1.Знов прийшла зима
Радість принесла
Дітворі на дворі
Снігу намела.(2 рази)

Приспів:
Ой, ти , зимонько, зима
Чарівнішої нема
Радість всім нам принесла
Ой, ти, зимонько, зима.

2.Снігу, снігу намела
Сріблом землю всю укрила,
А ялиночку-красу ,
Всю в прикраси нарядила.(2 рази)

Приспів:

3.А тепер зима з дітьми
Свято робить навкруги
Всіх піснями розважає
Й привітаннями вітає.(2 рази)

Приспів:

Перше вересня, малята!
Час уже до школи йти
Книжка, зошит і щоденник
У портфелі – назавжди.
А ще ручка , олівець,
Та резинка й струганець
Все воно вам тут згодиться—
Для науки пригодиться!
Математика , читання,
Малювання та писання,
Рідна мова солов`їна –-
Для науки всім потрібна.
Тож навчайтесь ви старанно,
Слухайтеся вчителів,
Ваші успіхи в навчанні
Будуть радувать батьків.

Two birds were flying under the sun in the sky
They were dancing above the window my.
They were round among the cloud
The melodies from their souls were loud.
Look what a beautiful sun! Look what a paradise!
We want to see only happiness in people’s eyes
Let everything blossom, we know what they mean
And we will admire a wonderful spring.
And suddenly shot like a bolt from the blue
And their beautiful dream didn’t come true.
He cried from the pain and fell on the grass
He had seen the sun and the sky for the last.
And only her crying was heard in the land
Who had the tears, pain and sorrow there send
And the wounded bird hardly breathed
Nothing was seen. The land was covered by mist.
Don’t cry, don’t cry, don’t miss my dear,
Live without me, but I always will be near.
And who has broken our kin
Will always live and suffer with this sin.

Роки дитинства промайнули
І їх вже нам не повернуть,
І тільки в серці про минуле
Назавжди пам'ять збережуть.

Про дитсадок, про школу й клас,
Ми пам’ятати будемо!
Про перший дзвоник й випуск наш
Ніколи не забудемо!

ти книжний черв’як
і це видно:
не мова жива –
лиш слова,
розцяцьковані,
припудрені,
ідеальні,
та з парафіну...

і вірші твої:
на сто метрів
до серця Землі
з ними злізь –
вщент розплавляться,
тектимуть з вух,
вуст і носа,
як мертва сперма...

вмираючому
німбу сонця
під писок підсунь
труд писань –
не горітиме –
поплавиться
в жовту гущу,
жир целюліту...

звичайний поет –
без претензій,
але не митець.
прометей –
прототип тебе –
жбурнув би в світ
не вогонь, а
недопалок, фільтр...

Вже не свіжо рани плачуть,
часом заморожені, –
Чути чавкання собаче,
ритуальний спів труби;
Верещить чагарниками
запах переродження,
Голос диму, згарищ камінь
звірством рветься на диби.
Попіл чорним пухом крикне:
«Зуби, вирвіть гільзу серця,
Стесаний зіниці кремінь!»
Переродження собак
Кропить кров’ю щелеп плаху тих,
хто в свідомості пасеться.
Цінності?! А не пішли б ви нах..й ?!?!
Чим цінне старче м’ясо баб ?!

Брязкає затворна рама,
пуповини дзвін струни;
Схід сонця жахне перегаром –
плюне іскру в новий г‘ніт!
Це не вперше й не востаннє
смакую цвітом полуниць,
Що з, прищепленим стражданням,
проростають на труні ...
Кволий, білими руками,
змахую спустошення;
Кров, як лави теплий промінь,
в ргебні стегозавра як,
Захлисне судин руїни!
Вчора ще був скошеним,
Вже сьогодні ледь рум’яний,
та достигну завтра я!

...розітнути світанок мечем,
зазирнути в степи неосяжні.
Таке щастя! Зустріти тебе
молодим Світовидом звитяжним.
Таке щастя! Торкнутися гір,
обійняти освячений ранок.
У медове волосся твоє -
заплести дивовижний серпанок.
Таке щастя! У небо весни
відпустити душевний щем,
наче сокіл нехай летить,
розітнувши світанок мечем!
Така доля! Навіки віків
цілувати дощами зап'ястя;
на тернистих твоїх шляхах
така доля моя! Таке щастя!

...зустрічати світанок самій,
забуватися в снах неосяжних!
Така доля - кохати тебе,
недосяжність моя, недосяжність!

На кручі високій, де вітер гуляє
Дівчина кохана на мене чекає,
Її світлі очі неначе перлини,
Блакитного неба яскраві краплини.
Я в небо погляну, всміхнусь і згадаю
Дівчину яку я всім серцем кохаю.
Її ніжні руки, волосся шовкове
Тендітні і теплі, мов сонце ранкове.
Від дотику сонця всміхнусь і згадаю
Дівчину яку я всім серцем кохаю.
Її поцілунки солодкі та п’яні,
Мов вітер ласкаві, мов вітер жадані.
Від подиху вітру всміхнусь і згадаю
Дівчину яку я всім серцем кохаю.

