ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.03.02 14:30
Що ти таке вчинила там, царице,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!

***
По третім році, як засів на троні в Сузах,

Борис Костиря
2026.03.02 10:26
Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.

Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,

Віктор Кучерук
2026.03.02 05:59
Коли лоза цвіла на схилах
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.

Микола Дудар
2026.03.01 23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.

Артур Курдіновський
2026.03.01 23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?

Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише

Ігор Терен
2026.03.01 22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.

***
А словники міняти не на часі,

Микола Дудар
2026.03.01 20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...

Сонце Місяць
2026.03.01 19:44
видить Бог, я намагаюся спілкуватися із ким завгодно
і як завгодно, і з усіма
проблематика в іншому, в тому, наскільки завсідники ПМ
здатні взагалі до якогось спілкування

(тим самим обґрунтовую попередню власну відмову від коментів на своїх сторінка

Володимир Невесенко
2026.03.01 18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.

Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,

Євген Федчук
2026.03.01 16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л

Володимир Бойко
2026.03.01 15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація. Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури. Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів. Велика політика починається там, де закінчується правда. Кожна персональна мая

Володимир Мацуцький
2026.03.01 13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.

Борис Костиря
2026.03.01 11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.

Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам

Микола Дудар
2026.03.01 10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре

Віктор Кучерук
2026.03.01 06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.

С М
2026.02.28 21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв

Ігор Шоха
2026.02.28 20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс

Володимир Невесенко
2026.02.28 18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!

Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих

Ірина Вовк
2026.02.28 16:10
Я народилася там, де небо спирається на плечі Ай-Петрі, що велетенською тінню зависає над бірюзою моря. Пам’ятаю маму – молоду, ясну, вродливу, з тонким грецьким профілем, ніби висіченим із античного мармуру самим сонцем. Вона тримає в руках важкий дзбан,

Борис Костиря
2026.02.28 11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.

Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,

Ірина Вовк
2026.02.28 10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.

ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,

Юрій Гундарів
2026.02.28 09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко

Віктор Кучерук
2026.02.28 06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.

Тетяна Левицька
2026.02.27 21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!

Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,

Ігор Шоха
2026.02.27 21:17
                    І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!

Іван Потьомкін
2026.02.27 19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.

Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),

Юрій Лазірко
2026.02.27 15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях

збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло

Микола Дудар
2026.02.27 10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?

Борис Костиря
2026.02.27 10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня

Віктор Кучерук
2026.02.27 06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...

Володимир Бойко
2026.02.27 00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї. Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди. Фальсифікації

Ігор Терен
2026.02.26 22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.

***
А ми поперек горла глитаям

С М
2026.02.26 20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах

Володимир Невесенко
2026.02.26 20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.

Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь

Юрій Гундарів
2026.02.26 20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…

До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз

Євген Федчук
2026.02.26 19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Арсеній Літванин
2026.02.25

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. В Горова Леся - [ 2026.02.24 22:47 ]
    Лютий
    Застиглий лютий, він такий важкий.
    Болять його події ще з майдану.
    Кровлять його натоптані стежки:
    Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
    В канві слідів оплакано-гірких.

    Короткий днями, тягнеться між дат
    За роком рік все той же місяць лютий...
    Звучить Золотоверхого набат -
    Іде орда із чиґів перевзута
    в московський чобіт.
    Йде зі сходу кат.

    О, скільки вже принесено біди,
    Відколи чорним помислом на Київ,
    Із попелу лишаючи сліди,
    Прийшла пітьма новітнього Батия -
    Тирана знову хаос породив.
    ...
    А дні твої пішли на тисячі,
    В минулому короткий лютий місяць.
    Колись лише калинові плачі
    Лишали на снігах червоні мітки.
    Як довго ти тривогою звучиш!

    Як довго ми чекаємо весни!
    Як щільно застелилися знамена
    Рядами рівними по плитах кам'яних,
    Де вічність констатує поіменно
    Життя, яким не складено ціни.


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  2. Володимир Невесенко - [ 2026.02.24 21:38 ]
    Зачепилось сонце за верхівку клена

    Зачепилось сонце за верхівку клена,
    тріпотало сяйвом у тенетах віт
    і тяглось промінням з-за гілля до мене,
    помогти благало злинути в зеніт.

    Я закляк в задумі: що мені робити?
    Хоч бери сокиру і рубай той клен...
    Та повіяв вітер, захитались віти,
    і злетіло сонце, й подалося ген.

    Я з тим кленом змалку виростав і кріпнув,
    під розлогим віттям крився у жару...
    Подививсь у небо, лиш очима кліпнув,
    і всміхнулось сонце на мою журу.

    17.02.22


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2026.02.24 19:21 ]
    Надлюдина - нелюд (з Овідієвих "Метаморфоз")

    Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
    Товстогубе, в ластовинні все,-
    Воно побачило, як ти, Цереро,
    Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
    І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
    Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
    Почувсь тобі, богине,
    Мало не виклик цілому Олімпу?
    А як би ще воно могло назвати
    Твою і справді невситиму спрагу?
    Невже ти не помітила, Цереро,
    Скільки доброти було в тих карих оченятах?
    Скількома сонцями світилось ластовиння?
    Зловісна все ж Олімпу прозорливість:
    Ящіркою став з твоєї милості той хлопчик.
    І тільки пірнувши в нірку, довідавсь:
    Жартувать з богами – небезпечно...
    ...Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я.
    Його метаморфоза вкладається у досвід:
    Надлюдина – нелюд.









    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  4. Артур Курдіновський - [ 2026.02.24 18:11 ]
    Скасуймо! Забудьмо! Спалімо!
    Розквітла троянда красива,
    І сонечко світить палке!
    Не треба нам тут негативу,
    Тож геть все мінорне й гірке!

    Цю темряву, сум і химери
    Готові здолати? Авжеж!
    Скасуймо сонети Бодлера
    І реквієм Моцарта теж!

    Хай світло живе в кожній комі,
    Велике, щоб аж огого!
    Забудьмо про Клауса Номі,
    Спалімо романи Ґюґо!

    Приймай від життя подарунки!
    Танцюй, аплодуй та радій!
    Картини художника Мунка -
    Мерщій на помийку, мерщій!

    Викреслюймо зболені рими,
    До біса трагічні пісні!
    Скасуймо! Забудьмо! Спалімо!
    Дорогу смішній маячні!

