ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.09.24 16:19
Щасливі сім'ї, ой, не часті –
і невеликі, і малі,
та економимо на щасті,
забуті генами землі.

***
У першому коханні
шукаємо основ,

Ірина Вовк
2017.09.24 10:29
Таки не по-буденному вершить
над нами суд блаженна веремія –
Нам жить і задихатися ... і жить,
по-іншому не можем, чи не вмієм?
Пропащі ми – над яром летимо,
над товщами, гнітючо навісними ...
Для чого живемо – куди йдемо! –
обмерзлі душі з крила

Сонце Місяць
2017.09.24 01:08
моцарт усе ніяк за реквієм не сяде
щось в ньому убивають вальси ті
а хто він є тим більше по житті
від музики окремо ~ тільки вади

в його меню занюховий паштет
шато демонтеклер із витримкою навіть
куди тепер стопи свої направить

Олександр Сушко
2017.09.24 00:25
Біля клубу дід пасе козу.
А мене гризуть важкі печалі.
Бо ж народ вподобав ковбасу -
Майже пусто у помпезній залі.

Двадцять душ окучує поет,
Сил немає слухати це "чудо".
Декламує задом наперед -

Олександр Олехо
2017.09.23 19:43
Сюжети снів приходять уві сні.
Іде вистава у порожній залі.
Герой один у марення на дні.
Але який! У Божому кварталі
рятує не індиго – цілий світ
і, навіть, трохи більше… Забагато,
як на одного, праведних побід:
усі для миру, жодної – Ерато.

Ігор Шоха
2017.09.23 16:10
Сіє-віє мрякою погода.
Не чекає згоди у народу.
Ранками – туманами ріки,
вечорами – бурею зі сходу
спеку надолужує природа
розою вітрів на всі боки.

На дуель запізнюється осінь.

Ігор Шоха
2017.09.23 16:01
Нові рекорди ставить осінь.
Четвертий рік іде війна.
Які мімози у морози,
така й реформа затяжна.

Ніщо так довго не триває
як обіцяння, – все мине.
Вогню без диму не буває.

Любов Бенедишин
2017.09.23 13:45
Щира публіка, типаж –
Шарм, харизма, антураж.
Бісер слів. Зневаги твань.
Чудеса розчарувань

23.09.2017

Ірина Вовк
2017.09.23 12:50
Терновий цвіте,терновий цвіте –
Змаяні віти – шлюбне убрання…
Злотом залита, росами вмита
Тернова ружа – чара кохання.
.
Терновий цвіте,терновий цвіте –
Спущені віти – лячне ячання…
Мрій кришталевих чара розбита –

Микола Соболь
2017.09.23 06:58
Затужила рідна Ненька, налилася сумом.
Пригадалися Шевченка: «Думи мої, думи»…

Задивився, ген у далі, сповила спокуса,
Як тепер не вистачає – Симоненка, Стуса…

Нашу землю розривають люті яничари,
А на східному кордоні – сичі засичали.

Ігор Шоха
2017.09.22 22:42
Одного разу
               руський цар Хайло
одразу
               опинився аж у пеклі.
Йому і цього разу
                              повезло.
Ані Яги у пеклі не було,
ані його євро-цариці Меркель.

Іван Потьомкін
2017.09.22 21:08
Споконвіків, а наче вперше
Спадає листя безшелесно.
Так скелі падають, руйнуючись на камінь,
Нагадуючи горам їх кінцеву мить.
Так люди падають,
Обтяжені турботами, а не роками:
Цей ще схопитися за серце встиг,
Той - лиш змахнув руками...

Олександр Олехо
2017.09.22 13:27
Із днів осінніх позолота зійде,
перетече відтінками у тло.
Лиш міти жовті у саду деінде
очам залишить сівер-помело.
Родинні узи обриває осінь,
і падають змертвілі голоси
у тишу снів, де ходять душі босі
і спокій стережуть зіркові пси…

Ігор Шоха
2017.09.22 12:10
Тихо, братіє. Дуже
гучно б'є барабан,
поки люди байдужі
до ятріючих ран,
поки істина слова
наші душі пасе,
а священну корову
революція ссе,

Ірина Вовк
2017.09.22 11:19
Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська...
Піано-п'яніссімо арфа тонує ангельська...
Легкі переливи розталих у мреві мелодій,
Єгипетські схлипи і нашепи „Доді мій, Доді...”
Шумує невипитим щастям весільне шампанське,
Завмерло у траурних снах Коро

Сонце Місяць
2017.09.22 03:38
на небі хмарна
округла в’язь
байдуже зайве

дівча відчекавши
знади продасть
на порносайти

Володимир Бойко
2017.09.22 02:04
Що їм нового сказати?
Тож терендять про одне.
Ліпше би мудро мовчати,
Ніж говорити дурне.

Пустопорожні розмови –
Мовний чортополох.
Скаче зачовгане слово,

Серго Сокольник
2017.09.21 21:48
Метелик програв. І не знає,
Для чого в ігри кохання полону
У долі грати просив.

У гратополон потрапляє...
Метелику, нащо ти свічки вогонь
Крильцем своїм загасив?

Ірина Вовк
2017.09.21 21:42
«Amori vitam… vitam impendere…» -
рука Старої і Нової ери…
Пульсує серце в камені печери:
«аmori vitam… vitam impendere…».
Пощерблені мечі і кавалери –
«аmori vitam… vitam impendere…».
Троянди тлінні на осінні сквери –
«аmori vitam… vitam im

Олександр Сушко
2017.09.21 06:53
Немає сил. Іду копати яму,
Тут ходить надокучливий сусід.
Рояль його щоночі грає гами,
Здригає стіни монотонний хіт.

Буває, що холоне кров у жилах,
Пощезли із квартири таргани.
Маестро краще грати на могилах,

Сонце Місяць
2017.09.21 04:28
релаксний варіант як негатив
суціль розрекламований боржомі
давайте два хоча давайте три
де рампи непримітно ледь притомні

сидить елге втикає детектив
когось уб’ють чи просто похоронять
від когось може просто утекти

Серго Сокольник
2017.09.20 19:01
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................

Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра

Мирослав Артимович
2017.09.20 17:53
Немало див дарує нам природа –
митець неперевершено-умілий:
вона і зачаровує, і годить,
лікує душу, освіжає тіло.

А кожен витвір – формою і суттю
такий нерукотворно-бездоганний:
у ньому Вишній замисел присутній,

Любов Бенедишин
2017.09.20 12:11
Вергай діла, слова верзи –
Усі «вагомі».
Зламали бевзні терези.
Феміда – в комі.

Їй повернутись - до снаги -
З пітьми, де в’язко...
Та час вже кинув на торги

Олександр Сушко
2017.09.20 10:18
Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -

Любов Матузок
2017.09.20 09:52
Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
не вистачає вітаміну сонця.
На яснах ґрунту – кров’янистий слід
листків. І вже заслаблим оборонцем

втікає день, дрібніє – не шукай,
мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
І вечора підсохлий коровай

Ірина Вовк
2017.09.20 08:57
Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
Як спалах очей твоїх, зрки - живі діаманти - лицю...

Ти перейшла цей квітник, як переходять із

Микола Соболь
2017.09.20 05:53
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Які пливуть за сині далі –
Лелеками у вишині.
Накрите чорною вуаллю
На плечі опускає жур.
Що далі буде? За печаллю
Невидимий вже виріс мур.

