ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,

Іван Потьомкін
2026.04.14 11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі

Тетяна Левицька
2026.04.13 21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,

лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 19:48

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани

дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна

хома дідим
2026.04.13 15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Володимир Ляшкевич
2026.04.12 19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку. Але існує й

Охмуд Песецький
2026.04.12 16:55
Тобі зізнань моїх появи
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.

хома дідим
2026.04.12 16:32
когось хвилює власний бог
комусь реальніш слово пох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог

Борис Костиря
2026.04.12 15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Євген Федчук
2026.04.12 14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т

С М
2026.04.12 10:10
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере

Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра

Юрій Гундарів
2026.04.12 09:15
Колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький згодом в еміграції випустив серію нарисів про видатних людей «Портрети в профіль» з дуже красномовними назвами.
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Варвара Черезова - [ 2010.04.27 08:55 ]
    Лікарняне
    Стіни таки нескінченні - стерильно-зелені...
    І коридори течуть із-під ніг, і кудись у вікно.
    Місто, як чорне порепане часом пано
    Вицвіте зранку на сіре.
    Набухнуть легені...
    Дихання буде нерівне й невірне, як вітер.
    Дихання буде...
    А, отже, я досі жива.
    Так проростає крізь небо одвічна трава.
    Так посміхаються сонцю весняному діти.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  2. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:17 ]
    Тобі
    не варто вриватись в життя без потреби,
    не варто там бурю здіймати до неба,
    не варто тривожити все, що принишкло,
    не варто і підлість робити зпідтишка.

    задати питання - чи було б приємно,
    якби так зі мною, якби це взаємно,
    поставити поруч любов та ненависть,
    захоплення чимось й водночас і заздрість....

    якщо не цікаво - не варто чіпати,
    від вчинків своїх теж не варто втікати,
    погратися й кинути - теж мені подвиг
    а хтось ладен гинути за твій лише подих.

    колись зрозумієш ти все, що говорять,
    колись стане боляче, як проігнорять,
    колись усвідомиш, що я не залізна,
    колись... та тоді буде пізно....


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  3. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:32 ]
    Моя порожнеча
    нестерпний біль, його не втамувати
    душевні рани важко залатати
    скалічена доля, розбита свідомість,
    в мені порожнеча, в житті - невідомість.

    складаю долоні, неначе в молитві
    прошу знайти спокій у вічній гонитві -
    в погоні за щастям, якого немає...
    кохання взаємного теж не буває...

    неправду сказали, що час гоїть рани,
    щодалі все дужче вкриває дурманом.
    минуться й забудуться тижні і дати...
    думки всі на паузу й просто чекати........


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  4. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:29 ]
    Божевільна
    хочеться стати навік божевільною,

    дихати легко, від тебе стать вільною...

    любити дощі та всміхатися сонцю,

    любити жука, що живе на долонці...


    сміятись шалено, до болю у грудях,

    й щоб було всерівно що думають люди....

    сьогодні ж слабка я і зовсім не сильна...

    шкода що ще й досі я не божевільна....


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  5. Людмила Линдюк - [ 2010.04.27 08:51 ]
    Парасольки
    Дрімають парасольки,
    А дощик тут як тут:
    –Для вас я танок-польку
    Із бульбашок сплету!
    А потім з краков’яком
    Підемо у гопак –
    Лявониху зустрінем:
    На танці я –мастак! –
    Почули парасольки
    Й зраділи: –Ми з дощем
    І під гопак й під польку
    Станцюємо іще!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  6. Людмила Линдюк - [ 2010.04.27 08:45 ]
    Сердите небо


    –Чом наїжилося, небо?
    - Розсердилося!--
    Вже давно снігам у очки
    Не дивилося!
    Дуже сонечко спекотне,
    Досить з ним життя ...турботне!
    Заховатись під кущі?!
    Не скуштую ласощів!—
    Ні грушок, ані медку
    Не торкнуся у садку...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:15 ]
    Наша історія
    Тобою хворію серйозно й давно...
    пригадую кадри немов із кіно:
    різдво, оболонь, номер аськи, тату
    потрапили двоє в картинку таку....

    а потім усе закрутилось шалено:
    ми бачились в асьці з тобою щоденно
    писали про все, про що можна сказати....
    емоції крили, що й не описати...

    А потім прогулянка, нічка, зізнання,
    Впустили із першим цілунком кохання.
    Глибоко воно у серцях поселилось...
    Здавалося, що оце все нам наснилось

    І тут, як завжди, коли все ідеально
    Спіткнулася я об реальність - буквально
    Але завдяки саме цій ситуації
    Ми перестали витати в прострації.

    Ми усвідомили хто ми і що ми,
    Ми щиро кохали не знаючи втоми
    Боролися ми з усіма негативами
    І будь які лажі задвалися милими.

    Сміялись в лице всім проблемам й незгодам,
    ми вірили, що самі собі робим погоду.
    Та хтось за мету у житті собі ставить,
    що будь якими чином з тобою посварить.

    Я вірю, що цей хтось нормальна людина,
    і перестане поводитися як дитина
    Залишить у спокої нас і себе
    та інше собі в житті хоббі знайде.