    Куди веде сум? Та нікуди!
    Легким довіряйте словам!
    Хай вічною усмішка буде!
    Всміхайтесь! Прищіпки я дам!


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  5. Тетяна Левицька - [ 2026.02.24 14:17 ]
    На денці океану
    Хоч топить ніч квапливо
    в долоні сніг лютневий,
    збагнути неможливо
    цей погляд металевий.
    Полудою в зіницях
    кришталики туманні
    ховають таємниці
    на денці океану.
    Не хочеться у ньому
    тонути сніготалом —
    у позирку чужому
    мені іскри замало.
    Не вигулькне назовні
    душа небесним раєм —
    він ще напевно зовсім
    мені не довіряє.
    Ті очі егоїста
    сховалися за ґрати.
    Пуд солі треба з'їсти,
    щоб з них сльозу дістати.

    24.02.2026р


    Рейтинги: Народний -- (6.22) | "Майстерень" -- (6.31)
    Коментарі: (3)


  6. Микола Дудар - [ 2026.02.24 13:54 ]
    Одного разу
    Одного разу кілька раз
    Я заглядав собі у вічі.
    Не ради себе, на показ
    Не як небудь, по-чоловічі.
    Було минуле сполоснеш
    Туди - сюди, де сам скитався
    І зайве тихо проковтнеш —
    Куди впаде — не роздивлявся…
    Щось не подобалось обом
    А щось шкребло… чіпляло душу.
    Ні, щоб тихесенько, в пролом…
    Тепер відбріхуватись мушу.
    22.02.2026.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2026.02.24 13:30 ]
    Хто є хто
    Я одинокий менестрель
    край річки, поля, лісу, неба
    і більшого уже й не треба,
    окрім дороги до осель,
    куди навідуватись мушу,
    щоб оплатити вічний борг
    за те, що маю тіло й душу
    хоча б одну з небагатьох,
    із ким життя перехрестило
    на поперечній колії,
    кудою човгають без мила
    дволикі недруги мої.
    Від них нема куди тікати,
    бо ця медуза пелехата
    і до Європи досягла.
    Отримує своє(по блату)
    ця завидюща, язиката
    інтелігенція гнила.

    24.02.26


    Рейтинги: Народний 4.25 (5.55) | "Майстерень" 3 (5.85)
    Коментарі: (2)


  8. Юрій Гундарів - [ 2026.02.24 12:27 ]
    Рік Червоного Вогняного Коня
    Неси ж мене, коню, по чистому полю
    до благородства і милосердя.
    Неси, мій Червоний, всупереч болю
    сивого серця…

    Неси ж мене, коню, по чистому полю
    до віри, надії, до Бога.
    Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі, 
    до перемоги!

    Неси ж мене, коню, по чистому полю
    до синього чистого неба.
    Неси, мій ВогнЯний, до вірної долі -
    до тебе.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Борис Костиря - [ 2026.02.24 11:14 ]
    Повернення
    Відбудеться повернення по колу
    До форм старих, сонетів і октав.
    І мадригал воскресне, що ніколи
    Свою величність, гордість не втрачав.

    Те, що було банальним і затертим,
    Відродиться у виявах нових.
    Старі метафори, від холоду затерплі,
    Очистяться для віршів осяйних.

    І вічні образи прийдуть незримо,
    І вічні теми знову збадьорять,
    Ввібравшись у старі та звичні рими,
    Такими ж невідмінними, мов ять.

    Увірвуться в безумство днів прозорих
    Новітній Гамлет, Лір і Дон Кіхот.
    Новітній Дон Жуан під ясні зорі
    Нам явиться для бурі та щедрот.

    2 червня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  10. Козак Дума - [ 2026.02.24 07:54 ]
    Ти будеш жити
    Ти народився в місті корабелів,
    зростав у краї славних козаків,
    до сірої курсантської шинелі
    звикав на півдні протягом років.

    Бо мріяв боронити Україну,
    дарований тобі батьками край,
    її народ і люблячу родину,
    духмяний український коровай.

    Негідники ж підступні не дрімали,
    були завжди охочі на чуже,
    та не віддав ти Неньку на поталу.
    Не завжди Бог сміливих береже…

    Ти мужньо став на захист Батьківщини,
    стояв за неї як міцна стіна.
    Батьки нехай не плачуть і дружина –
    ти будеш жити у своїх синах!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  11. С М - [ 2026.02.24 05:05 ]
    Плач, бейбі (Janis Joplin)
     
    Плач
    Бейбі
    Плач, бейбі
    Плач, маленький
    Ось ти і вдома
     
    Вона казала
    І я знаю, казала, кохає
    Значно більш, аніж я
    Та пішла від тебе
    І клянешся, немає причини
    Та любий, знаєш, це я буду поруч
    Якби ти хотів
     
    Атож, поплач
    Плач, бейбі
    Плач, маленький
    Плач, бейбі
    Любий мій, ось ти і вдома
     
    Чи не знав ти
    Ніхто і ніколи не кохав тебе о так, як могла я
    Відчути й біль і сердечну печаль
    І любий, знай я весь час, я все буду поряд
    Якби ти погодився
     
    Атож, поплач
    Плач, бейбі
    Плач, маленький
    Плач, бейбі
    Начебто як завше й досхочу
     
    Не знаю може так є, правдиво
    Трава усе зеленіша
    Коли дивишся у чийсь інший сад
    Та любий, ти лишив належне чекати бозна чого
    Ужеж, лишив
    Був приятель оце
    Казав ”Мила
    Віриш, і я кохаю
    Бач, але я маю найти себе, знаєш, я маю найти свій шлях
    Я маю найти себе, чи десь-то у Африці
    Або, там, у Нью-Йорк-Сіті
    Або ще, у Олимі“
    Місця, в які усі ці хлопи мандрують
    Я так і не втямила, де саме цього разу
    Усі вони їдуть кудись, еге
     
