Звучить мені в мобілці нота «сі»,
Заводить так мелодія класнюча,
Я викликаю київське таксі
І хочу вам цю музику озвучить.

Мені щастить, мені уже «везе» -
Ви не знайдете «тачки» тут «покруче»…
Мене везе, мене уже везе -
Таксі «Шансон», розкішне і співуче.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.

На лівий берег через міст «Метро»
На захід сонця фарами свічу я,
Який прекрасний вигляд на Дніпро,
Неначе птах, на крилах тут лечу я.

Які жінки! Водію, не дивись…
А то впадем у воду ми з тобою.
Ми піднялися у захмарну вись,
Де сонце в парі з даллю голубою.
Перегра.

А вечори які чудові тут,
В неонових вогнях мій погляд тане.
Як навесні божественно цвітуть
У ботсаду магнолії й каштани.

Свої літа на кручі ці несу
І розкажу таксистові відверто –
Побачив парижанин цю красу
І захотів у Києві померти.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.


17.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013),
Київ.

Шановне товариство! Сьогодні по каналу "Культура" Українського радіо в передачі "Мистецька афіша" (ведучий - Президент творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України - Віктор Герасимов) прозвучала наша спільна в Віктором Охріменком пісня "Колискова для коханої" (моє виконання Я.Ч.). Послухати можна ось тут: набрати в інеті: радіо "культура"; архів передач ІІІ каналу Укр. радіо; передача "Мистецька афіша" з 10.15-10.25. На жаль, посилання невірне: http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=404428.
Свого часу ця пісня публікувалась на "ПМ" із відеокліпом О.Тичка. Хто бажає переглянути, це можна зробити ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=93711

З повагою

Ваш

Ярослав Чорногуз

Буде в мене красуня-жона,
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.

ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Вийшла заміж чому за мента,
А чому, а чому не за мене?

Я почав, я почав випивать,
Бо не я п`ю тих любощів меду,
Поки лікар-нарколог, мов тать,
Не зашив мені в спину торпеду.

ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Вийшла заміж чому за мента,
А чому, а чому не за мене?

Наталі ти моя золота,
Скоро стану циганським бароном,
Утечеш ти тоді од мента,
Золоту одягнеш ти корону.

ПРИСПІВ:
Ах, життя, небезпечна це гра,
Сяє листя на вітах зелене,
Наталі ще старіть не пора,
Тож виходь, моє серце, за мене!

1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2014)

Звучить мені в мобілці нота «сі»,
Заводить так мелодія класнюча,
Я викликаю київське таксі
І хочу вам цю музику озвучить.

Мені щастить, мені уже «везе» -
Ви не знайдете «тачки» тут «покруче»…
Мене везе, мене уже везе -
Таксі «Шансон», розкішне і співуче.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.

На лівий берег через міст «Метро»
На захід сонця фарами свічу я,
Який прекрасний вигляд на Дніпро,
Неначе птах, на крилах тут лечу я.

Які жінки! Водію, не дивись…
А то впадем у воду ми з тобою.
Ми піднялися у захмарну вись,
Де сонце в парі з даллю голубою.
Перегра.

А вечори які чудові тут,
В неонових вогнях мій погляд тане.
Як навесні божественно цвітуть
У ботсаду магнолії й каштани.

Свої літа на кручі ці несу
І розкажу таксистові відверто –
Побачив парижанин цю красу
І захотів у Києві померти.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.


17.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013),
Київ.

Дощ осінній крапа де-не-де,
Витискає хмару немалую,
Струнконога кралечка іде,
По Хрещатикові дефілює.

ПРИСПІВ:
У стовпа заїхав «Мерседес»,
Як побачив змійками панчохи,
Київ замовкає враз увесь,
Тільки чуть навколо «ахи» й «охи».


Світ не бачив ще тебе таку –
Чарівну, звабливу Люсю-Мусю,
Наче песик той на ланцюжку,
До твоєї тіні прив`яжуся.

ПРИСПІВ:
Ти поміть у натовпі мене,
За тобою йти, повір, я мушу,
Над тобою - диво осяйне -
Парасолькою одкрию душу.

О моя любов, моя Лю-Лю,
Хай сипнеш з очей у мене перцем –
На калюжу плащ я простелю –
Ніжкою ступай мені на серце.

ПРИСПІВ:
Хай презирливий почую сміх,
Але знай, чарівна диво-Ладо,
Я вже, я вже біля ніг твоїх,
Ти моя осіння дефілядо!

30.09.-1.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

(пісня)

і знати не знала для чого птахам не до сну
а зілля шукала для серця — на теплу весну
вагалися кроки мої
трималися лісу й доріг
та голос губився луною не йшов і не біг

ти випав як злива і серце моє розцвіло
у краплях щасливих веселки міцніло крило
проміння мені дарував
без меду солодкі слова
злипалися ніжно у віях коли цілував

і хотілося жити твоїми світами
і котитися сонцем цілунку шляхами
у тобі оживати метеликом білим
і чекати на космос мурашкою тіла

та стало нас мало як світла у місті нічнім
і листя опало і холодно тільки мені
ці вікна рибини немов
дивилися ніби в трюмо
і я відчувала як осінь заходила в кров

осінь гуляла неначе повія
спила до краплі останні надії
бути без тебе — не гратися з Богом
клаптиком неба латати дорогу
плакати гірко і так засинати
слухати вітер і тінню ставати
плавати нетом у світ віртуальний
там завмирати у тиші сусальній
чути себе відчувати в легенях
жовч тютюну і коріння мігрені
і не в собі переносити волю
зводити сум до ковтка алкоголю

дивилася в небо що сипало зорі мов сіль
голубила думку а та переходила в біль
і скроні неначе бруньки
щораз набухали гірким
життям що текло непомітно з тремкої щоки

а хотілося жити твоїми світами
і котитися сонцем цілунку шляхами
у тобі оживати метеликом білим
і чекати на космос мурашкою тіла
аби бігла панчохою ще одна стрілка
і крутилась у щасті годинника білка
зодягалися дні у хвилини барвисті
у думки де ти є переписаний чисто
аби тільки не сон аби тільки не пісня
аби все що було долітало до після
відпускаю тебе як човна мертва хвиля
залишаю собі що на серце ти вилив

26 Вересня, 2013

Знов травневі дні,
каштани квітнуть надзвичайні.
Не до них мені,
коли я маю справи чайні.

