ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.08.05 06:12
Запах сушеної м’яти
Переповнює кімнату
І струмує плавно за поріг, –
Огортає жалем хату
І затоплює кошлатий
Та пахучий дуже переліг.
Де поспішно і помалу
Невгамовно вирувало

Олександр Панін
2020.08.05 01:58
Застілля не робиться
"насухо",
Не любить "насухо"
люд,
Мета виправдовує
засоби,
Та крапку вколочує
суд!

Олена Багрянцева
2020.08.05 00:24
Якби можна поставити раптом на паузу літо.
Лимонадові дні, матіолові ночі повільні.
Знявши одяг увесь, загортатися в рідні обійми,
Аж до ранку не спати, про все, ні про що говорити.

Якби можна затримати серпень натрішки, надовше.
Із піску будувати

Дума Козак
2020.08.04 23:38
На березі Гіпанісу високім,
у теплому південному степу,
ще балабан висить в повітрі, сокіл,
але давно не видно вже скопу…

Давним-давно полинуло у Лету
і місто-поліс, Ольвія стара,
і вихідців із древнього Мілету

Ігор Шоха
2020.08.04 20:50
Уже за синіми морями
усі симпатії мої,
з якими човники свої
колись пускали ручаями.

Блукаю ще у ті краї,
де по інерції ночами
пливуть у Лету оригамі,

Євген Федчук
2020.08.04 19:23
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні люд

Устимко Яна
2020.08.04 19:21
Місто Львів – як новенька копійка.
Садовий постарався, Андрійко.
Приїжджайте до нас,
мер почистить і вас.
Станьте теж як новенька копійка.

Приїжджайте до славного Львова,
всі будинки у нас кольорові.

Тетяна Левицька
2020.08.04 15:13
Вже прокинувся, любий? Глянь небо
розливає лавандові фарби
на тендітні гвоздикові стебла,
на нечесані верби. А нам би
доторкнутися щастям до смути,
і розсипати гречну надію,
цілувати рожевих губ кутик,
ніжність бризнути сонцем під вії.

Галина Кучеренко
2020.08.04 10:04
Не вимагайте -
Вам ніхто не винен
Давати щось. Це не потрібно їм.
Переконання
У чужих провинах -
Лише пожива демонам своїм.


Сергій Губерначук
2020.08.04 09:55
Триває правда з вуст моєї зрадниці,
але чи скоро голос мій признається,
що я порушник перший, а не ти?
що я повинен, а не ти, піти?

Минає середа, четвер і п’ятниця –
навколішках стоїть кохана зрадниця,
але чи довго я ще буду бігати

Віктор Кучерук
2020.08.04 06:54
Старію я, а ти ростеш
І сяєш, мов перлина
Недоторканна для мереж
У зяючих глибинах.
Старію я, а ти завжди
Красива, бо незмінно
Блищиш, як скалочка слюди
На сонячнім промінні.

Іван Потьомкін
2020.08.03 23:08
Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Да

Ігор Деркач
2020.08.03 20:50
І віриться, й не віриться мені,
що є десь рай і пекло за морями,
чи то у небі, чи під небесами
у непроглядній сивій далині.

Моя свіча ще жевріє у храмі…
На вівтарі – Месія. У тіні –
іуди і лакеї кацапні

Євген Федчук
2020.08.03 19:01
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.

Сергій Губерначук
2020.08.03 11:47
Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалістські переконання,
трапляється асфіксія професійним

Тетяна Левицька
2020.08.03 10:14
Красива, бо ти мене пестиш,
даруєш чудесні слова,
червоні троянди і персні,
перлини любові й дива.

Щаслива, бо ти доглядаєш,
мов ягідку, квітку мене
і стелиш бузковим розмаєм

Ярослав Чорногуз
2020.08.03 07:51
З рослин усіх центральної алеї
Найперша це – козацький ялівець.
Цілющою властивістю своєю
Хвороб чимало зводить нанівець.

З свяченими ножами тут ходили
Преславні вої – Гонта й Залізняк,
Братались – гайдамака і козак,

Олександр Сушко
2020.08.03 06:44
Війна в думках, в раю, у Божім храмі...
На фронті, як і вчора,- бій гримить.
Не буде ладу. Ані з москалями,
Ні з нашими, які шепочуть "мир".

Окрадено, сплюндровано країну,
І брат - не брат, а зголоднілий вовк.
Отут, у полі, я мабуть, загину,

Володимир Бойко
2020.08.02 23:49
Ми зустрілись в полі, де лелека
У блакить небесну ген зліта.
А довкола лиш липнева спека,
А навкруг пшениця золота.

Де ми йшли, там трави похилялись,
І зелений килим шлях встеляв,
Й жайворонка пісня розливалась –

Адель Станіславська
2020.08.02 22:27
Минеться день...
Спаде на землю ніч,
торкнеться віч,
неспокою торкнеться,
завіхолить,
дотулиться до серця,
впаде безсонням... Та...
не в тому річ.

Євген Федчук
2020.08.02 20:59
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від ньо

Олена Балера
2020.08.02 17:37
Кохана войовнице, ну давай
Миритись, хай завершиться війна.
Пекучий біль так довго вирував
В душі моїй і досі ще зрина.
Відкрились рани в мене й дивина,
Що дихати я ще не перестав:
Твій погляд гнівний сотні стріл впина
У серце, що нестримно калата.

Дума Козак
2020.08.02 12:34
Криниці розповзлись південним степом,
ще й на десятки метрів вглибину!
У кожної на дні шматочок неба
свою якусь ховає таїну.

Про тих, колись що викопав те диво
чи із каміння стіни мурував
і не чекав дощу, не те що зливи,

Ігор Деркач
2020.08.02 09:21
І наймити,і лайдаки,
і слуги порають на кухні...
На те у баби й мужики
і їхні голови чавунні,
аби за помахом руки
усе вирішували дурні.

***

Олександр Сушко
2020.08.02 06:53
Задощило. Ох і задощило-о!
Тургонить по шиферу капіж.
Й так добу із гаком! Це не діло!
Мокротеча - як у серце ніж.

Мряка запрягла у висях бричку,
Що й не видно місяця і зір.
А мені давно пора на річку,

Віктор Кучерук
2020.08.02 06:17
Уночі потрібно спати,
А не скніти без пуття
Про самотністю розтятий
Потьмянілий жар життя.
Уночі потрібно спати,
Бо, тлумачу постулат, -
Навіть вибухом гранати
Не розбуджують солдат.

Олександр Панін
2020.08.02 01:02
Завиває буря,
швидко гасить зорі,
Молоденькі зорі
ранньою весною,
Віє буйний вітер,
Хитається тополька...
Обережно Рибка
зачиняє шибку,

Володимир Бойко
2020.08.01 22:45
Які ми вже старі
І як лишилось мало,
Замислюєшся враз –
І сумно, аж до сліз.
Хмарками угорі
Життя відшумувало.
Живемо тільки раз –
Такий от афоризм.

Євген Федчук
2020.08.01 21:24
На березі нічного Борисфену
Багаття троє скіфів розвели,
Натягли хмизу, ще було не темно
І стиха мову між собой вели.
Про те, про се, про війни, про походи
Та про здобуті скальпи ворогів,
Про скорені й невідомі народи,
Та про жінок, героїв і царі

Олександр Сушко
2020.08.01 21:21
Про серйозне нині піде мова,
Тільки ніс от вистромлю з бретель:
Плаче без любові чорноброва,
А кохаю - то вона цвіте.

Днину прошлангую - крик і сльози,
Два - то оголошує війну.
Вчора - ледве не почив у Бозі,

Тетяна Левицька
2020.08.01 20:05
Від сучки до сучки він бігав, мов пес,
а вдома чекала на нього родина.
Та раптом зненацька покара небес
інсульт, інвалідність, а вірна дружина

завжди біля ліжка, його оберіг
і руки, і ноги, зоря у віконці.
Як би ж він в минуле вернутися зміг,

Олександр Сушко
2020.08.01 16:13
Тяжко, сестри. В голові бом-бом,
Носа й вухо чухаю коліном.
Утомився шкрябати пером.
А потрібно. Бо інакше гигну.

Можу не жувати цілий день,
Місяць не обцьомувати жінку.
От писать - даруйте - це святе:

Тата Рівна
2020.08.01 11:29
Всюди ношу за собою свої слова я
Немає цьому ради
Вони розсунуті по кишенях відділеннях сумки
Дротах мого внутрішнього радіо

Кожної миті пнуться щось казати
Бовкати глаголити ректи скандувати
Течуть одне за одним як пінні хвилі

Іван Потьомкін
2020.08.01 11:22
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Віктор Кучерук
2020.08.01 07:15
Куди мене ведеш ти, доле,
Не знаю я з тих давніх пір,
Коли уперше мимоволі
В запони сліз уперся зір.
Важкою видалась дорога
Від мрій наївних до олжі,
Але вціліли дивом ноги
Там, де зламалися чужі.

Ігор Шоха
2020.07.31 20:56
Щасливі, що неволя не ярмо,
радіємо, що й досі не підвладні
ніде нікому... наче, живемо
а, нібито, існуємо насправді.

А як воно у дійсності – бозна.
І поки не додибали до краю,
то відає лише душа одна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.06.28 08:12 ]
    Вулиця Правди
    По вулиці Правди –
    дерева посадять,
    по вулиці Правди –
    ходитимуть люди,
    на вулиці Правди –
    відкриють їдальню,
    знесуть аварійне –
    нове побудують.

    На вулиці Правди
    не будуть брехати!
    Сказали ж: не будуть,
    то значить – не будуть!
    Зачинять – сказали –
    старі аґітха́ти,
    знесуть застаріле –
    нове побудують…

    На вулиці Правди
    стоять світлофори,
    їх слухають вдячні
    старі лімузини…
    Слухняні полуплені
    автопокори,
    коли б вам червоне
    навік засвітило!

    Ця вулиця Правди
    уже ж пішохідна?
    Ця вулиця Правди
    лише ж всенародна!
    Сказали ж уже,
    що вона необхідна
    і безперехресна,
    і безгоризонтна,
    і вічнозелена,
    і безповоротна…

    Так дайте ж народу
    пройтися стихійно
    по вулиці Правди
    до площі Свободи!

    7 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 43"


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.06.15 08:37 ]
    Так скупо відображені життя…
    Так скупо відображені життя –
    а смертю так нахабняче розвінчані?
    У стосах документів з забуття
    волають ску́ті, досі не помічені!

