
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.22
21:49
Я не ота і не моя вина,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
2023.03.22
21:46
Приснилося – отримала мій лист
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
2023.03.22
20:52
…І суть уся каліграфічна
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
2023.03.22
19:44
Коли в мовчанні губ твоїх
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
2023.03.22
17:38
Коли тебе торкнулася незримо
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
2023.03.22
17:34
І постились юдеї, і в шофар так завзято трубили, що скручений ріг барана ледь не вирівнявсь, а дощу все ще не було.
Пішли гурто до мудреця Хоні га-Меагеля й просили: «Помолись нарешті, щоб пішов дощ. Може, Всевишній послухається тебе і воздасть належне
2023.03.22
14:00
Скажи відверто, звідки ти взялась,
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
2023.03.22
11:33
Якби ти знала, хто ти є така!..
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
2023.03.22
11:16
Росія як історично послідовний ворог України.
Наступальними та штурмовими діями ворог намагався покращити тактичну ситуацію, але у ворога нічого не вийшло.
Також ворог намагається відновити втрачене положення, але знову промах.
Але Ворог лютує ві
2023.03.22
09:37
Як жаль, що я в безпам’ятті від вас,
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
2023.03.22
08:53
Світ такий різний, загадковий:
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
2023.03.22
05:24
Писати вірші треба лиш про секс!
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
2023.03.22
05:20
Ще вчора тиша невимовна
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
2023.03.21
22:47
ІЖиву щомиті, а коли існую,
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
2023.03.21
19:41
Бреде повз нас сумний, безкровний лицар,
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
2023.03.21
19:02
фрагмент фіналу)
Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
'Кінець Древності'

Частина IІ: 'Уасет'

Глава 5. Са (Учень)
1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.
Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.
Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.
Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.
2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.
Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.
- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.
Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.
- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...
У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!
3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."
Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.
Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.
Він, як і всі ми, любий і потрібний!
Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.
Мить потремтівши вищий знак зникає.
4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.
- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…
Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.
Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.
5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!
В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.
Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...
В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!
6
Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:
- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.
Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.
Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...
Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.
7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.
Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...
І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...
* * *


Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.

Частина IІ: 'Уасет'

Глава 5. Са (Учень)
1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.
Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.
Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.
Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.
2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.
Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.
- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.
Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.
- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...
У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!
3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."
Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.
Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.
Він, як і всі ми, любий і потрібний!
Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.
Мить потремтівши вищий знак зникає.
4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.
- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…
Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.
Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.
5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!
В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.
Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...
В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!
6
Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:
- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.
Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.
Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...
Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.
7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.
Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...
І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...
* * *


Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, епос, ЗМІСТДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Святилище Амона. Гл.6. Ч II. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Син Хапу Гл.4. Ч II. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Син Хапу Гл.4. Ч II. Кінець Древності"
Про публікацію