Ось біле поле папірця.
На ньому ще нема нічого:
Нема гріха, нема святого,
Нема початку і кінця...
І я, як Божою, рукою
На ньому вписую слова.
І ними Всесвіт ожива,
Злітає Дух над пустотою.
Ой, що це? Видимо Творець
Будує світло й темінь знову,
Собі узявши за основу
Якийсь нікчемний папірець?
І оживають звірі й люди,
І почуття, і біль, і сміх...
І ось він первородний гріх,
І каяття, і пересуди...
Та щось пішло не так. Руками
Я жмакаю папір і - геть!
І настає всесвітня смерть
Життю комедії і драми.
В кутку десь свій знайшла кінець
Моя пожмакана планета.
Так схожий на життя поета
Забутий ним же папірець.

2013р.

Зашків – до Жашкова, Жовква – до Умані,
Їдуть поети з Лугані й Десни…
Міняться барвами райдужні струмені,
Виллються спогади в радісні сни.

Всі ми – хто з півночі, з-поза Вертіївки,
Півдня пекучого доньки й сини –
Мліємо в чарах Софії й Софіївки
Посеред літа в обіймах весни.

Пахне в повітрі вечірньою свіжістю,
Небо над озером п’янко гуде…
Творчість – місток наш між нами і вічністю,
„Уманьфест” – свято завжди молоде.



17.07.2013

Якщо є люди, то потрібна влада,
щоб з виглядом поважним і святим
на шию сісти та й за себе дбати,
народом тим керуючи німим.

Якщо є воля, то потрібен зашморг,
щоб волелюбні нищити чуття,
привіллям називати пута рабства
і підневільне славити життя.

Якщо є щастя, то потрібні сльози,
щоб розчиняти радість світлих днів,
в душі збирати болі та погрози
і спротиву ростити чорний гнів.

Якщо є гроші, то потрібні руки,
масні, нечистоплотні та цупкі,
щоб гамувати спрагу до розпусти,
плекати в серці прагнення пусті.

Якщо є совість, то потрібні злидні,
щоб спокушати міць людських чеснот,
міняти правду на лукавство сите,
возносити багатство до висот.

Якщо є розум, то потрібні блазні,
щоб викривляти мудрості слова,
у балагані, в глупстві і в маразмі
кричати посередності: хвала!

Якщо є вічність, то потрібні війни,
щоб розривати плин живих часів,
на щит здіймати божевільні тіні
та їх тримати за своїх богів.

Була би здобич – зійдуться мисливці,
щоб нацькувати кровожерних сук
й різню вчинити, вкупі й поодинці
стріляючи на порух і на звук.

Перелився іще один день
Із минулого в час за водою.
Миє хвиля пісок під горою
І співає веселих пісень.

Не спиняйся у зорянім світі
Пісня величі бузьких степів.
Ще попереду золото днів
Зустрічати іще в однім літі.

Забурлить сонцем сіяний путь.
Не хвилюйся ріка в непокої,
Дні течуть, як завжди, за тобою.
А не проти. І їх не вернуть.

Палять голови вітряні скелі,
Чебреці розповзлись досхочу.
Може птахом і я полечу
За рікою у ночі веселі.

До своїх скам’янілих дідів,
До козачого вільного роду.
Їх чуприни схилилися в воду,
А шаблюки в воді й поготів.

Ні, цю землю не можна продати
Хто бариш би який не складав.
Бо цю землю ніхто й не купляв.
Намагалися лиш відібрати.

Намагалися тіні в пітьмі
Заграбастати сонячне диво.
Та змивала їх ще одна злива
В гнівнім часі і в ще однім дні…

Люди в вічності, як комашня.
Комашня - то велика є сила,
Коли разом єдиного дня
Налітає на берега схили.

А ріка все собою тече
І по одному в час забирає.
Сонце голови скелям пече.
І від величі дух завмирає.

2013р.

Знову грай!
В стані дивної хвороби
більш не знаю, що робити й що казати, я.
Це, втім, необхідно... то ж роби ще спроби!
Ба, чи людина ти? Ні, ти - паяц!

Вдягни костюм, грим з борошна зроби-но,
бо ж за гримаси платять люди і за сміх.
Хай навіть Арлекін украде Коломбіну,
смійся, паяце, задовольняючи їх.

Безглуздим реготом гамуючи зітхання
та під машкарою тамуючи свій біль,
смійся, паяце, над безталанним коханням.
Смійся від горя, завданого тобі.

***

Вновь играть!
Не имею больше силы я.
Что сказать, что делать, нет, не знаю я.
Цель - одна...ещё одно усилие!
Ба, человек ли ты? Нет, ты - паяц.

Надень костюм, лицо - в муке, так нелюбимой!
ведь люди платят за гримасы и за смех.
Пусть даже Арлекин уходит с Коломбиной,
смейся паяц, удовлетворяя их всех.

Пусть слёзы, спазмы душат, не веди и бровью,
под маской прячь свои страдания и боль.
Смейся, паяц, над своей несчастной любовью!
Смейся от горя, что овладело тобой!

***

Act again! While in delirium and out of my brain,
I do not know what I say and do, I'm down,
And yet it's necessary... make a strain!
Bah! Are you not a man?
You are a clown!

Put on your costume,
dip your face into farina.
The people want to laugh, and they pay to be here.
And if Harlequin shall steal your Columbina,
laugh, clown, laugh, and then the audience will cheer!
Turn your distress and tears into jest, oh, clown
your pain and sobbing into a funny face, while playing your part – Ah!

Laugh, clown,
at your love, that was broken down!
Laugh at the grief that envenoms your heart!