Світлана Майя Залізняк
2017.09.20 00:53
Запрошую читачів-слухачів.

Василь Кузан
2017.09.19 23:00
Коли ідеш із темряви у темінь,
Міняючи упевненість на страх,
Виловлюючи перелітні теми,
Облизуючи спрагу на вустах…

Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
Не дихаєш, а ковзаєш по плесу

Сонце Місяць
2017.09.19 18:23
любити із тобою всі часи
та під луну ясних чи ні сезонів
збувати сни купляти свій classic
& трохи вслухатись ~
рамштайн шаманить зонне

увесь капець заскоченості всі
чума війна тюремні макарони

Олександр Сушко
2017.09.19 17:31
Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.

Тетяна Флора Мілєвська
2017.09.19 17:22
Із чого складається осінь на схилі свого життя?
Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
У осені діловитість зникає раптово! Сил
У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
Небесного ґартування - зупи

Олена Багрянцева
2017.09.19 11:21
Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
Ти бажаєш мене
Відчайдушно,
Уперто,
Затято.

Вітер Ночі
2017.09.19 11:05
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.

Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай

Вадим Василенко
2017.09.19 10:34
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олена Вітер
2017.09.22

Сергій Булат
2017.09.17

Брайтон Брайтон Юра
2017.09.17

Романюк Олексій Романюк Олексій
2017.09.14

Валерія Яковлева
2017.09.13

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2017.09.09

Алла Смулка
2017.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.09.24 10:40 ]
    "Холодно..."
    Таки не по-буденному вершить
    над нами суд блаженна веремія –
    Нам жить і задихатися ... і жить,
    по-іншому не можем, чи не вмієм?
    Пропащі ми – над яром летимо,
    над товщами, гнітючо навісними ...
    Для чого живемо́ – куди йдемо́! –
    обмерзлі душі з крилами німими ...
    Нам гніву благородного, або
    любові, що зове і замовляє ...
    Промов мені, бо холодно, журбо –
    бо знавісніло птаха кружеляє ...
    Чигає на ошуканих, на нас,
    спонукує пройти крізь темну хащу,
    навпомацки брести ... напризволяще –
    і по піщинці виміряти Час!
    Ми – покоління, зібгане в юрбу
    півлицарів, півблазнів, півгероїв –
    свою добу підняли на дибу
    навально, шквалом, криком ... й н е без зброї ...
    Крячить над нами, кряче вороння
    понад яри, у небеса кипучі ...
    Ой лишенько, які ж бо дні гнітючі,
    коли живеш і дишеш навмання!

    ... Посеред стуж півзайшлої мети –
    терпіння нам ... терпіння і тривоги –
    до забуття, до краху, до знемоги –
    із божевільнь благої німоти,
    як фенікс, відродитися і йти –
    на плаху до кінця ... до перемоги
    над нами, слабосилими. Земля
    ще наші з вами тверді переймає –
    і ми ще є, (хоч, може, і немає),
    бо хтось над нами плачно замовляє ...

    ... Відлетна птаха клично кружеля!

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  2. Сонце Місяць - [ 2017.09.24 01:31 ]
    re:мінор
     
    моцарт усе ніяк за реквієм не сяде
    щось в ньому убивають вальси ті
    а хто він є тим більше по житті
    від музики окремо ~ тільки вади

    в його меню занюховий паштет
    шато демонтеклер із витримкою навіть
    куди тепер стопи свої направить
    легкий який балет чому би ні октет

    на римі не залежить так бо є
    натхнення любить зовсім не затятих
    присядь у друзів буде хай і свято
    & за любов & потім на коней

    є зобов’язання не контрольовані ніяк
    є корок ніби при порохівницях
    кохання нині хліб назавтра криця
    а післязавтра бог не в курсі факт

    на свій маяк кермує ночі стяг
    а ми ніхто насправді та й по вінця
    прокрастинанти реквієму~ вбивці
    хоча давно готовий жде кістяк

     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  3. Олександр Сушко - [ 2017.09.24 00:03 ]
    Поетична тусовка
    Біля клубу дід пасе козу.
    А мене гризуть важкі печалі.
    Бо ж народ вподобав ковбасу -
    Майже пусто у помпезній залі.

    Двадцять душ окучує поет,
    Сил немає слухати це "чудо".
    Декламує задом наперед -
    Так сьогодні, модно, стильно, круто.

    У фойє розпродують котів,
    У буфеті - кожухи та шуби.
    Духовий оркестр осиротів,
    Поржавіли козобаси й бубни.

    p.s:

    Ось, нарешті, друзі, nota bene!
    Від овацій повклякали миші.
    Глядачі запрошують на сцену:
    Треба йти, читати власні вірші.

    23.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  4. Любов Бенедишин - [ 2017.09.23 13:24 ]
    ***
    Щира публіка, типаж –
    Шарм, харизма, антураж.
    Бісер слів. Зневаги твань.
    Чудеса розчарувань

    23.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (12)


  5. Ірина Вовк - [ 2017.09.23 12:14 ]
    "Терновий цвіте..."
    Терновий цвіте,терновий цвіте –
    Зма́яні віти – шлюбне убрання…
    Злотом залита, росами вмита
    Тернова ружа – чара кохання.
    .
    Терновий цвіте,терновий цвіте –
    Спущені віти – лячне ячання…
    Мрій кришталевих чара розбита –
    Тернова ружа --… стогін мовчання.

    Терновий цвіте, терновий цвіте –
    Черлені віти – сизе світання..
    Десь лебедіє в зорянім світі
    Любов найперша, любов остання.

    Тернова ружа, тернова ружа –
    Кров пурпурова – плід перезрілий…
    На чорні брови – ле́дова стужа…
    Тернова ружа – цвіт запізнілий.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.09.22 11:58 ]
    "Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська…"
    Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська...
    Піано-п'яніссімо арфа тонує анге́льська...
    Легкі переливи розталих у мреві мелодій,
    Єгипетські схлипи і нашепи „Доді мій, Доді...”
    Шумує невипитим щастям весільне шампанське,
    Завмерло у траурних снах Королівство Британське,
    Розхвилено хлипає кров'ю знесилена Сена,
    Пелюстками уст промовляє Париж Джо Дасена...
    На ложах гаптованих принци Уїльям і Гарі
    Рубінами вистелять взір королівській тіарі.
    Тіара самотня... Перлинно вона овдовіла –
    На чо́лах тіари розвинулась лілія біла.
    „Сонатою Місяця” ніч упливе за водою –
    Луна переміниться... Ти відпливеш МОЛОДОЮ...
    В небесних покоях, в трояндових хащах блакитних
    Витатимеш ти серед крил між усмі́шок привітних,
    Із поглядом Долі на вирок дочасної втечі
    Зів'єш пелюшкове гніздо нерожде́нній малечі,
    У відсвіті сяйва Мадонною зійдеш з Оранти,
    У зорях падучих жаркі віднайдеш діаманти –
    Рожевоатласно розтанеш у відзвуках вальсу...

    ... Твоя діадема вінчальна залишиться Чарльзу...


    Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  7. Сонце Місяць - [ 2017.09.22 03:51 ]
    (наївніше)
      
    на небі хмарна
    округла в’язь
    байдуже зайве

    дівча відчекавши
    знади продасть
    на порносайти

    всі носферати
    ночей не сплять
    спраглі без ради

    & танцює нетлею
    до свічад
    розкіш & радість

    сяйною сутінню
    примха нудьга
    мліє вмирає

    фльор доглядає
    вінтажний відьмак
    трохи не фраєр


    2016
     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.09.21 21:05 ]
    "АMORI VITAM IMPENDERE"
    «Amóri vitam… vítam impendére…» -
    рука Старої і Нової ери…
    Пульсує серце в камені печери:
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    Пощерблені мечі і кавалери –
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    Троянди тлінні на осінні сквери –
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    На імена опалі і на квіти
    Благає «Господи!» рука - «аmori vitam…».

    Благає Господа рука, а гук гукає,
    пощо́ гукає і кого шукає
    в печерній чорноті, в палкій покорі:
    «O sóli Deo Glória amóri…».
    Країнами, епохами, віками
    пульсує серце, бо воно ж не камінь,
    блукає серце – в Лету кануть лі́та –

    опалим іменам і квітам – «vita»!

    Зникаю у Садах Семираміди,
    плекаю квіти для малої Іди,
    згораю Оком Гора до Ісіди
    і опадаю пилом з піраміди –

    я там блукаю – квіт-ім'я шукаю
    і не знаходжу. І назад вертаю…

    «Аmóri vítam… vítam impendére…» -
    Любові псалм… Смичок Аполлінера!
    На келії і на соборні стіни:
    «Моя любове…» - перша скрипка Ліни!
    Нестямне соло: «soli De…» - отямиш –
    «люблю… за мене не виходьте заміж».*
    Мінорний втор… Собор святого Віта –
    і дзвін як камертон: «аmóri vítam».

    Благословен єси квітковий хист,
    Щербатий меч, осінній падолист
    рукою тої ж вицвілої ери:
    «аmori vitam… vitam impendere…» -
    Благає Господа рука, а гук гукає,
    в пітьму гукає і в пітьмі шукає:
    далекий мій… утрачений… люблю! –
    І пелюстки гублю… гублю… гублю...

    ...Пульсує серце твердо, наче камінь:
    "Ж и т т я
    п р и с в я ч у ю
    Л ю б о в і".

    Amen.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Сушко - [ 2017.09.21 06:48 ]
    Яма

    Немає сил. Іду копати яму,
    Тут ходить надокучливий сусід.
    Рояль його щоночі грає гами,
    Здригає стіни монотонний хіт.

    Буває, що холоне кров у жилах,
    Пощезли із квартири таргани.
    Маестро краще грати на могилах,
    Чи ворогів морити без війни.

    Усі пісні сумні та у мінорі,
    Рука шукає зашморга сама.
    Чи в нього траур, чи велике горе,
    А мій міхур вологу не трима.

    На сон грядущий пив відвар від маку,
    Але сусід узяв акорд важкий -
    І знову прокидаюся від ляку,
    Волосся дибки, тілом дрижаки.

    Його за п'янку виперли з роботи,
    Крізь стіни відчуваю перегар.
    А він же профі - партитури, ноти,
    Хоч і загробний геть репертуар.

    У хаті вже немає валідолу,
    Розумна кицька шаснула в підвал.
    Хоча би грав веселу баркаролу,
    Та чую Баха,. Реквієм. Фінал.

    Потилицю розглядує рогачик,
    При світлі зір навалюю рови.
    Хороша яма. Вже глибока, наче.
    З держак лопати вище голови.

    А вилізти ніяк не маю змоги,
    Маестро грає Моцарта, Бізе.
    Кричу, зову його на допомогу -
    Нехай хутчій драбину принесе.

    20.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  10. Сонце Місяць - [ 2017.09.21 04:25 ]
    faraway
     
    релаксний варіант як негатив
    суціль розрекламований боржомі
    давайте два хоча давайте три
    де рампи непримітно ледь притомні

    сидить елге втикає детектив
    когось уб’ють чи просто похоронять
    від когось може просто утекти
    ще хто б застрíлився просто у скроню

    емоції заносить трохи вліво
    із кимсь перетираючи за жисть
    знадвору геть минає рід людський

    в усій невиразимій наготі
    момент ясний закресленого літа
    & на метеликах пили світів



     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  11. Любов Бенедишин - [ 2017.09.20 12:53 ]
    Аукціонне
    Вергай діла, слова верзи –
    Усі «вагомі».
    Зламали бевзні терези.
    Феміда – в комі.

    Їй повернутись - до снаги -
    З пітьми, де в’язко...
    Та час вже кинув на торги
    «Сліпу» пов’язку.

    20.09.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (11)


  12. Олександр Сушко - [ 2017.09.20 10:19 ]
    Позитив
    Я - беспробудний оптиміст,
    Люблю хороші вісті.
    Зубів нема. Але є міст,
    Коронки золотисті.

    Недбало вибрита щока
    Але шикарні вуса.
    Жона вечеряти гука -
    Піду, напхаю пузо.

    Не кличуть гени до війни -
    І так усім нам торба.
    З надвору вбігли таргани -
    Нехай живе худоба.

    У тещі кривиться губа -
    Грошви приношу мало.
    Зате корова є ряба,
    А у підвалі сало.

    Сусіди п'ють одеколон,
    Мені достатньо квасу.
    У транспорті згубив айфон
    Але співаю басом.

    На позитив стійкий рефлекс,
    Знайшов стезю до раю:
    Щодня гарячий маю секс,
    Чого і вам бажаю.

    20.09.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (3)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.09.20 08:39 ]
    "ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК..." (За музикою Ейтора Вілла Лобоса)
    ... Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
    Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
    Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
    Як спалах очей твоїх, зíрки - живі діаманти - лицю...

    Ти перейшла цей квітник, як переходять із часом
    Троянди розкішної лик, кохання тужні контрабаси...
    Галузкою мить ожила... Гвоздика на прянощі заздра -
    як з пензля незримого майстра - пелюстки із твого чола.

    Пониклим вінцям - алілуя! О гордощі в аурі мімоз!
    Як гаряче дух завирує! Як пристрасно вдарить мороз!
    На чемнім сумнім "монсеньйорі" я бачу цілунку печать...
    Ах, Аve Maria, amori! - до Господа губи кричать!

    Троянди осипляться... Боже! Ілюзії тануть, як сніг...
    Жасминно, криваво тривожать розлуки у терні доріг.
    Як рух делікатних магнолій - цей співний мотив безнадій -
    Як в'язки п'янких меланхолій, як пуп'янки ностальгій!...

    (Зі збірки "...І все ж неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  14. Василь Кузан - [ 2017.09.19 23:21 ]
    Коли ідеш із темряви у темінь
    ***
    Коли ідеш із темряви у темінь,
    Міняючи упевненість на страх,
    Виловлюючи перелітні теми,
    Облизуючи спрагу на вустах…

    Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
    Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
    Не дихаєш, а ковзаєш по плесу
    Трясовини. Коли вже потекло

    Холодне лезо із гравіюванням
    По серцю, по аорті, по зорі.
    Приходять троє, з ними туга рання,
    Пророки. Чи убивці? Чи царі?

