ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.01.05 10:59
Ніч вливається в шибку синькою,
Підвіконням стікає вниз.
Обморожена гілка бринькає
Медіатором об карниз.

Місяць повний у сніг покришений.
Грає сріблом невинний наст.
А за щирою ніби тишею

Микола Дудар
2026.01.04 23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…

Євген Федчук
2026.01.04 19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби

Артур Курдіновський
2026.01.04 18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!

Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна

Олександр Сушко
2026.01.04 13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.

Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!

Борис Костиря
2026.01.04 12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?

Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння

Віктор Насипаний
2026.01.04 10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран

Богдан Манюк
2026.01.04 10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с. Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт

В Горова Леся
2026.01.03 21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.

Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:

Іван Потьомкін
2026.01.03 17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Микола Дудар
2026.01.03 17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з

Віктор Насипаний
2026.01.03 16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я

Борис Костиря
2026.01.03 14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.

Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха

Олена Побийголод
2026.01.03 11:46
Із Леоніда Сергєєва

При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.

А народ внизу – не плужить і не сіє,

Тетяна Левицька
2026.01.03 10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,

розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько

С М
2026.01.03 07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж

дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати

Володимир Мацуцький
2026.01.02 21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.

Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,

Артур Курдіновський
2026.01.02 16:04
Цей ваш токсичний позитив
Сьогодні має безліч масок.
Юрбу бездумну звеселив
Ваш опромінений Пегасик.

Лунає з будь-якої праски
Цей ваш токсичний позитив.
Всі перемоги та поразки

Борис Костиря
2026.01.02 14:20
Шукаю ялинку у березні,
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.

Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів

Іван Потьомкін
2026.01.02 13:56
На гору! На гору!
Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті м

Ярослав Чорногуз
2026.01.02 13:32
Ну що ж таки прийшла зима.
І світ чорнющий забілила.
Стояв на голові сторчма --
Наляканий і сполотнілий.

Тепер вже -- на ногах немов,
Співає радісно осанну --
Прийшло до нас воно ізнов

Світлана Пирогова
2026.01.02 13:19
Зима теперішня не бутафорська,
Від неба до землі все справжнє.
Хоча вона ще та чудна акторка,
Можливості її безкрайні.

Пропахла білосніжними снігами,
Морозця додала старанно.
Широка чарівнича панорама

Сергій Губерначук
2026.01.02 11:05
Нитки – не волосся!
Лещата – не руки!
Клейонка – не шкіра м’яка!
Стіна – не людина!
Самотність – не стукіт,
а відстань тебе від вікна.

Мов лампочки – очі.

Тетяна Левицька
2026.01.02 10:59
Не лячно пірнути у прірву бажань,
минуле лишити за кілька зупинок...
Яка ж боягузка нестерпна ти, Тань —
в пісочнім годиннику — дрібка крупинок.

Тягнула роками важкий хрест судьби,
прощала зневагу, образи і зради;
тікала від себе у церкву, аби

Сергій СергійКо
2026.01.01 21:12
Я народився в п’ятдесятих.

Помер тиран – призвідник лих!

Війна позаду. Для завзятих

З'явився шанс зробити вдих.

Євген Федчук
2026.01.01 14:06
На жаль, таке в історії бува.
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма

М Менянин
2026.01.01 13:49
Де Бог присутній – все просте,
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.

01.01.2026р. UA

Борис Костиря
2026.01.01 13:36
Відшуміла трепетна гітара
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.

Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі

Марія Дем'янюк
2026.01.01 11:59
Одягнула зимонька
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.

І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -

Микола Дудар
2026.01.01 11:52
За-олів’є-нчив олів’є…
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.

Тетяна Левицька
2026.01.01 10:40
Вже повертаючись назад
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.

Ігор Терен
2025.12.31 22:34
А голови у виборців як ріпи,
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.

***
А партія лакеїв... погоріла

Іван Потьомкін
2025.12.31 18:40
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу

Іван Потьомкін
2025.12.31 18:35
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За

Володимир Мацуцький
2025.12.31 18:05
роздум)

Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,

Артур Сіренко
2025.12.31 16:42
Ми таки дочекалися –
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.15 00:06 ]
    Філософія про нитки
    Всі люди зв’язані сріблястими нитками…
    Всі люди – браття – вір або не вір…
    Ти вже колись тут був: ходив стежками,
    Пірнав у море, милувався з гір…

    Твоя душа обрала біле тіло…
    Ти ще раз проживеш свій повний круг…
    Ти ще раз зробиш зле чи добре діло…
    Чи ворог трапиться тобі, чи вірний друг…

    Повір, людей немає безталанних!..
    Є в кожного уміння, і талант…
    В минулому житті вершив ти плани –
    Верши й тепер, з розмахом, як гігант!..

    Ми цінимо тоді, коли втрачаєм…
    Люби себе – цінуй своє життя!..
    Згадай, як ми здоров’я всім бажаєм,
    А часом – пізно, і немає вороття…

    Всі люди ми – і чорні, й жовті, й білі,
    Багато звичаїв, культур, традицій, мов…
    Але однакова прикмета є на тілі –
    У всіх у нас тече червона кров…

    І всі ми зв’язані сріблястими нитками…
    У всіх чомусь однаково болить,
    Душа і тіло – серце бо – не камінь!..
    Болить – це хтось чіпає нашу нить…

    05.06.2006 р.,
    м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  2. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 23:21 ]
    Почати з весни
    …Вибили кращих людей...
    Винищили еліту...
    Відбірне зерно золоте
    Вигноїли Совіти...
    Де нам набрати ідей?
    Розбрелись кобзарі по світу...
    Юне зерно молоде,
    Ще лишень пнеться до світла...
    ...Прокляття моєї Землі –
    Люди забули мову...
    Строєм усі – в москалі!
    Й на себе їхню обнову...
    Діти наші зростають
    На тлі голлівудських чар...
    Історію діти – не знають –
    Обертаються в яничар!
    Невігластво і нахабство!...
    Горе, ярмо і руїни…
    Мільйонами – в рабство, паства,
    Твоя!.. Схаменись, Україно!
    То що ж ми, Боже, за люди?
    По кутках: “Моя хата – з краю...”
    Ми служимо новим Іудам,
    Які нас ведуть...
    До Раю?!..
    То де ж ви, нові патріоти?!..
    За кого віддам я свій голос?!..
    За що ж мені нині боротись?!..
    Крутнути б Історії Колесо –
    Назад, щоб любов і простори!..
    Назад, щоб не було війни!..
    Назад, щоб не знали ми горя!..
    Назад, щоб почати з весни!..

