Любо, навіщо ці "колючки"? Може, досить "кусатися"? Для чого ці гострі слова? Володимир говорить про оптимальний варіант. Головне - необразлива атмосфера, тоді і люди ставитимуться до цього з цікавістю, а не ворожістю.

Мирославо, я розумію, про що говорить Володимир. Мені цікаво дізнатися, який зміст саме Ви вкладаєтє поняття "оптимальний варіант".

Хто ви чемпіон чемпіонів?
А то різні конкурси проводять, а справжніх героїв, які йдуть не "за", а "супереч" - не знаємо!
Мирославо, добрий день!
Як би ви написали цей текст і чи не виказує з головою він тих, хто затіяв рубрику?

Той, який буде враховувати побажання більшості і не буде ображати побажань меншості.

Валентине, Володимир вніс пропозицію і щодо зміни назви.

Зараз важливе обговорення цього всього, а ось чи має такий конкурс право на життя, думаю, буде видно з цього обговорення.

Мирославо, я просив всього лиш виправити помилки у процитованому тексті.

Даруйте, Валентине, але який текст Ви маєте на увазі?

Мирославо, я просив всього лиш виправити помилки у процитованому тексті.

"Хто ви чемпіон чемпіонів?
А то різні конкурси проводять, а справжніх героїв, які йдуть не "за", а "супереч" - не знаємо!" У цьому, Мирославо.

Взгалі-то я би так не написала взагалі. :)
Але якщо Ви, Валентине, про помилки пунктуаційні і граматичні, то редагую: "Хто ви - чемпіон чемпіонів? А то різні конкурси проводять, а справжніх героїв, які йдуть не "за", а "всупереч" - не знаємо." Ви про це, Валентине? ;)

Дякую, Мирославо! Шановне товариство, мушу просити пробачення і йти. Щасти!

Шановні колеги! Ваші зауваження вкрай потрібні - ті люди, які зараз працюють над умовами Античемпіонату, я певен, що дослухаються до ваших порад.

Ви праві, адміністрація ресурсу долучається до такого дійства тільки на умовах абсолютної коректності дійства і певної дійства несерйозності!
Бо як серйозно можна відбирати, відзначати тимчасово найгірших? :)
З гумором, з легкою іронією і з певним захопленням нашими героями!

Так, може, не варто більше шукати переможців? Бо мені важко уявити, що цей спаринг віддасть свою пальму...

Нам сказали бути, як це, не ангажованими! :)
Та й до строку визначення ще довгенько. Може ще когось із словесних товстопузів пошукаємо?
Найкраще, певно, між Лауреатами?
Пригодиться на потім.

Колеги, ми тільки розглядаємо можливість здійснення проекту під умовною назвою "Античемпіонат", так?

Цей проект не є формою боротьби, а тільки аналітичного спостереження. Тому особливі емоції проявляти не варто.

Давайте разом подумаємо, чи цей проект потрібний?
Якщо потрібний, то у якому вигляді, і форматі його краще здійснювати?

Ми тут порадились утрьох („Е” „П” „Н”) і вирішили, приймуть не приймуть цей проект до життя, а ми своє робитимемо :)
Висуватимемо своїх кандидатів.
Сьогодні офіційно запропонуємо на „спаринг” у „середній ваговій категорії” шановних авторів Валентина Бендюга „Майстерні”, Володимира К.Вакуленка „Гоголівська академія”, Михайла Капового „Гоголівська академія”.
Доповідаємо, що уважно переглянули творчі сторінки вищевказаних авторів і готові їх вам сьогодні представити.

Отже висуваємо до Спарингів у середній ваговій категорії

Михайло Карпового
Ресурс перебування: Гоголівська академія. Статус: *Командор*,
http://www.gak.com.ua/authors/427

* * *
Я тобою хворію. Мені не позбутись хвороби.
Я виходжу надвір. Ти далека, немов горизонт.
Я дивлюся у небо. У небі летять довбодзьоби.
Нині осінь. А значить, у них міграційний сезон.

Серед вати хмарин довбодзьоби співають надривно
про загублене щастя, якого не видно ніде.
І здається мені, наче я полетів би за ними,
і здається мені, наче я довбодзьоб між людей.

Та у мене нема навіть дзьоба. Мовчу вже про крила.
Тож гукну їм услід: гулі-гулі, курли вашу мать!..
Рівномірно розмазавши сльози і соплі по рилу,
я цигарку палю. В далечінь довбодзьоби летять

Мислитель

У час, коли мислитель геніальний
велику справу робить у вбиральні,
напоготові має він перо,
аби не потонули у мовчанні,
як тонуть у воді під ним фекальні
ним витужені маси, думи про
буття, красу, людину та добро.

І думи ці, вже непідвладні часу,
як лайнер в океан, пускає в маси
(людські, а не фекальні) видавець.
І фоліант проковтуючи ласо,
ніхто із читачів не здогадався,
де розживався думами мудрець,
що їх голів торкнувся та сердець.

