ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Вишень
2019.11.22 20:51
Кохай ненависті прозорість –
Не лячні щірі почуття.
Весь жах в брехні…
Примари світу…

2019 рік

Олег Вишень
2019.11.22 20:49
Зірка зірвалась і летить,
Той нескінченний шлях,
Що в міліарди разів,
Коротший за моє існування.

Що я знаю про час?
Коли на моє бажання,
Поки летить впавши зоря,

Ігор Федів
2019.11.22 19:55
Волію обрії наздоганяти,
Де утворилися у долі силуети,
Але вона не хоче показати
Утаємничені у вимірі сюжети.
Бажання нині є іти до краю,
І не боятися за дії прорахунків,
Дізнатися, які шляхи до раю,
Ціну пекельної безодні подарунків,

Надія Тарасюк
2019.11.22 19:26
Боюсь наполохать…
тишу, —
погідність до сліз красива.
Мовчанкою меседж пише —
плетуть
павучки вітрила,
і линуть у простір
Нету

Сергій Губерначук
2019.11.22 16:31
Поро моя пізня,
злякана зимою,
не тремти останнім листом,
не біжи за мною
жовтим вітром,
шляхом битим,
полем, полем, полем…

Адель Станіславська
2019.11.22 12:59
Уже не дівчинка, прийми себе таку...
Твої роки набуток, а не втрата.
Собі обрала долю нелегку...
Та й не було легких, щоб обирати.
Лише по силі... Хочеться казок?
Твоя вже черга їх оповідати...
Плетеш зі слів намистечка разок
дівчаті в тобі, що не

Олександр Сушко
2019.11.22 12:30
Дух свободи! Ох і затуркали простий люд баєчкою, що часник допомагає від вампірів! Ох і наплели! А люди й вірять. Насправді ж, від упиряк допомагають квашені огірки. І капуста, до речі, також. Тушкована теж годиться. Тут головне ловкенько її наїс

Тетяна Левицька
2019.11.22 12:03
Смарагдова, шикарна омела -
душа у душу з в'язом пелехатим.
Корінням у його кору вросла,
щоб разом сонце з висоти плекати.

Їй так пасує осінь золота -
руді, червоні кольори, гарячі.
Та стелиться землею самота,

Микола Дудар
2019.11.22 11:55
Ветер с кармана выпал…
Дождь убежал куда-то
Редкий на случай выпад
Закон домино вне даты…
Катятся дни со спешкой
День ото дня - проведал
Близ королевы пешкой
Вместо любви-обеда…

Галина Сливка
2019.11.22 09:49
Співає долам стужею сурма,
Розлук туга волочиться стежею.
Маркітно їй. І спокою нема.
Яку яву побачить за межею?

І чеше вітер гребенями віть
Пресиву біль* невичахлого зводу.
Замерзлі пучки в трійцю в'яжуть мить

Віктор Кучерук
2019.11.22 08:34
Г. С...
Як рибак на поклажу
у безводнім краю, –
я на тебе ображусь
і на час розлюблю.
Бо чекати несила
на дзвінки чи листи
на очікувань хвилях

Микола Соболь
2019.11.22 05:37
Тиха ніч запалила вогні,
Прилюлюкала води Дніпрові.
І так затишно стало мені
Край ріки у розкішній діброві.

Зрідка вітром гойдне очерет,
Заспівають листочки про літо…
Легковію, небесний поет,

Марґо Ґейко
2019.11.21 18:42
Земля садів – рокована земля.
Я йду по ній тісними манівцями,
Приречено зітхають свіжі ями,
Чи може це примарилось здаля.

Давно не турбували павука
У вензелі чавунної калитки,
Мені чортополох прилип до литки,

Галина Сливка
2019.11.21 17:05
Півподихом, півдумкою, півсловом,
Півкроком споловинивши сніги,
Північ свою за полудень готова
Віддати... Та немає півснаги...
Півдолею півморя-океану
Не надчерпнеш... То де ж тоді межа?
Зціли мене, пташину безталанну.
Поділена - сама собі чужа...

Олена Побийголод
2019.11.21 16:46
Володимир Висоцький. «Аліса»

Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!

В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас

Сергій Губерначук
2019.11.21 16:31
Я перевдягся в чорного сича.
Сів уночі на дерево печалю.
Але ж така невпевнена печаль.
Я ще сміюсь – і в радості скучаю.

Від одинокості до смерті тільки крок.
Я це читав – але це ти писала.
Не я сміюсь – сміється мій порок

Іван Потьомкін
2019.11.21 10:18
А я готовий вчить арабську
Заради Муси одного.
Хто такий Муса?
Шкода, що ви його не знаєте.
Ну, та нічого. Розкажу бодай побіжно.
Може, пізнаєте його в Єрусалимі.
Ні, не на вулиці серед гуляк,
А тільки на роботі,

Тетяна Левицька
2019.11.21 09:47
Мені ти будеш телефонувати,
як розчинюся в небесах навічно
і слати повідомлення із чату
в німе невідворотне потойбіччя.
В скорботний день народження, як завше,
могилу прикрашати білоцвітом,
на самоті пригадувати наше
короткочасне пелюсткове літо.

Олександр Сушко
2019.11.21 09:30
Вікна-очі оскліли. Морозець краплини роси
Закайданив, щоб тишу капіж у саду не тривожив.
Уростаю у землю святу триста літ, триста зим,
Гостював тут Господь, і правителі, й ангели Божі.
.
За парканом до зір виростають хороми нові,
Я ж низенька, тор

Ігор Деркач
2019.11.21 09:05
У нас є мрія! Ідемо кудись,
долаємо корупцію на разі,
на Місяці вирощуємо рис
і ласуємо яблука на Марсі.

І не лякає недосяжна вись,
блукаємо у просторі і часі,
чекаємо орду на перелазі

Віктор Кучерук
2019.11.21 07:57
За віконцем листопад
голосно шурхоче
і димів отруйний чад
ріже груди й очі.
Ще болюча німота
гострої скорботи
розповзлася по вустах
і осіла в роті.

