Вітре холодний, не остуди мою душу,
Тепла дай долоням, ніжності серцю й добра.
Осене, осене, тебе я щиро попрошу,
Щоби погожою ще довго-довго була..

А спогади, спогади хай не гірчать полинами,
Медами любові зцілюють, наче бальзам,
Вогнем калиновим щоби почуття це палало,
Стелилася золото-килимом стежка життя.

2015 р.

Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
А війна і далі сіє
Тільки смерть і жах, -
Занапащує надії
На добро в серцях.
20.10.25

Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
що здобич бачить, де вона.

Ось рокіт грому на вітрах,
крилам лишивсь останній мах,
бо голова, лиш та одна –
розсічена навпіл вона.

Готуй орла до похорон,
бо став безпечніш від ворон,
бо голові, що мав той птах,
навпіл розсіченням став крах.

Творці в народах горя й лих,
ви досягли голів двох тих,
розкраяна на них одна.
міняйте цілі – вам хана.

19.10.2025р. UA
P.S.
На фото битва Зу та Нінурти. Нінурта озброєний ваджрою — подвійним тризубцем, який символізує блискавку.

Міф про те, як Анзуд (Зу) викрав «таблиці долі» (ці таблиці давали владу над богами та людьми, а тому здобув верховенство над всесвітом). В цьому міфі роль Анзу змінилася з позитивної на негативну, навіть демонічну. Богиня-мати Дінгірмах відправляє проти Анзуда «бога війни Нінурту» й дає йому в дорогу сім вітрів. Бог наздоганяє Анзуда й посилає стрілу навздогін птиці. Але, маючи «таблиці долі», Анзуд замовляннями виліковує свою рану.
Нінурта зміг забрати «таблиці долі» у Анзуда лише з третьої спроби.

* На згадку про перемогу — Нінурта бере «зображення Анзуда» як свій символ-герб.

Анзуд (шумерське), Анзу (аккадське; також Зу, «Імдугуд, Ім-Дугуд» = «Буря-Вітер»), Шуту — божественний птах, який символізує блискавку та вітер.
В шумеро-аккадській міфології велетенський божественний птах, у вигляді «орла з головою лева або левиці (тобто завжди без гриви); й зазвичай, лапи орла стоять на двох гривастих левах». У міфах Анзуд є посередником між земним та небесним світом, й відповідно — між богами та людьми; він водночас має й добрі, й злі риси». Швидше, поєднання лева та орла символізує агресію як на землі, так і на небесах.
Анзуд є центральною фігурою — на давньому шумерському прапорі; на печатці й «кам'яній булаві правителя»; також «одним з найкращих ювелірних виробів шумерських часів» вважається «амулет Анзуда з золота та лазурита» тобто «кольорами Анзуда» є золотий та синій — «колір небесного вогню-блискавки-сонця» та «колір неба».

Нінурта (Нініб, Марутташ) — бог щасливої війни, богатир богів. Нінурта ототожнювався з планетою Сатурн. Символом бога був скіпетр, увінчаний двома левиними головами.
Нінурта також шанувався як покровитель землеробства та скотарства .

* * *

Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 
І стогне без джерел душа німа. 

Вона поїхала до борзого коханця, 
До бидляка, який стискає так, 
Мов демон, до безумного зухвальця, 
Що перемеле душу, як тартак. 

(Борис Костиря)

Пародія:

Вона поїхала у сутінки далекі,
Хоча навіювали думи жах
У тім гаю, де від жахної спеки
В лелек уже давно поїхав дах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, де править пристрастю пітьма.
Бо, хоч тій жінці скоро буде сорок,
Ніхто за пишний бюст не обіймав.

Вона поїхала, до борзого коханця,
Що перемеле душу, наче млин!
Чому б за баксів сто до «іносранця»
Їй не поїхати на п'ять хвилин?

(ТетянаЛевицька)

Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.

Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
І стогне без джерел душа німа.

Вона поїхала до борзого коханця,
До бидляка, який стискає так,
Мов демон, до безумного зухвальця,
Що перемеле душу, як тартак.

2 липня 2024

Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш”.
“Ні, не можу я сідати.
Треба долю доганяти”.
Побрів чумак степом-полем,
Його доля – яром-долом.
Забрів чумак до шинкарки,
Свою долю там шукати.
Зійшла доля медом-квітом,
А п”яниця – пустоцвітом.
Дісталася тому доля,
Хто плекав її у полі.

Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…

Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
палаюча - на вогняному троні.

Гаряче листя не пече долонь,
і срібний дощ іти не поспішає -
всміхається, немов Ален Делон:
яка жагуча в осені душа є!

1.Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
З тобою разом буду я охоче,
Ловити шал очей, твоїх очей.
Мені ці очі сняться знову й знову.
Усмішка щира, гарна, загадкова.
І я чекаю мить оту чудову,
Коли удвох ми будемо іще.
-------------
2.Для мене ти, мов ясне сонце в небі.
І знаю, я любить не перестану.
Бо очі - дзеркало душі у тебе.
У них тону або ж від щастя тану.
Приспів.

19.10.2025

Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Нічого такого. Маєш свій ритм…
З усього з усіх — найхудощавий
Спомини поруч славно-порізних битв
З присмаком кави…
19.10.2025.

Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
Привів Господь усіх птахів йому та всіх звірів,
Які жили та не мали, навіть назв допіру.
Велів, щоб Адам узявся всіх поназивати,
Щоб було одних від других якось відрізняти.
Назвав Адам звірів, птахів, знову нудно стало.
Ходить раєм та нудьгує. Богу в очі впало
Оте його сумування та й дума про себе:
«Мабуть, жінку чоловіку сотворити треба?!
Створю її за подобою самого Адама.
Зроблю йому супутницю… Та із чого саме?
Зроблю з глини, тоді вони не будуть любитись.
Щоби єдності між ними справжньої добитись,
Зроблю з тіла Адамового! Та що ж саме взяти?
З голови? Розумна буде, стане керувати.
З руки? Візьме його в руки, помикати буде.
З ноги? То від чоловіка бігатиме всюди.
Візьму ребро біля серця, із-під руки прямо,
Щоб сердечно любилися вони із Адамом.
І, щоб була під рукою вона в чоловіка.
Надумався так зробити, Адама покликав.
Приспав, витяг ребро з нього, щоб жінку ладнати.
А ту янгол нагодився та став щось питати.
Поклав Господь ребро поки. Стоїть, розмовляє.
А чорт із кущів за тим всім пильно поглядає.
Щоби Бог не здогадався, на пса перекинувсь.
Із кущів отих прожогом до Адама кинувсь,
Вхопив ребро, давай гризти та в кущі втікати.
Копняка, одначе янгол устиг йому дати.
Доки той на ноги скочив, янгол встиг догнати
І адамове ребро те в нього відібрати.
Із ребра отого й вийшла для Адама жінка –
Його друга, хоч не завжди вірна половинка.
Бо ж їй чортової слини все-таки дісталось,
А від того і проблеми в Адама почались.
Радий був Адам страшенно, як жінку побачив,
Днями цілими круг неї, наче козлик скаче.
Та вже скоро зрозумів він: там, де чорт не здатен,
Там він жінку чоловіку може підіслати.
Отож, удвох перші люди по раю ходили,
Могли їсти плоди всякі, які лиш хотіли.
Та була в одній місцині яблуня крислата,
З неї Господь не дозволив їм яблука рвати.
Адам, звісно, що послухавсь, а Єва вчепилась,
Забороненого плоду з’їсти захотілось.
Давай тузати Адама: - Дістань, чоловіче!
І з посмішкою лукавою зазирає в вічі.
Адам каже, що не можна. Вона тоді плаче.
- Та ти мене, чоловіче і не любиш, значить,
Коли яблука жалієш?! Я тебе покину!
Адам каже: - От, зв’язався у лиху годину!
Добре, з’їж уже одненьке, коли закортіло,
Та у гріх мене, щоб, жінко, вводити не сміла!
Єва ж яблуко зірвала, плід отой вкусила
І вже стриматись у неї не стачило сили.
Вчепилася до Адама: - Скуштуй, чоловіче!
Знову льстиво зазирає чоловіку в вічі,
Чи сердито кривить губи, щоб свого дістати.
Адам довго відмовлявся, не хотів кусати.
Та не витримав, урешті, відкусив шматочок.
Не став, навіть і жувати, проковтнути хоче,
А тут Господь, де і взявся, біля них з’явився.
Аж Адам із переляку тим шматком вдавився.
Застряг той шматок у горлі у нього навіки.
Отак, кажуть і з’явився кадик в чоловіка.
А Господь насупив брови та Адама лає:
- У раю для неслухняних місця бідьш немає!
Не схотів, Адаме, слухать мого заповіту.
Бери Єву й забирайтесь чимскоріше звідти.
Візьми заступ і лопату та жменю насіння,
Будеш в поті добувати хліб собі віднині.
І пішли вони із раю на землю нещасні,
Розраховувати мали лиш на сили власні.
Так ми нині і живемо, трудимось, страждаєм,
У поті чола постійно хліб свій здобуваєм.
Та, з другого боку, якби вони не згрішили,
То удвох би тільки, мабуть у тім раю жили.
Не могли б гріха пізнати та дітей родити.
І нас – людей, їх потомків не було б на світі.

Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
Але в житті не втратив досі мантру.

Сльота і негідь ненадовго, згинуть.
Порадує печальний сад калина,
Наллються ягідки її рум'янцем.

Не схилить спину і густа ялина.
На все свій час: година чи хвилина,
А сум і дощ сховаються - примари.

Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої «ЧЕТИ»*
всі народи скуті.
Не зберуться у кулак
та не вдарять разом
в ту Росію, той Гулаг,
ту заразу…

Поміж нас, Європа де?
Де шановна пані?
Вже біда й до неї йде –
кацапи погані.

То збираймо сили враз
без вагань і бюрократів.
Спільна зброя – це для нас,
не для Трампа, не для Штатів.
Вдарим разом звідусіль
по отій мордяці
в Україні – свят-Русі,
і в Росії-ср.ці.

16 серпня 2025 рік

* і в українській мові слово "чета" існує,
але воно є застарілим і означає
військовий загін, відряд, взвод,
або партію людей, що складає певну одиницю.
У вірші використане слово з руської мови (не російської).

Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шалянова тисне вагою.
Що й коли я нестиму, не знаю сама достеменно.
А залишені тяжкістю садна молитвою гою.

Відчуваю, як важко тобі та примножую сили.
Обіпертись не бійся, міцнію від дотику того.
Кажуть: ти б із плечей все, крім теплої хустки, струсила.
Тільки ж вітер такий, що здимає легких із дороги.

Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту координати.
Сховаємось за хвилею, яка
за штормом котить води буревійні.
Дістанемось того́ материка
де будемо, як чайки вільні.
Збудуємо палаци на піску,
і вистелимо мушлями підлогу,
бо так чудово в затишнім бузку
підносити молитви Богу.
На скелях, що тримають небосхил
знайдемо едельвейс духмяний —
хоча нема коралових вітрил
на човнику надій, коханий.
Допоки океан ще не змалів,
а небеса нашіптують верлібри,
втечемо від війни на край землі,
там, де пасуть метеликів колібрі.

19.10.2025р.

Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Живе та Бабка на узліссі,
Але ж який із неї толк?
Її б чорти не їли лисі,
Тим більше я – казковий Вовк.
Зайців, мишей нема в оселі –
Ланцюг порвався харчовий.
Живу неначе у пустелі.
Хоч їж траву, хоч вовком вий!
Про Батька в казці – ані звуку,
А Матір, примхам завдяки,
Одну жене, малу онуку,
Нести крізь хащі пиріжки.
Так звана «Матір», добре знає,
Що Вовк на їжу має нюх,
Та на Онуку натягає
Палкий червоний капелюх!
Аби я здалеку побачив,
Аби її не оминув!
Чи не паскудство це (пробачте)?
Тепер, читачу, все збагнув?
Аби тобі полоскотати,
Властиві збоченцям, думки.
Хорору зайвого додати,
Твоїм бажанням завдяки!
Я переповнююся болем.
До вас звертаюся, батьки!
Держіть малечу під контролем,
Не відриваючи руки.
Це я тут – досить ліберальний!
Хоча стоїть у горлі ком,
І в цьому є аспект моральний –
Якщо ковтаю, то цілком!

21.08.2023 р.

Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
То на мить замруть у колі,
То продовжують бедлам,
Мов щодня нестерпний голод
Дошкуляє голубам.
Ось і чубляться за крихти
Під нестримний посвист крил,
А веселий вітер вихрить
Їхнє пір'я догори...
19.10.25

Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
Плата платою спільне мовлення
Справа справлена — серіал
Море різного задоволення
Медіаторе, ще живу…
Кримінал.
18.10.2025.

Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Щоб свого кендюха напхати.

Он личка ніжного овал
На трасі, мов картина з Лувра,
Шукаєш жінки ідеал,
А то лише продажна курва.

Аристократи й королі
Палаци, замки будували.
А торгаші на цій землі --
Як стадіон - торгові зали.

Торгуйний центр воно звело,
У кріслах там сидять "кидали" --
(Розводять "лохів" на "бабло"),
Їм усе мало, мало, мало.

Бо добре служать Сатані,
Їм кров людська - вино червоне!
І роблять гроші на війні,
І совість у вині тім тоне.

Над світом повиса туман --
І чесна праця вже не в моді.
Політика-брехня, дурман -
Продажне бидло верховодять.

Кому поезія краси --
Висока, праведна здалася?
Хіба її ти продаси
Гидкій, безликій, сірій масі?!

Торгує книгами поет,
Вже не літа думками в небі.
Беруть ті твори в туалет,
Щоб скористатись при потребі.

18 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…

Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
Котрі чекали, правда, на ізгоя…

Коли в тобі вселилась сивина,
А ти ще біг… шукав її причину,
У роздум напросилась бузина
І ти погодивсь, чекаючи хвилину

Коли замкнувсь доріг твоїх той круг —
З околиць поз’зджались привітати…
А ти такий… як сам собі хірург.
Дозволив після всього розіп’яти.
18.10.2025.

Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у ко́го душа порохнява.

Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
до рапіри немає довіри.

Пробачаю образи та зло загалом,
хоч не склеїти глечик розбитий.
Неможливо облити людину лайном,
щоб самому рук не забруднити.

18.10.2025р

Зірваний вітром кленовий листок
По річці пливе, ніби човник маленький,
Осінь же пізня, тремтить він, промок,
А хвиля відносить його так далеко

Тримається ж стійко. На нього іще
Сіла пташина мала відпочити,
Крихітні крильця стомилися вже,
Ну, а до берега довго летіти.

То ж уявля себе наш мандрівник
Справжнісіньким судном у синьому морі
І не страшні йому хвилі й шторми,
Усе бороздить він безмежні простори.

2017 р.

Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст я скопіював).

"Нах*й ти, шм*ро, коменти видаляєш? Чи ти сприймаєш тільки похвали? Якщо так, то це черговий доказ, що ти - х*йня, а не поетеса, як тобі сказав твій підстаркуватий нарцисюга за відмінне лизання ж*пи. Мало того, що ти з нізвідки вилізла кухарка, ти ще й не ростеш над собою. Ти тотальна нездара. Слухай Артурчика та чорнозадого й надалі - вони тобі розкажуть
Давай домовимося. Я пишу корону сонетів, до якої неможливо докопатися, а ви всі утрьох накладаєте на себе руки. Я згодний попрацювати над тим, що мені не близьке, аби тупо вас показово і з ганьбою знищити."

Як на Вашу думку, шановна Редакціє, чи припустима така поведінка? У нас поетичний сайт? Паркан, списаний матюками? Чи підворіття для хроніків, які постійно "під кайфом"? Прошу вжити відповідних заходів і заблокувати всі акаунти Желіби. І бажано на 100 років уперед.

Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.

А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Й підвело під монастир...

Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.

Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Долі нитки так сплелися,
Що зустрілись я і ти.
-----------
Часом важко. День складний.
Я без настрою, сумний.
У житті то шторм, то штиль,
Але є у мене ти.
-----------
З неба падають зірки,
Утікають в даль роки.
Богу дякую за те,
Біля мене поруч ти.
----------
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Долі нитки так сплелися,
Що зустрілись я і ти.

17.10.2025

Усе життя – очікування чаша,
лише процес емоцій і пригод.
Воно по суті – то уява наша,
ланцюг подій, ілюзій хоровод.

А ще – зрідні нокдауну у боксі,
цейтноту в шахах, лижам на льоду…
Вервечка невимовних парадоксів,
стрибки із потяга на повному ходу!

