Біля мого двору, поруч, недалеко,
Дід-сусід наважився й ...відтворив лелеку:
Розгорнувши глиняні відчайдушні крила,
Щоб постійно очі та душу веселили.
А лелека був на роздум нетерплячим
І з гнізда ...злетів, чим майстрові віддячив.
2009 р.

Квітка дивиться на вулицю крізь скло:
–Ну, чому мені отак не повезло?
Адже в полі
квіти знають вітерців,
Скельні –бачать відображення в ріці...
Вітер сердиться, гуркоче через скло.
Квітка рада: –Як же нині повезло!
2006 р.

***
Забарилось сонечко у гаю,
Де співала пісеньку я свою.
Залюбки насипало квіточок,
Зачепилось променем за дубок,
Ластовиння кидало на носи,
І раділо: –Це я вам для краси!
2008 р.

В хрещатий барвінок
Небо упало,
Розбилось на друзки
І квітами стало.

Вплели ми ті квіти
В барвистий вінок,
І нумо пішли
У веселий танок.

Усе заспівало, усе ожило
Ген-ген аж за обрій
Пісні понесло.

Рости, мій барвінку,
Рости, розквітай
І цвітом хрещатим
Весь світ прикрашай
2008р.

Дрімають парасольки,
А дощик тут як тут:
–Для вас я танок-польку
Із бульбашок сплету!
А потім з краков’яком
Підемо у гопак –
Лявониху зустрінем:
На танці я –мастак! –
Почули парасольки
Й зраділи: –Ми з дощем
І під гопак й під польку
Станцюємо іще!

–Чом наїжилося, небо?
- Розсердилося!--
Вже давно снігам у очки
Не дивилося!
Дуже сонечко спекотне,
Досить з ним життя ...турботне!
Заховатись під кущі?!
Не скуштую ласощів!—
Ні грушок, ані медку
Не торкнуся у садку...

Ходить літечко ярами,
Вабить житніми шатрами.
Грає з хвилями тепла
Бджола.
Між смугастим переліском,
Біля тебе, поруч, близько,
У смарагдових прикрасах
Ясень.
Пелюстками золотими
Сяє соняшник нестримно.
Мед тече –злизать забувся! –
В вуса.
А Михайлик та Марічка
Коливають спокій річки,
Викликаючи ногами
Гами...

Сонечко сідає в гай,
Каже Каті: –Прощавай!
Вранці знов прийду до тебе
З сходу, де драбинка в небо!
–А ти зараз не впадеш?
По захóдинці ідеш?

–Біла хмарко! Ти куди?
–Я –від річки –на сади,
На кульбабок іменини,
До городини, калини,
До тварин і до людей
Дощовий штовхаю день!

Хто там стукає у шибку?
Вітерець!
Він свою шукає скрипку
Між дерев.
Чи забув, куди повісив,
Чи гука,
Що знайшлася його скрипочка –
...В руках!

–Де ти , дощику, блукав?
–Серед трав!
Листячко їм обмивав –
Не гуляв!
Фарби тішив на землі
Досхочу!
Як втомився і заснув –не почув...

Сріблинку-павутинку
Затявся й креслить дощ:
Упоперек – щосили;
Злегесенька – уздовж.

Пручається, хитається,
Розгойдує дива;
Вона – неначе вишита, –
А, начебто – жива.

1997

А той, хто відповзає,
То він того не знає,
Що назву свою має, –
Придуману людьми.

І навіть, хто літає,
Той теж того не знає,
Що назву свою має, –
Придуману людьми.

Лиш той, хто їх вивчає,
І назви “придумляє”,
То він напевне знає,
Що власну назву має, –
Придуману людьми.
1999

Котить з-за горба
Кішечка ряба
Прямо у ставок
Свіжий колобок..

Щоб охолодить(!)

Колобок пала!
Лапки попекла...
Слізки-кап та кап
До бідненьких лап..

Ой! Пече.. щемить..

В воду полетів..
На латаття сів..
Жабок розлякав..
Глузувати став...

Та ще й..гиготить..