Приспів:
Ми біля самовару, я і Маша,
кажу я: "так", жартує Маша: "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Чаю нам ледь вистачає,
ми ж бо цілунки запиваєм чаєм.
Ми біля самовару, я і Маша.
І так сиділи б з нею день при дні.

Поки те та се,
нас пограбовано, звичайно.
Винесли усе,
та не приладдя наше чайне.

Приспів:

То ж біля самовару - я і Маша,
кажу я "так", а Маша каже "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Так рум'янець до лиця їй,
та погляд Машин дещо обіцяє.
Й ми біля самовару, я і Маша.
Було б нам нудно на самотині.

2013

Я по Метробудівській іду,
Там знайду на задницю біду,

Долю дуже важко обдурить
Дасть мені хто в зуби… закурить?!

Все пройшло моє дитинство там
Валер"янку я давав котам,

Ми були веселі пацани –
На базарі крали кавуни.

У п`ятім класі потім заодно
На горищі цмулили вино.

В сьомому в аптеку я ходив
Купувать собі презерватив.

ПРИСПІВ:

Відрадний хутір – тут я жив
Метав у дерево ножі.

Відрадний свій згадую як сон –
Мій бандитський київський район.

А потім разом в лісі як на те
Займалися кунг фу і карате,

І були на Борщагівку* злі,
З нею розібратися ішли.

Їй оголосили всі війну,
Билися ми стінка на стіну.



ПРИСПІВ:

Відрадний хутір – тут я жив
Метав у дерево ножі.

Відрадний свій згадую як сон –
Мій бандитський київський район.

27 червня 7521 р. (Від Трипілля) (2013)**

Ти дивишся мені так ніби-то у душу,
В очах твоїх сумних читаю я "Зажди!",
Та знаємо, нажаль, що їхати я мушу.
Надовго чи? Хто зна? Можливо, назавжди.

Приспів:
Серпанковий туман над нами рожевіє,
Вже вранішня зоря над тамбуром сія.
Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє,
Що дівчину свою навік лишаю я.

Запам'ятаю я усе, що ти сказала,
Мить не забуду цю ніколи і ніде.
Ще лиш один дзвінок, і стихне шум вокзала.
Останній лиш дзвінок, і потяг відійде.

2012

Біг крутяк поранений –
Рятував життя.
Дипломат з долярами
Кинув у сміття.

Вранці бомж у бакові
Ритися ішов,
Дипломат із баксами
В бакові знайшов.

ПРИСПІВ:

Вранці бомж у бакові
Ритися ішов.
Він фортуні дякує –
Щастя там знайшов.

Кінчиться наразі
Це життя сумне,
Ти із грязі в князі –
Вознеси мене.


Почалось для бомжика
Не життя, а рай,
Ти, фортуно, грошики
Скрізь порозкидай.

Дачу, яхту, «мерса» -
Все мені даси
І великі перса
Місісіс краси.

ПРИСПІВ:

Дачу, яхту, «мерса» -
Все мені даси
І великі перса
Місісіс краси.

Я тепера, хлопці,
Вже бомжацький дон,
На Канари – гопца –
Їду за кордон.

Ось нардепом стану я –
Боже, поможи,
У Верховній Раді там –
Партія бомжів.

В президенти піду я –
Маю такий план,
Бо мене підтримує
Весь бомжацький клан.

ПРИСПІВ:
В президенти піду я –
Маю такий план,
Більш не буде правити
Нами бандюган.

Вийшов з бандюганчиків –
Щоб і я так жив.
Тож наступний прийде нам
Просто із бомжів.

27.05.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Хочеш коханий для тебе я стану

Галичиною тривожною дуже

З пам’яттю доброю

І без настану

Все говоритиму про наше минуле

Буду ходити до церкви молитися

Свічки поставити і перемолоти

Кості усім кому ми небайдужі

Й тим хто байдужі - вони ж нам не чужді

Буду просити щоб ти на побачення

Більше квіток мені вже не приносив

Краще приходь ти коханий зі стягом

Так в моїх грудях щемітиме дужче

Ще час до часу я просто зникатиму

То з Піренеїв отримаєш вістку

То з Апенін подзвоню випадково

І розповім про невістку

З Палермо, що тестя й тещу своїх не провідує.



