ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Марач - [ 2006.12.04 21:58 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    26
    Між милих цих видінь я з малоліття
    Жила -- не між людей, -- і так мені
    Подобались їх музика й пісні,
    Що кращих не шукала й в повноліття.
    Та потім забруднило світу сміття
    Їх пурпур, не такі вже голосні
    Їх лютні стали, та й мене сумні
    Думки обсіли. Й ось в це лихоліття
    Явивсь ти, любий, -- і в тобі зійшлись
    Вони й пісні їх (кращі вже, ніж тії:
    Освячений фонтаном, лине ввись
    Струмок так). Сподівання всі й надії
    Мої, у тобі втілившись, збулись:
    Так Божий дар соромить людські мрії.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  2. Юрій Кондратюк - [ 2006.12.04 08:45 ]
    Прийде той час
    * * *

    Прийде той час, коли за все в житті,
    За праведне і грішне, і ніяке…
    Нам на коліна впасти в каятті…
    Прийде наш час за все відповідати!

    Веди,
    верши,
    керуй
    і властвуй…
    Безумствуй у гріху,
    веди на страту…
    Кради, махлюй,
    поміть всі масті…
    Суди помилувати,
    чи покарати…
    Прийде наш час за все відповідати!


    Рейтинги: Народний 4.75 (5.28) | "Майстерень" 4.5 (5.09)
    Коментарі: (1)


  3. Віктор Марач - [ 2006.12.03 23:07 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    25
    Скорботу в серці з року в рік носила,
    Коханий, доки ти не стрівсь мені;
    Й за смутком смуток додавали дні,
    Аж поки радість в нім не забриніла --
    На грудях низка перлів би тремтіла
    Так під час танцю. В голові сумні
    Думки роїлись, доки в вишині
    Бог змилосердивсь, хоч я й не просила,
    Й моє скорботне серце вверх здійняв.
    Й ось ти явивсь із просьбою своєю,
    Що радо його в груди б свої взяв, --
    Й від Нього з неминучістю всією
    Цей дар -- буть посередником -- прийняв --
    Між зорями і долею моєю.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  4. Віктор Марач - [ 2006.12.03 23:59 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    24
    Жорстокість світу, мов складаний ніж,
    Захлопнеться хай, для руки любові
    Ран не завдавши, щоб у жоднім слові
    Не виявилась ворожнеча між
    Людьми -- й життям в житті не брать рубіж.
    Уста мої, коханий, вже готові
    З твоїми злитись -- збліднуть, пурпурові,
    Як їх оросить ніжності капіж.
    Й захмарне в таку мить стає близьким.
    Життя наші на лілії дві схожі,
    Що обнялись на урвищі вузькім --
    Роса небесна їм цвісти поможе;
    Рукам до них не дотягтись людським:
    Любов -- дар Бога, й Він забрать лиш може.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  5. Віктор Марач - [ 2006.12.03 22:56 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    23
    Чи ж справді так? Як буду я в могилі --
    Й ти втратиш все, позбувшися мене?
    Й тобі теж промінь сонця не сяйне,
    Як очі мої зріть його безсилі?
    Цей лист твій -- ах, які бентежні й милі
    Рядки у ньому! -- сумнів прожене,
    Що скоро -- хай і думка не майне --
    Зімкнуться й наді мною Стіксу хвилі.
    Лелій мене, грій подихом, кохай!
    Не владна вже сама я над собою.
    Як дами і знатніші втіх розмай
    Віддать готові за любов з журбою, --
    Так я могилу й з ангелами рай
    Міняю на земну юдоль з тобою.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  6. Володимир Ящук - [ 2006.12.03 16:22 ]
    Озеро бачу у снах. Переспів з Лідії Мокієвської , м.Вологда
    Мадригал
    Омана сну глибока і ясна, –
    З небес мені сподіване послання,
    Енергії незнаної струна
    Роз’ятрить душу струмом трепетання.
    Озветься стоголосо далина,
    Багрянцем озера умиється світання,
    А десь там – гай і дім мій вирина, –
    Чудова мить осягнення за гранню
    Утрачених язичницьких часів –
    У цих місцях наш праотець ходив,
    Собі вподобавши цю Білозерську землю.
    Нуртують хвилі озера, мов дзвін,
    А берег лунко стримує розгін.
    Хай сон трива – я нурт його приємлю.

    1.
    Омана сну глибока і ясна,
    Незримо виникаючи із ночі,
    В той вічний край запрошує вона,
    Де хвиля загадкове щось шепоче,
    Де марево самотнього човна,
    Що на каналі веслами плюскоче,
    Де ранньої зірниці таїна
    Передріка бентежне і уроче...
    Шаленство сну в душі моїй вита –
    Їй до снаги безумна висота
    Від досвітку до пізнього смеркання.
    За мить відступить темінь-темнота –
    Хтось явиться і тихо прочита
    З небес мені сподіване послання.

    2.
    З небес мені сподіване послання
    Я тільки в сні зумію осягти,
    Бо вдосвіта словес тих одіяння
    Порозриває буря суєти.
    Залишиться хіба що спогадання...
    Настане день – і, щоб дійти мети,
    Новим тривогам і новим ваганням
    Дозволю я у серці прорости.
    Ах, тільки б знати, скільки там ще віку
    Терпітимуть поета-недоріку
    Ця путь-дорога й рідна сторона.
    Та розум наш влаштований безлико,
    Чи вмістить нашу пісню смутку й крику
    Енергії незнаної струна?

    3.
    Енергії незнаної струна
    Віщує сон – і де його загадки,
    І смисл який у видивах зрина –
    Хто пояснити зможе,
    мов лампадка,
    До глибини, до сутності, до дна
    Туман розсіявши і вищого порядку
    Слова знайшовши, в чому новизна
    Трудів моїх і в чому їх розгадка.
    Все витлумачить, видно, не дано
    В видіннях тих, немов німе кіно,
    Та дивних букв містичне поєднання
    Розбудить все, що вже давним-давно
    В мені дрімало летаргійним сном, –
    Роз’ятрить душу струмом трепетання.

    4.
    Роз’ятрить душу струмом трепетання,
    Відкриє код нечитаних письмен –
    І десь за гранню світообертання
    Почую голоси я тих сирен,
    Що їх, забувши про самовладання,
    Сприймав плавець, вирівнюючи крен
    Своєї шхуни. Та нові страждання
    Мені звістує „Книга мельпомен”.
    І – вір не вір – немов на сполох птиця,
    Злетить душа туди, де заіскриться
    Зірок вервечка дзвінко-неземна.
    І спалахне між них моя зірниця,
    Моя розрада, втіха, таємниця,
    Озветься стоголосо далина.

    5.
    Озветься стоголосо далина –
    Прийдуть у сон і вулиця знайома,
    І озеро, й щемливі імена,
    Мов з аркушів забутого альбому.
    Бульвару ген вказівка напрямна,
    Що за тополями ховає втому.
    Ось древній вал – історії луна...
    Як легко тут, бо тут я знову вдома.
    Мені звідсіль така видніє даль,
    Що тонуть в ній і горе, і печаль,
    В душі – непереборні поривання.
    „Й нічого вже в минулому не жаль”...
    Нехай пітьми розвіється вуаль –
    Багрянцем озера умиється світання.

    6.
    Багрянцем озера умиється світання –
    І ночі ніби зовсім не було.
    А я – уся вагання, вся – благання:
    А скільки літ, віків уже спливло
    Мого напівдрімотного блукання?
    І скільки рік в озера затекло,
    І скільки доль, занесених в писання,
    Зібрало їх вологе, тьмяне скло?
    А час над нами напина вітрила.
    На жаль, збагнуть здебільшого несила,
    Коли підстереже нас мілина.
    Тож ми умить, бодай нас лихо било,
    Вже летимо, обпалюючи крила...
    А десь там – гай і дім мій вирина.

