Не об’єднають гору із горою
ніякі осі й полюси Землі,
як іноді у голубій імлі
за піною далекого прибою,
поєднані уявою живою
за обріями часу, кораблі.
Але буває, миті однієї,
ще виринає у нічній порі
із марева на видимій горі
роковане побачення з тією,
що промайнула образом лілеї
у зодіаку нашої зорі.
І досі є чого душі зоріти
до ранку на околиці села,
де ружею колючою цвіла
тоді єдина у моєму світі...
зів’яли у розлуці жовті квіти,
аби вона не вічною була.

11.2023

Не писав би опусу, бодай би
не узрів нечему з конопель.
Та не бійся, не відіб’ю зваби,
на яку полює як на жабу
інтелектуальний журавель.
Та не пхайся до чужої теми,
адже маєш кодло і своє.
Правда очі коле... так і є –
ваші це, а не мої проблеми,
хто себе у мене впізнає.
Є на світі не один лелека
з чорною ознакою на зло,
а повії... наче й не було.
То навіщо ти про неї мекав?
До такого лицаря далеко
кожному, хто чує це тріпло.
Та нехай як хочуть ображають
і себе, і нас такі мужі,
у яких корозія душі...
тема інша... і поети знають, –
самозвані генії щезають
як в сухій пустелі міражі.

08/23

Оце твоя любов така,
О найдорожча мила.
Твоя уява голубка
Із мене ізробила.

Немовби плюнула в лице...
Я цим по горло ситий.
Не хочу з тебе я за це
Лесбійку ізробити.

В коханні справжнім можна все:
В Європу, секс в польоті...
Куди тебе той чорт несе?
Ти — стерва, як вколоти.

27 квітня 7531 р. (2023)

Ну що тобі далося те шоха,
якщо і мухи посліду боїшся?
Вважай, уже наївся і напився
крові чужої як чужа блоха.

Із прізвищем уже дурної слави
ну, чесне слово, краще помовчи,
та не просись на компліменти зайві
і старшого кусатися не вчи.

Хто заважає клону остолопа,
Епатюка, Юпітера Європи,
наприклад, називатись просто – клоп*?
Яка різниця чи гузно, чи попа
тринадцять тисяч років од потопу
себе іменувала – Біложоп.

Зачин

Восхвалимо, друзі, сьогодні Сушка Олександра,
Який він прекрасний, потужний, розкішний поет.
Його усі твори — чудові, ах, йогівські тантри,
До космосу це — сексуальний фантастики злет!

Монолог святого Олександра:

Кому ж то потрібно — любителів критикувати?
Коли є для цього об’єктом аж сам Чорногуз?!
І я коло нього — навчатель і редагуватель!
Це я його вчив тут шедеври творити від Муз.

Поп’ю з нього крові — тоді і мене спогадають,
Який я був гуру, і скажуть про мене — мудрець!
І візьмуть тоді із жахнючого пекла — ДО РАЮ!
І більше не скажуть, що пише дурню він — капець!

НІХТО не посміє назвати мене графоманом,
А всі капелюхи скидатимуть метрів за три.
Сушкові — Осанна, найбільшому дурню — Осанна!
О ні! Мудрецю і навчателю — так говори

Усяк, хто моє Мудромисліє -- дуже Кошлате --
Собі за взірець для писання свойого бере.
Ніхто не посміє мене на три букви послати,
Я — Ребе і Брахман, мулла я, і ксьондз, і кюре!

Краси не люблю. Ще усяких пихатих естетів...
Зате в баговинні я раків ловити мастак!
Рецензію-клізму поставить — за щастя! - поету,
Хай несправедливо, зате насолоди — отак!

Я вмілий, хлоп’ята, повірте мені, провокуйник,
У органах школу проходив таки недарма.
І жало у мого пера, хай відчує, отруйне,
Вкушу, аж Горгона-медуза здригнеться сама!

