ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Сонце Місяць
2024.11.18 21:17
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нік

Іван Потьомкін
2024.11.18 18:12
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські, наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом с

Артур Сіренко
2024.11.18 14:42
Прийде колись час (як завжди невблаганний), коли Сонце охолоне, перетвориться спочатку на білого карлика (схожого на тих, що блукали колись стежками Норвегії в пошуках жебраного хліба), а потім через безодню років на чорного карлика – холодну важку метале

Микола Дудар
2024.11.18 13:49
А ось і Осінь… сум осінній
Не забарилися вітри…
Заморосило по обіді
Годин на цілих півтори…
А ось і сонечко трамваєм…
Чому трамваєм? хто йо зна…
Йду на зупинку, там дізнаюсь
Вона від нині вже з’їзна

Володимир Каразуб
2024.11.18 12:11
Я пригадую рис з яблуками, що так любив з холодним молоком.
Пригадую захаращений чагарниками і дикою малиною покинутий сад із домом
До якого мене відправили.
Пригадую величезну галактику паперівок у тім саду
І як збивав їх надломленою сухою гілкою.
Я

Юрко Бужанин
2024.11.18 10:09
Має теща моцне вміння
"Діставати" до «кипіння».
Зять, доведений до «точки»,
Підізвав умить синочка:

-Глянь, у бабці губа трісла.
Збігай, крем візьми на кріслі
В кухні. То – найліпший бренд.

Віктор Кучерук
2024.11.18 06:44
Не тільки вас гарно розгледів,
А добре відчув заразом,
Що пахнете солодко медом
І вкрай ароматним вином.
Красою дурманите розум
Отак, що кров б’є до лиця, –
І легко умієте схоже
Чужі розбивати серця.

Борис Костиря
2024.11.17 19:42
Крижане царство сну,
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується

Іван Потьомкін
2024.11.17 18:42
У мене набагато більше свят,
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,

Євген Федчук
2024.11.17 15:17
Ідуть якось батько з сином, з гостей повертають.
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.

Микола Дудар
2024.11.17 11:26
Осінь… зрощена хандра
Ні розваг, ні сміху
Далечінь, димочку грам
Вітру на потіху…
З рук у руки… треба ж так
Небо ж безкоштовне…
Не однакові на смак
Всі оті обнови

Віктор Кучерук
2024.11.17 05:27
Пройшла мигтюча громовиця,
Затихли гуркоти густі, –
Шугають радо в небі птиці
І сіють співи в ясноті.
Від поля віє запах жита,
Повсюди пишно в’ється квіт, –
Мов заохочує цим жити
Мене такий жорстокий світ.

Микола Соболь
2024.11.17 05:26
Цінуйте хліб і тишу. Більше – Хліб –
без нього не існує сьогодення.
Коли синиця вилетить із жмені
чи пролунає кулеметний дріб,
цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.

Прожити можна навіть без душі.
Живуть бездушні, ходять поміж нами,

Іван Потьомкін
2024.11.16 20:46
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Юрій Лазірко
2024.11.16 19:14
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва

Світлана Пирогова
2024.11.16 17:32
Димить пора вечірня листопаду,
Тумани в'ються, меркнуть зорепади.

І листя втомлене лишає гілля,
Додолу сила падає змарніла.

А прохолода у шпарини лізе,
На пару з вітром розгулялась сліпо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Шон Маклех - [ 2021.12.09 14:06 ]
    Керманич пасифлори
    Я гадав пасифлора – то квітка пристрасті,
    Але то човен, що пливе океаном годинників,
    Де велетенські каравели дерев минувщини
    Пливуть без керманича до гавані Судного Дня.
    Людина, що вдягнена в чорне казала мені,
    Що це квітка страждання одного теслі якого вбили
    Люди, які шукали у сутінках слова про сніг,
    Але я довідався, що це дерев’яне пустище
    Для пастуха з очима сірими, що пливе (ні, летить)
    Рікою квітучою, якою блукає чапля (чалап-чалап),
    Роса туману одягом назбирана, по краплі в келих
    Вичавлена (що не проминув нас, хоч і просили –
    Не проминув). Добре хоч плисти, з ріки та в море –
    Солоне як сльози, вітрило з грубої пряжі зіткане,
    Змережане – з синього льону. І добре, що є керманич –
    Я.
    Керманич човна-пасифлори. І вдосталь роси. Туману.
    І людей, що бредуть травою, росою, пагорбами
    Смарагдовими. А як допливу – мені то пустелею
    Блукати – не йти. Стежку шукати – знайти. Або ні.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2021.11.24 16:13 ]
    Дні глухої осені
    Дні завершення осені –
    Наче мальовані амфори
    В які забули налити вино.
    Лускокрила епоха:
    Все так ефемерно,
    Таке нетривке
    Все – навіть істин абеткових рій,
    Тих, маленьких, банальних, зачовганих
    Наче сандалі дивака Архімеда,
    Що снив Сіракузи як берег
    Сліпця Поліфема. І деспота мідного.
    Істин
    Які як монети з дельфіном на золоті.
    Коли осінь глуха –
    Я помираю,
    Стаю нерухомим, німим:
    Навіть мім
    Сказав би відверто деревам
    Поснулим і голим,
    Тільки не я (бо мовчу),
    Бо кров тужавіє і гусне
    В епоху метеликів
    Коли осінь глуха,
    Бо небо синіє чужим,
    Бо хризантеми біліють крижинами,
    Бо час помирати
    Співакам-цвіркунам
    До весни.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2021.11.16 02:59 ]
    Сині квіти самотності
    Квіти самотності
    Вирощую на кам’яних плитах –
    Уламках гранітних,
    Що колись були монументом
    Мрії.
    Сині квіти пустельника –
    Такі, як шматочки Неба,
    Такі, як зіниці Кроноса,
    Наче цятки волових очок
    У траві-мураві забуття
    В якій загубили слова
    Люди човнів і тенет:
    Люди пустелі моря:
    Мовчазні наче слід
    На вогкім кротовинні,
    Люди, які зробили собі з водоростей
    Подушки.

    Подвір’я життя прожитого марно
    Чіпляється наче мушля жадібна
    М’якуна безокого і слизького
    До тіней димарів.
    Там згоріло все справжнє.
    В пічках будинків
    Де ніхто давно не живе.
    Не пихкає люльками,
    Не читає апокрифи,
    Не говорить абсурд
    І не дихає пилом планети.

    Козлоногий флейтист
    Якось сказав мені
    В тіні крислатого дубу,
    Що я марно живу тут.
    Дарма.
    Краще грати на скрипці…
    Чи на кіфарі…
    Чи майструвати іграшки
    Для кошенят.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2021.10.31 16:38 ]
    Залізний журавель
    Коли день полиновий, а ніч совина
    Глипає Місяцем-лупалом у безсоння твоє,
    І дихаєш запахом жовтого листя кленів,
    Коли відчуваєш горобиновий смак світанку
    На вустах, що звикли казати: «Прощай!»
    Щогодини, коли блюз ностальгії
    В кожній калині звучить,
    Тоді
    Забуваєш про спокій
    І свої одкровення, що луною над Стіксом,
    Чи то річкою мідною, де човен самотній
    (А ти ж був рибалкою, перевізнику мій,
    Колись, в часи мальованих глечиків)
    Забуваєш про сон, про візерунок опалого листя
    І звіряєш осінньому птаху – сірому,
    Наче твої сліди на піску в сутінках,
    Наче тінь на болотах реліктових
    Наче спогади, де завжди бракло барв.
    Коли вітер мовчить, коли осінь стулила уста,
    Дослухаюсь до тиші, хочу почути «кру» -
    Крик прощальний. Та чую лише
    Помах крил. Металевого журавля.
    І шепочеш йому сокровенне. Таємне.
    Твоє.
    Сховане в глибині
    Душі-криниці.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Артур Сіренко - [ 2021.10.20 23:27 ]
    Різновидності пітьми
    Минуле – це книга.
    Я це зрозумів дощавої ночі
    Коли гортав свої млисті спогади,
    Розуміючи, що нічого не забувається.
    Минуле – це книга з шкіряною обкладинкою
    На якій нічого не писано,
    Тільки прикрашено рубінами, смарагдами
    Та шматочками срібла
    (Бо ніч – навіть там – на обкладинці).
    Теперішнє – це кавалок світла,
    Що вдирається в око голкою,
    Що малює на стіні черепа
    Фрески – вохряні. Про Істину.
    Про людину зі свічкою.
    А майбутнє – це форма пітьми,
    Чорна ластівка, що відлетіла в Африку,
    Гніздо якої порожнє:
    Ніч там знаходить затишок,
    Коли кладе правицю
    На рамена цієї жебрачки
    Войовник-вершник Сонце.
    Майбутнє – страшна чорнота,
    Де око відпочиває
    І не боїться посліпнути
    І стати (як все колись)
    Нічим.
    Бо Ніщо
    Воно тут, воно поруч,
    Не тільки в майбутньому.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (3)


  6. Артур Сіренко - [ 2021.10.20 22:51 ]
    Зіниці нещадного моря
    Море має на диво колючі очі,
    Море не дивиться – глипає
    В зіниці кожної хмари-черепа
    Висмоктуючи з неї вологу,
    Жадібно забираючи те,
    Що колись дарувало.
    Тільки море
    Своїми очима-водяниками
    Здатне сміливо дивитися
    В обличчя одвічного Неба –
    Злого свідка наших нещасть,
    Мовчазного пророка,
    Що знає майбутнє
    Всіх і кожного –
    Навіть чорних каменів
    З яких єретик-невдаха
    Мурує собі вічне ложе.
    Тільки море ніколи не плаче
    Коли читає по зорях
    Прийдешні дні і години.
    Тільки в зіниці моря
    Небо інколи зазирає
    Щоб милуватися трішки собою
    (Небо трохи Нарцис –
    Щоп’ятниці, але не скорботної).
    Море відчуває себе колискою:
    Кров солона в кожному з нас
    Відлунює шаленому буревію.
    Море відчуває себе могилою:
    Ковтає кожного неприкаяного
    Мандрівця солоного вітру,
    Що напинає вітрило
    І кидає землю гостинну,
    Ловить лускатих мовчальників,
    Шукає щось там за обрієм
    І знаходить собі спокій
    В глибинах.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  7. Шон Маклех - [ 2021.10.05 23:25 ]
    Осінь сухого дерева
    Моя меланхолія – це листок винограду,
    Що червоніє на холодній стіні старого Дубліна,
    Стіні, що ховає моє alter ego від мене самого –
    Неприкаяного знавця крокодилячих черевиків
    І скрипаля холодного осіннього вітру (назавжди).
    Моя меланхолія – це жінка вдягнена в чорний плащ,
    Що ходить в кам’яний собор Святого Патріка
    Лише скорботної п’ятниці – коли небо заплющує очі,
    Небо, що нависає над нами як дзвін чавунний,
    Що гуде нову пісню про чорну смерть – голосно.
    Моя меланхолія – це пісня нічного сірого птаха
    І крик над болотом сивої жінки, що почуєш лише раз.
    І тільки кулик і чапля всотують звуки його щоранку,
    Але бояться переказати людям – мешканцям пагорбів –
    Зелених овечих лобів трави і спогадів. І сивого диму.
    Моя меланхолія – весталка в білій туніці таляріс,
    Що йде бруківкою гонорового мармурового Риму
    І несе в очах вогонь – полум’я Вести – дочки Часу
    І мислить про квіти кольору неба, що очікують осінь,
    Що сумна як забута хатинка, де жила самотою вдова.
    Мою меланхолію зустрів я вчора в образі миші
    На горищі старого замку відчинивши віконце –
    Впустивши промінчик осіннього жовтого Сонця
    В темряву.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  8. Шон Маклех - [ 2021.09.18 00:18 ]
    Свято руїн
    Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
    Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
    У холодних струмках сутінок Ренесансу
    У ніч оксамитову лелечину й лохинову
    Перед святом руїн.
    Ми – поети забутого «вчора».
    Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,
    Не замок камінний, а башту – голкою в хмари,
    Напишу на блакитному небі пісню самотніх,
    Підберіть до неї мелодію на скрипці кленовій
    Королівства зелених каменів Тір Еоган,
    Хочу випити солоне холодне вино Лох-Фойл
    Бо я теж трохи з клану Мак Лохлайнн –
    Так кричали мені лебеді – білі як сніг,
    Дзвеніли мені золотим ланцюжком на лапах.
    Завтра свято руїн! Привітайте мене останнього
    Мешканця цього пустища – порожнечі кульгавого часу.
    На скрипці кленовій замість мене зіграє вітер –
    Серце моє сповнить холодом Істини,
    Псалом проспіває кланам майбутнього,
    Феніям камінної долі прийдешнього.
    Дочасно. На руїнах моїх надій.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (11)