Микола Соболь
2019.11.21 06:08
Хотіли волі? Отакої!
Чи то не ваш коняка здох?
Для преЗедента люди – гої
Для навпаки вождьок – нєлох!

Полиште зброю і окопи,
Бо так не спродати землі!
Хотіли, дурні, до Европи?

Ярослав Філософ
2019.11.20 23:17
Як отрута
те Патріо - коли
йде воно від
тих Нікчемних
мертвих Душ


І прив'язані

Галина Сливка
2019.11.20 20:44
Надихнути росу огорнути поснуле зело,
Надихнути пташину розлити хоралами втіху -
І пелюстям вбирається спрагле обнови стебло,
І сердечні слова оживають дзвіночками сміху.

Це дещиця лише - стрепенутися, жити на вдих,
Хай на макове зерня додати для т

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:04 ]
    Ма-му1
    твій вираз непевно
    тремтить на зіницях моїх

    твоя порожнеча
    стає глибиною
    і все моє срібло сягає туди


    Рейтинги: Народний 3 (3.91) | "Майстерень" 3 (3.12) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  2. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:19 ]
    вустами тримаєш птаха
    вустами тримаєш птаха
    від тебе залежить
    чи змовчить польотом
    про те що хочу почути
    чи вистрибне жабою
    і збреше самому собі
    про те що не знаємо
    я і ти


    Рейтинги: Народний 3 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  3. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:45 ]
    літери сиві
    літери сиві
    сивіші за подих бога
    легші за пір’я зозулі
    плинуть у вигляді міфів
    створивши мене як поголос

    по колос хлібу
    по дно стосунків
    якого не бачу зовсім
    за розчином кави


    Рейтинги: Народний -- (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  4. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:49 ]
    крізь шкіру бачив ребра
    крізь шкіру бачив ребра
    бо тіло вигиналося
    кидаючи у землю млосність
    наче зерна
    а пагорби зелені
    а небо має знов блакить
    авжеж авжеж авжеж
    хребці хрустять зі сну
    коли долоні тягнеш в стелю


    Рейтинги: Народний -- (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  5. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:15 ]
    зайці наздоганяють слонів
    істотні мрії
    часом наявні
    в житті
    зайці наздоганяють слонів
    стрімко залазять на спину
    встромляють зуби у тіло
    проте шкіра
    мов шар пирога
    не пустить тіла чужоземців у себе
    вистоїть днем останнім
    і ніччю першою
    міцніше стискай мене у обіймах
    я мрія твоя
    і я
    здійснилася


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  6. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:40 ]
    приймає шкіра інший колір
    від одягу
    приймає шкіра інший колір
    струсну лупу з виделок і ножів
    почну шматувати гуску
    всередині її ховались
    чорнослив і журавлина
    а мати лагідно цілує сина
    він підросте й відкриє двері
    за ґанком озиралися медузи
    я мив волосся на свята
    тому лупа блукала по шухлядах


    Рейтинги: Народний -- (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  7. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:02 ]
    Тетяні Скрипченко
    її вірші вчепилися в мене
    усі твої трикутники
    квадрати
    тримали паралеллю віддзеркалень
    рядків
    які створив останнім листям року
    А сексуальність андалузуських хлопців
    Бе не завтрашній світанок
    квартира неосяжна
    і світ вмістився у долоню


    Рейтинги: Народний 3 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  8. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:55 ]
    сьогодні дарували камасутру
    тому хто не читав казок
    сьогодні дарували камасутру
    мій локон тихо вився
    наче вужик який прокинувся з зими
    а зранку падав дощ
    і билися шкляниці
    а хтось мене знайшов
    і вклав в долоню шлях
    лишень не всі
    пірнали в моє тіло
    щоб відшукати там перлин


    Рейтинги: Народний 3 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  9. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:19 ]
    кому я невдячним своїм існуванням
    хто знову не помітив
    моєї майже-тіні
    кому я невдячним своїм існуванням
    дроблюсь
    розбиваюсь на крихти і сльози
    жінок
    що схилялись над морем
    й топили у ньому
    мій минущий вогонь
    ось так зачиняємо книгу
    задувши над нею
    в’язанку літер


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  10. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:15 ]
    коронація триває
    коронація триває
    мені заносять хутро барса
    за вікнами сказилися собаки
    велично
    тремтіли руки
    коли стара людина
    мовила
    “в ім’я старих династій
    на голову тобі вдягаю владу”
    на кухні випікають хліб
    я відчуваю його запах
    собаки знову казяться
    повітря повні груди



    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  11. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:24 ]
    шорсткі і зовсім не гарячі губи
    хтось не прийде
    на мій поріг просити хліба
    вночі зірки тепліші ніж удень
    до самого вікна
    схилялась горобина
    шорсткі
    і зовсім не гарячі губи
    не зможу пригадати вдень
    коли з-під снігу
    вилізе шафран


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" -- (3.12) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Олесь Барліг - [ 2006.01.24 08:11 ]
    глоду червоного в червні
    запрошую на побачення
    нового привида
    шклянка соку
    з плоду дерева персик
    глоду червоного в червні
    навряд чи знайдете
    а місяць не часто дивиться з неба
    вночі
    бо іноді існують хмари


    Рейтинги: Народний 3 (3.91) | "Майстерень" 2 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  13. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.24 02:21 ]
    ??????
    Коли настане остання хвилина мого життя,
    Коли назад не буде вже вороття,
    Коли зробить останній крок доля моя
    Я згадаю пусте буття , бідкання ,
    Переживання , нарікання,
    Марні сльози , зітхання
    Я побачу життя , його очі ,
    В них прощання
    Я буду бачити жагу пожадання ,
    Злети, падіння ,
    В очах сльози , на душі легкість ,
    А не каміння

    Коли впаде останній лист в осінню пору
    Моя душа до хмар підніметься вгору


    Рейтинги: Народний 3.67 (3.06) | "Майстерень" 4 (3)
    Прокоментувати:


  14. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.24 02:15 ]
    сенс життя
    У чому сенс мого життя?
    Давно у себе запитую я...
    Не знаю чого хочу – таке погане відчуття...
    Шкодую що живу – це все депресія

    Навіщо жити з пусткою в душі ?
    Як остогидло все це вже мені.
    Не люблю , не ненавиджу – нема ніяких почуттів
    Бездонна , сіра порожнеча....
    Мене нема , чи я існую ?
    Я не співаю , не малюю , я не бажаю і не мрію ,
    Лиш день-у-день роблю те саме ,
    Наче мене запрограмували.

