ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 10:43
Розлюблена… Але ж була кохана.
Розлюблена… Як боляче, як жаль.
У серці вічна незагойна рана.
В душі і в світі лиш моя печаль.

Розлюблена, покинута, забута…
У небуття ідуть роки зітхань.
Розлюблена… І мов гірка отрута

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Олена Малєєва
2019.10.14 22:35
Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія розкручує спіралі,
І подарує їм кохання на уста,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки,
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Роман Миронов
2019.10.14 18:31
Червоні вишні – біла пелена,
Січеться поле місячним череслом.
Червона смуга пам'яті воскресла
І в ягодах солодких ожила.

Ти не сама, ти знаєш, не сама.
Твоя душа горить і замерзає.
Твоє життя – між пусткою і раєм,

Микола Соболь
2019.10.14 06:29
З городів повіяло димом,
Земля врожаї віддала.
У небі пливе пілігримом
Хмаринка над краєм села.
Спадає до обрію сонце.
Чаклує вечірній лиман,
Утримує легіт в долоньці
Тих чар недопитий туман.

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!

Любов Бенедишин
2019.10.13 10:51
У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

Семен Санніков
2019.10.13 09:02
Повітря бабине кружля -
Та не стає воно теплішим.
Не дасть бананів нам земля,
І ми щось пам'ятне залишим.

На кожний стовбур і гілля
Озватись можем навіть віршем,
В якому трепетно розпишем

Микола Соболь
2019.10.13 06:33
Давай на пенсію іти у сімдесят!
Навис над нами гострий меч Арея.
Не вихідних не буде, ані свят,
Бо ще «леве» платитимо євреям!
Ти не сумуй, козаче, все лади!
Жоди хлібину кинули на землю,
За це кнесету бабки заплати!
(Я щось котлет від мух не відок

Олександр Сушко
2019.10.13 05:31
В окопі плаче дощ, спинився час,
Шинкує ворог лютий душу сталлю.
А небеса упали в чорну грязь,
Накривши землю зоряною шаллю.

Ніхто мене в це пекло не просив,
Я сам прийшов, без зброї, добровольцем.
А кров горить у крапельках роси,

Сонце Місяць
2019.10.13 00:31
день був, чого би не відмічалося & господь відпочивав, урешті щонайменше, буяли трави & терни, при них релаксово свистали пташки окраєм всякого, паруюча кава, свіжа пачка цигарок маршал павер, спокусливо тактильна ще невимовностей безплідно~тлінних & л

Володимир Бойко
2019.10.12 22:04
Я не годен слухати
Кума Путіна
І без нього все у нас
Переплутано.
Він посланець від орди
Кагебовської,
Промиває мізки нам
По-московському.

Іван Потьомкін
2019.10.12 21:45
Здавалось в юності наївному мені,
Що з року в рік, а, може, й день при дні
Прямує світ лише по висхідній.
Та сивизна, мов несподівана зима,
Що снігом заміта палітру осені,
До того світу повернула, що пройма
Надсадним смерті подихом і блиском,
Де

Сергій Губерначук
2019.10.12 18:45
– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
і сходила у сірий сад, мов місяць,
тривожа

Олександр Сушко
2019.10.12 16:32
Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині. А тепер не плач, що гу

Вікторія Лимарівна
2019.10.12 14:19
Жовтнева пора має шарм особливий.
Дивує палітрою щедрою барв.
Багрянцем оздоблена, золотом трав.
До статусу прагне володарки-жінки!
Красуні Осінній нема відпочинку,
Та все ж потребує кохання й підтримки!
Засвідчить про це перехожий: вродлива!
Одне

Микола Соболь
2019.10.12 11:58
Прокидаюсь у іншому вимірі.
За вікном парасольок парад.
Мідне листя хитає у безмірі
Ще учора смарагдовий сад.

Похилилися трави під росами.
На світанку тенетка тремтить.
Осінь-дівчинка ніжками босими

Андрій Басанець
2019.10.12 11:18
Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
У вітрі розвіваються листи.
Нікуди нам уже не донести
Цю теплу потерть, світло невгасиме,
цей із польоту викроєний вимах,
легеньку тінь на крилах золотих.

Це теплий плин – бери його очима –

Ігор Федів
2019.10.11 21:09
Багато маємо зла,
Опарою воно виростає,
А доля стає сумна,
У чарці на дні засинає.
Чи поряд багато зла ?
Як геометрична прогресія.
У ями немає дна,
Висушує душу депресія.

