Небо снігом вибілило свитку, –
зустрічати вечір
Той, що Свят...
Витинають попід вікна хат
вітер з колядою напідпитку,
а кутя на стелі засиха

у світлицях, прибраних і теплих
Дзвонять ложки, – дівка на порі
кличе долю… звідки?
Сміх і гріх
Гомонять на вулиці вертепи,
та чомусь минають мій поріг

Я ж не відьма
Ну хіба що трохи
зажила неслави у селі…
Наварю води на киселі,
повезу вечерю до Солохи
верхи на березовій мітлі

Ми ж із нею наче рідні сестри
Кров на двох та істина на двох
Сіло сонце…
Народився Бог
Тільки в лоні світлої Авести
ще колодязь досі не засох

З моря не діждатися погоди…
Приворожу щастя молоде,
кину карти
Лиш не знаю, де…
де ж той ангел темнокрилий бродить
що для мене місяця вкраде?

Прокотилася
Наче з гір вода.
Розгулялася
Яничар орда.

Не жаліючи
Діточок малих,
Обікравши їх
З голови до ніг.

Не лякаючись
Кари Божої
І не роблячи
Справи гожої.

Кари Божої
Не діждемося
То ж самі, мабуть,
Піднімемося.

Загуде майдан
Гордо, з піснею,
Яничар змете,
Наче плісняву!
2006р.

Із Україною щодня в двомовнім „гірко”, -
Нью-Йорк, Нью-Йорк, тобі аукнеться Лазірко!

- Зорі рідшають, -
промовив Сірий Брат,
нюхаючи передсвітанкове повітря.
– Де буде наше лігво сьогодні?
Адже тепер
ми підемо новими слідами.
Р. Кіплінг «Мауглі».

* * *
Твій слід загубиться в ночі
І ранком вмре.
Трава прим’ята оживе,
Забуде все.

І тільки в росах сміх і гріх –
Твоя сльоза:
Віддай мені, віддай мені
Всі «проти» й «за».

І, навіть, розірвавши плоть
І дух єства,
Ранкові зорі упадуть, -
Одні слова.

Заворожено очі
вдивляються в цятку червону.
Жовта ніч, мов чаклунка,
завмерла в квадратах квартир.
Крок від тебе вперед,
вибухає зеленого вогник.
І розділить одне
сірий злодій у смужку-пунктир.
Кілометри дощу,
кілометри гнучкого чекання.
Не пришвидшуй його,
хоч на мить в неймовірне повір.
А червоний не гас,
мов надія, тривожна й остання,
Й зафарбовував душу
в ніким не написаний вірш.
Сірий ворог не спав,
з-під коліс підкрадавсь, мов гадюка.
Та, ламаючи всі
перешкоди і правила гри,
Я іду на червоне,
зберігши тепло поцілунку.
Поки світ у вікні
під червоним промінням горить…

2008

Тигреня та Слоненя,
Пустотливе Мавпеня
Раз підслухали розмову
Вітру з Пальмою. А мова
Йшла про свято Новорічне,
Що на півночі є звичай
Рік ялинкою стрічати,
Зелененьку прикрашати.
Пальма слухала, зітхала,
Свято дивне уявляла -
Мішуру, дзвінкі прикраси,
Сніжні насипи... І ясно,
Бідолаха шкодувала,
Що ялинкою не стала.
Вітер повно все повідав,
Балачками пообідав,
Та й приліг оце поспати,
Важко ситому літати.
І отут-то Тигреня
Всім сказало: Ми щодня
Свято можемо стрічати.
Тільки, де ялинку взяти?
- Як щодня? Так не буває! -
Слоненя відповідає. –
Рік Новий, казав мій тато,
Раз на рік іде, як свято.
- Раз на рік?! Коли ж це буде?! -
Мавпеня мале марудить. –
Чи у Вітру запитати?
Пане Вітре, годі спати!
- О хо-хо! - зітхає Вітер,
Не дають заснути діти.
Подавай малечі свято,
Рік Новий щодня стрічати.
Тож послухайте, будь ласка,
Ніч, що прийде, - справжня казка:
Сяйвом місячним засніжить,
Співом зоряним потішить.
Принесе забави дітям,
Сріблом скрасить пальми віти,
Зодягне у файні шати,
Миколая щоб стрічати.
У святого ж Миколая
Безліч іграшок, я знаю!
І тому вже всі малята
Намагаються не спати.
Тигреня отут питає:
- Ну, а що, як засинають?
Де шукати їм гостинці?
- Під подушкою в коли-и-исці! –
Вітер крила розправляє
Та на північ відлітає.
______________________________
Тигреня та Слоненя,
Пустотливе Мавпеня
Раз підслухали розмову
Вітру з Пальмою... А мова
Йшла про свято Новорічне!
І тепер у них є звичай -
Рік Новий гуртом стрічати,
Пальму дружньо прикрашати.