    А я пливу за течією , куди ?Навіщо ?
    Хоч паралельно пливуть інші , я їх не розумію ,
    Вони веслують на човнах , а я течу у темний океан,
    Нема гармонії , ніяких поєднань , нема ,
    Я їх не знаю , лише бачу і не розумію ...

    Наївні й дивні ви , вам не поможуть ті човни
    У той же океан покотяться й вони
    Ви прагнете плисти та веслувати , а сенс який ?
    Життя не вічне , що ж вам видніше...

    2003




    Рейтинги: Народний 3.5 (3.06) | "Майстерень" 4 (3)
    Прокоментувати:


  15. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.23 22:48 ]
    Блюз до __річниці Незалежності
    "О, сизокрилий птах…"
    ти з нами по стількох літах,
    звиваєш гнізда у житах,
    бриниш у сивих небесах
    про щастя, волю, що усе ж -
    одне і те ж.

    Мелодії такі старі,
    одвічні вісники Зорі,
    з Якою Радість і Любов,
    що проминають так, немов,
    освячені не до життя -
    до забуття.

    "Серце наче птах…"
    волає у сумних очах,
    німіє тугою в устах
    і плине, плине, як ріка -
    колись і чиста і дзвінка,
    у небуття.

    Під очманілий рев,
    відлуння вічного "пся крев",
    мажорно-табірний надрив,
    бур'ян здіймається для жнив.
    Біжить у нім мале дитя
    за край життя.

    "Мій сизокрилий птах…"
    не замовкай розп'ятий на гілках,
    не падай в спалену траву.
    Співай допоки ще живу.
    Співай, миленький, хоч і жнеш
    одне і те ж.



    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  16. Віталій Круглов - [ 2006.01.23 20:59 ]
    ***
    Моря в’їдалися у плоть,
    коли їх гладив.
    Звивалось сонце, як кубло
    червоних гадів.
    Збирали пил своїх вітчизн
    з усіх окраїн.
    І поверталися ні з чим –
    у спину камінь.
    Кому котитися з гори,
    кому котити.
    А небеса лягли сирі
    у слід копита.
    Піти, заламуючи дні,
    що на колінах,
    туди, де звичаї чудні,
    де Україна.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  17. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.23 05:54 ]
    Вона
    Зразкове дитятко , неначе ягнятко
    Покірне телятко , гарненьке дівчатко
    Та це лише казка , гидка і потворна
    Маска котра нікчемною ховає силу і
    Мужність , палке бажання , нестримне
    Хоробре серце , стрімку течію і гарячий
    Вогонь , що не загасиш водою

    Вона не здолана тупою війною
    Вона не боялась – ставала до бою
    Вона любила все й захоплювалась тобою
    Вона живе.... лиш проклята собою

    Її життя – велика сцена , де вона грає
    Цікаві , кумедні й захоплюючі ролі
    І на цій сцені часто змінюються головні герої

    Вона різна , вона звикла до болю
    Її не зламати складною грою
    Вона вже давно не нарікає на долю
    Вона тепер забула смак любові

    Її залізне серце вщент поточене іржою
    Його не відкриєш ні ключем ні добротою

    Та вона має ціль і силу волі
    Їй нічого не треба , вона знову стане до бою ,

    Тільки тепер вона відкриє волю ,
    Вона не буде скована тобою ,

    Тепер вона не буде доброю , чи злою
    Лише проклята собою





    Рейтинги: Народний -- (3.06) | "Майстерень" 2 (3)
    Прокоментувати:


  18. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.23 05:26 ]
    Львів
    О, моє найкраще в світі місто
    Величне , славне і прекрасне
    Тут ходять різні люди ,
    А повітря не таке як всюди
    Вдихнеш на повні груди
    І розумієш , що такого ніде більше
    Не може бути , тут навіть вітерець
    Особливо вміє дути.
    О , моє рідне місто , місто Лева,
    Стоїш так гордо , а Галицький
    Король Данило , спостерігає за тобою
    На коні , а я обожную тебе у літні дні.
    Як вийду на Високий Замок
    І гляну навкруги , то згадую всі історичні
    подвиги твої.
    А скільки ж парків в тебе - не злічити
    О,маленький Париже , люблю твої вечірні сквери
    і провулки і твій солодкий запах літа
    Люблю твої розваги і дозвілля,
    Люблю твоє веселе сонячне проміння ,
    Люблю стояти й милуватися тобою ,
    Так , як милується Міцкевич, як строго
    Дивиться Шевченко і Федоров із книжкою ,
    й Шашкевич, Грушевський гордо поглядає
    і радісно стоїть Франко!
    Стояти можу так я дуже довго
    й дивитись на достоїнства твої,
    на місто , що стоїть на Полтві...
    Архітектурне , аристократичне місто , місто Львів.
    Люблю тебе готичний Львове ,
    готичної, осінньої пори,
    Коли дерева міняють образ свій
    і всьди падають листочки , гарячих кольорів...
    Я так люблю гуляти під дощем і ввечері ,
    у далині дивитись на розмите світло ліхтарів
    і слухати , під краплями , готичний стук
    трамваїв , що сумно наближаються і віддаляються
    Яка ж солодка музика оця....
    Люблю я й шум твоїх вітрів ,
    врни звучать ,як плескіт хвиль морів.
    Люблю тебе у особливі дні і в дні прості,
    Люблю гуляти по Личаківському цвинтарі.
    Люблю традиції і звичаї твої...
    О , рідний Львове , люблю й засніженим тебе -
    санчата в руки і вперед - із гірки вниз кататися ,
    Обожнюю я взимку веселитися , а ще люблю дивитися ,
    як плавно , сідають на твої будинки
    білесенькі сніжинки,
    люблю під Новий рік дивитись на ялинку ,
    що перед Оперним стоїть ,
    люблю львів'ян , що колядують на Різдво;
    вертепи , що твоїми вулицями мандрують.
    Люблю твої церкви і храми , які очі милують.
    Люблю й музик твоїх , котрі грою чарують!
    На Площі Ринок , до звуків цих прислухаються
    львів'яни , від них усе цвіте й не в'яне...
    І справді в серці все цвіте ,
    Все те найкраще що мені дане
    й чому віддатись хочу я тепер ,
    усе чудове й гарне,
    до чого тягнеться моя душа ,
    від чого є приємні почуття ,
    все - все , усе , любов моя ,
    єдине слово , лиш одне...
    Львів.


