О, жінко дивная, Маріє!
О, мати Божая моя!
Ніхто тебе не зрозуміє,
Як ти страждала за Христа.

Коли побачила в дорозі:
"Та це ж мій син несе хреста".
Забилось серце у тривозі:
"Моя дитино, ось тут я".

І кинулась, щоб рятувати
Під стріли осудів людських.
О, ти Маріє, вічна Мати!
Твій цю дорогу вибрав син.

"Куди ведуть тебе, синочку?
Ти ж не чинив нікому зла.
Хто так порвав тобі сорочку?
Чому в тернині голова?"

"Та ж дайте ви його обняти!
Та пропустіть до нього ви!"
А кругом неї йдуть солдати,
Кричать: " А ну, геть, жінко, йди!"

До неба руки і ридає,
Ковтає сльози мов полин.
"Верни мені його "- благає,
Забувши, що Він - Божий Син.

Кільце вдається їй прорвати,
Її дитина ледь жива.
Лице скривавлене підняти,
Старається Він, сирота.

І ось їх погляди зустрілись,
І це тривало тільки мить.
Багато так сказать хотілось,
Та зрозуміла все без слів.

І ось тепер Він є розп’ятим,
А ти - схилилась у журбі.
Так, ти приречена мовчати,
Біль тамувати цей в собі.

І ти дивилась, мов завмерла
На дерев’яний гіркий хрест.
Так, то була й твоя Говерла,
І на покірність був твій тест.

О, жінко дивная, Маріє!
О, мати Божая моя!
Ніхто тебе не зрозуміє,
Як ти страждала за Христа.

2001

Дивлюсь у небо, в рай, в безмежжя,
В сліпу обитель душ людських.
Вперед ступаю обережно,
Роблю останній, мабуть, вдих.

Кидаю погляд у безодню,
Що піді мною простяглась.
Душа вже мертва, кров холодна,
І бачу Бога іпостась.

Стаю назад, вагаюсь ніби.
Який там Бог? Я Чорта син!
І власне "я" стає на диби,
А розум думає: "Кретин!"

На ранок тіло вщент розбите
Птахи клювали, дощ обмив.
Душа скалічена, убита,
Все проклинала той обрив.

Я так хочу, щоб були почуті
З глибини всі мої молитВИ́
Щоб провини, без суду забуті
Не жадали у серці війни.

Я так хочу туди загляНУти
У те місце, де квітнуть сади
Щоби душу думками не псути
І не пити брудної води.

Хочу знати, хто править тим царством
Хто дав душу мені, дав ім"я.
Хто отрутою був, хто лікарством
Хто дозволив писати життя.

Я б стала перед ним на коліна,
Я заплакала б наче дитя
І сказала "Прости мене грішну ,
Тобі вічність, мені забуття!"

Перо величавого болю,
Моє златоглаве перо.
Тобою я ниву проорю
І висію своє єство.
Перо мого синього смутку,
З найдальшого краю вино,
Шляхетна скарбнице здобутку,
Моє найдзвінкіше майно.
Перо найціннішого статку,
Ґатунку - самотнього дня.
Стежину ним стелю достатку
У вічну світлицю Творця.

ЛЮДИНА частина ПРИРОДИ.
ПРИРОДА частина ЗЕМЛІ.
ЗЕМЛЯ - це частина СВОБОДИ.
СВОБОДА НАЛЕЖИТЬ МЕНІ!
2010 р.

Вже сонний дрімав Вифлиєм понад вечір,
Зорі йому опустились на плечі,
Шукали ночівлю потомлені люди
На перепис в місто прибувши з усюди.

І Йосип шукав для Марії притулку
Хоч поки зоря не збагне нову думку,
Допоки світанок промінчики зронить
Аби перебула в теплі й охороні.

Та прихистку їм не було проти ночі,
Тим двом, що до неба підводили очі.
Жінці у лоні якої дитятко
Обіцяне Богом спасіння нащадкам,

Як дар і як вияв Своєї любові
Через пожертву невинної крові,
Бог мав на меті врятувати творіння,
Бо глибоко в гріх проростало коріння.

Наблизився час і слова Заповіту
Відкрито було Ізраіля дітям.
Вони, як хранителі слова святого
Мали побачити Бога живого.

Не фарисеї на свому затяті
З наміром ніби закон захищати,
І не правителі, а ні багаті
Просто народ мав царя зустрічати.

А, що ж ті обрані, а, що той народ?
Забув головне серед марних турбот.
Його захопила пуста дріб’язковість
В людях вмирала духовна свідомість.

Вірі не стало де жити і в кому,
Їй місце в душі, а не в чані пустому.
Нікому було зустріти дитину,
Повірити – Бог воплотився в людину.

Та на землі боже діло вершилось
Слово у плоті людській воплотилось.
Сурми сурмлять і здригається небо,
Все як задумано, все як і треба.

