ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.01.06 19:13
Він робив морозиво зі снігу
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був

Артур Курдіновський
2026.01.06 15:10
Не обрані. Покарані. Наш крах -
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.

Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,

Сергій Губерначук
2026.01.06 13:29
Хлопчик Ейф.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.

Борис Костиря
2026.01.06 11:10
Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.

Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча

Олександр Сушко
2026.01.06 10:10
Занурююся, звично, у добро,
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.

А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь

Кока Черкаський
2026.01.06 04:50
Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,

Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень

Ігор Шоха
2026.01.05 22:03
А тактика стратега – діло темне,
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.

***
А ніж розпочинати рокіровку

Микола Дудар
2026.01.05 21:23
Терпіння випурхнуло з дому
І прямо з хати в небеса…
Мені однаково від злому,
І там, і тут, мене нема.
На небесах вже однодумці…
А я туди і не спішив…
Блукаю... Наче у відпустці
У ній охоче ще б грішив…

С М
2026.01.05 21:12
ей караване мене забирай
у португалію в еспанський край
андалузію і житні поля
прагну зустріти й стрічатиму я

хутко забирай мене
відси караване

Іван Потьомкін
2026.01.05 19:46
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим називають люди.
Готові і щулитись вони, і закрива

Олена Побийголод
2026.01.05 19:10
Із Леоніда Сергєєва

А першими зникнуть опасисті, –
не тому, що багато їдять,
а тому, що вони – опасисті,
і їх відразу з’їдять.

Руді повиводяться другими.

Артур Сіренко
2026.01.05 15:45
Книга, що стала повітрям
Написана синьооким самітником,
Що бавився словами як намистинами,
Що відчиняв двері в безодню,
Що жив у хиткій хатині,
Яка була зроблена з очерету,
Що ріс на холодному озері,
Де плавали білі лебеді,

Сергій Губерначук
2026.01.05 12:18
Замок.
Залізний дизайн.
Пташці
відрізали лапку.
Лізе
по лезу сльоза,
крові
коричнева крапка.

Володимир Мацуцький
2026.01.05 12:17
В траві ховався коник,
В траві ховався коник,
Дзвонив той коник в дзвоник,
Співав і цокотав.
Невже ж то бува,
Невже ж то бува,
Дзвонив той коник в дзвоник.
Невже ж то бува,

Борис Костиря
2026.01.05 11:35
Я прокинусь у лісі від шуму птахів.
Із безодні вернусь у новітню безодню.
Моє серце проб'ють не списи каблуків,
А ледь танучі в небі зникаючі зорі.
І до мене долинуть видіння віків,
Невідчутні, загрозливі, сиві, прозорі.

Я прокинуся в лісі

В Горова Леся
2026.01.05 10:59
Ніч вливається в шибку синькою,
Підвіконням стікає вниз.
Обморожена гілка бринькає
Медіатором об карниз.

Місяць повний у сніг покришений.
Грає сріблом невинний наст.
А за щирою ніби тишею

Микола Дудар
2026.01.04 23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…

Євген Федчук
2026.01.04 19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби

Артур Курдіновський
2026.01.04 18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!

Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна

Олександр Сушко
2026.01.04 13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.

Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!

Борис Костиря
2026.01.04 12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?

Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння

Віктор Насипаний
2026.01.04 10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран

Богдан Манюк
2026.01.04 10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с. Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт

В Горова Леся
2026.01.03 21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.

Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:

Іван Потьомкін
2026.01.03 17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Микола Дудар
2026.01.03 17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з

Віктор Насипаний
2026.01.03 16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я

Борис Костиря
2026.01.03 14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.

Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха

Олена Побийголод
2026.01.03 11:46
Із Леоніда Сергєєва

При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.

А народ внизу – не плужить і не сіє,

Тетяна Левицька
2026.01.03 10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,

розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько

С М
2026.01.03 07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж

дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати

Володимир Мацуцький
2026.01.02 21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.

Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,

Артур Курдіновський
2026.01.02 16:04
Цей ваш токсичний позитив
Сьогодні має безліч масок.
Юрбу бездумну звеселив
Ваш опромінений Пегасик.

Лунає з будь-якої праски
Цей ваш токсичний позитив.
Всі перемоги та поразки

Борис Костиря
2026.01.02 14:20
Шукаю ялинку у березні,
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.

Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів

Іван Потьомкін
2026.01.02 13:56
На гору! На гору!
Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті м

Ярослав Чорногуз
2026.01.02 13:32
Ну що ж таки прийшла зима.
І світ чорнющий забілила.
Стояв на голові сторчма --
Наляканий і сполотнілий.

Тепер вже -- на ногах немов,
Співає радісно осанну --
Прийшло до нас воно ізнов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Диковинка Лісова - [ 2009.03.15 13:04 ]
    Одноманітність
    Ні моря, ні гір — вона не жива.
    Немає висот, занепаду теж.
    Дістати б до зір, а то не зоря.
    Немає пустот і вічності меж.

    Зійти б у Тартар - свідомість не дасть.
    Між хмар засинать вказівок не було.
    В душі повний яр змарнованих щасть.
    Та їй би ридать, але щоб не чули.

    Антіпова Анастасія
    3 грудня 2008р


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.32) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Прокоментувати:


  2. Диковинка Лісова - [ 2009.03.15 13:27 ]
    Якого кольору життя?
    Якого кольору життя?
    На вісь нанизані прошарки
    всіх кольорів,
    відтінків всіх,
    а глянеш зверху, -
    то без чарки
    не обійтись!

    Чорний квадрат на полотні,
    як розмаїття гамми світу,
    всіх кольорів,
    відтінків всіх,
    ти — колір,
    тому мусиш жити
    якимось цвітом.