Сергій Губерначук
2019.10.11 18:44
Уперше за багато літ і літер
я наздогнав заримований вітер!
Налупцював його, розцілував,
віршем на аркуш паперу поклав.

Вітер завмер. Пішло щодення.
Душу мою колише натхнення,
рожеве письмо і голубе.

Домінік Арфіст
2019.10.11 17:05
Марино Іванівно, кримського неба горлице...
мій погляд до Ваших зелених очей горнеться...
орлице віща неупокорена... неприкаяна...
Ваші кохані – Фоми... Іуди... і Каїни...
божественну глину на чорній крові замішано
такою безслізною Ви стоїте на суді.

Олександр Сушко
2019.10.11 16:56
Піввіку не вилазив я з-за парти,
Став асом пишних од, а був профан.
Нелегко мудрагелю гарувати,
А хто сказав, що дурнику лафа?

Він теж людина! Любить ситну кашу
І сивіє так само як і ти.
Повага ж між братами більше важить,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонце Місяць - [ 2019.10.14 23:48 ]
    мимохіть
     
    та в курсі ви любите більше тексту
    & щоб політична справа
    інакший прогрес рівноцінний регресу
    чи бавить а чи не бавить

    звичайно ви маєте більше сенсів
    святкові біблійні тарелі
    & слово є срібло або vice versa
    сентиментальні морелі

    я може уїдливий надто пробачте
    бувати собою недосить
    на варті всяко примхлива обачність
    & демони їсти просять

    о будьмо запекліше сестри й браття
    пильніше щодо контенту
    будемо інтонаційно відрадні
    при темі чи навіть дилемах

    & нас дочекається порозуміння
    на тлі розбазарених гасел
    хай хтось загубився у модернізмі
    а хтось промисловий класик




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  4. Сонце Місяць - [ 2019.10.13 15:37 ]
    contd.
     
    злободенносте
    відав я злобу & дно
    трохи милості більше гонитви
    все було про людей
    хоч би їм всеодно
    нема над чим туманіти

    тих людей що придумав
    возніс & скарав
    розіпнув завалив камінням
    хтось би ще гендлював
    пильнував навар
    от & маємо значить
    нині

    але я не про це




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  5. Любов Бенедишин - [ 2019.10.13 10:51 ]
    Жити...
    У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
    Усе таке нове і дивовижне!
    Усе таке прекрасне і знайоме.
    Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

    …Душа пізнала безміри і міри,
    Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
    Блукала в лабіринті, рвала пута –
    Щоб раптом, як від струму, стрепенутись.

    Щоб врешті повернутися до тями,
    Заповнити любов’ю «білі плями».
    І ніби знову дихати й ходити –
    Учитись… жити.

    13.10.2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  7. Андрій Басанець - [ 2019.10.12 11:26 ]
    * * * *

    Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
    У вітрі розвіваються листи.
    Нікуди нам уже не донести
    Цю теплу потерть, світло невгасиме,
    цей із польоту викроєний вимах,
    легеньку тінь на крилах золотих.

    Це теплий плин – бери його очима –
    Пиши про мене, на мені пиши –
    Ні цяточки на тілі не лиши,
    Хай нас ніхто довіку не розніме –
    О чиста згага, о любовна схима –
    Багаття на пожухлім спориші.

    Прощальний клин. Жура моя небесна.
    Не дописати – не перебрести –
    Хай пальцями змикаються мости –
    Нехай постане пустка безсловесна,
    Де над столом, як над широким плесом,
    У вітрі розвіваються листи.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  9. Сонце Місяць - [ 2019.10.11 13:32 ]
    даруй-те
     
    та бо всі ці абстракції так розумію наївні
    пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
    хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
    полишати бажання & відкидати провинне

    ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
    трохи прози яку не любити настійна задача
    все у мізках твоїх недопитливий старче~ юначе
    метафізика чинно недійсна просте і т.д.


    я віршую собі вогкий жовтню незрячий
    тихий вайн & дазайн цеї ванни
    уламки снив про любов

    я віншую тобі як ти вмієш зіслати вдачу
    & оце при сході світання
    неповторне за инших умов




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  10. Матвій Смірнов - [ 2019.10.11 12:38 ]
    На зупинці
    Поет стояв на зупинці трамвая,
    Прощаючись із життям.
    В поетів, знаєте, так буває -
    Гостре передчуття

    Того що буде - така вже вдача
    У них, і той не поет,
    Хто свого фіналу не передбачить
    Хоч трішечки наперед.

