Весна прийшла.
Крізь терни до зірок
Свій шлях розпочинають трави,
У сні праматеринської уяви
Вони у небо роблять перший крок.

Весна прийшла.
Маленькі кулачки
Розкриють пуп'янки небавом.
З теплом їх цілуватимуть ласкавим,
У душах мед шукаючи, бджілки.

Весна прийшла.
Вчорашнє ще дівча
Лишає кокон кострубатих ліній,
Розкішне йде у образі княгині
По узбережжі скреслого Збруча.

Весна прийшла.
Когось уже й нема,
Десь позосталися у заметілях,
Та із жалоби піднялось довкілля,-
Неначе смерть подолана зима.



17.03.12

Дроти стовпів гляділися в калюжу-
виходила гітара.
А вітер струни в ній перебирав.
І танцювала диких хмар отара,
допоки загасилася заграва,
і вечір ту гітару... тишком вкрав...

Прийшла весна… І бачиться уранці вам
так осягаємо квітнева невідь саг –
і первозданна даль протуберанцева,
і Вічні Двоє, що відбились в небесах.
Вони зійшлись, хоч як старались людці
їх розвести, і нині, і колись.
По романтичній та романсовій розлуці,
дивись (!), вони край обрію злились!
Як мало ми себе коханим даримо,
душі для сумнівів лишаючи, либонь…
Оце ясне космічно-віще марево,
хіба – не ти і не твоя любов?!
Візьми її – Єдину-Перед-Світом,
і поведи у сині, за село.
Таким пречистим і пресвітлим білим цвітом
плоти (мов арки тріумфальні!) замело!
Прикмет прекрасних більше й не насниться,
ніж нині проявилося з імли:
бач, на плотах – закохані жар-птиці,
що вчора просто «зозулястими» були.
Які ще сумніви?! Краса не спокусила?!
«Вчорашнє», як покинуте, мини!
Сміливо линь, за стан обнявши милу,
у безкраї бентежної весни.

2012 р.

Який прекрасний гай весняний,
Голублений він сонцем весь.
І сніг із реверансом тане
Під сяйвом ніжним піднебесь.

Воно проміниться стежками,
Цілує землю де-не-де.
Повітря найчистіше саме
Літає – свіже й молоде.

Беріз верхів`я – сміху крила…
Чи вітер веселить – хтозна?
Їх ковдрою немов укрила
Замріяна голубизна.

Лежить печаль, мов бездиханна,
Думки розвіяло сумні,
Немов на мить моя кохана
Прийшла до мене уві сні.

14.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Закохалось щиро в юнака простого
Молоде дівчатко; серце – сотня свіч!
Щоби надивитись досхочу на нього
У квітневих зорях, – вибігала в ніч…

О кохання перше! Мрії заповітні!
Щоб його обняти, – хоче ж тільки це…
А юнак уперто не з’являвся в квітні,
Не світили зорі на його лице…


24.01.2012 р.

Vivat омріяній суботі -
дню оприлюднених надій.
Шляхи - пророцтву на воротях...
Любові - парі молодій.

Пора жагучого дозвілля.
Розквітнуть вишивки хрестато.
ЧаркИ одплачуть на весіллі,
станцює молодості свято.

Як жарти будуть розсипати,
і раз у раз гойднеться сміх,
Бог нагадає молодятам
про церкву - шлюбу оберіг.

Цигарку батько вмить дістане:
не часто з ним таке бува -
дочка вклонятиметься мамі,
що на портреті... як жива.

А потім витре сльози-зілля
і скаже батькові тоді:
спасибі, тату, за весілля,
за руки ваші золоті.

1998-2012р.

