Захурделило вікно кольоровим пір'ям,
Завітало знов Різдво на моє подвір'я.
Поманджали дітлахи гомінким вертепом,
А за ними, ген, сліди дріботять у небо.

Розсіка пітьму дзвінке «новолітування» –
«По балабухи» ідуть на Василя зрання.
Ось і Рік Старий-Новий – змолотили «діда»!
Дай же, Боже, на столи хліба і до хліба.

А цілюща, крижана Йорданська водиця
Очищає, просвітля і душу, і лиця.
І бахкають із рушниць!... Голуби у небо!...
І по святах?... - Рукави закочувать треба:

Колотити на млинці - М'ясопуст, Масниця!
А Ярило угорі сміється, яскриться –
Не за тридев'ять земель Весна за птахами
Відмикатиме поля вічними ключами.

Покотилося Райце-писанка у казку,
І ликує все живе – Воскресіння!... Ласка
Всемогутнього над нас!... Христос, Божа Мати…
Ворог-Арідник зі скель не зможе устати,
Бо міцніють ланцюги, якими закутий,
Поки пишуть писанки і колядки чути.

…Помережані шибки морозяним пір'ям.
Визираю з-під руки на нічне подвір'я, -
Райські видиво-птахи, чарівні жар-птиці
Посідали на дахи… І душа іскриться!

10.01.2013

Хай рік Новий на прізвисько "Старий"
зашле вам посівальників до хати,
щоб замаїти новорічні шати
у жита колір ніжно-золотий.

Хай щедро засівається зерном
урочо причепурена світлиця,
хай радість осіяє ваші лиця,
бо цей засів – на щастя і добро.

Хай сіється пороша віншувань
у вашу рідну затишну оселю,
і посівальники – дотепні і веселі -
не оминуть у новорічну рань.

13.01.2013

Радіють стежки і дороги.
Ісус Христос у гості йде.
Збереться вся рідня і з Богом
До столу стане. Все вже є:
Смачні вареники в кімнаті,
Яличка теплим світлом б"є,
На столі обрус, сіно в хаті,
З просфоркою татусь іде...

Сніжинки на вікно сідають.
І веселиться вся рідня,
Яка несла зі свого краю
Традицію - до цього дня!
А дітям нести її далі...

Прозора, ясновида небосинь
заполоняє. Будьмо всі веселі!
Бо завтра рік Новий, хоч і “старий"
позасіва пшеницею оселі.
І заполонить магією див
опівночі феєрія Меланки:
дотепні жарти і колядний спів
бринітимуть у дійстві аж до ранку.

2009 (13.01.2013)

Спадає, розгубивши зорі, вечір.
Кружляє пухом в оксамитнім небі.
Влягається на віти молодечі
Гінких дерев. Немов казковий лебідь,
Кущ ялівцю. Вдягнувши капелюха,
Багряні брості хилить горобина.
Через рядно, що ткала завірюха,
Протоптана мереживна стежина.
Лавки, у сніг загрузлі по коліно,
Дрімають мирно попід ліхтарями,
Що у покорі стали і уклінно
Мене вітають жовтими вогнями.

Врочиста тиша! Наче таїною
Наповнилось довкола все до краю...
Сніг білим пухом в'ється наді мною -
То ангели у небесах літають.

24.12.2012р.

Глупої ночі мені
Добре ведеться.
Місяць ясний у вікні
Щиро сміється.
Глупої ночі думки
Мудрі приходять.
Свято Різдва.
І зірки
Так хороводять!
Тісно рядок до рядка
Тулиться,
Слово – до слова.
Ніч бо хороша така:
Сповідь Христова!

Десь колядка лине здалечà,
а у хаті палахтить свіча,
і на покуті – завмер дідух,
що охороня родинний дух.
У вікно поглянь - у майві свіч
вже різдвяна розкошує ніч,
видива казкові витворя:
ось на Сході зайнялась зоря
ознаймити світові, що днесь
Божа милість зійде із небес,
у Святе утілиться Дитя,
і невіра кане в небуття.
Крихітне Дитятко із ясéл
людові спасіння принесе.
І ув’є ходу тисячоліть
Бога-Сина благодатний світ…

2013

Ніч
Насипле зірок у горщик,
Принесе мірку чорного маку
І меду маленький
Дзбан.