    І розливають пляшку по підлозі,
    І закривають браму до ягнят.
    І вчать тебе, бо ти самий не в змозі
    Прийняти те, що ти не у ковчегу,
    Що не вступив іще до нього в чергу,
    Що сам собі син Божий і Пилат.

    19.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (4)


  15. Сонце Місяць - [ 2017.09.19 18:02 ]
    опспопс
     
    любити із тобою всі часи
    та під луну ясних чи ні сезонів
    збувати сни купляти свій classic
    & трохи вслухатись ~
    рамштайн шаманить зонне

    увесь капець заскоченості всі
    чума війна тюремні макарони
    прохизувалися & деякі митці
    а хтось пропав з радарів може й гоне

    збирає інший друзки й дріб’язки
    не вірить але хоче як не знаю
    на самоті глобал ~ чогось нема ні з ким
    не так давно було гуднайт бейб

    & наслухати сексапільні голоси
    стиль цифровий ~
    сінема ґран бетговен
    звичайність надреально хай простить
    & блоґосфера що жада знов крові

    протанцювати скрізь у пошуках азів
    закрити гілку не набрати номер
    & заварити не поцукрувавши згідно зі

    напій котрий
    захтів лишатись невідомим

     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.09.19 17:35 ]
    Пророк
    Я - пророк. Не маю дому.
    Вже старенький, сивоглав.
    Плечі долу гне утома,
    Хочу впасти поміж трав.

    Не бажав такої долі,
    Це, скажу вам, не медок.
    П'яти репані, в мозолях.
    Був тюхтій. Тепер - пророк.

    Бог з'явився після п'янки,
    Дав гучного копняка,
    На життя накинув лямки,
    Посадив на повідка.

    Все пізнав на власній шкурі -
    Біль, розлуку, самоту.
    Грав на кобзі та бандурі,
    Йшов у спеку і сльоту.

    Нині шлунок геть порожній,
    Сакви ж - сповнені книжок.
    По стезі мандрую Божій
    У багні та між зірок.

    Ночував у підворітнях,
    Пси не раз латали зад,
    Били палицями гридні:
    Що ж, життя - не шоколад.

    Гарно вчора напророчив -
    Досі хрестяться попи.
    Потім гнали в яму вовчу
    Аж метлялися чуби.

    Дременув і небожитель
    (волочились ми удвох).
    Із людських тікаєм жител,
    Загортаємось у мох.

    Бог і я - обидва лисі,
    Не впізнала нас людва.
    Розмовляємо у лісі,
    Чує нас лише сова.

    В основному віри схожі,
    Як боби і як горох.
    Де гендлюють - там і гроші,
    Де молитва - там і Бог.

    Чи тому з'явилась кірха,
    Синагога, жирний храм,
    Аби красти гроші тихо -
    Що про це відомо вам?

    Нас - живих -женуть на небо,
    Світло темряві - не друг:
    Зріти Господа не треба,
    Вилітає Слово з вух.

    Загалом для допомоги
    Вистачає і жони.
    Припече - звертайсь до Бога:
    Ми ж Його доньки й сини.

    Тягнуть ряси гроші, соки,
    Пики, наче кавуни.
    Ось тому й нема пророків,
    А монахів - табуни.

    Гнали, гнали у три шиї,
    Зачиняли олтарі.
    Я ж безплатно Слово сіяв,
    Ті, що в храмах - за рублі.

    Не гожусь у чемпіони
    Як тікаю од "святих".
    Потрясу свого "патрона" -
    Хай шукає молодих.

    19.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.09.19 09:39 ]
    Варіації на тему "Пращай"...
    Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
    Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
    Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

    … Мій вогнику, а ти собі палай!

    Ще тепло нам в жаринках темних руж,
    ще наших губ блакитні едельвейси
    хвилево пломеніючи воскресли
    посеред вікон змерзлих, серед стуж.
    Пращай, пращай… На відстані сльози
    усе лихе спливає за водою,
    і ми ще вдвох – луною молодою
    бринять на вітрі наші голоси.
    Не треба слів. Про щось вони змовчать,
    про щось злукавлять сім’ям полино́вим –
    у сокровеннім (приспанім і новім)
    уміймо гідно ближнього втрачать.
    Ми не загинем! Тільки відживе
    у нас гарячий сонях відігрітий…
    Чому ж тоді з померклого із літа
    ріка Любові брижиться, пливе…

    Самотній вітре, чи впізнаєш враз
    отих, що в часі снили так рожево,
    що так любили – цвітно, кришталево,
    чи ми – не ми, чи казка не про нас?!

    … З’ятрілим зором світимо з імли –
    то серце плаче, (в оці сліз не маєм!):
    останній с о н, останній ц в і т пращаєм –
    сон п о з а нами, квіти – в і д ц в і л и.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Сполом,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  18. Лариса Пугачук - [ 2017.09.19 01:59 ]
    Пат
    На розгіллі твоєї долі
    я підкову згубила, любий:
    трішки змерзла і станцювала
    джигу, щоби зігріти кров.
    Потім ти вихвалявся бджолам,
    що веселку з небес поцупив:
    то меди кепкували вдало –
    ти їх випив, мабуть, з відро.

    Хоч обпився, та помолився
    у вечірньому небі зорям,
    а молитву почув Всевишній:
    і на ранок мене прислав.
    Я до тебе рвонула риссю,
    заманила в степи просторі.

    Ти, коханий, чого принишкнув?
    Маєш волю. І маєш love.

    19.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  19. Олександр Сушко - [ 2017.09.18 18:30 ]
    Рецепт
    Чи відгадаю цю шараду,
    Чи стачить досвіду і знань:
    Навіщо брат у брата краде,
    Вогку в кишеню суне длань?

    За працю тицьне щось у лапу
    Аби тягнув і далі віз.
    Підштовхує барилом шкапу,
    Всміхається, неначе лис.

    Розсовує добро в шпарини,
    Матраци, банки, баняки.
    Своїй рідні згинає спини,
    На скарб начіплює замки.

    Одна сім'я - одні проблеми,
    Біда, прибуток, недорід.
    Та ця не діє теорема
    Коли звірячий апетит.

    В палаці щезнув підмурівок,
    А магістраль - у горбаках.
    Бабло відкладено в загривок
    Та у товстого п'ятака.

    Обдерта геть країна рідна,
    Рахує злодій бариші.
    Ця ненажерливість огидна -
    Хвороба розуму й душі.

    За приклад всім - народу слуги.
    Терпіти годі цю орду!
    Пора покликати катюгу,
    А я сокиру віднайду.

    18.09.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  20. Олександр Сушко - [ 2017.09.18 18:08 ]
    Зрадник
    Я - зрадник. Не банальний Дон Жуан.
    Копаю яму власному народу.
    Моя святиня - це кремлівський хан,
    Його ярмо несу на шиї гордо.

    Повзуть у тьмі гадюки та вужі,
    Над головою почорніли хмари...
    Я рідну мову вирвав із душі
    Й до москаля пішов у яничари.

    Тепер отчизна - Яуза, Москва,
    Орда шанує мій собачий гавкіт.
    Любов до неньки - мертва, нежива,
    Розбилася давно уже на скалки.

    Обмажу все доокола багном,
    В Дніпро брудні вмочатиму онучі.
    Я тут чужий. Мені вже все одно,
    Усю країну скинув би із кручі.