Похмуре небо,
Не видно сонця.
І ми вже йдемо,
На поклик серця.

В думках бажання,
У тілі втома.
Ти наче загадка,
Цікава й невідома.

Плаче хмара,
Зимою по обличчю.
Ти як примара,
Ховаєш очі, спливаєш миттю.

Мабуть не варто,
Хотіти більше.
Ми зовсім різні,
Але разом нам тепліше.

ти заплутала мої думки
описала усі звуки болю
щоб розкрити усі занавіси
і,можливо,здаватись любов'ю

ти вписала себе на вустах,
малювала усі його очі,
відмирала в кредитних словах,
оживаєш у нових прощаннях.

Щоб зуміла сказати без жодного слова,
щоб піти і повірити,що нічого нема.



ти,напевне,не зовсім біда.
Ти,можливо,сильніша тривоги.
Безперервно моя,
Самота.
...

Запах мокрого асфальту
Невідчутно, трохи хворі
Березневий сніг на пальцях
Падав в кухні-коридорі
Не згадаєш вихідними
Навіть міцним алкоголем
SMS-ом, телефоном
Чаєм, аспірином, болем

Теплий голос з помаранчів
Ллється зливою в горнятка
Спрага, голод, твоїх ланчів
Не покуштую

Хто до Бога, хто про інше
Руки до гори здіймають
Певно нудно засихати
Коли кулі не влучають
Трохи хворий та не з глузду
Не стримаю небо впало
Смаком мокрого асфальту
Твоє тіло раптом стало

Кольорами десь за обрій
Голос твій із помаранчів

Спіритичний сеанс: кримінальні любові
Найбридкіші швидкі, вірус-плюс, помилкові,
Далі вже не цікаво, наркотичні сп'яніння
- Що в ефірі? – Та то ж „Rolling каміння”

Монтували в серцях напівдійсні незгоди
Кишенькові чуття, досить дивні породи
Спонукало до певного, певно спиртного
Факсимільний зв’язок в нас. І більше нічого!

Знов стартуєм на ранок, чаю не буде
Тиснеш клавішу STOP і зникаєш в нікуди
Не пройшли паперові подряпані серця
- Що в ефірі? – „Red Hot Chili перці”

Монтували в серцях напівдійсні незгоди
Кишенькові чуття, досить дивні породи
Спонукало до певного, певно спиртного
Факсимільний зв’язок в нас. Нічого...!

Спіритичний сеанс: помилкові сп’яніння
Паперові серця, депресивно-осінні
Чай завариш із клавіш, бергамоту за смаком
- Все пройшло: чи то шлюбом, чи браком.

Монтували в серцях напівдійсні незгоди
Кишенькові чуття, досить дивні породи
Спонукало до певного, певно спиртного
Факсимільний зв’язок в нас. Принаймні нічого...

моїм шкрябочкам цілком байдуже
хто тут зайвий
вухатим-вусатим шкрябочкам
байдуже
возять пусті автобуси
завжди такі невчасні
і примовляють
"не йди, зачекай,
тут же пустка повисне"
далі вигадуть забавки
щораз, як фольга, цікавіші
а я пересипаюсь піском в часомірі
з себе у себе
з себе у себе:
на колбі відбиток пальця
і попал сонця
та більшого і не треба

Я тут! Я тут. У браму стукочу
до Правосуддя - стати перед Ним.

Я підступив довершеною тінню,
Щоби зустрілось Правосуддя з тим,
хто полюбив Його. Я тут!
                                        Я тут!

У Правди-Правосуддя входжу Дім.
Святу цілую землю на Порозі,
перед покоєм Суду. Я вже тут!

Привіт Вам, о Владики, Праві Судді,
привіт Тобі, о мій Великий Боже,
Володарю Двох Істин!
                                        Я прийшов
до Тебе Повелителю. Я тут.

Я званий бачити Красу Твою!
Бо відаю Тебе, і знаю Ймення!
Я знаю імена сорока двох
богів, які стоять побіля Тебе
у неозорому Дворі Двох Істин,
і поглинають залишки злочинців,
і випивають грішників злу кров
в день Судний, перед Сутністю Благою.

Владики - Правду Вам несу.
                                До Вас
іду зі справедливістю,
                                для Вас
несправедливість відігнав і знищив.

Я не казав брехні,
Я не впадав у гнів.
Я не робив дурного.
Чистий я! Я чистий!

На слабшого руки не підіймав.
Не відмовлявся чути слово правди.
Чистий я!


Не перелюбствував.
Не кляв ані царя, ні батька свого.
Чистий я!

