На допис Устимко Яни. Так, справді, поет починається із вміння створити вірш. І вміння заполонити читача/слухача/глядача - це майстерність творчої людини. По ній і, як правило, оцінюють людину мистецтва. Але це - зовнішня сторона, форма подання матеріалу. Нині все важливішим стає те, що саме ця людина подає. А це вже і є рівнем її вібрацій.
В античні часи дуже цінувалося мистецтво риторики. Що б людина не говорила, якщо вона вміє сказати так, що це захопить слухачів, то це визнавалося добрим. Нині - те ж саме: якщо депутат вміє гарно говорити, то його обирають. Якби людина вміла розрізняти рівень вібрацій, вона би відрізнила лжу від правди. Адже ж і для того, щоби вбивати людей, зло теж знаходить слова, які запалюють людей.
Іноді після геніальної акторської гри хочеться любити і творити добро, а іноді хочеться чинити недобре. Можна з шармом і красою вбити людину, а можна наколоти ліками і врятувати. Або обмежити у чомусь і тим спасти.
"Творячи ілюзію, поет, навіть будучи на низьких вібраціях, власним талантом і вмінням здатен створити високі і оформити їх у вірш як поезію." - людина з низькими вібраціями високий твір мистецтва не створить. Вона може створити красу зовнішню, але ідея його творіння буде не високою. Інша справа, що ми звичайно звикли від мистецтва брати зовнішню естетичну насолоду, це теж добре. Але малувато. Має бути і зовнішня сторона і глибоке змістовне наповнення. Найвище наповнення - наповнення любов"ю до всього живого і неживого. Звичайно, мова йде про найвищі рівні любові (бо ж можна любити як вовк зайця чи як морозиво - споживацьки). Тема, піднята Редакцією Майстерень, має просвітницьке завдання - творець має ставити перед собою завдання засобами доброї майстерності вести своїх читачів до світлого, доброго і високого.

Одвічний спір про те, яким має бути мистецтво: чистим - мистецтво заради мистецтва,чи ідейним... Задумуюсь над тим. Напевно, таки чистим. Гармонія заради гармонії. Але це в умовах гармонійного суспільства.) Ну, не міг Тарас Шевченко обставити себе горшками з квітами і малювати красиві натюрморти в той час, коли його народові було не до насолодження красою. Митець себе не ізольовує від інших, він сприяє тому, щоб і інші могли діткнутися до гармонії...
Ми справді всі різні, так має бути. Ангели справді на небі, а не на землі. Люди пишуть на емоційному рівні, і через розум, і це нормально. Бо це все-таки хід до вдосконалення, до добра.
А Висоцький Володимир чи Єсєнін були людьми високих поривів чи низьких? - Високих, хоча виглядали батярами і часто бували п"яними... Високі пориви - це не завжди зовнішня показовість. Бо зовнішня показовість може бути неглибоким моралізаторством... Високі пориви - це внутрішнє несприйняття фальшу, відчуття власної гідності і гідності людини загалом...
Люблю пародії, бо хороша пародія несе у собі все-таки любов до автора: вона вказує на недоліки викладення тексту чи навіть недоліки змісту. Тобто помагає авторові вдосконалити текст... Пам"ятаєте, Яно, свій симпатичний вірш про прощу на гору Хом"як? (Мені він запам"ятався, бо тоді запитувала Вас, що це за гора така. А вже через декілька місяців і сама побувала на вершині цієї гори...) Там Ви дали гарний позитивний штрих прагнення до кращого. Уявіть собі, що хтось написав пародію, а в ній зобразив, вибачте, що всі ці люди йшли на якісь оргії... Оце і є низьковібраційний дисонанс. Хто б міг таке написати? Це як би спаплюжити саме життя, прагнення до світлого. Розбити скляну вітрину, наприклад... Чи поламати квіти...