Гаптувало сонце тіні,
Вітерець в кущах дрімав,
А в госпóді солов’їній
Тьохи хтось порозсипав...
Як зібрати? Бідолаха
Ледве встиг спіймати «Цьух!»,
А два інших – від невдахи:
Чуба смичуть вітерцю.
Розкотились вередливо,
Ніби соя чи горох,
Непокірні, сперечливі
Пісні «Ті-рр», «Ці-цьух» та «Тьох!»
...Полягали спати тіні.
Сни гойдає вітерець...
А в господі солов'їній
Ловлять нотки “до”, “мі”, “ре”...
2006 р.

Сонечко в киптарику,
У крисані з пір’ям,
Завітало зранечку
На моє подвір’я.

Топірцем золоченим
Стукнуло по ґанку:
Доброго, бадьорого
Побажало ранку.

А я не загаюся –
Вбéру вишиванку
І для гостя радісно
Заведу співанку.

Сонечко з-за череса
Витягне сопілку...
Зацвіте на радощах
Яблунева гілка!
2010

На галявині у лісі
Серед кленів і дубів
Я зайчаток працьовитих
За роботою зустрів.

Із добірної пшениці
Із любов’ю і теплом
Випікали паляниці
Зайченята під дубком.

Випікали й роздавали
Всім матусям залюбки
Щоби хлібцем смакували
Невгамовні малюки.

І хрумтять щасливі діти
Паляницями зайчат
Бо від зайця паляниці
Найсмачніші для малят.

2009р.

Найпершу книжку я гортав,
Малюнками строкату,
Неначе віднайшов в світах
Із кольорів багаття.
І забажалося мені
Розкрити всі секрети
Єднання літер у вогні
Чарівників-поетів.
Вже згодом я читав: «Сім’я,
Родинна і багата...»
Найперша читанка моя –
В складанні: «ма-ма», «та-то».

У відчинену хвіртку забіг вітерець,
Щоб погратись моїми паперами.
Потім чубом тряхнув, увірвав мій терпець,
Шурхав котиком поміж шпалерами.

Ну, а згодом фіранку вікна відірвав
Та у жмурки ховався за двéрями.
Я сердиті до нього кидала слова –
Пустував, ніби так йому звелено.

Виганяла з квартири, а він –по кутках:
На балкон не хотів вибігати.
Бавив квіти, що сіли по білих хустках –
У моїх царював він палатах.

–Ну, чому нині ти негостинна така?–
Спантеличено в мене питався, –
Виганяєш, у спину товчеш тумака -
Лиш за те, що забіг і погрався?

...Непомітно проліз крізь дверну шпарину’
Та двором покотився розумник,
І до яблук зелених, зітхнувши, майнув...
А без нього мені стало сумно.

Стало жарко сонечку – котиться до річки
Чи зника за обрієм, там, де синь-гора.
Крутять спостережливі молоді смерічки
Кучері на сонечку та семи вітрах.
Жито вуса змовницькі лоскоту навчило.
Вітер травам шовковим зачіски зробив.
І таке приємне все, і таке все миле,
Як же хвильку радощів можна не любить?
Човен ходить берегом, щастя виглядає.
Мамина хустиночка здалеку махне, -
З татовою піснею, босоногим плаєм,
Всі ведуть закохано по життю мене.
2009 р.

Плаче котик у кутку -
хтось наддер біленьку лапу,
і Софійка в дитсадку,
й за вікном дощисько капле.

Вушком котик час пряде,
виглядає - стерпла шия,
де моя Софійка де,
хто мою біду зашиє?

Клацнув радісно замок,
голос рідний із порога.
Котик, втішений, замовк -
йде «Котяча допомога».

Вечір сяде під вікном,
кіт засне в міцних обіймах...
Лапка - зцілена давно,
не болить і спить спокійно.


2010 р.

Як на толоку в давнину
Селом сходились хату будувати,
Давайте ж ми усі разом
Будем духовність нашу підіймати.

Збудуємо величний храм
Із цінностей одвічних і нетлінних,
Щоб душі очищались наші там
Від суєти й земних турбот незмінних.

Підвалини для нього будували
Діди і прадіди століттями для нас
Весь досвіт віковий у них заклали,
Щоб не підвладний був над ними час.

А далі за цеглиною - цеглина
Поваго, совість, честь і доброта.
Ми зводитемо стіни, і невпинно
Будуть вони з чеснот людських зроста.

