Не плач, не бійся, не мовчи,
Від болю голосно кричи,
Не бійся просто полюбити,
На думку інших всіх - забити!!
Не бійся жити і кохати,
Своє життя в руках тримати,
Не комплексуй, вмій гідно жити,
Себе,таку як є, любити.
Собою завжди будь в усьому -
Ніколи не соромся цього!
Собою будь будь-де й коли:
Кохай, борись, живи, люби!!
Іди вперед, не переймайся,
Ні перед чим не зупиняйся,
Не бійся плакати, кричати,
А бійся під час мук мовчати,
Люби себе завжди такою:
Щасливою і молодою,
Люби себе й усіх люби,
Собою будь будь-де й коли))))))

Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...
Ти там, на небі, серед щастя,
Між янголят і між людей...
Моє життя – це чорні масті...
Та сліз не видно з-під очей...
Я знаю, Ти мене чекаєш...
Як кожного посеред нас...
Теплом своїм Ти зігріваєш
І нам даруєш світлий час...
Прости нам, ми не гідні цього...
Ми лиш мурашки на землі...
Ми тіні тих, хто був до цього
Їхнім шляхом нам треба йти...
Ти ж знаєш, ми у Тебе вірим...
У Твої вчинки і слова...
У ніг Твоїх вся Україна...
Та що там...навіть вся Земля...
Ти милосердний до прокляття,
Ти віриш всім єством у нас...
Твоя наснага і завзяття
Дарують нам цей довгий час..
А потім ми йдемо до Тебе...
В Твої обійми, вічний шлях..
Прощення молимо у неба
Й несем гріхи в своїх руках..
І Ти їх щиро пробачаєш...
Ти віриш в нас, дітей Твоїх..
Ти нас, мов батько наш, плекаєш
І любиш, мов дітей Своїх..
Тож Боже, поможи нам знову...
Дай силу шлях життя пройти...
Даруй життя й любов усьому,
Що в світ змогло з життям прийти...
Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...

Пробач мені цей дощ, що за вікном
шепоче нерозбірливо і тихо.
Думки та почуття сплелись у вихор
і світ перевертається вверх дном…

Мовчання сумом сходить на уста
і котиться краплинами додолу.
Напевно, це також дарунок долі –
дощем розбавить тишу, бо густа…

А кроки наші тануть у весні –
земля пливе, промокла аж до серця.
Я обіцяю виправити все це –
лише прости цю зливу - у мені…

Ти приходиш до мене в ночі,
І даруєш - сон диво-казку,
Проганяєш печалі сумні,
І даруєш мені ніжну ласку.
Ти немов би Принцеса чи Фея,
Ти неначе цілунок п`янкий,
Ти для мене велике є щастя,
Хвала Богу ти моя , я твій!!!!!!!!!!!!

Я не в силі читать твој думки,
Я не в змозі відгадати почуттів.
Та, все ж мені важливо знати,
Чого ти хочеш і хотів.

Довкола нас цвіте буйне життя.
Слова кохання линуть на роздоли.
Кохаю щирим серцем я тебе,
Та про взаємність ще й немає мови.

І я прошу - всю правду розкажи:
Чи граєш, чи по-справжньому кохаєш?
Не муч! Моє серце облегчи,
Якщо ти серце, а не камінь маєш.


2006 р.

Латати мозок грубими нитками
Обличчя німе
Не залишилось нічого ні тата ні мами
Вода з хлоркою. Чай
Гидкий цукор, скалічені очі
Гарячий лід
Ночі, ночі…ночі-ночі. НОЧІ!
Провалля
Напитися хочеш?
Латати мозок. Навіщо, нікчемо?
Видери очі. Забери їх.
Сховай до кишені
Закрий їх до скрині, розмалюй фарбами
Наприклад у сині
Збери мозок до купи.
Віником з асфальту. Вклади до голови
Латай грубими нитками
Зроби з мене ляльку
Запакуй у картон, засип пінопластом
І пошли до Африки
Латай мозок, не шкодуй шовку

неэмоциональный.
циничный и брутальный.
взгляд замкнутый, хрустальный.
сухой. почти зеркальный.
а голос твой спокойный.
такой самодовольный.
бесчувственный. убойный.
и гладкий полирольный.
ты непонятный очень.
запутанный. а впрочем..
твой нож уже заточен.
и ждет спокойной ночи.

