Не питай, де я був, що побачив, чим жив
І навіщо до тебе вернувся ніякий
На сьогодні – не рідний, але й не чужий, -
Мандрівник і жебрак, і поет, і гуляка.
Не запитуй про те, що забув уже сам
І даремно не бідкайся ніжно та строго, -
Все одно я нізащо тобі не віддам
Ні поразки свої, ні чужі перемоги.
Не цікався у присмерку біля стола,
Чом мені до смаку бараболя і сало,
Чом п’янить, як вино, теплий запах житла,
Де на мене терпляче і вірно чекала.
Не питай, не гадай, не гнівись, не журись,
Повна болю й терпіння, усміхнена й слізна, -
Буде добре все в нас, бо скінчаться колись
Безнастанні блукання й повернення пізні.
29.05.12

Ти , як голубка, в клітці б*єшся,
Коли коханого не чуєш голос.
Як зіллєшся з ним — все минеться,
Сонечко засяє і світу усміхнеться...
2012р

***
Як тільки ми зберемо скрізь каміння,
Розквітне геть занедбане сумління.
І вірю я, наступить день новий –
Великий День Подяки й Поклоніння.

Доброго ранку, тобі до сніданку.
Голубонько, як квітка, ніжно усміхнеться —
Солодкий щем цілунку
Теплом п*янкого трунку.


2012р.

Ти мене не шукай між думок:
я між люду. І сильно змерзла.
Між пустих, хоч і теплих, весен,
між дурних, хоч і щирих, розмов.
Я з тобою тепер, здається.

Ти про мене не думай вночі,
хочу бути найпершою думкою
поки сонце світанок пише.
Ти щоранку про мене мовчи,
і люби, наче музику тиша.

Ти мене не губи. Чуєш, ні!
Я боюсь тебе. Втратити. Дуже.
І лишитися в світі без світла.
Я воліла би жити у цій весні
За п'ятнадцять хвилин до літа.

31.05.2012р.
23.45 (за 15 хвилин до літа)

 
як свіжий вечір убере блакитну тінь
огорне ліхтарі палаючим екстазом
& в простір згублений між часом
прочинить плинний колір сновидінь

екс~мрійники у барі іншим разом
хильнуть життя бурлеск & парадокс
вовк із герміною танцює слоу~фокс
& мов непотріб відкидає пишні фрази

граф сен~жермен як наче пітер пен
злетить над шпилями старої цитаделі
чи в люстрі від постелі & до стелі
розвидніє печаль нічних очей кармен

& тлінна млість зве демонів незнаних
через трансфузії знекровлених імен
знецінюючи звичне кредо вщент ~
у час повернення кохання & прощання




 

Я вдячна долі за пісні,
що у душі моїй розквітли.
Хай, в них мелодії сумні,
зате в словах доволі світла,
достатньо думці висоти
і досить простору для мрії...
І цій, новій, скажу:
лети
у світ людей,
(де є і ти)
на крилах віри і надії.

Ночь.Балконный пейзаж городского квартала.
Ветер душу терзает и сверлит глаза.
Тщетно гнала обиду и слезы глотала -
Второпях напоследок о главном сказал...


Очень нежно обнял в исступленьи немом.
Целовал, как икону, дрожащие руки,
Словно сладко хотел ублажить перед сном-
Перебить горький привкус сулящей разлуки


Губы жадно ловили бессвязные речи,
Собирая слезинки с поникших ресниц...
Смутный призрак тоски обвивал мои плечи-
Небо пело раскатами звездных зарниц...

Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не цілуй,
невинна...

Рокітливе серце,
миготливі зорі,
окуляри ночі -
вогники
історій.

Одяганка лісу,
Зорова приправа,
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.

Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.

Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не шукай,
невинна...
2012

Люблю тебе... люблю й не пам’ятаюсь,
Що дні буремні і зрадливий світ...
В твоєму серці мрійно розчиняюсь,
Лишаючи до сонця тихий слід.

В змаганнях ночі - сонні намистини...
Я ж до світанку, першої зорі
В твої обійми ластівкою лину!
Де світляки, дражливі ліхтарі,

Неначе цвіт надії за порогом...
Моя любове, безприсяжна длань,
Ну чом життя, вколихане на Бога,
Веде в сади, де пустота зізнань?

