Зрештою, все вірно. Як писалось у "Рігведі": "хто йде, той дорогу здолає":) Тож будемо іти!

Не повірите, але обговорювала саме це питання вчора зі знайомим.
Я більше люблю класику, з сучасного... Подобається багато чого, але тим не менше. Тому часто чую, що оцей чи цей образ затертий, а так зараз не роблять чи ще щось таке. От так...
З теплом, Варця))

Без поспіху, у спокійній і дружній обстановці, бо не знаходить себе тільки той, хто не шукає, і всі розмови про те, що комусь дано, а комусь не дано – нісенітниця. Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя. :)
Глибока і, як на мене, правильна думка. Але чомусь так хочеться усіх підігнати під свою шкалу цінностей і уподщобань, накинути іншим свої зразки своїх авторитетів. Певно, що треба усвідомити ще й ту істину, що жили люди до нас. Ті люди виробили критерії добра і зла, гарного і негарного. Ми маємо засвоїти ті критерії як аксіоми і догми, визнати їх своїми. А вже тоді, як той іконописець, що має наперед відомі канони написання тих чи інших образів, сюжети, композиції, типи образів і їх ракурси... творити свій колорит, опрацьовувати деталі, вносити свої нюанси в передачі кольору повітря і неба, землі і води, людей на цій грішній землі.

Варю, я вважаю, що коли говорять про затертий образ, то мають на увазі швидше за все глибину проникнення у цей, добре відомий образ.

А з іншого боку - той, хто бере на себе сміливість робити такі зауваження, мав би порадити ті, чи інші кроки, засоби, рішення, так?
Тобто, прямо говорити, що вірш поганий, швидше, злочин, якщо очевидна праця автора над позитивними ідеями? Бо формальне інколи не встигає за суттєвим, і це потрібно враховувати.

Так, Володимире, погоджуюсь, поради потрібні, тіко тра вміти їх сприймати.

Валентине, ви абсолютно вірно зауважили, що ми, читаючи того чи іншого автора, підходимо до нього зі своїми мірками. І підсвідомо (не дай бог, коли свідомо) "хочеться усіх підігнати під свою шкалу цінностей і уподобань, накинути іншим свої зразки своїх авторитетів".

Я думаю, що від цього має рятувати наша інтелігентність. Тобто, якщо інтелігентність десь на цей час поділася, то краще не братися коментувати?

Безумовно, ми повинні засвоювати те (краще і корисне), що було зроблене до нас, але без примусу, бо тоді внутрішнє "я" починає на зло всілякі неподобства чинити :(

Я думаю, що від цього має рятувати наша інтелігентність. Тобто, якщо інтелігентність десь на цей час поділася, то краще не братися коментувати?

Безумовно, ми повинні засвоювати те (краще і корисне), що було зроблене до нас, але без примусу, бо тоді внутрішнє "я" починає на зло всілякі неподобства чинити :(
Дуже цікаво, але ми попереднього разу так і не дійшли висновку про те, що ж воно таке ота "інтелігентність", а ще не зрозуміло, як те "інтелігентне" внутрішне "я" може чинити неподобства. Коли воно інтелігентне, то не мало б чинити неподобства.

Так примус, до інтелігентності не має жодного позитивного стосунку.

А ще мені ось подумалось, - деякі речі просто неминучі, так ніби тілесне напруження з роками переходить у душевне?

"Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя."

Респект за формулювання.

Чи зустрічав хто у житті двох людей, які б однаково у всіх деталях уявляли Творця?
Чи не правильніше було б говорити про схожість на своїх батьків та наставників, середовище, у якому виріс фізично і духовно?

Панове, є відома теза: коли двоє роблять одне і теж - це далеко не одне і теж.
Знання канонів дозволяє свідомо їх порушувати при потребі творчого пошуку, що цілком протележне хаосу порушень канонів через їх незнання.
Ми тут, щоб:
а\ почути думку іншого про свої твори;
б\ висловитись самомому;
в\ навчитись чомусь доброму.
І не більше!
Тож давайте над цим зосередимось, а "скарати не можна помилувати" - не наша тема.