    25.08.2006 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  3. Тетяна Роса - [ 2009.03.14 23:17 ]
    ***
    Останні нічні морози
    Несе в далечінь вітрами…
    Упали зимові сльози
    Озерами-дзеркалами,
    Щоб мали дерева змогу,
    Вдягаючи зелень-шати,
    Тіні свої довгоногі
    В холодній воді скупати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  4. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 23:48 ]
    Сонет моїх бажань
    О, мій сонет, сонет моїх бажань!
    Заспраглому б дійти до джерела,
    Де хочу я пізнати корінь знань,
    Де ти, Людино, вже колись була…

    Схилити голову, мов полохлива лань –
    І пити, щоб розвіялась імла!
    Підставити під чисті струї длань –
    І спраглу душу вмити добіла!

    І ніби знаю я, де є те джерело,
    Яке від Світла ключ живий взяло…
    І я до нього стежкою іду…

    Круг озера сидять сім мудреців,
    І шмат пергаменту у кожного в руці…
    І я неквапно з кожним бесіду веду…

    30.08.2006 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 22:23 ]
    Пісня кобзаря про волю
    «Як умру, то поховайте
    Мене на могилі,
    Серед степу широкого,
    На Вкраїні милій…»

    (Великому Кобзареві нашому –
    Тарасу Григоровичу Шевченку)

    Говорила з сивим вітром
    У степу могила:
    - Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
    Кого я тут вкрила?
    Заросла я бур`янами,
    Боки похилила.
    Горе мені – твої внуки
    Розпускають крила.
    Гладять мене, розчісують,
    Курган розправляють,
    Скоро буде вже й не знати,
    Ні сліду, ні краю...
    Щось свистять надвечір,
    Грають, дороги питають.
    Гонять хмари табунами
    В Пекло чи до Раю –
    Я не знаю... А сама я
    Козаків тут вкрила.
    Не одного – сотні тисяч
    В земельку зарила...
    Всі пропали, сіромахи,
    За Волю, за Славу:
    Хто – на палю, хто – на плаху,
    Всі – за діло праве!
    Сплять вони собі, а вітер
    Гне траву-ковилу...
    Сплять в могилі тій гетьмани,
    Слава, Воля й Сила!
    Спить великий Наливайко,
    Богун, Остряниця...
    Сплять Сірко і Многогрішний,
    Байда і Хмельницький...

    ...Був же час на Україні,
    Були вірні люди!
    Слава лилася степами
    Й гомоніла всюди...
    А тепер? Кругом – тумани,
    Якось тихо стало...
    Де ж ви, браття-отамани?!...
    Згинули?... Пропали?...
    Батьку-Вітре! Ну, а, може,
    Час наш ще настане?
    Розвернуться ті кургани,
    Й Красне Військо встане!
    І підем, і будем битись
    Від краю й до краю!
    І козацьку пісню славну
    Скажемо, зіграєм!...

    “У Києві, на Майдані,
    Зібралось народу –
    Козацького, селянського
    І панського роду.
    Всі ми – люди,
    Всі ми – браття,
    Всі ми – міць і сила!
    Всіх нас мати для любові
    Й щастя народила...
    І на заході й на сході
    Пісня солов’їна,
    І на південь, і на північ –
    Ненька-Україна!
    Не дамо ж бо, люде-браття,
    Звести нас в могилу!
    Розкрий очі, мій Народе,
    Вхопи вітру в крила!
    Розправ спину, вдихни в груди,
    Твердо стань на ноги –
    Хай тікає Чума клята
    З нашого порогу!...
    Об’єднаємось, полюбим,
    Згладимо руїни,
    Всі - Сини і Дочки вірні
    Неньки-України!”...

    ... Так у степу говорила
    До вітрів могила.
    Так Історія складалась,
    Терпка, ніби глід...
    Так козацька Слава наша
    З славою спочила,
    Від Кургану до Кургану,
    Ніби з сліду в слід...
    Полягли ті козаченьки
    За нашу свободу,
    Бо були вони всі, браття,
    Козацького роду!

    ...А в селі, на Україні,
    Десь ворожить мати:
    Чи то доньку, чи то сина
    Бог їй має дати...

    22.07.2006 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.36)
    Коментарі: (2)


  6. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.14 22:41 ]
    Осінній сонет
    Курличе в небі журавлиний сірий клин...
    Вже зібрано в снопи густе колосся...
    І не спинити нам з тобою часу плин...
    Скінчилось літо, за порогом – сива осінь...

    І я дивуюсь: в мене вже дорослий син...
    Яке ж пахуче і густе його волосся...
    Роса очей і брів погідний згин...
    А в мене в серці – щем, нуга і млосність...

    А журавлиний клин, вгорі, знай, все курличе...
    І осінь з неба дощ на землю кличе...
    А ми з тобою в даль бредемо вдвох...

    А жито, зібране в снопи, шепоче й дихає...
    Я обійму тебе за плечі: “Чуєш, тихо як?...”
    Наш син – весна, а ми – суть осінь... Хліб... Жнива...

    Кумпала Вір,
    14.08.2007 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Гнатюк - [ 2009.03.14 22:43 ]
    Ознаки осені
    Опав останній жовтий лист,
    Орнаментом червоним вкрилось місто,
    Обставини життя фарбують в кольори
    Облишене колись чуже намисто.

    Останній літній подих відійшов,
    Окраєць неба став похмуро-чистим,
    О,як невчасно дощ пішов
    Осінній танець закружлявши з листям.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.08) | "Майстерень" 5.25 (5.07) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  8. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.14 21:31 ]
    БЕЗСОННЯ

    Я снам наснивсь життям трилистим.
    поезією ніч кровоточить,
    Для віршів ніч – свята Пречиста.
    Мов птах поранений, душа ячить.

    Сновиддя пута розірвали,
    снують потомлені – де б прилягти…
    Я вийшов в ніч. На витривалі*
    стою. Сопуть потомлені хати…

    Чумацька зориться дорога…
    Я, мов Адам без Єви, без людей.
    Немає ні зірок, нічого.
    Прекрасно-темно, я кричу: «Еге-е-е-й!..»

    Як Бог озветься (краще сяду –
    дива трапляються вряди-годи),
    у нього яблук попрошу із «Саду
    Божественних пісень» Сковороди.