Бува, Чорногуз огризнеться, нарцисна зараза.
Зате в зауваженнях толк є, як далі рости.
Хоча і доходить до мене з десятого разу,
А все ж потихеньку іду до своєї мети.

Люблю тому критику — хйопці — мотайте на вуса --
А поки в пошані ви голови дружно схиліть.
Як виживу з сайту триклятого я Чорногуза,
То може й до вас надійти — ох! — кусюча ця мить!

28 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

«Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала!)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.»
Ярослав Чорногуз

Любов - це не любов, а сіра мняка,
До неї треба сала півкіла.
Моя ж уважна і пестлива мавка
Полікувала! Їстоньки дала!

За поцілунком - тельбухів кружальце,
Тому до годівниці я доповз.
Лікує нежить жінка здором, смальцем
І хроном. Ось така у нас любовс.

А засумую - суне кусень м’яса,
Сльоза тече - встромля до рота сир.
Хворобу чавить їдло під обцасом,
Бактерій глушить ковбаси гузир.

Таки наївся. Відпустили муки.
А жіночка над вухом «бу-бу-бу…!».
Кохання починається зі шлунку,
Закінчується, звісно,- у гробу.

Пародія у відповідь

У слові цім “дала” - чимало змісту,
Та все до сексу зводять голоси.
В цім висновку — розбещене суспільство
І пародисти злі, неначе пси.

Чи не осколок генетичний бидла
Цей “доброзичливий” (ох!) пародист?
Святе кохання звів усе до їдла...
На це лиш здатний графоманський “хист”.

Запрограмований на все найгірше -
Поганки у дитинстві в лісі їв.
Отрутою він посипає вірші,
Й такий його гидкий, нечистий спів.

Він закопав живцем би всі таланти -
Ментальність заздрісна хохлокозла.
Якби ж йому любов по пиці раптом
За вірші “доброзичливі” дала!

14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Москаль – це не образа, позаяк
і клони є, і я їх нагадаю, –
Олена – це, напевне, Залізняк,
а Музичук – це поетеса Майя.

Потягнуло недобрим з Парнаса,
Ти уяву свою потривож.
І поївши лайна від Пегаса,
На “Майстернях” з’явивсь поет-бомж.

Чоловік же нормальний неначе...
Нетримання... Проблеми свої...
Де поезію гарну побачить -
Враз укриє сечею її.

Там, де баки сміттєві — домівка.
Там витворює віршів дива.
І струмують римовані цівки
У поетів чарівні слова.

Бо для нього словесні алмази -
То утрата обличчя свого,
То суцільні жахливі обрАзи,
Наче ріжуть живого його.

Інтелект свій у віршах являти -
Він на голову вам наблює -
Мудромисліє то є кошлате —
В нього бачення власне, своє.

Де взялися повадки ці сучі?
Заганя на дерева котів.
Бо собакою злим і кусючим
У минулому він був житті.

Каменюки боїться й ломаки,
Підкрадається мовчки, тихцем...
Ви насціть йому в рота, друзяки -
Він подякує щиро за це.

17 лютого 7528 р. (2021)

благар благав блажив блажав
усі ми із такого ж тіста
то оптиміст чи песиміст
& грязь на всіх одна й та сама

мене роз’їдає вселенська тривога
образа в холодних лещатах стиска
мій мозок гладенький як яйця бульдога
а краще би був як поверхня соска

сказала ота що писав їй присвяти
у котрої мріяв побути в саду..
мій мозок? чи є він? звідкіль його взяти?
поїду до Львова можливо знайду!?

мій кат у спідниці на гострих підборах
глузує з написаних мною віршат
y мозку гладенькому вибухнув порох
мій кат – це катуня і це вже не жарт!!

Сміялася кохана безневинно:
І нащо начиталася Сушка?
У Чорногуза – цілісна картина,
А в того – ніби пташка з неба «Ка!»

У Чорногуза там дівоче личко
Із гір, плато – туманна родить вись.
Воно постало сяєвом величним…
А у Сушка – мов пазли розповзлись.