  9. Артур Сіренко - [ 2021.09.02 23:39 ]
    Ладнати вітрило
    У високій вежі людських сподівань
    Налий мені в чашу срібну –
    Блискучу, як зорі посліплі –
    Білі як смуток по тризні, по требі
    У ніч над горою Кайлас,
    Чорного трунку гіркого
    Налий! Терпсіхоро!
    У кров мою бузинову,
    Трунку порожнього степу,
    Де вітер-опришок полиновий
    І сіль на устах. І на рану від кулі.
    По краплі.
    Налий мені в чашу з тавром Мінотавра
    У світі мигдалю гіркого як Час. Наш.
    Ладнаю вітрило:
    Сіре, бо льон відсинів, відчорнів:
    Плисти по мертвим морям,
    Камінь втопити – там, де безодня,
    Блукати в пошуках білого цвіту
    Дерева, що віщує печаль навесні,
    А наразі, на полі куріпок
    На полі моєї журби
    Сонях розстріляно,
    Сонях, що Сонцю вклонився
    Розстріляно кулями –
    Важкими як якір, гіркими як сон
    Під дірявим човном
    На березі озера чаплі.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2021.08.25 17:50 ]
    Плавання кам'яних хмар
    Міста мов човни кам’яні
    Дрейфують у бік Вавилону.
    Минуле нагадує: бриз небокараю
    Вітрила наповнював важкістю
    І гнав кораблі кам’яні до заграв,
    Де скрипки зі снігу (зі сміху)
    Співали про келих важкий золотий:
    Отой,
    Що все мимо, все мимо (обабіч)
    Проносив Господь
    До пори і до часу (бо сам же просив).
    А нині громадище (ні, корабель)
    Чи може то хмара цеглин,
    Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
    Що на вітрилах (таких же камінних)
    Несуть сині хвилі (як небо)
    Прямісінько в гавань Мардука –
    До воріт Вавилону, де жреці навісні
    Торгують майбутнім: покрадений час
    На терези. І за безцінь.
    А від ока до ока хмари пливуть:
    Теж кам’яні, бо забракло води
    Навіть в уяві. Лишається мармур
    Для хмар і богині Іштар:
    Ідола з брили звільнити
    І розтрощити чоло на дорозі –
    На бруківці зачовганій
    Міста п’яного. Не мрій.
    Просто не мрій. Бо вже досить.
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Артур Сіренко - [ 2021.08.08 02:01 ]
    Провулки
    Серед вулиць пізнього літа,
    У лабіринтах провулків торішньої меланхолії
    Гальмую автомобілі вчорашнього дня:
    Сірого, наче небо Ісландії мрій,
    Я – комедіант ненаписаної вистави
    Про електрика з міста Турина
    На ймення Крамола
    Та його чорну качку і сусідку –
    Карооку швачку подертого на клаптики Неба.
    Серед вулиць невдахи серпня –
    Невизначеного, як недостигле яблуко
    Елегій, що писав Авель
    Годую котів смугастих алегорій Софокла:
    Сиром, з якого зроблений Місяць – той самий,
    Що висів над хатою Джона Кітса –
    Моряка каравели «Елегія».
    Серед вулиць останньої спеки
    Міста, в якому зроду не садили каштанів –
    Гірких, як полин, кінських, як річка Гіпаніс
    Фарбую рогаті тролейбуси
    Чи то плаття канцеляристок
    У колір горобиного сну.
    Завітав у крамницю Джордано –
    Там сова міряє черевики,
    Зайшов у шинок дрімоти –
    Там останню надію міняють на крейцери
    Срібні - з профілем Франца.
    Срібні, як ніч. Срібні, як кулі,
    Які набивав у важкий «Сміт-Вессон»
    Коли я відстрілював вурдалаків
    У ніч, напередодні осені.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  12. Тата Рівна - [ 2021.08.04 16:16 ]
    ***
    у червоних вітрилах все більше та більше тривог
    усе менше надій поривань — безголоса печаль
    володіє і тим капітаном й вітрильником тим
    що на хвилях свинцево-холодних нікуди не рушить
    скам’яніла Ассоль сушить рибу й готує рагу
    їй давно вже не двадцять у неї фарбовані коси
    шкіра надто завітрена й вицвілий колір очей
    Грей спивається — сіра буденність приречено душить
    ніби тиха ця гавань але все насправді не так
    все інакше мальовані ранки холодні й нещирі
    монолог затягнувся у кожного тільки своє
    їхня здатність ужитися знищує діалоги
    і червоні вітрила стають антисимволом віри
    у щасливі закінчення надто великих багать —
    тільки попіл та сажа та діти не завжди доречні
    час-крадій незрівнянний відомий майстерністю кат

    щовесни їм народжує кицька кількох кошенят
    і вони їх щоразу до моря несуть незворушно
    у пориві єдинім — незгоди долаючи тут
    опускаючи в воду і руки і серце і душу
    стане клопотів менше життя забирає життя
    їх хвилини все більше вартують не більше сміття
    і неясно чому ті ж хвилини колись бездоганним
    самоцвітом їм бачились — що відбулося чому?

    наступає зима застигають моря й океани
    замерзає життя на планеті заганяючи в кут
    теплокровних однак охололих із глини чи піни
    двох людей чи не двох а мільйони мільярди людей
    у Ассоль щозими остогидла хронічна ангіна
    Грей застуджені ноги лікує гарячим вином
    багрянисті вітрила собі майорять на морозі
    б’ють о щоглу волають згорьовано про щось своє

    а приречені на умирання багать не ворушать
    розминають зубами тарань наминають рагу
    їм свого вистачає бо й кішку пильнують не дуже
    сипле попелом час засипаючи очі й уми
    аж допоки на схилі залишаться кокони сірі
    безголоса печаль їх загорне в червоне шмаття
    і опустить у море — ні серця ні рук ні душі
    тихий хлип безучасного моря ніяких контекстів
    і залишиться світ як стояв і вітрильник і тексти
    лиш сліпих кошенят буде довго вчуватися спів

    кожен жив як хотів умирав у призначений спосіб
    неживим добігаючи час на холодній землі

    а над морем стояла Ассоль вітер рвав їй волосся
    а у морі її Капітан розвертав кораблі


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2021.06.25 17:02 ]
    Босоніж
    Схожий на мене червень-схолар
    Тупотить серед пташиних ясенів,
    Серед квітучих жасминів
    (Автохтонів країни шовку) –
    Він трохи паяц, трохи мисливець,
    І трохи невіглас (ну, зовсім):
    Мені презентує дощ
    електричний,
    А схожа на тебе півонія
    Задивлена в Небо-дорогу:
    Хмаровану білим і синім:
    Воно нині небо Ноя
    І трохи мрійника Яфета:
    Яфетичні народи-номади
    Виходять зі скрині Степу
    І блукають старою Европою,
    Яку колись викрав бик:
    Білий як піна морська,
    Рогатий, як Місяць,
    Хвостатий як ти.
    А дні, як намисто з перлів,
    Які вухастий тубілець
    Дістав з прозорого моря
    І заплющивши очі
    Мріяв про рибу крилату,
    Про човен і весла, про зорі
    І квіти на березі мрій.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Шон Маклех - [ 2021.06.17 01:18 ]
    Крапля води
    У краплю води
    Наче в кавалок свічада
    Зазирає нажаханий Місяць.
    Щурі між собою шепочуться:
    «Від молодик – цей свідок Каїна…»
    І думають, що то козлоногий Пан
    Блукає з восковою свічкою
    Між зірок – вуглин тліючих.
    А він просто дивиться на всіх нас
    І не вірить: як вони отак ось
    Вже тисячі літ,
    Вже тисячі покалічених літ,
    Вже скільки ночей – не злічити,
    Вже стільки темряви –
    Вистачить на всі чорнильниці:
    Бо кожна чорнильниця – це колодязь:
    Без журавля і без перехожого,
    Без спраглих і без коромисел зігнутих:
    Кожен з нього черпає:
    Хто отруту, хто істину, а хто бруд,
    Вже давно мали б висохнути,
    А люди все варять чорну кров світу сього,
    Варять з тьми ночей і бузинового соку:
    Щоб вироки підписував пером вороновим
    Черговий Тіберій чи новий Симон де Монфор,
    Чи писав літанії про квіти злі
    Парижанин Шарль.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  15. Іра Буцяк - [ 2021.05.28 19:35 ]
    Всі ці світлини як довга розповідь про втрати
    ***
    Всі ці світлини як довга розповідь про втрати
    Про те, що є тільки на фото,
    І чого насправді немає.

    Розкажи.

    Розкажи мені, хто ти:
    розкажи, чого у тебе немає.
    Радості?
    Любові?
    Спокою?
    Чого?
    Можливо у тебе немає тебе?

    Всі ці завмерлі зліпки часу в стрічках новин.
    І люди хмуряться строго, одягнені модно, і дивляться «модно».
    Ще б пак: часи динозаврів минули,
    Тож треба у ногу з часом.

    Та хіба за часом встигнеш?
    Хіба встигнеш за тим, чого більше немає?...


    Втрачай більше і отримаєш більше

    Твої втрати –
    Сліди, які ти залишаєш по собі.
    Немов луска риби,
    Яка виблискує на жовтому піску,
    Ти вичерпуєш втрати, а в тобі прибуває…
    З кожним «у мене немає» - тебе все більше і більше

    І так – до останньої лусочки,
    Що теплим тривожним слідом
    Ще довго тріпотітиме не піску

    Маленькою рибкою….


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Артур Сіренко - [ 2021.05.08 23:32 ]
    Плесо
    У божевільному морі,
    Яке я побачив там –
    У глибинах твоїх очей
    Плавають навіжені риби,
    Що вміють літати на рифами,
    Шалені блискучі почвари –
    Вони полюбляють циклони,
    Тайфуни з очима хижими –
    Очима кагана орди.
    Їх ловлять вдягнені в сіре
    Бородаті старі рибалки,
    Кидаючи конопляний невід
    В прозору синю глибінь
    І майструючи човни гостроносі
    На березі Скель Сподівань.
    В очах твоїх море
    Неспокою вічного,
    Де хвилі думок трощать барки,
    А я флібуст’єр – шрам на шрамі
    І пливу навмання,
    Бо жодної зірки
    І компас поцупила відьма,
    І хронометр показує час
    Короля Едуарда Сповідника,
    А бом-клівер і фок
    Зірвано шквалом істерик.
    У морі твоїх очей –
    Морі вікінгів, дочок Доріди
    і синіх китів
    На реї іспанської бригантини
    Мене (як корсара) повісили
    Якось уранці
    Коли Сонце було голодним,
    Коли сіль виїдала очі…



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Шон Маклех - [ 2021.04.05 22:44 ]
    Верес і вітер
    Я стою серед селища,
    Мурованого з кавалків білого неба,
    З шматочків жовто-сірої тверді,
    Яку придумав бородатий друїд,
    Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
    Я бачив:
    В селищі Дромахар
    Засмутилась людина, що продавала яблука –
    Оті червоні яблука, які смакував Адам,
    Які звисали гронами в саду предковічному,
    Що посадив бородатий друїд
    Вчора.
    Я шукав руїни замку вождів клану О’Рурк,
    Шукав, але не знаходив,
    Дивився, але бачив лиш тіні –
    Тіні, які зникали в синіх очах людини,
    Яка продавала яблука,
    Які смакував Адам:
    Може він теж був ірландцем?
    Бо хто може ще так здивуватись,
    Так не повірити – очевидному,
    Так захотіти заснути
    Серед вітряних пагорбів,
    Що назавжди поросли вересом,
    На яких ніхто і ніколи
    Не посадить
    Сад.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  18. Шон Маклех - [ 2021.01.27 15:23 ]
    Серед полум'я
    Серед полум’я
    В якому тріскотить ялівець,
    Яке розпалили кременем
    Змість того, щоб чекати на блискавку,
    Серед полум’я,
    Яке одвічно горіло в Ірландії
    На тій горі, де журилися люди в білому,
    Що посадили на серед каменів ясен
    І говорили, що то гора поганого диму
    Тоді, коли зацвітали вишні –
    Дикі,
    Як і все на нашому острові смарагдовому,
    Як і все – навіть полум’я
    Посеред якого танцює Той,
    Хто Володіє Світлом.
    І в тому світлі полум’я –
    Коли світом заволоділи сутінки,
    Не весняні, ні, а ті, що одвічні,
    Від яких не рятує свічадо,
    Сутінки,
    Що приходять до нас з того часу,
    Як топтали білий цвіт залізними чоботами,
    Люди, що припливли на човнах-вітрильниках
    Здалеку – з того боку від ірландського моря.
    Світиться досі отой вогонь серед темряви,
    І танцює у його жовтих променях
    Та, Що Приходить у Снах,
    Приходить до мене тільки у снах,
    У моїх снах кольорових,
    Овечих, солоних і вересових,
    Тільки у снах…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2021.01.21 17:00 ]
    Той, що зачиняє брами
    Якийсь дивак нетутешній
    Малював на мої вікнах папороть –
    На вікнах, що завжди люблять світло
    І дарують промені необачним мешканцям
    Дому, що стоїть на піску,
    Що висипався з клепсидри Вічності:
    Ним рахували епохи – так необачно,
    А він висипався.
    Добре, хоч ходить вулицями
    Попід вікнами, попід тинами і парканами
    Художник білих папоротей,
    А не той, то зачиняє брами
    І краде сірі очі людей тиші –
    Щоб не бачили, щоб блукали в темряві:
    Там, де потворки шукають тебе –
    Необачного, недоречно, непотрібного.
    Той, що зачиняє брами
    Приходить, коли настає темрява,
    Ховає вкрадені очі в скриньку
    Зроблену в чорного дерева –
    З тису старезного і отруйного,
    Що ріс в забутій ущелині,
    Проклятій шаманом-калікою
    Народу довгих мечів і кудлатих коней
    В ущелині сірих каменів і річки холодної,
    Куди ніхто не ходить, не бродить,
    Не колобродить, ніхто,
    Навіть Мара оминає його.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Шон Маклех - [ 2020.12.23 16:51 ]
    Мальволика пані
    Ми вмираєм, вмираєм, вмираєм:
    Смерть наче квітка цвіте
    У садочку кохання.
    Ти зозуля чи кат?
    Стиглі вишні
    Крапками в зошит опівдні
    В літопис-рукопис жадань –
    Вишні, які в Ірландії вітряній
    Не цвіли споконвіку –
    Хіба що дикі – як ми.
    Цвіт бузини – ніби літо,
    А насправді дощисько і вітер.
    Насправді.
    Ми вмирали на площах –
    Біля пошти і просто на вулицях міста
    Темної гавані,
    А нині пані якась – без прикрас,
    Не мальована. Пані бліда
    Якось так ненароком:
    «Ти не вмреш мальволикою смертю…»
    Я знаю.
    Що з того.
    А може то вишні. Просто вишні.
    Раптом достигли в Ірландії.
    Просто вишні. Стиглими краплями
    На сторінки літописів –
    Наших.
    Недописаних. Недочитаних. Недолистаних
    Навіть. Що з того, що монах…
    Що з того, що тоді…
    Хто писав, хто стріляв, а хтось мріяв
    Про Ірландію – Ерінн –
    Про ту, що «го бра».
    Про ту, що зелена
    І вітряна.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  21. Євген Чорний - [ 2020.12.16 12:23 ]
    Слівце-райце (9)
    Усе намріяне збулось, та мало трапилось із того.