    Моя структурна одиниця
    здавалася б - одноманітна...
    без кольорів...
    відтінків всіх...
    я в складі чорного.
    Помітна!
    Зелена юність!

    Антіпова Анастасія
    5 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.32) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Коментарі: (2)


  3. Паприка Паприкова - [ 2009.03.15 12:21 ]
    Я хочу
    Я хочу прижать твои ладони к своему сердцу
    И заглянуть в бездонные пропасти твоих глаз,
    Говорят что глаза – это зеркало души,
    Я надеюсь, что смогу найти там ответы на все мои вопросы …
    Я хочу нежно обнять тебя и долго-долго не отпускать…
    Но не знаю, как ты к этому отнесешься…
    Поэтому я просто смотрю на тебя и говорю о пустяках …
    Вечером, когда звезды тихо смотрят с небес, а город засыпает,
    Я остаюсь наедине с собой и зажигаю свечу
    И долго смотрю на её живое, трепещущее пламя,
    Оно колышется и рисует на стенах удивительные узоры…
    Я знаю, пламя хочет рассказать мне о тебе то, что я хочу знать
    Но, к сожалению, я не понимаю, языка света и тени …


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  4. Паприка Паприкова - [ 2009.03.15 12:21 ]
    Благодарю тебя...
    Я чувствую твою любовь, она как цветок, нежна и прекрасна,

    Она нужна мне как воздух, как глоток воды.

    Когда твой голос тихо и нежно шепчет: «Я тебя люблю»

    Эхо в моем сердце повторяет: «Тебя люблю, люблю, люблю…»

    И сквозь дрожь ресниц падает слеза и катится по щеке …

    И улыбка трогает губы, а на душе становится светло и торжественно.

    Стучась в окошко, придет рассвет и распугает все мои мечты и сны …

    Сны, в которых мы были с тобой вдвоем,

    Наступит утро, пробежит день, и ночь снова сменит вечер, все повторится …

    Я благодарю тебя за все прекрасные мнгновения, которые ты мне подарил …


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Катерина Каруник - [ 2009.03.15 10:12 ]
    i’m feeling good
    над нами яскраво
    від того
    що ми дурнуваті

    навколо нас тепло
    на тец номер п’ять
    запалюють радісний спів

    під нами
    під небом
    за нами женуться
    футбольні фанати
    і також співають
    і також танцюють
    під дудку свою
    жовто-синю

    у нас все спокійно
    стабільні зміни
    стабільний рух
    ні туди ні сюди

    а нам все одно
    бо нам все одно
    по цимбалах

    вода ж тече
    вогонь горить
    вітер свистить
    і кожен з нас знає
    що там-он за рогом
    знаходиться важіль

    ходімо всі разом включимо сонце!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  6. Лариса Коваль - [ 2009.03.15 08:31 ]
    ***
    Перекинулась, наче веселка,
    Вiд Карпат до самого Днiпра,
    Бо я маю надiю маленьку,
    Що я створена з твого ребра.

    I коли защемить моє серце –
    Це вiдлуння твоєї нудьги.
    Вiдболiле шопенiвське скерцо
    Згiркотiло упало в снiги.

    Тiльки я все стою серед лiта,
    Кольорово єднаю свiти.
    Я – веселка. Куди ж мене дiти?
    Може схочеш колись перейти!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  7. Галина Косович - [ 2009.03.15 08:46 ]
    ***
    Ще любов наша не зурочена
    Ні добром чиїмсь, ані лихом,
    Тільки просить, не замороч її
    Вітром тихим, шаленим вихром.

    Ще любов наша не огранена,
    Мовчазна й соромлива трохи
    Тільки ніжністю не порань її,
    Тільки ласкою не сполохай.

    Ще любов наша десь на відстані,
    Яблуневими йде садами.
    А думки вже такі розхристані,
    Стиглі яблука – гріх Адамів...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (13)


  8. Людмила Ясенська - [ 2009.03.15 08:48 ]
    ***
    Коли я в печалі — не сила глядіти у небо.
    Таким недосяжним стає його спокій і мир…
    Любов’ю зігрію печаль і полину до тебе,
    крізь виміри світу і час я полину до тебе.
    Тепло твого серця — мій посох і мій поводир.

    Коли я в печалі — хмаринкою випарюсь в небо.
    «Чому мені тужно?» — спитаю ясні небеса.
    «За хмарами сонця не видно… Тужити не треба,
    бо сонце — в тобі, та захмарене жалем до себе.
    Не місце у серці зневірі, образам, сльозам.»

    Коли я в печалі — щосили згадаю про радість.
    Бажання — тягар, але легкість — моя простота.
    Я все відпускаю, бо знаю, не варто чіплятись
    за те, що минуло, і з чим би давно попрощатись,
    за чим так сумує невсипна моя самота.

    Ти бачиш, коханий, — печаль переходить у радість.
    Від туги до тиші — півкроку, до мужності — крок,
    ще крок — до любові, а далі чекає крилатість.
    Все має свій термін, свою глибину, свою вартість,
    свій шлях до гармонії, свій неповторний урок.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (14)


  9. Микола Блоха - [ 2009.03.15 00:33 ]
    Триумфатор.
    Хищной птицей овладел страной,
    Несёшь триумф, победы над врагом.
    Ты забавляешься, игрой во власть,
    И как котёнок, швыряет клубки шерсти,
    Распоряжаешься судьбой других.
    Но это маска для иных,
    Кто не когда, не знал, что значит?
    Стоять в сияющих доспехах,
    На площади среди завистников,
    Соратников врагов, опасней нет.
    И весь триумф, всё это погашает.