Кохана,
Родзинок багато маєш,
І зернят з горіхів – безліч,
Звари на вечерю
Кутю.

Ранок
Злиже із губ насолоду,
Післясмаком наповнить пам'ять,
Колядки збере
В букет.

Нині
Маю велике щастя,
Тебе до грудей тулити,
Вдихати любов
Різдва.

07.01.13

Дощить… і подарунки розібрали
із під ялинок. Тільки не у нас!
У нашім домі тепло і святково.
Хай дуже просто й зовсім без прикрас.


У мисочці з води набралось соків
зерно пшениці. Це буде кутя.
Родзинки пампухів рум’янобоких
Плекаємо по черзі - ти і я.


У серці краю іншого звичаю
добродій скайп із рідної землі
засніжені привіти надсилає.
Стирає тіні смутку на чолі.


У коляду сповиє тихий Вечір
Просте суцвіття двох смиренних душ
І метушня сьогодні недоречна.
Спочинемо над урвищем спокус.


У нашім домі тепло і святково.
І гріє дружній усміх раз у раз.
А у дарунок – щире добре слово,
Це скарб цінніший від усіх прикрас!

Ялинка мерехтить вогнями, аж похилилась від прикрас!
А стіл пахтить і пригощає, щедрує всіх в Різдвяний час!
Сімейне коло(згодом ширше) за цім столом єднає нас-
Мерщій, родився Миротворець: він людство від омани спас.

Святіше не буває свята, бо в ньому є Духовна Суть,
Бо сила Духа- сподівання "зерно" посіють і пожнуть.
І в кожнім слові- сяйво Боже, яке не можна осягнуть!
А неосяжне та безсмертне- ото і є Духовна суть...

Думок омріяні бажання без Віри- пустощі видінь.
Життя без Віри- марнотрацтво, в'язниця смутку решти днинь.
Душа злітає-має змогу- у підвисотну голубінь,
А ми той факт собі віщаєм, коли скануємо:"Амінь"...

Не все сприйнятно смертним людям, які зневірилися всьому.
Нехай свята ці нагадають наявність Духові Святому!
Я колискової не знаю, щоб зняла з серця туги втому,
Та безперечно довіряю всі тяжби Духові Святому...

Слова нехитрої колядки
і блиски свічки у вікні
у сині сутінки пісні́
течуть, медвяно-передвісні:
- Бог ся рождає!.. Новині
підручні янголів порядки -
і млою тануть тіні грізні
в опіслясвятній далині.
І мов небесні і земні
в куті замішано відгадки -
Бог у тобі і у мені,
і несуєтні наші дні,
і ми в оточенні рідні,
і все, що є, - достатні статки.

2013

Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Я піднесу їй ту кутю
У парі з глечиком узвару.

"Христос рождається", – скажу.
Дружина згодиться зі мною
(Обоє перейшли межу,
Так рясно вкриті сивиною)…

З роботи прилетить дочка:
Сімейна традиційна трійця –
Нам на Свят-вечір при свічках
Так гарно святістю погріться!



2001

До всього маю
Ще дванадцять справ:
Готую на Різдво
Дванадцять страв.
І кожна страва
Має смисл і знак,
Свій особливий
Небуденний смак...

Дванадцяти апостолам кажу:
"Я прадідівський звичай бережу!
Хоч злигодні такі ж,
Як до Різдва,
Та я спроможусь витворить дива:
З картоплі,
Із вишень і сушок-груш
Зварю вечерю на дванадцять душ,
Покращу хоч на мить
Дванадцять доль
Людей і звірів, птахів і тополь.
На покуть, під ікони –
Гімн життю! –
Поставлю золоту святу кутю,
Перехрещусь,
Покличу весь наш рід
На свят-вечерю:
Діда – наперід,
Під образи,
Бабусю – ліворуч,
І маму – справа…
Кругле, мов обруч,
Родинне коло
Мій онук замкне,
А в колі – всі,
Хто радує мене:
Дружина, донька
(Навіть блудний син
Прилине,
Ніби янгол,
З верховин);
Сестра моя сивесенька
З дітьми
Й онуками
(Не сироти вже ми!);
Мій батько
(То дарма, що комуніст!)
Різдво сьогодні визнає
І піст
Й не буде святотатствувать
Перстом
Межи двох пальців
Та й перед Христом...