2010

они простятся, стоя у метро,
и разойдутся разными путями.
а завтра он пойдет с другой в кино.
а завтра у нее другие планы.
недели через две она звонит.
и он согласен, он сейчас не занят.
увиделись. он курит и молчит.
она лежит, как кукла, на диване.
они опять простятся, как всегда.
и он уйдет, не думая о завтра.
и ее жизнь не определена.
зависти от того, как ляжет карта.
единственное точно суждено:
им друг от друга никуда не деться.
их порознь двое, вместе - как одно,
и на двоих одно большое сердце.

2009

ты меня убиваешь.
не хочу быть жестокой.
ничего ты не знаешь.
мир - из тонких волокон.

снова прячется небо
в грязном цвете асфальта.
никогда ты там не был.
боль. и в ночь звуки альта.

эта паника в теле..
это кровь стынет в венах.
кто ты на самом деле?
мы вдвоем в одних стенах..

мы не вместе, но рядом.
мы больны одной жизнью.
друг друга хвалим в награду
за непонятные письма..

с ума сойдем потихоньку,
напишем новые строки,
пойдем поплачем в сторонке,
смешно всесильны, как боги....

2010

Пам'яті
загиблих у голодоморах
1932-33 та 1946-47 років

Ні. ні, мій брате: не для страти
Живемо на землі оцій,
А щоб вона була багата,
Плекала наймудрішу ціль.
Хай не лякають нас гармати,
Дітей виховують батьки.
Ми – не для того, щоб страхатись,
А щоб жилося залюбки!
Покиньте нас, біда і горе,
На безліч років і століть.
Вже зачиніть себе, пандори,
С е б е навічно заморіть!
Не забувайте, герострати:
Загибель людства й вас зведе!
Ми не для страти, не для страти:
Щоби ж и л а Земля Л ю д е й!
Кому Європа, кому НАТО -
Побачити б: а щастя де?
Ми не для страти, не для страти,
А щоб настав, нарешті, день!
2004 р.

Я люблю Україну так,
Щоб не платити податки.
Це робить тільки простак
Або в крайньому випадку.

Гроші ховаю в офшорі,
Акції в мене на Кіпрі,
Яхта в Карибському морі,
Вілла на Міссісіпі.

Та для держави я бідний-
Пика намазана дьогтем
Так ,що дивитись огидно-
Вугол знімаю у тьоті.

2009

Відрили у ямі Трипільськи дві кістки,
Везуть в Вашингтон на аналіз.
На них вже чекають з діаспори звістки,
Де дім Білий зранку зібрались

Кістки заховали колись комуняки
В глибокий і темній печері,
І думали що вже навічно, собаки
Ця тайна помре з Сесесером

А правда у тому, це вчені сказали,
В них гени лишились арійськи.
Едину ми кров з европейцями мали
Тому за ментальністю близьки.

Коли покупця чергового обважив,
Або цупиш кошти з бюджету.
В тобі прокидається Бісмарк відважний,
Тому хочеш вкрасти планету.

Служу я у війську давно офіцером
Коли в мене вільна година
Я хочу спитати Степана Бандеру
Вкраїни великого сина

Життя було наше колись непогане
При владі були комуністи.
Скажіть же тоді мені пане Степане
Що трапилось в нашому місті?

Стоять підприємства,руйнують заводи
Гуляє по них безробіття
А хтось влаштував день високої моди,
Мільйони кидає на вітер

Виходить шановний нам краще жилося
В часи більшовицької влади.
Коли робітник в дім зарплату приносив
Мабуть не такі ж вони гади ?

2009

Прикмета заможного пана
Маєток родинний за містом
Але заважають селяни,
Що стежкою ходять по лісу

Повітря вдихають приватне
І землю хазяйську затопчуть
Зроблю я їм сказане платним,
Що жить більше тут не захочуть

2010

Митрополит дверіма рипа
Свого крутесенького джипа.
За ним кортеж із охорони
Та ще з десяток у кущах.