Незворушні тиша і блакить
Я з тобою – тільки дим і мить…
Дощ мине – і серце відболить



Пахло вранці дощем, а увечері – сніг
Каламутні слова просльозились до ніг
Тінню день промайнув – оберіг не вберіг…



Яснорайдужний шлях на попутних вітрах –
Поблукала душа по небесних ланах –
повернусь лиш у снах…
повернусь лиш у снах –                 
                                    слід бузками пропах

... Побігти у сади простоволосі
Розхлюпатись росою по квітках
Зашпортатись у приспаних покосах
Впіймати промінь на тремких устах

Податися у мандри на хмарині
Пірнути пташкою у крони ясенів
Відшити гладь з озер аквамарину
Сягнути юності мрійливих берегів

Відчути смак малинового літа
Вділити ласки оксамитовій порі
Торкнутись мудрості старого Геракліта
Вклонитись низько вранішній зорі

Прикинутись дівчиськом вередливим
Гойдатися над прірвою століть
Палахкотіти вогником щасливим
Ви гомоніть, лукаві, гомоніть...

Азалії і орхідеї
натхненно квітнуть
в оранжереї.
Диво природи серед зими,
тут райські рослини
і райські птахи… –
вмить відступають білі сніги.
Азалії і орхідеї –
дарують світу весни ідеї.

2010

Нас называют кораблями,
Нас любят минными полями
Неравнодушия земли.
Объята плотью наша костность,
Навстречу прёт какой-то космос,
Какой уж там приобрели.

Ещё проверит воздух топкий,
Насколько хороши заклёпки,
Осознавая в свой черёд,
Что речь у нас - на самом крае,
Что не сама она играет,
Что и ведётся, и ведёт.

Рази нас, встречная минута,
Мы станем главное кому-то
И лёгкой песенкой навзрыд.
И наша память нам с тобою
Першит и кажется звездою,
В зобу дыханья говорит.

В перволазоревом узоре
Мы литер вспахиваем море,
Как если вскользь живём с листа,
Или как будто наша нота
Смешит и балует кого-то,
Первопечальна и чиста.

2011

а місяць

випиває море.

воно, безсиле,

довгополе,

в спокійнім бризі

йде на горе...


і зовсім тихо,

без пручання.

лиш несміливеє

зітхання...


01.20. 12.03.2012

http://www.vip.rv.ua/pic/pics/vip63.jpg

Задумайся, як ти живеш сьогодні,
Що ти зробив за пройдений вже час.
Чи з щирою душею йдеш в майбутнє,
Чи може ти душею зовсім згас.

Задумайся ти про земне і вічне,
Що ти несеш в думках, в душі.
Чи укріпив собою древо пишне,
Чи може нищиш древо на землі.

Задумайся про рід і про родину,
Хто дав тобі життя і батьківщину.
Чи пам’ятаєш-це, ти у важку хвилину,
Чи згадуєш про них у добру днину.

Задумайся і про сім’ю,
Що з нею проживаєш.
Чи досить їй даєш,
Чи більше забираєш.

Задумайся ти про дітей,
Що в тебе народились.
Чи правильно ростуть,
Чи може з шляху збились.

Задумайся про дім,
Що при житті будуєш.
Чи буде храмом він,
Чи самоту відчуєш.

Задумайся над тим,
Кого ти вибираєш.
Чи ти за правду йдеш,
Чи владу захищаєш.

Пролітають як птахи літа,
На висках сивина виступає.
В душах наших ще є пустота,
Тому спокою й ладу немає.

Ми вже люди дорослі і зрілі,
Дехто навіть онуків вже має.
Все погане здолати ми в силі,
Та розсуду не завжди хватає.

Правду завжди потрібно цінити,
Вона гіркою часто буває.
Тяжко з нею сьогодні прожити,
Та без правди нас горе чекає.

Якщо ми перестанем брехати,
Нас люди почнуть поважати.
Якщо будем поради питати,
Не прийдеться ніколи блукати.

Все нам менше лишається жити,
Так добро поспішаймо творити.
Щоб нам істину Божу познати,
Треба чорта з душі виганяти.

Пролітають як птахи літа,
І ніхто-це не в силі спинити.
Якщо в тебе в душі доброта,
Тоді легше і старість зустріти.

