Пробач мені цей дощ, що за вікном
шепоче нерозбірливо і тихо.
Думки та почуття сплелись у вихор
і світ перевертається вверх дном…

Мовчання сумом сходить на уста
і котиться краплинами додолу.
Напевно, це також дарунок долі –
дощем розбавить тишу, бо густа…

А кроки наші тануть у весні –
земля пливе, промокла аж до серця.
Я обіцяю виправити все це –
лише прости цю зливу - у мені…

Ти приходиш до мене в ночі,
І даруєш - сон диво-казку,
Проганяєш печалі сумні,
І даруєш мені ніжну ласку.
Ти немов би Принцеса чи Фея,
Ти неначе цілунок п`янкий,
Ти для мене велике є щастя,
Хвала Богу ти моя , я твій!!!!!!!!!!!!

Я не в силі читать твој думки,
Я не в змозі відгадати почуттів.
Та, все ж мені важливо знати,
Чого ти хочеш і хотів.

Довкола нас цвіте буйне життя.
Слова кохання линуть на роздоли.
Кохаю щирим серцем я тебе,
Та про взаємність ще й немає мови.

І я прошу - всю правду розкажи:
Чи граєш, чи по-справжньому кохаєш?
Не муч! Моє серце облегчи,
Якщо ти серце, а не камінь маєш.


2006 р.

Латати мозок грубими нитками
Обличчя німе
Не залишилось нічого ні тата ні мами
Вода з хлоркою. Чай
Гидкий цукор, скалічені очі
Гарячий лід
Ночі, ночі…ночі-ночі. НОЧІ!
Провалля
Напитися хочеш?
Латати мозок. Навіщо, нікчемо?
Видери очі. Забери їх.
Сховай до кишені
Закрий їх до скрині, розмалюй фарбами
Наприклад у сині
Збери мозок до купи.
Віником з асфальту. Вклади до голови
Латай грубими нитками
Зроби з мене ляльку
Запакуй у картон, засип пінопластом
І пошли до Африки
Латай мозок, не шкодуй шовку

неэмоциональный.
циничный и брутальный.
взгляд замкнутый, хрустальный.
сухой. почти зеркальный.
а голос твой спокойный.
такой самодовольный.
бесчувственный. убойный.
и гладкий полирольный.
ты непонятный очень.
запутанный. а впрочем..
твой нож уже заточен.
и ждет спокойной ночи.

2010

они простятся, стоя у метро,
и разойдутся разными путями.
а завтра он пойдет с другой в кино.
а завтра у нее другие планы.
недели через две она звонит.
и он согласен, он сейчас не занят.
увиделись. он курит и молчит.
она лежит, как кукла, на диване.
они опять простятся, как всегда.
и он уйдет, не думая о завтра.
и ее жизнь не определена.
зависти от того, как ляжет карта.
единственное точно суждено:
им друг от друга никуда не деться.
их порознь двое, вместе - как одно,
и на двоих одно большое сердце.

2009

ты меня убиваешь.
не хочу быть жестокой.
ничего ты не знаешь.
мир - из тонких волокон.

снова прячется небо
в грязном цвете асфальта.
никогда ты там не был.
боль. и в ночь звуки альта.

эта паника в теле..
это кровь стынет в венах.
кто ты на самом деле?
мы вдвоем в одних стенах..

мы не вместе, но рядом.
мы больны одной жизнью.
друг друга хвалим в награду
за непонятные письма..

с ума сойдем потихоньку,
напишем новые строки,
пойдем поплачем в сторонке,
смешно всесильны, как боги....

2010

Пам'яті
загиблих у голодоморах
1932-33 та 1946-47 років

Ні. ні, мій брате: не для страти
Живемо на землі оцій,
А щоб вона була багата,
Плекала наймудрішу ціль.
Хай не лякають нас гармати,
Дітей виховують батьки.
Ми – не для того, щоб страхатись,
А щоб жилося залюбки!
Покиньте нас, біда і горе,
На безліч років і століть.
Вже зачиніть себе, пандори,
С е б е навічно заморіть!
Не забувайте, герострати:
Загибель людства й вас зведе!
Ми не для страти, не для страти:
Щоби ж и л а Земля Л ю д е й!
Кому Європа, кому НАТО -
Побачити б: а щастя де?
Ми не для страти, не для страти,
А щоб настав, нарешті, день!
2004 р.

