ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Катя Мушаровская Кетрин - [ 2020.09.04 16:19 ]
    Моя Україна
    Десь за бурною рікою,де безмежнії поля
    Розлітались навпростори пісня рідная моя
    Синьоока Україно, ластівко моя земля,
    Я тебе буду любити, як дитина журавля!
    Ти палаєш над віками,
    Плачеш тихими сльозами,
    Стогнеш болем від війни,
    А краса твоя незнана,
    Сила духу нездоланна
    Процвітає навкруги.
    Як же серденько стучить
    Дівчинка взяла сопілку
    Пташка щебетала дзвінко
    Та мелодія чарівна,
    Увірвавшись а душу вірно,
    Залишилась назавжди
    Тонким зоряним намистом
    Співом райдужним і чистим
    І звучала вона всюди
    Ген від тих дібров широких
    До он тих дубів високих
    Про долину мою милу
    Мати, неньку, Батьківщину!

    2020 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.08.29 08:42 ]
    Переступи через ґрань протиріч…
    Переступи через ґрань протиріч –
    і розцвітає вже інша країна,
    збочена воля – далеко не Січ,
    не Україна це! Неукраїна!

    29 квітня 2003 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 101"


  3. Галина Кучеренко - [ 2020.08.25 09:11 ]
    29-річниця, післясмак
    На Софіївській - пафос… І глум верещить…
    А Хрещатиком кров синьо-жовта струмить,
    Щоб посилити волею душу країни,
    Де червоним і чорним свобода кипить……










    © 25.08.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.08.24 08:30 ]
    Земле моя…
    Ох… Ох… Земле моя.
    Один, як перст, у тобі я.

    Ох… Земле, земле моя,
    чорная травиця…
    не дихнеш, не сколихнеш
    злу дияволицю.

    Вона очі витріщає
    і досі на тебе
    та лапищами-кліщами
    гребе і ковтає.

    Земле, земле… (отруїли)
    чорная травиця,
    не дихнеш, не сколихнеш
    злу дияволицю,
    що вік очі витріщала
    на тебе, велику,
    що від завидок тріщала
    і неслась від крику…
    Дияволів наплодила
    по усіх усюдах
    і на тебе наступила, –
    і почавсь Іуда.
    Він припав до тебе, мамо,
    обома руками,
    цілував, ридав, сміявся,
    зліпив з того камінь,
    посолив його словами
    смертного пристріту
    і закинув гей за обрій
    до білого світу.
    Гори виросли відразу,
    степи розірвавши.
    Матір Божа згорбилася,
    калікою ставши.
    Та й стерпіла.
    А Іуда
    відхаркнув та плюнув
    у той бік, де цвів полин
    під зіркою бруду.
    Де води було не треба,
    там вона і вийшла.
    Нове море впало з неба,
    церкви потопивши.
    Богоматір знов стерпіла,
    аж поки не зникла,
    А Іуда із портфеля
    десять "правил" виклав:
    убивати, красти, пити,
    рідного цуратись,
    цілувать козлу копита,
    у гною купатись,
    всіх боятися, брехати,
    себе зневажати
    і щодня готовим бути
    на той світ рушати.
    І завчили добрі люди
    і дітей навчили
    тим правилам людоїдським…
    Та й оцей спочили.
    Всі до одного.
    Немає роду в Україні.
    Ходять тільки три іуди
    і чотири свині.
    Повмирало все на світі.
    Земля помарніла,
    бо при чортовім копиті
    отрута чорніла.
    Запеклась у кожнім сліді
    у кожній канаві,
    а де земля ще дихала,
    то ковтнув диявол
    її красу, її волю,
    її кровних діток
    і пустив золу по полю
    і темінь по світу.

    Земле, земле, отруїли –
    чорная травиця.
    Не дихнеш, не сколихнеш,
    не спіткнеш провидця.

    1991 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 18–20"


  5. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.08.11 06:04 ]
    постнесмак
    благар благав блажив блажав
    усі ми із такого ж тіста
    то оптиміст чи песиміст
    & грязь на всіх одна й та сама








    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (124)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.07.30 10:34 ]
    Моє дитинство – сосни й небеса…
    Моє дитинство – сосни й небеса
    з хмарками, що заплутались в верхівках,
    озера і луги, де дідова коса
    духмяне сіно слала для корівки.
    Це бараболя, спечена вночі,
    коли навколо нас пасуться коні,
    пісні до ранку, та такі гучні,
    що аж підспівують в сусідньому районі, –
    на тому березі ріки…
    Туди тепер не долітає голос.
    Даремно там з рентґенами боролись
    мого дитинства вкрадені роки.

    16 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 39"


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.07.23 09:26 ]
    Машиною часу…
    Я повертаюся з тобою на чолі
    у давнину запеклу і ворожу.
    О, скільки мрій жило у цім селі,
    забожених і до людей не схожих!

    А скільки воєн виходило тут,
    кістяк на кістяку лежить ще й досі.
    Тут був редут, а осьдечки цей бруд
    ще від монгольських походеньок в осінь.

    А хліб, що на столі, з яких вимог!?
    з яких залежностей від праці до роботи!?
    У слові "хліб" лише півслова – Бог,
    а ще півслова – в крові, плоті й поті.

    Чому цураєшся багатої землі?
    Вона ще всіх нас прибере старенька.
    Колись мій дід ходив по цім селі
    і руки мав робучі, мов обценьки.

    Колись, ще вглиб даліш, поліський зем
    лісився весь і був таким ґілю́зним!
    Чи на чолі з тобою доповзем
    до коренів моїх, чи не загрузнем?

    Ти вибачай за ці мої слова.
    Є ще асфальт і ро́боти горбаті.
    А будуть ще і не такі дива,
    машини ча́су в українській хаті.

    11 січня 2002 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 162"


  8. України Сокор - [ 2020.07.15 19:56 ]
    Гімн українському народу.
    Слава, Слава Україні і Народу Слава,
    Ми народ від Роду вільний і вільна держава.
    Жовто-Сині наші стяги* і Трисил* від Бога,
    Наша єдність непорушна завжди перемога.

    Приспів
    Душу й тіло ми поклали за нашу свободу,
    Горді й вольні ми нащадки козацького роду.
    Ми крокуєм життям Слави і нам Сонце сяє,
    З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.

    Слава, Слава Україні і Героям Слава,
    В боротьбі в завзятій праці ти міцніша стала.
    Ми на стражі, Україно, щоб у мирі жити,
    Землю-Матір любить і добро творити..

    Приспів

    Слава, Слава Україні і вкраїнській мові,
    Силу має непоборну в святому слові.
    Від Карпат до моря й Дону наша мово лийся,
    Гомонить вона піснями, весь світ пробудився.

