
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
2023.02.01
00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
2023.01.31
21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
2023.01.31
20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
2023.01.31
17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
2023.01.31
17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
2023.01.31
15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле.
Нам слід читати себе без помилок.
Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі
цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця –
я повертаю до Вас усіх, мої лю
2023.01.31
14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
2023.01.31
11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
2023.01.31
11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена
2023.01.31
09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро
2023.01.31
09:44
Я бачив рай. Тримав твої долоні,
Все відчував, та рухатись не міг.
Гаряча кров пекла вогнем у скронях
І танув я, неначе мокрий сніг.
Здавалось так, що хором стоголосим
Кругом твоє лунало лиш ім’я.
Твої уста, каштанове волосся
Все відчував, та рухатись не міг.
Гаряча кров пекла вогнем у скронях
І танув я, неначе мокрий сніг.
Здавалось так, що хором стоголосим
Кругом твоє лунало лиш ім’я.
Твої уста, каштанове волосся
2023.01.31
07:23
Зневіра часто ходить поруч.
З'являється тоді,
коли бракує сил йти далі.
Вона спустошує усе.
Робить порожнім до того
сповнене натхненням серце.
Вона завжди близько.
Завжди там, де її не чекаєш.
З'являється тоді,
коли бракує сил йти далі.
Вона спустошує усе.
Робить порожнім до того
сповнене натхненням серце.
Вона завжди близько.
Завжди там, де її не чекаєш.
2023.01.31
06:18
Безмовні хмари пурпурові
Тривожить душу на зорі, -
Відтінків полум'я і крові
Помалу більшає вгорі.
Зі сходу зводиться заграва
Та небом шириться скоріш, -
Чому ж так холодно і тьмаво,
І огортає смуток вірш?..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тривожить душу на зорі, -
Відтінків полум'я і крові
Помалу більшає вгорі.
Зі сходу зводиться заграва
Та небом шириться скоріш, -
Чому ж так холодно і тьмаво,
І огортає смуток вірш?..
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Романчук (1961) /
Критика | Аналітика
У мереживі мережі 2
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У мереживі мережі 2
Два генії привели мене чи не з першого дня у мереживі мережі у місце перетину ниток багатьох доль, багатьох талановитих і не дуже рядків, у пекло гіпертрофованих амбіцій у числівнику та мінімізованих потенцій у знаменнику, у рай межової щирості у слові, витонченої краси рядка, юності почуттів і мудрості думки, до божевільні істеричних реакцій, до чарівної скриньки анонімності імен та облич… О, це все ще попереду. А тимчасом – чиста сторінка. І питання, з чого почати.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію