ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Філософ - [ 2019.11.20 23:40 ]
    Патріо
    Як отрута
    те Патріо - коли
    йде воно від
    тих Нікчемних
    мертвих Душ


    І прив'язані
    Бариги - торгашня
    до віл палаців
    яхт і злата


    Вітчизна
    для таких чинуш
    міністрів , потаскух
    Борделю "Зрада" -

    Мальдіви , Кіпр ...

    Навіщо їм плекать
    Терпільну Україну
    її Освіту -

    "Гламур " їх - в Єль
    Навчання- Гарвард

    Хохлам - Совок !
    для Стада- буде
    мертва "школа"
    фабрики Совка


    Навіщо Медицину
    робити Надсучасну ?

    ( Тєрпіл - рабів - і так
    ще так багато !)

    І НеДоступна якість
    Феофаній

    - Ми за кордоном
    лічемо себе !"



    ЗМІ шльондрами
    "Свободи Слова" -
    належать Нам

    тому - як ту ману -
    Лапшу зжирайте !

    і Вірте - ми таки
    "Херої"
    ЗЕлені ,Сині ,
    Чорно -і червоні

    Ми Патріо !
    Такі вже патріоти!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.11 15:18 ]
    Перед потопом
    Змирала осінь айстрами скупими.
    Летіли ген за обрій журавлі.
    Пустими вікнами халупки хаменіли,
    як бегемоти, на вечірнім тлі.
    За греблею упали в річку хмари,
    набралися холодної води.
    Потоне це нещасне "Монте-Карло"
    як не в дощах, то з іншої біди.
    Невже вкраде оці стежки прадавні
    новітній непродуманий проґрес,
    і зляже хрест і перемоги славні
    під води ГЕС чи під вогні АЕС?!
    Агов! Тепер уже ніхто не знає –
    за що діди рубались на мечах!..
    Тепер усе так хутко засинає –
    шовковиця прочахла на очах.
    Трухляві дупла виганяють духів,
    згоріло листя на останній раз…
    А я стояв та скавкіт хвіртки слухав:
    мій рід помер, і я його не спас.
    На вигонах гули старі корови –
    переживали власних хазяїв, –
    мов ліс, уже приречений на дрова,
    хватав їх за хвости, вовками їв…
    Змирала осінь з айстрами скупими.
    Мов бегемоти на вечірнім тлі,
    пустими вікнами халупи каменіли:
    після потопу прийдуть кораблі?..
    На кладочці, немов на краї світа,
    старий з старою вивіряли зір:
    як стало жить за ці немногі літа..,
    як нас потоплять, то кому вже вір?..

    30 серпня, 8–9 грудня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 31"


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.11.08 15:23 ]
    Сонце комунізму
    Сонце комунізму.
    Допекло до спраги.
    Розтинаю простір у пошуках зливи.
    Довгими руками певної надії
    міряю дорогу до Вертепу Щастя.
    Довгими руками – довгими роками…
    накладаю грим,
    щоночі знімаю
    сонце комунізму –
    і воно пливе по каналізаційних трубах.
    Не знімай обличчя з маски непокори! –
    умовляла мама…
    Розтинаю вітер у пошуках зливи.
    Як його дізнати, ту Свободу Щастя?
    На воді, на хлібі
    ні брати́, ні рідні
    про те не питають.
    Де ти? Десь на півдні…
    Асканія Нова.
    Скуйовджена ковила,
    жодного села.
    А зебри люблять Україну
    більше, ніж Африку…
    Так-то, бабцю.
    Чую: не дійду.
    Якщо тут копати
    глибоко-глибоко,
    можна стати таким,
    як усі ваші ідоли,
    можна дістатися
    сонця комунізму…
    І тоді я не хочу мати
    ваші мозолисті руки.

    1 березня 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 49"


  4. Ігор Деркач - [ 2019.10.29 17:08 ]
    Проворонені орли
    Рабу юрми аби лише ім’я
    із ящика, по радіо почути
    і вже уся юрба – одна сім’я,
    аби й собі у веремії бути.

    Були і ми у тому ще віку
    і юні, і до себе нещадимі,
    і за догани совістю судимі,
    ходили у терновому вінку.

    Згадаємо, які то є орли,
    коли літали голубами миру,
    а далі і лисицею були,
    й вороною, що має пайку сиру.

    А нині забуваємо ціну,
    яку за безголов’я заплатили.
    Отак і доживемо до могили,
    на рок перекладаючи вину.

    Але не забуваємо паради
    не ради цілі, а ідеї ради,
    якою б злою не була вона.

    У досвіду одні й ті самі вади:
    недопалок, допущений до влади,
    як догорає – сущий сатана.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.10.21 13:57 ]
    Історія
    Забутая дорого у пітьмі!
    Тебе шукала не одна потвора,
    малюючи слідами на зимі
    криваві кола.

    У нетрях цих безлюдність світова
    ховалася від Господа і Бога.
    Тут, що не крок, – пророка катував,
    збивав дорогу.

    Та й так завів, що ледвечки жива,
    вона тягла свої священні мощі –
    у сивих головах потріскані слова –
    на лобну площу…

    … щоб розцвісти чорнобилем густим,
    припорошитись снігом аміачним…
    Тепер їй легко вийшло б зарости –
    хрестом не лячно.

    Вона ж веде, та щось ніхто не йде,
    бо той чорнозем гірше каменища,
    і у хаток, що цілі де-не-де,
    у грудях свище…

    Загублена дорого у пітьмі,
    тобою бігла не одна потвора,
    коли сиділа мудрість у тюрмі,
    а злість – довкола.

    А ми, аморфна маса поту й сліз,
    залякано прохаючи про поміч,
    не знали, що дорога наша – вниз,
    що предки наші з нами йдуть пліч-о-пліч.

    Але ж розвиднілось. І мав би бути бій,
    бо наша правда з предками єдина.
    Сьогодні ми відчулись на тобі
    і зрозуміли: кожен з нас – людина.

    Ти маєш бути нам за вожака,
    бо на тобі наш рід порозумнішав.
    Ти – є його відрубана рука
    і кров … ще свіжа.

    4 вересня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 45–46"


  6. Ігор Якименко - [ 2019.07.19 13:58 ]
    Роз'єднані
    Ділили завжди нас по територіям й народам:
    То українці, там татари, там мордва,
    Отут бандерівці живуть, тут москалі зі сходу,
    А вже євреїв стільки - сил на них нема.

    Емоції перемикають мозок швидко,
    І кращі друзі схожі вже на ворогів.
    Лише хто розум має, відповість вам чітко,
    Що люди діляться на вільних і рабів.

    Липень 2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  7. Олена Побийголод - [ 2019.07.18 08:10 ]
    На псарні (переспів)
    Із Миколи Некрасова

    «Служиш в Росгвардії ти, на біду;
    стане вільніше - втечеш, вертухаю?»
    «Що мені воля? Куди я піду?
    В мене родини немає;

    я по природі та звичці - лакей,
    хліб здобувати не вмію;
    тільки і знаю - в’язнити людей...
    Горе мені, лиходію!..»

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  8. Ігор Якименко - [ 2019.07.12 21:58 ]
    Одна історія
    Історія завжди біжить по колу,
    Лиш декорації переставляє час від час,
    Годину Ради Чорної згадайте ви сувору,
    І чим це все закінчилось для нас?
    Тоді з народом теж всі родичались,
    І плакали, що свитка лиш одна,
    Й на триста років Україну повінчали,
    За світового ката й лихваря.
    Історію хоча б для того треба вчити,
    Щоб не повторювались ці трагічні сторінки,
    І щоб в майбутньому, онуки наші й діти,
    Ніколи не писали нам, такі рядки!

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  9. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.25 10:14 ]
    ТІНІ
    Оголені тіні буремних подій
    Лягають шипами на зоряний твій
    Відвертий , ментальний , оточення бій
    Лишає стигмати у лоні надій

    На різні смаки обираємо хрести
    До чого ми здатні ? Кому віримо ми ?
    Де край тої ночі ? Статистика гри ?
    Коли вже зупинять двоякі борги...