Чому у грудях щастя - вітровійно?
А я молю́, усе молю́, молю́...
В твоєму серці розчиняюсь мрійно,
І так люблю, без пам’яті люблю!
(31.05.12)

***
Гукнула муза – і нема проблем,
Тому й бере мене за душу щем.
Якщо зустрінемось, то не дивуйся,
Бо я ходжу зі словом, як з мечем.

На білий світ прийшли усі ми, щоб
Діла чинити якнайвищих проб,
Невдалі ж хай навік накриє
Любові Усевишнього потоп.

31.05.12

I
Зелений берест, наче куманець,
Наллє в долоню краплі дощові.
Зберу я рештки в'язових сердець
Лелекою в незайманій траві.

Зустріне, як циганка молода,
Гаряча вишня в лузі на межі.
Я їй колись, не гаячись, віддав
Частинку захмелілої душі.

О люба вишне, ягід круговерть!
Розбий тривоги, як солоний лід.
І будь, що буде - чи любов, чи смерть
Під гронами зелених пірамід.

Висока вишне, бранко степова,
Твоя смола прозора, мов янтар.
В устах німих співанка ожива,
Зникають грози між вогнів і хмар.

II
Бреду крізь ніч. Самотньо на землі,
Все менше й менше хат, де тліє світло.
Тьмяніє на похмурому гіллі
Зеленогривих кіс журба розквітла.

І свердлить мозок думка раз у раз,
Колюча і гірка, немов цитрина:
Хто питиме полів зелений квас,
Як переїде в місто Україна?

Вітчизна вічно в споминах і снах,
В уривках весен, голосінні грому.
Я так землею рідною пропах,
Що різати прийдеться по живому.

Я так зріднився з долею села,
Як зернятка у житньому колоссі.
Відмучилася вишня, відцвіла,
А мрії всі розвіялись, як осінь...

2012

Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором.

Все одно не зич
ранок у доби ще,
ти знайдешся скоро.

Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
не моргнувши доти.

Непролазна ніч.
Я уже цілую:
ти знайшлася...
- Хто ти?


31.05.2012

Як гірко плачуть наші діти,
Коли неправедно караєм.
Наче журавель підбитий
Над посмутнілим небокраєм.
А найстрашніші - тихі схлипи,
Зойки до остраху і дрожі...
...Немовби вдарили під дихало –
Кричати б треба… А не можу.

***
Коли ж мине велике безголов’я?
Чи мало, Боже, ми платили кров’ю?
Вже три віки шукаємо той шлях,
А навкруги – і морок, і безмов’я.

хочеш, я сто третім твоїм побуду
хочеш, і сто другого я пристрелю
хочеш, я зроблю тобі ляльку вуду
хочеш, вилізу на найвищу скелю

класні в тебе, ластівко, забаганки,
в них не маєш ти навіть міри:
я працюю, чуєш-бо, а ти зранку
походжаєш голою по квартирі

хоч на все для тебе, кохана, здатен
навіть посуд брудний візьму й помию
ти про мене думаєш, може: "Дятел!"
почекай - і тобі я намилю шию

занапащено сто - немало, люба
я не перший в тебе, але - останній,
ти сто двох порішила, о, люта згуба,
може, вирішу і твоє питання.


31.05.2012

Почувався упевнено, майже розкуто,
міг словами здолати сусіда-амбала.
Обважніла імла на повіки напала,
сон-розбійник на тіло накинувся люто.

Прохолодою ночі війнула кохана –
наче кішка сусідська, лиш зблиснули п’яти.
Я чекав щонайменше роману-вулкану,
чи хоча би масажу з олією м’яти.

Безгоміння оглухло, чи я вже не чую
і не бачу нічого, а "спати" команду
не виконує думка, і полемізує,
що й масаж обломився, і запах лаванди.

Знову скромно віагра заснула в кишені,
знадобиться не скоро – я хлопець нівроку.
Сонну пристрасть укотре обравши мішенню,
млявий травень ночами заплутує кроки.