Мабуть ховається від бога,
Щоб той не вийшов на дорогу.
Хоч він не вірить в забобони
Але в ночі долає страх.

В селі не пахне паляницей
Сумують кинуті криниці
І так ,як крапки після оспи
Стоять розвалені колгоспи.

2010

Хочу знов в часи застою-
Там дешева ковбаса
Льоні Брежневу героя,
Ну а нашим пуд вівса

Комуняки так не крали
Збудували Дніпрогес.
Щоб там люди не казали
Поверніть КПРС!

Зіронька домашнього стриптизу
Б'еться дуже боляче хлистом,
Лізе без білизни по карнизу ,
Маже груди київським тортом.

Ось тримай гарячого по спині,
Пише про стосунки інтернет,
Якщо не бажаєш ти дружини
Я Сьогодні Штірліц ,а ти Кет.

Шорти шкіряні чорніють блиском,
Заховався в ванній чоловік,
Налякався очманілим тиском
Взяв і назавжди з квартири зник

2010

Ковток
Надії –
Радість
Від життя.
І повний
Келих
Оцього
Чар-зілля.
Нехай
Від щастя –
Повне
Забуття.
Хоча
За ним
І гіркота
Похмілля.

04.12.06

И пусть я буду бешено рыдать,
И пусть мои глаза нальются кровью,
Ты разреши последний раз сказать,
Как я горю... горю к тебе любовью...

06.04.10

В божевільності самопоборень,
В сотнях власного духу підкорень,
Коли хрест важко тисне у плечі,
Коли боляче від самозречень,
У зусиллях наступного кроку,
І за крок у провалля глибоке,
У зневірі, журбі й безнадії,
У обіймах крилатої мрії,
В мить занурення відчаю в вічі,
І у прагненні істин одвічних,
Між людьми, які щирі й відверті,
І між тими, хто душами мертві,
У щоразу пекучіших втратах,
У мистецтві образи прощати,
Сам на сам з самотою гіркою,
Чи зігріті любов"ю людською,
У ранкового сонця промінні,
У шаленому серця горінні,
В кожнім з тисяч життів, що даються,
У краплинах, що з неба проллються,
У світах, що близькі і далекі,
У постійнім чутті небезпеки,
У забавах, нераз легковажних,
У боях, що лише для відважних... -
МИ ШУКАЄМ СЕБЕ - СЕБЕ СПРАВЖНІХ!
6.04.2010р.

Серпантинно
час у діл збігає.
Білопінно
пружить водоспад.

Добре знаю,
що я не така є.
Щось чекаю
знову невпопад.

Серед снігу
білий цвіт шукаю.
Попід стріху
кличу ластівок.

Мо", на крилах
принесуть з іраю
і мені
легких, ясних думок...
2010

от і поле засіяне
помилками
надіями
досвідом заволочене
прикрістю притолочене
проростає
завруниться
що надіялось -
збудеться
помилки повиполюю
і
подякую
полю я

06.04.2010

Було в мене щастя, оповите страхом.
Було в мене щастя, сумом оповите.
Жило моє щастя під дірявим дахом,
Ніким не доглянуте, ніким не укрите.

Було в мене щастя — аж болем поросле,
Тривогою вкутане, замкнуте, скрите.
Ані не дитяче, ані не доросле,
Зате солодкаве, зате соковите.

Було в мене щастя. З полиновим смаком.
Із запахом хвої, любистку, чар-зілля.
Огорнуте сумом, огорнуте страхом...
Я ним упилася. У мене — похмілля.

1996

Перегуки в лісі линуть, перегуки -
заховалася весна за білим буком,
теплим деревом гладким і напівсонним,
що зимою домріває на осонні.

Чи весна то, а чи мавка, чи дівиця,
ген, побігла босонога, по косиці,
заспівала, що аж сонце заяріло...
чи то сон_це, чи то усмішка Ярила?