    Николай Блоха 14.03.09 г. 22:47
    Скульптор Озюменко Андрей http://www.ozjumenko.com.ua/



    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Хо - [ 2009.03.15 00:51 ]
    ***
    у червоні очі
    західний вітер.
    крок за кроком
    стікає
    пальцями час.
    стукіт:
    волосина по волосині
    на голові неба -
    там
    грім.
    перлами по бетону
    падає з твоїх сонць
    кожен звук
    і кожен подих.
    ледь свисне десь у полі
    шуліка.
    подих затамує
    сірий од страху ховрах -
    його здобич.
    так, алегорія руху.
    мозаїчність усесвіту -
    це ж наслідок ентропії.
    а спочатку,
    спочатку було...
    Був.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.36) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (10)


  11. Микола Блоха - [ 2009.03.15 00:57 ]
    Триумфатор, лицо.
    Твоё лицо скрывает шлем,
    На нём нет радости, триумфа,
    Восторга нет, вот так всё просто.
    Остался где-то позади, азарт сражения,
    И победа, лишь отсрочка смерти.
    Нет смысла, жизнь пуста,
    Триумф победы мимолётен.
    И в ожидании новой битвы,
    Ты сокращаешь дни вином.

    Николай Блоха 14.03.09 г. 23:44.


    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Хо - [ 2009.03.15 00:27 ]
    ***
    Я ніколи не бачив
    цих будинків
    ходив -
    не бачив
    під ними -
    цих дерев
    закляклих на зиму
    над ними - літаків
    і - о! що це
    таке блакитне?!!


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (8)


  13. Микола Блоха - [ 2009.03.15 00:57 ]
    Триумфатор, дань.
    Триумф, имеет тоже цену,
    И каждый, кто познал, дань заплатил,
    Не только жизнями врагов.
    Слезами после каждой битвы,
    Когда усевшись за столом,
    Ты помнишь имя, но не видишь человека.
    А после биты, возвращаться, некуда тебе,
    Цена оплачена, и нет семьи.
    Так в старости вопрос; зачем всё это?
    Исчез ответ, что в юности пленил.

    Николай Блоха 15.03.09 г. 00:09


    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.15 00:06 ]
    Філософія про нитки
    Всі люди зв’язані сріблястими нитками…
    Всі люди – браття – вір або не вір…
    Ти вже колись тут був: ходив стежками,
    Пірнав у море, милувався з гір…

    Твоя душа обрала біле тіло…
    Ти ще раз проживеш свій повний круг…
    Ти ще раз зробиш зле чи добре діло…
    Чи ворог трапиться тобі, чи вірний друг…

    Повір, людей немає безталанних!..
    Є в кожного уміння, і талант…
    В минулому житті вершив ти плани –
    Верши й тепер, з розмахом, як гігант!..

    Ми цінимо тоді, коли втрачаєм…
    Люби себе – цінуй своє життя!..
    Згадай, як ми здоров’я всім бажаєм,
    А часом – пізно, і немає вороття…

    Всі люди ми – і чорні, й жовті, й білі,
    Багато звичаїв, культур, традицій, мов…
    Але однакова прикмета є на тілі –
    У всіх у нас тече червона кров…

    І всі ми зв’язані сріблястими нитками…
    У всіх чомусь однаково болить,
    Душа і тіло – серце бо – не камінь!..
    Болить – це хтось чіпає нашу нить…

    05.06.2006 р.,
    м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  15. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 23:21 ]
    Почати з весни
    …Вибили кращих людей...
    Винищили еліту...
    Відбірне зерно золоте
    Вигноїли Совіти...
    Де нам набрати ідей?
    Розбрелись кобзарі по світу...
    Юне зерно молоде,
    Ще лишень пнеться до світла...
    ...Прокляття моєї Землі –
    Люди забули мову...
    Строєм усі – в москалі!
    Й на себе їхню обнову...
    Діти наші зростають
    На тлі голлівудських чар...
    Історію діти – не знають –
    Обертаються в яничар!
    Невігластво і нахабство!...
    Горе, ярмо і руїни…
    Мільйонами – в рабство, паства,
    Твоя!.. Схаменись, Україно!
    То що ж ми, Боже, за люди?
    По кутках: “Моя хата – з краю...”
    Ми служимо новим Іудам,
    Які нас ведуть...
    До Раю?!..
    То де ж ви, нові патріоти?!..
    За кого віддам я свій голос?!..
    За що ж мені нині боротись?!..
    Крутнути б Історії Колесо –
    Назад, щоб любов і простори!..
    Назад, щоб не було війни!..
    Назад, щоб не знали ми горя!..
    Назад, щоб почати з весни!..

    25.08.2006 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  16. Тетяна Роса - [ 2009.03.14 23:17 ]
    ***
    Останні нічні морози
    Несе в далечінь вітрами…
    Упали зимові сльози
    Озерами-дзеркалами,
    Щоб мали дерева змогу,
    Вдягаючи зелень-шати,
    Тіні свої довгоногі
    В холодній воді скупати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  17. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 23:48 ]
    Сонет моїх бажань
    О, мій сонет, сонет моїх бажань!
    Заспраглому б дійти до джерела,
    Де хочу я пізнати корінь знань,
    Де ти, Людино, вже колись була…

    Схилити голову, мов полохлива лань –
    І пити, щоб розвіялась імла!
    Підставити під чисті струї длань –
    І спраглу душу вмити добіла!