    Мов піліґрими, ста́ріють віки
    і йдуть за обрій з вивченими ві́ршами,
    а ці життя, а ці єретики́,
    поза́вше штампами обвішані найгіршими!

    Брудні сліди державного тавра
    по особо́вих справах, по посвідченнях,
    по всіх життях – криваве слово "враґ"
    і вирок "розстріляти" на закінчення.

    Хто владі дошкуляв аж до тертя,
    полеміку розводячи й дискусії,
    з півслова правди – вже́ не мав життя,
    а тільки час на лічені конвульсії.

    Навряд чи час підніме імена,
    усі-усі з німого диму-пороху,
    бо й ще на нас тримається вина
    боязні й ницості перед свавільним ворогом.

    Державний інквізиторе, стривай,
    ти ще не навчений новітньою крамолою!
    Невільне людство хлине через край
    і вирве правду мовою некволою!

    Тоді – нехай це буде хоч колись –
    по книзі, повній чистої історії,
    навчиться правді попотомок чийсь
    і всі лани засіють зерна о́ріїв!

    27 липня 2001 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 182"


  3. Євген Федчук - [ 2020.05.28 19:14 ]
    Балада про березу
    У широкім степу понад шляхом
    Одинока береза стоїть.
    Чорна смуга, що схожа на рану,
    Білий стовбур берези ятрить.
    Пам’ятає береза багато,
    Бо вже років і років пройшло,
    Як колись на узбіччі дороги
    Гомонілося людне село.
    А була вона ще молоденьким
    Із тонким стовбурцем деревцем
    Й чудувалась дитячим забавам
    І ранковій росі… аж оце,
    Наступив той страшний і болючій
    Тридцять третій примарливий рік,
    Коли смерть по містах і по селах
    Почала свій пожадливий лік.
    Пам’ятає береза, як вранці
    Восени із села на возах
    Хліб селяни везли. Тихий смуток
    Проглядався у їхніх очах.
    Іще весело грали музики,
    Прапори тріпотіли довкіль,
    Але радість якась неприродна,
    Крізь яку пробивається біль.
    А у кожнім дворі проводжали
    Довгим поглядом валку жінки.
    І, як наче ховались, тулились
    До своїх матерів діточки.
    А пізніш прибули комісари.
    Всі при зброї. Пішли до хатах,
    Плач і зойк здійнялися до неба,
    Мов насунула з степу орда.
    Забирали усе, у дитини
    Видирали із рота шматок.
    Голосили жінки без упину:
    Чим же їм годувать діточок?
    Але кату хіба що докажеш!?
    Є наказ! І тягли на вози
    Все, що лиш потрапляло під руку.
    Залишали лишень образи.
    Час спинився. Село наче вмерло.
    Смуток все оповинув село.
    Вже не чутно дитячого виску,
    Не співають пісень, як було.
    Випав сніг і при білій дорозі
    Поховали вже перших мерців.
    Ще везли на возах і за ними
    Мовчки натовп насуплений брів.
    Далі смерть вже ходила щоденно
    І не кіньми-на санках тягали.
    І живі, наче мертві, розпухлі
    У безсилій розпуці брели.
    Ям уже не копали. Навіщо?
    Не було ні бажання, ні сил.
    У ярку, як у братній могилі
    Клали поряд живих і мерців,
    Присипали натоптаним снігом,
    Щоб вовки розтягти не змогли.
    І чекали весни, бо надії
    Лиш на неї єдину були.
    Ту весну тридцять третього року
    Дочекались далеко не всі.
    Скільки їх вже ніколи не пройдуть
    Босоніж по холодній росі?
    Все береза те бачила й смуток
    Їй гілля до землі пригинав.
    Як хотілось їй знову почути
    Зойк веселих дитячих забав?
    Але дітям було не до того,
    Матерів і батьків за село
    На санчатах, напруживши сили,
    Не одне дитинча відтягло.
    І за зиму дорослими стали,
    І за зиму постаріли вмить.
    І слідом за своїми батьками
    У яру не одне вже лежить.
    Лиш в одній на околиці хаті
    Іще теплилось, наче, життя.
    Мати з сином маленьким щоранку
    Виглядали весни вороття.
    І хлопчина ішов до берези
    Обдирати кору. А вона,
    Хоч боліло, терпіла, бо знала –
    Двох життів то остання ціна.
    Та якось не з’явилася жінка.
    Хвіртка жалібно скрипнула, мов
    Плач тужливий пронісся над шляхом
    І хлопчина на ганок зійшов.
    З хати витяг він матері тіло
    Оповите в ганчір’я якесь.
    І ногами опухлими впершись,
    Від натуги напружився весь.
    Та, втрачаючи сили, поволі
    Згорток свій до яру потягнув.
    Він не плакав. Не мав уже сили,
    Він про сльози давно вже забув.
    А коли тіло матері поряд
    Із другими мерцями лягло
    Він востаннє на неї поглянув,
    Довго-довго дививсь на село
    Потім знову пішов до берези,
    Опустивсь на опухлих ногах,
    Обійняв її стовбур тоненький
    І затих. І в ту ж мить у бруньках
    На березі життя пробудилось,
    Бризнув сік із роз’ятрених ран.
    І, як сльози, закапали краплі
    На її понівечений стан.
    Й на хлопчину, що мовчки тулився
    До берези, немов до рідні.
    Омивав йому голову, руки,
    Біг по голій худенькій спині.
    Так весна довгождана настала.
    Та її вже ніхто не стрічав.
    Лиш береза у полі стояла
    Білий стовбур у зелені трав.
    Те село не зродилось ніколи,
    В мертвих хатах ніхто не селивсь
    І воно потихеньку зникало.
    Степ поглинув усе, як колись.
    І стоїть понад шляхом береза –
    Острівець споконвічної краси.
    І чорніють на тлі її рани –
    Спомин нам про страшні ті часи.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  4. Євген Федчук - [ 2020.05.23 19:43 ]
    Балада про лободу
    Іванко взяв лозину замашну
    І взявся з бур’янами воювати,
    Що густо поросли навколо хати.
    Зламав лозину. Взяв іще одну.
    Рядком лягали і цупкий осот,
    І лобода, й кульбаби, і щириця.
    А він собі - неначе справжній лицар
    Що ворогів усіх поб’є от-от.
    Попавсь будяк під руку – і тому
    Дісталось. Залишилось лиш цурпалля.
    Отож бо! Хай тримається подалі,
    Бо буде непереливки йому.
    Аж ось і добра ланка лободи.
    М’яка, зелена, аж сама лягає
    Коли лозина по її шмагає.
    Ще не зміцніла, зовсім молода.
    Іванко ж раз по разу наліта,
    Ряди «ворожі»усе більш рідіють.
    Тепер уже, напевно, не насіють
    Свого насіння. Просто красота!
    Аж тут бабуся вийшла на поріг,
    Уздріла «битву», сплеснула руками:
    - Ти що це робиш? – Б’юся з бур’янами!
    А з лободи аж капає до ніг.
    - Облиш мерщій в спокої лободу!
    - Так то ж бур’ян? Нащо він біля хати?
    Його давно потрібно порубати!
    - Ні, не чіпай! Не накликай біду!
    То – Божий дар, онучку, не бур’ян.
    Йому життям завдячувати маєм.
    Ми з мамою, ти ж бачиш, не чіпаєм?!
    Нехай росте хоч, навіть, цілий лан.
    Бо хто зна, як повернеться воно?
    Чи не прийде ізнов проклятий голод,
    Коли не буде що подать до столу,
    Як то було не так уже давно?
    Бабуся змовкла і з очей її
    Одна по одній дві сльози скотились.
    Вона зітхнула та перехрестилась,
    Якісь думки ховаючи свої.
    - Бабуся, люба, розкажи й мені,
    Як лобода життя вам врятувала?
    Ти ж мені зовсім не розповідала?!-
    Пита Іванко все ще з бур’янів.
    - Тебе, - сказала,- ще тоді не було.
    Тоді в колгоспи саме навернули
    Усіх. Рік тридцять другий йшов.
    Весна у тому році не вдалася
    І хліб у полі бідно виглядав.
    Чомусь дощу землі Господь не дав
    І спека поміж селами пройшлася.
    Те, що зібрали - владі віддали,
    А їй, чомусь, здалося надто мало.
    Отож по селах їздили, збирали
    І забирали все, що лиш могли.
    Уже на осінь вибрали усе
    Хто мав чого із їстівних припасів.
    Картоплі не було, яке там м’ясо.
    А що зима, гадали, принесе?
    А що вона могла нам принести?
    Попухли руки, ноги, пухло тіло.
    Маленькі дітки їстоньки просили.
    А де узяти? Чим же їх спасти?
    За зиму перемерло півсела,
    На кладовищі місця вже не стало,
    А все везли. А люди все вимирали,
    Одна надія на весну була.
    Хто ту страшную зиму пережив.
    Той вже її ніколи не забуде:
    Ходили напівтіні – напівлюди
    І невідомо: хто чим уже й жив?
    Весна прийшла і сонечко пригріло,
    І перші трави піднялись тоді.
    Та люди були раді лободі,
    Бо лиш вона давала трохи сили.
    Напівмерці виходили із хат,
    Розпухлі ноги ледве несли тіло,
    Розпухлі пальці брати не хотіли.
    Та йшли і рвали. Та не все підряд
    А в першу чергу молоду, м’яку
    Таку смачну й поживну лободичку.
    І різали, і кидали в водичку,
    Варили й їли їжу хоч таку.
    І не було смачнішого для нас
    Отих борщів із лободи простої.
    Не було би без неї нас з тобою,
    Такий страшений отоді був час.
    Хто пережив його, той назавжди
    Запам’ятає смак її незвичний
    І вдячно буде згадувати вічно
    Його, хоча із присмаком біди.
    І завжди буде злякано чекать,
    Що ті часи ще можуть повернутись.
    І де тоді за поміччю звернутись,
    Як нині лободу всю порубать?
    Іванко кинув «шаблю» свою вбік,
    Відчув, мабуть, бабусину тривогу
    І з острахом поглянув на дорогу,
    Де саме сунув сорок шостий рік.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.05.12 08:33 ]
    Проклинаючи некомпетентність слідчих…
    Проклинаючи некомпетентність слідчих
    у питаннях справи не своєї,
    я вже впевнений – мене охопить відчай,
    як якогось урку в мавзолеї.

