Вінні-Пух в неділю ставши,
у люстерко глип як завше –
ой, і знов його пампульки*,
наче дві гумові кульки.
А під обома очима,
ніби міхи із грошима,
губи, як у верблюдиська, –
страшно бачити їх зблизька!
«Признавайся Вінні-Пуше,
меду вчора з’їв задуже?»
«Що ви, меду зовсім трошки –
тільки дві маленькі ложки.
Просто я люблю поспати,
от і мушу підпухати».

* пампульки (галицьке) - щічки
(2010)

Сонце в золотій короні
Ковдру сяйва виплітало-
Жовтим тонким візерунком
Синь небесну прикрашало.
Світлом бавиться тканина,
Мружать очі сонні клени,
І кульбабова світлина
Листя одяга зелене.
Зелень-суміш сонця й неба:
Жовте й синє поеднання,
Видко пензлем із проміння
День малює спозарання.

***
Чорний котик білий сніг
Так ловив, як тільки міг.
Бігав, бігав – не спіймав,
Тільки сам біленьким став.

***
Чорний котик жовтий сонях
Розглядає на осонні.
Ще такого не було:
Сонце у дворі зросло!

***
Чорний котик красен мак
Все обходить так і сяк:
Краще нюхати не йти –
Може носик обпекти!

***
Чорний котик білий вус
Так облизує чомусь:
– Ой, смачні у мене вуса!
– Ти ж сметанку їв, котусю!

***
Чорний котик зелен лист
Міцно лапкою притис:
Полювати вмію я –
Перша здобич це моя!


***
Чорний кіт – зелений гай,
Хоч – біжи, а хоч – стрибай!
Ось де місця досхочу
І котові, і м’ячу!


***
Чорний котик синю нитку
Розпоров з нової свитки.
Лиш дивується котусьо:
Чом розсердилась бабуся?

***
Чорний котик сірій мишці
Дах полагодив на хижці.
І відтоді знає світ:
Він – хороший чорний кіт!

***
Чорний котик в небі синім
Ловить лапкою хмарини.
Ловить-ловить без упину:
Хоче з них змостить перину.

***
Чорний котик по веселці
Ходить з пензлем у відерці.
Скоро буде все навколо
Кольорово-веселкове!

– Ну а сам чому ж ти – чорний?
– Бо такий я – неповторний!

2010

На барвистій каруселі
Зайці крутяться веселі,
Не звичайні вухані –
Сонцезайчики ясні.
Золотими промінцями
Закликають дні за днями
На сяйливу круговерть,
Повну радості ущерть.
Тільки тих вона кружляє,
Хто бадьорий настрій має.
Усміхнися радо й ти –
Карусельку закрути!!!
2010

ото віднині -
і вже за тиждень...
пильнуй, дитино,
цю дивовижу -
червонобоке
і синьооке,
і гопки –скоки,
як вільні роки.
маленький чижик
весь мак посіє,
тобі залишить
дитинства мрії -
кавальчик паски,
великий кошик...
а ще покласти
всього потрошки:
як пишуть воском,
як чутно дзвони
і стоголосий
гаївки гомін,
і світло свята -
Христос воскресне
благословляти.
і - весни, весни...


2010 р.

Хмарки – гойдалки для мрій,
Ти поглянь на них мерщій:
Там блакитне сяйво ллється,
Небо золотом сміється,
Сонце в центрі каруселі
Вертить промені веселі.
Мріяння іскряться дивні,
Але є й хмаринки сливні,
Бо лишилися без мрії,
Їм сльозинки сріблять вії.
Мрію садови хутчіше, –
Буде в небі веселіше!

Пори весняної цвітіння
Мене сьогодні веселить.
І гріє сонячне проміння
Тепліше зараз … та на мить.
І прокидаються вже віти
При першім подусі весни.
Біля струмочків грають діти:
«Кораблику, пливи, пливи!»
І він пливе струмком дзюрчистим,
Вода його несе, несе.
Милує око світ барвистий:
Весна урочисто іде!..

Мишенята на ріці
Вправно ловлять окунців.
Довгі вудочки – лозини:
– Ти, ловись, ловись, рибино!
– Ой, клює, тягни, держись!
Рибка бочком тільки “блись” –
У відерку вже вона.
Ось – одна, і ще – одна...
Буде юшечка смачна!
2010

Я паросток малий землі своєї,
В ранковій скупаний росі.
Із шелестом дібров зелених
До мене приходили сни,

І ніжний голос материнський
В душі чар-зіллям розквітав,
Щоби ніколи Батьківщину
Я на чужину не зміняв.

Я паросток прадавнього народу,
Що до свободи йшов через віки.
Мої славетні предки відчайдушні -
Безстрашні запорізькі козаки.

Моє коріння вглиб століть сягнуло -
В трипілля, у слов’янські племена,
Загартувалося, зміцнилось й здобуло
Одвічну мудрість з вірою Христа.

І я зростаю в вільній Україні,
«Я – українець!», - гордо говорю,
Її історію, минуле й сьогодення
Шаную, знаю і творю.

На воротях у брилі
Я бабусю зустрічаю,
Пильно дивлюсь в далечінь
І тихенько щось співаю.

Знаю, з золотих ланів
Випливе немов цариця
Із хустинкою в руці
Всміхнена, рум'янолиця.

Поспішу назустріч їй
Обійму і поцілую:
"Що несеш мені, скажи?",-
Я бабусю потурбую.

Вузлик білий розгорне:
-Дай, бабусю, подивиться,-
-Я від зайчика тобі
Принесла шматочок хлібця.

Запашний від зайця хліб,
Золота скоринка сяє,
І на солодощі всі
Я його не проміняю.
2007 р.

Бум і бум, і сто раз бум -
із нічого грюкіт, шум.
Що це аж до неба скаче?
Мій новий червоний м’ячик.
Ой, ловіть, хапайте швидко,
зараз буде гол у шибку...-
трах і бах, і дзень-дзелень!
А не зле ж почався день.

Де бував ти їжачок?
Де набрав ти голочок?
Як зумів їх наколоти
Ти на спинку і боки?
Де скажи мені хутчіше
Ти знайшов боровики?
Та їжак мовчить уперто
Лиш сопе собі під ніс.
Я хотів його погладить
Та отримав голок ліс.
Не збагну у цьому лісі
Де нога, де голова.
Перекочую по стежці
Колобочка - їжака.
«Відпусти: - шепоче тато,
Не займай ти їжачка,
Бач злякав його й отримав
Ти колючого клубка,
А як гарно поведешся
то можливо він тобі
сам покаже і розкаже
таємниці лісові».

Люблю, Україно, тебе у ранковій росі,
Закутану в пишні весняні тумани,
Ти знов постаєш у прадавній дівочій красі,
Що в серці моєму повік не зів’яне.

Люблю твій нарід, що у праці важкій
Дорогу до Бога торує віками,
І Матері Божої лик неземний,
Що землю від бід закриває руками.

Люблю твою пісню, де серце народу живе,
Від неї душа наповняється радісним щемом,
Вона в покоління любов до Вітчизни несе,
І лине мов дзвін між землею і небом.

І де б я не була, я згадую, краю, тебе,
Моя сивокоса святая Вітчизна.
Нехай твій Дніпро дужі хвилі до моря несе,
Й земля розливається золотом зрілого збіжжя.

2008р.

На прогулянку по лісу
Вийшли пані гонорові,
Начіпляли перли, бісер –
Тонконогі парасолі.

Елегантні капелюшки
Їх від сонця затуляють,
Сяють кульчики на вушках —
Не гриби, а справжні кралі!


2010

Дві лисички йшли зі школи
З ранцями на плечах
І рясне суничне поле
Здибали надвечір.

Назбирали жменю ягід,
Цвіту в чай нарвали,
Та незчулись бідолаги,
Як і заблукали.

