Кажуть мені в тім, що народився - Mea culpa,
В тім, що народився нехрещений – Mea culpa,
В тім, що сам з пеленок розповився – Mea culpa,
В тім, що споживаю не свячене – Mea culpa,
В тім, що мене мати породила – Mea culpa,
Допоміг у тому і мій тато – Mea culpa,
Бабця нас молитися навчила – Mea culpa,
Я ж любив найбільше їсти й спати – Mea culpa,
В тім, що в церкві чую я дурниці – Mea culpa,
Що на лоно не піду Абрама – Mea culpa,
Що лелека кращий від синиці – Mea culpa,
Що з інсульту вмерла наша мама – Mea culpa,
Що на всім казав не те що думав – Mea culpa,
Що сиджу на шиї в жінки й брата – Mea culpa,
Що уже не заздрю й не ревную – Mea culpa,
Що у тридцять літ не став варягом – Mea culpa,
Що прожив на світі пів століття – Mea culpa,
Не зробив таке щоб розіп’яли – Mea culpa,
Що не все своє понищив сміття – Mea culpa,
Не робив усього, що казали – Mea culpa,
Дуже часто я не слухав мами – Mea culpa,
Не завжди я слухав бабцю й діда – Mea culpa,
Замість хати будував вігвами – Mea culpa,
і любив не всіх своїх сусідів – Mea culpa,
Вони говорили по чужому – Mea culpa,
Язиками лізли мені в душу – Mea culpa,
Я не вбив їх словом чи ножами – Mea culpa,
І тепер за це каратись мушу - Mea culpa,
Коли нищать мою рідну мову – Mea culpa,
Я не позиваю їх до суду – Mea culpa,
Я беру не гострий меч, а слово – Mea culpa,
І за це каратись вічно буду - Mea culpa.
Львів - 2005

Немов кораблі в океані Бермуди,
Ковтає політика душі повсюди,
Брехня, наговори, прокляття, плітки
Лунають з домівок, майданів і студій…

У цій маячливій, жахній круговерті
Розмиті кордони і межі всі стерті,
Деінде й у храмі неправда царить,
Насаджена хитро володарем смерті.

Невтішні новини печалі цій вторять
З екранів і шпальт, голубих моніторів,
Вчувається вже, як нещасні кричать:
- Накрийте нас хвилі! Впадіть на нас гори!

07.02.13

Безмежний степ, безмежний степ - Лелеки
Кудись летять, кудись спішать - далеко.
За небокрай, за Неба край - у вирій
Спішать птахи, летять птахи - на крилах.
В чужім краю, в чужім раю - тривоги.
Чужі пісні, чужі слова і мова.
За Неба край, за небокрай - дорога,
Не спи душа, вернись душа - до Бога.
Вернись, зустрінь світанку промінь.
І залишись і посміхнись комусь на спомин.
Тебе чекає рідний край і степ, і гори
Чекають, ждуть твоїх пісень ранкових.
Там батько й мати тебе жде і брат чекає,
Не спи душа! Вернись душа!.. Світає...

У душу прийшла відволога,
Сповзли кучугури образ.
О скільки у славного Бога
Блаженної ласки для нас!

Та зайняті різним щоднини,
Про вічне і гадки нема.
Твердіють у грудях крижини,
Мре в горлі молитва німа.

А вік, наче мить зорепаду,
Майне на роздоллі вишин,
І думай тоді, і загадуй, -
Безодні чи неба ти син.


02.02.13

І у тобі, й з тобою, Боже,
В Душі, у серці, у Єстві
Земне Життя співає й множить
Любов, що створює Світи.

Любов до Світла, до Людини,
Як до одвічного Творця,
Возносить Душі й незборимо
Світи єднає і серця.

І у тобі, й з тобою, Боже,
Крізь кожну крапельку буття
Проходять чистота і спокій,
Любов, і радість, і краса.

01.02.2013

Миті сутужні трапляються іноді.
В грудях палає провини вогонь:
Як же так сталося, - мовою Ірода,
Ти обізвався до друга свого?

Тіло не втішене снами чудовими,
Ласка жіноча йому ні по чім,
Все, як раніше, та, наче поховані
Просвіт і щастя у склепі глухім.

І зостається терпляче очікувать,
Доки розвіються хмари густі ,
На благодатні небесні канікули,
Після важкого семестру в житті.

30.01.13

Легко-легко, у Сонячнім сяйві,
Пролітає між Небом й Землею
Неосяжність замріяним Світлом,
У єднанні з живою Душею.

Легко-легко, як білі сніжинки,
Візерунчастим різьбленим Дивом,
Чистота опускається ніжно
До Землі, наближаючи Силу.

Легко-легко, неквапом, помалу,
Переходить із Дійсності в Дійсність
Боговияв Земної Людини,
Через Мить, проживаючи Вічність.