Ой, котилася гаївка берегами,
відчинивши великоднім дзвонам браму,
де бувала, умивала землі світлом,
щоб душа жива фіалкою розквітла.

Очі, мов рани відкриті –
іде кровотеча…
міняєш частоти,
пливеш по течії –
ще не вечір,
у шкурі овечій
змінюєш погляди
на звичні речі,
в зелене пальто
переховуєш плечі:
цей видих, мов сальто,
цей погляд, мов зречення,
солодким альтом
карбуєш речення,
кінцевим пунктом
будуть пробачення.

Коли весна згадає перший сніг
І побіжить назустріч зорепаду,
В її думки навшпиньки я прийду,
Зі слів її зітру зими помаду.

Коли згадає літо перший грім
І озирнеться на бурхливу повінь,
Я голову схилю йому до ніг,
Смішних тріумфів і поразок повен.

Коли у сіно осінь упаде,
Згадає перші квіти серед жита,
Я буду йти у свій останній сніг
І буду першим поцілунком жити.


2003р.

Третій постріл у груди і вже по закінченню мрій
Епітафія осені. В пам'ять вкарбований голос.
Безконечним пунктиром гудків і освітлених полос
Як зникаюча музика в цій порожнечі німій.

Де у кожному кроці, у кожному з тисяч життів
Я шукаю тебе між вокзалів, доріг і повторень.
У чужих іменах… В божевільності самопоборень
Ми навіки разом, саме так як ти цього хотів...

Крізь жовте листя у саду
Іду до тебе, серцю любо.
По сонцю-золоту іду,
Моя ти звабо, може згубо.

У цей осінній листопад
Свої притишуючи кроки,
Не оглядаюся назад,
Майбутнім вишиваю роки.

На вишиванках тих цвіте
Веселками моє кохання.
Твоє волосся золоте…
Моє бажання, чи наслання?

А ти назустріч не ідеш,
Живеш без мене в цьому світі.
Не знаючи, в мені живеш,
Немов мелодія в сюїті.

30.09.08

І коли я тепер наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
А країна моя замерзає заквітчана цвітом,
Хвора з горя, беззахисна ніби маленьке пташа.

Бо утратила все – сподівання і світлу надію,
Де у вікна ізранку і сонце, і ніжне тепло.
Я другої країни, дідусю, придумать не смію,
Я хотіла, щоб в ній українське текло джерело.

Щоби вишні весною гуділи рясними хрущами,
Про які ще Шевченко писав у чужій далині.
Розтерзали державу, вивозять і вдень, і ночами,
І безвихідь в усьому, зарадити як тут мені.

Ти казав, мій дідусю, що кров українську не змішуй,
Бо з прадавніх часів кров ота протікає в роду.
І від того болить, що в колисці нащадок колише
Українця малого, а в долі чатує біду.

І чорнозему слід, що чорніє на труджених пучках,
Кожне зернятко в полі – то наші недоспані сни.
Садить разом зі мною картоплю маленька онучка,
А навкруг Україна... безкраї поля ярини.

17.12.08

Світло тут, поміж нас, і зовні.
На кордоні – вікна квадрат.
Розливала любов по повній
і гіркою була, навряд...

Плели руки на стінах тіні.
В лабіринтах важких завіс
осідала світанків піна
павутинням густим навкіс...

Обертало зірки над нами
або сутінь шпалер і стін.
Ми у світі були світами,
решта – тінню... То світла тінь…

Било сонце у скло даремно,
марно йшли із небес дощі –
нам світила душа у темне,
ми напилися із душі...

Коли впали світів кордони
теракотом важких гардин,
Світлотінню прийшло сьогодні.
Буде всесвіт... і буде син...
05.04.2010р.

Знайди мене тихенько між зірками,
Лиш пригадай на мить спогад ясний,
Закутаний в душі одноманітними роками,
Обпечений вустами всіх нездійсненних мрій.

Душа...прокинься! Подивись на зорі,
Всміхнися до минулого свого.
Якби хотілося втопитись в нім, як в морі,
Більш не почувши голосу твого.

Мені ще й досі сняться сни про тебе,
В яких так добре і так мало треба:
Лиш кадр з мрії і шматочок неба,
Та казка днів, яка мені так люба.