    Перед поетовими очима
    Немов наживо усе:
    Іде народ - повільно і чинно
    І тіло його несе.

    Іде начальник, друзі, дружина
    І натовп суне услід,
    Несе в руці дві чорні жоржини
    Вчителька укрліт,

    Що там? Ну що там? Ховають Поета!
    Почувши таку новину,
    Прості перехожі, знявши кашкети,
    По черзі несуть труну,

    Крокують поруч селяни, солдати,
    І творчий інтеліґент,
    Останню шану прийшов віддати
    Діючий Президент -

    Від нас пішов... Величезна втрата...
    (Сльози, відкрита труна),
    Уголос плакатимуть дівчата -
    (І особливо одна),

    І вітер стихне, юрба принишкне,
    Мовчатимуть солов’ї,
    І хтось із собою матиме книжку
    Що він написав її,

    І він автограф своєю рукою
    Поставив би - але ні:
    По-перше книжки нема як такої,
    По-друге - він у труні,

    І срібні хмари стануть печально
    Обабіч синіх небес,
    Порушить тишу глухим скавчанням
    Чийсь безутішний пес,

    І навіть літери у абетці
    Розсиплються як драже,
    І кінь, що віз катафалк, зірветься
    І в розпачі заірже,

    А десь у небі лелеки сірі
    Припинять щорічну путь
    У теплий обетований вирій,
    На грішну Землю впадуть,

    І навіть ангел опустить крила
    І стане Земля пуста
    І всесвіт згортатиметься безсило
    У сингулярний стан.

    І хоч на початку і було Слово,
    Та стали слова німі
    І ось над водою літає знову
    Божий Дух у пітьмі...

    Отак він думав. Хилилась долу
    Поетова голова,
    Харон свою смиренну гондолу
    Майже налаштував,

    Метався вітер, як вовк у стайні,
    І місяця коровай
    Униз на поета глядів востаннє...
    Аж тут підійшов трамвай.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  11. Любов Бенедишин - [ 2019.10.11 09:18 ]
    Експресивний експромт
    Всі слова – не ті…
    Слава – самоті.
    Лаври – до борщу.
    Смуток – відпущу.

    Суджене – прийму.
    Геть – усі «чому».
    Геть – усі «якби».
    «Їж, молись, люби»*




    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  12. Сонце Місяць - [ 2019.10.10 22:16 ]
    давно небуло
     
    сади розквітлої доби у млості пишній
    квіт маковий торкне горби яскраво ніжним
    у небесі на голубій каніфолі

    тебе розрадить інший хтось десь у ролі
    і ти звичай майнеш собі манівцями
    не буде вечора егеж & нестями

    не буде — бо нема чого нема звідки
    на що вам понт & мірабо — хто

    свідки




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.10.10 18:27 ]
    Тобі невідома мелодія білого лебедя…
    Тобі невідома мелодія білого лебедя.

    Коли розгубилися очі
    І плечі твої зні́тилися,
    я́к знати могла ти
    Слово,
    таке випадкове і рятівне?

    "Осінь," – промовила ти
    і кинулася до дерева.

    І тиша, якої стояло багато,
    на менті одно́му
    тріснула,
    викотивши стиглий каштан
    із колько́ї мембрани.

    Не рано – не пізно, а так вчасно – "осінь".

    І от у таку суєту
    я почув
    мелодію білого лебедя:
    з дерев позлітали
    пернаті партитури "осені",
    ніби для оркестру;
    але був єдиний кивок голови
    білого лебедя.
    Це значить, що в нього під горлечком
    глибоко є:
    "я вдячний, послухайте серце моє".

    Воно калатало.., і ти – відгадала
    мелодію білого лебедя.

    22.09.1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 78"


  14. Андрій Басанець - [ 2019.10.10 13:22 ]
    * * * *
    Як невимовно ллється темнота –
    Ні рисочки, ні іскорки на тілі.
    Навіки ніч усе переповила –
    Ослаблий стан і зімкнуті вуста.

    Хай тільки хміль на тілі виграє,
    Хай обплітає груди і рамена,
    Нехай весь світ пребуде безіменним,
    Якщо у нього ймення не твоє.

    Я повелю – і спуститься туман
    Як саван над деревами всіма,
    Як віко над останньою луною.

    Ні музики, ні часу, ні письма,
    Ні руху, ані дихання нема…
    Й тебе нема – якщо ти не зі мною.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  15. Любов Бенедишин - [ 2019.10.10 10:34 ]
    ***
    У душі – тишина,
    Аж у вухах дзвенить…
    Макіяж… сукня… хна…
    Залишаю свій скит.