Легко-легко, прозорістю дзвону
Розливаються Тиша і Спокій.
Крізь Безмежність і Душі в Любові
До Землі лине Світло високе.

23.12.2012

Сьогодні день із Радості і Світла,
Сьогодні день замріяних бажань,
Сьогодні кожна думка – Божий витвір,
Сьогодні здійснення відвертих сподівань.

Цей день настав. Ти чуєш мене, Сонце?
Ти чуєш, Небо? Ми тепер – одне.
День повен Світла вже по самі вінця,
Цим Світлом свячене усе Єство моє.

Без галасу, без клопотів надмірних,
Без визначених напрямів й зусиль,
Лише від мрій, думок, простих і світлих,
На Землю чисте Світло лине звідусіль.

І кожен день – у Радості і Світлі,
І всі бажання з’єднані в одне,
І кожна думка творенням розквітла,
Для сподівання, що в моїй Душі живе.

29.01.2013

Переходи із Дійсності в Дійсність,
Переходи із Виміру в Вимір,
Пошук Світлого в темнім тунелі,
Пошук в темряві проблиску Істин.

Переходи крізь Суще і Витвір,
Переходи крізь Час і крізь Простір,
Сподівання побачити Промінь,
Чистим Світлом насититись вдосталь.

Переходи від серця до серця,
Переходи у Радість Любові,
Переходи повз логіку й нерви,
Усвідомлення Думки, як крові.

Переходи Душею і Тілом,
Переходи від себе до себе,
Промовляння крізь наміру силу,
Що звучить у Душі і у Небі.

Переходи від Світла до Світла,
Переходи від правди до Істин,
Переходи від миті до миті,
Не шукаючи в Спокої змісту.

Переходи від Тиші у Тишу,
Переходи від завтра в сьогодні,
Переходи у звуки пречисті,
Крізь Життя у Любов переходи.

Переходи з напівіснування
У потоки життєвого злету,
Усвідомлення крізь пізнавання,
Переходи в Любов від Протесту.

23.01.2013

Жорстка закутаність у правила й закони
Заводить у глухий куток-супротив.
Застиглість серця в прощах й заборонах
Творця ховає на поталу плоті.

До усвідомленої радості Живого
І не-Живого в Єдності й Любові,
Виводить пізнання Людини й Бога,
Як Джерела Гармонії і Волі.

Відсутність страху у Єстві й присутність Світла
Звільняє Душу від страждань і згуби.
І кожна мить в Божественне розквітне,
Якщо в цю мить Людина просто любить.

28.01.2013

Слова не німіють – зникають в Безмежжі,
Слова пам’ятають про все.
Слова промовляють, і враз… відлітають –
У Музику Ніжність несе.

Звучання, як радість, звучання, як Вічність,
Звучання, як Неба ковток.
Розлитий, як Світло, як Сонячне сяйво,
Любові Божественний сон.

Відкрита до Неба, відкрита до Бога,
Душа, що співає Любов.
І Музика лине, як Світла Дорога,
В Життя повертаючись знов.

Прекрасна і чиста Дорога у Небо –
То Музика кличе у Вись,
Дорога, що в неї збиратись не треба:
Ми всі вже були там колись.

27.10.2012

«25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остерігати, то він зрозуміє поуку.» Приповiстi 19

КИЇ

Ой,киї,мої киї.
Киї добрі.
Ой ,киї,мої киї.
Киї дубові.
Ви ходіть,мої киї,
По спинах панських.
Та по головах лихих бусурманських.
Научайте панів поваги
До вдови й сиротини.
Бороніть від бусурмана Неньку Україну.
Як припинять зло чинити пан і харцизяка-
Буде вам від Бога слава,
А від людей подяка.

12 квітня 2002 р.

‘’ 17 Безперестанку моліться! ‘’
Перше до солунян 5

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
Отче наш,що є на Небесах.
Збережи нам Україну у віках.
Хай святиться Ім’я Твоє в ній завжди!
І Царем до України Ти гряди!

До України!До України!
І Царем до України Ти гряди!


Нехай буде Твоя воля на наш дім,
Щоб жили ми всі у мирі й щасті в нім.
Хліб наш щоденний нам подавай!
Та від всякої недолі захищай!

Україну!Україну!
Ти від всякої недолі захищай!

Всі провини,милий Боже,нам прости.
Дай в святій Твоїй любові вік цвісти.
Дай не знати нам ніколи горя й бід!
Хай завжди живе соборно весь наш рід!

Український!Український!
Наш великий і прекрасний,славний рід!

ВЕЛИКДЕНЬ 2002 р.