    Рейтинги: Народний 2 (3.06) | "Майстерень" 2 (3)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Шувалова - [ 2006.01.21 18:10 ]
    ВК6
    В.К. №6

    По розтраченим краплям, уламкам і здогадам
    Я збираю тебе десь на відстані голосу,
    Я збираю тебе десь на відстані голоду
    І боюся зірватись, боюся обмовитись.

    Мокрим снігом сліпим наші душі спаплюжено,
    По бруківці брудній наше тіло волочено,
    Але ми вже досвідчені – знов мімікруємо,
    У екстазі містичному злившись з оточенням.

    Ти тривкий, я тривка.
    Небо чисте, стривожене.
    Ані слова не сказано,
    Таємниць не порушено.
    Ти такий, я така.
    Ми ніколи не зможемо,
    Ми вже точно не зможемо
    Доторкатися душами.

    19:40
    14.01.05





    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Шувалова - [ 2006.01.21 18:18 ]
    ВК3
    В.К. №3

    Якщо хочеш, ти можеш зостатися – сном або тінню.
    За деревами їдуть вже повні підводи дощу.
    Кришать крилами зорі сліпі жовту сутінь осінню
    На уламки, в яких я ніколи тебе не прощу.

    І не треба інакше. Проси, щоб не вибухло літо
    І не вжалило світлом її ангелічних долонь.
    Ну а істина в тім, що усіх, кого хочеш зігріти,
    Слід вести до багаття.

    А потім кидать у вогонь.

    18:05
    29.11.04







    Рейтинги: Народний 5.33 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (3)


  21. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.21 17:40 ]
    To Ukraine
    Моя країно,
    Ти руїна!
    Руїна снів й чужих надій.
    І серце крає...
    Та спиняє
    Пасивність інших до подальших дій.
    Яка мерза!
    В підвалах жити,
    У сутінках своїх думок.
    Моя стезя,
    Хай і розбита,
    Але по ній за кроком крок
    Іду вперед на зустріч світлу.
    Бо, Україно, я ж твоя!..
    До болю я давно вже звикла,
    Та знов не вірю, що і ти моя...
    Твій біль розлитий по народу,
    По сірих закутках біди.
    Де бідність і довічна злоба...
    О, як ти терпиш се, скажи!
    Підняти сонце нема сили,
    Так помацки повзем в пітьмі.
    А справедливість б’є по спині...
    Та годі рюмсать, пора йти...



    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  22. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.21 17:13 ]
    Мамай
    Ти – непізнаний образ свободи,
    Ти герой, на ймення Ніхто
    Зустрічав у степу сонця сходи,
    Волю, як шаблю, тримав наголо.

    Ти, як образ дітей України,
    Ти ікона, що йде крізь віки.
    Землю шапками на домовину
    Твої браття тобі принесли

    Воля, розум, ідея свободи,
    Що твориться у твоїй душі,
    Миролюбність, відвага, дорога,
    Легенда і образ, насправді, хто ти?


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:40 ]
    Ранок на селі
    Понад обрій – ген за хмари,
    Наче круглий апельсин
    Розсипає свої чари
    Сонечко зі всіх сторін.
    Усміхаються ялини,
    Прокидаються сади.
    Пісня жайворонка лине
    Понад плюскотом води.
    То біжить, то знову скаче
    Непосида каченя.
    Мов пухнастий білий м’ячик
    Бешкетує кошеня.
    Дружним військом на поляну
    Вийшли гуси: ги– ги –ги!
    Й виринають з-за туману
    Річки тихі береги.
    Відчиняються ворота,
    Десь заплакало дитя…
    Загула в селі робота,
    Як одвічний знак життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  24. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:23 ]
    Зірки і Львів
    Мовчать зірки, задумливо мовчать.
    Про що ж вони, високо так над нами?
    Пливуть собі над містом, миготять –
    на вітер не кидаються словами.
    Мовчать зірки, мовчить старенький Львів –
    він теж заснув, втомившись від розмови.
    Він мабуть снить про давніх королів,
    чи левів у краях далеких ловить…
    Високий Замок крилами змахнув
    і… полетів у казку, опівночі.
    О Львове, як люблю твою весну!
    О, як люблю твої безмежні очі!
    Думки вирують наче снігопад –
    дивлюсь на тебе, Львове, і злітаю
    ген – до зірок – у той небесний сад,
    що голову твою всю ніч вінчає.
    Мені услід сміються ліхтарі,
    мені услід відлуння: повернися!
    З тобою від зорі і до зорі
    літаю в снах своїх у піднебессі…
    Мій тихий Львів знов буйноквіттям снить.
    Крилаті дзвони змовкли на дзвіницях
    і диво-казка вулицями мчить…
    Зірки і Львів – одвічна таємниця.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (4)


  25. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:18 ]
    Живеш, щоб радіти
    Сльози в очах, бо нелегкий твій шлях,
    Лише не сумуй, любий друже.
    Сум промине і ти станеш як птах,
    ти щастя своє надолужиш.
    Життя усміхається щиро до тих,
    хто вміє його помічати.
    Воно відкриває безмежні світи –
    не варто ні миті втрачати.