(translated by Volodymyr Knyr)

2012

Могутній Лісте, милий друже мій!
Яке ж прекрасне наше зустрічання! -
Обіч міських кошлатих веремій
з тобою пережити це світання.

Поглянь мені у вічі, я - тобі:
ти знову той - одвічно юний, жвавий;
віддай мені свій запал - далебі!
З тобою ми лиш до кінця заграви...

Дай рук мужню, дай нетлінний дух,
аби в мені тяжкі глибини зрушив
серед попсово-лайкових задух,
поміж блазенсько-хвацьких скарамушів.

Що не хочеш, доню, заміж? -
Мати запитала.
Доня ледь від ноутбука
Кузов відірвала.

Мама, ти про своє «заміж»
Не кажи нікому.
Тепер заміж не виходять,
Тепер по другому!

Усі так живуть інтимно,
Щоб дітей не мати -
Хлопці з хлопцями окремо,
Окремо й дівчата...

Нащо хату будувати,
Будувати плани?
Ми тепер не просто люди, а...
Інопланетяни!

Ми на вищому вже рівні,
В порівнянні з вами -
Ми кохаємось здебільше
Руками й ногами!

Знала б, що так позаземне, -
Мати відказала, -
Я би тобі руки й ноги
Змалку б відірвала!

І хай кажуть не гуманно,
Не демократично,
Та у мене була б дівка,
А не б...дь* космічна!

* блудь космічна, від
поняття блудити в космосі.
2013р.

Художнику, який любив причуди,
Один парторг (коли ще то було)
Замовив Брєжнєва* портрет по груди
І розміром, щоб видно на село.

Художник справився і дуже постарався
Виводити медальки й ордена.
І так зробив, що Брежнєв посміхався,
Як вся щаслива й радісна «Страна».

У нього погляд точно Джеймса Бонда
З-під брів такий, що добрих дасть чортів.
А нижче носа - посмішка Джоконди…
(За це художник років п’ять сидів)

Тоді вперіщили за цей портрет мільйони.
(От люди вміли гроші викрадать)
Пройшли роки, змінилися закони.
Тай шкода стало «батю» викидать…

То Леніна в Шевченка можна вдати -
Лише борідку замалюй а чи зрубай…
Й ніхто не ув’язнить тебе за грати,
Хоча Кобзар на вигляд як бабай…

А чудо Брежнєва у що переробити?
Замислились теперішні митці:
В Петлюру чи Бендеру без трембіти,
З медалькою героя у руці?

Знайшли художника, старий вже став небога,
Трясуться руки, хоч давно не п’є.
Той згодився. Сказав за ради Бога,
Як породив паскуду, так і вб’є!

Спочатку з Брежнєва він утворив Чапая –
Шикарні вуса й шабля у руках…
А потім імператора Росії – Миколая.
А далі витворив із нього козака!

Це хто, Хмельницький? Глядачі питають.
Чи Тарас Бульба? А чи сам Сірко?
Ще й очі Джеймса Бонда виглядають,
З-під оселедця в стилі рококо…

Це наш козак, до болі, найрідніший.
У ньому всі епохи, як на гріх,
З’єдналися. Історія напише
Чи тугу про минуле, чи то сміх.

А у селі, залишиться портретом
Серед дерев і заростів стирчать -
Козак Веселий морда пістолетом!
(Джоконда з Леоніда Ілліча*).

*Брежнєв, український політичний діяч,
який правив Москвою у період застою.
*Леонід Ілліч Брежнєв - попередник Леоніда Макаровича
І Леоніда Даниловича, так звана
епоха Леонідів перед епохою Вікторів.

2013р.

Йому - ані медалей, ні відзнак,
Лише удар граненого стилета,
Зате відкрився людству Божий шлях
З життям і смертю справжнього поета.

24.06.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Опустіли вулиці розкішні.
Сум. Сум’яття. Імпульси судин.
Варто з небом бачитись частіше,
оминувши тисняву і дим.

Жмотики настирливі й живучі
крихти долі вперше про запас.
Без вагання, снів моїх ведучий,
виокремлюй похибок анфас.

Що тобі глибини позачасся
і глухих кутів оскал німий?
Уві сні наближений до щастя,
наяву цуратимусь пітьми.

І висОти, й вікна як вітрила,
хтось у терни з розкоші втече,
й тих, котрі собі не підкорились,
пуританським викрито плащем.

Миготіння, вічні миготіння
згублених облич і плям, і див.
Ще слова живі, а вже камінні,
у воді цілющій без води…

2012р.

Ось коли бажання потонути у підземеллі правди
В тунелі кривди кидають крихти
Які хочеться жерти, але соромно брати
Совість здатна не тільки по руках бити
Критик, критика, закрити там
За замками сімома, аксіома ліні
Пропогандує вигідну політку
Програмує раб раба тирана
Теорема теракту власних фільмів
Особистих думок , поглядів вражень
Плюс зверху засоби впливів
Джерел мереж вірусних заражень
Метафори загарбники загарбали в полон
Сон, відсутність сна у сні
Постійний шум викликає прокльон
Коли б відразу це зрозуміли всі
Суть зубної пасти в тюбик
Вичавлювати речовини доказів
Голова скажений кубик-рубик
На фестивалі плітків і показів
Фокуси з ракурсів епідемії профіля
Незбагнена будова тлумачить релігію
Наскільки прекрасно цвіте магнолія
Настільки відчайдушна операція «Валькірія»
Територія простору часто неосяжна
Коли не чують то кричи у рупор
Мене судитиме суд присяжних
За вирок отриманий отримаю кубок


Під мостом гуляє вітер
Який веде діалог неодноразово
Сонцем спалені бетонні плити
В кольорових розписах показово
Поза ембріона на дні явища
Куди ховають первістки життя
Скажи хто ж так пищав
Щоб отримати порцію почуття?
Не мовчи, занадто тупе слово
То кричи надриваючи гланди
Тільки птахи чують соло
Із дна каналізації правди
Щось залишаю про себе на згадку
Загорнуте в брутально бульварну пресу
Продовжую записувати загадку
щоб звільнитися від власного пресу


2012

Як таємницю минулої казки,
Що доля ховала в роках-сундуках,
Знайшов я сторінку, де я однокласник,
А ти однокласниця. Квіти в руках.