«14 Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю.»
Вiд Луки 3
СІЧОВА
Гей ви,хопці-козаченьки!Раз,два,три!
Беріть шаблі у рученьки!Раз,два,три!
Беріть шаблі та вставайте-Україну захищайте!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Хай летить по світу слава!Раз,два,три!
Про козацькую державу!Раз,два,три!
Рубай,брате!Рубай браво!
Рубай вліво!Рубай вправо!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Не лякайся,як пристане,раз,два,три,
Схрестити шаблю з ятаганом!
Раз,два,три!
Бодай знають бусурмани
Україні Ненці шану!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Боронімо,милий брате,
Раз,два,три!
Бідняка від пана-ката!
Раз.два,три!
Щоб пани страх Божий мали!
І убогих поважали!
Раз,два!Раз.два!Раз,два,три!

Ми сердець людських дороги,
Раз,два,три,
Навернем до Спаса Бога!
Раз,два,три!
Не наважуйтесь,погани,
Зло чинити християнам!
Раз.два!Раз,два!Раз,два,три!

Гей ви,хопці-козаченьки!Раз,два,три.
Беріть шаблі у рученьки!Раз,два,три.
Беріть шаблі та вставайте-Україну захищайте!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

11 листопада 2001 р.

РІДНА МОВА
Рідна мова!Ти ,біла лебідка!
Зірка ясна!Сльоза на очах!..
Навесні ніжний паросток квітки
У засніжених сплячих лісах.

Хто без тебе ми,мово єдина?
Ти дарована нам Богом Слово!
І тоді лише ми- Україна,
Коли в наших устах-рідна мова!

Українці!Любіть свою мову!
Вона-прапор Ваш національний.
Підіймайте його знову й знову,
Як одвічний шедевр унікальний.

І під стягом тим вічно соборним
Признавайте у братові брата!
Всеодно-білий він або чорний.
На Донбасі живе,чи в Карпатах.

То ж зруйнуй,у серцях перешкоди,
Нас чаруючи рідним нам словом,
На шляху до єднання народу,
Українська прекрасная мова!

1995 рік

Святість – це не німб над головою,
Не ікони благодатний лик,
А душа, що рани ближнім гоїть,
Піднімає духа, що поник.

Дім її не у церковній залі,
Не в шептанні ревних молитов,-
У серцях, що Божим домом стали,
Й понесли у світ Його любов.

І нехай їх не канонізують,
В преподобний сан не возведуть,
На землі вони жили не всує,
Осіявши хоч одну би путь.

18.01.13

Как много тех,кого мы ненавидим,
Как много тех,кому мы души жжем.
Нам наплевать на них,мы их впритык не видим,
Совсем мы их не бережем.
В ответ на признания – грубые слова,
В ответ на ругания – отвечаем тем же.
От этого совсем уж кругом голова,
А ведь понять людей куда уж легче.
Быть может встретитесь когда-то,
Быть может руку помощи подаст
Тот человек ,которого считал ты плоховатым
Погибнуть никогда тебе не даст.

2013

Как можно ту забыть,которую любил,
забыть о той,которую прощал,
какую обнимал и целовал,
и никогда о ней не забывал.
Звонки ночами разве были зря?
И разве были зря вес эти разговоры?
не верю я ,что ты забыл меня,
наверное душа твоя все помнит
как мы ходили вечерами в парк,
ты обнимал и называл «родная»
а может все это ты мне наврал?
дорогой,ведь это все меняет.
Тогда вопрос другой к тебе волнует,
как можно быть таким,скажи мне честно..
Так значит любишь ты,когда тебя ревнуют,
и любишь ты,когда в трамвае тесно.
Сердце мое уж остыло..
И все ,что было не вернуть – ведь правда?
Тогда забыла и я,все то,что было.
Не нужно все отматывать обратно.
Зачем звонишь мне,говоришь приятно,
что у тебя новая «родная».
Ведь мне давно уже понятно,
с ней будет так же,знаю это,знаю.

2013

Пливуть ключами наспіви глибин
В океанічну голосисту синь,
Хвалою Усевишньому лунає
Їх срібло - кришталевий клавесин.

Душі ліричність - істинна, жива
Із надер дум вихлюпує слова,
Що джерело їх живиться снагою
Поезії пісенного єства.

Пречистий ліри передзвін зове
У храм, де променисте все, нове,
Де від престолу річка витікає
І тихим плином у віки пливе.

10.01.13

Вогню язик оближе темінь,
Сльозину вигоїть зі скла,
Коханих рухів тіні щемні
Облагородить спроквола…

Прошитий роздумами січня,
Із Богом згоджуюся все ж,
Що люди на землі не вічні,
І, наче свічі, гаснуть теж.

Та не погоджуюсь коптіти,
Аби лиш довше вік тривав,
Хай дрібку, та ясного світла
Породять мовлені слова.

І хай мене за це осудить
Діл безпросвітних геній злий,
Світінням вибавляться люди
З лабет смертельної золи.

Ясу дарує без остачі
Свіча, запалена в імлі.
Сумна історія неначе,
Та допустима на землі.