    Повен пісень, сонячний день
    завтра й до тебе теж прийде.
    І подарує він тобі радості квіти.
    Тільки ти вір, це пам’ятай,
    ніколи надії не втрачай.
    Знай, що живеш ти на землі,
    щоби радіти.

    В серце твоє закрадається страх,
    та не бійся нічого, мій друже.
    Ця розпука мине, перетвориться в крах –
    знай, життя посміхається мужнім.
    Хай не будуть страшні ці хвилини сумні,
    усміхнись і твій смуток розтане.
    Там, де мрії горять – зійде нова зоря
    і день радісний знову настане.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 0 (5.37)
    Коментарі: (1)


  26. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 22:30 ]
    Не забарись
    Не забарись в осінньому чеканні
    солодких днів пахучої весни.

    Не забарись в щоденному ваганні,
    тікаючи у кольорові сни.

    Не забарись – шепоче Україна,
    коли говорить серце із глибин.

    Не прогайнуй, бо у житті людини
    неоціненна кожна з цих хвилин.

    Не розминись у пошуках буденних
    з майбутнім, що дарує шанс тобі.

    Не загубись в роках, бо кожен день з них
    Веде тебе в небесну голубінь.

    Не поспішай губити і втрачати.
    Не запізнись прийняти і прийти.

    Діждеться тільки той, хто вмів чекати –
    хто вмів себе у жертву принести.

    Не бійсь в житті радіти і прощати –
    любов завжди вертається колись.

    Щасливий той, хто вмів її прийняти
    і нею жити вмів. . . не забарись!



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (4)


  27. Роман Рутко - [ 2006.01.20 03:38 ]
    Велика вода
    О, місто приречене на смерть,
    Якби ти впізнало час мого приходу,
    Що ще я можу зробити для тебе,
    Я плакав для тебе,
    Я будував твою любов,
    Я пив пиво на папертях твоїх храмів,
    Я закохувався в твоїх трамваях,
    Я цілував каміння і чекав твого приходу
    А ти осліпило мене,
    Тож нехай так буде, ангеле мій, пропадай,
    І нехай твої руїни вкриє вода,
    Велика й чиста,
    Й нехай мене не побачать у глибині
    Поміж веж і куполів,
    А мати розповідатиме дітям про тебе,
    Не про мене, про нас під водою,
    А над нами сходитиме сонце...


    Рейтинги: Народний 4.33 (4.42) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  28. Роман Рутко - [ 2006.01.20 03:41 ]
    Герой
    Гамір слів - це елегантно
    Заховатися за змістом
    Плентатись у цьому з кимось
    Відчувати силу слова
    Вибраного хаотично
    І сміятись зовсім щиро
    Дивуватись-шокувати
    Щоби врешті-решт сказати
    До побачення до завтра

    Хто не може заснути
    Той слухає ніч
    Той стукає кігтями
    Гіллям у вікна
    Хто не може заснути
    Той повинен забути
    Той повинен зірвати
    Заношену маску
    Дванадцята
    Перша
    Друга
    Третя
    Вистукує
    Цілість життя тріскає
    Невідбутістю обпікає
    І облітає

    Для чого буває ніч?
    Лежати і не заснути?
    Питати бути не бути?
    Бажати того, щоб забути
    Для чого буває ніч?
    3:0 - „Карпати” виграли

    І він лежить з відкритими очима
    І він герой новітнього століття.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.42) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Мекеда - [ 2006.01.19 17:53 ]
    ***
    Де сонце стомлене заходить,
    тепло ховаючи за хвилі,
    де крики чайки ніби сповідь
    камінню й мушлі побілілій
    ти не бажатимеш вже змін.
    Ввімкнувши радіоприймач,
    на тлі безрадісних новин
    ти теж оспівувач невдач.


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.19 17:18 ]
    Настанови сину. К. Ляшкевичу
    І
    Покинь Едем, іди в буремний світ,
    і, як руно здобувши перше "до" ,
    повзи не зупиняючись по кругу,
    чи зосереджуй вроджену напругу
    на внутрішнім, та рухайся, їй-бо
    недвижний завше набереться бід,
    єдине: ніс не сунь куди не слід.

    ІІ
    Завжди бажай великого - мале
    тебе оточує саме-собою.
    Велике там, де порожньо, де обрій
    наповнює ефіром кулі мрій,
    на них літатимеш і над юрбою -
    та доки юний, а життя просте –
    цінуй egalite й fraternite.*

    ІІІ
    Якщо без мрій ніяк, почни із мрій
    розкішних і поступливих, як море,
    яке не смакував, не бачив, доки
    не пережив солено-пінні роки.
    Тому що небо чисте і прозоре,
    читай молитву і не май надій,
    живи не відкладаючи подій.

    ІV
    Завжди шукай неходжені шляхи -
    найкращі з них плетуться тихо вгору,
    і хоч вершин одразу не здобути
    безлюддя дасть тобі нагоду чути
    і зріти елементи: їх натуру,
    гармонію, порядок, ритм - таки
    це першотвір Всевишньої руки.

    V
    Мандруючи за обріями вслід,
    прийми майбутнє, як усе минуле,
    що так охайно втоптане у порох.
    Найкращі відкриття ховає морок
    вчорашнього, повитий у понуре
    знання: їдять-з'їдять гріховний плід.
    Будь перебірливим, шануй завіт.