Не відбирав в дитини молока.
Не оббирав хлібів у вмерлих.
Чистий я! Я чистий!


Не причиняв зла людям я,
Не бив раба перед Лицем.
Не був причиною хвороби я.
Не був причиною я сліз.
Не убивав.
Я чистий! Чистий я!

І не наказував вбивати.
Чистий я!
Нікому не приносив я страждань.
Я чистий!

Не підкладав ваги до міри і
не віднімав від неї я.
Я чистий!

Не віднімав для себе шмат від поля.
Не обманув й на пів кавалка поля.
Чистий я!

Не тиснув нишком на терези я.
Не нахиляв коромисла терезів.
Не крав.
Не нехтував водою в час її.
Канали не перерізав.
Вод не забруднював.
Я чистий! Чистий я!

Я не псував оброблені поля.
Не гнав овець і кіз з пасовищ їхніх.
Не учиняв худобі шкоди я.
Птахів богів у сіті не ловив.
Стада в маєтках божих не лякав.
В ставах, богам належних, не рибалив.
Не убивав тварин священних.
Чистий я!

І в місці Істини я не грішив.
Не турбувало слух моє ім’я
керманича священного човна.
Я чистий!

Паскудства не чинив перед богами.
І не витягував припасів з храмів.
Чистий я!

Не умаляв приношення богам.
І не псував хліби богів.
Я чистий!
І надаремно клятви не приносив.
І не гасив жертовного вогню.
Я чистий!

М’ясних приношень днів не пропускав!
При виході не заважав я богу!
І не паплюжив бога в серці своїм!
Я чистий! Чистий!
Чистий я!
Я чистий!

І чистота моя є чистотою
величнішого птаха Бену , бо -
я ніздрі у Володаря Дихáння ,
Який усім життя дарує в день,
День повноти у Оні Ока Гора,
в присутності Владики Кемет. Я,
зрів Ока Гора повноту у Оні!

Не станеться зі мною тут дурного,
у царському Дворі двох Істин, бо
я знаю імена усіх богів -
Супутників Величнішого Бога...

Зрю чашу з власним серцем, о як терпко!
Зрю чашу з Правдою. Терези, прошу,
замріть, не коливайтеся!
                                    О, серце
моєї матері, о серце мого
народження! що було в мене завжди,
там, на землі, не свідчи проти мене!
Не будь-бо супротивником і перед
Божественною Владою, не тяж
супроти мене, не розповідай:
“Ось що робив насправді, він вчинив це...”
Не накликай на мене зла!
                                О Ваги!
                        Замріть, не коливайтеся!
                                        О, Боже…


* * *






Читати далі, Глава 2
Повернутися до змісту
Усі примітки

ДЕЯКІ ПРИМІТКИ:

1. Узято із 125 глави “Книги мертвих”. Книга мертвих - ( др. єгипетською - "Книга виходу днем", тобто "Книга воскресіння") – загальна назва папірусних сувоїв, які супроводжували померлого у його мандрівці загробним світом, окремі формули із цих настанов належать до глибокої древності і зауважені у "Текстах саркофагів" кінця III тис. до Р.Х. Численні тексти подібного роду зустрічаються і у гробницях Нового Царства (епоха життя древнього Єгипту 1580 – 1085 роки до Р.Х.).

2. Дві Істини – ім'я богині справедливості Маат у подвійному числі. На Її Великому подвір’ї звершував свій суд Унефер, буквально “Блага істота”, епітет Осіріса-Усера.

3. Сорок два боги - можливо, по числу єгипетських областей - сепат (номів). Знання імен богів у всіх народів нібито давало магічну владу над ними.

4. Блага Сутність (д.єг.) - блага істота, епітет Усера (Осіріса). Осіріс – (д.єг. - Усер) староєгипетське божество – втілення померлого царя, що повернувся із загробного світу. Бог померлої і воскреслої щоразу опісля того природи.

5. В місці Істини - в храмі чи некрополі.

6. Бену (д.єг.) – древнєєгипетський міфологічний образ священного птаха, уособлював і схід сонця, - прототип (предтеча) фенікса. Описана історія з бену, на думку автора, могла відбуватися не пізніше 45000 років до Р.Х.

7. Володар Дихання - бог, який дарує життя; тут - Осіріс.

8. Он (д.єг.) - пізніше Геліополь, місто в Древньому Єгипті, головне місто 13-го сетапу (ному) Нижнього Єгипту. Знаходилося дещо північніше нинішнього Каїру.

9. Око Гора - було втрачено Гором в битві із Сетом за трон Осіріса, але магічно відтворене Тотом. "Ціле" Око підносить Гор у жертву Осірісу, тим і оживляючи його.

10. Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (д.єг.) - дослівно “чорна земля” долини Річки (Нілу), у розумінні “оброблена, люба”.

