Сонцю любо сніг лизати,
Ссати криги леденці,
Обдирати з шиб кімнати
Мармурові пластівці.

Та не мило , як хуртечі
Очі вихрами їдять
І проміння до малечі
Не пускають ні на п’ядь.

Ще йому не до вподоби
Мряка зимньої пори,
В ній жагу втрачає, щоби
Щік торкатись дітвори.

Втішно сонцю сніг пускати
Із торбами по світах
І безжурно забувати
Стуж і юг морозний жах.

Кролю-Кролику, хороший,
Чом так вушка нашорошив?
Поглядаєш трохи скоса
І тривожно водиш носом.
Вуса – в боки войовничо.
Я ж тебе недарма кличу:
От забігла на хвилинку –
Принесла тобі морквинку!
2010

Кожному Кроликові - по морквинці (піддобрююсь:)))!
А кожному ПМівцю - по торбинці щастя під Новорічну ялинку!!!

Замовляю і благословляю тебе на життя,
На повітря прозоре,
На сонце в блакиті очей і веселки дощу.
Лише день - й заговориш,
У слові охреститься голос. Тим словом відчуй
Рідну землю. І корені в ній. І над нею - жита.

Усміхайсь до життя, ти відкриєш по-новому світ,
Ти безтямно полюбиш.
Лиш серця питай, тільки слухай батьківських порад,
А як вийдеш у люди,
То деревом дужим зачни плодоносячий сад
І любистком у купіль вклади родовий заповіт.

Згорнулася киця в клубочок тай спить,
Їй сниться мабуть тепле літо.
В якому вона по травичці біжить,
Минаючи повз себе квіти.
Їй сниться мабуть тепле сонечко там,
Де бджоли кружляють садками.
Де коники скачуть в зеленій траві.
Біжить вона тими гаями.
Біжить і не може вона зупинитись,
Тай думає "сонце дістану"...
А я подивлюся, аж сміх пробирає.
Упала бідненька з дивану!

2010

Якось Настя та Даринка
заховали скарб: перлинки,
білого хутра шматочок,
гарний золотий листочок,
аж чотири намистинки,
дві цукерки, дві пластинки,
три сережки, півкаблучки,
дві новенькі сині ручки,
зошит записів про те,
що ніхто вже не знайде
скарбу у саду за домом,
де його зариє Рома.

Ані Настя, ні Даринка
не знайдуть тепер перлинки.
Бо зарив хитрющий Рома
скарб у стіл у себе вдома.

В липні літо,
В білі лілії одіте,
Сіло під розлогі липи
Від - по - чи - ти.

Вітер з лісу
Біля лип крутився лисом,
Літо Вітра в гості мило
За - про - си - ло.

Тепла Злива
Недалеко мила ниву,
Літо з Вітром їй ласкаво
По - гу - ка - ли.

Так здружились
Літо, Вітер, тепла Злива.
І завжди у липах в липні
Дружба квіт - не.

Коли уночі із моєї кімнати
почуєте тихе ричання,
прошу, не лякайтесь і не ховайтесь -
то я починаю навчання.
Нишком, бо сплять мої Мама і Тато,
я вчуся літеру “Р” вимовляти.
Навчитися мушу обов’язково,
бо дав собі слово, Захарове слово,
навчитися гарно слова вимовляти,
щоб у халепу не потрапляти.

Ось, наприклад, такої мені було -
раптом усе навкруги загуло,
вітер здійнявся, хмари стадами
заворушилися низько над нами
і на землю посипався град.
Біжу і зраділо кричу: - Випав ГрАД!
Всі розсміялися і здивувалися -
кажеш, з неба –колиски
посипались ГАДИ наче із миски.

А то на городі
кріт землю скопав.
Бабуся ж того не знає, бо
мене, малого, питає:-
Це ти, може, вранці скопав переліг? -
Ні, Бабусю, кажу, це КрІТ.
Сміється Бабуся -
хіба КОТИ риють під землею ходи?

Зарядку роблю і Бабусі кажу -
Виросту й буду міцний як криця!
А вона здивувалася: - Що? Як киця?
А я вперто твержу – як КрИЦЯ, як КрИЦЯ,
але сам вже почув, що виходить - “як КИЦЯ”.

Отакої мені буває,
бо літеру “Р” не вимовляю.
Щоби й вам подібних халеп не мати
треба самім собі ради дати
і, може, тихо як я, ніч у ніч
РРРРРРРРРичати...
*

Невгамовним мишенятам
Липнуть сонні оченята.
Але справ ще так багато –
Нам не можна зараз спати!

Хованки ми не дограли,
У лото й не починали,
А з конструктора машину
Склали тільки половину.