Хочеш коханий я стану Донбасом

Тільки для тебе і тільки сьогодні

Буду постійно чимось я зайнята

Литиму труби й на своїм підвіконні

Зліплю вазони із шахтного пилу

Форми трикутної й напередодні

Дня незалежності загляну у очі

І сповіщу що кохаю я іншого

Того сусіда що поверхом вище

Ну пам’ятаєш квартира правіше

Прапор ще в нього висить на балконі

Трьох кольорів - посередині синій



Хочеш коханий я буду Кримом

Тобі від мене все буде спекотно

Мова моя тобі завше звучатиме

Шурхотом хвиль і шумом прибою

Все по собі я пісок залишатиму

І на губах твоїх буде солоно

Смак пахлави у повітрі витатиме

Й запах креветок червоних-червоних



Хочеш я буду Поділлям для тебе

Думати буду, що я у полоні

В хаті постійно буде не проткнутися

Турки й татари гулятимуть горді

Запахом кави усе прокіптявиться

Ти ж будеш завше готовий до борні

І до походу далеко-далеко

Щоби мене повернути з полону



Хочеш я буду Поліссям й Волинню

Й ми будем жити тоді серед лісу

З вікнами що до болта виходять

Я все тебе посилатиму к бісу

Ти ж повернешся і в своїх долонях

Знов принесеш мені букет очерету

І комарів знову впустиш до хати

Рано-ранесенько знову прокинемось

І пробредемо ми щоб торгувати

При пильній дорозі грибами

Чорницями і повстанською зброєю



Хочеш я буду твоїм Закарпаттям

Завше з тобою говоритиму дивно

І на подвір’ї поселю дві родини

Ромів немитих

І митих одну лиш

Поруч своїми руками я створю

Сад невишневий а сакури сад



Хочеш я буду твоїм Запоріжжям

Все воюватиму за тебе і просто

Щоб не забути те діло хороше

Битиму пики сусідкам і тіткам

Бо ревнуватиму прости мене Боже

Рідко усе ж я буватиму вдома

А як буватиму то п’яною тільки

Я на коні до квартири в’їжджатиму

Й махатиму шаблею та довго кричатиму

Аж поки мене не здолає утома



Хочеш я буду для тебе Одесою

І на питання відповідатиму довго

Так що вкінці неодмінно завершу

Знов запитанням

Ну ти ж розумієш?

Зватимусь я не інак Катериною

Навіть якщо і зовуть мене Роза

Ми переїдемо в іншу квартиру

Ту де нічого не буде не спільного

В нас і в сусідів і навіть в прохожих



Хочеш я буду для тебе столицею

Звісно до мене ти переїдеш

Так що з кінцями що не позбудуся

Навіть як схочу і навіть із ЗМОПом

Будемо ми розмовлять соловї’ною

Вдома але тільки не на роботі

Будемо спати і в снах своїх бачити

Як обираємо Київраду

Але прокинемось і не поїдемо

Велосипедами під Верховную Раду



Хочеш коханий я буду з тобою…

Собою?
2013

ми йдемо на лови з левом
раз два три
повню чийсь носак розклеїв
от чор ти
на чотири - плани в клоччя
і ме чі
місто нас загризти хоче
у но чі
але ми вполюєм звісно
п’ять шість сім
наше сирникове місто
всім всім всім:
ми йдемо ховайтесь бóбри
дев’ять де
хай фортуна нинька добра
в руки йде
гей ворожко кинь-но карти
на шинквас
ні на лови йти не на варто
раз два раз

Я так сильно лю дівчи’ну
Заколихую цю днину

На хвили-ну й на секу-нду

Надкусив я мандаринку
Що забрав із під ялинки

Мандари-нку й апельси-нку

Файні маємо дарунки
Я цілую твої руки

Твої па-льці , твої о-чі

Я малюю валентинки
І ховаю у торбинки

Валенти-нки, й мандари-нки

Що казати я не знаю
Бо писати не казати

Я не зна-ю, я не хо-чу

Твої очі, мої руки
Мої пальці, твої вії

Кльова па-ні, гарна тьо-тя

Вас зі святом я вітаю
Серенади я співаю

Мо’я ле-ле, ой люлілю-лі

Ти богема я дилема
Ти скуйовджена поема

Мо’я ле-ле, ой люлілю-лі
Мо’я ле-ле, ой люлілю-лі

Ми слухали з тобою,
Як грала тиша рання
На березі любові
Мелодію мовчання.
Завмерли ночі звуки
У піднебесній залі,
І рук торкались руки,
І вуст вуста торкались.

Ще небеса високі
Дрімали на деревах,
І ніжки банив спокій
У росах кришталевих,
Габа живої річки
Мовчала загадково,
Ішло світання пішки
Туди, де спало слово.

Скрипалики прозорі
Смички в туман ховали,
І загасали зорі
За сивим покривалом.
Ми не будили слово,
Не турбували мови,
І так було чудово
На березі любові!

15.02.13

Сонце сховалось за гай.
Місяць з жита у небо зліта.
Травень говорить:"Кохай!"
Але в серці твоїм-золота солома.

Ткав я для тебе пісні
З промінців яснокрилих зірок.
Ти ж відказала мені,
Що для тебе я-лише жмуток соломи.

Вітер у полі знайду.
Розкажу про недолю мою.
З ним я до тебе прийду
І розвію,нарешті,твою солому.


2007 рік

Целую твои руки и глаза.
Смотрю я на тебя,как на икону.
И для меня открыты небеса.
И ангелы летят по небосклону.

Господь мне подарил тебя.
За этот дар я благодарен Богу.
Но стыдно мне...Ведь я боюсь немного,
Что говоришь "люблю" ты нелюбя.

За,что?..И почему?..Не знаю сам.
Дано мне счастье-быть всегда с тобою.
Для нас Всевышний освятил Свой храм,
Который мы с тобой зовём любовью.

2012 год

ХЕРУВИМ

Промайнув повз нас ще один рік.
Та не стали ми вдвох на рушник.
І не наша в тім зовсім вина.
Бо давно у нас мрія одна.

Але десь там угорі-в небі нічнім
На ясній зорі спить херувим.
І не чує він Божий наказ-
Цієї весни поєднати нас.

Маківки церков, в небо дзвеніть.
Не стихайте ви навіть на мить.
Хай проснеться вже Божий гонець.
І благословить нас під вінець.

2005 рік

Пелюсток п'ять шипшинка
Простягає до мене.
Золота серединка,
Внизу листя зелене.

Ніби вбрана шовками,
Така ніжна лелітка.*
На гілках із шипами
Порцелянова квітка.

Запах лагідний лине,
Проводжає в минуле.
Воскрешає хвилини,
Що в душі десь заснули.

Вдвох збирали шипшину.
Пам'ятаю і досі,
Цілував без упину
Ти лице моє й коси.

Цілував мої губи,
Називав мене - мила.
Обіймав і голубив...
Зашарілась шипшина.

Стільки літ промайнуло...
Чи того нам бажалось?
Тихим щемом війнуло,
У душі десь озвалось.
.
Сивини павутинка,
Півжиття за плечима.
Скаже хтось - гарна жінка,
Та з сумними очима.

