ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Поеми / Кінець Древності, епос

 Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'

Художник - Девід Робертс. Руїни

Глава 5. Са (Учень)

1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.

Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.

Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
                            Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.

Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.

2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.

Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.

- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.

Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.

- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...

У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!

3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."

Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.

Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
                            Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.

Він, як і всі ми, любий і потрібний!

Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.

Мить потремтівши вищий знак зникає.

4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.

- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…

Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.

Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.

5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!

В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.

Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...

В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!

6
            Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:

- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.

Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.

Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...

Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.

7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
                            Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.

Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...

І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...

* * *

Художник - Девід Робертс. Руїни



Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, епос, ЗМІСТ


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-03-08 16:56:01
Переглядів сторінки твору 2850
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.189 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.197 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.07.18 22:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:15:56 ]
Цікаво. Зачитався. Зверніть увагу на роки правління Тутмосів. Забули поставити "до нов. ери". До речі, все більше дослідників схиляються до думки, що оті міфічні гіксоси, гікси - не хто інший, як наші предки арії-кімерійці, можливо їхній відріг - гети.