11. Велике Море – Середземне море.

12. Пераа (д.єг.) - дослівно Великий Палац, або Великий Дім - не пряма назва царя, - аби не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".

Здається, вже колись було:
Знайомство. Зустріч. Кава…
Спинилась під чужим крилом –
Нова весна… забава…

Я й не гадала, що ти так
На жарти реагуєш…
І думаєш, то долі знак…
Ти вітер, мить цілуєш.

Я не сказала тобі ТАК,
А тільки промовчала…
Якби ж дізнатись, де той знак,
Що доля написала?..

з твоїх вуст падали слова
загрозливо червоним блима прірва
ти любов втопив як кошеня
в тазіку Любов Надія Віра
як же так???
сокирами слова
зрубують усе зелене в місті
задихаюсь...
це синдром "була"
не кохана, а коханка тільки...
протікає в мому щасті дах
і паркет - розпечене вугілля
світ зійшовся в декількох словах...
за якими схоже божевілля

44
Коханий, стільки квітів ти приніс
Мені, зірвавши їх в саду і в полі!
Здалось, що в цій кімнаті, як на волі,
Розмай їх під дощем і сонцем ріс.
Прийми ж в честь нашої любові й ліс
Моїх думок взамін, що їх в юдолі,
Як найкоштовніший дарунок долі,
Зростила я з утіх своїх і сліз.
Їх не заглушать рута й деревій --
Шипшина й плющ тут в пору їх цвітіння.
Візьми і жаром серця їх зігрій,
Як брала квіти я твої, -- осіння
Хай їх мине сльота. Й душі своїй
Скажи, що у моїй -- її коріння.

43
Як я люблю тебе -- ти хочеш знати?
До глибини, вшир меж і висоти
Душі моєї, що від суєти
Підноситься у Вічності пенати;
Люблю так, що вже стало не хватати
Дня сяєва і ночі темноти;
Так вільно, як на смерть хтось прагне йти
За Волю; всім, що буду пам'ятати:
Й чим зараз переповнені серця,
Й що із дитячих споминів добуду;
Усмішкою, рум'янцем всім лиця,
Очима крізь омани і полуду;
Люблю тебе життям всім, до кінця, --
А там, Бог дасть, іще сильніше буду!

42
Майбутнє не повторить хай минуле:
Й мій ангел-охоронець при мені,
Оглянувшись на дні мої сумні,
Підтвердив те, що в думці лиш майнуло:
Скорботою так знов із них війнуло.
Й ось ти зустрівсь в моїй самотині -
Й розвиднілись мої похмурі дні,
Коли їх твоє сонце осяйнуло:
І посох мій сухий зазеленіти
Заставив животворний погляд твій.
Минуле я не хочу повторити:
Залиш, розкривши мій життя сувій,
Сторінок кілька -- заново творити
Слід решту нам, мій ангеле новий!

41
Я вдячна всім -- й молю їм благ у Бога, --
Які мене любили, -- хто, як брів
Біля в'язничних стін й сумний чув спів, --
На мить спиняла за мене тривога,
Хоч кликала вперед і їх дорога
На торг чи в храм. А ти, шо занімів,
Коли ридань звук в пісні долетів
До тебе -- й тут, біля мого порога,
З твоїх рук лютня випала!.. Хвали
Слова де взять -- цій здатності магічній
Навчи, -- щоб чимсь віддячити могли
Тобі, й душі моєї феєричні
Вітання в майбуття роки несли:
Із тлінного Життя -- Любові вічній.

Іду за щастям, — щастя все не те.
В одних велике, мов вогонь в кружальці.
Моє сумне, приховане, проте,
Моє, хоч і в обіймах інших пальців.
Я молодий, — і щастя молоде,
Лишень акорди трохи сумнуваті,
У нім вино не “Стела” — “Каберне”,
Ох, щастя, ну чому ти біснувате?
Я у літах, і щастя у літах,
Таке смішне і трохи дивнувате.
П’янке й солодке, нібито хурма,
Аж раптом ні — м’яке, неначе вата.
Його ловлю, хапаю, але ні!
Все не встигаю. Покотилось далі...
Уже летить у причілковім сні.
Дурепо-щастя в іншій магістралі.
Уже і руки гріє чужаків,
Цілує, пестить, обіймає груди,
А я сиджу на пагорбі із днів
Чекаю, телепень, чи прийдуть люди.
А з ними щастя, ніжне і п’янке,
Старе і хтиве — я старий і кволий.
Я хочу взяти — знову ні! Per que?
Пливу крізь долі стомлені, комолий.
Воно не з тими всі роки живе,
Вона мене лишило в самотині.
Самотнє горе, лихо світове —
Чудацьке щастя в бурштині і глині.
І от старе, похнюплене, бліде,
Іде між люди по моїй садибі.
Крізь урвища сліпих воно іде.
І вмерло. От і все: кажіть спасибі....

