****
Прибіг в неділю до травмпункту
Стурбований Лука.
- Ой, лікарю, допоможіть,
Бо зламана рука!
- А як це сталось? – той пита,
Наложуючи шини,
- Та, розумієте… хотів
Уникнути… дитини…
- Ви, певне, швидко їздите?
Круте у вас авто?
То стережіться! – сказав лікар,
Вдягаючи пальто.
- Ні, ні… - Лука поправив руку
Й від болю застогнав. –
Хотів уникнути дитини,
Та… із дивана впав!


*****
Питається кум Петро
У кума Степана:
- Чому в тебе світло горить
Мало не до рана?
Степан вуса погладжує :
- Читав одну книжку!
Врачі радять, щоб при світлі
З жінкою спать в ліжку!..
- Ти здурів? То ж такий сором,
Що неописати!..
-Спробуй,куме! Атоді
Будеш критикувати!
…Десь за тиждень у буфеті
Куми знов зустрілись.
- Ну як, Петре?
- Куме, кайф!
То вже інше діло!
Це в інтимній жизні, куме,
Зовсім нова віха:
І те видно, і се видно
І… діточкам потіха!
. 22.10.1990р.

*****
Їде Іван в Туреччину
(Десь викупив візу)…
На митниці усі зирять
На його валізу
Митник в формі такий строгий
Речі оглядає.
- А наркотики везете?
В Івана питає
А Іван спрокійно каже:
- Так! Щось теє маю…
Митник кинувсь до валізи,
Швидко відкриває,
Перерив усе тай каже:
- Вичому збрехали?
Ну який же то наркотик?
То ж звичайне… сало!
А Іван ніяковіє,
Мнеться, червоніє.
- А ви знаєте, від сала
Я чомусь балдію…
8.10.1990р.

*****
В ліжку він і вона…
Напівтемно в хаті…
- Мила, можна я Євою
Тебе буду звати?..
- А це ж чому? – вона питає,
Голівку підперши.
- А тому, моя кохана,
Що ти в мене… перша!
Вона ніжно посміхнулась
І, мов киця, потягнулась…
- А я тебе «Мерседесом»
Буду звать… Не проти?
- А це ж чому?!! – Бо ти в мене,
Любий… шестисотий!

*****
Із трибуни до народу
Кандидат кричить:
- Ви нікому з них не вірте,
Мене оберіть!
Так старається, сердега,
Аж горло хрипить:
- Жили добре ми! Та скоро
Будем краще жить!!
Тут нараз запала тиша
Помежи людьми,
Й несміливо хтось із зали
Запитав: - А ми???
1992р.

*****
Дід із бабою усілись
До телеекрана,
Але там кіна немає,
Бо іде реклама!
…На дивані сидить пані
В модному халаті,
Нога гола… А кругом неї
Скрізь коти по хаті.
Вона для них відкриває
Імпортні консерви…
Дід дивився і у діда
Стали здавать нерви.
А почув, що вона каже,
То аж зашипів:
- Ваша кіска їла б «Віскас»!?
Та я сам би з’їв!!!
…А в цю мить кіт на лежанці
Встав і позіхнув.
- Що, Мурчику, і ти також
Смачненьке почув?
Ой, ми жити так не годні, -
Немає грошей…
Так, що й далі їж картоплю
І лапай мишей!.

12.12.1993р.

****
В печінки уже уїлась
Дебільна реклама!
- Жуйте «Орбіт» без сахара!»
Талдичуть з екрана.
Тітка Мотря замислено
Підборіддя чуха,
- Скільки ж можна повторяти?
Уже болять вуха!!!
«Жуйте «Орбіт» без сахара…»
Щоб ви там пропали!
А нащо ж ми на той сахар
Буряки копали?
(Варіант)
Тракторист Їван з похмілля
Потилицю чуха:
- Скільки ж можна повторяти?
Уже ниють вуха!
«Жуйте «Орбіт» без сахара!..»
Та пішов ти на…ер!
А нащо ж я буряки
Копав на той «сахар»???

12.12.1993р.
*****
Питається кум у кума:
- А скажи, Кіндрате,
Чим, звиняй, лікуєш блохи?..
Хотів би я знати!
А в Кіндрата із похмілля
Очі соловіють:
- А нащо їх лікувати?
Вони – не хворіють!..
16.12.1993р.

****
Питається Абрам в Мойші:
- А скажи-но, Мошке,
Чи то правда? – Чув від Сари –
В тебе… мандавошки!?.
Ти не думай – я із тебе
Зовсім не кепкую..
Я хотів би дуже знати
Чим то їх лікують?
А у Мойші із похмілля
Очі соловіють:
- А нащо їх лікувати?
Вони не боліють!..


****
Десь опівночі явився
Чоловік у хату
П’яний в доску – бо сьогодні
Давали зарплату!
Став у дверях і помалу
Скидає галоші.
Жінка в крик: - А ну, п’янюго,
Викладай всі гроші!
Чоловік іде на кухню,
Стільці обмина:
- Т-т-тихо,жінко… Н-н-нема грошей –
Я купив… с-с-слона!
Та злякалась. Це вже іде
До білої гарячки.
- Де ж той слон? Та ти ж насилу
Сам приплентавсь рачки!..
Той у штанях вивертає
Кишені, мов робот.
- На, ось! Це…с-с- слонячі вуха,
А по центрі…х-х- хобот!

17.12.1993р.

****
Україно, чом же твої очі твої плачуть?
Ти ж бо тепер маєш те, чого хотіла!
-«На похиле дерево усі кози скачуть!»
В давнину так мудрії люди говорили…


****
Розліталися лелеки
Після дискотеки
До Маринки, до Христинки,
До Оксанки, до Тетянки…
До усіх дівчаток милих
Лелеки летіли –
Принести їм подарунки
Дуже вже хотіли.
А дівчатка міцно спали…
Після трамадолу,
Та й спіднички коротенькі –
Що влізе в подоли?
Та не цьому навіть справа –
Інші є мотиви…
Дуже сильні і надійні
В нас контрацептиви!

16 лютого 2007 р.

****
Питається у Пилипа
Сусіда Федот:
- Скажи, можна, щоб корові
Зробити аборт?..
- Ні такого не буває, -
Відказав Пилип.
- Але ти, я бачу, друже,
Капітально влип!...
17 липня 1997р.
****
Хвалилися три повії
З публічного дому:
- Ми все вмієм і все робим
Тільки по-крутому!
Перша каже: - Уявіть-но –
Суперова сцена!
Зо годину імпотента
Зроблю з супермена!..
- А я, - каже гордо друга, -
Також за годину
З імпотента нещасного
Сотворю мужчину!..
Ну а третя засміялась –
- Хіба це робота?
Кубик Рубика за час
Я збираю… ротом!