    7.
    А десь там – гай і дім мій вирина...
    Але сильніші бурі і знегоди,
    І що крутіша дасться вишина,
    Тим вниз стрімкіші стерегтимуть сходи.
    І нас поглине час-трясовина.
    Не вір: „не буде роду переводу”.
    Тож марновірність наша і смішна,
    І жалюгідна, як прогноз погоди.
    Про що звіщає видиво зі сну,
    Що зникло, наче сутінь на стіну?
    Над ним не владне жодне заклинання.
    То як же долю я свою збагну,
    Знання про це, співмірне знамену, –
    Чудова мить осягнення за гранню.

    8.
    Чудова мить осягнення за гранню
    Колишніх днів, уривків сновидінь,
    Але навряд чи ти на запитання
    Знайдеш не відповідь – бодай химерну тінь
    Того, що долею звемо чи безталанням,
    Того, що з заводей виводить на бистрінь,
    Бо є таки жорстка межа пізнання –
    І недосяжна в неї височінь.
    Та доль ланцюг мільйони літ не рветься,
    До ланки ланка з віку в вік кується,
    А значить вірю я, що й поготів
    В моєї долі, наче у фортеці,
    Є свій секрет, послання, пломінець є
    Утрачених язичницьких часів.

    9.
    Утрачених язичницьких часів
    Не зберегли нам книги літописні,
    Тому не знаю, хто в мені ожив,
    Чий голос озивається у пісні.
    Минали дні, такі, як сотні днів,
    Минала доля, тиха і безвісна.
    Вони жили серед густих лісів,
    Ще збереглася стежка їх первісна.
    Імен нема. Але красиві лиця
    І смуток, що таїться у зіницях,
    В іконах бачу, наче диво з див.
    В нічних дощах і в спалахах зірниці
    Виразно уявляю, то не сниться:
    У цих лісах наш праотець ходив.

    10.
    У цих лісах наш праотець ходив,
    Назвав озера, болота і ріки –
    І тим про себе пам’ять заронив,
    І не зітреться карб оцей довіку.
    Бурхливий час в віночок доль заплів
    І мій букетик квіту невеликий:
    Це вже увічнено – тут з’єднання шляхів,
    Які зближали світ багатоликий.
    Ішли в північний і в південний бік,
    Добро й любов розносячи навік.
    Де шлях більш сутній, я й не відокремлю.
    У фресках храму – той далекий вік,
    Коли якийсь незнаний чоловік
    Собі вподобав Білозерську землю.

    11.
    Собі вподобав Білозерську землю
    Не він один. Бо тут така краса –
    Тремка, мінорна, чиста, позаземна...
    Які тут ранки і яка роса!
    І як зірки зчудовано й недремно
    Вдивляються в глибінь, а небеса
    Дарують водам барву синьо-темну.
    Тут неповторна сонячна яса
    Над схилом валу досить ще високим,
    А коло озера врочистішають кроки –
    Сама минувшина сягає тих глибин.
    ...Та не заріс кущами рів широкий,
    Сюди із хащ біжать струмків потоки,
    Нуртують води озера, мов дзвін.

    12.
    Нуртують води озера, мов дзвін.
    І є канал біля старої лави.
    О, як багато пам’ятає він!
    Смолою пахне втомлена заплава.
    Ідуть віки – й взнаки дається тлін,
    Тополі лиш незмінно величаві,
    А також не швидкий до перемін
    Наш древній вал, величний в ратній славі.
    Йому над світом довго панувати,
    Хоча ніщо не вічне, будуть втрати,
    Адже життя ніхто не спинить плин.
    А місто хай понад віки і дати
    Стоїть над озером, де хвиля різкувата,
    А берег лунко стримує розгін.

    13.
    А берег лунко стримує розгін,
    Лиш бічевник наплив його ударів
    Відбити може в’яззю мотузин, –
    На рубежі своїм стоїть недаром.
    І пам’ятає шурхотіння линв,
    Коли по озеру йшли баржі із товаром,
    І бурлаки – могутні як один –
    Із злидарем ділилися „наваром”.
    Та непомітно сон свій біг спиня –
    І я бреду вже майже навмання,
    Аби за мить вернутися на землю.
    Поглине нас химерна метушня –
    Й поблякнуть радість і принади дня.
    Хай сон трива – я нурт його приємлю.

    14.
    Хай сон трива – я нурт його приємлю.
    Душе моя, ти вдома ще побудь –
    Тут все таке бентежне і приємне,
    А вдосвіта проляже інша путь.
    Радію я відкрито, ніжно, щемно
    Ударам хвиль – і осягаю суть
    Летючих днів і крапель недаремних
    На листі верб, як обважніла ртуть.
    Вони для озера – нове життя й підмога,
    А плескіт хвиль – про них немовби спогад,
    Який повторить ранішня луна.
    А я забуду знову всі тривоги –
    Й полину у незвідані дороги –
    Омана сну глибока і ясна.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.22) | "Майстерень" 5.17 (5.15) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7) | "Лидия Мокиевская. Мне снится озеро"


  7. Віктор Марач - [ 2006.12.01 21:11 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    22
    Як наші дві душі, здійнявшись вгору,
    Лицем в лице стоять там мовчазні,
    Крильми торкнувшись, поки у вогні
    Не затріпочуть -- о, яким в ту пору
    Гірким земне життя предстане зору,
    Що краще й нам було б у вишині
    Вже з ангелами доживати дні,
    Їх пісню підхопивши для повтору!
    Та все ж нам залишатись на землі,
    Мій любий, де нам місце розчищають
    Від зла людського -- й попри всі жалі
    Стоять там і любить ще дозволяють,
    Хоч строки і відпущені малі
    Й все ближче Смерть і Морок підступають.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  8. Віктор Марач - [ 2006.12.01 21:16 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    21
    Скажи це знов і ще раз повтори --
    Що мене любиш: мов "ку-ку", бриніти
    Йому -- та як без цього уявити
    Луги й ліси, узвишшя і яри
    Цієї благодатної пори --
    Без цього чи ж могли б так зеленіти?
    Коханий мій, лиш цим одним зцілити
    Мене твій голос може від жури.
    Що любиш -- скажи знов. Чи ж у природі
    Надміру квітів, хоч їх не злічить?
    Чи ж забагато зір на небозводі?
    Скажи, що любиш, любиш -- хай звучить
    Цей серця дзвін: люби й з душею в згоді,
    Що, хоч любов'ю повна, все ж мовчить.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  9. Віктор Марач - [ 2006.12.01 21:43 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    20
    Коханий, любий мій, коли згадаю,
    Що в світі цьому ти був і торік,
    Як я похмурим дням втрачала лік,
    Те навіть уявить, що споглядаю,
    Не в змозі; й ти не чув, що я ридаю;
    Як погляд твій мене ще не обпік
    Й серед снігів здавалось, що навік
    Уже відчай цей, -- о, як припадаю
    Я до джерел блаженств земних! Печаль
    Минула та, розвіялась тривога
    Й проміння сонця осяйнуло даль
    Відтоді, як нога твоя порога
    Мого торкнулась. Атеїстів жаль --
    Нудне життя в них, бо не вірять в Бога.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  10. Володимир Ящук - [ 2006.11.29 23:29 ]
    За мотивами Степана Щипачова
    Умійте дорожить коханням,
    Його плекайте повсякчас,
    Воно - не пристрасні зітхання,
    Що так колись проймали вас.
    Все буде: хліб глевкий і прісний,
    І хмари, що тіснять блакить –
    Кохання - то неначе пісня,
    Яка складається не вмить.