Серед пустелі в самотній печері
Двом подорожнім відкрилися двері,
Тут тихо стояли віл і ягнятко,
Тут і явилось на світ немовлятко.

Звершилось! Звістка зорею у небі світилась.
Звершилось! На мить навіть небо відкрилось,
А з нього лилася хвала, алілуя
Хто з Богом у серці побачить, почує.

Та ніч не лише на дворі вартувала,
Вона і у душі народу запала:
Проспали, не чули, не бачили – ніч
Не дала відкрити заплющених віч.

Лише пастухи, що їм Ангел явився
Прийшли поклонитись, бо Бог народився
І троє царів, які звістку узріли –
Чужинці, з дарами й поклоном спішили.

А, що ж та Марія, дитя народила,
До серденька свого тулила й тулила,
Їй ніби тоді ще розлука вбачалась,
Одне й рятувало, на Бога здавалась.

Схилилась над сином, колиска, то ясла,
З сіна перинка, Діва прекрасна.
І ніби співала, і ніби молилась
Пісня із уст її світлом пролилась.

Спи, засинай моє любе дитятко,
Ти ще не Бог, а лише немовлятко
Поки є час маєш зростати,
Я ж буду, сину, Тебе опікати.

Буду щаслива і любляча мати,
Як я не хочу Тебе відпускати,
Та знаю, що прийде хвилина розлуки
І розіпнуть на хресті твої руки.

Спи ж мій синочку, ще час не настав,
Коли Ти так страшно весь світ врятував,
Як одягли не поправу вінок,
Що зранив чоло, із тернових голок.

Ще кров пресвята не була як заплата,
Ще гріх не подолано, ще не розп’ято!
Спи ж мій синочку, а руки тримають
І ні на мить Те дитя не пускають.

Матінко Божа, прости нас за сина!
Прости за тяжкі і нестерпні хвилини.
Серденько біль вогняна охопила,
Кров неповинна за гріх заплатила.

Так на землі боже діло вершилось
Слово у плоті людській воплотилось.
Сурми сурмлять і здригається небо,
Все як задумано, все як і треба!

23.02.2011р.

Однажды в ванной, покоясь под нежным покровом воды,
я увидел небо. Небо в своем потолке
На этом небе было всего две звезды,
и звезда сияла звезде.

Едва ли я был жив тогода. Едва ли мертв.
Я мог закрыть глаза и видеть то же небо
И погружаясь глубже в уютный покров
Сияние звезд становилось сильнее

Кто ты? Прозвучало беспечно в моей голове.
Кто я? Отразилось эхом от зеркала мысли.
Здесь нет никого, кто знал бы ответ
Лишь звезды что в небе повисли

Повисли как мы в своих бетонных квартирах
С невидящим взором в открытую дверь
И пределом пустот в остывающих душах
Как будто людей

Но в дверь постучали и звезды взорвались
Оставив на расколотом небе лишь пыль
Я не взял у первой звезды ее знаний
Как не отдал второй свою жизнь.

2011

Я сумую за тобою...
Знаю я-тебе нема...
Я знущаюсь над собою...
А довкола тільки тьма...
Біль з’їдає мої сльози
І пусті уже слова...
А у серці тільки грози
Знов кричать, що я сама...
Я сумую за тобою...
Кожним подихом життя...
А душа стає німою
Й губить кожне почуття...
Я кричу-ніхто не чує
Ріжу руки-не болить...
Може хтось цей біль відчує
А моя ж душа мовчить...
Я сумую за тобою...
Ти був більше за життя...
Я тікала за тобою
Геть тікала, в забуття...
Так жила і так сміялась
Зацвіла в мені весна...
Я у тебе закохалась...
Ти ж помер-тебе нема...
Я тепер вже не тікаю...
Не люблю...і не живу...
Просто добре я вже знаю
Що тебе не поверну...
Я сумую за тобою...

Я дивитимусь пильно у небо
І вивчатиму зорі на ньому
Я сказати сьогодні прямо
Не зумію тобі і нікому.
.
Від сьогодні я вірна і вільна
Розірву всі бажання і мрії
Ніч сьогодні на диво спокійна
Тільки вітер підхоплює вії.
.
Це невміння людей промовчати
Перетворює душу на камінь
Й ще сильніше бажання кричати
Перетворює тишу на гамір.
.
Штучне світло занадто яскраве
Воно гріє не душу, а руки
Від сьогодні воно перестане
До красивого людство тягнути.
.
І сьогодні бажання жити
Я сховаю далеко в кишеню
Так виснажливо хочеться пити
Замість хлібу жувати землю.
.
Вже не стримано льються сльози
Я не бачу за ними паперу
Це чорнило з моєї крові
Воно любить цю волю шалену
.
Ці слова із мойого серця
Вони вирвані звідти із м"ясом
Від сьогодні це просто скельця
Що розіб"ються стрілочним часом.