16 липня 1997р.

****
Питається Ганька в Маньки:
- Чом ти ледь жива?
- Така-м слаба-м… другий день вже
Болить голова…

- Ти не знаєш, що робити?
От так чудеса!
Препарат є ефективний –
Ти візьми «УПСА»!

А їй Манька: - Як не сором
Отаке болтати?
«Візьми у пса… Я не можу
В чоловіка взяти!..

20 березня 1996р.

****
Два куми зійшлись в неділю,
Випили плящину,
Та й, гуляючи, зайшли
До автомагазину.
А там такі іномарки
Дорогі й шикарні,
Що як глянеш на ціну,
Втрапиш до лікарні!
Кумів стало розбирати
«Зілля» оте враже…
- Поясни мені, Іване,
Кум до кума каже, -
Второпати я не можу
Однієї шуки:
Ну навіщо в тих машинах
Роблять в даху люки?
А кум вже «під шелемехом»:
- Ти, теля невчене!
На машинах отих їздять
Круті бізнесмени,
Депутати, рекетири,
Міністри відомі…
А жінки їх у це время
Самі сидять в домі…
До їх мужів підсідають
Часто різні «штуки»…
А кум йому: - Ну то й що?
При чому тут люки?..
- Темнота! Коли ті хлопці
Вертають з дороги,
Тоді… люки відкривають,
Щоб вмістились роги!

19 березня 1994р.

****
Приїхав я до Франціїї
Вперше з України!
Усе мене тут вражає
І навіть машини.
Гарні - правди ніде діти,
Але що на них возити?
У селі в нас, як живеш,
То щось завжди украдеш…
Тра привезти бараболі,
Конюшини вкрасти в полі,
На базар свиню завезти,
Цегли та піску привезти,
Притягнуть з водою бак –
Ну куди той «Понтіак»?
А ще в нас такі дороги,
Що сам чорт поломить ноги!..
Коли добрий дощ піде,
То і трактор не пройде!
ТО ж «РЕНО» для нас г…вно,
І «ПЕЖО» - у нас до жо…
Не пройде у нас «ПОРШЕ»,
Хоч шукай йому «шерше…»
В на най кращий «українець»
Всюдихід крутий «ВОЛИНЕЦЬ»!
Руки в маслі, ср…ка в глині,
Їде дядько на «ВОЛИНІ»
Там завіз, а там щось вкрав
І на «запад» той на…ав!
1 серпня 1994р. Діжон, Франція.
Іван Пустовий

****
Хлопчик вліз у телевізор,
Ну, не зводить оченят!
Підряд дивиться всі фільми
І реклами – всі підряд…
- Тату, тату, - у малого
Щирий подив на лиці,
- «Мілківей» із чого роблять,
Що не тоне в молоці???
Батько дрімав на дивані,
А почув – схопивсь тоді:
- Мабуть, синку, з того роблять,
Що не тоне і в воді…

17 березня 1994р.

****
Назбирав дід із пенсії
Тисяч отак з двісті
Та й надумав щось купити
У нашому місті.
Ходить, хита головою:
- Ах ти ж, матка боска!
Мов курчата ті, прилипли,
Кіоск до кіоска…
І так люди скрізь рядами
З усяким товаром!
Видно, в городі всі время
Не тіряють даром!
Йде помалу дід. У кожен
Кіоск заглядає,
Що не годен прочитати,
То в людей питає.
- О! Це є той самий «Шнікерс»,
Що в радіві чую!..
А це, певне, ті консерви,
Що котів годують?
- А то що? – То, діду, «Орбіт»!
- А це тая жвачка,
Що онуки як наїлись,
Три дні була с…чка!
- Папіроси які гарні!
Довгі – заграничні!..
Правду кажуть, заграничне
І г…но величне!
- А ще що? Он, на коробці
Гарна молодиця,
Видко, їй жиється добре, -
Бачиш, як сміється!
Чекай, чекай, та це ж тая,
Що кричить з екрана
« Я вже здєлала свій вибор
І від щастя п’яна!»
Дід за грішми до кишені
Засуває руку,
- Ану дайте-но дівчата,
Мені тую штуку!
Дві дівиці, що в кіоску,
Вдалися жо жарту:
- Бері, дєд, подаріш бабке
На восьмоє марта!
Дід на це лиш посміхнувся:
- Не вчіть мене жити! –
Чере ці прокладки добре…
Самогон цідити!!!

****
Ще і сонце не сходило,
Сплять ще всі уранці…
Іде сторож дід Кіндрат
Із тяжкої праці,
Бо ж робота у колгоспі
З вечора до ранку…
Бачить – з комина димок
У тітки Маланки.
- Певне, зранку гонить «зілля»
Хитрюща Маланка…
Ех, зайду я по дорозі,
Перехилю шклянку!
Дідо хвіртку відкриває
А назустріч з хати
Рип! - Із відрами Маланка,
- А. це ти, Кіндрате?
Захотів покуштувати
«Святої» водиці?
То на відра, принеси
Води із криниці…
Поплентався до криниці
З відрами Кіндрат,
А коли доставив воду,
То… і сам нерад!
В «окруженіє» потрапив,
Хай би їм холєра! –
За столом… складають акта
Два міліціонери!
А Маланки нема й сліду –
Мабуть, десь сховалась…
У погонах хлопці з дідом
Чемно привітались.
- О, водичка вже прибула!
Ставте! Ближче підійдіть.
Ось вам аркушик паперу,
Все детально опишіть!
Як потрапили сюди ви?
Що ви тут робили,
А головне, скіль тут ви
Самогонки пили?..
Дід Кіндрат примружив очі,
В куток відра ті поклав,
Сидів, сопів і нарешті
Ту записку написав:
- Встав я вдосвіта. Ще темно,
Я селом іду,
Але шепче мені серце
Про якусь біду…
Точно! Бачу, у Маланки
З хати валить дим…
Не міг же я пройти мимо
І змиритись з тим!
А можливо, це пожежа
В хаті молодиці?
Я за відра і погнався
Прямо до криниці,
Приніс воду, захекався,
Хай йому чорти!..
А у хаті… самогонку
Женуть два менти!!!