31.05.2012

Запашна прохолода весняної ночі
Обгортає поволі натомлене тіло
І укутують сном ледь приплющені очі
Безгоміння глухе та імла обважніла.
Засинаю незмінно нелегко і мляво
Я один на один зі своїми думками,
Коли бродить навколо до ранку ночами,
Таємничою пристрастю сповнений, травень…
25.05.12

Не бійтесь любити,
А бійтесь втрачати,
Бо в любові можна жити
В пустоті лиш існувати

12.04.2009р.

У пучку – сіль.
І посипаю рану...
Домовичка слідочки - по столах.
А місяць, ніби долька мармеладу,
Прилип до неба зоряного скла.

Айву, три смокви, грушу, перчик, сливу
Кладу на теракотову таріль...
До серця – мушлю, що везла із Криму.
Присмачує чайок... солодка сіль.

Дві смокви закотилися в куточок.
Айвою син годує тамагочі...






2012

Кажу востаннє: “Чуєш, не було!
Чого вчепився, як реп'ях, до мене?
А що було, давно те загуло.»
Та - знов за рибу гроші. На арену
Виходять ревнощі – таке оце кіно,
Бодай би не побачити нікому.
То ж, поки граєш в карти й доміно,
Зберу я речі й повернусь додому…


30.05.2012

***
Як не спаде з твоїх очей полуда,
То пісню волі не почують люди.
І хоч натхненно ти співаєш їм, –
Мистецтво чисте доведе до бруду.

Я люблю твої очі:
Такі великі дві планети,
Глибока мудрість і розважність,
У них поєднані взаємно.

Я люблю твою ходу:
Така тихенька і спокійна,
Здолала безліч перешкод вона,
А все ж місцями енергійна.

Я люблю твій ніс маленький:
Такий сопучий і вологий,
Що любить пахощі цікаві
Ловить і відпускать таємно.

Я люблю твоє тіло:
Таке гнучке і нестримне,
Що усюди пригоду шукає,
А потім ховає під грифом «інтимне».

Я люблю тебе, кóте, охоронець моєї змарнілої карми…

Когда приходят все эти любови
Без грубого заплечного стыда,
Их, видимо, ничто не остановит,
Чутки их сны, крепки их провода,

Легки и вездесущи их предметы,
Глядят прилежно сонмы их богов:
Подобием размокшей сигареты
Наутро там разлюбит кто кого.

Они свои воздушные пенаты
Заказывают строго по пути.
Они уже бывали виноваты,
Их вплавь не взять, их вброд не перейти.

Они так жить и раньше поумнели.
На них легко повесить всех собак.
Их счастье растрясло на той неделе,
Но это им незначимо никак.

2012

Такі жінки - мов гостьові пантофлі.
Такі не поневолюють навік.
З такими тихоплинно - в сірий досвіт.
Жага у них не гейзер - дині сік.

Їм не доводять кров"ю теореми
На дощці барви розпачу і мук...
Із ними поряд розцвіте й нікчема!
Такі жінки - кульбабки серед лук.

Говорять з ними тихо, неуважно,
В долоню позіхають... Крізь димок
Їм подають гірчицю, воду, сажу...
Дратую я таких - пісних - жінок.

Вони повинні бути! Мов перуки,
Як між ялин - для затишку - трава.
Я не веду таким жінкам рахунку.
Мій крок вони рахують: п"ять за... два.





2006-2012

Поцілунком тебе торкну —
Кохана, доброго ранку!
Тобі приємно відчути
Те, що я відчуваю...
2012г

В усіх моїх офшорних зонах -
некишеньковий чек на грець.
І в політичних перегонах
я бюлетеня попілець.

Коли розвиднюється ранок,
як і обіцяно мені,
я сам собі роблю сніданок
на в цінах різному вогні.

Я байдикую за кордоном
і надихаюсь на футбол
по той бік Лондона із Бонном,
де зводить Ужгород костьол.

Знічев'я економлю речі
і жертвую на хабарі.
Несу, коли, аналіз сечі,
щоб не чекали лікарі.

І так мені шалено страшно,
що я є покруч мовних справ,
що не вивчав я слів уважно,
які колись народ плекав...

Не "вертикальний" - прямовИстий!
Який "вокзал", якщо двірЕць!
А "крапка з комою" - барвистий
серЕдник зветься накінець.

Інфінітив? Це дієймЕнник
(невіглас я народних струн!)
"Меридіан" - чуже. ПівдЕнник...
А "полюс" все-таки бігун.