Знову шарпнулось серце немудре
Сколихнулося любо хвилею.
Журавлі, що колись відлетіли
Повернулися ніби з вирію.
Осінь тепло вгорнулася в зиму
Заколишеться, знову стишеться.
Тільки в відчаю сітку незриму
Не повернеться, тут залишиться.
І слова всі чужі і свої
Постираються, перекришаться.
На зазніженім шовку сувої
Чистим відбитком перепишуться.

Питають всі мене, чому ж це я
Обрала дивне і чудне ім'я?
Таке прекрасне і жадане МРІЯ,
У поєднанні – ВІРА і НАДІЯ.

А ще присутня в слові тім ЛЮБОВ,
Що, як наркотик, будоражить кров…
Сплелися міцно ЩАСТЯ і УДАЧА –
Любиме слово, хоч ніхто й не бачив.

Це слово бажане завжди, кругом,
Здається теплим, ніжним, щирим сном.
Але воно незриме, недосяжне,
чарівне, дивовижне і безмежне......

То ж, друзі, я напевно і тому
З таким ім'я до вас по сайті йду.
Щоб мріяти, любити разом з Вами.
Тепер витаю МРІЯМИ світами.

Від нецке черепа до тазових лещат
______колючий дріт хребта
_________________________натянувши,
до нього прикрутивши два ручних ковша,
______захриплого легень метелика,
з загорнутою в крильця,
______________________суницею серця.
______Вдягнувши тісний ребер шолом,
під ним прилаштувавши шлунка баклажан
______і серпантин кишок,
_______________________печінку,
______________________________ нирки;
на гладь кісток
_____________сардельки м’язів нанизавши.
______Все обтягнувши шкіри ковроліном.
Пропелер язика і яблука очей
__________________________ вкрутивши;
______під черепицю скальпа
заховавши грецький горіх мозку,
______кровообігу завівши шестерні.
Я вже готовий був відкрити двері будня,
______але забув,
_______________забув,
____________________ забув,
__________________________забув!
Лишив стояти на столі
______Я попільничку з попелом душі...

______То що ж тепер?
____________Знов розбирати?..

В маєтках Зодіаків, в оселях неземних
Живуть дванадцять знаків, дванадцять назв у них.
Чатує Лев на здобич, вдивляється в пітьму,
Шляхи Телець вподобав, а Риби - глибину.

Поняття протилежні єднають Близнюки,
Де Діва обережна, там Водолій - стрімкий,
Ховається у воду попід каміння Рак,
Стрілець із Козерогом угоду пишуть всяк.

Овен несеться з кручі - з-під ніг летить вогонь!
Із норовом кусючим прямує Скорпіон
І заповідь вивчає: себе - не укуси;
В усьому міру знають небесні Терези.

В маєтках Зодіаків, в оселях неземних
Живуть дванадцять знаків, дванадцять назв у них.
У Місячному циклі міняються вони:
Коли один працює, у інших - вихідні.

За дверима бажань загубилася мрія,
У туманах зими десь блукає надія,
Радість знає фарватер, та ображена спить,
Ненароджена пісня у бутоні мовчить.

Впало небо не землю, туман – тінь від беріз,
З даху падають краплі заморожених сліз.
У холодній травинці спить дзвіночок лісний,
Там завжди таємниця, де росточок тугий.

Енергетика лісу, тихий сміх далини,
Диво-музика серця у бутоні весни.
Сон у темному храмі, тихо йду, не спішу,
Ненародженій пісні я слова напишу.

Глибше залазить в кишені
Влада заради інтриг,
Пенсія жевріє в жмені,
Голубу вистачить крихт.

За передвиборну гречку
З виборців топиться лій.
Знов за панів суперечку
Кидають хлопців у бій.

Ділять подерте руно депутати,
Тягнуть бюджетне рядно на мандати,
Перший всміхається щиро погрозливо.

Крутяться в кадрах події, обличчя.
Другий майдан позвитяжничать кличе.
І Павленок з мікрофоном-морозивом.

Стоять за вікном горіхів п’ять,
Горіхове листя дотліва,
Гіркі дочитали в нім слова,
Горіхи в туманних ковдрах сплять.

Горіхові очі п’ють круки,
Гомерами стали п’ять дерев,
Карбуючи в скрипт проспекту рев,
Збираючи зорі в кисть руки.

Спітніла ховає світ кора,
Глибини коріння, думки вись,
Росинкою поту день з’явивсь,
Туманів, туманів це пора.

І плями зникають ліхтарів,
І люди зникають через крок,
І з грудня грудей туманна кров
Стікає з гілок лікарів.