Не плач, серденько. Не сумуй прожитим.
Хай карі очі не торкне печаль.
Не треба жить лиш спогадом забутим,
Спрямуй свій погляд у безмежну даль.

Бачу диво руж і зелень віт -
розмай утіх для нас усіх.
І кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».

Бачу неба синь і хмар політ,
і день ясний, і мир нічний.
Знов кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».

Виблискує у небі веселка чарівна
і усмішки між нами засвічує вона.
Тут є друзі мої, чую: «Салют! Здоров!»
У цих словах — їх любов.

Ось мале дитя. Вже з юних літ
росте в знанні на радість мені.
Я кажу знов і знов: «Ех, чудовий цей світ».
І кажу я собі: «Ех, чудовий цей світ».
О(в) є-є-є!

(2010)

***
I see trees of green, red roses too
I see them bloom for me and you
And I think to myself what a wonderful world.

I see skies of blue and clouds of white
The bright blessed day, the dark sacred night
And I think to myself what a wonderful world.

The colors of the rainbow so pretty in the sky
Are also on the faces of people going by
I see friends shaking hands saying how do you do
They're really saying I love you.

I hear babies cry, I watch them grow
They'll learn much more than I've ever know
And I think to myself what a wonderful world
Yes I think to myself what a wonderful world.
Oh yeah!

Засыпать с блаженной улыбкой
Просыпаться и видеть небо.
Все вокруг совершают ошибки,
Разбавляя сплошной белый

Рыбой пахнут слова в блокноте
А на вкус отдают металлом
вынимаю крю4ки из плоти,
Поздравляя с началом

И сквозь голые ветки леса
Посмотреть на немые звезды
Поднимаю глаза,но вижу
Лишь сучки и вороньи гнезда

Нашу вечность в твоем взгляде
наши крылья в сплошном белом
и цинизм на страницах тетради
вдруг запах горелым...
05.04.2010

Дотліє свічка. Догорить вогонь.
І блідолиций сніг розтане.
Зостанеться тепло твоїх долонь —
Таке невинне, лагідно-весняне.

Теплом запахне. Рідним і далеким.
Дозріє мрія — брунька непримітна.
Здалека прилетять свої лелеки,
І неодмінно яблуня розквітне.

Молочно-білим зацвіте надія.
Бажання буде щире і відверте.
Твоя любов не згасне, не дотліє.
Напишеш лист. Відправиш без конверта.

Він надійде. Чи зблизька, чи здалека.
Я прочитаю в нім про твій неспокій.
... Затримались лелеченьки-лелеки —
Десь там, у небі — зоряно-високім.

Не думка – тільки криця.
Передхолодний дзвін.
Вогненна колісниця
Твоїх музичних стін!

Нестримані печалі -
Невипита труна...
Твоїм глухим мовчанням
Розгойдана весна.

2007

Христос помер. Помер колись за нас.
А ми себе вбиваєм ні за кого.
Ще вогник свічки в церкві не погас,
А ми погасли з вірою у Бога.

Христос воскрес! Воскрес колись для нас!
Мільйони душ у щасті і любові...
Один лиш день... А завтра прийде час,
І Господа ми розіпнемо знову.

Мовчить земля у втомі від вистав,
Хтось угорі невтомно п'єси креслить.
Щодня ми розпинаємо Христа
І раз у рік ждемо, що Він воскресне.
2010

Cонце в очі, вітер в плечі,
час кайданками на ноги,
доля десь застрягла в черзі
і не йметься тим ні трохи.

Кут глухий серед пустелі,-
палять пеком гнів та сльози:
хто сказав, що паралелі
не стинали списи досі?

Коридори задзеркалля
душу людську спрагло смокчуть...
в неба синього проваллі
льон під кужіль мойри топчуть...

2010

Осіння туга без вина п’янить,
Дощем у вікна темні заглядає,
Сльозою на щоці моїй бринить,
Холодним вітром серце зігріває.
Ніч прийде принесе пітьму,
Яка заповнить вщент мою кімнату
І лиш тоді я з острахом збагну,
Що знов самотня буду зимувати.