    І ніби знаю я, де є те джерело,
    Яке від Світла ключ живий взяло…
    І я до нього стежкою іду…

    Круг озера сидять сім мудреців,
    І шмат пергаменту у кожного в руці…
    І я неквапно з кожним бесіду веду…

    30.08.2006 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  18. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 22:23 ]
    Пісня кобзаря про волю
    «Як умру, то поховайте
    Мене на могилі,
    Серед степу широкого,
    На Вкраїні милій…»

    (Великому Кобзареві нашому –
    Тарасу Григоровичу Шевченку)

    Говорила з сивим вітром
    У степу могила:
    - Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
    Кого я тут вкрила?
    Заросла я бур`янами,
    Боки похилила.
    Горе мені – твої внуки
    Розпускають крила.
    Гладять мене, розчісують,
    Курган розправляють,
    Скоро буде вже й не знати,
    Ні сліду, ні краю...
    Щось свистять надвечір,
    Грають, дороги питають.
    Гонять хмари табунами
    В Пекло чи до Раю –
    Я не знаю... А сама я
    Козаків тут вкрила.
    Не одного – сотні тисяч
    В земельку зарила...
    Всі пропали, сіромахи,
    За Волю, за Славу:
    Хто – на палю, хто – на плаху,
    Всі – за діло праве!
    Сплять вони собі, а вітер
    Гне траву-ковилу...
    Сплять в могилі тій гетьмани,
    Слава, Воля й Сила!
    Спить великий Наливайко,
    Богун, Остряниця...
    Сплять Сірко і Многогрішний,
    Байда і Хмельницький...

    ...Був же час на Україні,
    Були вірні люди!
    Слава лилася степами
    Й гомоніла всюди...
    А тепер? Кругом – тумани,
    Якось тихо стало...
    Де ж ви, браття-отамани?!...
    Згинули?... Пропали?...
    Батьку-Вітре! Ну, а, може,
    Час наш ще настане?
    Розвернуться ті кургани,
    Й Красне Військо встане!
    І підем, і будем битись
    Від краю й до краю!
    І козацьку пісню славну
    Скажемо, зіграєм!...

    “У Києві, на Майдані,
    Зібралось народу –
    Козацького, селянського
    І панського роду.
    Всі ми – люди,
    Всі ми – браття,
    Всі ми – міць і сила!
    Всіх нас мати для любові
    Й щастя народила...
    І на заході й на сході
    Пісня солов’їна,
    І на південь, і на північ –
    Ненька-Україна!
    Не дамо ж бо, люде-браття,
    Звести нас в могилу!
    Розкрий очі, мій Народе,
    Вхопи вітру в крила!
    Розправ спину, вдихни в груди,
    Твердо стань на ноги –
    Хай тікає Чума клята
    З нашого порогу!...
    Об’єднаємось, полюбим,
    Згладимо руїни,
    Всі - Сини і Дочки вірні
    Неньки-України!”...

    ... Так у степу говорила
    До вітрів могила.
    Так Історія складалась,
    Терпка, ніби глід...
    Так козацька Слава наша
    З славою спочила,
    Від Кургану до Кургану,
    Ніби з сліду в слід...
    Полягли ті козаченьки
    За нашу свободу,
    Бо були вони всі, браття,
    Козацького роду!

    ...А в селі, на Україні,
    Десь ворожить мати:
    Чи то доньку, чи то сина
    Бог їй має дати...

    22.07.2006 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.36)
    Коментарі: (2)


  19. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 22:41 ]
    Осінній сонет
    Курличе в небі журавлиний сірий клин...
    Вже зібрано в снопи густе колосся...
    І не спинити нам з тобою часу плин...
    Скінчилось літо, за порогом – сива осінь...

    І я дивуюсь: в мене вже дорослий син...
    Яке ж пахуче і густе його волосся...
    Роса очей і брів погідний згин...
    А в мене в серці – щем, нуга і млосність...

    А журавлиний клин, вгорі, знай, все курличе...
    І осінь з неба дощ на землю кличе...
    А ми з тобою в даль бредемо вдвох...

    А жито, зібране в снопи, шепоче й дихає...
    Я обійму тебе за плечі: “Чуєш, тихо як?...”
    Наш син – весна, а ми – суть осінь... Хліб... Жнива...

    Кумпала Вір,
    14.08.2007 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Гнатюк - [ 2009.03.14 22:43 ]
    Ознаки осені
    Опав останній жовтий лист,
    Орнаментом червоним вкрилось місто,
    Обставини життя фарбують в кольори
    Облишене колись чуже намисто.

    Останній літній подих відійшов,
    Окраєць неба став похмуро-чистим,
    О,як невчасно дощ пішов
    Осінній танець закружлявши з листям.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.08) | "Майстерень" 5.25 (5.07) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  21. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.14 21:31 ]
    БЕЗСОННЯ

    Я снам наснивсь життям трилистим.
    поезією ніч кровоточить,
    Для віршів ніч – свята Пречиста.
    Мов птах поранений, душа ячить.

    Сновиддя пута розірвали,
    снують потомлені – де б прилягти…
    Я вийшов в ніч. На витривалі*
    стою. Сопуть потомлені хати…

    Чумацька зориться дорога…
    Я, мов Адам без Єви, без людей.
    Немає ні зірок, нічого.
    Прекрасно-темно, я кричу: «Еге-е-е-й!..»

    Як Бог озветься (краще сяду –
    дива трапляються вряди-годи),
    у нього яблук попрошу із «Саду
    Божественних пісень» Сковороди.

     витривал – незоране місце між полями (словник Б.Грінченка)


    Рейтинги: Народний 4.25 (5.39) | "Майстерень" 4 (5.3)
    Коментарі: (2)


  22. Володимир Назарук - [ 2009.03.14 21:10 ]
    Может, время и не доктор…
    Может, время и не доктор…
    Может, вера в «после», зря…
    Ведь, когда башмак истоптан
    Под ступней горит земля…

    И ступая по осколкам
    Разных истин, чьих-то слов,
    Ты не сможешь беззаботно
    Упорхнуть в пространство снов…

    Привыкая жить в прозренье
    Объясненья в нем найдешь
    И поступкам, и явленьям…
    Ты не веришь – ты идешь.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (1)


  23. Володимир Назарук - [ 2009.03.14 21:39 ]
    Неустойчива погода
    Неустойчива погода
    Ливень льет, гремя грозой.
    Тротуар, уйдя под воду,
    След затопит за тобой.