На траві сидять лисички
І дрібненько плачуть —
Жовті сукні, мокрі личка
Хто ж знайде, побачить?


2010

Шишки падають на хвою,
Аж потріскують гілки,
І збігаються юрбою
Під ялинки маслюки.

Повні кошики збирають,
Що підняти тільки вдвох,
Й обережно висипають
На м'який зелений мох.

Натомившись після праці,
(Аж змокріли в них лоби)
На сосновому матраці
Повлягалися гриби.

Як побачиш купу шишок,
То спинися, не біжи —
Маслюки тут сплять на ніжках,
“На добридень!” їм скажи.

2010

А я бачила літечко-літо,
Воно дощиком теплим умито,
А у довге пишне волосся
Росяне намисто вплелося.

Платтячко у літа із ситцю,
Щічки мають колір суниці,
Губки в літа - спіла малина,
Що так любить кожна дитина.

В літечка волошкові очі
Сяють, наче зорі, щоночі.
Там, де літо щедре ступає,
Все навкруг цвіте і буяє.

Пахне літо наше медами,
Ягодами, зіллям, грибами.
І цей запах літечка-літа
Буде і зимою нас гріти.

Не читає зовсім книги,
Не вмивається в росі —
Рудувато-сірий рижик,
Забіяка і плаксій.

Неслухняний, невсидючий,
Робить збитки тут і там:
То щипається болюче,
То здіймає тарарам.

Насварила їжачиха —
Він голки її чіпав,
Побивається зайчиха —
Він за вухо лоскотав.

Рижик — в сльози і навтьоки,
Заховався в лободу.
Каже: “Тут побуду трохи,
А додому не піду”.

Мама шкоду відшукала,
Не сварила, а на ніч
Тихо казку розказала,
Що надворі ходить сич

І плаксивих, неслухняних
Забирає в темноті,
І що тільки кашу манну
Їм розводить на воді.

Рижик розповідь послухав
І до ранку міцно спав,
Та відтоді навіть мухи
Гриб рудий не ображав.


2010

Є в діброві мудрий гетьман
І надійний захисник —
У крислатому кашкеті
Добрий дядько-боровик.

Походжає у жупані
Із дубової кори
І з гілок майструє сани,
Як сніжок піде згори.

Він морозу не боїться,
Ані блискавок і злив,
Дасть усім поганкам відсіч,
Ось такий-от — справжній гриб!


2010

Кулі кольору сметани
У кропиві, наче в бані,

Вимиваються дощами,
Вигріваються боками.

Це не м'ячики, малята,
Не смачна цукрова вата —

Це гриби у білих свитах,
Теплим сонечком зігріті.

Тато-ліс і злива-мама
Кличуть їх дощовиками.

Чисті, вмиті, чепуристі
Примостилися на листі

І рахують, скільки чапель
На траві збирають краплі.


2010

Човником до берега -
що привіз нам березень?
А привіз нам радощів
у весняній пригорщі,

потічки- проталини,
щоб потіху мали ми.
Перші квіти проліски
визирають боязко,

чи мороз не вигубить?
Ущипне врядú-годи -
сонечко приластиться,
прожене напасника.

Заспіває пташечка
виповзе мурашечка,
білий світ – обновками.
Йде весна з коновками!

Зажурилися бурульки:
Кап! Кап! Кап!
Снíгові зробилось мулько:
Хляп! Хляп! Хляп!
Пташка сіла на галузку:
Ців! Ців! Ців!
Промінець мені на руку
Сів! Сів! Сів!
Я проміньчика швиденько –
Хап! Хап! Хап!
А він – зайчиком од мене:
Ха! Ха! Ха!
Сонечком усіх лоскоче
День! День! День!
А Весна вже у дзвіночки -
Дзень! Дзень! Дзень!

2010

Не в норі і не в печері,
Вся кругленька й білолиця,
А у лісі, парку, сквері —
Хазяйнує печериця.

Зварить борщику і юшки,
Напече картоплі-сала
І підливки на закуску
Ще додасть, як буде мало.