Ото ж бо придумали техніку люди,
Що відстані й час не важливі тепер.
Відкрились роки того давнього чуда,
Яке лицар-місяць в минуле запер.

У тебе уже є і внуки дорослі,
А в мене сини вже сімейні орли...
Та серце під місяцем слухає досі
Отой полонез, де троянди цвіли.

Під місяцем вічного зла не буває,
Так от і добро довго в нас не живе.
Лиш серце до вічності не забуває
Те щастя мікронне, твоє і моє.

Змінилися образи, форми і тіло,
Нема соковитості в щирих вустах.
Ось, що природа із нас поробила
В закритих й таємних до цього роках!

Дивлюсь на сторінку. Ти квіти тримаєш.
Попереду Всесвіт і долі вокзал...
Що зараз? «Ну як ти?» - у мене спитаєш.
«Все класно!» - й згортаюсь у інший портал.

Банально питати у долі про "як ти?"
Все так, як ніколи, що було б колись...
Аби не аби - у житті це не факти,
А факти такі є, що ми відцвілись.

2013

Моїй старій закортіло,
(Чом і не кортіти?)
Щоби я на старість років
Покинув курити!
А щоби не повернувся
До куріння здуру,
Вона в пляшці настояла
Кодову мікстуру.
Кинула у спирт цигарку,
Жиру, цукру, солі,
Павуків, аж два рябеньких,
Крильця мух і молі.
Розтовкла туди гарненько
Хвостики мишачі…
І ще чогось добавляла,
Коли я не бачив.
Всю цю суміш так охайно
На стіл виставляє.
"Пий! – до мене, - поки в хаті
Нікого не має!"
А тут кум мій некурящий:
"Здоровенькі були!
В касу пенсію привезли,
Хіба ви не чули?"
Моя стара, економна
Рідна половина
Біжить в касу. Й забуває
На столі плящину.
"Оце добре, - кум промовив, -
Ой, така охота
Якраз зараз похмелитись
Й піти на роботу…"
Наливає собі в склянку
Тієї гидоти.
І все до краплі заливає
Миттєво до рота.
Став як перчик червоненький,
Чи зелений може…
Я не бачив. Він як куля
Побіг у отхоже...
Я лиш вгледів коли кума
Тільки-но живого
З його хати забирала
"Швидка" допомога.
З того часу проминули
І літа, і зими.
Я не курю. З переляку
Ще й пити покинув.
Але кума та мікстура
Так змогла скорити:
Пити хоче, та не може!
З горя став курити!!!

Ну немає мені оправдання -
Краще мерзнути в холодній ночі,
Знову напишу оповідання,
Як емоції палити в печі.

Чи точніше як емоції палять,
Заряджають бажання й думки,
Бо в середині так крутять і давлять…
Я збагнув – це триває роки!

Наче в’язень приватної «зони»
Гірше, хворий «шостої» палати,
Це відверття не зробить прозорим,
Щоб відразу почали співчувати.

Я занедбаний, ще й неохайний,
Ех, негоже, так про себе - не можна,
Щоби стати гостем проханим,
Йду на зустріч дорогам тривожним.

І боротися, і кидати гранати,
Ой, не буду і в окопах сидіти,
Перестану в емоції грати,
Прийму все або стану терпіти.

Тоді зможу агресії відмовити,
Пройду скрізь або повз цього стану,
Якби це ще й усвідомити -
Тоді зовсім іншим я стану!

2012

Я тебя зацепила- прости...
Но уменьшиться я не могу.
Не умею коврами мостить...
Я стою на другом берегу!

А река нашей жизни течет
Между двух живописных миров.
Мы не знаем:где край,где отсчет,
Когда сможем увидеться вновь.

Села немає вже по факту.
Розвалля замість світлих хат.
Ідуть корови по асфальту,
Точніше, там де був асфальт.

Коровам пам’ять роду нащо?
Їм все одно добро і зло.
Буяють різнотрав’ям хащі
Там, де колись було село.

Ступає ратиця в обійстя.
Її печать, закон й права
На кинуте родинне місце,
Де дико плодиться трава.

Тут, де сміялися й тужили
Нащадки величних князів,
Тут, де вмирали і любили,
Он рештки каменів й хрестів,

Тут, де пили весільну кварту
Гуртом сільські трудівники,
Ідуть корови по асфальту,
Землі лишають кізяки.

Кому печаль донести мушу
Через бетонні рубежі?
Закрилися комфортом душі.
Люд відірвався від душі.

Людське коріння без основи
Родини, пам’яті й сім’ї
Піде в світи, як ті корови,
До ферми молокотоварної.

Природа й час змінили варту
В біологічному саду:
Ідуть корови по асфальту.
Життя продовжує ходу.

2013р.

Вони бачать його наскрізь,
А він хоче бути сильним,
Тільки заважає слабкість
І зриває маски щільно

Вони ріжуть його словом,
Щоб і він замовк - навічно
І винити тут нікого,
Окрім себе, як це звично!