    Приспів

    Пісню разом заспіваєм Слави-Перемоги,
    До нас вороги забудуть путі і дороги.
    Розквітай моя, Вкраїно, вільно будем жити,
    Сад вишневий і калиновий та жита ростити.

    Приспів
    Душу й тіло ми поклали за нашу свободу,
    Горді й вольні ми нащадки козацького роду.
    Ми крокуєм життям Слави і нам Сонце сяє,
    З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.
    Червень 2020

    Жовто-Синій наші стяги* - Жовто-Сині кольори -тобто, жовтий колір на верху, синій в низу, символи розвитку життя. Це П'яте творіння Бога, народження життя від сонячного проміння і води,
    Синьо-Жовті кольри - в історичній символіці синій колір на верху а жовтий в низу, це символи руйнації.

    Трисил* ( в нашому розумінні Тризуб)
    Трисил -Древній символ слов'ян, Знак триєдності Бога - Знак Троїці.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.07.01 07:25 ]
    На горі козаки вогонь розкладали…
    На горі козаки вогонь розкладали.
    А в долині круки турок доїдали.

    Реготала вся Січ над їхнім султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    Усміхавсь отаман: "Хай ще посилає!
    Видно, доля у них нещасна такая."

    Засміявсь осавул: "Най нагострять шиї.
    Бо макитру тоді ніхто не пришиє."

    Сотник теж не мовчав: "Хай везе гареми.
    Настругаю йому дарунків від мене!"

    Реготала вся Січ над їхнім султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    На горі козаки кварти підіймали,
    поминали усіх, кого поховали:

    "Хай їм пухом земля та царські полушки…
    Ще на шаблях у нас не присохла юшка!

    Ми наш рід, наш нарід стережем щоднини,
    щоб завжди в Україні була – Україна!

    Краще всі як один вмремо по-отецьки,
    ніж почнем, як яничари, мовить по-турецьки.

    Поки ми ще живі, наш рід не зів’яне!
    Вип’єм, браття, -таки за батька Богдана!"

    Струсонулась гора, м’ята гопаками,
    мов Христос до Дніпра діставав руками.

    А за тим на ставах вороних купали.
    І ще довго луна грала над степами.

    Реготала вся Січ над отим султаном,
    що призначив сю ніч смерть своїм османам.

    На горі козаки вогонь розкладали.
    А в долині круки турок доїдали…

    26 листопада 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 21"


  10. України Сокор - [ 2020.06.19 19:59 ]
    Я, Русь-Україна.
    Любіть мене, що звана Русь,
    Для вас я є одна єдина.
    Для вас я Матінка-Русь,
    Слов'янська ви моя родина.

    Я вам дала природній світ.
    Ви вільні, ладили у мирі
    Не знали рабський гніт,
    Перед богами були щирі.

    З богами ви були в путі,
    В труді, на полі битви.
    А зброя у житті,
    Плуг, меч, молитва.

    Любіть мене, що звана Русь,
    Сад вишневий, квіт калини,
    Дорідним ланом я стелюсь
    Щоб колосились ниви.

    Чому ж на зламі тисяч літ,
    Моє ім'я забули.
    Забули свій духовний світ,
    Мене назвали Україна.

    Ви ж обирали вожаків
    На вічі всього роду.
    Тепер обрали чужаків
    Тай втратили свободу.

    В чужих руках віки томлюсь,
    Покрита вашими ж тілами.
    Казалось вільна становлюся,
    Та керована не вами.

    Святе у вашому житті
    Земля, молитва і родина.
    Долі наші не легкі,
    Коли править чужа людина.

    Ваш бувши славний древній рід,
    Свята криниця,
    Хай в серцях незгасне світ,
    З ковтком свяченої водиці.

    Я ваша Ненька, Матір-Русь,
    Чекаю батька, доньку і сина.
    Розквітну я і оновлюсь
    В новітній, вільній Русь-Україні.
    Червень 2020р.
    Памятка:
    Русь -це перша назва України. Царі Московії (або Татарії) Іван Грозний, Петро Первий украли назву Русь і переіменували Московію і назвали Велика Русь.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Валентин Ліпчинський - [ 2020.06.18 10:14 ]
    Про McDonald’s й українську мову
    Меню в McDonald’s - украінською
    Та English. Іншою - нема.
    Пароль на вході: «паляниця» -
    Дива!

    17.06.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  12. Валентин Ліпчинський - [ 2020.06.18 10:13 ]
    Про McDonald’s й українську мову
    Меню в McDonald’s - украінською
    Та English. Іншою - нема.
    Пароль на вході: «паляниця» -
    Дива!

    17.06.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  13. Тата Рівна - [ 2020.06.03 17:25 ]
    Каштани
    Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
    Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
    Його очиська виблискували, ніби французький ампір
    Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

    Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
    Жили у різних районах. Він — на Дарниці, вона — у центрі Подолу
    Та одного разу він побачив її у фармації
    У довжезній колійці. Вона стояла за валідолом.
    Текла осінь. Плив листопад сірими вулицями столиці
    Акі сумно чекала своєї черги у самім хвості
    Сафір зазвичай не запам‘ятовував лиця —
    Всі білі однакові у своїй білосніжній чужості.

    Та її очі так гостро шпилили й ніби стискали кістки
    Скелету медичному, що рекламував якусь лабуду в цій аптеці
    Що Сафір не витримав — на мить доторкнувся її руки
    І відскочив, уражений струмом у саме своє серце
    Сафіру схотілося сонця, текіли й кохання з цією
    Привабливою скляною дівчиною з поглядом Діви
    І щоб легалізували нарешті канабіс —
    Хоча би медичний. І ще — повезти її на Мальдіви

    Акі думала: «Чорт! Він дивиться на мене так,
    Ніби хоче душу викрасти. Диявол, шайзі.
    Акі, вирішуй вже швидше — телефонуєш в поліцію
    Чи хильнеш трохи шнапсу і віддаєшся тому заразі...»

    Ці двоє закінчили вечір вечерею у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби не аптека й не погляд її суворий.

    А потім до полудня кохалися спрагло так
    Що вітер здіймався, стогнав й піднімав фіранки
    Вони побралися в РАГСі, тому, що на Печерських горбах
    У травні, коли зацвіли київські рожеві каштани.

    Він повіз її на Мальдіви - текілла санрайз текла тілами, ніби на біс
    Акі поступово втрачала зефірність, всотуючи сонце й Сафіра
    Мрії збуваються. О! Якби ще легалізували канабіс. —
    Хоча б медичний... — Мріяв наш медик й душа його тремтіла.