    9.01.20
    Змагався, поки не всрався, а як всрався, то вже і не намагався

    10.01.20
    Поки (за стіл) всідались – сміялись, коли придивились – зажурились.
    Поки в крісло отамана всідались – весело сміялись, коли придивились – усі зажурились.
    Усе це було і задовго до..
    Усе не так і все якось не з тими..
    Усе якось не так і все - не з тими..

    Поснимали все маски – пришла пора, как в сказке.
    Для кожної людини своя є хворостина.
    Дай Біг, щоб наші бажання були для них, як сподівання.
    Сам(о) мудрує, а інших турбує.
    Сам ще мудрує, а інших вже турбує.
    Для доброї людини гарні усі причини.
    Не чекали ви на нас, та припхалися ми до вас.

    13.01.20
    Хай усе зробиться, що мені подобається.
    Хай усе зробиться, що нам подобається та ще більше зродиться.

    15.01.20
    Судьба бессовестная сука (с), а жизнь безжалостная тварь
    Когда судьба бессовестная сука(с), тогда и жизнь безжалостная тварь.
    Сперечається - поки пручається, а як вгомонилося – вважай, зголосилося.
    Якщо пручається – значить, сперечається.

    20.01.20
    Робили як краще, вийшло пропаще.
    Робили як краще, звелось на нінащо.

    22.01.20
    Із цього всього не осягнули ми нічого.
    Оце було єдине, що і могла зробить людина.

    28.01.12
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, а ще для коханих були щоб красиві.
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, для любочок завжди були ще красиві.

    30.01.20
    Звідки лихо те взялося - проте так вже повелося.
    Так вже повелося, хоч ніхто не знає звідки лихо те взялося.
    Таке сталося, що не склалося, а так (хоч і) сподівалося..
    Не склалося, а так сподівалося..
    На одне сподівалися, сповідалися - та інше сталося.

    6.02.20
    І Богу чинить службу, і з лихварями водить дружбу.
    Чинить Божу службу, а з лихварями водить дружбу.

    19.02.20
    Життя незаймане для здобуття.
    Народ не переймається, своїми справами займається.
    Зачем же водку понапрасну мучить, когда нам не о чем поговорить.

    20.02.20
    Хамил как мог, но нахамить во всем сполна не получилось

    24.02.20
    Настала кепська днина, зустрілася лиха людина.
    Горе насилається, лихо насувається.. дурнею називається.

    4.03.20
    Зробив усе, що міг, та себе не переміг. (12.02.19)
    Як не має тями, то і грається такими речами.
    Хто не має тями, той грається такими речами.
    Не все в житті трапляється, що в світі відбувається.

    6.03.20
    Така причина - не правильне це, бо вторинне.
    Коли дурне, то все не так, бо і саме не знає як.
    Мечты сбываются, мечты сбиваются. .

    21.04.20
    Як хочеться вірити у дива - кому від того біда?

    5.06.20
    Думав, думав – не додумав, передумав – як й надумав.

    10.06.20
    Де паскудство, з того і сором людства: коли неподобство чуже, а сором облягає тебе.

    24.06.20
    Носила сила, носила, та несила підкосила.
    Лиха сила його носила, та несила ноги підкосила.

    7.07.20
    Чи то усе лише здається, чи Біг над нами так сміється? (до 12.2017)

    12.07.20
    Кожне речення правду нести приречено.
    Речення правду нести приречені.
    Ми приречені правду нести у кожному реченні.

    16.07.20
    Чого собі не вистачає, іншим не вибачає.
    Як когось спитаю ся, наче спотикаюся.
    Багато слів, та обмаль знань.

    21.07.20
    Може допоможе, дай Боже.
    Може, це лихо нам і допоможе, дай Боже.

    22.07.20
    До горя мало тоді герою цьому перепало.
    До горя мало перепало – з того й поводиться зухвало.
    Що зробиться в кінці кінців, те й збулось на початку всіх початків.
    Що буде у кінці кінців, було вже на початку всіх початків.

    6.08.20
    Якось вас дофігенькі, як у тої неньки, що бере із жменьки.

    17.08.20
    Чим далі – тим гірше, чим гірше – тим ближче.

    25.08.20
    Единственное, что удивляет, что ничего уже не удивляет.
    Єдине, що іще дивує, що вже нічого не дивує.
    Єдине, чим життя іще дивує, що вже нічого не дивує.

    27.08.20
    Взагалі-то літо, а дощ - як крізь сито.
    Завжди чогось іще не вистача від Бігу.. зимою – сонця, влітку – снігу.

    30.08.20
    Як же набридла оця стара конидла.

    2.09.20
    Не забарився, не загубився, на диво дивовижне подивився, ледь не вдавився.
    Хтиве та мстиве. . Чуже забулося, своє минулося.
    Якщо поглянути зненацька – життя таке дивацьке.
    Чужою глупотою задурився, з того і зажурився.
    Кохання змарудив – життя спаскудив.
    Якщо кохання дні, як листя восени, почали облітати - на стане сили позбирати.

    7.09.20
    Ніхто нікого не примушує, лише один іншого придушує.

    9.09.20
    Хоч і верзне дурне, аби тішилось саме – оце головне.
    Верне дурне та тішиться саме.
    Хай тобі насниться гарна молодиця.

    16.09.20
    У кожного боса має бути своя кнопка -соса.
    Багато років, та мало кроків.
    Багато кроків, хоч мало років.

    17.09.20
    Ніщо біди не провіщало, та ось явилося (приперлося) віщало.
    Оце вістило нам сповістило.. розправивши неначе крила, оголосило..
    Яка б не була ти красуня – життя і це усуне.
    Якою б не була ота дівиця, з лиця води все ж не напиться.

    18.09.20
    Переробляли весло на коромисло, та вийшло дишло.
    Така зараза: кожного разу доводить до екстазу.
    Зродились ми недоброї години.. хоча година доброю ніколи й не була.

    19.09.20
    Хто нас душить - той нас рушить.

    20.09.20
    Какие люди есть.. и их таких не счесть..
    Гарні новини у доброї людини.
    У доброї людини завжди гарні новини.

    2.10.20
    Наче у вуха слуха, а в голові своя муха весь час дмуха.

    4.10.20
    Ходить дурненький шляхами сліпеньких, та ще й жаліється, що бідненький.
    Ходи собі дурненький дорогами сліпеньких.
    Ходи собі дурненький дорогами бідненьких.
    Кожна дівиця різниця, як і ті дзвіниці.
    Дівиці, як дзвіниці,- мають різницю.
    Як ті дзвіниці, кожна дівиця різниця.

    7.10.20
    Найкраще знати, найліпше шукати.
    І сам не ходить, і іншим не годить.

    12.10.20
    Якщо паркана не побудував, вважай - життя змарнував.
    22.10.20
    Шукав згоду, та наробив шкоду.

    6.12.20
    І себе не дбає, і іншим заважає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Євген Чорний - [ 2020.12.09 12:57 ]
    Слівце-райце (6)
    24.05.18
    У цікаві часи відкриваються дивні світи. . З'являються як чудесники-молодці, так і людці.
    Дивні світи в переламні часи відкриваються - різні сутності проявляються.
    Куди б ми не заселялися - біда з радістю зустрічалися.
    Хоч біда із радістю і зустрічаються, та ніколи не обіймаються.
    Якщо шукаєш наснагу - не втрачай рівновагу.
    Нащо питати вчасно чи невчасно свіча його життя загасла?
    Така дівка красна, що й дивитись «опасно».

    25.05.18
    Неуку годити, що сліпаком ходити.
    (У нас \ Маємо) Два охоронця – Місяць і Сонце.
    Місяць і Сонце для РаМану поставлені, як охоронці.
    Маємо два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Ра-Ману тоді добре панує, як люд дрімує, а край квітує.
    Ра-Ману (РаМа) життя сниться, хоч і не спиться; має два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Хай Ра наші шляхи освітлює і не осліплює.
    Хай Мати Ґа квітує і нас лікує.
    Було б про що сперечатися, як нема з ким стрічатися.
    Хай вже так і ведеться, поки не схаменеться.
    На очах - шори, на п’ятках – шпори.. не козак, а горе.
    (Зарозумілий) Не для знання задає питання, а для хизування.
    Того, хто потопає – вогонь не лякає.
    Що за притча така: горнеться найбільше до нас лише найгірше.
    Що можна казати, коли за сина невтішна мати.
    Виявилось, що недоліки власні є переваги наші прекрасні (класні).
    Перетворилися недоліки власні у переваги наші прекрасні.

    28.05.18
    Не все так плохо как нам кажется порою, порой все хуже, чем нам кажется совсем.

    29.05.18
    У кожної людини свої є городини.
    У кожної людини свої гордині. (4.12.19)

    30.05.18
    Кожний має померти, та не у кожного є смак до смерті.
    Найвище жадання – смерті бажання.
    Смерть звершує життя та прибирає сміття.

    31.05.18
    Не заважайте дурням (дурню) говорити – спокійніше будете жити.

    5.06.18
    Як нездару не навчай – у нього свій звичай.

    6.0618
    Наче і весь час прибирає (ють), а порядку не має (ють).
    Лише з великої хмари блискавка вдаре.
    Якщо жінка бурмоче, як грім гуркоче, - десь і блискавка проскоче.
    Батьки тому повчають, чого дитині не вистачає.
    Воно завжди іншого навчає, чого самому не вистачає.
    Іншого тому повчає, чого самому не вистачає. (20.03.18 У чому іншим дорікає - собі вибачає.)
    У іншому те (найбільше) дратує, що у нутрощі власній (собі самому) нуртує.
    Тільки спитали (-ай, -ють): куди дівся – а він і з’явився.
    Тільки спитай за нього (такого): куди дівся – він і з’явився.
    Таке (вродилося) нездарне, що вже й збрехати незугарне.
    Таке нездарне - до пуття й збрехати незугарне.
    Ліниве, брехливе, зарозуміле, а має себе за дитятко миле.
    Було б смішне, аби - не таке дурне.

    7.06.18
    Було б потішне, якби не таке невтішне.
    Життя успішне, як смерть потішна.

    11.06.18
    Краще в дівках весь вік залишатись, ніж з таким залицятись.

    12.06.18
    Якщо на чуже не зазіхатися, нема про що і сперечатися.
    Коли щось здається – то Біг над тобою сміється.

    14.06.18
    До чого не торкається - усе в лайно перевертається - вродилося таке і не кається.
    До чого не дотикається - усе лайном кінчається, чи у гімно перевертається.
    Таке вже вродилося та при нас опинилося: до чого не торкається - усе в лайно зміняється.
    Коли (якщо) по-іншому нічого не поробиш – через глузду йому і доводиш.
    Нічого не поробиш – через глузду до всього доходиш.
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак (все-дно) ви не милі. Як кум – однак, хіба він кумі не рад чи їй він невпопад (невлад)?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак ви не милі. Як кум–однак може бути їй невпопад, як він кумі сам рад?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак не милі..
    Як кум–однак їй може бути невпопад, як він кумі сам рад?
    Я, может, был бы и быстрей, но с каждым годом все тяжелей и тяжелей...
    Дійшли до точки, хоча були і сумніви, свої примочки і задрочки.
    Чи то дивлюся, чи дивуюсь, а все не намилуюсь.
    Треба кавочки попити, бо нам ще довго сидіти..

    20.06.18
    Все життя шукає - чого і сам не знає.
    Любов шукає, а кохання не знає.
    З цього вона і дружина: не вміє ні готувати, ні прибирати, та вміє добре стріляти.
    У кого, що не запитаєш – нічого не взнаєш, на яку пику (образу, кого) не поглянеш – сам дурнем станеш.
    На яке обличчя не поглянеш – розуму не розглянеш.
    На кого не глянеш – від подиву вклякнеш.
    Зібралися воювати, та не встигли посрати.
    Наші нероби дійшли до згоди: нічого не робили, їли-пили, а тепер спочиваємо і горя не знаємо.
    Зібралися нероби та дійшли до згоди.
    Дивиться в очі, а в душу зазирає - отак до себе і навертає.
    На велике зазіхалося, та через дрібниці не склалося.

    21.06.18
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, признатись чесно, - мало.
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, правдиво кажучи, - не мало.
    Робив усе, що тільки міг, аби нічого не робити.. і вмів, правдиво кажучи, - не мало.

    22.06.18
    До ладу справу довести - не цеберко води донести.
    Таке зарозуміле, аж несила: ні в чому не сумнівається, а все життя мається.
    Подивишся – зовнішньо наче людина, а по суті все ще тварина.
    Їй-бо: (Оце) їжаки-мудраки розвідали всі шляхи.
    Народні обранці-засранці, керманичі пирхаті – у політику грають: ціни щодня підіймають і горя не знають.
    Лише ціни підіймати – єдине, чому навчились з науки керувати.
    ВОНО, керманичі пирхаті, (пихаті та пархаті) єдине, що вміють із керувати, - ціни підіймати, у свої кишені гроші крадені пхати та народ мордувати.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого і для чого.
    Буде чим пишатися, якщо завжди навчатися.

    25.06.18
    Ніхто не знає, хто, насправді, хто, але впізнати можна..
    Воно і пташка наче невеличка, а насрати на інших має звичку.
    Одне дурне торочить, а друге – йому заглядає в очі.

    26.06.18
    Так гарували-працювали, що батьківські статки просрали.
    Так весілля святкували, що й труну придбали.
    Хто до Раю рветься, на Ра-дію хай озветься.
    Хто сміття своє розкидає – щастя не знає.
    І у гаманці – катма, і ідей – повна тьма.
    З головою задуреною, гадає, у працю занурений.
    З головою не дружить, а на посаді (у поліції) служить.
    Якщо з головою не дружить, хай у війську служить.
    Господар зростає: і своє охороняє, і про чуже дбає.
    Таке з телевізора вже базікає, аж екран смикає.
    Таке вже з екрану базікає, що аж зіниці смикає.
    Наче, як чоловік, сидить (стоїть), а дурне, аж рипить.
    Не довіряє, перевіряє – само не знає, чого шукає.
    Звіряє, вивіряє, перевіряє – ні горя, ні щастя не знає.
    Один до одного ходять, кінці з кінцями не зводять – лихо за руку водять.
    До чого не дотикається - про все сперечається.