    Я казала, ”Хіба ти не розумієш
    Ти шукатимеш себе десь там, любий?
    Хоч знати де є твоє життя?
    Воно мов отой дурник чекає отут на тебе!
    І одного дня ти прокинешся у Касабланці
    В одному із цих уявних місць, любий
    І ти замерзатимеш там насмерть
    Ти прокинешся і казатимеш, ”Боже, Боже
    Боже, Боже мій!
    Нащо я пішов, лишив таку жінку
    На класному подвійниму ліжкові
    Із хутром наверху
    І сатинові простирадла, еге
    Що це я роблю у Касабланці, ей?“
    Я вірю, о так
    Одного дня цей хлопець прокинеться і казатиме собі оце
    Він вертатиметься і я, ось
    Такий Козоріг, направду, стоятиму в чеканні
     
    Казатиму, ”Бейбі, я знала, колись
    О так, знала, знала, колись ти
    Вернешся сюди, до мене“
    Коли входитимеш у двері
    Вірю, усе читатиметься у твоїх очах
    Скажу, ”Лишенько
    Ну нарешті він утямив“
    Боженько, нарешті він оце осяг
    Як хоч, упади до мого плеча
    Певно, стримав ти у собі чимало сліз, милий
     
    І не мовч, о не мовч, о не мовч, о не мовч
    Поплач, плач, бейбі
    Плач, маленький
    Плач, бейбі
    О нарешті, ти вдома ей, ей, ей
     
    Плач, бейбі
    Плач, плач, плач, любий
    Знаю, маєш бути трохи
    Самотнім, о бейбі
    Плач
    Плач
    Плач, бейбі
    Все розкажи-но мамі, так
    Вже розкажи любий, своїй люблячій мамі, так
     
    Плач
    Плач, маленький
    Плач, бейбі
    Плач
    Плач
    Плач
    Плач, бейбі
    Плач, бейбі
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.73)
    Коментарі: (2)


  12. Мілана Попова - [ 2026.02.24 03:55 ]
    Неизвестность


    Мы бродим по улицам души скрывая
    Мы бродим по жизни со всеми играя
    Но жизнь это лента
    В неё мы играем
    Живём и погибаем.
    Она нас не спросит
    В что мы играли
    Она нас не спросит зачем и когда
    Она лишь нас спросит
    Что мы отдали, что посветили для сердца Творца.
    Играть мы умеем,ведь все здесь актёры
    Ведь все здесь играют в то что должны
    Играть это сложно,чужие манеры
    Игра это жизнь,а жизнь ведь игра.
    Но знаем мы только,что мы не на сцене,игра это сложная наверняка
    Любую ошибку можна заметить
    Увы,не всем эта мысль дана.
    И сново мы бродим,и сново гадаем,и сново играем наверняка
    Когда-нибудь сново,мы проиграем
    Тогда все покинут свои места.
    Тогда осознаем в что мы играли
    И для чего эта игра создана
    Тогда мы познаём силу и власть могущественного Творца.
    И вроде бы всё,и вроде бы хватит
    Но что-то толкает наверняка
    Игра эта сложная,она всё считает
    И с мыслью и тонкостью она продлена.
    Играй ты красиво,играй как на сцене
    Но помни одно,она сочтена.
    Игра это сложная,поймая все цели
    Ты не забудь о проекте Творца.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  13. Вікторія Лимар - [ 2026.02.23 23:27 ]
    ОСТАННЯ ДЕКАДА ЛЮТОГО


    У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
    бо вже завершує ходу.
    Остання почалась декада
    із хуртовиною в ряду.

    Ще вчора вранці -- все в порядку.
    Відмиті під дощем дахИ.
    Та ні!!! Прощальну треба згадку:
    зробити білими шляхИ.

    Тож взявся до роботи справно!
    На цьому поприщі --мастак!
    Усе продумано детально,
    щоб сніжно-білий зріс палац.

    Триває ще зимова влада.
    ДумкИ щоразу про весну.
    У сподіваннях на пораду,
    щоб якось знищити війну.

    Забути б назавждИ це слово!!!
    Від нього скільки горя й зла!
    Високі снігові покрови...
    Тож стежку поки не знайшла...

    Йдучи, все думаю про лютий.
    Чому його хтось так назвав???
    Бо скупчення надмірне бруду,
    лютуючи, він стерти мав.

    У спогадах ось ця декада...
    Жахлива звістка... Ранок... Мить...
    Тож де знайти душі відраду???
    На жаль, ще й досі так болить...
    Душа нестерпно так болить.

                         ***
    ...Ось тільки  білий красень в темі.
    Відбілить  краєвиди,  сквери,
    можливо,  й  деякі проблеми
    у непростій  важливій сфері.
    Лютневий  білий красень в темі...
                      ***
    ....Остання  лютого  декада...
    весну  зустріти має радо....

    Таня Яковенко
    19.02.2026. 12.00 --13.00


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  14. Микола Дудар - [ 2026.02.23 21:48 ]
    ***
    Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
    ***
    Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
    Згадав однако, йоханий бабай,
    Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
    Щось тут не те, на так… давай! давай!..
    Чи краще запросити до співпраці
    За дикцію у "слові"? Ого-го…
    Подумаєш, обставин голодранці…
    Куди ж запропастилося, агов?
    Йо-ха-ний бабай…
    22.02.2026.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  15. Юрко Бужанин - [ 2026.02.23 17:00 ]
    ***
    Уперто нас минає брудершафт.
    І зустрічі – неспалені мости…
    Чому тоді до Вас у своїх снах
    Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!

    Чому швидки́́м у снах є перехі́д
    До поцілунків від торка́нь легких?
    Чому умовностей і табу гніт,
    Немов на Місяці тяжіння, зник?!

    Чому ці паралельні два світи
    Не сходяться, усупереч канонам?
    В одному – неподі́льні Я і Ти.
    У іншому – свої, земні, закони...

    Сканує Всесвіт серце - знайде, схоже,
    Де перетнутись паралелі зможуть.

    2007


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  16. Артур Курдіновський - [ 2026.02.23 16:42 ]
    Як помирає дитинство
    Пішов за обрій січень кришталевий,
    Сумний король дорослої зими.
    Дитинство помирає не миттєво,
    Не від важкого подиху пітьми.

    Все менше діамантів, більше - стразів,
    Яскраво не всміхається зоря.
    Дитинство помирає не одразу,
    В якийсь конкретний день календаря.

    Дорога довга вкрилася снігами,
    А школу зачинили вже давно.
    Багато вже прощань. Тепер - із Вами.
    Без пам'яті прожити не дано!