Ви поєднали мрії, почуття, серця,
Щоб жити разом дружньо до кінця.
Благословенною хай буде та дорога,
Якою ви підете разом у життя.

Ви схожі між собою наче квіти,
Хоч ви уже дорослі, але наші діти
І доля вас в один букет зібрала,
Безмежна радість у батьків настала.

Живіть щоб родина горя не знала,
Щоб радість наші душі наповняла,
Щоб квітка де ступили розцвітала,
Щоб мить сумління ніколи не настала.

Хай буде в вас кохання безкінечне
Різними шляхами ви до його йшли
І наполегливо долали перешкоди
І руку ви друг-другу подали.

У шлюб самостійно вступили,
У місті Львові, кільця одягли.
Шампанським ваше щастя закріпити,
Сьогодні близькі з радістю прийшли.

Я вітаю тебе моя люба,
Хай відступить осіння пора,
Залишайся завжди молодою,
На обличчі хай сяє весна.

Вже тридцята річниця минає,
Як створили ми нашу сім ю,
Вже і листя з дерев опадає,
А я подих весняний ловлю.

Багряніє і ліс золотіє,
На висках сивина виступає.
Та душа ще у нас молодіє
І вогонь, ще у серці палає.

За столом на балконі зберемось,
Чарки по вінця наллємо,
В минуле своє озирнемось,
Вітання від близьких приймемо.

Відчувається радість і щастя,
Що не марно проходять літа,
Хоч і старість уже не далеко,
Але й молодість, ще не пройшла.

Теплим словом ми рідних згадаєм,
За їх щирість сповна наливаєм,
За здоров’я до дна випиваєм,
Від них ми життя починаєм.

Стежку кожному Бог визначає,
Та у кожного доля своя,
Шлюб стежки у дорогу єднає,
Хай дорога в нас буде пряма.

Зустрів я тебе молодою,
Дев’ятнадцять тобі не було.
Я признався тобі, що кохаю,
А навколо все пишно цвіло.

Ми створили сім ю не задовго,
По життю ми вже разом пішли
Не питали підмоги ні в кого,
А самі самостійно жили.

Двох діток ти на світ народила,
Ти пишаєшся ними щодня.
Ти бувало ночами не спала,
Колихала своє немовля.

Ти в ливарні в дві зміни робила,
Щоб покращити наше життя.
Ти в навчанні мені помагала
І в роботі минали літа.

Ти про близьких завжди пам’ятаєш
І на крилах до рідних летиш.
Ти провини всі наші прощаєш
І в за ботах, як скалка гориш

Сорок п ять вже тобі наступає
Хай не старять ті роки тебе
Хай удача тебе не минає
Іскра Божа хай в тебе живе.

ОбрАзи, розпач, сум бентежний
Минуть, як біль, що відболів,
Я так люблю тебе безмежно,
Як вітер – просторінь полів,

Як хуга, що шаленством ярим
Ямища сварок заміта,
Як кіс твоїх сяйливу хмару
Небесна любить теплота.

І вже мина жура осіння,
Весна у мій приходить вірш,
Як твого погляду проміння,
Що зігріва - од сонця більш!

10.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

м. Київ.

До України повертайтеся сини,
Ви честь її і гідність захищайте,
Щоб не прийшли до влади знов кати
Голодомору повторити тут не дайте.

До України повертайтеся сини,
Любіть її розтерзану, голодну,
Ви від негідників її звільніть
І зупиніть у ній війну холодну.

До України повертайтеся сини,
Та владу у не чесних забирайте,
Не можуть нами правити вони,
Фабрикувати вибори не дайте.

До України повертайтеся сини,
Плече і руку ви їй підставляйте,
Щоб незалежність нашу зберегти
Ви про своє майбутнє і дітей подбайте.

До України повертайтеся сини,
Та економіку її ви підіймайте,
Про неньку пам’ятайте ви завжди,
Хазарам її нищить заважайте.