Кінець кінцем згорають свічі,
Щезають обриси їх веж,
І так освітлюється вічність,
І мить осяюється теж.

08.01.13

Просто – посидіти, поговорити,
Вперше від зморшок розгладивши лоб,
Щоб врівноважились пульси і ритми,
Думка і сльози відстоялись щоб.

Просто – помовчати разом про різне,
Пальці сплести, розв’язавши вузли
Нез’ясувань... Головне ж і наскрізне
Обговорити, накривши столи.

Просто – пора рівноваг і узгоджень,
Тихих примирень, поступливих дій;
Просто дай розуму кожному, Боже,
Й мислями кожного заволодій!


2005

Як же так сталося, друже,
Ти - найславніший мій друг -
Нині так боляче крушиш
Мій завмираючий дух.

Мову виймаєш ядучу
З торби убивчих реприз,
Награно кличеш на кручу,
Щоб зіштовхнути униз.

Не оглядайся, - не буду
Злом відвічати на зло,
Діло правдивого суду
Здавна за Богом було.

Я помолюся за тебе,
Хай тобі буде не зле,
Хай із різдвяного неба
Бог тобі щастя пошле.

05.01.13

Тягло від опівночі вільготою
А він світив крізь діри наготою
Та змерзлу плоть ховав під ветхий крам.
Воно, хоч мандри ці і на спасіння,
Й не личить їм нуда і голосіння,
Та де ще він, той благовісний храм!

А зараз ніч – Біг зна де тепла днина,
Й до речі тут була б якась ряднина,
Й задублий бік скородив підлий корч.
Бурчав, крутивсь і ті крутились двоє,
Пітьма ж була – у силі та в розвої,
Чи в око стрель, чи свічку ставляй сторч!

Сон брав своє, і важчала повіка,
І вже не тямив: бачить чоловіка,
Що ген стоїть, чи мариться йому.
І вже підходив начебто до хати,
Стрічала жінка й діти нили: тату!
Й розбитий човен задирав корму.

Здалося – баба мовби постаріла,
Та літ зо п'ять свого не мила тіла,
І хата вгрузла в землю навкосяк.
Жалілася, що геть напала скрута:
"Як ти здимів – з харчів хіба що трута.
Була худібка, нині – де й кізяк!

Дітва селом снується між собаки,
Хто кине кус – тому від сиріт дяки,
Вже ж за своїх не лічать нас ґазди́.
Джерґоче люд (шепнула Соломія),
Що ти здурів, при розумі б розвіяв
Чи хто добро й гайнув бозна́ куди?"

Стояв, сопів, топтав босоніж порох:
"Та я вже й сам… таки ж собі не ворог!
Сміються люди з нашої ходьби…
Ще поки є сяке-таке здоровля,
А руки тямлять – що то риболовля,
Вернусь додому, годі з вас журби!

Закину сіті й принесу малечі…"
Аж тут відчув, як хтось його за плечі
Шарпнув дражливо: "Петре, не проспи!
Все скінчено – вогні ген з відусюди!
Син Людський буде виданий до суду!"
Сполошений, він бубонів:
"Прости…"

На мереживо твоїх вій
Трепетно кристалик холоду лягає.
Непомітно стає дзеркалом надій:
Лікує, ранить, а врешті й убиває.
Щоразу солодке видиво зими
Щіпає мозок до нестями,
Змушує вертатися у дні, що відгули
Холодними щиро - світлими вітрами.
Ти в трансі, спокої, чи то німо'ті.
Ніжно - мрійний іній вириває твоє серце!
І,наче, ангел у срібній позолоті
Дарує знову тобі все це!

Потеплішало... Мерзне земля,
У чеканні тремтяче підґрунтя:
Де ж вона, катастрофа майбутня?
І, здається, що хтось промовля:
- Ще нема двадцять першого грудня,
Є субота і восьме число,
І пророцтва лишаються в силі.
Не кажіть, що біду пронесло
І Нібіру, і майям на зло.
Літочислення казусні стилі -
Це єдине, що поки спасло.
Тож молімося, людоньки милі,
Це не зовсім пусте ремесло.

(08.12.12 за Юліанським календарем)

У центрі космосу забита паля.
Кодолами орбіт до впертих ший
Нас доля колувати прикувала,
Із року в рік маршрут долати свій.

Усе надіємось і ждемо чуда,
Яке чергове коло видасть нам,
Та мрій розбитих височіє груда,
Не приростає щастя ні на грам.

А на орбітах дати, іменини,
Сумні молебні, радісні пісні…
Усяк хоч раз на линві цій повинен
Пройти крізь пекла кола огняні ,

Щоб відп’ясти себе, немов собаку,
Від халабуди знаків Зодіаку.

15.12.12

Сім’я моя найкраща в світі,
Мені любов’ю ніжно світить,
Мов сонце завжди гріє душу
Із нею гори з місця зрушу.

