотів землі ти так, що з нею злився
      і гумусом для ґрунту Нені став!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Нас не зламати

      Зима, мороз, колючі хуртовини
      і яблуня у кризі за вікном.
      Плоди червоні у таку годину
      уже опасти мусили давно…
      Але висять, вчепилися у гілля
      і кумачем вітають небосхил.
      Усупереч агресії свавіллю
      триматися їм вистачає сил.

      Отак і ми невтомні – попри грози
      тримаємося міцно за життя.
      Нас не страшать ні зими, ні морози,
      і гріє віра в світле майбуття.
      Ще добавляє стійкості надія,
      що маяком у темряві зорить.
      Нас не зламати, не убити мрії,
      ми кріпнемо у битві кожну мить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Побажайте мені перемоги
      Побажайте мені перемоги!
      Не добробуту, щастя чи чар.
      Вогнегасника у допомогу –
      потушити в країні пожар.

      Ще мітлу із колючого терну,
      аби сміття із двору мести.
      Як багато допоки ми терпим,
      що мішає іти до мети!.

      Подаруйте мені ту надію,
      що Вкраїну стражденну спасе.
      Я про це лише марю і мрію.
      Мир в наш дім тільки це принесе!

      Побажайте мені перемоги
      й міркувати, нарешті, почнем!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. З Миколаєм!
      Усіх сердечно я вітаю,
      хто носить ім’я Миколая,
      У кого батько Миколай
      і дід, і прадід!. То не край:
      хто має сина чи онука,
      але і то не запорука,
      аби зібратися гуртом
      і святкувати за столом
      у бліндажі чи у окопі,
      у Україні чи Європі…
      Усім, хто щире серце має,
      всього найліпшого бажаю!
      А особливо нашим хлопцям,
      що у війни страшній толоці
      боронять нас і цілий світ!
      Дай Боже щастя їм, без бід
      здобути славну перемогу,
      а ще – до отчого порогу
      вернутися усім живими!
      Аби ніякі люті зими
      не дошкуляли їм тепер,
      а той недомірок помер!
      Ой, вибачайте, що у свято
      бажаю ланцю смерті свято,
      нехай пробачить мені Бог!
      Ні, не помер, а просто… здох.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Так буває
      Так буває в житті… Так буває –
      щось пішло не туди чи не так.
      Не співає душа, не співає,
      і зібгалося серце в кулак…

      Стиснув зуби, човпеш манівцями,
      зльодяніло усе навкруги…
      Лише думи снують горобцями
      і укутують душу сніги.

      Десь поблискує тьмяно свічадо,
      пробиваючись через імлу…
      Полюбляю писати ночами,
      у планиди сховавшись в тилу.

      Але буде весна, я це знаю,
      і проміння розтопить сніги.
      Коли серце шалено кохає,
      це йому, зазвичай, до снаги!

      Так буває…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. З Новим роком
      З Новим роком, моя Коломиє!
      А знедавна уже не моя…
      Як любив і жадав тебе, мріяв –
      ну нарешті, родина, сім’я!

      Та не зладилось… Хто у тім винен?
      Може я, може ти, а чи хтось…
      Не вартує шукати провину,
      як за маревом все женемось…

      На подобу полюємо, образ,
      на уяву чи зоряний пил,
      але доля дарує у бонус
      чарівне мерехтіння світил…

      З новим щастям, новими думками!
      Час на місці іще не стоїть,
      але істинна дружба з роками
      лиш міцніє, і свято – за мить!

      З Новим роком, моя Коломиє!
      Залишайся такою, як є.
      Хай здійсняться несправджені мрії
      і зігріється серце моє!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Сіріє
      Сіріє… То не ранку закид.
      Сіріє – ніч іде на захід.
      Сіріє, затухають зорі.
      Сіріє, світ стає прозорим…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Світає

      Світає… Ранок на порозі.
      Світає – день уже в дорозі.
      Світає кусень небокраю.
      Світає… Ніч іде до раю…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Темніє
      Темніє… Зорі в високості.
      Темніє – сон іде у гості.
      Темніє… Люди – у оселі.
      Темніє – ніч ховає землю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Я чекаю
      Я у всесвіту десь на краю…
      На задвірках мінливої долі
      споглядаю планиду свою
      і душа шаленіє… від болю,
      од безсилля і чорної мли.
      Поміж вічної ночі і криги
      як, не ставши похмурим і злим,
      написати життя всього книгу?.
      Та у скупченні пилу і зір
      свій талан я таки відшукаю
      і розітне холодний ефір –
      Я до тебе лечу!
      Я чекаю…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Дощить
      Дощить… Усе до нитки змокло.
      Дощить і навіть птахи змовкли!
      Дощі несе на крилах осінь…
      Дощі перуть рокитам коси.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Сніжить
      Сніжить… Лягла на серце туга.
      Сніжить, коли втрачаєш друга.
      Сніжить – душі бракує неба.
      Сніжить і я іду без тебе…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Тримайся
      Осінній парк укрила позолота,
      чаклунка-осінь захопила трон.
      Відкрити має для зими ворота
      уже невдовзі армія ворон…

      Їх лемент долинає з верховіття
      столітніх ґінкго, буків і дубів,
      у ці часи гіркого лихоліття
      відлунюючи дзвоном ланцюгів…

      Неподалік, у глибині алеї,
      стоїть ліхтар. Своє він відсвітив
      і голову схилив у апогеї
      жаскої протидії двох світів.

      На рубежі лихої тьми і світла,
      межі одвічній між добром і злом,
      віками де лише ненависть квітла,
      а нині знов насилля проросло…

      Стоїть ліхтар-вояк на полі бою,
      від темряви собою світ закрив,
      підтримує захисників-героїв
      і сіє світло, не жаліє сил.

      Тримайся, друже мій, ще небагато,
      уже невдовзі ранок, сонця схід.
      До січі споряджаються солдати –
      від темряви розвіється і слід!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Кінець епохи олжі?
      Шалений світ зірвався з ланцюгів –
      його уже і гальма не тримають!
      Брехня панує, ненаситність, гнів.
      Іде війна і їй немає краю…

      Кому молитись? З ким сьогодні Бог?
      Диявол владарює на арені,
      а Болівар не винесе обох!
      Укрила поле сарана зелена…

      Чи міркувати розучились ми,
      чи глузду нам уже не вистачає?
      Невже лише бенкет у час чуми
      олжі епоху сконом увінчає?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Коломийський листопад
      Уже змідніла осінь золота,
      останнє листя сумно долу лине
      і баби літо пухом тополиним
      удалечінь поволі відліта…

      Не дістає і середини крон
      стрімких смерічок виснажене сонце.
      Збирає осінь у калюжах стронцій –
      зимі готує новорічний трон…

      Високе небо витерло сльозу.
      Сріблястий сокіл хмаровиння ріже,
      під крилами міста і мирні хижі,
      але невдовзі знову у грозу…

      Озветься незабаром його рев
      уже на сході, у степах полину!
      Ковтки криваві одягла калина –
      гірчить сумливо тут, поміж дерев…

      Дарує дрібку тиші листопад,
      як у війну її не вистачає,
      невдовзі зійде сиру шмат до чаю
      і в келиху розтане зорепад.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Наша віра
      Скажи, у чому місія твоя,
      яку мету плекаєш, Україно?
      Втрачаєш досі кращих у боях
      і на чужинців гнеш покірно спину…

      Христили ще у сиву давнину
      хрестами і водою… з нагаями.
      За віру ми дали страшну ціну:
      чекали нас темниці, палі, ями!.

      Топили із «божками» у Дніпрі,
      стинали буйні голови без міри,
      аби Перун у небі не зорів,
      аби зреклися предків своїх віри.

      І відреклися (добре що не всі),
      палили відьом у середньовіччя.
      Лишилася од Києва й Русі
      лиш пам’ять із минулого величчя…

      Нарешті збайдужілі і чужі
      пішли по світу Велесові діти…
      Ми, українці, тонем на межі –
      між предками і Новим заповітом!.

      ***
      А хочете, вам казку розкажу?
      Про України видатних героїв,
      що мужньо воювали за межу,
      не доверши́вши жодного розвою…

      Невтішна казка і сумний кінець –
      із па́сток попадали поміж спиці…
      Її герої (хай би йому грець),
      ніяк не діставалися світлиці!.

      У пастку Візантії Святослав
      попав за допомоги печенігів,
      але звитяжцю поміч не послав
      ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…

      Хмельницький – не чужий, та і не свій
      (згадаймо переяславські потуги):
      московський християнин Олексій
      в ярмо братів загнав, нарікшись другом!

      Додав свою дещицю підлу Ніс
      і не спасли Мазепу навіть мури:
      наказ Петра трагедію приніс –
      то одновірець вирізав Батурин!.

      І гетьман Полуботок не вцілів
      (хоча тоді і не поміг Мазепі) –
      петицій Коломацьких часослів
      привів його в Московії до склепу…

      Не гіршою вірянкою була
      розпусниця відома, Катерина –
      згубила Калнишевського талан,
      на Соловках тримавши за тварину!.

      В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
      та микався усе життя по світу.
      У «Кобзарі», а то іконостас,
      він виклав люду власні заповіти.

      Не жалував релігію Франко,
      але титан носив у серці бога.
      Стелилась не шовками, а рядком,
      Каменяра великого дорога.

      ***
      Продовжила терор «країна рад»,
      звіріла більшовицька агентура –
      в Парижі підлий найманець Шварцбард
      убив цинічно Си́мона Петлюру…

      І танув далі український стрій,
      шаліли православні людожери –
      ту заповідь біблійну «не убий»
      сповна відчув відомий рід Бандери!.

      Відчув її весь український люд,
      який вожді не раз учили посту –
      то працював цинічний план іуд,
      найбільшого у світі голокосту!.

      Загинув у «тюрмі народів» Стус
      Василь уже під час «перебудови».
      Життя йому не врятував Ісус...
      Така ціна за українське слово!.

      Іде війна і нині, кожну мить
      зело народ страждає український…
      Кого і з ким силкується мирить
      великий християнин – Папа Римський?

      ***
      А де поділись три десятки літ,
      що манною звалилися неждано?.
      Ми звичаї втрачаємо і рід,
      в пустелю завели нас християни:

      Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
      умовно-достроковий ану-кович,
      услужливі барига і фігляр…
      А хто наступний – знову аби-хтович?!

      Чи не тому ми стільки літ підряд
      тупцюємося, ходимо по колу,
      що не заклали президентів ряд
      із українця – «зека» Чорновола?!

      І так постійно (все ми невпопад),
      хоча, здавалось, за своє – горою!
      Удома не змогли наве́сти лад,
      чужих віками славили героїв…

      Тому й лютує фюрер-резидент,
      замінює трагедією драму –
      він Україну знищує ущент!
      А чи не треба нам свою програму?

      Своє забули (ніби й не було):
      історію, культуру, віру, мову…
      Міліє України джерело,
      алеї, парки ріжемо на дрова!

      У тому й наша немала вина –
      не вигнали і досі ще із хати
      (хоча кривава точиться війна),
      убивць московського патріархату.

      ***
      То хто ж ми – українці чи «хахли»?
      Куди свою ми топчемо дорогу,
      віддавшись тупо в лапи кабали
      і власного навік забувши бога?!

      Покрова – свято древнє і святе
      (це сотні років твердимо ми хором),
      але чому не згадуємо те,
      укрилися від кого омофором?

      Як Візантію предок наш, Аскольд,
      з дружиною своєю взяв в облогу,
      та воїна переборов мілорд
      і пірровою стала перемога…

      Щасливого майбутнього зоря
      лише тоді яскраво нам засяє,
      коли на власний томос – Кобзаря,
      чужих вождів і біблії зміняєм.

      Почитуйте історію свою,
      минулого шануйте кращі миті
      і не цурайтесь предків заповітів,
      щоб жити на землі – як у раю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Переформування
      Веде перебудову «лаптєстан»,
      модернізує власні збройні сили,
      та ЗСУ їх кидають у «бан»
      відразу майже – по приходу з тилу.

      Надводний флот в підводний перейшов,
      повітряний – уже в наземні сили,
      колони танків – у металолом.
      Немов гриби щодня ростуть могили.

      Уже резерви стали підіймать,
      глухих з кривими мобілізували.
      Сформовану рашистську оркорать
      стрічаємо артилерійським шквалом.

      А «міль» торочить про Армагеддон
      і про якусь брудну химеробомбу…
      Усі вже знають, що воно дін-дон
      і все скінчиться тривіально – тромбом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Якби я міг
      Якби я міг перевести годинник
      не на годину, а на сотні літ,
      то неодмінно б я туди поринув,
      де зародився мій козацький рід.

      Де пращурів лунала гучно слава,
      де кожен йшов із вірою у бій,
      що буде жити воля і держава,
      а він тримає батьківщини стрій!

      Як роблять нині наші добровольці,
      найкращі, України-Неньки цвіт.
      Але їх мало, бо під теплим сонцем
      уже квітує рясно пустоцвіт…

      Якби я міг перевести годинник
      не на годину, краще на віки –
      аби змінити цю лиху годину
      і скасувати часу помилки!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Хто ми?
      Христили нас у сиву давнину
      хрестами і водою… з нагаями.
      За рідну віру, й не її одну,
      чекали нас темниці, палі, ями…

      Топили із «божками» у Дніпрі,
      стинали буйні голови без міри,
      аби Перун у небі не зорів,
      аби зреклися предків своїх віри.

      І відреклися, добре що не всі,
      палили відьом у середньовіччя.
      Лишилася від Києва й Русі
      лиш пам’ять із минулого величчя…

      Нарешті збайдужілі і чужі
      попрошкували неозорим світом.
      Ми, українці, тонем на межі –
      між предками і Новим заповітом!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Покажи себе
      Покажи мені свою красу,
      аби міг упитися я нею.
      Я її під зорі понесу,
      неповторно-загадкова феє!

      Покажи мені свої уста,
      щоби міг напитися я зранку
      і урешті день новий настав,
      о моя дружино і коханко!

      Покажи мені усю себе:
      і рамена, і чарівне лоно…
      Покажи, та лише не кажи,
      що любов у тебе вже холоне.

      Покажи себе у всій красі…
      Хай сьогодні пролунає соло!
      Покажи, та тільки не кажи,
      що твоє кохання охололо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Мій космос
      Якщо душа порине у зажуру,
      укриє серце галактичний пил –
      усесвітом тоді подорожую,
      поміж великих і малих світил.

      Зігріюся у променях квазара,
      крутезний осідлаючи болід,
      провірю пульс у парного пульсара
      і знов-таки продовжу свій політ.

      Аби напитись місячного трунку,
      смакуючи коктейлем із комет,
      і метеорів світлі подарунки
      прискорили натхнення мого лет.

      Занурюся у казку дивограю,
      полину у омріяні світи…
      Та в космос свій нікого не пускаю,
      аби зірок чарівність зберегти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Обжинки долі
      Буває прикрощів немало,
      на жаль, у нашому житті,
      де випадковість править балом,
      а радником у неї гнів.

      Зустрілися ми випадково
      і випадково розійшлись –
      не відшукали щире слово,
      усе лишили на колись…

      Обом же щастя лише снилось,
      ховали очі під вуаль –
      не розпочавшись, все скінчилось.
      Таке трапляється, на жаль…

      Не ті слова, облудні вчинки,
      на серці фальші ланцюги –
      то доля ладила обжинки…
      А нам жнива не до снаги?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Пусте
      Пусте… Пусте, немає змісту,
      якісь примари бродять містом.
      Пісні пісні, вірші, картини –
      усе піснішає людина…
      Стискає груди, давить плечі,
      спадає сумом порожнеча.
      Нізчимність краплями стікає,
      жалі пливуть до небокраю.
      Пусте… Пусте не має сенсу
      і не вартує навіть пенса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Спецназ людства
      Знову лемент! До тремору в тілі
      завивання лунає з кремля –
      скавулить то не пес Баскервілів,
      то волає наколена тля.

      Операція «спец» провалилась,
      вже настав у недопалка піст –
      опустились напудрені крила,
      надломився і керченській міст…

      У Ірану мопеди купує,
      спішно «чмобіків» гоне на фронт,
      зброю ядерну сіпає всує…
      Знову хоче нас взяти на понт?

      Я скажу світовому загалу –
      нам до дупи недопалків сказ.
      Лине гомін уже до Уралу:
      українці – то людства спецназ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. Я повернусь
      Вибух ракети. В очах потемніло.
      Ру́хнули стеля і стіни униз…
      Ноги заклякли і каменем тіло,
      давить на груди бетонний карниз…

      Темно навколо, бракує повітря,
      кров заливає дитяче чоло,
      балка у спину упилася вістрям.
      Холодно. Ніч забирає тепло…

      Хочеться жити… Як хочеться жити!.
      Лише одинадцять років спливло,
      та чи настане дванадцяте літо?
      Скільки дітей у війні полягло!.

      Збуджений голос і промені світла,
      дужа рука підіймає бетон…
      Житиму? Житиму! – думка розквітла.
      Ось він! Нарешті! – гуде баритон.

      Хочеться жити!. Як хочеться жити!
      Мчить до лікарні хлопчину швидка.
      Гинуть дорослі, старі, навіть діти…
      Шию стискає загуби рука.

      Ниє нестерпно, болить усе тіло,
      скоро лікарня і мукам цим край!
      Раптом все стихло… Душа відлетіла…
      Попрямувала на небо, у рай…

      Мамо, не плачте, я ще повернуся
      градом небесним, дощем упаду,
      маком червоним у рідному лузі…
      Лише здолайте московську орду!

      Я повернуся… Я ще повернуся
      цвітом волошок і зеленню віт.
      Витри сльозину, кохана матусю,
      ми переможемо. З нами весь світ!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Від ребра до печінки
      Не має цінності усе,
      за гроші що купити можна.
      Журу твоя любов несе,
      вона загибелі тотожна.

      Вона – то пастка для душі.
      У жінки серце, що тенета,
      кайдани – руки… Ці вірші
      лягають сповіддю поета?

      Але це вигадав не я!
      Отак було здавен, віками!
      Вина у тому не моя,
      що кров висмоктують п’явками.

      Якщо зробив такою бог –
      від смерти гірше лише жінка,
      то, попри сотні засторог,
      їй біс нехай гризе печінку!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. Ефект Омеги*

      «Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
      Але таким його господар бачить…
      Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
      а хто натхненно по танцполу скаче.

      «Життя прожить – не поле перейти!»
      Слова ці мудрі чуємо ми часто.
      Воно охоплює галактики, світи,
      як сповнене простим, життєвим щастям!

      Чим зазвичай вимірюють життя?
      Коротке, довге, радісне, похмуре…
      Одні кохають мить до забуття,
      а іншим мало по Європі турів!

      Літа рахує той, а цей вершини,
      що подолав у себе на шляху,
      і пестить зором донечку та сина,
      а той – палац і всюдихід «Тайгу»…

      У кожного свої життя мірила,
      без виміру і навіть без кінця.
      Лише б Фортуна дарувала крила
      і не вдягла тернового вінця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Ми з України
      Я не кацап і я не московит –
      в мені нуртує кров мого народу!
      У цьому ми переконали світ,
      відважно захищаючи свободу.
      І я не орк чи дикий гамадрил,
      не представник мокшанської еліти,
      що об’єднала сотню-другу рил
      і прагне нині керувати світом.

      Ні, я не ниций виродок війни,
      що позбавляє права існування
      моєї Неньки доньок та синів
      і хоче вбити навіть сподівання
      на мир і щастя, віру і любов,
      саму надію на святе – прийдешнє!
      Мордує, убиває, цідить кров…
      Опам’ятайтесь, він вже нетутешній!

      Задумайтесь нарешті хоч на мить –
      чекає людство участь ця кривава!
      Кому дітей майбутнє ще болить,
      закінчувати треба ту забаву!
      Я представник незламної сім’ї,
      маленький син великої родини,
      якій співають рідні солов’ї.
      Ми разом всі і всі ми з України!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    300. Ранковий дощ
      Надворі тихо плаче дощ
      і сльози краплями стікають
      до келиха минулих прощ,
      а я жалкую, та не каюсь…

      А я несу душі тепло,
      у грудях – серця свого стукіт,
      яке розіб’ється як скло
      у невблаганній часу ступі…

      Прониже сотні часу товщ,
      аби заглянути в минуле!
      Ранковий тихо плаче дощ
      і небо хмари затягнули…

      Життя – не має вороття,
      назад вернутися несила…
      Але яке це відкриття,
      аби одразу скласти крила?!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. Нарешті додому
      Мобілізація! – лунає як набат.
      Від призову тікають «патріоти»…
      Штампує все нові закони кат,
      дорога їм одна – до ешафоту.

      Шляхи заполонили в Казахстан,
      у Грузію, Монголію, Європу…
      Кацапи залишають рідний стан,
      ховаючи від фронту власну _опу.

      Під юртою монгольський аксакал
      вдивляється у «трусичів» колону…
      – І Київська їм Русь вже не така?
      Нарешті повертаються у лоно!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Проти кого?
      Москва. Червона площа, мавзолей.
      Мобілізація! – усюди лине вістка…
      Наряд в військовій формі і «старлєй»
      вручає «насєлєнію» повістки.

      – А воювати з ким? – питає хтось,
      не вірячи у власну перемогу.
      – З фашистами! – відповідає «лось».
      – Це зрозуміло… Ну, а проти кого?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. Усвідомлений вибір
      Самотність – філософія душі,
      витримують її лиш дужі люди.
      Картини пише хто, а хто вірші,
      та часто там герой один – іуда…

      У самоті бувало, і не раз,
      знаходили від шатії розраду,
      хто натерпівся глуму і образ,
      чи підлість пережив і ницу зраду.

      Кому посікли душу зла ножі,
      зневіри стріли зрешетили спину,
      хто зупинявся лише на межі –
      свідомо обирає самотину.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Сурма кличе

      Збирайся, сину, вже сурма зове
      і кличе небайдужих у дорогу.
      Гуртується сьогодні все живе,
      аби Вітчизну боронити. З Богом!
      На схід тобі дорога пролягла,
      щоб серце України захистити.
      Уже немає міста чи села,
      де б не чекали оборонців діти,
      батьки, дружини і простий народ,
      якому доля Неньки небайдужа.
      Коли нарешті вигонять заброд –
      вони чекають ту годину дуже!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Всього лиш

      Лише дві сотні… На мертвечука!
      А тисячі на кого залишили?
      Для зе чи пе, а може ярмака?!
      Як антураж для братської могили
      в Оленівці, де міни рвуться знов
      і вибухають краплені ракети?
      На ваших лапах кров, одна лиш кров,
      а в шафах ще не знайдені скелети…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Доленосна зустріч
      Зустрілися тоді на полі бою,
      уламком міни ногу відтяло –
      в конвульсіях він корчився від болю
      і заливала кров бліде чоло…

      З’явилася негадано, маленька,
      в медичній формі, що оте дитя…
      Як лише відпустили тато й ненька? –
      майнула думка ніби співчуття.

      Джгутом перетягнула вправно рану,
      забинтувала голову за мить.
      Під кулями тягла із поля брані,
      аби він змогу мав іще пожить.

      Та опритомнів лише у палаті
      і здивувався – цілі, дві ноги!
      А медсестра у білому халаті
      поволі поправляла ланцюги…

      – А що?. А як?. – спіткався на півслові. –
      А звідки?. – простогнати ледве зміг.
      – Сестра із поля бою, в рюкзакові, –
      поясненнями лікар допоміг.

      А через рік, під Мендельсона гами,
      долаючи відчутний біль, не страх,
      упевнено і власними ногами
      її він до вінця ніс на руках!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. Справжні є
      Все менше у тобі того,
      що так раніше чарувало,
      згасає у душі вогонь,
      чуття лишивши на поталу…
      Свічадо гасне в вишині,
      під ноги осідає вечір
      у нерушимій тишині
      і сумом огортає плечі.

      Не умирай поки живеш,
      але живи і після смерти!
      Життя, обернене на треш,
      не уникає круговерти,
      коловороту сподівань
      і виру звичок та рутини,
      а заздрощі, огидна твань,
      взнаки даються щогодини…

      Живи розкуто, ніби птах,
      як вітер у небесній висі,
      із посмішкою на вустах
      і гаслом на фамильнім списі:
      «Не вір, не бійся, на проси!»,
      бо у житті усе минає,
      і, як було у всі часи,
      воно само – на небокраї…


      Тому живи і пий до дна
      свою гірко-солодку чашу
      чи келих доброго вина,
      не забувай про дружбу нашу!
      Зустрінемося ще не раз
      у інших виміру площинах,
      та пам’ятаймо повсякчас –
      у світі справжні є мужчини!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. Тріо
      Візьми мене як насолоду, –
      ти шепотіла у свій час.
      Смакуй мою дівочу вроду!
      Нехай вона підніме нас
      аж до заласся і утіхи,
      та до небачених висот!
      Нещастя вищезне і лихо,
      як під сапою зла осот.

      Тоді розрадою утішся
      та гіркотою закуси
      чи зупинися на узвишші
      і випий залишки роси…
      Три діви разом, поодинці
      окрасять дійство те п’янке,
      життям даровані гостинці
      і долі щастя нетривке…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. Мар’яні Безмозгій
      На свіжім асфальті стою мов прикута –
      мо’ лижі прилипли чи я вольтонута…
      Та у перемогу внесла свою лепту,
      бо «орків змело» від мого інтелекту!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. Батальйони просили вогню
      Батальйони благали: «Вогню!»
      Оборонці молили: «Підмоги!»
      Я нікого ні в чім не виню,
      мо’, не мали очільники змоги…

      Небо вкрила густа порохня
      від розривів ворожих снарядів.
      Хоч стріляли вони навмання,
      та до біса гатило їх «градів»!

      Хто віддав той злочинний наказ –
      не чіпати ворожу навалу?
      А чому не виводили нас
      і лишали чому на поталу?!

      Хто загнав нас тоді у котел,
      де веригами Мінські угоди?
      І чому вже черговий обзел
      потішається знов над народом?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    311. Про зайців і шакалів
      Сім’я зайців жила в зеленім гаї,
      у глушині – шакаляча сім’я.
      Усім ставало місця в тихім краї,
      та слухали недовго солов’я…

      Орда шакалів вдерлася до лісу,
      аби зайців змінити на кролів.
      Домовився Шакал з сім’єю Лиса
      і рижу тічку вже від них повів.

      Напали рано-вранці – убивали
      та ґвалтували навіть немовлят.
      Зайці не сподівалися навали
      і захопив їх нори підло кат.

      Але безчинство довго не тривало,
      на спротив разом стали в ряд зайці.
      Тримали оборону всім загалом
      і дременули ірода бійці…

      Вже апелює дикий пес до Лева,
      у Лігу звірів прутень шле гінців –
      шакалів кігті й щелепи сталеві
      привласнили "негідники" зайці!

      Вони усі порушили закони –
      у наступ несподівано пішли!
      Шакалу недалеко і до скону,
      його орду зайці перемогли!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. Ласий пан
      До курника повадилась лисиця,
      щоночі курку гарбає руда!
      Начальник цеху, Никанор Гнилиця,
      забив на сполох: «Людоньки, біда!»

      Запер ворота, двері у курятник,
      набої у рушницю зарядив.
      Привів Рябка із дому для порядку,
      та на ланцюг собаку посадив…

      Небачену донині ввів систему:
      до курника – лише по пропусках!
      Активно просував безпеки тему
      і… більшого купив собі паска́!

      А чом діру лишив у огорожі,
      як втілював отой амбітний план?
      Не менше за лисицю, аж до дрожі,
      куря́тину шанує ласий пан!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    313. Василеві Андрушку
      Він зупиняє час у стовбурах дерев,
      вплітаючи вогонь у міді миті,
      своє натхнення з геометрії бере,
      щоб дарувати людям на століття.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. Логістика від найвеличнішого
      Давним-давно у гаї правив Лев,
      та до смаку порядок не усім.
      – Уже занадто виросло дерев,
      заїхати не можна на таксі! –
      Шакал ідею спритно увернув
      і позирнув лукаво на Тхора.
      Той пособити вчасно зметикнув:
      «Огиділи вже віти і кора!»

      – Їх пластиком потрібно замінить,
      щоб листя не літало восени! –
      окреслили розлого красну нить
      гірські два круторогі барани.
      – Усе зроблю, – Осел заголосив, –
      сформую із лисичок вар’єте!
      Не пожалію часу я і сил,
      якщо царем мене оберете!

      І "лідором" обрали Віслюка,
      бо надоїв занадто мудрий Лев.
      Стежки топтати став у байраках,
      поменшало гілля й самих дерев…
      Змінилось все і лиси правлять бал,
      пішов у хід пластмасовий контент.
      Уже новий сформовано кагал,
      щовечора квартал дає концерт.

      Аж раптом налетіли дикі пси,
      стежками промайнули прямо в гай.
      Гризуть, шматують – отакі часи.
      – Зайців негайно на передній край! –
      скомандував Осел, а сам у тил
      отару із прибічників повів.
      Усе повивертав на свій копил,
      на варті залишивши ішаків.

      Скажені пси лютують і гарчать,
      але стіною став лісний народ.
      Ідуть загони молодих зайчат,
      щоб захистити праліс од заброд…
      Гарує Тур із друзями, несе
      тягар війни поміж гаїв, лісів…
      Та доки керуватиме Осел,
      не вигнати з діброви диких псів!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Тигр і Віслюк
      Зустрівся якось Тигр у лісі
      із заблукалим Віслюком.
      Той одолів у спорі Лиса,
      що заховався за пеньком.

      Вухатий заєць на копитах
      до Тигра сміло підійшов.
      Брудні почухав поли свити,
      на пузі перевірив шов…

      – Чому трава у лісі синя? –
      зухвало в Тигра запитав. –
      Така смакує лише свиням!
      Не бачив схожих я отав…

      – Ти помиливсь, вона зелена! –
      упевнено промовив Тигр.
      То колір хвої, листя клена,
      як у лісничого мундир…

      – Е, ні! – з тобою я не згоден.
      То синій колір – от і все!
      Очима кліпнув рижий воїн –
      І що оцей вухань верзе?!

      – Чому зелена? Звісно синя! –
      усе репетував Віслюк.
      Із глузду з’їхав, дурнів сину,
      чи укусив якийсь павук?!

      Ходім, спитаємо у Лева,
      хай вирішить дебати цар!
      У Тигра нерви не сталеві,
      та все ж погодився. Нездар

      таких він бачив небагато,
      але достатньо на віку.
      Послухав Лев уважно хвата
      і каже: «Синя» Ішаку.

      Зрадів Осел, гукає Леву:
      «О, Царю, Тигра покарай!
      Синіє хай трава, дерева –
      нехай панує синій рай!»

      – Гаразд, покараним він буде –
      на рік затихне його рик.
      А ти ступай, словесний блуде,
      у вухах вже мені твій крик!

      І Лева вироку скорившись,
      Тигр лише мовив: «Чому так?»
      А ще додав, уже знітившись:
      «Зело – зелене, знає всяк…»

      – Звичайно, сумніву немає, –
      спокійно виголосив Цар. –
      Але ж ти Тигр, окраса краю,
      а не якийсь Ішак-кошмар…

      І ти велична, горда кішка,
      до спору із Ослом дійшов!
      А потім, ніби у насмішку,
      на суд до мене з ним прийшов!

      Схиливши голову, смугастий
      до лісу тихо почвалав.
      Таке траплялося не часто –
      на рік залишив він анклав!

      А через рік вернувся знову
      додому із чужих країв
      і впав у очі Віслюкові…
      Згадав той марення свої!

      Але у відповідь – ні слова,
      розрізав лише тишу рик.
      Фортуна зрадила Ослові,
      то був його останній брик!

      Ще довго грива, хвіст, копита
      валялись між зелених віт,
      аби осли несамовиті
      не мордували цілий світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Огенрівське
      Життя всього найкращі миті
      спадають стрімко на асфальт.
      Волає скрипка, плаче вітер
      і в унісон зітхає альт…

      Журні сонати у концерті
      отім під назвою «Буття».
      Шопен, Бетховен, Моцарт, Верді
      лунають аж до забуття…

      Рояль на сцені, літня дама,
      неспішно лине вокаліз –
      кінчається життєва драма
      останній лист летить униз…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Орди наносці
      Поблякли громадські закони
      знівелювався піїтет…
      Коли юрбою править клоун –
      і «Лисий» вже авторитет.
      Усім війна, а їм забава:
      ток-шоу, жарти, шлунків зов…
      А у полоні кат кривавий
      мордує зраджений «Азов»!.

      Казки лунають для народу
      про різні фобії, страхи…
      Кому ж дістались нагороди?
      Артистам-друзям!. А пихи
      з екранів ллються нові тонни.
      Як гинуть доньки і сини,
      найкращим, з п’ятої колони,
      воно вручає ордени!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. Найбільша дивина
      Відлітував п’янкий ясмин –
      День знань прийшов до українців.
      Військовий розклад принесли
      до школи цьогоріч ординці…

      За парти сіли не усі,
      багато вчителів на фронті.
      Вони та інші татусі
      тепер працюють у піхоті…

      А школа нині – полігон,
      подвір’я – бойова арена…
      Триває з орками агон,
      де замість дзвоника – сирена…

      І знань сьогоднішня ціна
      така висока, як ніколи,
      але найбільша дивина –
      йти вперше у житті до школи!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. Дарма
      Нарешті Україна гола й боса!
      Старалися усі: чужі й свої…
      Тепер же дехто позирає скоса,
      чи довго ще триватимуть бої.

      Оте чекання декого зморило,
      вони давно втомились од війни.
      Коли опустить вже та птаха крила? –
      шепочуться Ізраїлю сини…

      Натомість інші просто скаженіють,
      їм унітази, пралки подавай!
      Вони про «ВАЗи» вже відкрито мріють,
      своїх синів штовхаючи у рай…

      Але існують досі ще і треті,
      які не встигли вчасно утекти.
      Їм місця мало на усій планеті!
      Такий собі всесвітній детектив…

      Ну, що сказати вам, пани хороші?
      На кожного чекає «макінтош».
      Які б великі не украли гроші,
      там зайвим буде навіть польський грош!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. Драма
      У чому України драма?
      Нас прирівняли до сміття!
      Вони нас бачили рабами
      без права на саме життя!
      Означили нам стан придатка,
      як це було впродовж віків,
      і роль одве́ли їх порядки
      не козаків, а чумаків.

      Аби орали і збирали,
      або по сіль волами в Крим…
      Й ховали рила під забрала,
      як тільки скаже «третій Рим»!
      Але вони прорахувались.
      Так, ми нащадки чумаків.
      Та як би орки не старались,
      ми внуки славних козаків!

      У наших жилах не водиця,
      гаряча українська кров!
      А роду нашого криниця
      ще не зміліла до основ!
      Бо потягу до волі – море,
      і терен зайвий у вінець,
      а їх Содому і Гоморі –
      вже не за горами кінець!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. Майва
      Тріпочеться над головою майва,
      жовто-блакиттю небо затягло.
      Під тином кров’ю ружавіє мальва,
      уже не вся родина за столом…

      Іде війна і гинуть оборонці –
      життя кладуть за Неньку молоді,
      за місце на своїй землі під сонцем,
      за Україну і за рідний дім.

      Поблимує під образом лампада,
      а скільки ще попереду звитяг…
      Відлунює ворожа канонада,
      та майорить жовто-блакитний стяг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Коту під хвіст
      Пройдоха лис понадивсь у курник
      залазити щоночі і під ранок.
      Тягав, душив курей рудий м’ясник,
      лишався закривавлений підранок…
      І на нараду півень-голова,
      зібрав найближчих курок і пулярок.
      Лунали переконливі слова,
      та душу огортав якийсь пригарок…

      – Негайно треба нам у дзвони бить,
      у розшук об’явити куроїда.
      Не обірве́мо мародерства нить –
      від курника не лишиться і сліду!
      Верховного підтримав секретар,
      казав – Резерви варто пошукати.
      А ще: у небезпеку – жодних чвар,
      аби не дати шансу супостату!

      І раптом на ворину піднялась
      облуплена маловідома курка:
      – А я вважаю, не настав ще час,
      аби чіпати лисого «окурка».
      Бо зараз ласий лише терорист,
      і то де-факто, а не на папері.
      Потуги наші всі – коту під хвіст,
      як визнаємо лиса живодером.

      А що, і дійсно, треба постривать! –
      гуртом закудкудакали дзьобаті.
      Рябка під тином покладемо спать,
      а ми перечекаємо у хаті.
      ***
      Яйцеголовим чи поможе пліт,
      як у дворі очеретяний кіт?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. Все в одному
      Порядний, скромний мов дитина,
      в німецькій мові напівбог,
      відверта у житті людина,
      непересічний педагог.
      Письменник і поет од Бога,
      перекладач і дипломат.
      Осадчий Толя ще до того
      й Мельничуківський лавреат!

      А як він ранком, ще з росою,
      загінку травами веде!
      Працює дід не лиш косою,
      город для нього – як едем.
      Пройтися лісом не бариться,
      гриби та ягоди – сюрприз.
      Давно зустрів свою синицю,
      а журавель їм – справжній приз!

      Уміє все, як два в одному:
      тут – Голіаф, а там – Давид.
      Працює на роботі, вдома
      і ось дозрів нарешті плід!
      Він учнів має скрізь і всюди,
      його вітають звідусіль.
      Приємно – поважають люди,
      але іще б на хліб і сіль…

      З роси й води тобі, козаче!
      Сто років будь таким, як є.
      Хай гірко вороги заплачуть,
      а друзі вип’ють за твоє
      здоров’я, людяність і силу!
      Працюй надалі і твори,
      аби відчути щастя крила,
      і від життя усе бери!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Невже?
      То не людина, то істота,
      скажений виродок Неви…
      А скільки болю і скорботи
      ще принесе народам він?!.

      Кипить, вирує параноя,
      недопалок волосся рве:
      учора бачили ковбоя,
      сьогодні – карло він криве.

      То міль, замотана у кокон,
      не шовку, а шматок лайна.
      Веде упевненим він кроком
      усіх у прірву. Ця війна

      остання вже у долі людства,
      ретельно вивірений план
      у світі горя і розпустства…
      Невже то наш гіркий талан?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Квиток
      Візьму квиток на скорий потяг,
      перед очима все твоє,
      і щирий надприродний потяг
      мені поко́ю не дає…

      Інтимний потяг, серця протяг,
      і нежить – органів злиття,
      а під ногами: одяг, одяг…
      і почуття до забуття!.

      Візьму квиток на скорий потяг
      і раптом – Стій! Усе було…
      Остався лиш природний потяг
      і тільки зморщене… чоло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Параноя кохання
      На зустріч більше не чекаю,
      не жду дзвінків ані листів
      і спомин серце вже не крає,
      пізнав я істини прості:
      усі удавані зітхання
      не витримали часу прес,
      інтимний потяг – не кохання,
      матеріальний інтерес.
      Усе плекала власне его…
      Воно у кожного своє:
      комусь слугує оберегом,
      а іншим – жити не дає!
      Любов, обернена на зброю –
      то збочення, суцільний стрес.
      Жага кохання, параноя –
      лише прискорює процес.
      Укотре ти ідеш по колу,
      нехай легкою буде путь,
      але самиця богомола –
      твоя чи не єдина суть.
      Ти мізки виїси любому,
      нехай на голові шолом!
      Судоми ті мені відомі,
      я не скажу тобі «шалом».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Розберемося потім
      Мишки́ жили посеред поля,
      колонія у сотню нір,
      і їжі в них було доволі,
      але змінився командир.
      Миша́ обрали молодого,
      що складно говорити вмів,
      бо халамидника старого
      із сірих мало хто терпів.

      Надалі дружно до комори
      зерно носили у жнива,
      а восени закрили нори,
      ключа сховали од хліва.
      Та з’ясувалося невдовзі,
      ще не настав і новий рік,
      в хліву запертім пусто зовсім…
      Мороз і голод – на поріг!

      Загальні збори мишоферми,
      питання в черзі не одно –
      турбує мишок наших вельми:
      Куди поділося зерно?
      У кого ключ? Чи цілі двері?
      Як люту зиму пережить?
      Чи все в порядку на папері?
      Що їсти, чим дітей кормить?!

      А як утихла колотнеча,
      до слова вийшов отаман,
      учора жінку і малечу
      одвів він на сільський гарман.
      Розмазав висівки по пиці,
      від злоби майже знавіснів:
      «Куди поділася пшениця –
      розберемося… повесні».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Шахова війна
      Війна ця – партія у шахи,
      такий собі стрімкий гамбіт,
      де захотів шкільний невдаха,
      покласти на лопатки світ.
      «Адін нарот» ялозив перло,
      а планував дитячий мат.*
      Я покажу їм «Ще не вмерла»,
      сконає! – хитро думав кат.
      І першим хід зробив підступно,
      під пеленою темноти
      радянські полетіли «ступи»** –
      таке ось «Я іду на ти»…
      Ригали смерть гарматні пащі
      в донецький ласий бутерброд.
      Молов у фарш і гнав у хащі –
      отой таки «адін нарот»!
      Конвертувать його у трупи,
      «корита»*** з орками погнав…
      Азовцям кліті варять тупо,
      ба гонг іще не залунав.

      На іншім боці шахівниці –
      сам «нестратег» усіх часів,
      який демонстрував сідниці
      та все від армії «косив»!.
      Старався партію віддати,
      але все стало навпаки…
      Бо не погодились солдати –
      то не оманські пішаки!
      Про лаври нобелівські мріє,
      леліє план – убить ферзя.
      Він ярмака**** зберіг, не «Мрію»,*****
      бо новий комплекс гору взяв…
      Триває партія у шахи
      і на війні, як на війні,
      легкі фігури – бідолахи,
      але бувають прохідні!

      А що там рефері, Європа
      і демократії оплот,
      вони води набрали в рота.
      Усіх турбує, аби фронт
      за межі нені-шахівниці
      не вийшов раптом, до «братів»,
      і до московської столиці
      їх HIMARS-дідо****** не влетів!
      Нам не дають оголосити
      убивці-кату навіть шах…
      Лишилося лиш голосити
      і бідкатись… Оце розмах!.
      Бо осінь майже на порозі,
      проблема теплоносіїв,
      а там і вибори на носі…
      Коб виборець не посині́в!
      Отак ця партія триває,
      на видноколі мітельшпіль,
      і всі з цікавістю чекають,
      хто першим зробить «оверкіль»!*******

      Триває знову цирк на дроті…
      Ой, не ступити б у кізяк!
      Чи хочуть знову «бутербродів»,
      чекають нового ферзя?
      Питання голову мордує –
      Навіщо клята та війна?
      А ти подумай – що вартує
      і вигідна кому вона!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Вперед – до комунізму!
      Однак, я цю війну переживу.
      Вона надовго, та не назавжди́.
      Усім у цю хвилину горьову
      скажу – її затіяли жиди.*

      Бо світом правлять гроші, капітал.
      Вони ж, відомо, у багатіїв.
      Який чекає наш народ фінал
      в процесі цих фінансових боїв?

      Ця битва йде не за небесну твердь!
      У тому наша кожного вина…
      Вони ідуть у бій по нашу смерть!
      За ними слідом – голод і війна…

      А як здолати це мерзенне зло?
      Відкинути жадобу й конформізм
      та відновити наших душ тепло
      і будувати шведський… комунізм!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Чи є межа?
      Чи є межа крутійству і цинізму?
      У цьому я затятий реаліст:
      якщо Росія спонсор тероризму,
      то хто ж тоді насправді терорист?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. В процесі
      Панєнку запримітив гу́цул в місті:
      ошатну, симпатичну і струнку.
      Відразу видко – не сільського тіста!
      Та до смаку припала юнаку.

      Але лебідка довго не дрімала.
      Село! – майнуло. – Здобич надлегка!
      Кормою розвернулась до загалу
      і попливла вперед, на юнака.

      – Мої вітання! Чому вас не знаю?
      – Я не місцевий, – мовити і встиг.
      – До ресторації? По філіжінці чаю?
      Коханий, а який смачний пиріг!.

      Та і хлопака був не валом шитий,
      він до ведмедя лазив у барліг.
      Примружив ліве око діловито,
      оглянув дівку з голови до ніг.

      – Ви про яке говорите кохання?
      До чого, вибачійте тутка чай?
      Готовий я завжди до спілкування,
      а решта – у процесі, зазвичай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. Насіння перемоги
      Під жахливе сирен голосіння
      та розриви снарядів, ракет –
      посадили звитяги насіння
      у надії на сходів букет.
      Ми саджали своєї звитяги насіння,
      зупиняли кривавий бенкет!

      Ще трудились удень і ночами,
      не кида́ючи з рук автомат,
      хоронили братів у печалі
      і шаленстві в мільйон мегават.
      Хоронили братів зі сльозами печалі,
      та тремтів кровожерливий кат.

      Ми пололи гаї і діброви,
      виривали бур’ян у полях,
      не жаліли ні сили, ні крові,
      щоб рашистів розвіять у прах.
      Не щадили ні часу, ні сили, ні крові
      і нарешті здолали той жах.

      Під нестямне сирен голосіння
      і під шурхіт крилатих ракет –
      зростимо перемогу з насіння
      і зламаємо оркам хребет.
      Перемогу зростим зі звитяги насіння,
      подолаєм рашизму бенкет!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. Наймиліше слово
      В розірвані війною дні і ночі,
      під голосіння збурене сирен,
      те слово я повторюю пророче,
      що душу у полон мою бере.

      Що серце полонить моє і розум,
      і непокоїть часу мого плин.
      Воно зрідні поезії чи прозі,
      що вибиває завше клином клин.

      Воно: надія, віра і підмога,
      як молот Тора і тополі пух.
      Це слово наймиліше, перемога,
      для сотень тисяч українських вух!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Тест тридцятиліття
      За тридцять літ нічого не зробили?
      Невже дарма ми змарнували час?!
      Гадали, що в запасі доста сили
      і часу також вистачить у нас.

      Дітей своєї мови не навчили,
      не захистили власні Крим, Донбас,
      бо сили вельми переоцінили
      і невблаганно пролетів той час…

      А вороги закляті не дрімали,
      уперто просувались до мети.
      Невже ми їхніх намірів не знали?
      Надіялись усе ж перемогти?

      Чого вартують лише два майдани!
      За честь і гідність хто з нас не стояв.
      За шість каденцій – жодного Гетьмана!
      Лиш феєрверк амбіцій і заяв…

      І ось війна, безжальна і кривава,
      тестує Україну і народ…
      Одні життям боронять Неньки, славу,
      другі – в тилу чекають нагород.

      Питання мозок мій заполонили:
      яка, у чому і чия вина?
      За тридцять літ усе, що ми зробили,
      покаже нам усім оця війна…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Епідемія
      В країні епідемія якась –
      охрипли гауляйтери зелені.
      Хоча чимдуж напружують легені,
      та не виходить видавити бас…

      Театр пішов у маси! Як на біс,
      ті силяться зобразити величчя,
      але свої приземлені обличчя
      за маскою не скрити – тисне ніс.

      А орган той у кожного в пуху́
      і хвіст солідний тягнеться позаду:
      «Фокстроти», «Епіцентри», «Ельдорадо» –
      не тільки на виду, а й на слуху…

      То що, панове, будете робить?
      Шукати коваля, місити «колос»*
      чи зліпите собі черговий «Голос»
      і знову Раду підете бомбить?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. Діагноз
      Є у світі бездушшя країна,
      осередок сваволі і зла.
      Усередину глянеш – руїна,
      а столиці… достатку анклав.

      На добробут у них мораторій,
      а джерела достатку – сини.
      Там театр, що тобі крематорій,
      телевізор – їх засіб війни!

      Сотні років існують грабунком,
      тягнуть все: від земель до трусів,
      Ті істоти керуються шлунком:
      «Ми, – кричать, – спадкоємці Русі!»

      Я не буду часу марнувати,
      а відверто кажу, без прикрас:
      «Пацієнти тієї палати –
      безнадійні, бо хворі на сказ!»

      Ще чекають од підлості ліки
      їх столиці: Москва, Петербург…
      Але ницим моральним калікам
      не поможе і лікар-хірург!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Чи варто?
      Як не спіймати вітру в полі,
      а серця щастям не спекти –
      не випросить чужої долі
      і від своєї не втекти…

      Можливо квапимося дуже,
      а може збилися смаки,
      але упевнений – байдужість
      таки дається узнаки…

      Навіки щастя у подолі –
      усе одно не принесеш!
      То варто ґвалтувати долю
      і смакувати різний треш?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Нізащо
      Яку це тільки совість мати треба,
      аби вбивати підло мирний люд?
      Летять ракети і палає небо,
      пологовий будинок – ціль іуд!

      І гинуть діти, навіть немовлята,
      заручником уже увесь народ…
      Тих мародерів народила мати?
      Яких вони чекають нагород?

      Бомблять Охтирку, Харків, Мелітополь.
      Палають Суми під осколків свист…
      Перетворити прагне у некрополь
      країну міжнародний терорист!

      Мій Миколаїв, Київ і Одесу,
      Чернігів, Запоріжжя і Дніпро –
      це наслідки від здачі Херсонесу,
      тяглися з Криму щупальця заброд…

      Тепер їх мирний атом зацікавив…
      Енергодар – розстрілюють АЕС!
      Знеструмив і Чорнобиль кат лукавий –
      шантажувати людство хоче пес!

      Скажений пес вбиває і ламає
      зі зграєю собак таких, як сам…
      Та сонце сходить знов над ріднокраєм,
      не скоримось нізащо ми катам!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. Віє вітер
      Понад степом віє вітер,
      завиває у пітьмі.
      Вже той вітер пам’ять витер:
      ми сліпі, глухі, німі…
      Міркувати перестали,
      змарнували часу плин,
      замінили ум канали…
      Ні – один, канал новин!

      Вітер віє над степами,
      завиває із пітьми.
      Ніби житніми снопами
      поле вкрилося людьми.
      Вічним сном поснули вої,
      серце зболене пече,
      а лукавий в однострої
      сам ніяк не утече…

      Чи утихне врешті вітер,
      чи підніме буревій?
      І народ нетяга-митар,
      все-таки сформує стрій!
      Не одділимо ми зерня
      від полови укінець,
      то плести із цього терня
      доведеться нам вінець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Не пізно
      Коли надворі пізня осінь,
      а скроні засипає сніг –
      усе частіше ноги босі
      несуть на батьківський поріг.
      Чи не щоночі казка сниться,
      де мама вічно молода,
      моєї юності криниця,
      що потонула у садах…

      Уже зима, уже морози,
      як не крути – життя одне.
      Пролинули весняні грози,
      і чаша та не омине…
      Та рано ще співати тризну,
      хай буде святом кожна мить.
      Допоки дихати не пізно –
      не пізно жити і любить!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Місто героїв
      Є місто над Південним Бугом,
      відоме з глибини віків,
      на захід, за Великим лугом –
      край запорозьких козаків.

      Форпост на півдні України,
      героїв місто і краси.
      Удар щоденно, щогодини,
      тримає, як у всі часи!

      Не знаю кращого у краї
      поміж ланів рясних і нив.
      Відважне серце – Миколаїв,
      орду рашистів зупинив!

      Одеса тихо споглядає,
      в надії дивиться Херсон.
      Усьому півдню Миколаїв –
      немов для Греції Ясон!

      Ми з України! Слава Богу
      і волонтерам, ЗСУ!
      За нами буде перемога!
      Ми одоліємо москву!

      Миколаєве мій, Миколаїв,
      ти як скеля і острів надій.
      Миколаєве мій, Миколаїв,
      місто сили, героїв і мрій!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Характерник
      Запалало зранку небо
      громовиці тишу ріжуть –
      то війна іде до тебе,
      в твою хижу.
      Хижа война – вуйна клята,
      сіє лихо, біди, болі…
      Та шикуються солдати
      в «Дикім полі».

      Під жахливий гуркіт бою
      характерник брів між зіллям.
      Очі мага повні болю
      й божевілля…
      Хлопців мертвих брав за руки,
      клав їм жито у долоні,
      уявляв нестерпні муки…
      у полоні.

      До грудей торкав щокою,
      до чола – холодне тіло.
      Не повернуться із бою,
      відлетіли…
      Нелегку обрали долю –
      боротьбу проти свавілля!
      Сльози капали від болю
      і безсилля…

      Став між ними на коліна
      і знімав сталеві лати –
      вже не діждуться дружини,
      діти, мати…
      Але їх чекають діти
      і не скінчені ще справи…
      Жаль героїв хоронити,
      Боже правий!.

      – Боже правий, Боже сильний,
      забираєш чому кращих?
      На землі доволі підлих
      і пропащих…
      – Надійшла лиха година,
      бо молилися не дуже –
      я беру свою данину…
      за байдужість.

      І злетів мольфар до неба,
      шаблю вихопив із піхов –
      Воювати нині треба…
      з лихом!
      Підіймаймось, козаченьки,
      щоб у цю лиху годину
      захистити нашу Неньку –
      Україну!

      Війна, війна, війна – во́йна!
      Сіє горе вона гойно.
      Гучить, гучить, гучить тризна,
      та на стягах горить – тризуб!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    343. Кривава дійсність
      Їх зрадили усі. Ну, майже всі…
      А першими – хто віддавав накази!
      Бо гасло тих, і це відомо всім,
      незмінне і донині – Все й одразу!.

      І що тепер? Одні – ні пари з уст,
      а інші – «відкривають полювання»…
      Відлунює у тиші воїв хруст –
      сувора дійсність меле сподівання!

      Кривава дійсність визнала ще раз:
      не викликає більшої відрази
      «верховного» виконувать наказ –
      на здачу у полон давать накази!

      Я лише думу висловив свою,
      але питання маю до загалу:
      Що гірше – смерть прийняти у бою
      чи на поталу здатися шакалам?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. Воно
      Обличчя втрачено давно,
      осталася одна лиш морда.
      Воно всього лише лайно,
      хоч пнеться виглядати гордо.

      Але напевно поспішив –
      не морда навіть, просто пика.
      А ще кого не розсмішив –
      то зморщена маленька пипка.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. Не моє
      Музикант із короткими пальцями –
      ніби заєць із довгим хвостом
      або щире кохання по акції,
      чи перерваний голод… постом.

      Як білети в театрі кінчаються,
      контрамарки прямують у хід,
      а до зали глядач запускається,
      зазвичай, через задній… прохід.

      Сумно слухати дівку «на пенсії»
      про цнотливість і спрагу душі…
      Доки в серці існує потенція,
      я писатиму краще вірші.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Череповище
      Над головою люто вітер свище.
      Залишилося мало, кілька кроків…
      Не слухали, на жаль, своїх пророків.
      Попереду уже – Череповище!

      За тисячу років цю путь тернисту
      ми подолали босими ногами,
      у боротьбі з собою й ворогами,
      і це нам лише додавало хисту.

      Але коли ми схибили і в чому?
      На роздоріжжі опинившись долі,
      утратили умить жагу до волі
      і землю віддали під Орка чобіт!

      Ми гетьмана шукаємо віками,
      у спорах розпорошуємо сили…
      Ці пошуки ведуть нас до могили –
      ми стали один одному… вовками.

      Але здолати в силі ми Аїда
      і оминути Неньчину Голготу –
      це виявити зрадникам турботу,
      не залишивши ні одної гниди!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    347. Найкращі люди
      Прекрасні люди в Коломиї!
      І не важливі вік чи стать –
      вони сваритись не уміють,
      готові все толерувать.

      Пів року майже волонтерю
      в компанії цих диваків –
      усім відкриті у них двері
      і не було поміж вовків…

      Та раптом, боже, що я бачу –
      пробиті шини у авто!
      Очам не вірю, ледь не плачу…
      Чому, за що і власне хто?

      Мо, стяги, жовте і блакитне,
      під шклом прийшлись не до смаку?
      Чи номер видався елітним
      якомусь нині диваку?