Дорогі мені квіти
Пригортаю до серця.
Зачароване літо,
Теплим спогадом ллється.


*Лелітка - блискітка, цяточка.

2011р.

Я у вашу вдивляюся осінь,
В ній , неначе зізнання палке,
Вітер лист пурпуровий відносить
У безкрає і дальнє таке.
Хоч упевнений , що не дістану
Голубине і щире «люблю»,
До студеного вашого лану
Сонцем душу журливо тулю.
Я хмариною в небі за вами
Полечу ризиковано ввись,
І проллюся рясними дощами,
Де ви з літом навік обнялись.
Я у вашу вдивляюся осінь,
Як це сталося - не осягну:
Ви мого доторкнулись волосся,
Заплели юність у сивину…

19.11.12

Кожен день Сонечко нам сяє.
Кожне Серце Господа вітає.
Кожен день Щастя нам дарує Світ.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Божий кожен день.

Кожен крок – Свято в рідній Мові!
Кожну мить – в нас Серця готові
В кожен дім принести Кохання Цвіт.

Кожен з нас, хто зігрітий Словом,
Той плека в Серці рідну Мову
І дарує Україні всій привіт!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Світлий кожен день.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!
Славим Працею свій Рід! Славим Працею свій Рід!

тиша
медова
тіло бринить
розтане з ранком
і ми
у світлі позникаєм

вибач
не став я
кров'ю тобі
рікою без берегів
буденним тихим раєм

чуєш
ці стуки
вибухи скронь
нестерпний
серця вогонь
тремтить та не вщухає

хочу
відчути
губи й чоло
де зрізи крил
і тепло
тече та прибуває

знаєш
це серце
переболить
а сонце
вийде
і світ
без тебе запалає

29 Жовтня 2012

осінній блюз
пора видуває знов
і п’є дощове вино
впивається ним
по вирій

але люблю
в багатті твоїх очей
дощенту згорає щем
то серце палає
щиро

і я живий
в останній твоїй сльозі
далекий та не чужий
злелечений та
безкрилий

у сон-траві
де зір нам наплаче ніч
на місячному коні
прилине забута
милість

люби мене
як перший пташиний лет
нам небо вже замале
ми хочемо стати
раєм

нехай збагнем
які ми рясні сади
і скільки в плодах води
де серце краї
стирає

осінній блюз

26 Вересня, 2012

Україна – не дишло..не дзиґа, не біта
Не крутнеш, не повернеш, не вдариш по пиці
Україна – кобіта..ще й славна кобіта..
Україна – то пишна сільська молодиця..

Не вінок, а очіпок..а в свято-хустина
І сорочка на грудях напнута до тріску
І за руку усюди – маленька дитина
До якої ще пряник чередується й різка…

До якої ще мова не завжди дієва,
Часто сльози, чи окрик – засторога від бід…
І отак день за днем…напрацьована Єва
І за руку її неслухняний нарід…

Чоловіка нема. Був Адам – але сплинув
Заробітки, діла… і бозна-яка блаж
А вона осталась…бо у матері – спина,
А у батька інсульт і валився гараж…

А вона осталась..без коханця і брата..
Тільки часом кума присила пармезан
І олії два літра…і ще чоколяди..
Італійський привіт для сільської мадам…

Зранку поле, худоба і вмити дитину,
Щоб розвиднились очі і брали блакить…

Україна не дишло…Україна – людина
Ви кохайте її, а не просто беріть…

Над світом пронісся густий снігопад,
Порошею даль пообтрушував,
Стежину сховав у замріяний сад
І став поміж нашими душами.

А ми виглядали хоч дрібку тепла,
Та небо сміялося зорями
І місяця око у наші тіла
Вп’ялося байдужістю скорене.

Мов постіль шпитальна улігся покров,
А доля під скибами чорними,
Укрилася сонцем жагуча любов
За льодом покритими горами.

Аби під гарячим диханням розм'як
Бар’єр з переметів та інею,
Ми маємо разом промовити «так»,
Спогадкою щастя осінені.

Над світом пронісся густий снігопад,
Порошею даль пообтрушував,
Стежину сховав у замріяний сад
І став поміж нашими душами.

21.08.12

На велелюдному крамарстві
Немає яблуку де впасти,
Всяк свій розхвалює товар.
Той пропонує вірші білі.
Він майстер в цьому рукоділлі,
Хоч заглядає ще в буквар.

А той сонети на прилавок
Поклав і зве купця ласкаво.
Куштують і відходять геть.
Чи рими в них уже прокислі,
Чи несмачні торговця мислі,
Чи замусолений сюжет.

А інший виложив ронделі
На рундуки свої дебелі.
Ронделі начебто й смачні,
Але нема на них гурманів,
Говорять, вимерли останні, -
Вертай додому впорожні!

На ляду виложив свої
Склепар чудові рубаї,
Та мудрість челяді нещасна.
Ніхто й не гляне в їхній бік.
Весь день постояв чоловік
І мусів знов до ятки класти.

Тримала на руках в обід
Поему жінка зрілих літ,
Можливо є голодні штати,
Та запитавши про ціну,
Відповідали їй: та ну,
Ми це не будем купувати.

Я на базарний компроміс
Також вірша свого приніс.
Крутили носом, не купляли
Чи то в них гроші замалі,
Чи хліба скупо на столі,
Чи зовсім інші ідеали…


02.07.12

Позаду гуркотіли перегони
а потяг рве упевнено вперед,
у полум`яних хвилях сонце тоне,
щоб завтра знову розпочати злет…
Та пам`ять полонила та хвилина,
якій я знов бажаю вороття,
коли зайшла в купе одна дівчина,
яку чекав ,мабуть , усе життя.

Ішла розмова – тепла ,не навмисна,
неначе нитка ,в серце що вела,
слова її складалися в намисто,
здавалося-не буде їм числа.
Та ніч промчала ,вибухнуло сонце,
і милу вдаль забрав безжальний час.
Я до сих пір не знаю-був лиш сон це,
чи це кохання так сп`янило нас?