Багацько слів
Я мовчки прокажу
Апостолам –
Вони простять олжу,
Бо ж голодом заморений
Мій дід,
А вслід йому
Пішов увесь мій рід
У потойбічний,
Кращий зі світів...

Я дуже рід зібрати свій хотів!
Я дуже... дуже гірко
При куті
Заплакав...
Може,
Вперше у житті...



1999

Під знаком Козерога
Життя моє трива
В наближенні до Бога,
В передчутті Різдва...

Ще в тім тисячолітті,
В тім віці, що минув,
Я жайвором в зеніті
Будив зі сну весну...

Старався якомога,
Щоб швидше по війні
Всміхнулась перемога
І людству, і мені...

Хай особливих звершень
Я не здійснив, але
В столітті двадцять першім
Свій скромний ювілей
Відзначу біля Бога
І в переддень Різдва
Під знаком Козерога...

Життя моє трива!

Падав сніг білий-білий на землю студену,
На безлисті дерева, верхівки дахів.
Падав сніг, і ховались події буденні
У засніжену схованку давніх гріхів.

Заблукали у сутінках тихого болю
Всі печалі, що вкрилися кригою днів,
Розплелися думками, років самотою
Наші долі, розхристані в спогадах снів.

І, на вічність приречені, сірі хмарини
Мимоволі скидали додолу сніги, –
Мов примарні видіння, стікали краплини,
І, здавалося, все їм було до снаги…

Падав сніг… Все минуле загубленим світом
Нагадало душі про забуте й гірке.
Розквітало натомлено райдужним цвітом
Чарівне почуття, – романтичне й палке…

Сніг вибілював простір широкий довкола,
Малював візерунки в віконному склі.
І замерзла земля невимовно холола
У засніженій біло-сріблястій імлі.

27.12. 2012

Хай рік Новий навіє міх здоров'я,
утіх намети, гумору коші,
вітань порошу — ні, не славослов'я,
а тих, що линуть із глибин душі;
і хай не владарює тінь розлуки,
а тільки щастя – до плеча плечем,
і зранку будять наймиліші звуки
трьох вічних слів: “Кохаю я тебе…"

А спочатку очам
білосніжна фата
і холодні
шедеври цілунків
на склі,
і шепочуть
відшептані
Богом вуста
про того,
хто багрянив
і просто дотлів…
Одягнули оголені
з віхоли плащ,
а закутаних вигоять
мавчині сни.
І, здається, врятує ще
обрій-вітраж,
якщо бачиш куди
без війни
і вини.
Над сороками
сорок
снігів і прощань,
а над вороном
голуб - охліблено дзьоб.
І виходить із міфу
на вулицю Пан,
і святим підставляють
нехрещений лоб.
І летять
молитви
до своїх куполів,
оминувши льохи
і підступні льоди.
І чекають вертеп
при вогні і столі –
відродись пастушком
і заходь – молодим!
Привітай на покутті
любов і святА –
так пощезнуть омани
великі й малі.
…А спочатку очам
білосніжна фата
і холодні
шедеври цілунків
на склі…

2012р.

Мені не важливо знати,
що там, під білим снігом,
Бо просто хочеться віри,
Що усе довкола є чистим,
Що кожне дитя щасливе
І кожен погляд – правдивий.

А від вселенського мору
Закриє блакитна крига,
Бо життя - справедлива книга,
де кожна історія чиста.

Як ангел стає на колінця,
Він просить у Бога щиро

Не лише про щасливий кінець
на останній моїй сторінці,

А про білий різдвяний сніг,
Що й найтемніші душі
надихає на чисту віру.

Тиха ніч, свята ніч!
Спить усе, тільки віч
Не змикає дитина свята,
Волос ніжний за вітром зліта -
Спить у тиші небес.

Тиха ніч, свята ніч!
Пастухи пліч-о-пліч
Сповіщають: "Алилуя!"
Кожен їхню звістку чує:
Наш Спаситель прийшов!

Тиха ніч, свята ніч!
Божий син, всіх облич
Вроду перейняв сповна,
Б'є нам година тепер рятівна:
Бо народився Христос!



Переклад Василя Білоцерківського

От снега тусклы фонари...
В морозной зяби- скрип шагов.
Зима баюкает:"Замри"...
Под завывание ветров.