Дусь розлучались двоє - пара
Такі подібні і такі чужі.
Їх листям золотим лиш осінь посипала
І сонце вже не гріло як тоді..

Десь падав дощ, забутий ними вчора
десь спала тиша, лишена тоді,
Вона була така, немов прозора.
А він - неначе попіл міражів..

Душа боліла, серце завмирало
Вуста тремтіли від ридання й сліз..
Мовчала осінь. і вона мовчала,
Коли він йшов, любові не зберіг..

Був падолист самотнього прощання,
в"яли квіти в сонячному тлі..
Ролучались двоє - пара
такі подібні..і вже чужі........

Коли зустрінемось з тобою-
Цього не знаю взагалі!
І що з моєю головою?!
Мабуть я втратив вже її!

Я просто хочу спілкування!
З тобою, дівчино моя,
Хоч дві секунди не до рання!
Мабуть вже став поетом я.

Ця клята відстань, що між нами
Велика дуже i така,
Що треба їхать поїздами,
Щоб бачити тебе!

Пощо ж ти, Господи, створив
Цей світ такий двобічний?
Чому не знищив сатану
Коли задумав вічність?

Якби не було в світі зла,
Земля б пишалась раєм
І була б вічність на землі,
А так живем, вмираєм.

А землю ту, що сотворив
Злий дух собі присвоїв
І подивися , Боже мій,
Що з неї він накоїв.

Кругом панує розрух, біль
Вбиває Каїн брата,
І по землі шугає гріх,
Горить земля , проклята!

І чую голос із небес,
Мов батька до дитини,
-Відкрий зіниці, подивись,
Тут є перед і спини.

Якби усе було «перед»
То це була б картина.
Застиглий образ із життя,
Що блякне згодом й гине.

Ніщо на місці не стоїть,
Усе йде оборотом,
То ж відсівай добро від зла,
Не піддавайсь турботам.

Я дав життя тобі одне
І розум для творіння,
Злий дух не всилі побороть,
Мого в тобі прозріння.-

Реве, свистить, бушує хуртовина
Летить стіною тяжкий морозний сніг,
Спинився рух, спинилася година,
Природа в гніві, карає люд за гріх.

За те що Бога замінили Дід Морозом,
За те що душу мамоні продали,
За те що в хату подарунки везуть возом,
А бідного минають у біді.

Верніться в лоно Господа святого,
В Його обіймах щастя на віки,
Він всім зіслав блаженство- Сина свОго,
Щоб пеленою правди, змити всі гріхи.

Дай Боже нам у єдності прожити,
Щоб нарід наш відчув любов Христа,
Щоб Україна в добробуті могла цвісти й радіти
Щоб врешті сповнилась наша свята мета.

Вщухала у молитві хуртовина,
На небі блискали оновлені зірки,
Природа нині привітала Сина,
Різдвом Христа очистила думки.

То ж радість хай пливе з джерел ріками,
Хай зло й ненависть згине назавжди?
Христос родився! Він тут! Він є між нами!
Славіть Його! Співаймо коляди.

Не спи моя думо,
Ще спати завчасно,
Ще дзвони не б’ють «упокій»,
Ще сонце сміється
І серце ще б’ється,
Пташки ще летять у вирій.

У творчому слові
Джерельна криниця,
Відкриті простори небес.
Де слово витає,
Там юність літає
У світі краси і чудес.

Стискаю в долоні
Прожиті хвилини,
Ці вічні перлини душі,
Вони не зникають,
Лиш спомин лишають
Навіки в вечірній тиші.

У темряві нічній мої надії
Притаїлись. Далеко до мети.
Плету вінок, мережу свої мрії,
Будуються у космосі мости.

І вірю я, що силою бажання,
У синій простір пташкою злечу
І з висоти, оправдаю чекання,
Бо там я небо й землю получу.

А коли рядом сонце й місяць стануть
І поєднають часточки душі,
Впаде заслона і роки зів’януть,
Знайду себе у приспаній тишІ.

На дворі біло, сліпнуть очі.
Закрити б їх, хай краще ночі.
Тут спокій на душі пригрівсь,
Не б'ється серце, світ спинивсь.

Сумних думок в ночі не видно,
Вони у темряві й безплідно
Шукати в ребусі проблем.
Сховались, скуті ясним днем.

Коли на дворі сонце сяє,
А смуток ясність закриває,
Я кличу Бога -поможи,
Мої тривоги розв’яжи...

Я щиро вірю ,все минеться
І серце дзвоном озоветься
Почую «слово» із небес-
Я тут ! Для тебе я воскрес!

Я бачу новий кривий шлях українства,
я бачу руйнує нас влада ,не спить…
Як народ не уповнить кишеню міністра..
То можна сказати ,що краще не жить..

Мені це вчортіло, впеклося до болю,
Я хочу ридати за рідний народ…
І серця інстинкти не бачачи волю…
Нестерпно шукають «козацьких» широт..

