ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2017.02.28 12:49
Час ткати килими з квіток і зелені…
Стоїть весна, пригадує свій дар.
(Ліси здійняли ввись дубові гребені,
Вичісують кошлату вовну хмар).

Щоб гарно скрізь: у полі й за дібровою;
І де городець мріє про грядки.
А прийде дощик – ниткою шовковою

Леся Геник
2017.02.28 09:48
Знов паморозь, а завтра вже весна,
і лютий дремене далеко в гори.
Тепла кортить, та що ж це до вікна
вчепились вперто зірчасті узори?!

Та що ж це вітер бухкає у скло,
ще й, наче пес, півночі завиває?
Хіба ж йому не видно - відбуло

Олександр Олехо
2017.02.28 08:02
Все було колись інакше – люди, звичаї, природа.
В полі мамонти ходили – із печері видно добре.
На стіні висіли бивні. Старших вельми поважали
і смачну цукрову кістку їм, беззубим, віддавали.
А ті кістку не жували, а цілу за раз ковтали
і від того ли

Сергій Гупало
2017.02.27 21:40
Голосніші дівчата під вечір,
Як затихнуть дерева і птиці.
І повзуть міркування старечі:
Що велиться, а що не годиться.

Ох, і диво це – просто дівчата.
Заворожені власною суттю.
Хоч і вечір, не вміють мовчати,

Олена Малєєва
2017.02.27 20:25
А мені твій біль не болить, знаєш?
Що ж, покохав отаку - маєш.
Сніг розтає у місті, а під ним - як завжди...
Весна, хочеш не хочеш, являє світу сліди.

Під ковдрою вранці так тепло, а за вікном імла.
Мені так добре, коли ти є... і коли нема.
Принес

Лілія Домнічева
2017.02.27 20:02
А дощ мовчить. Криклива німота
Мене сьогодні зовсім не лякає.
Ти теж мовчиш. Закоханий в міста.
Чому ж від мене й з міста – утікаєш?

Вікно. Тривога. І душа скляна.
Аж дзенькає. Розіб’ється, шалена
Минувся рік? Чи вік? І знов весна.

Леся Геник
2017.02.27 19:50
І руки мої, мов крила,
коли у твоїх обіймах.
І серце моє, мов квітка,
і думка одна - "люблю!".
Хоча обпікає холод,
негода тривожить, війни...
І страшно, направду страшно!
Та добре з тобою, Лю...

Світлана Майя Залізняк
2017.02.27 13:37
Люди упевнені - прощені...
Гайда на ринг... чи війну...
Погомоніли над горщиком,
...джин бородою війнув...

Все дозволяється: капості,
Зради, підніжки, плювки.
Хтось препарує з цікавості,

Лесь Українець
2017.02.27 13:07
Зима нацьковує останні
Перед весною холоди,
Але спинити не у стані
Живої бистрої води;

Не заховають чорні хмари
Високе сонце назавжди,
Згадають старобутні чари,

Ігор Шоха
2017.02.27 12:04
               Не заберемо у чужі краї
               ні волі, ані поля, ані хати
               Шевченкової.
Виросли палати
між вишнями, а у кругу «сім’ї»
і «Заповіт» пора переписати,
і вимучені опуси свої.
               Єднаються творці макулату

Олександр Олехо
2017.02.27 11:34
А юнь погибає у розквіті сил,
а старість сумує і молить у Бога
не бачити ситі пащеки могил –
сльозами просякла остання дорога.

Життя алогічне порочне і зле.
Інакше у мрії би виросли крила
і кожне натхнення, велике й мале,

Анна Віталія Палій
2017.02.27 07:38
Падаєм, падаєм, падаєм
в тихім і легкім танку.
Що на землі нас привабило
в зиму холодну таку?
Що на землі нам обіцяно,
аби пустилися в тан?
Дні і години полічені
тим, хто у небі літав.

Володимир Бойко
2017.02.27 03:25
Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
І що відбувається нині.
Хто нам нав’язав цю криваву війну,
Та ми стоїмо до загину.

Не страшно під кулями впасти в бою,
Не біймось пролитої крові,
Та страшно утратити мову свою,

Серго Сокольник
2017.02.26 22:57
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.

Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив

Світлана Майя Залізняк
2017.02.26 20:32
Він пише вірші, сам же коментує,
Запитує - чи краще... Сивий ас.
На статуї, що виліплена всує,
Висить планшет, у ньому аусвайс.

От-от поїде... Зметено тиночки,
У затінку червоні гарбузи.
Таркатий птах прокльовує сорочку...

Адель Станіславська
2017.02.26 18:42
Ламати стандарти.
І штампи, й себе.
Ламати...
Не світ, не устої,
а тільки по лезу йти
і жити десь поміж...
Довкруж ешафоти,
страти,

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.

Леся Сидорович
2017.02.24 21:46
Черемош скинув льодовий сардак,
Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
Зима минає, і нема навспак
Туди дороги, де й смереки мерзли.

То льодохід. І крига креше креш,
І пре вперед, і гостро берег муля.
А на крижині – й слів не добереш! -

Роман Коляда
2017.02.24 20:34
Лоно матері наче лук
Відправляє тебе в політ.
Батько видобув з лука звук
І тобою поцілив світ.

Хто такий і куди летиш?
Хто зустріне - спитає всяк.
Ти не знаєш. Боїшся лиш

Роман Коляда
2017.02.24 20:32
Тихесенько падав сніг
На мури монастиря,
Молилася за усіх
Ранкова Свята Зоря.

За нею святі слова
Я пошепки промовляв,
Благаючи про дива.

Лілія Домнічева
2017.02.24 20:27
Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

Я до спини тулила крила, намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Максим Личко
2017.02.25

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Любов Бенедишин - [ 2017.02.28 12:56 ]
    ***
    Час ткати килими з квіток і зелені…
    Стоїть весна, пригадує свій дар.
    (Ліси здійняли ввись дубові гребені,
    Вичісують кошлату вовну хмар).