Виростають в неї дітки,
Як напóказ — всі біляві,
Бо в грибниці знають чітко:
Є — обід, а є — забави.


2010

Посідали на пеньку
Молоді й старенькі
Після жвавого танку
Втомлені опеньки.

Тишком-нишком гомонять
Про погоду в лісі,
Про лякливих зайченят
І рудого лиса.

Ти навшпиньки підійди -
І почуєш скоро,
Що підпенькові гриби
Про людей говорять.


2010

Під ялинками й дубами,
Серед моху, у траві
Підростають разом з нами
Цілі виводки грибів.

Навесні, улітку, в осінь,
Аж до білої зими —
Одноногі, шапконосі
Грають в хованки вони.

Де один — одразу другий,
І великі, і малі
На узліссі, понад лугом
Вилізають з-під землі.

Люблять сонечко ласкаве
І змокати, як хвощі,
Коли вранці на галяві
Рясно йдуть грибні дощі.


2010

Недзе у свеце так далёка, там дзе ходзіць мішка,
Жыў халпыначка маленькі . Сын Гарохі – Цішка.

Хлопчык добры быў, вядома, ладны і прыгожы,
Толькі вось ён да бацькоў быў зусім не схожы.

Як пачне ён гавfрыці – быў у жаху татка…
Ён не мог ні есць, ні піці, сумавала матка.

Скажа Цішка: “Бікі касі”. Як тут зразумеці?
Невядома тым дарослым што ім кажуць дзеці.

Як залепіць ён “сапліўкі” ці “банянь” якісці –
Развялі рукмі убокі, як раней калісьці…

Бацька кажа: “Шлапута! Ты казаць вучыся!”
Ну, а хлопчык у адказ: Бац! Яму - “Ашпута”…

Маці кажа: “Гэта котка… Вось яе кацяты…”
А ёй сынка выдае: “Рукці”, “Ваганяты”…

“Апупець! – гаворыць бабка. – Што ў нас за дзіцяці?
Усе “каКлеты”, “кАРкадзілы”… Як з ім ваяваці?”

“Ну, казаў бы як усе дзеці: “коця” ці “казючка”
“ГаЛабец” ці “паЛасолька”, “кЛыса”, “кЛуСка”, “ЛуТЬка”…”

Тут у спраэчку гэтую дзедка умяшаўся:
“Што вы кажаце?! Радныя!” – крыкнуў, не ўтрымаўся.

“Як не сорамна ўсім?! Мы ж не інкубатар!
Хіба будзе лепей вам, як ён скажа “тЛактаЛ”?

Хіба ж болей ад таго стнеце любіці?
Ён пакажа вам усім, як пачне хадзіці!”

Даведка:
“Бікі касі” – чырвоныя баціначкі;
“Сапліўкі” – соплі;
“Банянь” – баран;
“Ашпута” – шалапута;
“Рукці” – ногці (ад слова ногі), рукці адпаведна ад слова “рукі”;
“Ваганяты” – дзеці вагонаў;
“Апупець” – адпвядае “абалдзець”;
“КаКлеты” – катлеты;
“КАРкадзіл” – кракадзіл;
“Коця” – коцік;
“Казючка” – каза;
“Галабец” – птушачка;
“ПаЛсолька” – парасон;
“КЛыса”- крыса;
“КЛуСка” – кружка;
“ЛуТЬка” – ручка;
“ТЛактаЛ” – трактар.
_______________________________________________________
NZ

Тривожний день утомлено зітхнув
І вії опустив, немов людина.
Яким би кожен день для нас не був,
Люби свій кожен день, моя дитино.

Живи, як сонце, навсібіч світи,
Люби, як сонце, посміхайся людям.
А коли прийде ніч, спочинь і ти.
І завтра краще, завжди краще буде.

Не бійся, сину, темряви. У ній
Народжуються сни і сяють зорі,
І дозріває місяць уповні,
А небо, наче мрія, неозоре.