В сім’ї мене завжди почують,
Пригорнуть та поцілують,
Для зради місця тут не має,
Промінням щастя розцвітає.

Сім’я – це радість, це любов
І захист щирих молитов,
Немов священний оберіг,
Врятує від всіляких бід.

В сім’ї традиції родинні,
Неначе квіти у раю,
З коріння в себе їх вбираю,
Назавжди в серці збережу.

Прошу я у Бога щиро,
Для сім’ї – добра і миру,
Щоб іще не один вік,
Процвітав наш славний рід!

***
Рівне 2012

Я осінь. Вдягнути забула вінця.
Я осінь. Немає у мене кінця.
Я сонце, я в жовто-червоному птах.
Я осінь – я солод і солодко в мене в руках.
Не плачте, так краще, - по листю іти,
І значно синішає небо над тим,
Хто знає, що значить лишатись в тіні,
Побачте, як осінь запалить вогні!
Над кухликом чаю, загорнуті в шалик,
Утома в очах, з інеєм на вікні.
І синії води із небом кохались,
Зливалися, танули, стали одні.
Зупинки трамваю, я мокну, співаю,
І пританцьовую десь в глибині.
Тверезі і п’яні, мої, нездоланні,
Вогняно-займанні, осіннії дні.

листопад 2012

Світ порятує доброта,
Повінчана з красою:
І квітка пташку привіта
Нектарною росою;
І пожаліють сироту
Батьки багатодітні;
Й забудуть геть про самоту
Самотні люди літні;
Ніхто не житиме в нужді,
Ждучи зі страхом смерті;
Й з народом будуть всі вожді
Правдиві і відверті;
І світ нас буде поважать,
Коли заповажаєм
Самих себе…

Добро пожать –
З високим урожаєм
Постійно бути!..
З Богом жить –
Це ж освятити душу!..

Я так багато –
Час біжить –
Іще зробити мушу!

2003

1
Моя душа була така безгрішна,
Така промінна,
Мов зоря горішня.
Ходила на виду, по видноколу,
Не раз, не двічі падала додолу.
Було, що і згасала під золою,
Та не ставала жовчною і злою.
Сміялися і плакали над нею –
Але й тоді лишалася душею:
Гріховною –
Без тьми гріхопадіння,
Святою –
Без фальшивого світіння.


2
Моя душа була така правдива.
Задивлена в дива.
Сама – як диво.
Протестом по-смертельному боліла.
Чорніла, наче вугіль,
І біліла
Вишневим цвітом, снігом, сивиною.
З веселої робилася сумною.
Вона пручалась, гнівалась, мирилась,
Але навпіл – не вміла! – не ділилась
На дві неправди,
Зв’язані брехнею,
На дві брехні,
Возведені в ідею.


3
Моя душа була така печальна,
Мов лебедина пісня розлучальна:
Вона кружляла безтілесним птахом
Над іншим птахом,
Що зробився прахом,
Над шляхом вороним, непроходимим,
Над рідним домом, що розвіявсь димом.

Моя душа, обпалена війною,
Не пропадай, не розминайсь зі мною!

Не здаватись !
До загину, сину.
Навіть
у нерівній боротьбі.
Навіть
як лукавий ніж у спину.
Навіть
як піднімуть на хресті.

Варто жити не наполовину,
Вистояти треба до кінця.
Не здаватись !
До загину, сину.
Кодекс честі вічності бійця.

***
До загину, сину, до загину,
Коли доля випала така...

06.12.12

Вода, схожа на Вино.
Вино, цілюще, як і Вода.
Сніг-Манна чудесна.
Йду до Причастя:
торкнутися тіла Христа душею-
окрилене щастя і чудо небесне!

Тривожні вітри
Об калиновий кущ
Ламають потомлені крила.
Новинами грізними
Серце не муч,
Щоб стужа його не засклила.

Одна є хороша,
Одна є блага,
Хоча її зміст вельми дивний...
Не схибить до неї
Ніяка нога
І серце простої людини.

2011

Коли спадуть на Вашу душу тіні
Моїх, учинених давно, гріхів,
Ви сонцем прощ у мареві осіннім
Зніміть із мене справедливий гнів.

У тім саду, де ми плоди зривали,
Давно немає радості цвітінь,
Лиш юності віддалені хорали
Імлою їсть немилосердний тлін.