    Щоб гарно скрізь: у полі й за дібровою;
    І де городець мріє про грядки.
    А прийде дощик – ниткою шовковою
    Барвисті клапті зшиє залюбки.

    28.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (1)


  2. Анна Віталія Палій - [ 2017.02.27 07:13 ]
    Пісня сніжинок
    Падаєм, падаєм, падаєм
    в тихім і легкім танку.
    Що на землі нас привабило
    в зиму холодну таку?
    Що на землі нам обіцяно,
    аби пустилися в тан?
    Дні і години полічені
    тим, хто у небі літав.

    Вільно нам, вільно нам вірити,
    вільно любити політ,
    час до землі переміряти
    митями в тисячу літ.
    Білий світ в білому, в білому,
    як наречена в вінку.
    Пісню кохання утілимо
    в тихім і легкім танку.

    Падаєм, падаєм, падаєм
    в тихім і легкім танку.
    Що на землі нас привабило
    в зиму холодну таку?
    Що на землі нам обіцяно,
    аби пустилися в тан?
    Дні і години полічені
    тим, хто у небі літав.

    Волею, волею, волею –
    зболеній чорній землі…
    Білі кристалики холодом –
    в теплі долоні її.
    Світлом і радістю зміряна
    нам досконала краса.
    Вірною, вірною, вірною
    стане земля небесам.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  3. Адель Станіславська - [ 2017.02.26 18:05 ]
    А там...

    Ламати стандарти.
    І штампи, й себе.
    Ламати...
    Не світ, не устої,
    а тільки по лезу йти
    і жити десь поміж...
    Довкруж ешафоти,
    страти,
    театр і ролі... І невість.
    А там - світи.
    А там - недосяжність
    куди лиш сягає око...
    А ще недопитість
    із чаші живих страждань.
    У ній твоє серце
    і пісня його висока.
    І спрагла довіра вірі...
    І нитка знань.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (3)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.25 21:48 ]
    Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
    У небо злетіла сова
    Із чорним і білим - крильми.

    Відкрив я здивовано рот,
    Чи в мене уява палка?!
    Постав із сови тут вулкан,
    Що вивергне магму от-от!

    Аж серце немов завмира,
    У цій перетворення грі.
    З вулкана постала гора,
    Що снігом ясніє вгорі…

    З розвесненим гаєм удвох
    Ми з цих дивувалися див.
    Не знаю – чи вітер чи Бог? –
    Химери ці хмарні ліпив.



    25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  5. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:51 ]
    Закопана сокира


    Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
    Виграє золотим і червоним у нашім саду.
    Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
    Бо отримує тільки жалі і велику біду.

    Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
    Розікрали ставки і до річки й на крок не дійти.
    Закопали сокиру війни, а з нею й свободу.
    Збайдужілий до всього живеш вже у безладі ти.

    Хтось же править тобою і хтось той вирішує долі,
    Як в майбутнє потрапиш, то це вже везіння, чиє?
    І летить у світи цей нахабний хазяїн сваволі,
    І в конвульсіях б’ється омріяне щастя твоє.

    Хто очистить державу від погані, нам невідомо,
    Спить народ очумілий, його стережуть вороги.
    І привчають усіх, що ми гості у власному домі,
    І заплющили очі на злочини, що навкруги.

    Та не вічно зимовим вітрам у світах шаленіти,
    Забиваючи снігом шпарини і кожен куток.
    І народяться вільні від горя і сорому діти,
    Бо єдина надія на цих ось майбутніх діток.

    Молоко материнське уб’є знахабнілу отруту,
    Ляже зернятко в свіжу і теплу весняну ріллю.
    І розірве народ закривавлені болісні пута,
    І Шевченкове слово ожиє: «Вкраїно, молю!»



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (3)


  6. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:06 ]
    Думай!



    Йде Україна мовби по болоту,
    Затягує її бездонна твань.
    І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
    Отримає багато покарань?!

    Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
    На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
    Оце тобі покращення і їдло,
    Нещасний рабе. Їв же ти з руки

    Й усе процвиндрив — і минуле й нині,
    Й майбутнє у нащадків прожував.
    Хотів же хтось (таких пів-України),
    Щоби тобою злодій керував.

    Ні радості, ні сміху, ні печалі
    Немає в душах мокрих і слизьких.
    Горілкою і пивом замовчали
    Твої страждання і твоїх близьких.

    Навчатись? — Ні! – Кому оце все стадо
    Розкаже про Шевченка і Франка?
    І хто зустріне українців радо,
    Чия тобі простягнута рука?

    Подумай добре, бо коли до урни
    Опустиш долю, тобто бюлетень,
    Щоби із тебе не зробили дурня,
    Сьогодні думай про майбутній день!



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  7. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 10:30 ]
    Пора!


    А хто тепер нам вигострить сокиру,
    Хто поведе в розкрилля добрих літ?
    Чужинці в хаті нині не для миру,
    А для сваволі і задля обид.

    Змирились ми, приречені так жити,
    Віддавши найсвятішу булаву,
    Витопчуючи зеленаве жито,
    Щоб потім їсти листя і траву.

    І помирати цілими родами,
    Майбутнє не рятуючи своє.
    Щоб зайди частувалися плодами
    Й убили нас. Які ж ми люди є?!

    Тягли із нас останню насінину,
    Ми під плотами дохли, мов кішкИ´.
    І нам стріляли кожному у спину!
    Вони ж добро впихали у мішки.

    Які ж ми є?! Дітей споїли наших,
    Підсовують травичку — покури!
    Своїх — за океани! Повні чаші —
    Палаци їхні і добра двори.

    Своїх навчають доблесті і честі,
    А нашим — праця з ранку до зорі.
    Бо їх чекає в долі перехрестя,
    Де все одно наступлять на граблі.