    ***
    Коханням дорожити треба,
    З роками вдвічі дорожить...
    Воно - не дар нічного неба,
    Аби окрилити на мить.
    Все буде: і тривога пізня,
    Й сльота затьмарить білий світ.
    Кохання - вистраждана пісня,
    Одна на двох до скону літ.




    Рейтинги: Народний 5 (5.22) | "Майстерень" 5 (5.15) | Самооцінка 4
    Коментарі: (5) | "Збірка "Межа""


  11. Віктор Марач - [ 2006.11.29 22:02 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    19
    В душ наших теж є торжище своє
    Й на нім міняю пасмо я на пасмо --
    Хай осявають пам'ять нам незгасно:
    Твою -- з чола каштанове моє
    Й, мов локон Муз для Піндара, стає
    Й тобі тим, чим він тішивсь повсякчасно;
    Мені ж взамін хай сяє так же ясно --
    Що, мов крило вороняче, -- твоє.
    Здалось, мій любий, -- тінь на нім лежить
    Вінка лаврового -- настільки чорне.
    Цілунками я буду ворожить
    На ньому, коли смуток знов огорне.
    Зігріте серцем, хай воно лежить
    На грудях тут -- й коли вже смерть пригорне.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  12. Віктор Марач - [ 2006.11.29 22:58 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    18
    Волосся пасмо ще не дарувала
    Нікому я, крім тебе, любий мій;
    І ось воно вже у руці твоїй,
    Яке я щойно у своїй тримала.
    Ще вчора моя юність відбуяла,
    Й коса коротша -- вже не стрітись їй
    І синьоокій квітці польовій,
    Що одна в одну їх колись вплітала, --
    Й прислужиться мені хіба лиш тим,
    Щоб затіняти сліз моїх сліди.
    Лиш Смерть зітне -- вважала, але в цім
    В Любові першість -- в ладанку вклади:
    Знайдеш моєї матері на нім
    Цілунок, як та йшла вже назавжди.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  13. Віктор Марач - [ 2006.11.29 22:04 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    17
    Поете мій, всіх нот можеш торкнутись,
    Що Бог вмістив між До своїми й Сі,
    Й мелодію добуть у всій красі
    З гармидеру світів, що зіштовхнутись
    Готові -- й цим на нужди відгукнутись
    Людей нагальні: їм же віддаси
    Й вже їх її підхоплять голоси.
    Це -- Бога дар: його вже не позбутись.
    Та щоб вливсь і моєї спів струни,
    Коханий, у пісень твоїх розмай --
    Лиш радісно звучать їй чи в тони
    Свої ввіллє хай смуток і відчай?
    Й тінь, де співать -- від пальми чи сосни?
    Й заснем де після співу? -- Вибирай!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  14. Віктор Марач - [ 2006.11.28 22:05 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    16
    Оскільки ти мене переважаєш
    В знаннях, чеснотах, знатності, красі, --
    Страхи мої збороти можеш всі
    Й моє до свого серце наближаєш,
    Й, від самоти звільнивши, дозволяєш
    Теж звідать смак небесної роси.
    Що ж, або й те, що маєш, віддаси,
    Скорившись, -- чи висот нових сягаєш.
    Як переможені мечі вручить
    Тим, хто омиє рани їх, готові --
    Так я, коханий, хочу вже спочить
    Й політ продовжу, якщо звеш, вже в слові --
    Й коли замовкну, хай воно звучить:
    Даруєм вічність іменем любові!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  15. Віктор Марач - [ 2006.11.28 22:51 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    15
    Не дорікай мені, що виражає
    Моє лице лиш смуток і жалі:
    В нас погляди різняться й на чолі
    По-різному нам відблиск сонця грає,
    А зір твій за цю грань не зазирає,
    Де я -- бджола завмерла в кришталі;
    Любов мене ув'язнила в імлі
    Журби й розправить крила заважає.
    Я ж із своєї, любий, самоти
    Дивлюсь на тебе -- й зір туди проник,
    Де для любові спалені мости
    Й де пам'ять в Лету порина навік, --
    Як Той, що прозріває з висоти
    Морських вод гіркоту крізь плеса рік.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  16. Віктор Марач - [ 2006.11.28 22:28 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    14
    Як любиш, то роби це лиш заради
    Любові; не кажи: "Її люблю
    За усмішку, за погляд, що жалю
    Весь повний; за думки, що в їхнім ладі
    Своїм знаходжу відгук; за принади
    Ще якісь в ній, що в себе переллю."
    Візьмуть літа щось чи й сама згублю --
    Відхилення можливі, й зміни, й спади.
    Є вдосталь тих, які любить готові
    За те, щоб сльози втерти з моїх щік:
    Якщо ж цей плач і сльози тимчасові, --
    Що стане з їх любов'ю через рік?
    Люби мене заради лиш любові,
    А не за щось: любов така -- навік!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  17. Володимир Ящук - [ 2006.11.28 21:36 ]
    ***
    ***

    В дім молитви не кличте мене й на поріг,
    Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг?
    Я - немовби повія, що вірить у гріх,
    А до раю не йде, бо не знає доріг.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.22) | "Майстерень" 5.5 (5.15) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3) | "Хайям"