До України повертайтеся сини,
Добром ви рідну землю засівайте,
Тоді не стане в Україні бідноти.
Сім’ї в державі керувати не давайте.

До України повертайтеся сини,
Ви мову її рідну величайте,
Щоб бути в ній господарем завжди
Ви пісню українську заспівайте.

Щастя народитись у себе в Україні,
Прожити в ній усе своє життя,
Щоб старість не застала на чужині,
До Батьківщини слід шукати вороття.

Не легка доля українського народу,
Хто нашу волю тільки не топтав,
Нам всі сусіди завдавали шкоду
І схід і захід жити вільно не давав.

Прийшла пора, здобуто незалежність,
Народ не сміло голову підняв
Не проявив свою він обережність
І владу він негідникам віддав.

Біжать сини від рідної домівки,
Від злиднів, щоб сім ю спасти,
Як птахи, що злетіли з гілки,
З надією, що вернуться сюди.

Не кожна пташка вернеться на гілку,
Не кожен син до дому поверне
І не один на чужині найде домівку,
Не мало рідним горя принесе.

Народе мій задумайся сьогодні,
Як всіх синів до дому повернуть,
Щоб наші діти не були голодні,
Коли наступі вибори пройдуть.

Міняє темну завжди світла смуга,
Але та світла темну не долає,
Тому що, світлу творить доброта,
Та в нас її сьогодні не хватає.

Не можна все те чорне обілити,
Тому що, розуму для того не хватає.
Бо ми привикли довіряти і терпіти,
А у правителів ні серця ні душі немає.

На зміну ночі має день прийти,
Дощі і хмари можуть сонце притінити.
Брехнею можна навіть світ пройти,
Та істину і сонце ніколи не згасити.

Привикли ми ліпити з чорта Бога,
Та „бог” нам той добра не принесе,
Тому що, в його лиш одна дорога,
Вона нас з вами пекло заведе.

Народ сьогодні лиш надією живе,
В майбутнє світле і життя прекрасне.
Колись воно до нас таки прийде,
Якщо в нас віра в Бога не погасне.

Настане час і згине чорна смуга,
Такого кольору у райдузі немає.
Покинуть нас розчарування, туга,
Тому що влада Божа не вмирає.

Я не казала «бувай»
І прощення не чекала…
Стояла холодна весна
І скоса на все поглядала.

Надія в тремтливих руках,
Долоні відкрию: Лети!
Аж ні, завмирає той птах:
Свободу благослови…

2012

Вершина болю в кожного своя, –
Один іде по краю леза,
Іде, коли пала земля
І світ здається ось-ось щезне.

У іншого вершина – це Любов,
Яку плекаєш і яку втрачаєш,
Вершина болю – це Любов,
Яка з життям вмирає й воскресає…

Вершина болю в кожного – душа,
Вершина болю в кожного своя...

Грудень 2011

Коли я вийду, стану на пригірку,
Погляну вниз, у далечінь дібров,
Краса така, що важко описати,
Від неї стигне в моїх жилах кров.

І я собі не можу уявити,
Як тут було хоч років сто до нас,
Коли довкілля вміли захистити,
У всьому був розсудок і баланс.

Природу вміли предки шанувати
І кожен місце у природі знав,
Ніхто не міг огульно ліс рубати
І русло річки також не міняв.

Я пам’ятаю, ще той час та звички,
Коли пили ми воду прямо з річки,
Коли в лісах водилися бобри, куниці,
А на село було лиш три рушниці.

Коли в річках, ще плавали лини,
А раки ми ловили кошиками,
Коли в лісах, хватало дичини,
Ніхто її не нищив капканами.

Туман над річкою завис,
Рожеве сходить сонце.
Дрімає ще сосновий ліс,
Та ранок стукає в віконце.

І просипається село,
Худоба, птиці, люди.
Усе навколо ожило,
Повітря чисте наповняє груди.