    А щодо бажань - я багато не хочу:
    любити і прокидатися серед ночі
    в обіймах, коханий мій, тільки в твоїх...
    І мрію кормити тебе із долоньок своїх.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  8. Людмила Линдюк - [ 2010.04.27 08:56 ]
    Гами...
    Ходить літечко ярами,
    Вабить житніми шатрами.
    Грає з хвилями тепла
    Бджола.
    Між смугастим переліском,
    Біля тебе, поруч, близько,
    У смарагдових прикрасах
    Ясень.
    Пелюстками золотими
    Сяє соняшник нестримно.
    Мед тече –злизать забувся! –
    В вуса.
    А Михайлик та Марічка
    Коливають спокій річки,
    Викликаючи ногами
    Гами...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:21 ]
    Наболіле
    Набрид весь цей пафос, набрид цей гламур,

    Набридли ці шмотки лише "від кутюр"

    Кругом лиш кричать, що це модно, струйово...

    А що, як не рідне воно? Не кайфове?!

    Так хочеться вдіти джинси й кросівки,

    І не кричати з крутої автівки,

    А в насолоду собі (і не тільки)

    Промчати мопедом з високої гірки!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  10. Оксана Маїк - [ 2010.04.27 08:10 ]
    Жебрачка
    Дзвінок. І на порозі - жінка.
    З якого роду - племені, хто зна?
    Про те не хоче згадувать і зрідка.
    Життя жебрачки вибрала вона!

    - Подайте, пані, чи ж бо не біда?
    І очі не ховає, вперто просить.
    - А йди та зароби, ти ж молода!
    Чи ще тобі людського осуду не досить?

    Даю дещицю, з мене не убуде.
    Але за неї соромно мені.
    Чому так низько можуть впасти люди
    І борсатись без сорому в багні?!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  11. Іра Степановська - [ 2010.04.27 08:33 ]
    Я - дощ
    Лиш сьогодні я стану дощем,
    щоб ішов ти додому пішки,
    Намочу я собою ущент,
    Ти образишся, зовсім трішки.

    Буду поряд з тобою іти,
    Щось на вушко тихенько казати,
    І у всіх на очах, уяви!
    Безсоромно тебе обіймати.

    Не помітить ніхто і ніщо,
    Та й навряд чи і ти зрозумієш...
    Просто стану я навіть грозою,
    Щоб побути хоч трішки з тобою.


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (1)


  12. Юлька Гриценко - [ 2010.04.27 08:07 ]
    Ще раз про любов
    Любов і вічність - як комічно!
    Нічого ж вічного нема!
    Хіба душа, яка панічно
    Доводить всім, що не німа.

    В моєму серці на вокзалі
    Помер, довірившись рокам.
    Ти як наляканий прозаїк,
    Що в світі рими заблукав.

    І цілував моє волосся,
    І марив мною уві сні.
    Забувши зовсім, що я осінь,
    Яка щаслива на весні...



    27.04.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.32) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  13. Михайло Закарпатець - [ 2010.04.27 08:43 ]
    Давай згадаємо весну!...
    Давай
    згадаємо весну!
    В руці – рука,
    вуста – вустами!...
    У ніч безжурно-чарівну
    удвох полетимо
    птахами!...

    Давай
    повернемось назад -
    до нетерплячих
    поцілунків,
    у шепотіння
    листопад,
    до насолод
    палких дарунків!..

    Давай
    хоч трохи,
    наче в гру!..
    Ти знов
    усміхнена і рідна -
    як в ту вечірнюю пору,
    коли я так
    вчинив негідно...

    Пробач,
    прости,
    бо я помру!
    ....

    Давай згадаємо весну!..
    Давай повернемось назад!..
    Давай - хоч трохи...

    ...невпопад...

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (6)


  14. Ірина Петрушанко - [ 2010.04.27 07:41 ]
    Ворожіння
    Ворожіння

    В вікно навшпиньки зазирає місяць,
    Зірками втомлений, вже очі не хова.
    В кімнаті тільки тиші є сьогодні місце,
    Чи є душа тут хоч одна жива?

    А тиша в темряві, як казка, причаїлась,
    І чорні тіні завмирають на стіні.
    Лише зірки, немов ліхтарики, світились,
    І карі очі зір були сумні-сумні.

    Ніщо, здавалось, сивий спокій не порушить,
    Ніщо не збудить ніжний тиші сон.
    Та сум дівочий ту бентежить душу,
    Та шепіт вітру за нічним вікном.

    І ось тендітна постать зо страху застигла,
    І затремтіла свічка в дівчини руках.
    Куди ж ти йдеш, дівчино, юна, мила,
    Свій ще дитячий переборюючи страх?

    В кутки розбіглися всі чорні тіні,
    Несміло вогник свічки запалав.
    Тремтить серденько і страшні хвилини,
    Дівчину тільки місяць зустрічав.

    Вона до столу сіла, запалила свічки,
    Зітхнула важко – знов душа болить,
    Немов занурилась в холодну річку,
    Немов спинилася жорстока мить.

    Вона розклала карти швидко й вправно,
    Вже ворожіння почало свій хід...
    І вже зникає страх дівчини марний,
    А коло ніг муркоче чорний кіт.

    Згадалися бабусині поради,
    Що відьмою її вважали у селі:
    “Запам’ятай, онучко, відьмувати –
    то бути вигнаною з білої землі!”

    Але горить нескорений вогонь
    В очах дівчини, темних, наче ніч.
    “Я віддаю тепло своїх долонь,
    Тобі, мій милий, лиш мене поклич”

    І щось вона шепоче тихо-тихо:
    “Я зможу, я кохання віднайду,
    і не боюся жодного я лиха,
    і не боюсь накликати біду.