Я- українець ,я буду боротись…
За нашу письменницьку землю святу,
За небо безхмарне ,вже досить колотись…
Я собі хочу «долю» ,а не якусь там «судьбу»…

І я проживу це життя українцем,
і я не люблю тую стежку криву…
Я буду писати на кожній сторінці…
Я не «ВИЖИВАЮ»…..я тут «ЖИВУ!!!»

Весна не квітне , холодом жбурляє,
Піщана курява дорогу закрива,
Бабусю це ніяк не зупиняє,
Вона Великдень нині зустрічає,
В дугу зігнувшися, до церкви шкутильга

А там уже нема де й протовпитись,
Людей набилося, таких як i вона,
-Пустіть, благає, дайте помолитись,
Може востаннє, Богу поклонитись,
Вже не вернеться для мене моя весна.

Вона така ж, безсонячна, хмариста,
Дороги з ямами, погорбились хати,
А сонце десь по той бік огріває,
Не знати чи в село ще завітає,
Бо залишила тут зима свої сліди.

Зайшла і заразу впала на коліна.
Не за себе молитва лилася. О, ні!
Вона прохала щастя для родини,
Для усієї матері Вкраїни.
-Воскрес ти Господи ! Зніми ж з хреста й її !

Чи задавався ти питанням "Звідки небо"?
Це вже не фізика...яскрава синь душі.
Подивишся...і виривається все з тебе...
Порив словесний...римовані вірші...

А там ,наче на взір ,так близько ...
Пливе м"який поріг ,що зветься "Небеса".
"Чому...?Чому летиш так низько?"
"Хмарино!Ти і я !Я не один!Не сам!"

Гріхи там наші ...дико розлітають...
Тому воно бува чорнішим із тонів ,
Там не в"язниця ...душі не карають...
"Там РАЙ!"-кричав ,хто високо летів.

Достукатись туди ...безпродажні білети...
Ти заслужи...а значить ...покохай...
Давайте ж скинемо з сердець наших корсети...
Бо звідти НЕБО!!! "Кохане...не згасай!!"

Це ріки крові, це землі печаль
За те, що робиш на землі немає кари
І все здається буде так і далі
Та фатум накладе свою печать.
Життя іде, чи встигнеш щось зробити,
Чи зогрішить, чи стать іще святішим?
Себе надією і мріями ми тішим,
Але насправді треба ще пожити.
В житті немає гірших або кращих
Ти подивись колись у небо синє-синє,
Що робиш ти на цій землі, дитино?
Мабуть, що просто коротаєш вік.
2006 р.

Сумують сніги, розлилися струмками,
Скупалися верби,водиченьку п'ють,
А пташки співають лісами й лугами,
За тиждень Великдень! Вербичку несуть.

Свята ця неділя! Христос на осляті,
Покірно заїхав де слава й ганьба,
Сьогодні під крики «осанна», в проклятті
За тиждень, «розпни», закричить ця юрба

Та сум не тривкий, бо любов’ю палає
Розіпнете тіло. Це воля небес!
Три дні проминуть і весь світ заспіває-
Воістину слава! Христос ж бо- ВОСКРЕС!

Куди біжиш, куди минаєш вік?
Чому життя таким нелегким стало,
А що то щастя, серце не пізнало,
Підтримуючи навкруги шалений біг.
В нестримному потоці дум і слів,
Людей, що в гущині з’являються й зникають,
Не вірять, не надіються, не знають,
Не відчувають ходу диких днів
Куди біжиш? Зроби на мить зупинку
І спробуй обернутися в добро,
Бо лиш від прикладу хорошого твого
Залежить доля мами і дитинки.
2009 р.

Куди не кинеш оком тут – степи,
Вітри колишуть збіжжя величаво,
Співають пташки і розносять славу
Про щедрість української землі!
Куди не підеш тут – добро і лад,
І у господі кожній мир та спокій.
Цей світ такий безмежний і широкий
Та кожен вносить свій у нього вклад!
Оця земля, оці поля і стави,
Ці люди, що збираються гуртом,
Що можуть жити і рішати все разом
На звання «українці» мають право!
Богданівська сільрада – це одна
Велика, з 11 сіл, родина.
Тут кожна ушанована людина,
Тут все разом, тут горе – не біда!
Приходьте, заїжджайте, не миніть,
Щедротами й гостинністю простими
Поласуйте. І вільними, святими,
Безмежними степами походіть!
2008 р.

Чаша сонця пекельно клекоче,
Вивергаючи лави вогню.
Весь в потах прохолодою сню
У чеканні спасенної ночі.

З нею зійдуть мені Твої очі.
А поки що на всесвіту ню
Чаша сонця пекельно клекоче,
Вивергаючи лави вогню.

Споглядаю на неї пророче
І шукаю від болю броню,
Бо, на людство піднявши борню,
Чаша сонця пекельно клекоче,

Щоб розлитись на оному дню.

