ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталка Янушевич
2017.07.29 12:08
Сьогодні дощ періщив уночі.

Він припізнився звечора – задуха

Така була, що навіть далечінь

Обвіювалась в’яло капелюхом.

Наталка Янушевич
2017.07.29 12:07
Сьогодні дощ періщив уночі.

Він припізнився звечора – задуха

Така була, що навіть далечінь

Обвіювалась в’яло капелюхом.

Наталка Янушевич
2017.07.29 12:06
І хто я тобі? Коротка пряма стежина.

Чотири кути, надійно і тихо в них.

Ти пташкою звеш. Напевно, таки пташина,

Літаю собі низесенько поміж стріх.

Сергій Сірий
2017.07.29 11:56
Білка Руся – листоноша.
І листи вона розносить
Всім, хто мешкає у лісі
Й трохи далі – на узліссі.
Білка біга, білка скаче,
Наче баскетбольний м’ячик,
Щоб устигнути з листами
До чиїхось тата й мами

Іван Потьомкін
2017.07.29 09:20
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору

Ігор Шоха
2017.07.28 22:18
Є наказ – іти на захід
за вєлікую страну.
Їй – нема безвізу. Ну,
а його у пекло аспид
посилає – на війну.

***
Осатанілі зеки лугандона

Серго Сокольник
2017.07.28 13:57
трохи незвичне структурно. трохи доросле і жорстке)))***

Є бажання, жадана, позбутися спліну?
Накажу невблаганно- мерщій на коліна,
І вогненний екстаз, як бувало не раз,
Ремінцем на тріпотно-оголену спину
Упаде, ніби кара одвічних богів!
Це тобі

Олександр Бобошко Заколотний
2017.07.28 12:27
Вшануймо
душі чисті
полеглих
за Вітчизну.
Хай пухом їм всім земля,
і хай в безмежних полях
квітують маки щоліта
на згадку

Ігор Шоха
2017.07.28 11:57
               I
Лірою, тихою ласкою,
вірою, сивою казкою
віють гаї і лани.
За позолотою обрію
сяє палітрою повною
літо у небі весни.

Ірина Вовк
2017.07.28 11:30
Летять ключі над містом,
Летять ключі лелек.
Кружляють урочисто,
Курличуть звіддалек.
Їх путь – «з варяг у греки» -
Відкриті ворота…
Вертайтеся, лелеки,
До рідного гнізда.

Ірина Вовк
2017.07.28 11:24
На болотах праруської землі,
де князь Давид ходив колись на лови,
вродивсь лелека – птахом світанковим –
наш білий бусел з черню на крилі.

Із темних ям, руїн і спориша,
із чорних зерен стовченого хліба,
із крові й поту пращура-дуліба

Анонім Я Саландяк
2017.07.28 10:25
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ     Розглядаючи сукупність усіх знань чистого - спекулятивного розуму як певну споруду, котр

Микола Соболь
2017.07.28 06:58
Кумири, епохи, царі, королеви…
Далеко пішли від Адама та Єви!

Фігове листя поїла ослиця –
Сорому більше ніхто не боїться.

Страху немає – Содом і Гоморра
Канули в Лету… для кого це горе?

Ігор Шоха
2017.07.27 18:49
Ви ще не знаєте кацапа.
Літає мухою цеце,
а обнімає косолапо
і вічно має, як у цапа,
незадоволене лице.

Воно полює за чинами,
аби завоювати світ,

Віта Парфенович
2017.07.27 16:45
Ти написав мені листа:
«Я все іще про тебе мрію»
Короткий лист і неспроста,
Плекаєш на любов надію.
Ну що мені відповісти?
Щоб не образити, мій друже,
З тобою ми давно на ти,
Знайомі наче добре дуже...

Маргарита Ротко
2017.07.27 16:41
… в ночі – густе волосся, день – потойбічно сивий,
дім – теорема ляльки, змоченої вві злі.
тихо шурхочуть сови, дряпають зелень зміїв,
в пазуху мостять кігті, гріються до сльози.

на божевільній кулі – опіки страта-сфери.
у блідошкірій скрині – ваку

Олександр Сушко
2017.07.27 16:18
Безвітря. Штиль. Затишшя. Німота.
Усе пройшло, і біль не млоїть груди.
Стернею наїжачились жита -
Вона м'якіша за людську огуду.

Розвіялися мливо, остюки,
Удосталь нашепталися сусіди.
Любов із серця вирвав я таки,

Ірина Вовк
2017.07.27 11:46
Втікає ніч на синьому коні
безмісячним ноктюрном «SENZA LUNA»…
Чого блукаєш, вершнице фортунна,
семивідлунна в снах, в самотині…
Чи ж є той сенс з безмісячних блукань?
Чи випливе в туманнім альбіоні
пахучий лист фіалки на осонні
та дрібен дощ люб

Ірина Вовк
2017.07.27 11:36
Ти котись, котись, кибитко...
В’ється ночі золотава нитка,
(б’ється серце, ой та не дається –
палахкоче, не згаса!)
Понад плинною рікою
пущу повід, коників напою,
і тебе захланною рукою
поманю у небеса...

Ігор Шоха
2017.07.27 10:36
Буває, і мініатюрні катрени
не лише образи, але і ...поеми,
і п'єси, і оди ...дощу.
Які то скажені путі Мельпомени,
якщо випадкові сюжети і теми
доводять когось до плачу!

***

Микола Дудар
2017.07.27 10:33
Вона солодка з виглядом на всі…
Йому повзти і дертись крізь кордони
і кожен з них ще мріє по росі
це право їм дісталось за купони

і боляче і смішно - хеппі енд
він не турист, а хто? заробітчанин
найкращий із усіх сьогодні тренд

Микола Соболь
2017.07.27 05:54
Економили на війні,
Люди дешевше машин.
А раніше: холодні дні
Брали енергію шин.
У часі горе «Майдану»,
Уже не наяву.
Теорія – дерибану
Країни де я живу.

Серго Сокольник
2017.07.27 04:04
Є у тебе, шпигуне, душа?
Чи її розміняв ти на розділи
Циркулярів, доган і пошан,
Чи на вірші, що пишуться прозою?
Світ подій у твоєму житті
Очі випалить нам, непосвяченим,
Мов мета, до якої іти...
І стороннім, того не побачити,

Адель Станіславська
2017.07.26 22:29
Пора вже стати злегка цинічною...
Життя показує - є потреба.
Не бійся тих, хто киває на вічність -
У кожного власне небо.

І праведність кожна лише до часу,
і благоговійні моління...
Не віриш? Впади або оступися -

Микола Дудар
2017.07.26 18:01
З Борисполя до вас - куди не йшло
а звідси і до себе ціла вічність
на прив’язі теличка за селом
у погребі принишкло десь з півсічня
і це не все
сторінку розгорну
прописане розписане... дрібниці?
кипить бурлить на вуглях на пару

Олександр Сушко
2017.07.26 15:19
Люблю я шану як солодкий мед,
Щодень її збираю у засіки.
Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
Хвала для мене - це найкращі ліки.