На містку присяду, на краєчку
Над безоднею, десь у просторі.
Квітка вітру, вітру північного
Начарує знов мови прОстої.
Вже притишила, приголубила
І гойдає, місток колишеться.
І розхитує, розганяється,
Бо у вітрі цім вільно дишеться.
І сніжинки що вглиб зсипаються
Так притягують, не простежаться.
І бажання, що не збуваються
Лиш бентежаться, лиш бентежаться.
У лілею душа заквітчана
Голосами десь озивається,
Не розгублена, та обвінчана
Дзвоном тихим сосен не приспаних.
Вітру вишнього лиш пригублено
З нитки срібної хмари виткані
Лиш пригублено, недолюблено.
Снігом-килимом скелі вистлані.
Чисто, легко у вітрі дишеться
Міст гойдається, і хитається
Заколишеться, заколишеться.
..........................

За мотивами Ніколая Черашева


З душі моєї скинь презерватив,
Інакше змісту течія могутня
В життя твоє не принесе приплив –
Наповнення ж бо в стриманні відсутнє.

Хай буде все, як нам велить звичай,
Святенницькі даремні поривання.
Ти пишеш вірші – значить і кохай,
Поезії чужі запобігання.

Презерватив з душі мені зніми.
Вірш без кохання – забавка невміла,
Через любов ми стаємо людьми,
Назавжди поєднавши душу й тіло.

Буття гріховне викохає вірш –
І що по суті може буть святіше?
Його пізнати квапся сміливіш,
Але зроби спочатку найпростіше –

Презерватив зніми з душі мені –
І хай моє у тебе вільно ллється,
Зніми заслін в пориви неземні,
Хай вірш вогнем під небеса зів’ється!

Зніми з душі – і вже не зодягай,
Не зодягай у жодні несвободи,
Складай рядки, мов птахою літай,
Не мріючи про славу й нагороди.

Хай вірші вільно плинуть із душі,
Їх сутності – і правка не важлива,
Давай без стримання твори-гріши –
І доля буде всюди милостива.

І перепони забере в путі,
Що струмінь вірша прагнуть загнуздати.
З пророцтв усе звершиться у житті,
Нам не дано йому перешкоджати.

З душі моєї скинь презерватив,
Інакше всі високі почування
Захолодить незвершений порив –
Поезії страшні запобігання.

Зніми, зніми з душі...

40
О, так! Кохання в світі і до нас
Було. Чи ж наше на всі інші схоже?
Раніш вважала -- таїнство це Боже:
Та чи ж воно одне й те ж в різних рас?
У мусульман -- без шалу і прикрас:
Там сховане чадрою личко гоже;
Зуб й на горісі посковзнутись може;
Шалену пристрасть швидко студить час --
Та й звідки в неї візьметься терпець?
Щось в ній змісти -- й переростає грізно
В ненависть; то чи ж брати за взірець?
А ти, мій любий, не благаєш слізно --
Ждеш крізь скорботи доторку сердець:
Й ще тобі вчасно, як вже іншим -- пізно.

39
Оскільки маєш здатність прозрівать
Наскрізь мене всю й зір твій перешкоди
Не стріне, бо мене років незгоди
Вже вибілили сліз дощем, й ставать
Душа за свідка стане, щоб назвать
Своїх поневірянь жахні пригоди,
Хоча й серед душевної негоди
Терплячий ангел буде в небо звать; --
Й коли тебе ніщо -- ні смерті труби,
Що близько чуть, ні перст із висоти
Погрозливий, ні всі душевні згуби,
Ні відчай і розпука самоти
Не відштовхнуть -- навчи й мене, мій любий,
Лить з серця вдячність, як добро ллєш ти.

38
Цілунок перший пальці прийняли
Руки, яка рядки ці написала,
Й вона від цього ще біліша стала --
В словах же ніжність, мов її влили
В них ангели. Чи ж пальці вже могли
Носить обручку, якщо відчувала
На них цілунок? Другий -- вся палала --
Чола торкнувсь -- мов ангели несли
Мене і ніжну чула їх розмову;
Вертає його пам'ять знов і знов,
Солодший він і за любові мову.
А третій пурпур губ моїх знайшов,
Вмить осяйнувши сутінь вечорову.
Зрівнять з чим?... О блаженство!.. О любов!

На тонкому вістрі танцює душа,
Обернена в тихий сум літа.
Кружляє, спустившись на лезо ножа,
Мені теж так хочеться вміти.
Тебе залишити, втікати туди,
Де плаче у сні небезпека.
Назад повернутись, розлити води,
Спинити набридливу спеку.
Безглуздя-безглуздям ці дикі слова –
Опівночі писана мука.
Історія свіжа, ще зовсім нова,
Під іменем “довга розлука”.
04.07.06

Я пишу тобі раннього рана.
Перше слово виводжу -
Оксана.
Друге слово виводжу -
Оксана.
Третє слово виводжу -
Оксана.
За тобою - країна дитинства.
Поза мною - журба українства,
Без Вітчизни, без шаблі й жупана...
Але вічно в Яреми - Оксана.
Але вічно ми всі - гайдамаки,
І таємні ми знаємо знаки.
І любов кріпака і кріпачки,
Зграйна панно Оксано, пробач ти.
Ти любов моя, ти моя рана...
Я пишу тобі раннього рана.
Понад нами - такі небокраї.
Ми ж невольники в рідному краї.
І в часах золотої богеми
Кріпаками - Оксани, Яреми...
У країни безродства, безрідства,
У правічному Дикому Полі...