Планували ще змагання
Для корабликів у ванні,
І у бій морський піратам
Теж хотілося пограти.

Ні, не хочуть спати мишки!
Ну, хіба спочити трішки…

Інші всі важливі справи
Вже у сні вони згадали...
2010

Я один
Мамин син,
Ми братва,
Нас є – два,
До сестри –
Буде три,
У квартирі –
Вже чотири,
А гулять
Буде п'ять,
Узялись –
Усі шість,
А за ним –
Далі, – сім,
Перелізем –
Буде вісім,
Звідки нЕвідь –
Уже дев'ять,
До десят
І – назад.
Дев'ять в домі,
Вісім – в лісі,
Сім – у полі,
Шість – на стрісі,
П'ять – у клуні,
І чотири,
Три ласуні,
Два задири,
Поміж тин –
Я один.

– Мерщій взувайся вже, Натусю! –
на доню свариться матуся.
Дитя втягло у плечі шию
і тоскно каже: – Я не вмію!

...Просила мама двічі, тричі...
Вчетверте – вже впада у відчай:
– Морока справжня з чобітками
та з цими впертими дітками!

– Ну що ти, мамо? Не сварися!
На любу доню подивися,
на ручку й ніженьку маленьку,
на дупку крихітну, тверденьку!

...Я бачу, мамцю, ти не в дусі.
Нам ні до чого ті образи!
Не сердься вже! Давай-но разом:
цей вдінеш ти, а той – бабуся.

– Доню, годі вже, засни!
Рев у вухах свище!
.......................
–...Добре, рибко, поясни:
плакати навіщо?
Називали з татом ми
дівчинку Надійка,
а під нашими крильми
виросла Жалійка?
Діти ниють повсякчас –
старшим що робити?

Та відказує дівча:
– Все одно – жаліти!

– А як ти – не у біді,
й ну вередувати?!
Що робити нам тоді?

– Якось покарати...

– Ну, кажи тоді вже як,
щоб дійшло до тебе?!

– Та не знаю, мамо, я!..
Спробувати треба.

2010

Мені чотири. Я – Ганнуся,
доросла дівчинка така!
Проте, до сліз комах боюся:
мураху, муху, павука!..

Навчає мати – я не чую!
Не лізуть в голову знання:
комах побачу – репетую
та утікаю навмання!

...Як виросту, то їм віддячу
(за мною – інші дітлахи)
за кожну слізоньку дитячу,
за переляки і страхи!

– А пташка мухи не боїться?
– Ну, звісно ж ні – вона їх їсть!

Доросле панство веселиться,
в мені розбурхуючи злість:
боятись мухи – то дурниця?!!
Відважним легко це казать!

– А муха, мамо, не боїться
...коли її отак їдять?

В небо раннє, навесні,
Сонце випливло в човні,
Вмилось чистою росою,
І хмаринкою м"якою
Личко ясне промокнуло,
Усміхнутись - не забуло.
Світле, золотоволосе,
Скрізь промінням розлилося,
Розбудило кожну пташку,
Насінинку і комашку,
Мов сказало: "Годі спати!
Всі - прокиньтеся співати!"
Відімкнуло кожну бруньку,
Що благала порятунку.
Випустило всі травинки
З-під холодної хустинки.
І донизу подивилось -
Мов у дзеркалах відбилось.
"Що за диво золотисте?
На зеленому - намисто,
Кожна намистина ця
Нібито маленьке - я!"
Тільки сонце відігрілось -
Скрізь кульбаби розпустились,
Пишні, жовтенькі та гожі,
І на сонце дуже схожі.
Віриш - ні, та чула я,
Що кульбаби з ним - рідня.
А іще їм родич - вітер,
Вчить щороку їх летіти.
Коли бджоли мед зберуть,
Ті готуються у путь.
Легким пухом уберуться
І за вітром вверх здіймуться,
Щоб повсюду навесні
У ясні погожі дні
Для матусі, для дитини
Усміхались намистини.
Щоб віночком їх сплітали
Діток ними віншували.
Дітки сонцем увінчались
Радо бавились-сміялись,
Бо вони, як жовті квіти,
Теж йому рідненькі діти.

2010р

Після дощику в лісочку
Поздіймалися грибочки.
Де лиш гілка шурхотне −
Видивляються мене.

Знов "то−тут−то−там" співає
Поїзд із вагонами,
Осінь барвами вітає −
Жовтими, червоними.

На пеньках ростуть тісненько,
Ніби всіяно, − опеньки,
А в дубовому бору
Безліч білих наберу!

Стежки геть порозбігались...
Щоб не заблукати,
Звідки сонечко здіймалось
Варто пам'ятати.

