(за темою віршів Є. Кудашевої «Елочка»*)

У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка ялинонька
Зеленою була.

Співала Завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай!»
Вкладався снігом Сніговій,
вкривав зимовий гай.

Там заєць із зайчатами
Під гілками стрибав,
Тоді як вовк, голодний вовк
У полі десь гасав.

Під новий рік Морозко Дід
Прийшов в казковий ліс,
Зрубав красу-ялиноньку
І дітворі поніс.

І ось в вбранні святковому
На радощі дітей
Ялинкою казковою
До нас вона іде.


*Пісню «Елочка» написав композитор Л. Бекман на слова (російською мовою) Є. Кудашевої.

Десь у Всесвіті серед сузір’я Лелек
Є планета Дітей, що мов дзиґа кружляє,
Там на хмарах росте соковита трава,
На ній ангели кіз чарівних випасають.

Cтрумки дзвінко сміються, гриби-чаклуни
З дітлахами по лісі у піжмурки грають.
Квіти люблять співати пісні навесні,
А високі дерева казки вповідають…

У грудні перший, білий сніг
Дарунком щедрим впав до ніг.

Тоненькі гілочки кущів
Пан Миколай намистом вкрив.

Перлинки сяючі кидав,
Всю землю снігом засівав.

А під ялинки діточкам
Цукерки й іграшки поклав.

Чи він у твій заходив дім?
А що приніс? - Скажи нам всім.

О дванадцятій годині
Ми не будем спати нині,
Сон від нас кудись утік,
Бо сьогодні Новий рік.

Приспів:
Дванадцять годин,
Дванадцять годин,
Новорічний передзвін :
Дін-дон, дон-дін, дін-дон, дон-дін.

За дверима чути кроки -
То зустрілися два роки :
Рік минулий і новий,
Новий рік і рік Старий

Забирай, Старий, погане -
Кращим Новий тоді стане.
Рік Старий іде від нас,
Проводжати його час.

Хто це, хто це з бородою,
Та ще й з білою такою ?
Дід Мороз заходить в дім,
Ходить казка разом з ним.

Дід Мороз прийшов до хати
Подарунки дарувати,
І новенький календар
Нам дарує час-дзиґар.

Від холоду парою подих літає –
Зима завітала до нашого краю.
Ховаючи в бороду білі смішинки
Мороз перетворює дощ на сніжинки.
Було у хмаринки краплинок чимало,
Та краплі замерзли, сніжинками стали.
Сніжинки танцюючи землю вкривають,
Дерева у одяг зимовий вдягають.
В бруньках сплять маленькі листочки і квіти,
Не мерзне травичка, як снігом укрита.
Комашки від холоду в шпарки сховались,
Сплять, і не бачать, що з дощиком сталось.
Синичка у вирій від нас не літає
Нам взимку про літо вона нагадає.
Та важко їй взимку себе годувати,
Зробіть годівничку для неї, малята!
І жабка у вирій літати не може,
Гуляти по снігу без хутра не гоже,
Мала зігріватися взимку не вміє,
Тому, заховавшись, вона ціпеніє.
Всю зиму у схованці спить їжачок
Листям укривши колючий бочок.
Снігами закутує землю зима
Бо знає - працює вона недарма:
Будуть сміятися радісно діти,
Будуть в санчатах із гірок летіти,
Буде малеча на кризі ковзатись,
Буде зі сміхом сніжками кидатись,
І додадуть сніжним бабам краси
Жовтогарячі морквяні носи.
А вітер, пустує, жбурляє сніжинки,
Кусають за щічки колючі крижинки.
Погані це жарти, та вітер не знає,
Бо вихователя в нього немає.
Холодна зима на блискучих санчатах
Привозить у гості нам радісне свято,
І Новому року радіє із нами,
Виблискує сніг усіма кольорами.
Та інколи взимку запахне весною,
Струмочки співають, хлюпочуть водою.
Причина події такої проста :
Весна до Зими надіслала листа.

Нічка тихесенько двері відкрила
І залетіла у гості до нас.
Мама любесеньких діток накрила
Ковдрами теплими. Спатоньки час.

Нічка-чаклунка усім заспіває
Казку прадавню, що ліс розповів
Легко на променях місяць заграє
Ніжну мелодію злен-гаїв.

Зорі нашепчуть сни кольорові
І принесуть їх з далеких світів,
Щоб нам наснились поля веселкові,
Сплетені з диво-мережива слів.

В лялечці дрімав метелик.
Снився сон йому веселий:
Десь летить він бережком
Над заквітчаним лужком…
Сон минувся. Оченята
Він розплющив – годі спати!
Тільки, що це? Леле, де я? –
Сполохнувсь малий метелик.
Темрява довкіл густа,
І страшенна тіснота.
Ніде крильцями змахнути,
Навіть лапкою двигнути…
Ні, цього не може бути!
Та почав він ворушитись,
І пручатися, і битись –
Розкололась тіснота,
Розлетілась темнота.
Ой, як хороше на світі!
Сонце, небо, трави, квіти!
Поблизу блакитна річка,
Всюди братики й сестрички
У барвистому вбранні
Наче квіти чарівні.
І метелик так зрадів,
Крильцями затріпотів
Й понад лугом полетів…

Лунає пісня українська
І степ широкий ожива,
Стрибає в змочених чоботях
На пів простуджена весна.

Цвітуть і ягоди і трави,
Під музу стелеться земля
Стежками в'ється і співає.
До неї тягнуться луга.

Стоїть замріяна калина
І коси стеле у вікно,
Старий Дніпро набрався сили
І дзвін по хвилях понесло.

Причарувалася долина.
І бджіл мільйони загуло,
І полетіли наче діти
На материнськеє крило.