Я люблю Україну так,
Щоб не платити податки.
Це робить тільки простак
Або в крайньому випадку.

Гроші ховаю в офшорі,
Акції в мене на Кіпрі,
Яхта в Карибському морі,
Вілла на Міссісіпі.

Та для держави я бідний-
Пика намазана дьогтем
Так ,що дивитись огидно-
Вугол знімаю у тьоті.

2009

Відрили у ямі Трипільськи дві кістки,
Везуть в Вашингтон на аналіз.
На них вже чекають з діаспори звістки,
Де дім Білий зранку зібрались

Кістки заховали колись комуняки
В глибокий і темній печері,
І думали що вже навічно, собаки
Ця тайна помре з Сесесером

А правда у тому, це вчені сказали,
В них гени лишились арійськи.
Едину ми кров з европейцями мали
Тому за ментальністю близьки.

Коли покупця чергового обважив,
Або цупиш кошти з бюджету.
В тобі прокидається Бісмарк відважний,
Тому хочеш вкрасти планету.

Служу я у війську давно офіцером
Коли в мене вільна година
Я хочу спитати Степана Бандеру
Вкраїни великого сина

Життя було наше колись непогане
При владі були комуністи.
Скажіть же тоді мені пане Степане
Що трапилось в нашому місті?

Стоять підприємства,руйнують заводи
Гуляє по них безробіття
А хтось влаштував день високої моди,
Мільйони кидає на вітер

Виходить шановний нам краще жилося
В часи більшовицької влади.
Коли робітник в дім зарплату приносив
Мабуть не такі ж вони гади ?

2009

Прикмета заможного пана
Маєток родинний за містом
Але заважають селяни,
Що стежкою ходять по лісу

Повітря вдихають приватне
І землю хазяйську затопчуть
Зроблю я їм сказане платним,
Що жить більше тут не захочуть

2010

Митрополит дверіма рипа
Свого крутесенького джипа.
За ним кортеж із охорони
Та ще з десяток у кущах.

Мабуть ховається від бога,
Щоб той не вийшов на дорогу.
Хоч він не вірить в забобони
Але в ночі долає страх.

В селі не пахне паляницей
Сумують кинуті криниці
І так ,як крапки після оспи
Стоять розвалені колгоспи.

2010

Хочу знов в часи застою-
Там дешева ковбаса
Льоні Брежневу героя,
Ну а нашим пуд вівса

Комуняки так не крали
Збудували Дніпрогес.
Щоб там люди не казали
Поверніть КПРС!

Зіронька домашнього стриптизу
Б'еться дуже боляче хлистом,
Лізе без білизни по карнизу ,
Маже груди київським тортом.

Ось тримай гарячого по спині,
Пише про стосунки інтернет,
Якщо не бажаєш ти дружини
Я Сьогодні Штірліц ,а ти Кет.

Шорти шкіряні чорніють блиском,
Заховався в ванній чоловік,
Налякався очманілим тиском
Взяв і назавжди з квартири зник

2010

Ковток
Надії –
Радість
Від життя.
І повний
Келих
Оцього
Чар-зілля.
Нехай
Від щастя –
Повне
Забуття.
Хоча
За ним
І гіркота
Похмілля.

04.12.06

И пусть я буду бешено рыдать,
И пусть мои глаза нальются кровью,
Ты разреши последний раз сказать,
Как я горю... горю к тебе любовью...