     витривал – незоране місце між полями (словник Б.Грінченка)


    Рейтинги: Народний 4.25 (5.39) | "Майстерень" 4 (5.3)
    Коментарі: (2)


  9. Володимир Назарук - [ 2009.03.14 21:10 ]
    Может, время и не доктор…
    Может, время и не доктор…
    Может, вера в «после», зря…
    Ведь, когда башмак истоптан
    Под ступней горит земля…

    И ступая по осколкам
    Разных истин, чьих-то слов,
    Ты не сможешь беззаботно
    Упорхнуть в пространство снов…

    Привыкая жить в прозренье
    Объясненья в нем найдешь
    И поступкам, и явленьям…
    Ты не веришь – ты идешь.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (1)


  10. Володимир Назарук - [ 2009.03.14 21:39 ]
    Неустойчива погода
    Неустойчива погода
    Ливень льет, гремя грозой.
    Тротуар, уйдя под воду,
    След затопит за тобой.

    Тучи черным покрывалом
    Отравили небеса.
    И под ветра сильным шквалом
    Отрешенная душа.

    Неустойчивы порывы.
    Неустойчив слов поток.
    Вслед за встречами разрывы
    Я б заполнить их не смог.

    Эти явные пробелы
    Не добавят остроты.
    И чернилами иль мелом,
    Не закрасить пустоты…

    Не избавиться от чувства –
    То ли комы, то ли сна.
    Повторяя тихо: « Пусто…»
    Постою-ка у окна…

    Переменчива погода
    Ливень льет, гремя грозой.
    Я уйду сейчас под воду.
    Я, как след, размыт водой…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (2)


  11. Владислав Бурик - [ 2009.03.14 19:16 ]
    тема №12
    А потім відключили газ і світло
    Я не палаю, а горю
    Благословляю Дух Блакитний
    На газовому вівтарю

    Хоч розриває від напружень
    Мережі зради, осі зла
    У зашморгу своєї дружби
    Нас душить бронзова Москва

    Вже не проллється із вольфраму
    сто благодатних кіловат
    Бо навкруги твойого храму
    і Світломор і Газават




    Рейтинги: Народний 5.33 (4.33) | "Майстерень" 5.5 (4.23)
    Коментарі: (1)


  12. Юрій Сегеда - [ 2009.03.14 17:52 ]
    Пісня про любофь
    На дворі зима,
    А тебе нема,
    Я така сама,
    Я зійду з ума.

    На дворі мороз,
    Скільки горькіх сльоз
    Я вже пролила,
    Ша-ла-ла-ла-ла.

    На дворі йде сніг,
    Ти кудись побіг,
    Як же ж ти мене
    Залишити міг?

    Ти кудись пішов –
    Ну то будь здоров.
    Замерза любов,
    Треба внести дров.

    Вітер сильно дув,
    Ти мене забув,
    Вийшов і пішов,
    Капці мої взув.



    Рейтинги: Народний 5.13 (5.45) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  13. Юлія Фульмес - [ 2009.03.14 11:07 ]
    Історично-особистісна практика
    Ми вкотре витирали пил
    Із фоліантів визнаних світил,
    І позмивали автентичність.
    _______________________

    Одної географії міста
    Накрила сірим вельоном сльота.
    Хто крайній в черзі по обличчя?

    Мета

    Записую: шукати і знайти
    Високості твоєї висоти
    На лінії не нижче стегон.
    _____________________

    Джерела: ненаписана стаття
    Про археологічні відчуття
    Під час розкопок альтер его.

    Хід роботи

    Я, Ванга, викликаю дух Петра,
    Сочиться кров із гострого пера—
    Невдалий досвід ворожіння.
    ____________________________

    Я, Ванга, і проводжу майстер-клас,
    Який ярмом обернеться для вас—
    Новою формою правління.

    Висновки

    Колишня агентура КГБ
    При зайвій чарці видає себе.
    Тепер-прихильники РУН-віри.
    ___________________________

    Студіювання історичних книг
    Обернеться Руїною Відлиг
    І петриківським розписом на шкірі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  14. Лариса Коваль - [ 2009.03.14 09:56 ]
    МОНОЛОГ СТАРОГО ҐУДЗИКА
    Я – ґудзик в спориші. Я – без душі,
    Немов камінчик. Божевільна воля.
    Вже миють очі весняні дощі,
    І даль небес розчахнута, мов доля.
    У небуденнім розквіті весни
    Я на шорсткій довірливій долоні
    Лежу в траві, в зеленому осонні,
    Забутий тим, хто в світ мене носив.
    Бриніли вальси. Квіти звідусіль.
    І колисала ароматів повінь
    У мій найбільший, найсолодший біль,
    У пізнавання першої любові.
    І голосу Його знайомий тембр...
    На одязі – ні брязкалець, ні ґриму,
    Лиш я один: була ж тому причина,
    Прошитий світлом, як мала мачина,
    Серед якихось пишномовних тем –
    Потенціальний квіт, що гріє зиму.
    Я горизонти мрій перепливав,
    Але думки мої кружляли всує.
    Тепер лежу. Знайдіть мене! Овва!..
    Лиш мимо промінь сонячний веслує.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  15. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:21 ]
    ХРЕСТИ, ХРЕСТИ, КРУГОМ ХРЕСТИ...
    Хрести, хрести, кругом хрести,
    А поруч дзвони відбивають…
    Цим душам хрест вже не нести,
    Вони на показ виставляють
    свої хрести!

    Крилаті ворони літають,
    Збирають дань за упокой.
    Нехай останюю співають.
    Для цього взяв в ковчег їх Ной.

    Хрести, хрести, кругом хрести...
    І дерев’яні й кам’яні,
    І квіти мертві поросли
    пластмасою в живій землі
    на вічну пам'ять!

    Хтось прийде,
    Посидить, сумом обійме
    Засіяне тугою поле,
    Приборкає сердечне горе
    І повернеться у життя,
    Чекаючи свого кінця.

    Хрести, хрести, кругом хрести…
    Ох, Отче Наш, Ти нас прости
    І мертвих нас, і ще живих.
    Лиш знаєш Ти скільки нести
    нам ці хрести!

    Анастасія Антіпова
    Травень 2008р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.32) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Прокоментувати:


  16. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:13 ]
    Де знайти від Евересту ліки?
    Де знайти від Евересту ліки?
    Ви скажете я нісенітниці пишу?
    Та ні, я просто затулю повіки
    і ще раз істину на плечах донесу!