Лунає пісня українська,
У кожну хату шле любов,
Як кожному до серця мати
Дарує спокій і тепло.

Люблю я тебе Україно!
Вічна земля молода,
За тебе піду до загину
Без тебе не має життя.

Вже час нам брати розумітись,
Немає назад вороття.
Одна в нас родина і віра,
Ми разом – єдина сім'я.

Упавших борців буде слава,
Вести до намічених мрій,
І вірність до своєї держави
Хай буде законом для всіх.

Вже досить руїн і на правду
Дивитись очима сусідів.
Не знаю я кращу країну
І мову її солов’їну!

Люблю я тебе Україно!
Вічна земля молода,
За тебе піду до загину,
Без тебе не має життя…

(Віршик-жарт для 5 -7-річних діток.)

Зітхає матуся:,, Чому малятко
Вперте, неначе маленьке телятко?”
- Ой, матусю, кажуть люди,
Рік бика вже скоро буде.
Рік упертих, наче я
І оте мале теля.
Не сумуй, моя матусю,
Час мине, і я навчуся
Бути впертим там, де треба
І поступливим для тебе.

Було холодно, в шибки мороз зазирав,
Кіт згорнувся клубочком в кутку,
Тісто бабине тихо в кориті росло…
Івась в хаті вертівся як шило в мішку...

На горище хитрун раптом крадьки заліз
Й на казковий дарунок набрів:
З шерсті тканий літак-килимок чарівний —
Диво-транспорт і брат всіх вітрів!

Без вагань умостився Івась-мандрівник
На подертий старий килимок
І скомандував грізно: «Неси мене в край,
Де дерева ростуть до зірок!»

Й полетів в яблуневий засніжений сад,
Котрий ріс на високій горі…
Навкруги заметіль і лютує зима,
А в саду — цвітуть квіти живі!

Білий велет-зайчисько садок догляда:
Протирає вухами плоди,
Розгрібає замети, збирає врожай
І несе до гірської нори.

Тихо в ній, лиш дзюрчить кришталевий струмок,
Виринаючи з лона гори.
У печері плоди заєць в скрині кладе,
Щоб пролежали там до весни.

Навесні три орли прилетять у садок
Попросити коштовні скарби.
Заєць скрині масивні складе на орлів,
І ті зникнуть за піком гори.

Аж у дикий лісище густий-прегустий
Яблука на орлах прилетять.
Сивий дід — чарівник і господар лісний
Пригощатиме ними звірят…

Їжачок в саду гуляє
І старанно настромляє
На свої міцні голки
Груші, яблука, сливки.

Три листочки веселкові
Принесе він малюкові,
Що недавно народився
Й працювать ще не навчився.

А для мами-їжачихи
І сусідоньки-зайчихи
Він несе смачні горіхи.
І грибочків повні міхи.

Бо зима вже дуже близько
Небо опустилось низько,
Вітер свище у віконце,
Довго спить за лісом сонце.

(для дітей 4-х, 5-ти років)

Любить Зимонька-Зима
Білим малювати,
Та приходить Новий рік -
Кольорове свято.

Приспів:
Свято, свято !
Кольорів багато,
Раді всі навколо -
Отаке це свято.

Біле поле, білий сад,
Білі всі стежинки.
Всі зібрались кольори
В гості до ялинки.

Ось танцюють малюки
Навкруги ялинки,
І сміються залюбки
Крихітні сніжинки.

Ще зі вчора їжачиха
Застудилася і пчиха...
В їжачатка ніс гарячий,
А до того ж - воно плаче...
Пан Їжак пішов в аптеку,
Купив ліків цілу теку:
Аспірин, три скибки дині,
Дзбан шовковиць темно-синіх,
Дзбан малини, дзбан суничок
І десяток грушок-дичок.
Ще настою із шавлії
Для їжакотерапії.
Наколов дружині й сину
По гірчичнику на спину.
Вкутав їх у ковдри з вати,
Взявся медом напувати.
Випив чайничок узвару
З їжачихою на пару.
А синочок Їжачатко -
Зовсім трішки: три горнятка.
Був іще узвар з кропиви,
Та його чомусь не пили...

В очереті їжачок
Ловить рибу на гачок
Сом, ковтнувши власні вуса,
В мул убгався і - мовчок.
Пічкурі і окунці
Подались на манівці.
Щука хвіст собі кусає:
- Ух, мені рибалки ці...
Каже пліточці карась:
- Їжакам у воду - зась!
Ти його, мала, не бійся,
Та з-під ряски не вилазь...
Із криївки жаба - глип:
- Дивний цей колючий тип!
Як він досі не второпав,
Що немає вдома риб?

Трави схилилися – спатоньки-спати,
На деревах листя – золотисті шати,
В сонці купаються яблука стиглі –
Матимуть яблука сонячний вигляд.

Почорніле поле закриває очі –
Осені раде, бо спокою хоче.
Сонце всміхається нам наостанок,
Але ужé став холодним світанок.

До вирію треба птахам відлітати,
Дзвоник співає: «До школи, малята!»
Вітер розносить уже прохолоду,
І наче впала крижинка у воду.

Вже розлетілись малі павучата
На павутинках – домівку шукати.
Сонні комахи шукають шпаринок –
Зимовий чекає на них відпочинок.

Ховається холод в ранковій імлі,
Тишу-колисанку наспівує землі,
Сон навіває деревам і квітам
Про сонце ласкаве і лагідне літо.

«Осінь, Осінь» - сумно листя шепоче,
Листя з птахами до вирію хоче,
Тільки не вміє далеко літати,
Стелиться килимом – землю вкривати.

