Якось дві цікаві миші
відшукали на горищі
дивину - червоні лижі...
Смакували сірі миші
цілий тиждень - з'їли лижі.
Смачно - пальчики оближеш!

Ой набралась Катя жаху,
як побачила мураху.
Верещала так, що страх! -
розігнала всіх мурах.

Малює сонце жовті кола
в маленькій річці, у ставку.
Всміхається малий Микола:
- Земля у райдужнім вінку!
Дивується тому Орися:
- Такі яскраві кольори.
Поглянь, Миколо, подивися -
хмаринка ними йде згори!
Це наче мостик через поле...
Якась незвична дивина!
- Який там міст! - сказав Микола, -
то ж небо усміхнулось нам.

У лісочку на пеньочку
Білочка сидить –
Розкладає у рядочки
Зібрані гриби.

Раз грибочок, два грибочок –
У рядку їх шість.
А рядочків – так багато!
Білка все не з’їсть...

Цей рядочок – буде борщик.
Два рядки – кумі.
Ну а решту всі грибочки...
Знаєте самі?!

Їх посушить на шнурочках
Білка на сосні:
Будуть взимку ці грибочки
Ой, які смачні!
2010

Сіла жабка на камінчик:
Гріється на сонці.
А я стала і дивлюся
Тихо у сторонці.

Сонце добре припікає -
Хочеться тіньочка.
Краще зроблю капелюшка
Жабці із листочка.

Капелюшок з лопушечка
Гарний я зробила,
Тільки жабка мій дарунок,
Ой, не оцінила.

Бо як тільки їй хотіла
Вбрати капелюшка –
У водичку заховалась
Жабонька-подружка.
2010

У зозулі в пірї – чічка,
але боса, черевички
на узліссі залишила...

На смарагдовому схилі
ночували в самотині,
де димляться гори сині.
Аби нечисть не вхопила
й не припали часу пилом,
як гласить легенда сива,
чарівна чугайстра сила
обернула їх на квітку -
наче сонце ясне влітку
між шовковими вітрами,
що звиваються багряно.

Лиш знайдете, дітки, зілля,
заструмить «ку-ку» довкіллям.
Не лякайтесь дивних знаків,
це – зозулина подяка:
квітка у часи минулі
в ліс пташину повернула,
дарувала невеличкі
та розкішні черевички.
Щоб сховати слід, зозуля
черевички радо взула,
і до лісу – бігом, чвалом,
(звідки, капосну, прогнали).
Там живе собі й донині...


Навесні ж у теплу днину
відкривають сонцю личко
«зозулині черевички».

травень2010 р.

В Мишенятка у кишені
Дивовиж повніська жменя.
Тут – і кнопка для плаката,
І старий годинник тата,
Камінці біленькі з річки
Та шматок липкої стрічки.
Ще – блискучий мідний цвяшок
І коробка для мурашок,
Дві солодкі барбариски
Та обгортка від іриски…

Дивовиж іще багато
Залишилося сховати...
Та скажу я вам відверто:
Ця кишеня вже подерта!
Тож завдання в Мишеняти –
Кращий сховок їм шукати!
2010

Сіренькі мишенятка
Вже полягали спатки:
У кутику, у нірці,
І кожне – в чудо-дірці!
Велику брилу сиру
Матуся прикотила,
Аби її малятам
Смачніше було спати.
У дірочках кругленьких
Вже носики чорненькі
Вмостилися зручніше, –
А мама їх колише...


Щоб вам не було дивно,
Чом казочку цю сирну
Не закінчили швидше
Обідом сірі миші, –
Скажу я по секрету,
Що Миша за монету
Купила тую брилу
Із ґуми, а не з сиру!..

Та вже навколо тиша.
Дрімає мама-Миша.
Заснули мишенята...
І ви вже спіть, малята...
Спіть... Спіть... Спіть...

Люби мене
Так, щоб і я любити вміла.

Навчай мене,
Щоб все в житті цим зрозуміла.

Почуй мене,
Щоб я увагу відчувала.

І не принижуй
Щоб самотньою не стала...

Допомагай мені,
Я ж тільки починаю жити.

Й не насміхайся
Коли не можу щось зробити.

Матусю люба,
прошу все вибачай.

Не ігноруй мене,
а завжди розмовляй.