      А, може, сталася незгода,
      що наразився на шантаж…
      Отак підкралася нагода
      відвідати шиномонтаж.

      І де взялася та сволота?
      Та невимовно-сіра тля,
      що ріже скати патріотам
      немовби клятим москалям!

      Прекрасне місто Коломия,
      найкращі люди на Землі!
      А пригадаю – серце ниє,
      і тут до біса москалів…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. Ідеальний образ

      Не запалали наші зорі
      улітку, навіть восени.
      Наслухався щемких історій
      про чарівні дитячі сни,
      рожеві мрії дівич-спальні
      під мерехтіння каганця…
      Для тебе образ ідеальний –
      сліпо-німого гаманця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Гадати не буду
      Багато часу ти чекала,
      коли ішли мої човни?
      Де твоє серце мандрувало,
      як швартувалися вони?

      Шукала, мила, ти недовго
      незаборонені слова –
      перевдягла чергову тогу,
      пішла уверх життя крива!

      Невже ридає досі скрипка,
      як демон рветься з глибини?
      Шторми в душі у тебе, рибко,
      не пара у житті вони!

      Але гадати я не буду,
      чия рука трима стерно.
      Буяння хвиль – лише облуда,
      усе в минулому давно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Сірій миші
      Постійно у своїй личині,
      життя твоє – суцільна гра.
      Стара принцесо на мачині –
      до тями вже прийти пора!

      Пора лишити задзеркалля
      і у люстерце зазирнуть,
      покинуть зайве причандалля,
      з душі зцідити каламуть.

      А ти, звичайна сіра миша,
      перетворила все у треш
      і на порозі царства тиші
      іще у візіях живеш…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. Український хліб війни

      У поле вийшли хлібороби
      під бомби, вибухи ракет,
      бо не було другої спроби…
      Який у вбивці етикет?!.

      Їм не дали другого шансу
      криваві гопники війни.
      Під обстрілами, поміж шанців,
      цьогоріч сіяли вони.

      Садили майже по зернині
      на замінованих полях
      і кожна виросла в хлібину –
      така у нас свята земля!

      На український хліб і нині
      у світі попит немалий,
      але стискають Україну
      всесвітні пута кабали…

      Усе ми робимо з любов’ю,
      та гниди з вошами живі –
      хліб, потом зрощений і кров’ю,
      ті знову топлять у крові…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Найлютіший ворог

      Любіть на відстані, в думках,
      у мріях і у сподіваннях,
      бо побут спалює у прах
      найнеймовірніше кохання.

      У буднях гаснуть почуття
      їх убиває часу мжичка.
      То діалектика життя,
      а найлютіший ворог – звичка!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. Цвілізація
      Салон дверей, салон одвірків,
      салон сметани, ковбаси…
      Іду селом, в кишені дірка…
      А що як сала попросить?

      Крамниця – просто сіра хата,
      а продавець уже: «Камон!»
      – Мені б сальця, хоч небагато…
      – Ви что, у нас адін хамон!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    354. Голий король по-українськи

      Все мріяв стати королем,
      та вчився грати на роялі…
      Із безлічі музичних тем
      він підкорив лиш три… педалі.

      А що робити штукарю,
      як руки виросли із дупи?
      Тому майбутньому царю
      прийшлося витягти… залупу.

      На сцені спуску не давав
      клавіатурі чорно-білій
      і не ловив даремно ґав,
      а впевнено ішов до цілі…

      І дурня вдаючи отак,
      паяц дістався аж до трону:
      одяг народ ні за п’ятак
      монарху голому… корону.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. Крива
      На жаль, чи все-таки на щастя,
      не можна повернути час.
      То як минувшини причастя,
      минуле завжди вабить нас.

      Про те, що у тобі торкнуло,
      мені вже не кричить сова
      і повертає у минуле
      все рідше пам’яті крива.

      Лишилися від шарму більма
      й густа під ними синява…
      Не конотопська, але відьма –
      така ж, як озеро, крива.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Не дамо
      Вечірнє небо малювало
      сумні історії війни,
      де кляті гроші правлять балом…
      Вони, вони, лише вони!

      Раби прийшли звільнити вільних
      від волі, статків і життя…
      Кипить війни гірке свавілля,
      ґвалтує кат мале дитя!

      Убогі тілом і душею
      нам знову принесли ярмо,
      але свої встромити шиї
      у нього – ми їм не дамо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Будень війни

      Півтори сотні діб війни…
      А скільки отаких ще буде?
      Колише вітер полини,
      війни спливає новий будень…
      Сідає сонце за поля,
      над бруствером спадає спека.
      За день розпечена земля
      чекає ночі. Недалеко
      лунає пісня цвіркуна,
      що поріднився із окопом,
      а викрутаси кажана
      уже нагадують Европу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. Інші

      Сідає сонце у смереки,
      ховається в карпатський ліс,
      а ми від дому так далеко…
      Життя гайнуло під укіс?
      Лиха війна забрала спокій,
      калічить душі і життя,
      а за спиною чую кроки –
      то хлопці йдуть у небуття…

      Ідуть сини за Україну,
      щоб інші мали новий день.
      Втрачаєм кращу половину,
      А інші? Ті – анітелень…
      Отак було завжди, віками –
      найкращі завше йшли у бій.
      Така у патріотів карма,
      а інші – лише множать… гній.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Петля для рашизму
      Петля, петля іще петля,
      за ними ґудзі, знову вузол…
      Петляє глицею, петля
      поет… Війна у нього муза!.

      А незабаром і вінець –
      чергова сітка маскувальна.
      Орді наблизимо кінець
      і нашим хлопцям річ нагальна!

      Захистимо захисників
      ми, волонтери з Коломиї!
      На них надія з правіків,
      а з нами Львів, Одеса, Київ…

      Хай помагає лють і гнів
      рашиста гнати з України!
      Усіх здолаєм ворогів
      і буде нація єдина!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Не треба

      Мені пишеш листи із весни,
      та бракує їм ласки і змісту.
      Восени ти мені подзвони,
      коли серце укриється листом.

      Коли визріє в ньому любов,
      не до себе, до іншого світу,
      і з теплом пригадається знов
      те дощами утоплене літо…

      Не носи ти образ у душі,
      не колися печалями, сумом…
      Не спіши до своєї межі,
      не хизуйся собою над тлумом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. Бухгалтерія кохання

      Любов – не лише антураж:
      зітхання, квіти, поцілунки…
      Побачиш не один пасаж,
      коли заглянеш за лаштунки!

      Зустріти мріяв все життя
      одну лише – ту, рідну, душу.
      Але кінчались каяттям
      бажання оросити сушу…

      Отак минув любові час,
      утихнула пора зітхання…
      Пора підводити баланс
      душевним потягам кохання.

      Ти завжди прагнув почуттів
      солодких, як медовий трунок,
      шукав небачених світів,
      а натрапляв – на розрахунок…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Вершина комфорту
      Не скинути роки як опанчу,
      залишити ту ношу не виходить! –
      кричу. Кричу, але не докричусь…
      Невже оте до тебе не доходить?

      Даремно марнувати варто час,
      балансувати на краю безодні?
      Його немає зайвого у нас,
      а жити треба – нині і сьогодні!

      І те усе прекрасно знаєш ти,
      та муляє проклята горошина…
      Уже я не боюся самоти,
      вона комфорту власного вершина!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Ранок після Купала
      Як звір, ужалений смертельно,
      здолавши серця параліч,
      маскує потайки ретельно
      купальська непроглядна ніч
      глибокі рани. Вже на сході
      світліє небо вдалині –
      там день новий чатує. Згодом
      він забринить у вишині,
      промінням почастує землю
      і оживе птахами ліс.
      Зазолотиться стигле зерня,
      що збіжжям ляже у покіс.
      Свічадо зсушить ранній ранок,
      сипнувши щедро літепла,
      і в серці вигояться рани,
      дотліє мороку зола.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. Танці на костях

      Танцювала риба з раком,
      як із шу́флею роска́ль.
      Горя вже не буде браку,
      бо війною пре москаль…

      Треба Неньку захищати,
      конче землю боронить!
      Як війна прийшла у хату
      з нею, любі, не прожить…

      А війна та – ву́йна клята,
      хижа тітка… Хай їй грець!
      Вертихвостам – мама з татом,
      патріотам же – капе́ць.

      Не тому герої гинуть
      і бідує люд простий,
      що ведуть їх на погибель,
      ніби стадо на забій?

      Хто ж вони, оті «херої»,
      що засіли по тилах
      і вождів старих горою
      захищають? Тихий жах!.

      Шашлики нахабно смажать,
      статки множать на війні,
      а народ везе у ма́жах
      хорони́ть своїх синів…

      Доки буде це тривати –
      кращі ляжуть у борні!
      Не на часі виручати
      наших доньок і синів?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. Коломийське літо
      Тепло дарує надмір літо,
      а у повітрі – білий сніг!
      То липи пригощають цвітом,
      що пухом тулиться до ніг.

      У Коломиї квітнуть липи
      і тридцять три зі знаком «плюс»,
      а за вікном – воєнний липень,
      сирена завиває блюз…

      01.07.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Діалектика сподівань
      Ти вигадав свою любов,
      коли гойдав орелю часу,
      страхи одвічні поборов,
      а з ними… і надії разом.

      Та мішанина сподівань
      чогось блаженно-неземного
      і завела тебе за грань,
      ба навіть попри застороги…

      І де тепер ота межа,
      обніжок яви і уяви?
      Іржа, реальності маржа,
      де вчора зеленіли трави…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Тоталконтроль

      Хто гроші заробляє, хто карбує,
      у інших є до збору інтерес…
      Той моніторить, що твориться всує,
      та контролює хтось увесь процес!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    368. У кожного свій фронт?
      Усі і кожен на своєму фронті,
      куємо перемогу повсякчас:
      «Поможем у доставці і ремонті!»
      «У нас є свіжі раки, пиво, квас!»
      «Дістанемо пальне, вино чи віскі,
      пригонимо автівку з-за «бугра»!
      Проліземо, де вузько і де слизько –
      таке життя, тепер така пора…
      Одні на сході Неньку захищають,
      життя за Україну віддають,
      «гуманітарку» інші же «пиляють»
      і шашличок обіцяний жують…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Чути тишу
      Є вік, в якому можна все:
      солодке, кисле і солоне…
      Якщо нічого не спасе –
      живи поки не охолонув.

      Боятись пізно темноти,
      коли надворі вечоріє,
      а саме час іти «на ти»,
      здійснити заповітну мрію!

      Красу шукать у глибині,
      бо із лиця води не пити.
      Душа як тане у вогні –
      черпати воду навіть ситом…

      Як бездна вічністю жарить,
      хай забобони не колишуть.
      Цінити варто кожну мить,
      уміти чути навіть тишу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Гартуймо волю!
      Палає рідна Україна,
      горить у полум’ї війни,
      а у вогні навали гинуть
      найкращі доньки і сини…

      Горять у пеклі «Азовсталі»
      незламні наші козаки…
      Не вистачає п’єдесталу
      звитяги лицарям таким.

      Ідуть на небо навіть діти,
      вже третя сотня соколят…
      Весну війни міняє літо,
      та все ще крові прагне кат.

      Стирає прутень безпощадно
      міста і села, все живе.
      Стискає Неньку у лещатах
      і суне дзеркало криве.

      Йому, на жаль, допомагають
      і «наші», ниці вороги.
      Манкурти ті усе плекають
      спокусу мати хліб легкий…

      Гартуймо волю, побратими,
      єднаймо невимовний гнів,
      щоб захистити Україну,
      усіх здолавши ворогів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Дружні поради
      Будь там, де раді тобі щиро,
      живи для люблячих тебе
      і Богу не забудь офіру
      за все, що маєш дотепер.
      Мовчи допоки не спитають,
      закайся радить далебі
      аби не опинитись скраю
      і завжди знай ціну собі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Кончина війни
      Ти шукаєш загублену тишу,
      насолоду нічних сновидінь?
      Але гаривом вибухів дишуть
      пошматовані Буча, Ірпінь…

      Несподівано затишок ночі
      опалила кривава війна?
      Застороги як чути не хочуть –
      то безпечності чорна ціна…

      Плачуть згорено сироти-діти,
      шаленіють загиблих батьки
      і сумливо відлунює світом
      скону дзвонів мотив гомінкий.

      Але тиша сама не приходить
      і здобути потрібно ще мир.
      Захищати на часі свободу
      хай ціною численних офір!

      Тож, братове і сестри, до бою!
      Вірні доньки і славні сини
      України, звичайні герої,
      в перемозі кончина війни!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. За нами буде перемога!
      Які у маніяка честь і совість?
      Про ці чесноти мова тут не йде!
      Для виродків малює власну повість,
      уральський збудувавши свій едем.

      Кривавий карлик кидає невпинно
      загарбників дивізії, полки.
      Роздмухує агресії жарину
      аби спалити європейський дім.

      Та на заваді стали Збройні сили,
      грудьми за Україну став народ!
      Одна дорога кату – у могилу,
      чекає пекло орківських заброд.

      Щоб землю щедро здобрити костями,
      до Києва вони таки дійшли
      від Єнісея, Терека і Ками,
      Москви, Обі, Амура, Ангари…

      Плюються смертю їх гарматні жерла,
      багаті у носатої жнива.
      Єхидно долинає: «Ще не вмерла?»
      У відповідь упевнено: «Жива!»

      Жила, живе і далі буде жити,
      а звірам тим дорога в інший світ.
      Яснітиме вона вишневим цвітом
      десятки, навіть сотні, тисяч літ!

      Із Харкова і Сум, із Яготина
      лунає – землю рідну не здамо!
      І буде Ненька навіки єдина,
      і лад удома ми наведемо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. Весняний сніг війни
      Весна якась цьогоріч не така…
      Наразі не до свята, не до квітів.
      Стискає міцно автомат рука,
      а в голові: «А як дружина, діти?»

      Та попереду ворога орда,
      загарбники в атаку йдуть уперто.
      За Україну вмерти – то біда,
      та не дамо ми Україні вмерти!

      А землю щедро засіває сніг.
      Чи в неї упаде насіння інше?
      Лиш вибух обриває часу біг
      і знову тиша лунко смертю дише…

      Упевнений – здолаємо ми зло
      і знову мир повернем Україні,
      відновимо і місто, і село,
      і в душах подолаємо руїну!

      08.03.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Місто-воїн
      Рано-вранці розрізали небо
      громовиці московських ракет –
      то недопалок ниций ганебно
      розпочав свій кривавий бенкет.

      Все палає, будівлі і хати,
      школи, доки, дитячий садок.
      Над убитим схилилася мати,
      з нею плаче фабричний гудок.

      Сипле смертю зі «смерчів» і «градів»
      підлий ворог на місто моє.
      Та потугам усупереч гадів
      миколаївське сонце встає.

      Рідне місто, катів не лякайся,
      у окопи вдягайся і дріт.
      Миколаєве мій, підіймайся –
      вже орда біля самих воріт!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Недобратам
      Ви прагнули завжди добра… чужого.
      Весь час уперто лізли за моря.
      І нині також, попри застороги,
      у бій пішов засалений «Варяг».

      Жилі будинки, старики і діти –
      в прицілах танків, літаків, гармат.
      Відкрито, на очах усього світу,
      вбиває мирний люд цинічно кат.

      Ввірвались «визволителі» в країну
      і хочуть поневолити народ,
      який стає грудьми за Україну
      і виганяє голіруч заброд.

      Куди штовхає біснувате «карло»
      гарматне м’ясо – ваших же синів?
      Опам’ятайтесь! Сирії вам мало?
      Погинете самі у цій війні!

      Бо захищають українську землю
      потомки запорозьких козаків.
      За вами небрати – лиш сили темні,
      як це було завжди, споконвіків.

      Однак за нами буде перемога,
      ми з честю подолаємо цю путь.
      Агресору ж лише одна дорога –
      лише у пекло, там уже вас ждуть!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. Санчата
      Змайстрував учора тато
      нам з сестрицею санчата.
      Мають довгі полозки,
      слід ляга у два рядки.

      Ми поїхали в Карпати,
      щоб санчата обкатати.
      Летимо з гори як вітер,
      а за нами інші діти.

      Мчим по снігу у долину,
      сміх малечі гучно лине.
      Отакі швидкі санчата
      змайстрував нам любий тато.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Українець із грецьким корінням
      В сім’ї поважній грека й українки,
      поміж степів, де дивиною ліс,
      родили хлопця, мили у барвінку,
      з царевичем на яхті згодом ріс…

      Мав бути як і батько – адміралом!
      Чекав на нього Чорноморський флот,
      та музика життям для нього стала,
      пісні, що їх співав його народ.

      Любов до пісні мати прищепила,
      та берегиня з роду козаків.
      Софія не жаліла часу й сили,
      аби привити синові смаки.

      Пройшов пів України він завзято,
      відвідав сотні, тисячі дворів,
      а потім ще запрошував до хати
      у гості бандуристів, кобзарів…

      Збираючи перлини ті по світу
      і пишучи історію Русі,
      Микола в серці виносив «Просвіту» –
      дарунок землякам своїм усім.

      Достойний син своєї України,
      серед кумирів першим був Тарас,
      Шевченкову поему «Катерина»
      перетворив на оперу Аркас.

      Про волю щиро мріяв і свободу –
      тож українські школи будував.
      Для Батьківщини і її народу
      зробив іще немало добрих справ.

      А де ж проспект на честь цього героя?
      Невже навколо тільки сірий тлум?
      У тім виною, друже, й ми з тобою,
      як віддано історію на глум!

      Скажу відверто, в сотні децибелів –
      Я вірю, що невдовзі прийде час
      і Миколаїв, місто корабелів,
      усмішкою вітатиме Аркас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Аркасівські леви
      На Соборній, у парку, на вході,
      прилягли боязливо царі…
      Зустрічають бастарди природи
      миколаївців ще на зорі.

      А колись, за завісою часу,
      як довкілля величні сини,
      біля входу палацу Аркаса
      на сторожі лежали вони.

      І собор Адміральський напроти,
      та Миколи у іншому сіль –
      він писав не історію флоту,
      а його України-Русі.

      Бо народу пісенні перлини
      виявляв, не блукав навмання,
      Кобзаря видатну «Катерину»
      оперив у музичне вбрання.

      Жаль, не доста ходилось по світу.
      Відійшовши у розпалі жнив,
      він краянам народну «Просвіту»
      окрім левів своїх залишив.

      І вартують не перше століття,
      надивились вони дивини…
      Не лякає їх віку лахміття,
      бо нетлінні обоє вони.

      Все міняється в мареві часу,
      та аркасівський дух не зачах,
      і усмішку Миколи Аркаса
      в мармурових їх бачу очах!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Палає небо
      Палає небо над Інгулом
      і серце ниючи болить.
      Невже оте було загулом?
      Хіба вона усе забула? –
      не покидає ні на мить.

      Можливо, я не розумію,
      але можливо – навпаки…
      Свої у кожного з нас мрії,
      у різні боки вітер віє…
      А правда все-таки за ким?

      У чому ціль її і віра?
      Вони у кожного свої?
      Свої у кожного кумири,
      мірила, цінності, офіри…
      І не рідня твої моїм!

      Усе хотіла перемоги…
      Яких вершин жадала ти?
      Але пусте – одна дорога
      лягла обом іще з порога,
      та урізнобіч нам іти.
      Палають зірвані мости…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Ялинка в лісі

      Свято у дорозі – сніговій, зима.
      Новий рік невдовзі, а тебе нема…
      Миколай гостинці різні нам приніс.
      Що там у торбинці? Із морквини ніс,
      а іще окраєць, вірші і пісні.
      Топче сірий заєць сніжно-білий сніг.
      Падають сніжинки прямо на чоло,
      а навкруг ялинки – лісу чорне тло…
      Свято у дорозі – сніговій, зима.
      Новий рік невдовзі, та усе дарма.
      Між ялин і сосен лине коляда –
      у пітьмі голосить бестія руда…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. Коли настане покращення
      У Майстра запитало раз ледащо:
      "Чи довго ще чекати змін на краще?"
      І мовив той, поглянувши угору:
      "Якщо чекати, зазвичай, не скоро…"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Не допалав огонь
      Чергове літо сам, один –
      уже не радує самотність
      і роки тануть ніби дим,
      і менше вабить безтурботність…

      Частіше хочеться тепла…
      Тепла душі, не лише тіла.
      Не допалав огонь дотла
      і листя ще не облетіло.

      Частіше хочеться гулять
      удвох, відчути рідний лікоть.
      Роки навтьоки все летять
      і втікачам немає ліку…

      А ти чекаєш десь мене…
      Тебе виснажує чекання.
      Де те кохання неземне?
      Чи є у світі те кохання?!

      Та доля дасть усе ж нам шанс
      в повітрі, морі чи на суші…
      Лише потрібен резонанс,
      щоб поєднались наші душі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Ніч поглинає часоплин
      У новорічну довгу ніч
      смакую чаю філіжанку
      і дим уже погаслих свіч,
      зневаги, відчаю… До ранку
      очей на крихту не зімкну,
      а по зірковому серпанку
      полину в думу неземну –
      володарку мою і бранку…

      В затерте аж до самих дір:
      «Уже пора збирать каміння».
      Під тріскіт гілля у каміні,
      поміж планет нічних і зір…
      Упору підвести баланс
      земним кільком десяткам років
      і покінчити з тим оброком,
      у долі сівши диліжанс…

      Бо запашний зелений чай
      біля багаття у каміні
      минулого не гріє тіні,
      та їм байдуже зазвичай.
      Вони нуртують у душі,
      у ніч голосять новорічну,
      аби відлунювати вічно
      під монотонний шурхіт шин.
      Ніч поглинає часу плин…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Помилка діда Гната
      Знадвору Гнатова жона вернулася до печі
      і запримітила вона – дід захмелів надвечір.
      Як скельце виглядав вар’ят іще після обіду…
      Угледів макогона Гнат і їй таке повідав.

      Сьогодні баню натопив, змивать років пилюку,
      а перед тим води попив, щоб не схопити глюка.
      У нормі водяний баланс стараюся тримати,
      аби не дати навіть шанс облудниці кирпатій…

      Прогрів славетно я кістяк, попарив пузо, крижі,
      по інших ще пройшов місцях – уже пора й на лижі.
      На ноги скочив юнаком, та знову на полицю
      зненацька гепнув клумаком – далась взнаки водиця!

      За пів години дочвалав урешті до буфета
      і розбиратися почав, у чому суть секрету.
      Ковтнув і раптом, от біда, яка страшна помилка!
      У пляшці з написом «Вода» – ховалася горілка…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Гола правда
      Нам лабуду і Кароль ліпе,
      закручує слизький сонет:
      Знімали голою для кліпу,
      а виклали – у інтернет!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. Космічний мандрівник
      Побудую зореліт
      і відправлюсь у політ,
      щоби Всесвіт дослідити
      і галактики відкрити.

      Найяскравішу зорю
      я матусі подарю,
      а нову зорю-малятко
      припасу уже для татка.

      Пролечу Чумацьким шляхом,
      зазирну в сузір‘я Рака,
      двох ведмедиць почастую,
      Андромеду розмалюю.

      У польоті тім веселім
      облечу усю оселю,
      та спущусь урешті з неба,
      бо вечерять уже треба.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Дев’ятий – на порозі
      Зима. Мороз! Літають феєрверки
      і майже не підняти голови –
      частує щедро ворог. Ті «цукерки»
      нагадують зі смертю буревій…

      Різдвяна ніч. Очікування свята
      і вибуху фонтан лише за крок!
      Ураз не стало брата, сина, тата…
      З окопу воїн – прямо до зірок.

      А новий рік, дев’ятий, – на порозі.
      Його прихід – для кожного своє…
      Нам – Неньку боронити на морозі,
      а їм: ікра, шампанське, олів’є…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. Безталання
      Люба, доле моя і... нещастя моє,
      нам рукою б махнути, лишити як є.
      Та уперто удвох млості топимо лід –
      певно знову обох манить булого слід.

      Чи любов нетривка? Поодинці усе…
      Нас кохання ріка в різні боки несе:
      не заклали сім’ї, а позбулись тепла –
      мабуть душі свої спопелили дотла.

      Помарніли чуття, охололи серця,
      у гонитві звитяг добрели до вінця.
      Догорає зоря, нове сонце встає…
      Доля ти – не моя, щастя я – не твоє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Моя кара
      Цю кару я напевно заслужив…
      Та ні, я переконаний у цьому!
      Як Агасфер, немовби вічний жид,
      усе життя блукав… побіля дому.

      І ось нарешті я тебе зустрів,
      ти поділила все на «до» і «після».
      Дарма не буду марнувати слів,
      можливо це остання моя пісня…

      Я у твоїм романі не герой,
      але обмежитись не можу чатом.
      Насправді, люба крихітко, я той,
      кому в житті немає що втрачати.

      А кару я напевне заслужив,
      невипадково випала ця карта.
      Не Агасфер я, не міфічний жид –
      я п‘ю свою, життям налиту, кварту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Уже пора
      – Уже пора, – промовила зима.
      – Іду-іду… – відповіла їй осінь.
      – Я до весни лишаюся сама,
      як це робила ти без мене досі.

      І лише лист, життя амбассадор,
      опівночі дістанеться поволі.
      Затемнення спливає коридор,
      ти губишся у коридорах долі…

      Настане ранок завтра не для всіх,
      бо ти із ним лишаєшся в сьогодні…
      Сліди мої ховає перший сніг,
      його у серці – ніби у безодні.

      Буденно-непомітно поплила
      у небуття уже не наша осінь.
      Зимовий ранок не несе тепла,
      зорею догора у високоссі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. Вечірнє дякую
      Вечірнє сонце, дякую за день,
      за перший промінь із-за небосхилу
      і за вінок заливчастих пісень
      на жайворини тріпотливих крилах.

      Спасибі щире, сонце золоте,
      за усмішку твою широколику,
      утіху – щебет слухати дітей,
      окрилення відчути, честь велику!

      За вчора, що зорею одцвіло,
      і змогу знов у завтра зазирнути,
      що щедро проросло душі тепло
      у серці ревнім пелюстками рути.

      Ще за приємність радощів життя
      і навіть за минулого судоми,
      що інколи кінчались каяттям…
      Вечірнє сонце, дякую за втому!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. Один з них
      Окіл іще доволі диваків…
      Про космос все один леліє мрії,
      нейтрино інший протягом років
      руками запустити прагне в дію…

      «Зелений світ» для нього не бастард,
      бо кожен день: «сьогодні – як востаннє»!
      Гіпаніс і Ташлик, і Бузький гард –
      відомі віхи гідного зростання.

      В усьому потаємний бачив сенс:
      у Пушкіна і Даля, древнім «Слові…»
      Апокрифів дослідження процес
      у ньому вирував невипадково.

      Сенсація «Гомер – то наш земляк»
      із часом стала не така й химерна…
      Під гомеричний сміх, неабияк,
      уперто сіяв українства зерна.

      Надію мав – зійдуть колись вони,
      заколоситься українське поле
      і згинуть ниці діти сатани,
      і стане люд у оріянське коло!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. Моє кредо
      В житті я невиправний реаліст
      і не змінюсь уже напевне з часом.
      Не форма головна мені, а зміст,
      як, зокрема, і нинішнього станса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    395. Дві Ведмедиці
      У чому філософія життя,
      як у душі лунають срібні струни?
      Під стрілами всесильного Перуна
      із громовиці зріє почуття…

      Воно підносить у захмарну вись
      і легкістю наповнює нам груди.
      Попереду уже тріскучий грудень,
      але нову шукаємо ми вісь.

      Тобі це своєрідний «Paradise»…
      Колеса доль єднає те осердя,
      хоча тебе моя планида сердить,
      а ще – обом нам сяє… власний Віз.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    396. Свято про святе
      Восьме березня – свято чи горе?
      Хто придумав його і коли?
      Тонни квітів і радощів море
      чи лише океан кабали?

      Що задумали Роза і Клара
      для наступниць своїх чарівних?
      Залишилося мало коралів,
      а натомість проблем – цілий міх…

      Неузгідну систему зламати
      заманулося їм будь там що.
      Що їм жінка, сестра, навіть мати?
      Окрім власних амбіцій – ніщо!

      Вирок винесли світу старому
      і пустили святе під укіс.
      На тріски шматували свідомо
      і рубали реліктовий ліс.

      Не зважали на матір-природу,
      ґвалтували жінок і сестер –
      будували темницю народів
      під іменням гучним СРСР…

      Ось таке оте свято жіноче,
      одспівати його вже пора.
      А жінок привітати я хочу –
      в свято матері, миру й добра!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. Блаженство
      Блаженний, хто нічого не чекає,
      його розчарування не спіткає,
      чекати за тяжку роботу гірше,
      але в житті таких людей немає…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    398. Совість не перешкода
      Корупції не можем дати раду,
      марнуєм час, як і життя своє…
      Бо совість мучить не того, хто краде,
      а лиш того, у кого вона є…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    399. Більше за правду?
      Ви тільки уявіть – «за правду більше»!
      Нова реклама – знову маячня…
      Що б не було, воно вже буде іншим,
      а іншою буває – лиш брехня!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. А Фрейд був мудрим чоловіком

      Господня заповідь стосунки не спасе,
      хто б вам там і про що не свідчив.
      Якщо людині ти простив усе,
      це означає – з нею ти покінчив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Досвід
      Од хиб в житті оберігає досвід,
      як рукавиці в тернях від голок,
      та небезгрішним видається довід,
      бо то ланцюг звитяг і помилок…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Потрібно пам’ятати
      Як у житті судилося літати,
      загартував свою ти душу й тіло –
      усіх потрібно завжди пам’ятати,
      хто допоміг розправить тобі крила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. Здалося
      Весь епатажний, майже не безликий,
      слова і фрази – мов імператив.
      Поет, – спочатку думаєш,– великий!
      А глянеш ближче – все ж презерватив...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. Філософія життя
      Тому, кому немає що втрачати,
      зустрітися не страшно з небуттям.
      Хто був уже готовим помирати –
      не прагне будь за що спасти життя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. Не зможу
      Мене лише зміцнив розлуки біль,
      уява ж відновитись допоможе.
      Я в силі все пробачити тобі,
      та в щирість знов повірити не зможу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. В одному напрямку
      Як висріблить нам скроні густо іній,
      згадаємо Ісуса чи Сварога…
      Прямуємо усі до царства тіней,
      лише своя у кожного дорога.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    407. Відповідна компенсація
      – Сусіде, пес ваш укусив мене сьогодні.
      Я скаржитися буду, постривайте!
      – То що ж робити? Та коли ви згодні,
      притримаю його, а ви – кусайте!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. Про свої уподобання

      Життя прожив не як попало,
      уже дістався до сивин.
      У людях людяності мало,
      а тому я люблю тварин.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Все дуже просто
      – Як відрізнити „алкана“
      від звичної людини?
      – Яка ж у цьому дивина! –
      сміється батько з сина. –
      Поглянь на ті тополі дві,
      що побіля квартири.
      П‘яниці видається їх
      не дві, а всі чотири!
      Урозумів, – пита старий, –
      ядро моєї тези?!
      Плечима лиш знизав малий, –
      Так там одна береза!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. Полотно – це не рядно
      Що може бути для поета гірше,
      аніж писати полотняні вірші.
      Але уже хай буде полотно,
      ніж невиразне і брудне рядно!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Перманентність у поезії
      Вершина, пік майстерності поета –
      це своєрідний майстер-клас душі,
      коли не рветься творча естафета
      і уві сні вже пишуться вірші.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. Вибухова ситуацiя
      Після поганого все ж настає хороше,
      говорять люди, – завжди так бувало…
      Три місяці уже, як я сиджу без грошей –
      аби від щастя лиш не розірвало!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. Берегиня українського духу
      Коли уже на ладан дише світ
      і Господу потрібна допомога,
      суспільства відлітає білоцвіт…
      То людству, очевидно, засторога!
      Ідуть на Небо кращі, зазвичай…
      Чому так? Ну, чому – скажи нам Боже!
      Вона уже в дорозі… Зустрічай.
      А може то помилка? Ну, а може…

      Весела, щира, фахова… Усе?
      Не стане часу те перелічити!
      І розумію – ні, не пронесе…
      Чудовий друг, божественний учитель,
      як рано відійшла у засвіти…
      Стискає груди відчаю задуха,
      але і звідти сонечком світи,
      як українська берегиня духу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. Пожартували
      – Національності якої є ви, Мойшо?
      – Якут…
      – Жартуєте, оце ви утяли!
      – Та ви, Іване, теж артист хороший
      і перший оті жарти почали!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. Смертельна небезпека
      Дзвінок із зоопарку до Михайла –
      Нещастя, якнайшвидше приїжджайте!
      До змій у яму ваша теща впала…
      – То ваші змії – ви їх і спасайте!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. Про справжню красу
      Краса живе у серці у людини
      і промінцями сяє із очей,
      а прояви її у кожну днину –
      учинками давно народ рече.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    417. Про ступені близькості

      Образу не бери до серця близько, –
      порадити комусь доволі легко…
      Хто знає ширину того відрізку
      і де воно те "близько" чи "далеко"?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    418. Остання осінь
      Ми у цьому світі – подорожні…
      Зазвичай живе́мо, як умієм,
      а для серця справжній подорожник –
      віра щира й заповітна мрія.

      Ти осанну Господу співала,
      надиха́вшись величчю у Бога.
      Не лишила душу на поталу –
      відтепер у рай твоя дорога!

      За здоров‘я пити уже пізно,
      як ступаєш по едемських росах,
      бо життя весняну, світлу пісню
      доспівала ця невтішна осінь…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    419. Добраніч
      На добраніч! Спи, кохана,
      пізно вже.
      Хай любов твій сон до рана
      береже.
      Укриває землю листом
      листопад,
      стеле килими барвисті
      знову сад…

      Непокоїти не стану
      я листом,
      лиш обмежусь наостанок
      цим «постом».
      На чолі зірковим пилом –
      казки слід,
      а в душі, мороз по тілу,
      туги лід…

      Зорі в небі сяють сріблом,
      як завжди,
      та прощатися потрібно.
      Ні, зажди́ –
      світлом місяця тихенько
      губ торкнусь
      і на спомини, маленька,
      обернусь…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. Про правильний вираз обличчя
      Як пазурами серце рвуть коти,
      сумуй собі удосталь, але нишком.
      Коли ж потрібно до загалу йти –
      забудь усе і «одягни»… усмішку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Кривавий місяць
      Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
      усмішки, голоси, зітхання, взори…
      Уже нізащо їх не зупинить,
      як не впадуть дощу краплини… вгору.

      Відходить світ, який любили ми,
      а з ним і ті, кого ми так кохали,
      та хочеться троянд серед зими,
      залишених морозам на поталу…

      Охолоділи парки і двори,
      а плетива стежок – не упізнати…
      Не чутно гамірної дітвори,
      яку до хати пізно кличе мати.

      Тікає щастя, лише б зберегти
      тепло душі, хоч крихту щиросердя.
      Перед очима ти, одна лиш ти,
      і кинуте «така я» спересердя…

      Кривавий місяць знову угорі
      ховається зрадливо у хмарину,
      під ноги стелить плетиво доріг,
      лукаво визирає зі шпарини…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. Українська – зброя
      Мертвечуки, манатіки і ківи –
      настали шмарклів нелегкі часи.
      Оте з Оману знову на Мальдіви,
      а в Україні – Господи спаси!.

      У той же час «хапутя» спить і мріє,
      кого б іще наразі захистить,
      а трут війни уже який рік тліє
      і може запалати в кожну мить!

      І як ніколи: українська – зброя,
      адже життя обернуто на треш…
      «Ти не молися мовою чужою,
      бо на колінах стоячи помреш»!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. Божевілля сподівань
      Сонним містом іду,
      спочивають бульвари і парки…
      Під ногами асфальт,
      як пергамент далеких віків.
      Промайну находу
      у мелодій засніжену арку,
      де замріяний альт
      огортає у шати шовків…

      Під ногами риплять
      міріади крихких діамантів,
      та уява чомусь
      повертає у літо бажань,
      а смичок скрипаля,
      все доносить зі світу вагантів…
      Невимовно боюсь
      божевільних своїх сподівань!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. Безмежжя
      Буває – втомлений, убитий,
      забутий Богом і людьми,
      як у бенкет в часи чуми,
      волаєш «Геть!» несамовито…
      У відчаї, змарнілий весь,
      ти повертаєшся додому,
      клянеш буття свого судоми,
      живим лишившись ледве днесь.

      Тебе знесилив лютий треш,
      лише напівживий віднині,
      укрив чоло і вії іній –
      обличчя геть не розбереш…
      Та зачекай хоча би мить,
      поринь у благодатну тишу
      і віднайди завітну нішу,
      душа якою здавна снить.

      У мить оту розтане сніг,
      любов розтопить серця кригу,
      і ти побачиш неба книгу –
      найкращу книгу поміж книг!
      І де б не був у час нічний,
      ішов ти вулицею, парком,
      ступи під зір небесну арку
      і вийди з марева завій!

      Усе благословиш тоді,
      коли життя відчуєш серцем,
      не схилиш голову у герці
      та не поко́ришся біді.
      І не страшний нещадний треш,
      розтанеш в благодаті Бога,
      збагнувши суть життя другого.
      Душею, серцем осягнеш –
      життя людське не має меж!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. Маестро
      В сім‘ї і місті корабелів,
      де стрілися Інгул і Буг,
      у світ прийшло хлоп‘я веселе,
      майбутній майстер п‘єс і фуг.

      Не зрадив корабельній прозі,
      але звернув не згаряча –
      ріжкового змінив невдовзі
      він на скрипкового ключа.

      Талант до музики від Бога
      отримав юний корабел –
      в мелодій світ лягла дорога
      поміж басових «каравел».

      Маестро він на нотнім стані,
      на сцені майстер-віртуоз,
      і кожен твір – немов останній,
      всього життя апофеоз!

      Сім нот, а далі – творчі муки
      і талану складний сюжет…
      Художник він у світі звуків,
      у світлі музики – поет!

      Назву іще одну чесноту –
      вокалу справжній він Орфей,
      фальшиву чує кожну ноту
      педагогічний корифей!

      Хай за плечима повноліття
      і років плідних ціла рать –
      з четвертим Вас двадцятиліттям
      дозвольте щиро привітать!

      Нові дієзи та бемолі
      нехай лягають на вірші
      і серце не пече від болю,
      й лунають флейти у душі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. Просто дощ
      Погода – клас! А дощ? Він просто йде…
      Сльозами струменять краплини смутку…
      Один як перст іду поміж людей
      і голову ховаю в комір куртки.

      Звучить меланхолійно дивний блюз
      і раптом ти з ментальними боргами…
      Він гамами стікає на картуз,
      перетворившись у життєвий гамір.

      І гойдалка, і дивовижний сон,
      і фобій нескінченна партитура –
      чергове коло вже який сезон…
      Прелюдія, банальна увертюра?

      Упевнено крокуєш до мети!
      Минувшини уроки осягнула
      і роздала борги ментальні ти.
      Лише про мене, крихітко, забула…

      Вже добігає до свого кінця
      стрімка пора п‘янкого полювання.
      Здуває вітер пломінь каганця,
      а дощ змиває машкару кохання…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    427. Народження вічності
      Ніч оксамитова погляд лохиновий
      вперла у купу руїн.
      Тихо… Укутаний в саван сатиновий,
      сумно тече часоплин…
      Місяць-сновида у сутінок плетиві
      склепом небесним пливе.
      Скрипка кленова, як вирок поетові,
      душу бере за живе…

      В мешти елегії струни рогозові
      час упліта зазвичай.
      Мрії поезії істини прозою
      гріє прийдешнього чай.
      Крила лелечі – як присмаки кавові
      мороку стомлених мрій.
      Мешканця пустище часу кульгавого
      жде на руїнах надій.

      Камінний замок із баштами-шпилями
      зводив натхненно весь вік.
      Шторми поволі мінялися штилями,
      змінам тим втрачено лік.
      В небі блакитному пісню самотності
      раптом заводить борвій.
      Знову дарує псалом високосності
      кляштор несправджених мрій…

      «Вчора» забутого гості непрошені,
      вип‘єм солоне вино.
      Лебеді білі, в сніги запорошені,
      вже відлетіли давно…
      Досвід життєвий – ознака епічності,
      сивої мудрості злет.
      Завтра що? Свято народження вічності…
      Думає думу поет.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    428. Козацька шабля
      Візьму до рук я шаблю вікову,
      від часу потемніла її криця.
      Гетьманську пам‘ятає булаву
      ця бунтівна домаха-блискавиця.
      І старшини козацького пернач,
      і загрубілі у боях долоні,
      і вітру свист, коли степами вскач
      баскі літали запорожців коні.

      Не милував зручне руків‘я час,
      все потьмяніло, не у позолоті…
      Стискав його отаман і не раз,
      як прагнув крові недруга і плоті.
      Пощерблений звитягами клинок,
      поточене іржею гостре лезо,
      пуститись мріє у п‘янкий танок
      між ворогів підступних і тверезих.

      Зустрілися через десятки літ
      сьогодні ми з тобою не на святі.
      Пройшли часи, та не змінився світ –
      укотре сталі дзвін у власній хаті.
      Чи знову не упустимо ми шанс?
      Уся у ранах Україна-мати…
      Йдучи за плугом полем у наш час,
      ще рано шаблю з пояса знімати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    429. Келих літа
      На дні лишилась дрібка літа
      у вічній сулії часу.
      Іде воно у мандри світом,
      хліба зібравши у косу.

      Поволі серпень догорає,
      сюрчать вечірні цвіркуни.
      Усе, що видавалось раєм,
      засне невдовзі до весни.

      Наповню келихи я літом,
      щоб смакувати восени.
      В букет зберу суцвіття літер,
      порину у янтарні сни…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    430. Лицарі «Дикого поля»
      Ми родом із «Дикого поля»
      і предки у нас козаки.
      Наш прапор – свобода і воля.
      Було так і буде віки!

      Ми діти Великого лугу,
      ми Чорного моря нарід.
      Терпіти не буде наругу
      козацький прославлений рід.

      Із ризиком браття по крові
      ми, лицарі вільних степів.
      У полі наш дім і діброві,
      а небу не треба стовпів.

      На поясі вірна домаха,
      а ще – запорукою честь.
      Од гетьмана до сіромахи –
      завада ворожих нашесть.

      Опора, надія країни –
      ми, доньки її і сини.
      Не даймо свою Україну
      згубить у горнилі війни!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    431. Козацькі могили
      Розкидані степами України
      уздовж Славути протягом віків
      простують у майбутнє неупинно
      могили запорозьких козаків.
      Дрімає у курганах тих звитяга
      і потяг до свободи віковий…
      Але куди бреде народ-нетяга
      у мареві розхристаних завій?

      Кургани, козацькі могили,
      обабіч стежин і доріг –
      місця незборимої сили,
      русинів святий оберіг.

      Заговорили нашу волю, славу
      підступно споконвічні вороги.
      Продати землю – втратити державу!
      Невже це нам блаженним до снаги?!
      Спираймося, брати, на власні сили,
      єднаймося у оріанський круг!
      Воскресне лише там, де є могили,
      нетлінний, родовий козацький дух!

      Здолаємо спільно руїну,
      гуртуймо Сварогову рать,
      відродимо нашу країну,
      і буде народ панувать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. Невиправний оптимiст
      Що не кажи, а я таки щасливчик –
      убитись міг, із ліжка як упав!
      Але пошкодив лише носа кінчик
      і ліву ногу… в трьох місцях зламав.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. Будьте обережними

      Жінки вродливі – невимовні злючки,
      там чоловіча доля нелегка…
      Любити гарну – мед лизать з колючки,
      пораниш неодмінно язика!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. Симптоми облому

      Розчарування – особливий стан,
      це квітки пелюстки, що вже засохли,
      замість троянди сушений тюльпан
      і в животі метелики подохли...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. Широка натура
      – Я кину світ тобі до ніг! –
      волав Ілля на весь автобус.
      – Ой, не сміши собаці бліх…
      і поклади на місце глобус!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    436. Сито
      Ану просієм через сито
      усі тривоги і жалі,
      коханням сплатим долі мито
      та ще й відсотки чималі…

      Ану пропустимо стосунки
      крізь решето пустих утрат
      і трунку вищого ґатунку
      позаздрять Гете і Сократ.

      Зерно відділим од полови,
      а мед залишимо бджолі,
      пусте базікання від слова –
      хай навіть ти сама Джолі.

      Ще хіть відсієм од любові,
      від перелюбу дикий блуд
      і стануть почуття готові
      пройти через небесний суд!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. Подаруй мені крила

      Мости розведено укотре,
      а ми на різних берегах…
      І знов стоїть питання гостро,
      і доля знову на вагах…

      А міг би світ мій стати нашим?
      Напевно міг, але не став…
      Чому спили гіркої чаші
      мої вуста, твої вуста?

      Вони, на жаль, усе мовчали,
      тепер не знають, що казать,
      бо невимовної печалі
      на них лежить гірка печать…

      Мости розведено сьогодні…
      Навіщо ти їх розвела?
      Щоб подолати ту безодню –
      мені потрібні два крила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    438. Чи буде
      Кому потрібні ці табу,
      червоні лінії і вето?
      Постійні виверти, секрети
      нову спотворюють добу…

      В житті я спробую усе,
      щоб перед вічності порогом
      без жалю стрінутися з богом
      і долі завершить есе…

      Щоб не тужити уві сні
      і не картатися ночами
      смакуючи вино печалі,
      що згасла молодість як сніг.

      Життя – шалена боротьба
      за щось, із кимось і собою
      як в ополонку з головою.
      Чи буде та нова доба…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Орлуші

      Уроки Донбасу і ваші в Криму
      наочно доводять до суті –
      московську забув би я лише тому,
      що нею кувікає Путін.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. Не для слабких
      Самотність – то планида сильних духом,
      талан їх, доля, жереб, пай, уділ…
      Бо слабаки опустять завше вуха
      і туляться до натовпу окіл.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    441. Плаха

      Час не лікує і не гоїть рани,
      задавнює хворобу зазвичай…
      Хоча про плаху думати ще рано,
      та знайде всяк од вічності ключа.

      Свіча поблимає і все-таки погасне,
      пітьма укриє весь блакитний світ
      і станеться усе те передчасно,
      на переломі не найгірших літ…

      Чого? Чому?! – питання точать мозок.
      Кому потрібен був такий фінал?
      Бездушна фраза «він почив у бозі» –
      немов на злітній полосі… стіна.

      У світі цім нічого не вмирає,
      нічого не буває просто так –
      їх душі світлі там, за небокраєм,
      і крає наші душі долі знак…

      Та добра пам‘ять подолає вічність,
      вона у дітях наших і ділах.
      Загиблі пересилять потойбічність
      і долі переборють сотні плах!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Разом і назавжди́!
      Як жила, сама не знаю,
      та зустріла я тебе.
      Серце туга вже не крає,
      я люблю, люблю тепер!


      Ти найкраща! Ти найкращий!
      І віднині ми удвох…
      Ти найкраща! Ти найкращий!
      З нами щастя, з нами Бог!

      Найпрекрасніша у світі,
      справжнє чудо із чудес,
      а усмішка сонцем світить
      і підносить до небес.
      Ти мій милий, моя доле,
      буду віддана тобі.
      Я люблю тебе, соколе,
      мій коханий чоловік.


      Ти найкраща! Ти найкращий!
      І віднині ми удвох…
      Ти найкраща! Ти найкращий!
      З нами щастя, з нами Бог!

      Зачаровані коханням
      я і ти, в руці рука,
      бо із вечора до рання
      нас несе Любов-ріка.
      Ми кохатимемо вічно
      під биття палких серць.
      Ця мелодія велична
      привела нас під вінець.


      Ти найкраща! Ти найкращий!
      І віднині ми удвох…
      Ти найкраща! Ти найкращий!
      З нами щастя, з нами Бог!

      Разом в радості і горі,
      у багатстві і журбі.
      Ми удвох здолаєм гори –
      обіцяю я тобі!


      Ти найкраща! Ти найкращий!
      І віднині ми удвох…
      Ти найкраща! Ти найкращий!
      З нами щастя, з нами Бог!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. Чудова річ
      Надія – небезпечна річ!
      Від неї скаженіють люди,
      а уповання тиснуть груди,
      як божевілля протиріч.

      Вона – то вічності маяк,
      зорею в небі ярко сяє.
      У сподіваннях виднокраєм
      уява стелеться моя…

      Шалено помилявся Фрейд –
      не оправдався розрахунок
      і життєдайний долі трунок
      у світовий ввірвався тренд.

      Та ранок переможе ніч,
      горить зоря на небокраї,
      алюзії не умирають.
      Надія – це чудова річ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    444. Лише ми
      А час летить, усе минає…
      Ніщо не стале на Землі.
      Розтануть ген за небокраєм
      тривоги, радощі, жалі…

      Ніхто не може жити вічно,
      усе свій має вік і строк…
      На жаль, це доля пересічна
      світів, галактик і зірок.

      Кохання наші рани гоїть,
      але ж воно і ранить нас.
      Лиш ти і я… Лиш ми з тобою
      у змозі зупинити час.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    445. Розрита могила (завершення)
      Світе тихий, краю милий,
      Моя Україно,
      За що тебе сплюндровано,
      За що, мамо, гинеш?
      Чи ти рано до схід сонця
      Богу не молилась,
      Чи ти діточок непевних
      Звичаю не вчила?
      «Молилася, турбувалась,
      День і ніч не спала,
      Малих діток доглядала,
      Звичаю навчала.
      Виростали мої квіти,
      Мої добрі діти,
      Панувала і я колись
      На широкім світі,
      Панувала... Ой Богдане!
      Нерозумний сину!
      Подивись тепер на матір,
      На свою Вкраїну,
      Що, колишучи, співала
      Про свою недолю,
      Що, співаючи, ридала,
      Виглядала волю.
      Ой Богдане, Богданочку,
      Якби була знала,
      У колисці б задушила,
      Під серцем приспала.
      Степи мої запродані
      Жидові, німоті,
      Сини мої на чужині,
      На чужій роботі.
      Дніпро, брат мій, висихає,
      Мене покидає,
      І могили мої милі
      Москаль розриває...
      Нехай риє, розкопує,
      Не своє шукає,
      А тим часом перевертні
      Нехай підростають
      Та поможуть москалеві
      Господарювати,
      Та з матері полатану
      Сорочку знімати.
      Помагайте, недолюдки,
      Матір катувати».
      Начетверо розкопана,
      Розрита могила.
      Чого вони там шукали?
      Що там схоронили
      Старі батьки? Ех, якби-то,
      Якби-то найшли те, що там схоронили,
      Не плакали б діти, мати не журилась.

      Начетверо розкопана,
      Розрита могила.
      Чого вони там шукали?
      Що там схоронили
      Старі батьки? Ех, якби-то,
      відкрили кургани
      славних прадідів великих
      правнукам поганим
      щиру правду про свободу,
      про славу і волю,
      щоб здобути для народу
      нині справжню долю.
      Щоб вернути в Україну
      справжній дух козацтва
      відродити сплюндровані
      честь святу і братство,
      запросити тії цноти
      до рідної хати…
      Годі вже їм по могилах
      марно пропадати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    446. Ще рано
      Пелюстки зів‘яли, облетіло листя,
      кумачеві грона вітер обірвав
      і тепер калині в крижанім намисті
      мариться між снігу лоно із отав…

      Задрімала птаха в осені долонях,
      сниться їй зимова неба вишина
      і здається, ніби у юги в полоні
      назавжди лишиться скована вона.

      Не спішіть занадто поринать у зиму,
      як би ваші скроні сніжень не сріблив
      і морозом лютим видався зазимок…
      Ще блукає доля між осінніх злив!

      Не швидкуйте надто канути у холод,
      як би серце ваше скипень не скував.
      Тамувати рано на кохання голод,
      у душі високих ще багато справ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    447. Слід
      Із часом навіть зорі в небі гаснуть,
      а змучене кохання й поготів…
      На жаль, ми опинилися невчасно
      на роздоріжжі наших почуттів.

      Я відблиски шукав свого кохання
      намарно, люба, у твоїх очах,
      а наше «вперше» стало «уостаннє»
      і світла промінець таки зачах.

      Не утаїти у торбині шила,
      поволі образ твій і зовсім зблід…
      У пам‘яті моїй ти залишила
      із обіцянок невагомий слід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. Візьми

      Візьми собі моє життя,
      вірніше лиш його останки,
      те ефемерне майбуття
      на дні надщербленої банки…

      Так, саме банки, літра три…
      Про банк наразі вже не йдеться.
      Бери… Усе цілком бери,
      а на додачу рештки… серця.

      Згоріле, випалене все,
      як головешка з декорацій,
      із попелища мнимих сцен,
      серед мани і квазіграцій.

      А щоб добитися свого,
      сховайся, видали із чату…
      Боятися нема чого,
      кому немає що втрачати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. Замало
      Талант важніше за талан
      чи навпаки? А хто це скаже…
      Не все Всевишньому хвала,
      що на язик халвою ляже.

      Хоч хліб усьому голова,
      та хлів далеко ще не хижа.
      Отак і бідному халва –
      це лише трапеза, не їжа.

      І затрапезний ще не суть,
      а сутність – то іще не фатум.
      Замало лиш коханим буть,
      важливо віддано кохати!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. Не спасти
      Ми намагалися кохати
      як вперше, щиро і не раз…
      Тебе ж тягло в свої пенати
      і доля розлучала нас.

      Її ти у руках тримала,
      колишня рибко золота,
      а гру, майстерну для загалу,
      не в силі скрити пустота…

      Спасибі осені лілеям
      і високосній тій весні.
      Була ти феєю моєю!
      Усе немовби уві сні…

      Але нарешті я проснувся,
      полуда впала із очей.
      Не гнув тебе і не зігнувся,
      лише тягар упав з плечей.

      Існуй собі в своїх пенатах,
      пиши романи і… листи.
      Той світ уже не врятувати,
      мари кохання – не спасти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. Вечірній мікс
      Ми вечір цей зміксуємо на двох
      під запашну гарячу львівську каву.
      Високий замок стріне нас обох,
      він і раніше з нами не лукавив.

      Стежки свої шукали між імли,
      свої дороги слалися під ноги,
      але назустріч все-таки ішли
      вагань шляхами, повними тривоги.

      І ось нарешті стрілись віч-на-віч
      уперше після довгої розлуки
      і у очах десятки, сотні свіч,
      назустріч потяглись несміло руки…

      Невже… Невже це сталося? Невже!
      Хіба, направду, щастя ще можливе?
      А розум крає серце як ножем –
      Ти знову хочеш вірити у диво!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Тости від козака Думи
      Давайте вип‘ємо за дружбу,
      її вина терпкий букет,
      порив сердець, не в борг чи службу,
      чи бідкання про етикет.

      Піднімемо бокал за друзів,
      бо друг – то щастя у житті,
      а вірний друг у виднокрузі
      укаже вірний шлях тобі.

      Давайте вип‘ємо за братство
      студентське, воїнське, шкільне...
      Воно – то істинне багатство.
      Хай чаша ця нас не мине!

      Підіймем чари за коханих,
      за їх палких сердець тепло,
      а хто віддав коханню шану –
      їм світла пам‘ять стане тлом…

      Давайте вип‘ємо за пам‘ять,
      у кожного своя сурма…
      Найближчі завжди будуть з нами,
      ми їх зустріли недарма.

      Осушим келихи за долю,
      її нам дав напевно Бог,
      та не остання й наша воля,
      що нас веде до перемог.

      Давайте вип‘ємо за щастя,
      за щастя жити і творить,
      воно Всевишнього причастя,
      його цінуймо кожну мить!