    Чи бачив хтось як сокіл летить вгору?
    Як альпініст знов покоряє пік?
    Не в цьому лежить тінь мого докору
    і рухатися треба в інший бік!

    Чи ви кохали, чи раділи другу,
    чи лили сльози в води світові?
    Все відбувається по замкнутому кругу:
    досяг вершини — треба вниз іти!

    То де ж знайти від Евересту ліки,
    коли той пік — це щастя у серцях?
    Чи лити, чи сушити свої ріки
    в напівприречених осяяних думках?
    Анастасія Антіпова
    05.07.2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  17. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 02:15 ]
    Пам'ятка архітектури
    Під дзвін кинджалів кров лилася,
    із леза капала додолу,
    зернятко бою несло смерті,
    мене в руках тримає воля.
    Монарх ішов із поля битви
    і тінь йому тягнула ноги,
    душа розбилась об каміння,
    із неї потяглись дороги,
    імперії зводили башти,
    камінням падали руїни,
    на тому місці поселились
    давно забуті нами тіні.

    Бої — в книжках лише легенди,
    тільки в музеях чути зброю.
    Старі споруди пам'ятають часи
    ще лицарського крою.

    Під дзвін кинджалів кров лилася,
    будила предків сплячі душі.
    Відлунням неслися століття
    з давно утопленої суші.
    Під сяйвом ліхтарів ведуться
    на древніх стінах кам'яних
    ще не закінчені двобої
    незнаних предків не живих.
    І кожен вечір до півночі,
    доки не зникла ще луна,
    виходять тіні бити очі -
    архітектура знов жива!

    Лиш випадковий перехожий,
    Не знавши ці шляхетні мури,
    помилиться беззаперечно -
    це згадка лиш архітектури!
    Анастасія Антіпова
    квітень 2008р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (3)


  18. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:12 ]
    Ті, що народилися згори
    Ті, що народилися згори,
    Свої стежки ведуть низами.
    Від горизонту і туди,
    де ми завжди чекаєм з вами.

    Хто міг би впевнено назвать
    Той час, коли на перехресті
    Наші дороги зможуть стать,
    Щоб Богові віддати честі!

    А ми давно уже ідем
    по цих омріяних стежках,
    лиш тільки очі підведем
    і знов опустим в молитвах!

    А може ми самі згори
    Народжені якоїсь днини?
    І тільки крила… Ось, бери!
    Дарунок Божої Дитини!

    Чіпляй собі на свої плечі,
    Й за руки в сірому тумані
    веди народ, і сам, до речі,
    не сумнівайся в свому стані!

    Дав Бог ім’я і душу й віру,
    Лиш скористайся даром цим,
    У серці враз відчуєш силу,
    І Господа в житті своїм!

    травень 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  19. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:04 ]
    Метамарфози
    Як не крути, а чорне залишиться чорним,
    лиш біле сірим стає у тіні...

    Вчорашній сніг, укритий дрібними слідами
    не признається в своїй чорноті...

    Як не крути, а вчора залишиться вчора,
    лиш завтра ще не відомо мені...

    Сліпуче сонце крізь заспані хмари
    не посміхається на самоті...

    Як не крути, а правду фарбують у колір
    або маскують якось у брехні...

    Метаморфози народжені в Римі
    досі зростають у своїй ціні...
    27 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  20. Володимир Сірко - [ 2009.03.14 01:41 ]
    Прадавній поклик
    На гук Богів Прадавніх я спішу,
    запізнююсь,
    боюсь,
    та все ж іду,
    бо тільки но проснувсь,
    від сну тяжкого,
    що скував давно,
    мою країну.
    Знаю, все одно,
    полуда не спаде вся вмить,
    потрібна боротьба
    Ну що ж...
    Куди Богам спішить ?


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:27 ]
    Комбінація...
    Вільна! Сміється день,
    дуб горне свої віти
    і чути вітер,
    і шурхіт хвиль до теплих берегів.
    Шумить прибій,
    шепоче до русалок нові чутки.

    Дійсно! Сміється день.
    Раптовий перехожий.
    І чути схожі
    на шум доріг швидкі думки.
    Шалений біг.
    Спішить у вирій заклопотаних людей.

    Щастя! Сміється день
    прикутий ланцюгами,
    як дзвін ногами,
    як шуркіт хвиль до теплих берегів.
    Шалений біг
    шепоче про свободу нових ідей.
    18 січня 2009 року


    Рейтинги: Народний 5 (5.32) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Прокоментувати:


  22. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:18 ]
    Настанова....
    Ніж бери,
    ріж, кажу,
    мої груди,
    орендуй
    вільне місце,
    виймаючи,
    моє серце...

    Вчи мене,
    жди, прошу
    відповідності,
    залишай
    мені право
    непевності
    в свому виборі...

    Будь завжди
    близь мене
    у присутності,
    відчувай
    мою здатність
    незримості
    цього світу...
    20 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  23. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:05 ]
    Світало
    Світало.
    Його так й не застав зрадливий сон.
    Здавалося,
    дотлілі цигарки; туманом у полон -
    рясні слова.
    Рясні слова,
    яких не вистачало.
    Світало.

    Світало.
    Нестерпна кава; крах натягнутій струні.
    Здавалось,
    що силует її лишився на стіні,
    пішла вмиватися,
    пішла б холодною
    не стало.
    Світало.

    Світало.
    Хотіла б чуда — він курив рясні слова.
    Здавалося,
    чекала вічно! Розчарувалася,пішла
    шукати щастя
    шукати десь де-ін-де
    і її не стало...
    Світало.
    18 грудня 2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  24. Михайло Підгайний - [ 2009.03.14 01:53 ]
    Криза творча
    ваш поет заблукав
    у буденності справ,
    наче зігнутий цвях,
    він намертво застряг.
    не зберіг, загубив
    свій душевний порив
    і шукає дарма
    між вогнями двома,
    адже муза тепер
    не виходить в етер,
    не підказує рим
    своїм співом м’яким,
    обірвалась струна –
    стихла навіть луна.
    загубився поет
    поміж дзвону монет,
    потонув у вині,
    в наркотичному сні,
    у диму сигарет
    тихо бродить поет.
    він у пошуку знов
    і біжить стрімголов
    крізь папір на столі
    аж до краю землі,
    щоб вернути свою
    найсвітлішу зорю,
    свою музу, іскру,
    щоби вірним перу
    залишитись. вернись,
    хай буде як колись,
    бо здолати пітьму
    не вдається йому
    без своєї свічі,
    що не гасне вночі.
    повернись хоч на мить,
    хай струна забринить.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  25. Диковинка Лісова - [ 2009.03.14 01:38 ]
    Там, де живе моя душа
    Там, де живе моя душа - в горах - спів чудернацьких птахів;
    спить біла заздрість. До зір яснооких їй не дістати
    ні пальцем, ні кроком.