Хто поспішає на базар,
Щоб молоко продати.
Хто їде в ранці на завод,
Копійку заробляти.

Роботу мають всі в селі,
У кожного там мозолясті руки.
Працюють до темна старі й малі,
В ночі стихає гомін, перестуки.

Пар всі шлаки виганяє,
А вода змиває
І дає баня - здоров’я,
Якщо хтось не знає.

Можна в бані все помити,
Голову та й тіло,
Якщо ти ходити можеш,
Іди в баню сміло.

Ще й душею можна в бані
Також відпочити,
Там тобі завжди знайдеться,
З ким поговорити.

Там завжди здоровий гумор,
У дружньому колі,
На чини не поділяють,
Бо в бані всі голі.

Там немає привілеїв,
Усі в бані рівні,
Незалежно, що у тебе,
Долари чи гривні.

Весняний квіт у березня долинах
Приносить в часі радісні думки.
Бо вже ніхто нічим ніяк не спинить
Ходу краси щорічну крізь віки.
Оновлюйтесь і Ви, кохані, милі,
До Вас спішить іще одна весна.
Черпайте в неї все - і цвіт, і силу.
Така пора замріяна у снах.
Розверзнеться туга на синім небі,
Прощальний танець снігом набіжить.
То так дано змивати що не треба
З лиця весняних котикових віть.
Оновлюйтесь в красі і думці свіжій.
Земля не стерпить пороху старінь.
Розпалює весна насінням сонне збіжжя,
По новому єднаючи коріння поколінь.
А хто колись замовить Богу слово,
Що вже не можна більше молодіть.
Не вірте цьому. Бо вже пісня нова
В долинах березня народженням звучить.
2012

Яскраве полум’я в печі палає,
Воно метал і душу зігріває.
Коваль свою роботу починає,
Інструмент і молот оглядає.

Пильно дивиться в віконце,
Де метал сховав від нас.
Він сіяє мов те сонце,
Вже його кувати час.

Молот гупає завзято,
Іскри в сторони летять.
Тут потрібно навик мати,
Кліщі міцно у руках тримати.

Із металу роблять диво
Вмілі руки коваля.
Він в метал вкладає душу,
Розум, силу, почуття.

Він вам може все зробити,
Сапку, плуга, борону.
Може також підкувати
І коня, а той блоху.

Тони сталі перекинув,
Він у кузні за життя.
Та за даром ще не скривдив,
Ні старого, ні дитя.

Весна уже до нас прийшла
Ми жіночок вітаємо,
А тих хто щиро любить нас
Ми з радістю чекаємо.

Весна уже до нас прийшла
І сонечко засяяло,
Хоча і сніг ще не зійшов,
Ми зиму забуваємо.

Весна уже до нас прийшла
І ми тепла чекаємо,
А незабаром в ліс підем,
Там квітів назбираємо.

Весна уже до нас прийшла,
В садах вже наших зелено,
В полях зійшла яровина,
Мов килимом настелено.

Весна уже до нас прийшла
І цвітом все покрилося
І перший грім вже прогримів,
Відлуння покотилося.

Смело бросаешь вызов - время не ждет
Ваши глаза и признанья ветром перемен - вперед
напиши сердцу храма о нежной любви
это будет лучшим подарком в глуши..
2012г.

Ну от і дочекалася! Привіт,
спідничко коротесенька із плюша,
і погляди мущин, що, як плющами,
доладні ніжки обплітають…
Сніжинки падають, кружляють як цвіт вишневий.
Лише нема замінника хрущам, щоб ідилічною
картиночка була для серця та очей вкраїнських…
От березень, от капость!
Все капотить та мерзне, капотить та мерзне!
Бурульки-фалоси висять… Яка з них користь!?
Холодне одоробло!
Чоловіки лиш на язик доладні…
Піду спечу оладок та шоколаду звАрю з корицею,
а може з кардамоном. А потім подзвоню Дімону,
тому, що Даркою в минулому житті була чи був.
Про все та ні про що з часину побалакаємо в рурку.
А потім в нірку шусть і будемо мов сірі миші спати.
І хай почумляться усі марцові коци,
які вже почали чубитись на дахах…

Відео до вірша російською мовою

спасибо тебе. прошу, не сердись,
бывает я плачу и когда невмоготу - реву.
нет в кричащей тишине предела...
грустно без тебя - скучаю, просто люблю.
2012г.