Щільно геть північнім боком
Стовбури убрані мохом,
Треба не панікувать,
Напрям правильний тримать,

Слухать ліс і слухать тишу,
Голоси автошляхів,
Мірний стукіт залізничний,
Перегуки грибників.

Про орієнтир подбаєм −
Цілий кошик наскладаєм!
Пам'ятати варто, друже,
Якщо впевнений не дуже,

Гриб сумнівний краще викинь,
Щоб не сталося біди,
Бо нема від смерті ліків...
Небезпечні є вони:

Мухомор, бліда поганка, −
Тож на горе забаганка
Може враз перетворитись,
Як уважно не дивитись.

Ось і все − вже повний кошик
Назбирала я грибів,
Та іще й упало в зошит
Декілька нових рядків.

Недарма ходжу лісами −
Я полюю за віршами.
Свіжу приповідку цю
Своїм діткам принесу.

2010р

Тихо всі! Потрібен спокій!
Мишенятко вчить уроки.
Вже розклало на столі
Всі підручники свої,
Зошити повитягало,
Але раптом пригадало:
– А на кухні від сирочка
Залишилось пів шматочка.
Треба з’їсти терміново!
А тоді – писати мову...
Мишеня, вже раде й сите,
Сіло знов уроки вчити.
Почало писати вправу,
Але раптом пригадало:
– На городі грядку з сиром
Я сьогодні не полило.
Так і сир мій не зійде.
Ну а мова? Підожде!..
Ось і грядочка в порядку –
Пише вправу Мишенятко.
Пів рядочка написало,
Але раптом пригадало...

Тихо всі! Ану тихіше!
Мишеня уроки пише.
Задали неначе й мало –
Досі ще не написало.

(От цікаво, друзі-миші,
Коли врешті їх допише?)
2010

Хто там скулився у травах -
чи то мишка, чи то ґава
на покинутій галяві,
де шумить прадавній гай?
...Очі блимають зелені -
ходить вовк чи зла Марена...
Серце стукає шалено
і шепоче: утікай!
І біжить мале зайчатко,
а куди – не має гадки:
«де ж поділась рідна хатка,
рідна мама і брати.
Що мені робити далі?
Сил залишилося мало,
сутінки стіною стали
і роззявили роти!»
Серед лісу - безборонне,
дуже втомлене та сонне,
спати – зась, бабай у кроні
запугукав, засопів.
«Хоч би він мене не згамав!
Чом не слухався я маму,
чом побіг я за грибами?
Не їдять зайці грибів...
Більш не буду, обіцяю!
раптом чує, хтось гукає:
«Озовися, Заю, Заю!»-
стрепенулося умить.
«Я отут, агов, матусю!»
і відчуло, сльози дусять,
засвербіло десь у вусі,
ніс від сорому горить.
Очі втерло, ні, не плаче:
«Мамо, братики, пробачте!
Був нечемним і невдячним,
аж сьогодні зрозумів.»
Обійняла мати сина,
цілувала безупину.
І опісля вся родина
Радо рушила домів.

"Ні, не спати ще не досить!" -
невгамовне серце просить -
скраю неба ельфи й досі
водять свій танок на босу,
сріблозвуком, злотословом
творить нічка світ казковий...

Так би слухати, глядіти,
та малих цікавих діток
тягне втома світ за очі -
там де хмарі сон туркоче,
де у місячну колиску
колисанка лине зблизька.


2010 р.

Мишенятку на кросівках
Розв’язалися шнурівки.
От халепа! От морока!
Не ступити ані кроку!
Мишенятко хмурить брівки
І давай в’язать шнурівки.
Спроба п’ята, спроба шоста...
Ох, не так усе і просто!
Ці шнурочки неслухняні
Підкоряються лиш мамі.
Мишенятко ж не здається –
Знов за вузлики береться:
– Не таке я вже й мале!
Будуть слухати й мене!
2010

"Що воно таке - удав?" -
Костик татка запитав.
"Це - така зміюка довга.
Бач, ведмідь по лісу човга,
Суне й суне через хащу
І удаву - просто в пащу".
" Ай-ай-ай! - злякався Костик. -
Весь - у пащу! Навіть хвостик..."
Аж із крісельця упав,
Так злякав його удав.
З лоба витер піт холодний:
" Ух, який удав голодний.
Чим удава годувати?
Як ведмедя рятувати?" -
Костик думає-мізкує,
Вправно кошика малює.
Смакоти у ньому досить:
І банани, і кокоси,
Сливи, яблука, грушки, -
Їж, удаве, залюбки.
А ведмедика із пащі
Відпусти назад у хащі.
"У-у-У!" - удав радіє. Ап! -
З пащі вистрибнув Потап...
"У... ура!" - наш Костик писнув
І удаву хвіст потиснув.
Мабуть, Костик лиш удав,
Що злякав його удав...
2009

:))

Мишеня будує дім:
Буде затишно у нім
І дорослим, і малим.
Кубик, кубик, ще один...
Вийшла вежа чимала –
Навіть вища за стола!