    Чи божевільна я? Чи це мені здається?
    Що ж я роблю? Бо ворожити гріх.
    Та будь що буде, хай лиш біль минеться,
    І знов почую милого я сміх.

    Вже байдуже – коханий, друг чи ворог,
    Вже байдуже, що думають навкруг.
    Без нього світ, неначе чорний морок,
    Без нього доля, наче сто розлук.

    Без нього сонце вже мені не миле,
    І зорі не всміхаються, мовчать.
    Що ж це було? Невже його любила?
    Якби спочатку нам життя почать...

    Якби він тільки був постійно поряд,
    Якби ж бо бачити його очей блакить.
    Вже байдуже, що люди всі говорять,
    Коли ж кохаєш – гордість твоя спить.

    Вже не найкращий друг, і не коханий,
    Раптова зустріч змінює життя.
    Мабуть, ніколи легше вже не стане,
    Не подарує доля забуття.

    І вже до розпачу не можу я забути
    До болю рідний погляд тих очей.
    Сторінку прагнула перегорнути,
    Але від серця свого не втечеш...
    Я божевільна. Час зупинитися давно.
    Пора вже розпочать без нього жити.
    Вже місяць з сумом заглядає у вікно
    І просить ворожіння припинити.

    І справді. І навіщо те кохання,
    Коли це тільки магія, це пил.
    Все, досить. Це було востаннє.
    Я сподіваюсь, ти мене простив”

    Сказала дівчина так сумно в тиші,
    Що покотились кришталеві сльози зір.
    Вже навіть місяць спокій свій залишив:
    “Ти не сумуй, дівчино! Ти в кохання вір!”

    Та правду кажуть часом люди,
    Що ранок вечора мудріший.
    Ця ніч пройде і легше буде,
    Не стане це життя ще гіршим.

    На ранок теплий промінь сонця
    Волоссячка торкнувся ніжно,
    І лагідно всміхаються в віконце
    Пухнасті хмарки білосніжні.

    І посміхнулась дівчина на ранок,
    Хоч біль душі і досі не минув.
    А юне серце злікував світанок,
    Як тільки місяць з зорями поснув.

    Блукала дівчина привітним своїм містом,
    Що найрідніше місце на землі.
    І шепотіли вулиці зеленим літнім листям
    Будинки посміхались, сиві і старі.

    І найніжніший літній теплий вітер
    Дівчини сльози кришталеві витирав.
    Та про людину, найріднішу в світі,
    Й мандрівний вітер, навіть той не знав.

    Та раптом серце затремтіло, наче птаха,
    І озирнулась дівчина навкруг.
    Вона не відчувала болю й страху,
    Лиш тільки ніжність милих рук.

    І ось блакить очей, близьких до болю,
    І посмішка, мов лагідність весни:
    “Я сумував так сильно за тобою,
    а ти приходила лише до мене в сни.

    Занадто довго я шукав тебе
    І в почуттях не міг я розібратись,
    Я вже звертався навіть до небес,
    Лишень про тебе хоч би щось дізнатись.
    Ти не зникай. Мені ти так потрібна,
    Без тебе все життя моє сумне.
    Моя найближча, найдорожча, рідна.
    Пробач за все. Кохаю я тебе!”

    А дівчина від щастя розсміялась
    І не потрібні жодні чари їй.
    А ворожінням більше не займалась,
    Лише в кохання, а не в магію повір.

    Коли кохаєш – не потрібні чари
    Вони любов велику зводять нанівець.
    Кохання – це не ворожінь примара.
    Любов – це магія людських сердець!


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (1)


  15. Наталія Крісман - [ 2010.04.27 00:30 ]
    Людмилі Линдюк
    Хто це стукає в віконце?
    Це весни чарівний птах -
    Пестить лагідніше сонце,
    Відбиваючись в очах.

    Хто це стукає у шибку,
    Що в душі аж струни рве?
    Так мажорно грає скрипка,
    До любові нас зове...

    Хто це стукає у серце,
    Аж бентежністю пройма,
    І в очах, немов озерцях,
    Хвилі пристрасті здійма?

    Хто це стукає у душу,
    Хто торкає ніжно скронь?...
    П"єм життя весною дужче,
    Жагу, пристрасть і вогонь!!!
    27.04.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  16. Юлія Магерівська - [ 2010.04.27 00:17 ]
    Сокровенне
    у мереживі доль
    перехресті світів
    я зустріла тебе
    і мене ти зустрів
    не хвилини віки
    ми рука до руки
    ми рука до руки

    я впізнала тебе
    і мене ти впізнав
    я жадала тебе
    і мене ти жадав
    не хвилини віки
    ми рука до руки
    ми рука до руки

    воно сталось-таки
    найдивніше із див
    я любила тебе
    і мене ти любив
    не хвилини віки
    ми рука до руки
    ми рука до руки

    26.04.2010


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  17. Марина Конопацька - [ 2010.04.27 00:57 ]
    *** ***
    Хтось вдає печаль, хтось радість,
    Всі в житті смішні актори.
    Випромінюючи святість,
    Ми минаєм світлофори.

    Забуваючи порядність,
    Ми ідемо навпростець.
    Кричимо без перестану:
    Відійдіть всі, хай вам грець!

    Часом плакала б від суму,
    Від підступності людської,
    Та набралися всі глуму
    І нахабності мирської.

    Все бурлить, кипить навколо,
    Не встигаю просто жити.
    І життя зійшлося в коло,
    Де кінець, як зрозуміти?

    Хтось тихенько пащекує,
    Про людей,життя, події.
    Хто сьогодні світ врятує?
    - Все шиплять отруйні змії.