    Усім у кого прізвища на "ко"
    Накинути потрібно хомутища.
    Для мене ця держава - не закон,
    Пиляю її трухле деревище.

    Зіпхнули Україну із Дінця,
    І Крим уже у москалевих лапах.
    Чекай, столице, скорого кінця -
    Важкого не уникнути арапа.

    Таких як я - нечулих - легіон,
    Майструємо для патріотів кліті.
    Хохлам вмикаю радіо "Шансон",
    Іду ловити їх у наші сіті.

    18.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  21. Сонце Місяць - [ 2017.09.18 16:12 ]
    цілкомлегальне
     
    тепер пора координатів зір
    розбрату в марсіанському бомонді
    за суперменом аве суперзвір
    його колíсниці на горизонті

    ми прогуляли всякий час і він гудів
    а декому здається мало й досі
    ґвалтує душу золотава жриця осінь
    & на її арені всяк рудий

    труди свої труди який вже є піїт
    все похибка в масштабі безвідноснім
    ліс пасторальний типу живопліт
    вбере твій голос & системний досвід
     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  22. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.09.18 16:26 ]
    Вдихнути, нарешті, свободи...
    * * *

    Вдихнути, нарешті, свободи. Осінньої, жовтої.
    Сприйняти за щастя
    дрібного дощу неминучість.
    Хоч літо яскравим було, брунеллесково-джоттовим,
    та надто спекотним... Ото я у мандрах намучивсь!
    Хоч літо веселим було – бракувало багряного.
    І, нині худі, видавались дерева огрядними.

    Вдихнути, нарешті, свободи. В перерві між таймами.
    Яке мені діло: „Шахтар” переможе – чи „Наполі”?!
    (Авжеж, це було б непогано – здолати Італію,
    та краще таки не ціною серцевого нападу.)
    Хоч літо веселим було – та весілля відкладено.
    Подробиці й коментарі замінити рекламою.

    Вдихнути, нарешті, свободи. У п’ятницю ввечері.
    Звичайно, відносної – втім, отакої жаданої!
    Не заздрити людям, обтяженим власною величчю;
    не йти крадькома, роздивляючись ніжки, за дамою...
    За давньою звичкою, впасти в підкленове золото –
    і довго дивитись на небо, оздоблене зорями...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Вовк - [ 2017.09.18 10:21 ]
    "Блукаючим"
    ... ще хвилинку, ще хвилечку зважу –
    я нічого тобі не скажу –
    травень вижухне, жовтень пожовкне –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    Недомовлене, недосказане –
    ми, немов би, сонця над оазами.
    Над квітучими – світло сіється,
    (а над кручами вихри віються!).
    Як закрутить вже – не розкрутиться,
    що судилося – те і збудеться!

    Не відбудешся, не відмолишся –
    лиш пожухлим стерням поколешся ...
    А поколешся – крівця чорная!
    (Бурлакам земним воля вольная)!
    Воля вольная – світ незайманий,
    (доки світу край – не займай мене) ...

    Ми іще чужі – ми не знаємось,
    на земній межі повінчаємось ...
    (Бурлакам земним Доля зблу́диться:
    що судилося – те і збудеться !..

    І не край мене ... не розважуй –
    я нічого тобі не скажу ...) ...

    На межу твою, на пожовклу –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  24. Любов Бенедишин - [ 2017.09.18 08:41 ]
    ***
    Перевтома блукань безнадійних.
    Безголоса печаль самоти.
    Пізня осінь розкрила обійми:
    «Ось і ти…»

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (18)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.17 23:52 ]
    Засуха
    Із вод небесних сонце вирина
    За обрій відпливає десь далеко.
    Зміліла знов озерна глибина,
    Її зсушила ця осіння спека.

    Опале листя сохне залюбки
    І сіється на трави вогневисто,
    І скручується в трубочки-стручки,
    Лиш вогнище з`їда боби із листя.

    І висисають соки комарі,
    Для них, либонь, нагода ця остання…
    І я піддався цій сухотній* грі –
    Сиджу отут і сохну… від кохання!


    17.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.09.17 19:36 ]
    Жаба
    Голосував народ за жабу,
    Тепер на повну одгріба:
    Скрутила дулю мокра лапа,
    Спіймала облизня губа.

    Потвору витягли з болота,
    Обтерли бюлетенем слиз.
    Тому і стало пусто в роті,
    І день, і ніч рубають ліс.

    Зате цукерок аж до біса,
    Із шоколаду булава.
    Воює з москалем отчизна,
    Ридають матір і вдова.

    На фронті - соколи, лебідки.
    У жабуринні -мертва тиш.
    Жабище, як у горлі кістка
    Або важкий у серці ніж.

    З багна вилазять жирні пики,
    До наших душ тримають курс.
    Віддай свій голос за каліку
    Який із пекла повернувсь.

    12.09.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  27. Олександр Сушко - [ 2017.09.17 12:50 ]
    Несила
    На тому світі значно легше -
    Сиди й варись у казані.
    А тут повсюди сіті, верші
    Людва розставили мені.

    Думки, обплутані обманом,
    Женуть у шию з раю геть.
    І вже летять із пекла сани
    В які мене посадить смерть.

    Нестерпно жити. Хочу шику.
    Гризусь за тельбухи, бабло.
    Бо чорна заздрість кривить пику,
    Встромляє глибоко жало.

    Висотують бажання сили,
    У нутрощах палає хіть.
    Мо, краще зразу до могили?
    Обрізати життєву нить?

    Для мене світ - помийна яма,
    Усе що хочу - не моє.
    Чуже добро дітей Адама
    Покою зовсім не дає.

    Безсмертний дух загнав за грати,
    В гріху лягаю і встаю.
    Чекайте, браття бісенята,
    Нещасну душеньку мою.

    17.09.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.09.17 07:40 ]
    "Мить, коли розпускаються пупляхи..."
    Мить, коли розпускаються пупляхи
    і в'януть троянди –
    наче осягнення істини
    про „ефемерність” Часу
    за символікою Екзюпері.

    Але навіть не будучи Антуаном,
    а просто безіменним листочком
    на предковічному Дереві Світу,
    можна відчути у всій повноті
    палітри Великого Живописця
    себе – і пухнастою брунькою,
    що впивається соком батьківського кореня;
    і оксамитовим келихом смарагду,
    що віддзеркалює Сонце;
    і жовто-червоним загуслим нектаром
    набутого досвіду, що тяжить над тобою
    і тягне додолу, до землі,
    коли Сонце поверне за полудень
    і повіє призахідний Вітер.

    Мить, коли листя падає,
    відриваючись від родинної гілки –
    неминуча... і все ж благословенна!
    Мить вільного лету,
    розкриленого у просторах Неба,
    довільного кружеляння над
    сіризною
    недовершених життєвих буднів,
    утрачених ілюзій, розгублених сподівань –
    мить пробачення собі
    за власну недосконалість.

    Мить спалаху божественного начала
    і мить погасання свічі –
    коротка і вражаюча,
    як мить усвідомлення
    свого „alter-ego”, серцевинного „я”,
    що житиме вічно...

    Відчуваєте наближення осені
    як набуту ознаку дорослості?
    Тш – ш - ш!..
    Листя падає...
    Слухайте...