    В листопаді у них народились кучеряві кияни — смагляві близнята
    Акі й Сафір назвали малих традиційно — Марічкою та Хуаном
    На честь Діви Марії, її мами, його тата й — скільки ж можна
    чекати ще — легальної в Україні марихуани.

    Ці четверо, як і зазвичай, вечеряли у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби її серце в той вечір не закололо

    Якби не його нестримний потяг до фармацій
    Де пахне, як виявилось, коханням, дівками

    А Київ стояв собі травневий, сльотний, живий
    Вдихав легальний канабіс, дивився як квітнуть каштани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  14. Марія Дем'янюк - [ 2020.05.22 22:30 ]
    Тарасове слово
    Вірш Тараса вчу раненько,
    Бо для мене він рідненький.
    І казав сьогодні тато
    День Шевченка - наше свято,
    Бо любив він Україну
    Так, як мама любить сина.
    Мріяв щиро і безмежно
    Про Вкраїну незалежну.
    Його думка, слово, діло
    Шлях в майбутнє освітили:
    Уперед на новий крок
    Надихає нас Пророк.
    Вірш я вивчу на "відмінно",
    Теж люблю я Україну,
    Щоб усім прийшло на згадку -
    Ми - шевченкові нащадки,
    Нехай слово Кобзаря
    Світить ясно, як зоря!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  15. Наталя Чепурко - [ 2020.05.15 08:22 ]
    Прозріння.
    Ой, цілюща водиця,
    забери з мене втому та відчай:
    Моє серце, як криця
    всі останні хвилини півріччя...

    Я душею волію
    за поламану часом споруду.
    Протидія свавіллю
    не позбавить духовного бруду.

    Все менеться поволі,
    пристосовно до нової міри.
    Зашепочуть тополі
    про прозріння у залишках віри...



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.05.02 09:28 ]
    Тихою-тихою сапою…
    Тихою-тихою сапою
    ранок підходив, як фронт.
    Мов під ведмежою лапою
    грівся і млів горизонт.

    Ти мене слухала й слухала,
    пахла грудним молоком,
    ніжно бажання роздмухала
    бути твоїм малюком.

    Гралася тихо з пір’їнкою –
    аж лоскотала всього́,
    доки не вранилась фінкою
    гострого тіла мого́.

    Боляче сойкою зойкнула,
    вдерлась очима в пітьму́
    і полетіла сторонкою
    подумки в пам’ять німу…

    …Тихою-тихою сапою
    ворог копав і копав.
    Над українською мапою
    стяг жовто-синій упав.

    Ніч повернулася дниною,
    де вже зі мною війна
    ходить, як матір з дитиною,
    любить, як він і вона.

    16 березня 2001 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 60"


  17. Ігор Деркач - [ 2020.04.30 17:38 ]
    Квітневий шум
    Сади стоять у молоці
    несамовитого буяння,
    неначе перші миті ці
    переживають як останні.

    І вишні як на виданні,
    і, наче, на весіллі сливи,
    зарум'яніли яблуні...
    На урожай чекають ниви.

    Упали рятівні дощі –
    усього сущого основа,
    всього живучого обнова...

    Живу молитвою душі,
    яка подужає чужі,
    бо небо чує рідну мову.

    04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.04.28 13:31 ]
    Розрослись кульбабки…
    Розрослись кульбабки, викинули цвіт.
    Ти – моє дитятко вже чимало літ.
    То ж пішли по полю (бачиш далечінь?)
    стрінемо тополю, працю, біль і лінь.

    Україна всюди, рідна, запашна,
    домовиті люди, квіте й борошна́,
    молоді ягнята, зорані лани
    й у борні зернята сплять аж до весни…

    Похололи ніжки від незвички в ній,
    спить самотнє ліжко у колисці мрій.
    Виростайте, дітки, спокушайте світ
    від лещат, від клітки, многа й многа літ!

    Виберіть щокраще з наших помилок.
    Промайніть якдалі поміж злих зірок.
    Вірте в Україну, знайте кожну з душ,
    хто за неї гине, жінка чи то муж…

    Порятуйте завше злид і ворогів,
    не прощайте фальші, сподвигайте гнів,
    владу не шануйте, в Церкву більш ходіть.
    Власне серце чуйте і без зайвих слів…

    13 квітня 2016 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Знахідки""


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.04.26 08:11 ]
    Поли́н
    На серці гірко сіється поли́н.
    Я той чорнобиль п’ю з тобою разом
    і проводжаю журавлиний клин
    настрі́ч зимі, як довгу метостазу.

    Цим проводам уже над двадцять літ,
    але лічильник Ґейґера завзято
    пищить на ліс, на воду і на лід,
    на цвіт і плід, у будні дні й на свято.

    По кладови́щах більшає хрестів,
    і на гробки вже багатьох не вгледиш.
    Провідаєш дитинство, як хотів,
    і в космос гірко все віденерґетиш…

    Ми знов до Києва пове́рнемось удвох.
    В очах і снах ввижатимуться зиму
    гриби, чорниці, річка, поплавок…
    Усе лишилось тут і більш не стимул.

    Хоч, звісно, все мине, смішне й сумне.
    Закине час у далечінь цю казку.
    Полісся стане іншим, а мене
    живе минуле видасть за поразку.

    Але щора́з, між будь-яких цілин,
    (я проґрамую це, що́ б не казали),
    як розцвіте гірким вогнем полин,
    то хоч би та́к весну́ розпізнавали.

    2 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 234"


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.04.18 08:17 ]
    Я знав Марію ще святою…
    Я знав Марію ще святою,
    ще Богородицею знав,
    коли ще чистим храм стояв
    і не над хворою водою,
    коли він золотом сіяв
    разом з Праматір’ю святою…
    Я ті часи запам`ятав –
    тому й знущатися над ними
    я не буду!

    6 грудня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 8"


  21. Олександр Панін - [ 2020.04.16 13:17 ]
    Вогнеборці

    Світ цілий
    не міг залишитись байдужим,
    Дзвін траурно плакав,
    гудів,
    Поранив Чорнобиль
    серця нам і душі,
    І раптом - лихий
    рецидив.

    Вогонь божевільний,
    безжальний, нещадний -
    суцільна і люта стіна,
    Пожежники-хлопці
    руйнують лещата -
    Стежина в огні затісна.

    Недбальство укотре
    торує руїну,
    Надходить година
    лиха,
    Та хлопці ізнову
    рятують країну
    Усім всупереч
    жахам!

    Хто робить підпали,
    нехай несвідомо,
    Той ниций
    добра "геростат",
    Той ворог сусідам
    і власному дому,
    Той буде майбутнього
    кат!