Не проси нашим дітям сирітства.
Не прости нам журби і неволі.

сама сказала що переболить
зіржАвіли замкИ по самУ душу
пантерокіт щось шкрябає й не спить
я не живу а усього лиш мушу
як надоїла чорнота ікон
нема вже ні кому ні де молитись
ляга на серце правіків прокльон
де ні не вмерти ні по людськи жити
і шкварить сонце на пательні днів
жарівки з вікон й фІранки подерті
і білий янгол що життя хотів
як подарунок прийме дотик смерті

1999 р.Б.

Пішов у ніч, щоб повернутись,
На ранок, день, на все життя,
Кохання мусить обернутись
Щастям для двох, де ти і я.
Так має бути у цім світі,
Ми зможем пережити біль,
І гнів, і зраду не помітить,
Розсипану зібрати сіль…
І буде радість, сміх дитини,
І очі ніжні, почуття,
Любов не зневажа провини,
А відпускає в забуття…

Сніг притрусив пухнатий
Сосни, ялини – спати.
Сипле легкий, лапатий
Довго весни чекати...
Але іскриться веселка
У віях моїх засніжених,
І намалюю янгеликів
На кучугурах розніжених.
Струшу із рукавиці
Смутку згрубілу сіль.
Більше не повертатись би
У остогидлий біль...
Більше не напиватись би
Чаю - гіркого розпачу.
Тільки зустріти щирої
Ласки теплої досхочу.
І у садку зимовому
Черешня казковими вітами.
Сипле з небес сніжинками
Пелюстками, білими квітами.

Десь у темних лісах-борах заблудилася,
І забувши правдиву стежку, оступилася.
Та на голос ледь чутний з мороку повернулася,
І теплом таким рідним, ласкою огорнулася.
На шнурковім містку над прірвою зупинилася,
І дощем стікаючи туга розтопилася.
У душі ані леду немає ні згарища,
Тільки в літо-осінь давню загорнута
До любові живої ще й досі пригорнута.
І сріблястим крилом від снігу прикритая
І у душу ніжну Твою оповитая.
Як не сиплеться, не пересипається
І у сереце дверцята не закриваються.
Лиш місток в снігопаді ховається
Ступлю крок і гойдається, і хитається.
Не питаюсь поради в вітрів, не вагаюся.
І на стежку правдиву зійду, сподіваюся.

37
Пробач мені, пробач, що я в уяві
Твоїх чеснот фортецю на хитку
Будівлю замінила із піску,
Що валиться уже при самій з'яві.
Бо, перш ніж ти явивсь мені у славі,
Я звідала нужду, й таку тяжку,
Що глиб здалась за мілину грузьку,
Спотворюючи риси величаві
І чисте розбавляючи брудним,
Й підробку бачить змусила у всьому, --
Мов той поганин, що вернувсь живим,
І з вдячності за це божку морському
Потвори образ, виліплений ним,
Стоїть тепер у храмі золотому.

36
Коли любов звела нас -- не старалась
Це в мармур втілить: вже не так і жаль
Таку, що зна лиш смуток і печаль.
Чи не підмінить -- радше сумнівалась,
Бо недовіра в серці ще лишалась --
Фетиш блискучий золото й кришталь?
Й тепер, як прояснилась мені даль,
Сум'яття те ж -- я ще не відвагалась.
Чи ж клятв колишніх вірити словам,
Як для обіймів руки стануть кволі
Й цілунки вмруть -- вже вистиглим устам
Не воскресить їх? Все у Божій волі.
Прости й прощай, Любове! -- якщо б нам
Такий безжальний випав присуд долі.

35
З-за тебе все лишивши, чи ж взамін
Отримаю вже інше все в дарунок:
Розмову дружню, ніжний поцілунок --
Прикмети щастя звичні? В ході змін
Як буду до нових звикати стін?
Й чи переважить твій солодкий трунок
Моїх печалей непідйомний клунок?
Страждання мчать любові навздогін --
Чи ж не здолають знов її вони?
Та горювала так я в самотині,
Що сумніви ці, любий, геть жени --
Жадаю лиш любові я віднині:
Для мене серце навстіж відчини,
Прийми мене під крила голубині.