    Наруга у всьому , цинічний контраст
    Все швидше продажний вбивається цвях
    Порадить жадоба прибічникам блат
    Лишаючи мізер отримати шанс

    Яка наша доля , майбутнє , і воля ?...
    Цвіт нації гине , хоронимо дітей
    Зречіться ілюзій , бо ми є основа
    Якій обирати знамена ідей.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Деркач - [ 2019.03.15 08:04 ]
    Візіонери минулого
    Тяжка тривога огортає душу.
    Окраїни оази – у вогні.
    І ось тому я говорити мушу,
    як іноді невесело мені.

    Печалюся, – невже і цього разу
    майбутнє мого краю у руці
    нової новороської зарази?
    А де шляхетні нації отці?

    Дивуюся, що є іще й поети,
    що не перечать «рашеській весні»
    і потайки сприяють естафеті
    із рук у руки буйній сарані.

    Немає до лукавого довіри,
    до манії – єднати у союз,
    в якому недолуге, нице й сіре
    очолює нікчема й боягуз.

    Іще у голові: товариш Сталін,
    зоря на лобі, гасла ізгори,
    два Павлики – Морозов та Корчагін,
    вожаті ланок, зеки й табори.

    Які учителі, такі і учні.
    І насуває хмарою пітьма –
    усе зоологічне і бундючне,
    яке не виправляє і тюрма.

    Таке уже й історії не треба.
    Та домінує туфелька-амеба –
    разюче уособлення совка,
    то як його не слати до Ереба
    і не апелювати аж до неба,
    що неугодна візія така.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. олександр квітень - [ 2018.11.22 12:19 ]
    Русским рабам 21 века ...

    Ватник наперекос ,
    Шитый гнилыми нитками ,
    Чей же ты злобный пёс ,
    С брани и грязи вытканый ?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    С верой в хозяйский кнут ,
    В рабской   своей  послушности ,
    Царепоклонный шут ,
    С мерзкой безликой сущностью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    "Руссковеликий" сноб ,
    С зыбкой похмельной поступью ,
    Рад ,  за тирана - "в гроб" ,
    Хоть целиком хоть россыпью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Рад по команде "вниз" ,
    Сгинуть в имперской пропасти ,
    Так и прожив всю жизнь ,
    В ватной своей холопости.

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Страждущий день и ночь ,
    В  хламе бардачном ,  выселок ,
    Что же тебе не в мочь ,
    Поле вспахать да высеять..?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Как же так так скоро стал ,
    Мир непосильной ношею ,
    Что ж ты  в соседский стан ,
    Вдерся ордынской пошестью....?

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Душу зачем сгубил ,
    Ядом какого снадобья .?
    Среди других  прослыв ,
    Лживой вселенской падалью..

    👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

    Кто ж тебе тебе смог затмить ,
    Разум  хмельными  чарами ,
    Кто надоумил  жить
    С междусобной сварою ....?

    P.S.


    Старый кремлевский вождь ,
    С мордой налитой ботоксом ,
    Продал  тебя за грош ,
    Пропил с последней совестью.

    Олександр Квітень
    м.Мукачево.


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  12. Олександр Сушко - [ 2018.09.23 19:58 ]
    Повинен
    Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
    Стрибала білорибиця на плесі...
    Тепер його нема. Є купи гільз,
    Гниють у вирвах знищені берези.

    Я знав - не можна вірити "братам",
    Вони - раби, а я дитя свободи.
    Сюди прийшла за здобиччю орда,
    І п'є з душі кровицю, наче воду.

    У Києві печуться біляші,
    Подарували зоопарку зебру.
    А тут, на фронті - нічку пережив,
    Неначе, півжиття украло небо.

    Спаситель наш розумний і благий,
    Любов'ю платить Україні-неньці.
    Та за Дінцем насіяв ворогів,
    Загаєшся на мить - і куля в серці.

    У пеклі статків-слави не зажив,
    Вишіптую свій біль в оцьому вірші.
    З палаючої хтів піти межі -
    Убиті нерви так благають тиші!

    Зі Сходу вітер порохом війнув,
    "Загавкали" голодні кулемети.
    Щоб ви жили й ростили дітлашню
    Мені потрібно завтра тут померти.

    23.09.2018р.

    Не спи!

    Майдан помер? Не треба нам Майдан?
    Зручніше спати в теплому кубельці.
    То, може, я нахабний вереда
    Добра не хочу Україні-неньці?

    Бунтую, роздратовую народ,
    Випльовую цукерочку солодку?
    Почовпати мо' краще на город,
    Землиці носом виорати сотку?

    Не виучили ще урок гіркий:
    Бур'ян щодня полоти варто з грядки.
    Тому лиш "пашуть" чорні мужики
    Й сумлінно платять злодіям податки.

    До влади черга довга - до небес,
    Є Петя, Рабинович, Юля, Гепа...
    У них до грошей вічний інтерес,
    Тебе нема у списку? От халепа!

    На вибори чекаєш п'ятака?
    Усоте керувати пустиш трутнів?
    Старе вбрання достойне смітника,
    Хай молодість кує своє майбутнє.

    24.09.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  13. Олена Лоза - [ 2018.07.24 12:02 ]
    Гладiатор
    Ревіли трибуни на тисячі голосів.
    Пестунчик фортуни - за титульність поясів,
    У центрі арени, у світлі пекучих рамп
    Ти бився натхненно - боєць, гладіатор...раб.
    А натовп голодний щосили "Vivat!" кричав,
    Коли він свободи, чи смерті в бою шукав.
    Бо серед овацій лунало йому згори:
    - Ти, друже Горацій(о), пішак рольової гри...
    Святкуй, тріумфаторе, славу запий вином -
    Її імператор своїм освятив перстом.


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Шоха - [ 2018.07.22 20:31 ]
    Донос
                І
    Хто очолює війну,
    знаємо. Ємєля!
    Я узяв цю новину
    у Полішинеля.
    Є й домашні вороги –
    обрана «еліта»,
    що намотує борги
    на майбутнє дітям.
    І не треба новини.
    Іншими словами –
    сучі діти сатани
    ще керують нами.

                ІІ
    Хто у кого на цепу?
    Хто кого боїться?
    Трампільєри? Йєті? Пу?
    Орки? Українці?
    П'ятий рік, – альо, Вован!
    Де та наша «хунта»?
    Ой, немає у киян
    свого ліліпута.
    Може, Кий, Хорив і Щек
    не читали преси?
    Може їх чекають ще
    коміки Одеси?
    Та куди іще іти
    як немає часу
    зрозуміти, що кати –
    вороги Донбасу.
    Ми іде́мо-ідемо́...
    Хто ж бо на заваді?
    Де воно – оте гальмо?
    Може, угадаємо?
    У Верховній Раді?


                ІІІ
    А воно ж бо – візаві:
    «патріотів» клони,
    наші друзі по крові,
    адвокати бойові
    п'ятої колони.

                07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  15. Володимир Бойко - [ 2018.06.23 20:41 ]
    Хазяїн (переклад з Бориса Слуцького)
    Хазяїн мій мене на шанував,
    Не чув, не бачив, не хотів і знати,
    Проте мене він, як вогню, боявсь,
    Ненавидів похмуро і затято.

    Як перед ним я голову схиляв,
    Йому здавалось: посмішку ховаю,
    Як плакати мене він спонукав,
    Підозрював, що вдавано ридаю.

    Я працював на нього цілі дні.
    Лягав я пізно, піднімався рано.
    Любив його, в боях зазнав поранень,
    Та не допомагало те мені.

    Я все життя портрет його возив,
    Він був зі мною в будні і у свято,
    Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
    І з кожним роком менше став страждати

    Від нелюбові, що далась взнаки,
    Отож і нині тим не переймаюсь,
    Хоча відомо, що в усі віки,
    Таких, як я, хазяїн зневажає.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2018.06.17 09:20 ]
    З передової армагеддону
    Нема за що сусіду полюбити,
    нема чого коритися орді.
    Уже віки виплачуємо мито,
    а живемо на хлібі і воді.

    І кровію орошено чимало
    розп'ятих і катованих людей,
    аби чекісти їли наше сало
    і прилучали до своїх ідей.

    Якою має бути наша доля,
    якщо і досі хочемо ярма
    нав' язаної нам чужої волі?
    Але усе не кається юрма.

    Ламає віру, слухає лукаві
    чужі глаголи у своїм краю,
    недочуває пісні нашій славі
    і ойкумену зраджує свою.