І довіряй мені,
щоб я вам довіряла.

І поважай мій вибір,
Щоб ЛЮДИНОЮ я стала

Хоч і день добіг кінця,
Хочеться тобі, маля
Ще не спати, не лягати –
Нам свій подив розказати,
А що розповідь без слів
І ніхто з нас не зумів
Бути вмілим слухачем –
Том турбуєш нас плачем.

Ой засни, маленький, спи,
Розповідь прибережи –
І тобі в ночі насниться
Все, що в день ти надивився:
І матуся, і візок,
І мандрівка до зірок,
І уявна птиця-жар,
Чаю повний самовар.

Хай насняться перемоги
перші пройдені пороги
Й мамині байки чудові
Про звіряток, що з любові
Просять мовити «Привіт!»
Парубку на цілий світ,
Про його майбутні сили,
І здобутки, і вершини,

Ти плекай духовний гарт,
Здобувай в коханні фарт,
Перепони вмій здолати –
І вітатимуть дівчата
Легіника молодого…
Зараз дуже ще малого,
Що вже спить, в колисці спить
І майбутнє собі снить.

15.5.2010

Наш відважний кіт Маркіз
У дворі ворон ганяв.
На вершок верби заліз
І сказав тихенько “Няв!”

Задивився сумно вниз
Наш відважний кіт Маркіз:
– Хто б мене з вербиці зняв?
Поможіть!
Рятуйте!
Ня-я-я-яв!

Врятували ми кота,
Та йому сказали так:
– Не залазь високо ти,
Як боїшся висоти!
2010

У моє віконце сонечко сяє,
З новим днем мене вітає.
Із шовкових дібров,
Шле природа любов.

Враз - чую ранковий спів -
Це пісня моїх солов'їв.
Річка шепоче якісь таємниці...
Їх земля заховає до своєї скарбниці.

2009р.

Якщо хочеш скарб знайти,
Не треба далеко іти!
Прислухайся до слова...
Скарб - це рідна мова.

Мова - це пісня твоєї душі
Ти - українець!
І хочеш того ти чи ні,
Усе починається із слова.
Ти ростеш і росте твоя мова...

Люби Україну.
Пам'ятай свою мову
Від малу до загину!

2009р.

Хто це там, на паркані,
Спати не дає мені?
Та це ж півень-задерика
Так горлає “ Ку-ку-рі-ку!”,
Що аж ген з-за небокраю
Сонне сонце визирає.

От би півні всі мовчали –
Ми б із сонечком ще спали!
2010

Вітер владною ходою

Вітер владною ходою,
Забавляв отару з хмар.
Власним сміхом, чи журбою
З своїх вуст пускав він пар.
Як насупить сиві брови,
З серцем гляне в далину,
Хмари в небі, ох здорові,
Вмить прискорюють ходу.
Темно, темно по окрузі,
Сто голів по небу йде,
Громом з блиску, що в напрузі,
Величезне стадо зве.
По землі копита, ноги
Тупають рясним дощем.
У земельку дав вологи,
Заховав свій кнут з вогнем.
Посміхнувся вітер сонцю,
Розігнав отари з хмар.
Підігравши ясну-сонцю,
В райдугу зібрав весь пар.
Семибарвна вже підкова,
Щастям напуває світ,
Величава і здорова
В небі лишила свій слід.
Попрощався вітер щиро
І погнав отару в даль,
А в повітрі чисте миро,
Розганя дощу печаль.

12.06.2009р.

Я маленька фантазерка,
фантазую щодня.
На фантазію чекають
Друзі, я, моя рідня.
Уявляєм і чекаєм,
Коли прийде фантазія.

2008р.

У дівчинки Тетянки,
Почалась вітрянка.
Прищик там і прищик тут,
Прищик тут і прищик там...

Прищиків щораз то більше,
І Тетянка зеленіша.
Так вже третій день
Свербить тіло дуже,
Лиш Тетяна - мужня.

Цілий день терпить,
Уночі не спить.
Сон за вікнами десь бродить,
А до неї не пиходить...

2010р.