    Я вже бачу відстані тюремні
    поміж мною і тобою, слідчий.
    Гомоню премудрості даремні
    і впадаю в віршів вічний звичай.

    На колоді перед нас калюжа,
    чорна-чорна, як печаль зимою.
    Скільки ж ти калік перепаплюжив!
    Краще познущайся наді мною.

    Не докрапав віск свічок небесних.
    З них ліплю я віршів обеліски.
    Скоро зашумить – і крига скресне –
    вип’єш кров, як добру юшку з миски.

    На вівтар біди поклав ти камінь,
    щоб забили ним невинну душу.
    Як ікона, у віконній рамі –
    тінь забута…
    Я згадати мушу.

    8 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 72"


  6. Ігор Деркач - [ 2020.05.08 20:56 ]
    Парад у тупик
    На Раші не міняється нічого.
    Агонізує азія-ордло.
    Вода у Крим вартує дорогого.
    Конає до коронування свого
    у бункері «обнулене пуйло».

    Усе завоювали яничари
    і то, – «одній Росії завдяки».
    Героям захотілося на нари.
    Охляли печеніги і хазари –
    неумирущі бойові полки.

    Усіх собою заміняє бацька
    у ролі всесоюзного царя...
    та заважає нація козацька,
    якій пасує «шапка мономаська»
    на голові паяца-упиря.

    Парафія очікує параду...
    цар попереду а народ позаду.

    Добилися оказії сябри –
    позбутися азійської мари.

    Але юрма воліє до упаду
    піарити червоні прапори.

    08/05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.04.26 08:11 ]
    Поли́н
    На серці гірко сіється поли́н.
    Я той чорнобиль п’ю з тобою разом
    і проводжаю журавлиний клин
    настрі́ч зимі, як довгу метостазу.

    Цим проводам уже над двадцять літ,
    але лічильник Ґейґера завзято
    пищить на ліс, на воду і на лід,
    на цвіт і плід, у будні дні й на свято.

    По кладови́щах більшає хрестів,
    і на гробки вже багатьох не вгледиш.
    Провідаєш дитинство, як хотів,
    і в космос гірко все віденерґетиш…

    Ми знов до Києва пове́рнемось удвох.
    В очах і снах ввижатимуться зиму
    гриби, чорниці, річка, поплавок…
    Усе лишилось тут і більш не стимул.

    Хоч, звісно, все мине, смішне й сумне.
    Закине час у далечінь цю казку.
    Полісся стане іншим, а мене
    живе минуле видасть за поразку.

    Але щора́з, між будь-яких цілин,
    (я проґрамую це, що́ б не казали),
    як розцвіте гірким вогнем полин,
    то хоч би та́к весну́ розпізнавали.

    2 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 234"


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.04.08 08:36 ]
    Постать, спинившись на постаменті…
    Постать, спинившись на постаменті,
    довго чекала до себе параду…

    Квіти посохли і стали паперами –
    постать ніколи не набридала.

    Коні подохли і стали екзотикою –
    постать ніколи не набридала.

    Місто струснулось і стало руїнами –
    постать ніколи не набридала.

    Небо тримало останню зірку,
    зірку з рубіну… постать ніколи…

    Люди, знайшовши безлюдний острів,
    не будували більш постаментів.

    31 серпня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 27"


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.03.26 08:53 ]
    Робота сексота
    Емансипація.
    Колгоспознавство.
    Зреволюціонізованість.
    Секс.

    ДніпроГЕС.
    Маґнітка.
    Ріббентроп-Молотов.
    Секс.

    Велика війна.
    Велетенська розруха.
    Велетневотонний голод.
    Невеличкий секс.

    Відбудова.
    Розбудова.
    Перебудова.
    Секс.

    Загальне зубожіння мас.
    Незалежність.
    Духовність.
    Секс.

    Отже, всього – 5 (п’ять) трудоднів/разів;
    інколи:

    Вечеря.
    Капці.
    Ліжко.
    Секс.

    ... але це не принципово!

    25 грудня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 68"


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.02.16 08:46 ]
    Істина
    …однак померли твої арханґели,
    безсмертя їх спіткала істина.
    Душа твоя, не ними забрана,
    життям твоїм була освистана.

    Ти кисень жер в уявних про́сторах,
    в печерах власного добробуту,
    де відходили чорні чоботи,
    відгаптувавшись кров’ю в пострілах.

    По простирадлах закривавлених
    убивця на потвору лізтиме..
    … та не відродяться арханґели
    благословити вбивство істинне.

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 22"


  11. Максим Баштинов - [ 2020.02.11 00:40 ]
    Панівська чернь
    Ось це і є шляхетні пани ?
    Повиїдали так жупани
    Що гомба сорочинна й то, єдина виліта
    Та вам свиня не стане за раба !
    Бо навіть свині знають правду
    Яку ховаєте ви так старанно
    І не виводите у люде

    А правда ця
    Що ви такая ж чернь людськая
    Що помира й не вимирая
    Продовжує сей рух вельможе
    Бач бо,
    ходить с холопом вам негоже
    По вулиці одній.
    Вам подавай як для мойсея
    Щоб роступилася дорога всея !
    Щоб білі чоботи шкіряні
    Та ноги бідні, голодранні
    Не бачились в одних путях !

    Та люде, прошу, схаменіться
    В народ сей бідний подивіться
    Загляньте прямо їм у очі
    Що так не досипали нóчей !
    Для вас панів се так старались
    І за роботу всюю брались
    Аби в раю себе ви чули...
    Та поки ви ще не тварини
    Питаю я, в свої останні днини
    Такі слова:

    Невже
    Невже нема у вас сумління
    Немає совісті, ані терпіння
    Щоб жити так як жили всі ?

    Авжеш нема, вам бо навіщо,
    Уж лучче грабить, убивать й навічно
    Падлюкой залишитися для всіх.

    Для всіх й помрете як падлюки
    Бо не відмиються кроваві руки !
    Що мордували так чужії душі...
    Побійтесь бога, бісові чинуші !
    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2020.02.06 16:11 ]
    Скарабеї історії
    ***
    Як не помилитися усоте,
    поки клоунада наша суть?
    Кожному побачити охота,
    як саджають Пороха Зе-боти,
    а Пуйлу оклигати дають.

    ***
    Догоджає Зеля окупанту,
    поки не уміє поміняти
    коней, що линяють на скоку,
    бо не знає, чи хвости рубати,
    чи міняти шкуру на луску.

    ***
    Щось пливе до берега, до мого
    і на дно занурює ґузно...
    і не знаю, – що то за одно?..
    Чи воно вартує дорогого,
    що таке не тонуче воно?

    ***
    Намалюю контури на мапі.
    Ось де Лугандонія і Крим.
    Їх не вистачає у кацапів,
    щоб завоювати третій Рим.

    ***
    Що то за історія Росії,
    що уже така як Русь колись?
    Наша Анна – їхня? Мама мія!
    Ми були братами Візантії!
    А вони? Батию віддались.

    ***
    І у нас є золоті монети,
    де не закарбований кацап.
    Та немає пазурів і лап.
    Вирили в могилах конкуренти
    княжі мощі, черепи, скелети...
    а Пуйло віщає, – цап-царап!..
    Ось і всі історії секрети.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.02 21:28 ]
    Доньці Ярині,
    О доню люба, на кліща
    Ти не зважай обмову.
    І що є сили захищай
    Свій край і рідну мову.

    Вкусила Брагаря оса,
    Він – гицель епатажний.
    Він радив продавати пса,
    Бо сам є пес продажний.

    Вони працюють за «бабло»,
    Це кожен розуміє.
    Розворушила ти кубло
    Гадюк – зелених зміїв.

    Народ їм голови знесе,
    Ти ж будь між змієловів.
    Вони прийшли забрати все –
    Добро і землю й мову.

    Їх підлості – немає меж,
    Роз`ятрювати рани.
    За Україну вмер, авжеж,
    Микола твій коханий.

    Брехня навколо вироста –
    Оцей піар на крові.
    Але твоя борня – свята
    В святій своїй любові.

    Їх мишача возня – це гидь,
    Стає від неї смішно.
    Не бійся вмерти. Бійся жить
    Неправедно і грішно.

    Нехай в бою не стане нас,
    Дивімось в світле завтра –
    Все на місця розставить час,
    І де брехня, де правда!

    2 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  14. киянка Світлана - [ 2020.01.14 21:07 ]
    До свого брата
    В рай до Бога полетіли наші соколята
    Віддали життя жертовно, щоб позбутись ката
    Та й питаються у Бога:"Скажи Святий Отче,
    За що війна, смерть і сльози тим, хто миру хоче?
    Споконвічно землероби свій хліб споживали,
    На чужі сусідні землі ми не засіхали.
    Чому здавна чужі зайди над нами панують?
    Та ще й нам же дорікають, що не так шануєм.
    Не всі стали на коліна! Частина гордує!
    Того, хто в раби не хоче, не впав на коліна
    Чужий зайда "обендерить" стравить батька й сина.
    Між братами кине розбрат:"Нехай повоюють,
    Розберуться, хто більш винний." А зайда - грабує!
    Там, де розбрат між братами, ворог - переможе
    Ті, що стоять на колінах йому допоможуть.
    І поки нам всім бракує до свого пошани,
    Будем в злиднях доживати під чужинцем - паном,
    Для чужинців свою землю будем засівати
    Чужу "правду", чужу владу будем шанувати?
    Піднімайся з колін, брате, бо ти є - людина!
    І лиш тільки перед Богом ставай на коліна.
    Заживемо ми достойно тільки тоді, брате,
    Коли ми свого Моісея зможемо обрати.

    29.06.2015 рік киянка Світлана


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Тіна Якуб'як - [ 2020.01.08 01:28 ]
    Дивергент
    Вступ
    "Церемонія вибору"

    ...тьмяне світло, сірі стіни
    І жодної душі, лиш тіні,
    Вона стоїть посередині,
    А перед нею вибір...

    Якийсь голос її кличе:
    "Підійди до мене ближче"
    Вона підходить ближче й бачить
    Широкий стіл, а на ньому дивні чаші...