І що нам від майбутнього чекати,
Коли минуле роз’єднало нас?
Простіть мені ці непоправні втрати,
Простіть мені, уже в останній раз…


29.11.12

Древо життя –
бензопилою смерті.
На пні страждань
пагін надії погас.
Явись ще раз,
щоб перед тим як вмерти
Мені простив….
Я винен був…
Пробач…

Були ті дні як бджоли медоносні,
Приносили і радість, і красу…
А далі осінь, листя сухопосне.
Осіннє злато вкутало в журбу.
Змінилось все. Не явишся у гості.
І янгол Твій не висушить сльозу.
Не тішить навіть сонце високосне,
А тінь щодня спокутує вину…

Древо життя –
бензопилою смерті…
Прощальний день
його календаря.
Тремтить гілля,
що в небо було вперте
І стовбур –
віддаляється від пня.
Троскіт гілляк…
Глухий удар…
Зітхання…
І невимовна
Втрати гіркота…
Невже ця мить,
Невже вона остання…
А за межею –
Вічна чорнота…

Це пишна велич – камінь спотикання.
У світській славі, в ній причина бід.
І ти востаннє, плачучи, востаннє
Слова гіркі карбуєш на граніт…

Древо життя –
бензопилою смерті.
На пні страждань
пагін надії погас.
Явись ще раз,
щоб перед тим як вмерти
Мені простив….
Я винен був…
Пробач…

28.11.12

У твоїх очах голубим зоріє,
цей безмежний світ полюби , Маріє -
за його тепло і розмай зелений…
Що б там не було – пам`ятай про мене.

Ти-моя душа і частинка сонця.
Випаде роса і хвилинка, доця -
підемо удвох мандрувати гаєм,
ми про все знання здобувати маєм :

про орду комах і будову квітки,
як літає птах ,і що бачить звідти.
Де життя бере свій новий початок -
як іде старе краще замовчати…

Чи були дітьми пан Адам і Єва,
чи такі ,як ми принци ,королеви?
А чи відрізнити справжні ,чи то блазні ,
як гуртом зібрати у загальній лазні?

Що вага грошей ,висота посади,
як рядком дітей нас Господь посадить -
є зразковий учень, хто підніме руку -
мов засвоїв ,отче , всю твою науку?

Страх перед безмежжям-сутність всіх релігій.
Смерть-немов пожежа у кварталі втіхи.
Нам чужа знайома ,а своя-ніколи.
Благодать райова душу не знеболить…

Що дітям до того ,у своєму серці
вони знають Бога ,що не має смерті.
Ще не залякали їх отці-пророки,
що батьки їм дали за оці всі роки

те і є .Уважно слухай мене ,доню :
треба-в рукопашну підемо за долю,
за безсмертну душу ,за любов співочу.
За життя все мушу встигнути ,що хочу.


2007 р.

Бог всё видит, но не Он, к сожалению, председатель Центризбиркома…

НОЧНОЕ ПРОЗРЕНИЕ

Выборы! В головах у людей - только выборы!
Все на выборы! В массах – выборы!
«Ти бери! Все собі бери!
Лиш ВИБЕРІТЬ МЕНЕ! Виберіть!»

Настала Осень – настали Выборы!
Есть измененья не только в Природе!
И все, кто хочет быть где-то выбранным,
Вдруг начали свой «Поход к Народу».

Подход к Народу здесь каждый ищет:
Себя, как Бога, - на все Иконы!
А то, что Души не стали чище,
И сплошь в Народе лишь мат да стоны!?!

Вот те, кто раньше не шибко кланялся, -
Враз улыбаются, клянутся чествовать!
А те, кто раньше всё дурью маялся –
Бросились тут же Народ приветствовать!

А может почаще нам делать выборы –
Чтоб что-то сдвинулось в стране и в Партиях,
Чтоб не успевали грешить те, кто избраны,
Чтоб возрождалась в стране Демократия!

Выборы! Повсеместно - выборы!
Все на выборы! В мыслях – выборы!
«Все бери! Навіть Душу мою бери!
Тільки ВИБЕРИ МЕНЕ! Вибери!»

А Природа выказывает расположенье:
Выбирает - по-прежнему нянчится с нами!
Выбирает – к Любви повсеместной движенье,
Не бросаясь на Ветер пустыми словами!

И я - за Любовь на Земле – голосую!
И я - за Детей – что в Любви – голосую!
За Правду и Честность ВСЕГДА – голосую!
За Бога - в Сердцах всех людей – голосую!

От малого к великому ведёт меня дорога:
Дорога испытаний - жизни путь.
И, если ты в душе имеешь Бога,
То ты придёшь к нему когда-нибудь...
Отец нас каждый раз благословляет
На труд любой и добрые дела...
Мы пробуем: по-разному бывает...
Душа страдает... корчатся тела...
Но мы идём-Он нас не покидает.
Он мысли наши в Истину ввернёт.
Тому , кто спотыкнулся-помогает.
А, кто отстал-невольно подтолкнёт.
Любовь Творца безмерна,многолика-
Найдёшь её в любом своём порыве,
Как отраженье солнечного блика
Иль, как сонет в божественном мотиве...
Безмерная любовь и доброта,
Замешанная на сознании участья,
Ещё сестра их - красота,
Украсят мир, подарят людям счастье!