Закатую її у баняки
Пересипаючи коментарями.
Звикаю гризти слави мослаки,

Світлана Майя Залізняк
2017.07.26 13:10
Світ мережевих поетів.
Пошуки мережив...
Залиша слідиська Єті:
Не загриз, та стежив.

Фланірую непомітно.
Алергія в музи...
Антилопа Зося кітна

Нінель Новікова
2017.07.26 10:57
Накотилося
Буйне цунамі літа
На моє місто…

Анна Віталія Палій
2017.07.26 10:15
Печаль чи скорбота
мій камінь важкий не важкий?
Убитий не вбитий
твоєї торкаюсь руки.
Любов – не любов,
а висока незрима краса.
Колись ми удвох
увійдемо в оті небеса.

Анна Віталія Палій
2017.07.26 10:11
Моє життя, як на Великдень цвинтар –
Хоругви, натовп, священик відправляє.
Пасха, радісний сум. Сонячно.
Моя душа – як Великодній дзвін, – будить,
Будить, будить.
Мій дух – як Слово Бога, – сущий.
Мій світ – як кулька в руках дитини.
18. 04. 2017

Микола Дудар
2017.07.26 10:04
Якщо наш день візьме й завечорить
а сонце відштовхнеться від орбіти
зірву тобі і айстру і суниць
і тихого зворушливого літа
залиш усе скоріш біжи до верб
стежиною униз та й понад ставом
он місяць молодий неначе серп
а поруч польові по шию трави

Анна Віталія Палій
2017.07.26 09:55
Сестро моя, жаринко серця,
Любов’ю засвіченого,
Самовіддана ти – безконечно.
Життя твоє усміхнене зникоме.
Джерело світла твого – з тобою.
Так є. Так буде.
15.05.16р.

Ірина Вовк
2017.07.26 09:21
Офелія… і Тірца… і Йоганна…
Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
Касандра я… Неріса… Одержима…
(Душа моя і плоть моя – незрима)…
Безумна я і втишена… Хто зможе –
стихію цю впокорить, переможе,
коли не я?.. не море це зелене?.. –
бо хто є тут розкут

Ірина Вовк
2017.07.26 09:07
Майбутній вчений Юрій Дрогобич, він же Котермак – «Magister Georgius Drohobicz de Russia» – народився близько 1450 року в родині збіднілого шляхтича, у сім’ї солевара Михайла Котермака, в старовинному галицькому місті Дрогобичі, назву якого пізніше учений

Микола Соболь
2017.07.26 05:53
Заполонила все когорта.
На крові зрощена епоха
І як то кажуть: ані чорта
Не полошаться, ані Бога.
І не цураються ідеї:
Живе убити на землі.
Бояться істини! Плебеї
Які зачаті у кремлі!

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 22:30
Для тебе це лиш даху зсув -
Ходити, ніби геній, гордо.
Ти зробиш все, щоб ним не був,
О заздрісна хохляцька мордо!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

лучана лучана
2017.07.27

Христина Татіана
2017.07.27

Містер Альфред
2017.07.22

Любов Матузок
2017.07.04

Віктор Северин
2017.07.02

Сергій Щєпкін
2017.07.02

Руслана Ткаченко
2017.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Наталка Янушевич - [ 2017.07.29 12:22 ]
    Літній дощ

    Сьогодні дощ періщив уночі.

    Він припізнився звечора – задуха

    Така була, що навіть далечінь

    Обвіювалась в’яло капелюхом.

    А на світанні промені-ключі

    Порозчиняли світові повіки

    І десь у бузиновому кущі

    Затьохкав перший соловей-музика.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  2. Наталка Янушевич - [ 2017.07.29 12:53 ]
    Літній дощ

    Сьогодні дощ періщив уночі.

    Він припізнився звечора – задуха

    Така була, що навіть далечінь

    Обвіювалась в’яло капелюхом.

    А на світанні промені-ключі

    Порозчиняли світові повіки

    І десь у бузиновому кущі

    Затьохкав перший соловей-музика.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  3. Наталка Янушевич - [ 2017.07.29 12:54 ]
    ***

    І хто я тобі? Коротка пряма стежина.

    Чотири кути, надійно і тихо в них.

    Ти пташкою звеш. Напевно, таки пташина,

    Літаю собі низесенько поміж стріх.

    А ти мене лю…, ти любиш мене, ой любиш.

    А ти мені – все: намиста і сорочки.

    Бо як же іще? Нехай не пліткують люди.

    Ти вивчив мене на дотик легкий руки.

    Чотири кути. Межа, як закон. І крапка.

    Ліпити гніздо, любитися сотню літ.

    Коріння – в землі. А що, як не вродить раптом?

    І небо оце, воно вже не білий світ?

    Я, може, тобі – пташина в передвечір’ї,

    Угору злечу, у ночі космічне дно.

    І стану тоді далеким якимсь сузір’ям

    Чи світлом зорі, що згасла давним-давно.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.07.28 12:35 ]
    Адажіо Альбіноні 2017

    Вшануймо
    душі чисті
    полеглих
    за Вітчизну.
    Хай пухом їм всім земля,
    і хай в безмежних полях
    квітують маки щоліта
    на згадку
    про подвиги.
    Як скрипки серце крають!
    Авжеж, достойний раю
    всяк, хто на битву піднявсь
    й лишивсь у наших піснях,
    хто боронив Батьківщину
    до останнього
    подиху.

    ...За Бережани й за Держпром,
    за Дністер і Дніпро
    вмирали кращі,
    а світ пропащий
    все лякався і блід,
    все марнів і малів,
    не знаходячи слів.

    Полтава й Кропивницький
    вклоняються їм низько;
    Одеса, Чоп і Слов’янськ...
    Країно рідна, не в’янь.
    І не забудь їх ніколи,
    хто тебе
    не зрадили.
    Герої невмирущі
    на бій кривавий рушать.
    Ані вогнем, ні мечем
    не можна знищити честь.
    І над землею встає
    після зливи
    райдуга.

    За Прикарпаття й за Донбас –
    найвідважніші з нас,
    оті, що справжні,
    свободи спраглі.
    Дай же, Боже, їм сил!
    Допоможе й Твій Син
    їм вціліти всім.

    Всім нашим...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:43 ]
    "ЛЕЛЕЧЕ", або "З ВАРЯГ У ГРЕКИ"
    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Відкриті ворота́…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Пташаточко чубате
    По стрісі дзьобом б’є.
    Лелечка біля хати
    Студену воду п’є…
    Чи холод, а чи спека –
    Тут питна є вода.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Із зоряного глека
    Розливсь Чумацький Шлях…
    Летять, летять лелеки
    Із ласкою в очах.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Де ясна є звізда.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Чи холод, а чи спека –
    Колосяться жита…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    *Невикористаний мотив пісні м.Буська у авторських матеріалах ювілейного шоу 900-ліття міста Буська, 1997.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:48 ]
    Під знаком Бусла
    На болотах праруської землі,
    де князь Давид ходив колись на лови,
    вродивсь лелека – птахом світанковим –
    наш білий бусел з черню на крилі.