Ти підростаєш, ти ідеш у світ —
Так подивом синіють оченята.
Нехай тобі пошле багато літ
Великодушний Бог, моє дитятко!

Що подарує доленька, бери
І дякуй щирим серцем, кожним кроком.
Твій кожен день і кожна ніч згори
Наповнена осяянням високим.

2008

Втомила праця Понеділка –
Він розпочав багато діла.
Він до роботи всіх привчає,
Собою тиждень починає.

Спочинь, Понеділочку, спочинь!
Бо сни всім дарує ночі синь.
Хмаринка ласкаво тебе торкне –
Утома в чарівному сні мине.

До праці поспіша Вівторок,
Бо справ кошіль та іще сорок.
Бо у трудах велика втіха!
День другий в ніч заходить тихо.

Спочинь, Вівторочку, спочинь!
Тобі ніч дарує сни зі скринь.
А зірка ласкаво тебе торкне –
Знов тиждень до тебе нового сягне.

І тиждень Середу покликав –
Вона ж про всіх-бо дбати звикла.
В турботах третій день минає.
Четвертий в тиждень заглядає.

Спочинь, моя Середо, спочинь.
Рибинкою срібною в ніч полинь.
Там казка ласкаво тебе торкне,
Таке все у казочці чарівне.

Четвер заступає, бо він четвертий.
Він працьовитий, до праці впертий.
І місце своє у тижні знає –
Бо другу частину він зачинає.

Спочинь, Четверочку, спочинь.
У човнику місячнім далі плинь.
Там дощик ласкаво тебе торкне
Й до діла за тиждень тебе верне.

А П”ятниця п”ята лічбу веде,
У поміч приходить-бо до людей.
Вона трудівниця, як решта днів.
І теж хоче лагідних ніжних снів.

Спочинь, знову П”ятничко, спочинь.
Утому із плечиків своїх скинь.
Хай сяйво небесне тебе торкне,
І сяйвом отим наділи мене.

Там далі до нас загляда Субота.
У неї приємна для нас робота.
Вона всім готує перепочинок.
Збирає утрачений час до хвилинок.

Спочинь же, Суботонько рідна, спочинь.
Бо завтра Неділі настане чин.
Хай радість Неділі тебе торкне
І тиждень новенький собою зачне.

Коли ж світанково Неділя всміхнеться,
Знов тиждень-Господар до діла візьметься.
Сім днів допомогою людям стануть,
Усі вони вчасно для нас настануть.

Світи нам, Неділько, як сонце, світи.
За кожним деньком треба вправно йти.
Хвилинки й годинки свої берегти.
Бо час є безцінний, тому святий.

2009

У полі квіточка. У полі
Багато світла і тепла.
І бджілка сонячна на волі
Медку родині добула.

Щасливий вітерець тріпоче
Мій білий чубчик, комірець.
До квіточки я мружу очі.
Аж раптом коник-стрибунець

З травички на моє коліно
Поцілив — і назад стрибнув!
Чому ж він так злякався сильно?
Я й оком навіть не моргнув!

Ще он малий повзе жучинка,
До мене лізе навпростець.
Я підкладу йому травинку
І конюшини пагінець.

Веселе полечко у квітах!
Пухнасті хмарки і блакить!
У полечку гуляє літо
Й під зорями у квітах спить.


2009

Я учуся рахувати.
Перша цифра — це «один».
Легко так запам’ятати:
Я один у мами син!

«Два» живе в моїй родині,
Бо у мене дві сестри!
Мушу відшукати нині,
Де живе кругленьке «три»?

Троє діточок у Мурки!
Троє ніжних кошенят.
А «четвірка» у піжмурки
Кличе четверо хлоп’ят.

Заховалися хлоп’ята —
Порахую до п’яти!
Я був першим, а став п’ятим.
Чотирьох треба знайти!

Я навчився рахувати.
У долонях — п’ять і п’ять!
Скоро, скоро буду знати,
Скільки разом пальченят.

2008

Цілий день біля воріт —
Сіренький, маленький.
Це до нас прибився кіт
Крихітний, як жменька.