    Розділ 1
    "Зречення"
    У тій першій чаші гладке каміння сіре.
    Таке, як сірі маси в цьому світі.
    Тут ніби все засновано на вірі.
    Нас учать вірити, надіятись, любити,
    Нас вчать зрікатись всього й заради когось жити,
    Лиш в Театрі ролі альтруїстів
    Розібрали лицеміри-егоїсти.
    Тут неважливо прозаїк ти чи лірик
    Ти народився сірим,
    Серед сірих будеш жити
    По-їхньому "вірити", "надіятись", "любити"
    І як тільки станеш іншим -
    Не таким як всі, мудрішим!
    Як тільки перестанеш бути сірим,
    Тут же Система тебе знищить.

    Вона знала, що думки її набагато глибші.
    В руках вона тримала палітру кольорових фарб,
    Тому пішла до наступної чаші далі,
    Бо не хотіла жити серед сірої маси, як жалюгідний раб

    Розділ 2
    "Ерудиція"
    А у другій чаші вода прозора
    І зорі там у тій воді.
    Можливо там у тому місці
    Найде вона зорю собі.
    Як тільки появилася надія,
    Вона ніби в воду подивилась -
    Зрозуміла!
    Вона побачила всю правду,
    Що в світі тому всі змагаються за владу.
    Цим світом правлять тільки гроші
    І твою долю вирішують якісь леді і вельможі.
    Тут вже давно забули про громаду,
    Всі тільки й думають про прибутковішу посаду.
    Тут всі такі освічені й розумні.
    "Та чи добре це?" - з'явився в неї сумнів.
    Цей світ потоне скоро у прогресі -
    Про це вже пишуть у книжках і пресі

    А вона не хоче жити, як у клітці
    Вона хоче творити і вірші писати.
    У неї скільки всього в душі і в серці,
    Але їй приходиться мовчати.

    Розділ 3
    "Безстрашність"
    Тепер вже третя чаша перед нею
    Тліли там вуглі гарячі
    Вона сама горіла там неначе
    Горіло й серце там з душею.
    У світі цьому набагато тяжче жити
    Тут сила всьому голова
    Не можна вільно писати й говорити
    Бо вбити можуть навіть за слова.
    Диявол тут на місці головного
    Тут ніхто не вірить в її Бога
    І запах гнилі тут повсюди
    Бо в цьому світі гнилі люди.

    ..черстві й жорстокі
    Вона ж шукає просто спокій

    Розділ 4 і 5
    "Щирість" і "Дружелюбність"
    В четвертій чаші лежать уламки скла
    Тут щирі і правдиві брешуть без числа
    Тут щирі і відверті одягнули маски
    Пітбуль і стаф як блакитноокі хаскі
    Вони всі твердять знову й знову:
    "Спочатку було слово.."
    А потім кажуть: "Це казки для стада!"
    Вони ж самі заплутались, де правда.

    П'ята чаша наповнена землею
    Та ти копни її поглибше
    Дізнайся, що лежить під нею
    Це все не те саме, це інше..
    Брехати тут уже нормально
    Двуличні тут як в себе вдома
    Вони це називають: брехня на благо
    І роблять це усі свідомо.

    ..такі світи у чашах цих
    Не знайшла вона собі місце ні в одній із них

    Заключна частина
    "Дивергент"
    В голові її весь час питання
    В чому сенс людського існування
    Хто насправді ми такі:
    Мішки з кістками чи матерії тонкі?
    Вона не знає бути чи не бути
    Вона краще хотіла би усе забути:
    Обличчя, голоси, маршрути
    Закрити очі і заснути
    І більше їх не відкривати...

    Та все ж вона зробила вибір свій
    Це буде світ її фантазії і мрій
    Це як смерть Дедала та Ікара
    Це як життя Ернесто Че Гевара
    Слово - її зброя, інструмент
    Вона з моменту цього - дивергент.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  16. Ігор Шоха - [ 2019.12.27 20:21 ]
    Презумпція винуватості
    Що не кажи, а про одне й те саме
    у пам'яті лишається одне.
    Як ідемо до однієї ями
    нікому не відомими путями,
    так і у небо підемо ясне.

    Чи успадкують зорі наші діти,
    нікому не відомо на землі.
    А поки-що виховують еліту
    сліпі поводирі у цьому світі –
    живі поети та учителі.

    А неживі на небі почивають
    подалі од тієї суєти,
    що залишає лиш одні хрести,
    які учням нагадують, буває,
    яка ціна високої мети.

    За це їх найлютіше шанували
    і до одної ями закопали.
    За це – і Сандармох, і Соловки...

    Вони і досі наші маяки,
    а як у чомусь винними бували,
    то це у тому, що і ми такі.

    27.12.19


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Ткач - [ 2019.12.21 21:56 ]
    Тиранія
    На мокшанському болоті
    Між племен москвиноротих
    На Московії (Росії)
    Зародилась Тиранія –
    Зла, потворна деспотія.

    Полохлива й обережна
    Обирає темні стежки,
    Що ведуть із трясовини
    Через Мокшу в Україну.

    Підібгавши хвіст облізлий,
    Заглядає в очі слізно,
    Обережно лізе й лізе
    В Україну.

    Всіх лякається потвора
    І ховається у нори.
    Але голод бере гору.
    Заглядає вам ув очі.
    Тиранія крові хоче.
    Крові.

    Хоче крові Тиранія
    Та від страху ціпеніє.
    Не наважиться напиться
    З тих, хто її не боїться,
    Крові.

    Тиранія вовком виє
    І гієною регоче.
    Тиранія крові хоче
    З полохливих і нервових.
    Підповзає стерво знову,
    Вам ув очі заглядає,
    Перелякана – лякає.

    Тільки жах в очах побачить,
    Ікла вишкірить звірячі,
    З язика стікає слина,
    Шерсть стовбурчиться на спині.
    Рвати й нищити готова
    Тиранія хоче крові.

    Ось уже хтось налякався,
    Хтось побіг, хтось заховався,
    Хтось заціпенів від жаху.
    Тиранія б'є з розмаху.
    Рубить голови похилі,
    Губить дурнів полохливих.
    Як вино з дірявих бочок,
    Перші потекли струмочки
    Крові.

    Не впізнати Тиранію
    У кривавій ейфорії.
    Чим її бояться більше,
    Тим вона все сміливіша.

    Рик її як грім лунає,
    І від краю, і до краю
    Все навколо ціпеніє
    Перед видом Тиранії.

    З жаху рухи стали кволі ...
    Але все у Божій волі.
    Це лишень пересторога,
    Бо якби то свині роги,
    Вона всіх би заколола.

    Бог сміливим помагає.
    Козакам страхи не личать.
    Хто ж боїться, той вмирає
    Двічі.
    20 грудня 2019 року


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.12.19 13:15 ]
    На тлі біди
    Кремезний сон хропе у мавзолеї,
    давно без нагляду "музейний експонат",
    і пролетів, мов осінь по алеї,
    у чорних чергах пролетаріат.

    Сатрап лежить, доведений до трупа,
    до лампочок у скронях і руках,
    а під землею тіл багряна купа
    ту лису смерть несе на кістяках!

    Тримає мавзолей нечиста сила,
    уро́чі розстріли і кров преКрасних площ,
    і матір, що над сином голосила,
    який стеріг вождя у сніг і дощ.

    На тлі біди прокинеться загроза,
    як кане сон, розкутавши Москву.
    Розкраять землю Клара, Карл і Роза
    кремлівським колумбарієм по шву.

    Паде́ стіна, вивалюючи урни,
    постане в сморід вікопо́мний прах –
    і знов парад військово-фізкультурний
    вітатиме партійний патріарх!

    …Постав, Росіє, хрест на мавзолеї,
    світ не святи – сама до світла йди,
    бо вкотре підростуть нові піґмеї
    на тлі минулого твого, на тлі біди.

    16 березня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 45"


  19. Ярослав Філософ - [ 2019.11.20 23:40 ]
    Патріо
    Як отрута
    те Патріо - коли
    йде воно від
    тих Нікчемних
    мертвих Душ


    І прив'язані
    Бариги - торгашня
    до віл палаців
    яхт і злата


    Вітчизна
    для таких чинуш
    міністрів , потаскух
    Борделю "Зрада" -

    Мальдіви , Кіпр ...

    Навіщо їм плекать
    Терпільну Україну
    її Освіту -

    "Гламур " їх - в Єль
    Навчання- Гарвард

    Хохлам - Совок !
    для Стада- буде
    мертва "школа"
    фабрики Совка


    Навіщо Медицину
    робити Надсучасну ?

    ( Тєрпіл - рабів - і так
    ще так багато !)

    І НеДоступна якість
    Феофаній

    - Ми за кордоном
    лічемо себе !"



    ЗМІ шльондрами
    "Свободи Слова" -
    належать Нам

    тому - як ту ману -
    Лапшу зжирайте !

    і Вірте - ми таки
    "Херої"
    ЗЕлені ,Сині ,
    Чорно -і червоні

    Ми Патріо !
    Такі вже патріоти!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.11.11 15:18 ]
    Перед потопом
    Змирала осінь айстрами скупими.
    Летіли ген за обрій журавлі.
    Пустими вікнами халупки хаменіли,
    як бегемоти, на вечірнім тлі.
    За греблею упали в річку хмари,
    набралися холодної води.
    Потоне це нещасне "Монте-Карло"
    як не в дощах, то з іншої біди.
    Невже вкраде оці стежки прадавні
    новітній непродуманий проґрес,
    і зляже хрест і перемоги славні
    під води ГЕС чи під вогні АЕС?!
    Агов! Тепер уже ніхто не знає –
    за що діди рубались на мечах!..
    Тепер усе так хутко засинає –
    шовковиця прочахла на очах.
    Трухляві дупла виганяють духів,
    згоріло листя на останній раз…
    А я стояв та скавкіт хвіртки слухав:
    мій рід помер, і я його не спас.
    На вигонах гули старі корови –
    переживали власних хазяїв, –
    мов ліс, уже приречений на дрова,
    хватав їх за хвости, вовками їв…
    Змирала осінь з айстрами скупими.
    Мов бегемоти на вечірнім тлі,
    пустими вікнами халупи каменіли:
    після потопу прийдуть кораблі?..
    На кладочці, немов на краї світа,
    старий з старою вивіряли зір:
    як стало жить за ці немногі літа..,
    як нас потоплять, то кому вже вір?..