    До влади завжди
    недосяжна є відстань,
    Подяка від влади -
    "жерсть"...

    Уклін
    від людей,
    від стражденного
    міста:
    Пожежникам
    Слава і Честь!

    2020 рік




































































    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  22. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.05 12:13 ]
    Вірус із Китаю
    Безлюдно повсюди, тривожно.
    Весняний лиш радує цвіт.
    Загрозу відчув зараз кожний.
    Здригається в розпачі світ.

    Цей вірус прийшов із Китаю.
    З шаленою швидкістю зріс.
    Раніше про нього не знали.
    В мутаціях змінює ріст.

    Невивчений, то ж – небезпечний.
    В полоні його – тисячі.
    І скептикам вже недоречно:
    всміхатись, сміливо йдучи.

    Звичайно, що паніка зайва.
    Не кращий порадник вона.
    Насамперед, будьмо охайні,
    терплячі, уважні… сама
    загроза мине крадькома,
    а з нею цей жах та війна.

    У пошуках всі небайдужі:
    як вийти з цієї калюжі???!!!

    29.03.2020. 14.00




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  23. Тата Рівна - [ 2020.03.29 22:07 ]
    удар у руках бога (коронавірусне)
    Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто
    Втаємничено бродить король той у чорній короні
    І сидить і регоче сп‘янілий диявол на троні
    Смерть ховає пробірки у полах старого пальто

    Що лишається світу? - лише споглядати та жити
    Заховати обличчя, наказати малим та старим —
    Дихай глибше! Наш Бог цього року воскресне не всім
    Дихай глибше! І може ми зможем побачити літо

    Ти отримав сей час на думки на слова на любов —
    Ти отримав його примусово але своєчасно
    Чорне сонце на Сході зійшло та на Заході згасне
    Нас диявол не візьме, ні разу ще не поборов.

    © ТатаРівна, 2020



    Рейтинги: Народний 4.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  24. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.29 12:01 ]
    Буремний Донбас
    Думками в буремному знову Донбасі.
    Здригається стеля від частих атак.
    У розпачі, болі зростає хлопчак.
    (У нього це коїться все на очах)
    Та тільки розмови про мир не на часі.

    Шість років не має від влади підтримки.
    В Авдіївку вкотре приходить весна.
    Замріяна миром, чекає вона:
    коли ж закінчиться ганебна війна???
    Та все не вдається закрити сторінку.

    Втомилися люди у пошуках миру.
    Десь воля згубилась: невже у котлах?
    Лиш згадка про них віддзеркалює жах.
    Вчувається стогін на чорних полях.
    А хочеться просто їм жити щасливо
    і теплого затишку в кожну родину...

    18.03.2020




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.03.27 09:47 ]
    Вічно сьогодні жива
    Ліно! Найвища моя казко.
    Шлейф по землі без Землі.
    Важко добути від тебе вселаски
    тим, хто велико малі.

    Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
    з скирти зіскочить той дух,
    з ликом який поєднався в єдино
    і забезпечує рух.

    Рибо не з Ворскли, Хохори чи О́стра,
    Тетерів чий оберіг,
    тупом – тупа, бо во істину гостра
    з тим, хто під землю вже ліг.

    Хочеш на мене, як хоч, ображайся –
    з Місяця в море пливи!
    Тільки з Дніпра, тілько з нашого царства
    знову цю совість з’яви!

    І не пекелься життям солов’їним –
    раз на німо́ті слова.
    Ти – мій ґротеск, Україна і Ліна
    вічно сьогодні жива!

    15 травня 2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 250"


  26. Ольга Паучек - [ 2020.03.23 08:37 ]
    ... за Вкраїну...
    Помолімось за нашу Вкраїну
    За квітучий сад, широкий лан
    І за свіжу на столі хлібину,
    Вранішній над річкою туман,

    Помолімось за дітей вкраїнських
    Силу і здоров"я поколінь,
    Щоби перед ворогом навіки
    Піднялася Ненька із колін,

    Помолімось за Вкраїну нашу
    Щоб світанки чистими були,
    Щоб худоба щедру мала пашу,
    Розносолом повнились столи,

    Помолімось за дітей Вкраїни
    Вірних її доньок і синів
    Хай у чистім небі щохвилини
    Щиро ллється, веселиться спів,

    Помолімось за Вкраїну нашу
    За крило лелеки, водограй
    І квітучу мамину калину,
    За наш славний, дивовижний край.

    22.03.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.21 17:40 ]
    Багатий i бiдний
    В черзі одній: і багатий, і бідний.
    Краю й кінця їй наразі не видно.
    Втомлені…Тільки час`у є замало.
    Старість… А встигнути треба до Раю.

    Раю земного: до нього щосили
    вкотре наблизитись дуже хотіли.
    Бідному ніколи; справи в хатині:
    стріху латати, знайти копійчину.

    Дітям на поміч: шукати роботу,
    щоби в країні зосталися, що там!
    Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
    Не працювали до «сьомого поту».

    Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
    Скільки принад, та нема перспективи.
    Всюди закриті (бо вірус) кордони.
    До відпочинку – міцні перепони.

    Бізнесу прикро, втрачаються статки.
    Д`ірки… так`ож треба ставити латки.
    А головне – для життя є загроза.
    Коронавірусу: тьху, на погрози!

    Наче з підпілля, розлючений ворог!
    Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
    …В черзі одній: і багатий, і бідний.
    У лихолітті, здається, мов рідні!

    Скільки часу залишилось? Як знати?
    Всесвіт мовчить, не бажає казати.
    В спільних бажаннях – єдина дорога!
    Стати на неї з’явилась нагода.

    В прагненнях, діях з’єднатися треба,
    щоб зрозуміти вказівки від Неба!


    19.03.2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (2)


  28. Сергій Губерначук - [ 2020.03.19 09:27 ]
    Коротко кажучи
    Кермую.
    Друкую.
    Кормлю.
    Коридорами крокую
    по Кремлю.

    Кукурікаю
    на всю країну
    в екран.
    Прикриваюсь
    Україною
    від ран.

    Українці!
    Українці!
    Брати!
    Поверніться!
    Поверніться!
    У хати!

    Не виходьте
    не виходьте
    у двір!
    Не знаходьте
    не знаходьте
    сокир!

    Не рубайте
    не рубайте
    кінці!
    Українці
    і ті
    і ці!

    17 березня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 14"


  29. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.18 18:14 ]
    Єднiсть думок та дiй
    Часи в житті бувають різні.
    Нелегко витримати їх.
    Війна, випробування грізні,
    напевне, й зараз не до втіх.