Мама котику наллє
Молока у миску.
Зголодніло ж як мале —
Не одірве писка!

Треба сірому котку
Ковдру намостити.
Хай живе собі в кутку
На утіху дітям!

2007

— Чому опадає листя?
І вітер холодний чому?

— Це осінь прийшла до міста
І сумно тепер йому.

— Я думав — сумує людина…

— Сумує природа теж.
І небо сумує. Й рослина.
Коли-небудь ти збагнеш.

— А потім що буде, мамо?
Як листячко опаде?

— За зливами і громами
Сніжна зима прийде…

— Мам! Листя мені шепоче,
Щоб я не боявся зими…
— А бабине літо лоскоче
Неба легкими крильми…

2009

Дерева великі, великі кущі,
Навіть трава велика!
А я вибігаю під літні дощі —
Мене ж всього — пів-чоловічка.

Усе підростає і пнеться увись.
Чому ж я зростаю помалу?
Я хочу, як сонях, за літо звестись,
Щоб мене усі помічали!

2007

— Мамочко! Я бачив сон!
Вовк мене лякав поганий.

— Подивися у вікно —
Вовка й сну у мить не стане.

— Мамочко! А звідкіля
Вовк у сон прийшов лякати?

— Ні, хлопчатко, ні, маля!
Вовчику теж треба спати.
То не вовк. То просто страх.
А у нього вовча маска.
То казки блукають в снах.
І про страх буває казка.
Я покличу сон ясний.
Казочку покличу ніжну.
Спи, маленький! Міцно спи.
Почитаю тобі книжку…

2009

Хто це там такий маленький
По стежинці дріботить?
Перебіг її швиденько
І пірнув у хащі вмить.

Я спираюсь на колінця,
На стежиночку присів.
Де ж, маленький, ти подівся?
Я розгледіти не вспів.

Ось травичку прогортаю.
Де ти? Де ти? Визирай!
Я маленьких не чіпаю,
І ти мене не чіпай.

Я — Сергійко. Я — людина.
Ти — жучок. Ти — комашина.
Повернися і не бійся,
Іменем своїм назвися!

2008

Я взуваю черевики.
Черевики — завеликі.
Черевики — як човни!
Ой! Чиї ж, чиї вони?

У човнах пливу до мами,
Гучно човгаю ногами.
Мама тільки посміхнулась
І на татка озирнулась.

А татусь!.. Татусь регоче!
Він, мабуть, сказати хоче,
Що човни великі знає,
Бо щодня їх назуває!

2006

Бідкалась мала мурашка:
Нести їй поклажу важко!
Через горбик та ярок
Тягне в дім свіжий листок,
Щоб родина поживилась,
Сил набралася з листка.
Тож малеча і трудилась,
Хоч і дрібна отака!

2008

Велетенські лопухи
Наді мною, як дахи.
Я під лопухи зайшов —
Гарну схованку знайшов.
Не побачить мене мама
Під такими лопухами.
Погукає, озирнеться:
— Де ж поділось моє серце?
Я у схованці примовк.
Тут затишний холодок.
А до мене, ніби котик,
Притуляється дрімота.
Проганяє комарів,
Щоб я затишно сидів.
Не помітив, як заснув —
Кроків маминих не чув.
Щось мугикнув мамі трішки,
Коли опинився в ліжку.
— Не ходи у лопухи!
В лопухах живуть страхи.
Та я мамі не повірив,
Бо сам щойно перевірив:
В лопухах немає страху —
Там живуть одні комахи!

2008

У великому місті — великі будинки.
Ручки вгору здіймає маленька дитинка.
Запитав по-сусідськи будинок в будинка:
— Що то там: чи мураха,
чи, може, людинка?
Роздивитися ближче
будинки не можуть.
Вони тільки стояти рівнесенько гожі.
А дитиночка сходами вгору швиденько
Піднялася, хоча, як мураха, дрібненька.
І дивується диву будинок великий:
— Ач, який же він спритний —
малий чоловік!
Другий велетень також
позаздрив малому:
— Так! Малий! А господар
великому дому!
Із балкону маленька дитинка гукає:
— Ой, погляньте,
я ручками небо торкаю!