Небо посивіло з суму за літом,
Плаче дощами, хмарами вкрите.
Вітер бешкетує, холодом лоскоче
Стали дні короткі, стали довгі ночі.

Змерзли у хмарці маленькі краплинки –
З неба посипались перші сніжинки.
Морози провіщують кішка і птах –
Зиму стрічати йде Осінь на шлях.

Про все на світі хоче
Мала Маринка знати,
Тому їй необхідно
У мами розпитати:

Куди втікає сонечко
Вечірньої пори,
Й навіщо забирає
Яскраві кольори?

Чому на небі зірочки
Маленькі і ясні,
І до якої гілочки
Прикручені усі?

Навіщо умиватися
Щоразу до їди,
І як це киця миється
Не маючи води.

Курча у нас лупилося
Сьогодні із яйця.
- А звідки я з"явилася?
Запитує маля.

Чудненька, мила донечко,
До крапелики роси
Спустило промінь сонечко
Й на світ з"явилась ти.

Барвисті, мов веселка ,
Питаннячка й рясні.
І деколи я чую
Їх навіть у ввісні.

Напевно, завтра вранці
Піду куплю словник.
А також, пошукаю
Великий довідник.

Маленьке миле Сонечко
У ліжечку сопить.
Як добре, ой як хороше,
Коли Чомучка спить.

Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель! (Об'явлення 1:8)

!!! ХАЙ БУДЕ ВЕЛИКИЙ ГОСПОДЬ, ЩО МИРУ БАЖАЄ СВОЄМУ РАБОВІ!
А язик мій звіщатиме Правду Твою, Славу Твою кожен день!(Псалом 35 (34))

Твоя, Господи, Могутність і Сила, і Велич, і Вічність, і Слава, і все на небесах та на землі!

Твої, Господи, царства, і Ти піднесений над усім за Голову!

І багатство та слава від Тебе, і Ти пануєш над усім, і в руці Твоїй сила та хоробрість, і в руці Твоїй побільшити та зміцнити все.

А тепер, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо Ім'я Твоєї величі.

(1 Хроніки 29:11-13)

Живий Господь, і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасіння мойого звеличиться, Бог, що помсти за мене дає, і що народи під мене підбив, що рятує мене від моїх ворогів, Ти звеличив мене над повстанців на мене, спасаєш мене від насильника! Тому то хвалю Тебе, Господи, серед народів, і Йменню Твоєму співаю! (Псалми 18:46-50)

Я живу, каже Господь, і схилиться кожне коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик! (До Римлян 14:11)
Я, Я ГОСПОДЬ, І КРІМ МЕНЕ НЕМАЄ СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка Ісаї 43:11)
Господь - то твердиня мого життя... (Псалом 26:1)
Сказав Ісус Христос: Хто має вуха, нехай слухає! (Від Матвія 11:15)
«Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!» (від Марка 10:14)
Я є Дорога, і Правда, і Життя! До Отця не приходить ніхто , якщо не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили. (Івана 14:6,7)
Сказав Господь Ісус Христос: Я і Отець - одно. (від Івана 10:30)
І ширилось Слово Господнє по цілій країні (Діяння 13:49)
Слово стало Людиною й оселилося серед нас. Ми побачили Його Божественну Велич, Велич Єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений Благодаті і Правди. (Івана 1:14)
Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло. (Євангеліє від Луки 19:10)
Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. (1 Івана 5:7)
Благодать вам і Мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (Перше послання апостола Павла до коринфян 1:3)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (від Матвія 6:9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)


А

Цю Абетку ангелята
Адресують вам, малята –
Асі, Аллочці, Андрію...
Тим, читати хто воліє.


Б

Бог - буття Творець, малята,
Будівник Він безустанний.
Богом створено багато!
Він - наш Батько бездоганний.


В

Вам відомо, може. Ні?
Словом Бог творив наш світ,
Влаштував віки Він Словом.
Бог сказав – і все готове!


Г, Ґ

Гарний світ та гармонійний
Наш Господь шість днів творив.
Суші ґрунт, морські глибини…
Геть усе! Людей! Й спочив.


Д

Дітям першим Бог дає
Сад Едему в спадок,
В нім Адам хазяїн є,
Єві там достаток.


Е

Переступивши якось волю Бога,
Плід скуштувавши з дерева пізнання,
Адам і Єва по спокусі злого
З Едему вигнані в знак покарання.


Є

Єва діток породила,
Звісно, поза Раєм.
Каїн й Авель, як сповила,
Хлопців називає.


Ж

Каїн жниво жав, підрісши,
Богу жертвував убого.
Авель вівці пас, змужнівши,
Завжди жив по волі Бога.


З

Заздрість Каїна з’їдає,
Жертву знов приніс убогу.
Каїн брата забиває,
За його пошану в Бога.


И, І

Адама та Єви нащадки численні
Забули поволі про Господа Ймення.
Забули про честь, нечестивими стали.
Імення Святе майже скрізь утискали.


Ї

Бог навів на землю повінь,
За людей, за їх провини,
Врятував ковчег лиш Ною,
Їжу в нім та всю родину.


Й

По волі Божій увійшли
У той ковчег птахи й тварини.
А згодом голуб сповістив -
Вода зійшла, зросли маслини.


К

У коромислі веселки
Бог обітницю являє,
Що страшні потоки зверху
Землю більше не здолають.


Л

Знову стали заселяти
Люди Землю, Богом дану,
Башту хтіли будувати
Вавілонську, як погани.


М

Мали згинути негожі,
Та міняв Бог гнів на милість,
Як до Нього вірні Божі
Авраам й Мойсей молились.


Н

На горі Сінай Мойсею
Бог дав Книгу, дві скрижалі,
І у ній усі євреї
Десять Заповідей мали.