    Тучи черным покрывалом
    Отравили небеса.
    И под ветра сильным шквалом
    Отрешенная душа.

    Неустойчивы порывы.
    Неустойчив слов поток.
    Вслед за встречами разрывы
    Я б заполнить их не смог.

    Эти явные пробелы
    Не добавят остроты.
    И чернилами иль мелом,
    Не закрасить пустоты…

    Не избавиться от чувства –
    То ли комы, то ли сна.
    Повторяя тихо: « Пусто…»
    Постою-ка у окна…

    Переменчива погода
    Ливень льет, гремя грозой.
    Я уйду сейчас под воду.
    Я, как след, размыт водой…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (2)


  24. Владислав Бурик - [ 2009.03.14 19:16 ]
    тема №12
    А потім відключили газ і світло
    Я не палаю, а горю
    Благословляю Дух Блакитний
    На газовому вівтарю

    Хоч розриває від напружень
    Мережі зради, осі зла
    У зашморгу своєї дружби
    Нас душить бронзова Москва

    Вже не проллється із вольфраму
    сто благодатних кіловат
    Бо навкруги твойого храму
    і Світломор і Газават




    Рейтинги: Народний 5.33 (4.33) | "Майстерень" 5.5 (4.23)
    Коментарі: (1)


  25. Юрій Сегеда - [ 2009.03.14 17:52 ]
    Пісня про любофь
    На дворі зима,
    А тебе нема,
    Я така сама,
    Я зійду з ума.

    На дворі мороз,
    Скільки горькіх сльоз
    Я вже пролила,
    Ша-ла-ла-ла-ла.

    На дворі йде сніг,
    Ти кудись побіг,
    Як же ж ти мене
    Залишити міг?

    Ти кудись пішов –
    Ну то будь здоров.
    Замерза любов,
    Треба внести дров.

    Вітер сильно дув,
    Ти мене забув,
    Вийшов і пішов,
    Капці мої взув.



    Рейтинги: Народний 5.13 (5.45) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  26. Юлія Фульмес - [ 2009.03.14 11:07 ]
    Історично-особистісна практика
    Ми вкотре витирали пил
    Із фоліантів визнаних світил,
    І позмивали автентичність.
    _______________________

    Одної географії міста
    Накрила сірим вельоном сльота.
    Хто крайній в черзі по обличчя?

    Мета

    Записую: шукати і знайти
    Високості твоєї висоти
    На лінії не нижче стегон.
    _____________________

    Джерела: ненаписана стаття
    Про археологічні відчуття
    Під час розкопок альтер его.

    Хід роботи

    Я, Ванга, викликаю дух Петра,
    Сочиться кров із гострого пера—
    Невдалий досвід ворожіння.
    ____________________________

    Я, Ванга, і проводжу майстер-клас,
    Який ярмом обернеться для вас—
    Новою формою правління.

    Висновки

    Колишня агентура КГБ
    При зайвій чарці видає себе.
    Тепер-прихильники РУН-віри.
    ___________________________

    Студіювання історичних книг
    Обернеться Руїною Відлиг
    І петриківським розписом на шкірі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  27. Лариса Коваль - [ 2009.03.14 09:56 ]
    МОНОЛОГ СТАРОГО ҐУДЗИКА
    Я – ґудзик в спориші. Я – без душі,
    Немов камінчик. Божевільна воля.
    Вже миють очі весняні дощі,
    І даль небес розчахнута, мов доля.
    У небуденнім розквіті весни
    Я на шорсткій довірливій долоні
    Лежу в траві, в зеленому осонні,
    Забутий тим, хто в світ мене носив.
    Бриніли вальси. Квіти звідусіль.
    І колисала ароматів повінь
    У мій найбільший, найсолодший біль,
    У пізнавання першої любові.
    І голосу Його знайомий тембр...
    На одязі – ні брязкалець, ні ґриму,
    Лиш я один: була ж тому причина,
    Прошитий світлом, як мала мачина,
    Серед якихось пишномовних тем –
    Потенціальний квіт, що гріє зиму.
    Я горизонти мрій перепливав,
    Але думки мої кружляли всує.
    Тепер лежу. Знайдіть мене! Овва!..
    Лиш мимо промінь сонячний веслує.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  28. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:21 ]
    ХРЕСТИ, ХРЕСТИ, КРУГОМ ХРЕСТИ...
    Хрести, хрести, кругом хрести,
    А поруч дзвони відбивають…
    Цим душам хрест вже не нести,
    Вони на показ виставляють
    свої хрести!

    Крилаті ворони літають,
    Збирають дань за упокой.
    Нехай останюю співають.
    Для цього взяв в ковчег їх Ной.

    Хрести, хрести, кругом хрести...
    І дерев’яні й кам’яні,
    І квіти мертві поросли
    пластмасою в живій землі
    на вічну пам'ять!

    Хтось прийде,
    Посидить, сумом обійме
    Засіяне тугою поле,
    Приборкає сердечне горе
    І повернеться у життя,
    Чекаючи свого кінця.

    Хрести, хрести, кругом хрести…
    Ох, Отче Наш, Ти нас прости
    І мертвих нас, і ще живих.
    Лиш знаєш Ти скільки нести
    нам ці хрести!