2009р.

Великим бути добре, далебі,
Але не похитнися у собі.
Осяяна моя душа зорею, –
Літа у небі – сизі голуби.

Порожнеча
І тягнучий біль.
Ніби втеча,
Ніби постріл в ціль.
Невимовна
І проста журба,
І невтомна
Гостра боротьба

Осінь бреше.
Листопад: плюс десять.
Ніби менше
Стало в серці нести.
Не впіймати
Легкий смак задухи,
І не знати,
Де й поділись рухи

Йду свавільна
На підборах пекла,
Ні , не вільна,
Просто дуже змерзла.
Схудла, збігла
І любов , і мрія.
Ще не вільна,
Та й не безнадійна!..

Ти забарився-
Чекаю давно
Сплеску чуттів полум`яних.
Хтось опинився
Поруч,а хтось
В спогадах станув бажаних...

Б`ється, тривожиться,
Ниє нутро,
Так безпорадно ридає.
Снігом все множиться
Ген за вікном,
Тисне і не відпускає

Ти забарився...
На тисячу літ,
Тисячу літ самоти.
Болем лишився,
Скутим у лід,
Холодом став назавжди...

Давно чекали, щоб роздати бідним
по крапельці тепла... Риплять вози,
весна додому, а не в гості, їде,
везе пучки вербової лози,

проміння теплу вичесану вовну,
пташину радість, прибрану у спів
і великодню писанкову повню,
де віра із любов’ю - пів на пів.

А день, то ходять олені на пашу,
і риби плавають смиренно у ставку,
і незбагненний безконечник часу
веде на світ гаївочку витку...

А ніч – ясніють зорі пацьоркаті,
і запах пасочки... І звершення чудес -
хода Всеношної, і ми – уже при святі:
«Христос воскрес!-Воістину воскрес!»

Усвідомлення непричетності до зеленого місяця –
Перехняблені сосни, зворохоблені ясна.
Всі розмови у книгу буття запишуться,
Але хто сказав, що нагороди видадуть вчасно?
Відтискає вологу зсудомлене горло
Чорно-білих беріз, ліс заходиться кашлем.
На галявині цій, немов біля столу,
Тринадцять дерев. А тепер тобі страшно?
Поцілунки сьогодні зрадливі, неначе у Юди,
Безвідмовні, бентежні, неначе осикове листя.
Пальці стиснуть планету, польотів на небо не буде,
Лиш світила на линві повиснуть, неначе намисто.

Рыба безмолвна - ей только об лед
убиться, если рыбак не ждет.
Поставлю аквариум, выключу свет,
останусь с рыбою в близком родстве.
Буду рыбу кормить с руки
пока не вырастут плавники
и жабры, а после открою кран -
выпущу рыбу в мой океан.

Плавай, рыбешка, и жизни учись –
в эмалированную жизнь
бьется хлорированная струя -
плещется, плещется через края.
Вот тебе берег, вот тебе глубь,
вот тебе парусник, вот Колумб,
плывущий на запад открыть водосток,
где кока-колой бьется восторг.

А что одиночество? – просто грусть.
Рыбак привяжет на леску груз,
рыбак приманку прицепит на крюк,
рыбак твой самый заветный друг,
рыбак, одинокий среди людей,
ищет подругу в воде.

У дзвонах спів небес, Його любові,
А код її захований у Слові.
Лише тоді, як знайдеш ти його, –
В душі розквітнуть котики вербові.

Твої цілунки — весняною повінню
підступну недовіру розмивають.
Душа моя — неначе перед сповіддю:
вона якусь тривогу відчуває.

Святе причастя — після покаяння.
Присмак вина у тебе на устах.
А за любов — що, також покарання?
... А без любові жити як?

Прийму причастя. Голову опущу.
Подумаю про Бога і про тебе.
Все дуже просто. Й на кавовій гущі
щось видивлятися — нема потреби.