Насмикав віхтів з сіна і соломи,
Залякує сузір`ям Гусака…
Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
Писунка нападає знов швидка.

Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
А чи складай із вірша анекдот.
Пером у Чорногуза Велес водить,
Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!

11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)

Давида, як поета-меломана
в бою не подолає Голіаф.
Йому і камінець із пращі – кайф.
Запитую цибатого буяна, –
якщо ти у поезії не граф,
чого їси отого графомана?

Але одному «ґлею не хвата-
є», іншому, що розумом убоге,
не вистачає рога у Сварога,
Арею – обоюдного меча...
Ачей, кому чого не вистача-
є, те воно й вимолює у Бога.

Боги олімпу мають на таку
оказію реагувати гідно.
Отримаємо міру очевидну.

Усе було на нашому віку
та й буде ще – ку-ку й ку-ку-рі-ку,
і недалеке, і дурне, бо бідне.

Вирубуємо зайве у рядку.
Обрубки у сатирі є доцільні,
але не у сонетному вінку.

11/19

– У людей найцінніше – родина,
а герої – лише на війні,
а у серці – жива Україна,
що до смерті належить мені.

Як умію її захищаю
і як можу – за неї стою,
за правдиву історію краю
і за волю, добуту в бою.

Так міркують ліричні герої
неліричних сучасних пісень
у вогні революцій і воєн,
наближаючи радісний день.

Живемо! – і не хлібом єдиним,
і не славою. Щастя людини
у державі – найвища мета.
Є одна Батьківщина і мати.
Поки маємо що обирати,
то єдина стає саме та.

03/19

Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
Світлотіні однаково грають на ликах & писках
Хай оспівують Сонце художник письменник піїт
А під Місяцем мліють ціловані ним одаліски

Місяцевий пегас не псуватиме зораних нив
І небесних копит не торкне сатирична калюжа
Колосками утіляться смисли які він зронив
А між них посміхнеться закохана в Сонечко ружа


*
Хто сприймає буквально & звик метушитись між ком
Хто в собі графомана ніяк подолати не може
А римується так що ритмічно гуляє альков
З перепою сусіда штовхнув на підмочене ложе

Із носа окуляри зняв рожеві,
Навпроти - графоман-недопіїт.
Облущилася позолоть дешева,
Невдатний карлик глипає на світ.

Стругав-варив сонети про дубочки,
Увірував, що кожен вірш – краса.
Повз купи мудрі пролітали мовчки,
Ніхто ув очі правди не сказав.

Усе життя прикуплене по блату,
Набутки – мильна булька, кіч, плюмаж.
Проліз в калашний ряд за тінню тата,
А от таланту справжнього нема.

Я істину очищу словом правди:
Писати вірші – не твоя стезя.
Сідайно но знову за учнівську парту:
Ти все почув. А я - усе сказав.

30.07.2018р.

Волосся в носі більше не стрижу.
Підтоптаний. Дівчата до лампади.
А от сусіда - той іще буржуй!
Нову щодня кладе у ліжко ладу.

Але в столі підзорна є труба,
На місяці оглядую кар'єри.
Аж тут з авта виплигує юрба -
Русалі, афродіти і венери.

Гуртом рвонули кралі на балкон,
Я ж око притулив до окуляра.
А там -сусід! Стаждалець, Лакоон!
Сплелись клубком на ньому Гапка й Сара.

А тілеса! Божественні! Стрункі!
Блаженство! Рай! А гурії неситі...
Дрижать мої долоні шкарубкі,
Забув, що я старий, пеньок столітній.

Скрутили мавки дядька у рулет,
Втішалися до вечора по колу.
Вважав, кохатись треба тет-а-тет,
Тепер уже подобається сполом.

Та чую крик! Бабота утіка!
Із медиком підкочує карета:
Помер сусід. Немає мужика.
Не витримало серце бочки меду.

На цвинтарі витьохкують шпаки,
Хлебчу потроху з кухля бормотуху.
Дивитись буду краще на зірки,
Не пропонуйте діду груповуху.