    27.06.18
    Мелкий жалкий человечек ищет для себя увечий..
    Якщо в житті свого нового не шукаєш – марно життя проживаєш.
    Якщо не працюєш, весь час бідуєш – просто життя марнуєш.
    Година кохання краще за роки чекання.
    О добрій годині і страви смачніше у господині.
    О добрій годині смачніше готують усі господині.
    Якщо тебе життя не веселить – Біг того не простить.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється, а хто святкує кожний день, що зміг Ум Ора досягти – з того весь час веселий і сміється.
    Святий не з того, що суворий має лик, а що від нього свято звеселяє всіх навколо цілий вік.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється.. а той, хто свято у собі щодня несе: Ра-діє сам й навколо все сміється.
    Не кожний, хто іншого повчає, - розумному (добру) навчає..
    Хто знає - не питає, хто питає – Слово не знає.
    Там, де сперечаються, добру не навчаються.
    Не до істини добираються там, де сперечаються.
    Над іншим сміється поки не схаменеться.

    28.06.18
    Скажіть мені, що це все сон і я страшні видіння бачу.. вони сміються, а не плачуть.
    Кого (чего) бы мы не захотели, не этого хотели.
    І саме бідує, і іншим щастя не дарує.

    3.07.18
    Годі сподівання марнувати, що прийдуть пра-царі за нас працювати .
    С поду діва є ся - сподівайся, з-під діви є ся.. се по Віді дає ся - сповідайся..
    Брутальне і бруд з одного словокорення йдуть.
    Зроблено недбало – вважай пропало.
    Розум гострий, а годує монстра.
    На всі питання у того вуйка – одна жуйка.
    Де народився, там і пригодився, якщо зі шляху не збився.
    Зугарних думок не зібрати у стіжок.
    Гарних думок збирай (зібрав) свій стіжок - буде з чим жити, як добре обмолотити.
    Буденні турботи зводять життя до роботи-скорботи.
    З чого воно отак гордує: іншими гидує, а саме бідує? (саме бідує, а іншими гидує?)
    Нехай ті, що над нами сміються, горівкою обіп‘ються.
    Хто над своїми пращурами сміється, тому по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго гуляти вдається (йдеться).
    Хто нами сміється - по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго блудити вдається.
    З нічого так не роздує, як цілий день голодує.
    Як цілий день голодує, так не надує.
    Спить уволю, не голодує - з того все й сумує та нудьгує.
    Нема долі, нема долі.. і навіщо цілу ніч проходили голі?
    Якщо життя не вдається, це долею зветься, як доля усміхається, це вдачею називається.
    Кожний бачить своє, хоч і дивляться на одне.
    Наче й дивляться на одне, а кожний бачить своє.
    Гарна молодиця: ластиться, як киця, а б‘є, як левиця (тигриця).
    Справна (Славна) вийшла молодиця, як копне, аж в очах іскриться.

    4.07.18
    Отак воно вибачається, наче сперечається.
    Вбачається, що це так сперечаються, мовби вибачаються.
    Все життя кохаються - наче сперечаються, а сваряться - наче граються.
    Хто п'є сому не знає втому.
    Воно як союз - від уз, так і союзниця - від узниця.
    Справи визначають, чийому (чиєму та якому) слову довіряють або й уваги не звертають.
    З таким, як поруч сісти доведеться, і не співається, й не п'ється.. Наче і наливає по вінця, а на серці у самого гниль ця.
    Йому наливають по вінця, а воно відвертає рильце.
    Такому й наливають по вінця, а воно однаково (все) відвертає рильце.
    Кожне зубожіння має своє тяжіння.
    Не страшно помирати – нещадно не знати, куди тоді правувати (справляти).
    Народжуватися важче, ніж помирати, якщо Прав де (правду) знати.
    Працювали-гарували, аж поки не впали.. тепер полягали та й заспівали.
    Що влітку заготуєш, тим взимку нагодуєш.
    Отак собі і працюємо – у вус не дуємо.
    Не признаюсь никому.. Третий срок я с колен встаю, мне не верят, но я - в раю..
    Життєвий шлях мав небезпечний: приречений був бути забезпеченим.
    Нема чого (Не треба) сорочку на грудях драти, як вже потрапив за грати.
    Як вийшло все програти, навіщо (нема чого) і останню сорочку ще драти.
    Як (Коли) все програти, можна (чого б) і останню сорочку розідрати.
    Як нічого не мати, то і останню сорочку латану не важко віддати.
    Від такої звістки, як на розжарену пательню сісти.
    Коли оттакі надходять звістки, як на розжарену пательню присісти.
    Кого душа не приймає, того і серце не чекає.
    Серце не чекає, коли душа не приймає.
    Таку мають злість ті, кляті, що й у вогонь готові залізти і там спочивати.
    Того й очі не шукають, кого серце не сприймає.
    Грається у забаганку з вечора до ранку.
    Позбираються на ґанку і граються у забаганку з вечора до ранку.
    Знайшли на ґанку собі забаганку – стоять на колінцях та наливають по вінця.
    Взяти б полінця та надавати за оте: по вінця.
    Як тільки берешся за полінця – зразу стає на колінця.
    Хоча воно і придурасте – та таке вже їхнє (наше) щастя.
    Спочатку самі втрачають, а потім на інших серцем серчають.
    Так про нас дбає, що, схоже, не заспокоється, поки не задовбає.
    Чи щулиться, чи то жмуриться, наче, журиться – не розібрати, ковінька його мати.
    Хай над нами сміється, поки власною кров’ю не захлинеться.
    Вони схаменуться, лише як власною кров’ю їх очі заллються.
    Звідки воно, не сіло, не впало, а до нас пристало.. та все йому мало.
    Власної тіні лякається, на кожному кроці зупиняється та оглядається.
    Якщо власного розуму забракло – шукай собі оракула.
    З того і вийшло таке ракло, що власного розуму забракло..
    Аби знати, з якого боку біду чекати: гадав, звичайне ракло, а воно - Геракла.
    Шукав роклу, а знайшов оракулу.
    Думав, зустрів ракло, а привели до оракулу, ще й кажуть: вклонись Гераклу.
    Таке ракло вколошкає і Геракла.
    Такого від людей не сховаєш – що знає, то і співає.
    Не зрозуміло - з якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Залишилося не зрозуміле, для якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Само в багні копирсається, а як пан навколо оглядається.
    Воно і дівка наче красива, але терпіти дурне – несила.
    Хай не всім вона і красива, а серцю мила.
    У кожного отамана своя омана.
    Не смерті треба лякатися, а при народженні не пізнати ся.

    5.07.18
    Мовьте з любого рівня : Сьвіте дивний, освіти чарівне .. се віти дивні - ось віти чар рівні
    Говіти нам (вам), чи не говіти - однаково нічого не змінити. Що нам говіти що вам говіти - однаково голови не зносити.
    Навіщо Біг дрочить словами : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..
    Навіщо марними думками Біг дрочить : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..

    Можливо втратив десь я розум.. можливо, розуму й не мав - З якогось дива не це наразі нам важливо.
    Не кожний, хто розуму вчить, розумному навчить.
    Можливо все.. усе можливо – не це, насправді, нам важливо.
    Хто вміє чути Слово, той голос Бігу злове.
    З якогось дива у хмарі ці нас заносило, у темряві водило.
    З якого такого дива наша гарна дівка йому – некрасива.
    Ні з чужими, ні зі своїми не знається, як скажений пес на людей кидається.
    Будитель – не Спаситель: хто-що питає – нічого не знаю.
    Голий зад у глузду перетворили, а розуму так і не нажили.
    Говорити іншим, так і орати – однаково треба за врожай дбати.
    Нескорення теж прискорення.
    Нескорення злу - дає добру прискорення.
    Злу нескорення - надає добру прискорення.
    Душа у нього щедра, така щедротна.. ще драти та драти такого, як казав ротний.
    Щедра ви, кумонька, така щедротна, що не затулити рота.
    Запхати все у свого рота – така вродилася вже щедротна.
    Маєш гарну кумцю - будь при власній думці.
    Залишайся при власній думці – (от і) матимеш (будеш мати) гарну кумцю.
    Ніхто не здатен того розвеселити, хто сам (якщо само) не вміє жити.
    Ніхто не зможе тебе розвеселити, якщо не вмієш жити.
    Не потрібен ніякий порадник, як сам для себе є розрадник.
    Не допоможе ніякий порадник, сам для себе маєш бути розрадник.
    Не чекай допомоги від порадників, будь для себе самого розрадником.
    Не треба ніяких порадників, як вмієш бути собі розрадником.
    Зібралася купа радців – не знайти місця для всіх їх задів (задців).
    Куди воно їм лізе, у пики сизі?. У горлянку заливають, аж очі вилізають..
    Розрадник - не Утішитель, бо не Учитель; не для Спаси-тіла, а як Буди-тіла наставник.
    пророцтво від жіноцтва: Розрадник Буде єство – від того прокидається: суспіль-ство, люд-ство..
    Збиралися йти на битву, та сіли на бритву.
    Чи то воно так сміється, чи то мені здається.
    Чи то біс над нами сміється, чи то нам так здається.
    Ніхто не озветься, наче над нами дідько сміється.
    Усе б було нічого, якби, за те нічого, нічого б й не було.
    До ладу поки й не зрозуміло: чи має розум, чи буде сила.
    З тої породи, що скрізь шукає і знаходить пригоди.
    Для такого і дурна пригода – нагорода.
    Для такого абияка пригода, як нагорода - ніщо не зупиняє, бо в голові дурне закипає.. на місці не сидить, бо в глузду дурне шкварчить.
    Як тільки зустрічаємося – зразу напиваємося.

    6.07.18
    Нездарне: і жило марно, і померло незугарно. (9.07.18)
    От кожного разу оця зараза: під ногами бовтається, ніяк не оговтається.
    Почоломкалися два бевзя: у вухах дзвін, у головах плин.
    Важко в таке повірити, та не можна тобі не вірити - що то значить жінка і красива, і розумна.
    Здається від того і на роботу приходить, що вдома зранку до вбиральні не ходить.
    Яку долю має - таку дулю й тримає.
    З такого гонору і має життя ворону.
    З таким гонором і живе вороном.
    Як та попадя, постилася, молилася, аж поки сама не занапастилася.
    Не маю ні часу, ні бажання бачити усі ці над-баня.
    Так веселиться, наче злиться, а коли злиться – отоді веселиться.
    Що маємо, те і запрягаємо – може, кудись і доїдемо, якщо у корчму не заїдемо (на комин не наїдемо).
    Що маємо - те і запрягаємо, куди приїхали – вважай, туди і їхали.
    Що маємо, те і запрягаємо, а чи свійська маржина, чи з війська – кому яка кручина-причина.
    Таке кручене-верчене, як наперчене.
    Вихопився із бучі та потрапив у кручу.
    Як потрапив у бучу, вважай, утоп, як у кручі.
    Як потрапив у бучу, вважай, як у кручу.
    Воно і мовити ще не вміє, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова не знає.
    Воно і мови не має, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова (ще) не знає.
    З чужих корінь не заходять у наш курінь, а хто заходить – вже не виходить.
    Закон Гуку: хто гукає, той і шукає.
    Поїхали в гості, а приїхали на кості.
    Поїхали в гості до свахи, а приїхали до костомахі.
    Коли жнива приходять і женці виходять.
    Так танцює, наче когось лупцює.
    Його (її) лупцюють, а він (вона) танцює.
    Просто чудово: у всіх все є і все готово.. тільки сержанту нема провіанту,.. ще на світанку зламалось два танка,.. три міномета обміняли на два мінета..
    Навіщо сперечатися, коли немає сил пручатися.
    Не варто втручатися, коли не можеш (вмієш) захищатися.

    7.07.18
    Все, як завжди: нема пророка - від них та їхніх слів одна морока. (6.12.18 )
    Нема пророка, як завжди.. нема пророка – від них самих та їхніх слів одна морока.
    Для толоки не потрібні пророки.
    У кожного пророка своя толока.
    Погодка была чудесная, мы тоже были прелестные..


    9.07.18
    Людина нездарна: жила намарно і померла незугарно.
    Лиха людина з‘являється в лиху годину.
    В лиху годину шукай добру людину.
    Для доброї (лихої) людини змайструємо найкращу домовину.
    Рясно обіцяли та напрасну чекали.
    Нічого не розумію, а виправляти я умію.
    Нічого не розуміє, але виправляти уміє.