    Там, за межею зефірових хмар — місце своє посідає Селена,
    йде небосхилом. Веде злотокосих своїх дітей
    ніч зустрічати.

    Там би і вчилась літати душа - в скелях могучих, та їй не дано
    плата за заздрість, що спить у тіні
    своїх навіки приречених мрій.

    7 листопада 2008 року
    Антіпова Анастасія


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Роса - [ 2009.03.13 23:42 ]
    Зманіжена відьма.
    Сьогодні п’ятниця…
    Та де ж моя мітла?
    Та ще й тринадцяте…
    Я точно пам’ятаю, що була!

    Злечу до місяця…
    А хмари геть закрили зорі.
    Погода біситься –
    Літати неприємно, апріорі.

    Погані жарти це,
    Бо дощ періщить наче із цебра.
    О, вибач, п’ятнице,
    Цій відьмі уже спатоньки пора.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  27. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 23:45 ]
    Сонет надії
    Хай хтось скаже мені, що держави у мене – нема...
    Хай сміється в лице, як почує, що предок мій – арій...
    Хай глузує, мовляв, у історії нашій – пітьма...
    Нас віками товкли – москалі, німчура, чи татари...

    Але я не боюсь, я впрягаюся в упряж ярма...
    І зі мною, мій Бог, ми навік з ним обоє у парі...
    Ця Земля нам дана саме тут, на хресті, не дарма...
    Саме тут те коріння, з якого зросте жито яре...

    І тоді я візьму й відділю жовті зерна від плевелів...
    І тоді я роздую вогонь, що в печі ледве жевріє...
    Свіже вимішу тісто й на черені випечу хліб...

    І тоді, на обжинках, за стіл сяде дружна родина...
    Від святої Аратти, Трипілля, Русі – до Вкраїни...
    Й перевтілене тіло моє знов впізнає душа...

    Кумпала Вір, 19.08.2007 року,
    м. Хмельницький – с. Іванківці


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (7)


  28. Порце Ляна - [ 2009.03.13 22:19 ]
    Прийде час і отой знаний красень...
    Прийде час і отой знаний красень із дому навпроти
    Дорозкаже черговій коханці останніх казок
    І мене попри силу тяжіння й народний супротив
    Покохає і в тіло уприсне живильний ковток.

    Я окрилена сяду писати пророчії вІрші,
    Що відбившись від хвилі Азова сягнуть і Карпат,
    той долаючи шлях, що здається до Києва пішки,
    Головне – аби вчасно, без болю і присмаку втрат.

    День черговий настане і карти складуться швидко,
    Нагадавши ту стежку, що вперто веде догори,
    Сонце променем радо постука у вимиту шибку:
    «Прокидайся, он щастя прийшло…
    …бери!»


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (15)


  29. Юрій Лазірко - [ 2009.03.13 21:50 ]
    Блаженні острови
    Блаженні острови – волошки, Арни сльози.
    Тут небо поселилося гойдати давнину.
    Несе життя Еол і Кронос пише прозу,
    а Ксант повзе вужем до першого морозу,
    звиваючись при сутінках в Селени пелену.

    А в нас – крадуть єлен у владних менелаїв,
    вогню за троями кричать опальні когути.
    – Немає афродіт на всіх парісів, знаєш?
    – Та знаю, Зевсе, але ти вражаєш. Лаєм
    нагородити піфій встиг, немов ериній ти.

    І як Ураном не крути – дарма, не дбає.
    Чого б собі не накрутив – то забере Аїд.
    Япетно сто химер під Геєю дрімає,
    бо десь у Тартарі утримується зграя
    титанів і щоранку Ніксин вимирає рід.

    Зима спочатку Дню укоротила віку,
    а прометейний смолоскип Танатосу погас,
    Ерида йшла до Старості і з пантелику
    збивала яблука розбрату для Федіти,
    Гіпнос подався дертися з Ефіром на Парнас.

    А грішних нас – не омивали Стіксу плеса,
    та часто серце в п`яти заганяли нам боги,
    щоби світилися за військом ахіллесів
    вони, лишаючи на пам`ять епіклесам
    в слідах історії забутої одні борги.

    Непричепурене те Єлісейське поле,
    що плуга зачекалося та крові від меча.
    Весною вічною Еол тут щастя поле,
    воно ж, підкошене, паде до стіп Еолу,
    єхиднами всихається на Кроносу очах.

    13 Березня 2009


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (15)


  30. Лариса Коваль - [ 2009.03.13 20:43 ]
    ***
    У склi вiтрин моя потворна суть,
    Що генетично втратила мовчання.
    Не перейти... Вже досить зазiхання
    На тих овець, що iншi десь пасуть.
    Найбiльший злочин – душу руйнувать.
    Дивлюсь у вiддзеркалення: “От стерво!”
    Напнулася... Всю говiрливу рать
    Перехрестить кортить залiзним нервом.
    Було б хоч сил i довгих батогiв.
    Регоче доля в очi: “Начувайся!
    Ти краще вже додому повертайся
    I борщ звари, i дiтям – пирогiв”.
    А я своє у вiдповiдь веду:
    “Та ж листя ще летить на капелюха,
    Iще я можу...”. Затуляю вуха.
    Останнiй зирк у скло. I далi йду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  31. Лариса Коваль - [ 2009.03.13 20:34 ]
    ***
    Грiхи не вчать, а вчать образи.
    Дратуючи безсонням тишi,
    Вночi, прокручуючи фрази,
    Гризуть сумлiння сiрi мишi.
    Як ми живем?
    А як умiєм.
    Чи нас навчили вже запiзно?
    Розплатою вiдвертостi повисне,
    Як стигле яблуко на свято Маковiя,
    Моя осіння незрадлива пiсня,
    I у жертовне упаде багаття,
    Грiховна, полум’ям пронизана наскрiзно.
    Зiщулюся вiд болю i вiдрази,
    А серце затрiпоче навблаганно,
    Задухою шалiючи без кисню.