Присмак вина ще довго на губах.
А сповідь — це таке душевне свято!
У жодних, найтовстезніших псалмах
нашу любов святу — не описати.
2008

Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель! (Об'явлення 1:8)
Сказав Ісус Христос: Хто має вуха, нехай слухає! (Від Матвія 11:15)
Я й Отець Ми одне! (Івана 10:30)
Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися. (1Петр.2:24)
Сказав Господь Ісус Христос: Я є дорога, і правда, і життя! До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили. (Івана 14:6,7)
Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам! (Від Івана 15:7)
Ісус же відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе! (від Марка 9:23)
Правду кажу вам: якщо двоє з вас на землі домовляться просити Мого Небесного Батька про щось важливе, то він виконає їхнє прохання. Бо, де двоє або троє зібралися в Моє ім’я, там і Я посеред них (від Матвія 18:20)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (Від Матвія 6:9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)



Борони нас, Боже. Борони Ти нас
Уночі й у скруті, в небезпечний час.
Дай надію, Боже. Боже, Ти - наш Спас!
Дай нам віру, Боже, кожному дай з нас.
Дай нам мудрість, Боже, силу й гідність дай,
У Новині Добрій милість нам являй.
Кров'ю бо Святою врятував Ти нас,
Полюбивши, Боже. Боже, Ти - наш Спас!
У Тобі дай жити та здоров'я дай,
На дорогах наших нас благословляй.
Величати Бога будемо весь час.
Не залиш нас, Боже. Боже, Отче наш!

Це ніби сон. Але ж не сон — видіння,
Яке прийшло з людської глибини.
Душі в віках не пізнане бродіння,
Що з дійсності виготовляє сни.
Гніді чи, мо’, червоно-золотаві
(Як полум’я, що виникло з грози)
Летять кудись — у славі чи неславі? —
Козацькі коні, впряжені в вози.
їх сотні, тисячі. Мужичі спини
Гойдаються у ритмі торохтінь.
Іде народ — ніхто його не спинить.
А сам я хто —
Живий козак чи тінь?..
То мить була: душа впізнала гони,
Де кров’ю сходили товариші.
Можливо, то Хмельницького загони
У споминах безсмертної душі?
Проте нехай оце видіння скаже
Раніше, ніж порине в забуття,
Що кожне «я» — жива духовна пряжа
Із споминів колишнього життя;
Що, може, не далеко і не близько
(За прірвою із простору й часу)
Народиться колись руде хлопчисько,
Прийнявши те, що я тепер несу.
І на відзнаку наших дум та звершень
Йому, хто совість чистою зберіг,
Насниться тридцять третій, сорок перший
І в тінях від дротів мордовський сніг.
Він вхопиться за голову руками —
І в муках наше пригадає все.
Не вороними вже, а «воронками»
Давно забуте душу потрясе…
Це ніби й сон. Але ж не сон — це, мабуть,
Щось пережите, не якась мара…
Якщо мене життя хоч трохи вабить,
То лиш тому, що «я» не помира.

17.X.80, Мордовія

Чи колюча табірна дротина
Вітрові встромляє шпичака,
А чи дуденить очеретина —
Не збагну лиш: звідки і яка?

Може, з неіснуючої хати —
Та, що вже зотліла у землі;
Та, яку в болоті зжала мати,
Коли ми були іше малі.

Чи, можливо, на далекій Віті,
Де витає в споминах душа,
Мій онук у росяному світі
Дудочку майструє з комиша…

Плач у серці, плач, очеретино,
Понад мукою тюремних літ —
Дай забути про лиху дротину,
Що від мене краде білий світ.

І коли у ніч холодну, сіру
Здавлять груди передсмертні сни
Розбуди в мені пригаслу віру,
Материнський голос поверни.

IX.80, Мордовія

Пора радіти :
Сміються діти,
Бо пахнуть квіти
І теплий вітер.
У Львові літо.

Душа піддасться
Отій напасті,
Потрапить в пастку,
Де гарний настрій.
У Львові щастя.

Любов сторічна,
Як буйна річка -
Думок логічність
І мрій магічність.
У Львові вічність.

І першим словом,
Кричу раптово,
Що терміново
Я їду знову
До свого Львова!!!

03.04.2010р.