    10.07.18
    Кайся, не кайся, але не зарікайся і не зрікайся.
    Професорсько-пихата наукоподібність найгірша обридніть, найбільша огидність.
    Як візьметься (береться) до справи наша Параска – не буде поразки.
    Я є ніхто, як звуть мене – ніяк.. ЗнаМя: хто знає ймення – той зна мене.. ЗнаМя піднявши над го лово you.
    Якщо вже воно, як правду: так чи не так – бо інше вже: нікому і ніяк – воно й виходить так, що, навіть, дурень, то не дурак.
    З кого спитати, чого бідуєш, як чужинець-зайда у хаті твоїй панує?
    Терпне з часом, навіть, нестерпне.. І нестерпне часом терпне.
    Нема ідей – нема бажання.. З’явилася ідея – грошей катма, не відаю: і де я?
    Воно так просто – «просто жити», як помідор на підор перетворити.
    Ностальгічний дисбаланс з’являється, як через років 20 зранку зустріти колишню коханку.
    Ностальгічний дисбаланс трапляється, коли побачиш однокласниць через років 20.
    Така вона мила.. така мила.. щоб її короста усю покрила.
    Слава богу усе у нас нівроку: і цього року нема у нас пророку.
    Усе було у нас нівроку, поки до нас не завітали чужі пророки.
    Ор-Отче наш, настав пророчий час!
    Одною рукою вітає, а друга дулю в кишені ховає. (куксу кукіш)
    Знає матка, яка у дівки гадка.
    Чого оце наша Галина спозаранку така синя?
    Мала Галина гарного сина, та настала недобра година – наче із тіста з’явилась невістка.
    Мала наша Галина доброго сина, та прийшла недобра звістка – з’явилася невістка.
    Невістка, як недобра звістка, з далеку приходить і не відходить.
    Ото все, мамцю, ваше вшистко, вшистко – і маємо таку звістку (невістку).
    Wszystko Вшистко в пожонтку = всё в порядке «Wszystko mi jedno» (Вшистко ми едно Мне все равно) «wszystko dobrze» (вшистко добже — все хорошо). Wszystko będzie w porządku {вшистко бенджє в пожонтку}. – Все буде в порядку porządku – право? порядок
    Великий розум має – на (у) кожну гузку заглядає.
    Такі маємо причини: з невеликого розуму, а біду велику чинить.
    Зійшлися (Знайшлися) мужчини: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Зібралося чиновництво чин до чину: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Якщо цивільний – хіба й від розуму ти вільний?
    За таким звичаєм і не добирає (і сама не знає): чи то питає, чи то повчає.
    Схоже, він не може.. а вона хоче проти ночі.
    Схоже, я не зможу (можу).. хоча, коли схожу, то ще можу.
    Передчуття його не підманули – отримав він на добру згадку гулі.
    Передчуття не обманули – на добру згадку має гулі.
    Передчуття його не підманули - отримав "на гулі".. дай, боже, і вам того же.
    Зробив відкриття: прийшла доба робити закриття.
    Не хвилюйся, злощасне (сердешне, горьоване), у своєму нехлюйстві - лікуйся.
    Собі яму копає, а думає – джерела свої шукає.
    Стурбоване, бо горьоване, а як посміхнеться, так і схаменеться.
    За такої вашої щедроти, нам можна жити без роботи.
    Коли отак звертаються, аж сльози навертаються.
    З полу-слова все розуміє, така швидка, і діагноз поставила, і поради дала - а працює касиром, такі діла.
    Вроде и хорошая сучка, но не случилася случка.
    Зразу б з цього починали – марно б часу не втрачали.
    Знаю, що, в принципі, - всі українці ці.
    Коли мене будете хоронити – не треба сльози лити.
    Не знаю, які це враки, та Ваша правота мені до сраки.
    Як я гарно поїв – і нікому, нічого не завинив.
    Дякую Бігу, що добре поїв і нічого, нікому не завинив.
    Хай привітає тебе Біг рясно, бо життя ти прожив не напрасне.
    Про мене таке не скажуть, бо праведно життя зважать.
    Жив, як міг, і пройшов, як сніг.
    Хто найкращий – не сперечайся, однаково собою залишайся.
    Розумного частка б’ється – оце життям і зоветься.
    Пульсує, нуртує – в житті це гуртує.


    11.07.18
    Де ж тут розумник зійде (зайде): дурень на дурні, щохвилинно міняючись, їздять, а все нездатні дурню наздогнати.
    Дурне за дурним біжить, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, та ніяк не здатні дурню наздогнати..
    Дурень на дурні їдуть, за погонича дурня маючи і дурне наздоганяючи.. а все нездатні, навіть, дурню здогнати.
    Де ж тут розумника знайти, коли: дурень на дурні їде, один одного щохвилини міняючи.. за погонича дурня маючи.. ось так дурне за дурним і суне, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, ще й за дурня чіпляючись, дурне все наганяючи, та однаково (усенькі) нездатні дурню наздогнати.
    Не можуть дурню здогнати - куди там здолати.
    В свої думках і судженнях настільки метка та проворна, що і швидка Настя не така моторна.
    Воно переживає за інших всіх… і, схоже, - переживе усіх.
    До ладу зразу не розібрати: поцілувати хоче, чи покусати.
    Передчуття наші не обманули - ці радощі нас не оминули.
    Важко уявити, на диво (повірити), наскільки ваші поради прийшлись нам до ладу.. такий ви розумний – аж нам всім сумно.. з якого краю ви прибули, чи не попутали береги?
    Просто на диво.. і звідкіля ж приблукалося до нас таке розумне та красиве?
    Звідки взялося - що ж то за диво - на голови наші таке розумне та красиве?
    Така вже наша вдача – оце навколо і наскрізь одна нестача.
    Така вже наша вдача – оце навколо одне ледаче.
    Зібралися, нарешті, шанувати, коли треба вже ховати.
    Вийшли зі згарища та прямують до звалища - і вірують самі, що для інших вони провідники.
    Його сварити, що в казані палю цю (дровину) варити – ніякої каші з того не ужити..
    Сварити - не варити, та юшку можна пустити.
    Що страви варити – що трави сварити.
    З усіх боків пхаються, ніяк не повиздихають ся.
    Оце зовсім не маю сили - мабуть, потвора якась вкусила.
    Якась потвора мене вкусила – не маю сили.
    Саме ледаче, а базікає (полюбляє базікати) про невдачу.
    Наче і не ледаче, а увесь свій вік батраче.
    Було би знати, кого (нащо) питати: куди оте лихо поскочить, не зрозуміє й охочий.
    Коли отаке мурло судить, кого хочеш знудить.
    Ото Ман, що у Краї нашого роду береже Ора стан, спрадавна має вдачу справну: куди не приходить, як місяць (місія ця) сходить, сам собі усміхається - ні до кого не чіпляється, в собі свято носить – ні в кого радіння не просить, у Бігу зветься сином та повсякчас з Отцем Бігу лине, хто Його зустрічає – горя не знає.. Хай Буде! – усіх вітає, хоч і відповіді не чекає, Отця Ора шанує та з Праві ми-слів-цих на Яві гуртує, як годний God інших веде і він Ходою іде, щоб істинно в Ір іти, на інших чатує, а як не дочекається – з усіма жартує та над собою кепкує.
    Треба вміти і хороводи водити і справою володіти. (справи робити).
    Найчастіше сперечаються, поки правди не дізнаються.
    За згубу лису, мов діти, чубились, як правду дізналися – вже не сперечалися.
    Такий вже нехлюй: хоч в очі плюй, хоч бий його по писку – ніякого з того зиску.
    Нехлюйство призводить до буйства, гірше убивства.
    Смійтесь-насміхайтесь, най і охайте, а як насмієтесь, то хоч – подихайте.
    Охайного охаяли та не вийшло файного.
    Охайного легко і охаювати, і робити файного.
    Якщо ваша ласка і добрі такі, то охайте Мене та поховайте.
    Воно звісно, від такого розуму і думкам в голові тісно.
    Як та сваха (свекруха, теща), так в дорогу збирається, наче залишається.
    Якщо хочеш нове пізнавати – не поспішай казати.
    Мудрий казати не поспішає, навіть, коли і знає.
    Поки пручається – вважай сперечається.
    Стоїть дичка, наче тичка..
    Ще, наче, і малятко, а поводиться, як те звірятко.
    Такому сину не варто і казати, де поховали мати.
    Словами грається, на дурне сподівається.
    Воно і людина, наче, чемна, а всім (все) неприємна.
    Як отой хробак – живе не відомо як.
    Іншим дорікаємо, що в собі ще більше маємо, хоч від цього і не страждаємо.

    12.07.18
    Ваші гречаники такі ж добрі, як наші драники.
    Ваші гречаники не гірше за наші драники.
    Оце женці-молодці, вже жнива завершаються, а вони лише прокидаються.
    Коли с-позаду дивитися, як здригаються плечі, зразу не зрозуміти: плачеться чи сміється.
    Ніяк не зрозуміти, а де ж були ми, коли прийшли слушні часи..
    Часи слушні завжди, якщо не слухати дурні.
    Коли до влади приходить срака, воно і ставить усе догори-раком.
    Є така ознака: якщо усе догори раком – при владі срака.
    Коли при владі срака – усе стає догори раком.
    Як куля процвірінька – дізнаємось, хто і на яку опирається божу ковіньку (у кого, яка божа ковінька).
    Як тіло спалити – душу не просто звільнити, а суть-ність до Отця Бігу спорядити.
    Ра-світило коли діє – усе Ра-діє.
    Сонце – бо сон цей, розплющивши очі, зріє.

    Звезда моя, запомни: сияние слишком ослепительное не вызывает чувства положительного.
    Хотя пизда - всегда звезда, но ты, звезда, не верь сама, что ты пизда.
    Любая пизда – зовущая звезда, но не каждая звезда – пизда.
    Де піся є – то і є пісь-де.
    То ли юношеский задор – то ли юношеский вздор.
    Хотелось соврать, а получилось сорвать.
    Грамотно составленная бумага порождает начальственную отвагу.
    Отож, (панове-добродії,) потихеньку, помаленьку – зачнемо по легеньку: слово по слову, чарка за чаркой.. щоб усім було приємно, не холодно і не жарко.
    Казав Один-дід, що вдома сидить, а сам подався за дівками ходить.
    Казав Один-дід, що буде вдома сидіти, а сам рушив кудись по світах бродити.
    Як народ зріє – суспільство шаленіє (шаліє).
    Спочатку іншим лихо бажають, а потім - сльози проливають.
    Хто іншим лихо бажає, сам сльози проливає.
    Кохалися, милувалися, аж поки не побралися..
    Шукав Степан Степаниду, та не знайшов свою планиду.
    Шукав Степан свою планиду і знайшов Степаниду.
    Оце знову: усе повипивали, повижирали – одні недоїдки та кавалки якісь позалишали.
    Працювати, трудитися та робити – така ж різниця, як кохати та любити.

    13.07.18
    Якщо "сьогодні рано, а завтра - пізно" - такого треба піжить і пижить.
    Таке пестливе, себе ніжить - такого треба піжить і пижить, піжить і пижить.
    Дощ ніжить, з голови до ніг піжить.
    Як так сталось в одній хаті усе це зібралось: усі лишенці пащекуваті, готові про все метикувати та кепкувати?
    Оця "вата" пащекувата, як та короста - задовбала просто.
    Якщо не знаєш Слова, засунь свого язика у власну основу - пізнаєш Бігу мову.
    Хто над мовой кРая насміхається, той на Слово Ора-Отця Бігу зазіхається, такому ні Ор Божий вже не допоможе, бо воно з Його Суто вороже, ні Га - Ма-та наша гожа (Божа) ніколи не буде на сторожі.
    У кожного свої спожитки: Для вжитку мовного старожитку у оновленому вжитку – (кожному свої спожитки).
    Для вжитку мовного старожитку - кожному свої спожитки.

    Для вжитку мовного старожитку - у кожного свої спожитки - або якщо мовою праотців від пращурів говорити як жити.

    Не варто жидкувати та зла-тому тільцю щастя кувати.
    Навіщо (Не варто, не треба) жидкувати - зло-того тільця годувати.
    З подлым миром быть честным – по-своему интересно.
    Не говори такого слова. . Для твоего ли ротика подобная эротика.
    Для “мышебратьев_младшихпоразуму” – для экстаза разового.
    Така моторна, така вже моторна – за швидку Настю більш проворна.
    Що за сволота, як тільки завтра субота – ”закипає” у них на голови іншим робота (навалюють роботу).
    Сволота, вміє свої роботу перекидати на нашу турботу.
    Оцього всього не зрозуміти, так керувати треба вміти, щоб з кожної справи своє брати мито.
    Чого народ митарствує? Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Один одному заважає, бо кожний найкращим (розумним) себе вважає.
    Один одному заважають, бо найкращим себе вважають.
    Дідок-ходок - сам ледь чалапає, а молодиць очима лапає.
    Звідки ви на мою голову взялися, наче гніздо на маківці звили се.
    Як ворона каркає, так стара гаркає.
    У мобілу дівка гаркає, як ворона каркає.
    Спожитки – зі споду вжитки.
    Зі споду жито і є спожито.
    Бідна людина - хто грошима (землю) засіває, а багата – жниву з того знімає.
    З того і маємо дурну годину, бо один біт коштує як зернина.
    Як ще в світі жити, якщо отой біт коштує, що зернина жита.
    Вміє дурити – буде добре жити.
    Навчиться дурити – буде добре жити, а наловчиться дуркувати – іншим буде проповіді читати або концерти давати.
    На що сподівалось – таке і сталось.
    Як сподівалося – так і сталося.
    На добре сподівалося, та не добре склалося.
    Так склалось, що не добре сталось
    У нас по закону усе строго – ніхто не робить нічого.
    З ранку на мобілу таку яхту гарну прислали, а тепер нічого немає.
    Шукав на долар сенсу, та не вистачило пенсу.
    З таким розумником справу мати – себе не поважати.
    Якби розум мав, хіба ж з таким розмовляв.

    14.07.18
    Мудило-дурило, америки відкрило і зразу: ставте, хлопці, вітрило.
    Ще одне чудило-мудрило америки відкрило - ставте, хлопці, вітрило.
    Хоч дурити, хоч дуркувати, зі сцени розважати, аби кайлом не махати.
    Думок – перекотиполе, а саме поле голе, нічого не зростає.. хай хоч перекотиполе пробігає-гуляє та щось насіває.
    У нього розумова робота: він продає шроти в інших широтах.
    З такого роту вилітають слова шроти.
    Як для бійця – не так кмітливий й має мало сили бій чинити, проте се лови, діти. Го лови щоб чинить потрібні ті, хто воє. Хай цей - воє воде. У бої яр ін був колись.
    Се лов на го. Го лови.. ми сі лов ці .. уся че лядь.. ба лядь не йде на лов.
    Лов та лава для ба лядей і че ляді після як го лови буде чини. Го лови чини має ЗнаМя - паля ця зверх вив чий хвіст. Се лови є моє!
    Ти-се є бойяр.. тсе у бій веде.. От-ін веде у бій тсе лядь.. бій тсе (ці) от ін, од ін.. От-ці з че-лядь. Од-ин бойяр.
    Хто у бою гуз покаже го лови.. по голу заду б’є Од-ін, як не головою то глуздою зна мя селове.
    Чи був у Римі в ті часи? Із всього того мені цікава тога..

    15.07.18
    Не питай юначе, навіщо дитина плаче, а ворон кряче.. вклонися та й далі іди наче.
    За такої вдачі, всі наші вади для зради.
    Наші вади вдалі для зради.
    Лядь і люд мають різну суть.
    Слухайте постанови людей доброї настанови.
    Моска-лядь також ділиться на че-лядь та ба-лядь.

    16.07.18
    Хто як хоче, так і вороча.
    Історія та казки.. Хто, як хоче, так і торочить, голову (собі та іншим) морочить.
    На що сподіваємося – тим і маємося-переймаємося.