    Анастасія Антіпова
    Травень 2008р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.32) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Прокоментувати:


  29. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:13 ]
    Де знайти від Евересту ліки?
    Де знайти від Евересту ліки?
    Ви скажете я нісенітниці пишу?
    Та ні, я просто затулю повіки
    і ще раз істину на плечах донесу!

    Чи бачив хтось як сокіл летить вгору?
    Як альпініст знов покоряє пік?
    Не в цьому лежить тінь мого докору
    і рухатися треба в інший бік!

    Чи ви кохали, чи раділи другу,
    чи лили сльози в води світові?
    Все відбувається по замкнутому кругу:
    досяг вершини — треба вниз іти!

    То де ж знайти від Евересту ліки,
    коли той пік — це щастя у серцях?
    Чи лити, чи сушити свої ріки
    в напівприречених осяяних думках?
    Анастасія Антіпова
    05.07.2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  30. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:15 ]
    Пам'ятка архітектури
    Під дзвін кинджалів кров лилася,
    із леза капала додолу,
    зернятко бою несло смерті,
    мене в руках тримає воля.
    Монарх ішов із поля битви
    і тінь йому тягнула ноги,
    душа розбилась об каміння,
    із неї потяглись дороги,
    імперії зводили башти,
    камінням падали руїни,
    на тому місці поселились
    давно забуті нами тіні.

    Бої — в книжках лише легенди,
    тільки в музеях чути зброю.
    Старі споруди пам'ятають часи
    ще лицарського крою.

    Під дзвін кинджалів кров лилася,
    будила предків сплячі душі.
    Відлунням неслися століття
    з давно утопленої суші.
    Під сяйвом ліхтарів ведуться
    на древніх стінах кам'яних
    ще не закінчені двобої
    незнаних предків не живих.
    І кожен вечір до півночі,
    доки не зникла ще луна,
    виходять тіні бити очі -
    архітектура знов жива!

    Лиш випадковий перехожий,
    Не знавши ці шляхетні мури,
    помилиться беззаперечно -
    це згадка лиш архітектури!
    Анастасія Антіпова
    квітень 2008р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (3)


  31. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:12 ]
    Ті, що народилися згори
    Ті, що народилися згори,
    Свої стежки ведуть низами.
    Від горизонту і туди,
    де ми завжди чекаєм з вами.

    Хто міг би впевнено назвать
    Той час, коли на перехресті
    Наші дороги зможуть стать,
    Щоб Богові віддати честі!

    А ми давно уже ідем
    по цих омріяних стежках,
    лиш тільки очі підведем
    і знов опустим в молитвах!

    А може ми самі згори
    Народжені якоїсь днини?
    І тільки крила… Ось, бери!
    Дарунок Божої Дитини!

    Чіпляй собі на свої плечі,
    Й за руки в сірому тумані
    веди народ, і сам, до речі,
    не сумнівайся в свому стані!

    Дав Бог ім’я і душу й віру,
    Лиш скористайся даром цим,
    У серці враз відчуєш силу,
    І Господа в житті своїм!

    травень 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  32. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:04 ]
    Метамарфози
    Як не крути, а чорне залишиться чорним,
    лиш біле сірим стає у тіні...

    Вчорашній сніг, укритий дрібними слідами
    не признається в своїй чорноті...

    Як не крути, а вчора залишиться вчора,
    лиш завтра ще не відомо мені...

    Сліпуче сонце крізь заспані хмари
    не посміхається на самоті...

    Як не крути, а правду фарбують у колір
    або маскують якось у брехні...

    Метаморфози народжені в Римі
    досі зростають у своїй ціні...
    27 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Сірко - [ 2009.03.14 01:41 ]
    Прадавній поклик
    На гук Богів Прадавніх я спішу,
    запізнююсь,
    боюсь,
    та все ж іду,
    бо тільки но проснувсь,
    від сну тяжкого,
    що скував давно,
    мою країну.
    Знаю, все одно,
    полуда не спаде вся вмить,
    потрібна боротьба
    Ну що ж...
    Куди Богам спішить ?


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:27 ]
    Комбінація...
    Вільна! Сміється день,
    дуб горне свої віти
    і чути вітер,
    і шурхіт хвиль до теплих берегів.
    Шумить прибій,
    шепоче до русалок нові чутки.

    Дійсно! Сміється день.
    Раптовий перехожий.
    І чути схожі
    на шум доріг швидкі думки.
    Шалений біг.
    Спішить у вирій заклопотаних людей.

    Щастя! Сміється день
    прикутий ланцюгами,
    як дзвін ногами,
    як шуркіт хвиль до теплих берегів.
    Шалений біг
    шепоче про свободу нових ідей.
    18 січня 2009 року


    Рейтинги: Народний 5 (5.32) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Прокоментувати:


  35. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:18 ]
    Настанова....
    Ніж бери,
    ріж, кажу,
    мої груди,
    орендуй
    вільне місце,
    виймаючи,
    моє серце...

    Вчи мене,
    жди, прошу
    відповідності,
    залишай
    мені право
    непевності
    в свому виборі...

    Будь завжди
    близь мене
    у присутності,
    відчувай
    мою здатність
    незримості
    цього світу...
    20 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  36. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:05 ]
    Світало
    Світало.
    Його так й не застав зрадливий сон.
    Здавалося,
    дотлілі цигарки; туманом у полон -
    рясні слова.
    Рясні слова,
    яких не вистачало.
    Світало.

    Світало.
    Нестерпна кава; крах натягнутій струні.
    Здавалось,
    що силует її лишився на стіні,
    пішла вмиватися,
    пішла б холодною
    не стало.
    Світало.