    Із темних ям, руїн і спориша,
    із чорних зерен стовченого хліба,
    із крові й поту пращура-дуліба
    злетіла в небо буслова душа.

    На схили круч, на гребінь висоти –
    благословенна путь твоя неблизька.
    Неси на крилах юності колиску,
    лети, лелеко… Та не відлети!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  7. Олександр Сушко - [ 2017.07.27 16:39 ]
    Втеча
    Безвітря. Штиль. Затишшя. Німота.
    Усе пройшло, і біль не млоїть груди.
    Стернею наїжачились жита -
    Вона м'якіша за людську огуду.

    Розвіялися мливо, остюки,
    Удосталь нашепталися сусіди.
    Любов із серця вирвав я таки,
    Не стерпіла вона тяжкої кривди.

    Я був сліпак. Незрячий. Сліпорід.
    Немов битюг тягнув важкого воза.
    Мені її краса заслала світ.
    Вона ж чуттями грала віртуозно.

    Для неї - гуща, бульбовий навар.
    Мені - сироватка, усохла костомаха.
    А навзаєм отримав я удар,
    Зазнав поразки, катастрофи, краху.

    Вона пішла від мене навесні,
    А літом у мою самотню хату
    Сусідка принесла у пелені
    П'ятьох малих пухнастих кошеняток.

    У неї повно жирних мослаків,
    А я картоплю запиваю квасом.
    Людина може їсти й павуків.
    Оселя ж кицьки там, де є ковбаси.

    27.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:53 ]
    "SENZA LUNA" або "Безмісячний ноктюрн""
    Втікає ніч на синьому коні
    безмісячним ноктюрном «SÉNZA LÚNA»…
    Чого блукаєш, вершнице фортунна,
    семивідлунна в снах, в самотині…
    Чи ж є той сенс з безмісячних блукань?
    Чи випливе в туманнім альбіоні
    пахучий лист фіалки на осонні
    та дрібен дощ любисткових зітхань
    про над’яркіший пам’яті відбиток:
    у нетрях часу збитих колісниць,
    триоких свіч, окреслених зіниць,
    і безлічі зелених свіжих віток,
    що виринають з ночі на льоту,
    і виростають в безвість, в висоту!

    Там на семи горбах тріпоче кінь –
    І тінь моя в сліпучім ореолі
    Веде двобій з могучим знаком Долі
    мечем семивідлунних поколінь…
    Я всюдисуща… я уся з відлунь,
    в мені постава вершниці, о верше!
    Втікає ніч… Туманно, як і вперше,
    той самий сон – безмісячний ноктюрн.
    … Не сон, о Сіне… - зірка покотилась.
    У чому сенс? – не знаю… Я втомилась.

    … Світає… Я народжуюся в муках,
    вертає світ, тонований у звуках,
    та сама синь – безмісячний ноктюрн…
    І я, в семи фортунах безпритульна –
    над звуками ноктюрна «SENZA LUNA»…

    … Натомлений ноктюрн…
    чи сон…
    чи сум…

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:37 ]
    "Ти, лети, лети, голубко..."*
    Ти котись, котись, кибитко...
    В’ється ночі золотава нитка,
    (б’ється серце, ой та не дається –
    палахкоче, не згаса!)
    Понад плинною рікою
    пущу повід, коників напою,
    і тебе захланною рукою
    поманю у небеса...

    Ти лети, лети, голубко...
    (Б’ється серце, ой та схлипом смутку),
    рветься нитка золотобагря́на,
    як жаринка, догоря...
    Серед степу спозарана
    з ву́тлих трав росте кривава рана,
    що дорога – то жага-омана,
    то незаймана зоря!

    Ти веди, веди, дорого...
    (Б’ється серце, ой та до знемоги),
    де ж мені подітися від болю
    у любові на устах –
    на вітрах циганську долю
    переллю я перекотиполю,
    і розтану... стану... пересто́ю –
    в неземних нових світах.

    Ти... зореносно так світи,
    поведи мене в світи – на край...
    За прив’язаність прости,
    як лошицю запусти
    у привольний дикий рай!

    Ти розкинь небесну карту
    (б’ється серце, ой та не до жарту!),
    а чи варто жити, чи не варто –
    у циганки не питай...
    Розведи у серці ватру
    з болю, крику, схлипу, а чи жарту...
    Чим жаркіше – тим рідніші шатра,
    ти гори... гори... палай!..


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  10. Адель Станіславська - [ 2017.07.26 22:34 ]
    У тебе є тільки небо
    Пора вже стати злегка цинічною...
    Життя показує - є потреба.
    Не бійся тих, хто киває на вічність -
    У кожного власне небо.

    І праведність кожна лише до часу,
    і благоговійні моління...
    Не віриш? Впади або оступися -
    заплатою хліб? Каміння...

    Любов не має нічого спільного
    з жертовністю, що без потреби.
    Даруй собі ласку, зробися вільною -
    у тебе є тільки небо.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  11. Олександр Сушко - [ 2017.07.26 15:28 ]
    Проносне
    Люблю я шану як солодкий мед,
    Щодень її збираю у засіки.
    Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
    Хвала для мене - це найкращі ліки.

    Закатую її у баняки
    Пересипаючи коментарями.
    Звикаю гризти слави мослаки,
    Вдихати чад густого фіміаму.

    Я ласий до липучого давно,
    Тяжію до нектару і сиропу.
    Стелю подяк під голову руно,
    Для поцілунків підставляю щоку.

    З натхненням полірую ордени,
    Мені цяцьок завжди лискучих мало.
    І зрію гордо із височини
    Змурованого з тирси п'єдесталу.

    Чигаю на утішливі слова
    Чи віншування, чи овацій зливу.
    Але бурхливих оплесків нема,
    А є мовчанка, усмішка глумлива.

    І хоч ростки бундючності малі
    Та метастази вже вона пускає.
    Тону я, друзі, у пустій хвалі.
    Часу на справжню творчість вже немає.

    26.07.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (16)


  12. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:45 ]
    , , ,
    Печаль чи скорбота
    мій камінь важкий не важкий?
    Убитий не вбитий
    твоєї торкаюсь руки.
    Любов – не любов,
    а висока незрима краса.
    Колись ми удвох
    увійдемо в оті небеса.

    Земна гіркота,
    лабіринти доріг і весна.
    Земля золота,
    але тільки в несправджених снах.
    Годинника бій –
    то полічені скриків рої.
    Прощаю тобі
    не від-дані дарунки свої.