    Хтось киває: «Привіт!»
    Хтось питає: «Ти як?»
    Усміхається світ.
    Усміхаюсь і я.

    – Маєш вигляд «на сто»! –
    Друг за руку трима.
    …І не знає ніхто,
    Що мене вже нема.

    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  16. Сонце Місяць - [ 2019.10.09 22:59 ]
    насамперед
     
    & зірка що висне вчепившись у шпиль
    святої ольги ~ ельжбети

    як без поспіху й сміху облудний штиль
    підкидає різні монети


    & вглядаєшся з тим
    крізь безодню що зветься ніч

    позбуваючися зусібіч
    гіпертексти суціль марнóти

    й ти ведеш мене ~ або кличеш
    за мною сумуєш & всяка ще дивовиж






     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  17. Андрій Басанець - [ 2019.10.08 20:53 ]
    * * * *
    Вже осені зосталось небагато –
    Діждати сну, дожити в самоті…
    Вона встеляє сутінню палати
    і розправляє пружки золоті
    На подушках… ворушить у долонях,
    Обсмикує мережки й шнурівці…
    І переносить квіти з підвіконня
    Кудись у потаємні пивниці…
    Сухі долоньки, лебедина шия
    – і сон гряде, і сили вже нема –
    Лишень сосну хмариною прошиє
    І вигаптує інеєм туман.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  18. Любов Бенедишин - [ 2019.10.08 19:07 ]
    Золото
    А в жовтня знов
    на згадку шрами є…
    Багряна кров
    на аркуш крапає.

    Торкне Мідас
    слова немовлені, –
    врятує нас
    від смутку-повені.

    Застигнуть сни,
    пошерхнуть спогади…
    Серед мани
    відкриєш Богу ти:

    чи скроні, чи
    вже й серце сколото…
    Мовчи… мовчи…
    мовчання – золото.

    08.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  19. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  20. Олександр Сушко - [ 2019.10.07 11:04 ]
    Осінь
    Вже не пасуться кози в лозах,
    Бичка на луках теж нема.
    Всьому виною - мила осінь,
    За носа смиче, як зима.

    З дерев мете багряну повінь
    Під ратиці та чобітки.
    Вганяє зашпори ранкові
    У задубілі п'ястуки.

    Ну що такій панянці скажеш?
    Збиткується, згубила встид.
    Березової б дати каші,
    Аби поводилась як слід.

    А, мо, простити їй обиду,
    Пустити в хату допізна?
    Щоб цілувала, наче літо,
    А обнімала як весна...

    Та ні, для неї я не лицар -
    Коханець без сердечних пільг.
    Був я, тепер зове сестрицю
    Загорнуту в пухнастий сніг.

    07.10.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  21. Андрій Басанець - [ 2019.10.06 14:38 ]
    * * * *
    у ранок осінній – смішлива горішина –
    горішина – дівчина на виданні –
    виходить у ліс – обніматися з тишею –
    і тішити чорні закурені пні –

    а там уже шум із дощем перемішаний –
    а там на гілляччі розходяться шви –
    подивиться вгору – ой нене – ой лишенько –
    й закине на плечі порожні сакви –

    – три ягідки дай на розживу шипшинонько
    усе роздала вже – нічого й ніде –
    не вернеться літо – і вітер не спиниться –
    три ягідки сестро мені до грудей –

    три ягідки теплі – а щастя незвідане
    а хури чужинські на голих мостах –
    три ягідки сонні – дівчина на виданні –
    заплутані коси запалі вуста

    і дихає хвища залізними дишлами –
    гаками кривими небес дістає –
    лежить на шляху між грибами принишклими
    тоненька горішина – серце моє

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.10.06 10:25 ]
    Щолі́та літа́ пролітали…
    Щолі́та літа́ пролітали.
    Розвої вулканів згасали.
    Космічний пристріт.
    Старішає світ.
    От-от – і мине неоліт.

    Не вічна Людина й амбітна.
    Підкрався маразм непомітно.
    Їй на́слано смерть.
    Земля вже не твердь.
    Життя відбулось на чверть.

    Загинули всі астрофоби.
    Лишилися тільки мікроби.
    Єдин Святий Дух –
    душ вічний пастух –
    спрямовує Розуму Рух!