      І не забудемо за старість,
      що у обличчя вже сміється.
      Вона, як і батьківства радість,
      на жаль, не кожному дається.

      Давайте вип‘ємо за муки
      і за мистецтва народини.
      Про них розкажуть очі, руки…
      У них народжена людина!

      А ще по келиху – за болі!
      Вітчизна у душі болить.
      Болить дітей, онуків доля
      і не змовкає ні на мить.

      Давайте вип‘єм за нащадків:
      онуків, доньок і синів.
      Хай буде в них усе в порядку.
      Щасливих років їм і днів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. До ірію
      Тече, тече, тече життя ріка,
      попереду десь вічності пороги.
      У Стікс її вода перетіка,
      а там Харон завершує дорогу…

      До ірію летить по небу клин,
      «курли» сумливе зверху долинає.
      Неумолимо лине часоплин
      і вибору у нас, на жаль, немає…

      Багато журавлів у тім ключі,
      між них уже немало друзів наших…
      Облишмо крики, зойки і плачі –
      усіх чекає ця невтішна чаша.

      На переломі світла і пітьми
      постійно балансують наші душі.
      До клину приєднаємось і ми,
      настане час – усі у вічність рушим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. Кожному своє

      А сонце сяє для усіх,
      один усім нам вітер віє.
      Через десятки дат і віх
      усіх веде завітна мрія…

      Вона у кожного своя:
      мала, велика, заповітна…
      Кохання, слава чи сім‘я,
      а загалом – п‘янка і світла!

      І зоресяйні промінці
      милують душу, тішать его,
      амбіції у всі кінці
      летять, немовби обереги…

      А сонце сяє для усіх,
      дарує кожному надію
      і гори золота до ніг,
      але… не всякого зігріє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Фашистська навала
      Дзвінок з Москви, від родичів близьких –
      хвилюються, бажають прихистити.
      – Що сталося? – не зрозуміють їх,
      уже занепокоїлись і діти…
      – Фашисти Україну захопили
      і нищать вас як неарійську расу!
      – Та ні, даремно тратите ви сили!
      Не всю, лиш Крим, а ще шматок Донбасу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. Вовча жалість

      Вовк корову пожалів,
      хвіст косою їй заплів,
      залишились від корови –
      лиш коса та чорні брови!

      Вовк телицю пожалів,
      про кохання їй наплів,
      і лишились край дороги –
      шкіра, ратиці та роги!

      Вовк кобилу пожалів,
      гриву в коси їй заплів,
      залишились край діброви –
      хвіст, копита і підкови.

      Пожалів ослицю вовк,
      нарядив її у шовк,
      та лишились від віслючки –
      довгі вуха та каблучка!

      Так, закручена спіраль,
      а у чому тут мораль:
      не ганяйтесь за шовками –
      дружбу не водіть з вовками!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    457. Будь обережна

      Дозволено тобі усе і більше!
      Для тебе, люба, зірку із-за хмар!
      Хай сніг чи дощ – тебе це не колише,
      ти королева балу, суперстар!

      Для тебе сонце світить, вітер віє,
      опівночі чарівний зорепад…
      Коли ідеш, дихнути я не смію,
      промовити хоч слово невпопад!

      Кохаю лазурові твої очі,
      в них іскорки і моря глибина…
      Чекаю, люба, і цієї ночі,
      але тихенько, ти ж бо не одна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Кожного разу інша

      Коханий, я повинна заявити,
      що кожну ніч із іншою ти спиш.
      До чого тут сім’я, робота, діти?
      Та заспокойся, мов окріп кипиш!

      Не треба мені тикати юрбою
      і виявляти крайньої злоби.
      Постійно я працюю над собою
      і змінююсь суттєво щодоби!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Купальські співанки

      На Івана, на Купала
      папороті цвіт шукала –
      віднайшла квіток букетик…
      Далі – краще без патетик.

      На Купала, на Івана,
      вся була від щастя п’яна.
      Захопила юна врода,
      ніч водила хороводи.

      На Івана, на Купала
      через вогнище стрибала –
      обпалила брови й коси,
      пелену змочила в роси.

      На Купала, на Івана,
      поринала у нірвану,
      з головою у кохання
      все пірнала як в останнє.

      На Івана, на Купала
      хлопців медом частувала,
      пригощалась солоденьким –
      бавиться тепер з маленьким.

      На Купала, на Івана,
      стріла серця свого пана,
      та любов була та згубна –
      молодик уже був шлюбний…

      На Івана, на Купала
      дівка враження збирала –
      запаслась на цілий рік,
      пам’ятатиме ж весь вік!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    460. Поетичний облом

      Я цілу ніч не спав, не їв –
      творив! Уже під співи півня
      спромігся на десяток слів,
      але була то справжня пісня:

      „Чудову пам’ятаю мить –
      з’явилась ти переді мною,
      як неба дивного блакить
      своєю вразила красою!“

      Та вранці, о, який облом,
      сказала ти мені на вушко,
      що це усе давним-давно
      вже написав якийсь Опушкін…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    461. Скучив

      Закувала зозуленька у суботу зранку,
      тільки встигла відхилити на вікні фіранку,
      та не встигла одягнути свою пишну вроду,
      як вернувся мій миленький з дальнього походу.

      Лиш учора він поїхав в місто на весілля,
      повернути обіцявся не раніш неділі,
      а мені одній удома ночувать несила –
      ось тому я агронома в гості й запросила.

      Повечеряли смачненько, добре напилися,
      ну а потім на канапі спати уляглися.
      Хто ж чекав, що те весілля скінчиться війною,
      і що милий на похмілля скучить за жоною…

      А іще, що при народі відшмага на здачу –
      тож сиджу я на городі і надривно плачу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    462. Нічого не змінюється

      В юнацтві якось переплутав двері
      й до товариства завітав „Знання“.
      Там лектор малював щось на папері
      і діаграми креслив навмання.

      Шукати радив вражень і емоцій,
      а досвід прийде, лише пройде час.
      Попливемо без весел і без лоцій,
      поезія сама поли́не з нас!

      Потрібно накопить критичну масу,
      відшліфувати стиль, харизму, хист
      і прийде все оте само із часом, –
      своєї правив лектор-комуніст.

      А час іде, минуло пів століття...
      Я відчуваю – треба починать,
      вже масу накопичив під лахміттям,
      як не писать, хоча б критикувать!

      І я пірнув у творчість, як у став!
      Хоч підзабув теорію марксизму,
      та враження таке, що знов попав
      в розвинуту епоху кретинизму.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. Бита птиця
      На базарі, в молодиці, вибирав я биту птицю.
      Розіклала продавщиця тую птицю на полиці.
      Файна жінка, наче киця чи зі сходу танцівниця.
      Все у неї як годиться, а навколо – ласі лиця…
      З-під короткої спідниці визирали дві сідниці –
      вистачало у дівиці глядачів на її циці!
      Прицінився, добра птиця, та ще краща – молодиця.
      Пишногруда, круглолиця, все у неї аж іскриться:
      вихваляє, веселиться, реагує на дурниці…
      Доторкнувся до сідниці, та отримав враз по пиці.
      Іскри сипали зіниці, що топили навіть крицю!
      Хоч на вигляд полуниця – не проста вона синиця…
      Та весела працівниця, ой скажу вам – бита птиця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. Біла муха

      Із вечоринки жінка повернулась,
      на циферблаті запівнічний час.
      Лише на ліжку все-таки роззулась,
      а від піке коханий її спас.

      Вертілася, а то води просила,
      ходила кілька раз у туалет…
      Нарешті піднялась і в ліжку сіла,
      почувши мухи реактивний лет.

      – Ой, звідки вона, Васю? Уся біла…
      А може коньячку ще? По ковточку…
      – Та спи! З тобою з бару прилетіла
      і одягла уже нічну сорочку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    465. Сучасні джульєтти
      Я не гола і не боса,
      статна дівка русокоса.
      Пишногруда, круглолиця –
      є на віщо задивиться.
      Чорноброва, синьоока,
      та й під крижами нівроку…
      Ще і талія осина –
      очі відірвать несила.
      Не варю і не сапаю,
      бо метку натуру маю.
      За прилавком не стою,
      та сама завжди в строю.
      Гарна дівка, струнконога,
      в бізнесвумени дорога:
      дуже схильна до ескорту –
      обкручу я навіть чорта.
      Є на послуги оці
      грошовиті покупці.
      Донжуану, мачо, франту –
      послуги по прейскуранту.
      Так дивись за кілька років
      без напруги стільки кроків:
      мерседес, диплом, будинок
      ще й фундамент для родини.
      Бо похилий мільйонер
      пропозицію припер –
      руку й серце пропонує,
      ще і яхту подарує
      та мільйон, а може й два…
      Не боліла б голова!
      Скільки там йому лишилось,
      ви скажіть мені на милість…
      Ну, а потім, не каліка ж,
      підшукаю чоловіка,
      понароджую дітей –
      буде все, як у людей!
      Отакі прийшли часи –
      все вирішують… труси.
      Не до од уже поетам,
      бо тепер такі джульєтти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Вершина її мрії
      Жила красуня, чарівна Софія,
      плекала чічка заповітну мрію –
      хотіла чоловіка собі мати,
      щоб дім, машина, дача у Карпатах.
      Розумний щоб, веселий, дуже гарний,
      а ще щоб молодий і геть не жадний.
      Та дівка довго голову сушила,
      але знайшла таки, кого хотіла –
      зуміла досвід обхитрить віків!
      Та то були… п‘ять різних мужиків!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Так i зробив
      Як заважають жити різні герці…
      Образили раз сторожа Мишка –
      і кривда так засіла йому в серці,
      що не поцупив жодного мішка.

      Так заважала травма працювати,
      що спати на роботі той не міг.
      Аби те лихо врешті подолати –
      він якось до психолога побіг.

      – Історія у тебе непроста…
      Щоб хвилювання спекатись свого –
      спочатку кривднику ти напиши листа,
      а потім у вогні спали його.

      Зробив усе, як лікар говорив,
      давно забув, що стало із хлюстом.
      Собі він мир і спокій подарив,
      не знає лише, що робить з листом…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. В студентському гуртожитку
      По сіль до хлопців панна завітала,
      що Ян один в кімнаті – добре знала.
      Насипав солі, та сусідка знову, –
      У мене гарна блузка? Зовсім нова!
      А далі дівка раптом промовляє, –
      Нічого під кофтиною не маю…
      Продовжуючи ласувать борщем,
      Ян лише кинув, – Виростуть іще!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. Любителям екстриму
      Якщо ви забажаєте екстриму,
      не кваптеся в Карпати чи до Криму.
      Забудьте про дипломатичні спічі,
      а говоріть всім лише правду в вічі.
      Невдовзі з‘являться у вас нові турботи:
      залишитесь надвечір без роботи,
      без друзів, у конфлікті з усім світом,
      а повезе – то навіть інвалідом…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. Своєчасне попередження

      Одного разу восени
      я заблукав у лісі:
      негода, вітер, кабани,
      періщить дощ по стрісі…

      Замерз, промок до кісточок,
      зубами марші граю,
      голодний ніби той вовчок,
      не бачу хащі краю…

      Іду вже котрий день уря́д,
      не хочеться і жити,
      аж тут мене зігрів плакат –
      „Багаття не палити!“



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    471. Чому немає м‘яса

      Запитують мене останнім часом –
      Чому бракує на базарі м‘яса?
      Тому, що раптом свині звідусюди
      тихенько повиходили у люди.
      Корови і козли переженились,
      а барани в учені захистились
      і віднедавна правлять бідним людом!
      Становище таке в країні всюди…
      Лише курям дісталось мало втіхи –
      вони подохли майже всі… зі сміху.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. Гра в закони
      Закон про бурштин і закон про офшори,
      про мита оплату та інші побори.
      Закон про кордон і закон про податок,
      про новий суспільно-дворовий порядок…

      Закон про стежини і про перелази,
      про норми й розцінки спожитого газу…
      Нарешті дістанемось сонця та вітру
      і приймемо новий закон… про повітря!

      Потрібні кому ті безглузді закони,
      які добавляють нові перепони.
      Приймають їх завше, щоб щось умикнути,
      проблему замилить чи рота заткнути…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Жіночі вподобання
      П‘ять сантиметрів – взяти неможливо.
      Сім з половиною – яка там насолода…
      Десяток – щось, але ще неважливе.
      Дванадцять з половиною – то шкода…

      П‘ятнадцять – значно краще, та не досить,
      з цим розміром погодитись не можна.
      Сімнадцять плюс – такий люба попросить,
      а двадцять: «Це чудово!» – скаже кожна.

      От двадцять два із гаком – завеликі,
      та з ними впоратися може чоловік.
      А двадцять п‘ять – то невимовно дико,
      бо тисне на живіт і кишківник.

      Доволі було зібрано думок
      у різних представниць кількох народів –
      це результати опиту жінок
      про розміри звичайних… бутербродів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Святкові знижки
      У магазині продавчиня
      поволі цінники міняє
      і тут поважна господиня
      її з цікавості питає:
      – У вас чому на всі товари
      упали ціни так суттєво?
      Це що, якісь казкові чари,
      що здешевіло все миттєво?
      – У дні оці післяпразничні
      секрет такого феномена
      у зміні лише мізансцени –
      скінчились знижки новорічні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. Хто про що
      У барі нетвереза жирна пані
      виконує ламбаду на столі.
      – А ніжки то доволі непогані… –
      друзяка-столяр повагом прорік.

      – Зі смаком щось, а може заболів?
      Ті ноги – гірше атомної зброї!
      – Та ні, вони у більшості столів
      уже б зламались од ваги такої…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Заспокоїв
      – Я сьогодні заспокоїв брата,
      бо малий боїться спати сам.
      – То чому малюк утік із хати?
      Дременув у сад в одних трусах!..

      – Братику сказав я по секрету –
      він насправді в спальні не один:
      в шафі поселилися скелети,
      а під ліжком – одноокий джин.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    477. Сумнівні перспективи
      – Зробила, любий, я собі тату –
      на пупі квіточку й метелика на грудях!
      Побачиш ту небесну красоту –
      інтиму неодмінно більше буде!

      – Тепер, гадаю, треба менше їсти,
      тягать гантелі і крутити „велик“,
      а то не встигнеш, мила, і присісти –
      на квіточку опуститься метелик…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    478. Поспішив

      – Тепер ми можем перейти на ти!
      – А ви не підганяєте події?
      Знайомі ми лише із середи
      і не герой ви із моєї мрії!
      Дружок у вас маленький, ніби прищик,
      і я люблю чоловіків з вусами…
      Ану, мерщій подайте мені ліфчик!
      – А де він?
      – Та під вашими ж трусами!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. Лікарська помилка
      Занедужав наш Петро мов підбитий крижень.
      Самогону він відро випивав за тиждень.
      Діагностики нікчемні у міській лікарні.
      Лікарі в собі непевні, їх потуги марні.

      Лікували від запою і алкоголізму…
      Не уникли з перепою долі катаклізму,
      бо померкли для родини по Петру поминки,
      а причиною кончини – став цироз печінки…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Нова казка діда Панаса

      Сьогодні вам я розповім малята,
      як президентів варто обирати,
      бо протягом десятків довгих років
      яких ми й не отримали уроків…

      На практиці уже переконались –
      усі гаранти швидко опускались
      від обіцянок щастя і свободи
      до грабування власного народу.

      Тому, шановні діти і батьки,
      нам з головою досить тих уроків.
      Нікчемність показати, малюки, –
      достатньо для гаранта і двох років!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. Непростий дід
      – Життя цікаве дід прожив,
      бо де він тільки не бував:
      і Біломорканал прорив,
      і Дніпрогес побудував,
      і підіймав він цілину,
      хоча на БАМ уже не встиг…
      – Помер? Не пережив війну?..
      – Ні, термін покарання збіг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    482. Корупцію не побороти?

      Корупцію не просто подолати,
      вона іржею в‘їлася у мізки.
      Від депутатів треба вимагати
      негайно узаконить дибу й різки.

      А ще потрібно „вишку“ повернути
      і записати навіть в букварі –
      чинуші крісло варто обтягнути
      особи шкірою, що брала хабарі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. Кому що, а куриці – просо…

      Малятко захворіло… От же ж горе!
      Мерщій в лікарню! Хутко мчить швидка.
      Матуся молоденька на підборах…
      Вже лікар оглядає малюка.

      На запитання, чи трима голівку:
      – Скоріше, лікарю, сміятися не час! –
      нервово закричала пишна дівка. –
      Яку голівку?! Дівчинка у нас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    484. Проблеми лікування
      Занедужав спозаранку дід старий Тимоха
      і на ганку у лікарні ахає та оха…
      Лікар хворого оглянув, живота пощупав.
      Майже всюди він заглянув, навіть нижче пупа…

      – Грижа, діду, – мовив важно. – Треба процедури.
      А іще, – сказав, – вінтажну випишу мікстуру.
      П‘ять разів, опісля їжі, будете приймати.
      Ось рецепт, ідіть в аптеку, а затим – до хати.

      Дід діагноза послухав, опустивши брови,
      витяг затичку із вуха і таке промовив:
      – Як позбутися не знаю клопоту на крижі…
      Бо вінтажної не маю стільки вдома їжі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    485. Все включено

      Куди поїдем у відпустку? –
      питає жінка чоловіка.
      Поправив той дружині хустку
      і опустив униз повіки.
      Він довгих не любив есе
      і пояснив без зайвих слів, –
      Туди, де включено усе…
      Звичайно, люба, – до батьків.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    486. Поціновувач птахів
      – За що сидиш?
      – За хуліганство.
      – Давно?
      – Неповних десять діб.
      – Вчинив якесь відверте хамство?
      – Та ні, птахам я кидав хліб…
      Кормив лебідок я у лісі,
      вони по озеру плили,
      але менти, якогось біса,
      мене у суд поволокли.
      – А що суддя?
      – Одверто злився…
      Ти, каже, втрутився в сюжет,
      коли сім паляниць, упившись,
      з партеру кидав на паркет!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    487. Небезпечна штука
      Горілка з льодом дуже ниркам шкодить,
      а джин із ним – печінку роз‘їдає.
      Від рому з льодом серце потерпає,
      а віскі з кригою із глузду навіть зводить.

      Отак хильнеш з пів літра чого маєш
      і огірком занюхаєш услід,
      а потім з болем думаєш-гадаєш –
      ой, небезпечна штука… отой лід!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    488. Ліки від головного болю
      Бабуся до аптеки самотужки
      дісталася – від болю взяти ліки.
      – Оті, на етикетці синя смужка.
      Неси мерщій, багато не базікай!

      – Поплутали, – підняв аптекар булки. –
      Не зайвим буде нагадати вам –
      то тільки від вагітності пігулки,
      показані лиш молодим жінкам!

      Старенька посміхнулася, – Як тяжко,
      сопливий ти іще мене учить.
      Онуці зранку їх кладу у чашку
      й до вечора голівка не болить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    489. На злодії і шапка…

      Перед тим, як щось украсти і сховать у скриню,
      кожне стерво репетує – слава Україні…
      Лізе злодій на трибуну, гаслами кидає,
      а насправді ніби липку народ обдирає…

      На трибуні „скотиняка“ матом усіх криє,
      та тихенько Україні яму воно риє.
      На крові загиблих лиси наживають статки –
      дожерлися, допилися до третьої складки.

      Шапка навіть спалахнула, скинув її з себе –
      загорілось, запалало, дим стоїть до неба!
      Дочекаєтесь засланці народного гніву,
      закружляєте у танці суть свою брехливу.

      Нап‘єтесь смоли рідкої на тім світі доста,
      будуть люди проклинати навіть ваші кості.
      Та добром вони не підуть, нічого чекати –
      самим треба вигрібати те сміття із хати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    490. Висування членів

      В ректораті інституту збори термінові –
      вчену раду обирають на новій основі.
      Після доповіді ректор дає настанови,
      що деканам слід робити згідно постанови.

      – Ваші кафедри повинні висунути члена,
      рада буде формуватись із яких учена.
      Кандидатів голосують в кожнім деканаті,
      а із висунутим членом – знов до ректорату.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    491. Бактеріологічний камікадзе
      Зайшов я кума хворого провідать,
      свинячим грипом захворів сусід!
      Дружина мовила, – Ще вчора, до обіду,
      той на Москву пішов, схолов і слід…

      – Як на Москву? Він мабуть не при тямі!
      Так епідемія ще може розпочатись!..
      Та жінка тільки розвела руками, –
      Сказав, з АТО потрібно вже кінчати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    492. Кардинальні зміни
      Іржу, не можу, я із тих дотеп,
      які, смакуючи холодне ескімо,
      все бідкаються, начитавшись скреп,
      що в Інтернеті ми постійно сидимо.

      Теорії я цій поклав кінець –
      у павутині більше не сиджу.
      Давним-давно забув я про стілець,
      у Інтернеті я тепер… лежу!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    493. Не так сталося, як гадалося*
      Вона ішла з відкритими плечима
      і декольте глибоким… як яруга!
      Усі затихли, кліпали очима –
      це виглядало мов якась наруга…

      – Ой, каблучки, а ще панчохи чорні!
      – Жіночий неповторний антураж!
      Спиртне виною, мозок як у жорнах,
      а може і від спеки той міраж…

      Красуня містом йде, ніхто не відстає…
      Зі снів вона потрапила у дійсність!
      – Ця жіночка комусь таки дає…
      своє кохання і подружню вірність!

      Ішов за нею зібганим барбосом,
      не помічав, дорога, тротуар…
      Зітхав і все частіше шморгав носом
      чарівний аромат „Мажі-нуар“.

      Табун таких же, як і сам, зібрався,
      їм снитиметься довго та облуда…
      Ба, навіть коп навшпиньки підійнявся,
      розгледіти щоб краще її груди!

      – Феміна завітала у наш дім!
      Пронизує юрбу богині погляд.
      Фотограф клацає… і добра сотня з ним,
      але для неї – це лише непотріб.

      Услід ішов, як за Лаурою Петрарка,
      немов Орфей за Еврідікою… О, ля!
      Вона голівку повернула шпарко
      і лагідно промовила, – Теля…

      Ти назирці чому за мною ходиш?
      Розслабся, витри слину, Бармалею.
      Без лупи бачу, що мене вже хочеш…
      За сотню баксів буду я твоєю!

      Допоможи, о Господи, прошу!
      Терпіння дай і сотню благодаті…
      Купить дружині сукню поспішу –
      на хльорок я валюту ще не тратив!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. На зльоті мітлокерманичінь

      – На себе гроші заробляю я сама
      і не страшать мене морози, сніговії –
      на рік лише три місяці зима! –
      хвалилась подругам по об‘їздній повія.

      – Свої потреби обробляю й я сама
      і втілюю в життя розкішні мрії!
      Мені однаково що літо, що зима, –
      міська ділилася з колегами повія.

      – Що, працювати? Ні, дуреп нема!
      Наївний муж утілить кожну мрію.
      Кохає і від мене без ума! –
      навчала подруг заміжня-повія.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    495. Максималіст
      Зайшов після роботи до майстерні,
      забрав після ремонту свій будильник.
      П‘ятнадцять років буде йому в серпні,
      але для часу добрий ще лічильник.

      Дорогою згадав, що вчора вдома
      я сірника останнього прикінчив,
      і хутко завернув до гастроному,
      а там – біда, не огорнув би відчай…

      Скінчилися запалки гонорові,
      пів сотні в пачці, гідного доробку…
      Купляти довелося вже здорову –
      на тисячу, господарську коробку.

      – Не найдете цигарку припалити? –
      біля будинку запитав мужчина.
      Відмовити? Та що і говорити,
      немає в тому жодної причини!

      Підкурюючи, дещо посміхнувшись,
      мужик спитав мене, – Котра годинка?
      Плечима я знизав і, обернувшись,
      добив його, діставши свій будильник!

      Курець так і закляк з відкритим ротом,
      недопалок тримав як першокласник.
      Була у нього лиш одна турбота –
      чи не дістану я і вогнегасник!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    496. Спростував
      Під час медичного обходу
      питає в лікаря Микола:
      – Гуляють слухи між народу –
      у вас відсутня справжня школа!
      Що пропускали семінари,
      знання незадовільні мали
      і пацієнти умирали
      від іншого ніж лікували?!.

      А лікар відповів Миколі,
      щоби не дуже переймався,
      у інституті, як і в школі,
      не гірше інших він навчався.
      Щодо розмов – нехай пліткують.
      Уже давно всі добре знають:
      від чого хворих він лікує –
      вони від того й помирають!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. Нова естрада*
      Попса нівечить ще незрілі душі
      і рок із хеві метлом на коні.
      Інертні стали ми, якісь байдужі,
      народжується нове… з маячні.

      Лісного сонця зараз не почути,
      в неволі як співали диваки!
      Прийшла свобода і… зміліли люди,
      вульгарні в моді нині співаки.

      Яка там суть, лиш виродження зойки,
      а знаменитий той, хто захворів.
      На сцені він трясеться й дико ойка
      без совісті, без честі, без штанів…

      Де пісня, що співати б закортіло
      і на віки слова запам’ятать?!
      Вони ж волають про шматочок тіла,
      яке так хоче з кимось… переспать.

      Нахабно і бездарно, як з похмілля,
      для важності додавши хрипоти,
      мішками сіють, як кохання зілля,
      дурману суміш ту і блекоти.

      В прозорих пелеринках чи без статі
      голосять, оголившись без причин,
      без віри і найменшого поняття
      в тепло жінок і мужність у мужчин.

      Щоденно із усіх телеекранів
      ми безсоромність чуємо тупу –
      солісти вперто сиплють сіль на рани,
      перетворивши мед в густу ропу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    498. Лайкер-рецидивiст
      В соцмережах почалась
      епідемія якась –
      від Юрка до тітки Тайки
      хочуть всі якихось лайків.
      Просять, клянчать, вимагають…
      Що ж ті лайки означають?
      Та коли у тім потреба –
      погарую скільки треба.
      Одягну я шорти, майку
      і піду у двір полайкать.
      Лайкну в ліфті, десь на вході,
      унизу, на самих сходах.
      Не забуду і про клумбу,
      лайкну лавку і на тумбу,
      а виходячи із двору
      лайкнув прямо на комору.
      Ще хотів піти в кіно,
      та кінчи́лося лайкно…
      Повернусь тоді додому
      і візьму собаку Рому.
      В нього лайкер – як сифон,
      весь залайкає район!
      Як і вам потрібні лайки,
      не летіть аж на Ямайку,
      не крутіть шалено стрічку,
      а пишіть мені у «лічку».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. Дещо про картрахунки

      Учора поплелась до магазину,
      бо їсти захотілося страшенно,
      наповнила продуктами корзину
      та катма грошей, пусто у кишенях!

      На касі, у об‘яві, прочитала –
      для платежу придатна всяка карта,
      а ще якісь там бонуси чи бали,
      і зрозуміла нітитись не варто.

      Зраділа – все, часи мої настали,
      завжди колоду маю із собою!
      Туза трефового я повагом дістала
      і простягла касиру ніби зброю…

      Але промашка вийшла, слід сказати,
      за банкоматом в відділку сиджу
      і банківську систему крию матом –
      очікую прямого платежу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    500. Нова загроза для водіїв

      Водії, обережно керуйте авто!
      Від пригод не страхує наразі ніхто...
      Особливо зважайте на тих пішоходів,
      що із палкою шлях зазвичай переходять.

      Пропускайте завжди інвалідів по зору,
      щоб уникнути стресу, турбот і позору,
      а людей з телескопом для селфі – тим паче!
      Ті тварюки крім себе нічого не бачать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    501. Точний діагноз
      – Лікарю, у мене грип?
      – Грип, шановний пане.
      – Не свинячий в нього тип?!
      – Саме так, Іване.
      – Ви упевнені? Утім,
      може, все ж помилка…
      – Переконаний у тім
      навіть без горілки.

      – Це дурня, не може бути,
      літра ж випили на трьох…
      Не морозить, серце чути
      і не нудить, милуй Бог.
      Та поправивши фіранку,
      лікар мовив, – Не дурня,
      бо швидку в чотири ранку
      викликає лиш свиня!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Чоловіча солідарність
      Шукала вранці чоловіка,
      додому не вернувся спати.
      Запам‘ятається навіки –
      оце так дружба, що й казати!

      Із десяти найліпших друзів,
      він був у всіх, душа щемить,
      а у семи не боягузів –
      і досі преспокійно спить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Жіноча солідарність

      Учора з жінкою сварився,
      палкі у нас були дебати,
      а потім з горя так напився,
      що ліг після обіду спати.

      Уранці не знайшов дружину…
      Як? Не вернулася з роботи!
      У подруг власну половину
      шукав, були у них турботи.

      Години дві на телефоні,
      згадав усі дружини плани,
      а різні думи рвали скроні…
      Дістався врешті й до Оксани.

      Дружині глянувши у очі,
      та в слухавку мені сказала, –
      Ні, куме, оцієї ночі
      її я точно не стрічала…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Де ж рівноправність?!

      Намалював учора чорні вуса
      і прямо на роботу заявився.
      В житті не бачив більше землетрусу,
      від сорому я ледве не втопився…

      Накинулись жінки на мене разом,
      немов на об‘їздній десь на повію…
      Самі ж розмалювали, от зарази,
      собі навкруг очей і брови, й вії!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Не розгубилась

      Дівча вернулося зі школи
      з синцем, у порваній спідниці…
      – Що трапилось з тобою Олю? –
      питає старша у сестриці.

      – Хотіли телефон відняти, –
      школярка тільки і сказала.
      Зіскочив батько із канапи, –
      А ти б засранців тих пізнала?!

      – Чому це я? – знітилась Оля,
      ховаючи дівочу лють. –
      Самі мене зустріли в полі –
      хай їх у морзі й пізнають!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Про чиновницькі злидні

      Чиновники у нас і «голі», й «босі»,
      не мають ні квартири, ні авта,
      та бачать їх частенько у Давосі,
      на форумі, і то все неспроста...

      У той же час їх домочадці, рідні,
      що зовсім не працюють, зазвичай,
      катаються на «Майбахах» по Відню,
      п‘ють каву і гірський у Альпах чай.

      На запитання, звідки все те мають
      і де такі коштовності взяли,
      останні вже на першого кивають –
      мовляв, чиновник рідний подарив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Чим можу…

      Стук у вікно опівночі…
      – Що треба?
      – Там терористи Раду захопили!
      Великий викуп хочуть… Не для себе,
      прошу, щоб депутатів відпустили.
      Якщо не буде грошей, то бензином
      обіллють і підпалять… Ну, екстрим!
      – Лишив останню сотню в магазині,
      пального можу дати літра три…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Казка про дракона
      Десь за високими гора́ми,
      поза глибокими морями
      та за безкраїми ланами,
      поміж зеленими ліса́ми
      розкинулось прегарне місто,
      усе яскраве і барвисте.
      Там жив щасливо люд заможний,
      трудолюбивий, не порожній:
      ремісники, митці, поети,
      художники, співці сонетів.
      Ще скотарі і хлібороби,
      усі майстри високопробні –
      народ натхненний, працьовитий,
      плодом своєї праці ситий.
      Навколо – невеликі села,
      дівки і хлопці в них веселі.
      Ґаздині, вуйки гонорові –
      жили у злагоді й любові.

      Але захмарилася раптом неба синь,
      насунула на рідне місто тінь –
      дракон страшний, великий як гора,
      навис над краєм, що ота мара.
      – Дотла спалю домівки! – пригрозив
      і податтю громаду обложив.
      Сам поселився ген у дикій хащі,
      пускав огонь для остраху із пащі,
      собі печеру вибрав під горою –
      і стало правити чудовище юрбою.
      А кожен рік містяни та селяни
      данину звіру відправляли справно:
      везли йому і золото, і срібло,
      коштовності, найкращі вина, їдло,
      багаті хутра, відбірну худобу,
      а ще красуню-дівку – для сподоби…

      Отак роками дійство те тривало
      і випадку такого не бувало,
      данину щоб дракон не забирав
      чи візника якогось покарав.
      Щоосені обоза відправляли,
      дарунки під горою залишали,
      у хащі, біля входу у печеру,
      і хутко геть, не стати б за вечерю.
      Та час від часу легені-сміливці
      ходили на дракона поодинці,
      але назад уже не повертали –
      всі, як один, голівоньки складали…

      У день один по місту їхав лицар,
      на воронім коні, увесь у криці,
      і на мольби містян про допомогу –
      згоди́всь убить дракона, слава богу!
      Бо глянулась йому пригожа дівка,
      красива мов срібляста перепілка,
      що саме мала з батькової хати
      обозом до дракона вирушати.
      Домовились, що візьме за дружину
      її, як тільки злий дракон загине,
      гучне весілля містом всім зіграють
      і запанує щастя в ріднім краї.

      Пішов до хащі наш відважний воїн,
      гукати став дракона він до бою.
      До нього чолов‘яга вийшов згодом –
      спитав: «Якого племені і роду?»
      Одягнений в старі, подерті лати,
      ще поцікавився, навіщо так волати.
      Коли ж дізнався про мету візиту,
      подав одразу лицарю… візитку.
      Там значилось: він помічник дракона
      і в компетенції старого – охорона.
      Практично, що заступник динозавра,
      відповідальний за потвори завтра…
      Дід заявив, що шеф відпочиває
      і з цих причин нікого не приймає,
      коли ж проснеться раптом, не дай боже,
      то будуть непереливки небо́жу!
      Як і цього для парубка не досить,
      то помічник його на бій запросить.
      Затим із піхов вихопив меча він
      і замахнувся ницо, ніби Каїн.
      Косив голів багато у житті,
      та не судилось, сили вже не ті…
      Зловив наразі дід немало ґав,
      удар меча – і помічник сконав…

      Звитяжець катакомбами мандрує,
      бо там дракон на нього десь чатує.
      Поволі лабіринта він обходить,
      але потвору хижу не находить.
      Минув він гори золота і срібла,
      ще цілі стоси хутра, купи їдла,
      і полонянок у темниці бачив…
      А де ж дракон? Душа його собача!
      Дістався вже останньої печери,
      де на замок були заперті двері.
      Зламав, зайшов, побачив свою жертву,
      але запізно – звір валявся мертвий…
      А як прийшов до тями лицар славний,
      уже світанок починався плавно.
      Поплентався вояка на природу,
      бо голоси долинули зі входу.
      На виході з печери бачить – віз,
      обоз, нарешті, данину привіз.
      – Поклич дракона! – їздовий гукає.
      – Не можна, бо дракон… відпочиває!
      – А ти хто будеш? – запитав візник.
      – Я? – завагався лицар. – Помічник…

      Дракон живе у кожному із нас,
      йому не дай оволодіть собою,
      бо, милуй бог, колись настане час
      і ти також не вернешся із бою...
      А бій той буде – із самим собою!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Аби
      Упитись хочу чарами твоїми,
      у ніжності забутись твоїх рук,
      зимою чути пісню солов‘їну
      під пульсу божевільний перестук.

      Поринути у вир твого волосся,
      зануритись у серця таїну…
      Аби усе оте лише збулося –
      усе б життя кохав тебе одну!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Вечірній думопад
      Над урвищем стою… Уже надвечір,
      темніє неба голубий сатин.
      Ти, увібравши голову у плечі,
      сховалася за часу палантин…

      І тчеться ніч, і сіється, і плине,
      і лащиться, затягує у вир,
      і падають розпечені вуглини
      моїх думок у збайдужіння звір…

      І сиплються жарини у яругу,
      на саме дно, іскряться і сичать.
      Ішов так довго уперед… по кругу,
      що од безсилля аж пече кричать…

      Але у сон уже не повернутись
      і не знайти затоптані сліди…
      Усе забути хочу і забутись,
      і затишок душевний віднайти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Спішити – корів смішити

      Карпатами гуляли два бики,
      один старий, а другий молоденький.
      Скубли вони травичку вздовж ріки,
      а на тім боці – стадо чималеньке.

      Тут парубійко запримітив враз
      телицю, що відбилася від стада,
      і подумки поринувши в екстаз,
      защебетав старому ретрограду.

      – Ми у долину спустимось мерщій,
      мостом хутенько перескочим річку,
      і непомітно, не зламавши стрій,
      запліднимо скоренько ту теличку!

      – Ні, – головою похитав старий,
      пересічемо тихо автостраду,
      перейдемо убрід поволі Стрий
      й запліднимо спокійно… усе стадо.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Зрадженим дамам

      Подружню цноту втратив ваш валет?
      Відчаюватись начисто не треба!
      Коханка – то звичайний туалет,
      де він задовольняє лиш потреби…

      Та і йому там гіркуватий мед.
      Не джокер він, а сіра тля.
      Кохати хльорку – це той туалет
      вилизувати після короля.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Потрібна термінова допомога

      Завскладом до директора підходить:
      – А можна двох кріпеньких хлопчаків?
      – Надовго? Щось там, люба, не виходить?
      – На пару тижнів…
      Шеф зніяковів.
      Він телефон узяв у ліву руку:
      – Вам треба щось перенести важке?
      – Допомогти перенести… розлуку.
      Становище у мене вкрай тяжке.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Досвідчений ловець
      Сім‘я на річці рибу вудить:
      дідусь, бабуся, тато, син.
      У поплавки вп‘ялися люди,
      та не сіпнеться ні один…

      Малий вже нудиться, зіває,
      а потім батькові сказав –
      тут мабуть риби не буває,
      ніхто нічого не піймав…

      І час уже іде на вечір,
      дідусь куняє, майже спить…
      Твій поплавок стоїть, до речі,
      а у старого – геть лежить…

      Не втрималася баба Ліда
      і мовила без зайвих слів:
      Коли іще стояв у діда –
      чого він тільки й не ловив…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Довгі ноги
      У мегамаркеті малий хлопак
      ридає гірко – втратив свою маму.
      Зібрались люди, радять так і сяк,
      згори хтось оглядає панораму…

      Другий пита, – Що трапилось у тебе,
      куди поділась, хлопче, твоя мати?
      Триматися за юпку було треба!
      – Я намагався, та не зміг дістати…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Прихильникам тюнингу
      Ця «качає» губи, та цицьки,
      у сідниці ботокс заливає…
      Просто фантазерки ті жінки!
      Та чого у світі не буває…

      Хочеш тут мели, а хочеш куй,
      з часом і водою піна зійде.
      Скільки «Жигулі» не тюнингуй –
      «Мерседес» усе одно не вийде!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Помилка в об‘єкті
      Кохання у крутому „Мерседесі“,
      від щастя дівка лине аж за хмари, –
      Начхати на палац твій у Одесі,
      на розкіш, гроші, ресторани, бари…

      Начхати і на те, що ти жонатий,
      бо головне – ти лицар моїх мрій!
      Нарешті й лицар вимовив чубатий, –
      Мені начхати теж, бо я… водій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Ціна вірності
      Після роботи, як чіп п‘яний,
      додому причвалав Іван.
      З-під лоба на дружину глянув
      і завалився на диван.

      Проснувся рано, в хаті темно,
      дружина лагідна на диво,
      а на столі сніданок теплий
      і запотіла пляшка пива.

      У сина тихо він питає, –
      Що вчора сталося удома
      і мамка чом мене не лає,
      що завернув до гастроному?

      – Коли учора ти приліз
      та мовчки завалився спати,
      вона не втрималась од сліз
      і заходилась роздягати.

      Але ти щось там бубонів
      і відривав від себе руки,
      а потім просто прошипів –
      жонатий я, відстань, зміюко!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Дружина-вегетаріанка
      У ресторані, за столом,
      ошатна літня пара.
      Офіціанти напролом
      туди біжать од бара.
      – Чого жадаєте? – постав,
      як амфора антична.
      – Із м'яса не бажаю страв…
      А є щось екзотичне?
      – Одні шедеври у меню!
      Хіба ви ще не чули?
      Омари, краби, риба ню…
      А як щодо акули?
      – Мені вина старого склянку
      й омари ті, що скраю.
      Акула ж – вегетаріанка,
      сама хай обирає…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Лаконiчна вiдповiдь

      Ревнива жінка раз питає
      про маяття свої, –
      Як звати ту, що завжди знає,
      де чоловік її.

      І став мудрець темніше ночі,
      бо що то за дива,
      із сумом глянув їй у очі
      та відповів – вдова…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Сiмейний канiбалiзм

      – Скажи, бабусю, кров смачна?
      – Не знаю, а чому питаєш?
      – Бо татко говорив – вона
      всю висмокче.
      – Оце ся маєш!
      У нього розуму немає! –
      стара від злості побіліла.
      – Та заспокойся, це я знаю,
      татусь казав – увесь ти з‘їла…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. У ресторані
      – Салат, будь ласка.
      – Раджу вам із крабів, –
      клієнту кельнер мовив шанобливо. –
      Це краще за рагу із лапок жаби.
      Все буде швидко, смачно і красиво.

      – Не їм я м‘яса, бо моє призвання
      природу зберегти. Уже казав!
      – Не переймайтеся, під час приготування
      бодай маленький краб не постраждав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Вічне життя
      Тебе я кохатиму вічно,
      бо смерть – то іще не кінець.
      Іде лише плоть в потойбіччя
      у люблячих щиро сердець.

      Загубі любов не підвладна,
      кохання живе у віках,
      бо нитку святу Аріадна
      лишила в Тесея руках.

      Любов поміж нас не загине,
      не кане вона в небуття,
      у небо зорею полине.
      Кохання – це вічне життя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Ходовий товар

      На базарі стара баба помідори продає.
      На корзині етикетка інформує про своє:
      про ціну, і не маленьку, та куди там до ціни…
      Про походження тих ягід, що з Чорнобиля вони!
      Зупинився раптом хлопець, з дива висунув язик,
      бо відвертості такої зустрічати він не звик.
      – Ну й додумалися, бабцю, написали щось пусте…
      Жодного ви помідора у житті не продасте!
      Баба хитро посміхнулась, – Продала пів сотні кіл!
      Хто бере для тещі, зятя, хто начальнику на стіл…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Хто швидше

      Запалав у діда хлів,
      ледь старенький не зомлів,
      а коли зайнявся тин –
      він згадав про 101.
      Не пройшло і пів години
      як наїхали машини,
      наробили куряви,
      розіслали рукави,
      підключились до гідранта,
      та усе змінилось раптом…

      Налетіла чорна хмара
      і зависла над пожаром,
      пролилась шалена злива,
      справжнє трапилося диво –
      з неба втрутилася сила
      і пожежу загасила!
      В чім мораль цієї байки
      і за що їй ставить лайки?
      Мабуть має Божий син
      також номер 101!

      Все ж хто швидше? Треба, братці,
      тут серйозно розібраться:
      згідно відомчих вимог
      за пожежників – лиш Бог!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Трансформації*
      Нехай ти випита другим,
      але мені також лишились:
      твого волосся сизий дим,
      очей сумних осіння милість.

      Твій вік осінній, він мені
      дорожче юності і літа.
      Подобається це чи ні
      уяві лірика-піїта.

      Ніколи серцем не брешу,
      і зараз без пихи і чванства
      спокійно я тобі скажу, –
      Уже прощаюсь з хуліганством.

      Вже розлучитися пора
      і горду кинути відвагу.
      Не тішить серце та мара,
      немає в крові більше браги.

      Мені вже вересень у скло
      вербовим стукає багрянцем.
      Щоб готувався і тепло
      беріг в душі своїй, як в ранці.

      Багато з чим іще мирюсь
      без примусу і без утрати.
      Вже іншою я бачу Русь,
      другими кладовища й хати.

      Дивлюсь ретельніше навкруг
      і бачу суще за куплетом.
      Лиш ти одна, сестра і друг,
      була супутником поета.

      Бо я одній тобі лиш міг,
      сховавши біль у дум убранстві,
      співать про сутінки доріг
      і про юнацьке хуліганство.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Уже

      Троянди голови на тацю
      схилили… Тьмаряться зірки
      і залишається в палаці
      від балу аромат гіркий…

      Ще свічі капають сльозами,
      на сході ранок зазорів,
      та ми уже усе сказали,
      замовкли флейти угорі…

      Уже світає над Інгулом,
      на видноколі день новий –
      у ньому нині утонула
      найпотаємніша із мрій…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. До дна!
      Розчинимось у карамелі часу,
      у всесвіті казкової нуги…
      Хай ніжні ритми зоряного джазу
      обмежень розтинають ланцюги!

      Розтанемо в кохання ароматі,
      різноголоссі Еросу пісень…
      Зануримось у пристрасті багаття,
      де з ночі постає чарівний день!

      Як душами полинемо до сонця,
      стрічатиме нас щебетом весна
      і, залишивши скит ченця-афонця,
      ми чашу щастя вип‘ємо до дна!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Пардон, мадам!
      Не пийте, пані, так багато,
      утратите від хмелю глузд.
      З лікером віскі – то занадто,
      то майже непідйомний груз…

      Горілку з пивом не мішайте,
      згубити можна розум, честь!
      Пардон, мадам, чи вибачайте,
      коли вони, звичайно, єсть…

      Вино цідити марна справа,
      смакуйте ліпше самогон.
      Шампанським полірнути? Браво!
      То досвід і життя закон.

      Не пийте, пані, непомірно,
      поринете в анабіоз,
      печінку уб‘єте манірно,
      а в перспективі – лиш цироз…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Пацюки
      Колись у ліс забрів один медвідь.
      Сподобалась йому зелена хаща
      і залишився в тому лісі жить
      топтун Мишко, з дитинства роботящий.

      Його громада радо прийняла
      в розкішні лісові свої пенати,
      та заячу посаду лиш змогла
      Михайлу косолапому надати.

      Погодився й старанно працював,
      виконував ведмедячу роботу –
      дерева гнув і бджілок доглядав…
      До сьомого Мишко трудився поту!

      Та випадково у один із днів,
      коли жував свій трудовий окраєць,
      зі звірів хтось йому переповів –
      Мишка посаду обіймає заєць!.

      Не витримав бурмило дивини,
      до Головлісу написавши скаргу.
      Приїхала комісія слонів –
      на місці розібрати прикру сварку.

      Направили за куцим ті гінця,
      щоб заячі почути аргументи,
      а він з кишені витяг гаманця –
      надав слонам вагомі документи.

      Тоді вони послали за Мишком.
      Наказ той дав на працевлаштування,
      та був зупинений єхидненько смішком
      і зрозумів – даремні сподівання.

      А голова комісії казав
      і щурив хитрі очі мов китаєць, –
      Навіщо, Мишо, вам оцей скандал?
      По документу ви, шановний, заєць!

      Немало у житті таких комісій…
      Скажу для тих, кому ще невтямки,
      що на слонів посади в Головлісі –
      оформлені звичайні пацюки!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Наговір
      У місто як сьогодні я збирався,
      поскаржилась мені знайома леді –
      мій пес її вкусити намагався
      і мчав за нею на велосипеді.

      Наклеп щоб віроломний спростувати,
      не треба допомоги Архімеда.
      Авторитетно можу всім сказати –
      не має мій Сірко велосипеда!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Пан Ніхто
      Не дисидент я і не політв‘язень,
      за булаву гетьманську не борець,
      не научився говорити в‘яззю,
      іти по трупах до чужих сердець…

      Не ліз на трактор взимку на Майдані,
      на східнім фронті небо не тримав,
      та і у складі жодного із кланів
      Вітчизну на шматки не розривав.

      Я пан Ніхто, шматочок чорнозему
      землі дідів – полів її, ланів.
      Із тих, хто щиро любить свою землю,
      волошок, маків син і полинів…

      Я пан Ніхто, я відголос природи,
      один із сотень тисяч трударів,
      питомий представник свого народу –
      нащадок козаків і кобзарів.

      За Кобзаря згадав я недаремно,
      такого триста років не було.
      Зміліло зовсім за часів буремних
      святої Батьківщини джерело…

      Я пан Ніхто, своєї син країни,
      та чи важливі нині вік і стать…
      На терезах майбутнє України –
      гуртуймося за нашу долю встать!

      А хто отой Ніхто, народе, люде?
      Де гетьман і прийдешнього маяк?
      Хоч підростають генії усюди,
      іуд і дурнів більше… Долі знак?

      Тоді не вірю я у ту планиду,
      талан її невтішний і гіркий!
      Невже у Україні лише гниди
      чи сяють нам з небес чужі зірки?

      А колективний розум де подівся?
      Хоча би кілька сотень, як один!
      Чи не тому Тарас наш зажурився
      і всіх дотисне мудрий карантин?..

      Я пан Ніхто, я син свого народу,
      нам чубитися треба перестать.
      Щоб захистити землю і свободу –
      пора за Україну разом стать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. У чому сенс
      На видноколі люта вічність,
      секунди краплями – кап-кап…
      Не за горами потойбічність,
      матерії новий етап.

      Катарсис при знятті напруги
      трансформувався у катар,
      а сублімація наруги –
      у низку привидів-почвар…

      У чому сенс життя такого,
      де сплін і туга через край?
      Лиши усе за перелогом,
      живи наповнено, кохай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Тобі це вдалось
      Ти потушила мої очі
      страхами сумнівів своїх.
      Я ж копирсатися не хочу
      між дат, подій пустих і віх…

      Зсушили душу фемінізми
      давно розкручених цитат,
      що пломеніли через призму
      апокрифів твоїх утрат!

      Приречено упало небо,
      на брук розсипались зірки…
      Уже не тягнеться до тебе
      мій погляд зжурено-гіркий.

      Я так любив!. Чи хто наврочив?
      Але кохання не збулось.
      Ти потушила мої очі…
      Тобі це, люба, удалось.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Мала батьківщина
      Де Вовча й Те́рса котять свої хвилі
      до берегів великого Дніпра,
      між нив постав у всій красі і силі
      оплот надії, щастя і добра.
      Нас Троїцька громада об‘єднала
      у працьовиту і міцну сім‘ю.
      Долати гори до снаги загалу
      і разом досягти мету свою.

      Квітує у се́лах верба́ і калина,
      буяють навколо жита́ й пшениці́ –
      це на́ша чарівна мала́ батьківщина
      в садів вишиванці, волошок вінці.

      У полі дозрівають паляниці,
      під сонцем рум‘яніє коровай
      і со́нях зазирає у світлицю –
      наш павлоградський благодатний край.
      Свій хліборобський рід ми пам‘ятаєм,
      його ведем із глибини віків
      у Богом данім січеславськім краї,
      нащадки запорозьких козаків!

      Жита́ колосяться і квітне калина,
      стіною у полі стоять пшениці́.
      Це наша земля і ми всі – Україна,
      і маки горять на ланів рушниці!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Несподівана зустріч

      Зустрілись якось з осінню весна
      на середи́ні сонячного літа
      у зимню пору… Зустріч та сумна
      мені теплом у снах донині світить.

      Не говори «кохаю» чи «люблю»,
      скажи лише, що я тобі потрібен.
      Зрідні те слово дзвону кришталю́,
      хоч я уже й не зовсім Мартін Іден…

      Ти раптом в серце увійшла моє
      на теплих берегах чужого моря.
      Уява феєрверком виграє,
      а унизу ще безліч ям і зворів…

      Та вірю, Рут попереду іще,
      чекають нас моря і океани…
      Проллється втіха весняним дощем,
      розсіє літо осені тумани!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Куди не кинь - всюди клин…
      Чому кричиш на мене зранку?
      Не готувала я сніданку!
      Демократичне в нас суспільство,
      а ще – моральне то насильство!

      Шепочеш сонно зранку чому,
      увечері не стрів удома?
      Обутись не допомагаєш…
      Ти цим презирство виявляєш!

      Тепер мовчиш як риба зранку,
      на писок начіпив фіранку…
      Ну, це уже занадто! Знаєш,
      мене ти просто зневажаєш!

      Чому говориш безкінечно
      і ще й підкреслено статечно?!
      Свою ти зверхність не скриваєш,
      а витончено зневажаєш!

      Чом каву не приніс у ліжко,
      а на обличчі де усмішка?!
      Та прохолода для суспільства –
      один із проявів насильства!

      Чому ти лагідний, слащавий,
      а цукру не поклав у каву?
      Кому та треба сексуальність?
      Твоя де сила і брутальність?!.

      І зрозумів нарешті Клим:
      куди не кинь – усюди клин…
      Та є одна порада Климу –
      клин вибивають завше клином.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Медитації в астралі

      Дише… астралом мертва тиша,
      у всесвіті лиш я…
      Тиша… Ум запитання пише –
      У чому суть моя?

      Сокіл… у небесах високо
      долає тугу й біль.
      Поки… прострація, а спокій –
      у практик вища ціль.

      Віхи… занурюють у вихор
      думок моїх і мрій.
      Тихо… пиху́ здираю, з лихом
      веду в астралі бій.

      П‘єса… Постійні біль і стреси
      знецінюють буття.
      Престо… лунає неба меса,
      як пізні каяття…

      Діло… Нове астральне тіло
      пливе у товщі хвиль.
      Сміло… страху здолає силу
      медитаційний стиль.

      Тісно… Меча стискаю міцно
      надземного ефес.
      Вісті… несу усьому місту,
      простую до небес!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Не можу погодитись з Нiцше
      Що не вбиває, робить те сильнішим –
      колись повідав геній Фрідріх Ніцше.
      Теорія ця не уникла краху –
      не став сильнішим ще ніхто від страху…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Край
      Ти, Бруте, другом фарбувавсь,
      ба навіть родичем під час,
      та рубікон здолати – зась…
      І доля розділила нас.

      Чи міг дивитись вірний друг,
      як четверо на одного?
      Як шию обвивав ланцюг,
      чекав нервово – хто кого…

      Я зла на тебе не держу,
      але про всяк запам‘ятай:
      ти перейшов свою межу
      і ланцюгу тому вже – край!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Трудоголічка
      Вона любила готувати
      постійно, навіть уві сні,
      як у дитинстві вчила мати!
      Лиш у фейсбуці, на "стіні"…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Бабине літо
      Вже осінь, все навколо пожовтіло
      і за вікном частіше йдуть дощі.
      Птахи на південь знову полетіли,
      роняють лист дерева і кущі.

      Вже осінь, але сонце пригріває,
      проміння розсіває з високо́сті.
      Утихнув дощ, мороз чогось чекає –
      то літо баби завітало в гості.

      Стара загралась, молодість згадала,
      порозкидала скрізь своє начиння.
      У літа пару гожих днин украла,
      летить повсюди сиве павутиння…

      Ой, літо бабине – чудовая пора,
      думок про зиму і на мить немає.
      Та прийде хуга, лютовія гра,
      надовго скипень в гості завітає.

      Осіннє щастя теплих днів отих
      ще довго буде наші душі гріти.
      І якнайдовше хай лунає сміх,
      і літні веселяться ніби діти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Магія косметики
      „Макс-фактором“ почав писати твори,
      все яскравішою поезія стає.
      Захоплень і похвал відразу море,
      їм туш виразності й об‘єму додає!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Вітер
      Кви́лить за вікнами майже прире́чено вітер,
      гоне по небу хмарини в далекі краї.
      Нині зима, але всі мої мрії про літо,
      в літо поли́нули думи кошлаті мої.

      Вітер, вітер… Роздуває сотні літер,
      не дає зібратись під пером.
      Вітер, вітер… Ти поет душі і ритор,
      подаруй надію на добро!

      Прийде вона і розтане крижина у серці,
      Груди наповняться лагідним сонця теплом
      Душу зігріє хвилююче, радісне скерцо
      доля укриє у спеку і ху́гу крилом.

      Вітер, вітер… Як із пам‘яті ти витер
      всі страхи-тривоги і жалі!
      Вітер, вітер… Волоцюга ти чи митар?
      Принеси кохання на крилі!

      Вітер, вітер… Розжени мої по світу
      всі страхи-тривоги і жалі!
      Вітер, вітер… Ти душі моєї митар,
      принеси кохання на крилі!
      Вітер, вітер… Ти душі моєї ритор,
      принеси кохання на крилі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. В тролейбусі
      – Шановний пане, ви чому очима
      немов павук вп‘ялись у мої груди?
      У вас півсотні років за плечима,
      а тут народ з малими дітьми всюди!