Ото й ганьба мене з'їдає,
толочить спокій мій тепер.
І тільки совість промовляє
мені із материнських
мовних
сфер.


29.05.2012

Поки покірний
Не будуть тебе зачіпати
Не будуть бити
Ймовірно
Навіть дадуть
Заохочувальний приз
Поки покірний
Не стануть тебе катувати
Ні рвати як шмат м’яса
Поки покірно
Ти будеш м’ясом для них.

Понуривши голову
Не побачиш
Жорстоких очей
Боягузливий блиск
Руки поклавши за спину
Не спробуєш взяти
Вагу непокори під дих

Зможеш
Робити плодитись любити
Поки ти засіб чи здобич
Поки дороги не переходиш їм
Коли допече
Тобі вільно вити
І коли страшно –
Зі свічкою вийти
Поки світло твоє
Не блискавка
І поки голос твій
Ще не грім

Поки покірний
Ще можеш бути
Поки ще мусиш ти бути ним
Наливайся найменшою правдою
Гартуйся волею і неволею
Наберись непокори і маху
На чистий
Соборний
Гучний
Дзвін…


2012

Друг каже на біле – „чорне!” –
І заздро кусає губи.
Враг цідить:«Занадто моторна…
Вужів і стоніжок… не любить…”.

А я зупиняюсь на кладці –
Щоб кізоньку пропустити.
А я всім дарую капці –
Тихесенько в серце ходити.
А я подорожник сію –
Щоб рани чужі лікувати.
А я зозулечку грію,
Не цьвохкаю чалих лошаток.
А я молюся за душу,
Коли тать каблучку – із пальця…

Чому ж я, стрімлива, мушу
Щоднини спинятись – на кладці?



2007-2012

Бог солнца, Ярило!
Тебе поклонюсь!-
Вишь: сердце остыло,
Навеялась грусть?

Твой огненный шар
Согревает наружно.
В плену жарких чар
Вызреваю радушно...

Тепло расслабляет
И томной отрадой
Мой дух исцеляет
По принципу:"надо!"

Презренные мысли
Тревожат сознанье,
Идеи "зависли"
В предутренней рани.

Луч солнца пронзит,
Словно дерзкая смелость:
Твой поезд "транзит"-
Мне сойти захотелось...

Я- лучше пешком
По покосам и нивам
Пройдусь босиком,
Как мудренная дива.

Небесный фарватер
Пылает стожарами,
И солнечный кратер
Сияет фанфарами!!!

Огромное зарево-
Светом неистовым!
Спектральное марево-
Огненно-дисковым!

Ярило! Ярило!
Ты- жизни носитель!
Дух светом пронзило-
Святая обитель...

…Отих ранкових слів,
Яких папір не стерпить,
Примарна напівтінь
У сивому диму –
Це лінії руки,
І їх уже не стерти,
Не відаючи, як,
Не знаючи, чому.

Не знаю, чи тому,
Що вперше і востаннє
Лягаю в борозну –
І рветься борозна,
На відповідь мою
Іще нема питання,
А що вже проросте –
Того ніхто не зна.

Бо лізуть у рядок
Натхненно і уперто
Слова, що обірвуть
Мене на піврядку...
...А сонце у сідлі.
А вірші – у конверті,
Загубленому ним
На повному скаку.
2012

сцена
сіріє в залі
а в оркестровій ямі
пахне сирим напалмом
чистять скрипки і ямби

як увертюра драми
лине фальшиве бугі
слово не за вовками-
сцена наступна
друга

рушили – три/чотири:
бал
прапорці червоні
маски вовків – ми звірі
в битві а не в загоні

жалять вогнем софіти
сцена четверта - форте
найкрасивіше в світі
тиша і гул аорти

сцена фінальна – п’ята
ще не включився розум
душі застигли в паті
зал поспішає в прозу

Вважаєш: розбити слабкого найлегше? То - правда.
Та ба, що в слабкому буває незмірно багато межі...
Слова то слова - чи по суті, чи просто бравада,
Та тільки не завше судилося їм зачепити душі!