    Кліщів скопичення надмірне,
    коронавірусу жахи…
    Чутки, підозри неймовірні,
    в швидкому русі, мов птахи.

    Старанно, кажуть, мийте руки,
    хто вчора ще про це не дбав.
    Щоб обійти хвороби муки
    й ніхто із нас не постраждав.

    Не вірити у чудо-фейки,
    що викликають тільки лють.
    Уявні скинути наклейки,
    реальну розуміти суть.

    Не треба паніки, лиш розум
    включити та здоровий глузд.
    Хорошим вірити прогнозам,
    й відійде смуга негаразд.

    Пережив`емо все наразі,
    не втративши своє ім’я.
    Думками, діями всі р`азом.
    бо цінна єдністю сім’я!

    18.03.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.03.15 08:59 ]
    Індульґенція з Галілеї
    Спимо смиренно ми
    в сувоях чорних ґротів
    відтворюючи свій дрімучий лик
    з слов’ян прадавніх, антів, скіфів, ґотів
    меж цего часу аж у найпревік.

    Чарівно зо́ряним, ледь полум’яним трунком
    земля наповнювала нам святі часи,
    адже жінки вітали нас дарунком –
    вагітним сонцем і дітьми з роси́.

    Похилим стогоном дубів посеред степу
    хрестами стали деякі із тих,
    у кого віра – сказ глевкого лепу,
    кому Ісус допомогти не встиг…

    А той, хто українець – не ледащо –
    орав і засівав священний пай –
    постав!, не підставляючи щоку пропащу!
    Бо сам від Бога, а не дурнопхай!

    Красу минущу плин життя покаже –
    і млин буття все перемеле знов,
    бо вся любов на Україну ляже…
    А де любов – там завжди ллється кров!

    Йдуть козаки! Йдуть воїни в майбутнє.
    Тривожать гнів пробуджених століть!
    Усе чуже,.. все путінсько-безпутнє
    хоругвами зганяють з верховіть!

    Шалений тиск на Україну зовні,
    зворотньо всіх дітей послав на бій,
    щоб злій вражені, знаній і голодній,
    вказати ще раз, де є місце їй.

    Московія ж горить. Йде час давно без неї.
    Ми, хто зітхає з істинних глибин
    шлемо молитву сонну з Галілеї
    до України з багатьох причин…

    22 жовтня 2015 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Знахідки""


  31. Надія Мезрина - [ 2020.03.01 15:08 ]
    Ще буде велична
    Стоїть серед моря ,
    Самотня дівчина.
    У білій сукні, з крилами.
    То мати Україна .

    Волосся ніби сонце,
    А очі в неї цілий океан.
    Але вдалось її здолати ,
    І кров тепер тече із ран.

    Вона нещясна ,
    І розбита часом .
    Але не підвладна ,
    Вона їнщим расам.

    Вона не одна
    Ще знайде кохання.
    У неї є віра ,
    Є сподівання .

    Іще переможе,
    Війна не остання .
    Ще буде велична,
    Це не прощяння.
    2020 рік


    Рейтинги: Народний 3.5 (4.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  32. Королева Гір - [ 2020.02.19 23:45 ]
    Запалю лампадку
    Запалю лампадку знову на вікні,
    За НЕБЕСНУ СОТНЮ ці скорботні дні.
    Роковини шості...шості...та не в снах,
    Це - болюча рана, думка голосна.

    Не палають шини на майдані скрізь,
    Але плинуть ріки, не води, а й сліз,
    Не стоять намети, не буде гуде майдан,
    Та сліди зостались від довічних ран.

    На майдані склали голови усі,
    Не пройдуться садом у своїй красі,
    Та співають пісню десь на Небесах,
    Лиш у снах їх бачать рідні на стежках.

    Про НЕБЕСНУ СОТНЮ думка защораз,
    Насміхання лине, безліч є образ.
    Їм не світить сонце, їм нема вітрів,
    Не почуєм більше з вуст героїв слів.

    Запалю лампадку на своїм вікні,
    Знов думки рояться, але всі сумні.
    Голову схиляю в молитвах за них...
    На майдані голос їх навіки стих.

    19.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Євген Федчук - [ 2020.02.10 14:34 ]
    * * *
    Чуття народу в кожного в крові.
    Буває так, що це чуття згасає,
    Коли роками в нашій голові
    Чужинська мова душу колисає.
    І засинає приспана душа,
    Змиряється з прийдешнім і майбутнім.
    Не відчуває радості в віршах
    І кобзу вже не відрізнить від лютні.
    Чужі слова і думки теж чужі
    Здаються власними і рідними одвіку.
    Далекі чужоземні міражі
    У почуттях зливаються без ліку.
    Здавалось – все: тебе не відродить,
    Твоя душа навіки вже заснула…
    Та ледве рідне слово задзвенить
    І вже вона прокинулась, стріпнулась.
    Мана зника і знову чуєш ти
    Свій поклик крові і чуття народу.
    І почина навколо все цвісти,
    І дихається легко і природно.
    Ти знов живеш життям своїх батьків
    І всіх навколо ти до цього кличеш.
    Їх душі теж прокинуться зі снів
    І наша Україна буде вічно.


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  34. Тарас Ніхто - [ 2020.02.06 14:18 ]
    Львів є справжнім домом..
    Львів є справжнім домом
    У ньому нарозпашку стоять кам'яні грифони
    Химери уривків ідей
    Старий корінний львів'янин-юдей

    Львів грає на невидимій арфі
    У ньому ховається і Мавка, і Марфа
    На площі Ринок біжить Домовий
    Бруківка відбивається, там хлопчик малий

    Львів улазить у душу
    Він в'є в ній гніздо
    В цьому місті чути твою пісню
    У ньому чути сопрано

    Львів сам створює рими
    Кожну мить, як дивак, грає він
    Львів то кожна в місті Лева людина
    Львів то кожен камінчик, сплеск дощу, ніжний буревій

    Львів обіймає бездомних тварин
    Жалить чуттями, розвіює сигаретний дим
    Львів готує смачний алкоголь
    Місто Лемберг, Львів-король

    Піднімаєшся на Високий (і Низький) Замок
    Вогні пурхають, видно систему
    Підводних каналів, садів хризантеми
    Обриваєшся знов, із башти в зимівці

    Пада сніг, пада ти на мерзлотній бруківці
    Вибуха сміх, сміх крізь біль, крізь синці
    Ти лежиш, файно так, мов знову потрапив у казку
    Лижеш лід, дмуха в руки, цілуєш дворову собаку...