Щось не можу звестись я:
жах, що коїться... Нога моя...

Ні, ніхто не винен, бо
раптом м’яз судомою звело.

М’яч у грі, суддя мовчить –
матч триватиме й в наступну мить.

Я ж лежу, й насамкінець
уривається мені терпець!

Часу обмаль, час летить –
за нагоди можна й гру зробить!

На табло рахунко гри –
непоступливе "три-три".

Та суддя спиняє матч:
в аут мій суперник вибив м’яч.

1

Повечоріло…
Сосни.
Дереза.
Зелену ватру розкладаєш повносило...
Кресало у Зневіри в борг узяв?
Вогонь танцює, та не тане крига -
І вже потріскують сніжинки, мов горішки,
На плато, де буяла сон–трава...

Кохання не летить - рушає пішки...
Зле вогнище його не зігріва.

2

А ти так енергійно воду носиш...
Виліплюєш бовванчика шальги...
І я... молитися на лик його не проти!
Але ж...
за руку тягне в море син...

3

За кипарисами
пітьма
гойдає
день...
Відкрий назустріч Сонцю зимні очі –
Наповняться теплом і дні, і ночі!

Бракує слів? Згадай слова пісень.

2004
---------------------------------
прохання вірш не оцінювати,
коментар при бажанні :)

Мне голос был. Он звал утешно...

Анна Ахматова


Глечик прозріння,
Дрібка спокуси.
Кіт мій старішає:
Губляться вуса...
Двадцять ялинок.
Тінь парадизки.
Пекло далеко.
Рай ще неблизько.
Друзі запеклі
Згадують зрідка.
Саморозп"яття.
Зайві тут свідки.

Сніг зішкрібають
Чорні лопати.
Я б полетіла -
Товщають ґрати.
Я б проростала,
Я б колосочком!
Серце офарбило
В хрестик сорочку.
Я б пробачала -
Кидають камінь.
Я б заніміла.
Голос був: "Рано..."

2010
------------------
прохання вірш не оцінювати

Рубаї *******

1
Ріка часу підхоплює усе,
Через пороги всіх століть несе,
Щодня ми дивимось у синю далеч, –
Куди ж то нас ріка ця занесе?

2
Вітрила мрій підняв я без печалі,
І човен мій пливе все далі й далі.
Чарує нас безмежний океан,
А вдалині – дев’ятий вал реалій.

3
Де Бог живе? Обходимо долини…
Де Бог живе? Долаємо вершини…
Де Бог живе? Де Бог живе? Де Бог?
А зазирнути в серце – ні хвилини…

4
Жадоба пошуку не знає меж,
Як до скарбниці мудрості ти йдеш.
Лиш тінь свою не зможеш наздогнати,
А не знесилівши – ти не впадеш.

5
Зустрів я Бога у саду псалмів,
І радо серце Богу я відкрив,
Злились в одне – два джерела любові, –
І я почув душі блаженний спів.

6
Невидиме нас вабить, наче мрія,
Що вдалині зорею голубіє,
І думаєш – воно далеко десь…
Але життя хіба не дар Месії?

