Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер війне,
То обпалене дерево в око впадає.
Оцю бійню не скрию навічно в собі,
Як минувшину мрійну, пахучу, квітчасту, -
Доживаю життя у такій боротьбі,
Жах якої забути до скону не вдасться.
23.10.25

От всі такі розумні стали —
Ментально, бач, повиростали.
Покажуть, он, як треба жити,
Як підісрати, як провчити.

Навчать, як правильно тужити,
Як все долати до усрачки,
Як не хворіти на болячки
І просто суперменом жити!

Набридло все оце сприймати —
Життя не жить — конкурувати.
Так чом ми кажемо, що ми…
Ми — не тварини… Люди — ми!

Ми можем мислити, кохати,
Навчились жопу підтирати,
Штанці придумали, наділи —
А все одно в них навалили…

Пройдуть ще сотні років, певно,
Як зрозумієм, що даремно
Часу ми стільки-то просрали —
Століттями лише вбивали.

Життя бува — то раз лише,
Можливо, й ні… але хто скаже?
Усі ж то знають про це все —
Коли ж тоді до нас дійде?..

По факту — кожен мізки має,
А ось з вказівками — біда.
Як хто керує? Та як знає…
Ось тут й проблема виплива.



31.07.2025

Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.

Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
стелить проліски плаєм.

Погукає: «Агов»,
то приходжу до тями,
бо кармічна любов
джерелом поміж нами.

Розбрелися сніги,
пухом впали на вії.
Сіль землі навкруги,
як сльоза ностальгії.

Чарівна́ заметіль
забуяє весною,
небеса золоті
між тобою і мною.

22.102025р.

Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.

Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Вже налічують легіони.

Від народження і до скону
На ворожу полюють зграю.
Наші вільні козацькі дрони,
Вибухаючи, йдуть до раю.

Наче коні зметнуться дибки,
Ворогів віднайдуть схрони –
Трощать ту сарану на дрібки
Наші вільні козацькі дрони.

21.08.2025р

Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
є
буде
?
Але чим знатиму, що в ній?

24 листопада 1993 р., Київ

Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався довгий шлейф.
В оточенні байдужім пустки й тиші,
В усіх кутках виднілася пітьма
Така страшна, що полякались миші
І не шкреблися навіть крадькома.
Осіння ніч холодна і тривала,
І чорна, як вугілля, чи смола, -
За вікнами вологими стояла,
Допоки світ не знищив тьму дотла.
22.10.25

Завірюха розгулялась,
Почалася заметіль
І на землю щось лягає,
Але це не білий сніг.

Вітер листячко зриває
Із берізок золоте
Та кленове теж кружляє
І мете, мете, мете.

Заміта вузьку стежину,
Заміта широкий шлях
І траву, що біля тину
Сірим кольором взялась.

А ще листячко калини
Пада бурштином до ніг.
Із таночком хуртовини
Злитись хочеться й мені.

2025 р.

Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспали,
Ніби голос затихлий у сумі лісів.

Наш поет утомився від вічного гніту,
Що сягає корінням у товщу віків.
Наглий холод упав на незайманість цвіту.
Сніг упав на галявину вільних років.

А Словенія манить теплом надвечірнім,
Де притулок знайшов сивочолий поет,
Де думки і страждання його відпочили
Від колючих, болючих залізних тенет.

18 липня 2024

Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Ти , читачу, вже вибач,
так сумно, сумно.
Ніби й золОтить осінь
своє з розмахом.
В лялечки умотались
веселі думи.
Ніби й не гусінь слово,
та й не імаго.

А до весни чекати
ще довго, довго.
Сіра запона грудня
вікно закриє.
Лютого муха біла
впаде на щоки.
Тільки у квітні кокон
відпустить крила.

Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.

Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Заплющу вії.

Думок напівоголений гербарій,
Надій, колись зелених, губить листя.
Вже під ногами – жовтий колумбарій
Посеред міста…

08.10.2025р.

Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верховний Вождь Гола Борода. Він неголений, у берцях, штанах з камуфляжем та піджаку на голе тіло.)

Верховний Вождь Гола Борода.
От, я прийшов до білого вождя,
шо проживає в Білому вігвамі,
шоб срочно получити ці потужні...
ну, як їх... бумеранги?..
Тьфу ти, блять!
Та я хотів сказати – томагавки!

Великий Американський Президент.
Мій хлопчику, підходь поближче, welcome!
Що ти мугикаєш, ти що, із мугикан?..
Тобі сказати маю по секрету:
якби тоді я був би президентом,
оця дурна Війна за незалежність –
вона б не почалася взагалі...
Мені тут розповів мій друг Владімір:
у вас же вождь був спільний, mister Рюрік,
тому́ усі ви маєте негайно
на чисто русском, ёпта, говорить!
Тобі ж – пора на вибори... До речі,
чому ти звешся Гола Борода?