Він любити хоче землю
Рідну мову, чисте небо
Обіймати кожне серце,
Кожним пальцем дотик легкий

Нести світло, яке має,
Адже Всесвіт дає спокій
Бачить зірки ще палають
І рум’янець красить щоки

Є чудове і дбайливе,
Лише треба зупинитись,
Бо всі в метушні можливо
І не встигають подивитись

В очі, зазирнути,
крізь одяг,
Під шкіру.
Де бігає кров
Була б на все тільки воля,
То до любові залишалося менше ніж крок

2012

Провалилась яма в місті
На видному місці.
Мер злякався з крісла впасти
Й викликав юристів.

-Розберіться по закону:
Хто порушив зону
І якого біса яма
Портить вміст озону!

Ті надряпали писулі
В різні богохулі:
-Реагуйте, ось вам яма
В північній півкулі.

«А хоч би і у південній, -
Відповідь пристала, -
Був би горб, то наша справа
Його б розікрала!

А то яма. Її треба
Своїм засипати,
Та ще й комусь в руки брати
Відра та лопати...»

І писалось і зверталось
І відповідалось.
Сотий мер із крісла пада,
А яма зосталась.

2013

Це повернення сезону дощів -
Вікна кричать моєї домівки.
Хто ж ти така яка без ключів
Входить до оселі чоловіка і жінки?

А давай без імен –
Коливають парфуми урбану образ,
У вікнах вогонь дає Прометей,
Щоб відчепити груду образ.

Суєта це не ми, німий
Той, хто метушню відчуває, як спокій
Своїм повсякденним словом - не мий -
І зустрічатимеш простору дотик.

Галасливі квартири в полоні сімей
Паливом тхнуть гнітючої сірки,
Вікна кричать стоном людей -
Миттю від цього падають зірки.

Б’ють капюшони дурманом на сполох,
Крони дерев активують багаття,
Найкращим вчителем стане ворог.
Погляд ведеться на спокусливе плаття,

Буря спокою кидає зародок
В глибинну ущелину засухи везіння.
Це посилання – винагорода -
Без оголошення на потрясіння,

Спасибі, спасибі за кожну мить,
За кожну новину, за кожний подих
Навіть, коли нестерпно болить.
Я споглядатиму Єдиного дотик

І не наосліп, нів’якому разі,
Авангард вірний вказує напрямок,
Смакую буттям в нічному джазі,
Яке показово виставлено на ярмарок.

Тут безкоштовна осіння цнота
У струнах незграбного контрабасу,
Кожна краплина - це нота,
Яка змиває будь-яку образу.

2012

Літо ягодами стигне:
Хоч, бери до рота,
А не хочеш, консервуй
З ягоди компоти.

Господарка роботяща
Посилає сина
Вишню стиглу обірвати
В садку з деревини.

Підліток вже на підході
Скоро й дівку брати,
А все дивиться на вишні,
Й не береться рвати.

-Нарви вишень! – Йому мати
Наказує знову.
-От пристали, взяти й рвати,
Ця вишня зимова!

-Як зимова? Щойно в днину
Стала постигати...
-Зимня вишня тому зимня,
Що не хочу рвати!

Мати блиснула по шиї:
-Годі фіті-міті,
Мав би татко зимні єйці,
Жив би ти на світі?!

Поки стигле треба рвати
І не мудрувати,
Бо на зиму добре літо
Гріх перекладати.

2013р.

Adamie, czuję w twoim męskim głosie
ból insurgentów, co za wolność zmarli,
i widzę krew ich na porannej rosie –
Ojczyznę swoją krwią tą twardo wsparli.

I ty przewalczył od samego świtu
w orężny sposób także, jak w pisarski,
ale nie tworzył powstańczego mitu –
kreował czyn, nie obrazek malarski.

Przemawiasz teraz dźwięcznie, z całą mocą,
Słyszymy radość twą i ciche żale,
I one serca nasze tak druzgocą,
Jak bied światowych szalone metale.




Bazyli Bukolik

На поверхню!
Зникати й ховатися годі!
Більше світла і світу,
і дужих вітрил.
Ієрогліфи посмішок,
поглядів коди
не для шторму потужного –
тільки для гри.

Виростати на хвилях,
у фаті- моргані,
не боятись наосліп
на тризну гірку.
Хижі відблиски скал
і зубатих піраній
відчайдушно вести
по Господнім витку…

Не злітати намарно
щодня в піднебесся,
на слова на солоні
не сипати сіль.
Не картати того,
хто на тебе зіперся,
не збирати нектар
із чужих божевіль.

Кожен вибух на сонці
різьбити на серці
і не тішити пиху
найглибшому дну…
І збагнути сакрально
у полум’ї терцій,
чи не янгол нарешті
штурвалом хитнув.

2013р.

Світяться листочки червнем і світанком.
Новий день засяяв в пелюстках троянд.
Все пташине братство цим чудесним ранком
Фестиваль принесло звуків у наш сад.

Пурхнула синичка у бузках-черешнях.
Мабуть спокушає: гай, пійміть її!
Може і спіймаю, адже день прийдешній
Наливає впевненість в душі за краї.

Літо. Поряд руки й очі дорогої
І навіки рідної долі у цей день:
Скільки років разом у наш сад з тобою
Дивимося слухати чарівних пісень?

Сад не постаріє, не загубить мрії.
Теплота і відданість, віра і любов,
Разом з новим щастям, літню феєрію
Звуків нам доносить промінцями знов.

І уся буденність, що переповняє
З дня у день куточки суму голови,
Свіжою росою кришталево сяє
І тікає зовсім святом із трави.

2013р.

Ні слова назад не заберу -
Це мій Бермуд,
Слухач ти друг,
Єдиний гість присутній тут,
З тобою чесний і відвертий
Хоч ми і перехожі.
Тобі даю всі почуття хороші
І неважливо твоє ім’я,
Положення в суспільстві
Тут ціль одна,
Коли прозора відстань.