    Грiхи не вчать, а вчать образи...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  32. Галина Косович - [ 2009.03.13 19:58 ]
    ***
    А на мене скаржилась самотність.
    Що хворіє мною вже хронічно.
    Гостро - у травневе повноводдя,
    Тупо в грудні, найтупіше- в січні.
    Не впускаю ні блакить, ні сутінь,
    Проганяю райдугу од вікон.
    Вже мене самотність хоче збути,
    Щось мені шепоче, щодо віку.
    Натякає, ніби юна й гарна,
    Тільки марно. Все таке примарне...


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (9)


  33. Василь Степаненко - [ 2009.03.13 18:57 ]
    Я в море не вийшов
    *
    Чайки у небі
    чигають на душу мою.
    Я в море не вийшов.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.13 17:34 ]
    Сьогочасне причастя


    …тринадцяте число, аж смішно, п’ятниця…
    І каркання пірнає в тишину.
    Ось дзвони задзвонили – в церкві правиться…
    Душа стоїть у Бога на кону…

    Байдужість –
    їсть…
    Не страшно і не соромно…
    На мить з’явився образ твій і зник…
    Я знову перетворююсь на ворона,
    щоб з іншими летіти на смітник…



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (11)


  35. Олена Пашук - [ 2009.03.13 12:51 ]
    як мало місця на планеті
    як мало місця на планеті
    для тих що вчора ще кохали
    та проспівали півні треті
    на клапті почуття роздерті
    а їх не стало

    і губи в кров від слів колючих
    дитина ридма у партері
    блукає небом горе-ключник
    на в’язці журавлі беззвучні
    у вирій щоб відкрити двері

    ах скільки місця на планеті
    для тих які згубили пару
    жінки – заручниці корсетів
    прямі нащадки Капулетті
    та незабаром
    прогнози скажуть лиху бути
    що розрослося мов поліпи
    і хоч зима смачна з кунжутом
    деруть зубами навпіл юрту
    й дитину наче скибку хліба

    стікають сльози у межиріч
    ой гулі-гулі Купідони
    куди втекли на фронт чи вирій?
    всі стріли залишивши в тирі
    сховались у дірках озону

    дощі кислотні
    йдуть кентаври
    води напитися з калюжі
    людьми їм все одно не стати

    на небо дерлися без блату
    та слизько на гіпотенузі


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (15)


  36. Павло Якимчук - [ 2009.03.13 11:02 ]
    Із життя крокодилів
    До Терещенка Петра, десь після обіду
    На мобільній телефон - дзвінок від сусіда.
    - Ой біда! Скоріш! Сюди! - чути в трубці галас,
    - Тільки що у мій басейн ваша теща впала!
    - Ну той що? Нехай вилазить. В неї хватить
    сили.
    - Як то що?! Так там же в мене живуть крокодили!
    Тож летіть сюди скоріш і часу не гайте!
    - Дзуськи!! Ваші крокодили, ви їх і спасайте!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.4) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (6)


  37. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 10:12 ]
    Філософія про вітер
    Я бився ввечері з шаленим диким вітром,
    Впіймать його за гриву я хотів!
    Він реготав і сік мене, як бритва:
    «Ну, що? Злякався? Клич своїх Богів!»...

    Він мчав мене Віками і Світами!..
    Жбурляв за комір сніг, гасив вогонь!..
    Закопував в пісок, кидав до ями!..
    Висмикував мотузку з-під долонь!..

    Проносилися з гуркотом епохи,
    Вмирали люди, змінювався світ…
    А вітер у вікно гатив горохом
    І гнав мене вперед, в нічний політ!

    «Ти зрозумів, Для Чого, Хто Ти, й Де Ти?!», -
    Він вив мені під вухом, так як вовк!
    І раптом – ніби некролог з газети –
    Я пригадав свій Шлях, і Вітер – вмовк…

    … Дорога, як змія, вела в долину.
    Світило сонечко, гойдався тихий день.
    А через житнє поле йшла дитина
    І їла з жмені ягоди вишень…

    (02-03.04.2006 р., м. Трускавець


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (9)


  38. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 10:22 ]
    Слід у майбутнє
    (Кармен-Альфонсі-Фернанді-Естрелії-Наталені Королеві,
    не українці за походженням, та справжній українці по духу, присвячую.
    Написано за мотивами легенди Наталени Королеви “Опойний дим”
    з циклу “Легенди старокиївські”)

    ...Горіло вогнище, лизав пітьму ватран,
    Щербатий місяць кидав тіні з-попід гілля...
    Волхв бачив лик його, в рубцях і шрамах ран,
    А скит сидів і важко дихав димом зілля...
    ...“Волхове-старче! Чари висвітли мої...
    Чому закутує мене хвороба-нуда?..
    Чом душу ятрять баї-стріли, як рої,
    А серце жаба тисне, ніби чорна груда?”..

    ...А старець мовив: “Просто дихай і вдивляйсь!..
    Дим одягне твій дух у плаття нових духів...
    Це ті, хто будуть після тебе, не лякайсь...
    Відкрий же серце своє, синку, й просто слухай!..”
    ...І він вдихнув оте зело, і враз вогонь
    Немовби кінь, помчав галопом, крізь століття!..
    Дим закрутив у люту вихолу його,
    І він побачив війни, сльози й лихоліття...

    ...От ява перша: ти – ще немовля,
    І руки матері вкруг тебе, ніби Сонце...
    З тобою міць її молитви й примовлянь,
    І в спіле гроно виростає юне гронце...
    ...І ти вві сні ростеш, і мовби птах, летиш,
    І через річку на той бік шукаєш кладку...
    І сам не відаєш: це сон, чи ти не спиш?..
    Бо бачиш шлях, яким підуть твої нащадки...

    ...От ява друга: в тебе шолом, а не шлик,
    І в крицю крита рать, і степ, і січа!..
    І ріки крові, й меч горить, як вовчий клик,
    І Борисфен тече червоний через вічність...
    ...А ти, від крові п`яний, правиш межи хвиль,
    А смерть сплітає ворогів в плетво й обійми...
    Ця помста й ненависть – розряд твоїх зусиль,
    І ти глитаєш перемогу й спиш спокійно...

    ...От ява третя: знову річка Борисфен...
    Встає волосся! Поміж хвиль заходять люди!..
    Та що ж за дим опойний в воду їх зове?!..
    Що бачать очі їхні – Сонце чи полуду?!..
    ...Нові волхви вчать про покірність і любов,
    Одначе хрест їх – наче меч твій коло паса...
    Що ж принесе на Землю правнуків сей Бог?..
    Чи ж буде Дух твій з ними під іконостасом?..