    Немає меж на цьому полі битви
    за віру, і надію, і любов -
    ні сповіді, причастя, ні молитви,
    що оправдає за пролиту кров.

    Парафія Московії в Донбасі
    не миру хоче на моїй землі,
    а лютого нашестя і зарази,
    які благословляють у кремлі.

    Моя біда - не їхні перемоги
    і не поможуть ратиці і роги
    зійти нечистій силі на амвон.
    У цій кориді нас не подолати
    ні сатані, ані терору “вати`...
    Та що дає оцей армагеддон?

    06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. України Сокор - [ 2018.05.29 03:17 ]
    Вирус насилия Московии.

    Во дворце, во Златоглавой,
    Мужи пьянствуют за лавой.
    Бокал за здравье поднимают,
    Лета усатому желают.
    Столы покрытые парчами,
    В навал заставленые яствами.
    А он в усы улыбку прячет,
    Лукавый взгляд на всех торочит.
    Вдруг умолкли звон бокалов
    И жуйки пьяных коммунаров.
    Усатый встал и речь держит,
    А каждый за себя дрожит.
    Что ж! Украину не сломили!
    Иль нашу миссию забыли?
    Почему же наши меры,
    Не достигли нужной цели?
    Что ты делал, ты, чекист?
    Ты же старший коммунист.
    Может, снять с тебя погоны*?
    Ты не выполнил законы!
    Согласно документов ВЦИК*
    Я исполнять закон привык.
    И собрал бльшую рать,
    Чтоб на Украину их послать.
    Чесных, верных коммунистов
    И, как положено, чекистов.
    И направил их в селенья,
    В города и по деревнях.
    И солдатов мы с собою,
    Мы пригнали чередою.
    Бедняков обьединили
    На их братьев натравили.
    Мы убрали укапистов*,
    Заодно и боротьбистов*.
    А кто нас не признавал,
    Путь до вечности избрал.


    2

    Знать, народ забил в набат,
    Мы направили солдат.
    И покойные крестьяне,
    Свои пополнили курганы.
    Что бы не было инциндентов,
    Мы убрали интеллигентов
    А врачей и професcуру,
    Посадили их до МУРа*.
    А художников и писаков
    В Сибирь их по этапам.
    Кто противился нам,
    Судила тройка и наган.
    Затем священников прогнали,
    Посадили и сослали.
    Церкви мы придали злу,
    Церковну утварь сдал в казну.
    Но народ опять поднялся,
    Он за вилы и косы взялся.
    Солдат выполнил приказ
    И восстание смолкло в раз.
    Что бы Украину успокоить,
    Год двадцать третий будут помнить.
    Мы прекратили уговор,
    Правое дело - “Красный террор''*.
    Мы считали по закону,
    Украинцы придут с поклоном.
    Но не сломить этот народ,
    Он за вольностью живет.
    * *
    *
    Усатый вдруг поднялся,
    Весь зал как буд-то сжался.
    Каждый думал за себя,
    У них спод ног “ушла” земля.
    Он, окутаный дымами,
    Злымы он сверкнул глазами:
    -Кто не выполнил Законы,
    Будут найдены виновны!


    3
    Тишина накрыла зал,
    Он промедлил и скакзал:
    - ВЦИК поставил нам три слова,
    “Год великого пререлома'' *.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов.
    Кождый год подряд
    Украину теребят.
    Создав видимость колхозы,
    У крестьян забрали возы,
    Инвентарь для земледелья,
    Волов, коней и снаряженья.
    Землю у крестьян забрали
    И колхозною назвали.
    А земля стала пуста,
    Ни колосьев, ни куста.
    С каждой сельской «хаты»*,
    Они забрали провианты.
    И заложили в закрома,
    Как колхозная страда.
    Кто противился - сажали,
    На ГУЛАГ их провожали.
    Ссылали и тех, кто не спорил,
    На сибирские просторы.
    Так беспредельничала рать.
    Но ответ пришлось держать.
    Вновь собрались коммунары,
    В Кремле заполнили залы.
    Пред усатым стал чекист,
    В страхе был он не речист:
    - Не сломить сего народа,
    Им вольный дух дала природа.
    * * *
    А усатый трубку курит,
    Хитро глазки свои щурит:
    -Кулаков в короткий час,
    ''Ликвидировать как класс''*.
    Мол, кулаки виною стали,
    Все зерно себе забрали.
    И вся бедная страна,
    Стала нища и голодна.
    4
    И на спеху создав законы,
    В Украине создав зоны.
    С зоны в зону не пускают,
    В нарушителей стреляют.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов
    И так званых бедняков,
    Ищут злостных кулаков.
    По хуторах и деревнях,
    И на селах и селеньях,
    В каждый дом заходили
    И кулаков там находили.
    Если ты не батрак,
    Значит ты и есть кулак.
    Зерно и яства забирали,
    Соленья в бочках разбивали.
    Обшарив темные закоулки,
    Чердаки и коморки.
    И постели разбирали,
    Провианты там искали.
    Если дым печной клубился,
    ''Как с табакерки'' чекист являлся:
    -Что ты варишь? Где ты взял?
    Значит ты не все отдал!
    Значит есть в тебя запасы.
    Прячешь где свои припасы?
    И пошли опять искать,
    Землю щупом протыкать.
    И с года в год Московская рать,
    Смогла крестьян всех обоборать.
    И укрепившие там кордоны,
    Словно тюрмы были зоны.
    И в год голодный - тридцать третий,
    Умирали взрослые и дети.
    Только стон шел до неба,
    Просили люди смерти иль хлеба.
    Деревни и села вымирали,
    Города опустошали.
    Вымер Юг, Восток Украины
    И миллионы в середине

    5
    А составы вереницей,
    Мчат с зерном за границу.
    А корабельные караваны,
    Идут с зерном за океаны.
    Почему же дипломаты,
    Цари, президенты и Папа,
    И журналисты — все молчали,
    Словно в рот воды набрали?
    И с молчаливого согласия,
    Рука терана поднялася.
    В извращенный войны вид-
    Преднамеренный геноцид.
    * * *
    . На украинские просторы,
    В обжитые раннее зоны,
    Российская рынула орда,
    Занимая вымершие дома.
    Их Украина прийняла,
    Все для жизни им дала.
    Почти век в мире жили,
    Вдруг “на грабли наступили''.
    И потомки возмутились,
    Они к России обратились:
    - Просим войско к нам прислать,
    Чтоб територию забрать.
    И эшелоны войско гонят,
    Вновь Украину в крови топят,
    Ложь, лукавство мир затьмили,
    Вирус насилия оживили.
    Но наш народ поднялся,
    За вилы й ружья взялся.
    И полки ребят с Майдана*,
    Пошли в бой против тирана.
    День и ночь ружья ковали
    И войско славное создали.
    Занял исходные рубежи,
    Мир беречь от войны и лжи.





    6

    Погоны* — выражение автора. Погоны были введены в Красной Арми в1943.
    ВЦИК* — Всероссийский Центральный Исполнительй Комитет. Создан в 1917г.
    МУР* — Московский Уголовный Розыск. Создан 5 октября 1918г.
    Красный террор* — Резолюция ВЦИК от 2 сентября 1918г. Это было средство достижения политеистических и экономических целей большевиков. Были массовые аресты и расстрелы на месте врагов революции.
    Ликвидировать как класс* — Политбюро ЦК ВКПб от 30 января 1930г. Постановили .
    Хаты* — выражение автора, в переводе на русский язык -Дома, избы.
    Майдан* — Украинский народ вышел на миллионный Майдан за Европейский образ жизни, 21 ноября 2013г.
    Боротьбисты (1918-1920) - боролися против Коммунистической партии диктатуры пролетариату.
    Укаписты (1920-1925 ) - боролися за Независимую Украину.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Тата Рівна - [ 2018.05.09 23:29 ]
    про-дати
    восьмого чи дев’ятого...
    ну яка різниця?
    карлстхорський годинник показував відразу
    дві дати
    таке буває
    коли солдати прийшли із різних континентів
    й дотягнули навіщось
    до—тягнули—до—фіглярства
    сівши за стіл переговорів втомленими лярвами
    таке буває
    коли у різників прикриті лиця
    масками балаклавами формулярами
    а трошки згодом погода не підвела нарешті —
    пишною зеленню постдамського парку
    грудьми затулила вікна та драми —
    іншої ночі за круглим столом
    іншими ночами у залі із мармуровими сходами —
    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ховали даму
    свою прекрасну пікову даму
    криваву наречену
    двадцять мільйонів скелетів у власних шафах
    плюс мінус шість
    що пішли та стали пилом
    а вони вижили —
    бо навіть смерть таких не їсть —
    гнилих полко
    водців
    пихатих воєначальників з ликами
    псевдопророків
    гнилих спочатку а потім ще раз прогнилих