    17.07.18
    Не всякую птаху-(натаху) посадишь на хуй.
    Не кожному милі твої думки-хвилі, не для кожного й слова ті линуть.
    Думки, що нахлинуть, не кожному милі, не для кожного і линуть.
    Не для кожного линуть думки-хвилі, не кожному і слова ті милі.

    18.07.17
    Глуздує – голу заду демонструє, та ще й про «голос глузду» віщує.
    Маємо гроші хороші, а бувають нехороші гроші.
    Свої гроші – хороші, а чужі – нехороші гроші.
    Тенденції нашої потенції залежать від каденції.
    Дурне – нищиться, розумне – тішиться.
    (Мовлені) Слова, як дощ: все поливає, та не все зростає.
    Дурню годить – собі шкодить.
    Собі шкодить, а дурню годить.
    Така ґаздиня: ніколи, наче, не готує, а завжди нагодує.
    Чи то мені здалося, чи, справді, так у світі повелося: все нице в гору піднялося.

    19.07.18
    У кожної людини свої причини: хто, як уміє так і дуріє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як уміє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як вміє, та не кожен розуміти вміє.
    Якщо не вмієш за своє стояти - будеш чужинське вихваляти.
    Безпорадні, як діти, не знають ні куди їхати, ні що робити.
    Безпорадність безоглядна - недолугість тотальна..
    Недолуга тотальність - краще, ніж тотальна недолугість.
    Недолуга тотальність дієвіше за тотальну недолугість.
    Недолуга тональність – краще, чим банальність.
    Для спільної дії недолуга тотальність краще, ніж тотальна недолугість.
    Свого життя бездарне майбуття перетворив на помсти знаряддя.
    Козак з Лугу: пугу-пугу, недолуге.. бо ти, хлопче, не до Лугу.. ( http://indragop.org.ua/ Пугу-пугу! Козак з лугу! )
    Гой, Ти Луже, славний друже! А недолуге - не до Лугу.. воно і: не до Лугу гість – недолугість.
    Мені здається, чи не здається: хтось наді мною тут сміється? Над нами хто сміється – не довго їм живеться.
    Сам собі жартує – ніколи не нудьгує.
    Так, є і гарна новина – до нас припхалася дурня (дурна свиня).

    24.07.18
    Играют в детские игрушки и живут, как мушки.
    Вовтузяться у іграшки, як дітлахи, воно й живуть, як ті лохи.

    25.07.18
    У кожного друга своя потуга..
    У кожного друга своя потуга, та не кожен має подружку другу.

    26.07.18
    Спасибі, невістка, за добру звістку..
    Все добре буде там, де (вже ніколи) не бувати нам.
    27.07.18
    Хто мислить алюзіями живе у світі ілюзій.
    Хто мислить алюзіями - живе в ілюзіях.

    29.07.18
    Оно по-своему,конечно, и смешно, хотя смешно, конечно, и не очень.. (14.12.18)
    Оце рота - зібрали ідіотів, ще й без зубів у роті.
    Оце рота! Зібралися ідіот до ідіота..
    Двоє ідіотів, ще й зубів немає в роті.

    31.07.18
    Ніякої надії - з кожним днем все більше дуріє, ні себе, ні інших не жаліє.

    30.08.18
    Наше не хоче їсти, а в душу прагне залізти.

    4.09.18
    Як сторінка перегортається, світ в очах перевертається.

    5.09.18
    Чи, справді, так у світі ведеться, чи нам лише так здається.

    8.09.18
    Правду говорити, як воду пити: багато не випити, та без неї - не жити.

    12.09.18
    Виходить так, що виходу немає.. як не складалось, так й не склалось.
    Складалося, складалось, та не склалось.

    18.09.18
    Хто ж може нам заборонити свою дурню робити? (таке робити).
    3.10.18
    Хотя и выпал случай, да сделалось не лучше.
    Хоть нам и выпал случай, да получилося не лучше.
    Хоч на Бога і сподіваємось, та і від людської допомоги не відмовляємось.

    5.10.18
    Зібрались найгірші: одні - найменше, інші – найбільше.
    Не вірте лукавим - найбільше про це повчають лукаві у церкві. У такі заблукали ми смерки, мо' вже й до смерті.
    Не вірте лукавим ні у годину молитви, ні під час кави.
    Якщо по колу піти та слова поколупати - таких прикладів багато, щоб розгребсти усю дурню, потрібна не одна лопата.

    9.10.18
    Життя таких повчає, та нічому не навчає.
    Життя його повчало – нічого не навчало.

    18.10.18
    Щасливі миті власного життя нам повертаються у спогадах щемливих.

    25.10.18
    Хай Добра думка спалахує, як зірка, а гасне погана і гірка.
    Прозвучал звоночек, что тебе пиздец (капец ), дружочек.
    Прозвучал звоночек – вот и пиздец (капец ) тебе, дружочек
    Щасливі разом, та нещасні поруч.

    7.11.18
    Серед такого люду не прожити без бруду.
    Горе навчить, як лихо у двері стучить.
    Щось собі нявчить, а думає що інших вчить.
    Для когось свій люд - наскрізь з іуд, а комусь уся лядь - що ба-лядь що че-лядь.
    Така молодиця - на льоту хапає птицю.
    То сидить -гикає, то біжить смикає.
    Думає, що дурне таврує, а себе малює.

    9.11.18
    Правило святого: якщо хочеш зробити краще - не роби нічого.

    10.11.18
    Що тепер тужити (жаліти), що у зибці (колисці, зародку) його не вдалось придушити.
    Відразу й не зрозуміти, хто з них більше діти.
    Баба Йага проводить заняття з йоги..

    19.11.18
    Слова (говорить) вірні, та справи (робить) бідні.
    Як слова вірні - і справи гідні.

    21.11.18
    Варто було і не бачити того.
    Краще б було не дивитись на то ( не бачити того).

    27.11.18
    Недобрі відчуття недоброї години.

    28.11.18
    Сперечаємось, гарячкуємо – один одного не чуємо.
    Ума палата, та жаль – палата та в дурдомі.

    5.12.18
    Наче воно усе і правильно, хоч якраз і не правильно.
    Стає дедалі все більш не ясно, як жити далі у ці часи прекрасні..

    6.12.18
    Воно здається, що сміється, насправді - то дія равлі.
    Якщо із вечора не були при тямці, то звідки візьметься розум у ранці.
    Ельфа із себе зображає, та хвоста ніяк не сховає. (22.04.18)
    Від такого пророка на хвості і розносить сорока.. у всі боки.
    Від такого пророка суцільна (одна) морока. (7.07.18)
    І заміжня, і заможна, а жити (щасливо, добре) - не спроможна.
    Дівчата у нас гожі, та до дурних нахаб ворожі.
    Фудзі-яма, Фудзі-яма… То не вершина.. як Розумне не прибуває, а дурне не тікає - то ми у ямі.
    Таке полохливе, усе оглядається, а що зверху впаде і не здогадається.
    Як від дурні не спиться, то дурне і насниться.
    То не спиться, не спиться, а потім воно ж і насниться.
    Як місяць у повні дай бажання повні, а до бажань сповнення жадань, щоб сталося сили сповнити усе до смаку самої могили . Донеси до звершень Твоїх, щоб спромігся я і встиг.

    Свободная беседа о «піс де» полезна всегда и везде.

    11.12.18
    Таких героїв в нас багато, єдино, жаль, нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють - у нас багато, єдина жаль – нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють, - у нас немало, бійців, на жаль, не вистачає.

    14.12.18
    Театралізація ініціації (дійства у дію) призводить до десакралізації події .
    Оно по-своему, конечно, и смешно, хотя, скорее, все-таки печально. (29.07.18)

    15.12.18
    Дурне говорити - марно життя прожити.
    Слова похабні - думки незграбні.

    17.12.18
    Бери заступ - роби наступ.
    Було швидко ломанувся, та вчасно схаменувся.
    Швидко ломану вся - та вчасно схаменувся.

    19.12.18
    Жизнь любит забавляться парадоксами, а парадоксы забавляют жизнь.

    21.12.18
    У такого для всього є своя засторога (насторога).
    Не вистачало лишень цього: прийшла осторога із острога.
    Здібності має, а розуму не вистачає.
    Не цінує своє, бо ласий на чуже.
    Хто не шанує своє, той кпинить і чуже.
    Оце не орали, не сіяли, але можливо.. дочекаємось, дастьбіг, мо‘ жнива.
    Свого не знає, а чуже вихваляє.

    И как прикажете в том жить, коли кругом одна сплошная топь и жидь.

    22.12.18
    Усі такі: у власній милості – великі, у величі своїй – малі.. Такі усі.

    27.12.18
    В бажані щось поладнати (відремонтували) найголовніше того не доламати.

    28.12.18
    Якщо сам може, то й сила люба - гожа.
    Як є можа, то й люба - гожа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Артур Сіренко - [ 2020.08.08 15:20 ]
    Берег ріки
    На березі ріки мовчазної,
    Яку оспівав флорентієць –
    Вигнанець, сумний пілігрим,
    Блукалець лісів безнадії
    (Навіть там, де сонячно).
    На березі річки чекання
    Човняра, що не гірш Одіссея
    Знав про весло все.
    Я шкодую, що він не Улісс,
    Я ховаю монету в кишеню,
    Затискаю її між пальцями –
    Монету – шматок Сонця,
    З рельєфом дельфіна
    На стороні дня,
    З написом: «Ола пернойн»*
    На стороні ночі.
    Я чекаю на майстра весла
    (Йому не потрібні вітрила –
    Тут вітер помер)
    Мовчазного як сутінки,
    У країні кімерів-молокоїдів,
    Бородатого, наче Сократ.
    Він колись був рибалкою
    І ловив сріблястих плавців
    У мереживо днів – не своїх.
    І думав, що не плавці то лускаті,
    А сталеві ножі,
    Що раптом перестали тонути
    У воді вічності.
    Я чекаю,
    чекаю,
    чекаю
    Отого мореплавця,
    Що проміняв прозоре море
    На каламутну ріку.
    Чекаю.
    Марно.

    Примітки:
    * όλα περνούν – я навів іоніййський варіант вимови цієї фрази. Насправді на монетах Міста Щасливого – Сабії Борисфеніди такого напису ніколи не писали.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Шон Маклех - [ 2020.07.07 21:49 ]
    Тягар смутку
    Я блукав серед натовпу
    Людей, що не слухають
    Цвірінькання горобців,
    П’ють повітря настояне на шумі,
    І не знають, що землі боляче,
    Коли вони топчуть її – втомлену
    Цвяхованими черевиками байдужості.
    Я носив тягар смутку
    У шкіряній торбі ірландського скрипаля:
    Тягар, тисне донизу плечі,
    Робить кроки нестерпними,
    Примушує заплющувати очі –
    Сірі від диму, сірі від безнадії.
    Я блукав серед міста,
    Що муроване кам’яними брилами минулого,
    Яке закіптюжило Небо димом проклять,
    Що зазирає в сумні очі коней
    Сліпими вікнами втоми.
    Я несу той тягар – тягар журби та печалі,
    Ступаючи мокрою бруківкою,
    Ковзаючись на слизьких її каменях,
    Мрію донести оту важку торбу
    До каламутної ріки Часу –
    Отої, яку оспівав Данте,
    Яка тече чомусь серед міста – так плинно
    І так недоречно, ніби запрошує самогубця
    Поринути в її обійми,
    Ховаючись під ребра мостів,
    Ніби то не притулки безхатьок,
    А шляхи Колісниці Сонця.
    Та чи наважусь отой тягар в річку кинути?
    Навряд…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  25. Артур Сіренко - [ 2020.06.14 14:09 ]
    На струнах
    На струнах,
    Яких давно не торкалися пальці
    Ні старого музИки
    З сивою бородою невідомого,
    Що в синіх венах минулого,
    Ні юної шанувальниці Діоніса,
    Якій пасувала би арфа,
    А не чорний рояль –
    Гість з потойбічного,
    Страшний свідок
    Мертвих поетів звуків,
    Душі яких розчинились в Синяві.
    На цих струнах
    Живуть музИки тиші –
    Восьмилапі поціновувачі гемолімфи,
    Що грають мелодії нечутні нам,
    Не чутні вухастим стрибунам,
    Не чутні шкірястим літунам,
    Не чутні ловцям сірих мишей.
    На своїх шовкових струнах вони
    Слухають музику Ночі –
    Ноктюрни сірих метеликів,
    Шепіт липкої темряви.
    На струнах,
    Які замовкли – хто зна чи назавжди,
    Які зроблені з бронзи –
    Металу яскравого Сонця
    І голосистих бджіл степу.
    На цих струнах живуть
    Восьмиокі Арахни –
    Колишні красуні, колишні ткалі
    Візерунків буття веселого.
    Струни часів бронзи
    Мовчать.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Шон Маклех - [ 2020.05.28 01:02 ]
    Очерет
    Очерет озера моїх снів
    Шепоче мені про спокій:
    Спокій води, що не знає дна,
    Спокій дверей, що ведуть в порожнечу,
    Спокій очей, що не бачили світла,
    Спокій хмари, що несе буревій.

    Чапля озера моїх снів
    Загубила пір’їну щасливого дня
    На піщаному березі заплющених очей –
    На піску – білому наче березень,
    Де ніколи не було слідів
    Босих ніг меланхолії.