    30 серпня, 8–9 грудня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 31"


  21. Сергій Губерначук - [ 2019.11.08 15:23 ]
    Сонце комунізму
    Сонце комунізму.
    Допекло до спраги.
    Розтинаю простір у пошуках зливи.
    Довгими руками певної надії
    міряю дорогу до Вертепу Щастя.
    Довгими руками – довгими роками…
    накладаю грим,
    щоночі знімаю
    сонце комунізму –
    і воно пливе по каналізаційних трубах.
    Не знімай обличчя з маски непокори! –
    умовляла мама…
    Розтинаю вітер у пошуках зливи.
    Як його дізнати, ту Свободу Щастя?
    На воді, на хлібі
    ні брати́, ні рідні
    про те не питають.
    Де ти? Десь на півдні…
    Асканія Нова.
    Скуйовджена ковила,
    жодного села.
    А зебри люблять Україну
    більше, ніж Африку…
    Так-то, бабцю.
    Чую: не дійду.
    Якщо тут копати
    глибоко-глибоко,
    можна стати таким,
    як усі ваші ідоли,
    можна дістатися
    сонця комунізму…
    І тоді я не хочу мати
    ваші мозолисті руки.

    1 березня 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 49"


  22. Ігор Деркач - [ 2019.10.29 17:08 ]
    Проворонені орли
    Рабу юрми аби лише ім’я
    із ящика, по радіо почути
    і вже уся юрба – одна сім’я,
    аби й собі у веремії бути.

    Були і ми у тому ще віку
    і юні, і до себе нещадимі,
    і за догани совістю судимі,
    ходили у терновому вінку.

    Згадаємо, які то є орли,
    коли літали голубами миру,
    а далі і лисицею були,
    й вороною, що має пайку сиру.

    А нині забуваємо ціну,
    яку за безголов’я заплатили.
    Отак і доживемо до могили,
    на рок перекладаючи вину.

    Але не забуваємо паради
    не ради цілі, а ідеї ради,
    якою б злою не була вона.

    У досвіду одні й ті самі вади:
    недопалок, допущений до влади,
    як догорає – сущий сатана.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.10.21 13:57 ]
    Історія
    Забутая дорого у пітьмі!
    Тебе шукала не одна потвора,
    малюючи слідами на зимі
    криваві кола.

    У нетрях цих безлюдність світова
    ховалася від Господа і Бога.
    Тут, що не крок, – пророка катував,
    збивав дорогу.

    Та й так завів, що ледвечки жива,
    вона тягла свої священні мощі –
    у сивих головах потріскані слова –
    на лобну площу…

    … щоб розцвісти чорнобилем густим,
    припорошитись снігом аміачним…
    Тепер їй легко вийшло б зарости –
    хрестом не лячно.

    Вона ж веде, та щось ніхто не йде,
    бо той чорнозем гірше каменища,
    і у хаток, що цілі де-не-де,
    у грудях свище…

    Загублена дорого у пітьмі,
    тобою бігла не одна потвора,
    коли сиділа мудрість у тюрмі,
    а злість – довкола.

    А ми, аморфна маса поту й сліз,
    залякано прохаючи про поміч,
    не знали, що дорога наша – вниз,
    що предки наші з нами йдуть пліч-о-пліч.

    Але ж розвиднілось. І мав би бути бій,
    бо наша правда з предками єдина.
    Сьогодні ми відчулись на тобі
    і зрозуміли: кожен з нас – людина.

    Ти маєш бути нам за вожака,
    бо на тобі наш рід порозумнішав.
    Ти – є його відрубана рука
    і кров … ще свіжа.

    4 вересня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 45–46"


  24. Ігор Якименко - [ 2019.07.19 13:58 ]
    Роз'єднані
    Ділили завжди нас по територіям й народам:
    То українці, там татари, там мордва,
    Отут бандерівці живуть, тут москалі зі сходу,
    А вже євреїв стільки - сил на них нема.

    Емоції перемикають мозок швидко,
    І кращі друзі схожі вже на ворогів.
    Лише хто розум має, відповість вам чітко,
    Що люди діляться на вільних і рабів.

    Липень 2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  25. Олена Побийголод - [ 2019.07.18 08:10 ]
    На псарні (переспів)
    Із Миколи Некрасова

    «Служиш в Росгвардії ти, на біду;
    стане вільніше - втечеш, вертухаю?»
    «Що мені воля? Куди я піду?
    В мене родини немає;

    я по природі та звичці - лакей,
    хліб здобувати не вмію;
    тільки і знаю - в’язнити людей...
    Горе мені, лиходію!..»

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Якименко - [ 2019.07.12 21:58 ]
    Одна історія
    Історія завжди біжить по колу,
    Лиш декорації переставляє час від час,
    Годину Ради Чорної згадайте ви сувору,
    І чим це все закінчилось для нас?
    Тоді з народом теж всі родичались,
    І плакали, що свитка лиш одна,
    Й на триста років Україну повінчали,
    За світового ката й лихваря.
    Історію хоча б для того треба вчити,
    Щоб не повторювались ці трагічні сторінки,
    І щоб в майбутньому, онуки наші й діти,
    Ніколи не писали нам, такі рядки!

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  27. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.25 10:14 ]
    ТІНІ
    Оголені тіні буремних подій
    Лягають шипами на зоряний твій
    Відвертий , ментальний , оточення бій
    Лишає стигмати у лоні надій

    На різні смаки обираємо хрести
    До чого ми здатні ? Кому віримо ми ?
    Де край тої ночі ? Статистика гри ?
    Коли вже зупинять двоякі борги...

    Наруга у всьому , цинічний контраст
    Все швидше продажний вбивається цвях
    Порадить жадоба прибічникам блат
    Лишаючи мізер отримати шанс

    Яка наша доля , майбутнє , і воля ?...
    Цвіт нації гине , хоронимо дітей
    Зречіться ілюзій , бо ми є основа
    Якій обирати знамена ідей.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  28. Ігор Деркач - [ 2019.03.15 08:04 ]
    Візіонери минулого
    Тяжка тривога огортає душу.
    Окраїни оази – у вогні.
    І ось тому я говорити мушу,
    як іноді невесело мені.

    Печалюся, – невже і цього разу
    майбутнє мого краю у руці
    нової новороської зарази?
    А де шляхетні нації отці?

    Дивуюся, що є іще й поети,
    що не перечать «рашеській весні»
    і потайки сприяють естафеті
    із рук у руки буйній сарані.

    Немає до лукавого довіри,
    до манії – єднати у союз,
    в якому недолуге, нице й сіре
    очолює нікчема й боягуз.

    Іще у голові: товариш Сталін,
    зоря на лобі, гасла ізгори,
    два Павлики – Морозов та Корчагін,
    вожаті ланок, зеки й табори.

    Які учителі, такі і учні.
    І насуває хмарою пітьма –
    усе зоологічне і бундючне,
    яке не виправляє і тюрма.

    Таке уже й історії не треба.
    Та домінує туфелька-амеба –
    разюче уособлення совка,
    то як його не слати до Ереба
    і не апелювати аж до неба,
    що неугодна візія така.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. олександр квітень - [ 2018.11.22 12:19 ]
    Русским рабам 21 века ...

    Ватник наперекос ,
    Шитый гнилыми нитками ,
    Чей же ты злобный пёс ,
    С брани и грязи вытканый ?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    С верой в хозяйский кнут ,
    В рабской   своей  послушности ,
    Царепоклонный шут ,
    С мерзкой безликой сущностью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    "Руссковеликий" сноб ,
    С зыбкой похмельной поступью ,
    Рад ,  за тирана - "в гроб" ,
    Хоть целиком хоть россыпью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Рад по команде "вниз" ,
    Сгинуть в имперской пропасти ,
    Так и прожив всю жизнь ,
    В ватной своей холопости.

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Страждущий день и ночь ,
    В  хламе бардачном ,  выселок ,
    Что же тебе не в мочь ,
    Поле вспахать да высеять..?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Как же так так скоро стал ,
    Мир непосильной ношею ,
    Что ж ты  в соседский стан ,
    Вдерся ордынской пошестью....?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Душу зачем сгубил ,
    Ядом какого снадобья .?
    Среди других  прослыв ,
    Лживой вселенской падалью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Кто ж тебе тебе смог затмить ,
    Разум  хмельными  чарами ,
    Кто надоумил  жить
    С междусобной сварою ....?

    P.S.


    Старый кремлевский вождь ,
    С мордой налитой ботоксом ,
    Продал  тебя за грош ,
    Пропил с последней совестью.

    Олександр Квітень
    м.Мукачево.


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  30. Олександр Сушко - [ 2018.09.23 19:58 ]
    Повинен
    Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
    Стрибала білорибиця на плесі...
    Тепер його нема. Є купи гільз,
    Гниють у вирвах знищені берези.

    Я знав - не можна вірити "братам",
    Вони - раби, а я дитя свободи.
    Сюди прийшла за здобиччю орда,
    І п'є з душі кровицю, наче воду.

    У Києві печуться біляші,
    Подарували зоопарку зебру.
    А тут, на фронті - нічку пережив,
    Неначе, півжиття украло небо.

    Спаситель наш розумний і благий,
    Любов'ю платить Україні-неньці.
    Та за Дінцем насіяв ворогів,
    Загаєшся на мить - і куля в серці.

    У пеклі статків-слави не зажив,
    Вишіптую свій біль в оцьому вірші.
    З палаючої хтів піти межі -
    Убиті нерви так благають тиші!

    Зі Сходу вітер порохом війнув,
    "Загавкали" голодні кулемети.
    Щоб ви жили й ростили дітлашню
    Мені потрібно завтра тут померти.

    23.09.2018р.

    Не спи!

    Майдан помер? Не треба нам Майдан?
    Зручніше спати в теплому кубельці.
    То, може, я нахабний вереда
    Добра не хочу Україні-неньці?

    Бунтую, роздратовую народ,
    Випльовую цукерочку солодку?
    Почовпати мо' краще на город,
    Землиці носом виорати сотку?

    Не виучили ще урок гіркий:
    Бур'ян щодня полоти варто з грядки.
    Тому лиш "пашуть" чорні мужики
    Й сумлінно платять злодіям податки.

    До влади черга довга - до небес,
    Є Петя, Рабинович, Юля, Гепа...
    У них до грошей вічний інтерес,
    Тебе нема у списку? От халепа!

    На вибори чекаєш п'ятака?
    Усоте керувати пустиш трутнів?
    Старе вбрання достойне смітника,
    Хай молодість кує своє майбутнє.