    Все сокровенне, миле, заповітне
    Безжально топче невблаганний час.
    Дитинство помирає непомітно,
    Лишаючи зі спогадами нас.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Шоха - [ 2026.02.23 15:01 ]
    Екскурс винуватцям нашим
                        І
    Ми власної історії народ
    і незалежні від сусід і сказу
    на тлі невиліковної прокази
    скажених іродів та воєвод,
    а також від протекції заброд
    і від комуністичної зарази.
    Нехай під ними вигорить земля
    і що би не стояло на заваді –
    не будемо служити москалям
    і будь-якій кацапомовній банді,
    яка просякла при зеленій владі
    аґентами і юдами кремля.

                        ІІ
    Яка би моровиця не косила,
    були і залишаємось людьми,
    нащадками правителя Аттіли
    як авангард об’єднаної сили
    протистояння світла і пітьми.
    На поприщі науки і освіти
    ми й досі – Магометова гора
    і нам переосмислити пора,
    якими мають бути наші діти,
    що нині є захисниками світу
    як нездоланні воїни добра.

                        ІІІ
    Не за горами наша перемога
    і неодмінно настає той час,
    коли земля і небеса за нас...
    ...................................................
    попереду барлоги й перелоги,
    які ми подолаємо за раз,
    щоб жити, як за пазухою Бога,
    де кожного веде своя дорога
    і де ніхто нам більше не указ.

    02.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (7)


  18. Світлана Пирогова - [ 2026.02.23 13:33 ]
    Чекаючи на сонячні хвилини (сонет)
    Зима тримає небо у полоні,
    Затиснувши у крижані лещата.
    Ще сплять сади, ще інею багато.
    Загублено тепло в німій короні.

    Та сонце вже затримує в долоні
    Цнотливі промені, що бавлять очі.
    І хоч морозна віхола шепоче,
    Крок чуємо весни на горизонті.

    Вона іде крізь білизну туманів,
    Несе лазур з небесної вершини,
    Щоб розтопити кригу і провини.

    І серце, ніби пролісок з омани,
    Проб'ється вгору, крізь земельні стіни,
    Чекаючи на сонячні хвилини.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  19. Марія Дем'янюк - [ 2026.02.23 12:31 ]
    Чарівні Карпати
    Частину серця, зіроньку душі
    Лишаю там, де небо у ковші —
    Між горами. Де димчасті мережки
    Вбирають гори не в хустки, в сережки.
    І зіглядаються зеленолицьо
    Красуні-гори до гнізда орлиці.
    Шепочуть буки: не минеш розлуки.
    Смереки кажуть, що вже осінь княжить.
    Та гори обіцяють — зачекають...
    А я візьму цей подих гір з собою,
    Обійми неба, полиски свічад-кульбаб,
    І мрії, що фарбують вербам вії,
    І лазуровий в горах зорепад...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Борис Костиря - [ 2026.02.23 11:31 ]
    Майдан
    Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
    На людський суд і глум, на торжище століть.
    Я покладу, як неповторний промінь,
    Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.

    Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
    Нехай стинає кат що хоче, а проте
    Не можна це сприймать без рятівного брому,
    Який приніс у горах безстрашний Прометей.

    Я вийду на майдан, де люди зачекались
    На правду і добро, на справедливий суд,
    Де вогняні слова жде велемудрий камінь,
    Де крізь асфальт росте святої віри суть.

    Я вийду на майдан, серед повій і блазнів,
    Безумців, волоцюг, рабів, трудяг і слуг
    І упаду на брук під велелюдне "Браво!",
    Вростаючи у ґрунт, як невмолимий плуг.

    26 травня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  21. Ігор Терен - [ 2026.02.23 10:43 ]
    Несподівані пасажі
                    І
    Весна розпочинається з калюж,
    а далі... все в руці ентузіаста –
    і проліски, і витинанки рясту,
    але насправді хочемо чимдуж
    оновлення осиротілих душ
    у дусі правоти Екклезіаста.

                    ІІ
    Природа нам являє чудеса
    творіння від амеби до людини,
    що нібито, пороблена із глини...
    тоді чому в руці її коса
    наточена, куди в лиху годину
    подінеться невимовна краса
    у морі, на землі, у небесах,
    не кажучи про перса половини
    Адама у гріховному раю?
    Боюся цю містерію явити
    як слабину, звиняйте, не мою
    але не розумію, хоч убийте, –
    чому не на словах, а у бою
    та ще й за мать невідомо чию
    ми маємо укоськати бандита?

                    ІІІ
    Усюди все однакове – ліси,
    моря і ріки, гори і дороги,
    але створіння, розумом убоге,
    ще хоче дармової ковбаси...
    ................................................
    О, Господи, у небі ти єси,
    то забери це пугало безроге.

    02/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Неоніла Ковальська - [ 2026.02.23 07:10 ]
    Котики вербові
    Вербові котики пухнасті
    Вітаються із світом вранці,
    В полудень ніжаться на сонці
    І загадково мружать очі.

    Співає вечір колискову -
    То засинають безтурботно.
    Розбудить їх зоря ранкова,
    Щоби весні всміхались знову.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. В Горова Леся - [ 2026.02.23 07:19 ]
    Вибачення
    Не знаю я шипи взялись відкіль.
    І слово - чи зродилося у терні?
    У закутках душі, де хмуро й темно,
    Призначення і смак втрачає сіль.

    То ж вибач. Не тримаючи образ
    Зламати колючки і легко й просто.
    І благодать Великоднього посту
    Хай сіється зернинами добра.


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2026.02.23 05:27 ]
    * * *
    Це ж так треба любить Україну,
    Щоб її лише слухати спів,
    У якому то крик журавлиний,
    То задумливий шерхіт лугів.
    Це ж так треба любить Україну,
    Що б вона лиш приходила в сни
    На які я чекаю щоднини,
    Як узимку на з'яву весни.
    Це ж так треба любить Україну,
    Що за неї лиш серце болить
    І на крилах пісень хутко лине
    До найкращої в світі щомить.
    Це ж так треба любить Україну,
    Щоб ні разу не зрадити їй, -
    Щоб одразу в сувору годину
    Йти сміливо за неї у бій.
    Попри відстані, межі, години,
    Серед ночі і білого дня, -
    Я люблю лиш тебе, Україно,
    І любов ця моя не мина.
    Це ж так треба...
    23.02.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  25. Володимир Невесенко - [ 2026.02.22 21:19 ]
    Танець під дощем

    Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
    Стою, укутаний плащем.
    Безлюдна площа. Лиш одненька
    танцює жінка під дощем.