    А ми ж серцями винесли на площу,
    Здавалось, українця, вийшло — ні!
    Ішли до нього, начебто на прощу,
    Та нас він зрадив… Де тепер пісні?

    Чому свободи так наїлись люди,
    На радість навіть сили не стає?
    А злодії собаками з‑за буди
    Вже вигрібають все, немов своє.

    І колядують по судах невпинно,
    Спиваючи з народу свіжу кров.
    Як захистити матері дитину,
    Нагодувати і навчити знов

    Добру, і щиросердю, і повазі?
    Та замість слави — гіркота хули.
    І боляче, і страшно, бо, наразі,
    Ось бачите, куди нас завели!

    Свій на свого, де хата гірко скраю
    Стоїть пуста, без друзів і рідні.
    Засмучують незібрані врожаї,
    Чорнобиль плаче в кожному вікні.

    А ми не звикли до такої долі —
    У нас навпіл хлібина — до добра.
    Ми трударі. На нашім хлібнім полі
    З батьками вчиться праці дітвора…

    Чужинці в хаті — завжди не для миру,
    А для сваволі і задля обид.
    Прийшла пора гострити нам сокиру,
    Вести народ в розкрилля добрих літ!
    21.04.13


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  8. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:21 ]
    Лист синові
    Лоно матері наче лук
    Відправляє тебе в політ.
    Батько видобув з лука звук
    І тобою поцілив світ.

    Хто такий і куди летиш?
    Хто зустріне - спитає всяк.
    Ти не знаєш. Боїшся лиш
    Пропустити у небі знак,

    Що не прісною зробить сіль
    І змінити дозволить шлях:
    Не стрілою приречено в ціль,
    А до мрії, як вільний птах.

    Може тільки у цьому суть:
    Ким прибудеш до точки Б?
    І чи зможеш в кінці почуть:
    Бог на ймення назвав тебе?


    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (2)


  9. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:08 ]
    Aušros Vartų
    Тихесенько падав сніг
    На мури монастиря,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    За нею святі слова
    Я пошепки промовляв,
    Благаючи про дива.
    Не плакало немовля,

    У небо полинув дим
    З жертовника чи димаря
    І тихий почувся дзвін.
    З молитвою дзвонаря

    Тихесенько падав сніг
    На крила пташині Царя,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    21.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  10. Роман Коляда - [ 2017.02.24 16:14 ]
    Розмова з круком
    Перелітали дорогу круки
    У пташиних справах
    У повітрі бриніла тривога -
    То мабуть весна.
    Серце билося тихо
    Наче зліва, не справа,
    Отже поки воно на місці.
    Чи надовго? Хто ж зна...

    Сонце світило кволо,
    Як по довгій хворобі,
    Коли два роки пролежав
    І при цьому не спав.
    Один із круків сів на плече,
    Почухав лапою воло
    І спитав: "Чи ти точно хотів
    Бути тим, чим став?"

    Ну і що відповісти птаху?
    Та хіба що зізнатись,
    Що з птахами й деревами
    Надто довго не розмовляв.
    Ну а потім дивитись,
    Як із мріями відлітати
    Буде він і темнішатиме
    Під тінню від крил земля.

    24.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  11. Любов Бенедишин - [ 2017.02.23 12:55 ]
    Коли?...
    Коли вже світанок? Остання
    Надія на вічне «колись»…
    А світ у режимі чекання
    Над прірвою горя завис.

    Здається, ще трохи – і стрімко
    Розсіється морок сторіч.
    …Та тягне терпіння-волинку
    Сліпа пересмішниця-ніч.

    23.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (15)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.21 22:40 ]
    Ця первозданна свіжість весняна
    Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
    І холод є, та вже – мов холодець –
    Розм`яклу кригу в озері тримає,
    Але тремтить, бо зійде нанівець,

    Як та печаль, бо день такий пресвітлий.
    І у повітрі чується вона –
    Неначе усміхається привітно –
    Ця первозданна свіжість весняна

    Гойдається, ласкавістю легка,
    І непомітно так бере за плечі
    Зорею зашарівшись, тихий вечір,
    Небесного напившись молока.

    19.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (14)


  13. Володимир Маслов - [ 2017.02.21 21:20 ]
    Угода
    Гуде від обстрілів земля,
    Радбез неспішний та розважний...
    І бреше пес кривоприсяжний
    зарозумілого Кремля.

    Режим припинення вогню,
    гучні слова – пусті заяви.
    Паяц розігрує виставу,
    аби підсунути свиню.

    Коли не варта взагалі
    угода й аркуша паперу,
    чи має сенс ламати пера,
    щоб стати знов на ті ж граблі?


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  14. Ніна Виноградська - [ 2017.02.21 10:21 ]
    В тераріумі


    Сучасний тераріум нашої влади —
    Шипуче зміїне кубло,
    Яке свої жала висовує радо
    І робить з нещастя «бабло».

    Кусає за воду і хліб, за квартплату,
    За ліки, за сотні сиріт.
    Народ попідтинням сидить винувато,
    Мов, зміїв чіпати не слід.

    Тераріум ширше і вище зростає
    І змії навкруг розповзлись.
    В країні невже змієловів немає,
    До одного перевелись?!

    Тому не зважають на нас і сусіди,
    Не кличуть і в гості не йдуть.
    Набридли їм чвари зміїні і біди,
    Сліпого народу не ймуть.