    Прощаю тобі
    не життя і не радість?.. Не час
    Співати журбі,
    дослухатися болю, для нас
    Дорога пряма
    наче злет, наче стин, як у бій…
    Прощення нема.
    Але як не простити тобі?
    15.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.07.26 09:04 ]
    "ОФЕЛІЯ… і ТІРЦА… і ЙОГАННА…" (Лесі Українці)
    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Касандра я… Неріса… Одержима…
    (Душа моя і плоть моя – незрима)…
    Безумна я і втишена… Хто зможе –
    стихію цю впокорить, переможе,
    коли не я?.. не море це зелене?.. –
    бо хто є тут розкутіший над мене,
    над цю вербу, що з попелу востала –
    (я Мавкою колись сюди літала).

    Чи ж то мені по лаври Корифея
    ставати в ряд з покірною главою,
    коли звитяжний геній з булавою
    мене веде: вперед, сліпуча Феє,
    у пущі слів, несходжені, як долі,
    іди й ставай на прю на Полі Крові.
    Чи ж по мені Корінфа кволі крики,
    марні́ пісні, плачі співців незрячих,
    коли в мені безумно Жінка плаче,
    голосячи собі на всі язи́ки.
    Моїм речам вшалілі бурі милі,
    вакхічний дух і шум вина по вінця,
    і ельфів-слів легкі райдужні крильця,
    (і де вже їм стинатись у могилі!)…

    О ті жалі́! - ті чо́ла переможні,
    о ті терни́! - скупі римля́нські чола…
    Стаю на прю – розніжені і млосні,
    Я одержима… правда, тілом квола.
    Мені за зброю – всесвіт мого вірша,
    (десь там орел у бе́змірі ширяє!).
    Я втишуся… Я – тиша… Я – Неріса:
    «Корінф оцінить тих, кого втеряє…».

    Не плачте по мені, як ненароком
    в смертельному бою впаду, причинна.
    Я сильна… Так, я «трохи не мужчина»,
    мені судилось бути вам пророком.
    Дух Божий знайде сам мене в пустині,
    і вас він осягне з прийдешнім віком…
    В мені снаги – як в доблеснім мужчині,
    та я втомилась бути ЧОЛОВІКОМ!

    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Із вічності камінного застінка
    Я йду до вас – як найніжніша жінка!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 22:38 ]
    Ментальність
    Для тебе це лиш даху зсув -
    Ходити, ніби геній, гордо.
    Ти зробиш все, щоб ним не був,
    О заздрісна хохляцька мордо!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (10)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 18:12 ]
    Уже геній!
    Я розкажу все по порядку,
    Щоб не було розчарувань.
    Отам - моя ступала п'ятка,
    А тут - писала вірші длань.

    Усох павук давно на стелі.
    Та очі бачили колись
    Як малювалися пастелі,
    Сонети зоряні плелись.

    В тарілі всохли бутерброди,
    В кутку - гітара замашна.
    Писав на кухні про природу,
    У ванні проза гарно йшла.

    Вливав в лоханю півбалона
    Шампуню, меду, молока,
    І про любов есеїв грона
    Черкала в захваті рука.

    На лоджїї творив про море,
    А на дивані - про зірки.
    Для поетичних різносолів
    Мостив у крісло подушки.

    Декламував у коридорі,
    Дивився пильно у трюмо.
    Натхнення відкривались пори,
    Курився творчості димок.

    Відро заковтувало шмати
    Іще недосконалих дум...
    Мене вже винесли із хати,
    Вдягнули вічності костюм.

    Здмухни з полиць стару пилюку,
    Там є брошура-мишеня.
    Писав аби убити скуку,
    А виявилось - геній я!

    Ростуть нових поетів лави,
    Тільця, Пегаса, музу ссуть.
    А я не встиг ковтнути слави -
    На це не стачило часу.

    Несуть мені вінки та квіти,
    До ями кидають грудки.
    Нарешті став я знаменитим.
    Хоч за життя не був таким.

    25.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (6)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 17:16 ]
    «Героям сла…»
    У Києві майструють гроб,
    Готує похорони мати.
    Попала міна у окоп:
    Стрічай, столице, тіла шмати.

    Він був мій друг. Співак, поет.
    Та хлопця одурили підло:
    До рук убгали пістолет…
    Накрила темінь промінь світла.

    Цукерки варить «Порохно»,
    Мальдіви гріють «Кулю -в-лоба».
    Сашка відправили на дно,
    А діточок своїх – в Європу.

    Немає в нього орденів.
    Зате до біса в генерала –
    Йому не жаль чужих синів,
    Вояк для нього – м’ясо, сало.

    І шерхотить у рів пісок –
    Це все, що маєш від «держави».
    Штовхає в спину голосок:
    «Героям сла...». - Навіки слава.

    25.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:02 ]
    "Сцена з Перелесником"
    Коли вирветься втома,
    як ноша мені непосильна,
    коли хтось із знайомих
    на мене скептично зиркне́,
    я буденність покину
    і в казку вернуся, наївна…
    - О рятуй, побратиме,
    рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

    І від злих язиків,
    і від того скептичного ока
    я у гущі лісів заховаюсь,
    ніхто й не знайде.
    Тільки мій П е р е л е с н и к
    злетить над лісами високо
    і озветься з берези:
    - О де ти, о де ти, о де!..

    Коли вирветься втома,
    а вона ще чорніша від ночі,
    і пітьма півпритомна
    долоні безсонь простягне,
    спалахне у мені,
    заіскриться в мені,
    затріпоче
    твій високий вогонь:
    - О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 08:07 ]
    Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
    Крилом зеленої вуалі
    Вечірню прохолоду ніс…

    І віяв легіт над землею,
    Нагадував не без жалю,
    Як вухом припадав до неї
    Ватаг народний Кармелюк.

    Він припадав до рідних тернів
    І чув за кілька миль навкруг –
    Козак могутній – характерник –
    Огидливий ворожий дух.

    О лісу рідного пенати!
    Це ви дали йому снаги,
    Що не могли його впіймати
    Десятиліття вороги.

    Скоробагатченки лукаві
    Довкола озирались тут.
    За підлі всі діяння, справи
    Спіткав їх в лісі Божий суд.

    Життя у ньому – справедливе,
    Не владні тут гнилі жлоби.
    Вартують правду скрізь красиві
    Старі язичницькі дуби!

    24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Хмільник, Вінниччина.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  20. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 07:20 ]
    Мій язик
    Приперла щоку у сльозах рука,
    Думки невтішні у захмарних висях.
    Я прикусив добряче язика,
    Коли учора з жінкою сварився.

    У роті - закривавлений клубок,
    І кінчика одгризено шматочок.
    Ніяк не можу вивчити урок,
    Що жінка зробить все чого захоче.

    Сказала аби мій зогнив язик -
    На ранок обкидало чиряками.
    Наполовину став не чоловік,
    Ледь-ледь жона не виперла до мами.