16.04.2018р.


Прощання

Намережилося невеселе,
Емігранти збиваються в клин.
Вимирають містечка і села,
Шлють листи діточки із чужин.

Хай Росія викопує вугіль,
Хазяйнує доладньо в Криму.
Покоління зросло недолуге,
Друзі шепчуть: - Умовкни! Німуй!

За Едем умирати не модно,
Краще "Боїнгом", в теплі сади.
А сусіда - змія підколодна,
Приповзла на чуже з блекоти.

Вмовкла пісня козацька орлина,
Вкриті пилом сяйні вітражі.
Чи поєднує нас батьківщина?
Сумніваюся. Люд збайдужів.

Не шукаю в роздраї достатку
Як повсюдно голодні роти.
Сяду краще, підштопаю латку...
- Прощавай, рідний сину, іди.

Поберегти потрібно власних муз,
Востаннє перед Вами зняв кашкета.
Лишається на сайті Чорногуз:
Не буде більше тут недопоета.

Єднаю Цоя, Путю і любов.
Писати інше права я не маю,
аби уже не римувати кров
тієї рани, що не заживає.

О, я ніщо… Я неук і вампір!
Останні соки висисаю з пальця
у тих, кому не ліньки на папір
пришпилити зоїла і за..а..я.

Оголюю нещасні голосні,
а приголосні залишаю тому,
кому я не виспівую пісні
за всю його потенцію вагому.

Я і себе зітру у порохню
за теренові лаври самописця.
Але не стану я у позу ню
лише тому, що «геній» об’явився.

До Ліри й Музи я не охолов.
Оце й усі гріхи, які я маю.
І ще – із ностальгією чекаю
на Роксолану, Майю і Любов...
Я поважаю благородну кров,
а опонєнта – ні.
                    Не поважаю.

                                      05.02.2018

Я адреси їх не пам'ятаю,
забуваю лиця, пазурі.
Телеграми-блискавки чекаю,
а мене минають поштарі.

Лицарі інтриги і дуелі
хочуть за поезію у бій,
бо її польоти вище стелі
каламутять декому напій.

І куди їй різаній тікать(ти)
по болоту, забува' коли,
хо’ або не хо' повоювать(ти)
і ширя' як бойові орли?

О, мої язичники на слово,
неприємне пам'яті дідів,
поки є Оранта і Покрова,
маю йти за віру козаків.

О, мої високо-парні птиці,
то не я націлюю рушницю,
де і курка лапою гребе.
Журавля боятись не годиться.
Поки маю у руці синицю,
захищаю мову! Не себе!

                                      10.01.2018

Біжать любителі поези...
У них оказія така, –
бабаї! І не треба дези,
аби бабусі-поетеси
упізнавали їжака.

Уже й поети – терористи
або губителі юрби, –
агресія! Аби не з'їсти,
то як би їх не зачепити,
і не помітити якби.

Ну а коли в ходу ходулі,
зарийся в сіно і сичи, –
дулібія! І, – люлі-люлі...
А хочеться сукати дулі,
тоді свої собі сучи.

І регочи бодай із пальця
І, може, усміхнусь і я, –
іронія – велике трясця.
Але яка почесна праця –
охаяти чуже ім’я!

Але ...якщо такі порядки,
то це уже не епатаж, –
ілюзія. Нема подяки.
Аристократія Вапнярки
не поміняє антураж.

Писати – це не гнути спину
і не рубати із плеча, –
презумпція! Якщо не винен,
то і пародія на кпини
не залякає читача.

                              05.2017

Я настрочу Вам краще про клозети,
Вщипну натхнення трохи десь таки.
Природа і кохання для поета?!!
Чавлю їх, як на носі - чиряки!

Я чистоплюям носа втру однако,
Усім їм дам такого одкоша!
Читайте, хлопці, краще про ротяку -
Де дилетантський наголос - віршА!

Бо ось про що нам римувати треба,
Життя - як та клоака, як п..да!
І шепотів пророчо друг мій ребе:
Чирякописець Саша? - Таки да!