    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ділили її придане
    її тіло
    у сухому мов горло викритого єретика
    липнево-серпневому Постдамі

    війна
    вона не минула - тільки взяла паузу
    вона замовкла коли втомилася битися з власними дітьми
    вона прилягла ненадовго бо упирята здолали
    вона прокидалась усі ці роки й починала говорити
    то тут то там по цілому світі її голоси лунали
    то тут то там бачили її лиця
    то тут то там ходили її омени та омани
    війна
    вона пронизала кожного
    ми ситі — її тілом

    кажуть
    першою на землі була Пальміра
    і всі війни потім пішли лише тому
    щоб більше ніхто не мав Пальміри
    лише штучні пальми
    довгі зими
    вічну війну

    і казку про сотворення миру
    в зірковому храмі
    восьмого чи дев‘ятого кривавого травня в Карлстхорті
    і потім
    в кайзерівськім зґвалтованім Постдамі


    8-9 травня 2018

    Авторське виконання віршика за цим лінком: https://youtu.be/KdUjcc75JaQ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (8)


  19. Ігор Деркач - [ 2018.05.05 21:39 ]
    Дорога до ближнього
    Перегортаю Біблії сувій
    чи сури, чи мотиви Гайявати
    і згадую, як научала мати:
    на те і ближній - ворог-лиходій,
    аби умів любити і прощати.

    Уміємо! Навчалися віки,
    запам’ятали всі його уроки.
    Аж ось вони – брати-бойовики!
    Усілися на фронтові потоки
    нові олігархічні общаки.

    На відстані гримучої гранати,
    а із окопу, то і поготів,
    до ближнього рукою вже подати...

    Та, може, якось дійде до умів –
    якщо любити ближніх ворогів,
    то їх в упор прийдеться убивати.

    05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2018.03.25 10:22 ]
    "І прийде в Україну Чорновіл..."
    … І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
    У небеса скипіло споночілі…
    В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
    перелетить смертельний виднокіл.

    - Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
    Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
    Нас вороги бороли й не збороли,
    хоч омочили кров’ю вівтарі.

    Це смак змагань – завзятих і упертих
    нас трощено в горнилі Чорних Брам…
    Та зріє поле, в небо розпростерте:
    В і л яро плужив, а збирати – вам!

    Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
    Спасенний Муж, котрий причастям став…
    Та спопеліє той, хто у зап’ястя
    з кровавих крихт
    стражденний хліб
    украв!

    Хай Пієти священні омофори
    розвіють пил чумного спориша.
    І час проб’є – і сплине на простори
    розкута
    Ч о р н о в о л о в а
    душа…

    І спалахом Апостола й Пророка,
    з сльозою всепрощення на устах
    воззве над Україною високо
    не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

    - Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
    «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

    1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  21. Ігор Шоха - [ 2018.03.23 15:48 ]
    Революційний кримінал
    Уміє прогресивне людство
    міняти наші ярлики.
    Жерці зеленої капусти –
    найяскравіші маяки.

    Замовні нишпорки – в угарі
    і компромат у Юґи є,
    але потрійна Мата Харі
    усю пургу переграє.

    Таємні копи накопали,
    найомне радіо рече,
    що Україну ошукали
    і згага націю пече.

    І людолови, й людоїди –
    коріння і гілля ідей,
    які освоїли сусіди,
    демонізуючи людей.

    Але дедукція говорить, –
    кому це вигідно було?
    Напевне тому, хто в офшори
    ховає крадене «бабло».

    А бойовому українцю
    дають іще один урок, -
    або ховай у воду кінці,
    або зарийся у пісок.

    Ідеологія нарцизму
    і реноме ідіотизму –
    один і той же сатана.

    Уся корупція, і вади,
    і явні злодіяння влади
    надійно
                   списує
                                   війна.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  22. Петро Дем'янчук - [ 2018.03.22 00:10 ]
    КАРМА
    Я прошу , я молю , я благаю
    Зупиніться жадоби орли...
    Не пророк , але попереджаю
    Ви на прірві вершини - ганьби...

    Ваш цинізм на межі самогубства
    Ваші дії - ричання пиха
    Із екранів одне потурання
    То біда , то дурна , то війна...

    Від народу чекаєте дива
    Підібрали кнути - пояси
    Все мудруєте з самого рання
    За що здерти , ковтнуть копійки...

    Все Європою марите - чесні
    Під ногами не бачите кров
    Комом тисне в терплячому горлі
    Від плетінь заофшорених змов...

    Кара Божа дістане , зустріне
    І мандат - не зупинить меча
    Навіть пекло вандала не прийме
    Бо він гірший - вселенського зла...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  23. Ігор Герасименко - [ 2018.02.20 12:15 ]
    Небесній Сотні
    Хлопці, вже четверті роковини
    вся в сльозах держава відзнача.
    Тільки ті, хто в смерті вашій винні,
    ча-ча-ча танцюють під "Кача".

    А країна котиться в безодню,
    торгашів штовхає торжество.
    Тих, що на Донбасі кращих сотню
    жадібно помножили на сто!

    Як на небі вашим світлим душам?
    Де погрози "Раші" не страшні.
    Чи приємно не приймати участь
    у мишиній нашій метушні?

    Втім, не тільки з римувань комірки
    України славлю я красу.
    Хлопці, як і ви з-над хмар, повірте,
    миру їй і мудрості прошу!

    Хлопці, як і ви з надхмар`я, знайте,
    винуватих покарання жду,
    з думкою, що й найкрутіший снайпер
    на прицілі Вищого Суду!

    20.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  24. Дружня рука - [ 2018.02.04 21:46 ]
    "Храм" науки
    Для насолоди розуму й очам
    Стоїть у місті «храм».
    Не моляться там люди,
    Все ж їдуть звідусюди.

    Так було сотні років.
    Так було ще недавно.
    Від тих учнівських кроків
    Розумно. Гідно. Вправно.

    Немає континенту,
    Щоб не було пошани.
    Все знищено дощенту
    Дурними хазяями …

    Не треба їм наука.
    У голові дурмани.
    Безпутник, ледарюга.
    Спілкуються стакани …

    Чому ж ота наука
    Така немов ягниця,
    Безсила і безрука,
    Вже видохлась синиця?

    Щоб людям пояснити,
    Що біле зовсім чорне?
    Частина повтікала,
    А інша в глупстві сохне …

    Мовчить. Чогось чекає.
    Звітує про звитяги.
    Звитяги на папері.
    Працюють коркотяги!

    А як хтось пробудився,
    Не дуже веселися,
    Ти хоч перевернися,
    А все ж якось зігнися …

    Не гнешся, не вклонився,
    Гарчиш немов собака,
    Ще й рік такий наснився,
    Удачі, забіяко …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 00:53 ]
    Це ще не все
    Буваю рідко нині у селі.
    То місця, то оказії немає,
    коли ти ще не зовсім «на мілі»,
    але уже докочуєш до краю.

    Уже немає ідолів ідей.
    Але душа сумує одиноко.
    Велика маса неуків-людей
    живе егоїстично й однобоко.

    Надія не вартує п'ятака,
    єдине щастя – чути алілуя,
    удача – не узріти земляка,
    який у теле-ящику ночує.

    Коли і однокласниця твоя
    чекає дядю Вову біля тину,
    то як душа не заволає, – я
    жадаю мати іншу Україну!

    Як не шаліти? Парія, сліпа
    душею, шле анафему поету,
    тому що сповідалась у попа,
    який забороняє Ukr Інету.

    Коли й дитячі заклади уже
    благословляють нечестиві руки,
    то як же той Господь убереже
    парафію ворожої науки?

    Якщо нема у пам’яті дітей
    ніякої історії, а Крути
    то «зайва декорація ідей»,
    які у нашій бучі не почути.