    То вирвати вкортіло брехунця,
    Коли порадив їй піти на танці.
    Пішов зловити тещі окунця -
    Язик вгарпунив гаком на рибалці.

    Невірне слово - вже летить оса
    Чи інша розлютована комаха.
    І жалить невмолимості гюрза,
    І волосини дибляться від жаху.

    Пролопотів, що сукня не нова -
    До рота впала з дерева ломака.
    За дратівливі чи гучні слова
    Роняє птаха з-піднебесся каку.

    Казав, що мужа іншого знайду -
    Мене на муки нелюдські прирЕкла:
    Лизнув гарячу я сковороду,-
    Ще на землі - та звик уже до пекла.

    Моя пащека змучена мовчить,
    Пора уже приходити до тями.
    Коли кохана спатиме вночі -
    Зашию пельку грубими нитками.

    24.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  21. Олександр Сушко - [ 2017.07.24 18:59 ]
    Невдала сповідь
    Я сповідався. Піп длубався в носі,
    Накручував мізинець віражі.
    У нього нерви - корабельні троси,
    Або оглух, осліп і збайдужів.

    Його живіт розтоптують ковбаси,
    А руки білі, ніжні та м'які.
    Це - спадок молитовника та ряси,
    Мої ж, від праці, длані шкарубкі.

    Я скромний, незаможний роботяга,
    Такі ж мої безхитрісні гріхи:
    Украв болта, ковтнув вина боклагу,
    Не віддаю з процентами боргів.

    Кажу, на жатях я намацав даму,
    Обняв її худий, ребристий бік.
    І розчахнулася кохання брама,
    А поруч спав ледачий чоловік.

    Я согрішив. Люблю отак грішити
    І тішити засмучених жінок.
    Удома їх чекають праця, діти,
    Свекрухи остогидлий голосок.

    Епітрахіллю утираю сльози,
    Трясе ікони звук мого ниття.
    А піп донизу опускає носа
    Під монотонний жебіт каяття.

    Мої слова для нього що снодійне,
    А, може, маку з'їв зо три пучка.
    Одвертість щиросердна тихо гине,
    До рук узяти хочеться дрючка.

    Заснув отець. Здолали перелоги.
    Хропіння розлякало павуків.
    Мою молитву не приймають боги,
    Непрощені вовтузяться гріхи.

    Священнику не випишеш догану,
    Він не рівня простому козаку.
    Візьму на сповідь завтра барабани,
    Прочищу вуха млявому соньку.

    24.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  22. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  23. Адель Станіславська - [ 2017.07.24 08:50 ]
    Прощай
    Сторінка перегорнута.
    Й нехай...
    Ніщо насправді
    не триває вічно.
    Малює зірці сяйво опівнічне
    блідий окраєць місяця...
    Прощай...
    А ще прости
    і не тримай жалю,
    Ні кривди
    чи образи на минуле -
    між нами в ньому
    світле щось майнуло,
    І світло те
    я й досі ще люблю.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  24. Лариса Пугачук - [ 2017.07.23 17:11 ]
    Вітання
    Повз уважність очей, що пiдблимують хижо і сiро,
    не зважаючи на цвiркотiння пустих балачок,
    йдеш вперед.
    Не слідкуєш за вартісним виглядом шкiри.
    Часто публiку томно-манiрну ввергаєш у шок.

    Свiт якраз для таких.
    Свiт для тебе сотворений, друже.
    Вiн такий, як i ти, — йде повз брехнi пустої людви.
    Не вiдбiлює шкiру: поживою тим, хто недужий,
    бруд слугує — на ньому бридливі зростають увись.
    …Хай ростуть.

    Ти ж ідеш. В тебе вимiри iншi. І справжні. І глибші.
    В тебе безмiр — в тобi недосяжні свiти проросли.
    Не уявнi. Живі!

    P. S. Не навчилася тонше і тихше,
    то ж за патос мене десь нечемно, Андрію, пошли(:)

    23.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  25. Олександр Сушко - [ 2017.07.23 16:02 ]
    Ми - сарана
    У кожного народа свій Христос,
    Пілат байдужий, жадібний Іуда.
    Навергали своїх гріхів обоз,
    Але чужим богам несем до суду.

    Своє лайно - сусіду за паркан ,
    Неначе із балкона папіросу.
    І усихає з люті Іордан,
    Стіна плачу - чужих плачів не зносить.

    А ми Голгофу утоптали в грязь,
    Ще трохи - і зрівняється з землею.
    І кожен раб, повія чи то князь
    Потроху краде бога у єврея.

    Ми - сарана! Набридлі прохачі!
    Нахабно прагнемо чужого схову.
    До раю (не свого!) поцупили ключі.
    І хмурить брови мудрий Ієгова.

    У небесах курличуть журавлі,
    Під ними сплять Стрибогові онуки:
    Не поважають рідної землі,
    Чужим законом обкували руки.

    Коли ж не стане звільнення від мук
    І отченаш Всевишній не дочує,-
    Прокинеться незрячий ще онук,
    І капища прадавні ушанує.

    26.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  26. Адель Станіславська - [ 2017.07.21 19:29 ]
    А сонце так само зійде
    ніхто тебе не згадає
    як завтра тебе не стане
    ти зникнеш німою тінню
    розтанеш немов роса
    а сонце так само зійде
    і день надвечір"ям кане
    на землю благословіння
    розбризкають небеса
    як сотні років до тебе
    продовжить життя спішити
    зітхатиме полем вітер
    підносячи дух увись
    сплітаючись у молебень
    цвістимуть сади і квіти
    життя не зупинить руху
    як зникнеш собі колись...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  27. Володимир Маслов - [ 2017.07.20 22:16 ]
    Переводять церкви на росiську...
    Переводять церкви на російську,
    наче грають в ворожу дуду
    чорні слуги імперського війська,
    вівчарі неподілених душ.

    І роздвоюють сіру ментальність,
    і засіюють ниву людську,
    забиваючи клином фатальність
    у глухий, перекошений кут.

    Під склепінням церковної стелі,
    під вагою чиєї вини
    ти стоїш у глоті як в пустелі
    із гірким відчуттям чужини?

    Хоч нерідна у хорі гучніша,
    та на рідній, один наче перст,
    відчайдушно вимолюєш тишу
    звідсіля за дві тисячі верст.

    А в верхах незалежну і вільну
    заїда доморощена тля
    і синів відправляє на бійню,
    і кладе в дерев'яний футляр.

    Не бандерівець я, не розкольник,
    перед Богом не крию жалю:
    чи така вже і справді бездольна
    Україна, яку я люблю?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  28. Любов Бенедишин - [ 2017.07.20 12:41 ]
    Кумедне
    1.
    Жадоба кумкає завзято.
    Закон – кум королю.
    Новітній Чахлик: «Срібло-злато
    Міняю по рублю!»

