добрий день і Вам, Наяде.
крізь Вас я бачу Сонце,
Ви ним пронизані...
і я Вам трохи заздрю :)

я теж милуюсь грою світла й тіні -
чарівним флером Ваших горизонтів

І я вітаю вас! Моя Наяда,
якщо Наяди мають цю належність,
сьогодні прагнула цей замок роздивитись,
тож як не проти ви, о Мріє, будьте з нами!

Я бачу ви потиснули вже руки,
та пару слів скажу, з того, що знаю. :)

Наяда Осені - з країв далеких, де ще немає людства, як такого, життя спокійне і красиве.

А Мрія - та, яка поетів надихає,
тут на Землі. Я радий, що знайомі
тепер і ви поміж собою. Два світи -
так тісно знов сплелися між собою.

То, що - пішли?
Я був одним із тих, що будували замок цей, багато, що в ньому незвичайного лишилось.
Жива архаїка, хоча корисна часом...

мені за честь прогулянка така :)

цей замок дивний, як і вся місцевість,
все дихає неначе давниною,
але відчутні животворні сили,
тут змінюються всі. чи так здалося?

Ті шпилі тягнуться угору вище, ніж здається. Тільки зійти на них, не кожному по силі.
Я не відкрию таємниці, розповівши,
що між світами є шляхи-дороги -
найкращі в небі, інші - в нижнім світі,
та не досягши зрілості, не станеш
на них ані ногою, ні крилом.

Цей замок одночасно й монастир,
останнім часом в нім існує Орден
Галантних й Куртуазних Маньєристів,
як для засновників, то це найменше зло,
та разом з тим веселе товариство,
яке підтримує його основи. :)

Він зведений з магічного каміння,
невидимий для погляду чужого
настільки, що в підніжжі збудували
задля якогось президента дачу,
та ми "пішли його", бо геть рагуль...

хоча опісля залишились бджоли.

Послухайте, це так співають стіни... Краса! Та в кожнім розквіті я бачу млосний тлін, повільне золотаве загасання...

Ходімте, Мріє, Майстре, залюбки.

так ось чому мені тут все знайоме!
ці вежі, келії, і зали, й коридори...
я тут була вже. більше того, Майстре,
я в Ордені була! та втім, кому
я це розповідаю? Ви ж все знали :)

печальна Ваша мудрість, о Наядо,
ми всі згасаємо (звичайно, що не ви),
та я життя люблю, допоки є чим жити,
і насолоджуюсь, допоки ще умію.

тією стежкою я йшла, що між світів, на це спокійне і блакитне світло.

до кожної крилатої події
своїм пером завжди торкалась Мрія

Зробіть той крок - і буде дощ щасливим.

але минуле може й не згасати, коли його залишити у серці

Так, вибрала. Хоча було це важко.
Скажу його хоч зараз, якщо ласка Ваша.

Та Ви хотіли мені ще пояснити дещо, ні?

Щодо пояснень - схоже, що сьогодні
не так уже й важлива учорашня форма сенсу,
можливо ти вдягнеш питання в іншу форму?
Яка точніше й до бажання підійде?

забудьте про питання,
о Майстре, я відьповідь
боюсь почути :(

Я прошу повернути нас в минуле
лиш на добу. Щоб тільки він і я,
а більш нікого. Там він все згадає:
мене і наше виноградне щастя,
що гойдалось у Бога на долоні,
як дитинча – беззахисне і ніжне.

(Доба з коханим чи життя з обридлим –
А що б обрали Ви, великий Майстре?
Хоча для Вас життя земне – не міра,
та уявіть таке собі. То як?)

А потім тут господар наш ласкавий
нехай влаштує маскарад, і маски
кружлятимуть навколо кавалерів
одна за одною. Якщо мене впізнає,
то значить, серцем він уже зі мною,
все інше буде вже на милість долі.

Якщо ж не так все станеться чомусь,
І я побачу, що кохання тут безсиле,
то корабель славетного яСона
хай відвезе мене подалі, світ за очі.
Черниця чи повія – що там далі,
мені однаково. Тоді лише забути
його я схочу. Краще – розлюбити.