    Ідуть у Лету кращі із живих,
    а інші опиняються, де звично,
    із вірою у те комуністичне,
    яке ще не поділене на всіх.
    І я молю за себе і за них,
    аби усі боялися за вічне.

                                          29.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  26. Дружня рука - [ 2018.01.25 23:46 ]
    Біди сучасного Гамлета
    Знову сидиш годинами в моїх очах!
    Серйозно сміючись, ти сердишся на мене.
    Пішов би назбирав талантів на зірках.
    Бо так невдовзі проженуть тебе зі сцени.

    Якщо вже Гамлета зібрався ти зіграти,
    Навчися так як він за втраченим страждати.
    А так. Сидиш тут коло мене і смієшся.
    Такий лише на комедійні ролі надаєшся.

    І не дивись на мене так з-під лоба.
    - Ти на Офелію також не дуже схожа.
    Іди пройдись по замку. Кажуть там якась подоба
    Убитої княгині … Міцно спить сторожа.

    Пішов. Зустрів. Переповів все знову.
    Комусь обман, комусь легке серцебиття.
    Була короткою наша розмова:
    Любіть таким, як воно є, життя ….

    А потім принесло на нашу землю
    Із півночі голодне вороння.
    Місцеве теж не стало відставати.
    Кому з них скарб твоя рідна земля?!

    Чи ми вдаємо всі яке безумство?
    Бездарність оголошують на біс.
    Чи то таке злочинне легкодумство?
    Прямо на сцені хтось хабар заніс.

    У Гамлета сучасного біда.
    Все бачить. Все навколо розуміє.
    Офелія, що так хотіла іншого життя,
    Тепер щиро сміятись вже не вміє …

    Хто спав, той спить.
    Хто думав, той мовчить.
    Чекає.
    Хто біг, той зупинився.
    Бо не знає.
    Чи Гамлет тут?
    Чи може гроші закордоном заробляє …
    Удома принц. А там … щось підробляє.

    Без гамлетів втрачається весь сенс,
    Стає невидима проблема.
    Цілий народ вже майже екстрасенс,
    А тут всього лиш бізнес - схема ...

    Чи може в нас вже зовсім гамлетів нема?
    Та ні. Так не буває. Світ має очі.
    Якби збідніла на таких наша земля,
    Ми б заблукали на віки серед сліпої ночі ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Віталій Чепіжний - [ 2018.01.24 21:36 ]
    Валили ідола...
    Валили ідола у сквері
    А в Київі майдан палав.
    Похмурий символ СеРеСеРу
    Байдужо в небо поглядав.
    Гула напружено громада.
    Порозділились голоси -
    Он чути: "Может бить нє нада?"
    "Тяягніть драбини і троси!"
    І ось вже юнаки завзяті
    Несуть потрібний реманент,
    Найбільш пронирливі хлоп'ята
    Подерлися на постамент,
    На шию вкинули аркан...
    "А ну-мо,друзі, одним махом!" -
    Захилитався істукан
    У криках захвату і жаху!....
    Та все далеко до свободи,
    У київі - вогонь і кров.
    І насувається зі сходу
    Підступна "братняя любов"
    Ще не мина пора тривожна.
    Час перемоги не настав -
    Посеред селища порожній
    Не розібрали п'єдестал.

    січ.2018


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Дружня рука - [ 2018.01.22 20:57 ]
    Душа Висоцького. 2015 рік.
    Люблю. Пробач. Я не шепочу. Я хриплю.
    Ти думаєш, що іноді кричу. А я так плачу.
    Гітару розриваю. У віршах лечу.
    Лечу, бо вільний я. Даю піснями здачу!
    Чи лірик я, чи я громадянин?
    Це хто як і коли побачив мою душу.
    Не покупець я слави. Батьківщини син.
    Для неї доспівати, до неї докричати мушу!
    Кричав, просив, благав десятки літ.
    Піднялася з колін. І що я бачу?
    Я вам віддав останній свій політ.
    Раби залізли знову в ланцюги. Я плачу!
    За що наркотики у себе я качав,
    За що, заради кого я пропав,
    Своє кохання по житті розмазав, розтоптав,
    Народ, ти перед ким тут на коліна став?!
    Чи вам пороблено, у вас такі зірки?
    Втішаєтеся крові українців!
    Які скоти ви, мої земляки!
    Топіться далі у своїй горілці!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Дружня рука - [ 2018.01.22 12:48 ]
    Лише раби на пана ждуть
    Книжки палити. Є у дурнів звичка.
    Ще будувати тюрми, табори.
    А починається все з окрику згори,
    Що опоненти всі насправді вороги.

    Коли немає аргументів в квазі – правди,
    А з цінностей лише авто та яхти,
    Друкуються лише окремі автори.
    Людської думки почорнілі хутори …

    Лояльність треба оплатити:
    Цінуються наглядачі.
    А інших треба бідністю зморити.
    Актори недоречні. Тільки глядачі.

    Ангелів неба годі вже впізнати.
    Навіщо непокірність як зразок?
    Почали пам'ятники волі руйнувати.
    На пам’ять теж встановлено оброк?
    Вчетверте, вп’яте вже розібрано бруківку.
    Все йде по колу наче під якусь копірку.
    А наш змій обростає головами.
    І насміхається над нами.

    Що сенс в державі, де народ не управляє.
    Де кожен орган – самостійна голова.
    Громадянина за пороги не пускає.
    У кабінетах тих азартна гра …

    У європейця інший погляд на свободу.
    Він свою долю в подарунок не дає.
    За кожну щонайменшу шкоду
    Порушник своє дістає …

    Ми все чекаємо якогось прометея,
    А нам сусаніних постійно подають.
    Живемо наче найбідніша Еритрея.
    Вільні керують. А раби на пана ждуть!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Дружня рука - [ 2018.01.21 14:53 ]
    Мрія про Україну
    Дивуюся. В моєму кріслі гостя.
    Всміхнулась. Нею вражений мовчу.
    Чекаю на пояснення цього чарівного нашестя.
    Приязнь і цікавість у собі́ відчув …
    Мене не знаєш ти, - почув нарешті, - а я давно читаю:
    В твоїх фантазіях, в твоїх думках блукаю.
    І навіть іноді, коли ти щось питаєш,
    Я подумки тобі відповідаю …
    Наприклад, знаю, що учора
    Ти збудував свої нові світи:
    Це наче втрата пам’яті від Мандрагори,
    Коли хтось потрапляє не туди.
    А ще придумав ти молекули любові
    І розмістив їх мов на дереві плоди.
    І так багато сили у твоєму слові,
    Що крізь світи мене відправили сюди …
    В моєму світі в мене інший образ.
    Побачити мене очима ти б не зміг.
    В моєму світі небезпека. Колапс.
    Мій світ від твого мій рід не вберіг …
    В моєму світі думка – це реальність.
    Щось оживає і зникає кожну мить,
    Колись добром наповнена блакить,
    А зараз обрій від пожеж горить …
    Повірив я у цю містичну повість
    І полетів у ті нові світи.
    Навіть, якщо це прикра випадковість,
    Я чимось мушу їм допомогти …
    Планету всю заповнила орда,
    Від інквізиторів ховається остання мрія.
    Ми летимо. Частина цього хаосу душа -
    Моєї подруги і розпач, і надія …
    Там де Європа, пустка й чорнота,
    Європа як завжди хотіла стати збоку,
    І ця її злочинна сліпота,
    Її й згубила одноруку й однооку …
    Москва втішається парадами машин,
    Що несуть світові безглузде сіроманство.
    Це відчувається на рівні атомів, клітин,
    У різних вимірах по суті те ж саме московське ханство …
    Згадав філософа, що говорив глухим,
    Як час покаже, нерозумним і сліпим:
    Як уподобишся у вчинках злу,
    То сам злом станеш … Я знав вже, що робити з цим …
    Звертаюся у пустоту: ну що тепер скажеш, Богдане!
    Невже заради помсти й віри королю
    Ще й на тверезу голову, не п’яну
    Віддати землю варто на поталу гультяю …
    Який продав її за п’яний гріш султану і якомусь хану!
    Всім зайдам, що одразу збіглися на поклик,
    Що тут усе дешево, роздають ...
    А помилка у цім твоя, і не один казав про це полковник …
    У забуття думки полковників несуть …
    Були суди і правив в них закон,
    Книжки писали, розвивались школи,
    Католик, православний, іудей,
    У іншості не бачили крамоли …
    На сейм чи сеймик хтось, як виїжджав,
    То забував про своє особисте,
    Хто мав майно, той і урядував,
    Не ідеал. Але не рабство прийшле …
    Здивуєтесь, але звелись полки,
    Європа наче в мріях Ярославни,
    Що бачила у снах над Києвом зірки,
    Живіша всіх живих. Здавалось, була майже бездиханна …
    У кожному в тім світі стала своя роль.
    Ординське рабство захлинулось.
    Та не потрібен більше мій контроль.
    До моїх друзів здатність мріяти вернулась …
    Дивлюсь, куди ж думки їх поведуть,
    Я ще світів таких не бачив,
    Як вони світ цей свій новий назвуть,
    Там й Україна є. Так мені інший той народ віддячив.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Дружня рука - [ 2018.01.17 11:37 ]
    У прірву кинуто думки
    У прірву часу кинуто думки.
    Цікаво глянути, як все було насправді.
    Не затушовано, не домальовано зірки,
    Не вставлено осіб негідних в цьому хіт - параді …
    На Чорну Раду чи сліпий Переяслав,
    Могутній хтось на кілька днів послав,
    Про сенс спитати в Лодія Петра,
    Як галичани у посли не вибрали Франка?
    Що ми така ж твердиня олігархів,
    Як зараз, так і сотні літ була …
    Ура. Здобуток – світ розваг батярських.
    Рясніє звичка хабара …
    У галерею на громадські гроші
    Самі підробки хитрий хтось придбав,
    Справи міські немов незграбні ноші,
    Лояльну більшість розум не здогнав …
    В народу за плечима така доля,
    Нумо сваритись: де ж бунтарська воля?
    Вже не один був голову поклав,
    На нього хтось слухняний нашептав …
    Дивись, читай. В книжках пересторога.
    А хитрий ззовні каже: я кредит вам дам!

    Чужий процент – не щира допомога,
    Це тільки інтерес. Будуй державу сам ….
    Накраденим вже можна обліпити
    Палаци, вілли, що у них ще там?
    А українець далі сонно хоче жити.
    Бог засмутився: так багато спроб не дам!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Шоха - [ 2018.01.11 16:07 ]
    Аномалії мислення
    Може й не все я знаю.
    Факели – то химери.
    Мовлю, – Христос ся рождає!
    Чую, – а ти Бандєра...

    Чую усе про нього,
    але не знаю, звісно,
    що він робив лихого
    більше, ніж комуністи?

    Може, ціляв у спину
    то́му, яке ніяке?
    Може любив країну
    гірше аніж поляки?

    Націю дбав щосили
    і не брехав ні слова.
    А за ідеї вбили.
    Мало нам тої крові?

    Вже і Сосо відмили.
    Люде, питаю знову, –
    чим же вам догодили
    грозні і дяді вови?

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  33. Ігор Шоха - [ 2017.12.09 00:22 ]
    Нерозв’язана розв'язка
    І сите лізе до корита,
    а ради цьому ще нема,
    допоки обрана «еліта»,
    не пересіяна на сито,
    не очищається сама.

    Рубає мафія капусту.
    Уже пакують на вози
    зелене сіно для кози.
    Не буде свято місце пусто,
    де усідаються тузи.

    Надійно позаймали лави
    і годівниці золоті
    усе не ті, усе не ті...
    Але і – винищи лукавих,
    а їх місця займуть «святі».

    І запанує все те саме:
    яса, корупція, війна
    і чорна зрада, і до дна,
    у ви́потрошені сезами,
    людей погейкають до ями,
    де їх чатує сатана.

                                          12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  34. Олександр Сушко - [ 2017.11.28 21:17 ]
    Мир
    Ну що, панове, крівцею впились?
    Ковтали вволю, ляпки біля рота.
    На фоні трощі дурень каже «сheese»,
    Додому одішле дебільне фото.

    А на Печерську смокчуть шоколад,
    Цвірінькають про вбивство з пієтетом.
    Ту банду я поставив би у ряд
    І розстріляв усіх із кулемета.

    Івану із села – брудний бліндаж,
    А сину владоможця – пляж, дівчата.
    У постіль ананаси носить паж:
    Тут допоможе бойова граната.

    Упир керує сонмищем овець,
    У плоть зубиська устромляє м’яко.
    Його чекає нелегкий кінець:
    Уже несуть осикову ломаку.

    Не втримати народ на повідку -
    Наповнилася лютістю загата.
    Вже бачу - висне пузо на штику,
    Працює кат. Та я, чомусь, не радий.

    28.11.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  35. Роман Сливка - [ 2017.11.21 20:59 ]
    Проклинати
    А може проклинати день
    за нерішучість у свободі
    за сотні цифр, штамп своїх речей
    і вибір рестораних злиднів.
    А може проклясти себе
    за одинокий крок в суспільстві
    в одруженні, німе моє лице
    язик таврую, надпис "Ні" візьме.
    A може вбити виноватих
    тримають суки рукави,
    і все кричать: "Живи як інші",
    стріляйте в мене,
    я візьму своє.
    А може різати невиність
    сусідів свинних рил, падлюк,
    усміхнено мені дивися
    коли винищують подруг


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Тата Рівна - [ 2017.11.15 14:40 ]
    Коли...
    Коли загине останній гебістський послід -
    Вже розкладеться на атоми та плями,
    Тоді тільки Бог приїде на Україну,
    Стане ногами,
    Торкнеться руками
    Ляже обличчям на землю її вологу -
    І заридає, як батько, а не як Бог,
    Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
    Що вчився добре в своїй божественій школі.
    Й за жодних обставин, тобто – ніколи
    Не сплутає Україну й о(у)країну.
    Як той, хто проти всіх камуфляжів
    Й не схвалює хрестові походи.
    Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
    Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
    Коли не всі вітри – його коні,
    Коли не всі ріки – його жили.

    Інколи Бог довіряє ідіотам,
    Які усе палили б й усе - спалили….

    На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
    Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
    І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
    Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
    Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
    Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
    Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
    Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
    Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
    Ламати ребра кволим.
    Але прийшла пора… на все прийшла пора -
    І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

    Коли загине останній гебістський послід,
    Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
    Виплеканий у купелях чужих сліз.
    Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
    Божественого байка -
    Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
    Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
    Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
    Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
    скаже
    А поки!
    Діти
    Упирів, пийте кров дітей своїх!
    А мені -
    Дайте спокій!

    15.11.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.11.11 20:28 ]
    Пороблено в Україні
    ***
    Не має нація взірця,
    куди кого не обирати.
    «Нема у животі Отця»,
    коли дорвались супостати
    усе ділити до кінця.

    ***
    « Раша – вон!» А гуси, – гиля-гиля...
    І свої теперечки чужі,
    та не на гектарі, …а на милі
    не долине українська хвиля
    до неукраїнської душі.

    ***
    Ще прийде час і не одні химери
    упадуть як опори еСеСеРу,
    які ще не упали до сих пір.
    Бандеру із бандурою не чують,
    а ляхи із циганами танцюють
    історії усій наперекір.

    ***
    Гра погана при хорошій міні –
    це коли махлює тамада,
    а у війську нашому – орда.
    Упразднити їх із України,
    отоді і горе – не біда.

    ***
    Свою ми подолаємо руїну,
    коли чужу зупинимо «весну».
    Та маємо оказію одну:
    «недопалок» очолює країну,
    яка у нас розпалює війну.

    ***
    Триває вища фаза егоїзму.
    Викурюється вітчизняний дим.
    Вершина політичного цинізму
    радянщини у дусі комунізму –
    шизоїдний «окурковий» режим.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Сушко - [ 2017.11.11 14:44 ]
    Болить
    Поглянь! Довкола горе та біда -
    Ляга майбутнє під надгробні плити.
    Юнак - воює. А пацюк - газда,
    Торгує антрацитом, динамітом.

    Прибуток від гешефтів - це святе,
    У ворога кінчаються патрони...
    Жоні ж потрібне з перлами біде -
    І йдуть ночами фури, ешелони.