      Я молода, але порядна жінка,
      вам не дозволю так себе вести!
      А ще у вас розстебнута ширінька
      і „чижик“ нахилився „до шести“…

      Знітився пан, але знайшовся швидко
      і відповів, аби та не глумилась:
      – Як у штанах знайшла відкриту хвіртку,
      то не у вічі й ти мені дивилась!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Перманентність лікування
      Трясуть її хвороби ніби грушу,
      процес триває без перепочинку –
      не встигла нині вилічити душу,
      а вже потрібно – нирки і печінку…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Моя водохреща
      Злись на себе, лиш на себе, мила –
      я своє терпіння змарнував.
      Боже, дати відповідь несила
      на питань твоїх шалений сплав…

      Ти за рік не витримала й тижня,
      щоб не накрутити бігуді…
      Чим ти краща, люба, за колишню?!
      Тля вагання – із рідні біді…

      У воді хрища́тій кисну мовчки,
      заморо́жу всі свої гріхи.
      Не завада ні сини, ні до́чки,
      бо мені усе те до снаги.

      Після пів доби у ванні мокну,
      омива́ю кляті порохи́.
      Та коли не вдасться – краще здохну,
      а віддам непро́щені борги.

      Не закрию зрештою забра́ла,
      бо довіку я відкрито жив.
      Ти себе́, маленька, переграла –
      отепер чекай і долі жнив…

      Ти, волошко, невимовна штучка,
      як твоє непевне майбуття́…
      Хай та діамантова каблучка,
      оберегом стане за життя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Кожен обирає собi сам*

      Кожен вибирає по собі:
      жінку, дім, релігію, дорогу,
      сатані служити чи пророку …
      Все те обирає сам собі.

      Кожен вибирає по собі:
      слово для любові чи молитви,
      шпагу для дуелі, меч для битви…
      Все те обирає сам собі.

      Кожен вибирає по собі:
      щит і лати, ціп, кілок чи лату,
      вид і міру вічної розплати…
      Все те обирає сам собі.

      Кожен вибирає по собі…
      Як умію – так і вибираю.
      Докорів і нарікань не маю.
      Вибираю все лиш сам, собі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Домашній лікар
      Хто з віно́чка вигляда –
      із зубами борода,
      бо чуприною-листами
      міцно сплівся із братами?

      А плюса́м не має ліку,
      заміняє навіть ліки,
      проганяє геть простуду –
      добрий лікар всьому люду!

      З дру́гом цим не будуть діти
      взимку й восени хворіти!
      Хоч гіркий, та я вже звик
      їсти із борщем часник.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Нічні черешні
      А опівно́чі ви черешню їли?
      Із дерева! При місячнім промінні,
      утриматись уже не мавши сили...
      А кісточки́ плювали як лушпиння?

      Поміж чере́шень ви гуляли садом,
      п’яніючи щораз від того дійства?
      У червні любувались зорепадом
      в казковому саду свого дитинства?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Сувої пам‘яті
      Ти суперечлива до біса
      і несподівана така…
      Неперевершена актриса,
      тендітно-мила і легка!

      Моя ти чайко білокрила,
      чарівна рибко золота!
      Невже сьогодні покорила
      вчорашня бестія руда?..

      Запланувала все зарання
      чи накрутила бігуді?
      Втопила в мареві кохання
      мої роки немолоді…

      «Жінки легкої поведінки» –
      у вухах вироком дзвенить,
      неперевершені картинки
      перед очима кожну мить…

      Гортаю пам‘яті сувої
      собі на щастя чи біду –
      я марив цілий рік тобою,
      але тепер уже не жду.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Несказані слова
      У мушлю часу сонце заховалось,
      від сяйва зір крутилась голова
      і в тиші забриніли, як здавалось,
      іще ніким не сказані слова…

      Відкрив обійми вересневий вечір
      і оксамитом ніжно огорнув
      такі тендітні, аж прозорі, плечі,
      перетворивши втечу… у ману.

      Ману позицій, поглядів і хисту.
      Війну вівенді модусів, цитат
      чи осені стрімкого падолисту,
      манірності і марноти утрат…

      Як довго я чекав тебе, жадана,
      як надто швидко згіркнула халва!
      Все сказано – упали з уст неждано,
      немов сльота, несказані слова…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Пора подумати
      Ти мізки виїси любому,
      нехай на голові шолом!
      Жене оте шаленство з дому
      і пробирає до судом…

      Пішли у хід котяча їжа,
      походи разом у спортзал…
      Як масло без ножа ти ріжеш
      і провокуєш на скандал.

      Чи нерви лиш мені лоскочеш
      під клич взаємних почуттів,
      коли сама чого захочеш –
      аби і я того хотів?!.

      Тобі «пеньонзів» мало в шафці –
      бажаєш, щоб в зубах носив?
      Таке не снилось навіть Кафці,
      бідую із останніх сил…

      Кохаю, люба, полум‘яно,
      але уже втрачаю такт…
      Пора подумати, жадана,
      про шлюбний все-таки контракт!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Бомба для поета*

      Уже пішла остання електричка,
      а пішки в Соляні далеко йти,
      та я не знав, що ти «алкоголічка»
      й ночами любиш з кавою торти…

      На вулиці буяє матіола,
      над головою місяця брильянт.
      Стовпом на кухні дим сигар з ментолом,
      розкурений валяється кальян…

      Ганчіркою мисливиця за міллю
      не довго мила кахлі між стільців,
      посипавши хвоста котові сіллю,
      напризволяще кинула стрільців…

      Я в розпачі, мартіні й амарето,
      картопля з салом, баклажани-гриль…
      Письменниця – це бомба для поета,
      як Данко і феміна Ізергіль…

      16.11.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Тік-так…*
      Машина часу форми квітки
      під стрілок лагідний танок
      пливе в нікуди із нізвідки
      у вічнім мерхоті зірок…
      Чарівний вечір, тихо, тепло,
      а так буває уві сні,
      й годинник тікає нестерпно,
      і тануть мрії вдалині…

      03.04.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Депресія в чорнім квадраті*
      Затихли в безголоссі солов’ї,
      в гаю вони від протягу осипли,
      а зранку ще й дощем холодним сипле.
      Десь каркнув ворон голосом охриплим,
      блідим таким, як почуття твої...

      Змарнілі і побляклі почуття
      зухвало по калюжах носить вітер.
      Він їх шматує ніби голі віти...
      Лишається згадати лише літо
      й шмигнуть під ковдру мов у небуття.

      Коханню вороття уже нема,
      наступний день не поміняє суті.
      Стою один я мовчки на розпутті,
      не тільки у птахів всі зв'язки скуті.
      Шукав тебе, та мабуть все ж дарма…

      17.10.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Напрочуд
      Усе життя в театрі… За куліси
      іще в дитинстві доля привела.
      Не зустрічав я кращої… актриси.
      Обидва в тебе зламано крила,
      синці і шрами по усьому тілу,
      на серці, особливо на душі…
      Палке жадання, як того хотіла,
      постійно закипає у ковші.
      Кипить щоденно, булькає, клекоче,
      випалює навколо все живе
      і той вогонь не вбив мене, напрочуд,
      та рана вряд чи скоро заживе…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Іди з Богом
      Гірлянду розвішу в кімнаті,
      прикрашу холодне житло.
      Уявні сніжинки пухнаті
      присядуть мені на чоло,
      на вії, на вуса, на щоки,
      на ковдру, що вкрила мене…
      Чекатиму Нового року,
      а то він повз мене майне.

      Бо ще залишуся у цьому,
      поміж пандемій та судом,
      і затишок власного дому
      розвіють Гомора й Содом…
      Ступай, високосний, із Богом,
      іди і з собою бери
      усе, що підступно за рогом
      сховалось у розпалі гри…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Без обмежень
      Життя летить і «Пошук!» – твій девіз.
      Мелькають дні, події, кілометри,
      а ти сама його волочеш віз,
      мажу буття свого у стилі ретро…

      Сумбур думок: колажі, вітражі,
      рожеві хмари, гойдалка до неба,
      кохання потайки, картинно, на межі…
      Але чи є ота межа у тебе?!.

      Стереотипів спекатись? Табу!
      Цього уже позбутись неможливо
      і ти авто міняєш на гарбу…
      Вже парасолі не пасує злива?

      Емоцій злива, вражень, почуттів,
      новий, незвичний, креативний стержень –
      щоб вистачало образів і слів,
      і музики без будь-яких обмежень!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Першопричина
      Не вбий в мені любов мою,
      кохання пристрасне до тебе.
      Я над обривом, на краю,
      а ти про нову знову требу…

      Не убивай мою любов,
      як це раніше намагалась.
      Ми наламали доста дров,
      навіщо був увесь цей галас?!.

      Хоч почуття іще живі,
      та в серце линуть суму гами…
      Причина в тебе в голові –
      гора, напевне, не між нами!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Долі знак
      Картина впала на підлогу,
      на друзки розлетілось шкло…
      Волає серце – Допомоги!
      А розум каже – Не було.

      Ні грама не було любові,
      ні йоти щирих почуттів…
      Манірність, гра у кожнім слові,
      а у поступках – поготів.

      Душа попала у облогу…
      Чому усе пішло не так?
      Картина впала на підлогу –
      то долі неспростовний знак.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Квитки театральні
      Заглянемо нарешті до театру?
      Подивимось «Кохання на межі»!
      Шаленою прихильницею арту
      тебе зробили не мої вірші…

      Ми найдемо в антракті вільний столик
      подалі від куліс і мізансцен,
      а замкнуте обставинами коло
      горням еспресо, може, розірвем…

      Лежать квитки у портмоне самотньо,
      летить неумолимо-стрімко час
      і зупинить його не можуть жодні
      події, сили, люди…
      окрім нас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Новорічна зустріч*
      Та зустріч, майже випадкова,
      у магазині для прикрас
      запам’яталась через слово –
      Який у вас чудовий бас!.

      Тендітна, зжата у пружину,
      в смартфоні оператор «Лайф»…
      Вона, дружина на годину –
      була для нього просто в кайф!

      Та відлунав салют шампанським,
      упали долу конфеті́,
      сумливі проводи з «Цимлянським»
      у новорічну заметіль…

      А потім – лише кіт учений
      й мінору музика сумна.
      Мій випадковий наречений –
      невтішно думала вона…

      03.01.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Убивця муз
      Чоло схилила, плечі опустились,
      гірка сльоза стікає по щоці,
      зеленим мохом ліра її вкрилась,
      зів‘яла ружа в стомленій руці…

      Стоїть в зажурі одиноко муза,
      а на обличчі невимовний сум,
      немовби сицилійські Сиракузи
      безжально часом кинута у тлум…

      Нещадний кат, убивця муз і вроди,
      суворий цензор юності принад,
      а досвід – як невтішна нагорода
      і відголос далеких серенад…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. У затінку думок
      У затінку моїх думок
      улітку – прохолода
      і досить тепло на душі
      без сонця в зимній день.
      А вранці роздумів димок
      у будь-яку погоду
      дарує плетиво віршів
      і музику пісень.

      Клубочаться оті думки
      під дахом капелюха,
      глашатаї сумних часів,
      оракули біди…
      І присмак полину гіркий
      посилює задуху
      від сотень тисяч голосів,
      що линуть із орди.

      Перед очима молода,
      приваблива феміна.
      Уся у білому вбранні
      від голови до п‘ят…
      Усе настирніша орда,
      усе непевніша хода…
      Невже то Україна?!
      Та скрегіт чується мені –
      сокиру гострить кат!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Саме той
      Як довго я тебе чекала,
      та все ж обаві віддала…
      І знову зустрічі шукала,
      лише надією жила.

      Хотіла я тебе зустріти,
      гляділа подумки, у снах…
      Спливло таке бентежне літо
      і ось залишив душу страх!

      Ти йшов такий близький-далекий,
      в задумі хмурячи чоло.
      І рідні очі, й серця клекіт…
      Пів року мовби й не пройшло!

      Той самий погляд, синій-синій,
      і зайчик сонця на щоці,
      і щира усмішка осіння,
      і парасолька у руці…

      Нарешті! Знову я зустріла
      наперекір усім судам
      тебе того, кого хотіла,
      й уже нікому не віддам!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Суголосся листопаду
      Поміж сріблястої пряжі дощу,
      під парасолею світлої хустки
      вгледів тебе і уже не пущу
      в серце бентежне непевності пустку.

      Ти саме та, що так довго чекав,
      марив ночами, пірнав з головою
      в різномаїття липневих отав,
      прагнув уволю напитись тобою.

      Літо у леті не бавило нас,
      але у цім надолужила осінь.
      Жовтень – найкращий закоханим час
      і листопаду дзвінке суголосся.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Нове життя
      Неправильно раніше я жила,
      училась, всіх любила, догоджала,
      дітей ростила, тихою була,
      супи варила, прала, прасувала…

      Город і сад, будиночок і двір
      тримала у порядку, навіть квіти…
      Життєвих налаталася я дір!
      Вже виросли, порозлітались діти…

      Неправильно жила я майже вік,
      здійсню нарешті заповітні мрії –
      нехай тепер вже новий чоловік
      мене стару… кохає і леліє!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. До тебе

      Я не живу, а виживаю,
      писати почала вірші…
      Живу не з тим, кого кохаю,
      кого лелію у душі.

      А я живу не так як хочу
      і в тому лиш моя вина.
      Примара, привид, потороча,
      поміж людей сама… Одна!

      Не те, не там, не так, не та я…
      Не може бути це завжди…
      Лиш одного тебе кохаю,
      до тебе мрії і сліди!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Перший крок
      У цьому світі просто не буває,
      лякає вже взаємність почуттів,
      хоча вони і сповнюють розмаєм,
      за межі мчать галактик і світів!

      А може все залежить від бажання
      і від потреби віддано любить?
      Чи є межа в природі у кохання?
      Немає, бо життя всього лиш мить!

      Немає, не було й не може бути.
      Кохання – то нестримна течія,
      кайдани розриває, ріже пута.
      У світі ми одні – лиш ти і я!

      І ми пройшли ці два бентежні роки,
      і не один отримали урок.
      «Rock-Hata» стала першим нашим кроком
      у світ кохання й марева зірок!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. А ти на ранню осінь схожа
      Я загубився поміж літа,
      поринувши в казкові сни,
      шукав волошку серед жита,
      єдину, з самої весни…

      А ти на ранню осінь схожа
      в новому жовтому пальто,
      дивуєш сміхом перехожих,
      коли сідаєш у авто.

      А ти яскрава і тендітна,
      як павутиночка легка,
      немов ранковий промінь світла,
      берізка в золоті струнка!

      Чарує сонцем наша осінь,
      дарує казку листопад
      і п‘яні ми від щастя зовсім
      немов багато літ назад!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Метаморфози фортуни
      Весною обернулась наша осінь,
      ти знову запросив мене у сни.
      З тобою я у них літаю досі
      і не бажаю іншої весни!

      Ти підійняв увись мене, до неба,
      сіяю щастям я поміж зірок,
      веселкою спускаюся до тебе,
      і не боюся ставить на зеро.

      І осінь ради нас змінила плани,
      і вереснем чарує листопад.
      Обох у юність повертає плавно
      і не лякає грудня снігопад.

      І хай зима, нехай жаскі морози,
      та я вперед, босоніж, по льоду…
      Чекають нас весняно-теплі грози –
      ми подолали сумнівів сльоту!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Повірила
      За ширмою заплющених очей
      душі моєї болю не розгледів
      і розпачу опущених плечей,
      закутаних у збайдужіння пледі…

      А ти любив мене таку як є
      і у безмежжя кликав за собою,
      де ми дюбові щирої зіп‘єм
      та размотаєм пристрастей сувої…

      І я повірила, відкрилася й пішла
      за щастям у свою дитячу мрію.
      Уже позаду страху кабала,
      закохано надією зорію!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Наш листопад
      Гіркий талан мою планиду вершить,
      крива життя гайнула шкереберть.
      Хай всесвіт перевернеться як вперше,
      коли зустріну, мила, я тебе.

      Я так чекав… Я щиро сподівався,
      у снах шукав п‘янкі твої вуста,
      а доля закружляє нас у вальсі,
      як спалиш ти останнього моста.

      І ти прийшла розгублена, змарніла,
      та у очах палав живий вогонь,
      а посмішка мені давала силу
      і щастя пломеніло між долонь.

      І світ перевернувся під ногами,
      завирувало барвами життя,
      шикуються у оду щастя гами,
      кохання нас веде у майбуття!

      Наш листопад вітає на порозі,
      багряні вистеляє килими,
      з нудьгою, люба, нам не по дорозі,
      на нього довго так чекали ми!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Не відпускай
      Не відпускай мене ніколи
      і хай там що… Не відпускай!
      Нехай метелики чи бджоли,
      емоцій вибух через край…

      Не відпускай мене нізащо,
      горни до щирої душі
      і не давай вернути в хащу…
      Пиши, пиши мені вірші!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Прости
      А ти пиши мені листи,
      я їх на відстані читаю,
      тебе душею відчуваю,
      хоча і спалено мости…

      А ти пиши мені вірші
      щодня, вночі, надвечір, зрання…
      Вони відроджують кохання
      в моїй розірваній душі!

      А ти люби мене, люби
      і вір, що я тебе кохаю,
      бо у мовчання я вплітаю
      надії кращої доби…

      А ти прости мене, прости,
      мої вагання, ні не зраду,
      і подаруй мені розраду –
      той шанс дістатися мети!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Вона мені сказала «так»
      Вона мені сказала «так»
      своїми милими вустами –
      кохання зазвучали гами,
      серця забилися у такт!

      Вона мені сказала «так»
      і все навколо засіяло –
      життя взяло нове начало,
      то неба неповторний знак!

      Вона мені сказала «так»
      і все одно, що скажуть люди.
      Я вірю – якнайкраще буде,
      душею з нею я юнак!
      Вона мені сказала «так»!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Лише тебе
      Осінній дощ змиває поторочу
      незрозумілих дещо почуттів,
      але твій голос я почути хочу,
      а бачити тебе – і поготів!

      Поглянути в глибокі твої очі,
      зануритися в серця таїну…
      Душа нікого бачити не хоче,
      лише тебе… Тебе лише одну!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Розбита склянка

      Розбилась склянка уночі,
      упала раптом на підлогу.
      Душі утративши ключі,
      ми добрели до епілогу?

      Надія тане на очах,
      як сніг на весняному сонці,
      кохання паросток зачах,
      втонула віра в ополонці…

      Скінчився дикий водевіль,
      упала почуттів напруга –
      у грудях невимовний біль,
      на серці несказанна туга…

      Зриваю залишки оков
      у світлі зір нічного неба.
      Розбилась склянкою любов…
      А чи була вона у тебе?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Золоті гори
      Провидців розвелось у нас немало,
      що жваво живлять масовий психоз…
      Згадайте Кашпировського-вандала,
      як той шеренги клав в анабіоз!

      А Чумака Алана не забули,
      на відстані що воду заряджав?
      Йому подякував би і коваль Вакула,
      а може – ніби біса катував…

      Спасти довіру нині чи удасться? –
      частіше все запитую себе,
      коли й незряча Ванга, мила бабця, –
      таємний співробітник КДБ!..

      У що лише не вірять бідні люди
      під натиском хвороби, скрути, зла:
      в Христа, Аллаха, Будду, навіть Вуду,
      а у хлюстів – росте гора бабла!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Груші кохання
      Скажи мені відверто, друже,
      ти їв колись солодку грушу
      із рук коханої чаклунки
      у проміжках між поцілунків?
      Щоб музика лунала всюди
      і трунок скапував на груди…

      Чи ласував ти диво-соком,
      за мед солодшим що нівроку?
      А цілував вуста духмяні
      ущерть наповнені бажанням,
      коли вночі, у літню пору,
      млинець по небу плив угору?

      Під небом, зорями укритим,
      ти смакував чарівні миті?
      Удвох з жаданою до рання
      ділив п‘янке своє кохання?
      Згадай свого юнацтва груші,
      куди там роли ті чи суші…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Чекаю
      Зів‘яли квіти поступово,
      не дочекалися тебе…
      Та я своє тримаю слово –
      чекаю, люба, дотепер.

      Іще чекати доста буду
      і буду марити вночі
      тобою, мила моя згубо,
      твоїм волоссям при свічі…

      Усупереч пересторогам
      і талану наперекір
      собі на двох одну дорогу
      обрали, оминувши вир.

      Тебе без пам‘яті кохаю!
      Я так люблю тебе… Люблю!
      Усе душі в тобі не чаю,
      від тебе, пташко, у хмелю́!

      Мого ти серця половина –
      у всьому світі ти одна!
      Кохана, бажана, єдина,
      рахую миті дотемна...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Обережно - залежність!

      Уже на осінь сонце повернуло,
      уже під гору пролягли стежки,
      та ми свого кохання не забули
      і почуття не вийшли за дужки…

      Іще душа як в юності співає
      і серце прагне віддано любить,
      і тонем у весняному розмаї,
      і думка лине птахом у блакить…

      Пора оця триває хай безмежно
      і пісня в грудях зовсім не стиха,
      але з коханням будьте обережні –
      воно залежність хутко виклика!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Не спалось
      Не спала, слухала весну
      під осені свинцевим небом.
      Усі думки лише про тебе…
      Світає, мабуть не засну…

      Не спиться… Сон тікає геть,
      мандрує за високу гору.
      В уяві дика коловерть…
      Ні, не засну, вставати впору.

      Ти знаєш, як душа щемить –
      аж розриває власне тіло!
      І не змовкає ні на мить,
      вона завжди тебе хотіла…

      Тобою марила завжди,
      у всі часи тебе шукала…
      Усе вдивлялася в сліди
      серед безликого загалу…

      Їй так хотілося тепла,
      їй так хотілося кохання,
      та не з тими життям ішла,
      свій хліб ділила і бажання…

      І ось нарешті – тільки ти,
      коханий, бажаний, єдиний…
      Тож поєднати назавжди
      я прагну наші половини!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Наша ніч
      Давай почнем усе спочатку,
      я запрошу у гості ніч,
      зніму поношені пальчатки
      і витру помилки до цятки…
      Ми стрінемося віч-на-віч!

      Давай поглянемо у вічі,
      у них лиш туга і печаль,
      а у серцях палають свічі
      і душі душать протиріччя –
      не зберегли любов… А жаль!

      Неправда це, усе неправда…
      То божевілля, машкара!
      Твоя любов мені відрада,
      вона в мені і ти десь рядом…
      Пора зустрітися, пора!

      Давай почнемо все спочатку,
      я запрошу у гості ніч,
      наллємо кави у горнятка,
      знайдемо істини зернятка…
      Кохання – незбагненна річ…
      Нас поєднає наша ніч!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Долі наперекір
      Не вір, не бійся, не проси,
      іще живі Харибда й Сцілла.
      Впродовж віків, у всі часи
      змінити долю нам не сила…

      Говорять, пишуть і кричать
      про це і мудреці, і книги,
      а жирна талану печать
      лишає нас життя інтриги…

      Не вір, не бійся, не проси,
      хай ти один у цілім полі,
      будь воїном у всі часи,
      господарем хиткої долі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Така доля
      Не вір, не бійся, не проси,
      іще живі Харибда й Сцілла.
      У всі віки, у всі часи
      змінити долю – нам не сила!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Дві леді
      У древнім замку Баллігаллі
      цієї ночі був на балі.
      Відвідали мене дві леді.
      Одна із них – в картатім пледі
      і більш нічого із одежі,
      лиш очі-зорі із безмежжя.
      Ще шурхіт сукні на другій,
      іти босоніж до снаги
      їй замком темними ночами
      із непокритими плечами.
      А з моря дув шалений вітер,
      він гнув додолу диво-квіти
      і хвилі билися у скелі,
      було це чутно із постелі.
      Аж раптом відчинились двері
      і тінь з‘явилась на папері,
      що залишився на столі.
      Постала леді у імлі,
      за нею інша крок ступила
      й кімнату мороком накрило.
      Обидві за столом присіли,
      до мене певно мали діло.
      Розмову повели про вічне
      буття, мирське і потойбічне,
      добро і зло, про сенс і суть…
      Нелегко їх було збагнуть.
      Сиділи довго, аж до ранку,
      а потім враз одна фіранку
      відкрила і у раннім світлі
      умить розтанули обидві…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Козарлюга
      Це справжній запорозький козарлюга,
      для нього навіть біс не рідний брат.
      А слово гостре – ніби шабля друга,
      його боїться ворог, зрадник, кат…

      Обличчя прикрашають завжди вуса,
      а вишиванка – то фірмовий знак.
      Чуприна не густа, а лише руса,
      та і без неї він таки козак.

      Шевченка як читає чи Мачулу –
      мороз по шкірі, аж сльоза бринить.
      У кожне серце слово його чуле
      доріжку прокладає вже за мить!

      Ну, чисто лицар, друг і просвітянин,
      митець: співак, художник і поет.
      Упевнений, підтримають краяни,
      що Євтушенко – вилитий естет!

      Запал у діда справді молодечий,
      та схильності не має до химер.
      Казки юнак цей пише для малечі,
      цікавий сценарист і режисер…

      А знали б ви, який іще рибалка!
      Коли маестро йде на карася,
      ні мавка не завада, ні русалка…
      У цьому сутність справжнього митця.

      Коронавірус, ця чума століття,
      сум‘яття дещо вніс до наших лав,
      та в серпні все ж своє двадцятиліття
      успішно він вчетверте відгуляв.

      Тож привітаймо пана й ми, Миколу,
      здоров‘я побажаймо і добра,
      а довго не ходити щоб по колу –
      за це й чайку вже випити пора!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Деміург
      У Гени гени вищого ґатунку,
      тож не дарма він по життю мовчун.
      Збирає мовчки долі подарунки,
      торує шлях межи своїх парсун.

      Красуню-жінку доля дарувала,
      чи в долі він її відвоював…
      В дітей обоє душі укладали –
      так народився мовчунів анклав!

      І у житті він – невгамовний воїн,
      при тому, що характером добряк.
      А міномет і слово – грізна зброя,
      не звик вестися з нею абияк.

      Художник чи прозаїк? Те і інше.
      А, може, у майбутньому й поет?
      Упевнений, тихцем ночами пише
      не гірший за шекспірівський сонет!

      Сатири вистачає ювіляру,
      дрімає в ньому автор-драматург.
      Мистецтва щедро розсіває чари…
      Творець він від природи – деміург!

      Уже дістався шістдесятиліття,
      найкращої для розквіту пори.
      Нехай рясніє талану суцвіття:
      малюй, пиши, окрилено твори!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Чарівна личина
      Немов конвалія тендітна,
      як гладіолуси струнка.
      Горить червона маку квітка,
      бентежить красота п’янка!

      Пахучий, мов гірська, лаванда
      твого волосся водоспад,
      а губи – пелюстки троянди,
      моїх думок тривожать лад.

      Весь божий день перед очима
      і уночі береш в полон –
      кохання чарівна личина
      солодким робить кожен сон!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Пора кохання
      Бешкетниця, пустунка рання осінь
      калину заколола в русі коси,
      із глоду на грудях її намисто
      і усмішка грайливо-золотиста.

      До ніг барвистий килим постелила,
      діброви і гаї багрянцем вкрила.
      Сплела вінок з рудого листу клена,
      сережки одягла свої черлені.

      Я попустую залюбки із нею,
      свою зустрівши загадкову фею,
      бо осінь – то таки пора кохання,
      але любити треба, як в останнє!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Осіння злива
      Осіння злива за вікном
      змиває бруд сумного літа
      і у омитім, чистім світі
      кохання уп‘ємось вином!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Спасибі
      Спасибі, що ти кинула мене
      на перехресті непростої долі,
      серед олжі і підлості тенет,
      у відчаї, жахів смертельнім колі…

      Що волю я свою загартував,
      чекати научився в самотині…
      За найдорожче – віри в себе сплав,
      за витримку, що служить і понині.

      Щоденно вторю Господу хвалу,
      а ще роблю це з вечора й до рання,
      що переміг зневіру та хулу
      і справжнє відшукав своє кохання!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Під звуки скрипки
      Чарівно в тиші линули слова,
      у келиху іскрилося мартіні…
      Ти сяяла мов квітка польова,
      зітхала тихо скрипка Паганіні.

      А час стікав краплинами хвилин
      по склу буття у дощову погоду.
      Осіннім вітром линув часоплин,
      і відтіняв твою небесну вроду.

      В розпущене волосся до плечей
      вплітались звуки зірково́го джазу…
      Космічний погляд лагідних очей
      на відстані доводив до екстазу!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Всюдисуща муза
      У мене муза – незвичайна діва,
      що може сотворить немало дива,
      а інколи десь забреде надовго,
      і днем з вогнем не знайдеш її томну.

      Вона зненацька може заявитись
      та так невчасно, що не дасть помитись.
      Буває ще на горщику впіймає,
      сидить десь поряд і не заважає.

      А то прилипне прямо у авто,
      ніщо їй не завада і ніхто.
      Зненацька щоб не втрапити і халепу –
      мерщій на тормоз, краще ніж до склепу.

      А інколи піймає за обідом
      чи на балконі, як милуюсь видом.
      Буває прямо в теплу ванну влізе,
      тоді корито стане, як валіза.

      Вночі вона немовби чорна кішка
      поладилась залазити до ліжка.
      Шмигне під ковдру і собі дрімає,
      а в мене сну до ранку вже немає.

      Та хоче досадити ще мені –
      припреться боса прямо уві сні.
      Який тоді там в біса відпочинок,
      хвать олівець і пишеш на починок.

      А тільки-но зайдеш до інтернету,
      вона вже суне мовчки по паркету.
      Все рівно їй, твориш чи пишеш пулю,
      завжди тримає у кишені дулю…

      Не дасть спокійно глянути кіно,
      пограти в шахи, навіть в доміно.
      Та і цього здається їй замало,
      недавно в ополонку завітала.

      Не встиг пірнути у холодну воду,
      вона вже тут, хоч і не знала броду.
      Мороз такий, що пальці задубіли,
      та музі геть нема до того діла.

      Прийшлося все навіяне потому
      нести в „макітрі“ до самого додому.
      Родилася така вже „Гра ілюзій“,
      донині не позбувся всіх конфузів.

      З тих пір готовий завше я до бою,
      бо ноута ношу завжди з собою!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Осіння галатея
      Тендітно-мила і струнка
      крокує жваво по алеї,
      тримає зонт її рука –
      земна, прекрасна галатея.

      Чарівна осінь навкруги,
      кружляє в танці жовте листя –
      відлуння літньої жаги,
      руде, червоне, золотисте…

      Дощу симфонія звучить
      під перестук її підборів
      і не змовкає ні на мить
      стакато у осіннім хорі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Усе чекає
      Троянди зачекалися на тебе
      у кришталевій вазі, на столі,
      і з вишини в Інгул упало небо,
      а ранками уже бракує слів…

      Нагадує про тебе, моя мила,
      мартіні келих, лишений цукат,
      вчорашній запах, люба, твого тіла,
      твого волосся ніжний аромат…

      Неприбраним стоїть і досі ліжко,
      здається вже десятки довгих літ…
      Усе чекає на твою усмішку –
      картини, книги, ружі, навіть кіт!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Ранкові аромати
      Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
      і молоком туманів на світанні,
      і глибиною погляду зіниць
      твоїх очей, наповнених коханням.

      Чим пахне день, що з ночі постає
      на обрії ранковою зорею?
      Пташиним співом, що єство своє
      натхненно сіє ранком над землею.

      Твоє волосся манить чебрецем
      із домішкою рути і любистку…
      Підносячись над щастя острівцем,
      дарує сонце нам надії вістку!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Дарунок неба
      Цілує вітер усмішку твою,
      а сонце промінцями пестить губи.
      Я осторонь закохано стою,
      любуючись тобою, моя люба.

      Немовби келих гарного вина,
      в очах іскряться бісики у тебе.
      Моя кохана, квітко чарівна,
      таку тебе мені послало небо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Я не можу без тебе
      Ми назустріч ішли,
      ми долали круту свою гору,
      по дорозі зробивши
      забагато гірких помилок.
      Виринали з імли
      в не найкращу для зустрічей пору
      і у тиші чекали,
      зупинившись до щастя за крок.

      Ми блукали в пітьмі
      і боялися щиро кохати.
      Нам здавалось, що доля
      дивовижно несхильна до нас.
      А серця у ярмі
      стукотіли у ритмі стакато
      і від болю волали
      за даремно утрачений час.

      Та розтануло все,
      ми нарешті дісталися краю,
      щоб злетіли у небо,
      полиши́вши усю коловерть.
      Нас кохання несе,
      і чарівна соната лунає…
      Я не можу без тебе,
      я тобою наповнений вщерть!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Осіння ностальгія
      Баскими кіньми вдаль біжать роки,
      життя екватор стрімко перетнувши.
      Нам осінь щедро стелить рушники,
      руду свитину чинно одягнувши.

      Вечірнім парком пройдемось удвох
      у світлі ліхтарів, під вітру свистом.
      На зламі доль, стосунків і епох
      нас осінь зустрічає падолистом…

      По різнобарв‘я килиму ідем
      і доля шовком стелиться під ноги.
      Як довго ми шукали наш едем,
      але таки знайшли свою дорогу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Я повернусь
      Життя летить крізь хугу і туман,
      а в сонячну годину і тим паче.
      Кінчається нескінчений роман,
      душа моя рядками тихо плаче…

      Про чарівну любові заметіль
      і кришталево-росяні світанки.
      Про серця стукіт, щем і навіть біль,
      та про жагу кохання спозаранку…

      Усе навкруг розсіється, як дим,
      не слухай, люба, вигадок пророків.
      Я повернусь до тебе, лиш други́м,
      через десятки-сотні тисяч років!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Моя маленька
      Ходили довго манівцями,
      нас розділяв підступний тин,
      та поєдналися серцями –
      злились два подихи в один.

      Це знову сталося… Нарешті!
      Нарешті знову ми удвох!
      Квітують восени черешні
      і усміхається нам Бог!

      І знову пахну я тобою,
      і нині у руці рука,
      і знову віримо обоє,
      і нас несе любов-ріка!

      У косах квіточка біленька,
      як ніжна посмішка твоя…
      Люблю тебе, моя маленька,
      жадана дівчинко моя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Дивуй мене
      Дивуй мене своєю добротою,
      чарівністю своєю теж дивуй,
      а восени весняною ходою
      сюжет у бронзі раптом намалюй.

      Дивуй завжди усмішкою своєю
      і запахом, і смаком своїх губ,
      і ніжністю з вечірньою зорею –
      вершиною прекрасних твоїх згуб.

      Дивуй, дивуй, дивуй мене, кохана,
      і порухом, і дотиком душі,
      аби від тебе був шалено-п‘яним
      і не міліло джерело віршів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Миколаївська осінь
      Пора сумлива щедро сипле чари
      із золота і бронзи навкруги.
      По небу вітер гоне хмар отари,
      а низом – хвилі в бузькі береги.

      Багряне стелить осінь покривало
      і листям роки падають до ніг.
      Попереду часу іще немало,
      а скроні укриває білий сніг…

      Ступає гордо вулицями осінь,
      фарбує парки в теплі кольори.
      І зелені немало в кронах досі,
      та ближчає зимовий колорит.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Осіння сальса
      Мені ти снишся по ночах,
      удень в уяві тебе бачу.
      Тону… Тону в твоїх очах,
      буяє серденько гаряче.

      Розтану у душі твоїй,
      порину думами у юність,
      де ми позбулися надій
      і знову в осінь повернулись.

      У літо бабине, у сон,
      у нашу пісню журавлину.
      Нехай з дощами в унісон
      кохання музикою лине.

      Кружляє листя золоте
      неспішно вітерець у вальсі.
      То знову осінь, а проте –
      ми знову подумки у сальсі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Це труба

      Кому свої потрібні роги,
      то запроси її на вальс –
      уже закінчуються ноги,
      а юбка ще й не почалась…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Чи мислимо
      Не спалося...
      А ніч як море
      і міркувати є про що...
      Не склалося…
      Волати «горе»?
      Навіщо мовить казна-що.

      Не вилилось…
      А чи старались
      ми почуття в собі знайти?
      Не видалось…
      А намагались
      наводити якісь мости?

      Не визріло…
      Кому відомо,
      чи є попереду ще час…
      Чи мислимо?
      Одні судоми…
      Ніхто не вирішить за нас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Козеріг
      А ти лежиш і дивишся униз,
      у скелю упираючись рогами,
      і цілий світ у тебе під ногами…
      Увесь, лише ім‘я йому… карниз.

      Над головою лиш Великий віз –
      ти в вишині і море по коліна!
      Ти майже Бог, а не якась людина,
      і вдалині безкрає море… кіз.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Про феромони
      Яка сволота, – думала вона.
      От стерво, – в нього промайнуло.
      Отак розпочинався їх роман,
      в якім палкі стосунки... утонули.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Найбільший гріх
      Усі ми грішні, кожен у своїм…
      Провин завжди на душу вистачає…
      У кожному дещиця є змії,
      хоч яблуко і не смакує з чаєм…

      У кожному з нас Авеля шматок
      і Каїнове зілля не зів‘яло,
      бо Аріадна згаяла моток
      залишена Тесеєм на поталу…

      Гріхи навкруг, великі і малі…
      Великий гріх свого любити ката.
      Гріха немає більше на землі –
      його за цноту ницо видавати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. На крайці літа
      Ось і літо спливло непомітно,
      розчинилось, сповзло під укіс,
      замінило усмішку привітну
      на личину зі смутку і сліз…

      На годиннику зорянім неба
      мерехтять міріади перлин.
      У осінній альтанці для тебе
      я гаптую зорю із жарин…

      Догорає поволі багаття,
      залишаючи присок віків,
      і розірвану душу на шмаття
      я ховаю у легкість шовків…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Тернова пісня
      Давай посидимо з тобою
      на ґанку й просто помовчим.
      Давно не чули ми обоє,
      як вдалині кричать сичі…

      Я обійму тебе за плечі,
      зігрію руку у руці
      і в тихий цей останній вечір
      сльоза розтане на щоці…

      Поволі серденько розтане,
      усмішка знову забринить
      і в думах я тебе, кохана,
      вже не залишу ні на мить!

      Давай посидимо до ранку,
      як голуби на рушнику.
      Лише для тебе колисанку
      я заспіваю… в тернику.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Не туди
      Війну скінчити, меч уклавши в піхви,
      поставило плацебо за мету
      і зазирає все у вовче лігво,
      все мостить Україну під орду.

      Бісівський шабаш прямо перед ґанком
      святині русів – Каїна вертеп!
      Врядилися вакханки в вишиванки,
      а під ногами… прапор! Завтра герб?

      Вагон в кущах, навколо біомаса
      і на трибуні франкський мажордом…
      Пригадую з великого Тараса –
      ви образ божий не скверніть багном!

      Все молотив, аж закипала лімфа,
      по клавішах рояля згаряча…
      Не в ті укласти силишся ти піхви
      обрубаного, куцого меча!

      Бо терміни ти явно переплутав,
      ні мови ж, ні історії не вчив…
      Воно несе електорату пута,
      отримавши в дарунок вищий чин!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Пам‘ятаймо
      Згадаймо всіх полеглих у борні,
      огні війни, жаристому горнилі,
      Вітчизни вірних доньок і синів,
      що вічно спочивають… у могилі.

      Згадаймо всіх, хто Неньку захищав
      не залишавши ворогові шансу,
      як ярко вогник в їх очах блищав
      і про ціну життя – найвищу таксу…

      Хай завжди свічка пам‘яті горить
      яскраво і нізащо не згасає.
      Як пам‘ятати будем кожну мить –
      лише тоді герої не вмирають!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Сини Вітчизни
      Вони розтанули за мир
      і розчинилися за волю,
      ступивши у бездонний вир
      на соняхів донецькім полі…

      Очей їх більше навесні
      не ніжитиме цвіт черешні
      і не почути їм пісні
      ні про минуле, ні прийдешнє…

      За Україну і народ
      вони життя свої поклали.
      Нас захищали від заброд,
      щоб ми прийдешнє з вами мали!

      29.08.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Тобі
      Вітрила жовті розпустила
      і попливла удалечінь
      твоя уява ніжнокрила,
      твоїх думок безмежна синь…

      Уже полинуло у осінь
      весни твоє серцебиття.
      Життя хай забілило коси,
      та не зів‘яли почуття…

      Осінні розпустила крила
      і піднялася до небес –
      ти часу плинність покорила,
      увіковічнила себе!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Жага яси
      Не спить моє гаряче серце,
      карбує відлік часоплин
      кристалами незримих терцій
      в густому мороці хвилин…

      У час примарний поторочі,
      у пору візій машкари,
      не можу я зімкнути очі
      цієї ранньої пори…

      Воно чекає промінь сонця,
      уперто линучи на схід,
      немовби схимника-афонця,
      аби розтанув туги лід…

      Щоб потонути у заграві,
      у танці сяйва і яси,
      і розчинитися у каві
      зі смаком ніжної роси.

      Не спить моє гаряче серце,
      душі виблискує свіча –
      звитягу у шаленім герці
      ясить здобути без меча…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Пора пастельних кольорів
      А попере́ду – лише осінь,
      пора прекрасна і сумна…
      Вона – це верби рудокосі,
      безмежна неба далина,
      у багряниці жовте листя,
      барвиста музика дощу,
      калини чарівне намисто
      і павутиння на кущу…

      А попере́ду – ціла осінь,
      де бронзи й золота війна,
      ворон ватаги стоголосі
      і келих доброго вина.
      Тож попере́ду – ціла вічність!
      Там свій, осінній, колорит,
      її статечна канонічність,
      пора пастельних кольорів…

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Серпневий вечір
      Турботливо гаряче сонце літнє
      ховається в люстерця соняхів.
      Лише петрів батіг уперто квітне
      здовж павутини польових шляхів.

      Серпневий вечір тихо догорає
      і медом пахнуть яблука в саду.
      Він зустрічає свіжо теплим чаєм,
      бо літо вже пришвидшує ходу.

      Дощами зорі падають із неба,
      ще цвіркуни співають до зорі,
      а мухи віддали вже Спасу требу
      і хочуть спати ситі комарі…

      Доносить легіт запах матіоли
      і ти сидиш, закутана у плед…
      Все як колись під звуки радіоли –
      без цукру чай і твій коханий… Фрейд.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. У Києві дощ
      У Києві дощ…
      З потоками залишки бруду
      стікають у рів,
      як піна минулого дня.
      Він ревно пере́,
      змиває чужинську полуду,
      щоб серце Руси
      лиши́ла уся чортівня.

      А поряд сліди,
      вкарбовані кроком героїв,
      що схід бережуть
      і з ним – Україну усю.
      Краплини дощу
      їх пестять у тому розвої.
      Я Бога молю –
      Помилуй, щоб ливень не вщух!

      Учора жара,
      а нині і стяг під ногами!..
      Що далі? Либонь,
      на черзі і славень, і герб…
      Між голих сідниць
      мелькає лукавий з рогами,
      дрібний малорос,
      що мріє про молот і серп.

      Нещадно пече…
      Посуха вбиває країну
      і ша́баш її
      нуртує усе день за днем.
      У Києві дощ,
      а краще б по всій Україні…
      Природа зійшлась
      в двобої зі смерті вогнем!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Думай
      Що, знову мильна бульбашка? Пузир!
      Снопи ледь-ледь тримають перевесла…
      Наш човен лине у бездонний вир –
      в ріці Буття ми погубили весла…

      Нам двадцять дев‘ять? А чому не сто,
      п‘ятсот чи не п‘ятнадцять сотень років?!
      Ми вишивали гладдю і хрестом
      свої ікони, та чужих пророків…

      Невігласів приваблює нуга,
      а інші мріють знов тонути в славі.
      Петрового б зірвати батога
      і верхи на лозині по отаві…

      Фотографи, артисти, шаурма…
      Прийдешні покоління обікрали!
      Тож «Думай», «Думай», «Думай» не дарма
      нам дебілборди звідусіль кричали!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Усмішка на піску
      Навіщо це було тобі потрібно,
      я так до краю і не зрозумів…
      І серце, як у пташки, билось дрібно,
      і стільки пролилося ніжних слів…

      А очі!. Зеленаво-жовті очі –
      бездонний вир і моря глибина!
      Купальської відлуння диво-ночі,
      як папороті квітки таїна…

      Не склалося… Не оп‘янило зілля
      і на піску розтанули сліди,
      та усмішка шаленого похмілля
      зі мною все ж лиши́ться назавжди…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Спливає літо
      Завітало в гості мальовниче літо
      і заколосились сонячно хліба.
      Налилась пшениця, достигає жито,
      віти свої миє у ріці верба.

      Голубі волошки заплело у косу.
      дарувало щедро лагідне тепло,
      та лягли у лузі морогу́ покоси
      і краси тієї як і не було…

      Відбуяло цвітом променисте літо,
      усихає хутко ще поважний день,
      позбирало в копи золотисте жито,
      усе менше чути жайвора пісень.

      Відлунали дзвони, голосисті грози,
      зе́лень поховалась в стиглі пшениці.
      Впали на покоси прохолодні роси
      і квітують маки вже на рушниці…

      Світяться світанки у серпневі ранки
      і частіше яром стелиться туман.
      Журавлиний клекіт, в небесах лелеки,
      укриває рясно ряскою лиман…

      Вже за видноколом причаїлась осінь,
      зо́лота й багрянцю до́ста принесла.
      Синім підмалює лазурову просинь,
      ви́стеле дарунки щедро на столах.

      Та господарює літо мальовниче,
      у валки́ на полі скошено хліба.
      Жайвори́на ж пісня у юнацтво кличе
      і весняний присмак все ще на губах…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Соляна дорога
      Чумацький шлях – дорога соляна
      усім Великим степом, аж до Криму.
      Воли – тягло не тільки на ланах,
      вони – брати солоним пілігримам!

      На захід сонце і обоз ожив,
      жара спадає, знову у дорогу…
      Риплять колеса повної мажі,
      міхи із крамом – на звичайних дрогах.

      Ідуть бики, поскрипує ярмо,
      під неба край дорога простяглася
      і «соп-цабе» для чумака – кермо.
      На сотні метрів валка розтяглася…

      А зверху сяє зоряне шатро…
      Усе вперед, які вночі привали!
      Розсипане по небу серебро –
      Чумацьким шляхом в давнину назвали.

      Від діда чув, тривало довго так,
      аж доки збудували залізниці,
      і завжди їжа мала справжній смак,
      бо сіль була чумацька у крамницях!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Червоні яблука
      Упали яблука червоні
      на теплу землю у саду.
      Не встигли підхопить долоні
      красу ту стигло-молоду.
      Налиті сонцем і любов‘ю
      ясніють мило у траві,
      а поряд, весь залитий кров‘ю,
      юнак лежить… Не буревій
      безжально кинув їх додолу,
      а вибух міни у дворі.
      Бійця лиха спіткала доля,
      як тільки ранок зазорів.
      Упали яблука червоні…
      Життя – запекла боротьба…
      Стискають автомат долоні,
      а серце матері – журба.

      10.08.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Сільський едем
      Південна ніч у лузі виграє
      піснями цвіркунів і зорепадом.
      Вони бентежать так єство моє –
      аж почуття хлюпочуть водоспадом…

      А відчували, пахнуть як хліба?
      Із нотками волошки і полину!
      Цих запахів симфонія хіба
      до серця о нічній порі не лине?!

      А ви гуляли влітку у степу?
      Лише удвох! Хіба що місяць третій…
      А ще, усівшись разом під копу,
      найзаповітнішим ділилися секретом…

      Не шепотів вам змовник-тепловій
      на вухо про розпалене кохання,
      коли ішли по стежці степовій
      і не могли зарадити ваганню?

      Небесний смакували ви нектар
      із вуст жаданої, єдиної навіки,
      коли нарешті скинули тягар
      і вийшли з берегів кохання ріки?

      А рахували зорі в вишині?
      Їх не ловили прямо у долоні,
      коли губились в ночі тишині?
      А осторонь скубли травичку коні…

      Тих почуттів бурливий дивограй
      не відшукати у сільському клубі…
      Південний степ вночі – це просто рай,
      а для закоханих – в квадраті, навіть кубі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Яка різниця
      Тоді я тільки вигадав тебе
      і покохав лише свою уяву…
      У ній підніс тебе аж до небес –
      ту милу, ніжну, лагідну, цікаву!.

      Я видумав кохання бенефіс
      і пристрасті, і сміх, і поцілунки…
      Та вигадка блукала між куліс,
      але з’явилась ява з-за лаштунків…

      Розтанула уява, мов туман,
      немов імла, у мареві зірниця.
      Залишився один лише обман…
      Хай еротичний, та яка різниця?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Насолода
      Насолода – вранці рано,
      з першим променем ласкавим,
      пробудитись і босоніж
      росянистим споришем
      йти на зустріч із майбутнім,
      днем новим, у світлі сонця,
      упиваючись красою,
      вслід за подихом весни…

      Насолода – в літню спеку
      у ріку пірнути стрімко
      і поринуть у глибини
      ізумрудної води,
      смакувати прохолоду
      річкового дивограю,
      кожну краплю відчувати
      у чарівний літній день…

      Насолода – в вечір теплий
      під копицею у полі
      прилягти і ясні зорі
      рахувати в тишині,
      загадати потаємне
      те омріяне бажання,
      що ховається у серці,
      як зорина упаде…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Вас там не чекають
      Зарахувати вас не можемо у штат, –
      промовив кадровик без еківоків, –
      нам молодий потрібен кандидат
      із досвідом роботи… в сорок років.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Симфонія дощу
      Відлунює акордами краплин,
      шалений дріб дощу у ритмі танго,
      вплітаючи у марева сатин
      мелодії ретро́ зі сма́ком манго.

      Бринять балади гомоном струмків,
      під гуркіт грому, соло барабана…
      І блискавиці зоряно-стрімкі,
      і сполохи небесного органа!

      Лунають фуги вітру і води,
      а над водою – чайки серпокрилі
      зірницями здіймаються туди,
      литаври де звучать на небосхилі.

      Я слухаю симфонію дощу,
      в чохлі сховавши чорну парасолю.
      У душу знову музику пущу,
      таку далеку і близьку до болю…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Ольвія
      На березі Гіпанісу високім,
      у теплому південному степу,
      шугає балабан, хоробрий сокіл,
      але уже не стрінете скопу…

      Давним-давно полинуло у Лету
      і місто-поліс, Ольвія стара,
      а вихідців із древнього Мілету
      повільно час із пам‘яті стира…

      Але монети з ликами дельфіна,
      теме́нос із агорою, зорять
      і нам несуть легенди про Афіни
      та греків, скіфів, Скіла, їх царя…

      А у Гомера доста ще сюжетів
      про звички їх, культуру і уклад,
      та Буребісті з племенами гетів
      завадити не зміг і Мітрідат…

      Колише вітер ковилу у полі,
      яке топтали в глибині віків
      баскі сарматські і еллінські коні,
      відносячи у вічність сідоків.

      Стрімкі завмерли у задумі схили,
      схилили пасма чемно до води,
      ховаючи у череві щосили
      ольвійської минувшини сліди…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Степові криниці
      Криниці розповзлись південним степом,
      десятки метрів часом вглибину!
      У кожної на дні шматочок неба
      якусь свою ховає таїну.

      Про тих, колись що викопав те диво
      чи із каміння стіни мурував
      і не чекав дощу, не те що зливи,
      а щедро все довкілля напував.

      І чумаку до солі вистачало,
      і козаку ставало на куліш,
      як південь захищали від навали…
      Тут не один напився вволю кіш!

      А ще діди волів своїх поїли,
      коли поля орали під жита,
      і вороним батьків давали сили
      у вогняні минувшини літа…

      Біжить доба, спливло часу немало,
      уже бракує чистої води,
      та як би прикро часом не бувало –
      це нашої історії сліди…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Трунок високосної весни
      Видавалась весна та холодною…
      Високосний виною в тім рік?
      Таємниче всміхалась мадонною,
      та чомусь повернула убік…

      А давайте ми чаю заваримо
      з бергамотом, а то – з чебрецем.
      Посмакуємо запахів чарами,
      і подякуєм долі за це.

      А давайте змішаємо пахощі
      медуниці і м‘яти в вінок.
      Незрівнянні емоції радощів
      подарує нам трунку ковток!

      В їх обіймах шалених утонемо,
      нетерпляче-відвертих, палких,
      і поринемо знову у спомини
      потаємні, а часом гіркі…

      Тож давайте ми чаю заваримо
      із жасмином, а то й чебрецем,
      бо весняним смакуючи маревом,
      я сумую за вашим лицем…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Спiвучасникам
      Не маю на меті когось повчати,
      озвучити лиш хочу погляд свій:
      Несправедливість бачити й мовчати –
      то як самому брати участь в ній.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Жайвір
      У небі бездоннім, над степу розвоєм,
      де зелені море й весняна блакить,
      між променів сонячних, над головою,
      маленька пташина чарівно бринить.
      Заходиться співом казкової днини,
      виводить рулади свої угорі
      під подихи вітру і шепіт калини,
      в палітрі яскравих сільських кольорів.

      Той щебет у душу спадає рікою,
      неначе сріблястий весняний потік,
      і манить дитинства сягнути рукою,
      губами торкнутися милих повік…
      Здається, нічого уже не потрібно,
      бо радістю серце наповнене вщерть.
      Щебече сіренька пташина привітно,
      вплітає веселку в земну коловерть…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Дідова хата
      Побіля лісу, прямо під горою,
      сумливо на околиці села
      стоїть хатина, крита осокою
      рівнесенько, стеблина до стебла.

      Там під ногами глиняна долівка,
      в кутку ікони, а навколо пліт –
      стара батьків моїх закинута домівка,
      лиш вікна-очі дивляться у світ…

      Одвірки покосилися від часу,
      віконниці схилились до землі,
      давно уже не совається за́сув
      і тріщини у стелі чималі…

      Полинули у вирій мама й тато,
      лишилася у кинутім селі
      лампа́чева дідівська біла хата
      в гаптованім соломою брилі…

      Глиняна дідова хата,
      рідна батьків сторона,
      цвітом ромашки багата,
      в світі така ти одна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Контролер

      Він контролює вся і все,
      земельний, мовний рубікон,
      і влади повноту несе!
      Лиш віртуально – язиком…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Хай йому грець!
      Добігти мріяв я до виднокола
      і зазирнути аж за небокрай,
      здолати свого серця клятий холод,
      бажань душі задовольнити голод
      і відшукати щастя водограй.

      Уперто крокував назустріч сонцю,
      десятки років йшов за горизонт…
      А зараз від душі – сріблястий стронцій
      і лише власна тінь у охоронцях
      та роздумів зело́ тісний ескорт.

      У тебе очі – ліхтарі зелені,
      янтарні стріли дикого кота
      з відтінком ізумруда, ли́сту кленів.
      Їх дарував тобі спокуси геній,
      лиха з них ша́рмом віє доброта…

      Іще бракує вражень і емоцій,
      розбитих в дру́зки келихів-сердець?
      Твоїх до болю фантастичних лоцій,
      з еротики смако́м на кожнім кроці
      я начитався, люба… Хай їм грець!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Смолоскип
      Пси Україну рвуть на частки!
      Навколо тисячі щурів,
      в повітрі чорнокрилі чайки…
      Та то не чайки угорі,
      то ненаситні, хижі круки.
      Гієн згуртовані полки
      чекають зиску від розпуки,
      як це було впродовж віки…

      Усе тісніше їхнє коло,
      рукою можна вже дістать…
      А де ж славетнії соко́ли,
      де соколят численна рать?
      Куди поділись генерали?
      Чому замовкли гетьмани́?
      Усі сховались під забрала…
      Для них також нема війни?