    Та лишається втішатись,
    Що це все, лиш на сьогодні.
    Нам потрібно перейматись,
    Хто є ми, не просто ззовні.

    Без прикрас, парфумів, гриму,
    Фешенебельних авто.
    На словах дійшли б до Риму,
    Як на ділі то ніхто.

    Вже стомилися актори,
    Знявши маски лиш на мить.
    Не працюють світлофори,
    Й жодне світло не горить.
    7.08.09.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Марина Конопацька - [ 2010.04.27 00:48 ]
    Тобі...

    У кого прощення просити, мамо?
    Кому закричати: прости?!
    Як завжди так різко й зухвало,
    Іду і усе не туди.

    Сьогодні не буду брехати,
    А завтра нап’юся вина.
    Чи буде це серце кричати,
    І мучити совість сповна?

    Твої запорошені крила,
    Навіюють спокій і сум.
    Усмі´шка без сонця змарніла,
    А мозок позбавився дум.

    Поплач же зі мною, мамо,
    Я буду прощення просить.
    Як завжди так різко й зухвало,
    Тебе далі буду любить.
    7.12.07.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Мартинюк - [ 2010.04.26 21:18 ]
    За лаштунками
    Вереском телефонів,
    шарпаннями агоній
    нас повертає світ
    до своїх кобіт,
    посмішок мертвих,
    вічно брудних чобіт
    і до шести симфоній,
    писаних у кредит.
    Легше дурним і босим
    кланятись добрим босам,
    тихо сміється ніж -
    хоч бери, і ріж
    шкіру затерплу -
    пана свого потіш
    скромно задертим носом,
    ладним почути гріш.
    Заполонила осінь...
    Хвилі твого волосся
    тягнуться в теплий дім,
    але річ не в тім:
    того концерту
    ноти дано не всім.
    Як би оце здалося
    втілитися у грім
    і над німим ефіром
    злим і побитим звіром
    вдаритись у мінор,
    щоб настрахати хор
    привидом смерті
    із-за облізлих штор,
    щоб випадали ліри
    з рук і сценічних форм.


    1997-99


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Мартинюк - [ 2010.04.26 21:44 ]
    Від часу - запах ЧАС-нику
    Від часу - запах ЧАС-нику
    полин - від долі і туман - від ночі
    для когось смерті іграшку м’яку
    ховає сон у слів барвисте клоччя...
    шляхетний вогник SIR-ника
    у полі - голе полум’я цілунку
    лукавий морок знову заблукав
    між зорепадів, ночі - за лаштунки...
    різноманітність різ-ника
    вражає всіх - від неба до худоби,
    а на повіках білого бика
    остання віра в те, що дядько - добрий


    1997-99


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Олександр Мартинюк - [ 2010.04.26 21:04 ]
    Падають зорі
    Падають зорі,
    гуркіт стоїть
    страшенний…
    Збирайте ваші бажання
    і мовчки кидайте в ніч.
    Це ще не горе,
    коли товариш - нікчема,
    забудьте його обличчя,
    поставу, ніс…
    Літо минає,
    крапку напише серпень,
    повірте йому на слово,
    що буде зимою сніг.
    Холодно скраю,
    посередині нестерпно,
    потрібно пізнати прірву,
    заграти в ріг.
    Сумно одному
    на попелищі роду,
    позаду нема дороги,
    її замело дощем.
    Хочу додому,
    хоча і блукати модно,
    оце б збудувати замок
    з усіх нікчем.
    Віра карає -
    час позбирати зорі,
    забути усі спокуси
    іще не зотлілих правд.
    Матиму зграю
    зніяковілих і кволих,
    ми разом підем до прірви
    навести лад.


    1997-99


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Мартинюк - [ 2010.04.26 21:45 ]
    Про дім, дороги, міражі і про Тут
    До-
    дому
    самому
    не хочеться,
    а літо не йде зі мною...
    Завтра
    комусь
    напророчиться:
    про роки
    розкаже
    пророчиця,
    і острів присниться Ною...
    Сьогодні
    негідні
    мешканці
    прокинуться
    вздовж
    по стелі,
    ходитимуть
    всіми
    стежками,
    побрязкуючи сережками,
    покличуть
    себе
    в оселі...
    Ас Соль
    розіб’ється
    в штопорі,
    хоч в морі
    і так вже
    солоно,
    розкаже
    хтось завтра
    "оперу"
    лібрето і все второпане
    про тих,
    хто дивився
    в сторону.
    А літо нехай
    лишається
    чекати старої Ночі,
    воно ще колись дограється,
    до неї вовки
    збираються.
    А дома чекають
    Очі...
    Вони всіх вовків
    зурочать,
    уроками їх заскочать,
    навчать їх боятись
    Ночі...
    Не кличу з собою
    літа,
    нехай полистає
    двері...
    І Ною скажу - закрито!
    Хай далі пливе
    по світу,
    а хоче - ночує
    в сквері...
    Поріг
    поворотом
    долі...
    і завжди достатньо Солі...
    Буде.