Отдайся прелести наги
И бесконечной снежной глади-
Замри и силы береги
Весеннего рожденья ради.

Пусть запорошен путь домой-
Сугробы мерить я не стану:
Останусь в парке под сосной-
Примкну к большому Океану...

Меня закружит снежный рой!
И снежный ком меня задушит!
А я танцую под сосной!
Снег залезает в рот и в уши!

А я- в сугроб, как на диван,
И наслаждаюсь звездным раем:
Огромный снежный Океан-
Я в нем, как бабочка порхаю...

Кружит меня метель шальная,
Бросает ввысь- батут внизу!
Я возрождаюсь, умирая,
Роняя радости слезу!

Мороз сковал поля и горы.
Застыли реки и моря-
Немые снежные просторы
Под строгой властью января!

А сердце просится на волю
И птицей рвется из груди
По снежному промчаться полю,
Увидеть:что там впереди...

Предела нет душе мятежной-
Мчит в бесконечные края!
В экстазе бьется безудержно,
Внимая сказке января!

Сніг іде і лишає у меншости світ.
Годі ліпше пори Пінкертонам,
і себе осягаєш у всякім єстві
за непевністю відтиску в онім.
На таке не запитують мзди угорі,
горілиць; тиша личить безодні.
Скільки світла набилось у скалку зорі,
проти ночі! що біженців в лоді.
Не осліпни, гляди! Ти і сам сирота,
потерча, переступник законів.
За душею – ні дідька, лиш пара уста
огорта, наче профіль драконів.
Помолись ліпше вголос, як той Назорей,
за наснагу з дарами дорожніх –
самозваних царів зі дверей до дверей
у півкулях обох і діток в них.



.

Різдвяна шопка. Спогад про подію
В печері вифлеємській. Знов Дитя
Від метушні земної нас відірве
І подарує клаптичок життя.
Та шопка – в білій клітці. Для порядку,
Як римляни, замки важкі висять.
«Добродії! Дивіться через гратки,
Тут вам не безумовна благодать.»
2012

Січневе надвечір’я – що краси! –
Змішалося все білим фарбострунням…
З далеких вулиць гавкотіли пси,
зриваючись до хрипу попідлунням.
Сусідський сивий здичавілий сад
здригався, промерзаючи до лубу,
в обійми затискала виноград,
старенька слива, мріючи про шубу…
Майнули крила хмар, мов вітряки
змололи з-переляку ніч до пуху,
що полетів з небес. Сухі гілки
ловили веретеном білі мухи
і гаптували біле полотно,
а потім, сорочки у хрестик білий
вдягали на хати і, заодно,
співали колисанку – щоб спочили…
Поснули враз під ковдрою поля,
сховавши житні стріли від морозів,
і лише ліс сосновий окриляв
своєю вічнозеленню в облозі.

18.01.2012

РІЗДВЯНЕ
Стихає довкола. Ялинові смоли
уже відчуваю у хвіртці бажань.
Між суміш туманну ступає спроквола
дух світлого січня, різдвяних чекань.
О, місяце-друже! Вогнем срібнорогим
очисть край порогу стежки на руці.
Зоря Віфлеємська. На сході – тривоги
у діжки думок розкладуть камінці.
На вишивці неба вмикалися зорі,
гірлянди-сузір’я в Чумацькім шляху.
А мрії, мов спалах, здіймуться і д’горі
замерзнуть в сніжинку – кристально-стрімку.
Впокоєна ніч у покроях сріблястих
Зведе воєдино початки-кінці.
І тіні підуть. А сніги передчасно
у Альпах впадуть на чужі манівці.
Стихає довкола. Впокорені душі.
Колядники хором віншують Христа.
Десь трісне гілля від морозу на груші, -
А як цьогоріч? – Коляду запита.

6-12.01.2012.

ніч палітрою любові
в небі висипали зорі
сяє місяць хмар нема
в Різдвяні праздники
мрії хай усі здійсняться
2012р.

Під снігом сосни сонні,
Сидять на вітах снігурі.
В небі засяяла зоря -
Різдва перлина - Мами істина яскравого буття.

В колисці Боже немовля
Слово Миру: Ма-а! - промовля...
Рідною мовою серденько душі у віки:
Мамо, мамуся, матуся! -
Тебе зову, Рідна ненечко, моя!...
2012 р.