      Одна знедолена країна
      та розпорошений народ…
      Невже? Невже таки руїна…
      Невже не спекатись заброд?!
      Хіба не бачить це Мазепа
      і Калнишевський все ж осліп,
      а Полуботок, хоч від себе,
      не вручить старцю смолоскип?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Набат

      Казали, що слуги народу,
      а вийшло – лакузи кремля,
      істоти без племені й роду…
      І першою впала земля!

      За нею нальоти на мову,
      на армію, захисників…
      Вітчизну утратити знову
      є ризик, на сотні віків!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Березань
      Де во́ди рік Дніпра і Бугу
      та мо́ря чиста бірюза –
      через віки пливе фелюга,
      містичний острів Березань.

      Ще Борисфеном називали
      той клапоть суші в давнину.
      Через шторми у десять балів
      свою несе він таїну…

      На острові останню зиму
      провів славетний Святослав
      і ореол його незримо
      витає між Дніпра заплав…

      У плескіт хвиль вплітали струни
      бандури думи козаків,
      а вікінгів германські руни
      занурять в глибину віків…

      Сармати, скіфи, турки, греки,
      слов‘яни там лишили слід.
      По черепках мілетських глеків
      ішов останнім шля́хом Шмідт…

      Музей історії, не острів,
      і хвиль безкрая бірюза…
      Жалкує навіть Каліостро,
      що не відвідав Березань!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Шалений світ
      Сказився світ, усе наперекіс,
      олжа лютує, що уже не всидіть.
      Брехня хвали збирає цілий віз,
      а правду судять й люто ненавидять…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Що це було?
      У грудях лише туги згустки,
      нещадно серце рве обман.
      Сама собі обрала пустку –
      розтанула, пішла в туман…

      Навіщо ти мене влюбила,
      надію нащо подала?
      Злетіти, Господи, несила,
      обидва зламано крила…

      Та я й один у полі воїн
      і це говорить не пиха́.
      У світі нас було лиш двоє,
      як палко я тебе кохав!.

      Усе шукала лиш розраду,
      писала жалісні листи…
      Злякалась помсти ти за зраду?
      Та я простив і відпустив.

      Твоя уява заблукала,
      наснилися якісь дива?
      Чого тобі було замало?.
      Слова... Одні пусті слова!.

      Не розпочавшись, обірвалась,
      розтала в безлічі ідей...
      Ти все ж писати намагалась
      чи серце вирвати з грудей?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Цитадель
      Перед очима свіжа акварель,
      де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
      намили в гирлі історичну сцену
      під рукотворне диво – цитадель!

      Лиман** вона тримала на замку.
      Очаківська в її основі банка
      та Ольвії міле́тської останки
      в Ачі-Кале*** і Кінбурна**** вінку.

      Чого і не було за довгий час
      у краї цім південнім, чорноморськім…
      Ватаги тут гуляли запорозькі –
      турчи́на воювали і не раз!

      Між Кінбурном і Да́шевим колись
      у чайці ген, на самому обніжку,
      ота́ман спочивав, Самійло Кішка,*****
      і з мілини удалечінь дививсь.

      А згодом па́лі вбили, три ряди
      по сотні, загатили середину,
      насипали піску, каміння, глини
      і острів Батарейний****** встав з води.

      І став блок-форт, гарматам укриття,
      з десятками масивних казематів,
      запасами припасів і снарядів
      на захисті цивільного життя.

      У всі часи твердиня – ласий шмат
      була і є, і буде для загалу…
      Тож котики морські облюбували
      ту цитадель, а їм і біс не брат!*******



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Ще нас чекають щастя миті
      Пролинула, відквітла, відлетіла
      блаженного кохання світла мить,
      та не лишила ще уяви сила
      і серце хоче віддано любить…

      Осіннім дивограєм ваблять клени,
      по-літньому ще липи шелестять
      і дуб стоїть у всій красі, зелений,
      і росами ще ранки наші снять…

      Горить калина пломенем червоним,
      немовби душу силиться зігріть –
      її яскраві, що рубіни, грона
      нам допоможуть довго не старіть…

      Осіннє небо манить синявою,
      хоч листопад в багрянці на поріг.
      Ще стрінемось, любове, із тобою
      на перехрестях завтрашніх доріг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Літня колискова
      Тиша. Спить усе довкола, навіває сон.
      Свіжо. Пахне матіола, ніч бере в полон
      тих, хто бігав і сміявся, грався і співав,
      чи квітками любувався і ходив на став.

      Ніч прийшла і небо чисте всіяли зірки.
      Перламутрове намисто облягли хмарки.
      Як млинець янтарний місяць котиться згори.
      Вкрив ріку зірковий ситець літньої пори.

      Лине музика природи, чутно спів цикад
      і доноситься з городу ніжний аромат.
      Спіють там смачні суниці, відцвіли сади.
      Із глибокої криниці наберем води.

      Завтра новий день настане, буде знову гра,
      а тепер, моя кохана, спатоньки пора.
      Спи красунечко маленька, вічки закривай.
      Татко любить тебе й ненька. Баю, баю, бай…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Гра в демократію

      Народу руки й ноги спутали лукаві,
      але нічому нас історія не учить –
      як щось від виборів залежало б в державі,
      хіба б дозволили нам в них приймати участь?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. За межею бідності
      Давно не бачив я таких скрутних часів.
      Гадаю, для країни це критичні роки…
      Ми опинились за межею бідності усі,
      але, нажаль, по різні її боки…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Горить коса
      Горить коса, палає літом небо,
      все поглинає полумʻя стіна!
      Природа віддає останню требу –
      життя життям оплачує сповна...

      Заграва підіймається над морем,
      у тому пеклі гине все живе
      і рани залікуються не скоро,
      не скоро серце лісу заживе...

      Палає Кінбурн, вікова окраса,
      прамати димом лине в небуття.
      За все платити видається з часом,
      за все спитає зрештою життя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Вітряки

      Млини...
      Млини ідуть по полю
      і мелють вітер на шматки,
      а з ним мою щербату долю,
      немов посохлі пелюстки...
      Вони ідуть на захід сонця
      чи навпаки – таки на схід?
      Руйнівники чи оборонці
      в душі лишають часу слід?

      Млини…
      Млини шматує вітер,
      здуває з ніг і крила рве…
      Уже той вітер пам‘ять витер
      і совість витер – все живе!
      Ми розбрелися чорним полем,
      як безпорадні вітряки,
      і серце повнить чорним болем –
      далась байдужість узнаки…

      Млини…
      Млини бредуть у вічність…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Кінбурнська жара
      Коса, дорога, рев мотора,
      пісок розпе́чений, жара...
      До моря, вниз і знов угору,
      повзе авто на всіх пара́х.

      Оба́біч ліс, столітні со́сни,
      вірніше за́лишки ліска́.
      Було їм вирости непросто,
      у них планида нелегка...

      Надривно кашляє і чхає
      старий, подертий «Кадилак».
      Ледь під колеса не втрапляє
      поза сценарієм дивак...

      Не талани́ть з само́го ранку,
      та і увечері жара...
      Лишаю не налиту склянку,
      звертати з колії пора!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Із осудом не поспiшайте
      Два яблука дитя тримало,
      на вигляд гарних і смачних.
      Гостинець де воно дістало,
      не відав я, та то не гріх.
      Звернувся щиро до малого, –
      Одне дай яблучко мені.
      Поглянув той з-під лоба строго,
      примружив очі враз ясні
      і понадкушував нечуло
      обидва яблука мерщій.
      Ділить не хоче, промайнуло,
      малюк смачний добуток свій.

      Але хлопчина зиркнув знову
      із-під своїх пухнатих вій
      і, не говорячи ні слова,
      мені простяг дарунок свій.
      – Беріть оце, воно смачніше, –
      спокійно вимовив малюк
      і лише в цілковитій тиші
      лунав сердець шалений стук…
      Не поспішайте засудити
      по перших проявах чогось,
      навчити можуть навіть діти,
      жаліти щоб не довелось!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Одна лиш мить*
      Безліч химер у цім світі мінливому.
      Є лише мить і нема вороття…
      Є лише мить на шляху норовливому –
      саме її називають життям.

      Спокій віків щиру душу не радує…
      Тиша століть – нам серця холодить,
      а у зорі, що по обрію падає,
      є лише мить, пломеніюча мить.

      Час відліта вдалечінь блискавицею,
      та не завжди ця дорога на двох.
      Чим дорожим, ризикуєм сторицею?
      Миттю лише і суддя – тільки Бог!

      Щастя заавжди даленіє на обрії.
      Ризик значний, та нема каяття.
      Є лише мить між майбутнім і пройденим,
      саме вона має ім’я – "Життя"!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. В гості до батьків
      Я їду в гості до батьків,
      де серед степу рід мій жив.
      Село притихло, опустіло,
      хати біленькі посіріли…
      Зміліла повноводна річка
      і помутніла синя стрічка.
      Лише полин до небокраю
      із ковилою зустрічає.

      Від вітру їжиться хатина,
      ясніють мальви біля тину.
      Ніхто не садить їх, сами
      ростуть вони після зими.
      Зотліла з очерету стріха,
      поникла хижа, ледве диха.
      І тин вербовий похилився,
      мов на коліна опустився.

      Часи криницю обвалили,
      джерело батьківської сили.
      Згадалися дитячі мрії,
      що канули в життя завії…
      А ось і цвинтар за городом,
      заріс шипшиною і глодом.
      Моя рідня на цім погості…
      Я до батьків іду у гості.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Кому що…
      Дитятко захворіло, неньці горе…
      Мерщій в лікарню, хутко мчить швидка!
      Матуся молоденька на підборах,
      вже лікар оглядає малюка…

      На запитання "чи трима голівку", –
      Скоріше, лікарю, сміятися не час! –
      нервово закричала пишна дівка –
      Яку голівку?! Дівчинка у нас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Пам’ятка козаку
      Ворожбитка козаку долю нагадала,
      що красуню стріне він у весняний день
      що віддасться дівці тій майже на поталу
      і співатиме для неї радісно пісень…

      Та не вірив жінці той, глузував із неї,
      говорив, що не такий – плазувать не звик,
      що нізащо не віддасть воленьки своєї
      і завжди господар в домі все-таки мужик!

      Ще не знав тоді козак, як він помилявся,
      у в житті буває все, ще чого й не чув –
      в чарівницю молоду якось закохався
      і розмови про свободу начисто забув!

      Залюбила козака, зіллям напоїла,
      дівка гарна і метка, з гонором лихим.
      Погуляла, попила, добре попоїла,
      обдурила пів села і втекла з другим…

      Славні браття-козаки, хто шанує долю –
      про зрадливість пам’ятай чарівних дівок.
      Як здаєшся у полон – забувай про волю,
      щоб не згадувать дарма цей гіркий урок!

      Отже, други-мужики, хто ще має волю,
      про підступність не забудь чарівних жінок.
      Не здавайся у полон, пам’ятай про долю,
      щоб не згадувати марно той життя урок!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Я колисковою всі біди відведу*
      Я запалю зорю тобі в догоду,
      вгамую хуртовину-сніговію.
      Багаття розведу у непогоду,
      від холоду теплом душі зігрію.

      Ми сядемо ладком, забувши тугу,
      я доберу, кохана, кожне слово,
      ярмо твоїх печалей і недугів
      собі на шию одягти готовий!

      Щоб не сполохать чарівну усмішку,
      любуючись на вроду молоду,
      схилюся тихо в темряві над ліжком
      і колисковою всі біди відведу.

      Полинемо обоє поміж зорі,
      і зрозумієш зрештою сама,
      що в світі більше не існує горя,
      на всій землі печалі вже нема!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Льодохід
      Дніпро застиг у панцері льодовім
      під тоннами замерзлої води,
      та крижаний полон долає повінь –
      уникнути б великої біди…

      Ураз, як грім серед ясного неба,
      могутній долинати тріск почав.
      Проснулася ріка, скресати треба,
      здригнувся лід, поповз, поплів, помчав!

      Стальні крижини з гуркотом і ревом
      гризуть тугі гранітні береги,
      як сірники ламаються дерева –
      їм гори шліфувати до снаги.

      Одна на одну лізуть сірі брили,
      під мостом шеретуються в затор…
      Загату динамітом ледве збили
      і знову залунав льодовий хор.

      Несе вода той лід у синє море,
      безперестанку суне льодохід.
      Хай Україну з ним покине горе,
      від нечисті розтане навіть слід!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Не поталанило

      Гадав, що знаю все чи майже все,
      та як же я відверто здивувався,
      коли почув есе. Твоє есе,
      яке збагнути довго ще старався.

      З поетів ти зробила брехунів
      і „піднесла“ впритул до депутатів
      всіх скопом, як малечу без штанів.
      Зробила з них корупції солдатів!

      "Їх твори лицемірні, просто блеф,
      в житті вони паяци і сатири…"
      Твої "питання" – лише гра у "преф"
      чи намагання скрити чорні діри?

      Попалась в сіті неповторних слів,
      художниці не повезло з поетом?
      На серці хтось лишив жахливий слід,
      як епіграму сплутав із сонетом?

      Хоч вік учись, та неуком помреш,
      доволі й нині гаданих естетів…
      Такі заяви – поза, кіч чи треш?
      Ще не стрічала справжніх ти поетів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. В засаді

      Уранці п'яний "у димину",
      вернувся коп... Ой, чоловік.
      – Де був?! – кричить йому дружина. –
      Занапастив мене навік!

      – Сидів з колегою в засаді,
      злочинця цілу ніч ловив...
      А теща, ніби жарту ради, –
      І що, Іване, засадив?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Кольори кохання*
      Люблю? Не знаю. Може навіть ні…
      Кохання має безліч кольорів.
      Ти навкруги: в снігу, вогні, у сні,
      мовчанні, гамі, радості, журі…

      В рядку, у кожнім, вранішній зорі.
      У всьому, завжди і повсюди.
      В любові не злічити кольорів,
      та не завжди це розуміють люди.

      Ти в пам’яті вкарбований навік.
      Ти розумієш, я тебе боюся!
      Утратила давно вже часу лік –
      тепер лише то плачу, то сміюся.

      Намарно хочу я втекти, спастись,
      бо ти мій сон, тепло і подих світла.
      Іду вперед і підіймаюсь ввись,
      любов моя зів’яла – знов розквітла!

      Відчути хочу так твоє плече.
      Люблю? Не знаю… Може, ніби брата,
      та в грудях знову ниє чи пече…
      В кохання різних кольорів – багато.

      06.04.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Життєве море
      За хвилею хвиля, то па́діл, то гребінь,
      і пусто на милі окру́г.
      В пучину безсило і знову до неба
      злітає життя мого струг…

      Шторми, урагани, цунамі і шквали
      чатують його на шляху.
      Вітрила не раз і не два шматували
      вони в лютовій і пургу.

      Та лише долине мелодія скрипки,
      озветься за нею кларнет –
      упевнено знову мілини і рифи
      долає вже справжній корвет!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Повінь
      У ревній повені думок
      втопає смуток мій.
      Над нею стелиться димок
      із нездійсненних мрій
      і тане в озері зі снів,
      без берега і дна,
      поміж затоплених човнів
      і присмаку вина…

      Посеред цвіту і парші
      існує все живе.
      Кипить у марева ковші
      жахіття вікове
      і меланхолія хвилин
      стікає на олтар.
      Ті краплі сіє часоплин
      під музику кіфар…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Не цвірінькай
      Жив на світі малий горобець –
      не тужив, але літу кінець.
      Осінь зрештою теж промайнула,
      а зима все у біле вдягнула.

      Так на зміну туманам і грозам
      завітали тріскучі морози.
      Жевжик наш уже сили не мав –
      весь закляк і на землю упав…

      Недалеко гуляла корова,
      молода, але дівка здорова.
      Зупинилась, до вітру бажала,
      й воробця кізяком обіклала.

      Бідолаха зігрівся, як в хаті,
      і потроху почав оживати.
      На мороз іще вилізти ліньки,
      але радісно вже зацвірінькав.

      Як на лихо сусідський котисько,
      в ту хвилину знаходився близько.
      Горобця він малого узрів,
      із лайна його витяг і… з‘їв.

      Не всяк ворог, це також буває,
      хто тебе кізяком обкладає.
      Та не кожен і друг, хто сповна
      витягає тебе із лайна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Майстриня паркування
      Білявка на крутім авто
      в старому замку паркувалась,
      а місця вільного в шато
      надвечір мало залишалось.

      Скакала ніби на пружині,
      ледь не злетіла у канал,
      крило зім’яла «Ламборджині»,
      розбила «Доджу» стоп-сигнал…

      Почувши звуки характерні,
      дворецький, тобто мажордом,
      усе покинув і крізь терня
      на них направився бігом.

      Він був здивований безмежно,
      та ледве перевівши дух,
      спитав красуню обережно, –
      Мадам, паркуєтесь на слух?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Краса - велика сила

      В ресторані Ян до та́нку дівку запросив
      і мов кицю ту коханку на руках носив.
      Пишногруду, струнконогу, у очах огонь,
      не пускав і до порогу зі своїх долонь!

      Почало згасати світло, грає марш оркестр –
      оплатив козак рахунок і її реєстр.
      Тачку визвав і додому з кралею помчав,
      пригостив ще, а по тому роздягати став.

      Довго мучив Ян застіжку, але все дарма…
      – Почекай, – шепнула кішка, – зараз я сама.
      На початку треба зняти вії й макіяж,
      ну, а потім не забути інший антураж.

      Як парик зняла красуня і позбулась брів,
      Янек, хоч і не манюній, ледве не зомлів.
      А коли корсет жіночій ліг на шифоньєр,
      він на ліжко опустися й довго очі тер…

      Бо упали пишні груди на пухкий живіт,
      а від стрункості, о люди, прохолов і слід!
      Сумував хлопак до ранку, дивлячись в вікно,
      що красуні-натуралки є лиш у кіно…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Товстунам

      Їсте немало, часто й залюбки,
      а по запасах жиру носа всім утерли?
      Пінгвіни, знайте, справді – ластівки,
      які постійно і багато жерли!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Лукавому
      Ступивши на слизьку дорогу,
      хоч і сидиш ти на коні,
      молитися не варто богу,
      як тиснеш руку сатані!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Відмучився*
      Женився у недобрий час
      я на початку місяця
      і у полоні тім не раз
      тихцем хотів повіситься.

      Сімейних уникав боїв,
      усе робив, що треба,
      і Бог почув мольби мої –
      забрав її до себе!

      Не сорок днів, а сорок літ,
      удвох проживши разом,
      пішла вона у інший світ
      без жодної образи…

      Збагнути потойбічний світ
      хотів не випадково,
      щоб після щастя довгих літ
      не стріти її знову!

      Пролив гірких немало сліз
      од радості тієї.
      Боюсь, не взяв до пекла біс
      покійниці моєї…

      Вона, гадаю, у раю,
      бо у відлунні грому –
      я грізний гуркіт узнаю,
      такий мені знайомий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Хай живе книга!

      Баладу про лицаря честі Айвенго
      ми чули не раз і не два…
      Від гомону про незнайомця із Менга
      вже кругом іде голова.

      У башті чекає красуня-принцеса,
      в дорогу спішить Ланцелот.
      В руці ще димить пістолет у Дантеса
      і скаче вперед Дон Кіхот…

      Герої дитинства з новел і романів
      живуть у дорослих серцях,
      а вірному братству читців-книгоманів –
      нехай не настане кінця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Не варто

      Ти шукала пригод
      в монотоннім життєвому морі
      і нових відчуттів,
      і не звіданих досі висот.
      Не гадала, мабуть,
      заподіяти болю чи горя,
      як не мала бажання –
      отримати кулю в висок.

      Тож живи і радій,
      і пиши, як завжди, коли зможеш,
      бо за тінню сумлінь
      не сховати душі пустоту.
      Та на когось свої
      прорахунки складати не гоже,
      як не варто комусь
      пам’ятати свою правоту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Вірус корони
      Відірваний рукав чи комірець,
      дірки на шта́нях, спере́ду й сідницях,
      останнім часом – майже що взірець!
      Дебільні жести, рухи, руки, лиця…

      Корону носить підле і пусте,
      у пазусі цеглина, навіть бита…
      Коронавірус – може саме те,
      щоб цей нахабний ша́баш зупинити?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Планида в кожного своя

      – Нас не дарма звела планида
      і доля в нас тепер одна, –
      ти говорила. – Краєвиди
      смакують з келихом вина!

      Іще попереду немало,
      чекають нас нові краї! –
      надію щедро дарувала
      і ти ж… позбавила її.

      Лунає ще твоє «forever»,
      та я планиду не клену –
      дивлюся, як ростуть дерева,
      і чую тишу неземну…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Шлях до миру
      Йдемо дорогами війни
      яку вже сотню довгих років,
      втрачаєм доньок і синів,
      стікаєм кров’ю крок за кроком…

      Не відпускає нас вона
      і пам’ять не дає спокою.
      Війна… Триклята ця війна!
      Як розпрощатися з тобою?

      Як не утрапити у вир?
      Де вірна в майбуття дорога?
      Запам’ятаймо: справжній мир –
      дає лиш справжня перемога!

      09.05.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. На день закінчення війни
      Сьогодні, в день закінчення війни,
      у скону день найбільшої із воєн,
      перед очима Неньчині сини,
      і в першу чергу – невідомий воїн.

      А скільки їх, що канули в пітьму,
      у бездну провалилися навіки.
      Кляну війну, ту прокляту війну!
      Ті горя, поту, сліз кривавих ріки…

      А скільки тих, що згинули в полях
      і стали українським чорноземом…
      Їх кров’ю щедро зрошена земля
      іде на продаж… Та уклін доземний

      десяткам, сотням тисяч юнаків,
      що скошені упали на півкроку,
      сформованих кістлявою полків
      у ці сімдесят п’ять непевних років.

      Схиляю голову, та серце тисне біль
      за ненароджених, убитих і померлих,
      а ворог знову б’є і б’є у ціль,
      та ще й з трибуни розсипає «перли»…

      Ішла війна та – за життя, на смерть,
      а переможці – там, на полі брані.
      Терпіння чашу сповнено ущерть –
      кінчать пора її, панове й пані!

      Пом’янемо́ полеглих на фронтах,
      невидимих, невизнаних, забутих,
      за Україну хто віддав життя.
      Загиблим – пам’ять вічна. Смерть іудам!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Кохай
      Зі стелі, прямо на подушку,
      спадають маревом вірші
      і неспокійно на душі,
      і душу крають лемеші –
      за смужкою чергову смужку…

      Спустошена твоя душа
      на попелищі власних істин,
      хоч надкусить, якщо не з’їсти,
      чи круто замісити тісто,
      а у фіналі – ні гроша…

      За це і вип’ємо. Нехай
      у келиху мартіні грає
      і мрії линуть дивограєм
      у височінь, до виднокраю,
      а на загал – життя кохай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Господиня теплá
      Скибочка Місяця з неба вітається.
      Мається, кається, крається ніч…
      Подумки дума за думу чіпляється,
      тéплістю хату наповнює піч.

      Пахне борщем, пиріжками і кашею,
      булькає в горщику смачно куліш.
      Тéпла хазяйка, як повною чашею,
      радо стрічає, запрошує – їж!

      Темряву пестять оранжеві сполохи,
      лижуть каглу́, зазирають в коми́н.
      Тихо… У за́пічку, в теплому подиху,
      сушаться валянки – символ зими.

      Тепло і гоже… Черінь запишалася,
      туляться збоку товсті казани.
      Я на лежанці до ранку лишаюся,
      піч-господиня навіює сни.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. А я пишу
      А я пишу тобі вірші
      ночами, подумки, спонтанно
      і рожевіють у душі
      емоції стрімкі фонтани.

      Пишу такі прості слова,
      що серце спокою не знає,
      кричить вночі, немов сова,
      про те, як я тебе кохаю…

      Пишу тобі про почуття,
      про щем і розпач, до світання,
      про запізнілі каяття
      і про приреченість кохання…

      А я пишу тобі листи
      у небуття, у безнадію…
      Прошу кохання – відпусти,
      і знову марю, знову мрію…
      А я пишу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Поводирі
      Ідуть степами кобзарі,
      ідуть шляхами України,
      несуть калину і барвінок
      у надвечір'я, на зорі…

      І пісню кожен з них несе
      про горьове життя кріпацьке
      і щастя січове козацьке,
      що від біди народ спасе.

      Віками так уже ідуть,
      у кожного в руках бандура,
      а на стезі – бездушшя мури
      тернисту перетнули путь…

      Ідуть в прийдешнє кобзарі,
      в серцях лунають кобзи струни
      про нелегкий свободи трунок,
      та їх ведуть… поводирі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Зоремия
      Зберу зірок у зоряне відро,
      що у траву нападали за нічку.
      Те кришталеве диво – у цебро
      й на зоремию понесу до річки.

      Помию зразу крупні і яркі,
      а потім всі підряд, на перекаті,
      бо мають бути чистими зірки
      і неодмінно на ясу́ багаті.

      На березі опісля просушу,
      на вітах у заснулої маслини,
      а сам мерщій додому побіжу
      і величезну принесу драбину.

      До Місяця приставлю, а затим
      складу зорини знову у коновку,
      полізу в ніч і сотворю інтим –
      розвішаю їх на небеснім шовку!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Серебріє
      Серебріє ранню в небі ранок,
      іній серебріє на гіллі,
      а рогач-пастух отару ярок
      схоронити хоче у імлі.

      В гамазеї сонячного неба,
      в ореолі променів ярких
      заховати від усіх, для себе,
      з викликом… Сіяючі зірки!

      І, о диво, те йому вдається!..
      Чи не так буває в білі дні?
      Найчастіше перед носом в’ється
      те, що ми шукаєм вдалині…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Кінбурн кличе
      Проснувся Кінбурн з подихом весни
      і рухом кришталевого повітря.
      Дубів та сосен погляд заяснів
      і сонце встало із південним вітром.

      Коса втопає в щебеті птахів,
      буяють цвітом дикі орхідеї.
      Вони несуть із глибини віків
      природні «саги»1 древньої Гілеї.2

      А пелікан, рожевий старожил,
      злітає птеродактилем під зорі!
      Він погляд назавжди приворожив,
      легенди тінь у лазуровім морі.

      Іще скриплять реліктові ліси,
      покриті хмелем, папороті віттям,
      та їх не обійшли скрутні часи
      на зламі третього тисячоліття…

      Я хочу зупинить чарівну мить,
      аби минулого іще лунали ноти.
      Скарбницю ми у змозі захистить,
      оспівану великим Геродотом!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Південний степ
      Південний степ – ромашки бенефіс,
      волошки трунок, чебрецю, полину,
      а з материнки запахом покіс
      чумацьким шляхом в саму душу лине.

      Вечірній степ – казковий дивограй,
      наповнений ущерть п’янким повітрям.
      Шатро зіркове укриває рай
      під охоронця молодого вістрям.

      Південний степ – букет ефіру трав
      і кольорів, і запахів, і стилю,
      де острівки поміж зела́ отав
      із ковили, у травні посивілі.

      І жайвори́на пісня угорі,
      і цвіркунів з цикадами концерти,
      а солов’їне соло в дивогрі –
      із гаю розставляє всі акценти.

      Південний степ – дарунок із небес,
      що незрівнянний у своїм розвої
      довершеності. Чудо із чудес,
      уволю дай надихатись тобою!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Ііі-щеее
      Е не ііі, е не ііі -
      потемніло в головііііі...
      А не ооо, а не ооо -
      не залізо - оливооооо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Та-а-а-а-к
      І-та-тааа, і-та-тааа -
      я веду собі кота-а-а!
      А-у-ааа, а-у-ааа -
      колом ходе голова-а-а!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Все пізнається в порівнянні
      Я ображався на Творця,
      що не було чобіт,
      а нині здибав молодця
      у три десятки літ.
      Він їхав тихо на візку,
      бо зовсім ніг не мав,
      а зупинившись на містку,
      і пісню заспівав!
      Тому нарешті зрозумів,
      що чоботи – мара.
      На думку спало кілька слів:
      життя – велика гра!
      Можливо виграти усе,
      а можна – навпаки…
      Одного течія несе,
      а іншого – зірки!
      Один ногами по піску
      біжить, лишивши слід,
      а інший – їде у візку
      і тане часу лід!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Бідолаха
      Душею бідний чоловік,
      бо із багатства лише гроші…
      Лукавив, крав увесь свій вік,
      волік ці непосильні ноші…

      «Тримайте злодія!» кричав,
      немає совісті і честі –
      йому вдається зазвичай
      на лисині настригти шерсті!

      Підніме всякого на сміх,
      за яву видає плацебо.
      Він правил хоче для усіх
      і тільки виключень для себе!

      Шанує Бога на загал,
      Христа згадає і Алаха.
      Так до душі йому кагал,
      що в лахах скніє бідолаха.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Тобі усе життя жаліти
      Ти будеш все життя жаліти,
      що гендлювалася собою,
      що розтоптала щастя квітень
      і душу сповнила журбою.

      Ти будеш вічно пам’ятати
      свій сон і гойдалку до неба!
      Так, дійсно ти не краща мати…
      Це не врятує жодна треба!

      Лихі не зітреш обіцянки,
      даремно подані надії –
      на дні спустошеної склянки
      не схоронити мрії злії…

      А осінь вже не за горами,
      настане час і піде літо…
      Що вітру відчинила браму –
      тобі усе життя жаліти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Хай буде казка!
      Життя, як існування, не цікавить
      і завше не цікавило мене,
      якщо там балом лише шлунок править
      чи щось подібне, хай і чарівне…

      Воно мене цікавить з точки зору
      мистецтва, тобто творчості процес.
      Тоді за нього я піду у гори,
      удалечінь, до самих до небес!

      Тоді пірну за нього у глибини,
      на саме дно, у хугу, буревій…
      Життя минула більша половина,
      а ще не бачив казки своїх мрій!

      Побачити її усе ж я хочу,
      а хто не хоче, покажіть мені…
      У небі зорі світяться пророче
      і ти посеред них, удалині!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Метаморфози
      Який короткий нині світ,
      як мало місця розгулятись.
      Ще не минуло сотні літ,
      а груди давлять часу ґрати…

      Як низько впали небеса,
      яке повітря непрозоре,
      іржею сиплеться роса
      і повнить ненависті море…

      Який обмежений народ,
      а може то звичайне стадо.
      Чи від природи нагород
      століттями чекають чада?

      Які прокурені зірки,
      просякли тупістю і зиском,
      бо чистоту туман липкий
      єхидно поглинає блиском…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Контрольний постріл
      Вербова гілочко моя!
      Така вся ніжна і пухната,
      а мова – щебет солов’я!
      І стільки тих розмов про тата…

      Моя ти мавко лісова,
      легка лебідко білосніжна,
      волошко синя польова,
      маленька пташко, звабо ніжна…

      Про тебе, твій тендітний стан,
      смарагдово-зелені очі
      тобі подібне хто писав
      в безсонні березневі ночі?..

      Хто одягнув тобі суму́,
      не розумію знову й знову…
      Була принижена? Чому?
      Оти́м красивим, щирим словом?!.

      Назад немає вороття?
      Лети в засиджені пенати
      і Бог один тобі суддя!
      За що мені тебе прощати…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Хай мрії здійсняться
      Життя уявляєш своє – як червону доріжку,
      немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
      а миле лице прикрашає чарівна усмішка.
      Корони немає, та сяє удаваний німб…

      Завад, перепон в цілім світі для себе не маєш –
      до зір через терни! Упевнено йдеш до мети…
      Своє і чужі ти серця, що кришталь, розбиваєш,
      та душу усе ж намагаєшся власну спасти…

      Ти сизою птахою линеш у кожну пригоду
      і віриш безмірно щоразу в щасливий кінець…
      Хай збудуться мрії завітні і у нагороду
      ти підеш, нарешті, під той довгожданий вінець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Твої очі
      У тебе очі – ніби море,
      аквамарину свіжа синь,
      арктичні голубі простори,
      прозора неба височінь.

      У тебе очі – як волошки,
      барвінку квіти у траві,
      краплини бірюзи горошком,
      дзвіночки ніжні степові.

      У тебе очі – то озера,
      заплави лазурові плес,
      Землі блакитна атмосфера,
      сапфірне дзеркало небес!

      У тебе очі – ясні зорі,
      у них небесна глибина,
      яскрава музика узорів…
      Така у світі ти одна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Сурма
      Сурма лунає ріднокраєм,
      коругви тягнуться увись –
      то гетьман козаків збирає
      у круг звитяги як колись!

      Вона голосить, зве в дорогу,
      на захист рідної землі.
      Не забуваймо про Сварога,
      щоб не сконати у петлі!

      Пліч о пліч станьмо, браття, сестри,
      за правду й віри моноліт,
      щоб Україна знов воскресла
      і міцно встала із колін!

      Сурма підносить Батьківщину,
      шикує русичів полки
      і про свободу пісня лине,
      про мир і щастя на віки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Ілюзії в 3D-форматі
      Ступаю килимом із туги
      у суму непроглядну ніч
      з добірним присмаком наруги
      ілюзій мерхотіння свіч.

      Бреду тенетами дурману
      по кризі світлих почуттів
      в 3D-химерності оману,
      до ірреальності в житті…

      Та крига під ногами тане,
      поволі кришиться, тріщить
      і смак еротики обману
      з лихвою спробую за мить…

      Іду із вечора до рання,
      за кроком свій карбую крок –
      несу ілюзії кохання
      в омегу місива зірок!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Кінець епохи гідності?
      Продати землю України –
      лише частина плану юд!
      Перетворити у руїну,
      закабалити бідний люд
      вони поставили метою,
      звести державу нанівець.
      Лишилось «справитись» з війною
      і самостійності… кінець!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Передчуття прекрасного
      У тебе цілий всесвіт в голові,
      як раптом із-під ніг земля зникає,
      і пристрасті на відстані снігів
      емоціями душу огортають…

      Два озера зелені розлились
      і серце моє вщерть заполонили.
      В очах у тебе – чиста неба вись,
      вони мені дарують, люба, крила!

      Моя жадана, зоре чарівна,
      негадано зійшла з-за небокраю –
      у всьому світі ти така одна!
      Не можу зупинитись… Я кохаю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Чудо з чудес*
      Утону я в очах твоїх… Ладно?
      Це для мене велике щастя!
      Підійду і промовлю, – Здрастуй,
      я кохаю тебе! Це складно?

      Ні не складно, а дуже важко!
      Дуже трудно любити! Віриш?
      Упаду як з небес пташка.
      Зупинити мене встигнеш?

      Як поїду далеко, напишеш?
      Хочу разом з тобою довго…
      Дуже довго, навік! Розумієш?
      Будь зі мною завжди. Добре?

      Я відмови боюсь дуже…
      Відкажи мені, тільки мовчки.
      Ти очима промов «любиш»
      і сльоза не зволожить очі!

      Якщо ні, мила, то благаю,
      не картай мене поглядом гострим,
      не підштовхуй у вир, до краю,
      не роби свій останній постріл…

      Я кохатиму, люба, можна?
      Якщо навіть не можна, буду!
      Прилечу я завжди на поміч.
      Ти, єдина, – з чудес чудо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Піррова перемога
      Перемогли квартал і вулиця,
      настали нині дні сумні.
      Все продається і купується,
      а справа – лише у ціні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Оба́ві край
      Ти вийшла феєю з туману,
      що очі густо застеляв,
      бо «Еротичного обману»
      тоді я, мавко, не читав.
      У щастя, що упало з неба,
      ніяк повірити не міг.
      Не знаю, як я жив без тебе,
      та глузд здоровий переміг!

      Все ближче, ближче, крок за кроком
      ми наближались уві сні
      наперекір життя урокам
      і сьогодення метушні…
      Буття ввійшло в чарівну пору,
      все рідше й рідше дні сумні,
      ми подолали нашу гору
      і море видно вдалині!

      Уже боятися не стану,
      все ближче той жаданий час,
      як еротичному обману
      настане край. Кохання нас
      наповнить, бажана, по вінця,
      зіллються в посмішці серця
      і доля всім роздасть гостинці,
      і приведе нас до вінця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Лілія
      Ти квітка сонячна гілеї,
      чарівна усмішка твоя.
      Шалена, дика орхідея,
      рожева лілія моя!

      Тендітно-мила, ніби пташка,
      зелена повінь, неба синь…
      Волошка, польова ромашка,
      в моїх долонях відпочинь!

      Не говори мені «кохаю»,
      йди просто поряд все життя.
      Я мрії кращої не знаю,
      як наше спільне майбуття!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Я буду пахнути тобою
      Я буду пахнути тобою
      під серця зрушене биття.
      Ми розчинилися обоє
      у наших ніжних почуттях…

      В очах обоє потонули,
      нади́хатися не могли…
      Лишивши лихо у минулім,
      ми разом подумки пішли.

      Коханням вистелилось ложе,
      бажання звали в таїну…
      Тепер і Фрейд не допоможе
      забути ту 3D війну!

      У пам’ять врізались до болю
      і пестощі до забуття…
      Я буду пахнути тобою,
      моя лебідко, все життя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Волошка

      Ти айстра маленька – волошка,
      ти квітка моя чарівна.
      У платті легкому горошком
      як мавка ти, справжня весна!

      Волошки, волошки у полі,
      краплинами впали з небес
      Я знову в життєвому колі,
      я теж ніби фенікс воскрес.

      Волошка моя ти, ромашка,
      лілея моя чарівна,
      маленька прекрасна комашка,
      ти пташка, життя ти весна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Не можна
      Не можна, мила, словом змалювати
      те щастя, що даруєш ти мені!
      Сказать «люблю» – нічого не сказати,
      як заметіль квітнева уві сні…

      Сказать «кохаю» – ніби теж буденно,
      про зорі, шлях Чумацький, древній Віз…
      Про них я говорю, пишу щоденно,
      щоночі аж до ранку, аж до сліз…

      Як серце візьмеш у свої долоні,
      я забуваю люте слово «жах»
      і блякнуть зорі на небеснім лоні,
      від усмішки твоєї на вустах.

      Кохана, берегиня, жінка, мати,
      у сіру днину – промінь у вікні.
      Не можна, люба, словом змалювати
      те щастя, що даруєш ти мені!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    206. Вперед
      Я парасольку зламану відкрию
      і рано-вранці вийду за поріг.
      Дай Боже, уникати чорториїв,
      минулорічний оминути сніг…

      Щоб не товкти пусті слова у ступі,
      змахнувши пил зі стоптаних чобіт,
      за креативність не сприйняти тупість
      і досягти омріяних орбіт.

      Я парасольку зламану відкрию –
      це краще ніж нічого, в спеку, дощ…
      Іду вперед, бо бачу свою мрію
      і ні від кого не чекаю прощ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Чорним по чорному
      У чорнім мареві небес
      чатує чорний кіт
      як порожнечі вірний пес.
      На сотні тисяч біт
      він засіває неба синь
      печаллю і свинцем.
      Він чорного бездушшя син,
      герой дешевих сцен.

      Ступає тихо уночі,
      пливе в пітьмі густій.
      Зелені очі, дві свічі,
      мелькають між хрестів.
      На чорноземах його слід
      і чорна тінь кругом.
      Чорніє чорний сонця схід
      воронячим крилом…

      На чорній далечі полів –
      чорниці чагарі.
      Лише тиради чорних слів
      клубочаться вгорі…
      Ще Чорне море в чорний сум
      підмішує блакить,
      та чорний саван чорних дум
      опуститься за мить...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Моя любов

      Моя любов – безкрає море,
      безмежний синій океан,
      його глибини і простори,
      і невагомий зорь туман.

      Моя любов у люту хугу
      зігріє серце й почуття.
      Вона мов вірне слово друга
      і безневинна як дитя.

      Моя любов – каскад фонтанів,
      свята симфонія душі.
      Як я люблю тебе, кохана,
      не скажуть всі мої вірші!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Не спиться
      Відкрию щастю настіж двері,
      пущу кохання на поріг
      і ляжуть думи на папері
      відлунням пройдених доріг.

      В якому ви блукали полі,
      які топтали й де стежки?
      Сумливо усміхнуся долі,
      що ділить яву на стібки.

      Буття долати п’ядь за п’яддю,
      у скрині часу берегти –
      як вишивати лише гладдю,
      це не дорога до мети!

      Не спиться вдосвіта, під ранок…
      Новий етап о цій порі?
      Босоніж вийду я на ганок,
      пущу кохання на поріг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Легенда про старі ночви*

      Жив старий зі своєю старою
      біля самого синього моря,
      бідували у ветхій землянці
      рівно тридцять та ще і три роки…
      Дід рибалив на березі днями,
      а стара свою пряжу сукала.
      Їм того, зазвичай, вистачало,
      не померти із голоду лише.
      Раз у море закинув свій невід
      дід і витяг одне баговиння.
      Знову сітку старий закидає –
      та вертає з травою морською.
      Пощастило із третьої спроби,
      упіймалась малесенька рибка,
      але зовсім якась незвичайна –
      вся лускою горить золотою.
      Стала рибка журливо благати,
      діду мовою каже людською:
      «Відпусти мене, старче, до моря,
      дам за себе я викуп безцінний,
      відкуплюсь уже чим забажаєш:
      що захочеш – зроблю неодмінно».
      Здивувався старий, налякався –
      тридцять літ і три роки рибалив,
      та від риби не чув ще і слова,
      а тим паче така ось розмова…
      Золоту відпустив усе ж рибку
      і промовив до неї ласкаво:
      «Бог з тобою, красуне луската,
      відкупного твого не потрібно;
      йди здорова собі в синє море
      і гуляй на широкім просторі!»

      Повернувся тоді до старої,
      розповів їй про диво велике:
      «Упіймалась сьогодні у невід
      непроста, а із золота, рибка.
      Говорила людськими словами,
      відпусти у море молила
      і бажання здійснити у відкуп
      будь-яке все йому обіцяла.
      Не посмів з неї одкупу взяти,
      відпустивши сердегу до моря,
      поміж хвилі круті і шумливі,
      у глибини до діток маленьких».
      Засварила мегера старого:
      «Просторіка ти, тютя, дурило,
      не зумів навіть викуп узяти…
      Хоч коритом у неї б розжився,
      бо своє розкололося навпіл!»

      І побрів дід до синього моря,
      бачить – котяться хвилі у берег.
      Став гукати красуню лускату,
      припливла та і тихо спитала:
      «Що хотів би ти, сивий рибалко?»
      Їй уклінно старий промовляє:
      «Пожалій, государине-рибко,
      заганьбила злостива дружина,
      не дає мені люта покою –
      подавай їй новісінькі ночви,
      бо свої розкололись із часом».
      А у відповідь рибка до діда:
      «Не журися, іди собі з Богом,
      я тримаю завжди своє слово –
      нові ночви отримає баба».

      Повернувся старий до старої –
      дійсно в неї вже ночви новенькі.
      Але лається більше дружина:
      «Просторіка ти, телепень, йолоп!
      Попросив, недолугий, корито!
      Чи ж багато у тому кори́сті?!
      Тож негайно назад повернися,
      поклонися і випроси хату –
      для лускатої це небагато».
      Що робити?.. Стара не дарує
      і нізащо свого не полише,
      вона виїсть у всякого мізки
      за дещицю, тим паче за хату!
      І вертає старенький до моря,
      з горя знову іде на розмову…

      Як дістався до берега старець,
      помутилося море блакитне,
      хвилі стеляться прямо під ноги
      із сичанням і шумом хлюпочуть.
      Став він кликати золото-рибку,
      припливла та і чемно спитала:
      «Що хотів ти, рибалко старенький?
      Їй у відповідь дідо з поклоном:
      «Пожалій, государине-рибко!
      Ще сильніше стара пащекує,
      не дає мені хижа спокою –
      хижу, стерво старе, вимагає».
      А у відповідь рибка злотава:
      «Не сумуй, а прошкуй собі з Богом,
      буде хата нова господині,
      а до неї ще файна обнова».

      Чимчикує старий до землянки,
      а землянки немає і сліду –
      перед ним мальовнича господа
      з димарем із червоної цегли,
      ще й ворота із дощок дубових.
      На причілку усілась газдиня
      і старого чім світ проклинає:
      «Просторіка, матютя, дурило…
      Недалекий ти, випросив хату!
      Недотепа, яких небагато…
      Повернися, лускатій вклонися –
      вже селянкою бути набридло,
      стовповою дворянкою хочу».

      Знов на берег старий повертає,
      долу голову сиву схиливши,
      море хмуриться сталі відтінком,
      а до ніг йому котяться хвилі…
      Погукав золоту чарівницю,
      припливла та і тихо спитала:
      «Що стряслося, похилий рибалко,
      щось не так чи хатини замало?»
      Той у відповідь рибці уклінно:
      «Ще сильніше лютує кобіта,
      не дає бідоласі спокою –
      вже набридло селянкою бути,
      стовбове їй дворянство подайте».
      А у відповідь золото-рибка:
      «Не сумуй, повертай собі з Богом.
      Обіцяла і так тому бути –
      хай потішить тебе господиня,
      і дворянствуйте разом на славу».

      Як вернувся старий до дружини,
      то хороми високі побачив.
      Там на ганку лютує горгона
      в тілогрійці із хутра ондатри,
      а на маківці кичка парчева,
      а на шиї коралі із перлів,
      пальці рук у каблучках і перснях,
      ноги взуті в червоні сап’янці.
      Навкруги запопадливі слуги,
      вона б’є їх, за чуба тягає…
      І промовив старий шанобливо:
      «Добрий день, сановита дворянко!
      Вдовольнилась душа твоя нині?»
      Але гримнула тільки гордячка,
      слова доброго геть не сказала,
      подивилась на діда з презирством
      і на стайню послала старого.

      Ось неділя проходить і друга,
      а вона ніби з’їхала з глузду,
      знову шле чоловіка до рибки:
      «Відшукай-но свою вертихвістку –
      вже дворянкою жити набридло,
      я царицею бути бажаю,
      вільно правити людом окільним
      і до щастя його навертати».
      Налякався старий, став благати:
      «Що ти, бабо, дурману наїлась?
      Говорити, ступати не вмієш,
      насмішиш своє царство та й годі».
      Закипіла сердита старчиня,
      і ляща відпустила старому.
      «Як посмів ти перечити, смерде,
      стовповій, благородній дворянці?!
      Йди до моря і зви свою рибку,
      а не підеш – то силою змушу».
      І поплівся дідуньо до моря,
      ледве-ледве волочачи ноги…

      Набурмосилось море блакитне,
      хвилі з гуркотом берег штурмують.
      Золоту став він кликати фею.
      Та приплинула, чемно питає:
      «Що хотів цього разу, дідусю?
      Дід у відповідь рибці з поклоном:
      «Вже дворянкою бабі замало,
      захотіла царицею стати».
      Золота йому рибка говорить:
      «Не сумуй, повертайся із Богом!
      Все гаразд, їй царицею бути»
      і, мелькнувши хвостом, розчинилась
      поміж хвиль, в пелені шумовиння.

      Як дістався додому старенький,
      бачить – царські розкішні палати,
      там гуляє його половина,
      що царицею сіла на троні.
      А дворяни з боярами служать,
      наливають заморські напої;
      на закуску їй пряник елітний,
      навкруги неї грізна сторожа –
      і сокири, й шаблі наготові…
      Як побачив старий, налякався!
      Поклонився властивиці в ноги
      і промовив: «Добридень, царице!
      Задоволена вже ти напевне».
      Навіть погляду та пожаліла
      і прогнати подалі веліла.
      Тут набігли бояри, дворяни
      і старого у шию прогнали.
      На додаток у дверях сторожа
      ледь не вклала сокирами в ложе,
      на шматки не посікши мілкі.
      А нарід над старим потішався –
      істерично і довго сміявся:
      «Так і треба, невдахо, тобі!
      На майбутнє хай буде наука –
      не мостися у сани чужі!»

      Тиждень, другий триває сум’яття,
      але баба ще більше дуріє –
      царедворцям велить чоловіка
      розшукати й подати до неї.
      Навіть погляду не дарувавши,
      прохолодно до діда сказала:
      «Повертайся і рибці вклонися,
      вже не хочу царицею бути.
      Володіти просторами моря
      дуже нині мені закортіло.
      Жити в безмірі хочу морському,
      океану стихією править,
      і щоб рибка, прислуга луската,
      особисто була на посилках!»
      Не посмів заперечити дідо,
      навіть мовити слова незгоди,
      а поплівся до синього моря,
      золоту чарівницю шукати…

      Буря хижа над морем вирує,
      підіймає розбурхані хвилі,
      лютовієм страшним завиває,
      де вже рибка старого почує…
      Та покликав свою благодарку,
      припливла вона, чемно питає:
      «Що потрібно тобі цього разу?»
      Той у відповідь низько схилився
      і промовив за мить шанобливо:
      «Пожалій, государине-рибко!
      Що із бабою стало, не знаю –
      їй царицею бути замало,
      вже до моря кортить перебратись.
      Хоче жити у сині безмежжя,
      океану стихією править,
      щоб прислугою ти особисто
      чатувала при ній на посилках…»
      Не промовила рибка і слова,
      лиш хвостом по водиці плеснула
      і, пірнувши у піну, миттєво
      розчинилась у хвилях свинцевих.

      Довго берегом дідо скитався,
      міряв крайку старими ногами,
      сканував океанські простори,
      та на відповідь не дочекався…
      Повернувся назад, до старої,
      і побачив знайому землянку,
      на порозі – карга у лахмітті,
      перед нею ж – розколоті ночви!

      P.S.
      У чому суть легенди оцієї?
      Вона не вельми від очей укрита:
      хто не скорив таки пихи своєї –
      того в житті очікує… корито.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Все менше
      Як добре, що ти є у білім світі,
      як гарно, що така під сонцем є.
      Закрию очі, а усмішка світить…
      Твоя усмішка, сонечко моє!

      Як мило, що сама мене зустріла,
      розгледіла у тьмі той віщий сон.
      Талан не завжди розправляє крила
      і почуття формує в унісон…

      Радію, як тримаю ніжну руку,
      в бездонні очі пристрасно дивлюсь,
      коли у серце линуть скрипки звуки
      і менше й менше долі я боюсь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Наш вальс
      Ти дивилась загадково у вечірній час,
      та звела невипадково вперше доля нас.
      Із очей моїх неждано спала пелена
      і тепер, моя кохана, в світі ти одна!

      Познайомився з тобою на свою біду,
      бо не відаю покою, місця не знайду…
      Ти моя прекрасна згуба! – серцем я пишу
      і до танцю, мила, люба, в коло запрошу.

      Разом підемо по світу у щасливий час.
      Хай життя дарує квіти і чарує нас,
      у серцях нехай розтануть крига і сніги,
      будні всі святами стануть – це нам до снаги!

      Вальс – не просто бажання.
      Вальс – це щире зізнання!
      Вальс – це танець кохання!
      Вальс, наш вальс…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Закохала
      Закохала ти мене у себе,
      у свої озера лісові
      і мої думки летять до тебе,
      і лунає Моцарт в голові…

      Серце ти моє заворожила,
      спогади мої ти заплела –
      тож несе непереборна сила
      до душі твоєї джерела.

      Пташкою тендітною літала,
      мавкою ходила по траві…
      Ти мене у себе закохала,
      у свої озера лісові!

      Ти мене навіки полонила
      у тенета дум своїх і рук –
      маєш силу дарувати крила
      через сло́ва дивовижну гру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. У сад
      Чарівну квітку в кришталеву вазу
      ми ставимо, наливши вкрай води,
      та забуваємо її уже одразу
      і свіжості шукаєм. Як завжди…

      А що ж вона, позбавлена коріння?
      Духмяніє, силкується цвісти,
      але не випаде зронити їй насіння…
      Цієї квітки дітям – не зрости.

      Такий сумбур трапляється частенько…
      Аби кошлатим думам дати лад,
      не варто кришталем дочасу дзенькать.
      По пахощі й красу – ідіть у сад!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Небесний вартовий
      Сивий старець у но́чі криницю
      зазирає і сумно мовчить…
      Охоронець, закований в крицю,
      не змикає очей ні на мить.

      Чимчикує невпинно по зорях
      одиноко Чумацьким шляхо́м,
      мов шукає у дзеркалі моря
      з діамантів зірковий шолом.

      Заховається в плетиві во́вни,
      із прозорих пухнатих перин,
      й випливає млинцем або чо́вном
      із небесно-казкових шпарин.

      Так триває не вік і не десять
      у світила та варта нічна.
      По містах він кочує і ве́сях,
      але має кінець і вона…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Боюсь
      Все не прийду ніяк до тями
      від поцілунку в тишині.
      Гора… Стрімка гора між нами
      й бездонне небо в вишині.

      Боюсь до тебе доторкнутись
      хоча би подумки, вві сні,
      щоб ненароком не забутись
      і погляд мій не завеснів.

      Боюсь еротики обману,
      ватаги грубих підошо́в…
      Як довго я шукав кохану,
      як пізно я її знайшов…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Весняний день
      Тягнеться день слимаком по алеї,
      сонце – мов ґудзик на сукні весни,
      свіжість свою золотисті лілеї,
      хочуть сховати у тіні сосни.
      Ти моє сонце, ти моє небо,
      ти моя пташка на гілці в гаю.
      Не уявляю, як жив я без тебе,
      ніби забутий в чужому краю…

      Промені ллються з жовтавої миски,
      сяють грайливо крізь листя осик,
      переливаються, сповнюють блиском,
      як ізумруди у зернах росин.
      Ти моє щастя, ти моя зоре,
      радісні миті в палітрі часу.
      Гори бажання і пестощів море,
      казку душі я для тебе несу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Пробач
      У перший день останньої весни,
      яку я зустрічаю наодинці,
      переглядаю знову власні сни
      і оду не своїй співаю жінці…

      Пробач мені, що я тебе не знав,
      що пізно наші долі перетнулись,
      коли долав ріку життя уплав
      і ненароком зазирнув у юність…

      Пробач мені, що щось не відбулось
      й відбутися ніколи вже не зможе.
      За всі чомусь, колись, комусь, чогось…
      Що квітами твоє не вислав ложе!

      У перший день чергової весни
      не зміг очей зімкнути до світання…
      Втомився я дивитися ці сни,
      хай буде отака весна – остання!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Курли
      Ми збирали журавлину
      в лісі, на болоті.
      Журавлі великим клином
      розтинали простір.
      Їх «курли» із небосхилу
      линуло далеко.
      Клин за клином, клин за клином –
      журавлі, лелеки…

      «Курли-курли» по всій землі,
      летять на південь журавлі,
      з собою частку України
      несуть у вирій на крилі…
      А з ними рідна пісня лине
      лугів поліських і полів.

      На зимівлю відлітають
      птахи з кожним роком –
      після себе залишають
      в грудях щем глибокий…
      Та весна прийде і знову
      серце звеселиться –
      Клин за клином, клин за клином –
      повернуться птиці!

      «Курли-курли» по всій землі,
      летять додому журавлі,
      несуть на милу Батьківщину
      з собою радощі й жалі…
      А з ними рідна пісня лине
      лугів подільських і полів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Шоста зима
      Ми честь свою і гідність захистили
      у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
      в кулак зібравши свою волю й сили.
      Сьогодні нам говорять: «Ви в боргу!»

      Що сталося? Куди бредеш, народе,
      уперши більма в ясла, і мовчиш?
      Вже не потрібні воля і свобода?
      Віддати землю під чужий леміш!.

      Розпорошили ми духовні сили,
      всього шість років, а яка зима…
      Як швидко нас лукаві одурили –
      Ні гідності, ні честі ні ума?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Хмаринка
      Вітер немов балерину
      в небі хмарину кружляв,
      в танці до сонця він линув,
      принцом себе уявляв.
      Раптом зітхнув, в ліс повернув,
      ліг у гаю відпочити –
      маяли сни серед весни,
      тихо гойдався на вітах.