06.04.10

В божевільності самопоборень,
В сотнях власного духу підкорень,
Коли хрест важко тисне у плечі,
Коли боляче від самозречень,
У зусиллях наступного кроку,
І за крок у провалля глибоке,
У зневірі, журбі й безнадії,
У обіймах крилатої мрії,
В мить занурення відчаю в вічі,
І у прагненні істин одвічних,
Між людьми, які щирі й відверті,
І між тими, хто душами мертві,
У щоразу пекучіших втратах,
У мистецтві образи прощати,
Сам на сам з самотою гіркою,
Чи зігріті любов"ю людською,
У ранкового сонця промінні,
У шаленому серця горінні,
В кожнім з тисяч життів, що даються,
У краплинах, що з неба проллються,
У світах, що близькі і далекі,
У постійнім чутті небезпеки,
У забавах, нераз легковажних,
У боях, що лише для відважних... -
МИ ШУКАЄМ СЕБЕ - СЕБЕ СПРАВЖНІХ!
6.04.2010р.

Серпантинно
час у діл збігає.
Білопінно
пружить водоспад.

Добре знаю,
що я не така є.
Щось чекаю
знову невпопад.

Серед снігу
білий цвіт шукаю.
Попід стріху
кличу ластівок.

Мо", на крилах
принесуть з іраю
і мені
легких, ясних думок...
2010

от і поле засіяне
помилками
надіями
досвідом заволочене
прикрістю притолочене
проростає
завруниться
що надіялось -
збудеться
помилки повиполюю
і
подякую
полю я

06.04.2010

Було в мене щастя, оповите страхом.
Було в мене щастя, сумом оповите.
Жило моє щастя під дірявим дахом,
Ніким не доглянуте, ніким не укрите.

Було в мене щастя — аж болем поросле,
Тривогою вкутане, замкнуте, скрите.
Ані не дитяче, ані не доросле,
Зате солодкаве, зате соковите.

Було в мене щастя. З полиновим смаком.
Із запахом хвої, любистку, чар-зілля.
Огорнуте сумом, огорнуте страхом...
Я ним упилася. У мене — похмілля.

1996

Перегуки в лісі линуть, перегуки -
заховалася весна за білим буком,
теплим деревом гладким і напівсонним,
що зимою домріває на осонні.

Чи весна то, а чи мавка, чи дівиця,
ген, побігла босонога, по косиці,
заспівала, що аж сонце заяріло...
чи то сон_це, чи то усмішка Ярила?

Ой, котилася гаївка берегами,
відчинивши великоднім дзвонам браму,
де бувала, умивала землі світлом,
щоб душа жива фіалкою розквітла.

Очі, мов рани відкриті –
іде кровотеча…
міняєш частоти,
пливеш по течії –
ще не вечір,
у шкурі овечій
змінюєш погляди
на звичні речі,
в зелене пальто
переховуєш плечі:
цей видих, мов сальто,
цей погляд, мов зречення,
солодким альтом
карбуєш речення,
кінцевим пунктом
будуть пробачення.

Коли весна згадає перший сніг
І побіжить назустріч зорепаду,
В її думки навшпиньки я прийду,
Зі слів її зітру зими помаду.

Коли згадає літо перший грім
І озирнеться на бурхливу повінь,
Я голову схилю йому до ніг,
Смішних тріумфів і поразок повен.

Коли у сіно осінь упаде,
Згадає перші квіти серед жита,
Я буду йти у свій останній сніг
І буду першим поцілунком жити.


2003р.

Третій постріл у груди і вже по закінченню мрій
Епітафія осені. В пам'ять вкарбований голос.
Безконечним пунктиром гудків і освітлених полос
Як зникаюча музика в цій порожнечі німій.

Де у кожному кроці, у кожному з тисяч життів
Я шукаю тебе між вокзалів, доріг і повторень.
У чужих іменах… В божевільності самопоборень
Ми навіки разом, саме так як ти цього хотів...

Крізь жовте листя у саду
Іду до тебе, серцю любо.
По сонцю-золоту іду,
Моя ти звабо, може згубо.

У цей осінній листопад
Свої притишуючи кроки,
Не оглядаюся назад,
Майбутнім вишиваю роки.