    24.09.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Прокоментувати:


  31. Олена Лоза - [ 2018.07.24 12:02 ]
    Гладiатор
    Ревіли трибуни на тисячі голосів.
    Пестунчик фортуни - за титульність поясів,
    У центрі арени, у світлі пекучих рамп
    Ти бився натхненно - боєць, гладіатор...раб.
    А натовп голодний щосили "Vivat!" кричав,
    Коли він свободи, чи смерті в бою шукав.
    Бо серед овацій лунало йому згори:
    - Ти, друже Горацій(о), пішак рольової гри...
    Святкуй, тріумфаторе, славу запий вином -
    Її імператор своїм освятив перстом.


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  32. Ігор Шоха - [ 2018.07.22 20:31 ]
    Донос
                І
    Хто очолює війну,
    знаємо. Ємєля!
    Я узяв цю новину
    у Полішинеля.
    Є й домашні вороги –
    обрана «еліта»,
    що намотує борги
    на майбутнє дітям.
    І не треба новини.
    Іншими словами –
    сучі діти сатани
    ще керують нами.

                ІІ
    Хто у кого на цепу?
    Хто кого боїться?
    Трампільєри? Йєті? Пу?
    Орки? Українці?
    П'ятий рік, – альо, Вован!
    Де та наша «хунта»?
    Ой, немає у киян
    свого ліліпута.
    Може, Кий, Хорив і Щек
    не читали преси?
    Може їх чекають ще
    коміки Одеси?
    Та куди іще іти
    як немає часу
    зрозуміти, що кати –
    вороги Донбасу.
    Ми іде́мо-ідемо́...
    Хто ж бо на заваді?
    Де воно – оте гальмо?
    Може, угадаємо?
    У Верховній Раді?


                ІІІ
    А воно ж бо – візаві:
    «патріотів» клони,
    наші друзі по крові,
    адвокати бойові
    п'ятої колони.

                07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  33. Володимир Бойко - [ 2018.06.23 20:41 ]
    Хазяїн (переклад з Бориса Слуцького)
    Хазяїн мій мене на шанував,
    Не чув, не бачив, не хотів і знати,
    Проте мене він, як вогню, боявсь,
    Ненавидів похмуро і затято.

    Як перед ним я голову схиляв,
    Йому здавалось: посмішку ховаю,
    Як плакати мене він спонукав,
    Підозрював, що вдавано ридаю.

    Я працював на нього цілі дні.
    Лягав я пізно, піднімався рано.
    Любив його, в боях зазнав поранень,
    Та не допомагало те мені.

    Я все життя портрет його возив,
    Він був зі мною в будні і у свято,
    Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
    І з кожним роком менше став страждати

    Від нелюбові, що далась взнаки,
    Отож і нині тим не переймаюсь,
    Хоча відомо, що в усі віки,
    Таких, як я, хазяїн зневажає.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  34. Ігор Деркач - [ 2018.06.17 09:20 ]
    З передової армагеддону
    Нема за що сусіду полюбити,
    нема чого коритися орді.
    Уже віки виплачуємо мито,
    а живемо на хлібі і воді.

    І кровію орошено чимало
    розп'ятих і катованих людей,
    аби чекісти їли наше сало
    і прилучали до своїх ідей.

    Якою має бути наша доля,
    якщо і досі хочемо ярма
    нав' язаної нам чужої волі?
    Але усе не кається юрма.

    Ламає віру, слухає лукаві
    чужі глаголи у своїм краю,
    недочуває пісні нашій славі
    і ойкумену зраджує свою.

    Немає меж на цьому полі битви
    за віру, і надію, і любов -
    ні сповіді, причастя, ні молитви,
    що оправдає за пролиту кров.

    Парафія Московії в Донбасі
    не миру хоче на моїй землі,
    а лютого нашестя і зарази,
    які благословляють у кремлі.

    Моя біда - не їхні перемоги
    і не поможуть ратиці і роги
    зійти нечистій силі на амвон.
    У цій кориді нас не подолати
    ні сатані, ані терору “вати`...
    Та що дає оцей армагеддон?

    06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. України Сокор - [ 2018.05.29 03:17 ]
    Вирус насилия Московии.

    Во дворце, во Златоглавой,
    Мужи пьянствуют за лавой.
    Бокал за здравье поднимают,
    Лета усатому желают.
    Столы покрытые парчами,
    В навал заставленые яствами.
    А он в усы улыбку прячет,
    Лукавый взгляд на всех торочит.
    Вдруг умолкли звон бокалов
    И жуйки пьяных коммунаров.
    Усатый встал и речь держит,
    А каждый за себя дрожит.
    Что ж! Украину не сломили!
    Иль нашу миссию забыли?
    Почему же наши меры,
    Не достигли нужной цели?
    Что ты делал, ты, чекист?
    Ты же старший коммунист.
    Может, снять с тебя погоны*?
    Ты не выполнил законы!
    Согласно документов ВЦИК*
    Я исполнять закон привык.
    И собрал бльшую рать,
    Чтоб на Украину их послать.
    Чесных, верных коммунистов
    И, как положено, чекистов.
    И направил их в селенья,
    В города и по деревнях.
    И солдатов мы с собою,
    Мы пригнали чередою.
    Бедняков обьединили
    На их братьев натравили.
    Мы убрали укапистов*,
    Заодно и боротьбистов*.
    А кто нас не признавал,
    Путь до вечности избрал.


    2

    Знать, народ забил в набат,
    Мы направили солдат.
    И покойные крестьяне,
    Свои пополнили курганы.
    Что бы не было инциндентов,
    Мы убрали интеллигентов
    А врачей и професcуру,
    Посадили их до МУРа*.
    А художников и писаков
    В Сибирь их по этапам.
    Кто противился нам,
    Судила тройка и наган.
    Затем священников прогнали,
    Посадили и сослали.
    Церкви мы придали злу,
    Церковну утварь сдал в казну.
    Но народ опять поднялся,
    Он за вилы и косы взялся.
    Солдат выполнил приказ
    И восстание смолкло в раз.
    Что бы Украину успокоить,
    Год двадцать третий будут помнить.
    Мы прекратили уговор,
    Правое дело - “Красный террор''*.
    Мы считали по закону,
    Украинцы придут с поклоном.
    Но не сломить этот народ,
    Он за вольностью живет.
    * *
    *
    Усатый вдруг поднялся,
    Весь зал как буд-то сжался.
    Каждый думал за себя,
    У них спод ног “ушла” земля.
    Он, окутаный дымами,
    Злымы он сверкнул глазами:
    -Кто не выполнил Законы,
    Будут найдены виновны!


    3
    Тишина накрыла зал,
    Он промедлил и скакзал:
    - ВЦИК поставил нам три слова,
    “Год великого пререлома'' *.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов.
    Кождый год подряд
    Украину теребят.
    Создав видимость колхозы,
    У крестьян забрали возы,
    Инвентарь для земледелья,
    Волов, коней и снаряженья.
    Землю у крестьян забрали
    И колхозною назвали.
    А земля стала пуста,
    Ни колосьев, ни куста.
    С каждой сельской «хаты»*,
    Они забрали провианты.
    И заложили в закрома,
    Как колхозная страда.
    Кто противился - сажали,
    На ГУЛАГ их провожали.
    Ссылали и тех, кто не спорил,
    На сибирские просторы.
    Так беспредельничала рать.
    Но ответ пришлось держать.
    Вновь собрались коммунары,
    В Кремле заполнили залы.
    Пред усатым стал чекист,
    В страхе был он не речист:
    - Не сломить сего народа,
    Им вольный дух дала природа.
    * * *
    А усатый трубку курит,
    Хитро глазки свои щурит:
    -Кулаков в короткий час,
    ''Ликвидировать как класс''*.
    Мол, кулаки виною стали,
    Все зерно себе забрали.
    И вся бедная страна,
    Стала нища и голодна.
    4
    И на спеху создав законы,
    В Украине создав зоны.
    С зоны в зону не пускают,
    В нарушителей стреляют.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов
    И так званых бедняков,
    Ищут злостных кулаков.
    По хуторах и деревнях,
    И на селах и селеньях,
    В каждый дом заходили
    И кулаков там находили.
    Если ты не батрак,
    Значит ты и есть кулак.
    Зерно и яства забирали,
    Соленья в бочках разбивали.
    Обшарив темные закоулки,
    Чердаки и коморки.
    И постели разбирали,
    Провианты там искали.
    Если дым печной клубился,
    ''Как с табакерки'' чекист являлся:
    -Что ты варишь? Где ты взял?
    Значит ты не все отдал!
    Значит есть в тебя запасы.
    Прячешь где свои припасы?
    И пошли опять искать,
    Землю щупом протыкать.
    И с года в год Московская рать,
    Смогла крестьян всех обоборать.
    И укрепившие там кордоны,
    Словно тюрмы были зоны.
    И в год голодный - тридцать третий,
    Умирали взрослые и дети.
    Только стон шел до неба,
    Просили люди смерти иль хлеба.
    Деревни и села вымирали,
    Города опустошали.
    Вымер Юг, Восток Украины
    И миллионы в середине

    5
    А составы вереницей,
    Мчат с зерном за границу.
    А корабельные караваны,
    Идут с зерном за океаны.
    Почему же дипломаты,
    Цари, президенты и Папа,
    И журналисты — все молчали,
    Словно в рот воды набрали?
    И с молчаливого согласия,
    Рука терана поднялася.
    В извращенный войны вид-
    Преднамеренный геноцид.
    * * *
    . На украинские просторы,
    В обжитые раннее зоны,
    Российская рынула орда,
    Занимая вымершие дома.
    Их Украина прийняла,
    Все для жизни им дала.
    Почти век в мире жили,
    Вдруг “на грабли наступили''.
    И потомки возмутились,
    Они к России обратились:
    - Просим войско к нам прислать,
    Чтоб територию забрать.
    И эшелоны войско гонят,
    Вновь Украину в крови топят,
    Ложь, лукавство мир затьмили,
    Вирус насилия оживили.
    Но наш народ поднялся,
    За вилы й ружья взялся.
    И полки ребят с Майдана*,
    Пошли в бой против тирана.
    День и ночь ружья ковали
    И войско славное создали.
    Занял исходные рубежи,
    Мир беречь от войны и лжи.