Банкнотами вітер у вікна - для когось не того,
Хто звик партитури калічити власними ницо-за-дай...
Ніхто ж не вдивляється в очі... До вільного бога!
То й так - чи впізнаєш в лахмітті безпечному заздрісний рай?

Так б’ється голубка у грудях - уранішньо чиста.
Яка то молитва! Які то нестримні хмільні чудеса!
То правда: лиш торк - і розірване впаде намисто!
Та лиш не схилити під ноги ганебно святі небеса!
(29.05.12)

***
Коли я був ще юним і зеленим,
То мчав туди, де чув – гуде геєна.
Тепер помчав би зразу я у рай,
Та познімав хтось із коня стремена.

Доторкайся вітром лісовим,
я тобі бринітиму: «злови»!
Спокусив лавандовий напій:
море-море-море із-під вій,
по стебельцях - до травинок спиць,
божевільний солод полуниць
тане-тане-тане на вустах…
Запах твій - моя спокуса, ах,
і квіткові в одязі принти.
Бджілка – вітрогонка, як і ти!
Вся у смужку, в променях думок…
Дотик червня ніжний, наче шовк.

Як чайку побачиш підбиту,
що в небо вернутися мріє,
до тебе нехай на край світу
мій голос долине, Маріє.
На Київ біжать електрички,
і з кожною серце міліє.
Без тебе, як берег без річки,
в житті залишивсь я, Маріє.
Вночі прокидаюся двічі -
зоря через шибку зоріє.
Вона загляда мені в вічі
твоїми очима, Маріє.
Я смерть би узяв у дружини,
та тільки вона не зігріє.
Неначе пелюстки жоржини,
роки облітають, Маріє.
Нам поле глушили осоти,
А нині пшениця яріє!
Та тільки не я твої соти
наповнюю медом, Маріє.
Обрала ти іншу орбіту,
де біле, мовляв, не сіріє.
Навіщо ж на чайку підбиту
ти кидаєш погляд, Маріє?

Він став частинкою твого життя.
З тобою всі пов*язані думки.
І якщо захочеш залишитись одна —
То вже не зможеш,
Він бо з тобою, завжди...
2012р.

І знову слововитвір, знову ти, у кожній гілочці_рядочку невід’ємний,
в анфас і профіль схожість «на лице» - мені тебе таким намалювала
художниця_самітниця_зима, а потім через весни у літа, не цвітом білим,
не плодами, до осені, до рваного листка усе вела чомусь лише снігами.

Сьогодні знову літо і зима, і плач тополі - за білим пухом, як за пеленою,
окреслю коло, в колі – ти і я, а сніг летить, летить, летить. Оо...саааннна...
Вслухаюся – молитва поруч з нами, і грішне відкидаю враз... Наш обідочок
сипким пісочком сиплеться крізь нас, і ми такі леткі за мить до щастя.

Думки пожухли, світ причастям вмитий, так біло на душі, так білосніжно,
несу тобі назустріч у долоні шматочок хліба й білий пух від херувима,
вся у замрії, у тобі, у цій завії , тополя тішиться, слова не викинеш із вірша -
так мало надихають ті, хто поряд і так багато ті, хто ще не з нами...
2012

Ніжусь з коханим
у ліжку,
Гладжу легенько
плечі,
Маю таку я
звичку
Вранці, удень -
і вечір
Плавно у ніч
спливає…
«О, мій коханий
мачо!
Як я тебе
кохаю!..»
"Гурр!" - телефон,
як трактор…
Ледве розплющу
очі,
Глянь, біля мене -
редактор:
«Де ти була
до ночі?..»
Швидко встаю
із ліжка,
Мить - і за стіл
робочий…
«О, ти з’явилась,
Келю?! -
Шеф щось від тебе
хоче...»


29.05.2012

Любов є терпелива,
Не горда, справедлива,
Ніколи не пишається,
Не пнеться, надимається,
Не має в собі кривди,
Не каже , що- любив би.
Любов непересічна,
Вона від Бога - вічна!


Взято, як приклад, з листа Св. Івана до Корентян ( 13: 4-7 )

***
Я знаю – не існує небуття,
Бо повен я любові до життя.
Коли шугає дух у небовиді,
Тоді душа вглибає в почуття.

Наважилася: "О-па!"
Є відлік... Круговерть
(не на життя - на смерть)!
І що? І шкереберть...
Зморилась Перша Спроба.