Називає мама мене чорнобривцем.
Просить: - Нехай щастя довго не бариться!
Закликає вітер, аби не бив гостро
Ні біля Дунаю, ні побіля Ворскли.
А іще благає чистенької Уди,
Щоб жили навколо здоровіші люди!
Така мама чемна: всім щастя бажає,
А я їй щоденно в тім ...допомагаю!
2010

Моя Україно! На крилах лети
Моєї палкої любові
В очах перед світом вогнем мерехти
Даруй посмішки веселкові!

Моя Україно! Оплакуй дощем
Сподвижців своїх і героїв
Прокинеться в серці туга і щем
В потоках багряної крові!

Моя Україно! Нехай твоя пісня
Тече по горах, по діброві
Люба моя, співай немовляті
Сонні свої колискові!

Моя Україно! Нехай твоя слава
Летить між країн і народів!
Моя Україно! Нехай моє слово
Не проллє у душі твоїй подив!

Моя Україно! Не пади ти додолу
Перед поразкою й горем!
Молюся за волю і за твою долю
Слів не океаном, та морем!
2010 р.

Виглядає сонце лагідно з небес.
Тепло. Світло. Пасха. Христос Воскрес!!!
Освятити кошик Великодній,
Сполоснути душу в доброті Господній...
Радість і любов не покида людей
В серці як свіча - Великодень цей.

2010р.

Ми повинні пам'ятати,
Любі українці,
Наше щастя, наша доля
Не лежать в копілці.

2009р.

Мій тато дбає про сім'ю,
Приносить гарну зарплатню.
Мій тато може розсмішити,
Не треба навіть в цирк ходити.

2006р.

Мрію про щастя,
Мрію про долю.
Можливо, не зустріну
У житті своєму болю...

2008р.

Життя - театр,
А ми - актори.
Комусь доводиться смуток грати,
А в когось роль бадьора.

І ми віримо у свою роль...
Граємо правдиво.
На сцені душу викладаємо щиро.
Без режисера.

2009р.

Земля дає нам урожай,
Щороку нас годує.
А ти, людино, пригадай,
Чим ти її годуєш?


2009р.

Дім з ознаками рідного дому,
кілька сходин - у світло й тепло...
Ми вчащали сюди як додому.
А тепер розставання прийшло.

Приспів:
В інше часу і простору коло
уступили сьогодні ми. Та
не забудемо, школо, ніколи
нами разом прожиті літа!..

Дзвоник, пари, букети величні,
сміх, і сльози - хто б як не хотів,
щем навіюють спогади кличні.
Хуртовина думок й почуттів....

Приспів.
Ось і край... Пелюстки на порозі...
В клас малечу ведуть вчителі.
Нам без них у майбутній дорозі
крокувати тепер по землі.

Приспів.

Лютий 2009

* Тема очікує музичного
вирішення.

Пухнаста зіронька прийшла до мене в сон,
Торкала лагідно промінчиками вії,
І снились мені замок, принц і срібний трон,
І я принцесою ішла назустріч мрії...

А потім снився сад, де сотні світлячків
У піжмурки, мов діти, гралися під листям...
І снилися хмарки, озера і річки,
І я кудись брела казковим дивним містом...

Та обірвався сон від лоскоту зірок,
Які злетілися з усіх усюд до мене
І ранок принесли... Вже й чути спів пташок,
І світлячок повзе під листячко зелене...

2010

Біля мого двору, поруч, недалеко,
Дід-сусід наважився й ...відтворив лелеку:
Розгорнувши глиняні відчайдушні крила,
Щоб постійно очі та душу веселили.
А лелека був на роздум нетерплячим
І з гнізда ...злетів, чим майстрові віддячив.
2009 р.

Квітка дивиться на вулицю крізь скло:
–Ну, чому мені отак не повезло?
Адже в полі
квіти знають вітерців,
Скельні –бачать відображення в ріці...
Вітер сердиться, гуркоче через скло.
Квітка рада: –Як же нині повезло!
2006 р.

***
Забарилось сонечко у гаю,
Де співала пісеньку я свою.
Залюбки насипало квіточок,
Зачепилось променем за дубок,
Ластовиння кидало на носи,
І раділо: –Це я вам для краси!
2008 р.

В хрещатий барвінок
Небо упало,
Розбилось на друзки
І квітами стало.

Вплели ми ті квіти
В барвистий вінок,
І нумо пішли
У веселий танок.

Усе заспівало, усе ожило
Ген-ген аж за обрій
Пісні понесло.