О

- Не майте бога окрім Мене, -
Так Бог до люду промовляє.
Не призивайте Боже Ймення
Ви надаремно, Бог бо знає.


П

Псалми Давида - гімни Богу,
Любов там знищує печалі.
А в мудрих Притчах Соломона
Знання ти знайдеш Божі сталі.


Р

Різдво Христове! У печері,
У дивнім місті Вифлеємі
Марія Діва Сина родить,
Дитя Святе у світ приходить.


С

Ласку Бог Свою являє,
Сина людям посилає.
Бо Ісус, Дитя сповите,
Є Спасителем для світу.


Т

Тесля Йосиф опікує
Сина Божого, рятує
У Єгипті від злочинця,
Ним був Ірод, цар-убивця.


У

А як Ірода не стало,
Уряд зник, що гнав Ісуса,
В Назарет, у місто знане,
Спас із Йосифом вернувся.


Ф

Теслі фах хоч поважає,
Все ж Спаситель поклик чує,
Він до Храму вирушає,
Слово Боже там вістує.


Х

Дух Святий зійшов на Спаса
У час Хрещення, як голуб.
“Це Мій Син…” почули глас всі.
Божий мир сягає долу.


Ц

Цар царів, Спаситель світу,
Всіх овець заблудлих знає...
День у день з-під смерті гніту
Пастир цей нас визволяє.


Ч

Заповіт Своєї Крові,
Чашу Божого Спасіння,
Дав Спаситель в учнів колі,
По молитві на Оливній.


Ш

Шепіт тихий поміж учнів:
- Хтось Ісуса зрадить,
Хліб Небесний, замість учти,
В муки запровадить.


Щ

Цілує Юда у щоку Ісуса,
За грудку срібла, здавши ворогам.
Та задум злий і до грошей спокуса
В нім втілять потім свій ганебний план.


ь, Ю

Дорога Хресна… І розп’яття.
- Юдейський Цар! – юрба кричала.
У серці ж Господа багаття
Любові й прощення палало.


Я

- Я – Воскресіння та Життя...
Я – Хліб Життя... Я – Світло світу... -
Ісус сказав. Отож, Буття
Забрав Христос з-під тління гніту.

Чи це дзиґа, чи пружинка?
Ні, це дівчинка Даринка.
Не спинити й на хвилинку
Цю розумницю Даринку.
Мама з татом розмовляє,
Та Даринка не чекає –
Вона хоче запитати,
Тож нехай чекає тато.
В класі хтось відповідає,
Та Даринка ж краще знає!
То навіщо ж їй мовчати –
З місця можна все сказати.
Весь клас працює, йде урок,
Лежить в портфелі пиріжок…
Щоб він зачерствіти не встиг,
Даринка зараз з’їсть пиріг.
Справ багато у Даринки:
Переглянути сторінки
У дитячому журналі,
Взнати у сусідки Галі
З ким їй хочеться дружити,
Сусіда зліва треба бити -
Хай портфель свій прибирає -
Він Даринці заважає.
А ще сусіду спереду
Треба зошита порвати,
Бо він в минулу середу
Не дав приклада списати.
Але ось уже й дзвінок.
Всім оцінки за урок.
Ображається Даринка:
- Ні, не та мені оцінка!
Бо не може у Даринки
Буть поганої оцінки!

Мишка з нірки вигляда-
Чи не видно де кота.
Може він сховався нишком
І чекає десь на мишку?
Добре б кіт десь задрімав,
Бо у мишки повно справ:
Треба глянути в коморі,
У теплиці і в стодолі
Що нового появилось,
Щоб і мишці пригодилось.
Бо зима не за горами
З холодами і снігами.
Треба усього придбати,
Щоб потім не бідувати.
Кіт ж старати не дає-
Лиш мороки завдає.
-Ну чому й він не працює,
Мишеня собі мудрує.

Квіточко гарнеька,
Я- дівчинка маленька.
Мої оченятка,
Як у ластів"ятка.
Рученьки у мене ,
Мов пелюстки в тебе.
Сміх мій, як дзвіночок,
Й срібний голосочок
Мій лунає всюди.
Квітонько миленька-
Люблять мене люди!

У куточку павучок заховався-
Лесь побачив його і...злякався.
В оченятах сльозинки заграли,
Ніжки швидко до мами тікали.
- Міцно-міцно я до мами притулюся
І тебе павуче більше не боюся.
Бо ти зовсім не страшний, а маленький.
В тебе плащик з павутинки гарненький,
Й чудернацькі є плямки на носі,
Але чом в тебе ніженьки босі?
- Бо я ними плету павутинку-
На сорчку й на плащик тканинку.
Вишиваю узори , гаптую.
Хочеш, щось і для тебе змайструю?

Їжачно-їжачок,
В тебе є сто голочок.
Всі колючі і тверді,
Але зовсім не страшні.
Їжачино-їжачок,
Заховай сто голочок.
Я їх зовсім не боюсь,
І з тобою подружусь.
Дам тобі я молочко
І солодке яблучко.
Ще й медка тобі наллю ,
Бо я теж його люблю.

Осінь сіється дощами
Над лісами і степами,
Хмари ходять низько – низько
І шепочуть:,, Холод близько“.
Гуркоче грім суворо:
- Не барись! Зима вже скоро.
Всі дерева засинайте,
Трави й квіти спочивайте.
Чи перелітні всі птахи
Уже у вирій відлетіли?
Миші, білки, ховрахи -
Ви запаси поробили?
Чи кожна ящірка притулок
До зими собі знайшла?
Чи повернулася у вулик
Кожна бджілочка-бджола?
Чи тепле хутро відростили,
Чи запасли багато сили
Звірі в лісі та степах?
Чи жирна риба у річках?
Чи сплять колючі їжачки?
Чи поховались павучки?
Де кожен вуж і де змія?
Усім нагадую я:
Готуйтесь, звірі, йде зима,
Із холодами, не сама!
Вона лиш слово хмарці скаже –
І білий сніг на землю ляже.