Наступна також: "О-па!"
Характер номер 2:
міцніша голова
боротись за права...
І що? Уже жива
на золоті слова?
Зморилась Друга Спроба.

І втретє чути: "О-па!"
Ця точно, так і знай,
уперта, як бугай.
За недосяжний край
удачу заховай -
знайде, хабар хоч дай!
І що? Створила рай
за "без штанів гуляй"?
Зморилась Третя Спроба.

Оте зловісне "О-па!"
тепер вже ваша спроба...


29.05.2012

Пародія

Ілюзії вітрил і кав…
Романтиків скінчúлась ера?
Ти гарна й мудра – я це знав,
Та щоб ревнива, як пантера?
Ще був би привід – то нехай…
Яка помада? М'ятий одяг?
Але кричи, кричи давай –
Твої слова мене заводять!
Мені би з десять літ назад
(Бо що ж ті голі стіни винні?)
Але пробач… той аромат…
А з ким ти пила каву нині?
Відводжу погляд від колін
(Думки про те, що зветься раєм).
Прийшов на пам'ять раптом Грін,
Але пішов… Не заважає…
…Спасибі, Серденько моє –
Ми як колись, від щастя п'яні!
Тайфун в воді, яка вже є!
А що було би в океані?

29.05.2012

Юдейські лиця в українців...
Лиця українські у юдеїв...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Вишив проліском хустку грудей,
і ніжно торкнув до плечей.
В тобі, хай палає ніжність —
Теплий вогник твоїх очей.
2012р

я тобі пишу цього листа —
наче збираю з трави росу,
ранкові бісеринки ніжно
заплітаю в одну косу.
любов дарує грані наснаги.
провіщає кохання благовісна роса.
присяга вівтарю перевесло любові,
затаїла дихання дівоча коса.
2012р.

На малюнку - іній.
Звісно, кажуть фарби
візерунком ліній:
"Читача нам в дар би...
Щоб - за честь картині!"

На малюнку - вперто
ще один малюнок:
про усе - відверто,
щиро - в подарунок.
Рама вже не гетто.

На малюнку - вибір:
"не знайшов"... "не втратив".
Кам'яній же скибі
три шляхи вгадати...
крилам, раку й рибі.


29.05.2012

Червонозем душі віддам на зяб…
Вернулася в розмай з мішечком солі,
Подружницею стала двом тополям,
Лелечим гніздам і колодязям.

Авжеж, я – піша... Коні, хідляки,
Модерні авта мчали мимо дійшлих.
Я зупинюся... А ви плачте – в нішах,
Посестри злі, над модусом таким!

За крок до світу стежка в ніч стекла.
– Хіба це диво? – фуркотіло серце. –
Повсюд – підступність,
а твій норов – з перцем…
Звізда осяє цей хиткий анклав.

Друг радив сходження на хвилеріз –
І малював пунктиром трон, корону…
Летіли в безвіч знавіснілі коні...
Кінничі бігли – їм напереріз…

Дивлюся на опілля – з-під руки.
Припрошує до церкви сива мама.
У сім озер, у сім інтимних книг
Стекла думок жовтогаряча магма...

Життя – це рух.
Все має алгоритм.
Клен у грозу торкав і глину, й зірку.
Упала в терен...
Чепурила мірку...
Я ще огляну душі й хутори!



2006-2012

в дощові долоні теплі
заховало казку сонце
цілий день ішло назирці
за ув’язненими в дощ

розвалили стіни греблі
часоплину оборонці
і попадали у вир цей
і принцеса й принц
і дож

де ви бачили дракона -
що пильнує темну вежу
там сидить сумна принцеса
і зітхає в самоті

правлять бал нові закони
що розлізлися за межі
принців з’їла жовта преса
а теперішні – не ті

копирсається у стосах
урядових документів
перетрушує полиці
від пилюки сивий дож

не знайшов бідака й досі
стопудових аргументів
огризається і злиться
констатує: «так отож»

і сидітиме у вежі
та принцеса віки вічні
і лузатиме насіння
прищуватий принц Іван

а дракон підхопить нежить
і у липні чи у січні
перетвориться від ліні
в славнозвісний барабан