    1997-99


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Білінська - [ 2010.04.26 21:06 ]
    НАШ СВІТ
    Від берега до берега наосліп,
    ми бавимося з вітром і дощем.
    Ми досі діти, хоч уже й дорослі, -
    життя крізь нас замріяно тече.
    Нам байдуже обом до цього світу –
    нас мрії світлі кличуть у політ.
    Над берегами зрощуємо квіти
    і творимо свій неповторний світ.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.45) | "Майстерень" 5.38 (5.41)
    Коментарі: (8)


  24. Ярина Тимош - [ 2010.04.26 20:55 ]
    Пану комуністу – кегебісту
    Згадайте, пане, про Катинь,
    як панували там кати,
    як катували – не фашисти –
    енкаведісти – комуністи.
    Згадайте, пане, Биківню,
    криваве сталінське меню,
    як катували українців
    в той тридцять сьомий, ще до німців.

    Не треба ворогів шукати
    за межами своєї хати:
    накрадені, чужі, пихаті –
    вони панують в нашій хаті.

    Та вже й кати панами стали
    землі, лісів, полів, озер.
    За вашими плечима – Сталін –
    той вождь і кат ес-ер-ес-ер,
    ГУЛАГ – від Бресту до Камчатки,
    голодомор, терор, Катинь…
    Ви тих катюг прямі нащадки,
    без роду й племені кати.

    2010-04-25

    Ярина Тимош


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  25. Юлька Гриценко - [ 2010.04.26 19:44 ]
    ***
    В моєму світі
    Життя - то миті,
    Які минають.

    В моїй природі
    У всьому згода,
    Як ключ до раю.

    В думках у мене
    Биття шалене
    Чужого серця.

    А ти прекрасний!
    Шукаєш щастя...
    Такий відвертий.

    Дивлюсь на тебе,
    І тане в небі
    Вчорашній відчай.

    Дивлюсь на сонце,
    І вже здалося,
    Ця зустріч - вічна...

    Давай сьогодні
    На дні безодні
    Знайдем свободу!

    Шукаєм марно.
    І так нежданно
    Весна приходить...


    26.04.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.32) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  26. Володимир Сірий - [ 2010.04.26 19:48 ]
    Згадки милі
    В Україні є куток
    На периферії,
    Де спрацьований плужок
    В мураві ржавіє.

    Сивочолий дідуган,
    Сівши на ослоні,
    З ним веде, мов отаман,
    Речі церемонні:

    - Друже, де наші роки,
    Блиск чепіг натертих,
    Як ішлось нам залюбки
    Поле навпіл дерти,

    Як рипіли хомути,
    Тріпотали шлеї,
    Як спішив душею ти
    Вглиб землі цієї,

    Як позаду я ішов,
    Клав, немов офіру,
    У борозноньки любов
    І надію щиру?

    Не вернутися літам,
    Молодечій силі.
    Залишились, друже, нам
    Тільки згадки милі…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  27. Людмила Линдюк - [ 2010.04.26 18:39 ]
    Турбота
    Сонечко сідає в гай,
    Каже Каті: –Прощавай!
    Вранці знов прийду до тебе
    З сходу, де драбинка в небо!
    –А ти зараз не впадеш?
    По захóдинці ідеш?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  28. Людмила Линдюк - [ 2010.04.26 18:30 ]
    Штовхаю день...
    –Біла хмарко! Ти куди?
    –Я –від річки –на сади,
    На кульбабок іменини,
    До городини, калини,
    До тварин і до людей
    Дощовий штовхаю день!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  29. Людмила Линдюк - [ 2010.04.26 18:56 ]
    Неуважний
    Хто там стукає у шибку?
    Вітерець!
    Він свою шукає скрипку
    Між дерев.
    Чи забув, куди повісив,
    Чи гука,
    Що знайшлася його скрипочка –
    ...В руках!


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.25)
    Коментарі: (6)


  30. Людмила Линдюк - [ 2010.04.26 18:29 ]
    Не почув...
    –Де ти , дощику, блукав?
    –Серед трав!
    Листячко їм обмивав –
    Не гуляв!
    Фарби тішив на землі
    Досхочу!
    Як втомився і заснув –не почув...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  31. Ірина Петрушанко - [ 2010.04.26 18:49 ]
    Моя роздерта Украъна
    Ірина Петрушанко м.Полтава


    Моя роздерта Україна
    Моя роздерта Україно!
    Замучена до болю.
    Вже перетворена в руїни,
    Та й досі прагнеш тої волі.

    Ти все несеш через століття
    Свої страждання, сум гіркий.
    І вже не вбрання, а лахміття
    Залишили тобі віки.

    І на обличчі посірілому
    Застигли всі образи зрад.
    І вже самій не зрозуміло,
    Як може йти на брата брат.

    І вже зника твоя усмішка,
    Немов сумливий літній ранок.
    І дотик рук тремтить той ніжний,
    Неначе осені світанок.

    І втомлені ті очі зажурились,
    Що бачать, як свої ж сини
    Шматують неньку, нагрішились,
    Не хочуть визнати й вини.

    Собі, собі, і все для себе.
    Нікому Україна не потрібна...
    Але чи вічне це блакитне небо,
    Чи вічна ця країна бідна?!


    І скільки їй ще залишилось
    Триматися з останніх сил?
    Ніщо з віками в світі не змінилось...
    Чим край наш Бога прогнівив?

    За що нам всі оті страждання,
    Кріпацтво, що Кобзар ще там ридав,
    Та панщина і праця з рання?
    Якби Тарас майбутнє знав!

    Хіба б палали його вірші
    Гарячим, праведним вогнем,
    Коли б він знав, що буде гірше
    За кожним роком, кожним днем.

    Якби він знав, як люди гинули
    Спочатку з голоду, а потім на війні,
    І Україну як покинули –
    І Бог, і влада – знов одні...