АВbа аbАВ аbbаА+b


24.02.11.

Люблю тебе, мій рідний край:
Шматочок неба за вікном,
Блакитно-жовтий виднокрай
І лісосмуги за селом.
Люблю тебе, моя Земля,
Палка, натомлена, багата,
Відкрита, щедра і стійка,
Родюча, лагідна, завзята.
Люблю тебе понад усе,
Єдина славна Україно!
Хай тобі доля принесе
Щасливі довгі, світлі днини!
2007 р.

В холодном поту и с грузом на плечах,
В бездонную ночь на звездных огнях,
Застегнута в шаль, и с голой главою
Сквозь соль и позор проходит печаль.
Она поднимает буран за собою,
Сжигает мосты и рушит дома,
Берет она приступом, измором, боем
И добрые й злые людские сердца.
Она засевает плодородную ниву,
Где всходы становятся горькими муками,
Она не приносит надежды счастливым,
А дарит несносную боязнь разлуки им.
Печаль не жалеет, не знает покоя
И все подливает в огонь капли масла,
Печаль измеряется только душою
И только душа навсегда в ее власти!

2007 г.

Любовний трикутник – буває й таке,
Трикутник-безкутник, ланцюг круговерту,
Де люблять і вірять та брешуть відверто
І просто не знаєш, коли це мине.
Один – смолоскип, запалює душу,
Жагу викликає і серце ятрить,
Але це життя крізь нього летить,
Він звик жити вільно й нічого не мусить.
Один, наче промінь, теплом зігріває,
Але у душі не може пригрітись,
Він просто дарує, бажає любитись,
Та певно у ньому чогось та немає.
А третій, як третій, звичайний такий,
В душі викликає точкові заряди,
Щось хоче, щось може – тим він і радий,
Щось має, щось ні – легкий і простий.
Життя круговерть, неспинна, незмінна,
Хтось має усе, хтось останнє втрачає
І як обирати – ніхто те незнає,
Як доля розсудить, воно не відмінне.

2008 р.

Душа відтане, коли весняний
Її розбудить цілунком промінь,
Як скине врешті правічну втому
І освятиться вогнем кохання.

Душа відтане, коли омани
Не буде більше, не стане фальші,
Як скине маски і піде дальше
Свободолюбна і нездоланна.

Душа відтане, як на світанні
Її омиють цілющі роси,
Як залунає в ній стоголоссям
У піднебессі життю - "осанна!".

Душа відтане, коли тумани
Вже розійдуться на її шляху,
Коли до висі здійметься птахом
І залікує любов'ю рани.

Душа відтане, коли востаннє
Цю грішну землю торкнеться зором...
Коли це буде? - мабуть, вже скоро
Душа відтане, Душа відтане!
17.02.2011р.

Люблю... а в слове холод, в слове тишина
Забыта истина и остальному грош цена
Померкнет свет, пройдут сезонные дожди
И все по кругу плач, люби и жди
Огромный мир, в нем мы как на ладони,
Одни лишь небеса ошибки наши помнят,
Одни лишь небеса хранят чужие тайны...
Захочешь, расскажи и точно легче станет
Промокший город, тень уставших окон
И тысячи людей идут одним потоком,
С одной мечтой, одним желаньем счастья,
Стремятся в рай, но не откажутся от власти...
А небо плачет...Просто стало грустно...
Как дальше , если на душе так пусто
Вопросов много только нет ответов...
Но небеса нас не винят за это...

Кохаймо неньку - Україну. Її краса - свята.
Універсальна Країна, Світлом талантів сповнена.
Славетні-ж бо Божі діти,
Нашої Святої нені-Землі.
Пишуть, малюють, працю оспівують вони.
Шановливо тримають Стяга Волі,
Вірою, крізь буреломи долі-доленьки.

2011р.

Стою над урвищем. Піднизом океан.
Холодний вітер обдуває спину.
Заходить сонце. На передній план
Криваві відблиски виводить небо синє.

Стою над урвищем і Господа молю:
«Прости гріхи, що сотворив в нестямі,
Якщо себе занадто я хвалю,
Якщо нарік невинних ворогами.

Я каюсь, Господи, бо каятись не гріх,
У покаянні, кажуть, шлях до раю.
Та на душі так гірко, не до втіх,
Бо й сам у каятті отім вмираю.

Не помираю я, що оступивсь,
Не помираю, що сказав невміло,
Що десь у друзях знову помиливсь -
Вмираю, що мене не зрозуміли!»

Cорочку вітер дре в дрібні шматки,
Разом із нею задубілу душу.
Хтось ззаду йде. Жду поштовху руки.
Та доказати,що почав, все ж мушу!

2010р.

Твои слова в эфире,
Пронзают душу во плоти.
Твои мысли ко мне-
Соединим два берега реки.

Видео, фото, числа, слова:
Впереди, сорок седьмая верста.
Поступки мои, во благо Любви.
Я ЕСМЬ ТЫ, вместе - Драупади МЫ.