Та якось через рік її побачив,
попав у світ шаленої краси!
Невже щастило так мені ,неначе
за мене хтось на небі попросив?
І цілувались прямо на пероні,
здали білети, пропили аванс,
тепер для неї зовсім не сторонній ,
якщо удруге дав Всевишній шанс!


2010 p.

Автор Олександр ВИСОКИЙ.

Нам Євро посила сам Бог.
І він нам на підмогу.
Ми ще не знали перемог.
Здобудем перемогу!

Почнем зі шведа. "Остен нах"?
Повторимо Полтаву.
Це буде крок рішучий наш,
Наш перший крок до слави.

Ша шведом упаде француз,
Напищений і гордий.
Картонний гей, бубновий туз
Отримає по морді.

Англійця теж ми пригостим.
Для нього є пилюля.
Прийшов він золото грести?
Та - бац! - отрима дулю.

І ось він, бажаний плей-офф,
І шлях в фінал відкритий.
Та що нам німець, "Хенде хох"?
Він буде нами битий.

Не знаєм ми про біль і страх,
Усім ми скрутим шию
І золото не хитрий лях,
А ми здобуть зумієм.

Без жодних сумнівів. Вперед!
Ми вірим в фарт і в себе.
Країна з нами. Айдестенд?
І нам поможе Небо.

Ми всіх порвем. І Кубок наш.
Шалена буде драка.
Євро-Юкрейн - це супершанс.
Ми переможем! Крапка.
14.03.2012.

Золотоверхим Києвом я марю:
У снах блукаю банями церков…
Ще в поїзді Тебе я зачинаю
І тишу п’ю з Дніпра Твоїх долонь.
О Києве!
Моя Ти Вічна Мріє!
Мені Тебе так мало лиш на день!!!
Мені Тебе у Львові так бракує!
Та на Хрещатику бракує Тебе теж…
(Мені Тебе бракує
у Твоєму Храмі,
бракує в мові та піснях…
Тебе я, Києве сьогодні,
Розумію,
хоч соромно за Тебе – страх!).

О Києве!
Моя золотоверха Мріє!
Іду до Тебе я
по золотих стежках…
Та чи дійду, – не знаю
тільки
мені судився Ти, мабуть,
лиш в снах…

Мій суджений!
О Місто Кия!
Як Либідь, я Твоя сестра!
І доки мрію, я живу Тобою
А в Тобі не живу,
бо завжди наче не своя!
Мов вічний той двигун
з Тобою –
Кудись біжу
й сама не знаю як!..
О Києве! В Тобі часу так мало,
Щоб зупинитися і надивитися
Дніпра!..

О Києве! Як Лев до Тебе
Іду з левиним почуттям:
Несу до Тебе
Гордощі і силу
Й закохано шепочу я
Твоє Ім’я…
О Києве!..
Тебе, повір, я добре розумію…
Але чи Ти вже зрозумів
все те,
що зрозуміла
Я!?

P. S.
Ні, Львове, я Тебе не ображаю…
Для мене просто Ти – немов сім’я!
А Київ – вічний мій Коханець,
з яким так солодко
Втекти
В чуже життя!..
21.01.12

Якби мені ензиму,
що не боїться стуж -
я б тугу цю озиму
перемішав чимдуж,

заправив би ферментом
і дочекався див,
щоб сум одномоментно
у ром перебродив.

У чайнику старому
закип'ятив би ель
уполовину з ромом
і цвітом конопель.

Тоді б напився ґроґу
з божественним смаком,
щоби забути лоґін
у себе_крапка_ком,

щоб не бубнив у скроні
обридлим цвіркуном
примови забобонні
простуджений ґеном,

не скаржилося - глухо,
немов старий рояль,
в моє середнє вухо
напівостигле Я.

7.02.12

Терористи агресивні,
наступання на граблі,
євро, долари і гривні,
фунти, єни і рублі,
євро-вікна, євро-двері,
євро-сходи, євро-дах,
зрушення в кредитній сфері,
профсоюзи і соц.страх –
Все це вже осточортіло і набридло,
надокучило, впеклося, задовбало;
Все це спрИкрилося вже і остогидло,
осоружилось, спротивилось, дістало!

Мікро- й макро-паразити,
щеплення і УЗД,
рак, склероз і гепатити,
ГРЗ і МРТ,
глобалісти, президенти,
і «ГАЗПРОМ», і «НАФТОГАЗ»,
дивіденди і проценти,
і «на чорний день запас» –
Все це вже осточортіло і набридло,
надокучило, впеклося, задовбало;
Все це спрИкрилося вже і остогидло,
осоружилось, спротивилось, дістало!


Недолугії закони,
«блат», хабар, «наїзд», «відкат»,
«фєня», мат, манери зони,
гей, народний депутат,
телебачення бездумне,
FM-радіо нудне,
старі пісні про розумне,
нові пісні про дурне –
Все це вже осточортіло і набридло,
надокучило, впеклося, задовбало;
Все це спрИкрилося вже і остогидло,
осоружилось, спротивилось, дістало!

(Пісня)

Підбираю для ноти стан,
ніби іскру з очей дитячих.
Живописні твої уста –
сьоме небо за ними плаче.

Образ Істини відтвори,
говори з Нею, наче янгол.
Затамовуй, співай, гори
серцем, подихом – вічним танго.

(Приспів)

День дощить...
падає і йде поволі.
Крик душі...
ти підкинь монетку, доле.
Веселка воскреса –
не плачте, небеса.
Так холодно,
коли
"прощай" твоє
болить...

Глянь – веселкою усміхнись,
відродися душею ліри.
Переможемо ми колись
даль безмірну і недовіру.

Ця краплинність і круговерть
відійде, як у серці трепіт.
Не ворон порахує Смерть,
не чекатиме на вертепи.