    І знов боротися за волю,
    До скону, розпачу, до смерті.
    Хіба такої хочем долі,
    Щоб Україну всю роздерти?


    І в кабінетах посідали,
    Чекають знову хабарів.
    А всі ж кричали, добре знали,
    Чого народ завжди хотів.

    І знову жодної надії,
    І тільки темрява навколо.
    І знов зруйновані всі мрії,
    Напевно, замкнуте це коло...

    Моя роздерта Україно!
    Замучена до болю.
    Ми все чекаємо на зміни,
    Чекаємо нової долі.

    Але ти йдеш і не схиляєш голови,
    І гордо сяє погляд твій.
    Ще трохи і настане день новий,
    Повстане знову той народ німий.

    Прийдуть часи, настане та хвилина,
    Ще будемо пишатися як слід.
    Що є така держава – УКРАЇНА,
    І що відома всім на цілий світ!



    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  32. Оксана Романів - [ 2010.04.26 18:52 ]
    :))))
    Все із спогадів виберу – аж із самого дна.
    І стискають все дужче кайдани німого болю.
    Що ж, почала сама і борюсь сама -
    Десь між світом, між людством і між собою.

    Хто заплатить за злочин і хто не мені простить?
    Перерізати душу на двоє або й на більше.
    Що тепер залишилось – палити усі мости?
    А чи битися в небо безумніше і сильніше?

    Переміряні ролі. Й ця зовсім безглузда гра.
    У яку ми програли і якось так, без потреби,
    Небезпечні ці ігри, коли на кону життя.
    Й чим тепер відплатити за злочини проти себе?


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (4)


  33. Катя Тихонова - [ 2010.04.26 15:37 ]
    Перше слово...
    Перше слово. Воно...
    Мов обрамлення зустрічі першої.
    Закипає вино,
    Мчать позаду хвилини-вершники.
    Прокидається тінь,
    розтривожена звуками зайвими,
    І встає із колін
    щастя, квітчане сонцесяйвами.
    Перше слово тремтить,
    Перекреслено все в минулому,
    На уламках століть
    всі до першого, не розчулили.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  34. Вероніка Золотоверха - [ 2010.04.26 15:29 ]
    ***
    Ми попливемо у човні
    До острова коханя.
    Амури в танці на землі
    - коралове купання!

    В пастельно-кремових тонах
    перлинна грає шутка.
    І Антуан Ватто - мастак,
    Штовхати в райську шлюбку.

    Амури в танці на землі,
    Їх грація вражає.
    А ми пливемо у човні -
    Венера оголяє...


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  35. Юля Спалахувка - [ 2010.04.26 14:17 ]
    ПОМЕРТИ НЕЗАЙМАНОЮ
    Ти знаєш, пахне ранок свіжо,
    Ти знаєш, більше так не буде, як було...
    Ти знаєш і не будеш більше ніжно
    Торкатися... А щастя тоді вперше так цвіло!

    Ти знаєш, вже не буде поцілунків
    Як в перший раз: наївних і палких
    І губи більш не питимуть тих трунків
    Таких солодких, приторних, м’яких...

    І більше не тонутимеш в просторах
    Чиїхось рук і рідного тепла...
    Незайманість померла ніби вчора
    Але самотність знову ожила.

    2006


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  36. Віталій Кирпатовський - [ 2010.04.26 14:33 ]
    ВЕЛИКДЕНЬ
    Зранку Сонечко заграло,
    Наступає Великдень.
    Духу Божому сприяло
    Благовіст у церкві – дзень.

    Вгору Святий Дух піднесе.
    Там музики з під небес.
    Скажемо: «Христос Воскресе!».
    Він Воістину Воскрес!

    Променистий день щасливий.
    Світять небо і життя.
    З нами знов Христосе милий,
    Мирне, чисте каяття.

    Мить велика, час ласкавий!
    Дзвони – птахи голубі.
    Боже святий, Боже правий,
    Славу творимо тобі!

    Щоб прослухати пісню,
    клацніть мишкою
    на посиланні далі:


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати: | "http://www.rocklab.ru/view/songs/142043.html"


  37. Андрей Мединский - [ 2010.04.26 14:23 ]
    ***
    В церкви тихо, лишь душа скулит,
    спрятавшись за образами,
    только в темень каждый светлый лик
    смотрит неусыпными глазами.

    Холодно - согреешься свечой -
    вытечешь по нерву воском,
    зашевелится внутри сверчок
    в черную и белую полоску.

    Тенью пробежит церковный кот
    в поисках церковной мыши,
    скрипнет дверь и пламя оживет,
    словно рядом кто-то тихо дышит.