7
Глибінь мовчання чиста, наче вічність,
І ллється в душу світла таємничість,
Як тихо нині зупинився час, –
П о е з і я ! Іде її величність…

 
Чужа мати мене приведе на світ
У ночі трепетні, наче птахи
Гріховні вустами запеклі страхи
Байдужі зірки, розкришений лід

Де виють з неспокою хижаки
Діамантовіють зіниці вбивства
У короткому фарсі блюзнірства
Почуття вивертаються навпаки

Сліпе кохання шукає болю
Брудна самота співає недолю
Злоякісного життя напівчверть

На сиві вулиці міста-примари
Демон натхнення, чи янгол кари
Випускає на волю безвинну смерть



 -&-




 

1

Махнув рукою Зевс на рід людський:
Пожадливі людці, підступні, хтиві…
Бог Прометей, що плоть живу зліпив,
Митець був неабиякий... та схибив.
Червону глину він полив… слізьми.
В Беотії добра такого сила...
Буває, в сон осінній прилетить
Бліда істота – з нігтями крихкими -
І квилить, звинувачує творця,
І рани вивертає, мов кишені...
А чим допоможу, зцілю чим - я?
Похнюпиться бідак... іде між скелі...

2

Здола твоє творіння холод… звір… –
Дзижчав комарик-сумнів Прометею,
Тож злинув
відчайдух-творець
до звізд –
Щоб полум’ям зігріть сирі печери.
Відкрив титан таїни ремесла,
Кебетних homo вчив азів мистецтва…
Пандора
спроквола
у світ зійшла...
І посаг простягла Епіметею…
А що велеречивою була,
Уміла вговоряти, научати
(Принадність Афродіта улила
В краплисті очі барви океану) –
То й випурхнула з бочки зграї круків:
Турботи,
смутки,
немочі,
жалі…

І… Прометея Зевс прирік на муки.
І… звів потоп усе живе Землі,
Бо homo гризлись між собою, наче звірі.
Абрис Парнасу бовванів серед імли...
Зійшли з човна
Девкаліон і Пірра.
Забаглось їм планету заселить.
Зачувши голос з віщої печери –
Напучування-поук божества,
Засіяло подружжя, метр за метром,
Камінням живодайні ті поля.

...І проросли небавом крізь пирій
Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві…
Девкаліон і Пірра, сіячі,
Не мали втіхи від такого дива,
Терпляче вчили плем’я, день за днем:
Ріллі - зерно, а вітерцю - маргінес…
І золотили збіжжя: рис... овес...
Старі не вчили підлих homo війнам!
Арес чи Марс, нащадок Зевса й Гери,
Навчав той люд мистецтву... убивать.
За смерть - медалі... Реп"яхами - певність:
Сьогодні хлопчик - а за рік солдат.

3

Несуть хлоп’ятам не торти в дарунок –
Шаблюки, каски, танки... пістолет…
І вчаться дріб-армійці ще з пелюшок
Не тамувати злість-шальгу, афект…

А з мегавікон Олімпійського палацу
Зевес невсипно дивиться на те,
Як із жертовників байдужливо-щербатих
Кармінна кров,
паруючи,
тече…

Надія тліє: рочиню врата в Елізіум.
Там дзюркотять
струмки про лад і мир...

Невже і там побачу вічні війни –
За тінь від кипарисів і олив?!


2005
----------------------------------
прохання до читачів - вірш не оцінювати.

Зимова казка розчиняє
дверцята мрій в Новому році,
Хурделеця сніжком мете,
Барви вогнів на кожнім кроці.
Красуня пишна серед зали,
У запал тостів й святкування,
Радість несе у кожну хату,
А з нею щастя і кохання.
Нехай поряд з шампанським ллється
І щирий сміх в кожній оселі,
Нехай всі люди завжди будуть
Добрі,щасливі і веселі!
Нехай усі дарунки долі
До вас приходять крок за кроком!
Від серця щирого вітаю
Усіх вас друзі : “З Новим роком!”

2010

У очі дивиться зима,
Та ти не сам, я не сама,
І тут немає протиріч:
В нас різне щастя у цю ніч.

І я прошу: не розгуби
Свого кохання літепла,
Не розміняй свої скарби
На різнобарвні скалки скла.

Серця сніжинок крижані
Крадуть чужих сердець вогні,
Холодні леза дивних снив
Тепло стинають справжніх див.

І я благаю: стережи
Своє кохання від зими.
Її холодні вітражі
Розбити вміємо лиш ми.