Батьківськая любов, синівська вдячність,
Повага до років, що в коси заплелись
Й на безкорисні вчинки наша здатність,
Що нею ми так славились колись.

Для даху ми візьмем одвічну мудрість,
Що крізь віки до нас таки дійшла.
Любов до батьківщини, до народу,
До краю рідного, де ми усі зроста.

Бо Україна в нас, одна, як ненька,
Як Богом нам дароване життя.
Багато є країн великих і маленьких
Та краю кращого за наш усе ж нема.

І виросте й в віках засяє храм
Собором наших душ назветься
Й оселяться Любов, Надія й Віра там
І світлом доброти в серцях озветься.

Хочу вишеньку морелю
Смакувати у садку
І гойдати на орелі
Свою пісеньку дзвінку,
У травиці-шовковиці
Жуцю-сонечко знайти
І дитячі таємниці
Тихо їй розповісти.
Хочу сонце зачерпнути
У долоню зі струмка
Та знайти чарівний прутик,
Що лякає гусака.
Хочу хмарки випасати
Пополудні на лужку
І зозулю запитати,
Скільки має ще “ку-ку”?

Не дивуйтесь, любі діти:
Ті бажання звідкіля?
Просто хочу я у літо.
Дуже-дуже хочу я!
2010

зіроньки срібні блимають дрібно,
тихо летять до вікна,
сон до колиски теплий і рідний
горнеться : «спи-засинай».

ельфи у квітах свічечки гасять-
спатоньки час і пора,
хрущ обізвався втишеним басом,
місяць вхопивши за край.

сни кольорові райдужні сови,
бачиш, несуть зусібіч
слово до слова - цю колискову
тихо співатиме ніч.

Вінні-Пух в неділю ставши,
у люстерко глип як завше –
ой, і знов його пампульки*,
наче дві гумові кульки.
А під обома очима,
ніби міхи із грошима,
губи, як у верблюдиська, –
страшно бачити їх зблизька!
«Признавайся Вінні-Пуше,
меду вчора з’їв задуже?»
«Що ви, меду зовсім трошки –
тільки дві маленькі ложки.
Просто я люблю поспати,
от і мушу підпухати».

* пампульки (галицьке) - щічки
(2010)

Сонце в золотій короні
Ковдру сяйва виплітало-
Жовтим тонким візерунком
Синь небесну прикрашало.
Світлом бавиться тканина,
Мружать очі сонні клени,
І кульбабова світлина
Листя одяга зелене.
Зелень-суміш сонця й неба:
Жовте й синє поеднання,
Видко пензлем із проміння
День малює спозарання.

***
Чорний котик білий сніг
Так ловив, як тільки міг.
Бігав, бігав – не спіймав,
Тільки сам біленьким став.

***
Чорний котик жовтий сонях
Розглядає на осонні.
Ще такого не було:
Сонце у дворі зросло!

***
Чорний котик красен мак
Все обходить так і сяк:
Краще нюхати не йти –
Може носик обпекти!

***
Чорний котик білий вус
Так облизує чомусь:
– Ой, смачні у мене вуса!
– Ти ж сметанку їв, котусю!

***
Чорний котик зелен лист
Міцно лапкою притис:
Полювати вмію я –
Перша здобич це моя!


***
Чорний кіт – зелений гай,
Хоч – біжи, а хоч – стрибай!
Ось де місця досхочу
І котові, і м’ячу!


***
Чорний котик синю нитку
Розпоров з нової свитки.
Лиш дивується котусьо:
Чом розсердилась бабуся?

***
Чорний котик сірій мишці
Дах полагодив на хижці.
І відтоді знає світ:
Він – хороший чорний кіт!

***
Чорний котик в небі синім
Ловить лапкою хмарини.
Ловить-ловить без упину:
Хоче з них змостить перину.

***
Чорний котик по веселці
Ходить з пензлем у відерці.
Скоро буде все навколо
Кольорово-веселкове!

– Ну а сам чому ж ти – чорний?
– Бо такий я – неповторний!