    8 листопада 2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 209–210"


  23. Адель Станіславська - [ 2019.10.05 16:06 ]
    * * *
    я тебе у собі носила
    я була тобі більше як жінкою
    я була тобі місцем сили
    цілим світом не половинкою
    я була тобі шторму подихом
    і шаленої бурі безумом
    мого віддані серця порухи
    і бальзамом були і лезом
    я була так доросло-юною
    коли душу твою зворохобила
    я була тими віщими рунами
    котрі долю тобі оздобили
    відвесніло... літа у колоссі
    вітер зіллям дозрілим колише
    я твоя сивина у волоссі
    непокірна свавільна не втишена...
    2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Бондар - [ 2019.10.04 20:44 ]
    ***
    Запахло гірко
    палим листом.
    Туман сіріє млисто-млисто
    І вогко горнеться
    у просинь...
    Це дійсно осінь.
    Справжня осінь.


    Багрянець гра
    Й згаса в черлене.
    Мовчать дуби. І стихли клени.
    Крізь пісню жовту скиглить крона.
    Все легший ліс.
    Все більше чорний.


    І сипле сипле
    в ноги димом
    густим, опалим
    жовтим
    стиглим...
    І шелестить, і тонко,
    тихо
    свою останню пісню
    диха.


    Десь є вже сніг. І спокій.
    Інший.
    А доти ще - це сонце
    Й вірші.
    Крізь тишу втомлену й тремтливу
    Ця осінь з нами
    йде у зиму...

    04.10.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (6)


  25. Андрій Басанець - [ 2019.10.04 14:25 ]
    * * * *
    Не йди туди. Там море спить,
    Погідне мукою своєю.
    Хай на камінні сохне сіть,
    Хай випинається, як віть,
    Отруйне дихання Медеї.

    Встає у темну каламуть.
    І за собою манить, манить.
    Іде срібляста, ніби ртуть,
    І з кожного сліда ростуть
    Прозорі водяні тюльпани.

    Ледь-ледь ворушаться човни.
    Переповиті сонним змієм,
    Зітхають коси з мілини…
    Благають віщої луни
    Сльозою випалені вії.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  26. Любов Бенедишин - [ 2019.10.04 11:31 ]
    ***
    Втомилась мовчати
    між зраджених Трой…

    Не плачу. Готуюсь до прощі.
    За все заплачу: мій ліричний герой
    загинув у слово-трощі*.

    Прощення нема. І надії нема.
    Жорстокі рядки – мов стріли.
    Я знаю, що вбила його сама.

    …О, як я цього
    не хотіла!

    04.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  27. Сергій Губерначук - [ 2019.10.03 17:20 ]
    Махаон
    Великий жовтий махаон помер.
    Він народив подібного до себе.

    На павутинці обертається крило –
    чудне́ знаме́но бабиного літа.

    Де паузи – там вітер і роки,
    і ти з зими.

    Але не пам’ятаю…
    У нього вусики були рожеві?


    9 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 166"


  28. Любов Бенедишин - [ 2019.10.02 10:37 ]
    Нуль-Один
    Рве душу розпука, мов лютий пітбуль.
    Хитається світ… пливе…
    А той, хто помножив мене на нуль,
    Спокійно собі живе.

    Планує маршрут, обирає меню,
    Чекає «зеро» від круп’є.
    І в скверику, десь на якімсь авеню,
    Улюблену каву п’є.

    Ошукує долю, шукає тепла –
    Ні сумнівів, ні провин!
    …Нічого не взяв (я ж – усе віддала)
    І досі – для мене Один.

    02.10.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  29. Андрій Басанець - [ 2019.10.02 04:11 ]
    * * * *
    Вода сахається води,
    Марніють яблука і кола,
    Коли із арфою Еола
    Виходить місяць молодий.

    Якщо зустріне на путі –
    Віддасть лише наполовину…
    Його імен, гірких, мов хіна,
    Не вимовляй на самоті.

    А краще утікай мерщій –
    Бо вже налиті соком грона.
    Вже розправляє охорона
    Багряні пружки на плащі…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  30. Сергій Губерначук - [ 2019.10.01 18:53 ]
    Мага́йбі
    Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
    Бо перше й останнє вирішує Бог.
    А раптом, між тим, мене звабив, нехай би,
    диявол.., щоб Бог повінчав нас обох.

    Невже б та спокуса мене не сп’янила?
    Чи жив би я з Господом так, як тепер?
    Напевне, що … ні. Бо мене б ти зманила –
    і був би я досі від горя помер.