(Приспів)

День дощить...
падає і йде поволі.
Крик душі...
ти підкинь монетку, доле.
Веселка воскреса –
не плачте, небеса.
Так холодно,
коли
"прощай" твоє
болить...

13 Січня 2012

вередлива кішко йдеш по сходах віршів
у сміливий ранок марних забуванок
на вустах твоїх - самоти печать

промовчиш – не скажеш про сльозину вражу
про печалі грим а в грудях білих грім
розітнув тебе – на «все» і «ще почать»

хай було багато принців і курантів
франтів –обіцянок – дурникам цяцянок
мандаринна ніч з поглядом вовчиць

ти тепер доросла – крізь пожежу боса
усмішка - це маска – не зірвати власно
по крижині йдеш –лебедем пливеш

доля що від лева – сніжна королева
роздавала фарби – світ виною шарпав
як він лише смів – слух забрать зорі

ти тепер не лялька - на віки заклякла
чорна туш стікає а любов чекає
на червленім дні – мальвами війни

(пісня)

Скільки разів гадав – з любов’ю я “на ти”.
Скільки разів сердечний біль ділив з чужими.
Скільки разів – не знав де дім? куди іти?
І розпачу дощі не замовкали в римах.

Чи знає хто історій толк, чарівність фей?
Чи знає хто, де ще пала багаття слави?
З надією на янгольські вогні з очей
живу і тчу любов і доброту з обави.

Здалеку – райське забуття,
де водять душі хороводи.
У янгола в очах – життя,
це сон, коли любов приходить.

Благословення долі – час
для серця битися про себе.
Нічні симфонії звучать,
немов присяга перед небом.

Буває так – метелик на вогонь летить.
Буває так – чекай, пробач – забута пісня.
Буває так – як опече, то відкипить,
збере плоди, відтуркотить кудись колісно.

Зі мною буть! Сльоза чи сміх – не вигорай.
Прийматиму блаженно я дощів молебінь.
Весна іде. А зацвіте цілунком рай –
лічитиму я до семи пелюстя неба.

Здалеку – райське забуття,
де водять душі хороводи.
У янгола в очах – життя,
це сон, коли любов приходить.

Благословення долі – час
для серця битися про себе.
Нічні симфонії звучать,
немов присяга перед небом.


13 Грудня 2011

Вона шукала собі коханця,
Хоча коханою й так була -
Шукала вперто його на танцях,
В кафе і клубах, ша-ла-лу-ла...

Вона красива була, як мрія,
А ще активна і молода,
Та в голові в неї вітер віяв -
Аж дах зривало, шаб-да-бу-да...

Чим це закінчилось? Я не знаю.
Дізнаюсь, може, колись, але
Чому у грудях пече-палає
І, лиш згадаю, стає так зле?..


09.12.2011

До першого слова твого,
        До мого запитання,
- Що любиш, кохана?
        Що знала і знатимеш після? -

Поправиш, неначе відсутню одежу, волосся,
Поглянеш крізь мене задумливо -
        вгору, з безсоння -

"Я...
        Осінь…
Скляна балеринка на підвіконні.
Я та, що кохає… і досі..."
І затремтить павутинка на вії полинній -
"У осінь,
            У осінь,
                       У осінь..."
    О, наче, ми в змозі...


До першого "треба" твого,
        До мого відлучання
- Що, мила моя, ти нестимеш
        долоньками серця?

Відкинувши сум і осудності страх,
        і вагання,
Залишивши крила, де тихі дитячі торкання -

"Я…
        Ніжність…
Натхненну, гарячу - бузком вагітну.
Для тебе, мій любий, в долоні - майбутні квітні,

Для тебе, єдиний, - замріяні зими сніжні,
Для тебе я ніжність…" -
До першого слова твого
        І щемкого світання,

До тихої пісні відлуння,
        На тисячоліття...


20ІІ

Ці мрії, залишені в місті над зниклою Полтвою,
у місті примар і заручених пам'яттю змовклою

[...Воістину кажуть: чудні твої, Боже, діла!

О, друже, допоки нам жити примарними щастями?
Ця вкрадена річка щодня по шматку тебе крастиме,

й не клястиме дня, коли вперше закута була...]


Ці мрії, як погляди - з огляду серця у огляди,
по суті, до сутності течі від "я" аж до моря "ти" ...

[Наш пізній тандем міріади чуток нароїв…

Щомісяця вповні повік воскресати опівночі,
і мріяти, як наяву розквітатимуть півники

на урбаністичнім асфальті твоїх берегів ]


Умовити овиди долі - не марнословити?!

Карати, але не як Полтву віками поко́рити!
О лиш не займати - до скону - в зіницях огню,

допоки у їх глибині, наче зорі, не згасне «люблю».

2011

В конкретнім місті, вздовж і впоперек,
я вас любив - абстрактний ім'ярек.

І відлюбив. Це сталося тоді,
коли зірки кишіли у воді.

Коли земля сахалася орбіт,
бо проступав зісподу жовтий піт,

і чорним брютом пінилась вода.
А ви така безбожно молода,

що дотепер не віриться мені
у самогубство тих іржавих днів.

Я силоміць не думаю про вас,
бо віддаляюсь - я осінній вальс.

На три четвертих сам себе веду
і видивляюсь в цьому танці ту,

яку любив занадто восени.
Без цього міста. В ньому. Разом з ним.

Жовтий листок, ніби в вальсі, закрутиться
І упаде в лісове джерело…
Диво, з казковою назвою Курчиця-
Тихе поліське село.

Там, понад Случчю – рікою осінньою,
В золото вбрана й проста,
Ходить водою небесною синьою
Осінь - як Мати свята.

В тісних містах моє серденько мучиться
І восени знову манить туди,
Де я почую над греблею в Курчиці
Пісню живої води.

Там, понад Случчю – рікою осінньою,
В золото вбрана й проста,
Ходить водою небесною синьою
Осінь - як Мати свята.