16 грудня 1993р

****
У вихідні важко їхать,
Це усякий знає -
Тролейбусів, автобусів
Годину немає.
Сипатична молодиця
Чекать не схотіла –
Треба конче бути дома, -
То таксі спинила.
Водій, хмурий чоловяга –
Голова, як будка,
Назвав ціну, жінка сіла
І помчались хутко.
За адресою прибули,
У двір завертають,
Молодиця до сумочки –
Гаманця немає!..
А таксі біля підїзду
Уже зупинилось,
Молодиця, мов калина,
Уся зашарілась.
- Ой, вибачте, так незручно,
Я така бамбула…
Бо згадала я, що гроші
Удома забула…
- Ви, я бачу, по усьому,
Чоловік хороший…
Зачекайте, я збігаю
І винесу гроші!
Відчинила вона дверці,
Щоб вийти з машини,
А водій - її за руку
Й тягне до кабіни!
Заревів мотор шалено,
Таксі розвернулось
І помчалось-покотилось
Лабіринтом вулиць!..
І не встигла спам’ятатись
Бідна молодиця,
Як таксі уже за містом
І… до лісу мчиться…
…Ой, потрапила в халепу,
А хай воно скисне!..
- Зупиніть, ну я вас прошу!..-
А водій все тисне!
За хвилину на узліссі
Спинилась машина,
Таксист вийшов… З багажника
Дістає ряднину…
Жбурнув її в конюшину,
Запалив цигарку…
Молодиці зробилося
Холодно, то жарко…
Вона в сльози: - Бійтесь бога,
Я віддам вам гроші…
В мене… четверо дітей…
Чоловік хороший…
- А у мене, - таксист бурчить,
Стелячи ряднину, -
- Сто кролів… Так, що, вилазь
І… рви конюшину!..

12 грудня 1993р.

****
Підмовляє старий дядько
Дівчину Марусю:
- Ти, як лялька! Така гарна,
Що й не надивлюся!

Поїдемо до лісочка…
Ти не пожалієш…
- Та ви ж… старий, та куди вам? -
Сміється Марія.

- То пусте!...Знай, що любов
Дивні дива творить…
Кажуть люди, старий кінь
Борозни не спортить!

А Маруся засміялась,
Взялася у боки:
- Може й так, та старий кінь
Не зоре глибоко!

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****
- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

****
Ходять, ходять по Хмельницьку
Молоді дівки.
Отакенні у них ср…ки,
Отакі ци…ки!

Всі – красуні, круглі, пухкі,
Наче коровай…
То ж… роботи, вам скажу я,
Непочатий край!

Молодички по Хмельницьку
Дифілюють так,
Що Проскурівською наче
Зацвітає мак…

Всі такі, немов з журналів –
Із молоком кров!..
На вустах палке бажання,
А в очах – любов!

Ходять вони, виходжають,
Але все дарма,
Бо страшні часи настали –
Мужиків нема.

Тепер такі «екземпляри»,
Що хоч сядь, та й плач:
Як не «кончений наркуша»
То «синяк-алкаш»…

А ті, хто щось трохи може,
В бізнесі всі дні.
Вони в грошах качаються,
Як свиня в багні.

То ж нема красуням пари,
Партнерів нема,
Пропадає краса їхня
І в’яне дарма…

Генофонд наш Український
Чи хтось збереже?
Засіває рідне поле
Насіння чуже…

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****
Бабка Химка прибирає
У клубі сільському,
А увечері ніколи
Не спішить додому,

Бо з города наїжджають
Хлопці дуже хвацькі,
Крутять «відик» й показують
Фільми чудернацькі.

Надивилась баба «порно»
Що хай цому нападь!
То ж на бабу сильно вплинув
Той «гниючий Запад»!

…Раз пригонить дід корову,
Заходить до хати,
Бачить, - баба ходить… гола,
Що й сором казати!

Дід аж сплюнув спересердя,
Озирнувсь довкола:
- Ну чого це ти по хаті
Ходиш, бабо, гола?..

Баба стала в горду позу:
- Ти, я бачу, «ні бум-бум!»
Я – не гола! Це у мене…
«Еротічеський костюм»!

-Так, - промовив дід невтішно, -
Що тут скажеш?.. О-го-го!..
Я мовчу! Та ти ж би, бабо,
Попрасувала хоч його!..


****
- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

****
- Як новий шеф ваш? Кажуть, він дивак!
Працює, що й не ходить на обід…
- Та-а-! Всюди пхає носа, неборак,
Але, якщо відверто – так собі…

А ваш?

- А наш – суцільний демократ!
За правду гине у щоденній боротьбі!
Але, якщо відверто все не так:
Ваш – «так собі», а наш – «усе собі»!...

18 квітня 2008р.

****

- Ваша жінка в Італії,
То є правда, куме?
- Таки правда! Й висилає
Чималенькі суми…
- Як же, куме, ви без неї
Новий рік стрічали?
- Нє ізвєстно, бо… сусіди
Ще не розказали!..

19 квітня 2008р.



****
Верховна Рада – ялова!
Вже півроку не телиться…
Суцільне «надувалово» -
І не кує, й не мелеться!

****

Грицю, Грицю, вкраїнський філософ,
Як ти жив, що ти їв, де ти спав?..
Україну сходив пішки, босий,
Але… світ тебе не наздогнав!

Травень 2008р.

***
- Живу я, куме, з жінкою
Вже більш, як двадцять років
Й зробив оригінальне відкриття:
Нарешті я усе таки второпав
Що то таке – сімейнеє життя!

Життя сімейне – то велика діжка:
Відкриєш – мед солодкий, дивина!..
Але знай, куме, це тобі не смішки,
Бо далі – дьоготь до самого дна…

- А чому ж в мене дьоготь був спочатку?
До меду, куме, так я й не дорив…
- Мабудь, технічна сталася накладка –
Не з того боку діжку ти відкрив!..


***
У лікарів швидкої допомоги
Девіз існує наймудріший:
«На виклик чим пізніше ти приїхав,
Діагноз тим буде точніший…»


04.10.2008р.

Нам орали с неба птицы
Как народ советский рад
В первомайскую столицу
Собираясь на парад

И летели флаги стаей
Рядом с тучей голубей…
Пил «московскую» друг Саня
Я был с девушкой своей

Взрыва я того не слышал
Громыхнуло вдалеке
И огнём палящей вспышки
Не пришлось мне по руке

Но в зубах ржавеют скобы
Да белок кипит в глазах
Он название Чернобыль
В детских выведал слезах

Мой друг Саня – ликвидатор
Тех семидесяти лет
Что тянул безбожный трактор
Пятилеток и побед

На полыни он крестился
На стакане жизнь допьёт
Лишь бы вы не огорчились
Что он всё ещё живёт

 
ı.