    ...Четверта ява: Нестор каже – вір, не вір:
    “Хрестились люде, а князі з них глузували...”
    А імена у них чудні – Аскольд і Дір...
    Чиєю ж волею ті браття князювали?..
    ...І знову брязкіт, зойки смерті і біда,
    Палання мурів, тупіт воїв, кінське ржання!..
    І воля Божа – Бату-ханова орда?!..
    І воля Божа – Боголюбського гуляння?!..

    ...Наступна ява: люди всі – такі, як він,
    Спішать до бою знову – піші, і комонні!..
    А понад Руссю калата набатний дзвін,
    І Сонце з Місяцем горять за склом віконним...
    ...А дим угору йде, палахкотить вогонь,
    І нові скити з кров`ю змішують руїни...
    А дух колопняний розморює його,
    А Борисфен крізь сон несе до України...

    Кумпала Вір,
    02-03.04.2007 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  39. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 10:00 ]
    Візитна картка
    Моє ім’я вам ні про що не скаже:
    Я – син Іванів, Віктор Цимбалюк…
    Латинське ім’я: «переможець», ну, а як же!..
    І рідне прізвище, з закінченням на –юк…

    В корінні моїх предків і батьків,
    Перемішалась українська й польська кров…
    І дух Трипілля, з глибини-глибин віків…
    І ненависть до брязкоту оков!..

    Для чого оглядаюсь я назад?..
    Для чого мені предків голосіння?...
    Куди я лізу крізь невичищений сад?..
    Якого прагну зілля чи насіння?!..

    Мені потрібно ярих свіжих рим!..
    Бракує справжніх, екстремальних задоволень…
    Нестерпних спек чи люті клятих зим…
    А ще, як сокіл, прагну я до волі…

    Скажу вам так: у мене є мета!
    Я прагну відшукати справжнє слово…
    Задача ця проста чи не проста,
    Ідея – не здорова чи здорова?!..

    …Я знаю, як шепочеться трава,
    Як сходить хліб і як збігає молоко…
    Мені здається, щоб збагнути ці слова –
    Вам не потрібен ні стакан, ані укол…

    …А ще, мелодії шукаю на гітарі,
    І мрію про таких гармоній звук,
    Які, немов узвар, живе ошпарять,
    І долетять до самих темних вух!..

    …Я говоритиму лише на рідній мові!..
    Я замахнусь на блюз, на реггей й рок-н-рол…
    Пісні і вірші напишу я рідним словом –
    Можливо, в цьому моя доля, шлях і роль?!..

    …А ще я хочу достеменно зрозуміти
    Велику душу загадкового народу!..
    Навколо мене люди – Божі квіти –
    Я хочу осягнуть речей природу…

    …Недавно вичитав один цікавий факт:
    Цимбали в предків називалися «кумпала»,
    А переможець звався словом «вір»…
    …Ось тут на мене ніби Небо впало!..
    Я на пергаменті, затертому до дір,
    Знайшов свій псевдонім –
    Кумпала Вір…

    27.10.2006 р., м. Хмельницький
    Кумпала Вір


    Рейтинги: Народний 4 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)


  40. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 09:59 ]
    Про місто Лева
    Домініканський храм… Душа органу
    Нанизує на серце почуття.
    То – форте, то – алегро, то – піано,
    Адажіо прощення й каяття…

    А на Вірменській я зустріну парижанку,
    Їй Д`артаньян кричав: - Мерсі боку!
    На розі вип’ю кави філіжанку,
    Вклонюся до землі Івасюку…

    А в Стирийськім парку знов ся стріли двоє –
    Новий виток життя, нова любов!
    А я до Оперного йду понад Полквою,
    З «Свободою» вітаюсь знов і знов…

    Бароко й готика! Середньовічна драма!
    І леви служать на семи горбках.
    Тут дихають віки, говорить мрамор!
    Король Данило зрить в Європу шлях…

    … Не стане музики, паперу, фарб і часу!
    Замало рим, натхнення, духу й слів!
    Щоб змалювати полотно прекрасне,
    Перлину України – диво Львів!

    5.04.2006 року,
    м. Трускавець


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.36)
    Коментарі: (2)


  41. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 09:21 ]
    Піккардійській терції
    (До 15-річчя П.Т.,
    після концерту в м. Хмельницький)

    ...Вийшли на сцену шість хлопців, вклонилися низько,
    А коли заспівали – просто порвали Хмельницький!...

    ...Голосом – музику,
    Голосом – вірші і соло:
    Сонячне коло, світло,
    Срібло і золото...

    ...Аплодисменти емоцій, відлуння інерція –
    Хлопці зі Львова, гурт “Піккардійська терція”...
    ...Голосом – грають,
    Різноголоссям – співають,
    Силу любові і віри в піснях своїх мають...

    ...Ввись, а-капело, у світ голоси їхні линуть,
    Мовою серця...
    Люди, любіть Україну!...

    ...Які імена в них: Шавала, Капраль і Турянин,
    Нудик і Богач, і їх аватар, Якимець...
    Я – подолянин, гукаю вам “Браво!”, львів’яни...
    Спів ваш най слухають люди, вас знає Творець...

    ... А коли настає тиха вечірня година,
    Я вмикаю комп’ютер, і ставлю в системник ваш диск,
    І – “знаю, що я – людина,
    Хочу того, чи ні...
    Усмішка моя – єдина...
    Мука моя – єдина...
    Очі мої – одні...”

    Кумпала Вір,
    20.10.2007 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  42. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 09:27 ]
    Наука пам`яті
    (Дітям України, котрі
    не забули про Афганістан)

    В Афганістані я не воював...
    Я не загинув, як вони, у вісімнадцять...
    Я про війну цю лише чув і щось читав...
    Але мені по-людськи шкода вас, афганці...

    Мені було сімнадцять, в рік, коли,
    Війська, нарешті, вивели з Афгану...
    Але чому ж душа моя болить,
    Так, ніби я в тих горах бив ті каравани?..

    Так, ніби я садив підбитий вертоліт,
    Але не встиг, і всі живцем згоріли...
    Так, ніби я через десятки довгих літ,
    Ніс квіти другу на неприбрану могилу...