Хто дмухнув
на диво-хатку?
Починаймо
все спочатку...
:)
2010

Підсади мене до неба я зітру із сонця плями
Щоб воно ще яскравіше засвітилося над нами.
Ну, а вечором підсадиш - я протру на небі зорі,
бо нема вже що лічити на дзеркальнім плесі моря...

2010

У дощу великі ноги
від небес і до підлоги,
намочив би все.

Він такий: не взує капці,
а кап-кап — і в сивій шапці
воду нам несе.


Ну а ми хіба травичка,
чи вазон, чи синя річка?
Нас не поливай.

Лийся в чайник і в калюжу,
а коли наллєшся дуже —
припливе бабай.


І побачить мама, і побачить тато,
що його не страшно навіть горобцям,
що бабай ніякий не заволохатий,
а сумний і мокрий. Шкода стане нам.

Ми його до себе візьмемо додому.
Тортика спечемо і наллємо чаю.
І в лякальну казку не дамо нікому,
а вкладемо в ліжко: спи, малий бабаю.

Мишенятко у неділю
Побувало в цирку
І тепер плекає мрію,
Гарну та велику.

Наміру ніхто не змінить,
Навіть мама й тато,
Бо жонглером неодмінно
Вирішило стати.

Справа ця важлива надто:
Вдома без вагання
Узялося Мишенятко
Вже й до тренування.

М’ячиками жонглювати?
Зовсім нецікаво.
От яєчка взяти варто.
Це вже інша справа!

Розпочати із одного?
Легше не буває!
А учитися недовго! –
Два вже підлітає.

Шліфувалося б уміння
Й далі дуже вміло,
Якби яйко при падінні
Хоч одне вціліло.

Мишеня не розгубилось:
– Буду тарілками!
Лиш одна із них розбилась –
На порозі мама.

– На жонглера, бачу, вчишся?
Зовсім я не проти.
Але зараз ти берися
Трохи до роботи.

Маєш тільки три хвилини
Щоб усе прибрати.
А для цього треба, сину,
Фокусником стати!

2010

В перукарні біля клена
Сушить Білка хвостик феном,
Бо ходила по горішки
І під дощ попала трішки.
Мокрий хвостик, мокру шубку
Треба висушити хутко.
Адже Білочка – ласунка,
Ще й до того ж чепурунка!
:)
2010

Грає Мурчик на роялі
цілий день собачий вальс.
Ну чого ви поставали
Я іще не кликав вас!
То я так дражню Барбоса,
щоб йому утерти носа!

Мишеняточко зраненька
Тихо будить Миша-ненька:
– Вже вставай...
– Пора до школи?!
Ой! Мене у боці коле...
Щось гуде у лівім вусі...
Очі липнуть... Ой, боюся!...
В животі буркоче дивно
І затерпла трохи спина.
Ще й дверима, мов навмисно,
Вчора хвостика притисло.
Небезпечні це симптоми!
Може, залишуся вдома?
Хворому – яка робота?
Хоч до школи теж охота...

Засміялась мама Миша.
– Ну й хвороба! Дивовижа!
Та вона, мені здається,
Просто хитрощами зветься!

(Не змогли б ви підказати:
Як малого лікувати?)
2010

Чебурека їсть Юрко.
Перед ним присів Бровко
І примружив око злéгка:
Розглядає чебурека.
Пиріжка Юрко не з’їв –
Розламав його навпíл:
Бо смачніше буде двом.
Дружить Юра із Бровком!
2010

Колисало-сало-сало
котеня шматочок сала.
Берегло його, гляділо,
та незчулося і з'їло.
Дайте ще малому сала,
щоби знову колисало.
От якби із крану рано
витікала би сметана
або йогурт чи вершки.
Котеня би залюбки
і купалось, і пірнало,
і нявчало: «Мало-мало!»
Або краще котеняті
карасів свіженьких мати.
Цілих сто, чи навіть двісті,
аби плавали у мисці.
Котенятко заурчало:
«Мало-мур-мур! Мур-мур-мало!»

Зорями мережить
Ніченька рушник.
Є у неї добрий
Місяць-помічник.

Зіронька захоче
Заховатись – зась!
Місяць хап за крайчик –
Ніченьці подасть.

Голка неслухняна
Раптом упаде,
Місяць оком гляне –
Вмить її знайде.