    Глухий і байдужий народ навіть мову
    Цим зміям віддав сам за так.
    Ужалений, втратив знов гордість і слово,
    Й державу віддасть за п’ятак.
    24.02.12



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  15. Наталя Мазур - [ 2017.02.21 01:14 ]
    Шлях додому
    Кужіль блакитний
    Хмаринами
    Небо пряде,
    Шлях
    До родини і дому
    Тривав, наче вічність.
    Він так чекав
    На щасливий
    Повернення день –
    Справдились
    Мрії-надії
    Його – чоловічі.
    Ніжно
    Майбутнє своє
    До грудей притулив,
    Запах відчув
    Білуватого шовку-волосся…
    Смерть на війні,
    Що не раз
    Загравала із ним,
    Ще й молитвами
    Дочки
    Обійти удалося.
    Потом і пилом
    Зчорнілим
    Пропах камуфляж.
    Губи обвітрені.
    Шепіт придушений:
    – Мила!
    – Світе єдиний,
    Кровиночко, сонечко,
    Я ж –
    Знову з тобою,
    Як ти мене, доню,
    Просила.
    І розступилися
    Люди,
    І гамір,
    І час,
    Як пригортав
    І голубив
    Єдину дитину…
    – Боже! – промовив,
    – Помилуй
    І зглянься на нас!
    І, ради щастя дітей,
    Бережи Україну!»
    Мріяв
    Підняти дочку
    Над собою увись,
    Щоб вище всіх
    Її доля носила
    На крилах,
    Тільки не встав,
    Як у землю вростав
    І моливсь –
    Нижче колін
    Його ноги
    Собі
    Ця війна
    Залишила

    2014 -2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (10)


  16. Анатолій Криловець - [ 2017.02.21 00:41 ]
    ***

    Тужить душа за інню.
    Тіло жадає яня.
    В сіні під небом синім
    Милу розлесбіяню!

    Сіно обох лоскоче.
    В пристрасті до знемоги
    Шепчеш: «Кохатись хочу» –
    Й ширше розводиш ноги.

    Права нога – лівіше,
    Ліва – правіше трохи.
    Сіно жагою дише,
    Стогне, зітхає, оха…

    «Тужиш за інню?»
       – «Де ж бо!
    Навіть не стало сліду…»
    Тішуся, що на Лесбос
    Ти уже не поїдеш!

    19 лютого 2017 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2) | "http://poezia.org/ua/id/45541/personnels"


  17. Анатолій Криловець - [ 2017.02.20 23:00 ]
    ***
    Урочистішого пеана
    Синь не знала ще кришталева:
    Ти виходиш із океану
    Так поважно, мов королева.

    Дух забило. Я слів не вмію…
    Тож очима і серцем стежу.
    Зачарований, лиш німію:
    Богорівна йде без одежі!

    Це видіння з іногалактик
    П’ю пожадливо, скорогонцем.
    Сяє німбом трикутний клаптик,
    Сяють перса, немов два сонця…

    З тебе вийшов. Змужнів. Відквітнув.
    І коли світ земний покину,
    Ти в тунелі яскравим світлом
    В розпростерті обійми стрінеш.

    19 лютого 2017 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6) | "http://poezia.org/ua/id/45540/personnels"


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.20 23:49 ]
    Химери польових досліджень (літературна пародія)
    Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
    Химери заввижалися, аж зблід!
    І десь мені іззаду голос каже:
    Йди перевірся, хворий ти на СНІД!

    Рвонув надвір я у самій піжамі,
    А далі – майже голий – у сльоту,
    У кучугури босими ногами,
    Біжу, скидаю одіж на льоту…

    На снігові качаюся од муки
    Й кричу навкруг: я хочу Вас, жінки!
    Аж раптом відчуваю: дужі руки
    Взяли мене й однесли десь таки.

    Я вже в раю… Лечу до тебе, мила,
    І голос впізнаю твій - диво з див:
    - Аїру корінь пий, гарячко біла,
    Учора ти абсенту перепив!*

    *Корінь аїру – чудовий засіб для протверезіння!

    20.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (9)


  19. Василь Кузан - [ 2017.02.20 22:57 ]
    Не блудний син, а блудний муж
    ***
    Не блудний син, а блудний муж
    У переродженому тілі
    Шукає залишків тепла –
    Знаходить плями вічно білі.

    У чому суть? Де правди хрест?
    На горизонті лиш Голгофи.
    Черговий на вагітність тест
    Коли заплуталися стропи.

    І куля падає у ствол,
    І ріки топчуться на місці,
    І вже не чути молитов,
    І пес не гавкає на місяць.

    В обіймах душить нас життя
    І добиває. Значить любить.
    Хтось шмат броні собі відтяв,
    А хтось гризе останній бублик.

    Майдан шукає: віра де? –
    Лиш помаранчі в шоколаді…
    Звізда на небо лиш зійде –
    Її багном обіллють бляді.

    І буде день, і буде ніч…
    Хоча ні дня нема, ні ночі…
    Весна всміхається мені.
    А сумнів смутком душу точить.

    20.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  20. Адель Станіславська - [ 2017.02.20 12:20 ]
    І щастям будь
    Коли в душі засвітиться весна,
    Згадай моєї щирості офіру,
    Моє тепло і серця мого віру,
    Бо ще в душі просвітлиться вона...

    І щастям будь. І щастям поділись.
    І сонцем тим, що ллє своє проміння.
    І як злетить молитвою увись
    Любов твоя, як світло воскресіння...

    Печаль мою просвітлену згадай,
    Що янгольські собі зростила крила,
    Якими обіймала й відмолила
    Твоїй весні уквітчаний розмай.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (20)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.19 13:39 ]
    Напровесні
    Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
    Його стискає сонячне проміння.
    Один і другий он струмок побіг
    І вже радіє серце так дитинно.

    Від сивини звільнилося плече,
    Сосна мов стрепенулась молодечо.
    І після ожеледиці й хуртечі
    Мов по землі розчулення тече.

    18.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (15)


  22. Богдан Манюк - [ 2017.02.19 12:39 ]
    З циклу
    *****
    Неназдогадь* шукати щастя – легше.
    Так більше світла
    в ніжних голосах
    між острахом і тим цілунком першим,
    з якого виростають небеса,
    аби сотати сяйво від колиби,
    міцніше од чаклунських павутин,
    бо гУцулу, коли на серці вибух,
    зоріє над колибою і вдень,
    і любка сходить з обрію повільно
    і в шелестах,** і в шепоті вітрів
    у музику троїстих, ту, весільну,
    яку писали Божі звіздарі
    на перехрестях доль
    та на висотах,
    упійманих на відстані руки.
    Ачей, у вишиванках
    їхні ноти
    і душі – як на вітрі пелюстки…

    2017р.