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.09.16 11:41 ]
    "Вічна Наречена"
    Горі Маківці маками цвісти,
    вбиратись в трави і в хрести з берези,
    стікати кров'ю під сталевим лезом –
    і озиватись криком самоти...

    Увінчана барвінком Молода,
    заручена навіки із Бескидом –
    могил стрілецьких тихим краєвидом –
    болить мені твоя жива вода.
    Мій Сину, Батьку, Брате ... Впізнаю
    у буєсті відважну вашу вдачу.
    Щось так тужливо нині солов'ю –
    а я стою в осонні ... і не плачу,
    лише в душі щось тяжко защемить –
    хрести... хрести... могили безіменні –
    опалий пил обламаних суцвіть,
    свята печаль в німому одкровенні.
    Це пам'ять поколінь. Від суєти
    крикливих слів і гасел пустодзвонних –
    летиш крізь час і простір, Муже, ти –
    в кривавих травах, в небесах бездонних...

    Як сарни несполохана хода,
    як віра серця щира й сокровенна –
    гора Маківка – вічна наречена,
    гора Маківка – дівка молода!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.16 01:05 ]
    * * *
    Поволі день між тіней легко тане,
    Озерна рінь вібрує он ледь-ледь.
    Нарешті тиша луків довгожданна
    Наповнила і води й сиву твердь.

    І пестить тихо й лагідно, як мати,
    Шепочучи: Приляж на мить, засни!
    Як хороше отут відпочивати –
    В обіймах сутінкової мани.

    Легенько птаство пурхає довкола,
    Утомлений зітхає вітерець.
    І на воді – дедалі менші кола –
    Добу бурхливу зводять нанівець!

    15.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  31. Лариса Пугачук - [ 2017.09.16 01:17 ]
    У щасті – 2
    Утримати когось простіше,
    cебе тримаючи в руках.
    Та чи ж тримання душу втішить?

    Воно неначе і мудріше
    приспати пристрасті вулкан –
    і ти вже нібито й не грішник...

    В любові так багато рішень,
    та хто із вибуху зіткав
    колиску щастя – бавить ніжність.

    блукаю по твоїх стежках

    16.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (10)


  32. Роксолана Вірлан - [ 2017.09.15 20:58 ]
    Люби мене
    Люби мене — як уперше.
    Люби мене — як ув останнє,
    До гілля серця обдерши:
    Ти — птахом, я — обрисом лані.

    Люби мене хижо й ревно
    І ще легковажно і ніжно,
    Бо завтра уже напевно
    Всеосінь замріяння вижне.

    І вижне, і перемеле
    На часоньку жорнах безжальних,
    І витече вся Вселенна
    Крізь наші цілунки і рани.

    У незвіді синю вену,
    У шпари потайного світу
    Люби мене світлу і темну—
    Басорку вітрами умиту.

    Впаду в полюбовній утомі
    На груди землі прегарячі —
    У твій нескінченний спомин
    у сотні народжень і страчень.

    Зголосять у небо верші,
    Розбуджені лисками рані...
    Люби мене — як уперше.
    Люби мене — як ув останнє.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (28)


  33. Любов Бенедишин - [ 2017.09.15 14:32 ]
    ***
    У талантів нова висота –
    Друга… третя… і далі за списком.

    …Мона Ліза скривила вуста.
    Осміхається кіт (не)Чеширський.
    Слів натовчених осад і флюс.
    Диво-барв сурогати і спреї…

    Еліксир від Аліси. Конфуз:
    У кролячій норі – галерея.

    14.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (12)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.09.15 09:33 ]
    "У вінок Шашкевичу"
    Відкинь той камінь, що ти серце тисне, -

    Глянь, Маркіяне, літо буйнолисте
    На гробівці ссилає світ небесний.
    Хто вміє, Маркіяне, той воскресне
    Посеред тьми довічної неволі
    Блаженства смерті…Хоч би і поволі
    Той промінь сонця пустку оживляє –
    Хвала уму, що зерням проростає
    У душі кволі, в ланцюги заперті…
    Ми – не неволі діти, ми одверті
    Провісники прийдешніх божих ласк
    Для руської землі батьків спочилих,
    Ми – барвінковий цвіт на їх могилах,
    Той цвіт, що й на морозі не зів'яне –
    Живуча зелень серед Страсних Пасх…

    Двигне́ться мисль, оновлена крізь час –
    І зрушить камінь: з світа тьми постане
    У Руській Трійці, вольно, без прикрас –
    Твій Дух і плоть… і віра, Маркіяне!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  35. Юля Бро - [ 2017.09.14 19:43 ]
    Ти розмову цю не продовжуй. Бо.
    Ти розмову цю не продовжуй. Бо.
    Ось тобі Ду Фу, ось тобі – Лі Бо,
    Кобо Абе, японець який, або
    Праці розумової кит, стовп нефритовий,
    Рот медовий.

    Світло крізь шпарину лягає, подовжує пальці й дим.
    Єзуїтом не втомлює бути старим, нудним?
    Небесам до нашого шикидим
    (як верлібрам до дієслівних рим) –
    Байдуже_однаково_кольорово.

    Почитай чи стань за епоху Тан bla bla.
    Комашня в питві – відмовимось від питва.
    Най зростуть між нами слова_слова –
    Гострі ікла, мов навесні трава
    У кавернах асфальту німих зимових.

    Розпрощалась думала, - чорта з два.
    Янгол сплутав капості та дива.
    Раз - минуле шкіриться з рукава…
    Починай виразно: «халва, халва…»
    Як чудово.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (9)


  36. Ірина Вовк - [ 2017.09.14 09:17 ]
    "Сіє сонечко світло промінне..."
    Сіє сонечко світло промінне – добри́день вам, люде, –
    О… такого дзвінкого світання мо’ більше й не буде!..
    Отакої ярко́ї, картинної світо-заграви,
    Отакої вогненної, всеобійме́нної лави…

    …Бо то справді нечувана розкіш – вслухати пташині тріолі –
    Цей гучний наростаючий гомін вселенської волі…
    На річки і поля, на ліси і степи… і озера –
    - З добрим ранком, Земля! (…І міста українські… і села)…

    Ми з Любові всебожої зроджені, з нею у серці
    Сто доріг перейдем, сто життів покладем в щирім герці..
    Та однак, хто побачити встиг це умите у росах світання,
    Закарбує собі дивний образ повік, хоч би й стала хвилина остання…

    Сонце, сонечко… світло жарке молодого п’янкого цвітіння –
    Ти веселе таке, ти щасливе таке – як щасливе н о в е покоління,
    Що не знає оков, ні чужинних підков, що не знає нічого про пута…
    А лиш знає про Слово священне – Любов,
    «з давніх брудів і думка розкута…»!

    …О, нещасні людці у кровавій ріці вод торішніх, мутни́х – стережіться!
    Доки Сонце кидає святі промінці – оживайте і жийте… й боріться!..

    20.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.14 02:04 ]
    Згадай...
    Мені лиш спогади лишились,
    Бо стала ти навік чужа,
    Я сам зламав любові квіти,
    Як словом ніжність ображав.

    Докірливо та далеч сива
    Усе нагадує ізнов
    Як виривав любов з корінням –
    Така поетова любов?!

    Але ж її я і леліяв,
    Пісенним словом поливав,
    І згадує, як пестив мрію
    В гаю закохана трава.