Не покупаем, не продаем мы Истины.
Верим, Дышим, Живем в Любви.
Муж-жен-ственность есть Бог, Он
В мужчине и женщине,
Это Атма, обитель души.

2008-2011г.
,.

Спитав мене колега на роботі:
"Чи легко жить у Божому ярмі?".
Я "виписав" чимало поворотів
І далі мчу по фінішній прямій.

Задав йому зустрічне запитання:
"Без Бога як? Кажи начистоту."
"Не годен я зробити порівняння,
Не мав потреби кланятись Христу."

І мовив я про впевненість і спокій,
Христос мені - як гавань кораблю.
Мільйони нас і ми не одинокі,
Не знаю всіх, та кожного люблю.

Даремно кажеш ти:"Тебе, шановний,
Із вашою мораллю попрошУ...
ПостАрію,- покаюсь, безумовно.
Ще вільним кілька років погрішу.

Не ти один розумний на повчання,
І сам би міг побавитись винцем.
Критерій визначається бажанням,
Традиції дідівські є взірцем."

Не варто закидать на досвід предків,
Свого життя вони плели канву.
Не скажеш Богу:"То була чернетка,
Я наново життя переживу."


"Послухай, друже, істини заради
Скажу від себе кілька добрих слів:
Вино не щире, в нім нема розради,
А у жінках розпусних - й поготів.

Вважаєш, я на тому знаюсь мало?
Нажаль, спізнав доволі хибний шлях.
І шинквас, і війна, всього бувало,
Гуляв як вітер вільний у полях.

Зачувши про Христа, казав:"Не хочу!",
Поборником релігії не був.
Якщо до раю, думав, не доскОчу,
То тут хоча-б побільше нагрібу.

Розтрощив Бог мої сталеві пута:
Доволі жити в мороці густім.
Веселим і без Бога можна бути,
Щасливим і свободним - тільки з Ним."


04.11.2007

На білий світ ми народились, щоб радіти,
Для щастя Бог створив для нас усе.
Щоранку ми повинні говорити
Скільки добра у світ цей принесем.

Любов помножиться від цього у стократ,
Бо не страшні їй ворогів тенета.
Дорогоцінністю вже буде не карат,
А радістю наповнена планета.

Саме тоді зрадіє наш Господь,
Як зрозумієм ми його мотиви,
Коли в кожній душі, куди не приходь,
Засіяні добром побачить ниви.

Засвітяться серця тоді від щастя,
Здійсниться людства заповітна мрія
І стороною обійдуть нас всі напасті -
Рай на землі створити ми зумієм!

У морок сну занурюється світ...
Все ближче край, за котрим невідомість,
Куди Душа, зігнувшись від утоми,
У свій останній вирушить політ.

Аби навік зректися порожнеч,
Себе пізнати в поступі невпиннім,
І з каяттям за всі свої провини
Тягар важкий позбутися із плеч.

Від самовтеч, згорання і терпінь
Іде Душа дорогами по колу
І до стократ зростаючого болю
Вертає знов, немов у власну тінь...

Тоненька цівка тіні від Душі
В могутню річку може розростися -
Як прийде час і янголи у висях
Напоять Душу в райському дощі.

І не злякають темінь, прірва, край
Душі, що прагне світла доторкнутись,
І осягнути світу вищі суті...
Та доки ТУТ - за грань не зазирай!

Хай не міліє річище Твоє
У веремії вічних перероджень,
Міцніє дух у кожнім з нових сходжень
І світ радіє - Ти ж бо в ньому є!...

Як обрій замикає небом землю -
Ми світу пізнаємо таїну.
Занурюється світ у морок сну...
Лише Душі окриленій не темно!
28.01.2011р.

***

Побільшало неба на звук,

Наблизилось сонце на милю.

Чийогось тепла відчув хвилю.

У трепетнім дотику губ.



***

Подихом вітру до тебе прийду я,

Ласкою співу пташини зігрію,

Смутком далекого світла овію,

Теплою хвилею ніжності вкрию.



***

Листком осіннім висотіє,

Самотній обрій в далині.

І без окриленої мрії

Туди, не вибратись мені.


січень 2011

Багато зараз, як в часи Христові,
месій-пророків з префіксами "лже".
Чомусь нам мало вічної любові,
нам треба, хай нікчемну, аби вже.

І плачеться, і платиться немало
за жалюгідний відблиск почуття.
Ридає в піднебессі гірко Ангел
над нашим понівЕченим життям.

...А ми на цій землі - не випадкові.
Принаймні, намагаймось віднайти
любов, надію, віру - в Божім Слові.
Сказав Він кожному: "За Мною йди..."

2007

Так хотел познать я Истину,
Бог судья, мне это не дано.
А так жить хотелось искренне,
Но и это мне не суждено.