Ваше фото пожовкле
Альбом дивовижно зберіг,
Загубилось воно чорно – біле
Поміж кольорів,
І лиш випав
На чорні поля білий сніг,
Я у спогади тихо побрів.

Ваші очі нагадують
Липня високу печаль,
Що гойдається вітром
На віях смерек,
І вертають
До мене покинуту даль
Ярих днів,
Сніжних зим,
Літніх спек.

Ваші руки нагадують
Теплого пляжу пісок,
Що до нього припливом
Туливсь я мерщій,
І до нашої юності
Далі на крок
Я стаю.
Гірко так,
Боже мій…


05.03.12

Вода служить колискою плоду,
В ній формується кожне життя
І не можна поганити воду,
Як не можна поганить буття.

Вода може омити нам тіло,
Вона свіжість йому придає.
Чисту воду вживайте ви сміло,
Вам здоров’я вона принесе.

Воду святять як чисте і світле,
Щоб надію відчули серця
І запаси її нескінченні,
Як і всесвіт немає кінця.

Вода - тіло твоє загартує,
Якщо ти довіряєш воді.
Тіло скоро здоров’я відчує,
Так попробуй скоріш на собі.

Вода наш організм очищає
Вона нас від недуг збереже.
Воду кожен щодня споживає
І в дорогу із собою бере.

Хрест спасає від темної сили,
Якщо ти охрестився в воді.
Нас святою водою омили.
Ми про це пам’ятаймо самі.

Вода теж як душа не вмирає,
Лише місце і форму міняє.
У житті їй заміни немає,
Без води все живе помирає.

Залюлюкає вітер сльози -
зими березневі метіння
і мінливі весняні облатки
прихистять тепле літо тінню.

...А сьогодні зітхає тужно
зледеніла в саду альтанка
і безтямно залюблений ясень
у... криниці струнку осанку.

Огинає гінка ялиня
обіч сАду кущі бузкові,
улюлюкує вітер сльози -
кличе сонечко до розмови.
2012

Частинка щастя, це наперсток волі,
На Батьківщині, у чистому полі
Ніде не їхати і не шукати долі,
А тут на Україні, мати все доволі.

Частинка щастя, це ніжності діжка,
Кружляє як в лісі доріжка,
Головне її вірно обрати,
До України, до рідної хати.

Частинка щастя, це горнятко дружби,
Так необхідне для роботи і для служби
Всі маємо вірно народу служити,
Тоді і не будемо в злиднях ходити.

Частинка щастя, це вірності чарка,
Буває всяке і розчарування й сварка,
Та маємо вірності міст будувати,
Щоб не прийшлося самотньо страждати.

Частинка щастя, це прощення кружка,
Буває різне, як кожна подружка,
Якщо будемо більше прощати,
Будемо друзів надійніших мати.

Частинка щастя, це бокал любові,
Жадають його немічні й здорові,
Будемо ближнім любов віддавати,
Проблем із здоров’ям не будемо мати.

Частинка щастя, це відерце віри,
Так у житті воно не має міри,
Віра ніколи немає вмирати,
А завжди надію нам має лишати.

Частинка щастя, це барило сміху,
Воно друзям і рідним на втіху,
Щиро ми маємо завжди сміятись,
Тоді не прийдеться і друзів лишатись.

Велике щастя, це змішане разом,
Нагріте теплом за душевним наказом.
Та щоденно, це щедро вживати,
Більшого щастя не варто жадати.