    Прилипла суконька до тіла,
    злітають коси раз у раз,
    і їй нема до того діла,
    що я на площі цій зав’яз.

    Вона із вітром тут вальсує,
    сміється й дише в унісон,
    і так їй дощ оцей пасує –
    до сукні білої у тон.

    Не відвести від неї зору.
    Я зачарований стою,
    немовби бачу Терпсіхору* –
    в’юнку натхненницю свою.

    *Терпсіхора – муза танців

    24.10.22


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  26. Володимир Невесенко - [ 2026.02.22 21:22 ]
    Дощ

    Сполоханий ранок давно від’ятрів
    і землю розбурхав схололу,
    і хмари ковзнули в обійми вітрів
    й дощем полилися додолу.

    Околицю вкрила густа пелена,
    тьмяніють будинків зіниці,
    і грім торохтить, і небес далина
    згоряє в огнях блискавиці.

    Навколо тупочуть краплини лункі́
    і верби скриплять пелехаті,
    і пінні калюжі сочаться в струмки
    і губляться десь у загаті.

    Розпатлані косми білявих беріз
    тріпочуть обвислим тороччям,
    а вітер нахабно скубе верболіз
    й жбурляє в вікно мокрим клоччям.

    11.04.21


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  27. Євген Федчук - [ 2026.02.22 15:06 ]
    * * *
    Мільярди років крутиться Земля.
    На ній усе міняється із часом.
    Але природа ( і то бачим ясно)
    Змінити неспроможна москаля.
    Віки ідуть, міняється усе.
    Щиріші стають люди і добріші,
    Життя у них покращується, лише
    Від москалів лайном так і несе.
    Країна, що застрягла у віках,
    Десь там, напевно в кріпосному праві
    І їхній цар над ними досі править,
    І до «буржуїв» ненависть в очах.
    Самі щось не спроможні сотворить,
    Але готові завше відібрати.
    І, не дай, Бог, когось назвали братом,
    Тоді спокійно вже йому не жить.
    Чомусь я декабристів пригадав,
    Що здумали Московію змінити,
    Царя прогнати, кріпаків звільнити.
    Зробити ще багато «добрих» справ.
    Та, як завжди буває в москалів,
    Вони ту справу, звісно провалили,
    Народу чималенько погубили.
    А цар і генерали були злі.
    За спробу ту нещасних засудили,
    Кого в Сибір заперли аж, кого
    На ешафот відправили бігом,
    Щоби другим, бува не закортіло.
    Отож п‘ятьох привезли уночі,
    Де шибениця вже була готова.
    Тихцем, щоби ніхто не чув і слова,
    Засуджений, як раптом закричить.
    І то усе, порушивши закон
    (Давно ж бо смертну кару відмінили).
    Мотузки їм на шию почепили,
    На голови всім білий балахон.
    Дав генерал сигнал і у ту ж мить
    Машина смерті царська спрацювала,
    Засуджені униз з помосту впали.
    Хоч тільки двом Господь сказав не жить.
    А троє (так завжди у москалів)
    З мотузками на землю полетіли.
    Не втримала гнила мотузка тіло.
    Живі, хоч і забились, на землі.
    Неписаний закон тоді гласив:
    Якщо одразу не вдалася страта,
    То вдруге вже людину не карати,
    Бо ж то Господь людину пожалів.
    Та царським сраколизам все одно.
    Щоби царю найкраще догодити,
    Велять удруге мотузки надіти,
    Їм чути Боже слово не дано.
    - Негайно вішать! – генерал зайшовсь.
    Але на чому? Де мотузки взяти?
    Ніч надворі. У лавках пошукати?
    Закриті всі. Чекати довелось.
    Хтось, кажуть із засуджених сказав,
    Щоб генерал дав аксельбанти свої,
    Міцніші може від мотузки тої.
    Від того генерал ще зліший став.
    А час іде. За декілька годин
    Знайшли мотузки, стали готувати
    Засудженим тим трьом повторну страту.
    Рилєєв, кажуть( був між трьох тих він)
    Сказав в обличчя генералу так:
    - Бідна Росія ( чи то так – не знаю),
    Й порядної мотузки тут немає!
    Катів не зупинило то, однак.
    Аж п‘ять годин потратили на то,
    Щоби п‘ятьох повісити?! Світало.
    Ховати мертвих вже в той день не стали.
    Вночі ховали. Де? Не зна ніхто…
    Пройшло відтоді вже півсотні літ.
    У світі все мінялося, одначе
    В Московії тих змін ніхто не бачив.
    Немов від неї городився світ.
    Ні, намагався цар там щось робить,
    Якісь реформи, кріпаків звільнили.
    Та москалів тим лише розізлили.
    Царя вони готові були вбить,
    Щоби в болоті тому воду не мутить.
    І-таки вбили. Звісно, вбивць зловили,
    Повісити негайно засудили.
    Юрба на те зібралась поглядіть.
    Всім же цікаво, звісно, москалям,
    Як вішати «заступників» їх будуть.
    Така розвага. Що ж вони – не люди?
    Хоч одним оком! Хоч би звіддаля!
    На ешафот знов вивели п‘ятьох.
    Та знов не все належно спрацювало,
    Бо двоє з них мотузки обірвали.
    Знов їх схотів порятувати Бог?
    Чи за минулі ті півсотні літ
    Мотузки так гнилими і зостались?
    Нових мотузок швидко дочекались,
    Перед царем же вислужитись слід.
    Тож за сімнадцять впорались хвилин,
    Про що перед царем й відзвітували.
    Газети у той день надрукували
    Про страту серед безлічі новин
    Такі слова: «Все скінчилося швидко.
    Погода розчудесною була,
    Адже весна урешті-решт прийшла»…
    Таке читати і сьогодні гидко.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Олена Побийголод - [ 2026.02.22 14:11 ]
    1897. Друзі, сміливо, у ногу! (в скороченні)
    Леонід Радін (1860-1900)

    Друзі, сміливо, у ногу!
    Дух зміцнимо в боротьбі.
    В царство свободи дорогу
    ми проторуєм собі.