    Где-то первый громыхнет трамвай,
    глухо кашлянет прохожий,
    прорастет меж ребрами трава,
    пробивая высохшую кожу.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  38. Оля Оля - [ 2010.04.26 12:34 ]
    ...............вернуть/вернуться...................?
    -алле.
    -привет.
    -ну, здравствуй, дорогая.
    ты как?
    -жива. а ты?
    -все хорошо.
    что с голосом?
    -а что с ним? я не знаю..
    -кому ты врешь?
    больна? случилось что?
    -да нет.. я просто...
    (дальше молча)
    -что?
    -я просто..
    просто что-то осознала..
    мне без тебя совсем нехорошо.....
    -нехоршо?
    но ты ж сама сказала,
    что я не та,
    что я не для тебя..?
    -ну да..
    но я тогда еще не знала,
    что завтра будет хуже, чем вчера....
    что без тебя
    еще сложнее будет..
    что ты мне
    больше всех людей нужна.....
    -ну да, нужна..
    а что же скажут люди?
    -теперь мне все равно.
    теперь не важно.
    мне просто от себя не убежать.
    -да ну?!
    и что, тебе уже не страшно
    ловить косые взгляды и слова?
    -нет, я хочу к тебе..
    а что пугает -
    так это твой ответ..
    -ну да, ну да..
    а ты не поменяешь свое мненье,
    когда очередная тварь
    опять нам плюнет вслед?
    ведь будет так.
    -нет, я теперь сама
    плеваться буду
    на тех, кто будет что-то говорить.
    -ты осознала наконец!!
    о чудо!..
    -ну....да.
    ну ты б смогла меня простить?..
    -давай сегодя в шесть на нашем месте.
    -до встречи, милая..
    -давай, пока.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  39. Іван Редчиць - [ 2010.04.26 00:00 ]
    БЛАГАЮ...
    Чорнобильські дзвони у душах гудуть…
    Чорнобиль!!! На сполох давно вже не б’ють…
    У вічність пішли молодими герої…
    О світе, благаю, хоч їх не забудь!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  40. Олеся Овчар - [ 2010.04.25 23:21 ]
    Остання ілюзія любові
    Заплакала ілюзія любові,
    Зронивши відблиски зневіри.
    А серце, з відчаєм у змові,
    Зробилося болючо-сірим.

    Чи, може, все воно безбарвне?
    Слідами тільки багрянисте...
    Втікає думка, наче сарна –
    У цьому їй не бракне хисту.

    Її – надією останню –
    Скептично поглинає хаща
    Колючого твого прощання...
    Приречена ілюзія...
    пропаща...
    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (13)


  41. Печарська Орися Москва - [ 2010.04.25 22:05 ]
    Середньовіччя
    скільки сліз і крові пролито
    під руїни маскується вічність
    йдуть за мною війна і молитва –
    дві сестрички Середньовіччя

    кровоточить чиясь неприступність
    то фатальна (фінальна!) битва
    хто наступний на смерть?
    ...хто наступний?
    що за пара – війна і молитва?

    як у серці обох сполучити
    де накреслити лінії меж?
    та мовчить і повз мене дивиться Вчитель
    що приніс нам і мир
    і меч


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  42. Ірина Ірина - [ 2010.04.25 22:55 ]
    Ось я сиджу, читаю вірші
    Ось я сиджу, читаю вірші
    І плачу гіркими сльозами.
    Чому не народилась інша?
    Чому мені так важко з вами?

    З людьми, які снують повсюду
    І гордо голови несуть,
    Які створили стільки бруду,
    Що вже й по вік не розгребуть.

    І часом хочеться сказати
    Важливе щось, ніхто не слуха.
    Їм цікавіше пляшку взяти
    Та нализатись аж по вуха.

    Та розсміятись прямо в душу,
    Вони ж бо люди, я то хто?
    Я з місця ще ніяк не зрушу,
    Щоб відкусити свій шматок.

    І може десь хтось також плаче,
    Хтось також любить оцю тишу.
    А тут я все частіше бачу,
    Що краще б народилась інша.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Аліна Шевчук - [ 2010.04.25 22:05 ]
    Волі серцю
    Ти мчиш по днях, ідеш по небокраю,
    Міряючи спогадами шлях:
    "Я не забула. Я про тебе пам´ятаю.
    Не загубила я тебе у долях.

    Я тут, я є, я у спектаклі граю,
    Але чомусь заплуталась в ролях.
    Стою, дивлюсь на зорі...й пригадаю
    Тебе, незмінного...сама ж в чужих краях.

    Комусь кажу: "Люблю", а очі - "пам´ятаю".
    А очі щирі, і вони не збрешуть.
    Я кожен день свій спогад розпинаю...
    Багато їх, і всі на пам´ять пишуть.

    Листів немає...спогад онімів.
    Я загубилась...я забула ролі.
    Нема нікого. Ти лиш - в світі снів.
    Будень заснув. Вві сні він стогне: "Волі..!"

    Волі почуттям, волі серцю,
    Волі зуміть вибирать.
    Волі забуть про все це,
    Волі про все пам´ятать!"

    24.04.2010 23:54


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  44. Порце Ляна - [ 2010.04.25 22:36 ]
    Удивляется мне изувер
    Удивляется мне изувер,
    до костей атеизмом тлеющий -
    Я - пример!
    Я - для всех пример
    ...верующих!

    Все по Библии, посмотри –
    дождь на землю виной пролúтый
    грех мой, грех
    заточен изнутри
    словом…
    кодом…
    псалмом…
    молитвой!

    Если хочешь – простоволосая
    ногами, в кровь сбитыми, стану
    пред очи твои.
    Меня, исцеленной росами,
    на долго,
    на долго станет

    терпеть твой с упреком взгляд,
    и благодарить смиренно
    за темп, что на старте взят.
    Смелее!

    Смелее меня ругай,
    вини-обвиняй,
    я с трепетом
    приму эту казнь
    за рай,
    за сказку,
    за детский лепет.

    Мсти и мсти мне,
    кричи, неистовый,
    у меня на глазах возлюби
    женский род весь –
    и падший, и чистый.
    Все запасы истрать любви

    на чужие тела и стоны
    тех, кто к сердцу, и кто не люб,
    отрывайся.
    Оно того стоит,
    и поэтому я стерплю.