  18. Віктор Марач - [ 2006.11.28 07:06 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    13
    Хотів би ти, не дочекавшись строку,
    Й любов щоб втілилась в звучання слів,
    Вслухаючись в тужливий вітру спів
    Й шлючи блиск дня останній з ока оку.
    А я зробить не в силах вже й півкроку --
    Та й хто б мій дух від мене відділив,
    Й чи ж є слова ті, що б у них вмістив
    Любов мою затаєну й глибоку?
    О ні, мовчанка ця більш красномовна,
    Ніж слів звучання.Любий мій, не злись,
    Що я на залицяння всі безмовна,
    Бо смуток весь, що ним жила колись --
    Вся та розпука, що я нею повна,
    На тебе хлине -- серця лиш торкнись.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  19. Віктор Марач - [ 2006.11.28 07:12 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    12
    Любов -- єдине, чим гордитись маю:
    Із серця доторкнувшись до чола,
    Корону золоту мені дала --
    Й цим погляди до себе привертаю.
    Любов, як скарб єдиний мій, сприймаю.
    Та без тебе любить я б не змогла:
    Був за взірець ти, де вона жила.
    Як стрілись очі -- в пам'яті тримаю --
    Й любов любов окликнула; співучий
    Твоїх акордів відгомін ловлю;
    Перетворив ти в райський сад квітучий
    Мою сльозами зрошену ріллю
    Й розвіяв смутку морок мій гнітчий --
    Тобі лиш завдяки я так люблю!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  20. Віктор Марач - [ 2006.11.28 07:42 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    11
    Й коли любить, самотньою лишатись --
    Мій присуд. Глянь на щоки ці бліді,
    На руки ці, тремтячі і худі --
    Як під вагою серця не хитатись!
    Співать втомилась -- прагнула ж здійматись
    До гір вершин, а зараз у нужді
    Із солов'єм змагатись, як тоді,
    Уже не в силах. Та цього торкатись
    Чи ж варт? Що я -- вже ясно всім стає --
    Тобі нерівня, якби не тягтися.
    Та все ж люблю -- в любові лиш моє
    Спасіння; вміння, впавши, підвестися:
    З любов'ю жить, що втіхи не дає;
    Благословить тебе -- й тебе зректися!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  21. Віктор Марач - [ 2006.11.26 07:31 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    10
    І лиш любов, одна любов прекрасна
    Й дарунок гідний. Як займеться храм --
    Вогонь величний; та здається нам --
    Хмиз і бур'ян палають так же ясно.
    Й вогонь любові теж сія незгасно.
    Люблю тебе -- й стаю твоїм очам
    Красунею -- й стою в сіянні там
    Й проміння шлю твоєму повсякчасно
    З лиця мого. Низьке шукать в ній годі --
    Любові буть нещасною не личить:
    Істот найменших десь боліт на споді
    Бог знайе й всіх любовно перелічить.
    Де хист відмовить і самій природі --
    Любов освятить все, все возвеличить!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  22. Віктор Марач - [ 2006.11.26 06:56 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    9
    Чи ж те вручать тобі, що можу дать? --
    Щоб орошавсь ти сліз моїх струмками
    Й зітхань лиш звук вчувавсь тобі роками,
    Що з уст моїх і в усмішці злітать
    Постійно буде -- й сам звикав страждать?
    О, чи ж такими скріплювать дарами
    Любов слід, що зажевріла між нами,
    Де й сміх -- крізь сльози, де й радіть -- ридать?
    Чи ж цього прагну? Ні, не запилю
    Твій пурпур, щоб лягла на його тло
    Моя скорбота; смутку не ввіллю
    Отрути в венеційське твоє скло
    Й не дам любові -- я хай лиш люблю
    Тебе, коханий! Будь все, як було.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  23. Віктор Марач - [ 2006.11.26 06:51 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    8
    Що дать взамін за всі ці золоті
    Дарунки твого серця несказанні,
    Такі коштовні, гарні, первозданні,
    Що виклав ти їх всі на видноті
    Й найкращі з них мені дав, сироті?
    Чи ж я така невдячна, що й останні
    Гроші зібравши -- чи ж за незрівнянні
    Скарби віддячила б чимсь в бідноті?
    О ні, я вдячна -- та в нужді такій!
    Один лиш Бог скорботу мою бачить.
    Й від сліз так зблякнув мій життя сувій,
    Що і не знаю, чи його хоч стачить
    Лиш на подушку голові твоїй?
    Та чи щось, любий, це для тебе значить?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  24. Віктор Марач - [ 2006.11.24 07:00 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    7
    Для мене світ змінивсь увесь, відколи
    Душі твоєї кроки донеслись,
    Такі тихенькі, що мені здались
    Між мною й смертю вітерцем у полі.
    Й любов'ю осяйнули тьму юдолі
    Й мене знов жити вчить вони взялись:
    Жага, надія й сила віднайшлись;
    Й причастя Бог дав -- й цей дарунок долі
    Взяла я вдячно, й поряд із тобою
    Молюсь Йому! Став обриси втрачать
    Колишній світ -- ти заслонив собою:
    У всім вже лиш тебе мені вбачать.
    Й ця лютня, й пісня -- радістю й журбою
    В них звуки твого імені звучать.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  25. Віктор Марач - [ 2006.11.24 07:00 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    6
    Залиш мене. Хоч знаю що віднині
    Стоять у твоїй тіні вже мені.
    Вже на поріг життя свого, й вві сні,
    Скликать літа не зможу в самотині.
    Вже навіть не здійняти рук в гордині
    Назустріч сонцю, як в минулі дні,
    Щоб не відчуть твоїх стиск в глибині
    Долонь моїх. Хоч гори і долини
    Між нами пролягли, днює й ночує
    В моєму серці пульс твого -- в обох
    Єдиний він; в вині так всяк відчує
    Смак виноградин. У словах кількох
    Молитв моїх й твоє ім'я Бог чує
    Й в очах моїх Він бачить сльози двох.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  26. Віктор Марач - [ 2006.11.24 07:31 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    5
    Врочисто своє серце вверх здійму,
    Немов колись Електра урну з прахом,
    Й до ніг тобі впаде безкрилим птахом:
    Як попіл вже -- не боляче йому;
    Й переконаєшся, яку німу
    Розпуку знало з відчаєм і жахом.
    Ще іскри в нім, та можеш одним махом
    Згасить їх, розтоптавши -- я сприйму
    Спокійно це. Якби ж ти замість цього
    Став ждати, й вітер долетів сюди,
    Й роздмухав попіл... Лавр вінка твойого
    Не зміг би вберегти вже, як завжди:
    Вогонь такий -- він не щадить нікого!
    То ж, любий, стань подалі. Відійди!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  27. Віктор Марач - [ 2006.11.23 07:42 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    4
    Твоє призвання -- танцювальна зала,
    Співцю натхненний! Танцю жвавий біг
    Спинить одним лиш порухом ти б міг --
    З уст віщих всіх би пісня чарувала.
    Й твоя рука ці двері відчиняла
    Злиденні, й ти приніс на мій поріг
    Скарби ті всі, що у душі беріг,
    Щоб музика ця і мені звучала!
    Поглянь -- тут запустіння лиш говорить:
    Сова й кажан скорботні на даху;
    Цвіркун мій мандоліні твоїй вторить
    Десь там внизу глибоко, як в льоху;
    Й відчаю ехо потім ще повторить:
    Це плач мій -- я самотня... я в страху.


    Рейтинги: Народний 5 (5.43) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  28. Віктор Марач - [ 2006.11.23 07:06 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    3
    Нерівня, любий мій, нерівня ми!
    Несхожі наші звички й наші долі.
    Звикати, стрівшись, стали б лиш поволі
    Два наші ангели, б'ючись крильми.
    Ти -- гість жаданий там, де блиск юрми
    Й очей сіяння, й музика, щоб в колі
    Красунь кружлять у танці. Я ж в юдолі
    В сльозах блукати змушена в піьмі.
    І чи ж тобі у розкоші й красі
    З вікна вдивлятись в опівнічний час,
    Як бідна я, яку забули всі,
    Співає лиш тоді, як день вже згас?
    Твій лоб у миррі, мій же -- у росі,
    Й лиш смерть одна могла б зрівняти нас.


    Рейтинги: Народний 5 (5.43) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Коментарі: (2)


  29. Віктор Марач - [ 2006.11.23 07:06 ]
    Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    2
    Лиш три це слово чули в цілім світі,
    Що мовив ти: Господь сам, що звелів,
    Щоб ти казав, я чула -- й відповів
    Один з нас... і це Бог був... Вже не змити
    Прокляття це з повік -- немов затьмити
    Зір, щоб не бачила тебе, хотів.
    Гніт смерті -- враз помри я -- не схилив
    Додолу більше б. Важче це терпіти
    Від Бога, ніж від інших, друже мій!
    Нас люди не розлучать в їхнім спорі,
    Моря не роз'єднають, вітровій
    Нас не розвіє, рук хребтами гори
    Нам не розтиснуть; небо, купол свій,
    Між нами звівши, -- лиш наблизить зорі.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  30. Олег Бондар - [ 2006.11.10 10:20 ]
    Переклад з А-А Мілна
    I went into a house and it wasn’t a house –
    Slow white petals from the may-tree fall;
    But it hasn’t got a blackbird
    A blackbird,
    A blackbird,
    It isn’t like a house at all

    I went into a house, and I thought it was a house,
    I could hear from the may-tree the blackbird call…
    But nobody listened to it
    Nobody
    Liked it
    Nobody wanted it at all

    Гадав додому повернувсь, а вийшло навпаки.
    З дерев квітучих наче пух злітали пелюстки
    Шукав, але знайти не зміг
    Я птаха-співака.
    Без нього сум на серце ліг
    Оселя не така.

    Додому повернувсь. Ов - ва! Там все, як я хотів:
    Розквітли рясно дерева, пташиний чути спів…
    Та, мабуть, випав чорний строк
    Та нещаслива мить
    Ніхто
    не слухає пташок
    Душею не бринить.