    6

    Погоны* — выражение автора. Погоны были введены в Красной Арми в1943.
    ВЦИК* — Всероссийский Центральный Исполнительй Комитет. Создан в 1917г.
    МУР* — Московский Уголовный Розыск. Создан 5 октября 1918г.
    Красный террор* — Резолюция ВЦИК от 2 сентября 1918г. Это было средство достижения политеистических и экономических целей большевиков. Были массовые аресты и расстрелы на месте врагов революции.
    Ликвидировать как класс* — Политбюро ЦК ВКПб от 30 января 1930г. Постановили .
    Хаты* — выражение автора, в переводе на русский язык -Дома, избы.
    Майдан* — Украинский народ вышел на миллионный Майдан за Европейский образ жизни, 21 ноября 2013г.
    Боротьбисты (1918-1920) - боролися против Коммунистической партии диктатуры пролетариату.
    Укаписты (1920-1925 ) - боролися за Независимую Украину.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Тата Рівна - [ 2018.05.09 23:29 ]
    про-дати
    восьмого чи дев’ятого...
    травня весни?
    карлстхорський годинник показував відразу
    дві дати
    таке буває
    коли солдати прийшли із різних континентів
    й дотягнули навіщось
    до—тягнули—до—фіглярства
    сівши за стіл переговорів втомленими лярвами
    таке буває
    коли у різників прикриті лиця
    масками балаклавами формулярами
    а трошки згодом погода не підвела нарешті —
    пишною зеленню постдамського парку
    грудьми затуляла вікна та драми —
    іншої ночі за круглим столом
    іншими ночами у залі із мармуровими сходами —
    вони сиділи ніби останні із тамплієрів
    й ховали даму
    свою прекрасну пікову даму
    криваву наречену
    двадцять мільйонів скелетів у власних шафах
    плюс мінус шість
    що пішли та стали пилом
    а самі ж вижили —
    бо навіть смерть таких не їсть —
    гнилих полко
    водців
    пихатих воєначальників з ликами
    псевдопророків
    гнилих спочатку а потім ще раз прогнилих

    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ділили її придане
    її тіло
    у сухому мов горло викритого єретика
    липнево-серпневому Постдамі

    війна
    вона не минула - тільки взяла паузу
    вона замовкла коли втомилася битися з власними дітьми
    вона прилягла ненадовго бо упирята здолали
    вона прокидалась усі ці роки й починала говорити
    то тут то там по цілому світі її голоси лунали
    то тут то там бачили її лиця
    то тут то там ходили її омени та омани
    війна
    вона пронизала наповнила й спустошила кожного
    ми ситі голодні живі та мертві — її тілом

    кажуть
    першою на землі була Пальміра
    і всі війни потім пішли лише тому
    щоб ніхто не мав Пальміри
    лише штучні пальми
    довгі зими
    вічну війну

    і казку про сотворення миру
    в зірковому храмі
    восьмого чи дев‘ятого кривавого травня в Карлстхорті
    і потім
    в кайзерівськім зґвалтованім Постдамі


    8-9 травня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  37. Ігор Деркач - [ 2018.05.05 21:39 ]
    Дорога до ближнього
    Перегортаю Біблії сувій
    чи сури, чи мотиви Гайявати
    і згадую, як научала мати:
    на те і ближній - ворог-лиходій,
    аби умів любити і прощати.

    Уміємо! Навчалися віки,
    запам’ятали всі його уроки.
    Аж ось вони – брати-бойовики!
    Усілися на фронтові потоки
    нові олігархічні общаки.

    На відстані гримучої гранати,
    а із окопу, то і поготів,
    до ближнього рукою вже подати...

    Та, може, якось дійде до умів –
    якщо любити ближніх ворогів,
    то їх в упор прийдеться убивати.

    05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2018.03.25 10:22 ]
    "І прийде в Україну Чорновіл..."
    … І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
    У небеса скипіло споночілі…
    В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
    перелетить смертельний виднокіл.

    - Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
    Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
    Нас вороги бороли й не збороли,
    хоч омочили кров’ю вівтарі.

    Це смак змагань – завзятих і упертих
    нас трощено в горнилі Чорних Брам…
    Та зріє поле, в небо розпростерте:
    В і л яро плужив, а збирати – вам!

    Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
    Спасенний Муж, котрий причастям став…
    Та спопеліє той, хто у зап’ястя
    з кровавих крихт
    стражденний хліб
    украв!

    Хай Пієти священні омофори
    розвіють пил чумного спориша.
    І час проб’є – і сплине на простори
    розкута
    Ч о р н о в о л о в а
    душа…

    І спалахом Апостола й Пророка,
    з сльозою всепрощення на устах
    воззве над Україною високо
    не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

    - Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
    «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

    1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  39. Ігор Шоха - [ 2018.03.23 15:48 ]
    Революційний кримінал
    Уміє прогресивне людство
    міняти наші ярлики.
    Жерці зеленої капусти –
    найяскравіші маяки.

    Замовні нишпорки – в угарі
    і компромат у Юґи є,
    але потрійна Мата Харі
    усю пургу переграє.

    Таємні копи накопали,
    найомне радіо рече,
    що Україну ошукали
    і згага націю пече.

    І людолови, й людоїди –
    коріння і гілля ідей,
    які освоїли сусіди,
    демонізуючи людей.

    Але дедукція говорить, –
    кому це вигідно було?
    Напевне тому, хто в офшори
    ховає крадене «бабло».

    А бойовому українцю
    дають іще один урок, -
    або ховай у воду кінці,
    або зарийся у пісок.

    Ідеологія нарцизму
    і реноме ідіотизму –
    один і той же сатана.

    Уся корупція, і вади,
    і явні злодіяння влади
    надійно
                   списує
                                   війна.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  40. Петро Дем'янчук - [ 2018.03.22 00:10 ]
    КАРМА
    Я прошу , я молю , я благаю
    Зупиніться жадоби орли...
    Не пророк , але попереджаю
    Ви на прірві вершини - ганьби...

    Ваш цинізм на межі самогубства
    Ваші дії - ричання пиха
    Із екранів одне потурання
    То біда , то дурна , то війна...

    Від народу чекаєте дива
    Підібрали кнути - пояси
    Все мудруєте з самого рання
    За що здерти , ковтнуть копійки...

    Все Європою марите - чесні
    Під ногами не бачите кров
    Комом тисне в терплячому горлі
    Від плетінь заофшорених змов...

    Кара Божа дістане , зустріне
    І мандат - не зупинить меча
    Навіть пекло вандала не прийме
    Бо він гірший - вселенського зла...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  41. Ігор Герасименко - [ 2018.02.20 12:15 ]
    Небесній Сотні
    Хлопці, вже четверті роковини
    вся в сльозах держава відзнача.
    Тільки ті, хто в смерті вашій винні,
    ча-ча-ча танцюють під "Кача".

    А країна котиться в безодню,
    торгашів штовхає торжество.
    Тих, що на Донбасі кращих сотню
    жадібно помножили на сто!

    Як на небі вашим світлим душам?
    Де погрози "Раші" не страшні.
    Чи приємно не приймати участь
    у мишиній нашій метушні?

    Втім, не тільки з римувань комірки
    України славлю я красу.
    Хлопці, як і ви з-над хмар, повірте,
    миру їй і мудрості прошу!

    Хлопці, як і ви з надхмар`я, знайте,
    винуватих покарання жду,
    з думкою, що й найкрутіший снайпер
    на прицілі Вищого Суду!

    20.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  42. Дружня рука - [ 2018.02.04 21:46 ]
    "Храм" науки
    Для насолоди розуму й очам
    Стоїть у місті «храм».
    Не моляться там люди,
    Все ж їдуть звідусюди.

    Так було сотні років.
    Так було ще недавно.
    Від тих учнівських кроків
    Розумно. Гідно. Вправно.

    Немає континенту,
    Щоб не було пошани.
    Все знищено дощенту
    Дурними хазяями …

    Не треба їм наука.
    У голові дурмани.
    Безпутник, ледарюга.
    Спілкуються стакани …

    Чому ж ота наука
    Така немов ягниця,
    Безсила і безрука,
    Вже видохлась синиця?

    Щоб людям пояснити,
    Що біле зовсім чорне?
    Частина повтікала,
    А інша в глупстві сохне …

    Мовчить. Чогось чекає.
    Звітує про звитяги.
    Звитяги на папері.
    Працюють коркотяги!

    А як хтось пробудився,
    Не дуже веселися,
    Ти хоч перевернися,
    А все ж якось зігнися …

    Не гнешся, не вклонився,
    Гарчиш немов собака,
    Ще й рік такий наснився,
    Удачі, забіяко …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 00:53 ]
    Це ще не все
    Буваю рідко нині у селі.
    То місця, то оказії немає,
    коли ти ще не зовсім «на мілі»,
    але уже докочуєш до краю.

    Уже немає ідолів ідей.
    Але душа сумує одиноко.
    Велика маса неуків-людей
    живе егоїстично й однобоко.

    Надія не вартує п'ятака,
    єдине щастя – чути алілуя,
    удача – не узріти земляка,
    який у теле-ящику ночує.

    Коли і однокласниця твоя
    чекає дядю Вову біля тину,
    то як душа не заволає, – я
    жадаю мати іншу Україну!

    Як не шаліти? Парія, сліпа
    душею, шле анафему поету,
    тому що сповідалась у попа,
    який забороняє Ukr Інету.

    Коли й дитячі заклади уже
    благословляють нечестиві руки,
    то як же той Господь убереже
    парафію ворожої науки?

    Якщо нема у пам’яті дітей
    ніякої історії, а Крути
    то «зайва декорація ідей»,
    які у нашій бучі не почути.


    Ідуть у Лету кращі із живих,
    а інші опиняються, де звично,
    із вірою у те комуністичне,
    яке ще не поділене на всіх.
    І я молю за себе і за них,
    аби усі боялися за вічне.

                                          29.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  44. Дружня рука - [ 2018.01.25 23:46 ]
    Біди сучасного Гамлета
    Знову сидиш годинами в моїх очах!
    Серйозно сміючись, ти сердишся на мене.
    Пішов би назбирав талантів на зірках.
    Бо так невдовзі проженуть тебе зі сцени.

    Якщо вже Гамлета зібрався ти зіграти,
    Навчися так як він за втраченим страждати.
    А так. Сидиш тут коло мене і смієшся.
    Такий лише на комедійні ролі надаєшся.