Земля, земля,
радій, радій,
бо тут
Світло засвітилось,
Дитя народилось.
Славім!

Це Він, це Він,
Святий, Святий,
Бог Син.
З Діви воплотився,
Духом оповився.
Навік.

В яслах, в яслах,
в сінці, в сінці,
навкруг
Ангели літають,
Царя прославляють.
І ми...

Ісус, Ісус,
Живий, Живий,
завжди.
Христос народився,
люд благословився.
Амінь.

Всі гребінці - під подушками.
Всі наречені - у дзеркалах.
Зірка пливе до віконної рами,
Щоб освітити долю у снах.

Свято - без снігу. Світло - як пляма.
Страви нудьгують у тарілках.
Глиця нещасна - вже під ногами:
В капцях чиїхось чи чобітках.

Не ворожила тільки ялинка.
Пахла, блищала, та не цвіла.
Сни роздруковував зоряний принтер.
Замість парфумів - свіжа смола.

~ 2006

1.
Спів кулі – кондаки
і тропарі,
півкулі заселяє смерть,
і радо
рятує від тілесних
упирів,
мов коконова нитка
шовкопряда.

Роздаруватися
за всіх зумій.
Набій – для друга,
янголу – відпустку,
окопу – тіло,
а Різдво – зимі,
вдові –
на покуті незносну пустку.

2.
Як біль душі до раю
пронести?
З ним не піднятися –
бо кров’ю шитий,
він важчав подихом,
свинцем застиг
і клявся смертю –
є де болю жити.

Від пальців побратима –
світ погас,
коли свої –
до зброї приростали.
Ти наче гільза,
що злягла в ногах
з пробитим капсулем –
живцем для далі.

3.
Колядки білі з вітром
для билин
святочним обрусом
війну накрили
і тим, кого Свят Вечір
обілив,
забракло пуху від землі...
і в крилах.

Не йшли, не грілися
в серцях бійців,
не додавали духу –
біль і свято,
що тануло сніжинкою
в руці.
Замість сльози
їй прикро догорати.

5 Січня, 2012

«Будь ду-у-у-у-уже обережною, коли загадуєш бажання, -
Казав десь-колись хтось вельми розумний, -
Бо воно може збутися»…
От прикинь, ніби в казці якійсь новорічній:
Де дванадцять ударів, балачка дурна президента,
Де, заплющивши очі,
Загадуєш щире бажання…
Проходить час, - voila! - отримайте та поставте підпис:
чоловік, діти, кухня, церква.
Додайте сюди сварливу свекруху, п'яничку-свекра,
купу нової рідні з передмістя і трохи - з села.
А хотілося принца-лебедя на гінкому коні чи хоча б на Renault...
Отаке кіно, отаке мило, отакий vaudeville
з купою брудного посуду на кухні та сценою ревнощів у фіналі...
А треба, коліжаночки мої, лише дещицю здорового глузду,
аби втямити просту річ та засунути її у роздовбану стріху:
бажати треба простих речей:
спокою для голови, любові для душі та втіхи для тіла.
Отож, дорогі мої, не парте мізки, вдягайте теплі колготи,
вовняні панчохи та светрики, щоби груди, спина та стегна не мерзли та не боліли,
читайте житіє Гаутами, медитуйте (але небагато) і буде вам щастя,
воно - з вами...

Камінь, ножиці, папір – усе, як в дитячій грі.

Ножицями з паперу вирізаю сніжинки

І приклеюю до шибки.

А камінь лежить на дні

у криниці серця – і нічирик і ні чичирк.

Черкаю знічев'я на аркуші щоденника каракульки,

заповнюю розум повітряними кульками нових ілюзій,

приміряю нові маски, а чи яка пасує?

пасьянси розкладаю, торигаю ящичка запертого судничка

іч який! не відчиняється без ключика...

а ключика ніц не видко... швидко стемніло швидко...

а криниця холодна-холодна, а камінчик глибоко-глибоко

страшно самій пірнати...

і немає ні Івана-дурня, ні Котигорошка-мудрого

щоб Князівоньку порятувати...

Якби я уміла зменшуватися і збільшуватися,

Як, наприклад, Аліса,

скуштувавши печивко чи випивши краплю чогось-там,

це було би чарівно!