    Якби не "спасибі", коли б не "магайбі",
    я в Лавру б на по́стриг кохання віддав.
    А там з молито́в переносився в рай би
    і згодом, по ті́м, найблаженішим став…

    Але, обираючи людям служити,
    за думкою – в слово – крізь дію – пишу
    про те, що, магайбі, любити і жити,
    якщо й не мені, то, принаймні віршу́…

    22 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 123"


  31. Андрій Басанець - [ 2019.09.30 13:43 ]
    * * * *
    Багряна бабко, пурпурова бабко,
    ти нащо з хвилі відблиски пила?
    Благенька риска, непримітна ляпка,
    Жариночка минущого тепла.

    Було ж тепло, і ткалося, і згасло.
    Втекло, мала, кудись за болота.
    То й ти вже кидай крильцем воду прясти…
    Он бачиш – осінь, схожа на кота.

    Кармінна бабко, золотава бабко,
    усе мине – і ти минеш за ним.
    Хіба якесь там миршавеньке ябко
    впаде до тебе крізь блакитний дим.

    Лежіть, ви ж бачте, наростає простір,
    зникають межі неба і води…
    А осінь що ж?
    Сховалася за мостом –
    підстерігає пізні поїзди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  32. Любов Бенедишин - [ 2019.09.30 07:57 ]
    Міфічне
    Підготує фінал невдоволене его,
    дорікне: ти погана актриса.
    Так вжилася у роль бідолашної Ехо,
    аж сама покохала Нарциса.
    Ледь не вбита байдужістю,
    втомлена роллю,
    все втішала у дзеркалі німфу…

    …Переможно мовчу
    над уламками болю –
    руйнівницею власного міфу.

    30.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  33. Андрій Басанець - [ 2019.09.28 16:16 ]
    * * * *
    Зірки упали удвох
    Грудьми до білих коліс.
    Хто їхав? Нібито Бог…
    А де? Та певно, що скрізь...
    Йому би спокій та піст.
    Йому далеко – аж ген –
    До наших страчених сліз,
    До наших темних письмен.
    Лишив журбу без числа
    та ребра чорних ворин.
    Розтав собі, як імла…
    …та хтозна… може, й не він?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (13)


  34. Любов Бенедишин - [ 2019.09.28 10:04 ]
    ***
    Казав: «Кохаю! Дуже-дуже!
    І вже задосить нам відчужень,
    Самообманів, недомовок…
    Лише для тебе – серця сховок.
    Живи у центрі, хочеш – скраю.
    Я все тут переобладнаю,
    Облагороджу почуттями…»

    …Стою і досі біля брами.

    28.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  35. Сергій Губерначук - [ 2019.09.27 16:57 ]
    Древня абетка
    Хрест перевернутий.
    Ноги на прив’язі.
    Осіння цинга.
    Дерева лисі.
    Опадів морзе.
    Собори дивляться.
    Безграмотний я.
    Вчитель втопився.
    Свиснули раки.
    Мембрана лопнула.
    Все на долоні.
    Очам полегка.
    Горе конкретне.
    Вим’я нездоєне.
    Гріх абсолютний.
    Винна абетка.

    28 листопада 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 113"


  36. Андрій Басанець - [ 2019.09.27 04:18 ]
    * * * *
    Ген літо скликає коней
    Із річки жадань заснулих,
    Долоню до хвилі тулить,
    Долоні вода солона.

    Ген хмара – така, як птиця,
    Така, як окраєць ночі –
    Вертається з косовиці,
    На віях несе листочок.

    А літо стоїть над полем,
    В траву застромивши гребінь…
    І ніби всього ж доволі,
    А начебто вже й не треба

    Ні плину очей заснулих,
    Ні туску долонь незнаних.
    …До гриви душа притулить
    Червону жоржину рани.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  37. Олена Балера - [ 2019.09.25 12:08 ]
    ***
    Якщо примарні тіні плетуть свої тенета,
    Однаково безсилі естет і щирий цинік.
    Думки скувало страхом у вигаданім гетто,
    Коли іде назустріч звичайний день осінній –

    Отой, що зневажає художника й поета,
    Спиняє міражами і віддаляє фініш
    І дням, що йдуть позаду, вручає естафету,
    Аби і їм ввижались розпливчаті видіння.

    Проте невідворотність всього, що має статись,
    Смішить передчуттями, яким не йметься віри,
    І кожна мить, мов промінь, який запанібрата

    Із простором і часом, шалено мчить ефіром.
    А дивовижний задум – азартний провокатор –
    Миттєво позбавляє розважливості й міри.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  38. Сергій Губерначук - [ 2019.09.24 18:01 ]
    Циганський дощ
    Циганський дощ злигався з вітром,
    промчав до сонця – і назад!
    З туману хмар нацупив хитро –
    й заграв ураз на інший лад:
    завівся зливою густою,
    стіною непроглядно став –
    і над землею й над водою –
    то падав ниць, то виростав!..