На вишиванках тих цвіте
Веселками моє кохання.
Твоє волосся золоте…
Моє бажання, чи наслання?

А ти назустріч не ідеш,
Живеш без мене в цьому світі.
Не знаючи, в мені живеш,
Немов мелодія в сюїті.

30.09.08

І коли я тепер наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
А країна моя замерзає заквітчана цвітом,
Хвора з горя, беззахисна ніби маленьке пташа.

Бо утратила все – сподівання і світлу надію,
Де у вікна ізранку і сонце, і ніжне тепло.
Я другої країни, дідусю, придумать не смію,
Я хотіла, щоб в ній українське текло джерело.

Щоби вишні весною гуділи рясними хрущами,
Про які ще Шевченко писав у чужій далині.
Розтерзали державу, вивозять і вдень, і ночами,
І безвихідь в усьому, зарадити як тут мені.

Ти казав, мій дідусю, що кров українську не змішуй,
Бо з прадавніх часів кров ота протікає в роду.
І від того болить, що в колисці нащадок колише
Українця малого, а в долі чатує біду.

І чорнозему слід, що чорніє на труджених пучках,
Кожне зернятко в полі – то наші недоспані сни.
Садить разом зі мною картоплю маленька онучка,
А навкруг Україна... безкраї поля ярини.

17.12.08

Світло тут, поміж нас, і зовні.
На кордоні – вікна квадрат.
Розливала любов по повній
і гіркою була, навряд...

Плели руки на стінах тіні.
В лабіринтах важких завіс
осідала світанків піна
павутинням густим навкіс...

Обертало зірки над нами
або сутінь шпалер і стін.
Ми у світі були світами,
решта – тінню... То світла тінь…

Било сонце у скло даремно,
марно йшли із небес дощі –
нам світила душа у темне,
ми напилися із душі...

Коли впали світів кордони
теракотом важких гардин,
Світлотінню прийшло сьогодні.
Буде всесвіт... і буде син...
05.04.2010р.

Знайди мене тихенько між зірками,
Лиш пригадай на мить спогад ясний,
Закутаний в душі одноманітними роками,
Обпечений вустами всіх нездійсненних мрій.

Душа...прокинься! Подивись на зорі,
Всміхнися до минулого свого.
Якби хотілося втопитись в нім, як в морі,
Більш не почувши голосу твого.

Мені ще й досі сняться сни про тебе,
В яких так добре і так мало треба:
Лиш кадр з мрії і шматочок неба,
Та казка днів, яка мені так люба.

Не плач, серденько. Не сумуй прожитим.
Хай карі очі не торкне печаль.
Не треба жить лиш спогадом забутим,
Спрямуй свій погляд у безмежну даль.

Бачу диво руж і зелень віт -
розмай утіх для нас усіх.
І кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».

Бачу неба синь і хмар політ,
і день ясний, і мир нічний.
Знов кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».

Виблискує у небі веселка чарівна
і усмішки між нами засвічує вона.
Тут є друзі мої, чую: «Салют! Здоров!»
У цих словах — їх любов.

Ось мале дитя. Вже з юних літ
росте в знанні на радість мені.
Я кажу знов і знов: «Ех, чудовий цей світ».
І кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».
О(в) є-є-є!

(2010)

***
I see trees of green, red roses too
I see them bloom for me and you
And I think to myself what a wonderful world.

I see skies of blue and clouds of white
The bright blessed day, the dark sacred night
And I think to myself what a wonderful world.

The colors of the rainbow so pretty in the sky
Are also on the faces of people going by
I see friends shaking hands saying how do you do
They're really saying I love you.

I hear babies cry, I watch them grow
They'll learn much more than I've ever know
And I think to myself what a wonderful world
Yes I think to myself what a wonderful world.
Oh yeah!