Я жила би у твоїй кишеньці, на рівні серця,

Як дівчисько-мізинчик, Великий малий Секрет,

Ти катав би мене на собі від самого ранку,

Годував би по крихточці – цукром, вином, ікрою,

І як пташку, садив би мене на своє плече…

І я би далеко не відлітала би,

боячись загубитися в П'ятому Океані.

А в п'ятницю, коли приміські потяги, сонні та п'яні,

звільняють місто від трударів та імітаторів праці,

Ми би з тобою злітали на Лису Гору радіти Сонцю,

що заходить і Місяцю, що повновидо сходить...

Ми би були з тобою одні, як Адам і Єва.

Я би тебе не ревнувала, до жінок, які чомусь такі напомажені та жіночні,

охочі до слів твоїх та посмішок-поцілунків.

А ти не носив би на собі клунки обов'язків та зобов'язань

А лише мене, легку, як ота пір'їнка, на листівці,

яку підписав Дональд Шимода своєму співавторові,

Річарду Баху...

Найдовша ніч у році, а в руці –

Лише зім'ятий аркуш, де дрібненькі

Гачечки літер, що сплелись в аркані –

Це ти писав колись:

Про ковили,

що, ніби мої коси, за вітрами,

Про море, про аптечний запах йоду,

Про сіль на спині, про лиман і лінь,

Що в затінку дрімає –

серпень, спека…

… А зараз грудень грудкою із криги

У грудях груда глини, що ми ліпили в липні,

коли черешні відійшли, а вишні не поспіли.

Ліпили та не доліпили... і тіло прагне і душа не мерзне,

хоча мерзенний холод ні зими ні вЕсни вже зовсім знавіснів

погрожує та істеріє...

А я без тебе, як Катеринка, що старіє у наймах та московках,

а плакати не можна, ти ж бо не велів, а ті зрадливі, як горох,

закрию очі: ми удвох,

відкрию: твоя спина

сховалася у натовпі...

Чи бігти, чи стояти, мов жінка Лота, що ще не стала

соляним стовпом...

Ти ще приїдеш, милий-рідний, ми ще зустрінемось колись?

сніг мокрий,
як ніс безпритульного пса,
нюшить тишу зимову,
зазирає у всі закамарки і нірки:
"А хто дасть скориночку щастя теплого?"

місто мокре,
що на Миколая чекає,
листівочки з побажаннями до шибок тулить,
як і свої гарячі голови,
дивиться-виглядає, а вони все не йдуть -
ні Миколай,
ні сніг.

і чи весна, чи осінь,
чи небо сіре, чи плесо срібне,
чи риба в шибу акваріума зазирає,
чи кіт на неї, горопашну, пантрує?
позасезоння, позазадзеркалля,
над світом сиза поволока
і волоока Всесвіту печаль
на душу бідну навалила,
і сили вже нема
ні на свята,
ні будні,
паскудні порухи душі
заледве стримую,
та в тім, чи варто їх в узді тримати,
коли всесильна Світу мати
давно махнула на дітей убогих:
"Робіть що хочете, дурні!"

Ховає сміх у вус пан Біг:
Лишивши білий слід,
Під носом чорту перебіг
Дорогу чорний кіт.

Спинився чорт - ніхто не йде,
Ну хоч кого поклич!
А час летить, а час не жде –
Закінчується ніч.

Ось-ось о вранішній порі
Озвуться у півсні,
Немов зозулі з дзиґарів,
Із курників півнІ.

Нервує, й ратицею, щоб
Прискорити думки,
Шкребе потилицю і лоб,
Аж прискають зірки.

Невкрадений, по другий бік
Підморгує мені
Веселий місяць на стовпі,
Як глечик на тині.
12.2010

Намалюю на вікні чарівну сніжинку.
Оживуть немов у сні – льоду намистинки.
Закружляє і злетить десь у сіре небо;
затанцює, заблищить променем блаженним!

Полетить на поле, потім понад лісом;
прямо по стежині промайне узліссям.
Білі всі полотна оживить – засяють,
під промінням сонця, інею вуалі.

Сплять укриті снігом, і тепло їм сниться –
В лісі це дерева, поміж них синиці.
В королівстві снігу майорять, літають
і сніжинка з ними в мареві зникає…

Ввечері сніжинка під поривом вітру
поверне до міста – Покружляє звісно!
З снігом і морозом сипле подарунки;
розмалює вікна дивним візерунком!