Неначе очка кришталево – сині
Озерця зупинилися в долині.
Купається в них сонечко щоранку,
А нічка вдягне ніжну вишиванку.
Віночками зростають поруч квіти,
Сюди щоразу поспішають діти -
Вода хлюпоче кожен день в долині
В озерцях, що під колір неба, сині.

Лагун лазурний лик -
Лілове лоно липня
Ласк летаргійний лік,
Лінивий лепет липи.
Любистковим лісам
Лелітками леліти,
ЛестИтися лозі
Лиш легкокрилим літом

ЛІЧИЛКИ, СКОРОМОВКИ
***
Краля Килина,
Кетяг калини,
кулька - кульбабка,
крапелька - крапка.

***
Серпень – соня,
Сонце – сонях,
Сливи – стиглі,
Сурми - стихли.

***
Сів соловейко серед саду,
Співає соло серенаду

***
Сіра сойка серед сосен-
сняться сойці сінокоси.

Падав дощик цілу нічку,
Квіти поливав й травичку.
І в долині із струмка
Враз розлилася ріка.

Ранком вивела гуляти
Своїх діток качка -мати.
Всі купалися завзято,
Вчились глибоко пірнати.

Але ось синочок Кряк
З дива у воді закляк:
Прямо в очі каченяті
Щось дивилося окате.

Кряк з води-а диво скаче:
Мамо, каченятко кряче,
Гаву прожени від мене,
Бачиш, он вона -зелена.

Качка глянула довкола-
На воді від дива- кола.
"Жабки ти злякався, сину,
Знайдеш тут її родину,

В очереті - жабок хати,
Люблять мушками снідати,
З ними,сину мій, дружи,
Ще не раз прийдеш сюди

Жовтоокий, жовтогривий,
Жовтень жевріє журливо.
Журить жовтень журавлину:
Журавлинонько- жарино!
Журить жовтень журавлів,
(Жовте жнивонько жалів).
Жур жаліти, жаль журити,
Жовтень жах жадає жити!
Жде жорстокий жереб- жарт
Жовтня живоплітний жар…

Одно, друге, третє,
Гарненько, рядочком,
Слоники рожеві
Гуляють по садочку.

Для того, щоб заснути
Порахувать їх маю
Вони ж ворушать вухами
І йдуть не по порядку.

Зривають квіти хоботом
І чухаються спинами
Об дерев’яні стовбури
І кущики малини.

На місці вперто топчуться
І створюють затори
А їх лукаві посмішки
Геть відганяють сон.

Таецюють навкруг клумби
Виводять піруети
Чи сальси, а чи румби
Так по-слонячи «легко».

Пустують і гасають
Так мило, наче діти
В своїм слонячім Раю
І роблять тільки збитки.

А ще до того ж крила
У них звідкись узялись
І слоники щасливі
Злетіли попід хмари.

Тепер вже в теплій Африці
Гуляють по савані
На сонці вигріваються
Й вимахують хвостами.

Вже там хтось непокоїться
І мусить рахувати
А я з чистою совістю
Нарешті можу спати! :)

У Морквини іменини!
Запросила цвіт родини,
Запросила на обід
Майже весь городній рід.
Йде у гості Капустина,
А за нею - Цибулина,
Йдуть Буряк, Томат, Квасоля,
Ще й смаглява Бараболя.
Поспішає Кріп, Петрушка,
Вже грибна чекає юшка,
ПампушкИ ждуть і сметана.
Ось Часник ступив на ґанок:
- Відчиняй нам, господине!
Борщ прийшов на іменини!

Зима й весна зустрілись уночі,
Духмяний чай запарили із м’яти,
Покуштували пишних калачів,
Й домовились у згоді працювати.

Та сум сховався в зимових очах:
«Усі про мене швидко призабудуть,
Яскраві барви в зелен кольорах,
Про білі фарби спогади остудять.»

Весна зимі поспівчувала враз,
Задумалася на якусь хвилину,
Й промовила: «Давай, но без образ,
Я білизнУ твою у квіти кину.»

Зима зраділа, весну обняла,
«Дерева я - одягну в білі шати,
В джерельці заховаюсь від тепла,
Тебе з туману вийду привітати.»

Зраночку раненько
Дівчинка Оленка
Розгорнула на дивані
Свій альбом для малювання:
“Зараз випробую ці
Кольорові олівці —
Подарунок від татуся —
І своїм найкращим друзям
Я малюнки подарую.
Першим Рекса намалюю —
Кращого не знайдеш друга;
Це ось — Кеша, наш папуга;
От зрадіє подарунку!
А на третьому малюнку —
Мурчик, наш смугастий кіт.

Наче вийшло все як слід...

Глянь-но, Рексе — правда, вдало
Я тебе намалювала?”

Глянув на портрет собака -
Аж підскочив з переляку:

“Гав! Це я? Потвора ця?
Я ж вівчарка, не вівця!
Чи погано ти, Оленко,
Нагострила олівця?
Ми, вівчарки, не такі:
Грізні, сильні, як вовки,
Незалежні, горді звірі,
Чи тобі це невтямки?”

“Любий Рексе, ти не сердься,
Звісно ж, знаю я усе це!
Ти і грізний, і хоробрий,
Просто в мене вийшов добрим.
Тож тобі я, Рексе любий,
Домалюю гострі зуби!

Я ж тебе малюю вперше,
Як і Мурчика, і Кешу.
Кешо, як мені — вдалось?
Може, виправити щось?”