    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Прокоментувати:


  31. Петро Паливода - [ 2006.11.10 10:19 ]
    В божевільні (за Євґеніушом Матковським, Польща)
    В божевільні цій тримають нас уже давним-давно.
    Що ми хворі на безумство, нема віри все одно.
    Ми безумні? Така думка – ніби запах нечистот.
    Хто таке казати сміє - сам найбільший ідіот.
    Невідомо тому дурню (в нього куций розумець),
    що сказав ще Достоєвський – психології знавець:
    „Якщо знає божевільний, що у нього в голові
    щось бракує, то це значить: не дурний він далебі”.
    Себто, якщо мудрий знає, що мудріший від усіх,
    з мудреця він дурнем стане всім потішникам на сміх...
    Ми безумні? Ми... розумні і не просто на словах!
    Геніальності багато – просто пухне голова.
    Ось наприклад: міс Палома – то Землі залізна вісь,
    обертається планета вся навколо тої міс.
    Той кульгавий лазить голий, без сорочки й панталон,
    він подвійно знаменитий: Едісон-Наполеон.
    А в особі Шевця Йванка – і пророк, і кардинал
    уособлюють триєдність: Магомет, Христос, Будда.
    То двоєдність, то триєдність... п’ять божків – ну й маячня,
    Бог один, та ви не вірте, ... бо той Бог –
    це тільки... я.
    Ми верземо тут дурниці? Це наклепницька брехня,
    ми ж міркуємо про розум, про знання і незнання.
    Ви якось прийдіть, будь ласка, і скажіть нам: „так” чи „ні”:
    Чи по нас насправді видно, що такі ми всі дурні?
    Ах, пробачте! В кабінеті у куточку є один,
    худорлявий, метушливий, то вже точно... дурень він.
    Сидить бестія в халаті, його звати Переляк.
    Це директор божевільні, наш єдиний маніяк.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (3)


  32. Мирослава Шах-Майстренко - [ 2006.11.09 16:36 ]
    Testamentum
    Ut moriar, sepelite
    In sepulcro alta
    Inter latam planitiem
    In patria cara.

    Ubi campos, agros latos,
    Borysthenem montes
    Mi visum sit, auditum sit,
    Ut obstrepit flumen.

    Ex Ukrainia cum feret
    In serenum mare
    Hostis sanguinem... tandemque
    Et flumen, et montes

    Hos relinquam, avolabo
    Usque ad ipsum deum
    Celebrare... ante istud
    Nescio iam deum.

    Sepelite et scandite
    Jugo liberate
    Et sanguine hostis malo
    Vitam irrigate.

    In familia me magna
    Libera et nova
    Memorate et monete
    Verbo grato, bono.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (4)


  33. Олег Бондар - [ 2006.11.08 17:58 ]
    Нарцис (переклад з англійської)
    Allan-Alexander Milne

    Daffodowndilly

    She wore her yellow sun-bonnet,
    She wore her greenest gown;
    She turned to the south wind
    And curtsied up and down.

    She turned to the sunlight
    And shook her yellow head,
    And whispered to her neighbour:
    “Winter is dead.”



    Олег Бондар

    Нарцис

    Він бриль із Сонця начепив,
    Жилет з зеленим пасом,
    Південний вітерець зустрів
    Шляхетним реверансом.

    До світла тягнеться, авжеж,
    Рудому Сонця мало!
    – Сусідонько! А, в решті решт,
    І ця зима сконала!!


    Рейтинги: Народний 5 (5.34) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Коментарі: (3)


  34. Олег Бондар - [ 2006.11.08 17:16 ]
    Дзеркало ( переклад з англійської)
    Allan-Alexander Milne

    Mirror

    Between the woods the afternoon
    Is fallen in a golden swoon,
    The sun looks down from quiet skies
    To where a quiet water lies,
    And silent trees stoop down to tress.
    And there I saw a white swan make
    Another white swan in the lake;
    And, breast to breast, both motionless,
    They waited for the wind’s caress…
    And all the water was at ease.


    Олег Бондар

    Дзеркало

    Опівдні, там де ліс росте,
    Упало сяйво золоте
    То Сонце тихою ходою
    Пройшло над сплячою водою,
    Де став із дна ключі студили,
    Де верби коси розпустили
    Над тихим дзеркалом ставка.
    Неначе на короні перли,
    Два білих лебеді завмерли
    І кожен вітерця чека.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  35. Ян Гамарник - [ 2006.11.05 21:52 ]
    Переклад із Ліни Костенко
    В твоих глазах читала я: люблю
    Душа сдавала трудный свой экзамен
    Как тихий звон, хрустальный тихий блюз
    Несказанное стало несказанным

    А жизнь всё шла, забыт и тот перрон
    Где тишь вещает рупором вокзальным
    Так много слов написано пером
    Несказанное стало несказанным

    Светала ночь, дни вечер целовал.
    Не раз судьба качнула мне весами.
    Как солнце восходили те слова
    Несказанное стало несказанным


    _____________________________


    Ліна Костенко


    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.

    Життя ішло, минуло той перон.
    Гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.

    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним.


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (3)


  36. Петро Паливода - [ 2006.11.03 14:41 ]
    Зимовий місяць (за Гільдою Дресен, Естонія))
    Взимку ночі, коли повний місяць, несказанно гарні:
    Синьо-срібним сяйвом мерехтить засніжений садок.
    Яблуні у спокої дрімають і з німим благанням
    Простягають в небо потемнілі покручі гілок.

    Спогади сріблясті наповняють непомітно душу,
    Покриває серце лагідна, як місяць, пелена.
    Хоч година така пізня, хоч давно вже спати мушу,
    У полоні чар не можу відірватись від вікна.

    Сяйво місячне крізь штори у кімнату проникає:
    Затаїлись меблі лячно у гнітючій мертвоті.
    Наче привид, срібне світло тихо клавіші торкає,
    І з докором поглядають подушки, що на тахті.

    Спогади солодкі покидають схолоднілу душу:
    Серед бездиханних меблів страх мене раптово огорта.
    Повне небезпеки, мертве сяйво так безжально душить:
    Ніби я вже під землею і навколо темнота.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.3)
    Коментарі: (5)


  37. Володимир Чернишенко - [ 2006.11.02 08:51 ]
    My Bonnie Mary, R. Burns,переклад
    Налий мені свого вина,
    Сьогодні ж бачимось востаннє...
    Ти залишаєшся одна,
    Моє дівча, моє кохання.
    Мене чекає корабель,
    Із переправи вітер віє.
    Сьогодні змушений тебе
    Покинути, моя Маріє!

    На щоглах стяги майорять,
    Списи шикують довгі лави.
    Там стогін моря і гармат,
    Там бій тривалий та кривавий.
    Та не боюсь я ані хвиль,
    Ні смерті !, тільки серце скніє,
    Що до розлуки кілька хвиль
    Лишилось нам, моя Маріє!