14.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

ПАРОДІЯ

Приповз... Під оком -синяки,
Штани задрипані такі,
Одного чобота немає,
Ширінька "добрий день" гукає.
Пакет із хлібом загубив...
Лепече: "Тіко пригубив...
У кума жінка - Валентина.
А кум - закінчена скотина:
Все підливав і підливав...
Тебе я, Дашко, пам`ятав -
Дезодорант тобі купив,
Та по дорозі загубив..."
Так мурмотіло те мурло...
Зганьбив мене на все село...
А де ж їх ліпшеньких узяти?
Помию хвайно. Ляже спати...
Мужчини...всі вони такі -
На почуття неговіркі...
А що одежа? То - личина.
Під нею - рицар...
мій...
МУЖЧИНА!
14.02 2014

ПАРОДІЯ
Вже чкурнув наш Янович в Європу...
Так спішив, неначе тут потоп...
Не авіарейсом...автостопом...
Літаком приватним, звісно...Щоб
Не заніс у Тулу, до Казані
Чи у вовче лігвище -Тамбов...
Готувався Янович "заранє":
Настругав "капусточки",знайшов
Гарне місце десь аж там, у Відні
(Вже й забув про геїв хіт-парад).
Там синок з невісткою небідні -
Не спішать вертатися назад...
На прощання мовив до народу :
"Пєрший тайм...но я нє проіграл.
Я нє повєрнуся большє зроду -
Напєрьод зєльонєнькіх набрал..."
...І народ йому повірить вперше
(вже без побрехеньок і обмов)
Янович - сміливець. Він не бреше.
Він інтегруватися ГОТОВ.
04.02.2014

Телевізор споглядаю
В день годин по сім.
Чай, бува, не допиваю,
А бува, й не їм.

Монітором все «годую»
Інтелект я свій.
І усе перевернулось
В мене в голові.

Коли посмішка людськая
Світить на лиці
І волосся осяває –
Геть контрасти ці!

Я цього не уявляю
Й до екрана йду.
Там волосся обрамляє
Він або… ду-ду.

Я вже знаю, не здалося,
Це - (нормальний!) вид.
Усміхається з волоссям
Тільки трансвестит.

Неприродного багато
В справжньому, дивись…
Певно, теле-тарганята
В мозку завелись.

16-17.09. 7521 р. (Від Трипілля)(2013)

Чорніє повітря, синіє щосили.
Омелько вечеряє знов з матюками.
Нечисте його цілий день десь носило.
Село аж гуде вже масними плітками...

Під баром п`яниць так багато, аж свище
Дорога...чиїми вже хоч... кізяками...
Онисько забрався аж на кладовище
І моцно заснув "у обнімку "з хрестами.

Упир же смакує ранами синіми.
Червоними, певне, уже не хоче.
Солоха, сусідка, вечеряє мріями
(Її чоловік вже й раз в рік не лоскоче).

Поет наш сільський наджував собі класика
І лірики з`їв на вечерю багато...
І так переварює файно - фантастика,
Що газами віршів аж дихає хата...

Така вже ідилія - не передати...
Лише довелося ...втікати із хати...

...А доки Парася рядки ці писала -
Солоха в соломі...Омелька спіймала...


10.07.2013

Я – амазонка. І Великий звичай
велить тебе убити по зляганні.
Вже й меч підняла… Дивишся в обличчя…
Іще живи… Я нині добра пані.