      Хмариночка, хмаринка,
      красуня-балеринка
      і усмішка перисто-золота.
      Хмариночка, хмаринка,
      легка немов пір’їнка,
      а сцена їй – небесна висота.

      Вітер хмаринка приспала,
      сумно їй стало, до сліз.
      Дощиком срібним упала
      сизо на вранішній ліс.
      Поле і луг змокли навкруг,
      сиплються з неба кришта́лі.
      Краплі роси, цятки краси
      як діаманти в кора́лі.*



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Дочекалися
      Яка стратегія, навча́ння де з-під палки,
      де на роялі – тільки без трусів,
      де президент не може без шпаргалки...
      Діждалися покращення часів?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Світлофор
      Тільки вийду за поріг –
      попереду сто доріг,
      а на кожнім перехресті
      світлофори угорі.
      Мають гарні кольори,
      та всього їх лише три:
      жовто-, зелено- червоні –
      майорять для дітвори.

      Всім це правило відоме,
      не піддамся куражу –
      я до школи вранці з дому,
      я до школи вранці з дому
      йду спокійно, не біжу!

      На «червоний» – зупинюсь,
      вліво-вправо подивлюсь,
      приготуюся на «жовтий»,
      не спішу і не барюсь!
      Підморгнув мені в упор
      мій порадник-світлофор
      і «зелений» загорівся –
      я крокую мов сеньйор!

      Всім це правило відоме,
      пам’ятай його як слід,
      що зі школи і додому,
      що зі школи і додому –
      на «зелений» перехід!
      Що до школи вранці з дому
      і зі школи знов додому –
      лиш по «зебрі» перехід!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Літературний дисбаланс
      Вузька й терниста стежка на Парнас! –
      подібних чув немало теревенів.
      З письменниками нині дисбаланс,
      у спілці забагато просто членів…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Пекельний рай
      Куди потрапив нині і не знаю...
      Лунають жарти, саркастичний сміх
      і янголів навколо цілі зграї.
      Та тільки чому чорні крила в них?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Богині
      Богине, ти така як є
      і тут нічого вже не вдієш –
      ти любиш лиш єство своє,
      кохати інших ти не вмієш…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Замість епіграфа
      Давайте краще про бали і квіти,
      не мацайте руками за живе!..
      Намарно в жінці ангела будити,
      як самка богомола в ній живе…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Зорепад
      Стою на березі стрімкім,
      дивлюсь, як падають зірки
      і плинуть тихо за водою
      у хвилях вічної ріки.

      Огляну зорі звечорілі
      і серце огортає сум
      за крила в герцях обгорілі,
      за море нездійснених дум…

      Минуло віку дві третини,
      на старті, мабуть, забаривсь –
      ще не зробив і половини
      того, що визначав колись…

      Стою на березі стрімкім,
      рахую втоплені зірки,
      а піді мною пропливають
      шовки нетлінної ріки…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Ера зубожіння
      Непросто жить за бідності межею,
      до кожного підкралася сума:
      у тих нема копійки за душею,
      у інших – взагалі душі нема!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Накрапало

      Скажи мені, московський люде,
      в якій це мові ще буває:
      дивлюся, «крапати» є всюди,
      а «крапля» – в «словарях» немає…

      Хто ж вигадав те, вражий сину,
      китаєць, німець чи монгол,
      від української краплини
      укравши вам отой «глагол»!

      Усе бундючливо повчали
      та губи дули всі часи,
      але ніколи все ж не знали
      ви чар краплистої роси.

      Творити варто покаяння,
      московська вато, східняки…
      І де взяли ви, окаянні,
      ті безтолкові словники?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Співець всесвіту
      Поезія – феєрія, стихія,
      система незбагнених ординат!
      Кохана вірна, мрія і… повія.
      Соратник, друг, товариш… просто кат.

      Вона, вона, вона… Вона усюди!
      Кипить уява, образність, екстрим…
      Відступники, герої, звичні люди,
      а на загал – паяц і пілігрим…

      Поет – то хто, пророк чи лише хворий?
      Кумир стражденних, блазень і дивак,
      бруківки шмат, що мов кришталь прозорий.
      Він подих вітру, космосу співак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Вічно юні
      Переворот у Пітері, морози,
      свобода, воля, ґвалт більшовиків –
      на Київ насувалася загроза
      колоною у тисячі штиків.
      Не вміли ще кохати і стріляти,
      в активі багатьох лиш юний вік,
      з багнетами свідомо на гармати…
      Такими і залишились навік!
      Студенти, гімназисти, просто діти,
      шинелі багатьом із них до п’ят.
      Їм тільки б жити. Жити і радіти!
      Три сотні необстріляних хлоп’ят
      вступили в бій за Неньку-Україну,
      за клапоть української землі,
      призупинивши поступ часоплину,
      осталися навіки на ріллі.
      Дітей згадаймо, у часи минулі
      затоптаних червоних чобітьми,
      що зупинили і штики, і кулі
      своїми вічно юними грудьми!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Перун
      Із гуркотом розрізав хмари навпіл
      Перун рішуче вогняним мечем.
      Відомий здавна громовержця нахил –
      той небо, коли сердиться, січе.

      Насупилось усе над головою,
      ось-ось на землю злива упаде
      і стріли полетять сами собою –
      то військо грому Бог своє веде.

      Ударить блискавицями могутньо –
      опустить долу велет-дуб гілля…
      Спитає хтось, згадавши сірі будні,
      Чому Перун, а не святий Ілля?

      Аби відповісти на запитання,
      час завітать у древності чертог.
      Перун, як бають давнини сказання –
      наш історичний український Бог!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Віщий сон?
      Вночі мені наснилася підказка.
      Вона стара як мудрості ріка:
      коли у гості не приходить казка –
      пора міняти вже чарівника!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Згусток сонця
      Яким він буде, твір мій? Той, останній…
      Не знаю і сказати не берусь…
      Одне мені відомо вже зарання –
      про Неньку нашу, стародавню Русь.

      Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
      що у борні за волю до кінця.
      Такий, що в душах житиме віками,
      єднатиме нескорені серця!

      Що навіть через сотні тисяч років,
      палатиме і зватиме у бій,
      будитиме невизнаних пророків…
      Як згусток сонця твір я бачу свій!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Водохреща
      В мороз тріскучий чи густу сльоту
      пливуть гріхи омиті за водою…
      У звільнену ж душевну пустоту
      уже нових пакуємо сувої!

      Кого й чому христили до Христа,
      коли купелі ще були не святом?
      Обряди ці створили неспроста –
      аби ти почувався винуватим!

      З Йордану Водохрещу принесли,
      щоб перестали бути ми собою,
      а заблукавши в нетрях Кабали, –
      у ополонку скопом, з головою!.

      Життя одне і жити варто так,
      аби зустріти Вічність із любов’ю,
      бо підлу душу не спасти ніяк,
      а гріх можливо змити тільки кров’ю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. На канікули в село

      Пролунав останній дзвоник
      і настало літо.
      У село до баби з дідом
      завтра я поїду!

      Там червоні помідори,
      гарбузи пузаті,
      кавунів розлогі гори,
      соняхи цибаті.

      Молоко смачне у глеку
      й пиріжки із печі.
      Річка допоможе спеку
      подолать малечі.

      В ній клює плотва, тараня,
      «карасі в сметані».
      У дворі є калабаня
      й хитрий кіт в чулані.

      Ще під лісом там криниця
      з журавлем дзьобатим.
      Дожене мене сестриця,
      з мамою і татом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Мана́ в тумані
      Мана́ зелена завела в оману
      усіх, сама відправившись в Оман...
      Прем’єр же повідомив щодо стану, –
      У преЗЕдента в голові туман!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Біля підніжжя Голгофи
      Я – Україна. Я уже конаю!
      Хто допоможе, людоньки, мені?!
      Де ті, у кого хата скраю,
      хто першим ворога стрічає?
      Тону і захлинаюсь у багні…

      Я Україна-мати. Мої діти,
      куди ви із домівки подались?
      Чому ви розбрелися світом,
      забувши Батька заповіти?
      До хати чи повернете колись?

      Я – Україна. Де ж ви, мої любі?
      Невже тихенько бавитесь вином,
      у Телеграмі чи Ютубі,
      на тренажері в фітнес-клубі,
      позасинали летаргічним сном?!.

      Я – Україна. Люди, вас благаю
      про допомогу, серце рвуть кати!
      Останнє, землю, забирають,
      вінець терновий одягають,
      а до Голгофи скільки тут іти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Дві сторони медалі

      Відвертому завжди нелегко жити,
      велика розкіш нині благородність.
      Як любиш правду в вічі говорити –
      то мусиш полюбити і самотність…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Ні про що не жалкуйте
      Наздогін ні про що не жалійте ніколи,
      якщо трапилось те і запізно міняти.
      Як нотатку зім’яту кидають додолу,
      так рішуче забудьте минулі утрати.

      Не шкодуйте даремно за тим, що вже сталось,
      чи про те, що відбутись не може ніколи.
      Лиш би чистими ваша душа залишалась
      і надії птахами кружляли навколо.

      Співчуття, доброти пожаліти – нахабство,
      хай вам навіть в обличчя усмішка як лід.
      Хтось у генії вибився, хтось у начальство...
      Не жалійте, що вам не дісталось їх бід.

      Ні про що не жалкуйте ніколи, нізащо –
      пізно мо’ розпочав чи раніше пішов.
      Хтось на флейті сюїту виконує краще,
      але ноти – в душі він у тебе знайшов!

      Все одно не вернути минуле ніколи:
      ні змарнованих днів, ні любовних невдач...
      Геніально лунає нехай чиєсь соло,
      але ще геніальніший ти, як слухач!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Прокидайся
      Згустилися хмари, сльота скаженіє,
      країна іде з молотка,
      негода останні розвіює мрії…
      Вже скоро танок на кістках?
      Уже незабаром свою годівницю
      побачимо в ситих руках?
      Нащадкам останеться лиш під гробниці,
      дзвіниці, каплиці і прах?!

      Прокидайся, Україно,
      ворог п’є за упокій.
      Не лякайся, Батьківщино,
      покажи характер свій!
      Прокидайся, Україно,
      підіймися із колін.
      Не віддаймо Батьківщину,
      ворогів зведем на тлін!

      То хто ж ми? То що ж ми? Куди ж ми, небоги…
      У себе ладу не дамо?!.
      Сама не настане в війні перемога,
      ніхто з нас не скине ярмо!
      У кріслі держави не просто блаженний,
      що тягне усіх під укіс.
      Народ український паяц навіжений
      утопить у морі зі сліз.

      Прокидайтесь, українці,
      рано пить за упокій.
      Не лякаймося ординців,
      покажімо норов свій!
      Прокидайтеся, русини,
      підіймімося з колін.
      Лише нація єдина
      ворогів зведе на тлін!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Пташина їдальня

      Зимнім ранком дві синички
      зазирнули в годівничку,
      щоб насінням підкріпитись,
      а іще – води напитись.

      Бо зима уже настала,
      все під білим покривалом.
      Навкруги лиш сніг іскриться –
      ні поїсти, ні напиться.

      Лютовій, тріщать морози,
      весняні не скоро грози.
      Річка кригою укрилась,
      бідне птаство засмутилось…

      Ось для цього ми синицям
      збудували годівницю –
      щоб пташину від біди
      і загибелі спасти.

      Любимо свою природу,
      кожен день тепленьку воду
      із насінням в годівницю
      підсипаєм для синиць ми.

      Прилітайте корольки,
      горобці, чижі, в’юрки.
      пуночки і снігурі,
      плиски й горді шишкарі.

      Нагодуємо усіх,
      хай лунає щебет, сміх.
      Кращої немає гри
      для малої дітвори!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Дещо про чесність

      Вигода чесна – повія цнотлива,
      в їхніх кишенях відлуння монет,
      охлосу Іродом впарене диво,
      казки старої новенький сюжет!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Місяць-бичок
      Спи, мій маленький, укрийся
      і повернись на бочок.
      Місяць у зорянім лісі
      ходить немовби бичок.

      Роги у нього яскраві,
      в хмари ховає свій лик.
      Десь на річній переправі
      вигулькне місячний бик.

      Згодом у дзеркалі ночі
      зір неутомний ловець,
      в посмішці мружачи очі,
      висуне морду-млинець.

      Спи аж до ранку, мій синку,
      вічка замкни на гачок.
      Десь на пухнату перинку
      ляже і місяць-бичок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Святий Миколай
      Знають всі, дорослі й діти,
      що чудес доволі в світі,
      а зимою у наш край
      завітає Миколай.

      Він заходить в кожну хату
      і питає маму з татом, –
      Доньку маєте чи сина,
      чемна чи у вас дитина?

      В чарівній моїй торбинці
      чудернацькі є гостинці.
      Стане хлопцям і дівчаткам,
      ось їм м’ячик із курчатком.

      Маю котиків ласкавих,
      а іще – книжок цікавих.
      Гномик є із табакерки
      і смачні-смачні цукерки.

      Дітям тим, хто бешкетує,
      іграшок він не дарує.
      Всі під Новий рік чекають
      на Святого Миколая!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Зізнання
      Принцесо люба, юна молодичко,
      вишнева квітко, сарно чарівна,
      русалко ніжна, лагідна синичко,
      казкова феє, ти – сама весна!

      Красуне, рибко, світанкова зоре,
      голубко сиза, мавко лісова!
      Моє кохання – море неозоре,
      його не здатні передать слова...

      Твої глибокі і ласкаві очі,
      як ті волошки – у житах зорять!
      Створив шедевра всемогутній зодчий,
      аби вночі комусь не дати спать…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Втрата ДНК
      Віднині осінь вже не золота
      і літо відтепер уже не тепле,
      а красень-дуб – відстій і блекота?!
      Калина, жито, льон, пшениці стебла…

      Це та подібне втрапило під ніж
      маститого, із досвідом, поета –
      дивися, насолоджуйся чи їж
      гарячий спіч естета-римоплета…

      Тож чорнобривцям мами у житті
      і Україні-Неньці вже не бути?
      Червоні мальви, верби золоті
      кайданами навік уже прикуті?!

      Для молоді ці «штампи» вже табу,
      бо їх маститим геть не вистачає?
      Баріста, селфі, руфер, марабу…
      Отак ми рідну мову і втрачаєм!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. На шовку спогадів
      Я краю крайнощі як хліб
      зі спогадів мого життя,
      перевертаю сотні глиб
      у пам’яті до забуття.
      Я хмари слухаю сумні,
      що вітру шепчуть – «зачекай».
      Пливу у плетиві зі снів,
      що розтяглись за небокрай…
      Я чую музику вітрів,
      що дмуть у сопілки печер.
      Пече жаринами з-під брів
      твій погляд. Крає як мечем!
      Той образ подумки пишу
      на шовку спогадів своїх.
      У серці но́шу ту ношу́,
      складаю у дірявий міх…
      Дивлюсь у дзеркало віків,
      де вічний холод і туман,
      а за завісою шовків
      видніє сутність… із оман.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Про підкову на щастя
      На щастя вішати підкову,
      скажу відверто – марний труд.
      Себе відчуєш вільно знову,
      із шиї скинувши хомут!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. У кожного своя мить
      А час іде, його не зупинить.
      Буває що летить, а то чвалає,
      не відає утоми і на мить…
      Так день за днем, за роком рік минає.

      Настане мить, як вогняний рубіж,
      що перетне життя твого дорогу,
      безжалісно розріже долі ніж
      на дві частини – до і після нього.

      Всього лиш мить короткого життя.
      Одна лиш мить, немов ковток повітря,
      але назад немає вороття…
      За нею – епілог, заключні титри.

      Нехай палають до небес мости,
      та варто хрест свій гідно пронести!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Тато

      Знають добре всі малята,
      що найкращий в світі – тато.
      Він підкине вас до стелі,
      буде бавити в постелі.
      Підкачає миттю шини,
      покатає на машині.
      Розмальовку розфарбує
      й цуценятко подарує.
      Він найкращий в світі са́мий,
      але, звісно ж, після мами!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Мама

      Найрідніша в світі са́ма
      для малечі, звісно – мама.
      Мама казочку розкаже
      і хустиночку зав’яже.
      Ще накормить і напоїть,
      і посварить, й заспокоїть,
      приголубить, пожаліє –
      мама все робити вміє.
      Бо душа в неї багата,
      навіть більше, ніж у тата.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. На порозі зими
      Часу все менше, блискавки креше
      кінь з-під копит.
      Доля нас теше, блазень нам бреше –
      то не санскрит!

      Шаблі у піхвах, звірі у лігвах,
      псів чути рик.
      Десь загубився, мов розчинився
      розуму крик.

      Браття і сестри, на перехресті
      дзенькіт оков.
      Труби, оркестри, люди без честі,
      стогін і кров…

      Завтра вже грудень. Нивам у грудді –
      скоро кінець?
      Як воно буде – думайте люди.
      З нами Творець?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Перші слова
      Вдома радості багато –
      в Ясі перше слово «тато»,
      а учора, під обід,
      пролунало раптом – «дід».
      Кожен день новий здобуток,
      невтямки матусин смуток,
      бо на мамине «кульбаба» –
      всі почули зичне «баба»…
      А сьогодні дивина,
      неньку кликала вона
      і лиш та відкрила браму –
      Яся з криком: «Мама, мама»!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Перші кроки
      Я веду за руку тата,
      мов ступаю по канату.
      Мама поряд, баба й дід –
      тут зібрався весь мій рід.
      Хоч не маю ще і року,
      та уже роблю три кроки!




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Щоденні цікавинки
      Ой, який цікавий світ:
      тут пухнаті пес і кіт,
      півень, качур та гусак
      і у яблуках рисак!
      Жовті та рябі клубочки
      цівкають побіля квочки!
      Все навколо щось нове,
      кожен день біжить, пливе,
      скаче, гавкає, пищить,
      то муркоче, то скавчить.
      Хоч мені ще мало літ,
      та який цікавий світ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Матусин помічник
      Мама зранку варить кашу –
      покормить маленьку Машу!
      Я матусі помагаю –
      на сестричку поглядаю.
      Від Марійки ані кроку –
      маю вже два повних роки!
      Працювати змалку звик,
      я – матусин помічник!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Пристрасті осені
      Пошию плащ собі прозорий
      з ниток осіннього дощу
      і плавно в далі неозорі
      свою уяву відпущу.

      До зір полину, ніби птаха,
      в казкові, неземні краї,
      де почуття часу і страху
      вже чари втратили свої.

      А уявлю себе коханцем –
      втону в любові міражу
      і повість пристрастей багрянцем
      на тлі осіннім напишу!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Вже віє груднем
      Рипить, скрипить, та меле на страждання
      шматки жури, старий дідівський млин
      і жорнами надії-сподівання
      перетирає він на сірий тлін.

      Крильми вітряк сухий хапає вітер,
      пресує миті у години, рік,
      шикуючи слова із сотень літер
      в годину смутку – двадцять перший вік…

      Скрипить душа і тяжко ниє серце
      за мій народ, що тане у імлі.
      Симфонія життя, фінальне скерцо,
      і дзвін лунає по батьків землі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Перші «здобутки» влади
      Солдат ми повернули й кораблі,
      захисників углиб загнали й бази
      (нічого, що узимку й на ріллі),
      кінець вже скоро і самій землі…
      Лишилось повернути унітази!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. А нас все менше
      Лишилось нам всього лиш двісті років…
      Зникаємо ми стрімко як народ!
      Шануючи чужих, на жаль, пророків –
      втрачаємо свій генетичний код.

      Розходимось по світу манівцями,
      життя кладемо із вини катів
      й самі ніяк не прийдемо до тями,
      шукаючи незвіданих світів.

      На сполох бийте, щирі українці,
      гуртуймося навколо Кобзаря.
      Інакше одоліють нас чужинці
      і згаснемо як вранішня зоря!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Страхопуд

      На городі між грядками
      «сторож» оселився,
      де горох росте рядками –
      з соняхами злився.

      Голову-відро на швабрі
      ветхий бриль вкриває,
      а старе мочало-патли –
      вітер розвіває.

      На плечах у охоронця
      грубий шмат рогожі,
      добре вигорів на сонці,
      мало на що гожий.

      Та послужить для загалу,
      як говорять нині –
      щоб ворони не клювали
      кавуни і дині!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Осіннє надвечір’я
      Танцює осінь танго з листопадом,
      кружляє листя в вальсі чарівнім
      і зорепадом сиплеться по саду,
      де сумно трохи й радісно мені.

      Радію зорям в неосяжнім небі
      і розмаїттю теплих кольорів,
      та сумно, що цей день минув без тебе,
      хоч довго ще над обрієм зорів…

      Час неупинно котиться до ночі
      і серце від непевності щемить.
      Твої глибокі і сумливі очі
      мене не полишають ні на мить…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Вже час

      Отак хотіла виграть поєдинок,
      що й почуття поставила на кін.
      У цьому ти бажанні не єдина,
      та по таким давно лунає дзвін.
      Пристрасть – шалене безумство,
      душу спустошила ти…
      Але не вічне чаклунство,
      час вже, кохана, іти.

      Життєвий простір – театральна сцена,
      буття всякчас для тебе – лише гра.
      Тобі стосунки – циркова арена,
      та це фінал, уже іти пора.
      Все залишаю за бортом,
      витівкам втрачено лік.
      Йди собі з Богом чи Чортом –
      лиш би подалі й навік!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Чому не спиться?
      Стікає ніч краплинами хвилин
      по склу віконнім у твоєму домі.
      В пітьмі ступає тихо часоплин,
      секунди розсипає невагомі.

      Зірниця зазорила неба край –
      вже скоро перший промінь заіскриться.
      Кохана, ти знайшла свій божий рай,
      але чому ж тоді тобі не спиться?

      Чому до ранку ти своїх очей
      зімкнути і на мить ніяк не можеш?
      Хай зніме Бог тягар з твоїх плечей,
      я ж – оберегом стану на сторожі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Вір мені
      Хризантемно чомусь на душі,
      навіть більше скажу – полиново.
      Не спасають, як завжди, вірші
      і не тішить барвистістю слово.

      Несподівано так листопад
      тротуари вкриває багрянцем,
      а невдовзі красуня-зима
      вже запросить у коло до танцю.

      Замете, закружля, занесе,
      вкриє пам’ять м’яким покривалом
      і забудеться, вір мені, все.
      Не хвилюйся – і гірше бувало!.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    268. На прощання

      З минулим потрібно прощатись рішуче!
      Ту кішку не варто тягнути за хвіст,
      бо спомини щемні, а часом колючі,
      майбутнього стежку ведуть під укіс.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Радіти рано
      Радіє кінь – позбавився він пут,
      нарешті чвалуватиме щосили!
      Та невтямки гнідому, що хомут
      натомість не дарма йому оділи.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Осіння хризантемність
      Хризантемно в моєму саду,
      опадає з дерев жовте листя.
      Їй черлене також до ладу,
      цій панянці в платку золотистім.

      Осінь знов, несподівано так,
      завітала до нас на гостину –
      бурштино́во-солом’яний смак
      розмішала у склянці цитрину.

      І смакує янтарністю чай,
      і лимонна на часі вже тема…
      Казку осені ти зустрічай –
      я приніс чарівні хризантеми.

      Хризантемно в моєму саду
      опадає з дерев жовте листя.
      Я крізь осінь до тебе іду,
      замітає сліди падолистом.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Ве́лесова ніч
      В магічну Ве́лесову ніч
      жахи блукають між хата́ми
      і марять іншими світами
      в палахкотінні зоресвіч.

      То душі предків кожен рік
      з небес приходять на гостину,
      даруючи себе частину
      й благословінь гірський потік.

      Бо Коло року Білобіг
      укотре вручить Чорнобогу
      і браму з «Наві» для Сварога
      відкриє наче оберіг.

      Чарівну музику віків
      зіграє Велес на сопілці,
      а частування на тарілці –
      залишмо душам прабатьків.

      В сакральну Велесову ніч,
      страхи здолавши підсвідомі,
      здобудем силу і в содомі,
      бо скинемо тягар із пліч!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    272. Чи зможемо?
      Ніч укриває балдахіном,
      розшитим маревом зірок.
      Вогонь згасає у каміні,
      планиди зведено курок…

      Чекає нас невтішне завтра,
      хіба цього хотіли ми?
      Лунає знову, мовби мантра,
      що від суми та від тюрми…

      Дивлюсь в майбутнє України,
      густий, як молоко, туман.
      Зуміли ми пройти руїну.
      Чи зможемо здолать обман?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Лісова полька
      Жабки польку танцювали у заплаві вранці –
      все по ку́пинах стрибали у веселім в танці.
      Ще водили хороводи на густім лататті,
      а затим скакали в воду у зелених платтях.

      Жаби, жабки, жабенята
      вчили польку лісову.
      Ті зелені бісенята,
      все стрибали у траву.
      Ква-ква-ква, ква-ква-ква, –
      кругом ходить голова.
      Ква-ква-ква, ква-ква-ква, –
      лине полька лісова.

      Як на зло понад рікою пролітав лелека –
      танцівниць між осокою вгледів іздалека.
      Пообідати зібрався дельтаплан дзьобатий.
      Довелося танцюристкам стрімко утікати!

      Жаби, жабки, жабенята
      вчили польку лісову.
      Дельтаплан летів дзьобатий
      і загнав їх у траву.
      Ква-ква-ква, ква-ква-ква, –
      щоб не сталося біди.
      Ква-ква-ква, ква-ква-ква, –
      повтікали хто куди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Мій смішний Валентин
      Не засмучуй мене, друже мій,
      корити не берись.
      Не спіши знову ти, друже мій,
      це вже було колись…
      Не сховати похмуре чоло,
      як ідеш до мети.
      Щастя море і серця тепло,
      доброта – це все ти…

      Мій милий Валентин,
      кумедний Валентин,
      сниться обличчя твоє…
      Сміх твій, як серпантин,
      ти кращий із мужчин,
      серце украв ти моє.

      Профіль – мов античний грек,
      в тебе жартів – повний глек!
      А чи звіт віддаєш ти собі?
      Та сумливо все ж мені,
      ти – сонце у вікні,
      мій любий Валентине…
      Свято ти, Валентине!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Люди зі сміху
      В людини доля, мов шосе,
      та у житті можливо все!
      Завидники були і є завжди,
      але мене Персей
      над хмарами несе,
      усе здолаю – лиш зажди!

      Колумба осміяли з Едісоном,
      на Вілберів гострили язики,
      глумилися з Марконі в тім же тоні…
      Сміх – ніби зброя
      у тих ковбоїв!
      Ще не втямки?
      – Все дарма, то пітьма –
      чую знов.
      Та верх взяла любов!
      – Їм щастя не знать, –
      всі уперто шепотять…
      Імпонує люду бавитися з брудом,
      вабить сердегу екстрим,
      та – «Ха-ха-ха», –
      в вічі сміюся їм!

      Давно сміялися з Рокфелер-центру,
      тепер же – то вершина їхніх мрій!
      На Герші з Вітні ставили акценти…
      – Фордівська «Ліззі» –
      з жерсті валіза,
      Фултон – відстій!
      Все дарма, зачекай, –
      знов і знов…
      Ти ж приніс мені любов
      і поміг оберіг,
      на загал – пісний пиріг!
      Нам на утіху люди зі сміху –
      щастя вернули у дім.
      За «Ха-ха-ха» – в вічі сміюся їм!
      Хі-хі-хі! – я кепкую із них!
      Ха-ха-ха! – мій все ж останній сміх!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Ура, канікули!
      Закінчи́лися уроки,
      скоро-скоро літні дні –
      на канікули в Затоку
      ми поїдем до рідні!

      Нас чекає тепле море,
      чайки, хвилі, чистий пляж…
      Світові морські простори
      чи курортний екіпаж?

      Це питання вже з півроку
      не дає спокою всім…
      Залишилось кілька кроків,
      все невдовзі розповім!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. Тигр
      Він живе у диких хащах:
      довгий хвіст, велика паща,
      ікла гострі й пазурі –
      страшнувато дітворі!

      В нього хутро полосате,
      полюбляє всіх кусати,
      та дітей він не чіпає,
      бо свою малечу має.

      Звик гуляти навпрошки,
      бо на лапах подушки –
      підкрадеться непомітно
      й усміхається привітно.

      Ще розкішні має вуса
      і гарчить, коли не в дусі,
      полюбляє різні ігри –
      не дарма ж назвали тигром!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Визначена невизначеність

      Нарешті! Все! Досягнуто мети,
      немовби й не було семи тих років!
      Всі «спалені» «відновлено» мости –
      півдня хватило… і півсотні кроків.

      Приємне море, тепле й голубе,
      сім’я стара, але нові знайомства,
      і свіжі очі радують тебе,
      і номер телефону, ніби помста…

      Потоки легковажно-марних слів,
      захоплень, хобі, справ, як пустоцвітів,
      ще й усмішка на милих жартів тлі –
      нагадує чомусь рибацькі сіті…

      У тебе все не так, як у людей,
      а може, то й нормально, навіть краще –
      не треба нових, ні оновлених, ідей
      чи знову лізти в непролазні хащі…

      Мов підкорити простір, часу плин,
      тобі нічого вже не жалко і не жасно –
      обдарувати ще до роковин
      і взяти подарунок передчасно…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Друга легенда про криничного журавля
      Гаряче сонце виснажило землю,
      рік був жарким, аж висохли ставки.
      Від зелені сухі лишились стебла
      та мочарів деінде острівки.

      По осені в таку суху погоду
      летів на південь журавлиний клин.
      Птахи давно вже мріяли про воду,
      та ні краплини – лиш сухий полин.

      Аж ось раптово виблиснуло скельце,
      як на гірській вершині білий сніг –
      то прохолоди крихітне джерельце
      сховалось вглиб від променів палких.

      Умить упав на землю клин пташиний,
      але не дотягнутися води –
      високий зруб із грубої цямри́ни,
      а поряд кущ і лисячі сліди…

      Як на біду, цеберка на криниці
      в той час не мала ланцюга чомусь,
      і прохолодну досягти водицю
      було несила, – далі вів дідусь.

      Як на біду, цеберка на криниці
      в той час чомусь не мала ланцюга
      і прохолодну досягти водицю
      було несила. Мучила жага…

      Хоч пів відра усім, хоча б осьмушку!.
      Та виручив веселик молодий –
      він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
      нагнувся низько й зачерпнув води.

      Як журавлина зграя напилася
      і клин поволі знявся й полетів,
      де тільки нова черга узялася,
      а він усе поїв, поїв, поїв…

      Отак журавлик і відстав від зграї,
      спустившись, щоб напитися води,
      біля криниці у південнім краї
      із тих часів – лишився назавжди́!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Легенда про криничного журавля
      Давним-давно ця сталася пригода –
      в село прибилась пара журавлів.
      Веселиками пта́хів благородних
      прозвали чемні мешканці полів.

      Гніздо під лісом, на болоті, звили,
      малечу сіру з часом привели
      і не жаліли ні тепла, ні сили,
      щоб дітлахи їх хутко підросли.

      Невдовзі піднялися пташенята,
      на ноги стали, потім на крило,
      а восени із мамою і татом
      полинули на південь – за теплом.

      Так щовесни, впродовж десятка років,
      сім’я вертала у село, під ліс,
      та крапку в тій ідилії до строку
      старий поставив якось, хитрий лис.

      Зробив на несподіванку він ставку
      і раннім літом, у один із днів –
      спіймав хижак біля гнізда журавку,
      як журавель поїсти полетів.

      Засумував веселик, зажурився –
      однісінький лишився, без сім’ї…
      Вже й осінь, але він не одружився
      і теплі зачекалися краї.

      Пливли клини по небу журавлині,
      до одного з них спробував примкнуть,
      та зрозумів уже в небесній сині,
      що долю все одно не обману́ть…

      Покинув він тоді пташину зграю,
      не в силі подолати серця щем –
      на віки залишивсь у ріднім краї,
      криничним обернувшись журавлем.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Квітковий водопій
      В дитсадку сьогодні діти
      поливали разом квіти:
      мальви, ружі та ромашки –
      Петрик поливав і Пашка,
      гладіолуси й фіалки –
      полила сама Наталка,
      а левкої і тюльпани
      пригощав Мишко з Іваном.
      Айстрам, ліліям, волошкам
      дав води малий Антошка,
      ще лаванду і барвінок
      напували Таня й Ліна.
      Напилися вволю квіти,
      але як радіють діти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Хвостокол
      Не балон то від машини –
      хвіст колючий, як шипшина!
      Миттю зробить він укол,
      бо на те і хвостокол!
      Не ситро і не томат –
      п’є морську водичку скат.
      Бережіться його, діти, –
      шип отруйний може вбити!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Манта
      Поміж хвиль, мов гуми шмат,
      пропливає чорний скат –
      то назустріч, з боку Нанта,
      лине величезна манта.
      Ця рибина не літає,
      хоч великі крила має,
      а харчуючись планктоном –
      важить цілих дві-три тонни!
      Тож за розмірами скат –
      із американський штат.
      Велич він несе і славу,
      їх ім’я – морський диявол!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Гусак
      На рибалку ніс гусак
      на плечі здоровий сак.
      Захотів язів зловити,
      а за поясом – тесак.

      Без чобіт, лиш у трусах...
      Нащо ж гусаку тесак?
      Пір’я залишилось мало –
      відбиватись від писак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Не треба слів
      Не називай себе погано
      і не картай єство своє.
      Не винести собі догану,
      що зробиш – ти така, як є…

      Не говори мені про Бога,
      олжею не плямуй святе.
      Це не прохання – засторога!
      Тобі не відомо про те…

      Не копирсайся у стосунках,
      не заїкайся про любов –
      її шукає у лаштунках
      твоя уява знов і знов…

      Не знаєш ти і про високе –
      тобі несила линуть ввись.
      Усе пройшло, минули строки…
      Не треба зайвих слів. Молись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Хвалькуватий кіт
      Похвалявся якось кіт,
      що Інгул здолає вбрід,
      говорив, що в нього хист
      вигинать трубою хвіст!

      Ми сміялись, – Нащо хист,
      коли є понтонний міст?!
      Та своє доводив кіт,
      дивувати звик він світ.

      Що йому те до снаги,
      поєднати береги.
      Лише він зійшов з моста –
      ні кота, ані хвоста!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Ящірка
      Я рептилія метка,
      в мене шкіра, як луска,
      у траві мій дім повсюди –
      біля річки і ставка.

      Не боюсь птахів і змій,
      подарую хвостик свій,
      ухопити кому вдасться –
      згодом виросте новий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Поезія не на часі?
      Якого роду-племені ви, люди?
      Куди лежить тепер ваш битий шлях?
      Чекаєте якого й звідки чуда?
      Чиє колосся зріє у полях?

      Чия нога топтатиме віднині
      долини предків, пам’ять їх, кістки?..
      Над ким проллє високе небо, синє,
      сльозами вже Давидови зірки?

      Куди поділись слава, честь і розум?
      На побрехеньки вкотре повелись
      і надали ви перевагу прозі,
      поезію лишивши на колись!..

      Вже тане те «колись» за виднокраєм
      і мусить пам’ятати кожен гой:
      Хто хліба і видовищ забажає –
      свободу, зазвичай, втрачає той!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Ярмарок креативу

      Крокодили розказали, –
      Карл у Клари вкрав корали!
      Потім Карла розібрало –
      красти став все, що попало…
      Що потрапило під руку:
      кружку вкрав, краватку, крюка,
      краник, крісло і кресало,
      крону, кригу, що скресала,
      скрепер, скраб і соус карі,
      скріпку й скрипку Страдиварі.
      Краба вкрав і навіть кремінь,
      шкіряний червоний ремінь,
      Піфагорови труси
      що тримав в скрутні часи.

      Клара з криком креп скрутила,
      креативно Карла вкрила,
      розвернула скриню чорну
      і взяла: портфель попкорну,
      краски, крендель і креветку,
      відпрасовану серветку,
      три куріпки і сороку,
      скрекотала щоб нівроку,
      ще крота, з крокету дрюка,
      не труси – прекрасні брюки,
      і побігла за комору
      зустрічати Піфагора.
      Карл там Клару підстеріг
      й гризти запросив пиріг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Твій рай
      Собою що являє пустота?
      Чи можна передати її словом –
      не знаю. Нині чим твої вуста
      у моє серце цілитимуть знову?.

      Не знаю і гадати не берусь,
      на що ти ще, колись кохана, здатна!.
      Підступність, лицемірство і, боюсь,
      жадо́ба – захопили тебе здавна.

      Чого бажаєш, вірна, у цей час,
      чого завжди від мене ти бажала?
      Кохаю, – говорила ти не раз,
      майстерно маскувавши хиже жало…

      Як виглядає в світі пустота –
      тепер я, люба, безперечно знаю.
      Вона – отрута! Так і неспроста́
      її ти часто називала… раєм.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Зелена злодійка
      Навесні у комиші
      щука завелася
      і відразу за йоржів
      хижа узялася.

      Поховались карасі
      поміж осокою,
      засмутилися язі
      з білою лускою.

      Стали думати-гадать,
      як позбутись лиха.
      Збудувати треба гать! –
      каже себелиха, –

      Греблею огородити
      варто наше плесо
      і старанно замастити
      всі шпарини лесом.

      Підхопили ту ідею,
      всі взялись до справи –
      відділилася межею
      риба у заплаві.

      Добре зажило у плесі
      дружне товариство,
      але щука не забула
      про те рибне місце.

      Завела знайомство з раком,
      за мізерні гроші
      вирив той клешне́ю-гаком
      дірку в огорожі…

      І відтоді кожен вечір
      злодійка зелена
      витворяла такі речі –
      кров холоне в венах!

      Вирезуба тут задрала,
      там лина заїла
      і з відкритим вже забралом –
      полює за їдлом.

      Зникла риба у заплаві,
      а з недобрим знаком
      хижа злодійка лукаво –
      закусила й раком.

      Обміліло любе плесо…
      Через місяць-другий
      вже на нього з інтересом
      поглядають круки.

      Та картина серце крає,
      пам’ятай науку –
      завтра участь та чекає
      й ненажеру-щуку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Чудасiя
      Раз посіяв Прокіп кріп,
      та на грядку втрапив кріт.
      Він нарив з десяток кіп,
      Прокіп же – зварив окріп.
      Мимо йшов розстрига-піп,
      ніс для діжки довгий чіп,
      як до неї скочив кріт –
      піп мерщій забив той чіп.
      Як доїв останній біб,
      кріт діжу ще довго шкріб…
      Тож пожав, що і не сіяв –
      отака ось чудасія!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Марічка

      Між смерічок лине річка,
      на містку стоїть Марічка.
      Та Марічка – гарна чічка,
      в косу заплітає стрічку.
      На пригірку, біля річки,
      розрослись гриби й порічки.
      Взявши кошика і тичку,
      в бір пішла мала Марічка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Комарик
      Взявши шпажку і ліхтарик,
      залетів у дім комарик.
      Не пускай його до хати –
      заважатиме всім спати!

      Мов якась нічна примара,
      цілу ніч дзижчав комарик –
      дуже він проголодався,
      ранком спати все ж подався.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. На полюванні
      Вовченятко вийшло з хати,
      заманулось полювати,
      і пішло гуляти лісом,
      стріло там малого лиса.
      Лисенятко й вовченятко
      вполювали зайченятко
      і тепер вони утрьох
      вже полюють на горох.
      Наздогнали ведмежатко,
      що втекло від мами з татком,
      вчотирьох уже, квартетом,
      всі мандрують очеретом.
      Потім ще до цього гурту
      річкова прибилась курка,
      крижень, бобреня, борсук,
      чорний ґава, білий крук,
      чапля, два чирка, гусята,
      полосаті поросята –
      поспішали на бенкет,
      потоптали очерет.
      Звірі і птахи зустрілись,
      між собою подружились,
      а коли комиш минули –
      зовсім про горох забули!
      Крикнув хтось, – Давайте зрання
      завтра знов на полювання!
      Вся ватага підхопила:
      Так! Гаразд! Це добре діло!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. Каченя-рибаченя

      Каченя-рибаченя,
      розвеселе пташеня,
      одягло місінь на палку
      й подалося на рибалку.

      Насадило на крючок
      найжирніший черв’ячок
      і закинуло в кущі,
      де клюють лини й лящі!

      Довго не прийшлось чекати
      розвеселому качаті,
      та тепер потрібні сили –
      упіймало крокодила!

      Татко-качур допоміг,
      крокодила переміг –
      з сином носять чуні сірі
      з крокодилячої шкіри!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Безвихідна ситуація
      Прожили п’ятнадцять років
      з Василем Наталка –
      примелькались, але ж діти…
      Розлучатись жалко!
      До психолога звернулись,
      закінчивши з ринком.
      Той сказав, – Вивчать анамнез
      розпочнемо з жінки.

      З півгодини слухав лікар
      про її турботи,
      але тільки поцілунком
      й зміг закрити рота.
      Потім мовив чоловіку, –
      Це дієве зілля.
      Так робити рівномірно
      тричі на неділю!

      Тут Василь наморщив лоба,
      щоб прийти до тями,
      а піднявшись, безпорадно
      лиш розвів руками, –
      В середу і понеділок
      привезу, не жалко,
      а у п’ятницю не можу,
      бо у нас – рибалка!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. Метка Яринка
      В дитсадок, у старшу групу,
      привели Яринку,
      стала та копилить губу,
      дівчинка-іскринка.

      До сніданку і обіду,
      як за стіл сідала,
      по два стільчики для себе,
      зазвичай, займала.

      Бо любила та Яринка
      дуже солоденьке:
      там компотик «наварила»,
      тут – цукерок жменьку.

      Та одного разу птаха
      надто поспішила –
      поміж стільчиків з розмаху
      на підлогу й сіла…

      Тож повинна пам’ятати
      все ж Яринка кожна:
      на стільцях двох одночасно –
      всидіти не можна!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Логопед
      Знає лікар-логопед,
      що таке велосипед –
      на роботу він на ньому
      їздить задом наперед.

      Ще жартує від душі
      і розказує вірші,
      а про звуки знає стільки,
      що встигай лише пиши!

      Розрізнить глухі й дзвінкі,
      про тверді, м’які, хрипкі
      все повідає детально
      й рамки вам задасть жорсткі.

      Не потрібен Архімед,
      щоб створить велосипед,
      звуки вірно вимовляти
      допоможе – логопед!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Окуляри для крота
      Цілу ніч Кріт нору рив,
      зір сердега посадив –
      звір пошкодив капіляри,
      став шукати окуляри.
      Зранку він побіг в аптеку,
      чергував там дід Лелека –
      Кріт грошима потрусив
      й окуляри попросив.

      Бо проблема іще та –
      впала зору гострота!
      Дайте, дайте окуляри,
      окуляри для Крота!

      Клацав дід червоним дзьобом,
      дивовижно морщив лоба,
      між усякого товару
      відшукав кроту дві пари.
      Кріт на радощах таких
      до нори мерщій побіг,
      штучні має нині очі –
      риє зранку і до ночі!

      А проблема була та –
      впала зору гострота!
      Врятували окуляри,
      окуляри для Крота!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    301. Як сич літав на Січ
      Розповів учора сич,
      як літав колись на Січ.
      Хоч не знав, у чому річ,
      та прекрасний вийшов спіч.
      Говорив він цілу ніч
      про наявність протиріч –
      запорозькі козаки
      сформували три полки
      і на чайках на Стамбул
      подалися у загул.
      Позбиралися з узбіч
      решта й змурували піч,
      щоб було де у Січі
      відпочити уночі,
      а іще пекти щоб зранку
      найсмачніші калачі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Місто порожнечі
      Ми прагнули побудувати місто
      свободи, благоденства і добра,
      та місимо, насправді, інше тісто –
      бо очі застеляє земара́.

      Те місто містить лише порожнечу,
      у лозунгах втонувши нанівець,
      за гаслами ховає ворожнечу
      і видає за трасу путівець…

      На звалищах непотребу із істин,
      нагору рвуться полчища щурів,
      де гору форма узяла над змістом,
      зіпхнувши глузд і логіку у рів.

      Будуємо ми місто лицемірства,
      брутальності, єхидства, маячні.
      Із кола вийди, пересиль блюзнірство,
      скажи йому своє рішуче: «Ні!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. Ґава
      На глоди́ну, ніби пава,
      чинно сіла чорна ґава.
      Прилетіла з пароплава
      до кофейні пити каву.

      І примруживши лукаво
      праве око, пані ґава
      попросила на забаву
      найміцнішу в світі каву.

      Їй у відповідь кульгава
      жабка мовила ласкаво, –
      Повертай до пароплава,
      у кафе скінчилась кава!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Гра́ків фрак
      У крамницю чорний грак
      прилетів придбати фрак.
      Захотілось стати франтом,
      надоїв йому піджак.

      Продавець, вусатий рак,
      приміряв гракові фрак –
      підганяли, мудрували
      і фабричний скрили брак.

      Повернувся чорний грак,
      сів на гілку неборак,
      а грачиха із докором, –
      Ти в цім фраку, як жебрак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Тепла зустріч

      Бабка з дідом дуже раді,
      зустрічають при параді.
      Тут же поряд пес Бровко,
      глек вартує з молоком.

      Усміхнувся дід Микола
      і запрошує до столу,
      у бабусі від снаги
      вже готові пироги!

      В кухлі молоко із глека
      дід розлив доволі легко
      й зауважив, - Попереду
      будуть ласощі із меду!

      Тож на пасіку із дідом
      їдемо після обіду.
      Під посадкою, за полем,
      зачекалися нас бджоли.

      Це із крилами мурашки,
      що одягнені в тільняшки,
      дім для них - великий вулик.
      Про комах таких ви чули?

      В них аврал, звичайно, влітку –
      облітають кожну квітку,
      позбирають з них пилок,
      бо у тому знають толк.

      А у вулику зі взятку
      в стільники, як у горнятка,
      вже пахучий мед кладуть
      і всю зиму ним живуть.

      Тож дорогою, з криниці,
      начерпаємо водиці,
      та не тільки щоб умитись,
      а бджілкам дамо напитись!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Сорока-білобока
      Скрекотіла раз сорока,
      що у неї круглі боки,
      чорна спина, чорні крила –
      лише збоку вона біла!
      Непокоїли сороку
      білосніжні її боки.
      Як вона їх не чорнила,
      та ставала знову біла…
      Чорні крила розпустила
      і у вечір полетіла,
      але видали сороку –
      красномовно-білі боки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. Гостинна синиця

      Раз синиця по суниці
      полетіла до криниці,
      знадобилися синиці
      на гостинці ті суниці.

      Із суницями синиця,
      повернувшись від криниці,
      не зуміла зупиниться
      й завітала у крамницю.

      У крамниці та синиця
      ще купила й паляницю.
      Паляницю і суниці
      смакували всі сестриці.

      Щебетали радо птиці,
      що такі смачні суниці –
      то гостинці роздавала
      своїм спільницям синиця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. Обідній сон

      В дитсадочку ми не спали,
      ми овечок рахували:
      раз овечка, два овечка –
      утворилася вервечка.

      Кожен взяв свою овечку –
      розсмокталася вервечка,
      та усе ж закриті вічки
      нас занурили у нічку.

      А одна стара вівця
      привела нам баранця.
      Браму він рогами бив
      і всю групу розбудив.
      В дитсадочку ми не спали –
      ми овечок рахували.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. Яся і Бассі

      В першім класі вчиться Яся.
      Грає Яся на девайсі,
      та лише після уроків –
      працювати треба в класі!

      В Ясі є собачка Бассі,
      дуже любить вона Ясю,
      а коли мала у школі –
      та чекає на терасі.

      Яся також любить Бассі,
      хоч у них різниця в масі,
      повідець сама вдягає,
      як прогулянка на часі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. Малий тесля
      Щоб не тратив часу марно
      інструмент Тимку́ столярний
      в подарунок привезли.
      Там стамеска і рубанок,
      пилка, долото, фуганок
      ще і циркуль чималий.

      Він майструє для сестрички
      із вільхи нову поличку,
      щоб лежали там книжки,
      олівці стояли поряд –
      милував порядок погляд
      і дівчачі іграшки́.

      Тесля дошку відпиляє,
      акуратно обстругає
      і заб’є у кут гвіздок.
      Він батькам допомагає,
      хоч малий, та уже знає,
      у столярній справі толк!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    311. Кенгуру

      Серед пляжу понад вечір,
      ігноруючи жару,
      не торкаючи за плечі,
      застрибали кенгуру.

      Поділились чітко навпіл
      і ганяють баскетбол,
      мов черкаські наші мавпи –
      хто кому закине гол.

      Два ж гравці, з усіх найвищі,
      щось завмерли по краях –
      то вони на бойовищі
      замість кошиків стоять!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. Страус
      Мчиться страус по пустелі,
      в висоту сягає стелі
      ще й нагадує коня.
      В нього дуже сильні ноги –
      не шукає він дороги,
      а мандрує навмання.

      Бачить навкруги далеко,
      пір’я захищає в спеку –
      тож не треба йому льох.
      Не боїться звірів диких,
      яйця він кладе великі,
      що не з’їсти навіть втрьох!

      Та усе ж коли злякався,
      як би довго не вагався –
      хоронитися мастак!
      Голову в пісок сховає
      і вважайте, що немає –
      то його фірмо́вий знак!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    313. Додому

      Так у подорожі світом
      допливли кінця ми літа.
      Вже назад, – промовив тато, –
      нам потрібно повертати.
      Зачекалися нас вдома
      друзі, родичі, знайомі,
      особливо баба з дідом,
      доки плавали ми світом.

      Повертаємо на Північ,
      нам дорогу вкаже Грінвіч.
      Курс тримати на Судан –
      крізь Індійський океан!
      А затим Червоним морем
      в Середземне, на простори
      чорноморських берегів.
      Хоч одні нам світять зорі,
      рідні там карпатські гори,
      і краса своїх лугів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. Альбатрос
      Сів на такелажний трос
      королівський альбатрос
      сніжно-білий, мов крижина,
      у команді він – матрос!
      До снаги йому простори
      і на сотні миль у море
      в непогоду сам летить
      ще й шугає знизу вгору.
      Серед хвиль у тиху пору
      уночі пташина спить.
      Величезні має крила,
      мовби парусник вітрила –
      допомога кораблю.
      Повідомить він про бурю,
      не спокуситься на тюрю –
      птаха я цього люблю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Зебра
      Говорила зебра зебу, –
      Прикрашати тебе треба,
      а у мене гарна дужка –
      чорна, потім біла смужка!

      Пару раз учора рано
      притулилась до паркану,
      бо завчасно не сказали,
      що його пофарбували.

      Не лоша я і не поні,
      щоб нудитися в загоні.
      В мене мало від коня –
      тигру я тепер рідня!

      І сказала зебу зебрі, –
      Люба, ти залізла в дебрі,
      як з копитом до палацу…
      Радше ти рідня – матрацу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Маруловий пиріг
      Якось вийшов за поріг
      африканський носоріг,
      він хотів зібрать молюсків,
      щоб спекти собі пиріг.
      Чи подумати він міг
      про такий шалений збіг
      що пиріг пекти зібрався
      з носорога й восьминіг.

      Приспів:
      З восьминогом носоріг
      дружбу не водили,
      але кожен з них беріг
      дивовижні сили!
      Ой пиріг, ой пиріг,
      начинка із м’яса –
      буде їсти носоріг,
      запивати квасом.

      До води мерщій прибіг
      африканський носоріг,
      а йому з глибин назустріч
      виринає восьминіг.
      Ось уже дванадцять ніг
      топчуть заодно барліг –
      і начинку кожен хоче
      роздобути на пиріг.

      Приспів

      З них один хтось переміг,
      коли б раптом випав сніг –
      люльку миру запалили
      носоріг і восьминіг!
      Тож молюск і носоріг
      назбирали ягід міх
      і разом спекли на диво
      із марулою пиріг!

      Приспів



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Велика сім’я
      По савані від весни
      йдуть ватагою слони –
      піднялася де травичка,
      прохолодна є водичка,
      де ростуть зелені віти
      і цвітуть яскраві квіти.
      Попереду татко-слон,
      як цистерновий вагон,
      а за ним слониха-мама –
      визначна, статечна дама.
      Потім братики, сестрички
      витяглись, мов електричка,
      а заключний у колоні –
      наймолодший в стаді слоник.
      Та поодаль, зовсім слідом,
      йдуть слони, бабуся з дідом,
      пам’ятаючи устав –
      щоб ону́чок не відстав!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. Магія минувшини
      Гадали ми, що щиро покохали
      і почалося інше в нас життя,
      та одного ми зрештою не знали –
      минувшини не вмерли почуття…

      Оті найперші, що ввійшли у звички,
      заповнили собою увесь світ
      і сонце перетворюють на мжичку,
      безжально нищать навіть суперхіт…

      Ми магії минувшини не знали,
      вона нас не лишала ні на мить,
      за дійсність все уяву видавали,
      але природу – не перехитрить!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. Таки ні

      За стиль і смак все можна видавати,
      для творчості не може бути норми,
      але убогість змісту не сховати
      за будь-якими вивертами форми…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. Слива

      На садок упала злива,
      змила з гілки стиглу сливу –
      світлу, сонячну, звабливу,
      з фіолету переливом.
      Відшуміла сильна злива,
      змила пил – лишила сливу!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. Галка
      Галка в Гальки вкрала скалку
      й понесла ховать у балку,
      бо здалося хитрій галці –
      скалку не знайти у балці!

      Але Галька знала галку –
      тож пішла вона у балку,
      де завжди росли фіалки,
      й відшукала власну скалку.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Горобина ніч
      Ой, не до сну у горобину ніч,
      яка на землю казкою спадає,
      бо папороть палає в сотні свіч
      і кожен свою мавку виглядає.

      Чи спиться у такі хвилини тим,
      хто щиро прагне чистої любові?
      Кому кохання стелиться як дим
      до ніг у ці години вечорові…

      А з неба миготить Чумацький шлях
      у тисячі, мільйони переливів,
      промінням місячним розпечена Земля,
      дарує прохолоду ліс кмітливим…

      Купальска ніч – це чудо із чудес!
      Хіба її не кожен пам’ятає?
      Цієї ночі линуть до небес
      і тануть почуття за небокраєм…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. Весела горила
      То не камінь і не брила,
      звичайнісінька горила,
      скаче з гілки і на гілку
      з четверга й до понеділка,
      бо радіє, що в ці дні –
      три у неї вихідні!
      В понеділок знов накрила
      хвиля радощів горилу,
      бо скінчились вихідні
      й почались святкові дні!
      Так з неділі й до суботи
      небайдужа до роботи
      зі сніданку й до вечері
      в гіллі лісу чи в печері,
      розпластавши руки-крила,
      скаче з радощів горила.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Бегемот
      Уперед схиливши рило,
      суне річкою барило,
      топче стежку в очереті –
      не сидить у інтернеті.

      В ньому тонни три ваги
      і чотири ще ноги,
      хвіст, немовби вентилятор,
      та відсутні вороги.

      Хоч не знає зовсім нот,
      але має купу цнот
      і найтовщу в світі шкіру,
      африканський бегемот!

      На своїй спині-дивані,
      він катає по савані
      цілу зграю марабу.
      Ті, немовби у нірвані,
      на Мальдівах чи Тайвані,
      не в верблюда ж на горбу!