Підніметься в небо, зіркою засяє.
Святий вечір – скоро свято наступає!

06.01.2011, Біла Церква

так затишно й святково водночас
зітхне зима в калейдоскопі щастя
її обійми - білі та пухнасті,
і я малим приблудним потерчам

вгорнуся в хутра найсвітліших шат
на день, на чверть...(о першій чи
о сьомій -
мій потяг загуде,
ото й по всьому...
і знову дні у сутінь поспішать...)

півоберта – дзвінкі фрагменти фраз,
різдвяна ніч, зачерпнута зі студні...
нехай не довго.
хай за руку - будні.
краєчком cерця – в білий пух.
ще раз.

Так звали Богородицю колись,
І так її понині величають.
Так звуть тебе. "Маріє !" - лине в вись,
І краше імені донині світ не знає.

Ти народилась у свята
І під різдвяні дзвони
Довершеності майбуття
Приміряла корону.

Нехай Господь спішле тобі
Краси ,здоров"я ,сили,
Достатку, злагоди в сім"ї,
Кохана будь й щаслива.

Сл. і муз. Сірого В. В.
Виконує автор:

Пастирі з отарами у полі
Не одну вже зустрічали ніч,
А цієї - щось на видноколі
Доторкалось їх замлілих віч.
Дивна зірка сходила над містом
І будила в душах відчуття,
Що з небес на землю дивну звістку
Бог зішле у їх сумне життя .

Йосип із Марією в стаєнку
Увійшли , що вільною була
І на світ обіцяну дитинку
Непорочна мати привела.

Пастирям з’явилися АнгЕли:
- Слава Богу! Мир вам і життя!
Хай серця у вас будуть веселі, -
Боже народилося дитя!
Тож ідіть до міста Вифлиєму
В яслах сина Божого знайдіть,
Поклоніться до землі ви Єму,
Він спасе від смерті людський рід.

Йосип із Марією в стаєнку
Увійшли , що вільною була
І на світ обіцяну дитинку
Непорочна мати привела.

(гостинці за колядку висилайте по електронці:))

Веселого вам святкування!!!!!!!

Радість Твого Різдва
скрізь.
Найславніша в житті
Вість.
Найдорожчий в житті
Гість.
Радість Твого Різдва
скрізь.

В радість Твого Різдва -
дзвін.
Шкарлупу полома
стін.
Новину сповіща
всім.
В радість Твого Різдва -
дзвін.

Радість Твого Різдва
ось...
Найтаємніше
відбулось.
Наче серце зігрів
хтось.
Радість Твого Різдва
ось.

2011

Христос несе вічну Любов!
Сурма Його кличе мене:
Іди, Я чекаю тебе.
Я Є син Божий,
Тобі дякую за дароване мені Життя.
Христос - Господь Життя,
У славі Бога Отця!
Атом Всесвіту-це Я.
Краплина,молекула води - Я.
Бог і людина одночасно - Я.
Тепер знаю звідки Я...
Знаю де, та чому,
На цей Час - "я".
В мені Христоса Душа
Пробудилася.
Це потрібно Боже Тобі!
Чекaє на мене праця,
Адже Галалактик дев'яносто одна.
Ми - Твої діти-Сила Твоя!

2011р.

Всім поетам, Світлого
Христового Різдва!

..холодна вись прозорими очима
Вже не торкає світанкових снів.
Сонети,наче крила, за плечима..
Трагічних зір.. потоптані вогні..

Багрянять сутінь келихи пролиті..
Жебрущий Бог біля церквиці вкляк..,
І просить у прочан.. когось любити..
І мідяками серце похмеля..

Виля стегном Владарка таємнича-
Мантачить косу об небесний німб.,
І миє Небо зоряне обличчя
В її зіниць мінливій бистрині..

Коли мороз кристалізує тишу
І в'язне видих всякого єства
У небі сяйво молодик колише
Немов Марія в люлечці Христа.

А недалеко зіронька яскрава
Пильнує сон тендітної яси
Допоки висі урочиста слава
Не явить світу віщі голоси.

Полине краєм рідного порогу
Спасенна вість прозірного Різдва
І добрі люди поклонитись Богу
До Вифлиєму вирушать раздва.*


* Негайно - ( зах.)