    Отак і ти, моя вар’ятко!
    Фанатко театральних площ!
    То затанцюєш, мов дитятко,
    дрібнéнько, як циганський дощ,
    то вихором зірвавши одяг,
    чужу увагу прикуєш
    і, ледве викликавши потяг,
    холодним душем обіллєш!..

    Чом ти мінлива, мов погода,
    й кмітлива в межах слів і див?
    Невже природа винна й врода,
    якою Бог не обділив?
    І навпаки – чому постійна
    в усіх відхиленнях своїх?
    Можливо, дійсно, врода винна –
    та й просто так, про людський сміх?..

    Ані доко́рів, ані прощ.
    Твоя душа – циганський дощ!

    22 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 115"


  39. Дмитро Куренівець - [ 2019.09.24 12:45 ]
    Дума про Єрмака
    Раділа Раша, Трамп шумів,
    Порохоботи нагнітали,
    Кремлівський кум інтриги плів
    І вже "тваринки" бунтували.

    Цю ситуацію важку
    (Ще поки тихо на Майдані)
    На Потомаку бережку
    "Рішав" Єрмак із Джуліані...

    23.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  40. Любов Бенедишин - [ 2019.09.24 09:40 ]
    ***
    Зграй керунок пере-
    літний…
    Хто «приріс» до мене –
    рідний.

    Хто в неволі – відпу-
    скаю.
    Як любити сліпо –
    знаю.

    Засвічу свічадо
    Бога.
    В щастя – нелегка до-
    рога.

    З горя – понад краєм –
    вгору.
    Хто мене кохає –
    поруч.

    24.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  41. Любов Бенедишин - [ 2019.09.23 09:11 ]
    Іншому
    Ти створений з неба
    І трохи… з вершини.
    Зі спокою лева,
    З амбіцій орлиних.

    З ходінь по карнизу,
    З мети марафонця.
    З невловності бризу
    Й призначення сонця.

    З самотності бога
    Й мінливості квітня.
    І… з чогось такого,
    Що ледве помітне:

    Із посмішки Брута,
    Зі снів Авіценни.
    Ти створений круто,
    Але… не для мене.

    21.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  42. Сергій Губерначук - [ 2019.09.22 17:19 ]
    Ходім зі мною в ліс далеко…
    Ходім зі мною в ліс далеко,
    де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
    де сонце, в мох закутане, цвіте
    і в кущиках багна парує терпко.

    Ходім, я покажу, де спить сова,
    те місце, де в дуплі здихає здобич,
    де по воздвиженню хрестів повзе гадва,
    на зиму – в Київ, на весну́ – в Дрогобич.

    Ходімо в ліс, там ще стоїть собор
    з кремезних допотопних сваїв-ноїв,
    скриплять молитви лісових потвор,
    і дятли б’ють у дзвони сухостоїв.

    Ходім зі мною в мережа́вий глиб,
    де сперто дух правікового лісу,
    де лиш Яга тихе́нько: диб та диб –
    іде по казці, мов стара актриса.

    Ходім, бо ти сама не трапиш,
    твоя уява ще скупа на чудо,
    вона ніяк про місто не забуде,
    і ти її без мене не поквапиш.

    Ходімо швидше, ще живі дива –
    метелики в осіннім павутинні,
    у постолах з бабусиної скрині
    знайди свій гриб і відгукнись: "Ов-ва-аа́!"

    27–28 вересня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 110"


  43. Матвій Смірнов - [ 2019.09.21 15:35 ]
    Орфей
    Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
    Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
    Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
    Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

    Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
    Я забув що таке безсоння, тим більше - гнів,
    Мої рими до мене приходили б уві сні,
    Але я уже років п`ятнадцять не бачу снів.

    І не варто каратись або жаліти себе,
    Закидати іншим - вони у тому не винні,
    Що колись я матросом пішов на цей корабель -
    Переміг соцпакет, хоч і б’ють батогом по спині.

    Ухопивши весло, підставляю чоло вітрам,
    Ниють плечі і ребра - не страшно, буває й гірше,
    Тільки марно чекати, що із цих загоєних ран
    Хоч би зрідка будуть народжуватися вірші.