    Не гріла погань черевом Майдан,
    Але керує, плямкає, при владі.
    Сусіда каже: - Знов жидівський клан.
    У нас - руїна. Ці ж - у шоколаді.

    Не згоден я. Не в цьому справжнє зло,
    Сини Абрама теж чекають миру.
    Але у них розумніше чоло,
    А ми слова сприймаємо на віру.

    Майструє знову пастку нам олжа.
    Та мусим обирати верховода:
    Якщо на фронті в ямі не лежав -
    Не маєш права керувать народом.

    11.11.2017р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (7)


  39. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  40. Ігор Шоха - [ 2017.10.24 18:15 ]
    Фарс-мажор на марші
    Не всі революціонери
    радіють нині ковбасі
    в Русі, а може й – на Русі.
    Уже нові легіонери
    готуються іти у мери
    і депутатами.
                       Усі!
                       Були ми трохи п'яні й буйні,
                       аж поки гепнув істукан...
                       І не дурний валив Іван,
                       а повилазили розумні,
                       які й не бачили Майдан.
    Єхидні змії стали наші,
    а патріоти не праві.
    Глаголять їхні візаві, –
    якби не заварили каші,
    не мали б зайвої крові.
                       Покликала Вітчизна-мати.
                       Линяють генії юрми.
                       За що й за кого воювати?
                       І де ви нині, маркітанти,
                       і заднім розумом уми?
    Воюємо за вищі клани,
    але не ми богатирі.
    Ще є колона істукана.
    І хто є їхні отамани,
    якщо не карлики-царі?
                       Міліє річка Геракліта,
                       а переправи все нема.
                       І, кожен у своє корито,
                       ступаємо четверте літо.
                       І не міняється юрма.
    Хотіли і живі, і мертві
    Богданової булави.
                       А що парафія Москви?
    А що робила братня церква,
    коли за волю і за жертви
    молилися усі церкви?

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  41. Галина Онацька - [ 2017.10.10 12:21 ]
    На краю біди

    В тернових хащах, на краю села,
    Згубилась хатка грішна та убога,
    Нема стодоли і криниця заросла,
    А хата вся облущилась, небога.
    Скосився тин, мов знітивсь від образ,
    І виламалась дошка з-під порога,
    Давно людей не бачить перелаз -
    Вони забули вже сюди дорогу.
    Столітня груша сперлась на кілок,
    Немов когось з-за тернів виглядає,
    А на старий надломлений сучок
    Старезний ворон часто прилітає.
    Все зазирає оком у вікно,
    Аж за старі заношені фіранки,
    Вдивляється крізь сиве полотно,
    Крізь глибину осіннього серпанку.
    Вже не калина, тільки бузина
    Поміж тернин розкинулась патлато.
    І сіра стріха, ніби сивина,
    Обвислим чубом вилізла на хату.
    Перемивають кості їй дощі,
    Перебирають дощанисті ребра,
    І між кропиви зарослів й кущів
    Стирчать останки витрухлого цебра.
    Не світять вікна. Рідко каганець
    З останніх сил єдиним оком блима,
    Забув про хату, мабуть, і Творець:
    Розруха поселилась там незрима.
    Та й все село… якесь воно не те:
    По ньому теж тернина з бузиною.
    Давно покинуте, забуте і пусте:
    Сади зійшлись в обіймах з кропивою.
    І що не так? Чого бракує їм?
    Який лихий до них добрався фатум?
    Покинутий назавжди кожен дім, -
    То так в село ввірвався «мирний атом».
    Лежать, як їх покинули, книжки,
    Восьмидесяті роки на газетах,
    Пропали і дороги, і стежки -
    Усе давно в розрухи у лабетах.
    Лиш тут ще якось жевріє життя,
    Хоча розруха, мов жахлива казка…
    Ще не пішла старенька в небуття…
    За костур ще тримається Параска.
    А всі поїхали… Покинули усе…
    Стареньку кликали, та не пішла від дому.
    Вона покірно хрест важкий несе,
    А як живе, нікому не відомо.
    Живе, як птаха - ягоди, гриби,
    Своя картопелька, а хлібчик врядигоди,
    Якийсь городець - щось би там робив,
    Якби ж здоров'я атом не пошкодив.
    Куди ж іти і де узять тих сил?
    Подумала – життя тут промайнуло:
    Від батьківських і прадідів могил?
    Не дав Бог діток… Жаль, та їх не було.
    А чоловік ще згинув у війну,
    Його забрали – тільки одружились:
    Ту похоронку береже страшну,
    Хоч так ні разу і не роздивилась.
    Ще був колись чужий прибився кіт,
    Жили разом, усе на двох ділила,
    Та пролетіло так багато літ,
    Що і його, сердегу, схоронила.
    Не пам'ятає, скільки років їй…
    Живе і все, хоча життя не миле.
    Із сумом дивиться очима без надій,
    Бо і ходити вже не має сили.
    Буває рідко – й люди забредуть:
    Все щось запитують, записують, зімають;
    Та ще - старенькій хлібчика дадуть
    І щось вивчають, щось усе шукають.
    Та жити не повернуться сюди,
    Хіба, яка екскурсія наїде…
    Живе старенька на краю біди,
    Чорнобильського горя тихий свідок.
    Сердечна бачила, як помирав сусід,
    І кров юшила з вух його і носа;
    І як дітей малих, дошкільних літ,
    Забрала не наситившись «безноса».
    Несе ту пам'ять, біль далеких днів,
    Під образами молиться у свято.
    А атом серце випік і роз'їв,
    То й просить Бога швидше вже забрати.
    07.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 07:17 ]
    "...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
    Я покличу сюди метелика
    із предивної, ластівко, казки –
    аби теплі його окраски
    нам розрадили цю холоднечу,
    вколисали мою малечу
    веселковими барвами літа –
    із блавату і буйного жита,
    і любистку, і запаху м’яти…
    Я покличу його на свято
    доброти і безмежної ласки,
    аби втішні видіння казки
    розбудили тьмяну порожнечу
    і пом’якшили біль утрати…

    … Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
    десь у казці він жив д р а к о н о м –
    як дитина, безоборонним,
    чи поетом, чи то пустельником…
    Мав печеру… і мав озерце,
    і бездонної синяви серце,
    що дзвеніло церковним дзвоном
    над землі благодатним амвоном,
    пориваючи зорі квітчасті –
    і над людом червивої масті,
    понад привидом честі і власті,
    що потворить святу ікону,
    повечерявши свіжим причастям
    із Великої Букви Закону…

    … Та як завше ведеться у казці
    не судилося вмерти дракону,
    а вертати до крил і до цвіту,
    і розносити маєво літу,
    відсьорбнувши із княжого келиха
    власних віршів шумкі переброди:

    «… Я покличу сюди метелика
    у князівство пресвітле, Люботин,
    де беззбройність Дракона й Пустельника,
    Князя гнів і страх Воєводин…
    Тут земля – лиш барвиста плаха,
    та найменше життя – безсмертне,
    і безстрашно повзе комаха
    перед очі Дракона-поета!
    Написати б про неї вірша,
    чи поему, чи навіть притчу,
    де комаха в сто крат сильніша
    за прославлену міць чоловічу…
    Прочитаю очима Пустельника
    всі закони і протизакони –
    є Дракони – за суттю Метелики,
    а є люди – за суттю дракони!»*

    …Хай боронять святі ікони
    світ Драконів
    і світ Метеликів…

    … Я покличу сюди метелика…


    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  43. Поплавський Юрій - [ 2017.09.15 11:00 ]
    Sik transit gloria mundi

    Сирены песнь и взгляд горгоны
    Неотвратимые, как месть,
    Как звезды новые в погоны
    Вам за предательство и смерть.

    Кинжал освячен, плащ накинут.
    Перст указующий в глазах.
    Мозги отключены, не пикнут
    И правды тоже нет в словах.

    Вам индульгенцию вручили.
    Все разрешили - кровь и смрад.
    Вас ваши деды научили
    Всё убивать и всех подряд.

    И вы - их славные нащадки,
    Достойны памяти убийц.
    На тридцать сребренников падки,
    А пред "царём" в поклоне- ниц...