Рости, мій барвінку,
Рости, розквітай
І цвітом хрещатим
Весь світ прикрашай
2008р.

Дрімають парасольки,
А дощик тут як тут:
–Для вас я танок-польку
Із бульбашок сплету!
А потім з краков’яком
Підемо у гопак –
Лявониху зустрінем:
На танці я –мастак! –
Почули парасольки
Й зраділи: –Ми з дощем
І під гопак й під польку
Станцюємо іще!

–Чом наїжилося, небо?
- Розсердилося!--
Вже давно снігам у очки
Не дивилося!
Дуже сонечко спекотне,
Досить з ним життя ...турботне!
Заховатись під кущі?!
Не скуштую ласощів!—
Ні грушок, ані медку
Не торкнуся у садку...

Ходить літечко ярами,
Вабить житніми шатрами.
Грає з хвилями тепла
Бджола.
Між смугастим переліском,
Біля тебе, поруч, близько,
У смарагдових прикрасах
Ясень.
Пелюстками золотими
Сяє соняшник нестримно.
Мед тече –злизать забувся! –
В вуса.
А Михайлик та Марічка
Коливають спокій річки,
Викликаючи ногами
Гами...

Сонечко сідає в гай,
Каже Каті: –Прощавай!
Вранці знов прийду до тебе
З сходу, де драбинка в небо!
–А ти зараз не впадеш?
По захóдинці ідеш?

–Біла хмарко! Ти куди?
–Я –від річки –на сади,
На кульбабок іменини,
До городини, калини,
До тварин і до людей
Дощовий штовхаю день!

Хто там стукає у шибку?
Вітерець!
Він свою шукає скрипку
Між дерев.
Чи забув, куди повісив,
Чи гука,
Що знайшлася його скрипочка –
...В руках!

–Де ти , дощику, блукав?
–Серед трав!
Листячко їм обмивав –
Не гуляв!
Фарби тішив на землі
Досхочу!
Як втомився і заснув –не почув...

Сріблинку-павутинку
Затявся й креслить дощ:
Упоперек – щосили;
Злегесенька – уздовж.

Пручається, хитається,
Розгойдує дива;
Вона – неначе вишита, –
А, начебто – жива.

1997

А той, хто відповзає,
То він того не знає,
Що назву свою має, –
Придуману людьми.

І навіть, хто літає,
Той теж того не знає,
Що назву свою має, –
Придуману людьми.

Лиш той, хто їх вивчає,
І назви “придумляє”,
То він напевне знає,
Що власну назву має, –
Придуману людьми.
1999

Котить з-за горба
Кішечка ряба
Прямо у ставок
Свіжий колобок..

Щоб охолодить(!)

Колобок пала!
Лапки попекла...
Слізки-кап та кап
До бідненьких лап..

Ой! Пече.. щемить..

В воду полетів..
На латаття сів..
Жабок розлякав..
Глузувати став...

Та ще й..гиготить..

Гаптувало сонце тіні,
Вітерець в кущах дрімав,
А в госпóді солов’їній
Тьохи хтось порозсипав...
Як зібрати? Бідолаха
Ледве встиг спіймати «Цьух!»,
А два інших – від невдахи:
Чуба смичуть вітерцю.
Розкотились вередливо,
Ніби соя чи горох,
Непокірні, сперечливі
Пісні «Ті-рр», «Ці-цьух» та «Тьох!»
...Полягали спати тіні.
Сни гойдає вітерець...
А в господі солов'їній
Ловлять нотки “до”, “мі”, “ре”...
2006 р.

Сонечко в киптарику,
У крисані з пір’ям,
Завітало зранечку
На моє подвір’я.

Топірцем золоченим
Стукнуло по ґанку:
Доброго, бадьорого
Побажало ранку.

А я не загаюся –
Вбéру вишиванку
І для гостя радісно
Заведу співанку.

Сонечко з-за череса
Витягне сопілку...
Зацвіте на радощах
Яблунева гілка!
2010

На галявині у лісі
Серед кленів і дубів
Я зайчаток працьовитих
За роботою зустрів.

Із добірної пшениці
Із любов’ю і теплом
Випікали паляниці
Зайченята під дубком.

Випікали й роздавали
Всім матусям залюбки
Щоби хлібцем смакували
Невгамовні малюки.