Вигаптує вправно
Нічка все, як слід –
Той рушник простелить
Небом за крайсвіт.

Вишита стежина
Ранок приведе –
Ось коли майстриня
Спочивать піде.

2010

На плесі горбочок з’явився і зник…
Здається, це очі - тіКАЙ, МАНдрівник!
(1)
Всі персонажі сховані, як кайман - у інших словах. В дужках - скільки слів сховано. Хто відшукає?

Туман густий, і мокро всюди…
Сьогодні змій ловить не будем!
- Я можу равликів збирати!
- А я наїмся винограду!
- Зловлю я рибок чи комах!
- Я – спритний звір!
- Я – гарний птах!
(2)

Верхівки гір – у шапках снігу,
А над водою – тепло й тихо,
На узбережжі океану
Живе красуня …
(1)

Зросло на полі просо,
Та нас туди не просять.
І ця лоза, й ці дині –
Належать лиш людині.
Зайти гуртом на поле
Ніхто нам не дозволить,
І фрукти, повні соку,
Дарма впадають в око.
А може, спить хазяїн
Принадного врожаю,
Звабливого садка?
Ба, ні! Він тут! Тікай!
(5)

Вдале вийшло в когось полювання…
Та чимало спритних є в савані,
Хто, нюхнувши вітер, серед гри
Фиркне враз: «І я б шматочок згриз!»
Першими птахи згори помітять:
«Гей, спускайся! Зараз будем ситі!»
А внизу вже поспішають другі:
Є, напевно, скрізь чутливі вуха.
Вже і треті сунуть по землі:
Майже непомітні, бо малі.
Очі лиш зажмур – а хижаки
З’їли найдрібнісінькі шматки…
(4)

Теплим бережком крадеться тиша,
Каламутна хвилька глину лиже.
Хто камінчик скинув у канал?
То на полювання йде…
(1)


Леви, олені, зайці, кабан, гієна, слон, мангуст, мавпа, шакал, кайман, ігуана, грифи, журавлик, мурахи
06.02.2010

Як збудуєм гарні гатки,
Хто зруйнує наші хатки?
В річку падають берізки -
Аж злітають в неБО БРИзки!
(1)
/Всі персонажі сховані, як бобри - у інших словах. В дужках - скільки слів сховано. Хто відшукає?/

Ще нявкатиме тут мені хвостате!
Геть! Геть! Не заважай, бо хочу спати!
Для тебе - дім, сарай, садок і тин,
А на подвір'ї буду я один!
(2)

Спів нічний шпаків і солов'їв
Лиш навесні радує гаї.
Ми ж - за роком рік пильнуєм час,
І яка ж зоря зійде без нас?
(1)

Проростає зіллячко смачне...
А хазяйка з грядок нас жене:
"Наробили шкоду отаку!
Рийтеся собі у смітнику!"
(1)

Кожен дикий звір людей боїться:
Є в людей кинжали і рушниці.
А лісник - це друг, а не загроза:
Для добра гострить залізну косу:
Лісовим сусідам неодмінно
Принесе в мороз чимало сіна.
Звірям тяжко зиму пережити,
Той замерзне, хто не буде ситий.
Весело кошлатим і рогатим
Запашним дарунком ласувати!
(3)

Хто там швиденько майнув у кущі?
В листі торішнім слідів не лишив.
Гілка гойдається, наче колиска.
Хто зачепив? Відгадаєте?....
(2)


Гурт гуляє по траві.
Білий - шиєю повів,
Вийшов на дорогу.
- Ситий, га?
- Ге, друже, ні!
В лузі трави не смачні -
Йду шукать гороху!
(1)

Стежка. Поле. В полі щось росте.
А навколо - шавлія цвіте.
Чимскоріш до обрію помчу,
І спориш, і шавлію стопчу.
(1)

Знають і папужки, й ховрашки:
Ця тваринка не чіпає друзів.
Хай бояться в полі, в лісі, в лузі
Дикі звіренята і пташки!
(1)

Веде наліво - дорога до хліву.
Веде направо - лискуча канава.
Егей? до нас ви? - ні!
До ями в бур'яні!
(2)

Слідочки - як мереживо
В колючому сніжку:
Досліджую, обстежую...
Вхопив, зловив - і вже жую
Моторну отаку...
Під снігами шастає й по насту,
сіра, рудувата чи смугаста,
Однаково - вона
Смачна!
(2)

Бобри, свині, воли, киця, кіт, лоша, щеня, лис, лиска, вовк, косулі, миша, лосі, кози, гуси, кури, півнi
30.12.2009

Як ідеш у дикий ліс,
Поглядай не тільки вниз,
Вгору також подивись:
Там скрадатись може рис!