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Сергій Губерначук - [ 2020.02.05 10:19 ]
    К◦
    Сиґналом до збройного повстання
    було вирішено оголосити сніг.
    Дубам от-от цвісти…
    Останнім
    гукав до себе невідомий Кінґ.
    Літала мошкара, кусалася.
    Було важко падати стовпам.
    Малі беззубі огризалися.
    Ніяк не виходила зима.

    Сиґналом до збройного повстання
    було вирішено оголосити дощ.
    Зимі от-от цвісти…
    Останнім
    гукав до себе всім відомий Борщ.
    Літала завірюха мухами,
    білими, як день, як білизна.
    Лящало у великих поза вухами.
    Ніяк не виходила Вітчизна.

    13 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 13"


  36. Ігор Деркач - [ 2020.02.03 20:45 ]
    Освоєні горизонти
                       І
    Осінню, а іноді й зимою
    я у школу біг без черевик,
    пам'ятаю, мовою чужою
    викладали там «Радной язик».

    І «радной» була «літєратура» .
    А коли за партою сидів,
    то учив невимовно культурну
    мову язикатих москалів.

                        ІІ
    «Ми усі.. – ну, теє... і потрошку...»
    Радо танцювали краков'як,
    «бариню» співали під гармошку
    і не знали, що таке гопак.

    Модною училися. Одначе
    чуємо і досі це собаче
    «драстє» іванових і марусь...

    Як того не хочеться комусь,
    автохтонна нація козача
    заселяє Україну-Русь.

                        ІІІ
    Не минає «бєсіє» у Рашки
    і не опустіла Колима.
    Розумом поїхати не важко
    од її лукавого ума.

    І тому од самого Дунаю
    і до Дону є ще вчителі –
    мовою й душею – москалі,
    а з-за парти й досі вилізає
    нація, яка не помічає,
    що у неї голі королі.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.02 21:28 ]
    Доньці Ярині,
    О доню люба, на кліща
    Ти не зважай обмову.
    І що є сили захищай
    Свій край і рідну мову.

    Вкусила Брагаря оса,
    Він – гицель епатажний.
    Він радив продавати пса,
    Бо сам є пес продажний.

    Вони працюють за «бабло»,
    Це кожен розуміє.
    Розворушила ти кубло
    Гадюк – зелених зміїв.

    Народ їм голови знесе,
    Ти ж будь між змієловів.
    Вони прийшли забрати все –
    Добро і землю й мову.

    Їх підлості – немає меж,
    Роз`ятрювати рани.
    За Україну вмер, авжеж,
    Микола твій коханий.

    Брехня навколо вироста –
    Оцей піар на крові.
    Але твоя борня – свята
    В святій своїй любові.

    Їх мишача возня – це гидь,
    Стає від неї смішно.
    Не бійся вмерти. Бійся жить
    Неправедно і грішно.

    Нехай в бою не стане нас,
    Дивімось в світле завтра –
    Все на місця розставить час,
    І де брехня, де правда!

    2 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  38. Королева Гір - [ 2020.01.30 10:18 ]
    Половіють жита
    Половіють житА, а над ними сивіють тумани,
    Повний колос вклонився в подяці землі.
    Чи візьмуть до себе туман цей Карпатські Горгани?
    Й заколишеться колос на своєму тонкому стеблі.

    Половіють житА, жайвір пісню співає ранкову,
    А проміння на житнюю ниву лягло,
    Колосся проснулось й між собою веде знов розмову,
    І колінці свої позгинало високе стебло.

    Половіють житА, вітер котить колосяні хвилі,
    Та й співають із вітром вони в унісон,
    Не встиг озирнутись, а сонце вже знову на схилі.
    Ця краса незрівнянна непомітно бере у полон.

    18.01.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  39. Королева Гір - [ 2020.01.29 23:49 ]
    Пам'яті полеглих під Крутами
    Полягли під Крутами в бою,
    В нерівній битві хлопці молодії.
    До цього всі були вони в строю,
    І в мить одну зосталися німії.

    Кривава сутичка відбулася тоді,
    Коли орда погана наступила...
    Судилось, мабуть, бути цій біді...
    Чотиритисячний загін - це була сила.

    Студентів проти них лиш горстка там була,
    Більшовики усіх їх розстріляли.
    Життя п'ятигодинна битва забрала,
    Та наступ ворога герої зупиняли.

    Нерівний бій, нерівні були сили...
    Склали голови під Крутами вони,
    Та хоронити їх тіла заборонили,
    Лише у березні зробити це змогли.

    Їх прийняла АСКОЛЬДОВА МОГИЛА,
    Вшановуєм сьогодні всі ми їх.
    Студентів молодих та паскудь тоді вбила,
    Їх кров'ю гаптувався білий сніг.

    29.01.2020 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Губерначук - [ 2020.01.29 11:22 ]
    Героям Крут
    На кривавому полі,
    на горбочку край Крут
    вітруганища голі
    забігають в редут,
    мертвим холодом стрілять,
    світ шугають на сме́рть,
    мов надіються й вірять
    відстоя́ти цю твердь!

    Під скривавленим полем,
    під горбочком край Крут
    разом з подихом кволим
    ледь ворушиться ґрунт.
    То закопано – юність,
    не добито – стрільця,
    більшовицька безумність
    і початок кінця!

    Сунуть ніч московіти,
    мов червону труну.
    Українці, мов квіти,
    впали в яму одну!
    І далеко за Київ
    розкотився стодзвін
    як божественний вияв
    українських сторін!

    Світ єднали ті Крути,
    ті звитяжні серця.
    Краще – вбитим, ніж бути,
    як в отарі вівця!
    Бо найкраще багатство –
    наша пісня й земля.
    І попáдало братство,
    там, де ти – там і я!

    У червоного за́вжди
    є червоним багнет.
    Після бою без правди
    не мовчить кулемет,
    він диктує терором,
    він прицілено б’є –
    за загарбанням скорим –
    в рідне слово твоє!

    Стань і ти – боротьбою
    на горбочку край Крут!
    Той, хто мріяв тобою,
    дуже глибоко тут!
    Всі вони – українці,
    всі вони – молоді,
    всі давали по пиці
    цій червоній орді!

    Знов останні клярнети
    репресованих душ
    ці вітри́, мов поети,
    в рай підносять чимдуж!
    І народ твій горою
    стане з Крут до небес!
    Вічна слава героям
    й хрест – щоб кожен воскрес!

    7 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 11–12"


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.01.27 11:05 ]
    Ілюмінацій грайво переморгується…
    Ілюмінацій грайво переморгується,
    тролейбуси скотилися у яр,
    і далі – ні на колесо.
    Депо.
    Наліво – супермісто.
    Направо – юність і дитинство.
    Угору – сон.
    Униз – кошмар.
    Не має значення куди,
    іди.