2008

У Великдень на столі —
Паски великі й малі!
Крашанки, ковбаска!
Якщо ваша ласка,
То мені відріжте скибку,
Крашаночку облупіть!
На білочок солі дрібку
Обережно покладіть!
Я із мамою і татом
Буду Пасху величати!
Гарне свято! Гарний день!
Всі такі веселі!
Повно радості й пісень
У нашій оселі!

2008

Біля пічки гаряче:
Мама млинчики пече.
Черпаком колотить тісто.
Тіста ще не можна їсти!
Мама каже:
— Попечу —
Будеш їсти досхочу!
А я наче не почув,
Пальця в мисочку вмокнув
І швиденько облизав,
Пальця в кулачок сховав.
Перший буде мій млинець,
Бо я хлопчик-хитрунець!

2007

Я сиджу біля віконця —
Цілий день чекаю сонця.
Сонце, мабуть, забарилось,
З кимось на шляху зустрілось,
Забалакалось, стоїть.
А у нас дощик мрячить.
Мушу сидіти у хаті,
Сонце в шибку виглядати.
Зараз відчиню вікно.
Може, близько десь воно?
Погукаю, нагадаю,
Що весь день його чекаю.
Дощ іде. Іде. Іде.
На дворі нема людей.
Нема ким переказати,
Що я утомивсь чекати.

2007

Білий двір, білий сад.
Білі вишні й виноград.
Біла шапка — на криниці.
Біла ковдра — на дрівниці.
На драбині — білі сходи.
Біла-біла вся природа!
Щось на гілочках червоне
Не біліє, не холоне.
Це ж з’явились снігурі
У зимовому дворі!
Гарно зимонька малює —
Біле червоним гаптує.

2006

Що це падає біленьке
З висоти?
Тане на щоці хутенько —
Не знайти!
Ось присіло на рукавчик —
Не зникай!
Крихітненька зірка наче.
Он яка!
Придивляюсь, притуляюсь —
Холодок.
Раптом зіронька злякалась
І льодок
Розтопився, розчинився,
Десь пропав.
Заховався, просочився
У рукав.

2005

У вікно влетіла муха —
Зумкотлива вередуха!
Вушка щільно затуляю,
Хай вона собі співає.
Але муха — дуже хитра,
Крильцями здіймає вітер.
Мені спатки не дає,
Все снує, снує, снує.
Татку, муху прожени,
Бо не йдуть до мене сни!

2005

Почитайте мені книжку,
Коли я іду до ліжка.
Полюбляю казки й вірші,
Хочу слухати їх більше.
Виросту — навчусь читати
Книжечку для мами й тата.

2006

Мама зве мене «рибинка»,
Бо у мене пружна спинка.
Я швидкий, немов карасик,
Я верткий, наче в’юнок.
Я і сам до рибки ласий!
Схожий на линка синок!

2005

Одягаємо синочка
У штанята і сорочку.
На голівоньку — кашкетик,
Ноженята — у шкарпетки.
Та намокли знов штанці,
І оті, й оті, і ці!
Чом же мокренькі штани?
Може, плакали вони?
Може, впали у калюжу?
Може, застудились дуже?
Хто ж це намочив вдяганку
Десяток разів од ранку?

2004

Синичка прилетіла,
Біля Сергійка сіла.
Співає для малого,
Співає до знемоги.
Сергійко слухав, слухав,
Аж заболіли вуха.
Синичко, помовчи,
У вушках сокочить!
Не слухала синичка:
Співала аж до нічки.

2005

— Полуничко, полуничко,
Чом у тебе гарне личко?
— Сонечко голубить мене,
Поки я мала й зелена.
Воно гріє і рум’янить,
Поки гарною не стану.
А як стану чепурненька,
Піду до Сергійка в жменьку!

2004