    Світало.
    Хотіла б чуда — він курив рясні слова.
    Здавалося,
    чекала вічно! Розчарувалася,пішла
    шукати щастя
    шукати десь де-ін-де
    і її не стало...
    Світало.
    18 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Михайло Підгайний - [ 2009.03.14 01:53 ]
    Криза творча
    ваш поет заблукав
    у буденності справ,
    наче зігнутий цвях,
    він намертво застряг.
    не зберіг, загубив
    свій душевний порив
    і шукає дарма
    між вогнями двома,
    адже муза тепер
    не виходить в етер,
    не підказує рим
    своїм співом м’яким,
    обірвалась струна –
    стихла навіть луна.
    загубився поет
    поміж дзвону монет,
    потонув у вині,
    в наркотичному сні,
    у диму сигарет
    тихо бродить поет.
    він у пошуку знов
    і біжить стрімголов
    крізь папір на столі
    аж до краю землі,
    щоб вернути свою
    найсвітлішу зорю,
    свою музу, іскру,
    щоби вірним перу
    залишитись. вернись,
    хай буде як колись,
    бо здолати пітьму
    не вдається йому
    без своєї свічі,
    що не гасне вночі.
    повернись хоч на мить,
    хай струна забринить.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  38. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:38 ]
    Там, де живе моя душа
    Там, де живе моя душа - в горах - спів чудернацьких птахів;
    спить біла заздрість. До зір яснооких їй не дістати
    ні пальцем, ні кроком.

    Там, за межею зефірових хмар — місце своє посідає Селена,
    йде небосхилом. Веде злотокосих своїх дітей
    ніч зустрічати.

    Там би і вчилась літати душа - в скелях могучих, та їй не дано
    плата за заздрість, що спить у тіні
    своїх навіки приречених мрій.

    7 листопада 2008 року
    Антіпова Анастасія


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  39. Тетяна Роса - [ 2009.03.13 23:42 ]
    Зманіжена відьма.
    Сьогодні п’ятниця…
    Та де ж моя мітла?
    Та ще й тринадцяте…
    Я точно пам’ятаю, що була!

    Злечу до місяця…
    А хмари геть закрили зорі.
    Погода біситься –
    Літати неприємно, апріорі.

    Погані жарти це,
    Бо дощ періщить наче із цебра.
    О, вибач, п’ятнице,
    Цій відьмі уже спатоньки пора.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  40. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 23:45 ]
    Сонет надії
    Хай хтось скаже мені, що держави у мене – нема...
    Хай сміється в лице, як почує, що предок мій – арій...
    Хай глузує, мовляв, у історії нашій – пітьма...
    Нас віками товкли – москалі, німчура, чи татари...

    Але я не боюсь, я впрягаюся в упряж ярма...
    І зі мною, мій Бог, ми навік з ним обоє у парі...
    Ця Земля нам дана саме тут, на хресті, не дарма...
    Саме тут те коріння, з якого зросте жито яре...

    І тоді я візьму й відділю жовті зерна від плевелів...
    І тоді я роздую вогонь, що в печі ледве жевріє...
    Свіже вимішу тісто й на черені випечу хліб...

    І тоді, на обжинках, за стіл сяде дружна родина...
    Від святої Аратти, Трипілля, Русі – до Вкраїни...
    Й перевтілене тіло моє знов впізнає душа...

    Кумпала Вір, 19.08.2007 року,
    м. Хмельницький – с. Іванківці


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (7)


  41. Порце Ляна - [ 2009.03.13 22:19 ]
    Прийде час і отой знаний красень...
    Прийде час і отой знаний красень із дому навпроти
    Дорозкаже черговій коханці останніх казок
    І мене попри силу тяжіння й народний супротив
    Покохає і в тіло уприсне живильний ковток.

    Я окрилена сяду писати пророчії вІрші,
    Що відбившись від хвилі Азова сягнуть і Карпат,
    той долаючи шлях, що здається до Києва пішки,
    Головне – аби вчасно, без болю і присмаку втрат.

    День черговий настане і карти складуться швидко,
    Нагадавши ту стежку, що вперто веде догори,
    Сонце променем радо постука у вимиту шибку:
    «Прокидайся, он щастя прийшло…
    …бери!»


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (15)


  42. Юрій Лазірко - [ 2009.03.13 21:50 ]
    Блаженні острови
    Блаженні острови – волошки, Арни сльози.
    Тут небо поселилося гойдати давнину.
    Несе життя Еол і Кронос пише прозу,
    а Ксант повзе вужем до першого морозу,
    звиваючись при сутінках в Селени пелену.

    А в нас – крадуть єлен у владних менелаїв,
    вогню за троями кричать опальні когути.
    – Немає афродіт на всіх парісів, знаєш?
    – Та знаю, Зевсе, але ти вражаєш. Лаєм
    нагородити піфій встиг, немов ериній ти.

    І як Ураном не крути – дарма, не дбає.
    Чого б собі не накрутив – то забере Аїд.
    Япетно сто химер під Геєю дрімає,
    бо десь у Тартарі утримується зграя
    титанів і щоранку Ніксин вимирає рід.

    Зима спочатку Дню укоротила віку,
    а прометейний смолоскип Танатосу погас,
    Ерида йшла до Старості і з пантелику
    збивала яблука розбрату для Федіти,
    Гіпнос подався дертися з Ефіром на Парнас.

    А грішних нас – не омивали Стіксу плеса,
    та часто серце в п`яти заганяли нам боги,
    щоби світилися за військом ахіллесів
    вони, лишаючи на пам`ять епіклесам
    в слідах історії забутої одні борги.

    Непричепурене те Єлісейське поле,
    що плуга зачекалося та крові від меча.
    Весною вічною Еол тут щастя поле,
    воно ж, підкошене, паде до стіп Еолу,
    єхиднами всихається на Кроносу очах.