Кульки – наче стратостати:
Треба міцно їх тримати,
Бо відпустиш – в небо враз
Піднесе летючий таз.

До сніданку мати кличе,
А Іванко – вже на річці,
Держить вудку у долонці,
Ловить рибку в оболонці.

Скрізь калюжі коло хати.
Бабця буде нас прохати:
«Не брудніть мені підлоги,
Витирайте добре роги!»

Дід Артем не має звички
Купувати запальнички:
Сірником коробку чирка,
Як чиркне – займеться зірка!

В бруді водяться мікроби –
Люті збудники хвороби,
А хворіть – погане діло.
Мийте, люди, руки з пилом!

Варять борщик дві сестрички:
Вже почищена морквичка,
А дівчатка залюбки
Дрібно кришать будяки.

Хто літає, наче пташки,
Уночі? Дивись уважно:
Вушка й лапки є у них,
Це – проворні казани!
20.04.2010

У баби літо тепле і сумне,
Пропахле листям, пізніми грибами.
Духмяних яблук ніжний аромат
У тепле літо спогадами манить,

Колише вітер павутиння рій,
Що зачепилось за пожовклі трави.
Усе затихло в тузі золотій,
Прощаючись із літечком ласкавим.

Маю я велосипед!
Поспішаю уперед –
Натискаю на педалі:
Нумо, швидше!
Нумо, далі!

Кури, гуси і коти,
Розбігайся хто куди!
Повороти дуже вдалі!
Нумо, швидше!
Нумо, далі!

От причепа, от пристав!
Не злякаєш: “Гав! Гав! Гав!”
Аж у вухах вітер свище:
Нумо далі!
Нумо швидше!

Аж каміння з-під коліс!
От я майстер! Вище ніс!
Хто сказав, що я малий ще?
Нумо далі!
Носа вище!..

Як це сталось?..
Що за диво?..
Чом я носом у кропиві???
2010

Архімеда власна сила
та у ванну опустила.
Ванна повная була
То ж водичка й потекла.
Полилася через край
Архімеде, не моргай!
Про виштовхувальну силу —
Свій закон — повідомляй.
Цар велів корону зважить,
тож до діла приступай, —
Бо затопиш цілий край!
1999

Павутина.

Між соснами прозоре павутиння
Гойда хрестовика
Із візерунком на округлій спинці.

Легенький вітер запахом живиці
Війнув і стихнув.
Лунко впала шишка.

Пучки м′якої довгої трави
За вітром простягли зелені стебла.

Згори майнула лусочка кори
І зачепилась біля павука.
Сріблясто зблиснула на сонці павутина
Дрібними краплями ранкової роси.

2010.
* * *

Десь далеко в небі синім дві хмаринки посварились,
і розбіглися по світу, сірі і сумні...
І тепер, коли ти бачиш, як ідуть холодні зливи,
Знай, що то хмаринки плачуть у височині...

Тож якщо ти маєш друга, не сварися з ним даремно,
Бережи його, бо раптом втратиш назавжди...
І тоді страждати будеш, як хмаринки ті у небі,
Що не можуть одна одну й досі віднайти...

2010

Всі горлають з переляку:
– Лев утік із зоопарку!
Та якби ж то тільки сам –
Ще й з маленьким Левеням!
Чи в кущі, чи на дерева –
Заховайтеся від Лева!!!

Ну а Лев, струснувши гриву,
Так по-царськи, неквапливо
Підійшов із Левенятком
До морозивної ятки
І сказав до продавця:
– Дошкуляє спека ця...
Ескімо для Левеняти
Десять порцій прошу дати!
А для мене і Левиці
Буде досить порцій тридцять.

Більше Левову родину
Не боїться вже ніхто:
Бо хіба бувають злими
Ті, хто люблять ескімо?
2010

Я водичку на травичку
Ллю-ллю-ллю!
Та ще й пісеньку мугичу:
Лю-лю-лю!
Хай травичка подрімає:
Дрім-дрім-дрім, –
І на радість виростає
Всім-всім-всім!
Буде ніжки лоскотати:
Хі-хі-хі!
Добре бігати малятам
По траві!
2010

У садку під виноградом
Золоті ростуть кульбаби.
Придивляюсь ближче я –
Тут ціліська кульсім’я.
Посивілу кульбабусю
Обіймає кульдідусьо,
До кульмами і культата
Туляться кульдитинчата:
Кульсиночки і кульдоні
Відкривають очка сонні.
А кульвуйків і культіток –
Просто всіх не полічити!