Коли вітер поверне Алтеї ключі
і в яскраве вбереться літо
під плодовим садом
зійшовши у тінь
я зустріну Літанію Світлу


ıı.

Коли сонце оздобить пекельні врата
і гармонії буде відкрито
стиглий спокій проллється
мов чистий метал
я зустріну Літанію Світлу


ııı.

Як світанок осяє німі небеса
і озветься нечутна волинка
коли кожна піщинка
мовчатиме в лад
я зустріну Літанію Світлу


ıv.

Як вінчаються символи
в сутність одну
як чуттів розсиплеться низка
на сувої, що біль обертає на сум
я зустріну Літанію Світлу




 

Жує фольга в обгортці хмар
спекотний тиск гарячих щелеп.
Ілля мовчав, та кинув жереб...
І травень впав: це - перегар.

Води! Налийте вже дощу!
Але не стільки, щоб втопитись.
Щоб пальці ніг могли умитись
і вистачило для борщу.

А там і жито, і овес
нехай ростуть - до яблук зерня.
Центнер душі (але не терня)
зросте на полі до небес.

А то фольга якась, штрих-код
та... пепсі-кока-кака-кола!
А холодильник - крига гола.
На червень сподівається народ.

31.05.2011

оригінал: «О закрой свои бледные ноги»
В.Брюсов, 1895р.
---------------------------------------

в перекладі Костянтина Мордатенка українською мовою:
"О закрий свої ноги бліді"*

---------------------------------------
P.S
* - гадаю, даний варіант перекладу схвалив би Агатангел Кримський та Григорій Кочур.

У ночі такі, як у давніх сагах
серця королів, що лежать в саркофагах,
раптом знов стугонять:
і стільки в них шалу і сили,
що замкнену урну проклять
Вони тягнуть з безодні могили,
йдуть по смарагдах холодних,
і тремтять у соборах колони.
Дзвони, що в небо гриміли
висять як сови, брами скриплять безсилі,
у носіїв кожен крок тремтить:
ніби несуть свій власний граніт
рухомі сліпі черепахи.

2011

Я помру молодою і сильною.
Я проситиму смерті у Бога.
Ти заплачеш і щиро-красиво
Запитаєш: “Дурненька, для чого?”


Спалахну серед ночі я холодом,
І ридатиму краплями в шибку.
Ти прокинешся. Зовсім не солодко
Без тієї, шаленої, жити.


Я так близько, так низько. Так боляче…
Зрозумієш, втомилась без тебе.
Раннім сонцем і радісним голосом
Я пройду, промину, бо не треба.


Загориться осіння ілюзія.
Ти сушитимеш листя в кімнаті.
Ти загубишся в світі, між друзями,
Ти топитимеш горе завзято.


Не кохав. Не чекав. Та й не вірилось,
Що я все таки піду зі світу.
Поміж буднями чорними й сірими,
Не навчилась зелене любити.


Запитаєш в людей, де я ділася,
Божевілля тобі напророчать.
Я померла, згоріла, втопилася.
Між людей більше жити не можу…



30 травня 2011

Якби не ти, то як би мало статись,
То як би знов минула зла ця ніч?
Мої думки – безликі акробати
На тлі німих і пафосних сторіч.
А як тепер піти й не перетнути
Останніх двох несказаних речей?
А ті слова – безликі атрибути
Твоїх очей, твоїх близьких очей…
Поперед нас кудись побігли далі
Одні і ті ж питання в мілину.
І тіні нас – безликі вертикалі,
Яких вже я, боюсь, не перетну.

Святки Пасха, Первомай -
пьяный жор на деле:
знай стаканы поднимай
полторы недели...
Грех державы - до небес.
Сотен душ утрата.
На машинах, или без,
убивал брат брата.
Водку пила и вино,
и на что хватало,
челядь, ездила пьяно,
плавала, летала...
Факт - не дружит с головой
власть. Ропщу законно:
разгуляец таковой -
грех "отцов" закона.

Май 2008

P.S. На календаре апреля-мая 2009-го
вновь 16 выходных дней (!). "Лучшая"
в мире может себе это позволить.

До камінчика за звичаєм юдейським на домовину
Марка ВАЙСБЕЙНА

Кружляють журавлі над кладовищем,
Курличуть птахи всі до єдиного:
«Вставайте, діду Марку, з домовини,
На крилах донесемо Вас в Україну!»
І наче долинає з підземелля голос:
«Дякую за ласку вашу та гостину...
Але у Тверії прописаний навік тепер я...
Так що вертайтеся без мене в Україну...»
Все вище й вище зграя журавлина,
Шикується уже прадавнім своїм клином:
«Прощайте, діду Марку, та ненадовго,
На осінь знов до Вас прилинемо!»

В чем честь? Как лесть
Из земли в пол, из воды в грязь
В чем страх? Как месть
Из угля в дым, и все к чертям
Все идет в легкие,
все идет к нам

В чем суть? Как ночь
Снаружи темень - внутри огонь
Все сон, уходя прочь
Дарует покой, прикрывая ладонь
Последний без времени,
Последний без слов

Полусвет, полутень...
Одна картина - много сцен
Много красок, мало лжи
Трижды плох, да точно жив
И точно слеп, покуда сны

Полукровь и полусмех
Один изьян да талый грех
Полусовесть, полумразь
Одна на всех, ни встать ни пасть
Лишь просветлятся сменой фаз

И думать, что кто-то из нас еще прав.

Конструкция мира проста до предела
Черные девы возносятся с неба
Черные девы гребут урожай
И черные девы спускаются в рай

Кем бы ни были черные девы
Черные девы - воинство тела
Они так порочно-прекрасны собой
Что равновеские жизни, означают покой

(Для "непонятливых" поясняю: Черные девы - нечто вроде желаний. Последняя строка равнозначна мысли, что "желание" и "покой" - есть два состояния одной и той же сущности ("жизни"), динамический баланс (или одновременное пребывание в двух состояниях) которой тут называется "конструкцией мира", и, собственно, описывается. Также, "возносятся с неба" и "спускаются в рай" использовано как отсылка на теорию обратного направления времени (или безразличности его направления). Очередная бредятинка, короче)

Молодіє сонце
у ранкових травах,
в жовтих капелюшках
голівки кульбабок.
Крихітні частинки
сонячного серця -
та краса ніколи
з пам'яті не стреться.