Міцне коріння – це основа крони,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба вчасно підживляти,
Тоді і крона буде пишною рости.

Для річки береги її основа,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба добре укріпляти,
Тоді і річка буде правильно текти.

Основа для людини – це здоров’я,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди гартувати,
Тоді здоровим будеш ти завжди.

Народ багатий – це основа для країни,
А для дітей основа – це батьки,
Основу треба завжди величати,
Тоді і мир наступить на віки.

Основа для душі – це віра в Бога,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди прославляти,
Тоді ніколи не відчуєш самоти.

Основа для життя –це біосфера,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба нам оберігати,
Тоді і люди житимуть завжди.

Основа для батьків – це їхні діти,
А для дітей основа –це батьки.
Основу треба завжди шанувати,
Тоді в родині буде злагода завжди.

Берусь я зараз за перо,
Руками я попрацював уже доволі.
Закінчив школу залишив село,
Подався в місто я шукати долі.

Прийшов я в кузню молодим,
За справу брався енергійно, сміло,
Я працював із ковалем старим,
Який мав навики і працював уміло.

Я спорт любив, любив відпочивати,
Любив і людям я допомагати,
Ходив в дружину в інститут ходив
І мріяв інженером справжнім стати.

Та злинув певний час,
Здобув освіту, досвіду чимало,
До інженера так і не доріс,
Посади все для мене не хватало.

Що би посаду інженера мати,
То біле чорним треба називати,
Як що ти хочеш свою думку мати
То будеш ти руками заробляти.

Мій рідний край, село моє ти рідне,
Моє дитинство, молодість моя.
Немов у сні, так швидко пролетіло
Ті незабутні роки, молоді літа.

Там соловей вночі співає без зупинку,
А вранці півень солов’я міняє,
Туман підніме скатертинку
І жайворонок пісню починає.

Роса вмивала мої босі ноги
(У пам’яті моїй вона така рясна),
На сході сонця аж сліпила очі,
Від того зараз ще щемить душа.

Природа годувала нас, поїла,
Вода у річці, мов сльоза, текла
І в теплий дощ і навіть в літню спеку
Вона завжди холодною була.

Зима вкривала землю щедро снігом,
І він був чистим аж до самої весни.
Тим снігом все довкола замітало,
Могло і хату навіть занести.

Навколишні поля, ліси і гори,
Сходили ми, і вздовж, і впоперек,
Ми знали все, де, й чиї то нори,
Що в кого в полі і в саду росте.

Село покинув я уже давненько,
Вже понад сорок я там не живу,
Але у сні буваю там частенько
І по лісах і горах у думках ходжу.

Пів віку я уже прожив і друзів й ворогів нажив,
Вдалось дітей мені зростити, дерев чимало посадити,
Але ще досить сили є і джерело душевне б’є,
Попробую я дещо збудувати, а може й книгу написати.
У добрий настрій, вільний від роботи час
Пишу про тих хто любить Україну, любить нас,
Пишу й про тих, хто ради власної наживи,
Готовий пити кров, тягнути із народу жили.
Я відчуваю, що настав той час,
Коли про все я маю написати.
Життя дає мені цей шанс,
Його не можна у життя не взяти.

Вона:
У молодих усміхнених очах
Світилось сонце, з літом фліртувало
Неспокій бджілкою крутився по плечах
Кохай, літай і серце край – все мало...

Він:
Виразний погляд, усмішка скупа
На мужньому обличчі зблякли фарби
Розбавлені у роздумах – дарма...
Життя заманює ще дужче, як і паби

Вони:
Сплелися душі у чудний вінок
Барвистий, запашний, незрозумілий
Жагучий свіжий юності бузок
Звабливий гладіолус ніжно-зрілий...

Він:
Світися, моя зіронько, світись
На гордому моєму життєсхилі
Напіштував ночами... Ні, молився!
Жіночій вроді – вічній силі.