Я – вершниця, струнка, засмаглотіла!
І білці в око в сосен верховітті
поцілю з лука!... Що ж, ізнов до діла,
загнузданий мій коню?...
…Будеш жити…

26.06.2013

***

Вже на хлопів отих немає злости
(У жимолост дівчат гукати в гості!).
І шо, скажи, з тобов робити маю?
Мо думав - ягод справно назбираю?..
Бо галичєни - то є хитруни,
Коло дівчат - то як тиї в`юни...
Узяв би ліпше косу, покосив,
Ледачим пузом троха потрусив!
До дармовóго, люде, як той кіт
(Тобі ж, герою, не шішнанцять* літ!).
А бздури** в мізках ше кишат-кишат
(Вже дайте "шіст", уже замало "п`ят"...).
То видиться*** йому якесь" МК"
(Оте "ПМ" - холєра, ше й яка!).
Всіх дзíсяки**** Адмін той "заразив"...
Омелько мій, і той вже гет здурів:
Із голосних вишукує процент,
"Вичислює" якийсь "кофіцієнт".
Роботу чисто всю закинув, люде,
Все жде, коли "МК" у него буде!
Пойміт мене, о пане Редактóре,
То для Парасі є тяжкоє горе...
Бо так в селі у нас живе ше піп
І кіт (той, шо у жимолости спит).
Добавте тиї рейтинги, благаю,
А нє, ТО Я СІ САЙТА ВАМ ЗЛАМАЮ!
А хочете - то помагайте Ви!
(Хазяйство в мене - свини, коровú...)
А пастуха тепер найти в селі -
Могоричі давати немалі!...
...Парася чемна, не зобидит Вас...
Ну шо?
Ви за?
То натискайте "КЛАС"!


17.06.2013

Оце сусідка в гості запросила...
Сто грам цукерок (бо я троха жмот...)
Коньяк (а самогонки не хотіла!!!)
Так от...
Тоді відверто почала моргати
Одненьким оком. Лівим, зокрема.
Чи ми сиділи, чи лягали спати -
Вже не скажу, бо пам`яти нема...
...День другий. Двір. Сусідка не моргає...
Не кличе в хату. Кави не дає...
А мій склероз нічого не згадає...
Як є, так є...
Ото я влип! Мені її вітати,
Чи бігти геть, "похнюпившись униз"?..
Як би то хто спромігся підказати,
Я б ся не гриз...
...Гризотами із кумом поділився.
Як він зрадів! (Не жартома," всурйоз"!)
А через день на вулиці хвалився...
Мовляв...склероз...


02.06.2013

Я сорочки мужицькі прала...
(Для цього є великий став).
Полковник файний (чесне слово!)
Мене зненацька упіймав...
Мужчина вищого гатунку,
Бо ще пісні свої співав...
...Не ласа я на подарунки,
Аби сь те знав!
Я виростала на природі
І силу маю у руках.
...Таке "срамотє" ниньки в моді,
Шо просто жах!!!
Най ждуть мене піїти в гості,
(жеби писали та` як слід).
Вручну всі перемию кості.
Хто "за"? Хто "проти"? Всім привіт!!!


31.05.2013

Тремчу, раз побачив і...влип,
от, заяча душе пропаща,
я те ж міг би бути як Зевс,
та, вибачте, зайчик - ледащо...

Я не люблю ходити голим,
Це ,достеменно, точний факт,
І не люблю дешевий одяг,
Хоч в грошах я не маю фарт.

Шукаю дочку мільйонера,
Накинув оком у партнера:
Банкірська пава, справжнє чудо,
Лиш під вінець – і гроші будуть.

Та забажала підписати
Угоду шлюбну, щоби знати,
І у труну вона з грошима,
А я з обручкою, вістимо.

Спокійних муз на світі не буває:
Хіба ж то Муза: « Сядь та відпочинь…»
Коли чого, так Муза Слово знає…
Сама підкаже, лиш ,поете, линь!

Який футбол, забудь про Барселону,
Бо Музи бачать звабу в тому й гріх.
Бери перо, пиши про вічне знову.
Не слухать Музу як, поете, міг?!

А говорити Ніжній про відгули?
Нагадуєш, що ти ще й чоловік?
То не від Музи крил на лобі гулі?!
Їй вірність до вподоби круглий рік.


Як прилетить – відкинь мерщій фінали,
Дзвінки, ТВ, а скайп нехай мовчить.
До клавішів, пера - писати дружньо в парі:
Поет і Муза - ви одне - звучить?!