    Вийшли ми всі із народу,
    зрісши в сім’ї трудовій.
    Братський союз та свобода –
    ось наш девіз бойовий.

    Довго окови нас гнули,
    довго нас голод терзав.
    Темряві дні проминули,
    час визволяння настав.

    Згине під нашим ударом
    гніт віковий та нужда,
    в небо злетить незабаром
    прапор червоний труда!

    (2026)ееееееее


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  29. С М - [ 2026.02.22 14:14 ]
    Леді Мадонно (The Beatles)
     
    Леді Мадонно, діти під ногами
    Як же зводиш ти кінці із кінцями
    Де взяти гроші, чим платить оренду?
    Думала, що гроші упадуть із неба?
     
    У п’ятницю прибувши без валізи
    У суботу навзнак молишся
    Неділченя шнурки в’язати вчиться
    Всі десь біжать
     
    Уклавши найменшого сина до грудей
    Інших як прогодувати ще дітей
     
    Всі десь біжать
     
    Леді Мадонно, лежачи в пітьмі
    Слухай музику, що грає у голові
     
    Все ще не закінчиться вівторок
    У середу газета не прийшла
    А в четвер панчохи до ремонту би
    Стрілки біжать
     
    Леді Мадонно, діти під ногами
    Як же зводиш ти кінці із кінцями
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (5)


  30. Руслан Баркалов - [ 2026.02.22 12:25 ]
    Повертаюсь
    Повертаюся в давно забуті місця
    І минуле, котре більше не гріє.
    Хочу туди, де горіла іскра
    Де були справжні почуття (і мрії).

    Втікаю від себе торкаючись зір
    Холодних як і серце моє.
    Я чужий тепер до всього, що було.

    Закінчується день і настає ніч
    В котрій моє серце оживає
    Аби битися сильніше
    В пориві спогадів й ілюзій,
    Котрі нахлинають знову й знову.

    Тільки ранком я знову стаю собою
    В порожніх стінах. І хочу стати зіркою –
    Такою ж холодною,
    Щоб світити з небес і залишатися
    Недоступною для всіх.

    Думками я блукаю десь по долинах
    І шукаю давнє минуле, котрого нема.
    Я помираю знову й знову в собі
    І хочу відчути тепло рідних рук (хоча б в снах).

    Втікаю від себе торкаючись зірок.
    У повітряних замках немає любові
    І моє серце залишається розбитим.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Борис Костиря - [ 2026.02.22 12:19 ]
    * * *
    У подорожах дивних, безкінечних
    Себе я загублю в знов знайду.
    Готель - то вічний і правдивий речник,
    Який відверне горе і біду.
    У подорожах загублю частини
    Самого себе, спогадів, ідей.
    Так протікають дорогі години
    У сяйві днів і темноті ночей.

    Щось втрачене назавжди і навіки.
    Щось я набув у мандрах і шляхах.
    Весна склепить утомлені повіки,
    Які спочинуть в неземних віках.
    А у готелях вічність протікає
    Між простирадл, подушок і шпалер.
    Глибока туга перейде у камінь.
    Про це напише явлений Гомер.

    22 травня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (15)


  32. Микола Дудар - [ 2026.02.22 11:24 ]
    ***
    Поставим все це ми на паузу…
    Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
    Гармат попросим балалайкати
    Діалектично, врівень гамузу…
    Переосмислим все схоронене
    На полі нашого осмислення,
    А хто призвав сюди гнобителя —
    Попросим, щоб було відновлене…
    І не дай Боже, щоби зморщене,
    І лже - брехнею ним затикане.
    А хто притих і тільки зиркає,
    Того, бай-бай, в смітник Бог викине.
    А дим і спалахи розвіються.
    Сини воскреснуть із дівчатками
    Жовтоблакитними спів-барвами —
    Ви зрозуміли, я надіюся…
    21.02.2026.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  33. Тетяна Левицька - [ 2026.02.22 10:39 ]
    Нейлоновим пензлем...
    Нейлоновим пензлем малює любов —
    ромашкове поле на срібних шпалерах,
    і очі п'ють очі навпроти, немов
    солодке вино з кришталевих фужерів.

    Розмова джерельним струмком жебонить,
    чечітку вистукують пульси ритмічно.
    Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
    кармічні серця, і так буде довічно!

    В небесній сонаті від раю ключі,
    у доторках ніжних п'янка насолода.
    Запалюють янголи свічі вночі,
    жадана спокуса чаклункою бродить.

    В судинах зашкалює адреналін
    до втрати свідомості та божевілля.
    Лише на світанку погасне камін
    і душу замучить глибоке похмілля.

    За вікнами схлипує тихо зима —
    сльоза за сльозою накрапує розталь.*
    Я знаю про кожного з нас, зокрема,
    і що для єднання кохання недосталь.

    Нейлоновим пензлем малює любов —
    ромашкове поле на срібних шпалерах,
    і очі п'ють очі навпроти, немов
    солодке вино з кришталевих фужерів.

    Розталь* — відлига


    Рейтинги: Народний 7 (6.22) | "Майстерень" 7 (6.31)
    Коментарі: (4)


  34. Козак Дума - [ 2026.02.22 07:41 ]
    Пишу
    Пишу думки на музику душі,
    а о́брази: мазками – у колажі.
    То свіжі плями крові, не вірші,
    і краплі поту у ажіотажі…

    Пишу слова із літер і складів,
    із пережитих відчуттів, емоцій,
    а на канву лягає із трудів –
    всього лише маленьких кілька опцій.

    Малюю свої звичні почуття,
    якісь вразливі, болісні моменти,
    бо Муза нині – то саме життя.
    У нім доволі різних сентиментів.

    Пишу удень, ночами, в куражі,
    на бляклім сьогодення антуражі…
    Пишу думки на музику душі,
    а серце вимальовує пейзажі.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Віктор Кучерук - [ 2026.02.22 06:27 ]
    * * *
    Діти міряють калюжі
    Попри те, що йде війна,
    Бо малечі не байдуже
    Їхня площа й глибина.
    Дітворі завжди цікаво
    Що і як, коли та де
    Гра нова або забава
    На появу їхню жде.
    22.02.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Невесенко - [ 2026.02.21 23:32 ]
    Літній дощ

    Хмурий день тамує втому,
    вечір ще ген-ген,
    мліє в закутку тісному
    одинокий клен.
    Пнеться вгору міст горбатий,
    як у небо трап.
    І мов тріснув звід щербатий –
    зверху кап та кап.