    Та линучи за обріями вслід
    зважай на залишки потуги в грудях,
    де на початку біль і кровотеча -
    нерідко виростає порожнеча,
    де пульсував колись живого обсяг -
    довершує пустелю карбамід.
    Втішайся болем аж до скону літ.

    VІІ
    Не вір очам, не довіряй словам,
    навколо тебе інше, ніж гадаєш,
    і краще, аніж бачиться. Знайди
    хоча б одного, хто дійшов мети
    тобі близької і шляхи пізнаєш.
    Та не спіши свій будувати храм -
    хай відшумить в крові природи гам.

    VІІІ
    Ніколи не печалься самотою.
    Людей у світі так багато, що
    не оминути дружби, чи кохання
    і ними вирощеного страждання.
    Вмій жити із оцим "прийшло-пішло",
    І, уподоблено богам, уздою
    тримай язик і будь самим собою.

    ІХ
    Гляди з усмішкою на все минуще:
    на труднощі, і недосяжність дів,
    прийдуть часи - вони захочуть більше,
    їх вчитиме життя, не ти: це ліпше,
    хто сили береже - цей жне посів.
    Одна біда: не ти один меткий?
    Всміхнись і це минуще, світ такий.

    Х
    Май власний розум і присутність духу -
    і наберешся досвіду і знань.
    Та вистражданий мудрості нектар
    нездатному цей оцінити дар
    не пропонуй – бо, окрім насміхань,
    іще й ножем оплачують науку -
    зважай, кому ти протягаєш руку.

    ХІ
    Не розчаровуйся. Умій нести,
    будь справді другом, і не жди навзаєм
    нічого іншого від ближніх крім
    їх змушених потреб у тобі, втім,
    ти не отой Атлант із небокраєм -
    і маєш право плюнути й піти,
    пославши тягарі під три чорти.

    ХІІ
    “Допомагай нести, а не складати.
    Не умаляй ріки життя. Не жертвуй
    собою без найвищої потреби…” -
    чи не твердив я сам собі це? Ніби
    у змозі й ти – найлегший день змінити,
    супроти неминучості постати?
    Хоча й веде нас Доля - вмій ступати.

    ХІІІ
    І, зрештою, дійдуть лише уперті.
    І я ішов, покинутий всіма,
    коли дорога взяла круто вгору...
    Я вірю, і тобі підйом цей впору,
    що крізь роки розсіється пітьма,
    і ти знайдеш у центрі круговерті
    одну відсутність тільки - страху смерті.



    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (6)


  31. Максим Колиба - [ 2006.01.19 13:21 ]
    Під небом літають ангели...
    Під небом літають ангели,
    Із нього падають зорі.
    Ми всі колись небом марили,
    Закрили нам його гори.

    В повітрі витає золото
    Твого чарівного подиху.
    А сонце хворіє холодом
    В чутливих твоїх порухах.

    Під небом літають ангели,
    До нього тягнуться руки.
    Ми всі колись небом марили,
    Віддали себе на поруки.

    14.12.2005


    Рейтинги: Народний 3.67 (4.19) | "Майстерень" 5 (4.71)
    Прокоментувати:


  32. Максим Колиба - [ 2006.01.19 13:32 ]
    Осіннє листя
    У місті падає осіннє листя,
    Вкриває землю золотим намистом.
    Десь тихо чуються солодкі звуки,
    І рідне небо нам цілує руки.

    Десь линути спогади. Червоні квіти...
    Тече у поглядах гаряче літо.
    Сміється барвами твоя усмішка,
    Я твоїм подихом накриюсь трішки.

    Не небі журиться осіннє сонце –
    Сховало світло у твоїй долоньці.
    Десь в серці падає вечірнє листя,
    Вкриває душу золотим намистом.

    29.11.2005


    Рейтинги: Народний 4 (4.19) | "Майстерень" 5 (4.71)
    Прокоментувати: | ""


  33. Сфорц Девор - [ 2006.01.18 09:41 ]
    Пражський некроменікон. Лист 1
    Сьогодні ми з тобою королі
    Мана грошей на дерев*янім столі
    «Лайно – дружина верещить мені
    – ти крува, бику, вже на грані!»
    І я лантюх і ти лантюх
    Вона це знає – всі це знають.
    Але обідні королі забудуть про вечірні ями!
    За руки візьмемося ми,
    Бо, то не личить так хитатись,
    Ми ж квітки пізньої зими –
    Дві горді, незалежні, й п*яні.


    Рейтинги: Народний 4.25 (4) | "Майстерень" 4 (3.67)
    Прокоментувати:


  34. Оленка Джонс - [ 2006.01.17 19:47 ]
    Вікна
    Коли засинають вулиці,
    У вікнах бракує світла,
    Ти хочеш лишитись поміченим,
    Ти хочеш лишитись дитиною.

    Ти прагнеш знайти не знайдене,
    (Напевне, ніде не сховане).
    Ти хочеш лишитись правдою,
    Ти хочеш лишитись голою.

    У сніг позіхали сутінкки,
    Будинки вдяглисья хутром.
    Ти хочеш збагнути ілюзію,
    Ти хочеш здаватись мудрим.

    Коли відкривають вікна,
    (Напевне, ніколи, від старості)
    Чекаєш, що диво станеться,
    Та істина буде помітна.


    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 3.5 (3.88) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  35. Анна Хромова - [ 2006.01.17 13:46 ]
    ***
    Наче Віра Холодна — із пасмом завжди на чолі
    Незабутні кучері, позабута красуня вихраста
    Хай П’єро боязливий з напудреним мертвим лицем
    Нам відіб’є без пальців на роялі зимового вальса
    Над дахами хрущівок і в залах палаців нічних
    І у венах і в Відні лунатиме бій роялевий
    Я танцюю, коханий, роздивляйся на мене і пий
    це вино з хризантем і акацій гіркаво-рожеве


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Коментарі: (3)


  36. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.16 22:58 ]
    * * * (Спокуси)
    О, розкіш тіла вашого, так прикро,
    огорнута в тверді переконання.