    А богатир не злізе з печі –
    І тепло, і Wi-Fi.
    В царівни – пластика… до речі,
    Не перша. Ну й нехай.

    В Яги – іще крутіша зваба:
    То фестиваль, то квест.
    І душить дурник чорну жабу,
    Щоб змовкла врешті-решт.

    2.
    Пегасом орють. Змій-Горинич
    З Парнасу – у піке.
    Смачні у Музи мандарини…
    …Примариться ж таке.

    20.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.07.20 10:42 ]
    "Notre Dame de Paris"
    Понад вертеп мирський, понад бедлам,
    в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
    В приливах сонця мліють черепиці,
    тихесенько віддзвонюють дзвіниці
    притаєні освідчення - Париж...

    ... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
    бо ось С о б о р завис як вирок Долі,
    от-от оглушить дзвоном. Упаде...
    Чого шукаєш? - не знайдеш ніде
    своє розбите на череп'я щастя...
    Ілюзіє, сховатися не вдасться
    у закутки чужих fata morgan.

    ... Та, Господи, що коїться?! Орган
    пливе і розсікає тло зловіще...
    Хтось у сутані дихає все ближче
    у надлишку невтолених бажань...

    ... Твоя душа, мов полохлива лань,
    а хоч би в зашкарублім мішковинні,
    блукає десь над хмарами... Невинні
    уста твої, і очі, і слова...

    Прочиниш браму - кояться дива
    за мурами - розквітлі Божі Очі
    і у тоненьких павутинках С а д:
    тут гронами важніє виноград
    і джерельцé з-під каменю дзюркоче...

    ... Омиєшся - і скупана в сльозах
    засвітишся іскристо і пломінно...
    Ти - Е с м е р а л ь д а, вічна і незмінна,
    розкрита виноградова лоза!..

    ... Чиєсь ім'я, чиясь могуть всевладна,
    чиясь хода - важка і недоладна -
    торкається невпізнано: в о н а !
    Захланний світ у підступах до храму,
    а ти о д н а у стінах "Нотер-Даму"
    і Сад один... і ти... і таїна...

    ...Крізь тебе, крізь віконня в риштуванні,
    проходять у бедлемному убранні
    мужі - від багача до бідняка -

    і в кожного простягнута рука -

    пливуть крізь тьму, крізь тебе і до тебе,
    усі сонця, що назовуться "Фебом" -
    Мішелі, П'єри, Жаки і Роланди
    (герби, маєтні знаки - пишні "ґранди") -
    впізнай, спинися, вибери мене,
    коли ти справді д и в о неземне,
    прийми на мить обличчя
    Е с м е р а л ь д и ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  30. Адель Станіславська - [ 2017.07.19 23:02 ]
    Лелечо
    Горіли крила... Тліли. По пір'їні.
    А попіл сиво сипався до ніг.
    Вдивлялась янголиця в очі сині
    А там - то ніч, то сонечко, то сніг.

    Вдивлялася у вир, ману, безмежжя.
    Там сум застиг чи може тільки гра?
    У доторку стихії протилежні
    Кресали скалки струму нагора...

    А ті спадали стрілами на плечі.
    На два крила, що на подобу рук.
    На трем пір'їн невидимих... Лелечо
    скрадався плач... чи схожий тільки звук...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  31. Василь Кузан - [ 2017.07.19 21:16 ]
    На межі життя і жита
    ***
    На межі життя і жита
    Жорна мелють зерна днів.
    Веселкові перевесла.
    Лик небесний сполотнів…

    Бані сіна на колесах,
    Коні, вітер і воли.
    Янголів зійшлося десять –
    Чемно сіли за столи.

    Поле скатерть сиву стелить,
    Хмари мелють лінії.
    Ось тримає Бог у жмені
    Прожитковий мінімум:

    Тридцять срібних, жмут любові,
    Муку, віру і вогонь,
    Книги, котики вербові
    Й трохи замислу свого,

    Щоб у мисці замісити
    Ми змогли колись удвох
    Хліб щоденний, гріх насущний
    І життя чортополох.

    10…19.07.17 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  32. Олександр Сушко - [ 2017.07.19 16:26 ]
    Сльозотеча
    Про кохання писати не важко,
    Інтернет потопає в сльозах.
    Надриваються Васі, Наташки,
    Скрізь печалі, розлучення жах.

    Заросило губиська і плечі,
    Коси мокнуть, блищить борода.
    Сльози гарно течуть понадвечір.
    Нині - ранок. Уже середа.

    Щосуботи - грімкі водоспади,
    Понеділок - малі ручаї.
    По вівторках - сонети, рулади,
    У неділю - ридання, жалі.

    Я нахлипався теж донесхочу,
    Позавчора, мабуть, це було.
    Навіть досі у носі хлюпоче.
    Та мене привезли у село.

    Тут немає плакучих поетів,
    Од виття не двигтять небеса.
    Мертва зона. Нема інтернету.
    Є - лопата, сапа і коса.

    Мої реви оброшують трави,
    Душ солоний приймають жуки.
    Мружить око коза на галяві,
    Лиже сльози з моєї руки.

    Тут живі - не уявні картини,
    Чую тьохи - не зойкіт і крик.
    Йду порюмсати я до дружини,
    Бо страждає її чоловік.

    Оніміли осмучені дятли,
    Плач зозулю зігнав з верховіть.
    Рву од відчаю з коренем патли,
    Бо з фейсбуку потрапив у кліть.

    Я готуюся тихо до втечі,
    Покидаю вино та шашлик,
    Щоб поринути у сльозотечу,
    До якої в інеті обвик.

    19. 07. 2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  33. Адель Станіславська - [ 2017.07.19 13:44 ]
    А він - у тобі
    А він
    усередині
    кожного з нас...
    Чи він, чи вона, чи воно - хто го зна?
    У когось про те
    буде версій зо сто,
    а в когось затерта -
    одна...
    Даремно у небі шукати просвіт:
    і сонце, і хмари - усе у тобі.
    Як важко дозволити серцю політ.
    Як легко втопити себе у юрбі...
    А шепіт довкола заплутує шлях,
    і в'яжеться доля кармічним вузлом.
    Каміння росте між хлібів у полях...
    Кидаєш. Збираєш. Стіна - напролом...
    Примарність.
    Шукаєш...
    А він - у тобі.
    Намолюють люде казки і гріхи.
    І сліпнеш...
    І сліпнеш в незрячій юрбі.
    На голос любові -
    страхи...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.07.19 12:19 ]
    Газелі ІІ. "Срібнолиця моя..."
    ІІ

    Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
    Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

    Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
    о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

    Поцілуй мене, дай пригубити лиш… губи-сладості,
    дай поглянути в очі твої – чи в здоров'ї ти, а чи в радості.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.07.19 12:18 ]
    Газелі І."Не в мені вина..."
    І

    Не в мені вина – не спали мене.
    Знай,життя сумне – не спали мене.
    Проклену тебе – нас не обмине
    Чорних шат пітьма – не спали мене.

    Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
    Темна ніч в очах – не спали мене.
    Несть числа сльозам, зорям – несть числа,
    Сонця світлина́ – не спали мене.

    У твоїм вікні сліз моїх свіча
    Ранок поміча – не спали мене.
    Я без тебе – прах! Ти мій цвіт… і плід…
    Мій життя просвіт – не спали мене!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2017.07.18 17:39 ]
    Віщі знаки
    Я пожалів її одразу.
    Вкусив тоді кохання ґедзь.
    Вона ж ридала від образи -
    Її обквецяв горобець.

    Утер заляпаного писка,
    Завів до хати на чайок.
    Вона ж віддАлася без писку.
    Та це - пролог. А ось урок.

    Вона - фінансова тигриця.
    Все інше - непристойний звук.
    Є гроші - мацаю сідниці,
    Немає - вистачить і рук.

    У неї мамині манери
    Володарки, а не слуги.
    Гребе авансом і без черги,
    А я оплачую борги.

    Щоранку порожньо в кишені,
    Зникають навіть мідяки.
    На гроб одкладені "зелені"
    Попали їй у п'ястуки.

    Із хати вимело сервізи,
    Каблучки, техніку, книжки.
    Зате до штатів має візу
    Та шуби норкові важкі.

    Реве недолі пилорама,
    Розлучення, гризня, суди...
    У серці смуток грає гами
    І мавки кличуть до води.

    Бубнявіють жалобні сльози.
    Але раптово із небес
    Упала цяточка на носа,
    І я - ожив! Окріп! Воскрес!

    Не встиг уплакатися гірко,
    Піти втопитись у ставу.
    Дала мені хустинку жінка -
    Із нею нині я живу.

    Вже не болить. Усе в порядку.
    Душа пройшла важкий етап.
    Лише залишився на згадку
    Кігчастий слід звірячих лап.

    В душі цвітуть троянди, маки,-
    Нарешті витягнув туза.
    Несуть ворони віщі знаки,
    Дарують людям чудеса.

    18.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  37. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  38. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Сушко - [ 2017.07.17 18:39 ]
    Де нас немає
    У соцмережах, кажуть, файно.
    До рота падає банан,
    Сіяє сонце життєдайне,
    Хлюпоче теплий океан.

    Поети пишуть без зупинки,
    Кладуть поезії рядки.
    А їм хвалою чешуть спинки,
    Кидають слави ягідки.

    Хотів потрапити до раю,
    Небес почути чистий звук.
    Та гарно там, де нас немає,
    А я убгався на фейсбук.

    Настала ера постмодерну,
    Відкрилися усі роти.
    Естетики мутує зерня,
    Хлорується ковток води.

    Летять словесні водоспади -
    Сиропи, січка та корчі.
    Афекти, пози, ескапади,
    Наживка - чулі читачі.

    Сидить в інеті зріла дама,
    Жує десятий пиріжок.
    В поетики компостну яму
    Кладе іще один мішок.

    Мужик на фото - козарлюга!
    Під ним вистрибує лошак.
    Сонети пише недолуго,
    Зате багато й надурняк.

    Писець чекав на охи, ахи,
    Бравіссімо, ого, о-є!
    А я за слушну заувагу
    Отримав дулю навзаєм.

    З інету сумно виповзаю,
    Рачкую, рухаюсь навспак.
    Закрилися ворота раю.
    А, може, щось роблю не так?

    17.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2017.07.16 20:19 ]
    * * *
    У кожного своя стезя, межа
    Добра, злоби, поваги та терпіння.
    В руках убивця стискує ножа
    Аби у плоть ввігнати по руків'я.

    Краде злодюга гроші та майно,
    Жадобою горить несите око.
    Онук у баби цупить на вино,
    Висотує із неї мляві соки.

    Продав усе до нитки волонтер,
    Купив приціли, джипа, автомати.
    Комбат - пристосованець-шкуродер -
    Машину вкрав, пригнав собі до хати.

    Вагітна жінка впала на траву,
    У животі вовтузиться дитина.
    Зриває з пліч їй сумочку нову
    У фраці із метеликом мужчина.

    Болить рука - осколок у плечі.
    Піти б у тил - у медсанбат, на базу.
    Та він не опустив свої мечі -
    Охороняє підлу біомасу.

    Чуже маля - здоров'я на "нулі" -
    Потрапило в омріяну родину.
    І хоч у ній десяток ще голів -
    Знайшлося місце ще одному сину.

    Збирають люди лахи все життя,
    Втовкмачують у хлам безсмертну душу.
    Сусідове в агонії дитя -
    Йому допомогти негайно мушу.

    Надворі злива. Блискавки, гроза.
    У хмаровинні зрію віщі знаки:
    Єдиний шлях веде на небеса -
    Себе віддати людям. Без подяки.

    16.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  43. Любов Бенедишин - [ 2017.07.16 18:26 ]
    І щось таке...
    1.
    Коли вже, Господи?! Коли ж…
    …Звіряче ікло. Бравий клич.
    Криваві ігрища. Арени.
    Мутні слова. Мутанти-гени.

    Далі′… Ідилія… ІДіЛ…
    Квапливі руки породіль…
    Бравади… привиди… тривоги…
    Ще кілька обріїв… ще трохи…

    «Шикуйтесь, витязі звитяг!»
    Надії… сни… передчуття…
    І щось таке в душі… холоне.
    І щось таке з очей… солоне.

    2.
    Навпроти раю… скраю…
    Чеканю ритм… чекаю
    То вісточки, то дива…
    Живу. Я терпелива

    16-17.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  44. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Сушко - [ 2017.07.15 17:08 ]
    Онуки
    Давно чинили кару, муки, гвалт
    Кармалюка Устима зарізяки.
    Але встають онуки із-за парт
    Аби хати палити, хижі, замки.

    Ріка терпіння схожа на ручай,
    Дитина точить крицеві сокири.
    Немає їй уже дороги в рай -
    Нагострює війна юначі крила.

    Не платить хабарі він і ясу,
    Раба не має вже гидкого знаку.
    І не піде шукати ковбасу,
    Що кинула людва в сміттєві баки.

    Сьогодні кожен - піфія, прокок.
    Стежина довела крива до прірви.
    Донбас і Крим закріплюють урок:
    Бомбардування, залпи, трощі, вирви.

    Для нього пісня волі - кулі звук,
    Рука вганяє в автомат набої.
    Він - уже воїн. Стріляний онук.
    А ми - чужі. Рідня - на полі бою.