    І не дивись на мене так з-під лоба.
    - Ти на Офелію також не дуже схожа.
    Іди пройдись по замку. Кажуть там якась подоба
    Убитої княгині … Міцно спить сторожа.

    Пішов. Зустрів. Переповів все знову.
    Комусь обман, комусь легке серцебиття.
    Була короткою наша розмова:
    Любіть таким, як воно є, життя ….

    А потім принесло на нашу землю
    Із півночі голодне вороння.
    Місцеве теж не стало відставати.
    Кому з них скарб твоя рідна земля?!

    Чи ми вдаємо всі яке безумство?
    Бездарність оголошують на біс.
    Чи то таке злочинне легкодумство?
    Прямо на сцені хтось хабар заніс.

    У Гамлета сучасного біда.
    Все бачить. Все навколо розуміє.
    Офелія, що так хотіла іншого життя,
    Тепер щиро сміятись вже не вміє …

    Хто спав, той спить.
    Хто думав, той мовчить.
    Чекає.
    Хто біг, той зупинився.
    Бо не знає.
    Чи Гамлет тут?
    Чи може гроші закордоном заробляє …
    Удома принц. А там … щось підробляє.

    Без гамлетів втрачається весь сенс,
    Стає невидима проблема.
    Цілий народ вже майже екстрасенс,
    А тут всього лиш бізнес - схема ...

    Чи може в нас вже зовсім гамлетів нема?
    Та ні. Так не буває. Світ має очі.
    Якби збідніла на таких наша земля,
    Ми б заблукали на віки серед сліпої ночі ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Віталій Чепіжний - [ 2018.01.24 21:36 ]
    Валили ідола...
    Валили ідола у сквері
    А в Київі майдан палав.
    Похмурий символ СеРеСеРу
    Байдужо в небо поглядав.
    Гула напружено громада.
    Порозділились голоси -
    Он чути: "Может бить нє нада?"
    "Тяягніть драбини і троси!"
    І ось вже юнаки завзяті
    Несуть потрібний реманент,
    Найбільш пронирливі хлоп'ята
    Подерлися на постамент,
    На шию вкинули аркан...
    "А ну-мо,друзі, одним махом!" -
    Захилитався істукан
    У криках захвату і жаху!....
    Та все далеко до свободи,
    У київі - вогонь і кров.
    І насувається зі сходу
    Підступна "братняя любов"
    Ще не мина пора тривожна.
    Час перемоги не настав -
    Посеред селища порожній
    Не розібрали п'єдестал.

    січ.2018


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Дружня рука - [ 2018.01.22 20:57 ]
    Душа Висоцького. 2015 рік.
    Люблю. Пробач. Я не шепочу. Я хриплю.
    Ти думаєш, що іноді кричу. А я так плачу.
    Гітару розриваю. У віршах лечу.
    Лечу, бо вільний я. Даю піснями здачу!
    Чи лірик я, чи я громадянин?
    Це хто як і коли побачив мою душу.
    Не покупець я слави. Батьківщини син.
    Для неї доспівати, до неї докричати мушу!
    Кричав, просив, благав десятки літ.
    Піднялася з колін. І що я бачу?
    Я вам віддав останній свій політ.
    Раби залізли знову в ланцюги. Я плачу!
    За що наркотики у себе я качав,
    За що, заради кого я пропав,
    Своє кохання по житті розмазав, розтоптав,
    Народ, ти перед ким тут на коліна став?!
    Чи вам пороблено, у вас такі зірки?
    Втішаєтеся крові українців!
    Які скоти ви, мої земляки!
    Топіться далі у своїй горілці!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Дружня рука - [ 2018.01.22 12:48 ]
    Лише раби на пана ждуть
    Книжки палити. Є у дурнів звичка.
    Ще будувати тюрми, табори.
    А починається все з окрику згори,
    Що опоненти всі насправді вороги.

    Коли немає аргументів в квазі – правди,
    А з цінностей лише авто та яхти,
    Друкуються лише окремі автори.
    Людської думки почорнілі хутори …

    Лояльність треба оплатити:
    Цінуються наглядачі.
    А інших треба бідністю зморити.
    Актори недоречні. Тільки глядачі.

    Ангелів неба годі вже впізнати.
    Навіщо непокірність як зразок?
    Почали пам'ятники волі руйнувати.
    На пам’ять теж встановлено оброк?
    Вчетверте, вп’яте вже розібрано бруківку.
    Все йде по колу наче під якусь копірку.
    А наш змій обростає головами.
    І насміхається над нами.

    Що сенс в державі, де народ не управляє.
    Де кожен орган – самостійна голова.
    Громадянина за пороги не пускає.
    У кабінетах тих азартна гра …

    У європейця інший погляд на свободу.
    Він свою долю в подарунок не дає.
    За кожну щонайменшу шкоду
    Порушник своє дістає …

    Ми все чекаємо якогось прометея,
    А нам сусаніних постійно подають.
    Живемо наче найбідніша Еритрея.
    Вільні керують. А раби на пана ждуть!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Дружня рука - [ 2018.01.21 14:53 ]
    Мрія про Україну
    Дивуюся. В моєму кріслі гостя.
    Всміхнулась. Нею вражений мовчу.
    Чекаю на пояснення цього чарівного нашестя.
    Приязнь і цікавість у собі́ відчув …
    Мене не знаєш ти, - почув нарешті, - а я давно читаю:
    В твоїх фантазіях, в твоїх думках блукаю.
    І навіть іноді, коли ти щось питаєш,
    Я подумки тобі відповідаю …
    Наприклад, знаю, що учора
    Ти збудував свої нові світи:
    Це наче втрата пам’яті від Мандрагори,
    Коли хтось потрапляє не туди.
    А ще придумав ти молекули любові
    І розмістив їх мов на дереві плоди.
    І так багато сили у твоєму слові,
    Що крізь світи мене відправили сюди …
    В моєму світі в мене інший образ.
    Побачити мене очима ти б не зміг.
    В моєму світі небезпека. Колапс.
    Мій світ від твого мій рід не вберіг …
    В моєму світі думка – це реальність.
    Щось оживає і зникає кожну мить,
    Колись добром наповнена блакить,
    А зараз обрій від пожеж горить …
    Повірив я у цю містичну повість
    І полетів у ті нові світи.
    Навіть, якщо це прикра випадковість,
    Я чимось мушу їм допомогти …
    Планету всю заповнила орда,
    Від інквізиторів ховається остання мрія.
    Ми летимо. Частина цього хаосу душа -
    Моєї подруги і розпач, і надія …
    Там де Європа, пустка й чорнота,
    Європа як завжди хотіла стати збоку,
    І ця її злочинна сліпота,
    Її й згубила одноруку й однооку …
    Москва втішається парадами машин,
    Що несуть світові безглузде сіроманство.
    Це відчувається на рівні атомів, клітин,
    У різних вимірах по суті те ж саме московське ханство …
    Згадав філософа, що говорив глухим,
    Як час покаже, нерозумним і сліпим:
    Як уподобишся у вчинках злу,
    То сам злом станеш … Я знав вже, що робити з цим …
    Звертаюся у пустоту: ну що тепер скажеш, Богдане!
    Невже заради помсти й віри королю
    Ще й на тверезу голову, не п’яну
    Віддати землю варто на поталу гультяю …
    Який продав її за п’яний гріш султану і якомусь хану!
    Всім зайдам, що одразу збіглися на поклик,
    Що тут усе дешево, роздають ...
    А помилка у цім твоя, і не один казав про це полковник …
    У забуття думки полковників несуть …
    Були суди і правив в них закон,
    Книжки писали, розвивались школи,
    Католик, православний, іудей,
    У іншості не бачили крамоли …
    На сейм чи сеймик хтось, як виїжджав,
    То забував про своє особисте,
    Хто мав майно, той і урядував,
    Не ідеал. Але не рабство прийшле …
    Здивуєтесь, але звелись полки,
    Європа наче в мріях Ярославни,
    Що бачила у снах над Києвом зірки,
    Живіша всіх живих. Здавалось, була майже бездиханна …
    У кожному в тім світі стала своя роль.
    Ординське рабство захлинулось.
    Та не потрібен більше мій контроль.
    До моїх друзів здатність мріяти вернулась …
    Дивлюсь, куди ж думки їх поведуть,
    Я ще світів таких не бачив,
    Як вони світ цей свій новий назвуть,
    Там й Україна є. Так мені інший той народ віддячив.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Дружня рука - [ 2018.01.17 11:37 ]
    У прірву кинуто думки
    У прірву часу кинуто думки.
    Цікаво глянути, як все було насправді.
    Не затушовано, не домальовано зірки,
    Не вставлено осіб негідних в цьому хіт - параді …
    На Чорну Раду чи сліпий Переяслав,
    Могутній хтось на кілька днів послав,
    Про сенс спитати в Лодія Петра,
    Як галичани у посли не вибрали Франка?
    Що ми така ж твердиня олігархів,
    Як зараз, так і сотні літ була …
    Ура. Здобуток – світ розваг батярських.
    Рясніє звичка хабара …
    У галерею на громадські гроші
    Самі підробки хитрий хтось придбав,
    Справи міські немов незграбні ноші,
    Лояльну більшість розум не здогнав …
    В народу за плечима така доля,
    Нумо сваритись: де ж бунтарська воля?
    Вже не один був голову поклав,
    На нього хтось слухняний нашептав …
    Дивись, читай. В книжках пересторога.
    А хитрий ззовні каже: я кредит вам дам!

    Чужий процент – не щира допомога,
    Це тільки інтерес. Будуй державу сам ….
    Накраденим вже можна обліпити
    Палаци, вілли, що у них ще там?
    А українець далі сонно хоче жити.
    Бог засмутився: так багато спроб не дам!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Шоха - [ 2018.01.11 16:07 ]
    Аномалії мислення
    Може й не все я знаю.
    Факели – то химери.
    Мовлю, – Христос ся рождає!
    Чую, – а ти Бандєра...

    Чую усе про нього,
    але не знаю, звісно,
    що він робив лихого
    більше, ніж комуністи?

    Може, ціляв у спину
    то́му, яке ніяке?
    Може любив країну
    гірше аніж поляки?

    Націю дбав щосили
    і не брехав ні слова.
    А за ідеї вбили.
    Мало нам тої крові?

    Вже і Сосо відмили.
    Люде, питаю знову, –
    чим же вам догодили
    грозні і дяді вови?

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   14