Ти скажеш: "Я любив її. Авжеж."
Напружуючи пам'ять, пригадаєш...
А вітер прошепоче: "Так... Я теж
Люблю її, хоч ти цього не знаєш..."

Подивишся в минуле іздаля.
Не видавивши сліз, хлипнеш журливо.
Укриється дощем суха земля -
І вітер заридає... "Що за диво?" -

Ти руки в здивуванні розведеш.
Тростинку свого серця розламаєш.
І кинеш: "Я любив її... авжеж..."
А вітер донесе: "Вже не кохаєш..."
29.03.02р.

Чому холодно тобі
Дівчинко
Зимно тобі
Доню Трисмегистрова
Чого сьогодні треба тобі
Світної прохолоди серця
Криги розуму
Дзеркально-чистої?
Відколи ні?
Від якої
світлої брехні
Бігти
куди?

Всередині стіл стоїть посеред
Янгол з посмішкою хірурга
Сина Гермесового
Підливає вогняної води
Кличе Сімургом
Підкладає леза, ножі
А зовні ліс крижаних фігур
Біжи - не біжи
До тепла півсекунди
До світла півтисячи літ
Під ногами дзеркало
там де серце
Морок, порох, лід

Він же для тебе
Він...
Я
Дихала ним
Рідним, думала -
Один лиш раз
Візьму з вуст братових
М"якої патоки простої радости
Мереживо снів
сяюче-ніжних візьму
Для тебе ним плетених
За тебе...
Та ні
Вибач
Прости!
Хочеш?
Ні?!
Це ж для тебе -
Бери ти!

Спи
Я накрию тебе думками
І терпи
Цю незриму стіну поміж нами
Не чекай
Що прийду тебе знов любити
Запитай
Чи я можу так далі жити
Поділи
Мої знуджені ночі навпіл
Спопели
В рукавах усі зайві карти
І нехай
Тепер інші полюють владу
Я отримала волю
А ти чергову посаду...

Вікон пустих впустила
Самотність
Вони за крила
Тримають
Вуста холодні
Смакують майбутні втрати
І кому воно треба
Отак неполюдськи кохати...

Мамо, чи знаєш ти казку?
Казку, що стане життям?
Зло там одержить поразку,
Добрість збудує свій храм.

Люди забудуть про війни,
Заздрість іде в небуття,
Діти там будуть спокійні
За найдорожче - життя.

Мамо, чи знаєш ти казку7
Ту, що потрібна усім?
Кожен у ній знайде ласку,
Теплий та затишний дім.

На полі бою зійшлися вояки.
Один тримав - знамено вічного кохання,
Противник мав - червоно-чорний стяг біди.
Тобі сьогодні не стало краще,
Але ти прагнеш не подати вид.
"Не хвилюйся любий
Мені нічого не болить"
І ось вже оголив меча
У хижій посмішці - воїн смерті.
Та непохитною була
Фігура воїна кохання.
Заварив тобі гіркого чаю,
Ти любиш це я знаю,
Підсолодив медовим поцілунком,
Теплом долонь, цим зимнім ранком.
Зірвався крик – це злості вибух,
Воїн пітьми пішов у наступ.
Тебе мучить в грудях біль,
Стріли ліків не потрапили у ціль.
Лунає свист дзвінкої зброї,
Тяжкий, Глибокий подих,
Твій, мій і тих двох,
Що ведуть сьогодні поєдинок.
І вже затягнуто туманом твої очі,
І в радості обличчя солдата ночі,
Яке ще не знало, що вже на землі,
Повержене ударом, щирої Любові.
Ти плачеш в посмішці,
Слізьми прощання.
Твоє земне життя,
Підходить до кінця.
Та житиме кохання,
Моє й твоє.
Не бійся люба та чекай
Коли моя душа
Втомиться від тіла,
Тоді ми знов з стобою
Знайдемо свій рай.

Сочиться ніч крізь шибу,
З того нічного глибу
Дивиться тьма.

Ніби ще вчора світом
Скрізь струмувало світло.
Зараз – катма.

Тиша ножем повисла
Над головою. Звісно –
Скоро впаде...

Боляче відчуваю –
Темінь сягнула краю.
Сонце, ти де?

Де ти поділось, світле,
Радісне і привітне?
Хочу туди!

Маю одну надію,
Прагнення, навіть мрію –
Завтра зійди...

12 черв’ 06р.

За грати не приходить навіть сон.
Відреченість від світу капітальна.
Душа твоя стражденно-безвуальна
Не може пережити цей полон.

"Врятуй мене, мій ангел-побратим!"
Не визволить ніхто - бо всі за себе.
З-за гратами не видно навіть неба.
Єдиний твій супутник - сивий дим.

Закрий свої повіки - помовчи.
І може, у думках прийде рятунок.
Прийми від долі дивний подарунок.
Й журбу свою за грати заточи.
29.03.02р.