Кеша, як експерт достоту,
На Оленчину роботу
Глянув скоса, і бундючно
Біле пір'я настовбурчив:

“Нас образити, напевно,
Ти не мала на меті,
Та невже і справді в мене
Три пір'їни у хвості?”

“Вибач, Кешо, поспішала,
І тому пір'їн замало!
Зараз все зроблю я,
Пера домалюю!

Глянь-но, Мурчику, і ти!
Може, очі навести?
Може, лапи закороткі або вуса не густі?”

Мурчик вигнув спинку,
Глянув на картинку,
І сказав Оленці: “Няв!
Я б нічого не міняв;
Я ж від Рекса вийшов
Майже вдвічі більшим!”

Дощик дибає дрібненький
Деренчить, дзвенить і дзенька,
Дочекалися дощу,
Дасть дарунків досхочу.
Довгожданий дощ добовий
Доглядатиме діброви,
Домиватиме двори,
Даруватиме дари.
***
Стогне степ самотнім свідком,
Смажить сонце сковорідку.
Спека. Сум. Солончаки.
Сниться степу сніг сипкий
Спрага сни - стежинки сіє,
Сонце сяде, степ стемніє
Сонця схід стече сльозою
Спрагу степ стамує свою.

Заховалося уранці тепле літо в квітнику:
У сорочечці яскравій, у росинці на листку.
А на квіточці барвистій клопоталася бджола,
І побачила іскринку, що мов маківка, цвіла.
Зацікавалась хутенько: що ж за диво вогняне,
У маленькій намистинці сяє сонечко ясне?
Підлетіла до листочка, привіталася здаля,
Літо усміхнулось мило до бджоли і до джмеля,
Що трудивсь на пелюстинці сніжно - білого куща.
А проміннячко іскристе шиє ясного плаща
Для зеленої травички, ніжних квітів і дерев,
Шиє річечці, пшеничці, і для лугу, і джерел.
Щоби сонечко зігріло промінцями все навкруг,
Щоби смуток розтопило, звеселило зір і дух.
А для дівчини Софійки сіє сонячні дощі,
І всміхається намистом на калиновім кущі.

Хто прогнав нічну темряву,
Біг від сонця навпростець,
Блиснув зайчиком у травах?
- Це пустунчик-промінець.

Хто купається грайливо
В морі, у ставку, в ріці,
Творить веселкове диво?
- Це веселі промінці.

Пухнастики-курчата
розбіглись по садочку,
а коло них на чатах
вартує мама-квочка.
Кішка на віконечку
гріється на сонечку,
поглядає ласим оком
на пухнастеньких малят
і гадає, яким боком
їй підкрастись до курчат.
Ой, кицюню, не чіпай,
будеш бита, так і знай.
Не дозволить квочка-мати
своїх діток ображати.

Досвітній холод вийшов із дверей,
Пішов притихле місто оглядати.
На квіти глянув – в них біля очей
Застигли сльози, мов тверді цукати.

Провів рукою по тонких листках,-
Під пальцями побачив позолоту.
Листочки впали: деякі на шлях,
Побіля ставу ж – на холодну воду.

Та ось над містом сонечко встає,
Промінням теплим засіває землю.
Деревам й квітам щедро силу ллє,
З туману визволяє міст і греблю.

Злякався холод і утік мерщій,
Ген попід хмари у стару хатину,
Приліг на лаву і заснув на ній,
Аби по днині знов зійти в долину

Мені наснилась білочка
Плиг-плиг-плиг по гілочці

Мені наснився котик
Плиг-плиг-плиг по плотику

Хотів я разом з котиком
Поплигати по плотику
Зажди! Кричу в віконечко ...
Та розбудило сонечко

Мені наснилась білочка
Плиг-плиг-плиг по гілочці

Мені наснився котик
Плиг-плиг-плиг по плотику

Хотів я разом з котиком
Поплигати по плотику
Зажди! Кричу в віконечко ...
Та розбудило сонечко

Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
___________________________________________
Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...

Бджілкам – діткам каже мати:
Квітнуть квіти біля хати,
Луг вдягнув зелені шати,
Тож вчимося мед збирати.

Кожна квіточка в садочку
Дасть нектару для медочку.
Вміло маємо навчатись,
Як у вулик з ним вертатись.

Бджілкам пояснила мати,
Як відеречко тримати,
Як ховатись від хмаринки,
Що розгублює краплинки…

Прислухались дітки чемно, -
Вчить матуся недаремно:
Хто уважно все вивчає,-
У житті біди не знає.

Летить листочок з деревця
В осінньому гаю
Він більше не повернеться
На гілочку свою

Що ж на землі робитиме
Без друзів-пустунців
І більше не радітиме він співу цвіркунців?

Це вітер-розбишака
Зірвав листочок мій
А натерпівся ж страху
Лежить такий сумний

Візьму листочок-сирітку
Бо сам він пропаде
Нехай хоча б ще трошечки
У мене поживе

1.
Хлюпотить стрімка водичка,
В’ється, ллється річка Стрічка.

Веселенька та гарненька,
Ще, як небо, голубенька.

Ось біжить та річка Стрічка.
Бачить, Човник край водички.

На піску собі дрімає,
Попід сонцем загоряє.

- Човнику, - питає річка,
Чом дрімаєш край водички?

Чом не плаваєш, рідненький?
Човник каже: Я маленький.

Ще не плавав я ніколи.
Не пройшов цієї школи.

Та й боюся я водички,
Бо стрімка ти річка, Стрічко.

- І хоча стрімка я річка, -
Каже Човнику та Стрічка. –

Та човни - то мої друзі,
Величенькі і недуже.

