Ні Ланселоте, я тут не Господар, тут інші, схоже Майстер Вищих Магій, та я не знаю, пам'ять я утратив, з душею разом, заодно із тілом...

о, милий Ланселоте, Ви - дитина,
велика, добра та капризна трохи :)
хіба мої слова укусом стали?
вважайте, що я вас ... поцілувала
у щічку...
(він мене смішить):))

Привіт сердечний, Ланселоте мужній!
Я радий, що ти з нами у часи,
коли спиною відчувати маєш друга!

І Дами глянь які! Обидві красні!
Та на душі о терпко так, не можу
чіплятися, можливо прихворів...

А ще яСон тут був - збирав команду,
за чимсь таким хотів він плисти до Харибди,
казав красива дама, хоч і специфічна...

Та бачу інструмент дістав, давай, співай, про щастя і відвагу, і про кохання чарівне, а ми із Доном підтримаємо, і на повні груди!

Ах, мій друже! Пісня ця чарівна,
вона мені про когось нагадала...
та що - не відаю, як хмарка пролетіла.

Мене, напевно. Я ж був запальним!
Хоча можливо і яСона, той, нівроку,
співав тут серенади вам щоночі...

тебе і так забути неможливо,
якби й хотів :) до речі, де яСон?
ти щось казав таке: "я знаю. де він"...

(На вушко, знову зазираючи на груди):

Він на Наяду Осені чекав,
але та жінка не його плеча,
вітри мені надули що у нього
синець під оком, і не вийде доки
і сліду не залишиться від нього...

Жуане, я все бачу, витри слинку :)
ах, так, не можеш? то і не дивись!

так наш герой іще радіти має,
сінцем відбувся та лишився жив,
а якби Майстеру попався він тоді...
ой, навіть думати про це боюся.

коли побачиш, передай привіт,
і хай одужує, невдаха бідолашний :)

(Невже і справді бачить?) Мила Мріє,
я перед личиком твоїм, в повітрі,
понад губами прямо, - поцілуй!
Можливо з мене зніметься покара!
Я обіцяю, словом, що завгодно,
якщо мене повернеш до людей!!

не я тебе карала, хитрий Доне,
не в мене й милості проси, нахаба :)
цікаве інше: справді тебе бачу,
і що це значити могло б, не знаєш ти?

(О, Боже, о надія невловима!
О промінь сонця, рятівний, з-за хмар!!!)

Звичайно бачиш, бо тебе торкався,
всі знають, Майстер, дав тобі талант,
для тебе, значить, перепон немає.
Ти знаєш бо, що робить той, хто може,
ти маєш повне право, - поцілуй!!!

Клянусь, не стану більш тобі я набридати!
Ну що для тебе поцілунок той!
Скількох чоловіків ти цілувала,
я буду на кінці, - такий маленький,
нещасний Дух, врятований тобою! :(

Не скигли, Доне! Донам це не личить.
То значить, Сила є тепер і в мене?
Ще б хтось повідав, що я можу з нею.
Кого б спитати? Може, саме Майстра?

(О чорт, коли вони у собі силу чують,
то будуть мучити уже до скону...)

Прекрасна Донно, з відчаєм у серці,
тобі кажу, що Майстра тут немає,
він із Наядою своєю, й це надовго,
тож тільки насправді тут у силі
мені вернути чоловіче тіло.
Проси що хочеш, все що маю дам.

Згадай себе - беззахисну, маленьку,
чи ти б таку не пожаліла - нині
таке зі мною, ну, допоможи.
Я буду другом, хочеш, і слугою!

Невже ніхто тебе із нас, чоловіків,
не рятував ніколи, не страждав?

Один маленький поцілунок, я ще тут,
ти можеш і очей не відкривати,
лиш причмокни з думкою про мене,
а я до губ торкнутися зумію...

Ні, Доне, Майстра я не зраджу.
В думках моїх не ти, і ти це знаєш
(щоправда, я сама не знаю, хто).
Тому неси свою покару чесно,
все має свою ціну, друже мій.

А втім, попереду ще ніч,
плекай надію на щасливі збіги :))

Ні, ні, послухай, Майстер, ні до чого,
він робить все відкрито, всі би знали...

Пішла! Але надію залишила!

Але яка! було б у мене серце,
я закохався би, о, точно б закохався!
До вечора, моя тремка надіє!