Усяка річ жвавесенько чи кволо
у розвитку своєму пише коло
і, руху не спиняючи свого,
сплітається із колами навколо...
Дізнався би мудрець високочолий,
де саме я почитував його, –
промовив би у захваті: ого!..
______________________________
КОМЕНТАР: Це жвавесеньке словосплетення захоплює читача бурхливістю поетично-смішного випорожнення окремої і незалежної від усілякого стандартного розуміння краси особистості! Високе авторське "Я" Михайла Карпового, сидячи (ймовірно) на поетично-смішному (горшку? - ого!), високо парить в уяві своїй над головами усіляких Мислителів і кладе, і кладе їм на голови! (очевидно, спершу поетично-смішно беручи руками?..) Окрім глибоко смішного змісту шановний автор доводить свою поетично-смішну майстерність і поетично-смішною римою, особливо промовиста - "мовчанні" - "фекальні". Чим категорично ставить питання про смішну недолугість застарілих тверджень, як то - "мовчання - золото"! І не спиняється на цьому! "Г... не тоне"? а дзуськи вам - "тонуть у воді фекальні витужені маси "!
Притаманна авторові М.Карповому і рівнонаближеність у своїх сердечних поетично-смішних почуттях, як до жінок, так і до довбодзьобів! І можливо навіть до довбодзьобів потяг сильніший. Ридаймо, нещасні! І, мариться, йому вже наче він "довбодзьоб між людей" (і втрачений для жінок? ЕПМ).
Але ж (не відаючи як із усім іншим) і цей, дивовижний, гуманізм М.Карпового - на тлі загальної сердечної деградації - вартий найвищої відзнаки?! Недаремно Михайло Карповий дослужився до рівня Командора на сторінках "Гоголівської Академії"! Поетично-смішно? Ще й як!

* * * (з Габріели Містраль)
Михайло Карповий Статус: *Командор*,
http://www.gak.com.ua/creatives/2/6672

Дай мені руку – підем у танок.
Трохи кохання дай мені свого.
Будем, неначе квітка одна ми,
квіткою станемо – більше нічого...

Пісня єдина буде летіти,
в небо на крилах ритму одного.
Будем, як колос в полі на вітрі,
колосом станемо – більше нічого...

Звешся ти Роза, я Есперанца –
звук ти забудеш імені свого.
Будем єдиним, станемо танцем,
танцем на пагорбі – більше нічого...

ORUGINAL
Dame la mano y danzaremos;
dame la mano y me amaras.
Como una sola flor seremos,
como una flor, y nada mas...

El mismo verso cantaremos,
al mismo paso bailaras.
Como una espiga ondularemos,
como una espiga, y nada mas...

Te llamas Rosa y yo Esperanza;
pero tu nombre olvidaras,
porque seremos una danza
en la colina y nada mas...

КОМЕНТАР: Аби не виникло якихось підозр у завищенні авторських достоїнств, приводимо і зразок майстерного поетично-смішного перекладу Михайлом Карповим вірша Габріели Містраль. Відразу кидається вміла і доречна смішному зміна природних наголосів у „танОк”, у „свОго”, і максимально відповідне оригіналу римування. А ще прекрасна робота із милозвучністю „Будем, неначе”, „Будем, як колос”! і звичайно вважатимемо, що в оригіналі і "amaras" і "olvidaras" значать тільки оце саме „свОго”.
Отже автором осягнуто і поетично-смішне у перекладі. Словом, просимо належно оцінити вас перфектну фігуру української словесності Командора!

А тепер на черзі урочисте представлення іншого кандидата:
Володимир Вакуленко-К.,
Ресурс перебування: Гоголівська академія
http://www.gak.com.ua/creatives/2/8273

Смерть старого нотатника

Під тісними піснями падають двері на п'яні обличчя
Вимкнений змерз калорифер, б'ються вітри неприродні.
Сірий папір на землі бите вікно не скаліче,
Сотні неписаних скарг льоду, але вже без водню -

Так сурогати води, все ж бо хімічний замінник!
На дзигарях мінус два - стрілки відлічують іній.
В обдертій шухляді роки, сивий зістарений збірник,
Сіркою пахне новий, ватра зігріє всіх нині

Ступлять бомжі на поріг, богу комп'ютерних оргій
Щиру молитву складуть (Власне - голодному шлунку!)...
Вчора згорів холодильник, нащо морози у морги?
Вмер мій нотатник, затих. Вдавився отрутою з трунку.
17.о2.2оо8

КОМЕНТАР: Так, Володимир Вакуленко не такий яскравий, як Командор Карповий, але ж танго танцює не зі стулом, а з пляшкою, що таки зрозуміліше. Чесне, неприховане захоплення сурогатом робить йому честь, як і збірник, що пахне сіркою. Хто ще таким може похвалитись?
Друкується наш кандидат і в альманахах, і власні книжечки має. Якісь нагороди навіть отримував. Серйозний автор. Та й потуга яка - які рими "оргій"- "морги", "шлунку" - "трунку", "обличчя"- "скаліче" - прямі і щирі, непересічні! Хоча зміст і нелегко простому, тверезому читачеві, як це мені, второпати - про що ж у творінні таки сказано? А стільки випити, аби порозумітися конечно - фізично не здатна. Отож приходять в голову жахливі видіння - український козак-характерник Володимир К.Вакуленко у тозі Нерона дихає сурогатним перегаром на чергового секретаря-референта і той, як і попередні, миттєво здихає... "Вмер мій нотатник, затих. Вдавився отрутою з трунку..." Прикольно? Може й ні, але зрозуміла природа запахів!