"Іди..." І, глянувши назирці мить потому
у зосенілі барви сущого, до споду,
побачив - сталося і лине в русла Сліду
од мовленого на Початку Слова звідти
нова Наснага – з Променю Його, і з Дрібки
в руках жіночих, що й на дні пітьми і мсти
у звуки перші вбрала Батькове "Рости".


2010

На обрусі сніжно – білім,
Де рипучий перейшов,
Курять хатки поріділі
Цигарки грабових дров.

Сплять посріблені діброви
Сном сподіванок та мрій,
Місяць, викутий в підкову,
Ловить дим у невід свій .

Румигає тиша спокій,
Вітер хвостиком - ні дмух, -
На боках ланів широких
Надокучливих, нівроку,
Не видати білих мух.

Они прошли, как между двух страниц -
Когда одна, оконченная, вниз
Смотря звездою, ищет продолженья,
Пока другая, в снег облачена,
Глядится в ту, которая черна, -
И встали посредине предложенья -

Мария и Иосиф. Просто две
Поспешных точки, будучи в родстве
С пустыней, окружавшей их, и горней,
Они пришли в пустыню на постой.
Но жизнь и свет порой упрямы столь,
Что и в сырой пещере пустят корни.

И ночь стояла, как оглушена.
Была такою ветхой тишина,
Что звук один, касанье, крик младенца -
Лишь выдох - и уже не съединить
Внезапно разорвавшуюся нить.
...И некуда от звука было деться.

Так, заставляя позабыть вчера
И "ч" в нём убелив, острей пера,
Луч звёздный зачеркнул в строке о Сыне,
Что Он убог, и там же - ноту "до"
В их горькой доле - буквы после чтоб
Сложили чудо посреди пустыни.

И, верно, зная, что не нужен ключ,
Порог пересекая, падал луч,
Дабы звезда увидела воочью,
Как точки две, скрепив руками связь,
Над светлым этим пятнышком склонясь,
Пришли к надежде, то есть - к многоточью.

И, как благая весть, валился снег
На головы домов, на их ночлег.
Все засыпали. Пламя меркло, меркло...
Лишь над младенцем, схоже с запятой,
Вился дымок - как будто Дух Святой
Снимал для золотого нимба мерку.

Вже чорні пазурі акацій
В холодне небо потяглись…
Несе Зима на срібній таці
Скарби, розгублені.. колись..

Хурделиці – старі повії
Шикують в білих кожушках –
У запорошених лугах
Гойдають сонечко на віях.,

Та в будуари з кришталів
Гукають морозенків юних..
Там білий вальс..там білі струни..
Там усміх сонної землі..

Від барв осінніх нема і сліду.
В снігу димар.
Із білих хат туманно... блідо...
димок до хмар.

Тепло і казка в клубочках ватних,
і тріскіт дров.
Один переклад - чекаєм свята -
на сотні мов.

Грудень, 2009

Скотився сніг, собакою приліг
і облизав мовчання серед ночі.
Його ніхто не ждав. Він, білий мім,
сніжинки рахував, неначе гроші.
Його ніхто без мене б не купив.
Дарма мережкою гладка блискуча спина.
Покірно скавулів, мовчав, рипів,
ховав, як ніс, надумані провини.
Стрибнув у ніч, скотився під хлівець.
А звідти дух телятка і корови.
І білий бик на роги місяць звів,
світив на крони, на замерзлі ноги.
Присядь, сумний собако, бачиш, вже
Христова зірка квітне на морозі.
І ясла ті ж. І я. Телятко те ж.
І світ, і люди... Все те саме досі.
Бо тиша лиже мить, немов теля,
котре біліє зимно, вічно, димно.
І немовлятком світ біля Христа.
І коляда ще ніжно снігом вкрита…
2010

І все прибуде!
І буде добре!
Гляди, Маріє.
Хіба не диво - теплінь узимку, і так Зоріє.
А Сяйво лине по небу - гріє із високості,
і не пихате, що те, зі споду, зі злота злості.
Рясною буде ся ніч, Маріє, вам у вертепі.
Чи не для дива – духмяне сіно і ясла теплі.
Вернеться Йосиф, зігне коліна. І в ту хвилину
і Сяйво зрине, тепло віддавши в зіниці Сину.


2009