У круговерті сніговій
Ми дім будуєм - кожен свій,
І Герострат не спалить храм,
Якщо ти ним не станеш сам.

Це ж треба так -
кохання першосніжно
зійшло з небес, узявши під крило.
Під новий рік
так радісно і ніжно
для нас з тобою сонечко зійшло.
І вітер лоскотав хмарки у небі.
І місяць залицявся до зірок.
Так, мрія привела мене до тебе,
щоразу направляючи мій крок.
Це ж треба так -
усе, як я хотіла:
маленька казка із пригод і див.
Кружляє казка
снігом білим-білим...
Повір у неї і вона прийде.

Тихими кроками січень ступа по землі,
Ледве поскрипує сніг і срібляться дерева.
Інеєм білим голі сади зацвіли,
Ходить-блукає між них Снігова Королева.

Навіть здається, ніби крізь казку бреду,
Хвоєю пахне, сіють пшеницею діти,
Господи, дай нам достойно у небі звізду
Твого рождення у вечір величний зустріти.
Дай нам терпіння, сили творити добро,
Дай нам любові, ніжної та осяйної,
Щоби вона завітала, сповнила єство,
І не втопила в життєвім безмежному морі…

Побіля дому баба стоїть снігова,
З гірки малята –на кольорових санчатах
Падає сніг… (Зайві, напевно, слова),
Серце чекає Великого Світлого Свята.

Все ближче осені задумливе чоло,
Хоч за вікном геть розімлілий червень,
Та з давніх літ заведено було -
Зміняти золотом недовговічну зелень.

Іще ледь-ледь проклюнувся листок,
А вже його майбутнє на долоні.
Ось одягає дівчина вінок -
Та незабаром – побіліють скроні.

Та ще не час, ще сонце молоде,
А я чекаю вже осінню прохолоду,
Як перший лист на землю упаде,
Чи на вколисану озерну тиху воду.

Піду у ліс в осінній тихий храм,
Послухаю його молитви й літургії
Землі і Сонцю, кленам і птахам,
Вдихну вино і біль його надії.

Візьму з собою золотий листок,
Як пам'ять, як реліквію із церкви.
Від осені до осені місток -
Останній поклик від живих до мертвих.

Я вірності вірити хочу твоїй. Та не віриться.
Знаходити правду в очах і словах, а не в ігриках.
Над шляхом моїм вороння пролетіло й розтануло.
Не зникни зненацька й до завтра не перелистай мене.

Так дихає вітер у вікана самотнього поїзда.
Нікого - на світі, крім двох персонажів із повісті,
Яку не допише рука молодого письменника.
Не буде розв"язки. Рядок обірвавсь на прийменнику...

31.12.2009 р.

З Новоріччям, Україно,
Привітай Святу Дитину
Так, як рідних маму й тата
У своїй, у рідній хаті.

З Новоріччям, рідний краю,
З чужини тобі бажаю -
Стань із Богом, будь щасливим,
Щирим, добрим, справедливим.

З Новоріччям, мій народе,
Подолаєм перешкоди,
А в Дніпрі, мов у Йордані,
Згинуть всі діла погані.

З Новоріччям, добрі люди,
Хай в серцях вам тепло буде,
Гнів і смуток хай тікає,
Місце їм не в нашім краї.

З Новоріччям, Сянік*, Улюч**,
Бачу вас у снах і чую,
Поспішаю до молитви,
Там в спочинку предків видно.

*Сянік - місто на пограниччі Надсяння і Лемківщини
** Улюч - Село над Сяном, де я родився

Вздовж траси Київ – Харків дівки ,
Під вереск новорічних клаксонів .
Міняють швидкий секс на цигарки ,
Без комплексів і забобонів.

Вітчизна… Придорожній ринок у Пирятині ,
Біляші і кава , а зверху зорі
Хмарами плаксивими залатані ,
Ніби моя юність на пероні .

Дивлюсь на солодку смерть грудня .
Усе змінилося назавжди…
Юносте , може й добре , що ти не повернися
Ніколи сюди.

Нерви провінції в самогоні.
Душа – синичкою на христі.
Храми в гріховному лоні ,
Стидно стало свічі.