Вождь Гола Борода.
Коли я народився, то батьки
помітили, що геть я безбородий,
і так назвали... Тільки, підождітє,
а шо нащот обіцяного масла?..
Ось мапа, все оце я відвоюю,
бо згоден на припинення вогню;
вам особисто забронюю ложу
на нашому концерті у Криму!

Американський Президент.
Ти репліки не плутай! Ач, артист!..
Well, твій піджак, до речі, – дуже стильний.
Подумай про білизну відтепер...
І з теми не зіскакуй! Вам потрібно
обрати вже новенького когось!

Гола Борода.
Мені по Конституції - два стро́ки
положено. Я вмію рахувать!
Оскільки перший – сім тягнувся ро́ків,
то й другий має бути теж такий.
Так каже Конституція, кажись...

Президент.
Мій милий, Конституція – то наше!
Я сам пишаюсь «Біллем про права́»!
Не мацай Конституцію руками!
Що за діла́? Ти що, із ділаварів?..
Ану, стривай! Подумай поки трішки, –
у мене в Кабінетному Овалі
висить мій друг Владімір на зв’язку...

(Виходить у праву кулісу.
За хвилину звідти вискакує м’ячик для гольфу.
Гола Борода чухає бороду і голі груди.
Президент повертається.)

Oh fucking shit! У нас, диви, проблема:
він каже, Конституція – то їхнє,
він виправив її голосуванням...
Я ж – тільки п’ятий рік у президентах,
ти – тільки сьомий; а зате Владімір –
вже чверть століття. Отже, він мудріший,
давай коритись рішенням його:
ти будеш вождь Одеського улусу.
Біжи, собі це місце забронюй!

Г.Б.
А шо Єрмак?

П.
                      One moment, please... (Озирається на кулісу.) Тут кажуть,
що Єрмака чекає знов Сибір.

(Народ безмолствует.
                                      Й чомусь здається,
що він це робить на російській мові.)

Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Сидіти, отам
на лавочці
та зводити храм
Журавочці;
вбирати красу
мембранами,
озе́рну глазур
туманами.
Натхнення в душі —
криницею,
де хмари дощів
копицею,
де вітер кружля
рівниною
і пахне земля
ожиною,
де небо висить
сокирою
вже сотні століть
над прірвою.

21.10.2025р.

Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом сповиту.
В розпачі й вірі, в радості й горі,-
Все у Псалмах по-людськи клекоче:
Щось там на арфі, щось на кінорі...
Щось крізь сльозами зрошені очі.

Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25

Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
Ну, нехай. Нехай… нехай,
Це ж не аварійно?
Чого в мене? — не питай
Видно тут надійно…
19.10.2025.

Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Не наведе надійних переправ.

Іржаве листя вдарило в обличчя,
Мов ляпас неба, ніби крик вночі.
І запах осені тривкий і вічний,
Немов тривожні журавлів ключі.

Іржаве листя - золото від Бога,
Безцінний подарунок небуття.
І будь-яке пояснення убоге
Не відміняє силу каяття.

13 липня 2024

Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
Розплетені густі злотаві коси.
Вуальна осінь.

Хоча вітри грайливо листя обривали,
Все ж згодом задощило й холод, як у льосі,
Пронизував наскрізь дерева рослі.
І очі вже дивилися чомусь у простір.
А ніч мовчала, розстеляючи печалі.
Все ті ж вуалі.

світло упорядкованих електрокуль
хаотичне мислення і
блукання у пошуках краси
тихо, ледве чути власний пульс

блискавки теорій та ідей
від неможливих до
«а чом би й ні?»
досліджував Одіссей

сколихнути б відображення у воді
тіні житлових мікрорайонів
пусті місця скупчення людей
бурлеск асиметричних балконів

перший закон термодинаміки
циклічність подій
шкільні теми із ботаніки

це електричні метаморфози?

відрізок, промінь, чи пряма
і чи сталий рівень прогресії
яка різниця?
хіба не достатньо лиш… повітря?

зупинка, сфокусований кадр
смачне повітря, теплий дотик
шелестить у листі котик
піти купити молока

08.2025

У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво в долонці...

І певне неба водограй цей не дістане,
Та зайченятам сонця другом стане.

Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окраса й України!
Без перебільшення, Чугуїв – клаптик раю!
Його красу я на увазі маю,
Його людей, бо кожний з них митець!
Тече тут річка Сіверський Донець.
Природа українська мальовнича
І підприємств надійність робітнича.
Для тіла є місця для відпочинку,
А для душі можливості для вчинку,
Щоб силу українськості відчути…
Як тут, скажіть, художником не бути?
Тож вибачайте Лондон і Варшава –
Чугуїв оминуть не маю права!