    *Непомітно;
    **старовинна нагрудна прикраса зі срібних дзвіночків


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (19)


  23. Василь Кузан - [ 2017.02.18 23:07 ]
    І перша сотня… Й легіон
    ***
    І перша сотня… Й легіон
    Невинних, щирих, незіпсутих
    Коритом, що під ніс підсунуто
    І владою, що в унісон
    Співає солодко з агресором,
    Дволико прагнучи небес…

    А ті вже там, бо вбиті тут…
    Ось янголами з неба дивляться.
    А м’язи виграють на вилицях
    Від злості й розпачу. Ату!
    Ату його, бо саме він
    Престол побудував на трупах.

    Рука стискає автомат
    І сльози дозрівають кулями.
    Народ не ненависть вигулює
    І не шукає компромат –
    Із болю гнів святий вирощує
    На грядці правди і щедрот.

    І розриває горизонт
    Священне прагнення свободи!
    Як повінь розливає води –
    Іде на ворога народ.
    А ворог де? І хто? Чомусь
    Його ховає телевізор…

    18.02.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (6)


  24. Ніна Виноградська - [ 2017.02.18 20:00 ]
    Неправда


    Неправду одягли на голі плечі,
    Брехнею підперезались – і в путь!
    У голови дитячі і старечі
    Історію фарбованую пхнуть.

    Залатана стоїть і кострубата,
    На правду вже не схожа, що була.
    Іде брехня в квартиру кожну, хату,
    Мов завжди в телевізорах жила.

    І вірить люд, бо іншої не знає.
    Бо правду стережуть оті вовки,
    Що мають владу з краю і до краю,
    Примушують ковтати піт гіркий.

    Та схована за сімома замками,
    Вилазить правда із усіх щілин.
    Заволодіє тілом і думками,
    Коли повірять їй і батько й син.

    Ми хочемо усі по правді жити,
    Де честь і совість з Богом у душі.
    Дітей ростити і збирати жито,
    Напоготові мати гармашів.
    28.01.15


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  25. Ніна Виноградська - [ 2017.02.18 19:21 ]
    "Плине кача"

    „Плине кача...”в Україні
    Крізь ліси і гори.
    „Плине кача...” Сльози плинуть,
    Як вода у море.

    Плине, плине, „Плине кача...”
    Нашим рідним краєм.
    Сирота, вдовиця плаче –
    Горенько гуляє.

    Обірвали воріженьки
    Кобзареві струни,
    Щоб не топтав доріженьку
    Козаченько юний.

    Над країною здалека
    „Плине кача...”, плине.
    -Ти куди злетів, лелеко,
    Мій єдиний сину?

    Від Майдану, Іловайська,
    Всі сини – птахами!
    І груднева ніч і майська –
    То журба для мами.

    Від біди, війни цієї,
    Сльози в море синє.
    Над країною моєю
    Доки „Кача плине...”?
    20.02.15


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  26. Любов Бенедишин - [ 2017.02.17 19:42 ]
    ***
    Смертей засіяні сузір’я:
    Герої – не перевелись…
    А перемир’я, мов повір’я,
    Знов закотилося кудись.

    В дощі й морози: кулі, гради…
    Оглух од вибухів окоп.
    Таж зупиніться, Бога ради!
    Натомість: нонсенс* і нон-стоп**.

    Натомість: совість не чистіша
    І ще прозоріша вина, –
    Коли закінчується тиша
    І не кінчається війна.

    16.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (20)


  27. Ніна Виноградська - [ 2017.02.17 18:14 ]
    Мамина молитва

    Сльоза упала на холодний сніг,
    Що під солдатом розтає від крові…
    Його матуся вийшла на поріг,
    До серця руки в молитовнім слові.

    Повзе юнак, стікаючи життям,
    В руці граната, щоб не знать полону…
    А мати дума – о, якби знаття,
    Чи син живий, тримає оборону?

    Земля гуде, та поряд побратим
    Бійця виносить на собі із бою…
    А піч курить і виїдає дим
    Слова молитви. - Сину, я з тобою!..
    17.02.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (2)


  28. Любов Бенедишин - [ 2017.02.16 16:12 ]
    Бажання
    Летіли в неоновий світ
    сніжинки блакитні й рожеві…

    Вустами, терпкими од бід,
    шепчу золотавому дневі:
    намрій мені снігу, намар
    морозного подиху,
    хрусту.

    …Засмучена квітка-зима
    гойдає останню пелюстку.

    16.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (17)


  29. Богдан Манюк - [ 2017.02.13 08:29 ]
    З циклу
    За батярським мотивом.

    Філіжанка гуцульська – як обрій між пальцями
    і громами, й дощами посічений часто.
    Хто смакує з такої, той матиме рацію,
    бо й гірке неспотворене інколи – щастям.

    Басанунка*, зав’язана бантом, – окрасою
    вишиванці та горлу, тремкому над ранком…
    А поки що тебе ота нічка привласнила,
    що її ти вважав за надійну фіранку.

    На дубові столи похилилися голови
    пранащадків опришків. Розбурхані тіні
    напівсонно з чубами зіграють у холиво,**
    усміхаючи пащу старого каміна.

    Захмелілі не цнотою здавна багатими…
    Моложава шинкарка, близнючка негоди,
    чи не всіх парубків подивує... трійнятами,***
    од яких і гультяй не відмовиться жоден.

    2017р.