Засыпать с блаженной улыбкой
Просыпаться и видеть небо.
Все вокруг совершают ошибки,
Разбавляя сплошной белый

Рыбой пахнут слова в блокноте
А на вкус отдают металлом
вынимаю крю4ки из плоти,
Поздравляя с началом

И сквозь голые ветки леса
Посмотреть на немые звезды
Поднимаю глаза,но вижу
Лишь сучки и вороньи гнезда

Нашу вечность в твоем взгляде
наши крылья в сплошном белом
и цинизм на страницах тетради
вдруг запах горелым...
05.04.2010

Дотліє свічка. Догорить вогонь.
І блідолиций сніг розтане.
Зостанеться тепло твоїх долонь —
Таке невинне, лагідно-весняне.

Теплом запахне. Рідним і далеким.
Дозріє мрія — брунька непримітна.
Здалека прилетять свої лелеки,
І неодмінно яблуня розквітне.

Молочно-білим зацвіте надія.
Бажання буде щире і відверте.
Твоя любов не згасне, не дотліє.
Напишеш лист. Відправиш без конверта.

Він надійде. Чи зблизька, чи здалека.
Я прочитаю в нім про твій неспокій.
... Затримались лелеченьки-лелеки —
Десь там, у небі — зоряно-високім.

Не думка – тільки криця.
Передхолодний дзвін.
Вогненна колісниця
Твоїх музичних стін!

Нестримані печалі -
Невипита труна...
Твоїм глухим мовчанням
Розгойдана весна.

2007

Христос помер. Помер колись за нас.
А ми себе вбиваєм ні за кого.
Ще вогник свічки в церкві не погас,
А ми погасли з вірою у Бога.

Христос воскрес! Воскрес колись для нас!
Мільйони душ у щасті і любові...
Один лиш день... А завтра прийде час,
І Господа ми розіпнемо знову.

Мовчить земля у втомі від вистав,
Хтось угорі невтомно п'єси креслить.
Щодня ми розпинаємо Христа
І раз у рік ждемо, що Він воскресне.
2010

Cонце в очі, вітер в плечі,
час кайданками на ноги,
доля десь застрягла в черзі
і не йметься тим ні трохи.

Кут глухий серед пустелі,-
палять пеком гнів та сльози:
хто сказав, що паралелі
не стинали списи досі?

Коридори задзеркалля
душу людську спрагло смокчуть...
в неба синього проваллі
льон під кужіль мойри топчуть...

2010

Осіння туга без вина п’янить,
Дощем у вікна темні заглядає,
Сльозою на щоці моїй бринить,
Холодним вітром серце зігріває.
Ніч прийде принесе пітьму,
Яка заповнить вщент мою кімнату
І лиш тоді я з острахом збагну,
Що знов самотня буду зимувати.

2009р.

Великим бути добре, далебі,
Але не похитнися у собі.
Осяяна моя душа зорею, –
Літа у небі – сизі голуби.

Порожнеча
І тягнучий біль.
Ніби втеча,
Ніби постріл в ціль.
Невимовна
І проста журба,
І невтомна
Гостра боротьба

Осінь бреше.
Листопад: плюс десять.
Ніби менше
Стало в серці нести.
Не впіймати
Легкий смак задухи,
І не знати,
Де й поділись рухи

Йду свавільна
На підборах пекла,
Ні , не вільна,
Просто дуже змерзла.
Схудла, збігла
І любов , і мрія.
Ще не вільна,
Та й не безнадійна!..

Ти забарився-
Чекаю давно
Сплеску чуттів полум`яних.
Хтось опинився
Поруч,а хтось
В спогадах станув бажаних...

Б`ється, тривожиться,
Ниє нутро,
Так безпорадно ридає.
Снігом все множиться
Ген за вікном,
Тисне і не відпускає

Ти забарився...
На тисячу літ,
Тисячу літ самоти.
Болем лишився,
Скутим у лід,
Холодом став назавжди...

Давно чекали, щоб роздати бідним
по крапельці тепла... Риплять вози,
весна додому, а не в гості, їде,
везе пучки вербової лози,

проміння теплу вичесану вовну,
пташину радість, прибрану у спів
і великодню писанкову повню,
де віра із любов’ю - пів на пів.