Бо земля в обійми
пригорнула травень,
і тендітні квіти,
і змужнілі трави.
Через простір часу,
через спраглий серпень
я прийду ув осінь
із весною в серці.

2002

Місто
випатране підземними роботами,
з викачаними надровими водами,
зневажене, спаплюжене, покалічене
місто тішиться тим, що воно – вічне.

Місто
поштрикане дохмарними вежами,
скуте в рухах своїх кам’яними одежами,
як, бува, посміхається в розтріскані губи,
зяють пустки руйнацій, мов вибиті зуби.

Місто
гріє на сонці голомозу потилицю,
минуле згадає своє і наче окрилиться:
пишні кучері парків і луки безкрайні,
де нині паркінги й масові спальні.

Леви
музейні регочуть ліпними пащеками.
Стало незатишно Кию, Хориву і Щекові:
мов бідні родичі, десь у куточку Майдану,
і Либідь поганьблена плаче до них з-за туману...
2003

На пародіях тих не заробиш ні цента –
Цілий рік щось писав, завалив стільки справ,
Недоїв, недоспав… Три і трошки… процента!
Ох, нелегко далось – але рейтинг підняв!

Ну навіщо заліз в пародійні ті стéрні?
Тріолети, ронделі – то такий чорнозем!
Ні – погнало Пегаса в “Поетичні Майстерні”,
У сатиру і гумор – є такі на ПМ!

Тріолети дають непогані навари
(Гаррі он як живе – дача в Княжичах є!)
А пародії що? Гумореску до пари?
Вже удача, як автор десь в кутку не поб’є…

Танка – добре! Й сонет – непогана зарплата,
Моцувавсь-моцувавсь – не виходить ніяк.
Не пробитися тут – ЛЮ гарує у Штатах,
Ясновидяча теж не сапáє буряк!

І мудріше, звичайно, подалі від лиха
(З авторів хтось таки вкостиляє мені),
Про природу б писав, чи на лірику б “з’їхав”,
Навіть Скиба казав – зараз вíрші в ціні!

А Кузан про любов, а Наталя про дýшу…
Теж старався – перо випадає із рук!
Заходúвсь про корчмý – тут вже, думаю, мýшу!
Але де там – “Скляну” заварганив Павлюк…

Часом коменти теж – як покута чи кара,
Олексій он писав, так загнув, що загруз…
А Полковник який? А в “ударі” Патара?
Мрія може –ого! Вже мовчу – Чорногуз!

От писати би щось прибуткове й надійне,
Не здаватися зразу, не кричати “капут”!
…Майже згриз олівця – написав пародійне,
Посміялися трохи, не побили і …“гут”!

30.05.2011

та можна насправді можна
можна писати вірші після освенціму
можна жити після смерті
можна бачити ліс за деревами
навіть рослини з червоної книги
можна побачити в тому лісі
наприклад конвалію звичайну
адорно дивовижний мудак
не можна курити натще
так говорить мій сусід
у нього постійний кашель
ще каже що має виразку
не можна падати духом
не можна запливати на глибоке
преходити вулицю на червоне
брати білі шкарпетки до чорних мештів
життя постійно повторює тобі не можна
депресію лікують з успіхом без поспіху
як усі венеричні хвороби
а ти можеш тільки посміхатись
не можна любити свої комплекси
але що в тобі ще залишилось
що було б дійно цікаво любити

Застілля. Ймениннику тост виголошують
сто енний. Хто п’є, хто – розпушує пір’я.
Гайнімо удвох у нічну прохолоджію
шукати у небі знайомі сузвір’я.

Сатинова сутінь, обійми привіт(ря)ні,
жасминова п’янкість – що вина Фессалії.
Ще мить – і долаю міжзоряні відстані,
обнявши тебе за тендітну кришталію.

Поглянь: Бетельгейша в кольє з Оріонікса
космічних приблудливців тягне в орбіту;
А онде Алголік захмелено клониться,
Арктурок йому щось белькоче сердито…

Хай метеорити згорають од Раку
чи зоряних інших болячок фатальних, -
загадуй бажання, кохана – це Знаки!
Зага… Вже заснула… За обрієм дальнім

прозориться небо спроквола. Либонь це
вже досвіт під руку веде паркінсонце.

А ти спи…

В минуле віднайти ключі таємні,
не_пам’яті протерти каламуть.
І двері придорожньої харчевні *,
як мушлю часу, навстіж розчахнуть…
Вдихнути запах меду чи тарані,
присісти десь на лаві, край вікна…
Прамісто, – що в твоїм найменуванні?
Гіпотези. Хоч істина – одна.
В цих стінах стільки доль перебувало!
І пив, либонь, вино сам князь Сокал **,
іще тоді, як соколи літали ***
і Буг яснів, прозорий мов опал.
Іще тоді: до панства і староства,
чужинської навали і пожеж…
Ввійти у тьму віків і світло й просто
спитати у праміста: - Як живеш?
…Від істини не одвернути вічі,
застерегти майбутнє від біди…
Стоїть харчевня край дороги в вічність.
Та як мені потрапити туди?

2004(2011)

Нетлінне
Дістав чудової охри,
А думи - крила.
І каміть скелі кольори
Заполонили.

Вже сонце сходило в кутку,
І в час світання
Повів юрбу він гомінку
На полювання.

Зобразив безліч звірини,
Плоди налиті,
Ще й поруч родичів, вони:
Веселі, ситі...

А через тисячі років
Нова людина
Уздріла й сонце... і биків -
Оту картину.

Та й закрутилися віки,
Мов каруселі.
То знову звихрила думки
Картина скелі.

Вона осяювала днесь -
Нетлінним звісно.
І так раділа поруч десь
Душа первісна!


Зустріч
Зелене море, снігові хребти -
Хрящі Гвінеї - дикої країни,
Повсюди не проїхать, не пройти,
Бо скрізь кремезні скелі - як форти:
Величні, неприступні для людини.

Та ні, вона дісталась і сюди,
Бо хтось таки, в первісні джунглі лізе.
Крізь шепіт лісу й дихання води,
Здалось зловісним вороном біди,
Десь зовсім поруч каркнуло залізо.

Зодягнений у шкури чоловік
Відчув, як шугонув вогонь у груди.
А погляд з-під мертвіючих повік
Помітив, як виходять по той бік
Ріки на берег: чи боги, чи люди...