    *Стрічка, яку зав’язують біла коміра вишитої сорочки;
    **гра у хованку;
    ***карпатський посуд з найкращими стравами, до складу якого входять три горщики, з’єднані спільним вухом.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (16)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.12 22:19 ]
    Снігова чаклунка
    Стоїть зима й не думає іти,
    Все побілила, ніби цвітом вишні…
    І я, неначе у роки колишні,
    Аж по коліна у снігах отих.

    Сосна спустила обважнілі крила
    І нахилила голову униз
    На віти і на захололий хмиз
    Мов барси сніжні раптом навалились.

    Поверхня аж загусла, мов сметанка,
    Тремтить уся замерзла – без тепла.
    Неначе снігова чаклунка – б`янка*
    В полон свій безсердечний узяла.
    Б`янка – біла (італ.)

    11.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
    Київ, Національний ботанічний сад ім. Г.Гришка.
    ділянка Криму.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (20)


  31. Василь Кузан - [ 2017.02.12 19:10 ]
    Фізіологія (пародія)

    Пародія:

    Чоло вкривають роси,
    Пітніють ноги й руки.
    Під пахвами волога…
    У ніздрі легко б’є
    Душок дезодоранту,
    Що вже змішався з потом.
    І риба… Мов базаром
    З тобою ми йдемо.
    Ти не лякайся. Звісно,
    У мене все в порядку.
    Я не хворію, друже –
    Це не туберкульоз!
    Це все природно, рідний.
    Це фізіологізми.
    Це все тобі підказка,
    Що я тебе люблю.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (7)


  32. Марта Январская - [ 2017.02.12 17:09 ]
    дрозды-рябинники
    есть Бог и Буг. нет святости и злости…
    с тобою это было ли, со мной? –

    рябинники наведывались в гости,
    повадившись на ягоды зимой.
    стояли мы среди февральской стужи,
    с надеждою и крошками в горсти.

    что по зиме сердечной людям нужно? -
    своё гнездо, как птице, обрести.
    и солнца, разбивающего оземь
    холодной боли душащий нарост.

    и будет май, и ландыши, и просинь.
    и дрозд-рябинник станет певчий дрозд.
    и Богово конечно будет с Богом,
    а Бугово – останется реке.

    рябины уродилось нынче много,
    и вот стихи горчат на языке…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  33. Любов Бенедишин - [ 2017.02.12 14:05 ]
    Бурлескно-гротескне
    …Пророк ненароком
    комусь перешле SMS-ку, –
    у склянці з окропом
    розбурхає бурю бурлеску.

    Іронія долі:
    свобода – у гроті гротеску.
    Час трилерів, тролів
    сканує віднайдену фреску.

    Знов Юда у чаті
    «пасе» віртуального тезку.
    …А Бог – теслювати:
    ладнає тесак і стамеску.


    12-13.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (15)


  34. Володимир Маслов - [ 2017.02.11 22:26 ]
    ***
    Грудочку крейди стискає маленька рука –
    от усміхнулося сонце кудлате з асфальту,
    вимастив промінь рожевий щоку і рукав...
    Відвоювали село українські солдати.

    Лагідна тиша, і бавиться в ній дітвора
    біля зруйнованих стін обгорілої школи,
    там, де війни невситимої чорна діра
    зяє... А поруч – весна і цвіте матіола.

    Де ж він, цей шлях з лабіринту розбитих надій?
    Дляє Тесей. Мінотавр сіє безлад і смуту.
    Хтось убиває, хтось робить камзу на біді.
    Хтось відбуває за тих і за інших покуту.

    Бути комусь зі щитом, а комусь на щиті,
    доки війна випробовує сили і нерви...
    Тільки би встояти в цьому глухому куті
    та не зламатись під оком гарматного жерла.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (4)


  35. Марта Январская - [ 2017.02.11 18:14 ]
    сказка о потерянном времени
    В руки твои опускаюсь я взглядом растерянно.
    Ты переводишь часы в эту ночь на мгновение
    ближе ко мне. Я как стрелка в потерянном времени.
    Перевести меня может помочь Провидение -
    не на часы, а на жизнь. Я к запястью пристёгнута.
    Носишь меня на руках через сонные улицы.
    Мысли послушно повисли, тобою расстёгнуты
    (как ты сумел не порвать там, где не было пуговиц?)
    Тусклый фонарь за спиной гаснет, вдрызг обезвоженный
    многими летами, щурится сослепу в лица.
    Пусть на руках твоих вряд ли я выгляжу строже, но
    очень стараюсь от них до утра не отбиться,
    и не разбиться на счастье, в которое верилось.
    Смотрим опять мы друг другу в сердца – ну не дети ли?
    Что это там, как луна, бледно-матово светится?
    Счастье? – оно! Хорошо, что темно, и заметили!
    Вот же мы, счастье! Увидь нас, в ночи дальнозоркое!
    Переведи нам часы на начало творения,
    чтобы не прятаться в чувствах извечных по норкам нам,
    чтобы не пыткой любовь нам была - откровением.

    В руки твои опускаюсь я – время любить…

    '2o10


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.11 14:00 ]
    Роздуми коло каміна (переклад на російську Світлани Груздєвої)*
    *
    То пламени играют языки…
    А может, это мыслей лепестки?
    Я так невольно ими восхищаюсь...
    Явилось озаренье – мне с руки!..

    *

    И огненный язык вдруг воспарит,
    Потрескивая, вновь заговорит,
    А иногда выстреливают искры:
    Как в жизни: прочный мир – и всё горит!..

    *

    Гудит огонь, как на семи ветрах.
    Поленья рассыпаются во прах.
    Проходит всё…но теплится надежда,
    Что истина рождается в словах.

    *

    Весёлого огня искрятся тени.
    Так долго греют душу и колени…
    Иллюзия окутала меня,
    Что бесконечно пламени цветенье.