Тож і ти підходь поближче –
Кульсімейка в гості кличе!
2010

Кіт Васько на полюванні
на кухонному кутку.
Він прокинувся зарання,
шубу вилизав м’яку,
кігті наточив до блиску
на мишей і горобців.
Та полює він на миску
у сметані голубців.

Ой, рятуйте! Я захрип!
Прилетів до лісу грип!

Мене треба лікувати :
Чай з малинкою давати,

Потім меду діжечку –
Тоді ляжу в ліжечко.

Ти завжди пам’ятай, де живеш,
Де наснагу береш і ростеш.
Це дитинства твого колисанка
Й України краса – вишиванка.

Де б не був ти в далекім краю,
Пам’ятай рідну неньку свою,
І Шевченка «Кобзар», і калину,
І квітучу свою Батьківщину.

Від сьогодні Мишенятко
На городі має грядку.
Цілий день воно дбайливо
І копало, і садило.
А батьки терпцю не мали –
Зазирали і питали:
– Що ти садиш на городі?
– Не скажу! Секрет – і годі!
От як буде все готово –
Похвалюсь обов’язково!

Сяють очі в Мишенятка:
Ой, чудова вийшла грядка!
Можна вже й розповісти:
– Буде смакота рости! -
Найсмачнішого я сиру
Цілу грядку насадило!

Запитаю вас, малята:
Чи зросте що в Мишеняти?
2010

Абрикоси квітнуть сніжно,
аромат дарують ніжний.
аромат весни усюди,
алфавіт чудовим буде
(19/11/05)
Блакитне небо, сонце, літо,
безмежне поле, стигле жито.
Багата в нас країна, люди-
борітеся за неї всюди.
(12/12/05)
Волошки в полі серед жита
вірші Вас надихнуть творити.
Весною вразять вас каштани,
високі, статні, сніжні п́ани.
(14/12/05)
Глибоке озеро блакитне,
густенький очерет навкруг.
Горобина. Бузок там квітне.
Гайда рибалити, мій друг.
(20/12/05)
Г’ава - це птаха така, це ворона.
Г’азда – господаря так називають.
Г’едзь – муха велика. Сік давлять із г’рони.
Г’удзики до сороч́ок пришивають.
(13/03/10)
Давайте разом з вами, діти,
дерева почнемо садити.
Дубки, берізки, навіть квіти –
дорослі будуть вас хвалити.
(07/02/06)
Елексир здоров’я, друзі-
ехінацея пурпурова,
евкаліпт також і м’ята-
енергія від них чудова.
(22/12/06)
Енот в ставочку полоскався-
є в нього забавка така.
Єдиний звук і він злякався
єхидного Сірка вовка.
(12/01/10)
Жовті лілії, латаття.
Жаби квакають, світанок.
Жевріє чиєсь багаття.
Жайворонок.Півень.Ранок.
(22/12/06)
Зранку сонечко встає,
зозуля знай собі кує,
зелений гай для неї дім,
здоров’я й довгих літ усім.
(22/12/06)
И у слові є зИма.
И аж два в озИмИна.
И в словах: мИр, жИто, сИн.
И у рИба і у тИн.
(22/12/06)
Індик якось по двору рано
ішов і думав, і гадав...
І дід за ним попід парканом...
Індик відразу в суп попав.
(12/01/10)
Їжачок повзе в лісочок,
їсти хоче, з’їв грибочок.
Їхав біля лісу дід
їжачку привіз обід.
(12/01/10)
Йосип вивчив букву „йот”:
„йот” в сер́едині в койот,
„йот” в словах мій рідний край,
„йот” в кінці у коровай.
(12/01/10)
Квітень сонечко вітає.
Комарик в лісі вже кусає.
Каштани ось розквітнуть скоро.
Красиво. Небо. Річка. Гори.
(12/01/10)
Лев, леопард, лисиця, ласка,
лось, лебідь, ластівка, лелека.
Любіть природу всі будь-ласка.
Ліс, липа, яблуня, смерека.
(17/01/10)
Малина солодка росте у саду,
маленьку я ягідку в рот покладу.
Мама закриє варення на зиму,
ми переможемо грип і ангіну.
(21/01/10)
Намистом з гірлянд ми прикрасим ялинку,
Н́овий зустрінемо скоро ми рік.
На н́иточках будуть висіть мандаринки,
нам щастя й здоров’я хай буде навік.
(25/01/10)
Осінь. І плаття зелені скидають
осики, тополі й дуби.
Ось зранку вже люди у лісі збирають
опеньки та інші гриби.
(27/01/10)
Піскарик в озері пливе,
пірнає кит у океані,
пінгвін на полюсі живе,
полюють у річках піраньї.
(27/01/10)
Росте на городі в бабусі морковка,
редька, хрін, кріп і буряк,
ріпа, картопля, капусти головки
раз, два... тридцять...сорок. Ось так!
(28/01/10)
Село прокидається. Сонечко світле
сходить десь там вдалені.
Сплять свині ще, й гуси, а півень привітний
співає ранкові пісні.
(29/01/10)
Телятко маленьке пасеться у лузі,
травичку щипає, мої любі друзі.
Татко із клумби за ним наглядає,
троянди із мамою він поливає.
(30/01/10)
Україно, моя Батьківщино,
усміхається хай тобі доля.
Українці, любіте країну,
уникайте ярма і неволі.
(16/02/10)
Фікус і трюфель- це флора є діти.
Фауна- це вже фазан і муфлон.
Флора- фіалка, а також всі квіти.
Фауна- риби, птахи і бізон.
(01/02/10)
Хутір. Хата. Хазяїн в халаті.
Хлів. Худоба. Корова. Бичок.
Хуртовина навіяла снігу багато.
Хороводом кружляє пухнастий сніжок.
(05/03/10)
Цвірінчить горобець на паркані,
цвіт біленький на вишні й каштані.
Цап у лузі пасеться з козою,
цілий день їсть кульбабу з травою.
(05/03/10)
Черешня – ягода смачна,
червона, солоденька.
Чудовий має смак вона,
чарівна і гарненька.
(05/03/10)
Шелестить весняний ліс.
Шість шпаківень дід приніс.
Швидко, швидко прибиває,
шпак тепер хатинку має.
(30/01/10)
Щука в річці пропливає,
щебече соловейко в полі,
щодня красу хто помічає,
щасливу матиме той долю.
(13/03/10)
Ь Знак м’який є в слові тінь,
Ь знак у вільха і в ячмінь,
Ь знак м’який в сіль, кінь і льон,
Ь знак в кисіль і у бульйон.
(12/01/10)
Юнаки. Багаття. Вечір. Юшка.
Юля. Плаття. Юбка. Ранок.
Юрта. День. Гарячий чай і кружка.
Юпітер. Зірка. Ніч. Світанок.
(13/03/10)
Ясень. Явір. Яскрава весна.
Ягода. Ящірка. Літо. Ячмінь.
Яблуко. Осінь. Барвиста вона.
Ялинка. Зима. Білий сніг. Далечінь.
(13/03/10)