Все, що не збудеться – скоро забудеться
В день, коли знову приїду сюди…
Диво, з казковою назвою, Курчиця
В серці лишу назавжди!

Там, понад Случчю – рікою осінньою,
В золото вбрана й проста,
Ходить водою небесною синьою
Осінь - як Мати свята.


Цю пісню я присвячую селу Курчиця, Новоград-Волинського району, Житомирської області, та його жителям - працьовитим і щирим людям!
2011

Ми зустрілися з тобою цієї весни,
І з тих пір ти увійшла у життя моє й сни,
Розквітав підсніжник, прилітали шпаки,
І я твоєї попросив руки.

І ми стали жити, їсти і спати разом,
Нам співали солов’ї, неначе Йосип Кобзон,
Півень кукурікав, мед збирала бджола,
А ти ночами гірко плакала!

ПРИСПІВ:
Щоби я був щасливий –
Мені треба море пива,
А ще краще океан,
І щоб ти була щаслива.
А щоб ти була щаслива –
Я не знаю, що потрібно,
бо ж ти геть не любиш пива,
Бо воно тобі огидне!


Ось і квітень промайнув, а за ним травень теж,
Якщо довго щось шукати – то не факт, що знайдеш.
Риба нерестилась, конюшина цвіла,
А ти до мами в червні утекла.

Я прийшов зі зміни вранці, дуже спати хотів,
Думав, ти мені насиплеш, як завжди, голубців.
Ну а тебе десь не було, тож я напився, як пень,
Тудим-сюдим, глядь – а вже вересень!

ПРИСПІВ.

Я просив тебе вернутися, бо вже листопад,
Але ти така уперта, що ні кроку назад,
Відлітають журавлі, відлітають качки,
А ти ж так гарно прала сорочки!

Я не буду більше пити, ну хіба на свята,
Я куплю тобі такого, як ти хтіла кота,
Наскладав грошей тобі я на комбайн “Мулінекс”
І три книжки прочитав про секс.

ПРИСПІВ.

Ти – собі на умі, але ж я теж не лох,
Та іще ж мені щоночі сниться, наче ми вдвох.
Буду я тепер вживати тільки яблучний сік,
Повертайсь, бо скоро Новий Рік….

Я прийшов тебе украсти, але вже не вкраду:
Бо ти поїхала із іншим хлопцем у Хургаду,
Отака ось вийшла пісенька у мене сумна,
Ну а скоро вже нова весна…


ПРИСПІВ.

я зняв обидві шкарпетки,
пиво відкоркував,
і так свій суботній вечір почав!
увімкнув телевізор,
пульт у ліву руку взяв,-
як то добре, що цей вечір настав!

Ти поїхала в Крим, а я залишився тут,
У тебе там все добре,
І у мене все зер гут!
я сиджу на дивані,
чорне пиво дудлю,
як же я такі суботні вечори люблю!

перемикую канали,
зупиняюсь на кіні,
бо прокляті серіали
в печінках сидять мені!
попиваю добре пиво,
підгризаю сухарі,
не дістануться вам мої нирки,
чорні лікарі!

ПРИСПІВ:
я п"ю, а воно - не кінчається


як одне кіно скінчиться-
я на інше перемкну,
все одно я сам без тебе,
моя мила, не засну.
Аж до самого до ранку
Буду мучити себе,
І звідки в мене стільки пива-
Хай нікого не гребе!

(Пісня)

1.
Вже мені не носити
твоїх, берегине моя, вишиванок,
не бачити – як
розплітаєш косу при зорі.
За краї перелито,
неначе вино, цей останній світанок,
коли ти моя
а поріг твій – коріння доріг.

Приспів:

Хай з лелечих країв,
через море розлуки
дощові менестрелі
мені принесуть
ноти блюзу твої –
онебеснені звуки,
голубі акварелі
з паперу і сну.

Серця чуйного храм.
Свічку долі колише
в золотому згоранні
настуканий біль.
Я молитимусь там
за повернення тиші,
за тепло неустанне
весни по тобі.

2.
Є де серцю боліти
і може знайдеться тут місце омані.
Хай сад розцвіте,
а зорі навчать звіздарів –
де краї перелито,
неначе вино, так не хочеться рані,
лишати святе,
пускати коріння доріг.

Приспів

11 Серпня 2011

Я – веселий сантехнік Іван!
Унітаз, умивальник, біде
Я монтую на плиття тверде
І підводжу до кожного кран.
Два дзвіночки на день – не межа!
Інструменти чекають в авто.
За кермом, то не питиму сто ,
І в дружини - спокійна душа.
Ні, не графік у мене й не план,
Та щовечір її віддаю
Всю щоденну заплату мою,
Я ж бо добрий сантехнік Іван!
Наскладаю бабла на басейн,
Побудую на заздрість усім
І купатися будем у нім
Я, дружина і пес Бармалей.

04.08.11.

Сльози і кроки – потоки й мости,
солені ноти і прісні.
Свашці кирпатій доріг не знайти
в царство крислатої пісні.

Віхи епохи – гербарій з гербів,
віхоть планиди сухої –
викажіть вітру мовчання гробів,
що не знайшло супокою.

Хай рознесе він по гніздах сердець
віхолу часу і спрагу,
з неба відлиє для слова свинець,
для Батьківщини – відвагу.

Б’ється у грудях, тремтить на щоці
і розпинається щемом.
Сльози і кроки – правда і ціль,
поки не всохли – живемо.

Поки до щастя стежина летить,
колір міняє сутанний,
поки ще тепло мені від ходи
а між акордів – духмяно –

сльози і кроки – потоки й мости,
солені ноти і прісні.
Хто би струною тебе пригостив
й голосом, вигнана пісне?

3 Серпня 2011

Сам не знаю, як тебе знайшов
І дивну цю любов.
Ти прийшла, неначе з моїх снів-
Я так тебе хотів!

Я тебе у мріях малював,
Мон шер, май свііт, май лав,
А ти ж ввірвалась у моє життя -
І немає вороття!