Простягай своє весельце,
Попливеш, немов по скельцю,

Повз барвисті береги,
Повз ліси, гаї, сади...


2.
Човник, дітки, хоч дрімає,
Втім весельце простягає.

І побігли отже річка,
З нею Човник невеличкий.

Сонце в небі синім сяє,
Пташка весело співає.

Гілочками ліс шумить,
В полі колос шепотить.

Човника все забавляє,
Він уже й не уявляє,

Як міг жити без водички,
Без тієї річки Стрічки.


3.
Та аж раптом чує він:
- Човнику, тобі уклін!

Колосків ось назбирав,
Та вже трішечки й пристав.

До містка ще йти далеко.
А для тебе, бачу, легко

Річку Стрічку перетнути,
Того берега сягнути.

На тім боці моя хатка.
Бачить Човник – Мишенятко.

- Що ж, стрибай хутчіш до мене!
Підсоблю тобі, я певен, -

Каже Човник Мишенятку.
Ген видніється вже й хатка...


4.
Підпливають. Чують: Може,
Човник й Білці допоможе?

Назбирала я горішків,
Утомилася втім трішки.

Та ще треба завітати
Ховраха ось привітати.

Бо цієї, знаю, днини
Він святкує іменини.

- Не журися, тітко Білко,
Довезу тебе я швидко, -

Човник їй відповідає.
П’ять хвилин лише спливає,

І ось Білку зустрічають
У Ховраха, пригощають…


5.
А наш Човник пливе далі
Повз лісок, квітучі трави,

Повз хати, сади, городи.
Раптом чує. - Цей добродій

Неодмінно допоможе.
Човне, підпливи, як можеш! –

Хтось до Човника гукає.
Бачить Човник, так то Заєць

Із Зайчихою стоїть.
Та йому оце кричить.

Біля Зайця - Зайченятко,
Вередливе немовлятко.

Підпливає до них Човник.
Каже Заєць: Кошик повний

Моркви ми от назбирали,
Дім далеко, але з нами

Це маленьке зайченятко,
Все жаліється на лапки.

Цілий день собі стрибало,
От і силоньки не стало.

Самостійно йти не хоче.
Не повернемось й до ночі

Ми додому. Бо в лісок
Шлях веде через місток.

- Не хвилюйся так, сіренький.
Човен, бачиш, я швиденький.

Тож, усю твою родину
Переправлю за хвилину.

Зайця Човник заспокоїв.
Й слово стримав. А навколо

Літо барвами рясніє,
Річка Стрічка голубіє.

Бабки жваво скрізь літають,
На ніс Човнику сідають...



6.
Але, що це? Дядько Заєць,
Звів угору раптом палець.

Бачить Човник – Пташенятко!
Долетіло голуб’ятко

До середини аж річки,
Та втомилось невеличке.

Крильцями усе тріпоче,
І от-от у воду вскочить.

Вже не стало сил летіти,
Десь на гілці відпочити.

Човник швидко підпливає,
Та весельце підставляє.

Пташенятко тут зраділо,
На весельце, звісно, сіло.

Закурликало від щастя,
Що минуло те нещастя,

Що вернеться до матусі,
Бо ота сидить у тузі.

Вдячна Човнику Пташина,
Врятував бо її сина.

Звірі Човника вітають,
Дійсним другом величають.

Дружбу вірну пропонують,
Всім, що мають, тим частують...

Ось і сонечко сідає.
День ясненький догоряє.

Час додому повертати,
Там до ранку спочивати.

Човник друзям обіцяє,
Що до них знов завітає,

У хазяйстві підсобити,
Діток плавати навчити...


7.
Темно-синю відкриває
нічка парасольку.

Золотавий місяць сяє
в небі замість сонця.

Сни чарівні скрізь кружляють,
Зірочки вогнями грають.

Лісових малят матусі
У колисочках гойдають...

Спить і Човник край водички.
Не дрімає тільки Стрічка.

Струни хвиль перебирає,
Колискову всім співає:

- Віченька стуляй.
Люлі-бай...

1.

Від маленької Марічки
Повтікали Черевички.

- Повтікали?!
- Повтікали!
- Ну, а що вони казали?

А казали вони ось що:
- Нам набридли плями, тощо.

Нам набридли бруд і пил.
От, хоча б нас хто помив!

Та про нас тут забувають,
Погулявши, розкидають

По віддалених кутах,
Де вночі проймає страх.

Треба звідси нам тікати,
Та про себе гідно дбати!

- Так казали?!
- Так казали!
- І куди попрямували?

А пішли вони до річки.
- Може, там біля водички

Ми господаря знайдемо,
Й у ладУ з ним заживемо.

Будемо завжди ми чисті,
Зірочки мов ті іскристі, -

Гомоніли Черевички,
Поспішаючи до річки.


2.

Першого, кого спіткали,
Був Єнот, відомий праля.

Як побачив Черевички,
Заволав: Мерщій у річку!

Буду, друзі, я вас прати,
Та весь бруд той відтирати.

- Ні, - сказали Черевички, -
Ми не шарф, не рукавички!

Нас не можна отак прати!
Мити треба й витирати.

- Якщо так, то вибачайте, –
Праля каже. - Прощавайте!


3.

Ідуть далі. Бачать, Жабка
Плигає “на босу лапку”.

Привітались Черевички,
Кажуть Жабці: Невеличкі

Ми за розміром й легенькі.
Буде в нас тобі добренько!

- Може, й так, - їм каже Жабка. -
Та перетинки на лапках

Важливіші за взуття,
Бо полегшують життя.

Завдяки їм у воді
Впевнена завжди. Утім,

Це підтвердять й жабенята.
Чапля поруч! Прощавайте!