І хрумтять щасливі діти
Паляницями зайчат
Бо від зайця паляниці
Найсмачніші для малят.

2009р.

Найпершу книжку я гортав,
Малюнками строкату,
Неначе віднайшов в світах
Із кольорів багаття.
І забажалося мені
Розкрити всі секрети
Єднання літер у вогні
Чарівників-поетів.
Вже згодом я читав: «Сім’я,
Родинна і багата...»
Найперша читанка моя –
В складанні: «ма-ма», «та-то».

У відчинену хвіртку забіг вітерець,
Щоб погратись моїми паперами.
Потім чубом тряхнув, увірвав мій терпець,
Шурхав котиком поміж шпалерами.

Ну, а згодом фіранку вікна відірвав
Та у жмурки ховався за двéрями.
Я сердиті до нього кидала слова –
Пустував, ніби так йому звелено.

Виганяла з квартири, а він –по кутках:
На балкон не хотів вибігати.
Бавив квіти, що сіли по білих хустках –
У моїх царював він палатах.

–Ну, чому нині ти негостинна така?–
Спантеличено в мене питався, –
Виганяєш, у спину товчеш тумака -
Лиш за те, що забіг і погрався?

...Непомітно проліз крізь дверну шпарину’
Та двором покотився розумник,
І до яблук зелених, зітхнувши, майнув...
А без нього мені стало сумно.

Стало жарко сонечку – котиться до річки
Чи зника за обрієм, там, де синь-гора.
Крутять спостережливі молоді смерічки
Кучері на сонечку та семи вітрах.
Жито вуса змовницькі лоскоту навчило.
Вітер травам шовковим зачіски зробив.
І таке приємне все, і таке все миле,
Як же хвильку радощів можна не любить?
Човен ходить берегом, щастя виглядає.
Мамина хустиночка здалеку махне, -
З татовою піснею, босоногим плаєм,
Всі ведуть закохано по життю мене.
2009 р.

Плаче котик у кутку -
хтось наддер біленьку лапу,
і Софійка в дитсадку,
й за вікном дощисько капле.

Вушком котик час пряде,
виглядає - стерпла шия,
де моя Софійка де,
хто мою біду зашиє?

Клацнув радісно замок,
голос рідний із порога.
Котик, втішений, замовк -
йде «Котяча допомога».

Вечір сяде під вікном,
кіт засне в міцних обіймах...
Лапка - зцілена давно,
не болить і спить спокійно.


2010 р.

Як на толоку в давнину
Селом сходились хату будувати,
Давайте ж ми усі разом
Будем духовність нашу підіймати.

Збудуємо величний храм
Із цінностей одвічних і нетлінних,
Щоб душі очищались наші там
Від суєти й земних турбот незмінних.

Підвалини для нього будували
Діди і прадіди століттями для нас
Весь досвіт віковий у них заклали,
Щоб не підвладний був над ними час.

А далі за цеглиною - цеглина
Поваго, совість, честь і доброта.
Ми зводитемо стіни, і невпинно
Будуть вони з чеснот людських зроста.

Батьківськая любов, синівська вдячність,
Повага до років, що в коси заплелись
Й на безкорисні вчинки наша здатність,
Що нею ми так славились колись.

Для даху ми візьмем одвічну мудрість,
Що крізь віки до нас таки дійшла.
Любов до батьківщини, до народу,
До краю рідного, де ми усі зроста.

Бо Україна в нас, одна, як ненька,
Як Богом нам дароване життя.
Багато є країн великих і маленьких
Та краю кращого за наш усе ж нема.

І виросте й в віках засяє храм
Собором наших душ назветься
Й оселяться Любов, Надія й Віра там
І світлом доброти в серцях озветься.

Хочу вишеньку морелю
Смакувати у садку
І гойдати на орелі
Свою пісеньку дзвінку,
У травиці-шовковиці
Жуцю-сонечко знайти
І дитячі таємниці
Тихо їй розповісти.
Хочу сонце зачерпнути
У долоню зі струмка
Та знайти чарівний прутик,
Що лякає гусака.
Хочу хмарки випасати
Пополудні на лужку
І зозулю запитати,
Скільки має ще “ку-ку”?

Не дивуйтесь, любі діти:
Ті бажання звідкіля?
Просто хочу я у літо.
Дуже-дуже хочу я!
2010