    Коли ти заплющуєш очі
    Знаєш напевно,
    Що риби – ці сріблясті форелі хвилин
    Озера моїх снів
    Пірнають в глибини,
    Марно жадаючи ковтнути камінь
    Озера, в якому немає дна.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  27. Артур Сіренко - [ 2020.05.19 00:38 ]
    Монолог скрипки
    Не турбуйте мене,
    Коли граю я на залізній скрипці
    Фатальне соло
    Лише для слухача одного
    Під небом світанків і синяви –
    Під оцим куполом вічності,
    Під білими хмарами сну,
    Над жовтими кульбабами яви.
    Не турбуйте мене,
    Коли я стискаю залізну скрипку
    Напередодні акорду короткого
    Затамувавши подих,
    Обережно торкаючись пальцем
    Струни сталевої.
    Мою фугу почує
    Слухач – по той бік,
    По той бік поля квітучого –
    Неораного, несіяного, незнаного
    Нами. Мною –
    Дивака-музики на ймення Харон.
    Не турбуйте мене:
    Замість нот збирані зерна нірвани
    Бережу паче пастор
    Береже овечок чорних і білих
    З якими Судний День зустріти мріє –
    Там – де небо цілує озеро:
    Воду меотів.
    Не турбуйте мене –
    Скрипаля бронзових нот
    Дзвінких і легких як Сонце
    Коли перед концертом –
    Перед коротким соло
    Перед фугою нашого часу
    Я одягаю фрак –
    Кольору трави і землі –
    Таки нашої.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2020.03.16 00:14 ]
    Сумний балаган
    У моєму серці
    Театр акторів-безхатьок
    Балаган вистав моторошних,
    Де Гамлету прострілили серце
    Зі снайперської гвинтівки.
    У балагані отому Гвідо
    Пише слова сажею
    На сторінках світанку осені:
    І то все сценарії
    Вистави про безнадію,
    Де Арлекін-самогубець
    Вкорочує сумну п’єсу пташину
    Безглуздим своїм вчинком
    Плямистого шпака-пересмішника.
    У серці моєму паяци
    Жарти свої невеселі
    Вигукують в порожнечу,
    А світляки ліхтарики
    Запалюють за кулісами
    Бо в темряві нашого часу
    Оту виставу страшну,
    Оцю комедію моторошну
    Ніхто би не міг побачити,
    Якби ніч отак совою глипала
    В душу кожного перехожого.
    Отого і запалюють:
    Засвічують – ніби плачуть:
    Не сльозами, а жмутком променів.
    У виставах мого балагану
    На порозі Бетельгейзе глядачкою,
    А скрипаль виграє мелодію
    Без струн у тиші такій – небувалій…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2020.02.09 00:53 ]
    Самотній вогонь
    Ті, хто розпалив вогонь
    Серед моря каміння,
    Серед океану піску –
    Просто сумні пілігрими:
    Такі ж шотландці –
    Сторожі голих пагорбів
    Як лицар початку,
    Який не знав,
    Чим усе завершиться,
    Точніше, знав, але
    Не хотів нікому сказати,
    Бо стати пророком
    Було нестерпно.
    Дим у зимовому небі
    Гіркіший за віскі з острова Торі.
    Немає дороги зворотньої
    З цієї пустелі самотності,
    Де замість снігу
    Падає взимку пісок,
    А небо - кольору ртуті,
    І люди ховають обличчя
    У сховок тканини грубої,
    Тканої з шерсті верблюдів.
    Повелитель поганих доріг
    Шепотів мені про порожні колодязі,
    Про Срібну Ріку
    Вздовж якої блукати й блукати,
    Куди – невідомо.
    Шепочу сутри
    З іменем Будди Майбутнього
    І мислю:
    Я ще живий!



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  30. Артур Сіренко - [ 2020.02.08 22:36 ]
    Зимові гуси
    У місті
    В якому ніколи не було трамваїв
    Я йду вздовж неіснуючої колії,
    На вулиці, де зима заморозила душі,
    Марно виглядаю зимових гусей
    Білих, як сніг Країни Ведмедиці.
    Вони прилітають тільки опівночі
    Тихо, наче здивовані сови
    І гелгочуть нечутно
    Про великі холодні озера
    Повні сріблястої риби.
    Прилітають
    Лише до самотніх поетів –
    Лише до самотніх.
    Було темно
    На вулицях Зимового Міста
    Спали в своїх домівках
    Перехожі й пожежники,
    Щурі і коти, водовози і злодії,
    Кати і повії, аптекарі й пекарі.
    Не спав лише Сторож Снів
    Моторошних і смішних,
    Сірих і кольорових:
    Снів, які загубили мертві
    І назбирали живі
    У своїх хворобливих мареннях.
    Сторож Снів – такий безпритульний –
    Блукав з ліхтарем
    Під чужими вікнами:
    Вікнами снів.
    А я виглядав зимових гусей,
    Знав, що вони прилетять:
    Якщо не до мене, то конче до когось.
    Знав.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  31. Шон Маклех - [ 2020.01.24 02:35 ]
    Довершено: Місто на Болоті
    Щойно якісь заброди
    На болоті звели будинки,
    І сказали, що то не кладовище,
    Що то не гранітний надгробок
    Над усіма мріями і сподіваннями,
    А що то місто прозорості:
    Не води каламутної
    І риб банькуватих,
    А просто місто муроване
    Божевільним королем придумане:
    Лисим і нетверезим,
    Таким, як все невчасне,
    Недоречне, зле і потворне.

    Щойно якісь нечестивці
    Сказали, що хочуть пишності,
    Розваг і якоїсь величі
    Серед отих важких каменів
    На болотах страшних
    нагромаджених.

    Щойно оце відбулося –
    Оце безглуздя нечуване,
    Як ріка сама збунтувалася
    І втопила оте місто
    Разом з його Молохом,
    Разом з катами й солдатами,
    Разом з лакеями й графами,
    Але з того темного часу
    З болота почвара приходить
    І каже, що він не привид,
    І навіть не вурдалака,
    А правитель величний і сильний –
    Залізний тиран моху
    І в’язкої смердючої твані:
    Він приходить коли епоха
    Знову стає темною.

    А коли вона була світлою
    У тій країні боліт злих?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  32. Артур Сіренко - [ 2019.12.12 00:28 ]
    Джмелі
    Ми думали, що життя – це книга,
    А це лише вервечка
    Уламків часопростору
    Нанизаних на нитку почуттів.
    Вервечка, що тягнеться в темряву,
    Яку перебирають пошерхлі пальці
    Гончара, що майструє тіла
    З липкої жовтої глини
    Та прозорої води часу
    (як легко вдивлятись в майбутнє!),
    Ліпить собі іграшки –
    Персонажів театру лялькового.
    Вони грають йому смішну виставу
    Про те, що смерть неминуча,
    Грають і розбиваються,
    Руйнуються
    На порох сухий,
    На пил під ногами босими
    (Черевики давно загублені,
    Бо набридло їх витирати
    Від пилу зірок
    Килимком під дверима Всесвіту).
    Пошийте хтось завісу смугасту –
    Треба ж цій драмі антракт
    Хоч інколи влаштовувати,
    Щоб ляльки могли усвідомити,
    Що сценарій мелодрами глиняної
    Написано сірими чорнилами,
    Пером крила чорного крука,
    Що дзьобав падло
    Мертвого тіла Галактики.
    А коло гончарне все крутиться,
    Глину руки старезні місять,
    У променях злих зірок
    Нові іграшки-пищики випалюються…

    А над квітами ґоґодзів
    Гудять джмелі волохаті:
    Сторожі запашної неплинності,
    Вартові нових хвилин нетлінності.
    Слухайте їх гомін прозорокрилий –
    Може тоді щось втямите,
    Перш ніж сховають вас
    У ящик тисовий
    Для глиняних іграшок-пищиків
    Струганий.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  33. Артур Сіренко - [ 2019.12.08 04:59 ]
    Темні слова
    Темні слова
    Зустрічаються в кожній книзі –
    Навіть у світлій, що наче промені на воді:
    Навіть в такій.
    Слова написані темрявою:
    Для чого, кому, навіщо?
    Слова темні, як ніч.
    Темні, як наші часи.
    Чи то оті – часи лангобардів –
    Русявих людей заліза,
    Довгобородих зайд
    До країв стиглого винограду
    (А на краю дерев’яного столу
    Ніж
    Яким різати хліб
    І запивати його вином).
    До моїх черевиків-апостолів
    Пришиті підошви
    Шевцем косооким на ймення Сонце.
    Але навіть він – золотонитковий
    Має темні слова
    Написані літерами заграви.
    Не нашої.
    Не доброї і лагідної – а тої –
    Заграви пустелі духу.
    Темними словами написана книга,
    Яку дарував мені поет божевільний
    Давно розстріляний
    У якомусь підвалі
    Будинку бетонного
    Проклятого Богом міста –
    Міста Вічної Ночі.
    Нічого не лишається
    На сторінках книгу піску.
    Тільки слова
    Тільки темні слова
    Тільки слова непрозорої Тьми
    Будуть звучати
    Коли не стане нас…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  34. Шон Маклех - [ 2019.11.30 00:31 ]
    Тінь півонії
    Коли падолист довершується,
    Коли хризантеми стають скляними
    Й крихкими,
    Наче спогади сивого зайця,
    Якому в голові все осінь –
    Заметіль жовтого листя,
    В яке ховатись і спати (як Сонце),
    Коли вогкість стає колючою і яскравою
    (Не забудьте вмикнути зірку оцю –
    Найближчу, тому сліпучу:
    Ви – знавці нескінченності),
    Отоді й згадується
    Усе закопане в тіні півонії,
    Не тої що залізна
    І довгою своєю шиєю
    Нагадує більше жирафа,
    Аніж китайське запашне літо
    (Чай),
    А тої яка губить пелюстки –
    Так тихо й спокійно,
    Як бородатий поет-волоцюга
    Губить свої недоречні спогади.
    А може то і не спогади,
    А може то легкі човни,
    Що ковзають хвилями
    «Мезогейос Таласса»,
    Човни в яких весла
    Тесані з кипарису,
    А вітрила зіткані арахнами
    З синього льону.

    У тій тіні півонії
    Сховано сліди волохатого Часу:
    Його скарб блискучий –
    Шматочки хвилин,
    Які він поскладав до глечика –
    Не нами зліпленого.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  35. Шон Маклех - [ 2019.11.23 03:42 ]
    Полум’я ночі
    Сови
    Вимірюють глибину ночі
    Споглядаючи полум’я
    Глухої безнадійної осені.
    Для чого
    Я холодну книгу світанку
    Пригортаю незримими пальцями
    До вітряної сліпої сирості:
    Коли
    Скрипить колесами млин дерев’яний
    Життя людського пташиного
    (Бо люди – птахи, що літають у снах),
    Перемелює страждання й журбу
    У сіре гірке борошно.
    Пече з нього хліб гливкий
    Стара босорканя Доля.
    Коли
    Сови зловісно пугикають
    Згадуючи казку «Вчора»,
    Вигадуючи казку «Завтра»,
    Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
    Я лише слухаю
    Скрип отого млина водяного
    Що крутиться й перемелює
    Людську журбу і страждання,
    Хоч річка давно і висохла,
    Хоч дерево давно зітліло,
    А криця зіржавіла,
    Але колесо крутиться.
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  36. Шон Маклех - [ 2019.10.25 23:51 ]
    Острів ліщини
    Острів ліщини нагадує парасольку,
    Під якою ховаються вусаті форелі
    Від червоних променів зірки
    На ймення Соль чи то Гріан.
    На цьому острові тверді горіхи
    Падають просто в пащеку
    Сомам-ненажерам,
    До хвостів яких
    Чіпляється дивак Кромм Круах –
    Необачний плавець,
    Пірнальник у рідке Небо води.
    Острів ліщини
    Неохайний притулок
    Для кудлатих хвостатих хрумів
    (Хрум-хрум),
    Що шукають руді горіхи
    Серед торішнього снігу.
    Острів ліщини…
    До нього плисти-тонути
    Під вітрилами-зливами
    На човні без якоря:
    Бо навіщо…
    На острові ліщини
    Витешу собі костур
    Бородатого схимника,
    Вирізьблю на нім знаки
    Огамом – письмом забутим
    Таки нашим, таки для мертвих,
    Та й помандрую пагорбами,
    Туди, де пісні для живих не співають
    А лише тоскно голосять
    Жінки нечесані –
    Банші.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  37. Артур Сіренко - [ 2019.10.21 02:29 ]
    Сон серця
    Моє серце горнулось
    До білих зимових метеликів
    Які прилітали
    На червону відмітину
    Серед білої порожнечі,
    Яких приносив до теплого поштовху
    Холодний грудневий вітер.
    Моє серце шукало
    Хоч трохи тепла серед холоду
    Серед квітів морозу
    І подихів сивих хмар.
    Моє серце безхатьком-собакою
    Блукало манівцями міста чужого
    Кам’яного – з вікнами-більмами
    І бачило сни: такі ж кольорові,
    Такі ж теплі і вітряні
    (Легкий бриз океану)
    Як острів загублений в порожнечі
    Порожнечі нашого світу:
    Моє серце бачило сни.
    Серед безодні самотності,
    Серед Ніщо майбутнього,
    Серед ночі вічної й нетутешньої
    Моє серце бачило сни:
    Наповнених світлом сумного Сонця,
    Наповнених квітами дивними,
    Наповнених синявою –
    Бачило сни…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  38. Артур Сіренко - [ 2019.10.11 22:13 ]
    Виноград стиглої осені
    Жовтень кульгавим грішником
    Шкандибає до храму старих єрЕтиків
    Білих друїдів забутої секти
    Катарів з міста Альбі –
    Виноградарів сизих ягід
    Знавців давнього трунку –
    Напою шаленства тракійців.
    Жовтень королем позолоти
    Катом в плащі розкішному
    Стріляє мені в скроню.
    Жовтень – німий свідок
    Осені патріарха.
    У кишені напхано листя –
    Того – кленового, того – повного барв,
    А жмені повні каштанів –
    Гірких горіхів майбутнього,
    Твердих як іспанські кулі
    Грабіжника злого Пісарро.
    А мені долати стежини
    Кам’яних і чужих Піренеїв
    У пам’яті тільки етюди
    Невдахи й вигнанця Пікассо.
    Не чекайте від мене мовчання,
    Не чекайте від мене образи,
    Чекайте від мене помсти
    Коли жовтень злим танцюристом
    Стріляє мені в скроню –
    Так наче я не прочанин,
    А божевільний гідальго,
    Вершник німої осені…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  39. Шон Маклех - [ 2019.09.30 14:23 ]
    Довершено: Місто Світанку
    Місто,
    Де Сонце лише прокидається:
    Не знає тендітне й ліниве
    Чи то лише сон – його нетривке продовження,
    Чи справді місто, що живе лише о цій порі
    Реальність:
    Плетиво дхарм матерії й часопростору.
    Сонце лише зазирає –
    Продирається крізь сутану темряви,
    Крізь саван сивий розпухлих хмар,
    Але воно бачить очима вогненними
    Місто, яке живе лише на світанку
    А потім знову вмирає,
    Конає в нових вогняних стрілах
    Світила, що надто гаряче
    Для його стін прозорих.
    У тому місті живуть тіні –
    Свідки старих повстань
    І нових революцій та бунтів –
    Тіні Платона – на стінах печер
    Яке називають Містом:
    Містом Світанку.
    Воно закутається в ковдру хмар
    І буде спати сном старих паротягів
    (Де всі колії залізні іржаві,
    А світлофорами банькуваті сови)
    До світанку наступного,
    Що неминуче настане
    Після довгої ночі з більмом Бетельгейзе
    Серед неба чорного – сліпої баби-історії.
    Місто Світанку
    Оживає лише на мить
    Щоб знову стати
    Руїнами духу.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  40. Артур Сіренко - [ 2019.09.20 12:22 ]
    Стежка-ніж
    Стежка, на якій кроків не чути
    А лише шепіт
    Слова неясні, незрозумілі,
    Звуки стишені
    І знову – мовчання.
    Стежка, яка не веде нікуди,
    Навіть у хащі,
    Навіть у нетрі,
    Навіть у сирість вертеби,
    Навіть туди.
    Стежка, якою мусить блукати
    Кожен прочанин чи подорожній,
    Кожен їжак з думками-колючками,
    Кожен вухань з хвостом-епіграфом
    Чи то епітафією для всіх несміливих,
    З тонким скляним серцем для вина черленого:
    З серцем-мішенню,
    Кожен гризун з зубами репліками,
    Кожен мисливець з ножем правди,
    Кожен, хто заблукав
    З торбою повною часу,
    Повною днів, років, століть
    Епох і тисячоліть,
    Кожен сумний босоногий
    Мусить ходити колами,
    Вертатися до сухого дерева –
    Щоразу, аж доки не зверне обабіч –
    На стежку, що веде у Ніщо.
    Стежка, на якій ніколи трава не виросте,
    Навіть блекота отруйна,
    Навіть нетреба колюча,
    Навіть звіробій-кат,
    Навіть лунарія забуття
    Не проросте з отого от шляху битого,
    Розбитого й проклятого.
    Стежка, яку ніколи не споглядає Місяць –
    Цей підсліпкуватий забудько,
    Цей заброда ґотичної тьми.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  41. Артур Сіренко - [ 2019.09.09 22:36 ]
    Мох
    У башту моєї пам’яті
    На самий горішній поверх:
    Отой, що під самим Небом,
    Отой, з великими вікнами,
    Які ледве зранку прочиниш –
    Крізь отвір повзуть хмари
    Бавовною білого сну
    У цю кам’яну башту,
    В кімнату з холодними стінами
    Заходить старий мох
    Гостем чужим і непрошеним,
    Кульгавим онуком гуна,
    Босоногим вершником
    Кам’яних комоней зречення.
    Руїни замшілі
    Замку моєї свідомості
    Темніють у сутінках
    Старої бабусі Європи
    Очима почвар готичних,
    Блимають на рівнині
    Отій, що внизу під Місяцем,
    Отій, з ялівцем колючим,
    Який гірчить не сьогодні
    Плодами своїми смолистими.
    І цей стрий зайда, блукалець-безхатько
    Зелений свідок таємного
    Дарує мені тишу,
    Заперечує книгу «завтра».