Вітчизна… Пам’ятник Шевченку на околиці ,
Леніну і Марксу в центрі міста.
Скіфи , печеніги , половці ,
Нас зліпили із глевкого тіста.

Українську пісню любимо так ,
Ніби оголену жінку.
У пивних наметах відбірний мат ,
Здмухує кислу пінку.

Коли хтось говорить про вічність – дурня .
Ми живемо тепер…
По щирому , жаль тільки друзів , яким до цього дня
Не вистачило декілька пер.

01.01.10р.

Того, що вчора, вже нема.
Тобі потрібна інша казка?
Ось перший сніг – прийшла зима.
Що, не про те і знову тяжко?

Поплачеш і забудеш все.
Чи вперше? Тільки б не востаннє.
Хтось приголубить, і засне
Вчорашнє диво на світанні.

Ти плачеш? Плач. Одні слова.
І знову сніг, і заметілі.
Дорослим втіхи не бува,
А казка – то дитячі мрії.

Любов така близька до божевілля.
Здається, саме так воно і є...
Я вільна, Боже!
Вільна, Боже!
Вільна
Коли люблю, - тоді я та, хто є.
Коли вже не паралізує серця
прозорий страх уявних перешкод -
зникає все,
лишається відвертість
себе перед собою, -
ось він - код
розгадка всіх моїх головоломок,
що не дають заснути в ніч густу.
Нема в любові ані вад,
ні рамок.
Любов усе пронизує, як струм
до ниточки
до кості
до клітини
до атома
без осуду й вагань.
Любов дає свободу
вчора
нині...
повітрям ставши для моїх легень.
Я вітром поринаю в небо синє,
з якого серце
безконечність п'є.
Я вільна, Боже!
Вільна, Боже!
Сильна
Коли люблю - я саме та, хто є.

Город гудел своей глоткой бетонною –
Сонмище судеб и дел.
Ловко играл он в рулетку притонную
С теми, кто счастья хотел.
Ночь завлекала блатными аккордами,
Жадно глотая людей.
Сыто рычала машинными мордами
В желтый туман фонарей.
Снег долгожданный безжалостно вывален
В омут растаявших вод.
Медленно брел, в безысходности вывалян
Очередной Новый Год.

У Сполучених Штатах Америки
Стали модними наші лімерики.
Їх тестують на нюх і зубами
В Білім Домі ( бараці Обами).
Від цікавості б’ються лобами,
Й розкусити не можуть, тетерики.

І упавши від того в істерику,
Рвуть на клаптики наші лімерики.
Збожеволівши, (жах!!!)
На свій розсуд і страх
Замість льоду кладуть у фужерики

У сумці чаїться квиточок.
Прощаюся з парком без свідків.
Не братиму звідси листочків,
А з клумби у центрі - нагідки.

Ген плесо Супою іскриться...
Злітаю у вранішню просинь.
Відтінків шарлату і криці
Стило із цикорію просить.

Алеєю жовтого суму
Шевченко ходив до Супою.
Над цими вербами думи
Пливли у прийдешність – рікою...

З незрушної древньої кручі
Вдивляються в осінь Панфили.
Чебрець тут високий, пахучий.
Немає магнолій, кизилу...

Поїду шукати - до моря.
Всотаю ці пахощі в груди –
І вирушу
в путь -
коридором,
З якого виходять у люди.

2001
----------------------------------------
плануванням парку над Супоєм займався садівник Пельц.
У 1820 році Олексій Розумовський подарував Яготин дочці Варварі,
дружині князя Рєпніна-Волконського.
Княгиня Варвара відома, як близький друг та покровитель Тараса Шевченка.
В Яготині він написав кілька творів.
----------------------------
прохання вірш НЕ оцінювати.

Рубаї *******


1
Стрімка ріка несе мої бажання
Через пороги – кам’яні чекання,
І заливає геть мого човна –
Під берегом крутим твого мовчання.

2
Неспокій розуму, як блискавка, сяйне,
Стихію розуму ніхто з нас не збагне,
Одне легке його, миттєве поривання –
І думку навіть НЛО не здожене.

3
Звучить у серці вічності струна,
Душа читає ваші письмена,
Святих імен із пам’яті не змиє, –
І майбуття піниста глибина.