    Вже потім здійнялася люто
    Зими розкошлана юга…
    Чому ж та пам`яті отрута
    Лише погане зберіга?!

    І крапля зла не розчинилась
    У океані доброти.
    І знов свою являє силу,
    І вже ідеш похмура ти.

    Чи це мені усе здалося?
    Все швидше день тече, згаса.
    Та знову тихо плаче осінь,
    Немов загублена краса.

    Росте байдужість. Це – найгірше!
    Сльоза цілує мертве скло.
    Пісень десятки, сотні віршів –
    Натхнення всує протекло.

    Та не сварюся, розумію,
    Не сподіваюсь більше див.
    Бо інший он – і не як мрію –
    Тебе реальну оповив.

    Щаслива будь – бажаю щиро,
    Осяє хай обох весна.
    Мені лишився тільки вирій,
    Алея розпачу сумна.

    Та як пізнаєш дні тяжкі ти,
    Які не стерти, не спинить.
    Хай вірші ці – любові квіти
    Тебе розрадять хоч на мить.

    14.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (18)


  38. Лариса Пугачук - [ 2017.09.13 16:12 ]
    У потенції
    Без бажання та, власне, й без сили
    силюсь думку здобути,
    закидаючи слово у хвилі,
    вирізняючи сутнє.
    Марна справа? Можливо…

    Можливо, це й не справа, а вправа-
    перевірка, злегенька глузлива –
    чи я слову цікава.

    13.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (13)


  39. Василь Кузан - [ 2017.09.13 13:54 ]
    День – перекотиполе.
    ***
    День – перекотиполе.
    Ночі трясовина…
    Очі проміння коле.
    Спрагла душа вина.

    Спрага – це сутність долі.
    Доля – клубок доріг.
    Волі гірке похмілля
    Ранок таки зберіг.

    І береже постійно,
    Зітканий із проблем.
    Криза фарбує стіни
    В біле. Таке мале

    Щастя, неначе миша –
    В нірку – і вже нема.
    Тиша закони пише.
    Мова моя – німа.

    Ніби, нема решітки.
    Наче, горить десь там…
    Тільки полуда звідкись
    Шепче брехню вустам.

    13.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  40. Любов Бенедишин - [ 2017.09.13 11:30 ]
    ***
    Так навкруги бентежно, хлипко…
    Сумних мелодій – океан.
    Поезії би флейту, скрипку.
    А їй – то горн, то барабан.

    13.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.09.13 09:11 ]
    "Таки на осінь меркне Світовид…"
    Таки на осінь меркне Світовид…
    (Осінній смутку мій, осінній жалю!)
    Немов оса, себе у серце жалю,
    Коли марніє сонця я́сний вид…

    Небесний Царю, Да́ре світлих слів –
    В вінчальному вінку – вінок терновий…
    Корону Смерті, рівно ж як Любови,
    Море́ні й Ладі міряти звелів.

    Весільний вальс похмурої пори –
    Химерний час Морениної вроди…
    Але й на те існує Цар Природи,
    Щоб рівно поділять свої дари.

    Немає ради… Ладонько, змирись!
    Невлад зі світом мліють чорні віти.
    Десь тліє Руєвит в руїнах літа…
    За дар руїни Ладу помолись.

    Змарнілі ви́ди… Самоцвіти шат…
    Обнови світла… Темряви окови…
    Життя і Смерть – гармонія Любови –
    В тім роді кревнім Ладу ревний лад.

    А що нестерпний колір тих оков
    Як осені й весні –зимі і літу,
    Вінець терновий – доля самоцвіту –
    На Смерть – Морені, Ладі – на Любов!


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2017.09.13 07:31 ]
    Люблю тебе
    Люблю тебе. Вуста ж замкнули браму,
    Бо ця любов як опівнічний тать.
    Знімає з плоті длань твоя піжаму:
    Моєї цноти зламано печать.

    Люблю тебе. А ти такий далекий.
    Нечебто поруч, та уже чужий.
    Свої дари комусь несуть лелеки,
    Мені ж у серце кинуто ножі.

    Люблю тебе. Цей шал, немов цикута,
    Платитиму за це усе життя.
    Несила рвати ці солодкі пута...
    Прошу, хоч подаруй мені дитя.

    за мотивами твору Lyudmila Puljaeva-Chyzhovych "Люблю тебе"


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  43. Олександр Сушко - [ 2017.09.12 17:38 ]
    Хочу їсти!
    Я не страшний у гніві -
    Сили уже не ті.
    В хаті немає пива,
    Пусто у животі.

    Кухня - пустеля Гобі,
    Гигнули таргани.
    Черви ячать в утробі -
    Постуються вони.

    Вкрасти ніяк сьогодні -
    Житимеш як і я.
    Лиш гарбузи городні
    Має моя сім'я.

    Не вистача зарплати,
    В кліті помер пацюк.
    Може, пора за грати?
    Досить голодних мук?

    Кум, як захоче їсти -
    Пудить під РВС.
    Діло це хоч нечисте,
    Та він од'ївсь, воскрес!

    Годі із мене чаю!
    Хочу в ковбасний ряд!
    Гостряка поліцаю
    Буду вганяти в зад!

    Жінка перехрестила,
    Вклала до рук шпичак...
    Бачу товсте барило,
    Але діймає ляк.

    Бо у руці дубище,
    Ікла вишкірює пес.
    Маю "щось" чоловіче,
    Але зостанусь "без".

    Втік од біди подалі,
    З пекла біжу в Едем.
    Жінка вкриває шаллю,
    В ліжко своє кладе.

    В щічку цілує "киця",
    Пестить, знімає стрес.
    Той, хто живе у цицях -
    Їстиме і овес.

    12.09.2017р.




    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  44. Ірина Вовк - [ 2017.09.12 08:33 ]
    "Коли на луках го́йних Мармореї..."
    Коли на луках го́йних Мармореї*
    моя душа спочине від турбот,
    я спогадаю, хто був мій народ
    у нетрях зореносної ідеї.
    Одвічний плужник… ратич та орач…
    Одвічний Скіф в землі обітованій,
    трагічний Бус при долі невблаганній,
    шукач братів… і золотошукач…
    О, злото уз! – ти братняя любове,
    солодкий плід, що визрів на розбрат…
    У всі епохи йшов на брата брат
    і прагнув, як упир, нової крови…
    Коли й за що? – питали з неборак
    за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
    Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
    чи, пак, ребро підвішане на гак…
    О, мій народ як той пустельний Дух
    поміж дібров, ланів та сіножатей –
    комонне тіло Золотої Раті…
    А на могилах – тополиний пух.
    Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
    по смерті в Ирій душам відлітати.
    Усе там є для русів – спис і лати,
    питво суроже, ласки доброгнів,
    і присмак степу, і розлогі трави,
    і заповітний спів Матиреслави.****
    Там Марморея здійснює дозір
    в оточенні сліпучо-білих зір…
    Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
    там щука-риба плюха в ополонці
    і сам Сварог гарцює, мов огир…

    Та Цур вогнем пахнé у людський вир…******

    … В якій землі і на якій планеті
    Розпалена в надривно-синім леті
    Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Сушко - [ 2017.09.11 23:46 ]
    Перед грозою
    Чуєш, брате, запахло грозою,
    Хоч у небі іще не гримить?
    Нагородять посмертно героїв,
    "Ворогами" наповниться кліть.