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2019.08.27 17:56 ]
    Порожнє Небо
    Відлітають ластівки –
    Чорно-білі знаки апокрифів,
    У синьому Небі стає порожньо
    У цьому високому Небі Конфуція –
    Жебрака нещасного царства У.
    Стає в блакиті так пусто й незатишно,
    Наче на другий день творіння,
    Коли Бог бадьорий
    Створив Ніщо.

    Покидають нас ластівки
    І хто зна чи повернуться,
    Лишаються круки –
    Свідки вічного тліну
    На кронах дерев скорботи,
    На землі, що не зорана
    Плугом святого оновлення
    (Нехай і осіннього) –
    Залізним зубом змін.

    Полишають нас ластівки
    Одних в країні зажуреній,
    Сиротами під деревами смутку.
    Лишаються з нами
    Окрім граків-філософів:
    Дітей старого Сократа
    Горобці буденної сірості
    Веселитись своїм цвірінь,
    Коли хоч в петлю, хоч з мосту в вир,
    Коли в цій елегії поля –
    Спаленої ниви майбутнього –
    Холодної і сухої: соломою спогадів
    Застелено долівку дому,
    Нашого – де ми чужі,
    Хати, де нас нема,
    Бо ми журавлі
    Країни, де немає озер.

    Відлітають ластівки –
    Чорні крапки
    Книги Високого Неба,
    Маленькі постскриптуми
    До згорнутих рукописів Шляху,
    Що так просякли олією часу –
    Важкого, як тосканське олово.

    Відлітають ластівки,
    А в мене в долоні
    Рожевий журавель з торбою:
    Чорною, наче ніч Фоми-апостола,
    Що лишив нам Євангеліє,
    Що досі за сьома печатками.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  43. Артур Сіренко - [ 2019.08.09 02:17 ]
    Тільки мовчання
    Не кажіть мені нічого про крейцери,
    Які ховають у своїх волохатих сумках
    Кенгуру – громадяни держави незайманості,
    Мовчіть про сліди на воді,
    Які лишає своїми лапами
    Вухатий звір Сіріус.

    Не кажіть мені про королів Гімалаїв –
    Білої країни вічної тиші –
    Їм затісні їхні мідні корони:
    Не для таких черепів мовчання ковані.
    Хто вчив їх тримати молоти
    У кузні одвічного Агні-хотара –
    Посланця до ласих богів-дармоїдів?

    Не кажіть мені про око
    Лисого розбійника Неба:
    Надто хиже воно й невблаганне,
    Надто сині його зіниці,
    Надто рідко воно дощем плакало
    Над землею, що давно висохла
    Від сподівань гарячих і марних.

    Не кажіть мені про Золотий Вік –
    Я досі з чорнозему викопую
    Його уламки блискучі
    І несу їх на торжище –
    До лісу жадібних липких пальців.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2019.06.11 22:49 ]
    Розчинення
    Він називав її Лу
    І просив не шкодувати про забуття,
    А для мене ці звуки
    Ця сукупність літер
    Зовсім не імено кралі
    Яскравого плаття
    І паризької зачіски,
    Це назва царства вузькооких людей,
    Де жив бородатий філософ.
    А ще чомусь згадуються птахи
    З рожевим пір’ям
    І журавлі,
    Які сідають на руки
    На долоні – як спогади
    На дроти пам’яті.
    Дивак Гійом –
    Він так само глухнув від канонади,
    Так само мислив квітами мигдалю,
    Коли навколо був тільки бруд бліндажів
    І в’язке болото шанців,
    І бачив якусь красу
    В чорних миттєвих квітах вибухів,
    Так само думав, що не повернеться:
    Цей дивак – менестрель моста Мірабо.
    А я співаю про міст над Бистрицею,
    Теж не знаю, чому я ще є,
    Теж не знаю, чому так все минає,
    Але спогади… Спогади…
    Невже вони розчиняться
    В порожнечі Ніщо?


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  45. Артур Сіренко - [ 2019.06.08 01:07 ]
    Спогади зникли
    Благодатний дощ змив спогади,
    Як змиває зграя метеоритів
    Темряву ями Неба –
    Такого ж бездонного,
    Як майбутнє,
    Як сам Час – незачесаний старець,
    Першонароджений біловбраний.
    Благодатний дощ змив спогади –
    Пам’ять перетворилася
    На чисту сторінку,
    Де жодного слова
    Не написано про перші юнацькі захоплення.
    Дощ, який все змиває,
    Все оновлює, все робить чистим,
    Як листок Китайського майстра,
    Який тільки мислить,
    Які ієрогліфи написати,
    Який навіть не почав розтирати туш,
    Який не має картини навіть в уяві.
    Після дощу – особливо цього – літнього
    Все так прозоро
    Наче в краплі води.
    Ось так і живу – без спогадів
    Про сумне минуле своє…
    Сьогодні. Серед дощу. Майбутнє!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  46. Шон Маклех - [ 2019.05.11 18:37 ]
    Довершено: Місто Попелу
    Місто,
    Яке засипало попелом
    Сірим, наче кроки Господаря в сутінках,
    Попелом
    Спалених душ єретиків
    Чорної віри старих дерев
    Білого запашного цвіту,
    Твердих блискучих горіхів:
    Старі дерева теж моляться:
    Богам потойбічної темряви:
    Вони просто не знають,
    Що смерть – це вогонь,
    Це сліпуче світло,
    А не густа пітьма.

    А Місто все засипає попелом,
    А диваки-люди:
    Шанувальники кави,
    Поціновувачі містерій.
    Громадяни Міста Попелу
    Все думають, що то не попіл,
    А пелюстки дерева Фудзіяма,
    Що то не дим, а квіткове марево.
    Попелясті міщани
    Споглядають свої чорні сорочки і плаття,
    Виглядають з вікон сажотрусів чорних,
    Готують свої марципани
    На сковорідках кіптяви.

    Піддані свого короля попелястого
    Думають, що вони діти темряви,
    Сини і дочки синьої ночі,
    А вони лише кваки
    Ставка з камінними берегами,
    Де замість води попіл –
    Все той же сірий попіл
    Душ, що палали на площах
    Автодафе мовчання.

    Я посадив своє серце
    Замість куща трояндового
    Серед площі Великої Пустки
    Міста Сірого Попелу.
    Може щось виросте.
    Може.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  47. Шон Маклех - [ 2019.04.23 22:43 ]
    Димар
    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що збудований з каменю
    Жовтого, як патлате сонце,
    Білого, як вицвіле небо,
    Сірого, як падолистові будні,
    Темного, як глибини моєї свідомості.

    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що нагадує башту-замок
    Якогось гонорового лорда,
    Що володів болотами:
    Від одного пагорба до іншого.

    Замуровую вікна:
    Не хочу їх перетворювати
    На бійниці для іржавих гармат
    Та кашляючих замасляних крісів.
    Замуровую вікна:
    Всі крім одного:
    Хочу в темряві
    Запалити свічку пам’яті.
    Лишу одне віконечко –
    Нехай у цю шпарку
    Зазирає щоночі Місяць –
    Цей солдат на сторожі,
    Повстанець останній
    Чорного поля Неба.

    Замуровую вікна
    Чи то в домі,
    Чи то в димарі,
    Чи то в колодязі:
    Не хочу щоб козопаси бачили,
    Що я з війни повернувся…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (10)


  48. Артур Сіренко - [ 2019.04.09 20:59 ]
    Втеча
    Тікаю від власної тіні –
    Від себе – такого самого «Я»,
    Тільки темного, тільки плоского
    Безтілесного.
    Тікаю туди, де Сонце,
    Де бджоли влаштовують оргії
    Над квітучими абрикосами
    Розчиняючись в синяві –
    Синій безодні Істини.

    Серед білого марева,
    Серед вишневого аромату
    Підставляю долоні чекаючи
    Дощу весняного першого.
    Його краплі важким намистом –
    Розірваним, наче днів сув’язь
    Падають, падають, падають.
    На оце біле марево,
    На оце рожеве марення,
    Де бджоли влаштовують оргію –
    Нектару та аромату.

    І були б серед тої казковості
    Кумедні вухаті ослики –
    Була б це тоді Іспанія:
    П’янка Андалусія,
    А не країна вершників –
    Сарматів з руками пошерхлими
    І з черепами спотвореними
    Сарматів-номадів
    Та їх кам’яних ідолів.

    Але вишням байдуже:
    Все вітер наповнюють
    Вином свого аромату…




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Шон Маклех - [ 2019.03.26 19:09 ]
    Гість одкровення
    Хочеться взути теплі й важкі
    Черевики безбатченка Сонця –
    Такі собі світлоступи та теплокроки,
    Коли чисто ірландська мокрінь
    Вдирається в душу злодієм:
    Так, наче граф кирпатий Стронбоу
    Знову шматує пагорби Ерінн,
    Як шматують кавалки торфу,
    Перш ніж кинути їх на поталу
    Вогню-оранжисту. Добре що вітер –
    Цей жорстокий зайда країн опівнічних,
    Цей філософ зажури, цей гностик
    Цей злий казкар, провісник недобрих легенд
    Заходить гостем у мою кам’яну хату –
    Хату, де ніхто не живе. Ніхто,
    Окрім бородатого привида –
    Сивого, наче той лунь – місячний пугач боліт.
    Добре, хоч отакого гостя-нездару
    Маю щоднини, маю щоночі,
    Маю щовечора, маю щоранку:
    Гостя, вбраного в листя сухе і жовте,
    Так, начебто, ми не на Острові
    Смарагдових Схилів (вниз, тільки вниз,
    У Небуття, в Сід невблаганний),
    А серед жовтих сторінок книг,
    Які написали дерева і кинули в порожнечу
    Холоду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  50. Шон Маклех - [ 2019.03.07 21:44 ]
    Торфовище
    І я люблю це торфовище:
    Так м’яко тут ступати
    І минуле сумне згадувати,
    Ховати в його утробі
    Важкі й холодні заліза шматки.
    А потім щось вишукувати,
    А потім землю як пиріг різати –
    На паливо.
    Ми стільки разів це торфовище підпалювали,
    Стільки його рискалями різали,
    Заступами тлумили, лопатами шматували,
    Наче не торфярі ми, а копачі могил,
    А воно все квітує, все ковдрою камені криє,
    Все з нутра джмелів та щурів плодить,
    Чого тільки ми не викопували:
    І ножі іржаві, і треби страшні, і кумирів пращурів,
    А все намарно – не для нашої пам’яті,
    Не для наших хворих спогадів,
    Не для наших черевиків цвяхи
    З тих кавалків мечів минулого.
    А люблю це торфовище:
    Все одно.
    І овець волохатих дзвоники,
    І конюшини весняні трилисники,
    І вересу п’янкий сон,
    І вітру прощання сумне…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8