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  38. Віра Дрібнюк - [ 2006.10.30 14:46 ]
    Der Weg von Herbert Grönemauer
    ich kann nicht mehr sehen
    trau nicht mehr meinen augen
    kann kaum noch glauben
    gefühle haben sich gedreht
    ich bin viel zu träge
    um aufzugeben
    es wäre auch zu früh
    weil immer was geht
    wir waren
    verschworen
    waren füreinander gestorben
    haben den regen gebogen
    uns vertrauen geliehen
    wir haben versucht
    auf der schussfahrt zu wenden
    nichts war zu spät
    aber vieles zu früh
    wir haben uns geschoben
    durch alle gezeiten
    haben uns verzettelt
    uns verzweifelt geliebt
    wir haben die wahrheit
    so gut es ging verlogen
    es war ein stück vom himmel
    dass es dich gibt
    du hast jeden raum
    mit sonne geflutet
    hast jeden verdruss
    ins gegenteil verkehrt
    nordish nobel
    deine sanftmütige güte
    dein unbändiger stolz
    das leben ist nicht fair
    den film getantzt
    in einem silberen raum
    vom goldenen balkon
    die unendlichkeit bestaunt
    heillos versunken, trunken
    und alles war erlaubt
    zusammen im zeitraffer
    mittsommernachtstraum
    du hast jeden raum
    mit sonne geflutet
    hast jeden verdruss
    ins gegenteil verkehrt
    nordish nobel
    deine sanftmütige güte
    dein unbändiger stolz
    das leben ist nicht fair
    dein sicherer gang
    deine wahren gedichte
    deine heitere würde
    dein unerschütterliches geschick
    du hast der fügung
    deine stirn geboten
    hast ihn nie verraten
    deinen plan vom glück
    deinen plan vom glück
    ich gehe nicht weg
    habe meine frist verlängert
    neue zeitreise
    offene welt
    habe dich sicher
    in meiner seele
    ich trage dich bei mir
    bis der vorhang fällt
    ich trage dich bei mir
    bis der vorhang fällt


    Шлях ( переклад пісні українською мовою)

    Не можу я на світ дивитись
    й не вірю більш своїм очам.
    Я втратив віру у майбутнє,
    а почуття довірив снам...
    Усе в житті перемішалось,
    проте, скоритись ще не час-
    в минуле пам"ять повертаю,
    і бачу там щасливих нас.
    Ми там кохали до нестями,
    життя могли віддать за це.
    Та на позиченій довірі
    ми будували щастя все.
    Ми розійшлися в різні боки,
    і розчинились у листах,
    ми призабули про кохання,
    і кожен вибрав власний шлях.
    Ми мали правду, мали щастя,
    не зберегли, не вберегли....
    Та пізно, я прозрів і знаю,
    що Всесвіт весь для мене - ти...
    Ти сонцем сірість розганяла
    і біди відступали всі.
    Привітність, гордість й благородство -
    як поєднала риси ці!
    Я відчуваю запізніле каяття.
    Несправедливе все-таки життя.
    Ми танцювали фільм свого життя
    в кімнаті срібній щастя і дивилось
    з балкона золотого майбуття...
    Та бути разом так і не судилось,
    я плівку пам"яті прокручу знов і знов,
    і уповільню незабутні миті -
    ми там кохали, там була любов
    і ми були одні в усьому світі.
    Ти сонцем сірість розганяла
    і біди відступали всі.
    Привітність, гордість й благородство - як поєднала риси ці!
    Я відчуваю запізніле каяття.
    Несправедливе все-таки життя.
    Я чую твої швидкі кроки,
    Молитвою вірші твої читаю.
    Я гордість твою й стійкість долі
    у серці своїм воскрешаю.
    Ти прагнула щастя й любові,
    і долю просила про це...
    Вертаю в реальність і знаю,
    що нощу в душі я все це.
    я ношу тебе із собою
    Допоки не прийде мій час,
    я ношу тебе із собою
    й шепочу, що вічність попереду нас!

    (25-26 жовтня 2003)





    Рейтинги: Народний 4.83 (4.83) | "Майстерень" 4.5 (4.5) | Самооцінка 5
    Коментарі: (11)


  39. Кока Черкаський - [ 2006.10.26 14:33 ]
    Волошкове літо
    БУЛО :
    (автор- Анатолій Макогон)

    Те незабутнє волошкове літо
    В очах цвіли ромашки польові
    (Витало лиш кохання десь над світом)
    Кохання розбуялося над світом
    Здавалось що хмарини всі живі.

    Примхливо-ніжне сонячне волосся
    Пропахло хлібом , літом, чебрецем,
    Пшениць і жита золоте колосся
    Лягало на стерню своїм лицем.

    Життя витало на високім злеті
    Немов троянди дивні, чарівні,
    Здавалось пахощі по всій планеті
    Гаї закохані, сміливі і нові.

    Те незабутнє і останнє літо
    Стояли обрії , замріяні поля,
    А ми були одні у білім світі
    Й коханням переповнена земля


    СТАЛО :


    В те незабутнє волошкове літо
    В очах цвіли ромашки польові,
    Кохання розбуялося над світом,
    Всміхалися хмарини, мов живі.

    Примхливо-ніжне, сонячне волосся
    наскрізь пропахло літом-чебрецем,
    І ми серед пшеничного колосся
    Були героями шекспірових поем.

    Життя витало на високім злеті,
    Цвіли троянди дивні, чарівні,
    У їхніх пахощах тонула вся планета,
    А ми згорали в їхньому вогні.

    В те незабутнє і останнє літо
    Ми йшли за обрії, в замріяні поля,
    І ми були одні у білім світі,
    Й коханням - переповнена земля...


    Рейтинги: Народний 5 (5.29) | "Майстерень" 5 (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  40. Ванда Савранська - [ 2006.10.24 20:57 ]
    Пристрасть
    Цілує бджілка квітку, зволожену нектаром,
    І обіймає крильцями ледь засолоджену тичинку.
    Серця обох горять божественним пожаром,
    Любов благословенна. Ніби жінка жінку
    Кохає лагідно. Мов пристрасть окрилили,
    Де в ейфорії ледь відчутно тане аромат!
    Роса троянд на пелюстках ще несмілива,
    Але в очах, ранковий сонячний смарагд
    Засяяв раптом, зачароване довкілля,
    З гір лазурових медоносить водограй…
    Чоловіки, де наше справжнє вміння
    Кохати віддано і дарувати жінці рай?
    В. Вакуленко, Самвидав

    Вільній переклад
    Целует бабочка цветок, нектаром увлажнённый,
    Тычинку крыльями обняв, её вкушает сладость,
    В сердцах горит у них пожар, богами разожжённый,
    Любовь благословенна. Словно пылко дарит радость
    Подруга нежная подруге. Окрылённость страсти,
    Где в эйфории тают ароматы, гаснут звуки!
    Роса цветов ещё робка, но вот бутон во власти
    Волшебной неги. Раскрывает лепестки, как руки,
    И вспыхнул мир вокруг, заворожённый дивной силой,
    С вершин лазурных медоносных вод кипит стремленье.
    Так велика любовь. Так рай искусно дарят милой.
    Мужчины настоящие, но где наше уменье?


    Рейтинги: Народний 0 (5.33) | "Майстерень" 0 (5.37)
    Коментарі: (2)


  41. Вячеслав Семенко - [ 2006.10.18 18:08 ]
    Кроки Командора
    За Вецлова Томасом
    KOMANDORO ZINGSNIAI

    Поки погляд байдужо зсковзає з афіші ,
    опановуючи поступово строкатість
    і яскравість фойє,вже ,чим раз виразніше,
    між собою ведуть інструменти дебати.
    Між колон , у комірці змогла заховатись

    у мереживі вен кофеїну крупинка
    і прискорює пульс.Погасаюча люстра
    над партером вже бризки свої покропила.
    А над залом співзвуччя зплітаються в згусток,
    переконуючи , що у ложе Прокруста

    не вкладеться кохання.Воно ж невимірне,
    не означене чіткістю,без середини,
    і само лиш собі - зрозуміле і вірне.
    А мелодія - вітру політ гущавинний,
    чи у пастці підступно напнута пружина.

    Вже вливається в бронхи потік консонансів ,
    наче кисень бадьорістю голову кружить,
    чи прокашлює астмою звук дисонансів .
    Неспроможність бажання Господь надолужить
    подарунком із тіл , як митцю звукокружжя.