    Вы все в грязи, в крови, в болоте
    С колен вас больше не поднять.
    За крысой к пропасти идите
    На грабли старые ступать...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.09.14 09:17 ]
    "Сіє сонечко світло промінне..."
    Сіє сонечко світло промінне – добри́день вам, люде, –
    О… такого дзвінкого світання мо’ більше й не буде!..
    Отакої ярко́ї, картинної світо-заграви,
    Отакої вогненної, всеобійме́нної лави…

    …Бо то справді нечувана розкіш – вслухати пташині тріолі –
    Цей гучний наростаючий гомін вселенської волі…
    На річки і поля, на ліси і степи… і озера –
    - З добрим ранком, Земля! (…І міста українські… і села)…

    Ми з Любові всебожої зроджені, з нею у серці
    Сто доріг перейдем, сто життів покладем в щирім герці..
    Та однак, хто побачити встиг це умите у росах світання,
    Закарбує собі дивний образ повік, хоч би й стала хвилина остання…

    Сонце, сонечко… світло жарке молодого п’янкого цвітіння –
    Ти веселе таке, ти щасливе таке – як щасливе н о в е покоління,
    Що не знає оков, ні чужинних підков, що не знає нічого про пута…
    А лиш знає про Слово священне – Любов,
    «з давніх брудів і думка розкута…»!

    …О, нещасні людці у кровавій ріці вод торішніх, мутни́х – стережіться!
    Доки Сонце кидає святі промінці – оживайте і жийте… й боріться!..

    20.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  45. Ніна Виноградська - [ 2017.08.16 10:34 ]
    До народу


    Моя державо, все у тебе є –
    І нафта, й газ, і землі багатющі.
    А люди – бідні, хліба не стає.
    Та не згубились у вселенській гущі.

    І кров їх не загусла у борні,
    Бо змушені трудами виживати.
    Віками закривати рот брехні
    Дітей навчали наші мама й тато.

    Тому в пошані завжди честь, добро,
    Повага старшим і до бога віра.
    Не одурити, забувати зло,
    Найбільше цінувати щастя миру.

    Багатий краю, заздрість ворогів
    І внутрішніх, і зовнішніх – вбиває.
    Трудящому народу до снаги
    Зробити землю цю солодким раєм.

    Та не дають, обкрали до ниток,
    Привласнили озера, гори, ріки.
    Іще від влади отакий виток,
    То нікуди подітись чоловіку.

    Втікати з України? Як же так,
    Правічно землю українці мали.
    Донбас і влада – від оцих атак
    Ми випустили віжки, не тримали.

    Довірились чужинцям і тепер
    Війна синів щоденно забирає.
    Поранений сьогодні – завтра вмер.
    І цій війні уже не видно краю.

    Збіднілий люд то краде, а то п’є,
    І нікуди йому прикласти руки.
    А влада тягне за кордон своє,
    Те, що було народним. Владні круки

    Вже допивають кров, як не кричи,
    Не захлинулись, налили по вінця.
    Бери, народе, владні всі ключі,
    Щоби свободу мали українці.
    04.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Шоха - [ 2017.08.11 19:27 ]
    Перспективи
    На зло собі оголосили моду
    ще за лихого ангела Зорі,
    який тероризує всі народи.
    Немає ані волі, ні свободи,
    де грозні і насильники – царі.

    Не негри й індіанці мутять воду,
    а невситимі кров'ю москалі.
    Жахає окупація землі
    багатіями ницої породи,
    де путі і гундяї – королі.

    А наші! Наші? Бевзі, недомірки
    і найманці за кусень ковбаси.
    Куди їх діти, Господи, єси?
    Депо фізіономій під копірку,
    де множаться фарбовані лиси.

    А їх – як молі! «Онучата голі»
    перепиляли дідові паї,
    переділили води і гаї…
    Воює воїн, та один – у полі,
    де націю купують буржуї.

    Які були, такі і є уперті,
    такими й залишаємось до смерті.
    Не любимо диявольських імен,
    але за ними ідемо до ями
    і наче голосуємо ногами,
    а мафія дожовує «Рошен».

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Сушко - [ 2017.08.02 16:59 ]
    Старість


    Старість - це не тільки сивина,
    Слабкість тіла, вузлуваті руки.
    Молодих випалює війна:
    Рани, страх, тяжкі душевні муки.

    Тридцять років - а неначе дід!
    Підійди - заглянь у бляклі вічі...
    Сипле попіл на холодний лід
    Після лютої із братом січі.

    Запашний трояндовий букет
    Вирвано, потоптано безжально.
    Зріють діти за один момент
    У штормах довкруж десятибальних.

    Бачити насильство, смерть і кров,
    І самому стати щирим катом,
    Нищити, стріляти - знов і знов,
    Звіром жити у сталевих гратах.

    Вдома тихо. Бджоли, пелюшки,
    Жінка смажить на плиті котлети.
    Та застрягли парубка думки
    Там, де виють "гради" й міномети.

    Він уже прожив своє життя,
    Забуває - нащо далі жити.
    Проти нього я - мале дитя,
    Що прийшло у світ цієї миті.

    До грудей солдата пригорну,
    Але чує серце звуки меси...
    Син зібрався знову на війну
    Де загине й більше не воскресне.

    02.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  48. Ігор Шоха - [ 2017.07.27 18:11 ]
    Кацапи
    Ви ще не знаєте кацапа.
    Літає мухою цеце,
    а обнімає косолапо
    і вічно має, як у цапа,
    незадоволене лице.

    Воно полює за чинами,
    аби завоювати світ,
    але відоме матюками
    або махає кулаками
    із малечку до сивих літ.

    Воно людей не помічає
    і визнає єдине – прес,
    яким і давить, і повчає.
    І у юрбі їх підла зграя
    пильнує вовчий інтерес.

    Його нема чому учити.
    Усе відомо наперед.
    Той буде оковиту пити,
    цей мать і партію любити,
    а решті треба пістолет.

    Воно затято риє яму,
    аби глибокою була
    і ненавидить до безтями –
    нахабне, люте, сите-п'яне –
    америкоса і хахла.

    А те, що нібито еліта,
    богема, «барє» і шпана –
    шурує гоголем по світу,
    із мракобісами у свиті,
    а їх ведучий – сатана.

    Оце і є союзний Чомбе
    серед опричників своїх
    і хрюш у рясі – між святих.
    Усі диктатори і зомбі
    вилуплюються із таких.

    У них ума – на дві палати.
    У шостій – Дума й ковбаса.
    Із Києва – колона п'ята,
    і гастролююча попса,
    і опозиція уся.

    Не всі Андрії. Є й Остапи –
    наємні рупори Кремля.
    На всій малоросійській мапі
    немає гірше за кацапа
    із укґаїнця-москаля.

    Відоме плем'я це пархате
    не тим, що і нікчема – пан,
    а тим, що заміняє ката,
    коли тебе попре із хати
    і поламає твій паркан.

    Питається, а може досить
    кататись на чужім горбі?

    Та видно пана по губі.
    Усе одно очима косить.

    І як земля по світу носить
    таку мерзоту на собі?

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (7)


  49. Ігор Шоха - [ 2017.07.22 15:59 ]
    Незалежність від лукавого
    Історію писали не герої
    забутої уже старовини.
    Ми - орачі і ратаї весни.
    Але на сході оживає воїн
    у кожному учаснику війни.

    Ми обереги бойового духу
    усупереч Європі і орді.
    Одне погано - як укусить муха
    і настає у головах розруха,
    то кожна жаба лізе у вожді.

    Ми захищали волю і свободу.
    Віками боронили рубежі
    на заході, а нині по межі,
    де є один обов'язок народу -
    латати діри власні і чужі.

    Надія каже, - уповай на себе,
    твої діла повідає поет.
    Любов і віра - наш менталітет.
    Що на землі зав'язано, у небі
    уже реалізований сюжет.

    Опалені війною - обережні,
    та граються як діти із вогнем,
    від кого невідомо незалежні,
    у всі калюжі падаючи чесно
    охайним і опльованим лицем.

    Ні бісами, ні Богом не почуті -
    учора пацифісти і манкурти,
    сьогодні - уособлення біди,
    порукою й кайданами прикуті
    до дикої імперії орди.

    Сусіда має націю убогу,
    а ми - сусіду, а її боги -
    дияволу одному до снаги.

    Чекаємо у ляха допомоги.
    Але лукавий путає дороги.
    Герої наші - їхні вороги.

    07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  50. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   14