    Хочешь - в рабство меня продай,
    хочешь –
    избегай со мной встреч… но
    прошу тебя - дай мне, дай,
    разреши в тебя верить вечно!

    Выбивать из меня веру прутьями
    ты, «накрученный» злыми людьми,
    не старайся!
    Не покачнуть ее!
    Лучше сердце открой,
    прими

    свой же свет с дна забытых ниш,
    на любовь обиду меняй,
    моей жизнью спасайся,
    лишь…
    умоляю – поверь в меня!

    Ну а я наперед нам
    искрами
    жизнь рисую из ярких картин,
    потому что я верю искренне,
    потому что - христианин!

    25.04.2010


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  45. Вероніка Золотоверха - [ 2010.04.25 21:48 ]
    дитяча романтика
    засіяло жандармами небо
    не сховатися нам ніде
    ти поставив сірісінький вело
    і сказав що так не піде

    заспокоїв цілунком бузковим
    вкрились ковдрою так на траві
    хай штрафують ці зорі казкові
    всеодно їм до нас не дійти!


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Павлюк - [ 2010.04.25 20:48 ]
    ТВОРЕЦЬ І ГЕТЬМАН
    Думав гетьман – вибирає долю.
    Сива чайка плакала в Дніпрі:
    Україна продана за волю,
    Україна куплена за гріш.

    Думав гетьман. Лірники співали.
    Так душевно вміють лиш сліпі.
    Мов козацькі "чайки" повставали
    Золотити хвилі голубі.

    Думав гетьман – віра в нас єдина:
    Об’єдна корону й булаву...
    Бог також, він трішечки людина.
    Він сидів і плакав у траву.

    Гетьман думав. Півні за рікою
    Піють, піють сумно, як вітри.
    А тополі ходять за водою,
    Розпустивши коси-вечори,

    Що спадають козакам на рани
    Оберемком променів святих.
    Степ – як лист турецькому султану,
    І кургани – душі висоти.

    Вся Земля – німа, немов руїна,
    Десь для когось пада, як зоря.
    Сивий гетьман Богу України
    Ланцюгами сльози витирав.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (5)


  47. Вероніка Золотоверха - [ 2010.04.25 17:13 ]
    ****
    Що життя? Ти лиш пустка для нього.
    Що життя? Ти лиш жовтий листок.
    Ти ніхто, ти ніщо, ти та жінка убога,
    Що вмирає від горя і плину думок.

    Кожен день, як на цвинтарі сіро і строго
    І лиш ти ікебана поміж свіжих могил.
    Ти – одна. І кудись завернула дорога,
    Хто в ній знайде тебе?.. збиту й кинуту в пил.

    2007


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.34) | "Майстерень" 5.25 (5.34)
    Коментарі: (2)


  48. Мара Щира - [ 2010.04.25 15:23 ]
    Портрет
    Він хотів бути схожим на Ісуса, дуже
    Тому не мив голови і не брив бороду
    Цілував всіх, навіть найгірший у губи
    Сподіваючись, на решті, знайти свого Іуду
    Ходив босим, здебільшого по дахам
    Бо так, він вважав, значно ближче до Бога
    Безіменним був – не вірив іменам
    Його часто бачили серед міста голого
    Збирав пляшки і дарував квіти бомжам
    «Кожен має право на квітку зранку»
    Лякав мене коли обіймав
    Коли приймав за стару наркоманку
    А вечорами вдягав піджак
    І огидну сріблясту краватку
    Йшов у єдиний в місті «спраіжній» паб
    І розважав петеушних дівчаток
    А зранку знову хотів… бути схожим на Ісуса
    Чи Елвіса. Чим Король гірше за сина Бога?


    Рейтинги: Народний -- (5.21) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (9)


  49. Ірина Зелененька - [ 2010.04.25 15:20 ]
    ***
    Дім на горі, де є бурштини,
    захланні камені, як матові сичі.
    В очах застигли кришталеві скелі.
    Коти на призьбі, здогади в діжі.
    Десь лише сонце. В мене - шум паперу:
    я ріжу колір. Щось таке у нім...
    Альбоми квітки, розкоші фланелі
    та мрії кармелітів у вікні.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (5)


  50. Ігор Павлюк - [ 2010.04.25 15:48 ]
    Ножово-ніжний весняний сум.

    Ножово-ніжний весняний сум.
    Торішнє листя – як грішні гроші.
    Душу на вірш розміняв і несу
    Між люди всякі, звірі хороші.

    Така чорноземна печаль бува,
    Що вию на Місяць останнім вовком.
    Та вірш мій від мене мене рятував,
    Коли до народу я ріс від тусовки.

    І року пора, і пора життя...
    Пора до їх зміни кістками звикнуть,
    Як звикнуть до думки, що ми в гостях,
    Тому веселитися треба й викати.

    Ну а коли серед ночі біль,
    Не спиться... пекельно, смертно, тривожно –
    Каву зварю, подивлюсь на сіль...
    А потім – на зірку кожну.

    Більше усіх уже там, ніж тут.
    І я не кращий… дай Бог не гірший.
    Дальше, ніж інших, мене не пошлють...
    Може, зостануться вірші?..

    Буде ж війна – на війну піду,
    Буде кохання – буду...
    Осінь, здається, у райськім саду:
    Падають зорі, як листя, як люди...

    А в нас тут ніжний весняний сум,
    Торішнє листя – як грішні гроші.
    Душу на вірш розміняв і несу
    Між люди всякі, звірі хороші.



    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   1318   1319   1320   1321   1322   1323   1324   1325   1326   ...   1816