      Має він веселу вдачу,
      бо з дитинства не ледачий,
      хоч товстий, немовби міх.
      Тож сміється, а не плаче,
      веселиться, навіть скаче,
      і навкруг лунає сміх!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Качконіс
      Попере́ду ветхий ліс,
      там вікує качконіс,
      але деякі особи
      кличуть звіра качкодзьобом.
      В нього лапи, як лопати –
      будувати є чим хату,
      а зберігся звір і досі,
      бо рецептори на носі.
      Ним полює на рачків,
      на личинок, черв’ячків.
      Голова, немов качача,
      ськає у воді удачу,
      хвіст нагадує весло.
      Качкодзьобу повезло –
      небагато древніх видів
      до часів цих дожило.
      Яйця самочка кладе,
      притискає до грудей
      і бобрів з качиним носом
      у майбутнє рід веде!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Крилаті пліткарі
      На щоглі, мов ті примари,
      примостились дві гагари.
      і в широтах прохолодних
      піддали усім нам жару!
      Ті гагари під гітару
      пліткували про кальмара,
      як поснідав той омаром
      і пустив чорнила хмару.
      Ґелґотіли про акулу,
      про сумне її минуле,
      що бешкетниця зубата
      розідрала вчора ската.
      Мили кості восьминогу,
      він зламав, говорять, ногу –
      довелося викликати
      термінову допомогу!
      Не забули кашалота
      запросити на охоту,
      бо знайомий їх дельфін
      відшукав косяк сардин.
      Прилетіли в гості чайки
      і підтримали ті байки,
      пригадали про кита,
      що завів собі кота.
      Називав його Платоном,
      годував завжди планктоном,
      а коли із кормом хибив –
      до меню включав і рибу.
      Довго піддавали пари
      білі чайки двом гагарам –
      від душі попліткували,
      тож посиділи недаром!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Тюлень

      На крижині цілий день
      гріє поперек тюлень –
      підставляє сонцю спину
      й косить око на сардину,
      але лінь зробити крок,
      є під шкірою жирок –
      зранку він поснідав смачно
      і тепер йому не лячно.
      Може ніжитись на сонці,
      чайки в нього в охоронцях.
      Тільки серед хвиль мелькнула
      хитра злодійка акула –
      враз пташині теревені
      повідомлять це тюленю.
      Хоч великі в нього ласти,
      та воліє їх не скласти,
      причаївшись за торосом,
      і повітря цідить носом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Фламiнго
      Плюмаж і шия лебедина,
      в перині ружавіє сніг,
      та крила з розмахом орлиним,
      посаджені на циркуль ніг.
      Незвична, ефемерна птаха,
      рожево-неповторний грим
      і дзьоб веслом у бідолахи –
      його не сплутати ні з ким!
      Весь світ підкорює фламінго,
      у всі краї лежить їх путь,
      навіть туди – собаки динго
      де в диких преріях живуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Пінгвіни
      Посеред морської піни
      замелькали чорні спини,
      гамір підняли пінгвіни –
      грають у квача з дельфіном!
      Познімали чорні фраки,
      запашіли небораки,
      ніби термобігуді,
      й розчинились у воді.
      Потім хутко на крижину
      вилітають й одежину
      кожен натягає знов,
      хоч гаряча в жилах кров.
      Навіть не страшна акула,
      із глибин яка шугнула.
      Тільки клацнула зубами
      і лишилася з бобами –
      показали фраків спини
      їй пронирливі пінгвіни!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Кит
      Знов попереду фонтан! –
      повідомив капітан.
      Поміж хвиль пірнає глиба,
      всіх вітає диво-риба.
      Це відомий на весь світ
      велетень – блакитний кит!
      Хоч вусатий, та без вусів,
      їсть планктон, коли не в дусі,
      а як гарний апетит –
      рибу ловить на обід.
      Не піймати монстра в сіті,
      кит найбільший в цілім світі,
      та попав і він в лещата –
      треба й монстра захищати!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Рожеві фламінго
      Рожеві фламінго
      пливуть у рожевім промінні,
      мінору рожевого линуть
      рожеві пісні –
      на крилах рожевих
      у неба рожевім склепінні
      рожеву несуть вони біль*
      у рожевому сні.

      Рожеві фламінго –
      рожева прийдешнього мрія,
      рожевої квітки пелюстка,
      рожевий листок,
      рожевими ранками
      завжди нехай рожевіють,
      дарують повітря
      із запахом ружі ковток!

      Рожеві фламінго
      в рожевому мареві часу
      долають невпинно
      рожево-густу далечінь,
      надії рожевої вічно
      рожеву окрасу
      підносять рожевими пасмами
      у височінь!

      * Яскраво-білий колір; білість.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. Екватор

      Я дивлюсь в ілюмінатор
      на зустрічні кораблі,
      а під кілем в нас – екватор,
      тобто талія Землі!
      На містку шалена спека,
      десь подівся навіть бриз,
      зачаїлась небезпека –
      парус, як мішок, повис.
      За півдня на водній гладі
      показалися зірки –
      вечір! Прохолоді раді
      ми й бувалі моряки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. Кашалот
      В нас на траверсі фонтан! –
      повідомив капітан, –
      То пливе вагон товарний
      чи з хвостом старий титан?

      Серед океанських хвиль
      не цікавить його криль.
      Не бажає він омарів,
      подавай йому кальмарів.

      Хоч полює на молюсків,
      не дає і рибі спуску.
      Має справжній ехолот
      бо на те він – кашалот!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Акула
      Перед носом шугонула
      несподівано акула,
      показався лише й зник
      там акулячий плавник.

      Гострих повен рот зубів,
      та не їсть вона грибів.
      Полюбляє свіжу рибу,
      особливо на Карибах!

      З глибини завжди вона
      піднімається, зі дна,
      але й зустріч на мілкому
      не несе добра нікому.

      Дуже сильне в неї тіло,
      сіє жах акула біла,
      навіть біля Піренеїв –
      небезпечна зустріч з нею!

      Мов торпеда, зі Стамбула
      обігнала нас акула
      і на всіх парах вперед –
      поспішила на бенкет!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Морські канікули
      Тепле літечко надворі,
      дуже хочеться на море.
      Разом з мамою і татом
      станем подорожувати.

      Побудуємо вітрильник
      і на ньому, як на крилах,
      обігнем усю планету,
      щоб спочить від інтернету.

      Назвемо його «Дельфіном»,
      щоб морями легко линув
      і над хвилями злітав,
      океани він долав.

      Відпливаємо з Одеси,
      вже «Лузанівка» й «Пересип»
      розчинилися в тумані
      прохолодним ранком раннім.

      Тато, звісно ж, капітан,
      проведе судно в туман
      поміж рифів і мілин –
      в світі він такий один!

      Мама, ясно, буде коком,
      бо вона одна, нівроку,
      може готувати все
      ще й останніх не пасе:

      паруси нам підлатає,
      в кубрику попідмітає,
      хутко палубу помиє
      і сніданок всім накриє.

      Ну, а я, як самий юний
      обійму посаду юнги,
      бо моторний і завзятий –
      буду всім допомагати!

      01.07.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. Необізнані
      Знак достатку всіх часів –
      у сметані карасі,
      але ті того не знають –
      у сметану не бажають!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Сторож

      На городі між грядками
      сторож оселився,
      де горох росте рядками –
      з соняхами злився.

      Голову-відро на швабрі
      ветхий бриль вкриває,
      а старе мочало-патли –
      вітер розвіває.

      На плечах у охоронця
      грубий шмат рогожі,
      добре вигорів на сонці,
      ні на що не гожий.

      Та послужить для загалу,
      як говорять нині –
      щоб ворони не клювали
      кавуни і дині!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. На баштані
      На баштані кавуни
      виросли нівроку –
      тут і там лежать вони,
      не ступити й кроку!

      Полосаті і рябі,
      з жовтими боками.
      Я один візьму собі –
      пригостити маму.

      Але сторож в курені,
      може насварити –
      попрохати слід, мені
      треба це зробити!

      Раптом вийшов з-за сосни
      дідо не старенький
      і вручив два кавуни –
      татку і для неньки.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. Кінець епохи титанів
      Людці зелені захопили Крим,
      багаття запалили на Донбасі,
      перетворивши вибори в екстрим,
      гризуть діру у просторі і часі.
      Вона невпинно шириться, росте,
      поглинула три четверті суспільства…
      Невже усе, що зроблено, пусте?!
      Невже настала ера лицемірства?!.

      Епоха карликів підкорює весь світ,
      титанів нині знищують дощенту.
      Нам очі застеляє пустоцвіт –
      муляж зелений горе-резидента!..
      Домислити могли в страшному сні,
      що знову будуть правити чужинці?!
      Що знову залунають їх пісні
      й братами знову зватимуть ординців!..

      Персей і Зевс осядуть у селі
      і рибку апатично будуть вудить –
      нові ж нащадки Кракена зі слів
      нам хутко сіті-щупальця спорудять.
      Людці зелені захопили все,
      а в першу чергу – грішні наші душі.
      Ця маячня добра не принесе,
      нам боком вилізуть довіра і байдужість!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Криничний журавель
      Здоровенна диво-птиця
      заглядає у криницю,
      де студене джерело,
      біля лісу – за селом!

      В журавля цебро у дзьобі
      металевий гак на лобі,
      на хвості старий вантаж –
      в спеку там ажіотаж.

      Там завжди дорослі й діти,
      всі – хто влітку хоче пити.
      Птах веселу дітвору
      виручає у жару!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Карпатський соловейко
      Його життя – немов метеорит,
      на землю з неба впало передчасно,
      але душа палає на весь світ,
      дарує гойно невимовне щастя.

      Несе він пісню ніжну у віки,
      її краса ще багатьом відома.
      Тьмянішають і губляться зірки,
      як скрипка грає на шляху додому.

      Він знов і знову проситься у сни,
      поміж черешень гнеться яворина…
      Із осені у зиму й до весни
      з Карпат лунає пісня солов’їна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Поросята
      В тіні липи, біля хати,
      спочивають поросята.
      Цілий день вони трудились,
      п'ятачками в мисці рились –
      їли моркву, бурячок
      ще й зелений кабачок.
      Після того в калабані
      влаштували справжню баню –
      розляглися біля миски,
      із води стирчать лиш писки.
      Спека скрізь, а їм комфорт,
      свинкам у багні – курорт!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    343. Парасоля

      В мене синя парасоля
      з жовтими квітками.
      А легка – як цвіт тополі,
      що летить віками.
      Зонтик мій, як небо синє
      над пшеничним ланом –
      величальна Батьківщині
      і усім майданам.
      Від дощів мене сховає,
      від снігів закриє.
      Синьо-жовта парасоля –
      ти моя надія!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. Кличу

      Гей, Іване, йди сюди,
      дай напитися води!
      Ну, а ти, мала Оксанко,
      що робила нині зранку?
      Ти ж, Михайле, не барися,
      поможи мені, Орисю.
      Юрку, винеси сміття,
      Славо, вичисти взуття!
      Знати правила всім личить,
      як покликати приспічить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. Пелікан
      Не фламінго і не грак,
      дзьоб у нього, як черпак,
      підборіддя – мов торбина,
      а у ній жива рибина.
      У повітрі – дельтаплан.
      Знають всі, то пелікан!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Щиглик
      Жив веселий щиглик в світі,
      та попав в підступні сіті
      якось хмурим днем улітку
      і змінив гайок на клітку.

      В ній зернята і водичка,
      навіть свіжа є травичка,
      тільки замкнені дверцята –
      мало місця, де літати…

      Сниться щиглику діброва
      і веселка кольорова.
      Ранком, лише сонце блисне,
      він свою заводить пісню.

      Мріє все про луг і річку,
      свіжу весняну травичку.
      Бачить братиків між листям
      і себе у небі чистім!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    347. Каченята

      Йдуть до річки каченята,
      попереду качка-мати,
      батько-селезень услід,
      замикаючи приплід.

      Розтяглись на всю доріжку,
      дріботять маленькі ніжки.
      Мружать темні оченята
      жовтогруді каченята.

      Вуті-вуті, – каже мама, ¬–
      чи усі вдягли панами?
      Влітку сонце припікає,
      парасоль не вистачає!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. Пташиний пляж
      В калабані, біля клуні,
      вуті плавають манюні,
      миють лапки у воді
      жовто-білі і руді.
      Поряд з ними – гусенята,
      привела також їх мати,
      бо кортить пірнати дуже,
      та на всіх одна калюжа.
      Всюди гамір, метушня –
      веселиться дітлашня!
      Навкруги сільський пейзаж –
      отакий пташиний пляж.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Козенята

      На травичці біля річки
      скачуть козенята –
      після па́ші до водички
      привела їх мати.

      В лепесі, поміж рого́зом
      бавиться малеча,
      за понтонним перевозом
      показався вечір.

      Сонце котиться за гору,
      йде відпочивати.
      Козенятам у цю пору
      також треба спати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Крилаті рибалки

      Розлітались над лиманом
      білокрилі пелікани.
      Не збирають жолуді –
      рибку вудять у воді!
      Дзьоб у кожного з мішком,
      пропливе під бережком,
      не залишить навіть сліду –
      все готове до обіду.
      Ось такі вони гурмани –
      риболови-пелікани.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. Черепаха
      Голова, як у коня,
      на спині її – броня,
      живота сховала в крицю,
      не дістанеться лисиці.
      Сміло лізе уперед,
      не завада й очерет.
      У житті не знає страху,
      наша ніндзя-черепаха.
      За плечима триста років,
      і мільйонів десять кроків.
      Як сова, але не птаха,
      мудра бабця-черепаха.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Курчата
      Прямо зранку по двору
      водить мати дітвору –
      котяться клубочки
      жовті біля квочки
      і лунає дружно спів:
      «Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».

      Обізвався татко, –
      Я знайшов зернятко!
      Тож мерщій до мене,
      жду усіх під кленом.
      Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
      сокорить когут Тимко.

      Оточили квочку
      всі сини і дочки,
      золота малеча
      залюбки щебече.
      «Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
      не шкодують ціпки слів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. Удав
      Суне берегом удав,
      що ховається між трав.
      То така товста гадюка,
      серед змій він – вовкодав.

      Дичина його мета,
      з голови і до хвоста
      він покритий візерунком,
      спільник змію – темнота.

      Він на дерево залізе,
      заховається між хмизу.
      Хто попав в його обійми
      назавжди лишиться в приймах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. Фазан
      Житнім полем, ніби пан,
      понад самим краєм,
      на прогулянку фазан
      важно виступає.

      Крила в боки він упер,
      хвіст на вітрі в’ється –
      як носій нових манер,
      так йому здається.

      Задирає дзьоб фазан
      з самого світання –
      не попав би у казан,
      скоро полювання!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. Коник
      В нього є на шиї дзвоник.
      Він не кінь, а просто коник!
      Справді коник-стрибунець,
      зелененький пустунець.

      Може грати він на скрипці
      серенади навіть рибці,
      а як візьме в лапки бубон –
      зовсім весело всім буде!

      Він у полі і діброві,
      в нього сонячні підкови.
      У траві весь день сюркоче,
      та робити – геть не хоче!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Хатник
      Суне равлик вздовж доріжки,
      як антени його ріжки,
      на спині несе хатинку –
      в ній м’яку ховає спинку.
      Хтось нагнав малому страху,
      обігнав він черепаху
      і тепер його малятам
      буде важко доганяти.
      Та коли настигне пташка –
      він мерщій у черепашку
      і замкнеться на гачок,
      знаний хатник-слимачок!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Дідусь
      Скільки б не було бабусь,
      та найкращий мій дідусь!
      На нозі він погойдає
      і на возі покатає –
      запряже Гнідка у бричку,
      повезе усіх на річку.
      Там наловить риби й раків,
      юшку зварить у байраку.
      Шаблю з ясена змайструє,
      ягідками почастує,
      назбирає ще й грибочків
      під кущами, вздовж струмочка.
      Він мені за батька й друга,
      дід мій – справжній козарлюга!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. Бабуся

      Друга в мене є матуся,
      а ім'я її – бабуся.
      Бабця віршика розкаже,
      каченят малих покаже.
      Пиріжками почастує,
      запіканку приготує.
      Зв'яже теплі рукавички
      і мені, і для сестрички.
      З нами грає у квача,
      не цурається м'яча –
      цілий день вона у русі.
      Я люблю свою бабусю!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Ранковий кураж

      Лиш прокинусь вранці-рано,
      я спішу мерщій до крану,
      щоб почати з куражу –
      умиватися біжу!

      Добре зубки я почищу,
      вмию вічки, мию щічки,
      сполосну ще добре ротик –
      не болітиме животик!

      Для фізичної культури
      варті водні процедури –
      тож пірну на мить під душ,
      аж лунає в вухах туш!

      У рушник я загорнуся,
      потім шпарко розітруся
      Кожен ранок цей обряд –
      сили й жвавості заряд!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Літо

      Ходить сонечко в зеніті,
      в розпалі гаряче літо.
      Жаркувато, та нехай
      достигає урожай.
      Вийшли в поле мама з татом
      у жнива пшеницю жати.
      Колос в’яжуть у снопи –
      склали вже аж три копи!
      Із дозрілої пшениці
      будуть гарні паляниці,
      засмагатимуть в печі
      круглобокі калачі.
      Люблять всі: дорослі, діти
      пору дивну – тепле літо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. Жабенята
      На болоті, де загата,
      розходи́лись жабенята:
      «Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
      кру́гом ходить голова.
      Пахне лепеха і м’ята,
      не змовкають жабенята:
      «Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
      жабокричів справжній бум!
      Чути навіть біля хати,
      як співають жабенята,
      і сказав нарешті тато, –
      Спати вже пора лягати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Шпаки
      Біля нашої ріки
      розліталися шпаки –
      на комах вони полюють,
      ловлять мошок залюбки.
      Поспішають у садок,
      там приємний холодок –
      гусінь всюди позбирають,
      дзьоб у них, як молоток!
      Між деревами їм рай,
      шкідникам невдовзі край,
      навіть з-під кори дістануть –
      нас чекає урожай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Коні
      На лужку пасуться коні.
      Справжні коні, а не поні.
      Жваво хрумають травичку,
      потім пити йдуть до річки.

      Розвіває вітер гриви
      двох жеребчиків грайливо.
      Запряжу я їх у бричку
      і поїду у крамничку.

      Там стремен великий вибір,
      галунів, попон і сідел,
      а іще куплю я збрую
      і Гнідкові подарую.

      Скочу хутко у сідло
      і подамся за село
      у галоп, а потім чвалом,
      де лазурне джерело.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. Крокодил
      Серед хвиль старого Нілу
      причаїлись крокодили.
      Із води блищать лиш очі,
      здобич вполювати хочуть.

      А найбільший, повний сил,
      величезний крокодил
      заховався в очереті,
      він у плавнях старожил.

      Неймовірна в нього сила,
      грізна паща, гострі зуби,
      Не жартуйте з крокодилом,
      алігатор це не любить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. Чемна Тетянка

      Чемна дівчинка Тетянка,
      всіх вона вітає зранку,
      завжди «дякую» говорить,
      із дорослими не спорить.

      Не кричить, не вередує,
      з сірниками не жартує,
      ще не смітить на підлогу,
      мамі з татом – допомога.

      У автобусі, трамваї
      старшим місце уступає.
      Хоч мала, та вже панянка –
      чемна дівчинка Тетянка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Приїхав цирк
      Життя – театр і на його підмостях
      акторів натовп, різних кольорів:
      червоні, білі, сині… Що, не доста?
      Зелений врешті-решт замайорів…

      Уже приївся нам жовто-блакитний?
      Чого бажає український люд?
      Слугою заміни́ть баригу? Спритно
      нам влаштували переміну блюд!

      Старими ж тільки страви залишились,
      «нового», гляньте лише, в чому суть –
      «нові» старі «демократичні» сили
      місця в новий парламент продають!..

      Куми, свати і друзі без освіти –
      країну перетворюють в квартал…
      Вони хоч молоді, та вже не діти,
      і апетит дорослий на фінал!

      Приїхав цирк – тож балом править клоун,
      паяци, блазні, інший контингент.
      Бажаєте почути новий сло́ган –
      готуйтесь на новий експеримент.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Земне і небесне
      На цвинтарі співають солов`ї,
      лунає хор із ночі до світання…
      Виконують прелюдії свої
      вони у царстві тіней… про кохання!

      Щебечуть оди радості життю,
      де зазвичай лунає лише треба,
      немов псалом вселенському злиттю
      тих душ, що піднялись уже до неба.

      Де тіла і душі нема війни,
      гармонії найвищій у природі…
      На цвинтарі виспівують вони
      свій гімн святий – любові і свободі!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Гірке похмілля
      Недовго на кредит бенкетували,
      стіни не вийшло – збудували тин,
      але Європу майже обігнали…
      За цінами на м’ясо і бензин!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Чорна субота
      Розверзлося, на землю впало небо,
      потоками гірких, невтішних сліз –
      довкілля у мінорі править требу,
      природа публікує прес-реліз…

      Сумує Миколаїв, Україна,
      в журі схилились літні й молоді,
      ридає ридма, тужить вся родина –
      пішов з життя письменник, батько, дід…

      Та музика з-за мурів не стихає,
      Господнє літо скоро, вже за мить*,
      і «Скрипка з того берега» лунає,
      й «Лампада над Синюхою» горить!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Якщо зустріну
      Якщо зустріну на стезі
      тебе, свою завітну мрію –
      наперекір буття азів
      зорею з неба заяснію.

      А у години дощові,
      між невимовною журбою,
      від хуги і життя завій –
      тебе закрию я собою.

      Не вистачить у світі слів
      ясити радості моєї –
      з яким би щастям володів
      тобою, люба, однією!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Обережно – склероз!
      Халахупа Катря круте,
      дбає про фігуру,
      потім бігає до річки…
      Водні процедури
      закінчивши, варить кашу
      із вівса чи рису…
      Раз їй дід шматочок сала
      положив у миску.

      – Ой, дідусю, що ви, що ви!
      Це ж якась отрута.
      Із м’ясного їм лиш курку,
      на „крайняк“ – когута,
      щоб надалі зі здоров’ям
      клопоту не мала,
      бо склероз бува від сала,
      вчені доказали.

      Дід у вуса посміхнувся,
      підморгнув лукаво
      і промовив так онуці,
      розмішавши каву, –
      Правда. Кусень на сніданок
      з’їм і не страждаю,
      бо до вечора про голод –
      зовсім забуваю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Що ж насправді?
      Тебе так хочуть мої очі
      і руки хочуть, і вуста!
      І серце пташкою тріпоче,
      а в голові гроза гуркоче
      і лине музика проста.

      Та музика несе за хмари,
      за обрій, в неба височінь!
      Напевне то кохання чари,
      а може – відчуття-примари
      і від любові лише тінь…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. Із моря погоди
      Сама природа навіть розгубилась,
      весна до нас прийшла якась не та.
      У квітні, вочевидь, ми помилились,
      лягла на груди сумнівів плита…

      То дощ, то сонце, вітер і негода,
      критично мало зав’язі в саду.
      Якась непевність шириться народом,
      у серце засіває пустоту…

      Не ваблять очі маки полум’яні,
      яскравий швидко зронять цвіт вони.
      Чим зійдуть наші помилки весняні
      і що збирати будем восени?!.

      На урожай розкрили ласі рота,
      але до сквири* варто чи звикать?.
      Щоби бур’ян у полі пропороти –
      погоди з моря нічого чекать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. Віче
      Каштани знову запалили свічі,
      ввіткнули пірамідки у блакить,
      а я думки свої зберу на віче,
      бо в грудях все від болю клекотить…

      Присяду під старим, крислатим дубом,
      що сотні років дивиться на світ.
      Чи козарлюга той гадав, чи думав,
      що густо так розквітне пустоцвіт…

      Куди поділась тяга до свободи,
      чому пропала здатність міркувать?
      Чом не хватає розуму народу
      хоча б на пальцях рук порахувать…

      Кого ми обираємо в гетьмани,
      вручаємо кому знов булаву?.
      Не вистачило чому двох Майданів
      триматися хоча би на плаву?!

      Мовчить сердега, нахиливши віти,
      лише журливо листом шелестить.
      Цей довго пам’ятатимемо квітень,
      як люту зиму зможем пережить…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Впали на калину горобці
      Впали на калину горобці,
      полюбились грона її пишні,
      і такі завзяті молодці –
      мало їм черешні вже чи вишні.

      Налетіли, жадібно клюють,
      до смаку плоди їм соковиті.
      Галасливо у гіллі снують –
      всі такі вгодовані і ситі.

      Обліпили рідну горобці,
      опустила калинонька віти…
      Не здолаєм спритників оцих –
      розбредемось неозорим світом!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Букет

      Бузку букет зів’яв у вазі,
      забракло красеню води!
      Отак і ти в своїй оазі,
      не дочекатись би біди…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. Ріка життя
      Життя людське – феєрія струмка!
      Загомонить униз в’юнким потічком,
      а потім обертається на річку,
      сестру зустріне – і уже ріка!

      Бурчак, немов дитя, яке пішло,
      не знає ні утоми, ні спочинку.
      Упевнено уже тримає спинку –
      у ньому є змочити де весло.

      Дугою вигинається в гаях,
      а далі – чинно лине між лугами,
      нотуючи помітки на полях,
      мов композитор пише власні гами.

      Тут береги покриті осокою,
      там вітер гонить хвилі ковили.
      Натішитись не встигли ми з тобою –
      до моря наші ріки допливли…

      Жага життя… Душі цього замало!
      Стрімка завирувала течія,
      попле́скалась і біля греблі стала.
      А може то всього лиш печія?.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Поет*
      На сонці виграє, іскриться мій кинджал,
      у золото закований і срібло.
      Булат його зберіг надійність, гарт, запал –
      всю спадщину, яка в наш час потрібна.

      Служив він вершнику у горах сотню літ,
      за послуги свої не взявши плати.
      Багато ворогів відправив на той світ,
      кайдани розтинав і різав лати.

      Він забавки ділив слухняніше раба,
      у відповідь дзвенів гірким образам.
      Різня в ті дні, мов дика молотьба,
      у нього викликала лиш відразу.

      Його в полон відважні козаки
      взяли на мертвім тілі свого пана,
      а потім тільки грались парубки,
      на пояс хтось вдягав поверх жупана…

      Вже піхов рідних, понівечених в боях,
      позбавлений колись супутник вірний.
      Він дорогою іграшкою шлях
      скінчив, на жаль, безславний і покірний!

      Рукою звичною і дбалою ніхто
      не чистить, із наділку не виймає,
      перед молитвою не зніме свій хітон
      і написів ретельно не читає…

      В наш лицемірний час, поете, чи не так
      призначення своє ти зовсім втратив?!
      Зміняв на злото даний Богом знак,
      який народ боготворив і славив.

      Був час, коли палкі твої слова
      із мертвих підіймали люд на битву.
      Хоч крапля правди ще в них є жива,
      чи зможуть замінить вони молитву?!

      Твій вірш, як Божий дух, над натовпом витав
      і дум твоїх відлуння благородно
      лунало дзвоном між людських отав
      у дні вселенських свят і бід народних.

      Наскучила проста, мужицька мова,
      ми тішимось байками і обманом.
      Живого, щирого не чуємо вже слова
      і зморшки все ховаєм під рум‘яна…

      Ти ще прокинешся, осміяний пророк?..
      Чи, залишившись за умовностей межею,
      із піхов золотих не вирвеш свій клинок,
      попсований апатії іржею?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Розмова з другом
      Налий-но, друже, в келих синяви
      і спомини мої ти оживи
      про те, що вже зневажене й забуте,
      або закуте часом в молитви́…

      Налий за те, що темряву пройшов,
      свою дорогу поміж скель знайшов,
      за путь життєву, аж до сліз сутужну,
      за Місяць, що над хмарами зійшов.

      За те, що не скотився під укіс,
      свого хреста смиренно й гордо ніс.
      Ще за поля рясні троянд черлених
      і за друзяк хороших цілий віз.

      Згадаймо побратимів дорогих,
      багато з них немає між живих.
      За тих, хто ще мандрує терниками
      хитросплетіння різних дат і віх.

      Можливо пригадають нас колись,
      спитають – де і звідки ми взялись.
      Життя своє нам так прожити треба,
      щоб люд за нами плакав і моливсь.

      Хай світить срібний Місяць угорі
      і хилить вітер віти яворів.
      Як Бог відчинить нам небесну браму,
      данину віддамо ми цій порі.

      Полине шлях угору поміж хмар,
      де нас чекає кожного вівтар.
      Серця свої на нього покладемо,
      та душі вбережемо від почвар!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Відкритий лист*
      Повідомляю через силу,
      що не дійшов до адресата,
      той лист, що совісті хватило
      у вас направити солдату.

      Того листа він не отримав
      і не поранився паскудством,
      не холодило в люту зиму
      його нечуване розпутство.

      Коли він піднімав бійців
      в атаку біля терміналу,
      іще нахабність ваших слів
      його душі не розтинала.

      І як у бій він крокував,
      мотузкою стягнувши рану,
      лист кілометри ще долав…
      Тоді для туги було рано.

      А як підкошений упав
      і смерть закрила йому очі,
      листа того ще не читав,
      бо не дожив герой до ночі.

      Труна була із плащ-палатки.
      У темряві міському парку
      ми поховали після схватки
      його під металеву арку.

      Над ним зоря на обеліску
      і тополина з вітром тужать…
      Але, зважаючи на звістку,
      вам те усе уже байдуже.

      Лише уранці, усі разом,
      опісля смерті адресата,
      ми прочитали ту образу –
      даруйте нам, простим солдатам.

      Не цитуватиму без толку
      усе, що нині серце крає,
      від імені усього полку
      лише гризоту нагадаю.

      Писали, утомилась ждати
      і іншого знайшла для себе,
      що одягла кохання шати,
      а тому – він уже не треба.

      Що розпрощалася з бідою,
      живеться добре, у достатку.
      Не переймаєтесь нуждою
      у лейтенантськім атестаті.

      Аби листа вже не чекав
      і вас не утрудняв би знову.
      Так, саме так – „не утрудняв“!
      Болюче відшукали слово…

      І все, і більше ні гу-гу…
      Перечитали терпеливо
      слова, що ніби на снігу
      у час війни знайти змогли ви.

      „Не утрудняй“, „муж“, „атестат“…
      На що ж ви душу проміняли?!
      А він же був герой, солдат!
      Ми з ним за вас тут умирали…

      В розлуці жити – серце бити,
      не всяк її лиху здолає.
      Не кожен може вік любити,
      на жаль, усе в житті буває…

      Хай не кохали уже більше
      і він тепер вам не потрібен.
      Нехай жили уже ви з іншим,
      Бог з вами й тим нікчемним злиднем,

      але ж який гріх у солдата,
      що часу вільного не знає!
      Що вас рятуючи від ката,
      себе три роки „утрудняє“…

      Що, відшукати не змогли
      хай слів гірких, та благородних?
      В своїй душі ви не знайшли,
      так зайняли б в кого завгодно!

      Бо у Вітчизні нашій єсть
      немало чистих душ, високих.
      Вони вам виявили б честь
      і ваші згладили пороки.

      Вони б за вас слова знайшли,
      щоб збадьорити чоловіка.
      Уклін від нас їм до землі
      за серце добре і велике!

      Не вам, жіночому загалу,
      од всіх, відірваних війною,
      ми написати побажали,
      щоб знали – ви тому виною.

      Чоловіки на фронті тут,
      в борні із ворогом й собою,
      з тривогою якоюсь ждуть
      листів із дому перед боєм.

      Ми начиталися лайна,
      тепер тихцем усі жалкуєм –
      а раптом все ж ви не одна
      й такого хтось іще скуштує…

      На суд дружин пошлемо вас,
      їх імена ви забруднили.
      Хоча на нетривалий час
      листом нам мозок отруїли.

      Нехай поставлять у вину,
      що душу чорну ви ховали,
      любили лиш себе одну
      і за дружину видавали.

      А бувший чоловік – убитий,
      тож далі бавтеся із новим.
      Загинув і на тому світі
      не потурбує зайвим словом.

      Живіть, а він вже без вини
      не відповість і не напише.
      Вже не повернеться з війни,
      під руку вас не стріне з іншим.

      Лиш за одне його прощати
      прийдеться вам, продажна юдо,
      що місяць-другий доставляти
      листи й надалі пошта буде.

      Нічого не удієш тут –
      листи від кулі повільніші.
      Вони пізніше надійдуть
      і потривожать вашу тишу…

      Там жодного рядка без вас
      немає… Це вам неприємно?
      То я беру у скрути час
      слова, написані даремно!

      Прийміть, нарешті, і від нас
      презирства міру, на прощання.
      Всі ті, хто зневажають вас –
      загиблого однополчани.

      12.09.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Рижий острів*
      Завсігди уміли коні плавать,
      але недалеко і неважно.
      „Глорія“ російською – це „Слава“,
      всім запам‘ятати це неважко.

      Корабе́ль ішов найменням гордий,
      океан мав намір перепли́сти.
      В трюмах коні, мордою до морди,
      але їх сумні чекали вісті.

      Ціле стадо… Вдалечінь пливли,
      тисячі підків в копита вбили.
      Щастя все ж вони не принесли –
      міна днище кораблю пробила.

      Люди сіли в шлюпки, весла взявши,
      коні слідом пли́ли просто так.
      Що ж робити бідним, бо, як завше,
      не було їм місця на плотах.

      Плив по океану рижий острів,
      в синіх хвилях острів плив гнідий.
      Зразу їм здалося – плавать просто,
      ніби в річці, більше лиш води…

      Та нема ні берега, ні краю,
      у ріки вони завжди були.
      Хвилі накривали рижу зграю,
      а вони все фиркали й пливли.

      Залишали коней рештки сили,
      ті іржали, тонучи в воді.
      Та ніяк вони не розуміли –
      чом їх люди кинули в біді.

      Врешті-решт розтанув рижий острів,
      всі втонули, згинули в імлі.
      Домом став їм океанський простір
      в сотнях миль від рідної землі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. Сховався
      В лікарні шок, аврал, переполох,
      десятки зо́ два привезли „швидкі“.
      Черепно-мозкові у десятьох!
      Травмовані – всі лисі мужики…

      Питає одного тихенько лікар, –
      Що сталося, у чо́му тут секрет?
      А той очима красномовно кліпнув
      і розповів нечуваний сюжет:

      Виною всьому он та лиса сука,
      з дружиною не зміг він розібратись:
      коли схопила та пательню в руку –
      він вирішив у натовпі сховатись…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Плюралізм поглядів

      Сади квітують навкруги,
      у полі розпустились квіти.
      В ромашках, маках береги,
      за медом треба вже летіти.
      Так думала собі бджола
      і розминала два крила.

      Як гарно стрінуть кізяки,
      мерщій у звалище поринуть.
      Моя стихія – смітники,
      відходи, бруд, ганчірок віхоть…
      Бубніла у лайні по-вуха
      собі під ніс зелена муха.

      Трудитися мені не треба
      і пролітати сотні миль.
      Задовольняє всі потреби
      життя мого природний стиль.
      Мене обходять ризик, скрута –
      „топтав“ медок і думав трутень.

      Лінивих мух всі зневажають –
      гидота серед бруду й пилу.
      Дурні ж хай бджоли мед збирають,
      якщо їм бракне мозку й сили.
      Найвища у нахабності краса! –
      у вулик лізла напролом оса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Очевидна перемога
      Хто розумніший поміж двох статей –
      здавен іде безкомпромісний спір.
      Десятки, сотні, тисячі людей
      поглинув різнобарвно-сірий вир…
      Та очевидно все тут для Мачули –
      жіночий рід в цім спорі переміг.
      Таку ви байку коли-небудь чули,
      щоб жінка розум втратила нечуло
      з-за двох, хоча і гарних, просто ніг?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Відома симптоматика
      Ой, лікарю, у боці в мене коле! –
      кричить несамовито дід Микола, –
      Не годен підійнять пусту валізу,
      без допомоги з печі вже не злізу!..
      Оглянув лікар живота у діда
      і ось що він старенькому повідав:
      То доброта, довірливість, чутливість,
      відвертість, чесність і сором‘язливість.
      Вони завжди, допоки сонце сходить,
      усім нам боком, зазвичай, виходять…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Слушна порада

      Спасибі за кольє і нову шубу! –
      кричить з порогу радісно дружина, –
      Здала нарешті на права я, любий!
      Яку купити радиш ти машину?

      Почухав той потилицю в задумі,
      і фразу кинув мимохідь безжальну, –
      Кохана, вчора був я в нашім ЦУМі
      й нагледів там тобі машину, пральну!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. Підставні вагання
      Учора у знайомих на весіллі
      з дружиною ми гарно погуляли –
      впилися добре, накурились зілля…
      Її, до того ж, двічі зґвалтували!

      Зі мною ж обійшлись не надто грубо,
      та зовсім без пригод не обійшлося –
      ребро зламали, вибили три зуби
      і видрали добрячий шмат волосся.

      Сьогодні зранку просять похмелитись –
      дружина вже зібралась і чекає.
      Дивлюсь в люстерце, пробую голитись.
      Чи варто знову йти – я і не знаю…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Яка ж різниця?
      В дитсадок заходить Йося
      забирати сина –
      вихователь на порозі,
      молода дівчи́на.

      – Котрий ваш? Як звати? Льова? –
      та його питає.
      – У мого зірвиголова
      ґудзика немає…

      – Все ж яка, – дівчи́на знову, –
      та ваша дитина?
      Ви хоча би поверхово
      обмалюйте сина.

      – Щось я вас не розумію,
      шановна дівице –
      Льова, Вова чи Марія,
      вам яка різниця?

      Не потрібно щодо сина
      нам вести дебати –
      завтра в дитсадок дитину
      знову повертати!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. Бреше

      – Коханий, вже нову служницю
      шукати треба терміново.
      – Навіщо? Молода ж дівиця!
      – Вагітна, каже вона, знову…

      – Немає тут чого казати,
      Брехлива і дурна, як пень!
      Ну хто це може визначати
      вагітність вже на третій день?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Ну й народ!
      Пролунав дзвінок у двері –
      завітав сантехнік.
      Кран тече? – прокладок геній
      запитав без реплік.

      – Ні, – сказала літня дама,
      все у нас в порядку.
      – То чия ж це, в біса, мама
      задала загадку?

      Вальцмани тут проживають,
      їх немає вдома?
      – Ні, сім‘я їх у Ізраїль
      відбула рік тому…

      – От народ й таких пів міста!
      Як уникнуть стресу?!
      Викликать спеціаліста
      і змінить адресу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. З ніг на голову*

      Стривай!.. Ти переплутав щось в запалі!
      Це кожному відомо пацану:
      На вас не нападали. Ви – напали!
      Ви першими затіяли війну.

      Ви громадянам захист обіцяли,
      та вийшло навпаки, якийсь скандал.
      Кого ви і від кого захищали,
      якщо на вас ніхто не нападав?!

      А скільки на землі людців підступних…
      На жаль настали вже такі часи!..
      Під подвиг підлість ви маскуєте, паскуди,
      ще й ордена за це бажаєте носить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. Голий король*
      Сором’язливий мій герой
      ганьби уникнув як майстерно!
      Як довго грала я цю роль
      і вправно йшла одна по тернях.

      За допомогою до тебе
      я не зверталася, нівроку.
      Серед куліс, не сині неба,
      ти спасся, не моргнувши оком.

      У соромі і маячні
      ішла одна в борні жорстокій.
      Все на біду, вся на виду,
      як завше в ролі одинокій.

      Нещадно реготав партер,
      не вибачавши очевидність –
      моїх утрат, тоді й тепер,
      моєї посмішки невинність!

      Ти жадно гнав свої стада.
      З печалі повними очима
      одна, одна серед стида
      стою з опалими плечима.

      Та нерозважливій юрбі
      героя справжнього не видно.
      Герою, боязко тобі?!
      Не бійся, я тебе не видам.

      Вся наша роль – моя лиш роль.
      У ній жорстоко все програла,
      бо голим виринув король,
      а скільки болі я зазнала!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. Вечірнє щастя*
      Ми маримо про щастя з дивограєм,
      воно ж повсюди, навкруги воно.
      Бо щастя – сад зелений за сараєм,
      повітря чисте, що пливе в вікно.

      В бездонній висі, аж під небокраєм,
      одна хмарина в’ється, мовби птах.
      В житті ми мало бачим, мало знаєм,
      а щастя лине знаючим під дах.

      Вікно відкрите, тихо у саду,
      на підвіконня з писком пташка сіла.
      Я від книжок свій погляд відведу –
      вже вечоріє, небо потемніло.

      Малюю словом на життєвім полотні
      і бачу, чую – щастя все в мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. Світ обмежень*
      Цей мед не їж – там дьогтю ложка й сміття.
      Чого не заробив ти – не проси.
      Не плюй в колодязь. Не гордуй. До ліктя
      всього вершок, а спробуй укуси.

      Для справ – ранковий час, коханню – вечір,
      на осінь – роздуми, бадьорості – зима…
      Весь світ в обмеженнях – такі ось дивні речі,
      від щастя й радості щоб не зійти з ума.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    395. На папері і в житті
      „Народ – носій всієї влади в Україні!“ –
      так виглядають з Конституції пости.
      Ледь животіють носії ті нині –
      бо заморилися ту владу вже нести…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    396. Поема кохання
      В веснянім небі, висі голубій,
      я напишу поему про кохання.
      В ній розмотаю дум своїх сувій,
      повідаю про мрії-сподівання…

      На килимі смарагдів і парчі
      вінки катренів пересиплю болем –
      хай зорями за сяють уночі
      і гріють блиском пересічну долю.

      У покривало золота дібров
      вплету рядки щасливі і не дуже,
      а в казку цю – запрошую Любов,
      як у букет ромашок пишну ружу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. Березнянки
      Коти… Зібрались на даху коти
      і спати знову не дають.
      Кати! Дістали ці мене кати,
      але вони на все плюють…

      Весна… В життя приходить знов весна
      і березнем духмянить світ.
      Вона… Мене чекає десь вона...
      Я спізнююсь на сотні літ!

      Любов… Крокує всесвітом любов
      і у полон бере серця.
      Оков… Лишає спокою оков,
      зведе в долину з путівця…

      Талан… Щасливий і сумний талан,
      завжди у кожного він свій.
      Волан… Під небеса летить волан
      із наших сподівань і мрій.

      Коти… Діжу життя свого коти
      удаль, за світлий неба край.
      Світи… Як тепле сонечко світи
      і душу ніжно зігрівай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    398. Позолота
      Куди поділась казки світла мить,
      чому не ваблять березневі ранки
      і серце вже не рветься у блакить,
      повисли сумно руки мов фіранки?

      Прийшла весна, та де ж ті солов’ї?
      Нестерпно лине лише мертва тиша…
      Не діють, люба, чари вже твої
      чи дурачок нарешті поумнішав?

      Прозрів нарешті сивий молодець,
      осінніх мрій злетіла позолота?
      Підкрався непомітно все ж кінець
      порі кохання у одні ворота?!.

      Бо то була не просто забаганка,
      не сумнівайся, люба, ні на мить:
      Поезія – дружина і коханка
      й тобі уже нічого не змінить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    399. Даремно
      Пробач, принцесо, знову помилився,
      захоплення прийнявши за любов…
      Даремно з таланом я не мирився
      і силився позбутися оков!.

      Оков самотності, кайданів самотини,
      свавілля часу, відлетілих літ.
      У творчості – життєвої рутини
      не просто подолати моноліт…

      Але в душі хай музика лунає,
      а серце ще хвилює пташки спів,
      порадує весна п’янким розмаєм
      і для катренів вистачає слів.

      У пам’яті – лише ота картина,
      що зупинила грації на мить…
      Тож хай не заважає горошина,
      а решту значно легше пережить!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. Справжньому русину
      Радієш сонцю, мій ірландський друже!
      Не зустрічав тебе уже давно…
      Скучаю за високим штилем дуже,
      зеленим білих віршів полотном.

      Бурхливо-прохолодно-ніжним морем
      із видом сивих замків, як і ти.
      Дивує щира українська мова,
      що навела з русинами мости!

      Вже другу сотню топчеш торфовище
      за себе і за батька… Молодець!
      Всього було, та й зараз вітер свище
      над головою, й це ще не кінець.

      Бо недарма ж говорять мудрі люди,
      що суть життя – постійна боротьба.
      Хай святом стане пересічний будень
      і довго ще зове твоя труба!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Щоб не пропасти
      Давайте візьмемось за руки,
      русини, щирі українці,
      аби у ці часи розпуки
      нам не пропасти поодинці!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Ліра
      Невже заснула ліра, задрімала,
      розладилася чарівна струна?
      Мереживо думок моїх загалу
      нести невже стомилася вона?

      Хіба й надалі будемо незримо
      топтатися на місці мов дитя?
      Невже ми в цьому світі пілігрими,
      із пустоти прямуєм в небуття?!.

      Мелодії кружляють падолистом
      в моєї ліри завше восени.
      Чому ж під весняного вітру свистом
      у душах не відлунюють вони?

      Невже не в силі зараз ми народом
      одним себе, у єдності явить,
      щоб повернути віру і свободу,
      щоб волю і майбутнє захистить?!

      Лише тоді яскраво нам засяє
      щасливого прийдешнього зоря,
      як біблії з вождями поміняєм
      на український томос – Кобзаря!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. Очі
      Холодних не люблю очей.
      В очах уся душа людини.
      Вони у радості хвилини
      горять у тисячі свічей.
      Вони пронизують наскрізь,
      чутливе будоражать серце
      та у потоках рим і терцій
      перетікають у каприс.

      Лагідне море у милих очах.
      Світять зірками вони по ночах,
      сяють промінням удень наяву.
      Морем казковим кохання пливу.

      Ці очі ніжністю мене
      і глибиною полонили,
      дарили радощі і сили.
      Хай щастя їх не омине.
      Їх незбагненна таїна
      мене поглинула навіки.
      Кохання повноводні ріки
      дарує хай завжди вона.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. Знак долі
      Якщо тобі нестерпно в самоті,
      поклич мене, переборовши страх,
      а не тримай бажання взаперті
      і суму тінь на зболених устах.

      Взаємних ми не маємо боргів,
      аби зробити навстріч перший крок.
      Відчуй мене на відстані снігів,
      на віддалі галактик і зірок.

      Візьми собі на згадку щастя мить,
      гарячого цілунку ніжний смак,
      а серце хай як в юності щемить
      і птахом б’ється щирій пісні в такт.

      Лиши мене в своїй душі навік,
      у мріях світлих і ранкових снах.
      Не буде ближчим жоден чоловік
      уже, кохана. То планиди знак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. Відповідь
      Прави́м бажаєш бути чи щасливим? –
      запитувала ти мене не раз
      і, знаючи уяву хворобливу,
      собі питання ставив усякчас…

      Зі щастям разом правота у парі
      чи здатні мирно по життю іти?
      А чи не краще оминати свари,
      і не палити зведені мости?

      Невже щасливим можна бути в світі,
      лиш вічно потакаючи брехні,
      і як це пояснити нашим дітям,
      уникнувши неправди й маячні?

      Невже прави́м себе відчути можна
      на згарищі стосунків, почуттів?
      Чому людина нині неспроможна
      в полеміці знайти належних слів?.

      Коли? Невже? Чому? – одні питання
      і відлітає затишок, як дим…
      Завітне, люба, маю я бажання –
      щасливим хочу бути і… прави́м!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. Форма і суть
      На ангела обличчя вельми схоже,
      немов мадонна істинна вона.
      Стоїть чемненько, вся свята і гожа,
      а у душі насправді – сатана!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    407. Молодість
      Молодість – це лише миті,
      пройде, розтане, як дим.
      Найщасливіший у світі
      той, хто живе молодим!

      Хто молодіє душею
      весь, без оглядки на вік.
      Не опинись за межею –
      жінка ти чи чоловік.

      Бо перетнувши дочасно
      власної долі рубіж,
      ми переводим сучасність
      у площину роздоріж.

      Кожного з нас перехрестя
      завтра чекає своє:
      слава, достаток, безчестя…
      Все те для кожного є.

      Молодість скінчиться скоро,
      перегорить, ніби хмиз,
      Піде дорога під гору,
      ну а життя – під укіс…

      Бути стривайте дорослим,
      краще живіть молодим!
      В старість поринути просто –
      молодість тане як дим…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. Гординя й гордість
      Гординя й гордість – зовсім різні речі,
      в них спільного – як в водню і води.
      Одна – платок, накинутий на плечі,
      чи в білоцвіті навесні сади.

      Друга – корона з сяйвом діамантів
      в софітів променях і «браво» голосах.
      Всього лиш гріх, де мало варіантів,
      і снігу блиск на різних полюсах!

      Гординя й гордість – сестри, але звідні,
      далекі родичі, а не близька рідня.
      Хоча обидві дами й вельми видні,
      та гріх не варто з цнотою рівнять.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Гармонія
      Гармонія – не тільки милозвучність,
      взаємна відповідність всіх частин.
      Вона – краса буття і вища сутність,
      то досконалість, неповторний стиль!

      Це єдність протилежностей в природі
      і квітки маку ніжні пелюстки
      чи скрипки голос у вінку мелодій,
      зіркове небо в дзеркалі ріки!.

      Молитва щира, що єднає з Богом,
      хвилює душу, манить у блакить.
      Чумацький шлях, як зоряна дорога,
      нагадує про вічність в кожну мить.

      Гармонія життя – велика сила!
      Вона – мов хліб, усьому голова,
      захоплення, що розправляє крила,
      як лик святий земного божества!

      Гармонія – це восьме чудо світу,
      то щастя пік, душевна теплота,
      зірницею усім звабливо світить,
      мета життя, найвища висота!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. Краще пізно*

      Ти твердила – потрібно зачекати
      так довго, що уже пройшли віки!
      Але в чеканні доки зникнуть грати,
      пройшли ми неповернення крапки…

      Не розгорівшись згасли свічі наші
      і невідомо, в тім чия вина.
      Лиш пригубити видалось із чаші,
      не осушити, випивши до дна…

      Знов лицар помилився в сподіваннях,
      пішовши захищати Камелот.
      Кохання іспит не пройшло чеканням,
      бо виявився міражем оплот…

      Під одягом ховались душі різні,
      та має свій кінець найдовший сон.
      «Ніколи», кажуть, гірше аніж «пізно» –
      такий у всі віки життя закон.

      10.02.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Все важче

      Суспільство перекисло, ніби бражка,
      гірчить все більше батьківщини дим…
      Усім останнім часом жити важко:
      одним – брехати, вірити – другим!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. Рожевий туман

      Ми завше бачим те, що бачить хочем,
      кохання ж часто вдягнене в туман;
      нам, зазвичай, любов туманить очі,
      як легко там ховається обман…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. Старе дзеркало
      Дивлюсь у запорошене люстерце,
      у гості завітавши в отчий дім,
      і щільно спомин огортає серце –
      себе у ньому бачу молодим.

      Перед очима мама, її руки,
      що вишивають хрестиком рушник.
      Звучить минуле нотами розпуки,
      у грудях тоне мій безмовний крик.

      Сльоза зрадливо застеляє очі,
      дитинство в лету кануло давно
      і дзеркало вже юність не пророчить,
      бо часу повернути не дано…

      Нагадають про неї лиш світлини,
      що з часом пожовтіли на стіні,
      та і вони життя мого третину
      назад вертають лише уві сні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. Чоловіки не плачуть*
      Укриті сивиною юнаки –
      не вигадати більше покарання!
      Як плачуть на очах чоловіки –
      в житті немає гіршого страждання,

      Не марево і не за себе жаль,
      на келиху суха скорина хліба,
      а серце загорнулось у печаль…
      Ідуть до неба в першу чергу глиби!

      Та вибухів не чутно в тишині,
      хоч душу розриває кілотонна,
      і стогони солдатські на війні –
      життєві переписують закони.

      А сльози чоловічі – як роса,
      то на щоках алмази благородства,
      виблискують вони на небесах,
      їх витерти із пам'яті не просто.

      Немає неприродніших картин,
      це не вірші, а вже сувора проза,
      заплаканих досвідчених мужчин…
      Не дай узріти чоловічі сльози!

      Безмежний біль, що залишився жить,
      а друга не устиг закрить од кулі,
      бо послизнувся у останню мить,
      і дружба залишилась у минулім.

      Серця залізні кращих із мужчин
      останнім часом крає чорна туга
      і не спасає жодна із личин,
      коли рідні привозять тіло друга.

      Важка, пекуча воїна сльоза,
      що крізь метал проходить ніби масло.
      Пішов на небо не один козак,
      аби зоря Вітчизни не погасла!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. Чужий

      Чужий я для тебе… Чужий!
      Таким вже назавжди лишуся…
      На мене ти зла не держи,
      на тебе я теж не серджуся.

      Та нащо надію мені
      цей час ти дарма подавала,
      хоча у душі глибині
      ніколи мене не кохала?..

      Навіщо старі почуття
      у серці палкім розбудила?!
      Ввірвалась у мирне життя
      і спокою знову лишила…

      Чужий я для тебе… Чужий!
      Мені б зрозуміть це відразу…
      Про дружбу відтак не кажи –
      забудемо все і одразу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. Старий поет з душею молодою
      Старий поет з душею молодою
      у гариві завзято йде вперед.
      Ще всюди чутно відголоски бою,
      а в голові уже новий куплет.

      З Вітчизною крокує у майбутнє
      і горе з радістю у них завжди навпіл.
      Свята бувають, та частіше будні,
      усе під гору й рідко коли схил.

      Іде вперед бадьорою ходою
      і погляд свій спрямовує увись.
      Старий поет з душею молодою
      у серце вам постукає колись…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    417. Передвесіння
      Лунає голос скрипки на зорі,
      вона мене в безмежні далі манить.
      Легких і ніжних звуків чути рій,
      мелодія чарівністю дурманить.

      В обличчя дме легенький вітерець,
      і сонце жваво грає промінцями.
      Вони зими пришвидшують кінець,
      як птаство, розлітались табунцями.

      Коли почнеш з такого ранку день,
      взапій твоя душа співати буде.
      А вистачить їй радісних пісень –
      і святом стане пересічний будень!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    418. На волю!

      Я заблукав у місті смутку,
      де на престол зійшла печаль,
      нуди́ попід ногами згустки
      і серце огортає жаль…

      У голові мінорні мислі,
      а зверху відчай та журба.
      Нудьга фіранками повисла,
      як руки літнього раба.

      В жало́бі думи потонули,
      скорбота змінює журу́,
      а спогад – постріл у минуле,
      та це мені не по нутру́.

      Я вириваюсь з міста сму́ти,
      із міста су́му та сухо́т,
      зриваю з се́бе туги пута,
      як іпохо́ндрії оплот!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    419. Діалектика життя
      Земна коловерть поглинає життя,
      щоденно долаєм буденності море,
      Сьогодні і зараз – це сутність буття,
      а завтра "сьогодні" перейде в учора…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. Дожартувався
      Дівок і жарти полюбляв до чаю,
      такий собі веселий керівник.
      Святому він замовив Миколаю
      цнотливих двох дівчат на Новий рік.

      Але життя над ним пожартувало,
      буквально підкосила новина –
      близнючок-доньок секретарка Алла
      у пелені йому у січні принесла.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Насмішив

      Чи бачив, куме, я детектора брехні,
      питаєте мене у власній хаті?!.
      Ви не смішіть хоч ратиці мені –
      на ньому я вже сорок літ жонатий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. Легеню з синіх гір
      Той „Незрівняний світ краси“
      заворожив мене навіки –
      стрункі реліктові ліси,
      „Осінній лист“, кохання ріки.

      „Червона рута“ й „Водограй“ –
      як перші кроки до вершини.
      Шумить там „Гай, зелений гай“,
      горить карпатська горобина.*

      „Стожари” та „Чумацький шлях“ –
      як заклик: „Гей ви, козаченьки!“
      І „Килим з маків“ у полях,
      і „Скрипка грає“ – рве серденько!

      Ще „Сонце у твоїх очах“
      і смерекова рідна хата.**
      „Ліхтарики“ там по ночах
      зорять нам шлях до мами й тата.***

      А „Пісня буде поміж нас“,
      здійснилась заповітна мрія.
      „Дай Боже“ нам, „У добрий час“,
      чарівна „Квітка-розмарія“.