    Сонце ноги ледь волочить,
    тихне гамір площ.
    Чи то небо мироточить,
    чи почався дощ,
    чи то в хмарах гірко плаче
    зболена душа...
    Тане простір в каплях, наче
    воду ллють з ковша.

    Клен розправив плечі дужі,
    грім гримить вгорі,
    і пузиряться калюжі
    в радість дітворі.
    Он черпають руки чуйні
    повні жмені – хап!
    І тупочуть каплі буйні
    по землі – кап, кап.

    02.06.21


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  37. Іван Потьомкін - [ 2026.02.21 21:34 ]
    ***
    Люблю дитячі голоси,
    Де правих і неправих не існує,
    Бо в річище одне зливаються усі,
    Де фінал спірок - руки на плечі,
    Щирі обійми, скріплені сміхом.
    А як не терпиться довести правоту кулаками,
    Того приборкують силою до пам’яті.
    …Пригадую своє дитинство навісне,
    Де в колі пастушків був кволим недотепою,
    Де діставалося нізащо і синців,
    Та все кінчалося картоплею печеною.


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (3)


  38. Артур Курдіновський - [ 2026.02.21 18:10 ]
    Мені хоча б одну розмову! (рондель)
    Мені хоча б одну розмову,
    Єдиний вечір нам на двох!
    Щоб написавши епілог,
    Я все сказав, моя Любове!

    Псує дорогу кольорову
    Байдужості отруйний смог.
    Мені хоча б одну розмову,
    Єдиний вечір нам на двох!

    У тиші застигає слово,
    Не вписане у діалог.
    Життя - порожнє. Щоб я здох!
    Запізнення... Благаю знову:
    "Мені хоча б одну розмову!"


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2026.02.21 15:04 ]
    Мої будні
    Запитуєш у мене, як діла?
    Які у мене мають бути справи,
    коли душа обвуглена дотла,
    а із друзяк – один лише лукавий.

    Пишу, читаю, правлю… Знов пишу,
    відповідаю на листи прихильниць.
    Наснаги жду, а краще – куражу,
    а ще боюся «поетичних милиць».

    Від голоду поки що не помер
    і ноги справно носять, слава Богу!
    Та навкруги побільшало химер,
    які настійно кличуть у дорогу.

    Куди? Не знаю точно. Хто куди…
    І кожна з них мені своє щось пише.
    Одні – де пальми і смачні плоди,
    а інші – спокій де і вічна тиша.

    Такі дилеми вибору… Хоч плач!
    Сиджу як пень, один на роздоріжжі,
    і думаю: Що краще за калач?
    Напевне молоде, пахуче збіжжя.

    Але ж обмолотити – треба сил,
    тоді молоти, сіяти, місити…
    А я давно у полі не косив,
    не пам’ятаю – де коса і сито.

    Тому не буду голову ламать,
    не стану я занадто мудрувати –
    піду до хати, укладуся спать,
    а зранку знов – поезії кувати!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вірна - [ 2026.02.21 15:53 ]
    Мова
    Мова змучена, та не зраджена.

    Як трава в полі скошена,
    у стоги складена,
    у снопи зв'язана,
    колосок до колосся,
    у вінок слово вплелося...
    Міцно скріплене однодумкою,
    підпоясане спільнослів'ям,
    розквітається.

    Мова стомлена, та не скорена!

    Тихим шепотом,
    відлунням лепету,
    звуком шелесту
    пісні ширяться,
    розлітаються.
    Стоголосими стогонами братів,
    у таїну думок сестер
    вплітаються.

    Мова зморена, та відроджена!

    16.09.2026 @Ірина Вірна


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.33) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  41. Микола Дудар - [ 2026.02.21 14:07 ]
    ***
    Експерт на експерті…
    Брехня на брехні.
    Нескорені вперті
    Зросли у вогні…
    Проплачено з крові
    Майбутнє картин,
    Де хвилі Дніпрові,
    Де Матір і Син.
    І кожен відновить
    Себе у собі.
    Лякалки у слові…
    По бороді.
    21.02.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  42. Світлана Пирогова - [ 2026.02.21 13:56 ]
    Жива і невмируща (до Міжнародного Дня рідної мови)
    Вона не просто звук, не просто певні знаки,
    А сила роду, велич і вогонь любові.
    Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
    Що крізь віки несли нам пращури у мові.

    Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
    Як - перша ніжна пісня, що співала мати.
    У кожнім ріднім слові - виклик переломам
    У кожнім сильнім звуці - хист перемагати.

    Буває трепетна, мов пелюсткові роси,
    А часом дуже гостра, як мечі холодні.
    У ній гартована краса і міць не в схронах
    І мудрість вікова сердець і душ народних.

    Не дай їй змовкнути, не дай їй загубитись
    В гучних туманах і оманах чужоземних.
    Об'єднує людей за волю, правду в битвах.
    Незламна доля мови, чесна, горда, чемна.

    Міцний кордон її, це сили таємниця,
    Бо в ній - наш код і розум, гідність і майбутнє.
    Жива і невмируща, джерело з криниці,
    Навіки чиста українська незабутня.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2026.02.21 12:03 ]
    На круги свої
                    І
    Позаростали чагарем стежки,
    барвінком устелилися дороги
    і вулиці околиць, по яких
    поза ярами через байраки
    пішло моє дитинство босоноге
    шукати щастя більше як було
    у затишку ошатного подвір’я,
    куди жар-птиця уронила пір’я,
    покликавши у вирій за село.

                    ІІ
    Коли стає незатишно і тісно,
    дорога кличе у велике місто,
    на кращі села. Ми такий народ,
    що нам подай і город, і город,
    аби лише було коли присісти
    у холодку на призьбі із колод.
    Якби ж було дано передбачати,
    що то і є твоє яйце-райце,
    що кура-ряба інше не знесе
    та і жар-птиця має іншу хату.
    Не напоумив нас Омар Хайям,
    що купина неопалима там,
    де пуповину закопала мати,
    куди уже приречений тікати
    останній з могікан у свій вігвам.