13. 05. 2012

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Жінка - це вінець природи!

Заховалась в таємницях.

Не сира зелена глиця -

Лиш краса душі і тіла.

Заболіло - не відчула.

Обманулась - не заплаче.

І на рейс "життя-кохання"

Поспішить. Така вже вдача!

А в мене сонце
З`явилось миле,
Таке... красиве:
Колись, казало,
Був вид русявий,
Та не пристало
Сонцям при силі:
Вони всі сиві!
Тепер же Сонце,
Ласкаво-миле.

Що безтілесне?
Це не цікаво!
Враз захотіло -
Явило тіло…

…А біля хати
Як же тримати?
Секрет відкрию:
Тепер животик
На нього тисне!

Сидить,сумує,
Про грішне мріє...

Ах, Сонце-Сонце,
Таке ти в тілі?
Ану на небо,
Яке у ділі?!

В сотый раз из грязи в князи
(Что не каждому дано)
Скачет кролик-энерджайзер
В поучительном кино.

У него - квадратны цели.
Мир прямоугольный сей
Он раскроит, он поделит
На врагов и на друзей.

Он грядёт - евангелистом,
Штурмом взяв за пядью пядь.
Он - надёжный, он - пушистый,
Блох в подпушке не видать.

Косит кроликовы души
Алкоголь и анаша -
А у нашего зверуши
Батарейка хороша.


2011

Так финт готовит пентакампеон
И урка норовит воткнуть заточку. -
Не слишком-то стеснением смущён,
Ты влазишь в мою жизнь своею строчкой.

Да на, да влазь, накушайся, зажрись,
Упейся и умойся, человече.
Когда ты оцифруешь эту жисть,
Тебе, конечно, станет много легче.

И станешь ты не столь непроходим.
Что ж, вижу некий знак в твоих стараньях.
А впрочем, я и так по выходным
Сам по себе в рефлексах и в сияньях.

То вырастет густая трынь-трава -
Мол, недалёк, мол, грустен и не стою,
То вдруг накатит сущь существова
Со всей своей несметной полнотою.


2011

Я з вигляду вся така класна,
Комусь видаюся химерной..
Незвично розумна. Та, власне,
Не хочу я бути собою:

Хотіла я стать літаком -
Сказали, впаду над мостом!
Подумала лижами стану -
Сніги моментально розтали.

Тоді - найпростіше для жінки:
Зіграю красуню в собі.
Бо кожна із нас, поневолі,
Веде пожиттєво ці ролі.

Поэт пародисту

Он столько крови здесь нам выпил
и стольких нас «переимел»...
Ему б подсунул, если б смел,
еще раз косточку от рыбы.

Пародист поэту

Ты что же, думал – время лечит
таких, как ты? Да никогда!
Но это – ложная беда.
Сочтёмся здесь. До скорой встречи!

На даху пародисти гуляють,
На даху їм зриває дах…
У моря усі ріки втікають,
А тоді витікають – ах!


24.11.2011

В старі часи, коли безчестя уникали,
і розросталися чутки в лихі скандали,
писака борзий згадувати імена,
чиїсь обігруючи простодушні фрази,
міг, може, раз, чи два - до довбні, колуна,
якими норов "чужописця" виправляли.

Можливо жорстко, та повазі цим навчали.

Аристократи ж бо "дуелили" образи,
що виникали навіть з натяку насмішки...
То ж, ясно, що було й безчестя зовсім трішки.
Не те, що нині, де публічно в "унітази"
будь-ким будь-що переробляється на "біс", та
за кимсь все вторять до безчестя звиклі маси,
що "унітаз" над кожним - учта пародиста... (

2011

Пародисту би дядька - в Канаді,і розсуду криза зника!
Пародисту би мешти - хороші, плював би тоді звисока!
Пародисту би жінку, а так лише збудливі сни...
Пародисту би інше, і краще за "переписнú!"...
Та немає нічого, й тому пародист досажда.
Але знайте, направду, стражда в його серці нужда.

2011