    Якщо ти музики захочеш,
    послухай, як комахи дзеленчать...
    або як струм на дроті тонко морзе пише.
    А звикнеш –
    буде тиша,
    ти-ша.

    А он людина рання йде,
    яка навчити віршів може...
    Те. Ша.
    Потисне руку серед поля,
    потя́гне до найближчої тополі,
    ото душа!
    Ото Тарас Шевченко.

    Якщо ти пригадаєш Катерину,
    зустрінь Оксану –
    і малюй картину.
    Або прокинься рано-рано,
    біжи у луг, знайди калину –
    й малюй Оксану,
    теж картину.

    Але у лузі ти зустрів корову
    німецької породи,
    чорно-білу.
    Вона картину з’їла.
    А Катерина подоїла,
    обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
    якщо ти пригадаєш Катерину...

    Ось це село, де день.
    Де мальви і жоржини.
    Де до обіду не працює магазин.
    Де тракторець на всіх один.

    Годі йти.
    Лишайся.
    Ось тобі хата, двір.
    Колодязь.
    Молода і красива.
    Ковбаса, сир.
    Безсуєтність сива.

    Ні?
    Вертайся в депо...
    Ні.
    Ну, то мовчи мені,
    бо як дам!
    То буде мало місця!

    Ось тобі цяця.
    Ось мамина циця.
    Грайся й смокчи.
    І мовчи!

    Ти безголосий ідеш.
    Не маєш значення куди...
    ну, йди.
    Але далі інша країна.
    Не Україна.
    Польща, Німеччина.
    Сполучені Штати.

    А тут твої батько і мати.
    Тобі наплювати?
    Тут твоя ти-ша
    і Те, Ша.
    Тобі наплювати?
    Тут Бабин Яр,
    а там Освенцім!
    Там за таку роботу
    не платять пенсій!
    Там інша мова,
    і кольорова корова, –
    а не та їхня,
    яка для нас но́ва,
    не чорно-біла,
    яка для них застаріла!
    Там тебе поховають як еміґранта...

    Ні.
    Ти йдеш не за кордон.
    Ти ходиш по собі.
    І не по сьогоднішній Україні,
    ще жовто-синій,
    а по вчорашній,
    по ковбасі домашній,
    по сирниках і по фарбованих яйцях.
    Прийшла пора міняться?
    Осучаснюваться!

    Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
    Ні те, що буде, ні те, що було.
    Ні.

    Ти типовий українець.
    якому все рівно...

    Я розумію,
    бо це я.
    Розумію...
    Просто інакше не вмію,
    не хочу,
    не буду,
    не треба.
    Так.

    Радієш уже тому, що маєш.
    А більше не вмієш, не хочеш,
    не будеш, не знаєш.

    Мабуть, потрібна ще одна окупація.
    Ні.
    Ну то сходи за кордон, –
    там все одно
    ненаперепереморгується ілюмінація.

    15 травня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 6–9"


  42. Королева Гір - [ 2020.01.25 20:32 ]
    Не однаково мені
    Ні! Не однаково мені
    Удома жить чи в чужині,
    Чи є що їсти, чи нема,
    Чи нарід гине задарма!

    І не однаково мені
    Люди веселі чи сумні,
    Чи веселяться, чи сумують,
    Що неньку нелюди шматують.

    Ще й не однаково мені,
    Що хтось жирує, а хтось – ні.
    І неоднаково, що влада,
    Це не підтримка, а лиш – зрада.

    І не однаково мені
    У щасті жить чи у багні,
    Чи нищать рідну мою мову,
    Чи жить дають рідному слову.

    Ще й не однаково мені,
    Жити на волі чи в ярмі.
    Чи підпанки, чи є пани,
    Які лиш рвуться до казни.

    І не однаково мені,
    Що люди гинуть на війні.
    Натомість, щоб у щасті жити
    І неньку серцем всім любити.

    Ні! Не однаково мені,
    Що йдуть в обійми сатані!
    Єдність чи розпад в нас панує,
    І землю кров чи дощ гаптує!

    І не однаково мені
    Пісні про неньку є чи ні!
    Чи думка є її продати,
    Чи може нищить і топтати.

    Це не однаково мені
    Ні наяву, ні уві сні!
    Щоб неоднаково всім було,
    І лихо шлях до нас забуло!

    12.01.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  43. Тата Рівна - [ 2020.01.25 17:09 ]
    Рефлексія про Україну
    Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
    Її груди піднімаються вгору-вниз
    Вдих-видих, вдих-видих
    Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
    Вгору-вниз, вдих-видих

    Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
    Через безвихідь, любов, звичку
    Вона дає їм живців та живицю — дітям своїм
    Вона дає їм маркери — хрести могил, хрести храмів, хрестики в календарях
    «Не виходь, — просить вона, — надвір без шапки
    Там холодно, лячно, сіро, немає мене там
    Я є тут, під деревом твого життя, у садку твоєї баби
    У лузі за твоїм селом, у підвалі твоєї багатоповерхівки
    У сквері твоєї юності, у лісі твого спокою, у мові твого серця —
    На місці сили. Бо я є сила твоя. І воля твоя. І я є царство твоє
    Я Матір твоя. І матері твоєї Матір. І матері її Матір — Я

    Так легко втратити те, що в тобі
    Над тобою навколо тебе
    Загубивши себе самого у сутінках буття
    Вона лежить під деревом життя посеред Вирію-раю, лежить та дихає
    І з неї повільно витікає життя

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  44. Королева Гір - [ 2020.01.23 21:35 ]
    Ланцюг
    Візьмемося за руки знову всі,
    Живий ланцюг утворимо із вами.
    Він в кожного вкраїнця у душі,
    Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

    З’єднаємо два береги Дніпра,
    З’єднаємо в душі, не лиш руками,
    Погляне Володимира гора,
    На лівий берег дивиться віками.

    Живий ланцюг…яка ж бо це краса!
    Він дуже цінний, дуже він коштовний.
    До нас благословенні Небеса…
    Живемо в Україні ми Соборній.

    Думками ще б зробить такий ланцюг,
    З’єднати б українців воєдино,
    Щоб в душах не було страшних яруг,
    Й гнилою не була щоб серцевина.