Котрийсь із них на смерть його скарав,
Із палиці наславши громовицю.
Тож на коліна перед ними впав,
Бо думав, що од грому помирав.
А помирав від пострілу рушниці...

На білому коні,
(Лиш мить одна майнула)
Наснилося мені -
Поринув у минуле.

Там, лицарем струнким
Зодягненим у лати,
Я став, та ще й таким,
Що вмів перемагати!

В турнірі переміг.
На втіху привереді,
Ще й руку владну зміг
Поцілувати леді.

А згодом леді та,
Що мрією здалася,
Невинна і свята
Мені...ще й віддалася.

Од щастя занеміг,
Снаги просив у Бога
Їй кидати до ніг
Кохання й перемоги...

Та зник бентежний сон,
В туманах леді мила.
І доля, в унісон
Зі мною, затужила.

Дістав життя альбом
За пам'яті диваном:
Я хочу буть рабом,
А доля робить... паном.

Приодягнена в зоряну тишу
На стрічання до тебе іду
По стежині, прокладеній віршем
У мрійливо-бузковім саду.

У руці заколисаний дотик,
Не загублений снами, несу –
До чекання, що б’ється напроти,
Наче хвиля по впертім веслу.

Хай за спиною шепчуться весни,
Хай зухвало фліртують вітри –
Я недарма з мовчання воскресла,
Щоб до тебе у слові дійти.
2011

Мовчати не повинні ці вуста.
Скажи бодай півслова наостанок.
Хай музика завбачливо проста.
І сонце не чіпляється за ганок.

Якби ти був навіяний дощем.
Ілюзія безбарвна і не вічна.
Хай болісно розірвано тандем
І присмак залишається гірчичний.

Скажи бодай півслова. І лети.
Готова я почути що завгодно.
Крізь вікна вириваються вітри.
І ти мовчиш
Сумлінно
Прохолодно.
27.05.2011

Пробита шкіра.
Почервоніння.
Запалення.
І воскресіння.

Байдужі очі.
Холодне серце.
Голодний шлунок
бажає перцю.

Не буде перцю.
Не буде їжі.
Голодні вбивці
тобі не лишать.

Не будь байдужим.
Не будь залежним
від ком і дужок.
Будь незалежним!

Дай йому руку,
на якій вата.
Байдужість зникне,
бо дурнувата.

А чужій муці
байдужість - мати.
Це підла сука.
Час вибирати.

Ти стоїш в черзі.
По що - не знаєш.
Можливо теж цих
проблем чекаєш.

Не будь байдужим.
Що б там не сталось.
Сміливим і дужим
завжди міцно спалось.

-----------
19.10.2008

Я цілую цей світ в лоб.
Хай болить.
Я стріляю собі в рот.
І за мить
проникаю собі в кров.
Дно століть.
Я спускаюсь в ґрот
з верховіть.

І якщо існує
цей мертвий світ,
значить десь іще є
Антисвіт.

Я його знайду, авжеж!
Антисвіт.
Серед попелу й пожеж
його цвіт.
У в'язницях темних веж,
в морі пліт.
Ну а ти за мною стеж,
мертвий світ!

-------------
11.11.2008

Стріляють в ліхтар,
сліпнеш миттєво.
Між скронями - жар,
під ребрами - небо.

Ангел тікає.
Ти на колінах.
Стоїш і чекаєш.
Вмираєш повільно.

Крові багато.
Її відпускаєш.
Вену кусаєш.
Відпочиваєш.

Ломить суглоби
і очі втомились.
Піт на лобі -
от ним і вмились.

Ангел тікає.
Кричиш шо попало.
Мабуть мого серця
все ж було мало.

----------
19.07.2008

У селі згоріло кладовище.
А палили ж бур’яни, гілля.
Полум’я повзло хрестами вище,
вітер чорну хмару окриляв.
І зникали вицвілі обличчя
у вогні… Ти, Господи, прости,
що померлі помирали двічі
і додолу падали хрести,
що на школу натрусило сажі,
що собаки вили півдоби.
…Хто ж старій у місто перекаже,
що нема могили між дубів?

Києве!..
Найпрекрасніше місто із міст,
стольний граде на кручах Дніпрових!

Ти – моя
сила, гордість, відрада і зміст,
і колиска моєї любові.

Києве!..
Я корінням до тебе вросла,
прикипіла душею дитини!

І яким
доля шляхом мене б не вела –
я вертаюсь до тебе, єдиний!

Києве!..
Всі оспівують шати твої –
не пройшла ця спокуса й повз мене.

Мрію я,
щоб онуки онуків моїх
милувались тобою, зеленим!

Києве!..
Батьку, як же тебе вберегти
від заброд і перевертнів хижих?

Жити як,
щоб не звідав ні сорому ти,
ні наруг, ні ганебних принижень?

Києве!..
Мудрий батько нечемних дітей!
Є нам кожному в чім повинитись.

А тоді,
прихилившись до дужих грудей,
до святинь твоїх низько вклонитись...

Києве!..
Крізь минулі п'ятнадцять сторіч
прогляда в сивині твоїй юність!

Все в тобі:
і запекла війна протиріч,
і гармонії ніжної сутність.

Києве!..
Як природно до тебе вплелись
ці століття шитвом розмаїтим!

...Ми усі
відійдемо у вічність колись,
ти ж – я вірю! – залишишся жити!

Скажи словечко – я тебе побачу.
Відкрий уста – і маску забери.
Якщо попросиш – все тобі пробачу,
Та тільки щиро, щиро говори.
Осанна всім словам у рідній мові.
Святиться хай земля моя повік!
Людська душа відроджується в слові,
А заздрість тоне у глибинах рік.
Візьми мене, о мовонько, до себе!
Молитву словом, серцем шепочу…
А всі скарби твої - моя потреба.
Колись зберу їх, бо щоденно вчу.
Слова, слова! Ви додавали сили.
вИ забирали горе і печаль,
Манили, у серцях вогонь палили,
Чекали дива і творили жаль.
У кожного своє вагоме слово.
Кажи його – і не зів’яне мова.
20.05.2011 р.

Не спеша закрываются двери
Все дороги ведут в никуда
И не спросит никто
Ты куда…


Я уйду,
И ничуть не жалею,
что бросаю весь мир без тебя..

город мой – железные цепи,
что надежно сковали меня….


Слышен голос – волшебные песни
Жаль, не слышу их я…


Ну, так что ж,
Не проси покаянья.
Я уйду
И не спросите как

бессонной буду -
руки выплеснуло на камни.
без касаний ко сну отойти не умею.
...а она - голос. голос!..