Ти мовчиш, а я ж тебе люблю,
Хоч в тебе серце з кришталю!
Мені заздрить кожен супермен:
Тіло твоє виліпив Роден.

А ти ж мені не кажеш "так" чи "ні",
Ну які вже тут пісні?
А ти ж із мене висмокчеш всю кров:
От така "любов"!

2007 р.

1. Я поїхав за границю
Жеби тяжко гарувати.
Покохав єм там дівицю,
А ту дівицю було звати...

І що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!

2. В неї гарні чорні очі,
А ще кращі чорні брови,
По-іспанськи щось бурмоче,
І не знає укрмови.

Але що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!


3. Я її повіз в відпустку,
Щоби рідним показати,
Зодягнув на неї хустку
І сказав, що буде її звати...

І щоб нам не дісталося від рідні-
Я придумав їй два нових імені:

Раз! -Галина!
Два! - Галина!
Три! - Галина,
Галина-Василина!

4. А воно ж - дурне, як двері,
Хоч за паспортом - іспанка!
Не сподобалось, холєра,
Їй ані Галка, ані Ганка!

Ходить і всім признається,
Що вона - ніяка не Галина,
І тепер з мене сміється
Найостанніша в селі скотина!

І що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!

5. Навіть вуйки сивочолі-
Й ті глузують із Пердіти!
Радять їсти нам квасолі,
Щоби гарні були діти!

Та що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!


"Не ім'я красить людину, а людина - ім'я!"

(Пісня)

1.
У серці – вирій,
рай, де ти далека.
Мороз по шкірі
за тобою збіг.

Дорогу – вірі,
а дахи – лелекам.
Чекає щирість
на весни прибій.

Приспів:

Окупана в росі
і нагнана грозою,
летиш ти звідусіль,
наповнюєш красою –

мого серцебиття
полум'янисті ноти.
Для лебедя-життя
лебідкою – твій дотик.

2.
Скидаю смуток –
павутиння слова.
Гойдає руту
тиша золота.

Так має бути –
сім небес раптово
захочуть чути
як земне літа.

Приспів:

3.
Лічити досить,
пелюстки не винні -
весна чи осінь,
цвіт паде чи лист.

Кому ти коси
розплітаєш нині,
кому приносиш
занебесну вись?

Приспів:

14 Липня 2011

Я вдягну червоне і відкрите,
Фантастичні шпильки плюс парфуми,
Я пройду по місту, як стилетом
Перекраю і серця, і думи!

І студент забуде про екзамен,
А професор - про розумне й вічне,
Вдавляться слиною юні дами,
А не юні злипнуться у віче.

Видзвоню подруг і друзів в темпі,
Підемо на піцу під мартіні,
Далі - танці, аж настане темно,
А як стане - сходимо до кіна!..

А тоді коханий не відпустить,
Понесе мене на своє ложе...
Дякую за перший день відпустки,
Всемогутній милостивий Боже!

Запалюю себе. Хай виринає спогад
із клекоту тривог, на голосисте ‘ти’.
Збігай і грійся тут, утіхо босонога,
у камері грудній для свячення води.

Прив’язані слова, не бійся – не укусять.
Вони від язиків мій спокій стережуть.
Я напуваю їх краплинами спокуси,
живим годую сном, нацьковую на лють.

Приспів (optional):

Запаливши себе,
не дививсь
де ті спогади
мають сісти
Вже немає землі,
тільки вись
і так легко знайти
денце істин.
Та на плесі душі
мрії пух –
лебединих пісень
‘до’ без тебе.
Серцем, полем журби,
долі плуг
журавлиним `курли`
оре небо.


Тут все до тла моє. Багаття тим багате,
що, викупаний в нім і чистий до азів,
я виміри душі закутаю у цяту,
забальзамую світ у ранішній росі.

Даль вигнанана стеблом, струнким і соковитим.
У чашечках зіниць, розрадо, повна рим,
збирай моїх небес відледеніле мито,
мости Чумацький Шлях. Упавши... догори...

Приспів (optional):

5 Липня 2011

Наче й нічого нема, лиш мої молитви,
Але й ті як слід не промовлені, без благань.
Річищем снів і яви пропливи,
Човником стань.

Тільки не треба вітрил, рожевих принад,
Як до мене будеш пливти - почепи білі.
Дощ налаштуй і град на свій лад -
справжніх, бо вільних.

Анголе мій, в мене бажання такі земні!
Знаю, про них не варт говорити всує.
Краще мовчи, та не кажи мені "ні"...
Анголам тиша пасує.

23.06.2011

Лицарю чорний,
лицарю білий,
Ви моє серце навпіл розбили…
Хай до вас доля буде ласкава,
Хай посміхнуться щастя і слава!

Свіча у віконці не гасне до ранку –
Не спить до схід сонця прекрасна панянка,
Вдивляється в зорі й молитву шепоче,
Побачити швидше коханого хоче:
Того, що волошки вплітав їй у коси,
Й того, що троянди розкішні приносив…
Того, що русявий, із поглядом ніжним,
Й того, що чорнявий, палкий і поспішний…

Панянка сміялась, обох проганяла,
Полишили замок обидва васали.
Сказала їм гордо: «Ідіть хоч навіки!
Хто славу здобуде – назву чоловіком».
І легінь русявий подався за море,
Тож крається серце дівоче від горя.
А легінь чорнявий за гори полинув,
І плаче і тужить за милим дівчина.

Віки пролетіли, та й досі у вежі
Згорьований голос молитву мережить,
Там тіні літають, спалахує свічка,
І сльози збігають до темної річки,
Поскрипують сходи старезного ґанку –
Блукає ночами прекрасна панянка,
Сумує та долі щасливої просить,
Той голос печальний відлуння розносить:

«Лицарю чорний, лицарю білий,
Ви моє серце навпіл розбили.
Хай до вас доля буде ласкава,
Хай посміхнуться щастя і слава!»


2011