    22.01.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (6)


  45. Сергій Губерначук - [ 2020.01.18 18:05 ]
    Храм
    Хвилями котиться,
    множиться й божиться
    щастя народу мого!
    і невідомо, якого свого
    я відчуваю щастя!
    Лину вітрами-просторами
    за долинами, го́рами!
    У ліс залітаю,
    на пречервону горобину сідаю
    і співаю без горя
    від щастя!
    Дійдіть до мене у сумі своєму!
    У розлуці, пилюці, спонуці.
    Скажіть мені, рідні мої Українці,
    я́к хочете щастя?
    Я дам вам причастя
    з горобинової брості,
    щоб не ломило кості,
    щоб робота йшла з душі
    у правші і лівші,
    щоб на пісню виходив труд
    з одовсіх оруд!
    А буде гірко – залатайте дірку!
    Не губіться ніколи!
    Не ходіть по колу!
    Біжіть прямо й прямо
    до святого Храму!

    29 березня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 199"


  46. Ірина Вовк - [ 2020.01.12 10:40 ]
    Тим, що у небі високім лишились навічно...
    …Ті, що у небі високім лишились навічно,
    Ті, по котрим їх родини довічно голосять –
    Браття і сестри - земляни – не раз вас прикличуть
    В зоряні пущі отав в срібних місячних росах…

    Як вам ведеться у тому високому небі
    У хмарино́вих облаченнях тіл легковійних! –
    Хто вам стелитиме ложе при першій потребі,
    Хто проспіває вам тексти пісень мелодійних…
    Мовою матері тихо на ймення прикличе,
    Теплою ласкою шерхло діткнеться до скроні –
    Лиш біля рідних осель птаха співно курличе,
    Лиш небеса шлють на землю краплини солоні…

    Знову розгадуєм бутності знаки ворожі –
    Дивні старі письмена, що їх смисли двозначні…
    Терпко в небеснім саду пахнуть зболені рожі,
    А на землі лише вітер обачний завіює плачно…

    Пухом земля розкриває долоні затерплі,
    Наче дітей пригортає в розлогеє лоно…
    Мир вашим душам, хай буде вам світло і тепло,
    А пам’яті свічка над вами живе – не холоне!..


    Трагічним подіям з нашим літаком в Ірані…і всім душам, що навіки лишилися у небі!


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  47. Вікторія Лимарівна - [ 2019.12.30 13:34 ]
    Великий обмін
    Червоний Хрест, ОБСЄ…
    Великий обмін полонених,
    бо політична воля є
    й сміливість кроків повсякденних,
    щоб стало б `ажане здійсненним!

    Довготривалі, нелегкі
    для звільнення робились спроби.
    Нестерпна туга на роки:
    у сім’ях горе, біль, жалоби,
    чекання в розпачі, хвороби.

    Хвилююча нарешті мить!
    Здійсняться довгождані мрії!
    Душа у кожного болить,
    хто небайдужий і вразливий
    до історичної події,

    для кого доля цих людей
    сприймається, неначе власна!
    Для мирних здійснення ідей
    довгоочікуване, вчасне
    прийд`е в домівки справжнє щастя!

    ***
    Щоденна біль, сльоза в очах,
    тривоги, сумніви та страх:
    тяжкий до звільнення був шлях.

    29.12.2019





    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.12.09 13:19 ]
    Україно рідна!
    Україно рідна –
    Вкраїно моя,
    люблю тебе щиро,
    милая земля!

    Ліси, степи, луки,
    і Дніпро реве.
    Ні за які муки
    не віддам тебе...

    2 жовтня 1981 р., Мосток

    Вірш написано, коли автору було 12 років,
    не включено автором до основних творів.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  49. Сергій Губерначук - [ 2019.12.08 13:16 ]
    Українська молитва
    Ми зберемо́ся всі до купи
    й піде́мо
    за кинутим уперед яблучком
    з Едему.
    На кожній зупинці нашій
    збудуємо пам’ятник,
    в останнім гріховнім кутку
    зупинимо маятник,
    заллємо водою кострище –
    нехай краще вітер свище.
    А за горою мармуро́вою
    зійде́мося силою здорове́нно-здоровою
    докупи
    з кожної халупи,
    з терему, замку,
    з землянки.
    Станемо ми, українці,
    і заспіваємо!
    Станемо ми, українці,
    і всім розкажемо, що знаємо.
    Що маємо – покажемо
    і роздамо на розмноження
    без нівечення, без ототожнення.
    І розі́йдемося далі по світу,
    читаючи ту молитву
    Українську!

    29 березня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 3"


  50. України Сокор - [ 2019.12.07 20:06 ]
    Причина
    Україно, рідна мати,
    На хресті ти розіп'ята?
    Розіп'ята в душах прісних,
    Твоїх дітей без волі грішних?
    Чи тліє віра ще в душі?
    Бо темна хмара заслонила
    Від неба й сонця волі крила
    Вони не висохли від крові,
    Століттями лилася в мільйонів
    Твоїх дітей твоєї долі.

    За що дітей губили,
    Навіщо землю занапастили?
    Убога стала і безплідна,
    В отруті змучена, негідна,
    А ту, що родить, продають.
    Як сирітку, що без неньки,
    Землю рідну за грошеньки
    Чужинцям, переселенцям,
    Зони — українцям,
    Де й спокутують гріхи.

    Україно, рідна мати.
    Чи в гріхах ти винувата?
    Чи сусідом ти заклята,
    Українцям роблять зле..
    Що лишилось в них святе?
    Лише тіло грішне тіло,
    Та й життя, що животіло.
    То ж скоріше в домовини,
    А Україна нехай гине.
    Нема кому за неї стать.

    А брат кива на брата
    Українці – жебрачата,
    Будуть долі докорять
    І не хочуть цього знать,
    Що Україна сиротина.
    Хіба не бачиш ти, людино:
    -Прийшла лагідна година,
    Зірки доленьку снують,
    Щастя в дім тому дають,
    Хто Волю має за дружину.

    Душе, проснись. Проснись, людино.
    Подивися на Вкраїну,
    Хіба не чуєш, не шумить
    Наш славний Дніпр, неначе спить.
    І в тому є твоя причина.
    Та не бачать і не чують,
    Ніби тінь життям мандрують,
    Як воли зігнувши спину,
    І з ярмом ідуть до згину,
    За що несуть великий гріх.

    Україно, рідна мати.
    Народу в тебе є багато.
    Хіба хто дбає, лиш грабує
    І Бога в серці не почує,
    І не чує він твій клич.
    Хіба у світі є нарід,
    Котрий не дбає про свій рід?
    Який себе віддав у рабство,
    Бо довірились лукавству,
    І не сколихнеться в серці гнів.

    Розгубивши свою Славу
    І сорочку вишивану,
    Яку при свічках вишивали,
    Пісні воленьки співали,
    Щоб повстали за свободу.
    Знов лунає клич народу..!
    Їх переповнив серця гнів...
    І накує мечі із рала,
    По Вкраїні піде слава,
    Синьо- жовті підняв прапори.











    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   25