4
В душі моїй живе передчуття,
Побачу тінь – і ввійде майбуття.
Сьогодні я хвилююсь, як уперше, –
Читаю книгу мудрості – життя.

5
Ми кров’ю серця пишемо пісні,
Які летять у небо навесні.
І їх повік ніхто не перепинить, –
Це наш палкий привіт будучині.

6
Торкнулася крилом твоя любов,
І юно спалахнула моя кров,
Злетів я миттю аж під синє небо, –
І ми кружляли до світанку знов.

7
О, як я пив з твоїх джерел кохання,
Аж поки не зійшла зірниця рання,
І випив я сто келихів медів, –
Та ніч була, на щастя, не остання.

Зійшлися Небо і Земля –
І промайнула Іскра Божа.
Хто сутозлото запалав,
Осяє вірші, буднів прозу.

Єство митця палахкотить.
Нуртує... вибухає мова…
І виливається,
пахтить
жагуча лава – болю й слова...


2001

----------------------------------------
прохання вірш не оцінювати.

Рубаї ***

1
Христос – то Цар у небесах душі,
Його слова – блискучі лемеші,
Вони мені всю душу переорють,–
Щоб істина не в’яла на межі.

2
Коли душа нап'ється сонця й неба,
На відстань серця підійду до Тебе,
Нехай воно почує голос Твій, –
І розгадає цей життєвий ребус.

3
Любов – душі і серця іпостась,
Тече в ріку життя, що звідкілясь –
Несе щодня до нас великі води,
Щоби ріка – в дзвінку ріку влилась.

Дощ наші змочить душі,
Гніву вогонь потушить,
Блискавка вкаже путь.
Тільки ти не забудь

Серце моє сховати
В теплі свої долоні.
Знову сталеві шати,
Знову душа в полоні.

Ні,я не хочу знати
Правди фатальний біг.
О, якби тільки міг-
Всіх від себе сховати.

Прошу не лізьте в душу,
Там лише небезпека.
В вирій летять лелеки,
Я ж бути з вами мушу.

Тільки холодні ночі
Серце моє зігріють.
Дощ наші душі мочить,
Він їх сушить не вміє.

16.08.1997

У світ за очі – за душею.
Осінь випита до оскомини.
Наше листя стало землею,
Літо вивітрилося до спомину.

Нам блукати бетонним містом,
Божеволіти його ритмами,
Час давно переріс у відстань,
У дороги, дощами битими.

Ми – абзаци чужих історій,
Забобонів, прикмет, повір`їв, і –
Ми давно проросли у зорі,
Тільки різними стали сузір’ями.

Диво – жити у вічнім обігу
Між світами Христів та іродів,
Впізнавати тебе за подихом
І очам нескінченно вірити…
1.01.10.

А жити чим?
Оцими бутербродами?
Недопалком?
Цинічним афоризмом?
Життя веде такими непогодами,
Із перекосом: радісним і слізним.

А жити чим?
Дешевими романами?
Замінниками цукру?
На зарплату?
Життя веде вершинами і ямами
Без репетицій, права дублікату.

Хай вечір засіває небо зорями,
Далекими планетами, світами,
Щоб жити Ранком, що зійде за шторами,
І Променем, що першим ляже прямо.

Щоб жити Словом – мудрим і настояним,
І видихати Радість через груди,
І хай її ми поки не вдостоєні,
Але вона на світі цьому буде.
1.01.10.

Я бідолашної русалки снива бачу.
- Це - сни на дощ... – запевнює мольфар.
Вже не сміюся вранці, ще не плачу.
Та як позбутися дивочних мар?

Ось рву латаття...
Ось конаю в сітці...
Рибалка–красень в озерце приніс.
- Брудна вода! – жаліюся берізці.
Із берега збіга у річку ліс.

- Атож, брудна... Але ж – вода... вода!
Не втрапити б у нерет... у сметану…–
Сміється короп – тлустий ловелас.-
Не приживешся, крале, в калабані?
Ця наша річечка... таки ж не світла Рось...

Коса розплетена. Три стрічечки злиняли…
Кульбаби зглянулись: зігнали бджіл і ос,
Сплели вінок, на споришець поклали.