    Кліщуки посідають на трони,
    В посіпаки зженуть вовкулак.
    Помолись на дідівські ікони
    І прикручуй до сволока гак.

    Ця ордища удома не сніда,
    То ж чекай на "приємний" сюрприз.
    Прийдуть в хату голодні сновиди
    Із варехами наперевіс.

    Ми - отара без грошей та зброї.
    Фрикадельки жуєм на пару.
    Не уникнути доленьки злої,
    Не чкурнути в глибоку діру.

    Не вітаю криваві заграви,
    Бо від криків холоне душа.
    Але ворог згуртовує лави,
    Руки прагнуть узяти ножа.

    А на Лисій горі виють відьми...
    Взяти швайку тобі до снаги.
    А не візьмеш - розплатишся дітьми,
    Сам начепиш на них ланцюги.

    11.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  46. Олександр Сушко - [ 2017.09.11 18:55 ]
    Міняю курс!
    У літературі щось не так.
    Із мутної хлебчемо криниці.
    Очі коле незугарний брак
    У сонетах на чиїйсь сторінці.

    Вірші як нав'язлива попса.
    Рохкають у храмі поросята.
    Все у шмарклях, стогонах, сльозах -
    Краще б сіли неуки за парти.

    Ось тобі, Поете, шах і мат:
    Чути козобаси, а не ліри.
    "Сяє" кривобокий "діамант" -
    Сипанув поезій з-під сокири.

    Відсьогодні, сестро, не гарчу,
    Не приносить критика доходу.
    Вивільню поезії сичуг -
    Напишу поему про природу.

    Потягну за хвіст і я кота,
    Вихлюпну в інет патьоки сірі.
    У сатири інша вже мета -
    Жити з графоманами у мирі.

    11.09.2017р


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (6)


  47. Ірина Вовк - [ 2017.09.11 10:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
    Дощечка 7Ж
    Течуть ріки великі на Русі,
    і многі води їх журчать, співають стародавнє.
    Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
    боролися о вольність руську.

    Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
    – тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
    гасають над ними, плачуть восени,
    а в зимі студеній гурлихають по них.
    І голублять дівоньки і ті це говорять,
    як погибли тії у славі, а не оставили
    землі своєї ворогам.
    Ніби є ми, синове, також потомки
    і не лишимо ми також землі нашої…

    Дощечка 8
    «Боронись, земле руська, і борони сама себе,
    а щоб інші не були на твоїх крячах,
    а тобто ворогам не далася охомитана
    і до воза прив’язана, аби тягла той,
    куди хотять чужії влади,
    а нібито ти хочеш іти сама».

    Дощечка 7А
    «Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
    як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
    А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і це на нас стараються,
    і ці старання їхні марні будуть,
    як вони були і в старі часи отців наших.

    Дощечка 2А
    «…А богів купальте і Дажба шануйте,
    бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    болярин – боярин
    берегинити – бити в береги, плескати на береги;
    гурлихати – воркувати по-голубиному;
    крячі – шия або ж плечі, рамена;
    охомитати – накинути «хомут» на шию;
    хомут – петля для запрягання коней;
    лик – обличчя, образ;
    лики – крики радості, веселощів;
    многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
    обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Русі течуть ріки великі,
    в ріках води журчать многоликі.
    Ріки «многая літа» співають,
    а роки все течуть, все минають.
    Отчі лики в синах не загинуть, –
    тако ріки о них берегинять,
    а вітри буйно віють над ними,
    плачуть в осінь, гурлихають в зими.
    І голублять голубки – дівчата
    тих, що в ноги не вміли крячати,
    ще й тягти на крячах своїх воза
    в хомутах до чужого обозу.
    Єсьми руси і суть такі многі,
    що нікому не падали в ноги,
    а де падали в битві суровій
    там земля наша кровна від крові.
    Бережіть свої руки від крові!
    Будьте, внуки, живі і здорові!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2017.09.11 06:02 ]
    Veritas in vino
    Хвалебні тости, щирість під хмельком,
    Гучні промови купно з перегаром...
    Запрошені розсілися рядком,
    Булькоче жваво самогон у тару.

    Бажають щастя, успіху, удач.
    Роти ж плямкочуть, бо жують ковбаси.
    У жлуктах перетравлюється харч,
    Для пострілів скопичуються гази.

    То сердься, чи не сердься - все одно.
    Мовчи і слухай, дякуй за дарунки.
    Одвіку хлебче істина вино,
    І без горілки не дається в руки.

    У хащах зачаїлися вовки,
    Пащеку щука заховала в ряску.
    Та спирт розв'яже їхні язики,
    І ворог скине із обличчя маску.

    Гадаєш, це - дурниці? Не скажи:
    Якби ж то знати кожну підлу пику -
    У серце не стромляли би ножі.
    Отож, мовчи. І підливай горілки.

    10.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Сушко - [ 2017.09.10 12:48 ]
    Любощі
    Пишається кохана чоловіком,,
    Сама також працює як бджола.
    Прилаштувався між цицьок із шиком,
    Вона моторна баба , із села.

    Щодня чухмарить чубчика та спинку,
    Стриже у носі зайві волоски.
    Коли захочу - гладжу їй колінку,
    В сорочку запускаю мацаки.

    Із рученят висмикує лопату,
    (для любощів моторних береже!).
    У кума - праця. А у мене - свято,
    Звиваюся у ліжечку вужем.

    Останнім часом стало не до шмиги,
    У членах слабкість, свист у голові.
    Кохана ж на мені до ранку плига,
    У ліжка нніжки зламані, криві.

    З'їдаю на сніданок цілу курку,
    По три кавалки зельца на обід.
    Але змарнів за рік на шабатурку,
    Тигрячий не рятує апетит.

    Цвіте кохана, наче та жоржина,
    А я не молодий уже, в літах.
    Лягаю в постіль, наче в домовину,
    Ще трохи й може трапитись біда.

    А любочка розстібує сорочку,
    М'якенька циця тицьнула у лоб.
    Казала мамця " Любий мій синочку!
    Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

    11.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (6)


  50. Олександр Сушко - [ 2017.09.10 12:23 ]
    Переляк
    Переляк

    За що ж я кохаю тебе?
    Он, ноги - товсті, кривуваті.
    Обличчя у зморшках. Цабе!
    Прибрати лінуєшся в хаті.

    В господу коли не зайду -
    З-під ковдри неголене вухо.
    Моєму біда животу -
    Небесним харчується духом.

    Нявкочуть голодні коти,
    Мені вже не бачити раю:
    Потрібно до річки піти -
    Вже камінь важезний копаю.

    Усе в цьому світі сказав,
    Не варто жаліть бідолаху.
    Упала на пупа сльоза,
    Втопила нещасну мураху.

    Занурюю в річку п'ятак...
    та бачу зелену ропуху!
    Умить прихопив переляк -
    Від жаби тікаю щодуху.

    Перетинки зрію грубі,
    Очиська, бородавки, лапки.
    Вже краще кохані рябі
    І тещі настирливий гавкіт.

    Вколов у сідницю будяк,
    На ногу упущено камінь:
    Якщо надокучить життя -
    Потрібно топитись у ванні.

    10.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   280