Не припиняти скарг
І збільшувати власний простір
Або шукати скарб,
Як жити просто
Невимушено…

(тук-тук)
Відчинено у мене
Ось тут в кутку
Тримаю жадібність, її лілею
Або тримаю за горлянку
Цю панянку,
Яка із скупістю заводить п’янку,
Не вірю, в жодний їх «останній» раз!
Ось тане рай!
В іншому кутку засипаний осудливістю, грубістю!
Засуджую всіх
Без винятку!
Отримую від цього кайф!
Аж лячно…
Бо в третьому кутку Бурмуда – смуток…
Пропасти, зникнути,
Упасти й вимкнути,
Так легко
Борсатись в болоті
Так просто,
Піддатися під вплив
Лише, щоб прийняли!
Відчути важливість власної персони,
А я не можу так,
Не можу бути сонним
Й боротися не можу -
Я мирний воїн

2012

Суп в котелке уже кипит,
Парует каша между делом,
Смог нагоняет аппетит.
Ах!Мастер стряпает умело!

Костер заманчиво дымит-
Дымком аж за душу задело!
Пусть всю одежду прокоптит
Так...ненароком(между делом).

Гитара трепетно манит,
А сердце ноты выдувает.
Поляна эта, как магнит
Всех на распевку собирает.

Под звездным куполом в ночи.
Шатром небесным закрываясь,
Сердец пульсация звучит,
Чечетку счастья выбивая...

А центровой поет душой,
И песни рвутся в поднебесье:
Там звезды нежатся с луной,
И сосны трутся в междулесье.

Дух безмятежных искушений
Вращает мыслей веретенце...
Без тени сумрачных сомнений
Ночь раскрывает Богу сердце.

Ми любимо часто казати, що так боїмося гріхів…
Насправді лукавимо. Все це нічого не значить.
Бо граємо ролі. В лавині сфальшивлених слів
Забули, напевне, що Бог усе чує і бачить.
До церкви йдемо, бо так модно, так роблять усі.
На людях уже «козиряємо» і молитвами…
І так себе любимо, молимось власній красі,
Що Ангели Білі криваво ридають над нами…
Уміємо справи вершити свої напоказ.
А як же інакше? Чекаєм подяки і слави…
І фото парадні у профіль і навіть в анфас,
Немов мартиролог всіх подвигів наших лукавих.
А як же добро, милосердя, а як же вони?
Чому нам так важко людину відчути душею?..
...Тоді лише вчинки не будуть такі показні,
Коли навчимося любові й пребудемо з нею.
А поки що ролі. А поки що лиш міражі.
Як прикро, як бридко, яке шумовиння і піна!
Несправжність дратує. Звиваємось, ніби вужі,
Під іменем світлим розп`ятого Божого Сина.

У тебе на небі свій магістрат,
Своя епохальна віра,
А я блукаю між сотень кімнат,
Утамовую в собі звіра...

У тебе на небо свій власний жетон,
Із пропуском щоб навиліт,
Мене ж чекає мокрий перон,
Очі покинутих сиріт...

У тебе над небом свій доміон,
У сферичноподібному серці,
мене осінь голосом крон
Заколихує звуком терції...

2013 р.

Щекочет память яркие моменты-
Они, как вспышки при рожденьи звезд.
А радость- это жизни комплименты,
Озвученные песней нежных грез...

Лелеять бы мечту в объятьях страсти,
До умопомраченья пить любовь.
Украсть любовь у всеразумной власти
И наслаждаться трепетно без слов.

Порхать среди тернистых лукоморий,
Вдыхать эфирный сосен аромат.
И наложить недельный мораторий
На суету столиц - вот компромат.

Испить водицы родниковой для услады,
Вновь воплощаясь в лике божеством.
Найти в природной пряности отраду,
Переполняясь жизни торжеством...

О!Многоликая страна Мистерия!
Я отдаюсь всецело зову странствий!
Я семена добра и плевела неверия
Отсеиваю- нет стены препятствий.

Я від радості хочу кричати –
Чую голос із далечини:
Шлють вітання прекрасні дівчата
Із Волині та Галичини.

В мене знов – з ранку дó ночі справи,
В черзі денній – великі чини...
Й ніби поряд – стотисячні лави
Із Волині та Галичини.

Вихорить, завірюха кружляє,
Але дихання чую весни
Із близького й далекого краю –
Із Волині та Галичини.

І куди б я не вирушив завтра,
І куди б не пристали човни,
Мені завжди світитимуть ватри
Із Волині та Галичини.


2009

О, різьбою упійманий рай закулісний!
Відмолилася скрипка, як Богові Бог.
Білі крила над чорними кревно і прісно,
чорні крила над білими – пекло на двох.

І колони, і кола, і карма – картаті,
прагнуть ноти і ваза твоєї сльози.
Квіт червоний уперше – багатство й багаття,
дві зорі за вікном – не чужі терези.

На розгорнуту книгу – літа і літота,
не лякає бездонне і ночі поріз.
І не знаємо ми, де тартар, де висОти,
бо щасливі, допоки не топчуть куліс.

2013р.

З часів жорстокої борні
На камінь танк воздвигли люди.
І написали: «На Берлін!» -
Хай пам’ять для нащадків буде.

Пройшли якісь пів сотні літ,
Про кров і смерть пани забули.
І для нащадків, наче гніт,
Постав не танк, а напрям дула.

На мітингу, підпив кваску,
Під галас світлої ідеї,
Звернули дуло на Москву,
Чи в бік Північної Кореї.