Пливу крізь очерет до бережка…
Жовтіє в споришах вінець-дарунок.
- Матусю! Кіт піжаму приховав…

Зникає сну русалки візерунок.


2001
--------------------------------
прохання вірш Не оцінювати :)

1

На пам’яті узліссі – старезний Барбарис.
А я біжу шукати гінке стебло Оману.
– Леліє, як цвітеш? Довкола мене - хмиз...
- Провідаю узлісся, росла тут - між дурману.

О, мій золотоокий, привабний квіт Оман!
В чагарникову поросль вело тебе коріння.
А доброзичні оси на мій зелений стан
З Остудника гіркого мели пилок прозріння...
Від Глоду прилітав рожевий цвіт–привіт.
– Я щиро тобі заздрю...– нашіптувала Рожа.–
Жених палкий, тінистий. Сховай за нього квіт!
Оман – найперший красень, та вірним буть не зможе...

У серпні, на Дрік спершись, припленталась Меліса.
– Посватали б тебе і Глід, і Молочай...
– Спасибі тобі, свахо. Я - в сад. Чужа я в лісі.
Тендітна, як для них. Спасибі... Вибачай.

2

У гості залітають ті ж невтомимі оси.
– Лелієчко... це ж-ж-ж-ж... рай! Щаслива ти? Краса...
- У спеку полуденну блистять на віях роси.
Ж-ж-жовтава ти, гаряча... Сльозинки чи... роса?


2001
-----------------------------------------
прохання до читачів вірш НЕ оцінювати :)

Зустрілись руки –
і відкрили таємницю:
без одягу не жінка ти.
Жар-птиця!

Вісь. Колесо. У цьому руху суть
І суть життя, і навіть… насолоди.
Колеса на шляхи щасливі ждуть,
Але нічого в них без осей не виходить.

Рубаї ***


1
О, як зима на сніг розбагатіла,
Був чорний світ, а нині білий-білий!
Я піднімаю руки до небес:
О, людоньки, я ж лебідь легкокрилий!

2
Любов моя велика, наче море,
Вона заллє – і біди, й чорне горе.
Моя любов не знає перешкод, –
Вона в красу – і камінь перетворить.

3
Моя любов – рожевих яблунь цвіт,
Моя любов – це предків заповіт.
Моя любов – кохана Україна, -
І радісний, сердечний шлю привіт.

All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
The nose is cold.

I keep the track
as eyes of pimps on hussies.
The tangled steps
are soaked in moonlit mesh
that squeezes juice
as well as senses flesh
until the nerve
stays numb and bones make fossils.
Oh nerve of Lord!

I have to feast –
warm blood with meat and weakness,
that runs on fears
so jaws are dripping wet.
The blood hits snow
by burning holes with red,
like wearing slugs
or growing blues in bleakness.
How much to hold?


A crystal clear
tear, heaven is a kerchief.
Its vessels brim
with brackish water in,
with love within
a paternoster tin.
The bones are stripped,
enamel slides meat-searching.
What’s left to hoard?

The hunger sleeps,
the feet don’t run and careless
about the furs
in silver-sparkled cowls,
about what’s left
inside the Moon-fed-bowl –
lap up the time,
one day I make you airless.
I’m Wolf – behold!

December 31, 2009

Прожити можна без кохання
Життя безрадісне, сліпе,
Щоб не було розчарування
Живи не так як дотепер.

Шукай його поміж вітрами,
Нехай пів-світу ти й пройшов,
Не порівняти зі скарбами
Твою усміхнену любов.

Немало нам чудес на світі
Дарує доля знов і знов,
Але чекаєм тої миті,
Коли зустрінеться любов.

Коли ж прийшла вона до тебе,
„Я дякую, Господь”, скажи.
Заповідає Бог на небі:
Любов як матір бережи.

Не малюй мене в своїй уяві –
Я не той , що знала ти колись.
Залишились очі карі – карі ,
Почуття ж минулого зреклись.

Ще і досі в пам’яті діброва ,
Стежка заблукала в споришу ,
Сріблить коси заполоч вербова ,
Опустивши голову в росу.