    15.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  47. Маріанна Челецька - [ 2017.07.15 15:24 ]
    «Всі колючі і живі»?
    1.
    ти сиділа колючо
    і струнно
    а руки чому малювали
    ключі скрипкові
    ти не розуміла буденної мови
    ти грала на скрипку
    а він – у шахи
    і ти чомусь спитала
    чи вміє він грати в нарди?
    ..Недоречно спитала –
    відволікти чи
    роздратувати?..
    ти розумієш
    що нарди нічого уже не змінять
    в рахунку
    і дуель ця –
    не зимова казка
    просто коли на сцені реальности
    хтось
    вистрілює першим
    ще до початку тайму –
    вистава
    несподівано
    набуває
    нових форм і значень
    і ти повинен розуміти
    свій промах
    у пустелі
    в якій оазиси
    стають такими міметичними
    що аж
    втрачають
    Власний Мімезис
    15.06.2017

    2.
    освоївши нардівський принцип
    я зрозуміла чому ти програв –
    бо ти зізнався
    що не вмієш грати в нарди –
    лише у шахи..
    Шахи тебе не врятували –
    Король голий!
    Шахи – гра королівська
    якщо ти всередині
    якщо ти свій серед своїх
    і збираєшся в короткотривалі тури
    А нарди – гра стратегічна
    для тих. хто задумує
    подорожувати
    не як стажер
    а як паломник
    Нарди тебе спокушають
    вести комбінаційну боротьбу
    не просто заради
    шаху чи мату
    а для того, щоб знати
    На перспективу
    що життя коротке
    а ти – tiro ludens
    ЗАВЖДИ
    14.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  48. Маріанна Челецька - [ 2017.07.15 15:46 ]
    Гравець-прочанин
    я здається збагнула –
    зрозуміла принцип гри в нарди!
    (коли відкрила приховані шлюзи себе
    як Літньої Книжечки!)
    ..може я як чайник
    що хоче втекти від власної пари:
    скільки б не здіймався
    вище свого носика
    все одно
    не вдасться йому
    уникнути
    температури кипіння..
    Бо принцип гри в нарди
    простіший
    навіть за принцип кипіння:
    вміти майстерно ходити
    по колу проти течії
    і завжди повертатися
    Додому
    Вчасно
    Бо гравець в нарди –
    ніби прочанин
    на дорозі Святого Якова
    який іде заради того
    аби йти
    і повернутися

    І хто б не запитував:
    «Де твій Дім, Одіссею?» –
    можеш бути певним
    що на коротких дистанціях
    ти вибиваєш суперника
    на межу
    а в тривалих походах
    цього не можна робити
    бо інакше
    ні твоє ні його
    Повернення
    буде неможливим..
    Можна тільки перекрити йому
    всі шанси на втечу –
    а собі впевнено бігти по хвилях..



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Маріанна Челецька - [ 2017.07.15 15:09 ]
    Твоє МЕМО


    є дві гри
    які допомагають тобі
    втекти від самого себе –
    від власних метаморфоз
    Всередині –
    це МАФІЯ і НАРДИ

    У першій
    діють ті ж правила
    що й в театрі
    де ти просто Артист
    моно
    соло
    чи вже й оркестру
    ..Мені набридла твоя гармошка, Сурмачу!.. –
    а вдіяти нічого
    треба грати, П’єро!
    у світі без правил
    де Арлекінів нема
    і старий вже П’єро..
    бо він забуває слова
    і покладається на Ворожку
    що як суфлер пригадає йому
    Правила
    як колядувати..
    А Колядники – теж артисти
    і коли вони надто зливаються
    із Сутністю
    то перетворюються в неї –
    в єдиний Метеморфоз
    із глини –
    подобу короля-півня
    коли світ зливається в суцільний апулей –
    мірило, шаблон, матрицю –
    за яким виготовляють
    для дурнів корабель
    і в ньому двоє сумують а третій – ніхто
    Голий король
    чи блазень
    не порахувавши собаки
    мирним жителям вічно не щастить
    прокидатись і знати
    що ти просто для гри
    інструмент
    що сплутує карти..

    Але є інша сторона карт –
    завжди однаковісінька
    як піжама
    коли не знаєш
    що за чим чи за ким стоїть
    і просто пригадуєш
    чи вгадуєш
    хто сховався, уникнув чарів..
    Бо є інший вид казок
    де ти в ніщо не перетворюєшся
    а просто ховаєш у пазусі
    свій братик-біль і заклинання
    (наче весни)
    для сестрички-радості
    і від мертвого півня в собі
    втікаєш притьмом
    по-біженськи
    викрадаючи Книгу Життя
    із метафізики
    Вони – друзі твої
    на голові
    наче голуби
    наче соколи
    вони ті, кого брат Францизк
    обрав для вічної подорожі
    Вони – причетні усі
    до гри твого мемо –
    нарди
    бо без цієї гри
    ти не зможеш і в сні
    позбутися
    чужих метамофоз
    що колядуючи
    змінюють торси й сліди
    а в тобі ж насправді
    їх тільки три –
    Варлаам
    Йона
    Товій
    двоє – з рибиною а третій – ніхто
    бо вічно носиться
    зі своєю ослицею..

    Твоє мемо –
    це тільки дві гри
    в яких ти втікаєш
    від свого вчора
    І завдяки їм
    ти відбуваєш різні себе
    знаючи наперед
    що залишиться
    тільки та
    в якій ти природний як риба, –

    тому що там Йона



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:47 ]
    "Останні лови Ярослава Осмомисла"
    Вузенькою стежкою – в Галича теплих лісах –
    у прихистках Кри́лоса, Лі́мниці, у первозданній Діброві…
    Навіює Вишень олюднені сни кольорові.
    І притча Любові – на княжих статечних устах.
    Над Галичем – хмариться… В сутінь біжить олениця.
    Шумує у кубках вино – не таке молоде!
    Я відаю, княже, що в мислях твоїх – молодиця…
    В пожадливих пломенях міниться личко бліде.
    Твій вчинок – свавільний. Ті лови для тебе останні.
    Над Галичем – буря… і смерчі… і зблиски заграв…
    Безноса вже поруч. Завмерла коса у чеканні:
    ось той Осмомисл, що Чагрівну без тями кохав!
    Волай – не волай, рівно в хащах ніхто не почує
    в сідлі уколисаних ревних князівських зізнань…
    Хто крівлю покинув, хто в бурю у лісі ночує,
    на того вартує підступна, як твань, лихомань.
    Життя пережите. В нім згірклого меду доволі.
    У чолах, у княжих, безсилля над міру пече!
    Подітись куди від боярської злої сваволі?
    Хіба прихилитись на вірне жіноче плече…
    Вже й плечі – примари, і ймення нашіптує листя,
    вже й очі не людські, а диких тобі олениць…
    Наблизитись годі. Хіба що націлити вістря,
    в пориві захланнім здобути цю тінь силоміць!

    … Хисткі серпантини непевної княжої слави…
    Над Галичем – злива. Запущений пруг тятиви.
    То – хвиля зрадлива, то чорна стріла, Ярославе,
    діткнулася нагло до княжої буй-голови.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   280