На другий день, під свист і спів,
Наквашувавшись самогону,
Звернули дуло вже на Львів,
У бік Брюсселю й Вашингтону.

Крутили дуло так на Крим,
На Мінськ і Телявів крутили...
Звернули танку шию в тім,
Бо то круті народні сили...

А ще із криком «Гуд, капут!»
Звелися точно в рукопашній.
І всі народні сили тут
Лупилися, як танк без «башні».

Не вічна пам’ять. Хто ж то знав,
Що вітром часу пам’ять здуло.
І танк цю пам’ять не додав -
Неначе і війни не було.

Окопи риті на фронтах
Засипались і заорались.
Нащадки, загубивши страх,
Вертіти дулом танка взялись.

2013

Я намагатимуся,
Менше всіх тебе торкатимуся,
Не зізнаватимуся,
Як часто сняться твої вуста;
Хоч і описую,
Що захворію твоєю рисою.
Це втаємничую -
Тебе приховую
від себе,
Дні вираховую
Й хвилини нашого знайомства,
Не піддаватимуся,
Коли побачу твою постать.
Я намагатимуся,
Щоразу більше з тобою розлучатимуся
Без твого відома…
Ох, це безглуздя!
Ось там, де серце,
Так треба сенсу
Наповнити тобою порожнечу, ями…
Окрилена, чекаючи твоєї з’яви
Неспокій, бо слід твій на одязі моєму.
Тепер не пратиму -
Я намагатимуся,
Тебе до серця більш не братиму -
Як так втручатися
В твоє життя
Егоїстичними бажаннями…
Жадана мить - це ти,
А я лечу,
Коли тебе почув -
Прошепочи свої рядки
Мені, будь ласка, мені, будь ласка
(твоїм волоссям так ідуть квітки)

2012

Я безпритульна вітру течія…
Крізь хащі пробиваючи дорогу,
Іду вже не «на Ви», іду на «Я»...
Карбую над собою перемогу
У цьому світі, де банкнотів шал
Заволодів піснями й молитвами,
Де править зло якийсь відьомський бал,
Відверто насміхаючись над нами.
Де плачуть зорі та кровить блакить,
А спокій справжній лиш на кладовищі.
І де душа нестерпно так болить,
Немов жаринка десь на попелищі…
І де зігрітись навіть не дають,
Бо ніби між людей, але самотній…
І де щодня твою вбивають суть,
(І не лякає навіть суд Господній).
Де правді народитись не дано,
Добро наївне прихистку шукає…
А всім буває просто все одно…
...І це вбиває…

Давай будемо зупинятися
провулками "тинятися"
фарами сліпитися,
подорожувати там де завжди ходимо
навіть коли холодно,
давай про щось поговоримо і
окутаємося по тепліше,
малюватимеш,
про те інше на
сніг чекатимемо,
а отримати сонце з дощем.
Питай про те чого бажаєш
бо вмію ніяково мовчати і
не мерзни, гріти
персти які тримають
пензлі неначе одягати персні,
схопи натяком
стати винятком із
цікавості витоком,
обери чітку позицію
погодься на мою пропозицію
і жодної вимоги
ми могли разом
пити теплі напої ... а
по дорозі назад зриватиму - афіші,
оголошення з стовпів

2012

За правду, істину не гладять по голівці,
У крові власної умиєшся ти цівці,
З розбитою бандурою заснеш
В тюрмі на голій, охололій вже долівці.

22 травня 7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Ну, привіт, мурахи буденні,
Кави, чаї щоденні,
Метушливі життєві моделі,
Семиранкові суєтні
Гаманців пріоритетні,
Офісні, магазинні
Весняні, літні, осінні, зимні,
Ранково-автомобільні,
Пішохідно-дебільні; (паразитні)
Пасажиро-транспортно повні,
Сніданково-голодні,
Он-лайн активні, соціально-мережні,
Гармонійно відсутні, гормонально залежні,
Нікотинно-тютюнні,
Алко-нарко отруйні,
Позиційно-ліниві трутні.
Життєво-ліниві – тут ми
Легко керуючі, сміттєзбираючі,
Цинічно-пихаті, кредито-упаковані,
Конвеєрно-споживчі,
В бетонних коробках сховані.

Ну, привіт, мурахи занудні,
Рекламно-комфортні,
Ідейно-одноманітні,
Брендо-ідольно-модні.

Ну, привіт, Без ГМО голодуючі, жиріючі,
Атеїсти, віруючі,
За хаос воюючі -
Живуть мурахи мурахами керуючи.

Ну, привіт, марафонні
Добро загубивши…
Ні, воно у всіх є
Тільки пахне давнім

Ну, привіт, критико-егоїстичні
Привіт, невічні

2012

Хіба що ми не варті кращих душ,
Ніж ті, які вже носимо у тілі,
Награвшись почуттями – витри туш,
Бо тільки цим різняться божевільні…

Хіба що ми не варті кращих справ,
Ніж ті, які ховає кожен в шафі,
На всіх у цирку вистачить забав,
Хто не місцевий – місце в інтернаті…

Хіба що ми не варті кращих слів,
Ніж ті, які вживаємо без Бога,
Життя – це пазл із прожитих днів,
Навіть коли у них лиш відчай і тривога…

Хіба що ми не варті цих годин,
Прожитих задарма чужим кредитом,
Чому ж ми боїмось весняних злив,
Що падають сльозами поміж житом…