                    ІІІ
    Отак от, за іронією долі,
    вертаюся і я на битий шлях,
    де ще стоїть на курячих ногах
    моя обитель у чужому полі
    за чагарями на краю села,
    куди лиха біда не завела...
    ................................................
    на когось ще чекає бараболя,
    гаряча піч, солома у стодолі,
    вода з криниці, чашка зі стола –
    усе, що треба, Богові хвала.

    02.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  44. Борис Костиря - [ 2026.02.21 11:58 ]
    * * *
    Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
    Померти й народитись для бурь і потрясінь.
    Поставити в літописі вже остаточну краплю,
    Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.

    Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
    Очиститись від скверни забріханих марнот.
    Потрапити під дощ, немов провісник світу
    Для творчості, шляхетності і тисячі чеснот.

    Не вибратись зі злив ідей старих, дрімучих,
    Не вибратись із гроз осяянь і повстань.
    Народиться нове у первородних муках.
    Повернеться свобода із тюрем і заслань.

    21 травня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  45. Володимир Невесенко - [ 2026.02.21 10:19 ]
    Місячна ніч

    Чи гостей незваних тіні,
    чи примари за вікном...
    Ніч зійшла із височіні
    оксамитовим рядном.
    В грудях серце дрібно гупа,
    мить – і вискочить ось-ось.
    Задрижав небесний купол,
    мов його хитає хтось.

    Вітер носиться горбами,
    розвіває каламуть;
    небо цокає зубами –
    застудилося, мабу́ть:
    плечі трусяться похилі,
    хмари звисли на боки,
    наче вишні переспілі,
    осипаються зірки.

    А між хмар густих висо́ко
    місце світиться одно,
    звідки місяць у два ока
    зазирає у вікно.
    То копилить смішно губу –
    на образу натяка,
    то гримасу корчить грубу
    і безсовісно ляка.

    Я безсилію від змори,
    а він дражнить все одно.
    Закриваю щільно штори –
    він шкребеться у вікно.
    Хто у цьому поєдинку
    чимсь поступить хоч на мить?..
    Сплять давно усі в будинку,
    і моя самотність спить...

    З’їв давно уже пілюлі –
    п’ю наливку і коньяк
    і кручу, і тичу дулі,
    та не спекаюсь ніяк.
    Не добудуся до ранку,
    хай чекає на мій скін...
    Щось зашурхало на ґанку,
    відкриваю двері – він.

    11.07.22


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  46. Володимир Невесенко - [ 2026.02.21 10:51 ]
    Безсоння (Невдовзі ранок... До світання)

    Невдовзі ранок... До світання
    очей склепити не вдалось.
    Погасла зіронька остання,
    запіють півні вже ось-ось.

    Палають у каміні дрова,
    мигтить у сутінках стіна,
    а за вікном передранкова,
    лунка досвітня тишина.

    Загусла ніч спадає млою,
    стікає в роси крижані,
    і ледве жевріє золою
    окраєць неба вдалині.

    Тремтить дороги темна стрічка,
    діброва щулиться руда,
    і обмілілого потічка
    рябить притьмарена вода.

    Стоять тополі частоколом
    в оздобі сірих млистих шат,
    а ранок вештає око́лом
    і визирає з-поза хат...

    11.12.21


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  47. Володимир Невесенко - [ 2026.02.21 10:35 ]
    Безсоння (Томливе безсоння зі мною зжилось)

    Томливе безсоння зі мною зжилось,
    я марно його не тривожу.
    Турботливо ніч присипляє когось,
    а я все заснути не можу.

    До мли крижаної прикутий рядком,
    нікуди від себе не зрушу,
    а тиша рапавим сухим язиком
    облизує знуджену душу.

    Колишеться неба звабливе рядно
    і тліє зорі млява свічка,
    і місяць лупатий глядить у вікно,
    неначе у камерне вічко.

    В досвітній імлі розчиняється ніч,
    зникає у далі туманній.
    І Бог зазирає на аркуш з-за пліч,
    де вірш розтягнувся останній.

    Поважно, немовби велике цабе,
    із сутіні сунеться ранок,
    а вітер за обрієм сонце скубе
    і сяйвом гаптує світанок.

    05.06.21


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  48. Неоніла Ковальська - [ 2026.02.21 07:39 ]
    Бережіть жінок
    Жінкам роки не можна рахувати,
    Душею вони завжди молоді.
    Їм компліменти треба розсипати,
    Неначе зорі в небі голубім.

    І берегти й леліяти, мов квіти,
    Коханням огортати їх серця.
    На крилах щастя зможете летіти
    Разом із ними ви усе життя.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2026.02.21 03:55 ]
    Підсумок
    Життя кінчається, життя.
    Останні дні біжать у Лету.
    У вир гіркого небуття,
    Прощальне соло для поета -
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя,
    З дитинства був слабкий, плаксивий.
    Нема туди вже вороття,
    І знову сльози рониш, сивий,
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя --
    Згадай свої найперші старти,
    Коли дивився в майбуття,
    Окрилений, з шкільної парти...
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя
    Цивілізоване і звичне.
    Для свого все шукав буття
    Ти атмосферу поетичну,
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя,
    Чужий -- комфорту світ ледачий...
    Тікав од нього в забуття,
    Десь на природу, десь на дачу.
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя --
    Ти в нім красу шукав, оазу.
    І був наївним, як дитя,
    І хвилі відчував екстазу.
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя
    В "Софіївці"* -- світ поетичний
    Він дав з природою злиття,
    І щастя творчості величне!
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя,
    Краси заради варто жити.
    І байдуже без каяття,
    Чи ти проснешся знаменитим...
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя
    Боксери кращі розкошують,
    Їм гроші, публіки виття,
    Поети кращі -- жебракують.
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя.
    Та ти у нім пізнав кохання
    І оспівав це почуття,
    Розкішне пристрасті буяння...
    Життя кінчається, життя.

    Життя кінчається, життя
    Лише твоє, не всього світу,
    Його справдешнє відбиття
    Він знайде в опусах піїта.
    Життя кінчається, життя!

    * Софіївка - найкращий у світі дендропарк в Умані на Черкащині.

    21.02. 7534 р. (Від Трипілля) (2026)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Володимир Бойко - [ 2026.02.20 22:02 ]
    Ледь не за Державіним
    .уйло лишається .уйлом
    Хоч осипай його зірками.
    Де треба діяти умом,
    Воно махає кулаками.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   1809