Вона:
Лукаві погляди скидала наче пух
В бездонній глибині його ховалась
А щоб вогонь палкої пристрасті не вщух
Метеликом у спогадах зосталась...

2002

Я буду просити,
Я буду молити,
Я буду благати…
Тільки відпусти.

Я хочу любити,
Я хочу жити,
Я хочу літати…
Тому відпусти.

Мене не зловити,
Мене не спинити,
Мене не вбити…
Я йду, відпусти.

Цього не змінити,
Не змусиш любити,
Ти мусиш забути…
Забудь і…прости.

2008р.

Ти мене цілуєш ніжно в губи.
В губи ніжно ти мене цілуєш
І голубкою воркуєш: любий.
Любий, - ти голубкою воркуєш.
Я іду до раю лона денцем.
Денцем лона я іду до раю,
Омліває тіло у блаженстві.
У блаженстві тіло омліває.


Муки пекла - дні в розлуку злиті.
Дні в розлуку злиті - муки пекла,
Хочу знати, де ти, я щомиті.
Я щомиті хочу знати, де ти.
Вірю, не погаснуть наші зорі.
Зорі наші , вірю, не погаснуть,
Нас осяють щастям неозорим.
Неозорим нас осяють щастям!

29.02.12

Пресує сніг мучителька зима,
Стиска його шаленим вітровієм,
Ця дута біла куртка землю гріє
Позірно сердячись і палко обніма.

Набрякли сумом снігові покої,
Та в голубих проталинах небес
Веселий вогник сяєвом воскрес,
Немов передчуттям весни легкої.

Розкрий, розкрий свої обійми, весно,
Зведи печаль вечірню нанівець,
Поет безмузий - місяць-удівець -
Плекає мрію про любов чудесну.

28.12.7519 р. (Від Трипілля) (2012)

про любов не забувають - пам*ятають завжди.
перплини з небес осяють твої сни
Розчинюся в тобі подихом тепла кохана моя...
в радощах весняний трепіт пісень оголеной душі
2012р.

Пасма гір, з тобою стоїмо у підніжжя.
Із щоки гірської - срумочки джерела.
Кришталевою піснею дзвенять вони ,радісно,
і подихом пелюсток перехрестя Божі серця - розчиняємся...
2012р.

В нашем теле Его святой сосуд - Дух Истины.
Мы не машины для поглощения пищи
И исполнения похотливых желаний.
Необходимо хранить источник Живой воды.

Мы плывем в неведомое, парусом правят знания...
Жизнь без путишествий смысла лишена.
Для тебя, мне хочется стать тихой музыкой
Наполненой нотами ясности и света.

Твоя мысли для меня, как солнца лучи,
А во взляде - океан зеркальной чистоты.
Они, словно ключи нежных родников,
Радостью наполняют кувшин жизни - песней любви.
2012г.

Мені до вподоби
медитувати з філіжанкою чаю.
Пара-хмари.Літаю.
Беру слова.Їх з медом мішаю.
Додаю до напою.
Одкровення з собою...
День почався-
зефір в небо піднявся...
А на вечір знову,
чай,сироп кленовий.
Та пожагливо- квапко
упірнаю в горнятко..

Весна ще спить.
Їй млосно під снігами,
ще сняться білі сни,
прокинеться і стане берегами
нестримної ріки...

Ріка-життя нас понесе з собою,
ще на нові й нові причали...
Нехай. Якби ж мене з тобою
не полонили їх печалі!

Сьогодні іду по вулиці – люди немов намальовані:
На вустах в кожного – усмішка, а в очах – сонячні промені.
Небо – блакиттю забарвлене, листя – дощами напоєне,
Все навкруги заворожене, щастям своїм заспокоєне…

А в очах – сонячні промені, а в очах – ранок пробуджений,
І сиджу я ніби здивована, снами тихими закіптюжена.
І немов із іншого виміру виринають добром зачаровані
Тихе небо, зоряна усмішка і дбайливі сонячні промені.