    Вітер дме обережно і білі вітрила не рве,
    І не падає дощ із прозоро-синього неба,
    Я пірнув би з корми у піну немов Орфей,
    Та на щастя мені до Аїда поки не треба.

    Над водою птахи чи сирени - не розбереш -
    Баражують низько, тож варто чекати зливи,
    Але небо без хмар, і море без хвиль, без меж...
    Для поета я, що не кажи, занадто щасливий.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  44. Сергій Губерначук - [ 2019.09.21 14:30 ]
    Амінь!
    Розчавлено лежала долі тінь
    тебе святого…
    і по ній ходили,
    як по землі…
    І лиш твоє: "Амінь!"
    про існування Бога говорило…

    24 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 122"


  45. Любов Бенедишин - [ 2019.09.21 11:18 ]
    Покутне
    Пробач мені, Боже!
    Ця чаша – остання.
    І не допоможе
    мрій «кровопускання».

    Хильнула зневіри,
    мов дозу отрути.
    Страждання – під шкіру –
    частина покути.

    Полегші не прагне,
    хто рветься на волю.
    …Втамовує Агнець
    агонію болю.

    20.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  46. Любов Бенедишин - [ 2019.09.20 17:39 ]
    Монологи
    «Вікно» мерехтливе…
    І вогник зелений…
    Ти, мабуть, щасливий.
    І сниш – не про мене.

    Чи, може, похмурий?
    Та… знатиму звідки?
    На клавіатурі –
    Тривоги відбитки.

    Нервові тиради.
    Думок само-страти…
    Тож я навіть рада,
    Що вмієш мовчати.

    Душа – понад краєм.
    Бог дивиться строго…
    …І тиша стирає
    Мої монологи.

    20.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (5)


  47. Сергій Губерначук - [ 2019.09.19 18:16 ]
    Меланхолія
    Рожевий капюшон насунула на сум,
    гадаючи, що відвернула зливу.
    Пішла, помірно стримуючи струм,
    ще не закохана, вже не щаслива.

    Не райський плід належав цим вустам.
    Вони грішили ві́ршами три роки.
    А я позаду відбувався сам,
    складаючи несиметричні кроки.

    Не знаю навіть, я́к я не помер?
    І, взагалі, невже кохання – траур?
    Така ти є для мене на тепер,
    меланхоліє, втілена у мармур!

    Від теплих рук, шалених і легких
    скресають ріки, воскресають лики!
    А ти бажаєш холодно втекти
    і розчинитися в чужих жіночих криках?

    Тебе розбавлю барвами в олії –
    і розфарбую всі меланхолії!

    9 липня 2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 235"


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.09.17 17:02 ]
    Я зараз пишу на осінній воді …
    Я зараз пишу на осінній воді,
    в якій перед бурею літо втопилось,
    на листі каштану, яке у листі
    знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

    Мов стіни собору, цей день розпишу
    фраґментами давніх повчальних історій.
    Себе запечалю, тебе розсмішу,
    а далі ця п’єса – для інших акторів.

    Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
    так само й себе до кінця не збагнути.
    Сьогодні я знову найзліший нехай,
    а згодом – не зможу без тебе заснути.

    Кохання – це розкіш щоденна твоя
    та мій раз у рік рознервований почерк.
    Хіба не тому розливаюся я
    у схованках з фарб і лише через очі?

    Малюється світ тим, хто весь перед ним.
    Увесь розвернуся від нього до тебе
    і йтиму назустріч найвищим святим.
    Я звістку пришлю – ти подивишся в небо.

    25–26 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 14–15"


  49. Любов Бенедишин - [ 2019.09.16 15:42 ]
    ***
    Якась вона непевна, дивна:
    То експресивна, то пасивна…

    То мить розмінює на центи,
    То нараховує проценти

    На кожну краплю: смутку, болю…
    Ніяк не визначиться з роллю:

    То головна, то другорядна.
    То поневолена, то владна.

    То щиросерда, то цинічна.
    То гострослівна, то обтічна.

    То всюдисуща, то таємна.
    То богорівна, то богемна.

    То непомірна, то манірна –
    Любов, що мала бути… вірна.

    16.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  50. Любов Бенедишин - [ 2019.09.15 17:23 ]
    ***
    Навіщо шипи-докори?
    Що далі – і так відомо.
    Тікай із мого Содому
    У рідну свою Гоморру:
    Оманою-баговинням,
    Образами-манівцями…
    Окремо – нам крок до тями.
    А вкупі – нема спасіння.

    14.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   281