2010

На барвистій каруселі
Зайці крутяться веселі,
Не звичайні вухані –
Сонцезайчики ясні.
Золотими промінцями
Закликають дні за днями
На сяйливу круговерть,
Повну радості ущерть.
Тільки тих вона кружляє,
Хто бадьорий настрій має.
Усміхнися радо й ти –
Карусельку закрути!!!
2010

ото віднині -
і вже за тиждень...
пильнуй, дитино,
цю дивовижу -
червонобоке
і синьооке,
і гопки –скоки,
як вільні роки.
маленький чижик
весь мак посіє,
тобі залишить
дитинства мрії -
кавальчик паски,
великий кошик...
а ще покласти
всього потрошки:
як пишуть воском,
як чутно дзвони
і стоголосий
гаївки гомін,
і світло свята -
Христос воскресне
благословляти.
і - весни, весни...


2010 р.

Хмарки – гойдалки для мрій,
Ти поглянь на них мерщій:
Там блакитне сяйво ллється,
Небо золотом сміється,
Сонце в центрі каруселі
Вертить промені веселі.
Мріяння іскряться дивні,
Але є й хмаринки сливні,
Бо лишилися без мрії,
Їм сльозинки сріблять вії.
Мрію садови хутчіше, –
Буде в небі веселіше!

Пори весняної цвітіння
Мене сьогодні веселить.
І гріє сонячне проміння
Тепліше зараз … та на мить.
І прокидаються вже віти
При першім подусі весни.
Біля струмочків грають діти:
«Кораблику, пливи, пливи!»
І він пливе струмком дзюрчистим,
Вода його несе, несе.
Милує око світ барвистий:
Весна урочисто іде!..

Мишенята на ріці
Вправно ловлять окунців.
Довгі вудочки – лозини:
– Ти, ловись, ловись, рибино!
– Ой, клює, тягни, держись!
Рибка бочком тільки “блись” –
У відерку вже вона.
Ось – одна, і ще – одна...
Буде юшечка смачна!
2010

Я паросток малий землі своєї,
В ранковій скупаний росі.
Із шелестом дібров зелених
До мене приходили сни,

І ніжний голос материнський
В душі чар-зіллям розквітав,
Щоби ніколи Батьківщину
Я на чужину не зміняв.

Я паросток прадавнього народу,
Що до свободи йшов через віки.
Мої славетні предки відчайдушні -
Безстрашні запорізькі козаки.

Моє коріння вглиб століть сягнуло -
В трипілля, у слов’янські племена,
Загартувалося, зміцнилось й здобуло
Одвічну мудрість з вірою Христа.

І я зростаю в вільній Україні,
«Я – українець!», - гордо говорю,
Її історію, минуле й сьогодення
Шаную, знаю і творю.

На воротях у брилі
Я бабусю зустрічаю,
Пильно дивлюсь в далечінь
І тихенько щось співаю.

Знаю, з золотих ланів
Випливе немов цариця
Із хустинкою в руці
Всміхнена, рум'янолиця.

Поспішу назустріч їй
Обійму і поцілую:
"Що несеш мені, скажи?",-
Я бабусю потурбую.

Вузлик білий розгорне:
-Дай, бабусю, подивиться,-
-Я від зайчика тобі
Принесла шматочок хлібця.

Запашний від зайця хліб,
Золота скоринка сяє,
І на солодощі всі
Я його не проміняю.
2007 р.

Бум і бум, і сто раз бум -
із нічого грюкіт, шум.
Що це аж до неба скаче?
Мій новий червоний м’ячик.
Ой, ловіть, хапайте швидко,
зараз буде гол у шибку...-
трах і бах, і дзень-дзелень!
А не зле ж почався день.

Де бував ти їжачок?
Де набрав ти голочок?
Як зумів їх наколоти
Ти на спинку і боки?
Де скажи мені хутчіше
Ти знайшов боровики?
Та їжак мовчить уперто
Лиш сопе собі під ніс.
Я хотів його погладить
Та отримав голок ліс.
Не збагну у цьому лісі
Де нога, де голова.
Перекочую по стежці
Колобочка - їжака.
«Відпусти: - шепоче тато,
Не займай ти їжачка,
Бач злякав його й отримав
Ти колючого клубка,
А як гарно поведешся
то можливо він тобі
сам покаже і розкаже
таємниці лісові».

Люблю, Україно, тебе у ранковій росі,
Закутану в пишні весняні тумани,
Ти знов постаєш у прадавній дівочій красі,
Що в серці моєму повік не зів’яне.