    Здійнявши хвилі, руйнувати скелі?
    Виточувати мальовничий острів?
    А у ногах улесливо і хитро
    пінити візерунки залицяння,
    промінням ніжити рельєфи плоті...

    Взамін отримати загадку млості?
    Піски,
    сліди померлої води,
    все вище "я" жіночого вокалу,
    відлуння важчої щодень ходи,
    і відчуття порожнього бокалу...

    Чи я бажав цього за повноти?


    2002


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.53)
    Прокоментувати:


  37. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.16 22:51 ]
    Кладовище веселих поетів I
    U 1
    А як завважите моє життя
    не в призму зроговілого лорнета,
    а у неспокою серцебиття, -
    угледите тоді судьбу поета.

    Ні, ні, не хочу зашкарублих слів,
    я винен вам. Але не тільки гроші,
    згадайте інше - я любив, жалів…
    Ви знов у бійку. А були хороші,

    були ніжненькі, милі, звабні. Руки!
    І нігті від погруддя... Моя рибко,
    нема між нашими світами злуки,
    і в цьому суть мого спасіння, видко.

    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  38. Оленка Джонс - [ 2006.01.16 18:21 ]
    Тишина (за И.Б - "Поклониться тени")
    Кричать в тишину страшно.
    Боишься, никто не услышит.
    Ведь потому и тихо -
    Здесь никого
    Нету.

    А моҗет, поймет хоть кто-то?
    Заметит хоть строк тени?
    А моҗет, прийдется случай
    Кричать: громче и лучше?

    О чем? Ну, конечно, об Этом,
    О чем вслух сказать нелепо.
    Я б не хотел быть ветром,
    И не хотел - поэтом.

    Стыдно за рты молчащие,
    И голоса - твердящие,
    Тишину, как логический выход
    (А такҗе, вход) в спальню.
    А такҗе мой рот. Печально...

    Спелые яблоки падают,
    Все, как одно, полированные.
    Спокойнее спать, чем расглядывать
    Тишину
    Образованную.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 3.5 (3.88) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  39. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:45 ]
    смуток старчеський
    Мокрими стоять свічки топольні
    Вітер запах осені приніс
    Краплі бубонять по підвіконню
    В душу смуток старчеський заліз
    І виглядує як кіт бездомний
    Із підвалин оберемок криз
    Мокрими стоять свічки топольні
    В душу смуток старчеський заліз
    22.02.05 (С.Навіж.)


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  40. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:53 ]
    Той хто кляне ...
    Той хто кляне зі злістю свою долю
    За всі незгоди та нещастя в ній
    За невезіння та за втрати болі
    За зріст малий та за невдалі спроби
    За нерішучість та ледацтво мрій
    За мілкоту душі та за її хворобу
    Він – боягуз. І навіть уві сні
    А я за те що мучусь і що каюсь
    Що зраджений в коханні пломеню
    Що падаю
    І ледве підіймаюсь
    Всіляк-завжди вколінно уклоняюсь
    І залюбки їй лише дя-ку-ю (27.09.83)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  41. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:50 ]
    Я зрозумів, що мушу й я співати...
    Я зрозумів, що мушу й я співати.
    Що хай свіччина, навіть і одна,
    Нехай в нетопленій, але Вкраїнській хаті,
    Зігріти може краще ніж палати
    У сяянні чужинського огня.
    Бо ту свіччину запалила мати
    Моїх дідів у спробі передати
    подяку богові, а дітям заповзяту
    з глибин віків і часом не відняту
    і ворогами, - а хотіли кляті,
    ту колискову, під яку підняти,
    зростити вдасться, та й благословляти
    чарівним словом, всемогутнім словом,
    яке таїться лише в рідній мові,
    народа велетня, якого вклали спати,
    чи закайданили, віками мордувати,
    гноїть-палить, чи ж схоче він повстати?
    але без того краю не підняти,
    і волі у кайданів не відняти.
    якщо забуте те, що богом дате.
    Я зрозумів, що мушу й я співати.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  42. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:24 ]
    Нема більше у народу ...
    Нема більше у народу ні Надій, ні Віри.
    Зацькували навіть душу, іншомовні звірі.
    Розірвали на шматочки, по світу шпурнули.
    Розуміють, в чому сила, на те й посягнули.
    Колискову, нова мати, не хоче співати,
    Бо її саму, дурненьку, до школи віддати
    Були змушені, о Ненько, де російськувати
    Залишилися знесиллі…
    та прийденські браття.
    Може б краще нам згоріти з Гірником?
    Багаття,
    Мусить нині спалахнути, від краю й до краю,
    Щоби Неньці повернути, і Душу, і Славу.
    Щоби думка на Вкраїні була Українська.
    Український Уряд. Військо.
    Й командувач війська.
    Щоб і церква, і друкарство,
    І м’ясо, і птиця, не кодовані, з лукавством,
    Десь по-за границям, а свої.
    І мовознавство, і пісня, і свята…
    Повернути б Ненці душу, як вона багата !
    Нема більше у народу ні Вір, ні Надії,
    Захмарило Україну, як Війові вії.
    Нащо правда, коли кривда у тричі дорожча.
    Нащо святість? І вивозять до Росії мощі.
    Нащо мова, яку дурні не можуть утямить.
    О, Ісусе ! О, Тарасе ! заберіть і пам’ять.
    Хай розп’ята на хрестові, похована в кручі,
    Збережеться, разом з вами.
    А то й ту замучать.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  43. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:22 ]
    Мабуть годі
    Мабуть годі марнувати час.
    Мабуть досить казна-що чекати.
    Треба братись, рук не опускати,
    Вгамувати бездоріжжя сказ.
    Працювати, плідно працювати,
    І не відвертати, прямувати,
    Ні, на що уваги не звертати,
    До мети, піднявшись в котрий раз.
    Бо цього не зробить хтось за нас !
    То ж бо, годі марнувати час.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  44. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:19 ]
    Мій дід.
    Коли, рвонувши повід, кінь у диби,
    Він осадив, і начебто йому,
    А не дітям, та жінці, і садибі,
    Прощаючись, бо знав куди й чому,
    Гукнув: Іще не вмерла!..
    і в пітьму,
    Щоб до світанку, хоч підводу хліба
    Відбити для села, бо люд не зміг би
    Прожити ту комунпродграб зиму.
    Привіз. Сховав. Вказав. А сам в тюрму.
    Щоб інших не скарали совкомбіди...