    *

    Красива углей тлеющих картина.
    С моей любовью музыка едина…
    И – восстающий Образ из огня:
    Цветущи и влекущи георгины…

    лютий 7524 р. (ВІд Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (14)


  37. Лариса Пугачук - [ 2017.02.11 11:40 ]
    Оголена (диптих)
    Чисте бажання закутаю в ризи любові,
    Йтиму до тебе по вулицях міста старого.
    Одіж святкова чіплятиме декого, мабуть.

    Можуть залапати навіть, або забруднити.
    Можуть порвати навмисне і тицяти пальцем,
    Через проріхи вдивляючись в голу основу.

    Тільки –
    Я не вбоюся очей тих недобро нечистих.
    Чисте бажання з собою тобі принесу я.

    ***************************************

    гарячковість мого бажання
    ти підкреслиш своїм умінням
    і можливо мене пораниш
    мій найперший
    та піднебіння
    зачекалось тремкої зливи

    ой, лякає мене сміливість
    12.01. - 11.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  38. Любов Бенедишин - [ 2017.02.11 11:07 ]
    ***
    Мрії вичахли потроху.
    В душах – пліснява і мох.
    Морок мацає мороку:
    Що – розважимось удвох?

    Вись – вакантна. Вакханалій
    Потребує час-крутій.
    …Порох струшую з сандалій.
    …Мне війна доріг сувій.


    11.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (20)


  39. Адель Станіславська - [ 2017.02.10 21:19 ]
    Білим болем літа запорошено
    Білим болем літа запорошено,
    Білим инеєм кришаться сни
    І не знає душа розтривожена:
    До котрої припасти весни?..

    До котрої піни яблуневої,
    До яких благодатних криниць,
    Де ще втоми нема полудневої,
    Тільки втіха розквітлих зіниць...

    Тільки млосно від радості світлої
    У прийдешньому юному дні,
    Де тремтінням жаги заповітної,
    Так окрилено мариться в сні...

    До котрої весни притулитися
    Між життєвих крутих берегів?
    ... Мерзнуть літ пообривані китиці
    Між заметами зимних снігів.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  40. Оксана Мазур - [ 2017.02.08 22:44 ]
    ***
    Тунель небес на витягнуте серце,
    На довж руки крізь голчатість років.
    У сонцебрамі гороб’яче скерцо,
    Зіркаті крихти в гривах румаків,

    Котрі копитами збивають Ирій.
    Комоннику, забудь про важ стремен!
    Жона в чеканні з герців посивіла,
    Ворожачи на сто твоїх імен,

    І завше пусто. Завше нетутейшо.
    Дерева босо витоптали ґрунт.
    Ти їй у груди втаврувався першим,
    Як зримість сварги, як безмовний бунт

    Супроти чвалу напастей кервавих:
    Не захід світла – тільки клята тінь.
    Комоннику! Розлий по чашах славу!
    Підкови вищербить волога рінь.

    Ти будь жорстоким, вправно невблаганним,
    Як чорний тур, що столочив траву.
    Бліда жона, скайданена і п’яна,
    Зав’є веселку у косу живу.

    А по подолу білої сорочки
    Червона гладь шрамованим життям.
    Ступай слідами, обірви торочку,
    І вирви крик, і забрунькуй дитя.

    То карб, комоннику, каприз роковань:
    У відбитті розтрісканих дзеркал
    Щокілька років буйновода повінь…
    Тебе зжирає внутрішня ріка.

    7.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.08 22:33 ]
    Спогад про улюбленого співака
    Мій улюблений український співак, найкращий український і світовий тенор Анатолій Солов"яненко - воістину солов"їний голос України (1932-1999). "Стоїть гора високая" (сл. Л.Глібова, музика народна) у супроводі рідної йому і мені Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г.Майбороди. ( запис 1982 року). На жаль, мені не довелося з ним співати у складі капели. Я прийшов у колектив 2002 року, а Солов"яненка не стало 1999 року. Останній прижитєвий концерт в палаці "Україна" це було 2 березня 1999 року, він співав у супроводі нашої капели і я мав щастя бути присутнім на цьому концерті. Як журналіст, я написав 3 матеріали про Анатолія Борисовича ще за його життя, спілкувався з ним. Він був простим, щирим і відвертим. Давав мені інтерв"ю по телефону. І опублікував ці матеріали: 2 - у журналі "Українська культура" та 1 - у журналі "Театрально-концертний Київ".

    В цьому році Анатолію Солов"яненку виповнилося б 85 років.

    Як поет, написав про нього такі, дещо емоційні, але щирі рядки:

    Солов"яненко, Солов"яненко -
    України вишневий цвіт.
    Й до коліна твого не дістане він -
    Паваротті-космополіт!

    7503 р. (Від Трипілля) (1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  42. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.02.08 12:50 ]
    Коли вже та весна...
    * * *

    Коли вже та весна, о, йоханий бабай?!
    Та це я не про Вас. Помилуйте, сержанте.
    Триває між теплом і лютим боротьба –
    ну, я рознервувавсь… Ну що мене – саджати?

    Коли вже білий цвіт покличе у сади,
    коли уже сміття позбудеться перон цей?
    За «йоханий бабай» ніхто ще не судив –
    ото ж, не варто й вам,
    моралеохоронці.

    А вітер не стиха. А потяга нема…
    У Шармі – штиль і плюс. Від заздрості не тріснути б!
    Сумний холодофоб, нещасний травнеман,
    чекаю і терплю. Радію святу Стрітення.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Роман Коляда - [ 2017.02.07 17:17 ]
    Він
    Він виходив із міста і здалеку не було видно,
    Що несе у руках, чи хреста чи дворучний меч,
    У повітрі стояв запах свіжого прісного тіста
    А зустрічні жінки згадували історію своїх втеч.

    Він колись розповів їм про кожний із своїх шрамів
    І промовчав про той, що через Неї одну.
    На його черевиках пил монастирів і ашрамів,
    Хоч ходив він і не по воді, переважно по дну.