А любить хотелось до забвения,
До потери разума и чувств,
Все прошло, рассыпалось в мгновении,
Лишь осталась маленькая грусть.

И застыла боль разочарования,
Раны лечит сильная тоска,
А уста хранят твои молчания,
А в душе таится пустота.

И осталось жить тебе в неверии,
И хранить оставшиеся дни,
Зло, ненависть и высокомерие
Будто бы ты лучше чем они.

И уйти когда наступит время,
Оборвав последнюю нить,
Потеряв свое бремя:
Основной инстинкт – жить.

20**

Сум...
Одинокий, шляхетний сум
Від глибоких, бездонних дум,
Від безсонних важких ночей,
Від байдужих людських очей.

Сум...
Ув обіймах далеких зір,
На вершинах самотніх гір.
У потоках глибинних сліз
Одинокий, дрімотний ліс.

Сум...
В техногенній пустелі дів,
На абстрактній арені слів,
У рутині буденній снів,
На долоні лукавих днів.

Сум...
Вириваюсь з його обійм,
Утікаю в країну мрій.
А він тінню услід іде,
І однако наздожене.

Одинокий, шляхетний сум
Від глибоких, бездонних дум,
Від безсонних важких ночей,
Від байдужих людських очей.

20..

Святим Духом,
Наполняется чаша Души
из родника Истинной Любви.
Изобилие Радости Ее
Светом озаряет миры.

Богом, нам богатство-Земля нам.
Землянам, свобода вибора, - Жить,
в Свете Радости Добра,
или, - сорваватся в пропасть Ада.

Сегодня, иду к первому-Единому
и Господу благо дарю.
Он подал мне руку -
Радость - МИР - Люблю!!!

2009г.

Мені сьогодні легко на душі

Аж якось надто... , легко, як ніколи.

В небі моїм курличуть журавлі

І солов’ї співають край дороги.



Це келих з щастям по самі вінці,

Це вітерець жаданий прохолоди,

Цей день - бальзам, для спраглої душі

І крихта волі в жмені насолоди.



Мені сьогодні легко на душі

У серці рідке, дивовижне свято.

Сьогодні навіть дихають вірші

У сяйві ліри пишним ароматом.



Ці відчуття, як хміль у голові

І роєм линуть погляди любові.

У товариськім мило так гурті,

Коли навколо близькі і знайомі.



А завтра, мабуть, хлинуть знов дощі.

Повіють знову думи прохолодні.

І так самотньо стане на душі...

Та буде це вже завтра, не сьогодні.



Мені ж сьогодні легко на душі...

2011

Господь мені дарує срібло,
Снігів брильянтову іскрінь,
Січневих риз оздобу білу,
Віхол хоральну гомонінь.

Мене, заблудлого нікчему,
Знайшла Його Свята Любов,
І погасила пломінь щему,
Яким скипала в серці кров.

О ні ! Я цього не достойний !
Я так далекий від небес...
Життя – суцільний біль незгойний,
Упавши під гріховний прес,

Крушилося… Мій дух розбитий
Випльовувала страдна плоть…
Та я, ще не на смерть убитий,
Терпляче ждав Тебе, Господь !

І Ти прийшов ясним прозрінням,
Яке буває раз в житті.
Душа моя з благоговінням
Прийняла Істини Святі.

Тобі хвалу і пісню вдячну
Тепер співаю з дня у день,
Покинувши буденність лячну
Заради Вічних Одкровень.

Псалмів кадіння молитовне
Здіймаю щиро до небес
Христу… Він царство зла гріховне
Здолав і в третій день – Воскрес !

Його Тріумф і Перемогу
Довічно славитиму я,
Заприсягнувши вірність Богу,
В Якому вся любов моя…

Чехов писал и писал; а у каждого мера
Весен и весей своя, не сегодня сложилась.
Суть не в клубничке. Не нужно совсем адъюльтера.
Боже, полцарства отдал бы за тонкость и живость.

Здравствуй, мой свет невечерний. Живая прохлада.
Легкий воробушек взгляда и краешек речи.
Глядь, и не рада; потом и опять-таки - рада.
Нет, все равно заменить это скучно и нечем.

Так и в рассказе, ей-ей, огонек не затушен
С верой, что непотопляемы грани натуры.
Глянет какой-нибудь Кашин, какой-нибудь Хрюшин.
Дама и дама, - он скажет, - ну, Гуров и Гуров.

Пусть ухмыльнется, но только оставь напоследок
Что-то еще понежнее, а то не заплачем.
Свет невечерний беседок неверен и редок.
Мир этот пристальный был бы напрасен иначе.

2009

Судити інших -
Справа легка.
Себе судити -
Дуже важка.

2010 р.Б.

Буває, дівчина кирпата
Із невеличкого села
Листа "щасливому солдату"
В якусь частину відсила.

Наївна молода "незнайка"
Не відає, що десь вночі
Їй писарчук складає байку
Під регіт ротних хохмачів.