      Твій рідний край – мій рідний край,
      єдина русичів „Родина“.
      Квітує вічно хай розмай,
      не заросте твоя стежина!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. Бадмінтон

      Як хутко переправила волан
      вже на мою ти половину поля,
      порадивши мені писати план
      півріччя – як я бачу свою долю…

      Зізнаюсь чесно, навіть не чекав
      такого я зухвалого напору,
      бо планів перед тим я змалював
      на все життя рожевих цілу гору…

      Про творче і сімейне майбуття,
      про наші спільні вечори-світанки,
      в минуле що немає вороття,
      що ти для мене жінка, не коханка!

      Але у тебе, мабуть, власна гра
      і правила її сама ти пишеш…
      Мені б оте давно збагнуть пора,
      та я вслухався безнадійно в тишу…

      Пора скінчати гру ту в бадмінтон,
      де перемогу віддано зарання.
      Любов програла черговий аґон,
      на справедливість марні сподівання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. Подивись мені, люба, у вічі
      Подивись мені, люба, у вічі
      і відверто усе розкажи:
      чому згасли зіниць твоїх свічі,
      як дісталась цієї межі…

      Чом потухли іскринки кохання,
      все накрила жури пелена,
      і ковтала слова ти останні,
      а між нами ставала стіна?.

      Ти повідай нарешті, кохана:
      «Напівзваба – то майже не гріх
      і в очах твоїх, птахо жадана,
      бачив я лише відблиск своїх?.»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. До моря!
      Усе життя – то безперервна школа,
      а кожен день – завжди якийсь урок…
      Хоч за плечима досвіду стодола,
      та ризик є зробити хибний крок.

      Усе на тім шляху не прорахуєш
      і верх беруть частенько почуття.
      Ступив лише, а за спиною чуєш –
      помилочка! Таке воно життя…

      Учителів дорогою багато –
      хороших і лихих (буває все).
      Частенько попадаються загати
      і не завжди повз неї пронесе…

      Отак попав негадано в заплаву
      гірський ручай, життя мого потік.
      Мороз скував його у сніжну лаву,
      на вічний спокій той струмок прирік?

      Та ні, не спорудили ще затори,
      у серце лине пісня солов’я,
      а десь там, вдалині, чекає море!
      Кохання море, вчителько моя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. Пілігрим
      Ти одинокий пілігрим,
      завжди самотній подорожній,
      і у пилюці придорожній
      лежить уже природній грим…

      Торуєш ти безлюдний шлях,
      оточення тобі – пустеля…
      Величчя храм, твоя оселя,
      а кусень хліба – у полях.

      Ти клоун, блазень, арлекін,
      сумний паяц із чулим серцем,
      що калата у ритмі терцій.
      Усе поставлено на кін…

      Талан у тебе – як сума!
      Іще від отчого порога
      отак лягла тобі дорога
      і іншої уже нема…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    427. Новорічне привітання
      В рутину нас затягує прогрес –
      нам ліньки особисто спілкуватись!
      Як наслідок – хандра, нервовий стрес,
      до серця друга вже не докричатись…

      Ми в інтернеті майже живемо…
      А чи життя то? Як не тривіально,
      у ґаджета упнувшись, мовчимо –
      існуємо, та й то лиш віртуально!

      Наліпки, лайки, смайлики, контент –
      живі слова і усмішки змінили.
      Ми на смартфони робимо акцент,
      від іграшок відмовитись несила!..

      На носі Новий рік вже і Різдво,
      вітаю щиро з ними особисто!
      Цих свят прадавніх істинне єство
      хай додає здоров’я вам і хисту –
      щоб мали вдосталь розуму і сил
      ви зерна відрізняти від полови,
      не купувались на словесний пил,
      який так щедро сіють людолови!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    428. З новим марафоном!
      Не люблю я цукерки «Рошен»,
      не катаюся на Буковелі.
      Мене нудить від боксу уже,
      де не панчери, а пустомелі…

      Блазні, клоуни і співуни,
      цінувальники інших розкошей,
      діти ангела дна – сатани,
      вони ладні на все ради грошей…

      А коли на кону ласий шмат,
      ще й у вигляді трону держави,
      то росте на порядок їх штат –
      кандидатів, охочих до слави…

      Починається знов марафон
      в переддень вже наступного року.
      Крутить кожен з них свій патефон –
      тож згадайте минулі уроки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    429. Передноворіччя
      Небо вкрили зірок міріади,
      переповнився перлами дзбан –
      застилає долини, левади
      той Чумацького шляху туман…

      Місяць котиться чинно над лісом,
      володіння обходить свої,
      де смерічок заточені списи
      переходять в діброви й гаї.

      Тихо всюди, ні тріску, ні свисту,
      лише днина остання сплива
      і тихцем по опалому листу
      новорічні мандрують дива…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    430. Як востаннє
      З тобою хочу заблукати
      у світлих спогадах своїх
      і ніжні губи відчувати,
      тепло і щедру ласку їх…

      Торкатись спраглими вустами
      твого тендітного плеча.
      Насолодитись, як востаннє,
      допоки блимає свіча…

      З тобою хочу загубитись
      в безмежнім подиху зірок
      і назавжди серцями злитись,
      зробивши той останній крок!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    431. Барвінкова візитівка

      У серці козацького краю,
      коштовний немов самоцвіт,
      під віттям зеленого гаю
      «Барвіночок» щедро розквіт.

      Зросли ми в степах неозорих,
      на кручах старого Дніпра
      і вам привезли ціле море
      усмішок, пісень і добра.

      В Томаківській дружній родині
      хватало талантів завжди.
      Ми любим свою Україну,
      як наші батьки і діди!

      Хай пісня до неба лунає,
      пора фестивалю прийшла.
      Присутніх зі святом вітаєм
      і зичемо миру й тепла!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. Відспівав
      Усе життя він був максималістом,
      як ненавидів люто чи кохав…
      Бувало формі бракувало змісту,
      та ні собі, ні іншим не брехав.

      І вже, як підоспіло відмічати
      тридцятирічний вдруге ювілей,
      здавалось пощастило покохати
      єдину ту, що оспівав Орфей!

      Якій повірив і розтав душею,
      з якою мріяв стрінути кінець,
      пуститися в останню одіссею,
      в огонь і воду, навіть під вінець…

      ...............



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. Прийди
      З розпущеним волоссям на плечах
      мене умить навіки полонила.
      Не можу спати, люба, по ночах,
      твої вуста забуть мені несила…

      Приспів:
      Мила, кохана, зоре моя,
      пташко жадана, спів солов’я.
      Вкрилися цвітом знову сади,
      серце шепоче, – Люба, прийди!

      Постійно бачу лиш тебе одну,
      у думи знову ти мої приходиш.
      Не можу пробудитись віді сну,
      мене з ума своїм коханням зводиш.

      Приспів

      Прийди, кохана, – знов тебе молю, –
      і подаруй легку свою усмішку.
      Але не ту, не сповнену жалю,
      а від душі – ласкаву, добру, ніжну!

      Приспів



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. В день ювілею
      Секунди падають під ноги,
      хвилини, миті і… роки,
      а я живу по волі Бога
      й не претендую на віки…
      А я пишу про те, що бачу,
      про все, що чую, чим живу,
      бо серце щире і гаряче
      іще тримає на плаву.
      А я люблю дітей, Вітчизну
      і неповторний свій народ,
      плекаю ще свою харизму
      і не чекаю нагород.
      А я надіюсь, що Вкраїна
      нарешті встане із колін
      і буде нація єдина,
      а все лихе чекає тлін!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. Ти на землю упала снігами
      Ти на землю упала снігами,
      розчинилась у лісі, воді,
      закружляла у сповідей гамах,
      що із неба лунали тоді…

      Залишила один лише спомин
      поцілунку на спраглих губах,
      сколихнула життя мого човен
      і у небі розтала як птах…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    436. Чи не пора?
      Як сиро, пусто на душі,
      немов прийшла остання осінь,
      і не рятують кунтуші,
      і музика не лине зовсім,
      і серце крають лемеші…

      І знову хочеться за руль,
      колеса просяться в дорогу,
      і вкотре доля креслить нуль…
      Усе залишити за рогом?
      Набив іще я мало ґуль?.

      Усе то невимовна гра,
      яку не в силах я збагнути,
      а на очах – лише мара
      і душу оповили пута?!.
      Із цим кінчати не пора?

      Що скажеш, Господи?
      Пора?!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. Доньці України
      Не спав Мазепа, як не спить Галина –
      поему пише літньої пори.
      Вона не менше любить Україну.
      Всі в захваті від слова її гри!

      Великий муж постав у тому слові,
      не підлий зрадник – України син!
      У твору лиш історія в основі,
      перед очима того часу плин.

      В обличчі Мотрі вся жіноча доля…
      Тут кожен щось нове собі відкрив.
      Незмінна лиш Московії сваволя
      та до свободи Орлика порив.

      Поему цю вивчати треба в школах
      і українство в серці зберегти.
      Їй місце в вишах і культурних колах,
      це вірний шлях суспільства до мети!

      Хай вистачає мудрості і сили,
      щоб знову вилинали з-під пера
      ті твори, що уяву б полонили,
      й лунала вічно слова дивогра!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    438. Раби не ми
      А знаєш – як усе непросто
      і часу плин не зупинить.
      Із висоти людського росту
      цінити варто кожну мить!
      Як ніжить нас вінок із весен,
      та осінь пізня за вікном…
      Човнові без стерна і весел,
      не треба навіть бурелом
      чи ураган. Його до виру
      й повільна течія знесе…
      Тверду твою вітаю віру,
      та відкидати варто все,
      що губить у тобі людину
      і перетворює в раба.
      Бо настає тяжка година,
      як віра скінчиться сліпа.
      Любов, порядність, справедливість,
      пошана щира, без оков –
      чесноти ці, як божа милість,
      життя основа із основ.
      За ними буде перемога
      і хай тремтить нікчемний раб.
      Людина – то дитина Бога,
      навік його безцінний скарб!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Не забуду
      Мені цю осінь – не забути,
      вона від мене не втече,
      твій голос з нотками спокути
      і погляд голубих очей!

      У пам’ять врізався навіки
      несмілий дотик ніжних рук,
      твої опущені повіки
      і неповторний серця стук…

      Я не забуду захід сонця,
      той вечір, що згорів дотла,
      як почувався майже хлопцем
      у променях твого тепла.

      Я пам’ятатиму постійно
      твою усмішку і вуста,
      і ту історію біблійну,
      і всі розмови… про Христа.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. Тільки ти
      Зустрілись ми тоді по волі Бога,
      та іншого і статись не могло.
      Всевишнього потрібна допомога
      мені була, бо смуток вкрив чоло…

      Про тлінне бесіди звичайні і про вічне,
      добро і зло, ненависть і любов…
      Мирське поволі, не теологічне,
      проникло щось в мою холодну кров.

      Перегорнув життя свого сторінку
      чи біс облюбував моє ребро?..
      Вразливу у тобі розгледів жінку,
      світилась що як сонечко добром.

      Своєю неземною добротою
      ти в душу непомітно увійшла,
      позбавила жаданого спокою
      і серце у полон моє взяла…

      Тепер проси у Бога серцю тишу,
      щоб край поклав Господь тому жаху
      і стрілася таки, як можна швидше,
      за тебе краща на моїм шляху.

      Що почуття й твої весь час лоскочу,
      чи є у тім якась моя вина?!.
      Та кращої не бачу і не хочу,
      зориш для мене – лише ти одна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    441. Осінній вальс
      Осінь вальсом закружляла в листі золотім
      і барвистим покривалом уквітчала дім.
      Гляну я тобі у очі, моря глибину,
      все життя кохати хочу лиш тебе одну.

      Нас кохання захопило в чарівний полон,
      та скінчилося проміння літнього тепло.
      На гостину завітала осінь золота
      і дощем на землю впала неба висота.

      Не почавшись, закінчився літній зорепад
      і на зиму задивився сумно листопад.
      Тепле літо відлетіло у чужі краї
      і з собою прихопило почуття твої.

      Осінь дні золотить, в небі свіжа блакить,
      у дивовижному сні – ти зустрілась мені.
      Осінь – літ зорепад, наш п’янкий листопад,
      багряниця дібров і осіння любов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Зламані крила
      Коли ламають у кохання крила,
      я бачив у своїм житті не раз.
      Нещадно рвуть наповнені вітрила,
      відверто не шкодуючи образ.

      Любов брела, я видів, світ за очі
      вся почорніла від гнітючих дум.
      У темряву густу сирої ночі
      стікав пророче невимовний сум…

      Знеможена від зрад, уся безсила,
      схиливши долу очі, повні сліз,
      вона страждала, опустивши крила,
      усе ступала мовчки під укіс…

      А ті висіли, зламані презирством,
      байдужістю чи покликом їдким,
      чутливі до обману й лицемірства,
      знівечені стосунком нелюдським.

      Було коханню невимовно скрутно,
      в його життя прийшов найгірший час.
      Сердешне шепотіло ледве чутно,
      молило Бога про останній шанс…

      Щоб вітер знову оживив вітрила,
      забулися поневіряння ті
      і зажили подерті лихом крила,
      червона нить найшлася у житті.

      Допоможіть же ви своїй любові,
      її немов зіниці бережіть,
      пісні співайте лише веселкові –
      бо у коханні тільки й варто жить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. Своя кров

      У США вмирає мультимільярдер,
      вже черги лікарів кілометрові!
      Щоб знаний верховода не помер,
      всього лиш необхідна пінта крові.

      Півлітра тільки, та не в тім біда,
      бо рідкісний потрібен вельми донор!
      Такий на п’ять мільйонів випада
      один, – проголосив найкращий доктор.

      І хворий шле гінців у всі кінці,
      любі він ладен заплатити гроші.
      Таки знайшли ті браві молодці
      безцінну кров – в Одесі, в діда Мойші.

      Сказав той посланцям, – Нема проблем,
      всього мільярд і я уже на „цирлах“,
      а щоб уникнуть будь-яких дилем –
      „бабло“ доставте спершу, хоч на крилах.

      Ті стали говорити про цейтнот,
      що кошти хворий зразу ж видасть чеком,
      покине тільки смертний ешафот,
      і нагородить ще його й кешбеком!

      Та Мойша посміхнувся лиш на мить, –
      Не вірю хворому і вам цього не раю,
      переливання може все змінить,
      бо свою кров я достеменно знаю!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    444. Каприс
      Літо, море, хвилі, пляж,
      острів, берег, шум прибою.
      Хмари, сонце, сосни, кряж,
      дюни, тиша, ми з тобою…

      Небо, чайки, далечінь,
      шаленіє пульс у скронях.
      Серця стук, безмежжя, синь,
      щастя у твоїх долонях.

      Ліс, поляна, теплий бриз
      і дерев зелені шати.
      Моцарт, музика, каприс,
      рондо… Хочеться кохати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    445. Вечірній берег
      Осінній, ніби влітку теплий, вечір,
      співає пісню лагідно прибій…
      Із рушником, накинутим на плечі,
      іду я берегом у царство власних мрій.

      З-за хмари усмішкою сонце визирає,
      бентежить душу, вабить у блакить.
      Ласкаве море шумом хвиль вітає
      і злизує сліди у кожну мить.

      Повітря, що дзвінкий кришталь, прозоре
      і вітерець обвіює чоло.
      Невтомно миє берег Чорне море
      немало літ, віками так було…

      І кожна хвиля падає під ноги,
      несе заряд, атракцію життя.
      Увесь подальший шлях – у волі Бога,
      як віра у щасливе майбуття!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    446. Запах моря
      Чим пахне море? Громом і дощем,
      і бурунами в заході світила,
      і шерхотом прибою, а іще
      тим вітром, що тримає чайкам крила!

      Чим пахне лазурова далечінь
      у час вечірній під пригаслим сонцем,
      що ринуло уранці в височінь,
      а нині опускається афонцем?.

      Доріжкою іде за неба край
      і ніжним мерехтінням хвиль сріблястих…
      Морський так, мабуть, духмяніє рай,
      то аромати неземного щастя.

      Ще море пахне свіжістю лагун,
      бездонної лазурі синявою,
      зеленою парчею моря рун,
      що мандрувати манять за собою!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    447. Не знаю
      Чому мені сумливо на душі,
      коли тебе побачу чи згадаю?
      Не знаю…
      І пишуться лише сумні вірші,
      і серце пошматоване ридає…

      Навіщо, люба, доля нас звела
      в осінній час, журливим листопадом?
      Випа́док?
      Своя доріжка кожному лягла,
      чи одоліє всяк із нас розпадок…

      Куди моя стежина приведе,
      що губиться ген-ген, за небокраєм?
      Не знаю,
      чи взагалі тебе зустріну й де…
      Нічого, Боже праведний, не знаю!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. Давай поринемо у осінь
      Давай поринемо у осінь,
      у золото її дібров,
      у прохолодну неба просинь,
      де причаїлася любов.

      Зануримося у багрянець
      і бронзу вікових гаїв.
      Так хочу бачити рум’янець
      і очі чарівні твої!

      Давай відкриєм наші душі
      коханню чистому усе ж.
      Любові справжній – вік байдужий,
      вона не знає, люба, меж!

      Кохана, линемо до сонця
      під осені чарівний блюз
      і візьмем Бога в охоронці.
      Господь освятить цей союз!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. Осіння симфонія
      Вже дні холодні осінь пустила під укіс,
      укрила чарівниця багрянцем сонний ліс,
      струсила вербам коси, послала килими
      і кришталеві роси збирає для зими.

      Поволі лист осінній кружляє між осик,
      розтав у неба сині давно лелечій крик.
      Берізки ніжні віти схилили до землі,
      рубіни горобини горять на жовтім тлі.

      Задумалась калина про свій дівочій вік,
      що час рікою лине і скоро Новий рік.
      Укриє покривалом зима поля й луги
      і білим опахалом прикрасить шелюги.

      Та ще крокує осінь, довкілля золотить,
      стіжки світловолосі простують у блакить.
      І зустрічає знову найкраще із чудес –
      симфонія осіння лунає до небес!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. Потрібна допомога!

      Копав картоплю на городі
      і раптом віднайшов крота.
      Забути бідолаху годі,
      в очах мені картина та!

      Мале, безпомічне створіння,
      а на додаток – ще й сліпе!
      Шукає бульбу між корінням
      і в темноті лише сопе.

      Мені ця думка серце крає,
      здолати хочу темноту –
      на операцію збираю,
      щоб відновити зір кроту!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. Найкращий день
      Цей день – найкращий у житті,
      його не упусти й хвилини!
      Нехай прозріння миті ті
      довіку музикою линуть!

      Гаряче серце кине страх,
      його диктат у бездну кане,
      туманом на семи вітрах
      умить він назавжди розтане.

      І дріб’язковість метушні
      залиш безжально у минулім,
      щоб спогади твої страшні
      у вирі радості втонули.

      Ввійди рішуче в щастя храм,
      де поселилася свобода.
      Відкрий замки десятків брам,
      відчуй найвищу насолоду!

      Надія, віра і любов
      хай в душу вселяться навіки
      й життя тобі дарує знов
      кохання повноводні ріки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Не тратьте час

      Не тратьте час на тих, хто вас не любить,
      кому ви збайдужіли вже давно,
      хто вас не приласка, не приголубить,
      кому дорожчі друзі чи вино…

      Пройшла любов, кохання вже минуло,
      розбіглись діти, внуки підросли
      і ваша пам’ять тягне вас в минуле –
      туди, троянди пишно де цвіли…

      Де серце билось, музика лунала
      хотілось в небо птахом полетіть.
      Пісні давно дзвеніти перестали,
      скінчилась почуттів високих мить.

      А поряд десь існують інші люди
      і в когось серце ніжністю щемить…
      Не тратьте час на тих, хто вже не любить,
      є досить тих, хто хоче ще любить!

      30.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. Ще хочеться тепла
      Земне буття спливає надто хутко,
      експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
      Питання огортає серце смутком –
      Чи мрію заповітну віднайду?

      Чи стрінеться ще той, за ким скучала,
      сльозу не раз зронивши у журбі?
      Безсонними ночами виглядала,
      зізнатися боялася собі…

      І ось зустрівся, але надто пізно –
      уклад, закон, обов’язки, сім’я,
      а зверху Батько позидає грізно…
      Ну як своє удовольнити "Я"?!.

      Терзаються душею сива жінка
      й закоханий у неї чоловік…
      Відверто – нетипова ця картинка,
      уже надворі двадцять перший вік.

      Мелькають кілометри, дні, години,
      а незабаром – запанує мла,
      але вона жива усе ж людина,
      їй хочеться хоч трішечки тепла!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. Романс зрілої любові
      Любов статечна – як ота примара,
      немов пекельні чари чи дурман,
      останній шанс полинути за хмари,
      думок медових пристрасний туман.

      В якому віці серце більше плаче?
      Звичайно ж, у останньої межі…
      Кохання літнє – то нарзан неначе,
      оази життєдайні міражі.

      Життя вирує, кров хвилює серце,
      бентежить душі, голови п’янить…
      Потоки терцій, з'єднаних у скерцо,
      спадають подарунками умить!

      Любов остання – ніжний промінь світла,
      вологи крапля у палючий день.
      Жоржиною осінньою розквітла,
      щоб заспівати декілька пісень…

      Любов поважна – випадок, дар божий,
      то долі бенефіс, останній шанс.
      Нехай Всевишній стане на сторожі
      і якнайдовше лине той романс!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Героям слава!
      Парад сьогодні воїнів зі сходу,
      що Неньку боронили і життя.
      Себе що не жаліли за свободу
      свого народу, світле майбуття.

      Але ураз насупилась природа –
      із ранку дощ періщить як з відра.
      Чи заодно із ворогом погода
      і безнадії вже прийшла пора?!

      Та все ж наперекір цим катаклізмам
      (не найскладніший у житті урок)
      вони готові захистить Вітчизну
      і Миколаєвом карбують шпарко крок.

      Ще не умре знекровлена держава,
      за ними підуть роти і полки.
      Тож хай лунає – «Україні слава!»
      Героям нашим слава на віки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. У озері місяць купався
      У озері місяць купався,
      тихцем з-за кущів виглядав,
      під берегом потайки крався –
      кохану у лозах шукав.

      Зоря ж молода заблукала
      в холодній осінній імлі,
      а потім у трави упала
      й розтала на лугу чолі.

      Сумуючи тихо зітхати,
      Чумацький торуючи шлях,
      не стало їй сил споглядати,
      як з іншими легінь кружляв.

      Коханих любіть і шануйте,
      всміхатися зайве другим,
      стосунків крихких не руйнуйте,
      бо щастя розтане як дим…

      У озері місяць купався,
      тихцем в очерет зазирав,
      у розпачі берегом крався,
      та пізно – себе обікрав!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    457. Вічно в серці
      Горять калини кетяги червоні
      на жовтім тлі осінніх килимів
      і сонце виграє у кожнім гроні,
      і всюди чутно молитовний спів.
      Покрова землю вкрила падолистом,
      а в душу лине світла благодать.
      Сьогодні в ці хвилини урочисті
      усіх загиблих хочу пригадать.

      Хто беззавітно так любив країну,
      і вірив щиро в Неньки майбуття,
      життя хто положив за Україну,
      кому уже немає вороття.

      Давайте пригадаєм поіменно
      усіх героїв підлої війни!
      Приспустимо обвітрені знамена
      ми, доньки України і сини.
      Герої завжди будуть в нашім серці,
      а імена їх житимуть в віках:
      в тилу, на фронті, повсякденнім герці –
      не тільки в День святий захисника!




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Прости
      Я кохаю тебе як кохав
      і любити довіку вже буду.
      Ні на йоту тобі не брехав,
      хай там що говоритимуть люди…

      Не тримаю у серці я зла
      і прощати не бачу за віщо.
      Жаль – не маю я стільки тепла,
      щоб змінити планиду цим віршем!

      Бо у тебе суддя – лише Бог!
      Найсвітліші із ним твої миті.
      Не судилося бути удвох
      у цім грішному білому світі…

      Але що б не надумала ти –
      я прийму твоє рішення, люба.
      За любов мене, мила, прости!
      Ти для мене і радість, і згуба…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Парусник „Кохання“
      Любов підносить, бадьорить,
      від неї виростають крила!
      Та інколи буває мить,
      що опадуть тугі вітрила
      і парус на щоглі висить…

      Судно́ захватить мертвий штиль
      в полон поміж морської гладі
      і до появи свіжих хвиль
      лиш білим чайкам буде в радість
      той несподіваний сюрприз.

      Але ж не вічно кораблю
      так дрейфувати серед моря
      і парусам своє „люблю“
      промовить вітер. На просторі
      він скине якірну петлю.

      Настане ще жадана мить –
      наповнить подих враз вітрила…
      Любов хвилює, бадьорить,
      від неї виростають крила…
      Вона підносить у блакить!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    460. Пісня невесела
      Зітхаю… Із сумом зітхаю,
      та серцем до сонця горнусь.
      Чекаю… Любові чекаю
      і знов помилитись боюсь.

      Літаю… У думах літаю
      один у далекі світи.
      Тікаю… Від себе тікаю,
      але не вдається втекти…

      Малює… Уява малює
      і очі твої, і вуста.
      Хвилює… Як душу хвилює
      чарівно та пісня проста!

      Шукаю… Кохання шукаю,
      та в кожного доля своя.
      Гукаю! Тебе я гукаю,
      а ти у далеких краях…

      Ховаю… Від себе ховаю
      й від інших свої почуття.
      Не знаю… Що буде не знаю,
      як далі складеться життя…

      Плекаю… Надію плекаю
      на зустріч у райських гаях.
      Кохаю… Безмежно кохаю,
      голубонько сиза моя!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    461. Вона ще може
      Не плаче, не ридає сильна жінка,
      а на обличчі – спокою стіна.
      Ніколи і нізащо – ні сльозинки!
      Із пам’яті вже стерто імена
      отих, колись що завдавали болю,
      і тих, що ще беруть на язики…
      Ніхто не зломить нежіночу волю!
      Та все одно даються узнаки
      і нинішні незгоди, і минулі,
      безсонні ночі й непроглядні дні.
      Свистять над головою ніби кулі
      невтішні часом спогади, сумні…
      І посмішку величну на обличчі
      вона постійно з гордістю несе,
      немов своїй гіркій планиді кличе,
      що сильній жінці до снаги усе.
      Та серце лиш на вигляд скам’яніло,
      бо все ж заниє на якусь лиш мить,
      коли впіймає погляд чийсь несмілий…
      Вона ще може й хоче полюбить!
      Вона ще може віддано кохати,
      віддати серця й тіла свого жар,
      як в юності невтомно дарувати
      любові шквал і пристрастей пожар!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    462. Покрова
      Покрова! Сонце сяє, дзвонять дзвони
      і лине благодать по всій землі.
      В церквах лунає проповідь з амвонів,
      святковий настрій в місті і селі!

      Козацтва споконвічне, древнє свято,
      захисника Вітчизни славний день.
      Це пам’ятають майже в кожній хаті,
      де не забули батьківських пісень.

      Де не забули голод, лихоліття,
      як прали українського снопа,
      у дні війни минулого століття
      народжувалась у боях УПА.

      Де в ці часи війна іде на сході
      і гинуть кращі – Неньки білоцвіт.
      Ідуть щоденно по небесних сходах,
      щоб захистити український рід.

      Покрово Богородиці святої,
      від України горе відведи
      і омофором з істини сувоїв
      укрий мою Вітчизну від біди!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. Монолог з душею
      Мовчи, душа. Не вимови ні слова!
      Останні свічі скоро догорять…
      Ти там була… Навіщо тобі знову?
      Не відають блаженні, що творять…

      Там кров і сльози, горе і страждання,
      там правду ницо судять уночі…
      Любов туди пішла, як на заклання!.
      Прощу тебе моя душа – мовчи!

      Мовчи, душа! Ти вже відговорила,
      усім хотіла правду доказать…
      Змінити світ оцей – тобі несила,
      молись тихенько, ношу не піднять…

      Усе даремно… Марні ті потуги,
      бо кожен правду всяк свою несе.
      Закласти ладен матір, сина, друга…
      Попрали Бога вже, зміліло все!

      Терпи, душа, хай кровоточать рани.
      Нізащо не відкрий свої вуста!
      Настане все, але на жаль, не рано,
      і не забудь легенди про Христа!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. Любов двох душ
      Звичайний чоловік, дорослі діти,
      з котами квіти, книги, власний дім…
      Для неї щастя сонцю порадіти –
      тож не чекала на осінній грім!

      Життя земного більша половина
      уже минула шпарко у обох,
      та осені змінилась якось днина,
      коли їх душі познайомив Бог!

      Так, саме душі! Не серця, не долі,
      не власну справу, спільний інтерес…
      Як присмак нерозрадженого болю,
      як щемно-невимовний досі стрес.

      Навіщо їм оці випробування,
      спокуси юних, вже далеких днів,
      примарні на майбутнє сподівання
      і спогади п’янкі солодких снів?!.

      Хоча вони причин іще не знають,
      але назустріч манить все ж обох
      і душі їх так віддано кохають,
      що ту любов послати міг лиш Бог!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    465. Ніч-чарівниця
      На березі під музику прибою,
      у відблисках багаття і зірок,
      ми смакували чарами з тобою,
      а хвилі мили теплий ще пісок.

      Ми дихали одним п’янким повітрям,
      твоє волосся ніжно пестив бриз
      і місяць краяв хмари гострим вістрям,
      і тихо линув маревом каприс…

      А іскорки над ватрою кружляли
      і все злетіти прагнули до зір.
      Але тоді, жадана, ми не знали,
      що нас чекав іще кохання вир!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Ера Агасфера
      Як звізду на етнічну ліврею –
      відповім вам, де наші євреї:
      Там вони, де запахне грошима,
      у кафе й ательє індпошиву.

      Лікарі, адвокати, чинуші,
      прокурорські й директорські душі.
      Той діяч світового масштабу,
      офіцер генерального штабу.

      Магазин цей тримає чи лавку,
      в міністерстві засів або главку.
      Президенту готує поради,
      управляє чи банком, чи складом.

      В ювелірних майстернях, аптеках,
      із варягів давно уже в греках.
      Розповзлися по білому світу,
      сіють людству юдейську освіту.

      Йдуть до кожного вперто порога
      і несуть нам Христа, свого бога.
      Насаджають усім свою віру,
      що над грішним панує вже миром.

      Спекулянти, міняйли, бариги –
      ось штрихи з наймудрішої книги
      і од жовтих зірок, чорних пейсів
      нудить вже не лише європейців.

      Вся торгівля у них, медицина,
      в їх руках продовольча корзина,
      шоубізнес і медіасфера…
      Де юдит – зазвичай там афера.

      Часто ходять в короні чи з німбом,
      політичним керують олімпом.
      Президенти, міністри, прем’єри
      еру близять усім Агасфера…

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Глобальний розпродаж

      Скрутні часи для Матінки настали,
      Вкраїна бідна стогне у ярмі.
      Допродують ліси і навіть сало,
      а там уже й землиця на умі…

      Чорнозем скуплять ситі, ясне діло,
      уже дістались до садів, дібров.
      Продавши землю – України тіло,
      вони візьмуться й за народну кров.

      Скажу відверто, може цим зворушу, –
      уперто нас ведуть до кабали.
      Залишиться продати наші душі,
      свої вони давно вже продали!..

      01.04.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. Усміхнись, кохана

      Усміхнись, кохана, посміхнися,
      чарівну усмішку вже забув…
      Хай казково там, у синій висі,
      але день земний ще не минув.

      Ще укриє нас холодна нічка
      темним, як у ворона, крилом.
      Не одна згорить в зажурі свічка,
      вся віддавшись світлом і теплом…

      Усміхнись, кохана, посміхнися,
      в думи мої лагідно прилинь,
      горлицею сизою наснися,
      та іще не зви у неба синь!..

      02.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. Шепіт осені
      Не Марічка й не Оксана,
      не Софійка чарівна.
      Ти – царівна-несміяна,
      в цілім світі ти одна!

      Ти зими ласкавий промінь,
      солов’їний літа свист,
      весняна бурхлива повінь
      і осінній падолист.

      Ледь прихована усмішка –
      неповторна і проста.
      Невідома досі книжка,
      смак задуми на вустах.

      Голубі великі очі
      і стрункий, тендітний стан…
      Осінь же мені шепоче –
      навіть думать перестань!

      03.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. До зустрічі

      Ми зустрілися запізно,
      мабуть так лягли зірки…
      Та не варто править тризну
      посеред життя ріки.

      Ще побачимось на небі
      посеред легких хмарин.
      Пригорну тебе до себе,
      де байдужий часу плин.

      Ще збиратимемо мушлі,
      де зіркам згубився лік,
      і свої буремні душі
      поєднаємо навік!

      01.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    471. Божий дар

      Вразлива, ніжна і привітна,
      мов хризантема чарівна –
      ти зоресяйний згусток світла,
      у світі ти така одна!

      В душі твоїй якась жаринка,
      ти як джерельце у гаю!
      Іскринко, Божий дар, Іскринко, –
      втрачаю голову свою…

      30.09.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. Ключі від щастя
      Ключа тобі від щастя подарую,
      відкрий ним двері в зраненій душі.
      Зневіру і негоду прожену я,
      в минулім їх назавжди залиши.

      Відкрий до серця широко віконце,
      впусти надію, віру і любов.
      Хай смуток в’яне під яскравим сонцем
      і повнить осінь щастям тіло й кров.

      Душі дай спити свіжого повітря!
      Повісь на вході з весен оберіг,
      а гіркоту образ пусти за вітром
      і викинь жаль за пам’яті поріг.

      Неси в майбутнє лиш прекрасні миті,
      усмішку щиру, дотик чулих рук.
      Нема нічого ліпшого у світі –
      мелодії кохання, серця стук!

      Тобі чарівний ключик подарую,
      його в кишеньці пам’яті тримай.
      Зніми з душі тягар замків – прошу я,
      полинь уявою за світлий неба край!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Не бійтесь
      Не бійтесь говорить «люблю»
      близьким і дорогим вам людям.
      Нехай за щастя завжди буде
      дарити їм любов свою!

      Її потрібно захищать,
      себе не втративши при цьому,
      і, незважаючи на втому,
      учитися усе ж прощать!

      Не бійтесь втратити себе,
      даруючи живу усмішку.
      Зробіть зусилля, зовсім трішки,
      хай навіть візаві – цабе!

      Немає в часу вороття…
      Тому нехай любові промінь
      запалить в серці щастя пломінь
      і той палає – все життя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Зозулята
      «Какая разница!» з якої шкаралупи
      проклюнулося кожне пташеня?! –
      штовхає хвацько, не жаліє пупа,
      з гнізда дітей дрозда… зозуленя.

      Останнього, забилось що в куточок,
      малий додолу врешті скинув кат…
      Ох, скільки їх таких «синів» і «дочок»,
      ой, скільки тих іще зозуленят!.

      Якщо не бачиш, голубе, різниці
      між мовою й чужинським «язиком» –
      то снитиметься воля у темниці,
      а сам ти будеш лише кізяком!

      Цькували українську чом віками
      з усіх сторін? А більше всіх – «брати»!
      Шеренгами, колонами, полками
      кати уперто лізли до мети…

      Морили голодом, законом та уставом.
      Багнет і куля – ось їх аргумент!
      Чом українського відродження не стало?
      Та це історії всього один момент…

      За мову українці йшли на плаху,
      поклав життя за неї неньчин цвіт!
      А скільки натерпілися ми страху!
      Оговтались хоча б за сотню літ…

      Клиха згадаймо, Балуха, Сенцова,
      ще Сущенка, Панова, Карпюка…
      У чому їх вина? То бранці слова.
      За незалежність плата отака!

      Загарбницьку ще чуємо в столиці!
      Московська в Раді – теж не дивина…
      Якщо немає жодної різниці,
      то українська всюди хай луна!

      Я закликаю Неньку-Україну,
      усіх від старців сивих до малят:
      щоб захистити мову і країну –
      з гнізда потрібно гнати зозулят!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. Не моя вина
      Чому ви так не любите євреїв? –
      мене спитала раз одна гетера.
      Чого тільки вартують „Меч Арея“,
      „Проект Жи-2“ чи „Ера Агасфера“!..

      Хоча я й не з семітської родини,
      мені у світі рівні всі народи
      і в ставленні конкретнім до людини
      для мене визначальна не порода.

      Не грає ролі – німець ти, китаєць,
      поляк чи росіянин, білорус,
      жуєш ти сало чи черствий окраєць,
      мацу чи бульбу, пиво п’єш чи мус…

      Для мене важливіша поведінка,
      аніж національний колорит.
      У серце як запала гарна жінка,
      то чи зупинить вже її іврит?!.

      Та не люблю, як брешуть і грабують,
      по трупах вгору лізуть напролом
      і не важливо, що від тебе чують –
      салют, хелло, добридень чи шалом…

      Така ось, любі друзі, епопея,
      де ціла купа й іншого лайна…
      Як в цім портреті вгледіли єврея –
      у тім, пробачте, не моя вина!

      Я дійсність пропускаю через сито,
      в кулак зібравши власні волю й хист.
      Ліпить мені ж ярлик антисеміта –
      спроможний лише ярий сіоніст.

      25.09.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Свободу треба захищать

      Мене іще учитимуть у школах,
      та я до того вряд чи доживу,
      бо доки будем рухатись по колу –
      триматимемось лише на плаву.

      І то не факт, що не потонем зовсім,
      не підемо сокирою на дно!
      Лишатимемось доти голо-босі,
      аж доки не здолаємо багно.

      Не вичистимо спільно ми конюшні
      відомого всім Авгія-царя,
      аж доки всим загалом, разом, дружно,
      святенників не скинем з олтаря.

      Чужинського не спекаємось бога,
      московських не позбавимось попів.
      В майбутнє нам відкриється дорога,
      чужих як зміним на своїх стовпів.

      Народе мій, знедолений народе,
      невже потрібно стільки літ кричать –
      не досить лиш отримати свободу,
      її потрібно потім захищать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    477. Замри на мить
      Життя дається люду задля чого –
      невже лише щоб черево набить?
      Аби здолати підтюпцем дорогу
      чи смакувати щастя і любить?!.

      Навіщо в світ приходимо цей грішний
      і знову, й знову так же грішимо?.
      Дивлюся збоку і буває смішно –
      у домовину вічно спішимо…

      І кожен риє сам собі могилу –
      хто жадністю, хто блудом чи слівцем…
      Поглянути на декого несила,
      як уявляє він себе співцем.

      Співає всяк про віру і свободу,
      про цінності духовні та добро,
      що славний рід не знає переводу,
      але ховає все ж своє нутро.

      Скінчається усе, усе минає…
      Не обманись у виключеннях ти.
      Замри на мить і полюбуйся раєм,
      вкуси смаку святої красоти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    478. Спасибі друзям
      Навколо друзі – мов старе вино,
      йому десятки, а то й сотня, років;
      як вишивки яскраве полотно
      зі стразів, що зоріють на всі боки.

      Вина того іскристого бокал
      мені примхлива доля дарувала.
      Один – рубін, а інший мов опал,
      але вони – то суть всього загалу…

      Із тим бокалом йду шляхом своїм,
      роблю ковток як радісно й сутужно.
      За смак і колір вельми вдячний їм,
      спасибі щире вам за вашу дружбу!

      Усім спасибі: поряд хто в цей час,
      кого у колі зараз цім немає,
      а особливо тим – що від образ
      їх заздрість і досада розпирає.

      Останнім, як не дивно, вдячний теж,
      хоча й завжди тримали у напрузі.
      Не має булим моя дяка меж,
      що вчили цінувати справжніх друзів!

      02.09.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. На порозі осені

      Скінчилося жарке південне літо,
      радіємо осінній цій порі.
      Ідуть насилу в школу знову діти,
      несуть у ранцях перші букварі…

      Серпнева вочевидь спадає спека,
      вже лагідніше сонце погляда.
      До хуги з лютовіями далеко
      і кучугури снігу – не біда.

      Ще вдосталь часу до дзвінких морозів,
      це станеться, як листя опаде.
      Яскрава осінь нині на порозі,
      в чарівну казку вересень веде!

      01.09.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Любові мить
      Ти приголомшливо красива,
      тобою марив все життя!
      Утриматись мені несила –
      зробив для себе відкриття…
      Я зупинитися не можу,
      назустріч подумки несе!
      Немає в світі огорожі,
      що спокій мій тепер спасе…

      Твоя чаруюча усмішка
      умить мене в полон взяла.
      Свою побачив Білосніжку,
      що дарувала два крила.
      Твій погляд ніжний і привітний
      вражає щирістю навік!
      Пройти не має шансів вільно
      повз тебе жоден чоловік…

      Уже очей піднять не смію,
      та серце лиш тобою снить.
      Чаклунко із моєї мрії,
      благословляю я ту мить,
      як сонце визирнуло знову
      і небо стало голубе,
      як задзвеніло кожне слово –
      коли побачив я тебе!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. А хочеш?
      А хочеш – залишимось разом?
      Не місяць, не рік – до кінця!
      Лише не сприйми як образу,
      що зараз не зву до вінця…

      А хочеш – лічитимем зорі
      до ранку з тобою удвох
      в безмежному дзеркалі моря
      і свідком нам буде лиш Бог!

      А хочеш – щоб мрії ми наші
      сплели у барвистий вінок
      й пили із бездонної чаші,
      смакуючи кожен ковток?

      А хочеш – здолаємо спільно
      самотності чорну біду?
      Себе відчуватимеш вільно,
      а я за тобою піду!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    482. Кремінь чи діамант?
      З юнацьких літ пішов у світ картатий –
      писав, учився, не уник тривог…
      З дипломом і путівку за Карпати
      з Вуж-города отримав педагог.

      Казанка, Миколаїв, школа, діти,
      редакції журналів і газет…
      Із музою мандруючи по світу,
      зростав невпинно молодий поет.

      Постала в височінь «Травнева арка»,
      «Південним сяйвом» вкрилася вона.
      «Танок вогню» змінила досить шпарко
      «Елегія троянського вина».

      У «Літній час» знаходив «Шлях по зорях»,
      з „Синопсисом“ він вепра полював
      і „Пектораль“ купав у Чорнім морі,
      а „Скіфське золото“ – в „Літопис“ нотував.

      Доробки творчі всі перелічити
      не вистачає пальців на руках –
      перлинами покликані зорити
      поезії всесвітньої в віках.

      Людей таких в суспільстві одиниці,
      вони за шахом завше ставлять мат.
      З бурштину журавель він, не синиця.
      Людина-кремінь, глиба, діамант!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. Не вмію

      Не вмію вити я по-вовчи,
      ну хай там що, ну хоч кричи.
      Най гори золота пророчать
      і найпухкіші калачі.

      Не вмію ворога простити,
      коли душа вогнем горить.
      Брехнею рота як мастити –
      смолу гарячу краще пить.

      Не вмію вити я по-вовчи,
      хоча до лісу звик ходить.
      Вже як собі ті звірі хочуть,
      та з ними все ж мені не жить.

      Таким я був завжди, хоч трісни,
      таким уже й скінчу свій вік.
      Хай краще ногу чобіт тисне,
      ніж руку підлий чоловік!

      22.05.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    484. Повертайся, Сагайдачний!
      Славен Петре Сагайдачний, як тобі там спиться?
      Чи душа твоя бунтарська може з тим змириться,
      що бідують добрі люди, рідні українці?
      У свій час роздав немало ворогам гостинців:
      визволяв народ козацький з лютої неволі
      й не бажав, гетьмане славний, іншої ти долі.
      Брали Кафу і Очаків, Стамбул воювали,
      захищали рідну землю і втоми не знали.

      На Москву гуртом ходили, страху напустили,
      об’єднав під булавою ти козацькі сили.
      Під Хотином били турків з польськими братами,
      та приходилось петляти і поміж катами…
      Працював чола у поті ти для України,
      захищав народ злиденний в лихую годину.
      Та і віру православну не давав в образу,
      твоя шабля розтинала нечисті заразу.

      Мріяв, гетьмане великий, ти про самостійність
      і уже таки настала та щаслива дійсність.
      Здобули свободу й волю для рідного краю,
      справедливості ж, як завше, не було й немає…
      Бо дніпровськії пороги вкрила смути крига
      і на троні примостився черговий барига.
      Нема сили вже дивитись на народні муки…
      Повернися і клейноди візьми в свої руки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    485. Меч Арея

      Набридла так уже словесна діарея
      пустопорожніх лозунгів-тирад,
      що хочеться дістати меч Арея
      і влаштувати гідності парад!

      26.08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    486. Серпень

      Любо дивитись із призьби, як падають зорі,
      в серпні під хатою о вечоровій порі
      чи зустрічати над річкою ранки прозорі,
      груш назбирати дозрілих в батьківськім дворі…

      Літо в селі нас частує теплом і гостинцями,
      щедро дарує солодощі – фрукти та мед.
      Світяться хмари під сонцем яскравими вінцями
      й кожна із них прослизнути спішить наперед.

      Хороше вечором літнім заснути надворі,
      чути крізь сон віртуозні концерти цикад,
      очі за північ розплющити мовби в дозорі
      й спостерігати природи салют – зорепад!

      Серпень повітрям на травах настояним дихає,
      пестить чуприну з роками зріділу мою.
      Пам’ять теплом пшениців золотих виколихує,
      співом пташиним гортає в дитинства гаю.

      26.08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    487. Знову свято гречки?
      Вже п’ятий рік палає схід огнем,
      чи не щоденно майже плине кача.
      Ми ж тужимо та ворога клянем,
      хоронимо близьких і гірко плачем…

      Щороку у столиці хіт-парад,
      хоч техніку чекають ту на фронті.
      Для кого цей бюджетний маскарад,
      коли Армагеддон на горизонті?

      Допоки так триватиме, народ?
      Чи довго ще ми по своїм гніздечкам
      жуватимемо тихо бутерброд
      і знову нас куплятимуть за гречку?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    488. Невтішна перспектива
      Рабів до раю не пускають
      і не для них тече нарзан,
      хоча вони і не чекають
      на долю вічних каторжан.

      На долю вічного наймита,
      планиду старця і скота…
      Раба й козирна карта бита,
      коли затулені уста!

      Приємно буть гарматним м’ясом
      з важким на шиї ланцюгом?
      Народ, що спить, зникає з часом
      чи прокидається рабом!.

      Рабів до раю не пускають,
      ключі від нього у Христа.
      Тож бавтесь далі словограєм,
      який перемагає сталь!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    489. Модний памфлет
      Я вашу моду бачив у труні,
      продвинуті, і що б не говорили –
      категорично-однозначне „Ні!“
      зі стразами й підборами… бахілам,
      весільній сукні просто з кавуна,
      для Єви, із наліпкою на писі.
      Смаку відсутність – тому вся вина,
      і сірої речовини у стрісі.

      Істота з яйцями – іще не чоловік,
      якщо розгулює по вулиці в колготах.
      Себе на посміховисько прирік
      і утонув в нікчемності турботах.
      Сумнівний прививати людству смак –
      це що дитя через коліно гнути.
      Ще треба розібратися відтак –
      продвинутий чи просто шизонутий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    490. Вовкулака
      Скільки б вовка не кормили, а йому все мало.
      Тягне, цупить все щосили до свого кагалу.
      То корову на толоці чи бика заріже,
      то вівцю, бо лицар бісів любить краще й свіже.

      Цуприкує він щоднини, волоче до лігва
      і нерідко від данини закипає лімфа.
      Забереться до кошари, двері не завада
      лісовому санітару, й виріже пів стада…

      Уже якось понад вечір, після паші, вівці
      зібралися на нараду у своїй домівці.
      Стали думати-гадати, як їм з вовком зладить,
      хто приборка бусурмана, хто біді завадить.

      Приміряли в кандидати і ведмедя, й лиса,
      сіроманця-супостата добре знали в лісі.
      А тому лише сахались вовчої натури –
      зрештою повідпадали всі кандидатури…

      Хтось промовив, – З охоронцем затяглись дебати,
      із двох зол тепер потрібно менше обирати.
      Як ікластого узяти на вільну посаду,
      буде сірий ощадніше ставитись до стада.

      Пропозицію схвалили і зійшлись на тому –
      запросили ненаситця до рідного дому.
      Ще й оплату на порядок вищу положили,
      не чіпав би лише ярок, не терзав щосили…

      А на ранок у кошарі знов сумна картина –
      вічним сном вже пів отари спочива під тином.
      Вовкулака ж пузо гладить і сміється хитро,
      бо начхати, що напишуть барани у титрах.

      Зовсім перестав боятись – мітить у завферми,
      претендує обиратись на наступний термін…
      Скільки б вовка не кормили, а він все до лісу
      повертає своє рило, бо слугує бісу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    491. Меч Арея
      Як просто з популіста стать героєм –
      пробачення достатньо попросить
      і з нових обіцянок вить сувої…
      Але загиблих вже не воскресить!

      Ліси карпатські просто не вернути,
      на це десятки треба й сотні літ.
      Суспільства їх відправила отрута
      за сотнями небесними в політ…

      Минуло вже чотири довгих роки,
      але немає краю тій війні.
      Керманичі які зробили кроки,
      щоб не служити бісу-сатані?!

      Кого з убивць Майдану посадили
      чи вкрадене вернули у бюджет?
      Байками пригощають нас щосили,
      тримаючи хиткий авторитет!

      Чого вартують бульбашки-паради,
      коли на фронті гине Неньки цвіт?
      На наші кошти бенкетує влада
      під час чуми, але чекає світ…

      Вже цілих двадцять сім минуло років,
      а Україна до сих пір жива! –
      волають знов нові-старі пророки,
      усе лунають їх пусті слова.

      Не завдяки, а всупереч, тим кормчим
      стоїть країна в горі і боях.
      Народ наперекір оскалам вовчим
      несе жовто-блакитний гордо стяг.

      Такий народ чужинцям не здолати
      без допомоги власних ворогів.
      Беріть мечі і одягайте лати –
      захистимо себе й своїх богів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    492. Нічні мандри
      Нічка розвішала зорі над обрієм,
      ніби яркі ліхтарі.
      Котиться променем сонячним здобрений
      місяць о пізній порі.

      Тихо у гаю, лиш листя колишеться,
      а ще не спить соловей.
      В нічку таку диваку саме й пишеться –
      ямб зазвучить чи хорей…

      Спомини… Спомини в’ються у просторі…
      Тихо – один у гаю.
      Лезом шаблюки козацької, гострої,
      врізались в пам’ять мою.

      Небо заквітчане ясними зорями,
      помандрувати не гріх.
      З ніччю краями літать неозорими
      лину у думах своїх.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    493. Моє кредо

      Пишу про те, що бачу, відчуваю,
      із чим не згоден, щиро не люблю.
      Про те, Вітчизну як свою кохаю,
      до бідних сповнений природного жалю.

      Пишу про те, що не чекаю чуда,
      надіятись на себе тільки звик,
      існують в світі люди, не паскуди…
      і свій стрімкий приборкую язик.

      Ще сподівання, мрії і тривоги
      вплітаю у поезії канву.
      Долаю вперто я свою дорогу
      й пишу про те, чим в світі цім живу.

      05.08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. Своя метода схуднення
      Весна надворі, схуднути рішила –
      купила пару дисків фітнесових
      й займатися додому поспішила,
      бо худнути потрібно почасово.

      – Ну, як ефект? – спитала баба Люся.
      Допитливий усе ж у нас народ.
      – Не знаю ще. Сиджу собі, дивлюся…
      і п’ятий доїдаю бутерброд!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    495. Літні мотиви
      Під тином щедро мальви зацвіти,
      дівчатами на сонці запишались,
      а в лузі чутно тихий гул бджоли –
      з моїм дитинством все оте змішалось…

      У вітті дуба листя шелестить,
      а поряд, як тендітні дивокізки,
      шепочуться і линуть у блакить
      стрункі, з корою білою, берізки.

      Волошками розважливих очей
      пшеничний лан стрічає із-за лісу.
      Гадав, оте нікуди не втече,
      але тепер чешу макітру лису…

      Давно не чути співу солов’я
      із прохолодою чаруючого гаю,
      та слухаю уперто тишу я,
      коли село дитинства пригадаю.

      Вже килим неба всипали зірки,
      пастух-рогач гуртує їх у стадо.
      Та котрась утече і крізь хмарки –
      шубовсть у став, угледівши свічадо.

      Духмянять луки свіжим чебрецем –
      життя вирує, не стоїть на місці.
      Перед очима все твоє лице
      і посмішка над первістком в колисці…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    496. Велика праця

      Стрічаються мені все рідше люди,
      усе частіше сурогат і бруд.
      Людиною родитись – справжнє чудо,
      лишатись нею – то великий труд.

      01.08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. Казнокрадам

      Просту запам’ятайте, гниди, суть –
      останнім з вас ніхто не засміється,
      бо кожного чекає Божий суд,
      який нізащо вже не продається!

      03.08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    498. Козацька діброва
      Долаючи з Батурина дорогу
      на Крим турецький й Запорізьку січ,
      стрів біля річки кобзаря старого
      козацький сотник Дума віч-на-віч.

      Сидів сліпець на березі крутому
      і піснеслів наспівував сумний.
      Давно старий не мав сім’ї і дому,
      тож душу укладав в переказ свій.

      Перебирав співець бандури струни
      і над обривом линули слова.
      Співав про ліс, полів зелені вруни,
      як не була ще сива голова…

      Приліг ота́ман поряд, пісню слухав,
      думки снували в буйній голові.
      Ще плескіт хвиль доносився до вуха
      та коник вторив старцю у траві.

      Дивився то на Вовчу, то на луки,
      на Бурханів підкову вдалині
      і згадував кохану, що розлуку
      не витримала з милим в чужині.

      Пригадував козацьких побратимів,
      з якими Україну захищав.
      Чув клекіт бою, барабанних ритмів
      і вогник у очах його блищав.

      Родився в цих краях і тут він виріс,
      та юнаком подався геть, на Січ,
      бо зненавидів хлопця, його щирість,
      старий поміщик, клишоногий сич.

      Його Оксану той віддав татарам,
      і тим свободу лях собі купив.
      Душа козацька вимагала кари –
      тому сича минулоріч убив.

      У пам’ять про Оксану, побратимів,
      про всіх, що полягли за рідний край,
      він вирішив, як вернеться із Криму –
      то закладе на Бурханах їм гай.

      Та не судилося, бо й сам загинув Дума
      із турками в нерівному бою,
      і не дає мені його задума
      забути про історію свою.

      На згадку про Оксану чорноброву,
      про Думу, всіх загиблих козаків
      все ж хочу насадити гай-діброву,
      щоб пам’ять збереглася на віки.

      А кожен дуб беріг козацьку душу
      і буйні крони пам’ять всім несли,
      перетворивши в рай закляклу сушу,
      та українство, сам народ, спасли.

      Хай бережуть козаччини основи
      і по землі розносять предків цвіт!
      Такою у майбутньому діброву
      я бачу через сотні довгих літ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. Причини дочасного старіння

      Ми старієм не від того,
      скільки прожито років.
      Бо забули ми про Бога,
      від образи і гріхів.

      Від чекань, що не збулися,
      від кохання в маятті.
      Від проблем, які сплелися
      як клубок тугий в житті.

      Ми старішаєм не тому,
      скільки пройдено доріг,
      а від смутку і від втоми,
      як від сонця тане сніг.

      Ще від клопотів численних,
      від безвиході й нудьги.
      Від турбот-морок даремних,
      що здавались до снаги.

      Може ці відомі гасла
      це й не тема для вірша…
      Ми старіємо дочасно –
      бо пустішає душа.

      27.02.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --


    Сторінки: 1   2