    Перегукуються заклопотані скрипки ,
    контрапункту суворість - межа лібертину.
    Він вже блудить в цілунках , закоханий спритник,
    чи Ельвіру,чи Анну, чи милу Церлину,
    захлинається в вирі інтриг безневинних.

    Як на фронті в Іраку , руйнуються плани,
    затягають вже зашморг тромбони і струнні,
    допомога від бубнів, за ними - ударні.
    Наближається форте і замість відлуння -
    несподіване морте і звуки поснулі.

    Де ж маяк , деж та гавань ? Ще й зал похилився.
    Метроном в дикім сказі свинець відгортає,
    чи піднявся у рай,чи у пекло звалився -
    швидше - зразу в обидва душа відлітає...
    тінь двохсвітної хмари по сцені блукає,

    над кріслами пливе , над берлінським кварталом.
    Порожніє доба. Календар усихає -
    наче склався буклет - половини не стало.
    Кажуть , що Командор у змаганні програє
    із коханням , бо сила того неземная.

    Свої груди наповни , як пам"ять про неї ,
    терпкуватим вином - чистотою повітря.
    Голубінь заспіва про спасіння на небі
    і здійсниться намріяне, щось заповітне.
    Але сумнів ще хмариться - вірте , не вірте...


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  42. Артем Демчук - [ 2006.10.18 12:50 ]
    Бродський Йосиф (переклад)
    Повернешся додому ти. То й що?
    Дивись навкруг, чи ти кому потрібний?
    До кого в друзі ти тепер є гідний?
    Повернешся, візьми до столу щось.

    Букет із найсолодшого вина.
    Дивись в вікно й міркуй собі потроху:
    в усьому тут провина лиш твоя
    і добре, що так є. І Слава Богу.

    Як добре, що нести хреста тобі.
    Як добре, що ні ким ти не пов’язаний.
    Як добре, що кохати на землі
    тебе ніхто, ніде не зобов’язаний.

    Як добре, що в німу, глуху пітьму
    крива рука шляху не підказала.
    Як добре їсти хліб із полину
    й самому повертатися з вокзалу.

    Як добре до калини та кущів
    летіти. Схаменутися. Спинитись.
    І зрозуміти, що твоїй душі
    бажання змін, лише, колись наснилось.

    Оригінал
    Воротишся на родину.
    Ну, что ж
    Гляди вокруг,
    Кому еще ты
    Нужен,
    Кому теперь в друзья,
    Ты попадешь?
    Воротишся,
    Купи себе на ужин
    Какого- нибудь сладкого вина,
    Смотри в окно и думай
    Понемногу:
    Во всем твоя, одна твоя вина,
    И хорошо,
    Спасибо.
    Слава Богу.
    Как хорошо, что некого
    Винить,
    Как хорошо, что ты никем
    Не связан,
    Как хорошо,
    Что до смерти
    Любить
    Тебя никто на свете
    Не обязан,
    Как хорошо, что никогда
    Во тьму
    Ничья рука тебя не провожала,
    Как хорошо на свете одному
    Идти пешком с шумящего
    Вокзала.
    Как хорошо, на родину спеша,
    Поймать себя в словах
    Неосторожных,
    И вдруг понять, как медленно
    Душа
    Заботится о новых переменах.




    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  43. Артем Демчук - [ 2006.10.18 12:10 ]
    Єсенін Сергій (переклад)

    Оригінал
    Мне осталась одна забава:
    Пальцы в рот - и веселый свист.
    Прокатилась дурная слава,
    Что похабник я и скандалист.

    Ах! какая смешная потеря!
    Много в жизни смешных потерь.
    Стыдно мне, что я в бога верил.
    Горько мне, что не верю теперь.

    Золотые далекие дали!
    Все сжигает житейская мреть,
    И похабничал я и скандалил
    Для того, чтобы ярче гореть.

    Дар поэта - ласкать и карябать,
    Роковая на нем печать.
    Розу белую с черной жабой
    Я хотел на земле повенчать.

    Пусть не сладились, пусть не сбылись
    Эти помыслы розовых дней.
    Но коль черти в душе гнездились -
    Значит ангелы жили в ней.

    Вот за это веселие мути,
    Отправляясь с ней в край иной,
    Я хочу при последней минуте
    Попросить тех, кто будет со мной,-

    Чтоб за все грехи мои тяжкие,
    За неверие в благодать,
    Положили меня в русской рубашке
    Под иконами умирать.


    Переклад

    Лишилася мені єдина втіха:
    закласти пальці – і шалений свист.
    Пішла про мене слава лиха,
    що паскудник я й скандаліст.

    Ах! Яка то нікчемна втрата!
    Навіть, смішно в житті скільки ще.
    Соромно, що в Бога, як в тата
    вірив.
    Гірко мені, що не вірую вже.

    Золоті, далечини далекі!
    Все згорить у багатті життя.
    На характер я вийшов нелегким.
    Спалахнув ,все ж, заради буття.

    Сенс поета – жаліти і бити,
    Є фатальна печатка на нім.
    На землі я хотів одружити
    біле з чорним, як сніг та дим.

    Хай не злагодились та й не збулись
    всі починання рожевих мрій.
    Але, як демони у душу ткнулись
    мабуть, ангели жили в ній.

    І за це каламутне дійство,
    що беру я з собою в той край.
    Як побачу село і дитинство
    тих хто поруч благатиму. Хай

    за усі ті гріхи, що вчинив я,
    за невір’я в святу благодать.
    Щоб поклали мене в вишиванці
    під іконами помирать.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  44. Володимир Чернишенко - [ 2006.10.10 09:13 ]
    McFerson’s Farewell ( R.Burns, переклад)
    Прощайте темні і страшні
    Темниці королів!
    Недовго висіти мені
    В намиленій петлі!

    Chorus:
    Зухвало так, жахливо так,
    Зневажливо стояв,
    Стояв уславлений лайдак
    І раптом заспівав!

    Коли стріпнусь останній раз
    Не думайте, що вмер!
    Я смертю нехтував не раз,
    То знехтую й тепер!

    Chorus:
    Зухвало так, і далі...

    Лиш дайте меч, та ще зніміть
    Кайдани з рук моїх,
    А далі, хоч півсотні шліть –
    Я подолаю всіх!

    Chorus:
    Зухвало так, і далі...

    Життя минуло у бою,
    Залишивши журу,
    Що у своїм таки краю
    Непомщеним помру!

    Chorus:
    Зухвало так, і далі...

    Життя скінчилося – тепер,
    Моя остання путь,
    А ті, хто поруч не помер,
    Від сорому помруть!

    Chorus:
    Зухвало так, жахливо так,
    Він йшов по цій землі.
    Його прокльон останній згас,
    Захрипнувши в петлі!..


    Рейтинги: Народний 4.67 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  45. Вячеслав Семенко - [ 2006.10.08 17:03 ]
    Вітер
    З Арсена Тарковського

    Душа моя між ночі затужила,

    а я любив розтерзану множинно,
    в шматки роздерту вітром темноту,
    зіркове мерехтіння на льоту -
    метелики з незрячими очима
    садами вересневими вогкими.

    І на циганській масляній ріці
    на мості - жінка,хустка на руці
    звисала над повільною водою,
    сплітались руки,як перед бідою.

    Здавалося вона була жива,
    жива,як і раніше, та слова
    з вологим "Л" тепер не визначали
    ні щастя, ні бажання, ні печалі,
    вже думка не пов"язувала їх,
    як повелось на світі у живих.

    Слова, як свічі на вітрах, палали
    і гасли, ніби плечі ті тримали
    все горе всіх часів. Ми поряд йшли.
    А та поверхня - як гіркий полин
    землі уже стопами не торкалась
    і вже мені живою не здавалась.