Відпочиває навіть міх Пандори.
«Ума палата» – урна для сміття
в малім театрі одного актора,
у моноп’єсі з назвою «Життя».

Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Чи, може, варто помовчати
Без виконання слізних дій,
Щоб у притишеній кімнаті
Гули рої лише надій?
Щоб віра й далі не зникала
У те, що любий не поліг, -
Я ні відразу, ні помалу
Нічого вимовить не зміг...
17.10.25

Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.

Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Молитва найкращого тата.

І де б ти не був, так буде навічно:
Батьківська Любов огортає світлом,
І мама і тато поруч з тобою,
Щоб серце твоє й надалі квітло...

Моя молитва - до них у Небо,
Молитва батьків - до мене на Землю...
У певну мить слова зустрічаються,
І Сяйво тоді безмежно-безкрає,
Наче промінчик Пресвітлого Раю,
Мов Янголи крилами обіймаються....

І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.

Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
от-от розтане грань тонка…

Рубає незачату грушу
чужа напаслива рука.

 
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
 
Я очікую терпеливо
Улігшись на підлогу
Змагаюся собі складати пазли
А ще дощить тут ізнову
 
Гангстер ось лячний на вигляд
Вірний люґер на руках
А як вертається додому
Правдивий батько так
А коли мова йде про бізнес
То може вхопити ножа
Він виглядає релігійно бо
Злочинність – це житейський фах
 
Я очікую терпеливо
Улігшись на підлогу
Змагаюся собі складати пазли
А ще дощить тут ізнову
 
І це як є
О все гаразд
 
Я очікую терпеливо
Улігшись на підлогу
Змагаюся собі складати пазли
А ще дощить тут ізнову
 
О співаку непереливки
До левів кинутий він
А басист виглядає нервовим
Дівчат споглядає із вікон
Барабанщик немов поламався
Тримаючи вірний ритм
А гітаристи – ті пропащі
Пожиттєва гонитва у них
 
Я очікую терпеливо
Улігшись на підлогу
Змагаюся собі складати пазли
А ще дощить тут ізнову
 
Оце бабусі – тисяч двадцять
Махають хустками на етер
Свої пенсії витрачають
І скрикують “Це нестерпно!”
А онде рота солдатів
Спостерігаючи замерла
А королева одважно скрикує
“Що у вас там за діла?”
І з моторошним “Талі-хоу”
Кидається у ряди
Бабусям дякувати отим які
Кричать: “Боже огради!”
 
Я очікую терпеливо
Із коханою на підлозі
Змагаємося з нею скласти пазли
А ще дощить тут ізнову
 
Та все гаразд ей ей усе є гаразд
 
 
 
 
 
 
 
 

***
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.

***
А балом правлять люди-тріпачі
і сатані віддаємо належне....
ці діячі
щось мають уночі,
а вранці висувають протилежне.

***
А нині бути жертвою ідей
політикана майже кожен може,
але іде
сафарі на людей
і мирне небо їм не допоможе.

***
А на очах народу знову гине
сакральна жертва... жодної вини
нема у сина
рідної країни,
та цього мало слугам сатани.

***
А Україну ще не розп’яли,
але готують молоток і цвяхи
чужі орли...
та і свої козли
ведуть її, роковану на плаху.

***
А саміти кочують у Шанхай...
ніхто не знає, що там буде далі.
Що не співай,
а «хінді русі бхай»
усе ще хіт на цьому фестивалі.

***
А China теж не знає, що співати
по-за-очі конаючій рідні...
із азіата
не буває брата
ні США, ні самураю, ні русні.

Анотація
А білий світ не красять ?удаки,
Гаага їм не роздає цукерки...
хіпують урки, орки та абреки
і навпаки:
правіють ліваки,
лівіють боягузи на віки,
кацапи-пси і біси з табакерки.

10/25

Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформації, альманах у видавництві можна придбати.

Моє зібрання творів "Птахокардія" (поезія, переклади, мала проза), видане у Львові, "Сполом", 600 стор., тверда палітурка, офсетний папір та якісний друк - можна придбати у мене, доступна ціна - 140 гривень. Пошановувачі образної, метафоричної поезії, знавці української мови, пишіть у приват фейсбука.
Бібліотекам надішлю безкоштовно, за умови отримання.