    13 Березня 2009


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (15)


  43. Лариса Коваль - [ 2009.03.13 20:43 ]
    ***
    У склi вiтрин моя потворна суть,
    Що генетично втратила мовчання.
    Не перейти... Вже досить зазiхання
    На тих овець, що iншi десь пасуть.
    Найбiльший злочин – душу руйнувать.
    Дивлюсь у вiддзеркалення: “От стерво!”
    Напнулася... Всю говiрливу рать
    Перехрестить кортить залiзним нервом.
    Було б хоч сил i довгих батогiв.
    Регоче доля в очi: “Начувайся!
    Ти краще вже додому повертайся
    I борщ звари, i дiтям – пирогiв”.
    А я своє у вiдповiдь веду:
    “Та ж листя ще летить на капелюха,
    Iще я можу...”. Затуляю вуха.
    Останнiй зирк у скло. I далi йду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Лариса Коваль - [ 2009.03.13 20:34 ]
    ***
    Грiхи не вчать, а вчать образи.
    Дратуючи безсонням тишi,
    Вночi, прокручуючи фрази,
    Гризуть сумлiння сiрi мишi.
    Як ми живем?
    А як умiєм.
    Чи нас навчили вже запiзно?
    Розплатою вiдвертостi повисне,
    Як стигле яблуко на свято Маковiя,
    Моя осіння незрадлива пiсня,
    I у жертовне упаде багаття,
    Грiховна, полум’ям пронизана наскрiзно.
    Зiщулюся вiд болю i вiдрази,
    А серце затрiпоче навблаганно,
    Задухою шалiючи без кисню.

    Грiхи не вчать, а вчать образи...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  45. Галина Косович - [ 2009.03.13 19:58 ]
    ***
    А на мене скаржилась самотність.
    Що хворіє мною вже хронічно.
    Гостро - у травневе повноводдя,
    Тупо в грудні, найтупіше- в січні.
    Не впускаю ні блакить, ні сутінь,
    Проганяю райдугу од вікон.
    Вже мене самотність хоче збути,
    Щось мені шепоче, щодо віку.
    Натякає, ніби юна й гарна,
    Тільки марно. Все таке примарне...


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (9)


  46. Василь Степаненко - [ 2009.03.13 18:57 ]
    Я в море не вийшов
    *
    Чайки у небі
    чигають на душу мою.
    Я в море не вийшов.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  47. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.13 17:34 ]
    Сьогочасне причастя


    …тринадцяте число, аж смішно, п’ятниця…
    І каркання пірнає в тишину.
    Ось дзвони задзвонили – в церкві правиться…
    Душа стоїть у Бога на кону…

    Байдужість –
    їсть…
    Не страшно і не соромно…
    На мить з’явився образ твій і зник…
    Я знову перетворююсь на ворона,
    щоб з іншими летіти на смітник…



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (11)


  48. Олена Пашук - [ 2009.03.13 12:51 ]
    як мало місця на планеті
    як мало місця на планеті
    для тих що вчора ще кохали
    та проспівали півні треті
    на клапті почуття роздерті
    а їх не стало

    і губи в кров від слів колючих
    дитина ридма у партері
    блукає небом горе-ключник
    на в’язці журавлі беззвучні
    у вирій щоб відкрити двері

    ах скільки місця на планеті
    для тих які згубили пару
    жінки – заручниці корсетів
    прямі нащадки Капулетті
    та незабаром
    прогнози скажуть лиху бути
    що розрослося мов поліпи
    і хоч зима смачна з кунжутом
    деруть зубами навпіл юрту
    й дитину наче скибку хліба

    стікають сльози у межиріч
    ой гулі-гулі Купідони
    куди втекли на фронт чи вирій?
    всі стріли залишивши в тирі
    сховались у дірках озону

    дощі кислотні
    йдуть кентаври
    води напитися з калюжі
    людьми їм все одно не стати

    на небо дерлися без блату
    та слизько на гіпотенузі


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (15)


  49. Павло Якимчук - [ 2009.03.13 11:02 ]
    Із життя крокодилів
    До Терещенка Петра, десь після обіду
    На мобільній телефон - дзвінок від сусіда.
    - Ой біда! Скоріш! Сюди! - чути в трубці галас,
    - Тільки що у мій басейн ваша теща впала!
    - Ну той що? Нехай вилазить. В неї хватить
    сили.
    - Як то що?! Так там же в мене живуть крокодили!
    Тож летіть сюди скоріш і часу не гайте!
    - Дзуськи!! Ваші крокодили, ви їх і спасайте!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.4) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (6)


  50. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 10:12 ]
    Філософія про вітер
    Я бився ввечері з шаленим диким вітром,
    Впіймать його за гриву я хотів!
    Він реготав і сік мене, як бритва:
    «Ну, що? Злякався? Клич своїх Богів!»...

    Він мчав мене Віками і Світами!..
    Жбурляв за комір сніг, гасив вогонь!..
    Закопував в пісок, кидав до ями!..
    Висмикував мотузку з-під долонь!..

    Проносилися з гуркотом епохи,
    Вмирали люди, змінювався світ…
    А вітер у вікно гатив горохом
    І гнав мене вперед, в нічний політ!

    «Ти зрозумів, Для Чого, Хто Ти, й Де Ти?!», -
    Він вив мені під вухом, так як вовк!
    І раптом – ніби некролог з газети –
    Я пригадав свій Шлях, і Вітер – вмовк…

    … Дорога, як змія, вела в долину.
    Світило сонечко, гойдався тихий день.
    А через житнє поле йшла дитина
    І їла з жмені ягоди вишень…

    (02-03.04.2006 р., м. Трускавець


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (9)



  51. Сторінки: 1   ...   1490   1491   1492   1493   1494   1495   1496   1497   1498   ...   1800