Люблю твій нарід, що у праці важкій
Дорогу до Бога торує віками,
І Матері Божої лик неземний,
Що землю від бід закриває руками.

Люблю твою пісню, де серце народу живе,
Від неї душа наповняється радісним щемом,
Вона в покоління любов до Вітчизни несе,
І лине мов дзвін між землею і небом.

І де б я не була, я згадую, краю, тебе,
Моя сивокоса святая Вітчизна.
Нехай твій Дніпро дужі хвилі до моря несе,
Й земля розливається золотом зрілого збіжжя.

2008р.

На прогулянку по лісу
Вийшли пані гонорові,
Начіпляли перли, бісер –
Тонконогі парасолі.

Елегантні капелюшки
Їх від сонця затуляють,
Сяють кульчики на вушках —
Не гриби, а справжні кралі!


2010

Дві лисички йшли зі школи
З ранцями на плечах
І рясне суничне поле
Здибали надвечір.

Назбирали жменю ягід,
Цвіту в чай нарвали,
Та незчулись бідолаги,
Як і заблукали.

На траві сидять лисички
І дрібненько плачуть —
Жовті сукні, мокрі личка
Хто ж знайде, побачить?


2010

Шишки падають на хвою,
Аж потріскують гілки,
І збігаються юрбою
Під ялинки маслюки.

Повні кошики збирають,
Що підняти тільки вдвох,
Й обережно висипають
На м'який зелений мох.

Натомившись після праці,
(Аж змокріли в них лоби)
На сосновому матраці
Повлягалися гриби.

Як побачиш купу шишок,
То спинися, не біжи —
Маслюки тут сплять на ніжках,
“На добридень!” їм скажи.

2010

А я бачила літечко-літо,
Воно дощиком теплим умито,
А у довге пишне волосся
Росяне намисто вплелося.

Платтячко у літа із ситцю,
Щічки мають колір суниці,
Губки в літа - спіла малина,
Що так любить кожна дитина.

В літечка волошкові очі
Сяють, наче зорі, щоночі.
Там, де літо щедре ступає,
Все навкруг цвіте і буяє.

Пахне літо наше медами,
Ягодами, зіллям, грибами.
І цей запах літечка-літа
Буде і зимою нас гріти.

Не читає зовсім книги,
Не вмивається в росі —
Рудувато-сірий рижик,
Забіяка і плаксій.

Неслухняний, невсидючий,
Робить збитки тут і там:
То щипається болюче,
То здіймає тарарам.

Насварила їжачиха —
Він голки її чіпав,
Побивається зайчиха —
Він за вухо лоскотав.

Рижик — в сльози і навтьоки,
Заховався в лободу.
Каже: “Тут побуду трохи,
А додому не піду”.

Мама шкоду відшукала,
Не сварила, а на ніч
Тихо казку розказала,
Що надворі ходить сич

І плаксивих, неслухняних
Забирає в темноті,
І що тільки кашу манну
Їм розводить на воді.

Рижик розповідь послухав
І до ранку міцно спав,
Та відтоді навіть мухи
Гриб рудий не ображав.


2010

Є в діброві мудрий гетьман
І надійний захисник —
У крислатому кашкеті
Добрий дядько-боровик.

Походжає у жупані
Із дубової кори
І з гілок майструє сани,
Як сніжок піде згори.

Він морозу не боїться,
Ані блискавок і злив,
Дасть усім поганкам відсіч,
Ось такий-от — справжній гриб!


2010

Кулі кольору сметани
У кропиві, наче в бані,

Вимиваються дощами,
Вигріваються боками.

Це не м'ячики, малята,
Не смачна цукрова вата —

Це гриби у білих свитах,
Теплим сонечком зігріті.

Тато-ліс і злива-мама
Кличуть їх дощовиками.

Чисті, вмиті, чепуристі
Примостилися на листі

І рахують, скільки чапель
На траві збирають краплі.


2010

Човником до берега -
що привіз нам березень?
А привіз нам радощів
у весняній пригорщі,

потічки- проталини,
щоб потіху мали ми.
Перші квіти проліски
визирають боязко,

чи мороз не вигубить?
Ущипне врядú-годи -
сонечко приластиться,
прожене напасника.

Заспіває пташечка
виповзе мурашечка,
білий світ – обновками.
Йде весна з коновками!