не знает, - чудо:
перешеек между мной и моим самым -
поводком немоты не делается пошлее.
...а она - молодость. молодость!..

не знает, - чудо:
он становится счастлив.
он будет счастлив так меня дольше.

а она, а она - части.
так немного было во мне хорошего?

2010.

Себе уздрівши в дзеркалі ріки,
Здійнявши гамір неймовірним хором,
Первісні роздивлялися жінки
Недбалі патли й неприкритий сором.

А поряд шаленів дикунський пир,
Де зуби м'ясо мамонтове рвали:
Укупі з кров'ю розпливався жир
І чоловічі блискали оскали.

Принишк довкруж зелений баламут,
Враз приглушив своє різноголосся -
Зірвала жінка білих квітів жмут
Та й заплела в розпатлане волосся.

А згодом остовпів, здалося, ліс
І здивувались поруч дикі люди -
Тій жінці квітів чоловік приніс
І кулаком огрів себе у груди...

Ти була королівною літа,
Ще й корону носила з любові.
Утопав поміж синього цвіту.
Поринав у світи волошкові.

І ходитиму ними довіку,
Їх же юність так довго чекала,
І ловитиму зорі без ліку,
Що у косах твоїх заблукали.

А хвилясте квітуюче жито
Підморгне нам обом захмеліло.
На хустині щасливого літа
Я твоє цілуватиму тіло.

Паляничками груди дівочі
Поглядатимуть: ніжно й зухвало,
Теплі руки мене залоскочуть,
І майну навпрошки, напропалу

До безодні дівочої вроди,
В поглинаючі серце цілунки,
Пізнавати красу насолоди
У полоні коханої юнки.

Не у двері, в вікно, а постукала в очі,
Не спитала і знак не подала вперед, -
Скільки днів... скільки днів... скільки днів будуть темні, як ночі,
Не під зиму, під осінь, а літ посерЕд?
А чи можна без сонця, без квітів, без кольору жити?
Ну, чому ти мовчиш, хоч кивнИ головою.
Краще я вже не буду... не буду... не буду ні їсти, ні пити!!!
Не діймЕш, не вблагаєш, не впросиш - біда є бідою.
Світ у звуках, у кроках, у шелесті, в доторках рук,
Мало їй - посилає сестру за собою.
Геть від мене... від мене... від мене, бо я за непроханий стук...
Не здолаю, не зможу... лиш тупну ногою,
Посміюся, бідо, все одно над тобою!!!
29.05.2011

Я стукала в глуху стіну,
Та в котрий раз шукала двері.
Рядки нестримно на папері
Ведуть розгнуздану війну.

Хотілось, щоб почув глухий-
Я намагалась докричатись,
Фантом на поміч закликати-
То ризик неабиякий...

Я зогляділась – крил нема.
Та як хотілось полетіти,
Здійнятись птахом понад світом.
Чому ж попереду - стіна?

А за стіною - порожнеча…
Чи може так мені здавалось,
Що я з минулим розпрощалась
Без виправдовувань і зречень.

Не розтрощити ту стіну
І не знайти ніколи двері...
Думки залишу на папері
Я про історію сумну.

З корінням вириваю дні,
Де розуміння не бувало.
Якби ж тоді була я знала,
Які гнилі лишаться пні...

***
Поступово
ніч розчинювала мене у собі
найбільший опір чинила свідомість
повертаючи з небуття
вже слабнучі звуки
дотиків і слів
Я спокійно споглядала своє умирання
з досвіду вже минулих ночей
знала
що вранці
тіло моє повернеться до життя
тільки
ще невідомі мені зміни
позначаться на ньому
карбуючи майнулий день
*

Як дитина беззахисна,
Швидко плутаю сліди.
Соловей - розбійник, свисни
Не для горя і біди!
Відбирає в мене сили
Лицемірний лиходій.
Соловей - розбійник, милий,
Розберися з ним хутчій!
У твоєму, друже, свисті
І відвага, і відчай…
Та мовчить зеленолистий
У задумі тихий гай.
Щоб не виручить поета
Ти і думати облиш.
Соловей - розбійник, де ти, -
Чом, як тінь моя, мовчиш?..
14.05.09.

...Вже не було ні радості, ні злості.
Котились ніжно сльози, як слова, –
Чи так – немов розходилися гості,
Чи так, як вітер воду хвилював.

Гула космічна музика по жилах
І гармонійно дихало дитя,
Яке ридало, але не тужило
На щастя світлоносних швидкостях.

І слухав я сосновий шум у горах.
І бачив я облаву на вовків:
Ну тобто те, уже не людське, горе,
Яке свистало з глибини віків.

А Місяць, наче Чортове Колесо,
Крутився і світився порохном,
Поплутавши душевне і тілесне,
Зв’язавши всіх одним і тим же сном.

Мені ж бо добре там, де «поза зоною» –
«Мобільник не бере», нема обмов.
І квітами різкими, не вазонними,
Спить дика кров.

І вовка слід ромашково-трояндовий
На жовтому від старості снігу,
Який розтав і в google і у yandex(і),
А тут зостався – як лавини гул –
Холодний, та живий,
Ледь-ледь легендовий,
Він теж під Сонцем, як і все, мине.
У цьому світі, що, пропахлий гендлем,
Прийняв мене.

У цьому світі, що – сльоза з піщинкою –
У Всесвіт пре,
Який стає то демоном, то жінкою,
То сном дерев.

А я в дитинство йду собі своє,
Коли кругом душі не милосердиться.
Там світло райське. Там ще Бог жиє
І смішно так, як дід, на мене сердиться.

Кругом – нічого. Наше все – у нас:
Беремо з болем, ні на гріш не ціним,
Але минула вже моя весна
І молодість – як випари бензинові.

Сповільнилася крові течія.
Забуто смисл, не знайдений ніколи,
Життя мого і всього битія:
Від ранніх форм і аж до Coca Colа(и).

Час, як мороз, узори залишив
На всьому, скрізь – невидимо і сиво.
Отак мені: пиши чи не пиши,
А Сонце зробить краплею красивою.

Та крапля ще не крапка... Я вернусь –
Дощем, росою, вранішнім туманом.
Душа прокукарікає весну –
І знов засне осінньо, наркоманно.

Була ж уже і пташкою, і псом,
І рибою, метеликом, сосною.
Немає болю – то життя, як сон...
А біль з’явився – то саме собою:
Гірчинка в нім, хріновинка, медок,
І світло, свічка у кінці тунелю,
Сорти печалі і сорти квіток,
Фата в труні і храми у шинелях...