    Він би може й хотів колись голову прихилити
    До чиїхось колін, але Та, що його приняла б
    Кажуть досі ще не з’явилася на цьому світі,
    Ну а іншим він вічний слуга, але жодній не раб.

    Він мовчить у юрбі, і мовчить наодинці з собою,
    Бо давно все сказав, не залишилось більше слів.
    Є одне, але він береже його для останнього бою,
    Аби наостанок промовити, як вижити б не зумів.

    Я вдивляюся вкотре у простір, у себе, в тумани,
    Шукаючи трасу останньої з його власних втеч,
    Поки ниють ночами у серці мені його рани
    І ввижається у руках чи то хрест, чи дворучний меч.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  44. Ніна Виноградська - [ 2017.02.07 13:05 ]
    За межі


    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
    Заховалась душа
    Між остатками фраз, мов лахміть.
    Відучора ми вже
    Не родина,
    І, навіть, не друзі.
    Мов китайська стіна
    Поміж нами зневіра стоїть.

    І бажання нема
    Подолати столітнії мури,
    Збудувати життя
    На підвалинах зрадних навік.
    Краще плаха на мить,
    Аніж довготривалі тортури,
    Де прощенням катує
    Віднині чужий чоловік.

    І само розчинилось
    У просторі душ наших коло.
    Не розтав на асфальті
    Зчорнілий утоптаний сніг.
    Не жалію себе,
    Розриваю всі пута довкола,
    Щоби вийти за межі
    Протоптаних нами доріг.
    06.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  45. Адель Станіславська - [ 2017.02.07 11:50 ]
    Прокинься, Янголе мій
    Війна у селах,
    у містах,
    війна у душах...
    Яка ж вона...
    Чому вона?!.
    Я жити мушу!
    Боротись мушу,
    бо як ні -
    впаду безславно.
    А ворог
    витопче й сльозу...
    було так здавна.
    Топтавсь по серці,
    по душі
    і по молитві.
    І не було на цій землі
    кривавіш битви
    ніж та,
    що з віри проросла
    чортополохом.
    А що любов'ю не зійшло -
    укрилось мохом...
    Старезний світ,
    старезні дні
    і душі сиві.
    І сивий біль
    торкає струн
    журни'х, плаксивих...
    Війна...
    Війна, як чорна твань
    на полі жита...
    Прокинься, Янголе мій,
    встань,
    не дай мя вбити...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  46. Адель Станіславська - [ 2017.02.06 18:51 ]
    Немов колись
    Коли зима скінчиться біла-біла,
    зі стріх притьмом закрапає весна -
    забуду все, що в серці наболіло
    і закружляю вальсами у снах...

    Не стану перейматися журою,
    Забуду про хвилин чіткий розміт
    і стане звичне усього лиш грою,
    стрімким акордом вигорілих літ.

    Я знову буду юнкою палкою,
    і співом солов'їним у гаях...
    Коханий мій, побудь отут зі мною,
    де зорі понад нами в небесах

    немов колись, де ми з тобою юні...
    в обіймах ніжних з ночі до зорі
    збиваєм роси, що тумани врунять
    о тихій передранішній порі...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)


  47. Роман Коляда - [ 2017.02.06 16:21 ]
    Таїна
    Її нікому й ніколи не було видно,
    Та всі знали, що вона неодмінно тут.
    Багато кому було перед нею встидно
    І всі робили вигляд, що її не ждуть.

    Її голос не переміг би на талант-шоу
    Бо і кастінгу напевно вона б не пройшла,
    Але вона говорила - і всім відбирало мову,
    А очі заступала якась біла імла.

    Її портрети не висять у галереях,
    Та кожен бачив напевне її у снах,
    Скільки народу полягло заради неї,
    Стільки ж загубилося на її стежках.

    Її не можна назвати, ще немає такого слова,
    І забути її так само неможливо ніяк.
    Вона слухає тебе і чує, знову і знову,
    Без чому, без навіщо, тому що і позаяк.

    Може марно я вкотре вінки із літер
    Виплітаючи мучуся знову й знов
    Та не вщухне у серці незримий вітер
    І не згасне до неї моя любов.

    06.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  48. Любов Бенедишин - [ 2017.02.06 09:47 ]
    Страх
    Безглузда витівка якась -
    отак лякати!

    Душа по тілу розтеклась,
    в_текла у п'яти.
    Не вісь обрала і не вись -
    ганебну втечу.

    ...А Бог ще дивиться кудись
    у порожнечу.

    06.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (20)


  49. Богдан Манюк - [ 2017.02.06 01:46 ]
    З циклу
    Прощання

    А сонце виміряє оком
    церковний купол і сумні
    ремінісценції бароко
    на сволоках та на стіні,
    притуленій до гір, до горя.
    Триперехресними хрести,
    бо як інакше до покори
    гуцульське лихо привести,
    що з голосами дзвону вільно,
    де «Плине кача*…». Боже мій,
    життя без обручів – надійне,
    якщо пусте воно, в пітьмі,
    але осонценим і в леті –
    назустріч кулі. Зблиском тут,
    а в засвіті… бійців намети
    посеред раю і покут…
    Найважче мірку з гореплину
    знімати сонцеві, відей**,
    коли волає мати: сину,
    на кого ж ти мене… Збудись!!!
    По колу сльози, біль – по колу
    давно заблудлої війни.
    Святі барокові – додолу,
    хоча ні кроку зі стіни…

    2017р.

    *Пісня, з якою проводжають у засвіт українських героїв;
    *мабуть.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (16)


  50. Адель Станіславська - [ 2017.02.05 19:05 ]
    Стелиться туга полем
    Стелиться туга полем,
    Падає небо чорно,
    Душі лелечим болем
    Вічність до себе горне...

    Сиплеться попіл сиво,
    Лихо бідою подвоєне...
    Чаєчка квилить: Си-ну...
    Болю мій незагоєний...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   271