Давай посидимо тихенько, мовчки,
Це буде ритуал.
Твій подих переніс до себе,
Твій дотик врятував.
Як чути гомін?
Я списую тисячу листків -
Сітківка серця чиста
Малюнками з намиста
Закреслених рядків
Тебе в них відтворив.
Ось чути спів!
Веселі сумніви постійно гострі
Відсутність кальцію єства ламає кості.
Я хочу краплю губ,
А бачу тільки шибки;
Вже вкотре день майнув,
Настала ніч; в листівки
Помилки в просторі строкаті
Ми бідні, бо багаті -
Багаті бідні, рідні
Й різні…
Тож падай, падай…

2012

На розі, чи, наразі, на ребрі
Валютного кіоску, що на ринку,
Худу авоську рано на зорі
І звечора голодну ще торбинку
Моя дружина ставить – поселя
На розі, на ребрі свої надії
На птаха щастя. Видно звідсіля,
Від рогу, від ребра такі події
Ринково-обнадійливі! Авось,
Як мовлять москалі, ції неділі
Обділить доля ситого когось
І добрами голодного наділить.
Моя дружина чемно тет-а-тет
З удачею спілкується – зугарна
В торгівлі: недарма ж університет
Кінчала моя горлиця базарна!
Купують у дружини цигарки
Поштучно і дешеві сигарети
Бомжі інтелігентні й бідаки
Всім бідакам – невизнані поети.
Авоська порожніє: весь товар
По людях розійшовся, а торбина
Наїлась аж по зав’язку. Базар
Удався – ощасливлена дружина
Везе додому чесне все добро
Для нашого добробуту. По всьому
Панує оптимізм. Старе перо
По-нОвому скрипить, по-молодому.
Відроджується в серці ліроспів,
Притлумлений за довгі тижні посту:
В країні найродючіших степів
Не зродиться вже привид голокосту;
Не забреде в наш край голодомор
І не постука в наші двері лихо,
Натомість голубітиме прозор
Від обрію до обрію, і тихо,
Тихесенько, ледь чутно, при мені
Ві сні моя притомлена дружина
Зітхатиме полегшено… Ві сні
Вона така зворушливо-єдина!
Їй знов іти до рогу, до ребра
Валютного кіоску, що на ринку,
Й терпляче, для сімейного добра,
Голодну підгодовувать торбинку…

Крута епохо злетів і падінь,
Не будь жорстока до моєї Ліни.
Даруй у спекоту господню тінь
І милостиво-добрі переміни,
Щоб їй на розі, власне, на ребрі
Не довелося довго розпинатись,
Від ранньої до пізньої зорі
Заради крихти хліба торгуватись!
Вона ж – моя голубка і моя
Благословенна муза-рятівниця,
На ній, слабій, тримається сім’я,
Її словами світ благословиться
На добродії і доброділа…
О скільки в ній затаєного хисту:
Вона й саму себе перемогла,
Не визнавши поразку особисту!



2001

Скільки людей повбивали
ті, що донині панують!..
Трупи й живими ховали
ті, що вітчизну грабують!..

Ріки пролитої крові
сповнили шахти й байраки.
З грошей і влади любові
кореші йшли "до атаки".

Хто відповість за безчинства,
втнуті у ражі шаленім?!
За незліченні злочинства,
скоєні в вирі скаженім?!

Де ж ви, Стуси і Сосюри,
Голобородьки і Дзюби?..
Морди лукаво-похмурі
край наш провадять до згуби.

Це так приємно,
Коли для вас нерідний
В серці коле,
Повторю чемно,
Що коли нерідний
В серці коле -
В серці вітри -
Витри попіл.
Знов побачимось о котрій?
Це бездарність
Випускати рими в простір,
Цей пес дар ніс,
А його поранив постріл
Тих хто любить м’ясо й кості,
То ж тепер іде наосліп.
Чагарник, бур’ян, узбіччя…
Ми побачимось, о котрій?
У володіннях потойбіччя -
Знаю зустрічі короткі,
Всюди бридко і огидно,
Всі зважають, все не рідне.
Сам осуджую, не видно?
Чагарник, бур’ян ще й квітне,
Все змішалось, гори дригом,
Все змішали м’ясоїди,
Якщо будеш проти, криком
Знову постріл ясно в’їде.
В серці коле -
Й так приємно,
Добродію,
Так соромно й боляче
Добро дають…

2012

Люди знають собі ціну,
Мої руки вростають в стіну.
Стій, ну!
Спосіб, яким сам себе зцілю,
Бо цілую її серце,
Ради неї
Почервоніти ладен.
Чую запах – це ладан,
Він відчистить свідомості забруднений клапан,
Спаплюжений навпіл падав сніг,
Чи, можливо, це дощ капав,
Супроводжував слово «мораль»,
Яке у стіні рукою надряпав
Прямий спосіб нагадувати власноруч,
Які цінності повинні бути поруч

Тут задушно, я знаю,
Тут задушно настільки,
Що свободи свідки забираються звідси
Туди, де дорогою світить
Незалежність життя

Мої руки вростають в стіни,
Я забув, як це бути постійним,
Пропишіть хтось режим постільний,
Щоб звільниться від масок сумлінних.
Я ніколи не буду із стада,
Я піщинка у світі моя власна посада

2012

Не проспати б себе,
ані літ зеленавих!
Не забудь затрубити,
мій янголе,
ріст
і для сонечка,
що під рукою в отаві,
і стежкам, що синхронно
крізь долю навскіс.
Відходивши
по шпилях і зареві
щемно,
попрощати долівку
й тісні чобітки
і дозволити птасі,
на хвильку наземній,
намотати довкруг…
Аріадни витки.
Уві сні посміхнутись
метелику й росам,
а не зблиску металу,
не моці стіни
і шукати майбутнє,
блаженним і босим,
і того, хто цілющу
сльозину
зронив,
од якої скресають
болючі розпуття
і занедбані ями
беруть висоту,
бо інакше і дзвону
не зможеш почути,
щоб не втрапити враз
під убивчу п’яту!