    Було і в неї десь,колись ім"я.
    ...До мене вітер у помешкання
    вдирається - то клацає замками ,
    то до волосся приторкається руками


    Рейтинги: Народний 5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  46. Володимир Ляшкевич - [ 2006.10.06 14:24 ]
    Томас Венцлава «Той, що повернувся»
    Поміж уламків далі стежкою угору
    і підземелля враз усім збивало з тями:
    провалля, острахи, пожовклі струпи глини,
    скель ієрогліфи, смолисті спини лісу,
    що підіймались потопельниками з мли.
    Мандрівнику здалося, що і слід путі

    від урви, де дрібніють, в сон впадають душі,
    до піль земних згубився. Музика лише
    росла у ньому - Міць, яка і над Аїдом,
    і жаром Нілу, і гіперборейців льодом,
    Найперша і Нізвідки, - що не поневолиш,
    в якій лише і зміст, і все в чиїй потузі, -

    вступала в тишу і була у ній тим більша,
    чим обеззвучувалася посеред груди
    пітьми, де Хронос почивав од руйнування.
    Вона пророчила: верне йому кохану
    із темряви дзеркал, і вільну від отрути,
    у тіло вбрану… Він оддасть натомість інше:

    усіх не роджених співців… Сторожкі кроки
    ввижались вдалині. Холодний піт утерши
    з обличчя, жертвує Сапфо він і Терпандром,
    аби звестись могла вона над смерті одром.
    Безбарвні кучері, ланіти, ніжні перси…
    Якщо опали м’язи клаптями, як лахи,

    з костей, чи усмішка зосталася? Як знати?
    Жага, яка сюди вела, зве обернутись.
    Така ж вона чи ні? Згадає? Схоче знову
    відчути пристрасті вагу, його уміння,
    їх майбуття?! - А ні, тоді лише існують
    Фракійські ночі, їхні флейти і менади.

    І обернувся він. І світ перемінився.
    Ландшафт розвіявся. Знялися крики кволі
    сутяг приморських, Євр ударив схил здичілий,
    що вигнувся струною хвилі в такт. І скелі
    закінчилися. Далі тільки зорі стріли
    за мить століть вже іншого співця, що бачив Гадес.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (3) | "ATSIGRĘŽĘS TIES RIBA"


  47. Володимир Чернишенко - [ 2006.09.18 09:43 ]
    „Come, Let Me Take Thee...” (R. Burns, переклад)
    Тебе в обійми я візьму,
    Скажу тобі – кохаю!
    Від тебе, мила, перейму
    Тепло земного раю.

    І ти мені відповіси
    Так хороше й незвично.
    Я поклянусь твоїй красі
    Тебе любити вічно.

    Я відречусь людських скарбів,
    Бо ти мій скарб єдиний
    І шепотітиму тобі,
    Що вдвох ми до загину.

    В очах твоїх в сум’ятті дум
    Я світ знайду казковий
    І на вустах твоїх складу
    Обітницю любові...


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  48. Вячеслав Семенко - [ 2006.09.17 03:04 ]
    LA BAIGNEUSE
    Переклад
    Венцлова Томас

    Не впевнений, бУло життям це чи ні.
    Чи маренням снило над морем мені...
    Та від узбережжя вузького пасмом
    посипана сріблом поверхня води -
    південного сонця гарячі сліди.
    Човен, підпираючись довгим веслом,
    канал розриває тупим лемешем
    і берег під міст підкладає плече.
    Від гнутих мостів - до крапчастих дахів
    це місто - достиглий, розколотий плід
    під оком небес на забрудненім склі,
    лиш тиша облизує дошки бортів.

    Неквапно повзе наполеглива тінь,
    долає затоку, бароковість стін,
    полотна синіють на них навскоси,
    по цеглі червоній лишайник поріс.
    ФарбІв потемніння,розпливчастість рис.
    І Гварді прошили вітрами часи.
    Calli;campi;campelli.Вже почорнів
    в камінні застиглий історії спів.
    Від пензля лагуни волого блищить
    лице аркатури.Зір Кліо в пітьмі
    прогледіла обриси стін кам"яні.
    І погляд у неба із інших століть.

    Цим стінам - загроза в прийдешній імлі -
    намула, припливи, тяжіння землі,
    бо місто, як човен із діркою в дні.
    І паща морська - негодований змій,
    ковтає у черево мирних стихій,
    скорочує вічність у роки і дні.

    У просторі й часі, мов річкою в брід
    бреде по коліна, лиш піниться слід.
    Фасад мармуровий? Морський гобелен?
    Від піни - машинні мастила і гниль.
    А там, на долоні у височини
    пливе білогриво задуманий лев.

    З ним книга життя, наймудріша із книг,
    наповнений жалем до мертвих й живих,
    бо присуд відкритий йому, а не нам
    по волі Творця. І миттєвостей біг,
    і ангел святий, і земний трилобіт,
    фронтону поколота раковина -
    підвладні Його і рукам і словам.
    Ще острів, де кості покрила трава
    в чеканні ще ненаступаючого
    Господнього ранку. Мереживо стін
    шматує сіроко в густій спекоті,
    маскує лице (хоч нема вже його),

    затьмарює полиск луски куполів,
    зеленить на флюгерах мідну червлінь.
    І місто спливає в первісність глибин,
    в слизотність потвор у беззвучності вод,
    де скатів,асцидій кружля хоровод,
    де очі скляні у байдужих рибин.
    У склянці вино з надвечір"ям навпіл.
    По той бік майдану в безодні сліпій
    суворістю дихає пан монохром.
    але у пітьмі півзакритих повік
    собор многогранністю пам'ять просік,
    як скриня з приданим, весільним добром.

    Склепінь коливання - б'є дужий метал,
    здавалось вже часу не здужить мета,
    долоня в долоні,під шкірою м"яз,
    аортою стогін , плямисто в очах,
    потами зпливає намисто з плеча...
    ...Та вже переможені болі і час.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (1)


  49. Володимир Ляшкевич - [ 2006.09.08 12:07 ]
    Томас Венцлова. Заріччя
    Лип юрміння на осонні влитих в камінь
    вод поквапливо-подібних Тибру - пряних,
    наче “Гілбевс”, що, з двома бороданями
    в літа сутіні, стаканів дзвоні димнім,
    п’ю, мов знаю і оцих, як і батьків їх.

    Що ж, минають покоління. В диктофоні -
    шерхи плівки, стук, і дивно, що нових їх
    те саме, що і мене колись, займає -
    сенс який у мук і жалю, переймає -
    чи мистецтво зберігає дух законів.

    Я таким був, як вони, і так, аж поки
    дивну долю не пізнав - не кращу інших,
    не дізнався - не зникає зло ніколи,
    та почасти сліпоту долають роки,
    і що менше значать снива, аніж вірші.

    Прокидаюсь на зорі усе частіше,
    і без остраху близькі вчуваю миті,
    що несуть у юні племена доволі -
    хліб і сіль, словник, руїни, небом вкриті,
    а мені нічого більше, окрім Волі.


    2006


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 5.75 (5.59)
    Коментарі: (18) | "Tomas Venclova"


  50. Ванда Савранська - [ 2006.09.06 07:47 ]
    З М.Цветаєвої
    …Я знаю правду: всі інші правди – пусте!
    Не треба людям з людьми на землі боротись.
    Погляньте – вечір, погляньте – вже ніч іде.
    Про що – поети, коханці і полководці?!
    Вже вітер стелеться, уже земля в росі,
    Вже скоро зоряні застигнуть заметілі,
    Ще мить - і під землею заснемо усі,
    Усі, хто спокою не мали й не хотіли.



    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.37)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   ...   33   34   35   36   37   38