Старий ірландський божевільний сад
Корінням проростає в порожнечу,
Глухим дольменом нависає над
Минулим та майбутнім, і малечу
Журливо кличе на грушкИ і виноград.
Ти не втомився? Відпочинь хоча б,
Послухай вітру стогін, осені журбу,
Торкнись долонею холодного каміння
Ти знав лише поразки й боротьбу,
Чув моря шум і чайок голосіння,
Тепер спочинь – ще встигнеш випити води,
Піти болотом і нечутною ходою
Розтанути у гіркоті нічної мли,
Лягти під вересом чи під вербою молодою,
Землею стати чи пірнути в глибину
Старого пагорбу, де тихо сплять
Прозорі привиди синів Богині Дану
Чекаючи…

Коли занадто вивернутих слів
І пишномовність, й вичурні кліше
То, зазвичай, відсутній в тексті лейтмотив
Відсутній зміст, а форма є лише

Мов оболонка - в'яла і тонка

Розумному ж не треба вензеля
Й чуттєвому - пишноти не потрібні
Все просто: небо є, і є земля
Господь, важливі речі й люди ближні

І полонить не блиск, а глибина
А зрештою - це все...слова.

Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.

Вітрила мої свідомості
Напнуті над кораблем мрій
Несуть моє тіло
По крижаних пустелях реальності
У порожнечу Великого Звільнення.
У тихих сутінках слухаю Баха
Під небом чорним готичного храму.
Кожне місто це теж океан думок
На човнах віршів і каравелах книг
Попливу за обрій…
Чи то хвилі чи музика
Гойдають мене у цій нескінченності снів,
У цій кавалькаді дерев-прочан,
Мій одяг-тіло важить менше піщинки
Про яку говорив Будда,
Яку вітер носив по тій пустелі,
Де блукав мовчазний Христос,
Якою вихор бавився як дитина м’ячем,
Яка сама є Всесвітом,
Каменем наріжним Землі,
Уламком гори Сумеру
Якорем Ковчегу плинності.
Літаю щоночі над старим Дубліном,
Над зеленими пагорбами Ірландії
Білою совою сучасності –
Птахом замшілого лісу
І вересового стогону…

Я все еще тебя хочу,
Но только телом- не душою:
Душа обманута тобою:
Я в глубине души кричу!
Нет не обида и не ревность
Меня так тягостно гнетет,
А мнимых чувств пустая бренность
И лживых фраз водоворот...
Я ностальгией не страдаю...
На мир смотрю Любви глазами.
И трезвость мысли соблюдаю,
Но что-то дрогнуло меж нами.
Ты мне не должен в оправданье,
Но есть эстетика Любви...
Могу учесть твои желанья,
Но хитрость у тебя "в крови".
А я- открытый человек,
И не люблю, когда "юлят".
Я принимаю, как намек
Твой "огнедышащий заряд".
Быть может "выстрел" будет метким,
А, может быть, и "холостым".
Исход познаний будет редким-
Уже "разведены мосты".
И что, конкретно,интересно:
Ты не обидел, не "достал".
Сама себе признаюсь честно:
Ты просто-разочаровал...
И независимо от текста,
От принадлежности к сословью-
В моей душе не будет места
Заученному многословью!

Цар Вавилону превеликий,
Володар древньої землі
Так громадянам повелів:
Як зателенькають музики,
Хай пильно дивляться владики,
Щоб і великі, і малі

Вклонились богу золотому.
А ні, то в огненній печі
Спалити. Хай би тисячí,
То не дозволю я нікому
Мені противитись у цьому, -
Йдіть на пости, наглядачі!

Сидрах , Мисах і Авде -Него, -
Єврейські мужні юнаки
Не впали ницьма все - таки
Перед поганським оберегом.
Царя самолюбиве «его»
Об гнів ошпарилось палкий.

Тож піч огненну натопили
І семикратно дров дали.
А хлопці наче три орли
В серця черпнули з неба сили,
І в жар палаючий входили,
Аж охоронці полягли.

Дивився цар на їх кончину,
І ось до трійки юнаків
Четвертий хтось-то підоспів,
Немовби був він Божим сином.
Царя стривожила картина,
З печі їм вийти повелів .

Вони, немов з кімнат палацу,
З вогню зійшли на білий світ.
Бомонд розгублений стоїть.
Пустою виявилась праця,
Бо хлопці смерті не бояться,
А Бог Всевишній - їхній щит.

І видав цар такий наказ
Всім підданим вавилонянам :
Хвалити Бога безустанно,
Що трьох мужів од смерті спас!

Це повеління і для нас
Теж актуальне , прошу пана.