(19.11.2005 –13.03.2010)

Літо красне розсипає
Сміх-сміх.
І мені дарує повно
Втіх-втіх.
У травичку, мов грибочок,
Сюп-сюп,
А у річці, наче рибка,
Хлюп-хлюп!
Полунички в рученята –
Гам-гам!
Он малинка, он ожинка –
Там-там!
Личко, сонечку, ласкаво
Грій-грій.
Пречудовий світ навколо –
Мій-мій!
2010

Зачинило сонце клуні,
Місяць в воду зазира,
У липневому відлунні,
щось шепоче нам трава.
Чорнобривці чепуряться,
А між грядками –– слова.
Спати час, маленька Настю,
Ніч в віконце відкрива.
У прозорому відлунні
щось дзюркоче,
щось пищить.
Зачинило сонце клуні,
Небу віддало ключі.
Вже пташки готують в вирій
діточок,
Що підросли.
Ти колись так само візьмеш
свій квиток,
В нові світи.
Будуть мрії, будуть плани...
Ти вишіптуєш слова,
“Спати час, маленька Настю”, ––
шепчуть коник і сова.

3-5.08.2003

Цілу нічку Дощик
Лив-лив.
Гарно вулиці та площі
Вмив-вмив.
Аж під ранок утомився
Він-він.
На хмариноньці вмостився:
Дрім-дрім.
Хмарка тая аж за обрій –
Гай-гай,
Аби Дощикові добре
Пай-пай.
Відпочине трішки Дощик
Там-там, –
Казку радо нашепоче
Вам-вам.
2010

Нічка з пензлем у руках
Вже блукає поміж хат –
Розмальовує двори
В сонно-тихі кольори.
А за нею назирці
Йдуть зірчата-пустунці
І у кожному дворі
Світять срібні ліхтарі,
Щоб нічні картини ми
Роздивитися могли.
2010

Чом травичка мокра?
Звідки ці сліди?
Це ж бо щойно Дощик
Прибігав сюди!

Грався у садочку
Жмурки з вітерцем.
Смакував у кроні
Вишеньки тихцем.

На старій орелі
Мрійно посидів
І вербиці кіску
Жартома розплів.

Квітоньці-ромашці
Казку нашептав...
Ще почапав трохи
Босим поміж трав –

Та й подавсь додому,
В небо навпростець
Милий, невгамовний
Дощик-пустунець.
2010