А день, то ходять олені на пашу,
і риби плавають смиренно у ставку,
і незбагненний безконечник часу
веде на світ гаївочку витку...

А ніч – ясніють зорі пацьоркаті,
і запах пасочки... І звершення чудес -
хода Всеношної, і ми – уже при святі:
«Христос воскрес!-Воістину воскрес!»

Усвідомлення непричетності до зеленого місяця –
Перехняблені сосни, зворохоблені ясна.
Всі розмови у книгу буття запишуться,
Але хто сказав, що нагороди видадуть вчасно?
Відтискає вологу зсудомлене горло
Чорно-білих беріз, ліс заходиться кашлем.
На галявині цій, немов біля столу,
Тринадцять дерев. А тепер тобі страшно?
Поцілунки сьогодні зрадливі, неначе у Юди,
Безвідмовні, бентежні, неначе осикове листя.
Пальці стиснуть планету, польотів на небо не буде,
Лиш світила на линві повиснуть, неначе намисто.

Рыба безмолвна - ей только об лед
убиться, если рыбак не ждет.
Поставлю аквариум, выключу свет,
останусь с рыбою в близком родстве.
Буду рыбу кормить с руки
пока не вырастут плавники
и жабры, а после открою кран -
выпущу рыбу в мой океан.

Плавай, рыбешка, и жизни учись –
в эмалированную жизнь
бьется хлорированная струя -
плещется, плещется через края.
Вот тебе берег, вот тебе глубь,
вот тебе парусник, вот Колумб,
плывущий на запад открыть водосток,
где кока-колой бьется восторг.

А что одиночество? – просто грусть.
Рыбак привяжет на леску груз,
рыбак приманку прицепит на крюк,
рыбак твой самый заветный друг,
рыбак, одинокий среди людей,
ищет подругу в воде.

У дзвонах спів небес, Його любові,
А код її захований у Слові.
Лише тоді, як знайдеш ти його, –
В душі розквітнуть котики вербові.

Твої цілунки — весняною повінню
підступну недовіру розмивають.
Душа моя — неначе перед сповіддю:
вона якусь тривогу відчуває.

Святе причастя — після покаяння.
Присмак вина у тебе на устах.
А за любов — що, також покарання?
... А без любові жити як?

Прийму причастя. Голову опущу.
Подумаю про Бога і про тебе.
Все дуже просто. Й на кавовій гущі
щось видивлятися — нема потреби.

Присмак вина ще довго на губах.
А сповідь — це таке душевне свято!
У жодних, найтовстезніших псалмах
нашу любов святу — не описати.
2008

Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель! (Об'явлення 1:8)
Сказав Ісус Христос: Хто має вуха, нехай слухає! (Від Матвія 11:15)
Я й Отець Ми одне! (Івана 10:30)
Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися. (1Петр.2:24)
Сказав Господь Ісус Христос: Я є дорога, і правда, і життя! До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили. (Івана 14:6,7)
Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам! (Від Івана 15:7)
Ісус же відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе! (від Марка 9:23)
Правду кажу вам: якщо двоє з вас на землі домовляться просити Мого Небесного Батька про щось важливе, то він виконає їхнє прохання. Бо, де двоє або троє зібралися в Моє ім’я, там і Я посеред них (від Матвія 18:20)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (Від Матвія 6:9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)



Борони нас, Боже. Борони Ти нас
Уночі й у скруті, в небезпечний час.
Дай надію, Боже. Боже, Ти - наш Спас!
Дай нам віру, Боже, кожному дай з нас.
Дай нам мудрість, Боже, силу й гідність дай,
У Новині Добрій милість нам являй.
Кров'ю бо Святою врятував Ти нас,
Полюбивши, Боже. Боже, Ти - наш Спас!
У Тобі дай жити та здоров'я дай,
На дорогах наших нас благословляй.
Величати Бога будемо весь час.
Не залиш нас, Боже. Боже, Отче наш!