2013р.

худ. Я Саландяк .

Чавити музику слів у смітник -
Там не один самородок зник!
Б’ючись у екстазі від власних досягнень,
Творіння-дитя померло від прагнень.
Нездійснених мрій, зашкалу бажань,
Прикро, коли володіє печаль.
Починай хворіти на тавтологію,
Водночас зраджуючи власну логіку.
Так легко, коли сліпий провидець
Натякає тобі, що ти – очевидець.
Джерела п’янкої музики слів -
До якої причаївся, притерся, присів,
Тут запашні сторінки подарунки,
Видавництва списують нас із рахунків.
Гонитва даром для задоволень,
Як загнаний мисливцем олень,
Як битва континентів за нафту.
Задовольнити б хватку загарбну,
Залити б алкогольними порціями
Славу, яку не вимірюють пропорціями.
Наснагу вдихнути у самородок
Проти волі, вирок не ворог,
Стіна упереджень, коментар ярликів
Соц.мережа, головний креатив?
Круговерть ця нагадує пастку,
Хоча не хоча обиратимеш частку,
Клавіатуру або чорнильну пасту.
Цитують Ремарка, цитують і Баста -
Нові вподобання, покоління то свіже,
Музику слів для них і посій же

2012

Весна ускочила у літо…
Липневе сонце,спека, мліти
Зібрався нині вже бузок;
Тендітно квітне, не забава -
У Миколаєві цейтнот:
На травень літо накричало,
Своїх не маючи чеснот…
***
Своїх не маючи ще нот,
Чужі визбирує акорди,
І чимчикує далі гордо…
А вальсу миті, вітром змиті -
Перелицює в непрожите,
У новостворений танок…

Лінчує літо! Незабаром
Про це згадає в червні травень…

07/06/2013

По коліна був у хвої, хворий.
синдром не
вилікує жодний "дурдом" -
засвоїв!
Пісні чую щоденно,
погодинно
щомиті,
в розмовах на автомобільних дорогах,
в нічних світлофорах,
у фараонах патрульних,
у "пацанів рульних",
в накурених пабах,
у закоханих парах вечірніх прогулянок,
у вуличних волоцюгах,на лавицях без спинок,
у кав'ярнях запашних, в горілих листях,
у повітряній сирості,
у туманній суміші,
в інтер'єрній сірості,
в архітектурній пам'ятці,
у склотарі, в літній парі,
у робочій п'ятниці,
у ранковій посмішці,
у гарячій каві,
в дощовій хмарі,
в пісні тій самій...

2012

Сусід ревнивий до нестями
Так ревнував, аж зір звело!
Тож, першим оком бачив прямо,
А другим геть усе село...
Усіх підозрював і всюди,
Спокійно виспатись не міг:
Бо у селі погані люди,
Чатують первородний гріх.
Його дружина (вже четверта)
Під пильним оком зацвіла:
Сиділа кожен день заперта
І лише макраме плела.
З людьми одна не спілкувалась:
Закритий вихід на парад.
За те, моя сусідка мала –
Вагомий, пишний, красний зад!
Як зберегти таку царицю
Від домагань сільських мужів?
Сусід завзято із криниці
Відро геть з цепом відкрутив,
Щоби з відра залізний пояс
Прийшовсь дружині як труси -
Така міцна залізна зброя
І для надії, й для краси!
Продумав виріб, зважив грами,
Відро приладив до задка,
Ще й дужку вставив між ногами
Від куприка і до пупка...
Цепком запеленав коліна.
Замок пристроїв до відра.
Надійно сховану дружину
І в люди вивести пора.
Та тільки вивів долю з двору,
Свою надію і любов...
Вона підняла груди вгору
І здиміла разом з відром!
Сидить сусід обіч городу,
У розпачі тютюн смалить.
Любов не жаль. Відра - так шкода,
Бо воду нічим наносить.

у рідному краї
тривожно й незатишно знов
впокорено волю
надіям обрубано крила
і тільки душа
ще останню свічу не згасила
і тільки душа
прагне рабських позбутись оков

у рідному краї
вже й мова неначе чужа
і пісня народна
не скрізь і не завжди почута
і терпне душа
невпокорена наша душа
якій приготована зради солодка отрута

у рідному краї
ніяк не посходять сніги
і гинуть лелеки
і квилить печаль журавлина
а крига холодна ламає круті береги
і схлипує в ніч
аж під корінь підтята калина

2013

Ну не тряси мною!
все… зносився…
сірими хмарами набив кишені і за пазуху…
напхаю листя сухого,
зранку сонцем похмелився
хоч не розумію, кому я це розказую?

Тротуари краще підмітатиму – руками
Ну, і приблизно через десять років
Прочитаю Харукі Муракамі
Про пісню вітру, -
а поки одиноко…

Та ні не в тому сенсі, що спустошений!
Тому зловживаю багато алкоголю в кабаку
Скоріше правда в тому,
що я зношений
Емоціями, які спалили в мені доброту!

Сумний виходить опис, -
ну як інакше?
Брехати собі, а потім одягнутись «модно»…
В накуреній кав’ярні не стане краще,
Але і за відвертість тут не гордо…

Мені б хоч раз написати пісню,
Або вірш чи фразу –
Про любов – взаємну!
Тоді поділюсь цією вістю
З усіма, хоч цим зроблю приємно…

2012

Сьогодні в ночі небо плакало за нами
а друзі посміхались, вітались й цілували

Сьогодні я відчув легкість несамовиту
твої поцілунки перли оксамиту

Сьогодні інтим краплинами змиває
очищує, я дякую й не забуваю…

2012