Ще і досі обпікає губи
Смаком перезрілого вина
Та троянда яку ти від згуби
Ревно так для мене вберегла.

Але знай , що вже безповоротно
Я зрікаюся цнотливої краси.
Не стрічай слізьми , як зараз модно ,
Ліпше в Господа спасіння попроси…

Ще той рубака і співака, мрія муз -
маньєробандурист Яр. Чорногуз!

Новорічні вогні, свіжий подих ялин -
Опускає завісу несміло
Рік старий. Ностальгійно зітхнемо: «Могли…
Прожили його так, як уміли.»

В архіватор життя – ще один, далебі,
Як зарубка у краплях живиці…
Не сумуймо, не час, і скажімо собі:
"Прожили його так, як годиться!"

30.12.2009 р.

Довідспівувалися - сказав попу пресвітер -
в місто в'їхав лікар-лірик Нечуйвітер.

Іще на рік
наблизились до Смерті,
Чи до Безсмертя –
вибираєм Ми…
Давайте
залишатися Людьми,
і не блукати
в білій круговерті
підступної,
холодної Зими!

Для Світлих,
нерозлучних із крильми –
обійми Божі –
завжди розпростерті.

цей четвер ніби знак на дорозі стоїть
ми ступили той крок від любові до… завтра
і міняти замучився маски свої
мій настирний фантом і незримий співавтор

розсипається болем незбираний сміх
із дурниць непростимих яких ти не скоїв
і безумні озера пробачень моїх
заростають гінкою як сум осокою

і не зцілить мовчання замлілі думки
як надійде конвертом надісланий постріл
розлетись
розірвися на сотні шматків
пересипавши прахом і настрій і постіль

янголя кавуном підсолоджує глум
серед клаптів гіркого мов опіум диму
і завія іде як брехня по селу
залишаючи глицю та лиця блідими


***
і здається - забула забила гвіздки
перетерла на пил
і не згадую всує
потягається світ наче капосний кіт
під рухливими пальцями Кейко Мацуї

і нехай розриваються скроні від куль
і замерзли у склі посинілі кульбаби
я плекатиму твій заборонений культ
ілюзорної плоті невипиті барви

біла миша по тиші - шкреби не шкреби
у шухляді ув’язнено вірші цейтноти
і чудний відголосок твоєї журби
роздиратиме слух непозбавлений цноти

четвергові дощі не врятують душі
не мовчи - у кишені не втримати шила
…і розгулюють голі по кухні чужій
ті слова
із якими вона согрішила

Щиро вітаю всіх митців з
Новим роком і Різдвом Христовим!
Всім нам гарнрго творчого настрою, симпатичної музи
і...порядних меценатів

Хай із різдвяною зорею,
Із новорічною свічею,
Нам душі зацвітуть добром.
Нехай нам буде все миро*м!
Щоб від Миколи й до Миколи
Не слабували ми ніколи!
А від Івана й до Івана
Нам не стрічалися балвани.
Щоби не було сварки вхаті.
Не урізали нам в зарплаті.
Нехай усім нам білий тигр
Несе удачу, радість, мир!

Із новим щастям! Новим роком!
Побільше гарних вдалих кроків!
Хай із різдвяною зорею,
Із новорічною свічею,
Із карнавальними вогнями
Панує злагода між нами,
Господня ласка і тепло.
Хай всім від Господа воздасться
Достатку, радості і щастя!

З НОВИМ РОКОМ!

Від Маркса - розмах, від Шопена - красота,
з рояля - звук, од Бога ж Рома - Коляда!

Село, собака, сіна радісний ковчег,
гітари схлип, дівочий зойк - Король! Олег. :)

Він дозу зварганює із неземних усілячин -
що нині їм опіум! - діви на суміші "Татчин"!

Буває так, що ти когось образиш,
І на душі, мов мишка, щось шкребе.
Лише на думку не спаде ні разу,
Що іноді образять… і тебе…

В природі має все свій кругообіг,
І все кружляє по своїй осі…
Виховуєм дітей ми ще в утробі,
Та виростають добрими не всі…

16 грудня 2009 р.

Край забуття - калина, хижі тіні, перегук
заблудлих душ, і поводир - відьмак і страж - Павлюк.