:) Абсолютно згодна з Вами, Жорже. До сказаного мені подумалось, що тут (себто на Майстернях), як мені здається, зібрались люди небайдужі. А небайдужим людям завжди хочеться досконалості. Досконалості від себе, досконалості від оточуючих. Інша справа, що поняття досконалості у всіх різне (інколи гранично:). На цьому ґрунті маємо найбільшу кількість дискусій, які стосуються науки і мистецтва:)
Але в будь-якій із цих дискусій, окрім двох опонуючи сторін, обов’язково є ще й третя – це класичні канони і традиції, визначені людьми, але уповноважені часом. Тому в кінцевому варіанті саме вони завжди залишатимуться орієнтиром об’єктивності і арбітром спірок "о том, чье возвышенное возвышеннее":)
Мистецтво любить новації, проте в будь-якому разі не новації обумовлюють існування мистецтва, а навпаки:) До того ж, як відомо, всі дискусії ведуть до відкриття нових істин, тож нам залишається тільки радіти, що при на шляху ло них завжди маємо собі дві вічні істини, які не дозволять чинити хибно: загальноприйняті традиції і канони мистецтва, на які мають спирається наші аргументи, і совість (частинка Бога в кожному з нас:), на яку повинні спиратись ми самі:)

"Знання канонів дозволяє свідомо їх порушувати при потребі творчого пошуку, що цілком протележне хаосу порушень канонів через їх незнання."...

Браво, пане Жорже :-)
Подвійні стандарти - в маси.

Просто, пане Олександре, є люди що самі живуть за принципом "Око за око, зуб за зуб", а нам постіно нагадують "Якщо з тебе зняли верхній одяг, то віддай ще й білизну"!

Шановні колеги, Олександре і Валентине, я змушений був видалити, та відіслати вам копії ваших коментарів не за темою.
На цій сторінці ми говоримо про психологічні проблеми авторів "Майстерень", чи інших літературних Інтернет-видань. На сторонні теми між собою ви можете спілкуватися на власних сторінках "Інтерв'ю", чи там на відповідних наших загальних сторінках.

Я думаю, що вельми актуальним є і питання цікавості нашої поезії, і це питання є прямою похідною від цікавості нашого життя, так?
Але інколи здається, що в нашому житті нічого такого не відбувається. Тому я хотів би познайомити вас із поглядом на цю важливу проблему одного із авторитетів сучасної поезії.
"Романтизм повинен в том, что сложилась бредовая ситуация, которую явно бессмысленно обсуждать или анализировать. Конечно, когда мы говорим "романтический герой", то это вовсе не Чайльд Гарольд, не Печорин. На самом деле - это сам поэт. Это Байрон, Лермонтов. Оно, конечно, прекрасно, что они так жили, но ведь чтобы эту традицию поддерживать, требуется масса вещей: на войну пойти, умереть рано, черт знает что еще! Ибо при всем разнообразии жизненных обстоятельств автора, при всей их сложности и так далее, вариации эти куда более ограничены, нежели продукт творчества. У жизни просто меньше вариантов, чем у искусства, ибо материал последнего куда более гибок и неистощим. Нет ничего бездарней, чем рассматривать творчество как результат жизни, тех или иных обстоятельств. Поэт сочиняет из-за языка, а не из-за того, что "она ушла". У материала, которым поэт пользуется, своя собственная история - он, материал, если хотите, и есть история. И она зачастую с личной жизнью совершенно не совпадает, ибо - обогнала ее. Даже совершенно сознательно стремящийся быть реалистичным автор ежеминутно ловит себя, например, на том, что "стоп: это уже было сказано". Биография, повторяю, ни черта не объясняет..." Й. Бродський

Дякую. Так буде спокійніше :))))

"Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя."

А ця догма (на мій погляд) хай і лишається тим, чим вона є.
Ремарочку тільки залишу. Ось таку -
Творець з великої літери - це одне поняття, а з маленької - це інше.

Творчої дискусії шановному товариству :)

Шановний Олександре, на цій сторінці не йдеться про творчі дискусії, а про здобуття, втримання психологічного комфорту авторів Інтернет-видань. Як на мене, автор, який упевнений у собі, не ховатиметься за загальними словами, фразами, штампами, - він увиразнюватиме інтимні деталі існування своєї сутності, а ось невпевнений у собі автор - максимально ховатиметься від читача і від себе, здебільшого підсвідомо. Думаю, що таке уникнення виразної щирості і приводить до творчої смерті. :(

Точнісінько так. Я ж не з неба взяв цю цитату, а вона була кількома коментарями вище. На її була і відповідь, на яку я відповів - але більш прозоро. Особливо вчора :)
Але захопився. Тому Ваш вчинок я зустрів з посмішкою, радо, але і з деяким сумом. Пусте - мій сум. Будь-яка тема народжує дискусію, чого я побажав. Зустріну думку, яка мене захопить, відреагую.
А хіба це не загальна фраза, на яку відрегував?