    ...Так, ніби я через десятки довгих літ,
    На перехрестях, між автомобілів –
    Безногий, зубожілий інвалід –
    Жду милостиню: грішми, хлібом, сіллю...

    ...Так, ніби я через десятки довгих літ,
    Лечу додому, в цинку, в “чорному тюльпані”...
    Або, закручений в колючий ржавий дріт,
    Гнию і сліпну у полоні, в Пакистані...

    ...Так, ніби я через десятки довгих літ,
    Горілку глушу, щоб згасити біль у скронях...
    Або дивлюсь, як пролітають журавлі
    У вирій, в небі в клітку, понад зоною...

    ...Так, ніби я через десятки довгих літ,
    Стою у чергах, за порогами інстанцій...
    А мамі сняться літаки і кораблі,
    Автобуси і потяги на станціях...

    Кому ж ваш героїзм потрібен був?..
    Кремлівським старцям, що об`їлись параної?..
    Хто вас послав в Джелалабад, в Кабул?..
    Хто матерям загиблих душі перегоїть?...

    ...Часи пройшли, та не змінилося нічого...
    Хто їв – той їсть, хто гриз – тому кістки...
    Хто кров пролив – забутий нами й Богом...
    Один раз в рік – якісь слова, якісь шматки...

    Можливо, так воно в людей і має бути...
    Життя летить вперед, мов ураган...
    Чому ж тоді не можу я забути,
    Про душі тих, кого зламав Афган?..

    Можливо, через те, що не було,
    Мене там з ними, молодого юнака?..
    То що ж в мені ще до сих пір не зажило?..
    Чому жже душу сірий пам`ятник в вінках?..

    ...Стою і бачу, як похила літня жінка,
    З печаллю й сумом дивиться на стелу...
    Ховає сльози в чорну траурну хустинку,
    Читає прізвища, фарбовані пастеллю...

    А поруч з нею – підліток, дитина...
    Стоїть, мовчить, тримається за руку...
    Вони прийшли до батька, брата, сина?...
    ...Вже й це внуча проходить пам`яті науку...

    Кумпала Вір,
    14-15.02.2007 року, м. Хмельницький







    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  43. Юлія Фульмес - [ 2009.03.13 09:15 ]
    * * * * *
    Мені не боляче,
    Коли перерізаю ножицями вени,
    Як символічну стрічку під час відкриття
    На давнім капищі тривимірної сцени.
    Я не вдаю, і не чекаю співчуття
    Рабів густонаселеної ойкумени.

    Мені не боляче,
    Коли безрадними дротами виснуть вени,
    Обірвані у лиховісний буревій.
    Момент вагання: у червоне чи зелене
    З’єднати їх докупи. Обережно! Стій!
    Напруга—брама до огненної геєни.

    Мені не боляче,
    Нехай у венах паводкова небезпека,
    Нехай у скронях моторошно вдарить дзвін.
    Марат-пряма реінкарнація Сенеки.
    І я пожертвую себе заради змін,
    І перероджусь...очеретом для лелеки,
    В ім"я природи й Господа... Амінь.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.52) | "Майстерень" 5.25 (5.53)
    Коментарі: (9)


  44. Василь Степаненко - [ 2009.03.12 22:59 ]
    Своя рідніша
    *
    Грецька цикада
    Вдвічі співає краще.
    Своя рідніша.

    Критська цикада (фото автора)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  45. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.12 22:07 ]
    Про роки і зірки


    Коли любов доросла й самостійна,
    і розумієш: щастя – не в грошах,
    коли стає сумління на коліна,
    від думки, що помреш, тваринний страх –

    влучають справи і слова купчасто,
    крізь призму слабкості збагнувши міць;
    на те, яке не помічав так часто,
    захоплено дивлюся горілиць,

    простую до зірок душею босий:
    не сам – з Поезією – та кричить: «Скоріш!»
    А я вже чую, як Петро-апостол
    Христу читає мій спасенний вірш…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  46. Микола Блоха - [ 2009.03.12 22:56 ]
    Ты ангел.
    Ты ангел, красоты небесной,
    И облака узор прелестный,
    Ты мимолётное мгновенье,
    Экстаза, страсти баз удовлетворенья.

    Николай Блоха 12.03.09 г. 6:17



    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  47. Василь Степаненко - [ 2009.03.12 22:14 ]
    Народження Афродіти
    *
    Зевсову гордість
    Гера відтяла серпом
    за його зраду.

    В синіє море
    бризнула богова кров –
    спінились хвилі.

    В піні хрусткій простирадл
    лежить Кіпріда.
    Тільки уранці впізнав:
    - Ти, моя рідна!?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  48. Галина Косович - [ 2009.03.12 21:13 ]
    ***
    Серед пісків холодної пустелі
    Стою одна. Зникають міражі.
    Лише зірки розписують, мов стелю
    Безбарвне небо на крихкій межі.
    Мене сканують галактично-строго,
    Дивуються тому, що я лівша...
    Вже знають все, про вдачу Козерога,
    Та дивно їм, що на землі убогій
    Уперто не сканується ... душа.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (10)


  49. Оксана Пухонська - [ 2009.03.12 21:19 ]
    * * *
    Знову весна, як дівча у старій хустині,
    Попід церквою просить
    Безхрестно лише себе.
    Заасфальтнене місто у напівсолодких винах
    Розмивається слізьми
    І снігом...
    І до небес
    Долітають лиш зорі,
    Що вчора стогнали в ріках
    Чи то від перевтоми,
    Чи мо’ від оргазмних снів.
    Тільки світ цей тиняється поміж людьми калікою.
    Ніби невиліковно на душу перехворів.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (2)


  50. Оксана Пухонська - [ 2009.03.12 21:48 ]
    * * *

    На фортечних склепіннях
    Історія вітру- часу.
    В 21-ше століття летять тільки журавлі,
    І ще трохи людей,
    Що стають беззмістовно масою,
    І, по-вовчому ніби, втікають від бою в ліс.
    І шукають тепла, і чекають свого месію,
    Щоб йому розказати про те,
    Чого ще й нема.
    Тільки злітнілий дід на півнеба журбу засіє,
    І піде на Дністер будувати собі човна
    В потойбіччя сумне,
    Де не треба шукати битви,
    За усе, що святе,
    За усіх, що не продались...
    Залишається тільки отруєність і молитва,
    І ота журавлина, фортечно-незламна вись.




    Рейтинги: Народний 5.58 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.49)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   1490   1491   1492   1493   1494   1495   1496   1497   1498   ...   1800