Зажурилися бурульки:
Кап! Кап! Кап!
Снíгові зробилось мулько:
Хляп! Хляп! Хляп!
Пташка сіла на галузку:
Ців! Ців! Ців!
Промінець мені на руку
Сів! Сів! Сів!
Я проміньчика швиденько –
Хап! Хап! Хап!
А він – зайчиком од мене:
Ха! Ха! Ха!
Сонечком усіх лоскоче
День! День! День!
А Весна вже у дзвіночки -
Дзень! Дзень! Дзень!

2010

Не в норі і не в печері,
Вся кругленька й білолиця,
А у лісі, парку, сквері —
Хазяйнує печериця.

Зварить борщику і юшки,
Напече картоплі-сала
І підливки на закуску
Ще додасть, як буде мало.

Виростають в неї дітки,
Як напóказ — всі біляві,
Бо в грибниці знають чітко:
Є — обід, а є — забави.


2010

Посідали на пеньку
Молоді й старенькі
Після жвавого танку
Втомлені опеньки.

Тишком-нишком гомонять
Про погоду в лісі,
Про лякливих зайченят
І рудого лиса.

Ти навшпиньки підійди -
І почуєш скоро,
Що підпенькові гриби
Про людей говорять.


2010

Під ялинками й дубами,
Серед моху, у траві
Підростають разом з нами
Цілі виводки грибів.

Навесні, улітку, в осінь,
Аж до білої зими —
Одноногі, шапконосі
Грають в хованки вони.

Де один — одразу другий,
І великі, і малі
На узліссі, понад лугом
Вилізають з-під землі.

Люблять сонечко ласкаве
І змокати, як хвощі,
Коли вранці на галяві
Рясно йдуть грибні дощі.


2010

Недзе у свеце так далёка, там дзе ходзіць мішка,
Жыў халпыначка маленькі . Сын Гарохі – Цішка.

Хлопчык добры быў, вядома, ладны і прыгожы,
Толькі вось ён да бацькоў быў зусім не схожы.

Як пачне ён гавfрыці – быў у жаху татка…
Ён не мог ні есць, ні піці, сумавала матка.

Скажа Цішка: “Бікі касі”. Як тут зразумеці?
Невядома тым дарослым што ім кажуць дзеці.

Як залепіць ён “сапліўкі” ці “банянь” якісці –
Развялі рукмі убокі, як раней калісьці…

Бацька кажа: “Шлапута! Ты казаць вучыся!”
Ну, а хлопчык у адказ: Бац! Яму - “Ашпута”…

Маці кажа: “Гэта котка… Вось яе кацяты…”
А ёй сынка выдае: “Рукці”, “Ваганяты”…

“Апупець! – гаворыць бабка. – Што ў нас за дзіцяці?
Усе “каКлеты”, “кАРкадзілы”… Як з ім ваяваці?”

“Ну, казаў бы як усе дзеці: “коця” ці “казючка”
“ГаЛабец” ці “паЛасолька”, “кЛыса”, “кЛуСка”, “ЛуТЬка”…”

Тут у спраэчку гэтую дзедка умяшаўся:
“Што вы кажаце?! Радныя!” – крыкнуў, не ўтрымаўся.

“Як не сорамна ўсім?! Мы ж не інкубатар!
Хіба будзе лепей вам, як ён скажа “тЛактаЛ”?

Хіба ж болей ад таго стнеце любіці?
Ён пакажа вам усім, як пачне хадзіці!”

Даведка:
“Бікі касі” – чырвоныя баціначкі;
“Сапліўкі” – соплі;
“Банянь” – баран;
“Ашпута” – шалапута;
“Рукці” – ногці (ад слова ногі), рукці адпаведна ад слова “рукі”;
“Ваганяты” – дзеці вагонаў;
“Апупець” – адпвядае “абалдзець”;
“КаКлеты” – катлеты;
“КАРкадзіл” – кракадзіл;
“Коця” – коцік;
“Казючка” – каза;
“Галабец” – птушачка;
“ПаЛсолька” – парасон;
“КЛыса”- крыса;
“КЛуСка” – кружка;
“ЛуТЬка” – ручка;
“ТЛактаЛ” – трактар.
_______________________________________________________
NZ