    Коли валив тайгу, іще без "дружби"
    Сокирою мерзотність розганяв,
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    Бувало, замерзаючим "по службі",
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    І, наче “не по темі”, уставляв:
    “Їй-Богу, ще не вмерла Ненька, чуш – бо?
    Навіщо б я ось тут би потерпав,
    Як би її загибель відчував?”
    І так щасливо, в морди, реготав,
    Що ті казали: “Точно с дуба впал.”
    А він тим жив, тому й не відчурав,
    І хай валив, але “не врізав” дуба.

    Коли в окопі, нехтуючи спиртом,
    Перед атакою, з лопатою в руці,
    Серед прокльонів-матів всіх на світі,
    Щоб відігнати безпорадність штраф-бійців,
    Повстав, зирнув на тих гвардій-стрільців,
    Що кулеметами його лякали стрітить,
    Гукнув: “Іще не вмерла! Сучі діти,
    Не діждетесь! Бо, поки сонце світе,
    Не вмре. Козацтвом серце гріте
    Зуміє час лихий, та ворога, зустріти
    Грудьми, як я. А не як ви, бандити,
    Ховаючись за спинами. Дожити,
    Дай боже вам, побачить, зрозуміти,
    Що виживе, не вмре, і буде жити!”
    І, з тим, пішов…

    От нам би, так, з-уміти!..


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  45. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:07 ]
    Аби не збожеволіти
    Коли втікає сон не від безсоння,
    А думки, наче бджоли, аж гудуть,
    Коли душа не плаче, але стогне, -
    Такі рядки, буває, надійдуть,
    І коротенькі, наче, але з тонну,
    Уже відібрані, як зерна, тільки сій,
    Бува здається, що не мій, то спомин,
    Що хтось, з любов’ю, сипле в рану солі,
    Аби вони не розчинились в ній,
    І кинуті, нехай з долонь недолі,
    Зростуть суцвіттям безпогрішних дій,
    Лишень встигай, та записать зумій…
    Аби не збожеволіти від болі.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  46. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:00 ]
    Кину все,
    Кину все, заросту бородою,
    Та піду, як кобзар, по шляхах.
    Може стрінуся зі Сковордою,
    Із Тарасом-підпаском в лугах,
    З Карамелем в печері-діброві,
    Чи із Довбушем серед Карпат.
    Очі, руки, та ноги здорові.
    Досвід маю: уже п'ятдесят.
    Тільки, бачене, ось занотую.
    Зарозумне залишу юнцям.
    Самовбивцю, в собі, порятую,
    Повернуся до глузду, до тям…
    Тільки, що їм скажу я, зустрівши?
    Що, з боргів їм я зможу, й віддам?
    Що?!.
    Хіба-що оці горе-вірші,
    Та за прожите сором і срам?..
    Ні, не кину. Повинен, ще сам!..


    Рейтинги: Народний 2 (3.5) | "Майстерень" 2 (3.43)
    Коментарі: (1)


  47. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:12 ]
    І я там був
    І я там був
    де у
    напівпідвалі
    у ті часи
    коли година спить
    мистець-філософ
    вже знайомий славі
    над казіновським
    вітражем
    мудрить

    І я там був
    де доля,
    що долівка
    і де її
    велика голова
    вміщає на собі
    осла й горілку...
    і все, чого
    в бездоллі і нема

    і я там був
    де кошти
    за рекламу
    пропиті вмить
    як плата за гріхи
    де опохмілля
    знов
    надхненням стане
    і пензель
    влучно
    відтворить штрихи

    і я там був
    де враз
    свою провину
    за безціль
    за безсенс життя
    відчув
    як біль
    і щохвилинність сплину
    бездійсності
    навіки
    в небуття


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  48. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:10 ]
    Рвусь до небес...
    Все рідше я вертаюся на землю
    Все важче кинути перо чи олівця
    Чи вдосвіта, чи в дощ, чи може темно
    Чи їв, бува не знаю достеменно,
    Бо пошуки влучнішого слівця,
    Не за для того щоб майнуть знаменом
    А мать тому, що, блудна я вівця,
    Рвусь до небес.
    А мучуся про землю!


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  49. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:15 ]
    Воно, звичайно, вічність не будення
    Воно, звичайно, вічність не будення
    В якому клопоти у кожного свої,
    Тому-то мабуть, плинність сьогодення
    Важлива так, що грає у крові,
    Що так кипить, буя перед очима,
    Трясе-штурля, штовха по між плечима,
    Подіями набатить в голові.
    Нема коли згадати, як там вічність,
    Нема коли почути солов’їв,
    Чи зорі споглядати, часу стічність,
    Із вирію зустріти журавлів,
    Згадати упошаненно Античність,
    Завдячити митцям пророчих слів:
    Предвісникам, майбутнього послів…
    Як часто-густо “й-йо-кання” ослів
    Відштовхує від сьогодення вічність,
    Мов ранок-день солодкомрійність снів.


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  50. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:57 ]
    я прийшов
    я прийшов не тому, щоб чогось не здійснити
    я прийшов, щоб здійснити себе і своє
    я прийшов вболівать, я прийшов розділити
    я прийшов натворить, і примусить радіти
    я прийшов розподати усе що ще є
    я прийшов повернути усе що дає
    (28.08-5.09. 2005)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1504   1505   1506   1507   1508   1509   1510   1511