4.

- Може, Чаплі ми потрібні?
В неї лапи довгі, сильні.

Не завадять край водички
Їй гарненькі Черевички, -

Друзі наші так міркують,
Та до Чаплі вже прямують.

Чапля радо їх зустріла,
Та, однак, не захотіла

Узувати Черевички,
Щоб ходити біля річки.

Друзям так відповіла:
- Я не дівчинка мала!

Треба в лапах чіпкість мати.
Це їм буде заважати!


5.

- От і Чапля не схотіла
Бути з нами. Полетіла! -

Зажурились Черевички,
Посідавши біля річки.

Сонечко у небі сяє,
Річка сріблом відбиває.

Рибка хвостиком плеснула,
Їх увагу привернула.

- Рибко, Рибко невеличка!
Може, треба Черевички? -

Друзі Рибку запитали.
Та вона лише здійняла

Стовп із крапельок водички,
Та й пірнула углиб річки.


6.

- Але ж треба лапи мати,
Черевички узувати? -

Раптом чують Черевички
Десь з-під гілочки вербички. -

На образи не зважайте,
Та додому повертайте.

Бо хоча ви, друзі, видні,
Та нікому непотрібні,

Окрім дівчинки Марічки,
Бо її ви, Черевички.

Дивляться, так то – Горобчик,
Отакий сіренький “хлопчик”,

До пониклих промовляє,
Їх додому відправляє.

- Що ж, - міркують Черевички, -
Воно так. Біля водички

Добре нам, як сонце сяє,
А, як задощить... Немає

Навіть даху, щоб сховатись,
Можемо втім зіпсуватись...


7.

Повертають Черевички
Знов до дівчинки Марічки.

А вона їх зустрічає,
Та до блиску начищає.

Ще й говорить: Черевички,
Не тікайте більш до річки!

Обіцяю про вас дбати,
По кутах не розкидати.

Будете у мене чисті,
Зірочки мов ті іскристі!

Черевички пораділи,
Та дівчаті все простили.

Почали у дружбі жити,
Миром й ладом дорожити...
..................................................
От і все про Черевички,
Що тікали від Марічки.

Дивувалась черепаха:
"Грала з тигром я у шахи,
Що за диво-дивина-
Тигр проковтнув слона?"

Крихті зайчику купили
Барабан дзвінкий червоний,
Барабанить він щосили,
Дробом тим вовчиська гонить.

Вовк у відчаю від звуку:
- Що, скажіть, оце за шал?!
Не було хіба що грюку,
Щоб тугим на вухо став.

Гей! Примирення приймайте!
Слово вовче миттю дам.
Барабана лиш сховайте!
Заспіваю краще сам.

           Пам’яті Макса

Киця-чорнявка
нявка і нявка,
нявкать раденька
киця руденька,
десь від самотності та гіркоти
сумно понявкують сірі коти,
пахне котові у сні смакота,
чути зі снива нявчання кота,
діти розвісили широко там
вуха й піднявкують милим котам,
я і котів, і дітей обійняв:
„Няв!”

У біленьку рукавичку
Зодягнув туман водичку,
На травичку без жалю
Всипав жменьку кришталю,
А сорочки і плахтини
Для дубів зшив та ялини,
Й зупинився у гайочку, –
Личко вимив у струмочку
І молочну кожушину
Швидко кинув на калину

А в цей час в гніздечках – хатах
Пробудились пташенята
І предивним ніжним співом
Ясне сонечко зустріли,
Повели його гостинно
По лісах і полонинах,
Між листками й по травичці
Йшли промінчики іскристі,
І легенька одежинка
Попливла, немов хмаринка

За мною бродит следом
Мой беспородный пёс.
Кормлю его обедом
С его собачьих грёз.
Он умными глазами
Глядит, не понимая,
С усилием собачьим
В мои дела вникая.
Вздыхает псина тяжко,
Ловить пытаясь суть.
Так хочется дворняжке
Понять хоть что-нибудь.
Гулять зовёт глазами
И машет мне хвостом.
Что ж, с не его делами
Я разберусь потом.
В подъезде лая гулко
И радуясь всерьёз,
Выводит на прогулку
Меня мой верный пёс.

ПЕСЕНКА ОПТИМИСТА
Скажите мне, пожалуйста,
откройте мне секрет-
ну кто же это выдумал,
что счастья в мире нет.
Что всё вокруг не ладится,
что всё вокруг не так,
что мало в жизни радости,
и жизнь сама пустяк?
Скажите мне, пожалуйста,
кто этот человек,
не понимавший радости
и зря проживший век.
Наверное, он в жизни жил
без рек, полей и гор.
Наверное, по жизни плыл
вылавливая сор.
Скажите мне, пожалуйста,
О, дайте мне ответ,
Кто выдумал, что счастье –
Особенный секрет.
Наверное, не раз встречал
Счастливых он в пути,
Чужое видеть он сумел –
Не смог своё найти.
Я вам скажу, мои друзья,
Я точно не такой,
и к этой жизни никогда
не повернусь спиной.
ПЕСЕНКА БРЮЗГИ
Опять не так, и вновь не то,
И всё наоборот!
И даже если сад цветёт,
То этот цвет не тот.
Не так все видят и поют,
И все вокруг не так живут.
И зря они чего-то ждут –
К ним только горести придут.
А я один с умом живу:
Не вижу сказок наяву,
Не жду добра, не строю дом,
Друзей не принимаю в нём,
Живу и не мечтаю,
И от любви не таю
А если вдуматься, то я
Живу на свете не живя,
И цель моя одна – брюзжать,
Зато мне нечего терять.
***
Мы себя не ищем -
себя мы создаём.
К размышленью пища –
О чём же мы поём?