На жасмині краплини роси,
У краплинах роси – сонце.
А у мене на серці – ти,
Запах квітів і твої очі :)

28.05.11

Я просто живу
тем, что завтрашний день подыграет:
то я замираю,
то он где-то рядом замрёт.
И было со мной,
что иным никогда не бывает,–
иль я не успел,
или он оторвался вперёд.
И руки твои ускользают
всё дальше и дальше.
И праведней путь,
и уверенней поступь твоя.
А я постигаю по-прежнему
истинность фальши
и то, что согреться нельзя
у чужого огня.

Время искуплений желто-красным мором
Зазвучало криком, рухнувши Гомморой.
Пепел отрусивши, зарождая стаю
Счет идет на годы, время упуская.

Я давая слово, поддававшись диву,
Лиц не вспоминаю, убежав пугливо.

Страх идет от завтра, от частот всесильных
От «неведоманий», все ж туманно-пыльных.

Ждать готова вечность, исчисляя жизнью,
Счеточеловечно уровняв все кривью.

Только бы проснулся, только бы ты ведал,
И тогда бы снова, вновь меня проведал.

Если бы ты слушал, знал о чем глаголю,
Ты пришел бы снова по своей же воле.

Или отвернулся, стало б неудобно
Мигом заробея, так женоподобно.

Очутившись первым в личном измерении
Уходи последним, не хватав призренья.

Погрузившись в глади, их так стало много
Только твой-то голос – снова за порогом.

И его так жажду слышать ежечасно
Все не ухватила, обратив в напрасность.

Я кличу : серденько, впади
Рясним дощем на пил печалі,
Тебе бажаю, як води
Ланів – степів квітки прив’ялі.

Тебе взиваю із пустинь,
В розлуці сохну і шкарубну,
Явись оазою , прилинь
І вибань з уст жадобу згубну.

У прохолоді чистих рос
Я килим зелені розстелю,
І жару збудемось погроз
У цій божественній оселі.

28.05.11.

Я не знаю, чи є хто з поетів в раю,
Крім поетів, що складали рядки молитов.
Я не знаю, чи є хто з поетів у пеклі,
Бо хто бачив межі Господнього милосердя?
Я не знаю, де тиняються померлі поети;
Чи можуть вони згадати свої забуті рими;
Чи можуть вони почути гармонію небесних терцин?
Але я достеменно знаю, що всі наші поезії
Бережуть янголи в літописах нашого життя,
З народження до останнього подиху.

В останню ніч торішнього страху,
у першу ніч прощення і прощання
мої гріхи і сльози не рахуй.
Бо вже не перші. Вибач, не останні.
Не розпинай на вістрях власних слів,
але і не зітри слова у порох.
Цей світ мені із пуп’янка болів.
Я ним жива і ним безмежно хвора.
Я, Боже, статків не прошу, повір
(хоч і вони потрібні, як ніколи).
Дай сил мені, терпіння до тих пір,
допоки не пройду пекельне коло
життя земного. Господи, прости
і збережи в душі любов і віру.
Одна надія на землі – це Ти.
Не дай мені змаліти в крапку. Вірю…

Ми не самі, поговорим очима,
Не смій, не котися, не зраджуй сльоза,
Коріння, плоди залишає людина,
А далі стежинка у всіх лиш одна.
*
Зупинися, спинись - ми єдине з тобою,
Не хочу, не вірю, не буду, не зможу сама.
Стежинку мою ми розділим на двоє,
Не йди, не лишай, тільки двоє - життя.
*
Не сама, не сама, озирнись, роззирнися довкола,
Збережи те, що б'ється, це наші зійшли почуття.
Прийми, зрозумій - ходим всі ми по лінії кола,
Є початок кінцем, кількість кроків - своя.
*
Зачекай і послухай, повір і торкнися рукою,
Не відпустим, ми зможем, тепер же нас двоє,
Піднімися, борись, чуєш син розмовляє з тобою -
Кількість кроків розділим на троє.
*
І здригнулася та, що стоїть за плечима,
Відступила знеможена, знищена жертвою днів
І стежинка за нею услід, і не видно кінця їй очима,
Тільки справжнє уміє без слів.
28.05.2011

Мы одиноки среди многих,
Нам хорошо зато вдвоем
В полуневидимой пироге
Скользить сквозь чистый водоем.

Не тело в душе - сердце в сказке;
В щепотке счастья - целый клад.
Наш почерк полунезатаскан,
Плетется рысью наугад.

Над нами держат опахала
Единорог и Алконост.
Почти случайно перепало
Нам зажигаться среди звезд.

Миропоползновенье зыбко
В среде вершин. Издалека
На милых нас одна улыбка -
Она прощальна и легка.

2010

Моя неземная, представь на минутку:
В один несказанный прием
Мы в комнате жизни, вполне не на шутку,
Могли оказаться вдвоем.

Во все эти громы мы были, как дома.
Почти сквозь цветное стекло,
Почти запоздало, почти невесомо
Сосердие нас увлекло.

Себя находил я желанным тобою,
А ты - беззаветно мила,
А ты - словно всей предыдущей судьбою -
Разученной гаммой была.

Во взоре твоем - безоглядная сила,
Масштабного сердца залог.
Меня ты любила! Любила? Любила?! -
Да я догадаться не смог.

Негаданной пери в невиданной мере
Пристойна и счастлива будь.
Ведь я был уверен! Уверен? Уверен?! -
Что это не нужно ничуть.

А небо играло, минуя запреты,
Для нас ослепительный джаз.
О, как удивительно сталось, что это
Заметили все, кроме нас!

2010

Хоч не горнулась доля,
Сіяла лихо й плач,
У чорнолісся клапоть поля
Відвоював орач.

В Бога благав удачі,
Чисті плекав думки
І,Вернидуб казковий наче,
Все корчував пеньки.

Скиба думок на скибу-
Вже й зеленіє лан.
Тільки ж чому немає хліба,
Лише цвіте бур'ян?!

Певно забув єдине-
Сім'я спалить в огні,
Щоби не гнуть даремно спину
В полі тім день при дні.

"Факты" - чудова газета:
Теми цікаві, сюжети.
От на останній сторінці
В циці впираєшся жінці.

І закидає уява
В Лондон, Париж чи Варшаву,
Дякуєш "Фактам" та долі:
Циці ж розкішні і... голі!

То ж без жіночої вроди -
Й "Факты" не зроблять погоди!