Так само щире Боже Слово
На сміх, не знаючи, беруть,
Небесне зводять до земного,
Низьке шанують, стережуть.

Любови слів не хочуть знати,
За злісні вчинки жаль не йме.
І я "щасливим" був "солдатом" -
Не розумів колись Тебе.

І навіть не хотів читати
Твоє письмо - листа до нас,
З дітей Твоїх посмів сміятись,
Ганьбив Тебе тривалий час.

Скасуй невігластва "заслуги",
Прости незнання помилки.
Тепер пишу Тобі, як Другу,
Листа із легкої руки.

21.06.2007

Дорога в кожної людини є своя
І доля щоб дорогу відшукати,
А може не знайти ніколи – в кого як.
Заздалегідь не можна цього взнати.
Ще в кожного за спиною є хрест,
Який несеш до своєї Голгофи.
Їм наділив турботливий Творець
Щоб відміряв уважно свої кроки.
Хтось швидше захотів дійти і впав,
Піднятись буде важко, хрест – не голка.
Тому не поспішай робити справ
Допоки не сягнеш в них дійсно толку.
Твоє життя – хрестовий твій похід
На поклик серця а не за скарбами
Від Бога … і до Бога, через світ,
Який не світить тобі ліхтарями.
Проте, якщо ти сильний, то дійдеш
Зійдеш на хрест, що звичним став вже тобі,
Вінок із терня на чоло вдягнеш,
І Бога знайдеш у самому собі.

2008р.

Татьяне Зыковой


Забытый в полузахолустьи
Стоит, как будто ни о ком,
Ни счастью преданный, ни грусти,
Высокий двухэтажный дом.

Немолод дом и деревянен,
О нем известно наперед:
Сквозь щели у закрытых ставен
Никто в нем никого не ждет.

Вокруг него такие кущи,
Тучнеет среднерусский злак.
Нет, дом, пожалуй, незапущен -
Запущен в нем один чердак.

На чердаке и ночью жарко,
И пыль, и стружка, и печаль,
И с видом свертка и подарка
В нем обретается рояль,

Что многих бед ежеминутней,
От паутины изнемог.
И вот, порой за этот "Блютнер",
За этот "Беккер" сходит Бог.

Зачем же не в глуши Дакоты?
Бог весть! Кто знает, почему
Засим Господь бросает ноты
В оброненную полутьму?!

Навек сраженный антуражем,
Рояль дрожит - и жив, и горд.
Аккорд сменяется пассажем,
Вновь наплывая на аккорд.

В безвидной тьме клокочет магма,
Мерцает лилии очин.
Оркестный мир привычно загнан
В потоке звуковых лавин.

Но каждый звук отдельно дорог,
Как все, как лучшее вино,
Сквозь запах ссохшихся распорок
Что влито и воплощено...

2009

Сумний мій янголе,
У чім твоя провина?
За що покарано тебе
Земним життям?
Сумний мій янголе,
Чом світу половина
Тебе не відпуска
З своїх життєвих драм?

Мабуть не так тобі
У цім нестерпнім світі,
Де вперто холоди
Обвітрюють серця
Заручників життя,
Приречених прожити
Без сповіді й без мрій,
Без віри й каяття.

Сумний мій янголе,
Щоб виплакати драми,
Даровано буде
Іще одне життя -
Один маленький шанс
В борні зійтись з вітрами,
На гострі відчуття
Пошматувати час.

Тримаєш у руках
Абетку мрій схололих,
З абзацами думок,
Таких не янголиних…
Не відаєш про страх,
Не чув про мартиролог -
Ти мало не пророк
У цих земних хвилинах.

Як вирок – суєта,
Земних шляхів орхестра.
Судома тіл і душ –
Агонія життя…
Юродивий поет
Зігріє в анапесті
Й розіп’єте на двох
Останнього пиття.

Сумний мій янголе,
Щасливого польоту!
Цей світ, тобі чужий,
Замолить давній гріх.
Тобі вже не чекать
Тут благ аерофлоту.
Не забрудни об мир
Пречистих крил своїх.
08.11.2010

Ти у Всесвіті вічний,
Ти над Всесвітом чиниш величне.
Недосяжні уму
Всемогутнього грізні чини.
Спалах світла вночі
І безмежні простори космічні
Про могутність Твою
Повідають людині вони.

Придивлюсь до земних,
До небесних творінь придивлюся –
В серці вражень усіх
І захоплення не утаю…
Дивно створене все !
Я до Тебе, мій Отче, вдаюся,
Бо в любові святій
Суть земного життя пізнаю.

Хвала кайданам.. канчукам..
Лукавим пахолкам й богам..!
І проживем... як прожуєм...
Не запідозривши й на мить ,
Що Воля під цим Небом є.
Що на Землі є щось Своє..
За що не шкода спопеліть
Й так любо вогора убить
І кров"ю чорною його
Єдиний Рай свій окропить.