09.09.2025р.

 
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійми подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
 
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
 
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
 
Хоч кімната ця зимна, геть не йди, ти потрібна, бейбі
Як зогріватимеш, знай, о я кохатиму теж, як схоч
 
Бо я радий, авжеж, в твоїх чуттях, вірю, те ж
Хто ізлякав тебе, родилась на що?
Зажди. . . . .
 
Твій вершник явиться із-за повороту
Із тягарем, що знести ледь годний
Мішка зі сріблом & торби зі злотом
 
 
 
 
 
 
 
 

Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
Хто кого — продовжується гра.
Випурхнули в світ по черзі дітки…
Передбачив день календаря —
Тільки щоб погодився на стільки…
19.10.2025.

Вітре холодний, не остуди мою душу,
Тепла дай долоням, ніжності серцю й добра.
Осене, осене, тебе я щиро попрошу,
Щоби погожою ще довго-довго була..

А спогади, спогади хай не гірчать полинами,
Медами любові зцілюють, наче бальзам,
Вогнем калиновим щоби почуття це палало,
Стелилася золото-килимом стежка життя.

2015 р.

Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
А війна і далі сіє
Тільки смерть і жах, -
Занапащує надії
На добро в серцях.
20.10.25

Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
що здобич бачить, де вона.

Ось рокіт грому на вітрах,
крилам лишивсь останній мах,
бо голова, лиш та одна –
розсічена навпіл вона.

Готуй орла до похорон,
бо став безпечніш від ворон,
бо голові, що мав той птах,
навпіл розсіченням став крах.

Творці в народах горя й лих,
ви досягли голів двох тих,
розкраяна на них одна.
міняйте цілі – вам хана.

19.10.2025р. UA
P.S.
На фото битва Зу та Нінурти. Нінурта озброєний ваджрою — подвійним тризубцем, який символізує блискавку.

Міф про те, як Анзуд (Зу) викрав «таблиці долі» (ці таблиці давали владу над богами та людьми, а тому здобув верховенство над всесвітом). В цьому міфі роль Анзу змінилася з позитивної на негативну, навіть демонічну. Богиня-мати Дінгірмах відправляє проти Анзуда «бога війни Нінурту» й дає йому в дорогу сім вітрів. Бог наздоганяє Анзуда й посилає стрілу навздогін птиці. Але, маючи «таблиці долі», Анзуд замовляннями виліковує свою рану.
Нінурта зміг забрати «таблиці долі» у Анзуда лише з третьої спроби.

* На згадку про перемогу — Нінурта бере «зображення Анзуда» як свій символ-герб.

Анзуд (шумерське), Анзу (аккадське; також Зу, «Імдугуд, Ім-Дугуд» = «Буря-Вітер»), Шуту — божественний птах, який символізує блискавку та вітер.
В шумеро-аккадській міфології велетенський божественний птах, у вигляді «орла з головою лева або левиці (тобто завжди без гриви); й зазвичай, лапи орла стоять на двох гривастих левах». У міфах Анзуд є посередником між земним та небесним світом, й відповідно — між богами та людьми; він водночас має й добрі, й злі риси». Швидше, поєднання лева та орла символізує агресію як на землі, так і на небесах.
Анзуд є центральною фігурою — на давньому шумерському прапорі; на печатці й «кам'яній булаві правителя»; також «одним з найкращих ювелірних виробів шумерських часів» вважається «амулет Анзуда з золота та лазурита» тобто «кольорами Анзуда» є золотий та синій — «колір небесного вогню-блискавки-сонця» та «колір неба».

Нінурта (Нініб, Марутташ) — бог щасливої війни, богатир богів. Нінурта ототожнювався з планетою Сатурн. Символом бога був скіпетр, увінчаний двома левиними головами.
Нінурта також шанувався як покровитель землеробства та скотарства .

* * *

Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 
І стогне без джерел душа німа. 

Вона поїхала до борзого коханця, 
До бидляка, який стискає так, 
Мов демон, до безумного зухвальця, 
Що перемеле душу, як тартак. 

(Борис Костиря)

Пародія:

Вона поїхала у сутінки далекі,
Хоча навіювали думи жах
У тім гаю, де від жахної спеки
В лелек уже давно поїхав дах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, де править пристрастю пітьма.
Бо, хоч тій жінці скоро буде сорок,
Ніхто за пишний бюст не обіймав.

Вона поїхала, до борзого коханця,
Що перемеле душу, наче млин!
Чому б за баксів сто до «іносранця»
Їй не поїхати на п'ять хвилин?

(ТетянаЛевицька)