Це ніби сон. Але ж не сон — видіння,
Яке прийшло з людської глибини.
Душі в віках не пізнане бродіння,
Що з дійсності виготовляє сни.
Гніді чи, мо’, червоно-золотаві
(Як полум’я, що виникло з грози)
Летять кудись — у славі чи неславі? —
Козацькі коні, впряжені в вози.
їх сотні, тисячі. Мужичі спини
Гойдаються у ритмі торохтінь.
Іде народ — ніхто його не спинить.
А сам я хто —
Живий козак чи тінь?..
То мить була: душа впізнала гони,
Де кров’ю сходили товариші.
Можливо, то Хмельницького загони
У споминах безсмертної душі?
Проте нехай оце видіння скаже
Раніше, ніж порине в забуття,
Що кожне «я» — жива духовна пряжа
Із споминів колишнього життя;
Що, може, не далеко і не близько
(За прірвою із простору й часу)
Народиться колись руде хлопчисько,
Прийнявши те, що я тепер несу.
І на відзнаку наших дум та звершень
Йому, хто совість чистою зберіг,
Насниться тридцять третій, сорок перший
І в тінях від дротів мордовський сніг.
Він вхопиться за голову руками —
І в муках наше пригадає все.
Не вороними вже, а «воронками»
Давно забуте душу потрясе…
Це ніби й сон. Але ж не сон — це, мабуть,
Щось пережите, не якась мара…
Якщо мене життя хоч трохи вабить,
То лиш тому, що «я» не помира.

17.X.80, Мордовія

Чи колюча табірна дротина
Вітрові встромляє шпичака,
А чи дуденить очеретина —
Не збагну лиш: звідки і яка?

Може, з неіснуючої хати —
Та, що вже зотліла у землі;
Та, яку в болоті зжала мати,
Коли ми були іше малі.

Чи, можливо, на далекій Віті,
Де витає в споминах душа,
Мій онук у росяному світі
Дудочку майструє з комиша…

Плач у серці, плач, очеретино,
Понад мукою тюремних літ —
Дай забути про лиху дротину,
Що від мене краде білий світ.

І коли у ніч холодну, сіру
Здавлять груди передсмертні сни
Розбуди в мені пригаслу віру,
Материнський голос поверни.

IX.80, Мордовія

Пора радіти :
Сміються діти,
Бо пахнуть квіти
І теплий вітер.
У Львові літо.

Душа піддасться
Отій напасті,
Потрапить в пастку,
Де гарний настрій.
У Львові щастя.

Любов сторічна,
Як буйна річка -
Думок логічність
І мрій магічність.
У Львові вічність.

І першим словом,
Кричу раптово,
Що терміново
Я їду знову
До свого Львова!!!

03.04.2010р.

Хай наша віра буде, як криниця,
Хай в душах вічно сяє зоряниця,
Хай не зміліють на любов серця, –
І Слово хай повік у них святиться!

(літературна пародія)

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів…

Читай мене на відстані стандартній…
…згори донизу, знизу догори…
…Мов до молитви, губи розтули.

І ззаду наперед, і традиційно…
…Не пропускай, читай мене наскрізно…
…Читай мене зухвало й ніжно…
«Читай мене» Наталка СКОСАРЬОВА

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів,
Як Джакомо читав нас Казанова.

Молитвою до мене говори,
Читай мене губами і не тільки,
Згори донизу, знизу догори,
І не рахуй, читав разів ти скільки.

Не пропускай, читай мене наскрізно,
Читай мене, зачитуй до дірок,
В усі дірки читай мене ти грізно…
Тобі даю я читання урок.

По палітурці ззаду мене вдар ти,
І між рядками нігтем проведи,
Читай мене на відстані стандартній
Води по сторінках туди-сюди.

Он у мені малюнок - ніби туча –
Розгладь масажним рухом сторінки,
І ритм спокійний обери таки,
Бо я буваю трохи… злочитуча!

І ззаду наперед, і традиційно,
А хочеш, то й ребром мене постав,
Читай мене завжди зухвало й ніжно,
Аби із задоволенням читав!


4.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)