Шумить вода Всесвітнього потопу
в моїх думках,
шукає десь притулку одинока
душа, мов птах.
Знайдеться може дерево чи гілка
в стихії бід,
врятується самотня українка
і її рід.
Але пливе ковчег по хвилях
розбрату в вир,
не видно гілки порятунку
ні вздовж, ні вшир.
О, де ти, дерево спасіння,
від власних дум,
я голубом до тебе лину,
прийми мій сум.
Злітаю ластівкою в небо
над морем сліз,
хоч би верба, хоч би калина,
хоч тінь беріз.
Ось чорним птахом піднімаюсь,
вода шумить.
О, появися, провидіння,
хоча б на мить.
Не дай пропасти одинокій,
слабкій на дні.
Нехай в душі післяпотопні
засяють дні.
2002

Нема нічого - лиш сліди
і небо кольору слюди.
Там двоє - Бог і чоловік,
що поєдналися навік.
- Чиї сліди це? - він питає.
- Це наші, - Бог відповідає.
- А он, дивися угорі,
чому сліди тільки одні?
Ти мав якусь роботу може,
що там мене покинув, Боже?
- Тобі було там важко йти
і мусів я тебе нести.
Нема нічого - лиш сліди
і небо колоьору слюди.
Скрізь по землі ступають люди,
а поряд Бог із ними всюди.
І я благаю, хоч не гоже:
"Неси й мене хоч трошки, Боже!"
ps. А ще благаю без зупину:
"Неси, наш Боже, Україну!"

Хвороби,
негаразди
і…
клики.
А вдалині…
видніється
Голгофа.
Ще крок,
півкроку…
Тільки би…
дійти.
Тяжіє хрест….
Лишилося ще
трохи…

20.09.12

Сніг паде над світом -
Відпочинуть віти,
Зацілує вітер
Всі земні сліди.
Ті, кому я ладна
Неба прихилити,
Будете щасливі
Нині і завжди.
День минув і стерся.
Сплять малі озерця.
На рівнині зорі
Розсипає Бог.
Є куточок раю
У моєму серці -
Там весела учта
Для небагатьох.

1
У передбачені, готові графи
Записуються дні душі моєї,
Чи із Христом я йшов до Галілеї,
Чи з Юдою заходив до Кайяфи.

Душі вдяганки зложені до шафи,
Де є між них замурзані у глеї
І є білесенькі, як цвіт лілеї,
Хоча поношені , та чисті лахи.

Хотів я стерти всі погані справи,
Щоб судової не торкнутись лави
Та , як старався, - не зумів.

Перо писця діла чеканить
В графу хвали, а чи догани,
І все йде чергою в архів.
2
Там, у архіві на полицях справи
Лежать допоки власник не захоче
Вложити між ті графи свої очі
І винайти для себе щось цікаве.

Він синові призначив путь криваву,
Як письмена глаголали пророче.
Тепер його серденько залоскоче
Бодай би запис, що його я славив.

Якщо б я навіть на синедріоні
На вирок смертний потирав долоні,
Та потім схаменувся, як Петро,

Він би закреслив злі мої діяння
І дія ця була б його остання
Мені на порятунок і добро.
3
У вічний порятунок вірю я,
Осягнення небесної країни,
А ще, бажаю я для України,
Аби спасалась і матінка моя.

Тут чую пісню солов’я
І думаю, якщо у світі тліну
Такі сонати солов"їнні,
Що ж небеса тоді таять?!

- Закресли , Боже, всі недобрі графи,
І запиши, що я не був в Кайяфи,
І з Юдою не зраджував Христа,

А йшов із учнями від Галілеї,
Аж до гори високої тієї
Життя почати з чистого листа.

2011

Вслухаюся в тишу. Та раптом, немов хтось розтяв її -
Володар небесних полів, де паслись блискавиці,
У висях пронісся в своїй вогняній колісниці,
Розбурхавши простір, фарбуючи захід загравою.

В проваллях між хмар янгол білий дивився розпачливо,
Потоками сліз чи дощу омиваючи грішників.
"Чом світло й пітьма так безладно в людей перемішані?" -
Роздумував янгол й вимолював в Бога пробачення.

Невдячними є за добро і шанують, лиш втративши -
Любов і довіру, життя і безцінні всі цінності.
Тривожився янгол: " Коли вже єство людське зміниться?",
Вдивлявся у світ, але той був подібним на згарище.

Незрячими бродим наосліп, глухими до Істини,
Що проситься в вікна і двері душі запропащої,
Хрести, що несем, нам здаються щомиті все важчими,
Вогнями зневір і облуди випалюєм пристані

Душі, що вдивляється в небо в надії - розвидниться,
Та небо, здається, все дужче палає загравами...
Допоки людина дорогами йтиме кривавими -
З небес буде чутно єдине - як янголи схлипують!

Хто знає, де то буде краще нам, -
Незвідана межа між «тут» і «там».
Тримаємося видимого більше,
Із вірою лишившись сам –на –сам.

16.09.12